Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Тема 12 Теоретичні основи та передумови психокорекційної практики

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


Тема 12: Теоретичні основи та передумови психокорекційної практики.(10 години)

  1.  Гуманістична психологія.
  2.  Транс персональна психологія.

Гуманістична психологія

Основою гуманістичного напрямку є погляд на особистість людини як на цілісну, відкриту систему, здатну до самоорганізації й саморозвитку. Прихильники цього напрямку вважають, що поведінку людини слід розглядати як зовнішній прояв її внутрішнього світу. Тому поведінку людини можна зрозуміти, лише дивлячись на світ її очима. Не явище саме по собі, а унікальне сприйняття індивідом цього явища розглядається як справжня реальність. Нам часто буває важко зрозуміти дитину тільки тому, що ми сприймаємо її вкрай однобічно. Занадто багато непотрібних конфліктів між дорослими й дітьми виникає внаслідок нездатності проникнути у внутрішній світ дитини, подивитися на проблему її очима.

Основним компонентом структури особистості, за Роджерсом, є Я-концепція, що формується в процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем,насамперед соціальним.

Я-концепція - це динамічна система уявлень індивіда про себе, поєднана з їх оцінкою. Вивчення всього, пов'язаного з Я-концепцією, має важливе значення не тільки для розуміння людської поведінки, причин успіхів, невдач та інших життєвих проблем, але й для розв'язання завдань психокорекції.

Описову складову Я-концепції часто називають образом Я. Складову, пов'язану зі ставленням до себе чи окремих своїх якостей, називають самооцінкою або прийняттям себе. Проте виокремлення складових Я-концепції умовне. У реальному психічному житті ці елементи утворюють єдине, практично неподільне ціле.

Формування Я-концепції проходить в онтогенезі тривалий і складний шлях під впливом різних зовнішніх впливів, яких зазнає індивід. Особливо важливими для нього є контакти із значущими іншими, які, по суті, і визначають уявлення індивіда про самого себе. Під терміном «значущі інші» розуміються люди, які є важливими або значущими для індивіда внаслідок того, що він відчуває їхню здатність безпосередньо впливати на його життя. У ранньому дитинстві найбільш значущими іншими в оточенні дитини є батьки, пізніше до них приєднуються вчителі й однолітки.

У процесі спільної діяльності і спілкування значущі інші можуть переконувати дитину як у тому, що саме її існування має велику цінність для оточення, так і в тому, що вона «істота нікому не потрібна», тобто сприяють формуванню в дитини як позитивних, так і негативних уявлень про себе, високої чи низької самооцінки.

Самооцінка - це особистісне судження про власну цінність. Самооцінка може змінитися після досягнутого успіху або невдачі, тобто може залежати від ситуації. З окремих конкретних самооцінок і оцінок індивіда іншими людьми в онтогенезі будується самоповага. Самоповага - це цілісне відносно постійне почуттєве ставлення до себе, до своїх душевних процесів, особливостей, до своєї вмілості, тобто це ставлення до загального Я. У перші роки розвитку самоповага дуже залежить від зовнішніх оцінок, самооцінки та конкретних успіхів у тому чи іншому виді діяльності. У процесі онтогенезу розвивається певна автономія самоповаги, зменшується її залежність від окремих успіхів або невдач і від конкретних самооцінок. Збереження позитивної самоповаги всупереч власним вадам та недолікам - складова частина процесу, який оберігає цілісність особистості.

Для психологів і педагогів усе більш очевидним стає той факт, що самооцінка дитини, її ставлення до себе і сприйняття себе багато в чому визначають її поведінку і досягнення. Для того щоб дитина почувала себе щасливою, краще адаптувалася й переборювала труднощі, їй необхідно мати позитивне сприйняття себе. Діти з негативною самооцінкою схильні майже в кожній справі знаходити нездоланні перешкоди. У них високий рівень тривожності, вони гірше пристосовуються до нової обстановки, важко сходяться з однолітками, вчаться з явним напруженням. Дані багатьох досліджень засвідчують, що труднощі в навчанні багатьох невстигаючих дітей є не наслідком їхньої розумової чи фізичної неповноцінності, а, скоріше, результатом їхніх уявлень про себе як про нездатних до серйозного навчання. Певно, можна сказати, що успіхи в школі, на роботі, у житті в цілому не менше залежать від уявлень людини про свої здібності, ніж від самих цих здібностей. Ніщо так не сприяє успіху, як упевненість у ньому, і ніщо так не провіщає невдачу, як свідоме її очікування. На думку американського психолога Роберта Бернса, в основі таких відносин, що складаються між очікуваннями й поведінкою, лежить механізм «пророцтва, що самореалізується».

Я-концепція діє як свого роду фільтр, який визначає характер сприйняття людиною будь-якої ситуації. Проходячи крізь цей фільтр, ситуація осмислюється, набуває значення, що відповідає уявленням людини про себе.

Образ і оцінка свого Я зумовлюють певну поведінку індивіда, тому Я-концепцію ми можемо розглядати як сукупність настановлень індивіда, спрямованих на самого себе. Особливості Я-концепції як комплексу настановлень полягають лише в тому, що об'єктом у цьому випадку є сам носій. Завдяки цій самоспрямованості всі емоції й оцінки, пов'язані з образом Я, є дуже сильними і стійкими. Тому, якщо Я-концепція сформувалася й виступає як активний початок, змінити її буває надзвичайно важко.

Берне у книзі «Я-концепція і виховання» говорить про те, що дорослі часто наївно вважають, що можна легко підвищити занижений рівень самооцінки дитини шляхом створення позитивних підкріплень. Керуючись цією думкою, вони щедро хвалять таку дитину. Однак немає жодної гаранти, що дитина сприймає все це саме так, як ми розраховуємо. її інтерпретація наших дій може виявитися несподівано негативною. Наприклад, вона може сказати собі: «Напевно, я зовсім нездатний, раз учитель увесь час намагається переконати мене в протилежному». Практично не існує такої дії, яку міг би почати вчитель, не побоюючись, що дитина з низькою самооцінкою не надасть їй негативної інтерпретації. Ось чому так важливо, щоб в особистості з раннього дитинства формувалося позитивне уявлення про себе.

У гуманістичній психології прийнято виділяти три основні настанови на сприйняття людиною себе:

• реальне Я - настановлення, пов'язані з уявленнями індивіда про те, який він насправді;

• дзеркальне (соціальне) Я - настановлення, пов'язані з уявленням індивіда про те, як його бачать інші;

• ідеальне Я - настановлення, пов'язані з уявленням індивіда про те, яким би він хотів стати.

Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє зіставлення образу реального Я з уявленнями про те, якою людина хотіла б бути, чи з тим, як її сприймають інші.

Як ми вже знаємо, позитивне ставлення до себе залежить від оцінок інших. Якщо ж виникає неузгодженість між потребою індивіда в позитивному ставленні до себе і тим, що він відчуває насправді, то це приводить до виникнення внутрішнього психологічного конфлікту. На думку Роджерса, для подолання цієї невідповідності індивід використовує механізми психологічного захисту - перекручення або заперечення. Перший використовується для того, щоб змінити особистісну значущість переживання, другий ніби усуває сам факт наявності переживання. Роджерс особливо підкреслює перший механізм. Адже події оцінюються не об'єктивно самі по собі, значення їм надає обтяжений попереднім досвідом індивід, що турбується про збереження своєї позитивної Я-концепції. Оскільки індивід не може змінити самі події, потрібно змінити його сприйняття цих подій або їх інтерпретацію. На думку Роджерса, саме це є завданням психотерапії: вона не знімає проблему, але дозволяє людині, яка має психологічні труднощі, поглянути на себе по-новому й більш ефективно справитися з тією чи іншою ситуацією. Виходячи з цього положення, вважаємо важливим завданням практичного психолога формувати в клієнта нове позитивне ставлення до себе та інших людей, нове бачення проблеми, новий тип мислення - більш гнучкий, широкий, оптимістичний, нефіксований шаблонами і стандартами.

Клієнт-центрована терапія К. Роджерса.

У своїй психотерапевтичній практиці Роджерс застосував терапію, «центровану на клієнті». Цей психотерапевтичний підхід спирається на досвід клієнта і ставить його в центр взаємодії з психологом. При цьому сам клієнт бере на себе відповідальність за розв'язання життєвих проблем, що турбують його. Психотерапевт лише виконує функцію консультанта, що створює теплу емоційну атмосферу, у якій клієнту легше розібратися у своїх труднощах. Взаємини між психологом і клієнтом будуються за принципом «людина - людина». Велике значення має не те, що говорить психолог, а те, який він є, тобто особистість самого психолога. Таке положення Роджерса поділяють і багато вітчизняних психотерапевтів. Наприклад, М.І.Буянов вказував на те, що ефект психотерапії залежить не тільки від правильного лікування, але й від оптимального сполучення особистісних якостей лікаря і пацієнта. Почуття симпатії або антипатії, яке виникає між психологом і клієнтом, найчастіше обумовлює результат взаємодії.

Згідно з Роджерсом, психолог не веде за собою, а супроводжує, створюючи умови для відчуття безпеки. Він не думає за пацієнта, а думає та оцінює разом із ним; не дає порад і інструкцій, а за допомогою емпатії ненав'язливо полегшує, прискорює процес самоактуалізації. Особливою манерою бесіди психолог створює умови для спокійного, цілеспрямованого монологу - клієнт говорить і міркує ніби сам із собою. При цьому психолог тільки вставляє слова, які свідчать про його зацікавленість і утримують бесіду в руслі суттєвих питань. Тим самим клієнта спонукають до правильного формулювання своїх проблем, і часто він сам знаходить вихід із ситуації, конструюючи правильний мотив. Власний, досить переконливий і конкретний мотив стає найкращим стимулом для діяльності, яка веде до психічної рівноваги. У результаті зменшується тривожність, підвищується внутрішня узгодженість особистості клієнта. У міру розвитку здатності поважати себе він стає все більш здатним поважати й цінувати інших людей. Таким чином, основна увага в клієнт-центрованому підході концентрується не на проблемах людини, а на ній самій, на її Я. Головна мета корекційного впливу - допомога в особистісному рості, розвитку, завдяки якому людина сама розв'язує свої проблеми.

Ще один важливий бік гуманістичної психотерапії базується на положенні, що люди стали надто раціональними й віддалилися від емоцій і відчуттів. Тому велика увага в ній приділяється емпіричним, невербальним і тілесним засобам особистісної зміни, що сприяють не адаптації і врегулюванню, а індивідуальному росту й самоактуалізації (групи зустрічей, групи особистісного росту, тренінги сензитивності та ін.).

Стосовно дітей цей терапевтичний метод частіше називають терапією відносин. Дитина, як і будь-яка особистість, унікальна, самоцінна і має внутрішні джерела саморозвитку. Тому мета корекції, яку проводять у рамках терапії відносин, зовсім не в тому, щоб змінити дитину, а, навпаки, у тому, щоб допомогти їй ствердити своє Я, почуття власної цінності. У роботі з дітьми основною формою корекції в рамках терапії відносин є ігрова терапія. Тут гра є своєрідною сферою, у якій відбувається налагодження взаємин дитини з навколишнім світом і людьми. Основним механізмом досягнення корекційної мети є встановлення взаємин, зв'язку між психологом і дитиною, у якому психолог демонструє незмінне і безумовне прийняття дитини, її настановлень, цінностей, виражає постійну й щиру віру в дитину та її здібності. Такий характер і зміст зв'язку між дитиною і дорослим значною мірою забезпечують досягнення корекційної мети. Як зазначає Д.Б.Ельконін, труднощі поведінки й осо-бистісного розвитку в дитячому віці здебільшого викликаються конфліктними взаєминами між дорослими й дітьми, саме тому практика взаємин нового типу з дорослими може приводити до корекції.

Гуманістична психологія орієнтована не на авторитарність, а на демократичні, особистісно-орієнтовані взаємини в психотерапії і психокорекції, тому вона особливо співзвучна нашому часу.

Нам видається цікавою концепція сучасних чеських психологів Карела Блага і Міхаела Шебека. За цією концепцією зріла, розвинена система Я обмежена і спаяна так званим глобальним Я. Глобальне Я охоплює всі пізнавальні, емоційні, вольові функції й одночасно має свій образ світу, а також образ себе і саморозуміння. Усі складові глобального Я функціонально взаємозалежні.

Структурне Я (образ себе) насамперед має визначений зміст: «Я такий і саме такий». Воно складається з безлічі взаємозалежних осей. «Вісь» - поняття умовне. Під ним чеські психологи розуміють певну, відносно обмежену тематику життєвих вражень, яку можна в узагальненому вигляді виразити як судження про себе (наприклад, «Я є», «Я вмію», «Я хочу», «Я хлопчик», «Я учень» і т.д.). Кожна окрема вісь в онтогенетичному розвитку виникає поступово і складається з окремих «ядер» -вражень, уявлень, думок, які зберігаються в пам'яті. Враження й переживання, що відносяться до однієї осі, асоціативно пов'язані між собою і створюють глобальне відчуття від якогось досвіду. Наприклад, вісь «Я вмію, я пізнаю» поєднує ситуації і види діяльності, які відбувалися в різний час і в яких людина почувала себе вмілою, значущою чи, навпаки, нездарою, такою, що не досягла успіху. Третя складова глобального Я – образ Я партнер Ким Я буду  Членство в певній групі Я товариш, Я школяр (внутрішнє вживання в соціальну роль) Ідеал себе (яким Я хотів би бути) Совість (що можна, що не можна) Статева ідентифікація (Я - хлопчик, Я - дівчинка) Я вмію, Я пізнаю Я хочу Я маю (усвідомлення себе)

Трансперсональна психологія

В останні десятиліття в західній психології виник новий напрямок, названий трансперсональною психологією, що спирається на останні відкриття фізики, теорії хаосу, кібернетики, психології та інших наук. Трансперсональна психологія характеризується зовсім новим підходом до психіки людини, показуючи її багатомірність. Традиційна психіатрична і психоаналітична модель психіки строго персоналістична й біографічна, а сучасні дослідження свідомості відкривають у ній нові рівні, сфери й виміри, показують, що людська психіка за своєю сутністю дорівнює всьому Всесвіту і всьому сущому.

Представники трансперсональної психології вважають, що людина одночасно є і матеріальний об'єкт, і велике поле свідомості. Тобто в розумінні психіки можна виокремити дві складові: глобальна категорія «свідомість», яка охоплює всю реальність Всесвіту, та системи конденсованого досвіду (СКД) - це динамічні смислові згустки, які несуть у собі різноманітну інформацію про життя організму, у тому числі й пам'ять про народження, вмирання, відродження і т.д..

Вивчаючи незвичайні стани свідомості в ході психоделічних сеансів, а також викликані немедикаментозними методами (методи експериментальної психотерапії, які використовують дихання, музику, танці чи роботу з тілом), представники трансперсональної психології (Станіслав Гроф, Кен Уїлбер, Джоан Келфакс, Хел Беннет) дійшли висновку, що сучасні наукові теорії свідомості і психіки не враховують важливість добіографічних (пренатальних, перинатальних) і трансперсональних рівнів. Вони запропонували нову розширену картографію психіки, виділивши в ній кілька рівнів, чи сфер, відповідного їм досвіду. С.Гроф умовно їх назвав так:

- сенсорний бар'єр;

- індивідуальне несвідоме;

- рівень народження і смерті;

- трансперсональна сфера.

Переживання на всіх чотирьох рівнях давно відомі людям з шаманських процедур, з первісних ритуалів переходу-ініціації та церемоній цілительства, трансових танців в екстатичних релігіях. Вони були описані істориками й антропологами.

Найбільш поверхові з цих переживань - це абстрактні чи естетичні переживання. Будь-яка психотехніка, що дає можливість емпіричним шляхом увійти у сферу несвідомого, використовує активізацію органів чуттів, для того щоб ввести пацієнта в потрібний стан.

Наступний рівень психіки - сфера індивідуального несвідомого. Саме на цьому рівні зосереджуються майже всі психотерапевтичні підходи. Досвід, що належить до цього рівня, пов'язаний з подіями й обставинами життя людини від народження і дотепер, з моментами, які несуть сильне емоційне навантаження. За допомогою психотерапевтичних методик витиснутий з пам'яті нерозв'язаний конфлікт, травмуюче переживання або незавершений психологічний гештальт можуть піднятися з несвідомого і стати змістом теперішнього досвіду. У цьому плані багато сучасних психологів вважають більш ефективними методи емпіричної психотерапії (до яких належить і трансперсональна). Порівняно з вербальними методами технічні прийоми емпіричної психотерапії безпосередньо активізують несвідоме і цим вибірково посилюють найбільш релевантний емоційний матеріал і полегшують його вихід на рівень свідомості. Більш того, при глибокій емпіричній психотерапії біографічний матеріал не пригадується і не реконструюється - його можна реально пережити заново, що полегшує усвідомлення витиснутої психологічної травми. Це не тільки позбавляє терапевта необхідності відокремлювати «потрібне» від «непотрібного», але й вберігає від прийняття тих рішень, які неминуче несуть на собі відбиток його власної концептуальної схеми.

Емпіричні методи дослідження по-іншому оцінюють значення тілесної травми для психічного досвіду індивіда. У традиційній психології, психіатрії та психотерапії увага фокусується винятково на психологічних травмах. Вважається, що тілесні травми не впливають безпосередньо на психічний розвиток людини. Емпіричні ж дослідження ясно показали, що травми, пов'язані з небезпекою для життя, залишають відбиток на психіці і значною мірою обумовлюють розвиток емоційних і психосоматичних розладів, депресій, тривожності, фобій або психосоматичних захворювань.

Третій рівень психіки С.Гроф назвав перинатальним. Численні спостереження за переживаннями людей під час психоделічних сеансів навели вченого на думку, що людське несвідоме містить сховища або матриці, активізація яких веде до повторного переживання біологічного народження. Переживання, що відбивають перинатальний рівень несвідомого, дуже різноманітні і складні. Виявляється такий досвід у чотирьох типових патернах чи констеляціях переживань, що цілком відповідають чотирьом клінічним стадіям біологічного народження. Виходячи з цього, Гроф постулював існування гіпотетичних динамічних матриць, що керують процесами, які належать до перинаталь-ного рівня несвідомого, і назвав їх базовими перинатальними матрицями.

Крім того, що ці матриці мають власний емоційний і психосоматичний зміст, вони діють і як принципи організації матеріалу на інших рівнях несвідомого. Так, переживання людини біографічного рівня, пов'язані з важкими фізичними травмами, хворобами, задухою, болем, тісно пов'язані зі специфічними аспектами базових перинатальних матриць і це поєднує їх з пологовою травмою. Сполучна ланка тут - однакова якість емоцій, тілесних відчуттів і схожі обставини.

Ще один рівень психіки - трансперсональний. Спільним знаменником різноманітних і незвичайних переживань цієї групи є відчуття індивіда, що його свідомість розширилася за межі Его і трансцендувала межі часу і простору. У звичайному стані свідомості ми усвідомлюємо себе в межах свого фізичного тіла, а наше сприйняття навколишнього світу обмежене чутливістю наших рецепторів і звичними часовими і просторовими рамками. Існування трансперсональних переживань відкидає найбільш фундаментальні положення і принципи механістичної науки. З цими переживаннями з'являються такі, абсурдні на перший погляд, поняття, як відносність і довільність усіх фізичних меж, нелокальні зв'язки у Всесвіті, комунікація за допомогою невідомих засобів і каналів, пам'ять без матеріального субстрату, нелінійність часу і свідомості, які асоціюються з усіма формами життя (включаючи одноклітинні організми і рослини) і навіть неорганічною матерією.

Трансперсональний досвід іноді включає події з мікро- і макрокосму, з областей, недосяжних безпосередньо людським органам чуттів, чи з періодів, що історично передували появі Сонячної системи, Землі, живих організмів. Ці переживання явно вказують на те, що якимось, не поясненим поки що чином, кожний із нас має інформацію про весь Всесвіт, про все наявне, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і, у певному розумінні, є одночасно всією космічною мережею і нескінченно малою її частиною, окремою і незначною біологічною сутністю.

PAGE  1




1. Методология эксплуатационного контроля на основе концепции риска Основные положения
2. Курсовая работа- Учет и способы начисления амортизации основных средств
3. тема- Международная региональная политика и ее виды предмет- Мировая политика и международные отношения
4. Реферат- Расчет корректирующих цепей широкополосных усилительных каскадов на полевых транзисторах
5. 94Укря7 С 69 Рецензенти- О
6. либо признака или свойства предмета явления с целью его более детального изучения
7. Элементарных частиц он выпустил романы Платформа Возможность острова многочисленные эссе и сборник
8. тема показників економічної та соціальної статистики Статистика не може знати все що б там не стверджували
9. Working with lrge influentil opertors More efficient use of mterils nd equipment longside technology trnsfer from North meric nd ustrli Overll improvements in reservoir mngement mde possi
10. Радиовещательный УКВ приёмник 1 класса
11. Именно благодаря им у детей формируется много понятий о жизни
12. Слиток с жидкой сердцевиной
13. Гармония
14. Страхование банковских рисков1
15. 74 unite 3 В Великобритании существует 52 полицейских подразделения- 43 в Англии и Уэльсе 8 в Шотландии и 1 в Севе
16. Язык сценариев JavaScript
17. Характер последовательностей формируемых реальным источником сообщений зависит от существующих огра
18. Роль долговременной памяти в формировании орфографического навыка у младших школьников на уроках рус
19. аПоштарка.Поспішала я до васУ святковий дивочасТелеграму щоб віддатиА також відсвяткуватиНовий рік весел
20. 12 с источником питания водородная трубка высоковольтный индуктор спектроскоп выпрямитель на 12 В