Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.3

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КАМЕНСЬКА ІРИНА ВАСИЛІВНА

УДК 821.161.2-3 Кобилянська

КОНЦЕПТ ПОДВІЙНОГО СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ

У ТВОРЧОСТІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

(ЗА ТВОРАМИ “НІОБА”, “VALSE MELANCOLIQUE”,

“НЕКУЛЬТУРНА”, “ЗЕМЛЯ”, “ЧЕРЕЗ КЛАДКУ”)

10.01.01 –українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ –

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури ХХ століття

Інституту філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник –доктор філологічних наук, професор

КОВАЛІВ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ,

Інститут філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, професор кафедри української

літератури ХХ століття.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

БОВСУНІВСЬКА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА,

професор кафедри теорії та історії світової літератури Київського

державного лінгвістичного університету;

кандидат філологічних наук

ЛИСЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕКСІЇВНА,

науковий співробітник відділу історії української літератури

ХХ століття Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

Провідна установа  Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться 13 травня  2003 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д.26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового

ступеня доктора філологічних наук при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені 

М. О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою:

, м. Київ, вул. Володимирівська, 58.

Автореферат розісланий 12 квітня  2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради     Копаниця Л. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність теми. Ольга Кобилянська одна з перших в українській літературі відійшла від зображення зовнішніх проявів людського життя і зосередилася на внутрішньому світі людини. Багато її творів, навіть великих за обсягом, не мають складного і розгорнутого сюжету. Загальний аналіз прозового доробку письменниці засвідчує, що зовнішні події у ньому другорядні. Відтак, особливого значення набуває дослідження подвійної семантики її творів, оприявленої функціонуванням паралельних дійсностей. Така аналітична рецепція багатовимірних наративних конструкцій дає змогу по-новому подивитися на прозовий спадок Ольги Кобилянської, відкриває “новий горизонт” його прочитання. Письменницю цікавили проблеми психології, ментальності, світогляду людини,  особливостей внутрішнього світу жінки, що зазнавали посутньої художньої інтерпретації.

Характерною рисою творчості Ольги Кобилянської видається також те, що об’єктивна реальність бачиться тут як рефлексія загадкового, невидимого життя, тому персонажі схильні керуватися швидше інтуїцією, ніж логікою. Письменниця не просто вводила містичні елементи у тканину твору, а, естетизуючи їх, творила паралельний світ, нерозривно пов’язаний з довкіллям. Вона також фокусувала увагу на дуалістичному світогляді українства, його віруваннях, моделях світоуявлення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української літератури ХХ століття Київського національного університету імені Тараса Шевченка, узгоджена з планами, тематикою та загальним профілем наукових досліджень проблем української літератури кінця ХІХ –початку ХХ ст.

За об’єкт дослідження правлять тексти творів Ольги Кобилянської з характерними для них паралельними сюжетними та семантичними полями.

За предмет дослідження обрана подвійна семантика оповідної та повістувальної манери письменниці.

Мета дослідження полягає в аналізі творів Ольги Кобилянської під кутом зору подвійної семантики, у виявленні функціонування паралельних дійсностей. Для реалізації поставленої мети передбачається розв’язання таких завдань:

- дослідити і довести наявність у прозових творах Ольги Кобилянської другого семантичного поля;

- розкрити внутрішній зміст багатоаспектного смислового поля прози письменниці;

- прояснити інформацію, закодовану в символах і знаках;

- виявити і проаналізувати прийоми творення підтексту у прозі Ольги Кобилянської;

- визначити основний принцип формування стилістики, міфосюжетної структури, паралельних вимірів у творах письменниці.

Методологія дослідження синтезує різні школи і напрями. При розгляді міфемного аспекту творчості Ольги Кобилянської залучалися концепції К. Хюбнера, О. Лосєва, К. Леві-Стросса (міф –міфема –міфологія), теорія символу. Наявність у творах письменниці архетипів, заглиблення у психіку людини спричинили звернення до аналітичної психології і психоаналізу (К.-Ґ. Юнґ, Е. Фромм). Водночас у прозі Ольги Кобилянської присутнє українське середовище, що має свою специфіку. Тому необхідно було залучити до дисертаційного дослідження праці з етнології, етнопсихології (В. Січинський, Є. Онацький, О. Кульчицький та ін.). У дисертаційній роботі використано також принципи феміністичної критики як аналітичного інструментарію розгляду світобачення Ольги Кобилянської, що зазнало впливу емансипаційного руху. Погляди Сімони де Бовуар і Вірджинії Вулф багато в чому перегукуються з думками та принципами її героїнь. Складна структура прози письменниці викликала необхідність відходу від описових методик. Зазначені методологічні засади використовуються як допоміжні для філологічного, власне літературознавчого аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що за основу аналізу взято внутрішній семантичний зріз художньої прози Ольги Кобилянської. У перебізі дослідження розкрито паралельну до зображуваного реального довкілля приховану семантику, виявлену в підтекстовому аспекті через систему розмаїтих символів та знаків (часто оприявлених у містичній формі). Це дозволяє переглянути притаманні стилеві письменниці як реалістичний, так і символістський, неоромантичний, імпресіоністичний дискурси, що достатньо досліджені вітчизняним літературознавством, виявити зв’язний чинник стильового синкретизму творів письменниці. Водночас таке бачення проблеми дозволяє розкрити креативні засади індивідуального міфу Ольги Кобилянської, закоріненого у глибокі пласти архетипів етноментальної традиції та літературно-мистецької практики, співвіднести його з принципами колективного міфотворення.

Практичне значення роботи виявляється у запропонованому підході до аналізу прози Ольги Кобилянської, який розширює діапазон прочитання творів письменниці. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах університетів, при читанні курсу української літератури кінця ХІХ –початку ХХ століть.

Апробація результатів дослідження. За темою дисертації прочитані доповіді на міжнародній (Чернівці, 2000) та всеукраїнських конференціях (Київ, 2000, 2001; Суми, 2002). Результати дослідження апробовувалися на звітних наукових конференціях у Сумському державному педагогічному університеті імені А. С. Макаренка (2000, 2001, 2002).

Основні положення та результати дослідження викладені у шести публікаціях.

 Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який налічує 160 позицій. Обсяг дисертації становить 172 ст., з них 156 ст. основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, подається її загальна характеристика (актуальність, зв’язок з науковими програмами, мета і завдання, визначається об’єкт і предмет дослідження, окреслюється методологічна й теоретична основа дослідження, вказується наукова новизна, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їх апробація). Запропоновано варіант дефініювання понять “подвійна семантика” і “паралельна дійсність” як літературознавчих для застосування їх у значенні термінологічного інструменту при висвітленні специфіки повістування Ольги Кобилянської.

У першому розділі “Міфемний аспект повісті Ольги Кобилянської “Ніоба” твір розглядається під різними кутами зору. У ньому переплелися документальна реальність, міфічна фабула, чітко простежується лінія авторської оцінки злободенних проблем життя (зокрема жіночої емансипації). На відміну від своєї літературної посестри Лесі Українки, Ольга Кобилянська не вдається до авторського переспіву античного міфу про Ніобу, а застосовує прийом алюзії, проводить аналогію між драмою знайомої їй родини і сюжетом грецького міфу, трактуючи цю драму апріорно фатально. Слід зазначити, що класична фабула як стала, наперед задана категорія не обмежує творчу свободу митця. Ольга Кобилянська трактувала образ Ніоби, вдавшись до розлогого багаторівневого прозового твору. Антична фабула лягла в основу повісті із злободенною проблематикою, елементами документалізму й автобіографізму. Натомість Леся Українка в поезії “Ніобея” обмежилась авторським переспівом грецького міфу. Впадає в око також відмінне трактування самого образу Ніоби, що пов’язано з сюжетом обох творів. Ніоба Ольги Кобилянської –дружина священика, яка покірно переносить усі втрати й негаразди. Ніоба ж Лесі Українки, навіть закам’янівши з горя, не може позбутися головної причини своїх негараздів –гордині. “Ніоба” має також ознаки прозової параболічної структури з характерною для неї інакомовністю, що призводить до висновку про фантомність видимого світу, де реальність видається алегорією містики, чогось іншого, незрозумілого (нещастя, що оселилося в родині, реалізується через смерть, нещасливе особисте життя дітей, хвороби).

Паралелі, проведені у творі між античним міфом і реальним життям, зумовили потребу при їх аналізі звернутися до теорій міфу, які існують у світовій філософській думці. Насамперед заслуговують на увагу концепції К. Хюбнера і О. Лосєва про міф як аспект реальності його носія, що не вимагає віри чи обґрунтувань. Концепція міфу К. Леві-Стросса базується на принципах структурної антропології. Важливо те, що вчений ввів новий термін міфема, створений за аналогією до лінгвістичних термінів на означення одиниці чогось –фонема, морфема тощо. Виходячи з такої концепції, образ Ніоби можна назвати міфемою як конституент міфу, що уособлює нещасливу матір. В античній версії про Ніобу нещаслива мати має міфемне смислове навантаження, принаймні в аспекті кревності, що перетворюється на екзистенційну проблему життя і смерті, абсурдні глибини якої розкрилися перед Ольгою Кобилянською.

У повісті змальована двоплощинна реальність. Перша площина традиційна для наративного письма, апробованого реалістами. Друга, насичена міфемною семантикою, нетрадиційна для тогочасної літератури, густо затінена реаліями першого плану, але не відтиснута на другорядну роль, тому що дві площини тісно взаємопов’язані. Можна навіть стверджувати, що перша площина реальності постає полем діяльності другої, не вималюваної детально, а лише за наслідками оприявлених можливостей: передбачення героїв, знаки-провісники, віщі сни тощо. Якби авторка підняла лаштунки другої площини реальності, можна було б говорити про міф у так званому “чистому вигляді”, що притаманно операм Р. Вагнера та поезії Ф. Гьольдерліна, на чому наголошував К. Хюбнер. Реальність другого плану теж не потребує доказів чи віри у неї: у повісті вона просто існує як така.

При безпосередньому аналізі тексту “Ніоби” видається необхідним з’ясування сутності понять символ і знак, чітке їх розмежування. У такому разі доцільно звернутися до концепції символу О. Лосєва (“Логіка символу”). Даючи чітке визначення кожного поняття, вчений розмежовує їх і водночас наголошує на їх спорідненості. За дисертаційним спостереженням, символи і знаки у “Ніобі” та інших творах Ольги Кобилянської представлені у кольорах, числах та нераціональних елементах (сон Ніоби перед смертю сина, передчуття, прокльони тощо). Семантика підтексту повісті насичена в основному тривожними символами, передчуттями героїв, що постійно нагнітають очікування трагедії. Під дією такої символіки твір позбавлений несподіваних поворотів сюжету, виповнений уявленням про фантомність позірного світу, де за видимим тлом реалій постійно присутня містика, лиховісний знак-провісник “щось”. Повість перейнята обґрунтованими фаталістичними настроями. Персонажі, аби застерегтися від ймовірного лиха, постійно вдаються до передбачень. Закорінене в родині нещастя вони тлумачать як кару Господню, фактично знімаючи з себе відповідальність за своє життя і вчинки, пояснюючи всі сімейні драми заздалегідь визначеною долею.

Символіка та знаковість кольорів представлена менше. Як і в багатьох інших творах (особливо у повісті “Через кладку”), часто трапляється білий колір, але в різних словосполученнях він несе щоразу відмінне змістове навантаження, символіка білого кольору підсилює семантичне навантаження інших символів.

Письменниця не відходить від традиційного використання кольорів при створенні образів, знаків та символів. Водночас слід зазначити, що коливання семантичної амплітуди кольорів досить широке, але достоту змістовно окреслене. Не менш важливим і цікавим видається аспект символіки чисел і цифр у творі, зокрема використання християнської символіки числа 12, а також інших загальновживаних семантичних навантажень чисел та цифр. Іноді доречно говорити про підсилення семантики деяких символів за допомогою цифр. Так, у сні Анни Яхнович (Ніоби) перед смертю сина цифра 4 виступає у поєднанні з символікою чорних круків.

Ольга Кобилянська у своїй повісті використовувала і християнські символи (хрест, поцілунок Юди), і створені власне нею (“дванадцята година”).

У “Ніобі” друга площина реальності виявляє себе не тільки через окремі елементи, у деяких епізодах вона витісняє реальність першого плану (ніч смерті чоловіка Анни Яхнович) на маргінеси зображення.

“Ніоба” цікава і для феміністичної критики. Частину повісті складає щоденник однієї з доньок Анни Яхнович –Зоні. Він засвідчує, що авторка адекватно трактує жіночий образ, тобто між образом героїні й письменницею немає дистанції (автобіографічність твору визнавала і сама Ольга Кобилянська), чого не завжди дотримуються письменники-чоловіки при трактуванні жіночих образів. Як жінка-митець, Ольга Кобилянська першорядного значення надає душевному життю своїх героїнь, іноді зануреному в містику, в реальність другого плану, яка для героїв “Ніоби” існує лише як інструмент реалізації їх очікувань і передчувань. Проблеми, які згодом стануть пріоритетними в теоретичних працях представниць феміністичної критики, Ольга Кобилянська порушила вже своєю творчістю, зокрема в повісті “Ніоба”. Драма особистого життя Зоні –яскраве завбачення пізніших міркувань Сімони де Бовуар (“Друга стать”). Ольга Кобилянська пішла своїм шляхом у розкритті жіночого характеру, він різниться від традиційного “чоловічого” бачення образу жінки. Повість уписується в тогочасний літературний процес. Беззаперечним є факт, що авторство жінки надало “Ніобі” відповідних відмінностей порівняно з творами авторів-чоловіків (особливо, коли йдеться про розкриття жіночого світовідчуття).

Хоч у “Ніобі” існують дві площини реальності, вони взаємозалежні й у єдності складають одну поляризовану сполуку. Під цим кутом зору повість Ольги Кобилянської “Ніоба” можна назвати індивідуалізованим міфом, у якому змальована реальність існує як така, що не потребує доказів.

Другий розділ “Етноментальний дискурс прози Ольги Кобилянської (за творами “Valse melancolique” і “Некультурна”)” присвячений аналізу зразків малої прози письменниці з погляду заглиблення в національну психологію, в особливості світовідчуття жінки. Ольга Кобилянська увійшла в українську літературу і в суспільне життя в той час, коли, хоч і з суттєвим запізненням, актуалізувалася проблема емансипації. Дискурс цієї проблеми вилився у свого роду “феміністичну практику”, невід’ємною часткою якої була діяльність Ольги Кобилянської. Читання творів німецьких класиків літератури і філософії допомогло письменниці вийти на якісно новий рівень світосприйняття і мислення (свої перші твори вона пише німецькою мовою). Знайомство Ольги Кобилянської із “Союзом руських жінок” Буковини стало поштовхом до її роздумів над проблемою національної самоідентифікації. Особливістю жіночого руху в Україні, до якого приєдналася Ольга Кобилянська, було те, що він зосереджувався на емансипаційних завданнях. Це був рух інтелектуалок за суспільно-політичні права. Від феміністичної проблематики, що виникне в Європі у 70-ті роки ХХ ст., їхні інтереси принципово відрізнялися. Якщо за мету феміністок править радикальна зміна патріархальної культури на матріархальну, то емансипанток задовольняло відвоювання собі місця в тогочасній культурі. Ольга Кобилянська власне цьому і присвятила своє життя. Її творчість не заперечувала мистецькі здобутки народницької літератури, а була своєрідною альтернативою їм. При розгляді літературного досвіду змалювання жінки доречно згадати творчість Т. Шевченка, однією з особливостей якої була фемінізація текстів, оскільки адресатом його творів обиралася жінка, чимало поезій він писав від імені жінки, можна навіть говорити про “жіночу” натуру митця. Змальовуючи трагедію дівчини чи жінки, Т. Шевченко не йшов шляхом засудження чи виправдання (що здебільшого притаманне українській літературі), а намагався проникнути в найпотаємніші закутки жіночої душі. І саме цим шляхом заглиблення в суть проблем, але вже на складнішому психологічному рівні, рушить Ольга Кобилянська, зважившись на деміфізацію літературних стереотипів.

Продовжуючи тему традицій у письменстві, варто зупинитися на проблемі “жінка-письменниця і література”. Далеко не останню роль у творчості жінки відіграють матеріальні умови її життя: Ольга Кобилянська походила з небагатої родини державного службовця, і хоч у злиднях сім’я не жила, все ж майбутня письменниця не мала змоги отримати фундаментальної класичної освіти, її жагу знань не вдовольняла провінційна бібліотека, можливості займатися ґрунтовною самоосвітою вона теж не знаходила, бо мусила допомагати в домашньому господарстві. Єдиним позитивом було те, що рідні Ольги Кобилянської не перешкоджали, навіть заохочували її до самоосвіти та письменницької діяльності.

Твори Ольги Кобилянської цікаві ще й тим, що емансипантки та їхні стосунки змальовані через призму світосприйняття жінки, наділеної відверто гуманістичними поглядами. Про несхожість жіночого і чоловічого світосприйняття докладно розмірковувала Вірджинія Вулф (“Власний простір”), її думки багато в чому збігалися з художньою концепцією незнайомої їй письменниці. Порушуючи проблеми “жінка-письменниця і література”, свободи творчості, Ольга Кобилянська ввела в літературну галерею нових жінок, але не з античності чи середньовіччя, а із сучасності. Вони продовжили низку жіночих образів, започаткованих попередницями (наприклад, “Товаришки” Олени Пчілки). Зі своїх героїнь письменниця зняла вишиванки (навіть гуцулка у “Некультурній” носить невишиту сорочку), а з їх світогляду –патріархальні шори. Олена Ляуфлер (“Людина”), Наталка Верковичівна (“Царівна”), художниця Ганнуся та піаністка Софія (“Valse melancolique”) розуміють повноцінне життя як реалізацію себе в культурі, у них новий спосіб мислення й відмінна мета існування, ніж у тих, хто їх оточує. Деякі літературознавці сумнівалися в достеменності такого типу жінок, але не сама авторка, яка у творі “Valse melancolique” постає міфотворцем, змальовуючи вірогідний світ, проектований на довкілля. Персонажів “Valse melancolique” можна ставити у типологічний ряд із гуцулкою Параскою (“Некультурна”). Усі вони наділені спільною рисою –“аристократизмом душі”, що зумовлений не спадковістю, а Божим даром. Внутрішня інтелігентність притаманна багатьом героям письменниці, до цієї теми вона часто звертається у своїх творах, шкодуючи з приводу того, що українці не мають власної станової аристократії.

Духовний елітаризм у Ольги Кобилянської існує поза соціальністю і суспільною ієрархією. Героїні Ольги Кобилянської, набувши європейської зовнішності, не втрачають самобутньої української ментальності.

Вплив на письменницю культур Заходу спровокував зустрічний рух ідей, які були пов’язані з національною традицією, етногенетичною пам’яттю. Бачення Ольгою Кобилянською внутрішнього світу своїх краян перегукується з висновками дослідників української душі М. Костомаровим, О. Кульчицьким, Є. Онацьким, які вказували на притаманні українцям прагнення особистої свободи, демократизм, потяг до духовного, таємничого світу, чуттєвість, схильність до артистизму, емоційність; і водночас –індивідуалізм, недисциплінованість, стихійність.

Героїні “Valse melancolique” за своїми характерами різні, але вони взаємодоповнюють одна одну. Софія –лірична й емоційна, мало зважає на зовнішнє, живе внутрішніми відчуттями і емоціями. Ганнуся –вольова індивідуалістка, яка не визнає опозиційних щодо себе поглядів, егоїстична і самозакохана. Марта –втілення Великої матері, вона все стерпить і всіх примирить, бачить своє покликання у служінні ближнім. Коли всі троє живуть разом, між ними складаються особливі стосунки, особлива духовна атмосфера. Зі смертю Софії гармонія втрачається. Та артистична ланка, яка постала з появою Софії у житті Марти і Ганнусі, коли вони стали ніби одним цілим, відповідає сутності українського менталітету, де поруч з емоційністю, вродженим аристократизмом і артистизмом існують егоїстичність і стихійність, які примирюють м’якість і доброта.

“Valse melancolique” не пройнятий містицизмом, як інші твори Ольги Кобилянської (“Ніоба”, “Земля”), але і йому притаманні знаковість і символізм, які в основному стосуються постаті піаністки Софії. Щодо неї письменниця вдається до прийому оманливих знаків, де персона зовсім не впливає на внутрішній світ, тобто “тіло”, зовнішнє фізичне життя існує ніби окремо від внутрішнього. З першого моменту, коли піаністка з’являється у помешканні Марти і Ганнусі, її постать невід’ємно пов’язана зі смутком і меланхолією, існуванням “на межі”. Складається враження, ніби Софія підсвідомо відчувала свою приреченість. Вона неначе знала, що зовнішній світ зламає її, і тому цуралася його. Її єдине кохання в житті теж було ніби “не від цього світу”.

Ольга Кобилянська часто зверталася до персоніфікованих образів, що діють поруч з людьми. Це земля в однойменній повісті, природа у “Битві” і “Некультурній”, музика у “Valse melancolique” та у багатьох інших творах. Письменниці вдалося оповісти музичні твори словами, вона фактично переклала ноти на літери. Водночас вона заглиблювалася в емоційний та чуттєвий світ людей. Виконання імпровізованого вальсу Софією оповите містикою і глибоко символічне. Можна припустити, що в цьому епізоді реальність як така відсувається на другий план, а домінує позареальне. Марта стає свідком містичного дійства: ніч, місяць, лиховісні тіні, і Софія своїм вальсом намагається звільнитися від чогось, що мучить її як зсередини (з душі), так і ззовні. Навколо неоднозначної постаті Софії сконцентровані також передчуття Марти, що вкладаються у прийом антиципації. Вона вже наперед знає, якою буде їх третя з Ганнусею товаришка, заздалегідь передбачає трагічну загибель піаністки. Смерть Софії не виглядає раптовою, оскільки Ольга Кобилянська постійно згущує атмосферу навколо неї, застосовуючи прийоми, що відносяться до другого семантичного поля твору. Це сум та меланхолія, які постійно супроводжують піаністку, це “щось” як певна дійова особа твору, це передчуття Марти, вальс, що обривається посередині гами, як і життя Софії.

Колористика твору побудована на протиставленнях, кольороназви мають як символічний, так і знаковий характер. У ньому окреслено два семантичні поля: реальне та позареальне, причому позареальне функціонує на рівні з реальним, самоздійснюється через передчуття, символи і знаки та явища, що не можна раціонально пояснити (“щось”). Світ, у якому жили Марта, Ганнуся і Софія, був певною мірою відокремлений від банального довкілля, але разом з тим самодостатнім і досконалим. Саме з приходом Софії встановлюється гармонія, а як тільки Софія помирає, розпадається і світ гармонії і краси, в якому жили товаришки.

Оповідання “Некультурна” також багатоаспектне. Авторка своїм твором доводить, що в українців існує так званий вроджений аристократизм і інтелігентність, які не мають прямого зв’язку з родоводом і освітою. Параска –звичайна гуцулка, але чи не найкраща представниця народу, серед якого виросла і увібрала в себе усе, що він створив за багато століть свого розвитку, усе, що можна вмістити у багатозначне слово “культура”. Твір багатий на містичні і нераціональні елементи: ворожіння, віщі сни, символи тощо. Героїня щиро вірить у свою долю, яка вже заздалегідь визначена, вірить у своє щастя, яке їй колись наворожив старий дід, але снам довіряє лише “добрим”. У “Некультурній” часто зустрічається позареальне “щось”, на яке багата містична подорож Параски. Усе, що траплялося героїні під час цієї подорожі, було ніби з потойбіччя: і ліс, і потік води, і “чортівський млин”. Місяць, один з найуживаніших Ольгою Кобилянською символів, у “Некультурній” подається втіленням світлого, реального, позитивного. Як і Марія з повісті “Земля”, Параска ставиться до слова як до матеріальної, дієвої сили, її прокльони досягають своєї мети. Символічні кольороназви і числа у творі представлені нешироко.

У цілому оповідання “Некультурна” не можна розглядати як таке, що має тільки реальне семантичне поле. У ньому ірреальне активно впливає на буття реального світу, нерозривно пов’язане з ним. Реалістичне, ледь романтизоване, з ознаками символізму концептуальне світобачення письменниці, закорінене у глибини української ментальності загалом і жіночої зокрема, зумовило появу низки творів з “подвійним” семантичним полем, де поряд з власне реальною площиною існує ірреальна.

У третьому розділі “Колізії подвійної семантики в повістях Ольги Кобилянської “Земля” і “Через кладку” розглядаються особливості синкретичного стилю Ольги Кобилянської на матеріалі великих прозових творів, їх подвійна семантика. Письменниця не повторюється у виборі мистецьких засобів. Будь-яке трактування творчого доробку Ольги Кобилянської з однієї позиції є правильним, але однобоким і неповним, бо не враховує того, що кожен текст письменниці (не кажучи вже про весь її творчий доробок) –місткий та багатоплощинний. Ольга Кобилянська дозволяє собі відходити і від жанрових канонів. Схиляючись до малої епічної форми (нарис, новела, фантазія, фрагмент, поезія в прозі), поширеної в період раннього модернізму, вона обмежує жанр великої прози повістю, вкладаючи не тільки свій смисл у цю назву, а й змінює традицію повістування, розсуває рамки і вглиб зображення (архетипи, сни як етногенетична пам’ять), і вшир (містика). Творчість письменниці –яскравий приклад вдалого поєднання реалістичного дискурсу з нетрадиційною інтерпретацією. Вона не обмежувалася певним новітнім стилем, скажімо, символізмом чи неоромантизмом, не відкидала реалістичного досвіду попередників, намагалася, переосмислюючи його, згармоніювати досвід класичної епіки з модифікованим прозописьмом помежів’я ХІХ-ХХ ст. Її художня практика, спрямована на творення іншої дійсності, не тотожної, але рівновеликої навколишній, не конфронтувала з міметичними засадами здавен апробованої естетики, врівноважувала високе мистецтво з реаліями повсякдення. Про зображення життя у формах життя тут не могло бути мови. Тому поширені трактування такої повісті Ольги Кобилянської, як “Земля”, в аспекті нормативного реалізму, очевидно, спрощені, хоч, здавалося б, літературознавці мали на це підстави, адже за основу сюжетотворення правила в даному разі документальна життєва трагедія. Твір можна розглядати і як кримінальну драму, де наявні злочин, слідство, заплутування слідів, суд. Простір повісті розгалужується на дві частини: соціальну й символічну, а рельєфно виписані образи “Землі” сприймаються як власне об’єкти й архетипи. Для теоретичного обґрунтування наявності архетипів у повісті була застосована концепція К.-Ґ. Юнґа. Сама назва твору містить у собі подвійні смислові яруси: земля водночас і матеріальний об’єкт, і мікрокосмос, де протікає життя селянина. Вона наділена ознаками живої істоти, сприймається одночасно за підвладний об’єкт та за зверхню силу. Архетип землі у повісті розгортається у багатоплановому семантичному вимірі, у спалахах бінарних опозицій, постаючи то об’єктом бажання кожного (яке часто набуває аномальних форм), то критерієм оцінки особистості, то, врешті-решт, власне ґрунтом. У такому розумінні феномена землі можна простежити залишки культу “Magna mater” (Великої матері”).

Архетип лісу у повісті не такий складний, як архетип землі. Ліс змальовується частиною природи, пейзажу і як переважно негативний об’єкт, втілення хаосу; як жива істота, він прагне жертви, його територія ніби існує в іншій системі координат і цінностей. Це не в останню чергу зумовлено тим, що ліс, який селянин не обробляв, як землю, жив за своїми відмінними законами. Отже, є всі підстави говорити про полісемантичність архетипів, смислове розшарування, що відбувається вже на рівні колективного підсвідомого.

Звернувшись до традиційної для українського письменства теми буття селянина, Ольга Кобилянська написала твір, що за смисловою структурою нагадує скриньку з подвійним дном: на перший погляд, “Земля” –повість про братовбивство на підставі корисливих мотивів, але, детально проаналізувавши, вчитавшись у неї, можна побачити душу українського селянина у розрізі. Уявлення про землю і ліс постають як неоднозначні, складні об’єкти.

Заглиблюючись у людську психологію, Ольга Кобилянська дозволяла собі експериментувати. Так, змальовуючи образ Сави, вона заздалегідь “запрограмувала” його на скоєння злочину. Від самого початку повісті він подається як деструктивна особистість, схильна до невмотивованих агресивних вчинків, як жива ілюстрація до розділу про некрофілію пізніше написаної праці Е. Фромма “Анатомія людської деструктивності”.

Персонажі повісті почуваються безпорадними перед долею, в яку беззастережно вірять, вважаючи, що вона визначена “наперед” і змінити її неможливо. Така покора невідворотному часто суперечить християнським настановам, згідно з якими людині дається право вибору (добра чи зла), та не знімається з неї відповідальність за скоєне. Якою б реалістичною не була “Земля” Ольги Кобилянської, зображені у повісті персонажі та події не можна пояснити тільки з позицій раціональної детермінованості та міметичної достовірності. Йдеться про присутність, як і в кожному творі письменниці, невловного “щось”, ледь зафіксованого у тривожному натяку (за смисловий варіант іноді вживається слово “воно”). Дарма що Ольга Кобилянська не вдавалася до конкретного опису ірреальних сил, проте постійно подавала їх через наслідки їхніх впливів, які можна порівняти з діями реальних істот. Ірреальне “щось” позначалося на душі людини і її емоційному стані, спромагаючись затуманити розум, закоренитися в людині, не давати спокою. Лише один Івоніка в момент сильного душевного потрясіння бачив те “щось”, але авторка не виводить з тіні містичну дійову особу, ототожнювану із Савою.

Особливе місце в повісті займають пророчі видіння і сни, яким селяни дуже довіряють, сприймають їх за вказівку діяти, аби запобігти означеним у них небезпекам, реалізувати ті чи ті застереження тощо. Якщо видіння можна розглядати як ледь вловимі натяки, втілення невидимих сил, то сни мають вигляд інформації, закодованої часто у візуальних, пластичних чи видимих образах, прихованої особливою символікою, безпосередньо причетною до людського життя. Для персонажів повісті сни –здебільшого більш звичне і “зрозуміле” явище, ніж видіння, продуковане сферою позасвідомого. Так, задовго до вбивства Анна бачить видіння, яке пророкує загибель Михайла у лісі, а по своїй смерті Михайло ніби приходить до батька на Свят-вечір у вигляді вихору. У творі змальовані прогностичні обряди як окремий різновид народної світоуяви. Їх виконують дівчата, надаючи особливої уваги снодійству, наділеному ключовим значенням. Як особливий спосіб зазирнути до майбутнього описуються також ворожіння. Персонажі повісті бояться “примовленого” зілля і “лихого” ока. У творі також зустрічаються примовляння як один із способів народної медицини, базований на вірі і слові, що розгортаються у досить розгалужену обрядову сюжетику. Магічною силою виповнюються також прокльони, до яких часто вдається Марія, вірячи у серйозну, часом загрозливу їх дію. Прокльони матері, що впали на голову Сави, досягли своєї мети –наприкінці твору він змальований істотою зі зруйнованою психікою.

Ольга Кобилянська постійно підкреслювала народне розуміння слова як рушійного знаряддя, еквівалентного матеріальному явищу, наділеного потужною енергією, містка між реальним та ірреальним світами, на якому часто людську уяву бентежать тривожні логічно непояснювані передчуття. Так, письменниця переконливо доводить, що, крім видінь, снів і передчуттів, персонажам давалася інформація про завбачувані ними майбутні події через розгалужену знакову систему, що потребувала адекватного розуміння та інтерпретаційної здатності. Персонажі “Землі” постійно живляться паралельними до реального світу джерелами інформації і, не годні пояснити їх природу, потрапляють під їх владу. Письменниця не намагається виводити з тіні ірраціональні сили, вона лише акцентує увагу читача на їх існуванні, на невіддільності їх від людського буття. Аналізуючи повість Ольги Кобилянської “Земля” як твір з прокресленими паралельними смисловими полями, критична рецепція неодноразово наштовхувалася на глибоко закорінений у них, зовсім не випадковий символізм. Крізь щільну оболонку густо промальованих реалій соціально-психологічного життя найчастіше проступають символи народнопоетичного походження поряд із християнськими, не забуває письменниця і про свій “улюблений” символ –місяць.

Колористика повісті “працює” на підсилення смислових нюансів, іноді бере на себе особливе семантичне навантаження на тлі нескінченної багатозначності. Цифри і числа у творі здебільшого також мають символічне значення.

Отже, твір Ольги Кобилянської “Земля” не можна втиснути у вузькі стильові рамки літературних тенденцій. “Земля” –це переплетіння реалізму й символізму, замішаного на містицизмі та психологізмі.

Дещо відмінною видається повість “Через кладку”. Середовище, до якого звернулася Ольга Кобилянська у цьому творі, було їй близьке, і вона вплела в його сюжетну канву багато автобіографічних моментів. Якщо у “Землі” авторка заглиблюється в проблеми українського села, то у повісті “Через кладку” вона порушує проблеми української інтелігенції, експонує різні її типи. Повість актуалізує питання національного пробудження, національної свідомості.

Відносячи і “Землю”, і “Через кладку” до полістильового дискурсу творчості Ольги Кобилянської, варто відзначити суттєву відмінність цих творів. Якщо в “Землі” містика –друга реальність, то у повісті “Через кладку” містичні елементи сприймаються як вишукані вкраплення в тканину твору, символічність якого, здебільшого, позбавлена містицизму. Не в останню чергу це пов’язано з тематикою творів. У найулюбленішому своєму творі письменниця відходить від традиційних символів (хреста, чорних воронів тощо). Тематика твору вимагала чогось світлого і незвичайного, що вдалося знайти Ользі Кобилянській. Уже сама назва повісті –символічна. Кладка розуміється не лише як власне матеріальний об’єкт, але і як амбівалентний символ водночас єднання протилежностей та бар’єру між ними, вона сприймається символом людського життя. Якщо у “Землі” місяць постає втіленням негативного начала, то у повісті “Через кладку” його символічне навантаження зовсім інше, він змальований як лунарна жіноча основа. Символічне значення у творі надається дрібним, на перший погляд, незначним епізодам. “Через кладку” –повість не тільки світла, вона в буквальному розумінні біла, тому що білий колір вживається дуже часто, і задля створення символів також. Хоч повість позбавлена містики, вона має один віщий сон. Цей сон пророкує передчасну смерть Нестора, для хлопця павук стає “лихим оменом”. Таким чином, повість “Через кладку” відрізняється від інших творів Ольги Кобилянської саме своїм другим смисловим полем. Якщо у “Землі” чи “Ніобі” друге поле є місцем розташування невидимого світу містичних істот і подій, які керують життям людей і проти яких вони безсилі й безпорадні, то у повісті “Через кладку” друге смислове поле виключно символічне, без містики і лиховісності.

Ольга Кобилянська своєю творчістю зблизила українську літературу з європейською, проклала місток між тогочасною народницькою традицією, що переживала кризу, і модерністю. І одним із здобутків письменниці слід вважати те, що вона зберегла баланс між “правдою” і “красою”. Але її розуміння правди виходило за межі традиційного. Оперуючи документальним матеріалом (у тому числі й автобіографічним), Ольга Кобилянська зосереджувала свою увагу на внутрішньому житті цілого народу і окремої людини зокрема. Отже, зовніші події у реалістичних творах письменниці подаються як наслідок дії внутрішніх, не завжди видимих і зрозумілих явищ. Символічна реальність не є екстравагантним додатком до оповіді, а являє собою її повноцінну складову. Символістська практика в реалістичному дискурсі Ольги Кобилянської не була стандартною й одноманітною: письменниця грамотно “дозувала” в ній містику, по-різному підходила до тлумачення символів, знаків. Такі особливості прозописьма Ольги Кобилянської дають підстави говорити про наявність у її творах другого семантичного поля.

У висновках подається підсумок проведеного дисертаційного дослідження, узагальнюються його результати. У процесі текстового аналізу було виконано основне наукове завдання роботи –доведено наявність у творах Ольги Кобилянської подвійного семантичного поля. Результати спостереження дозволяють змінити підхід до її прози, яку дослідники зводили лише до одного стилю чи жанру, не завжди враховуючи, що письменниця тяжіла до стильового синкретизму. На конкретних прикладах доведено існування другого семантичного поля; розкритий внутрішній смисл цього явища. З’ясовано, що містичні й нераціональні елементи у творах Ольги Кобилянської –не лише виключно художній прийом, а утворюють паралельний вимір реальності.

Ольга Кобилянська прагнула ставити новітні, модерністські мистецькі тенденції на міцну основу української прози, не відкидаючи набутого реалістичного досвіду, шукаючи шляхів поєднання нових віянь і традиції. Творчість Ольги Кобилянської як мистецьке явище варто розглядати під різними кутами зору. Вона ніколи не припиняла працювати над технікою художнього письма, експериментувала зі стилями й жанрами, зверталася до різної тематики. Творча спадщина письменниці неоднорідна, що не дозволяє підібрати якийсь один “ключ” для літературно-критичного аналізу її неординарного доробку. Ольга Кобилянська зуміла поєднати те, що до неї ніхто в українській літературі не наважувався зробити –документальну, традиційну фабулу й нетрадиційну сюжетику з елементами містики і самобутньою символікою. Її твори синтезували в собі й різні види мистецтв, їм притаманна чуттєвість музики й різнобарв’я малярства. Вони мають подвійну структуру, де за зовнішнім каркасом звичайної проблематики і реалій ховаються нераціональні події і персонажі.

Письменниця віднайшла свій шлях в інтерпретації позареального світу. Вона не ставила собі за мету змалювання тільки конкретних персонажів, їх діяльності (виняток складають хіба що видіння), існування паралельного виміру реальності спостерігається через її вплив на людську психіку й події першого семантичного поля. Ольга Кобилянська використовувала в багатьох своїх творах елемент символізму –натяки (“щось”). Вплив такої неозначеної сили персонажі творів відчувають як на своєму душевному й фізичному стані, так і на конкретних життєвих подіях. Натяки, передчуття, знаки-провісники, символи, пророчі сни, видіння, прокльони, передбачення, ворожіння, примовляння у своєму поєднанні утворюють складну систему семантичного виміру. Письменниця ніби змальовує тіні на стіні, не повертаючи голови в бік того, що спричиняє їх появу. Людина постає безвольною й безпорадною, визнає домінантне становище позареального світу над своїм життям.

Ольга Кобилянська не просто вводила у твори віщі сни, видіння, ворожіння, акцентувала увагу на передчуттях персонажів, а реалізовувала в сюжеті кожного твору знаки-провісники. Такий причинно-наслідковий зв’язок нераціональних елементів і розвитку сюжетної (раціональної) лінії не дозволяє віднести містичні й логічно необґрунтовані факти та події до розряду екзотичних пауз у тексті. Твори Ольги Кобилянської позбавлені елементу несподіваності, авторка постійно готує читача до сюжетних колізій.

Письменниця зверталася до різних аспектів людського життя –як зовнішніх, так і внутрішніх, намагалася розв’язати і соціальні, і психологічні проблеми. Але основна увага була зосереджена на внутрішньому світі людини, відтак у творах письменниці наявний етноментальний аналіз української нації загалом і психоаналітичний зріз кожного персонажа зокрема. Героям творів притаманні такі типово українські риси, як ліризм, артистизм, стихійність, індивідуалізм, недисциплінованість. Письменниця переймалася проблемою відсутності в українців станової аристократії, але у своїх творах довела, що шляхетність –характерна риса українця. Розуміння Ольгою Кобилянською внутрішнього світу персонажів перегукується з пізнішою концепцією К.-Ґ. Юнґа, засвідчуючи, що в інтелектуальному розвиткові вона випереджала свій час.

Людина в концепції письменниці постає не як господар власної долі й навколишнього світу, а як частина глобальної системи Всесвіту, доволі часто безпорадна й безсила щось змінити. Тому зовсім не випадково у творах письменниці з’являються нераціональний, іноді позначений рисами фаталізму світ, містика, які утворюють окрему реальність. Ольга Кобилянська свідомо уникала однозначності у своїх творах. Мистецький аналіз буття мав розшарування на рівні як подій, так і внутрішнього світу персонажів.

Зосередження на внутрішніх проблемах зумовило те, що зовнішні реалії виявилися немовби другорядними, поряд з ними прокреслюється семантика другого смислового поля. Другий шар реальності також має подвійне дно: видно лише результати його функціонування через сни, видіння, знаки, символи тощо.

Особливістю прози письменниці було нетрадиційне на той час поєднання жанру і стилю (реалізму й символізму, реалізму й неоромантизму тощо). Такий висновок став можливим завдяки аналізу семантичної структури окремих творів Ольги Кобилянської, де реалістичний (подекуди документальний) сюжет подається через призму нереалістичної інтерпретації з різними стилістичними ознаками. Своєю творчістю письменниця ніби полемізувала з усталеними поглядами на художню прозу.

У творах Ольги Кобилянської можна умовно окреслити (взявши за основу компоненти змісту) такі аспекти, як міфемний, етноментальний тощо. Окремо стоять епічні полотна –“Земля”, “Через кладку”, які видаються багатоаспектними внаслідок жанрово-стильової специфіки.

Концентрація семантики другої площини реальності у творчості Ольги Кобилянської неоднакова, вона залежить від проблематики твору. Паралельна реальність виявляє себе як через окремі нераціональні елементи, так і через містичні епізоди. Відсутність у наповненні нераціонального семантичного поля конкретних персонажів (які притаманні швидше для казок), обов’язковий причинно-наслідковий зв’язок між образною вказівкою й реальною подією, осмислене використання народної і християнської символіки свідчать про те, що Ольга Кобилянська, вводячи в окремі твори паралельну дійсність, змальовувала певну світоглядну модель життя.

Творчість Ольги Кобилянської неоднозначна як з погляду стилю, так і семантики її прози. Виявлена у ході дослідження паралельна реальність, що здебільшого має містичну забарвленість, дає змогу вести мову про стильовий синкретизм письменниці. Прийом внутрішньої семантики і паралельних реальностей дозволив наблизитися до адекватного розуміння самобутності прози Ольги Кобилянської.

Основні положення і висновки дисертації

викладені у таких публікаціях:

Каменська І. Міфемний аспект повісті Ольги Кобилянської “Ніоба” // Вісник Міжнародного інституту лінгвістики і права: Літературознавчі студії. –К., 2000. –Вип. 2. –С. 61-66.

Каменська І. Відкривавчі аспекти і парадокси експериментальної прози (на прикладі оповідань О. Кобилянської “Valse melancolique” та В. Винниченка “Раб краси”) // Літературознавчі студії. –К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. –С. 115-119.

Каменська І. Емансипація “за теорією” і “за інстинктом” у творах Ольги Кобилянської “Valse melancolique” і “Некультурна” // Вісник. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. –К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. –Вип. 11. –С. 16-18.

Каменська І. Семантика натяків у повісті Ольги Кобилянської “Земля” // Слово і час. –. –№ 5. –С. 69-70.

Каменська І. Функціональні можливості символіки повісті Ольги Кобилянської “Через кладку”// Вісник Київського міжнародного університету: Літературознавчі студії. –К., 2002. –Вип. 3. –С. 232-239.

Каменська І. Художня рецепція міфу про “Ніобу” в однойменній повісті Ольги Кобилянської // Біблія і культура: Збірник наукових статей. –Чернівці: Рута, 2002. –Вип. 4. –С. 168-170.

АНОТАЦІЯ

Каменська І. В. Концепт подвійного семантичного поля у творчості Ольги Кобилянської (за творами “Ніоба”, “Valse melancolique”, “Некультурна”, “Земля”, “Через кладку”). –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 –українська література. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003.

У дисертації аналізується прозова спадщина Ольги Кобилянської з погляду наявності в ній подвійної семантики (семантика розглядається як методологічний інструмент міфології й аналітичної психології і стосується тлумачення окремих явищ і подій та їх поєднання у конкретному творі). Досліджуються художні прийоми, якими письменниця створює паралельну раціональній нераціональну дійсність. Особлива увага приділяється декодуванню символів, знаків, архетипів, простежується їх зв’язок з нераціональним смисловим полем. Розглядається концепція української ментальності Ольги Кобилянської, з’ясовуються особливості ідіостилю письменниці.

Ключові слова: подвійна семантика, паралельна дійсність, символ, знак, міф, архетип, етноментальність, синкретичний стиль.

АННОТАЦИЯ

Каменская И. В. Концепт двойного семантического поля в творчестве Ольги Кобылянской (по произведениям “Ниоба”, “Некультурная”, “Valse melancolique”, “Земля”, “Через кладку”). –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 –украинская литература. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, 2003.

 Диссертация посвящена изучению особенностей прозы Ольги Кобылянской –одного из первых писателей-психологов в украинской литературе, чье творчество не вписывается в рамки определенного стиля или течения.

Исследование основано на анализе произведений писательницы, в ходе которого были выявлены аспекты, позволяющие говорить о наличии в прозе Ольги Кобылянской двухслойной реальности: рациональной и нерациональной, символической (зачастую с элементами мистики). Творчество писательницы рассматривается в контексте сложного, в силу объективных причин (отсутствие государственности), процесса развития украинской литературы. Отмечается, что для произведений Ольги Кобылянской характерно доминирование разных стилей. Та же противоречивость касается и теоретического аппарата, которым она оперировала, называя свои произведения с точки зрения жанра.

В основе исследования лежит внутренний семантический срез художественной прозы Ольги Кобылянской. Она одна из первых в украинской литературе отошла от изображения внешних проявлений человеческой жизни и сосредоточилась на внутреннем мире человека. Общий анализ ее произведений показывает, что внешние события в них –второстепенные. Ольгу Кобылянскую интересовала психология человека, ментальность, мировоззрение, особенность внутреннего мира женщины. Как результат –наличие в произведениях символов, знаков, архетипов. Установлено, что объективная реальность в творчестве писательницы видится как рефлексия загадочной, невидимой жизни, ее персонажи склонны руководствоваться скорее интуицией, чем логикой. В работе показано, что неотъемлемой составной художественного наследия Ольги Кобылянской является мистика, которая присутствует не в виде отдельных элементов, а представляет собой параллельный мир, который неразрывно связан с объективной реальностью и непосредственно взаимодействует с ней. Отмечено также, что Ольга Кобылянская фокусирует внимание на дуалистическом мировоззрении украинца, его верованиях. Вместе с тем констатируется, что концентрация нерациональной действительности (второго слоя реальности) в разных произведениях неодинаковая. Она может быть либо исключительно символической (“Через кладку”), либо частично представленной в виде символов, знаков, мистических элементов (“Valse melancolique”), либо ее концентрация сопоставима с рациональной действительностью (“Ниоба”, “Земля”). На конкретных примерах показано, что нерациональная действительность проявляется через знаки, символы, сны, видения, намеки (“что-то” как действующий персонаж), гадания, приговоры, предчувствия героев, веру в судьбу и невозможность ее изменить, создание атмосферы постоянного присутствия невидимых сил.

Отмечено также, что такая манера письма не обязывала Ольгу Кобылянскую разрабатывать оторванную от объективной жизни проблематику. Ее интересовали как “вечные” проблемы, так и новые для того времени. В частности, внимание акцентируется на эмансипационном аспекте прозы Ольги Кобылянской, анализе женской психологии и чувственности. Путем анализа произведений “Valse melancolique” и “Некультурная” показано, что писательница в своем творчестве отобразила собственную концепцию украинской ментальности.

Отдельный аспект творчества Ольги Кобылянской –обращение к античной мифологии и самобытная трактовка сюжета греческого мифа (“Ниоба”), где документальный сюжет подается в “нереалистической” (с элементами мистики) интерпретации. Разносторонний анализ этого произведения позволяет говорить как об использовании писательницей мифемы Ниобы в частности, так и о создании авторского мифа вообще.

 Ключевые слова: двойная семантика, параллельная действительность, символ, знак, миф, архетип, этноментальность, синкретический стиль.

SUMMARY

Kamenska I. V. The conception of double semantic field in the literary activity of Olha Kobylyanska (after the works Nioba, Valse melancolique, Uncultured, Land, Across Planked Footway). –Manuscript.

Dissertation for Candidate of Philology Degree. Speciality 10.01.01 –Ukrainian Literature. –Kyiv Taras Shevchenko National University, 2003.

 The dissertation investigates the prose heritage of Olha Kobylyanska from the point of view of its double semantics (i.e. semantics is viewed as a methodological technique of mythology and analytical psychology and deals with interpretation of scenes and events and their integration in a concrete novel). The author studies artistic devices employed by the writer to create irrational reality parallel to the rational one. Special attention is paid to the decoding of symbols, signs and archetypes. Their connection with the irrational semantic field has been observed. The dissertation research also analyses the conception of Ukrainian mentality of Olha Kobylyanska, the peculiarities of her individual artistic style.

 Key words: double semantics, parallel reality, symbol, sign, myth, archetype, ethnomentality, syncretic style.


Підписано до друку 31.01.03. Формат 60 х 90 / 16

Папір офсет. Ум. друк. арк. 0,9

Наклад 100 прим. Зам. № 85

Редакційно-видавничий відділ

Сумського державного педагогічного університету

імені А. С. Макаренка

, м. Суми, вул. Роменська, 87




1. Політика. Соціальнополітичні ідеї cередньовіччя
2. Налоговая система России
3. Визит ~ Тур г
4. 40 неделе без осложнений
5. КЕМЕРОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ЮРИДИЧЕСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УГОЛОВНОГО ПРАВА И ПРОЦЕСС
6. вскричала девушка я убила его
7. Достоевский ФМ
8. Реферат- Сущность и роль теста-опросника Стреляу
9. Реферат з БЖД БЕЗПЕКА ПРАЦІ ПРИ РЕМОНТІ ТЕЛЕВІЗОРІВ 1
10.  Визначити зміст споживчого ринку окремі споживачі що купують товар для подальшого виробничого використ
11. современная теория строения вещества зародилась еще в Древней Греции.
12. Цели и задачи Соревнования проводятся с целью популяризации и развития шестовой акробатики как одного из
13. Тема- Методы расчета ВВП Имеются следующие данные по экономике в целом усл
14. Существует ли право на хорошую смерть
15. тематики Материалы для выполнения учебных заданий
16. варианты от своего среднего уровня в большую или меньшую сторону единица измерения такая же как
17. ВАРИАНТ 1 1 Определить энергию фотона для ультрафиолетового излучения ~ 0155 мкм
18. ТЕМА 1 Общие положение специальной психологии
19. Исследование товара 4 1
20. Задание- выбрать верныеАлгебраическая сумма работ всех внешних сил приложенных к твердому телу на некотор