Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

органи загальної компетенції які здійснюючи свою діяльність у багатьох напрямах водночас реалізують і фі

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13

Загрузка...

Диплом на заказ

1 Органи, що здійснюють фінансову діяльність

Держава керує фінансовою діяльністю через державні органи, наділені для цього спеціальною компетенцією. За характером діяльності, повноваженнями в галузі фінансової діяльності всі органи, що беруть участь у ній, поділяють на дві групи:

1) органи загальної компетенції, які, здійснюючи свою діяльність у багатьох напрямах, водночас реалізують і фінансову (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів і та ін.), що не є для них основною чи єдиною;

2) органи спеціальної компетенції, створені державою і наділені повноваженнями винятково для здійснення фінансової діяльності (органи Державного казначейства, контрольно-ревізійні органи тощо). У фінансовій діяльності беруть участь практично всі державні органи залежно від їх компетенції, встановленої Конституцією України та іншими законами України, нормативними актами, що визначають їх правовий статус та ін.

Державну політику у фінансовій сфері здійснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і вносить зміни до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. Найважливіші питання у фінансовій сфері регулюються винятково законами України.

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяють на:

1) органи управління загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

2) органи управління спеціальної (галузевої, міжгалузевої) компетенції:

а) що здійснюють фінансову діяльність поряд зі своїми основними функціями (міністерства, відомства, за винятком Міністерства фінансів України);

б) для яких фінансова діяльність є основною і які створені спеціально для здійснення фінансової діяльності (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація України та ін.).

Певні повноваження у фінансовій сфері має Президент України: призначає міністра фінансів; представляє на затвердження Верховній Раді кандидатури Голови Національного банку України (далі - Нацбанку України).

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділений Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; розроблення проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

Спеціальні державні органи виконавчої влади, що здійснюють оперативне управління фінансами:

Систему фінансових органів України очолює Міністерство фінансів (далі - Мінфін України) - центральний орган виконавчої влади з управління фінансами: прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і соціального розвитку, проект Державного бюджету України. Для управління фінансами Мінфін України наділений такими повноваженнями:

1) що випливають із функцій щодо складання і виконання Державного бюджету України, контролю за його виконанням;

2) щодо вжиття заходів у разі порушень установленого порядку виконання Державного бюджету України, призупинення фінансування;

3) регулювання співвідношення коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів у процесі їх формування.

Органами Мінфіну України на місцях є фінансові органи місцевих державних адміністрацій, що розробляють проекти відповідних бюджетів, організують виконання бюджетів, забезпечують надходження коштів, встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів і організовують місцеві добровільні позики.

Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівняний до державного комітету України, є Державне казначейство України. Основні його завдання такі: організація виконання Державного бюджету України; контроль за його виконанням і регулюванням відносин між Державним бюджетом України і позабюджетними фондами; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і надання інформації Верховній Раді та Президенту України.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Голів державних податкових адміністрацій в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є такі: здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування і сплати податків; прийняття рішень щодо фінансових санкцій та адміністративних штрафів, прийняття нормативних і методичних документів з питань оподаткування.

Податкова міліція є специфічним правоохоронним органом, що забезпечує економічну безпеку держави при надходженні податкових платежів у бюджет. Якщо діяльність податкових інспекцій пов’язана зі справлянням податків, то податкова міліція безпосередньо займається стягненням податкових платежів.

Органом державного фінансово-економічного контролю є Рахункова палата, що здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких державних органів. Вона забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України і використанням позабюджетних фондів.

Функціонування грошового ринку, статус національної валюти, іноземних валют на території України установлюються виключно законами. Контроль за проведенням грошово-кредитної політики покладено на Національний банк України. Функції Нацбанку у сфері грошового обігу закріплені Законом України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. Нацбанк України здійснює регулювання грошового обігу як установленням визначених нормативів щодо готівки, так і проведенням політики щодо ставок, операцій з цінними паперами та ін. Він визначає офіційний валютний курс гривні, виходячи з валютного (обмінного) курсу. Курс гривні щодо іноземних валют Нацбанк України забезпечує через використання золотовалютного резерву, купівлю і продаж цінних паперів, установлення і зміну плати за кредити й інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Для здійснення уповноваженими банками й іншими кредитно-фінансовими установами валютних операцій Нацбанк України видає генеральні й індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України для здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам для здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. В основі розмежування на резидентів і нерезидентів лежить відмежування зовнішньоекономічних відносин від операцій, що стосуються внутрішньоекономічних процесів.

2 Предмет і метод фінансового права

Організація, управління, контроль фінансової діяльності держави передбачає чітку правову врегульованість відносин руху публічних фінансових ресурсів. Це означає визначеність у разі виокремлення об’єкта регулювання, системи суб’єктів відносин, їх повноважень, прав і обов’язків. Не варто зводити фінансово-правове регулювання тільки до руху коштів. Ці відносини є предметом кількох галузей права. Предметом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються у зв’язку з функціонуванням державних фінансів та фінансів територіальних громад. Отже, фінансове право є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави і територіальних громад. Саме на такому підході ґрунтується визначення предмета фінансово-правового регулювання, меж цієї галузі.

Фінансове право можна аналізувати в кількох аспектах: як галузь права, як науку і як навчальну дисципліну. Як галузь права фінансове право належить до публічних галузей. Однак її публічний характер припускає свій предмет регулювання, особливості методу, які не властиві іншим галузям і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, мають певні ознаки:

- складаються у сфері фінансової діяльності держави;

- реалізуються в процесі руху (формування, розподілу і використання) грошових фондів публічного характеру;

— їх об’єктом є грошові фонди держави і територіальних громад;

— припускається виняткова роль держави в цих відносинах. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини у сфері

фінансової діяльності держави і територіальних громад з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко порівняно з іншими правовідносинами простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими: з одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів у бюджет, з другого — ці відносини регулюють формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі. Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове право від інших галузей1. Рівень прояву владного характеру дає змогу визначити і специфіку правовідносин. Головною особливістю методу регулювання цієї групи відносин є відсутність права оперативної самостійності суб’єктів. Права та обов’язки відносин регламентуються однозначно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами.

Аналізуючи предмет фінансового регулювання, доцільно враховувати фундаментальне положення Ю. А. Ровинського про зміст фінансових правовідносин як владно-майнових, яке використовують

у своїй роботі практично всі фахівці галузі. При цьому слід звернути увагу саме на нерозривність відносин влади і специфічних майнових відносин та регулювання їх як єдиного цілого. Показовим щодо цього є порівняння фінансових правовідносин з адміністративними і цивільними правовідносинами. їх часто змішують, хоч їх розмежування має ґрунтуватися з позицій владно-майнових відносин. Отже, адміністративні правовідносини - владні, цивільні - майнові, фінансові — владно-майнові.

Якщо адміністративно-правове регулювання — це державне управління певними сферами, цивільно-правове - охоплює майнові відносини, то фінансово-правове визначається:

1) особливим майновим характером, який полягає в тому, що власником майна є держава й існує це майно у специфічній формі — у вигляді централізованих і децентралізованих грошових фондів;

2) владним характером, який полягає в тому, що владні повноваження має сам власник коштів. Саме єдність владно-майнових засад і дає змогу розрізняти фінансово-правові відносини, визначати Ух єдність і за такого підходу вирізнити однорідні відносини, що є предметом регулювання.

Класифікувати фінансові відносини можна залежно від1:

- стадії руху грошових фондів (формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);

- характеру фінансово-правових інститутів (бюджетні, податкові, валютні тощо);

- суб’єктного складу відносин (можливі різні варіації відносин, учасниками яких виступають насамперед: держава, територіальні громади, державні органи, юридичні й фізичні особи).

Проте групування фінансових відносин, видова особливість кожної групи не позбавляють їх основного загального змісту — утворення, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забезпечує планомірність, гарантує і реалізує загальні принципи і форми фінансової діяльності, методи її регулювання. Фінансово-правовий аспект цих відносин визначається тим, що:

- фінансові ресурси забезпечують виконання практично всіх функцій держави;

за рахунок фінансових відносин забезпечується формування централізованих і децентралізованих грошових фондів; - відповідно до нормативних актів відбувається рух публічних

грошових фондів. Важливим критерієм визначення природи галузі права, її місця в системі права виступає метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність прийомів і способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання визначає також ступінь впливу на поведінку учасників суспільних відносин, на характер їх взаємозв’язків. Кожен метод правового регулювання має характерні ознаки, сукупність яких і дає змогу реалізувати завдання і мету правової регламентації.

Аналіз системи впливу на відносини, що регулюються фінансовим правом, дає підстави для висновку, що основною ознакою методу регулювання фінансових відносин є державно-владні вказівки одними учасниками фінансових відносин іншим, що діють від імені держави. Метод, що ґрунтується на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, застосовують і в інших галузях права (наприклад, в адміністративному), проте в регулюванні фінансових відносин він має специфіку. Так, особливістю методу фінансового права є те, що владні приписи стосуються платників, порядку, умов і розміру платежів у бюджети, мети використання коштів та ін. Державними органами, які можуть давати розпорядження учасникам фінансових відносин, є фінансові органи. Інша особливість методу фінансового права - широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не допускають вибору) норм із метою формування бюджетів.

Держава, забезпечуючи першочергові потреби (формування коштів на виконання державних функцій), установлює чіткі межі поведінки підлеглих суб’єктів. Наприклад, їхній обов’язок сплачувати податок, опосередкований правом вимагати його сплати і контролювати його. Певна свобода зобов’язаних суб’єктів можлива лише в межах імперативних приписів. Режим свободи можливий у кількох формах:

1) в межах імперативного суб’єктивного права, коли безумовне право фінансового органа на перевірку може бути реалізоване за власним планом, але при цьому обов’язкова реалізація цього права є водночас і його обов’язком, і засобом здійснення його функцій;

2) свобода певного суб’єкта в межах делегованих державою прав припиняти правовідносини (наприклад, залік сум податкової застави в рахунок податкового зобов’язання);

3) свобода зобов’язаних осіб при використанні специфічних прав (наприклад, права на застосування податкових пільг, податкового кредиту).

Основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний. Він припускає нерівність суб’єктів відносин для забезпечення особливого стану і ролі держави і виявляється у владних приписах, наказах одних суб’єктів іншим, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод повторює метод регулювання адміністративно-правових відносин, який також має владний, імперативний характер. Проте, на відміну від останнього, метод фінансового права має певну галузеву специфіку:

- не ґрунтується на вертикальній субординації, співпідпорядкованості суб’єктів, тоді як владні вказівки виходять від фінансових органів, з якими інші суб’єкти відносин не перебувають в адміністративній залежності;

більшість владних розпоряджень виходить від органів, спеціально створених державою для фінансової діяльності;

- не передбачає повного підпорядкування і залежності одного суб’єкта від іншого, а стосується тільки економічного змісту фінансової норми;

- передбачає чітку імперативність на всіх рівнях законодавчого регулювання, яка не змінюється і не знижується залежно від типу законодавчого акта (закону, інструкції тощо); регулювання здійснюється щодо специфічного об’єкта -публічних грошових фондів.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулювання має свої особливості, які й реалізуються в імперативних приписах у сфері фінансової діяльності держави1, а саме:

а) переважають позитивні зобов’язання. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів виконувати їх (причому, нерідко в однозначній формі);

б) суб’єкти фінансового права чітко виконують обов’язки відповідно до приписів законів і підзаконних актів. Права при цьому є похідними від обов’язків;

в) підстави виникнення правовідносин регулюються на основі того, що за наявності певного юридичного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити в ці правовідносини відповідно до закону, а не волі вибору;

г) виявляється юридична нерівність суб’єктів, коли одні з них мають однобічні юридично-владні повноваження щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень щодо владних суб’єктів. На цьому ґрунтується правосуб’єктність: у владних суб’єктів вона складається переважно з прав, а в зобов’язаних - з обов’язків і похідних від них прав. Може скластися враження, що у фінансовому праві, поряд з імперативним методом, застосовують також елементи диспозитивного методу. Приміром, у сфері регулювання відносин з формування грошових ресурсів добровільного характеру (облігації державної внутрішньої позики, казначейські сертифікати, лотереї тощо) поряд з видимістю диспозитивності основою регулювання залишаються владні розпорядження. Справді, державні цінні папери придбавають добровільно, проте всі відносини, що випливають з цього факту, регулюються державними, однобічними розпорядженнями (терміни позики, відсотки, порядок погашення заборгованості не можуть бути предметом договору, вони закріплені законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання передбачає застосування рекомендацій, погоджень. Дійсно, узгодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто погоджують не саму природу обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, проте вони або гарантуються, підкріплюються імперативними розпорядженнями, або уточнюють їх.

При застосуванні імперативного методу можливе також використання рекомендацій, погоджень, що передбачає право вибору в поведінці підлеглого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочку платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторони платника податків - може виявлятися й у можливості податкового планування. Однак усі ці особливості в кінцевому підсумку підпорядковані методу владних приписів.

3. Фінансове право в системі права

Рух коштів регулюється комплексом правових галузей, що належать до системи права. Природно, що кожна галузь визначає свій аспект регулювання, відмежовуючи групу однорідних правових відносин, щодо яких застосовується специфічний галузевий метод регулювання. Фінансове право, беручи участь у цьому регулюванні, відповідно до свого предмета і методу, не виключає встановлення стійких зв’язків з іншими галузями права, які тією чи іншою мірою стосуються об’єкта фінансово-правового регулювання. Явище, що потребує всебічного правового регулювання, може поєднувати два суперечливих процеси. З одного боку, потрібно поділити це явище на складові, які і мають бути у сфері уваги окремих галузей права, що регулюють конкретну сторону проблеми своїми специфічними методами. З другого боку, важливо зіставити окремі режими правового регулювання або з’єднати їх у єдиний процес, визначити і погодити межі зіткнення окремих галузей. Наприклад, факт одержання заробітної плати фізичною особою припускає виникнення або реалізацію трудових правовідносин, податкових (пов’язаних зі сплатою податку з доходів фізичних осіб), цивільних (приміром, при погашенні кредитів чи відсотків на них безпосередньо із зарплати) і т. ін. Саме тому дуже важливо визначити місце фінансового права в системі права.

Регулювання відносин, пов’язаних із рухом публічних грошових фондів, передбачає певний фінансово-правовий аспект цього процесу1:

- фінансово-правові відносини спрямовані на мобілізацію публічних грошових фондів;

- зібрані кошти спрямовуються на виконання функцій і завдань держави, органів місцевого самоврядування;

- визначають умови виникнення, зміни і припинення грошових відносин;

- визначають функції державних органів у сфері фінансової діяльності.

Особливості, своєрідність і зміст фінансового права найповніше розкриваються при зіставленні з іншими галузями права і відмежуванні його від них. Фінансові правовідносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язані з багатьма сторонами її функціонування. Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галузей та інститутів, відіграє таку саму роль і стосовно фінансового права. Так, Конституція України встановлює пріоритет міжнародних угод над нормами національного законодавства. Принципове значення для формування і функціонування всієї системи фінансового законодавства має і норма Конституції, відповідно до якої закони й інші правові акти не повинні суперечити Конституції. Крім того, деякі норми конституційного права одночасно містять основні засади фінансового права. Так, ст. 67 Конституції України містить положення, відповідно до якого громадянин зобов’язаний платити законно встановлені податки і збори. Ця сама стаття виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом надання податковим нормам зворотної сили.

Взаємодія фінансового й адміністративного права виявляється у встановленні відповідальності за порушення фінансового законодавства. Охоронна функція фінансового права зумовлена тим, що адміністративна відповідальність забезпечує виконання платниками податків їхніх обов’язків. Наприклад, відповідальність за порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими і систему адміністративних санкцій. При цьому застосування адміністративних санкцій за фінансові правопорушення також неможливе без використання категорій фінансового права.

Особливий інтерес становить співвідношення фінансового і цивільного права. Хоча фінансове право є публічною галуззю, між ним і цивільним правом існує якнайтісніший зв’язок. Фінансове і цивільне право пов’язані настільки тісно, що дають підстави одним бачити у фінансовому праві додаток до цивільного права, а іншим — стверджувати, що цивільне право має бути підпорядкованим фінансовому праву. Однак таке тлумачення взаємозв’язку фінансового і цивільного права може лише відволікти від суті справи. Фінансове право, як і цивільне, охоплює регулювання господарських процесів, але в зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як

дохід, майно, споживання (витрати), видатки та ін., використовують у фінансовому праві, де вони формуються й інституціоналізуються.

До майнових відносин, які ґрунтуються на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до фінансових і адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовують, якщо інше не передбачено законодавством. Отже, за загальним правилом, норми цивільного права не застосовуються до бюджетних, податкових відносин. Це розмежування є надзвичайно важливим, оскільки фінансові відносини також тісно пов’язані з майном. Однак можливі й винятки, коли ті чи інші положення цивільного законодавства застосовують у сфері фінансового регулювання.

Саме цивільне право регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських результатів. Після одержання таких результатів починає діяти фінансове право, що визначає розміри й порядок сплати відповідних платежів, санкції за ухиляння від сплати податків, зборів тощо. Таким чином, фінансове право ніби підключається до відносин, що регулюються цивільним правом. Часто фінансове право прямо посилається на цивільно-правові інститути (власність, відкриття спадщини, дарування) і поняття (договір купівлі-продажу, передача права власності).

Низка комплексних категорій характерна для фінансового і трудового права. Наприклад, особливості оподаткування пенсій чи дія специфічного механізму відрахувань у Пенсійний фонд дуже схожі з податковими важелями і включаються до переліку податків, зборів і платежів, що регулюються Законом України "Про систему оподаткування", хоча і визначаються предметом трудового права.

Зв’язок фінансового і кримінального права має подвійну природу. З одного боку, окремі норми кримінального права спрямовані на захист тих об’єктів, що є об’єктами фінансово-правового регулювання, а з другого -кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій фінансового права і норм фінансового законодавства.

Досить активно застосовують нормативні акти міжнародного права, що регулюють фінансову діяльність. Так, договори (конвенції, угоди) про усунення подвійного оподаткування пов’язують Україну з багатьма державами (Великою Британією, Польщею та ін.). Особливістю подібних переплетень фінансового й міжнародного права є вища юридична чинність міжнародних договорів порівняно із законами.

4 Джерела фінансового права. Фінансове законодавство

Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:

— соціально-економічний — визначає сукупність соціально-економічних чинників, що регулюють об’єктивні закони;

— державно-політичний - характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

— юридичний - специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права: установлює певні правила поведінки, що усувають її індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; має бути видане компетентним органом (здебільшого органом державної влади); є чітко відповідати матеріальній і процесуальній стороні функціонування.

Отже, джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Розрізняють такі джерела фінансового права:

І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1) загальнодержавні нормативні акти;

2) республіканські (Автономна Республіка Крим);

3) місцеві.

П. За характером правових норм:

1) нормативні - акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2) ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером установлення:

1. Звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку, на який зроблено посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, межі компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецеденту який широко використовують у державах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Правозастосовчий орган при цьому фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм сформувалися у процесі судових слухань у податкових справах. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суці ускладнювався посиланнями на п’яте виправлення Конституції США, яке надавало право відмовитися від давання показань, бо це могло призвести до "самозвинувачення". Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним використовувати п’яте виправлення до Конституції у випадку розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації зумовлюють також потребу систематизувати найважливіші судові рішення. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди й податковий суд США1.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди), які набувають важливого значення при врегулюванні питань подвійного оподаткування та інших. Застосування їх не завжди є однозначним, оскільки вони мають різну юридичну чинність. Якщо в Україні міжнародні договори мають переваги перед законами, що прийняті Верховною Радою, то в США рівнозначні законам і включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. Інші джерела іноді розглядають як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права насамперед містяться в актах представницьких і виконавчих органів та органів місцевого самоврядування. Саме вони і є джерелами фінансового права. Отже, джерела фінансового права - це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.

Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов’язані та взаємозумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України.

Слід розмежовувати систему фінансового права і систему фінансового законодавства. Якщо перша є сукупністю відносин, що регулюються фінансовим правом, то друга — зовнішнім вираженням фінансових правовідносин, своєрідним усвідомленням їх суспільством на певному етапі, закріпленим за допомогою наявних у ньому нормативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту й форми.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства становлять тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (здебільшого прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 p.).

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їх використання має певні особливості. По-перше, варто говорити не про окремі чинні фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими нормами посилань). Наприклад, дія деяких статей Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можлива тільки після введення інших нормативних актів (Закону України "Про страхування").

По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів - інструкцій, роз’яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України "Про оподаткування доходів підприємств" від 26 грудня 1992 р. передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 p., що регулював склад витрат, віднесених на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосування поземельного податку в припливно-відпливних зонах, на водно-болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли повністю використовувати механізм цього нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються винятково законами України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України, законами України повинні регламентуватися найбільш важливі суспільні і державні інститути (права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільш соціально важлива частина відносин визначається тільки законами, інші - законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Термін "законодавство " використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9,19,118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін "законодавство" вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дає Верховна Рада України.

Отже, термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази

Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.

Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, тими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і є системою цих нормативних актів. Основи фінансових відносин, компетенція державних органів регулюються конституціями країн.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і х ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 p.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням1.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про систему оподаткування" та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.

5 Поняття, структура, особливості і види фінансово-правових норм

Фінансове право як галузь права є складною системою, вихідний, первинний елемент якої - фінансово-правові норми. Саме останні регулюють відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов’язковими правилами поведінки суб’єктів суспільних відносин, що встановлені державою і забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб’єктів, владним приписом держави і мають регулятивний, формально визначений і загальнообов’язковий характер. Але при цьому вони мають особливості, притаманні тільки цій галузі права, зумовлені специфікою предмета правового регулювання: їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв’язків саме в процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляються в наданні суб’єктам таких відносин суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів фінансових ресурсів відповідно до потреб та інтересів держави й суспільства.

Саме те, що фінансово-правові норми регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави і виступають засобом реалізації публічних інтересів, надає їм імперативного характеру. Такі норми вмішують державну волю щодо поведінки посадових осіб державних органів, підприємств та організацій, а також окремих громадян з приводу створення відповідних грошових фондів, розподілу й перерозподілу їх коштів, а також їх належного і доцільного використання.

Розкриваючи імперативний характер фінансово-правових норм, слід виокремлювати кілька аспектів. По-перше, це означає, що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозволи, заборони та ін.) щодо виконання відповідних дій у сфері фінансів, зумовлені насамперед імперативним методом правового регулювання фінансових відносин. По-друге, категорична форма припису виключає зміну умов та обставин, зазначених у фінансово-правових нормах, самими учасниками відносин, тобто виключає можливість зміни положень норм за волевиявленням будь-якої зі сторін. По-третє, імперативність таких норм поширюється не тільки на суб’єктів, які мають дотримуватися їх, а й на суб’єктів, які видають такі приписи. Державні органи, уповноважені видавати такі приписи, теж пов’язані з вимогами фінансово-правових норм. По-четверте, такий імператив передбачає додержання моделі поведінки, що закріплена нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. Причому порушення приписів, що містяться в фінансово-правовій нормі, є порушенням фінансової дисципліни і тягне за собою відповідні санкції. Зазначимо, що на сучасному етапі посилюється імперативний характер фінансово-правових норм у зв’язку з посиленням фінансового контролю за діяльністю суб’єктів у фінансовій сфері.

Імперативність фінансово-правових норм виявляється в усіх їх видах (щодо засобу впливу на суб’єктів відносин, який визначає характер їх юридичних прав та обов’язків), як у зобов’язуючих і забороняючих, так і в уповноважуючих. Так, зобов’язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників відносин здійснення відповідних позитивних дій щодо мобілізації, розподілу чи витрачання фінансових ресурсів (наприклад, зобов’язують відповідних суб’єктів сплачувати податки, робити податкову звітність; Нацбанк України— внести суми грошових коштів у разі перевищення кошторисних доходів над видатками тощо). Такі норми містяться у всіх нормативних актах (законах), що регулюють здійснення фінансової діяльності.

Забороняючі фінансово-правові норми вимагають утримуватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дисципліни (приміром, суб’єктам забороняється здійснювати валютні операції без придбання ліцензій Нацбанку; безспірно списувати кошти з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету та місцевих бюджетів у рахунок погашення зобов’язань бюджетних установ, нецільове використання бюджетних коштів тощо).

В уповноважуючих фінансово-правових нормах імперативність виявляється дещо своєрідно. Такі норми надають суб’єктам право на здійснення відповідних позитивних дій, але в чітко передбачених нормою межах. У разі застосування таких норм певні права поєднуються з імперативністю приписів, коли встановлюються суворі межі здійснення таких прав. Наприклад, бюджетна установа має право використовувати надані з бюджету кошти, але чітко відповідно до бюджетного призначення та кошторису; кредитна установа має право надавати кредити, проте за умови, закріпленої в законодавстві. Тобто уповноважений орган повинен приймати найбільш доцільне рішення відповідно до законодавства і конкретних умов, проте в межах чітко визначених і закріплених такою нормою.

За змістом фінансово-правові норми поділяють на:

1) матеріальні, що закріплюють види та обсяг доходів і видатків відповідних фондів. Вони визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин;

2) процесуальні, що закріплюють порядок (процедуру) дій у напрямках мобілізації, розподілу та витрачання фондів. Фінансове право, на відміну від інших галузей права, поєднує в собі матеріальні й процесуальні норми.

Отже, фінансово-правова норма — це встановлене державою і забезпечене її примусовою силою загальнообов’язкове правило поведінки суб’єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, встановлює права та обов’язки їх учасників і має імперативний характер.

Внутрішня будова, тобто структура, фінансово-правової норми така сама, як і інших норм права, проте в її складових виражені особливості фінансових відносин, які нею регулюються. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за яких діє норма, та у суб’єктів виникають передбачені нормою права і обов’язки у сфері фінансів. Вона встановлює типові фактичні обставини, з якими пов’язане виникнення правовідносин. Причому ці обставини чітко й конкретно виражаються нормою. Тому гіпотеза фінансово-правової норми має безумовно визначений характер. Диспозиція розкриває зміст правила поведінки, визначає, якою саме має бути поведінка учасників відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, вимагає відповідної поведінки сторін фінансових відносин й не допускає відхилення від неї.

Санкція фінансово-правової норми передбачає наслідки за невиконання або неналежне виконання приписів норми, визначає вид і міру юридичної (адміністративної, кримінальної, фінансово-правової тощо) відповідальності порушників. Проте фінансово-правові санкції: 1) зазвичай мають грошовий характер, їх застосовують у вигляді штрафу, пені, примусового списання коштів, припинення фінансування тощо; 2) поширюються на всіх учасників фінансових правовідносин;

3) поєднують у собі правовідновлювальні й карні (штрафні) елементи, тобто не тільки здійснюється покарання винної особи, а й забезпечується належне виконання ЇЇ фінансового обов’язку;

4) відображають безпосередній зв’язок з фінансово-правовою відповідальністю. Наприклад, у разі неподання річної декларації платником податків відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. на нього накладається штраф згідно зі ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 p., що не звільняє від належного виконання обов’язку щодо декларування отриманих доходів.

6 Зміст і особливості фінансових правовідносин

Держава, здійснюючи фінансову діяльність, регулює процеси, пов’язані з розподілом і перерозподілом сукупного суспільного продукту і національного доходу, впливає на процеси нагромадження капіталу. Такі відносини для держави мають першорядне значення, оскільки з матеріальної точки зору забезпечують можливість виконання її завдань і функцій. Тому за допомогою норм права вона прагне належно організувати і врегулювати такі суспільні зв’язки, надає їм відповідних форм і змісту, в результаті чого такі відносини стають фінансово-правовими. Фінансові правовідносини є юридичною формою вираження й закріплення фінансових (економічних) відносин, що можуть існувати лише в правовій формі. Поза правовідносинами фінансова діяльність нездійсненна, оскільки тільки за умови закріплення і взаємозалежності юридичних прав і обов’язків суб’єктів, що реалізуються за можливості державного примусу, можливі створення відповідних фондів фінансових ресурсів, розподіл і належне використання фінансових ресурсів відповідно до намічених цілей, планів і програм.

Фінансові правовідносини, як і будь-які, мають такі загальні ознаки: виникають на основі норм фінансового права, якими закріплюється та модель поведінки для сторін правовідносин, яка згодом буде реалізована у фінансових правовідносинах; характеризуються наявністю у сторін суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Фінансово-правові норми точно окреслюють коло суб’єктивних юридичних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин. При цьому правові норми визначають позитивну поведінку суб’єктів, якої вони можуть і повинні дотримуватися, реалізуючи свої права та обов’язки; виражають суспільний зв’язок конкретних осіб, конкретно установлюють учасників фінансових правовідносин. Це дає змогу чітко окреслити межу між фінансово-правовою нормою, у якій зазначені всі особи, здатні бути учасниками фінансових правовідносин, і фінансовими правовідносинами, у яких беруть участь конкретні суб’єкти. Реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків при цьому забезпечені можливістю державного примусу. Це положення відповідає насамперед державним інтересам та інтересам громадянського суспільства, що реалізуються у фінансових правовідносинах.

Крім того, фінансові правовідносини мають особливості, зумовлені специфікою предмета і методу фінансового права. По-перше, фінансові правовідносини є юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, які, в свою чергу, є формою відповідних економічних відносин. Тому визначення сутності таких суспільних зв’язків слід поєднувати з обов’язковим розглядом фінансових (економічних) відносин.

По-друге, причиною, першоосновою виникнення, зміни й припинення фінансових правовідносин є фінансова діяльність держави, що є планомірним процесом мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання державних завдань і функцій.

По-третє, фінансові правовідносини мають майновий, або грошовий, характер. Усі фінансові правовідносини виникають і розвиваються саме під час формування, розподілу і витрачання коштів, потрібних для реалізації завдань як соціально-економічного розвитку, так і безпеки й обороноздатності країни та ін. При цьому характеристика таких відносин як організаційних не виключає їх майнового характеру, оскільки держава за допомогою фінансово-правових норм організовує і координує фінансову діяльність саме з метою належного її грошового забезпечення. Тому майновий характер фінансових правовідносин означає реальний, відповідно організований рух грошових коштів, результатом якого стає створення й використання фондів коштів.

По-четверте, однією зі сторін фінансових правовідносин завжди виступає держава в особі уповноваженого державного органу (органу місцевого самоврядування). Здійснюючи фінансову діяльність, держава зацікавлена в ефективності Й раціональності процесів мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів, тому для задоволення потреб публічного характеру вона наділяє свої органи владними повноваженнями, у результаті чого фінансові правовідносини реалізуються за принципом "команда-виконання": державні органи видають розпорядження, обов’язкові для виконання іншими учасниками цих правовідносин. Крім того, держава визначає коло, права та обов’язки (правовий статус) суб’єктів фінансових правовідносин. Тому, фінансові правовідносини мають державно-владний характер і в них не буває рівності сторін. Наявність уповноваженого державою органу як обов’язкового учасника таких відносин зумовлена самою сутністю фінансової діяльності держави та імперативним методом правового регулювання, що притаманний фінансовому праву.

Визначення фінансових правовідносин як таких, що мають майновий і державно-владний характер, дає підстави характеризувати їх як владно-майнові й відокремлювати ці суспільні зв’язки від цивільних правовідносин, які є грошовими, та адміністративних правовідносин, які теж бувають владно-майновими1.

По-п’яте, фінансові правовідносини виникають, змінюються і припиняються завжди на підставі закону (фінансово-правового акта), а не за волевиявленням сторін. Держава, з огляду на важливість цих відносин, регулює їх, видаючи закон - акт, що має вищу юридичну чинність. Відповідно і зміна або припинення таких відносин можливі тільки згідно з таким актом. Так, згідно ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Тому виникнення і розвиток фінансових правовідносин прямо і безпосередньо визначаються фінансово-правовими нормами (законами), вони не можуть виникати і розвиватися на власний розсуд сторін, на підставі договорів.

•Усі перелічені особливості фінансових правовідносин визначають їх специфіку. Жодна з них окремо не може характеризувати їх повною мірою.

Виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин також можливі за наявності юридичних фактів - життєвих обставин, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин і які існують у реальному житті і не створюються нормою фінансового права, а тільки визнаються нею. Наприклад, для виникнення обов’язку фізичної особи сплачувати податок з власників транспортних засобів має бути об’єкт оподаткування - конкретний транспортний засіб, закріплений у Законі України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів" від 11.12.1991 р. (в ред. від 6.12.2006 p.).

Отже, фінансові правовідносини можна визначити як урегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів і мають державно-владний і майновий характер.

 Фінансові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру, елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовідносин; 2) об’єкт; 3) юридичний і фактичний зміст.

Суб’єктами фінансових правовідносин є особи, які відповідно до фінансово-правових норм є реальними його учасниками. Слід розрізняти суб’єктів фінансового права і суб’єктів фінансових правовідносин. Суб’єкт фінансового права - це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язків у сфері фінансової діяльності держави, який має потенційну можливість брати участь у правовідносинах. Його права та обов’язки зумовлені дією фінансово-правових норм, незалежно від участі суб’єкта в конкретних правовідносинах. У разі реалізації своїх прав і обов’язків він вступає у фінансові правовідносини як учасник (суб’єкт) правовідносин.

Суб’єкт права - більш ширше поняття, ніж суб’єкт правовідносин1. Наприклад, за ст. 4 Закону України в ред. від 18 лютого 1997 р. **Про систему оподаткування" усі юридичні й фізичні особи, на яких відповідно до законів України покладений обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), є суб’єктами фінансового (податкового) права. Проте як тільки такі особи реалізують цей обов’язок, вони стають реальними учасниками (суб’єктами) фінансових правовідносин, які своїми діями забезпечують той практичний ефект, на досягнення якого спрямована норма фінансового права.

Традиційно розрізняють такі суб’єкти фінансових правовідносин: 1) адміністративно-територіальні утворення; 2) колективні суб’єкти; 3) індивідуальні суб’єкти.

До адміністративно-територіальних утворень належать держава, яка зазвичай виступає в особі уповноважених нею органів (Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Президента України, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Державного казначейства та ін.), і адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, Автономна Республіка Крим, міста, райони). Ці органи беруть участь, наприклад, у бюджетних правовідносинах: відповідно до норм Конституції України і Бюджетного кодексу України, вони мають право формувати відповідні бюджети; брати участь у відносинах з приводу державного кредиту: одержувати державні й місцеві позики тощо.

Колективними суб’єктами є органи державної влади й управління, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, підприємства та установи різних форм власності, громадські організації.

Органи державної влади й управління, наприклад, Верховна Рада України, Міністерство фінансів та ін., не тільки можуть, а й зобов’язані брати участь у таких відносинах, в чому виражається їх компетенція у реалізації прав та виконанні обов’язків за відповідними напрямами фінансової діяльності. При цьому, згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Певне коло суб’єктів фінансових правовідносин становлять підприємства, установи, організації різних форм власності, які сплачують податки та інші обов’язкові платежі в бюджети чи фінансуються з бюджету, стають учасниками банківських і державних позик тощо.

Індивідуальними суб’єктами фінансових правовідносин є фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, права і обов’язки яких більшою мірою пов’язані зі сплатою податків та неподаткових платежів. Так, ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Окрім цього вони можуть брати участь у правовідносинах з приводу страхування, кредитування тощо.

Отже, фінансово-правові відносини виникають між такими суб’єктами: 1) між органами державної влади; 2) між органами державної влади та органами державного управління загальної компетенції; 3) між вищими органами та органами нижчого підпорядкування державного управління (у тому числі фінансовими); 4) між підприємствами і міністерствами, об’єднаннями; 5) між фінансовими органами (кредитними установами) і підприємствами та організаціями; 6) між фінансовими органами і громадянами; 7) між самими фінансовими органами (кредитними установами)1.

Суб’єкти фінансових правовідносин можуть реалізовувати передбачені законодавством права та обов’язки за належного державного захисту, що здійснюється 1) в адміністративному й 2) судовому порядку2. Причому, примусовими заходами забезпечується як відновлення порушених прав суб’єктів фінансових правовідносин, так і належне виконання покладених на них обов’язків. За адміністративного порядку забезпечення реалізації фінансових правовідносин суб’єкт звертається до вищого органу державної влади чи управління (стосовно органу, що прийняв те чи інше рішення, яке заперечується). У такому разі відповідний орган приймає владні рішення для розв’язання проблемних питань без судового розгляду. Нині застосування адміністративного порядку захисту прав суб’єктів не заперечує їх наступне звернення з цього самого питання до суду чи інших державних органів в адміністративному порядку за підпорядкованістю. За різних видів фінансових правовідносин адміністративний порядок має певні особливості, проте завжди виявляється у формі владних розпоряджень щодо прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом.

Щодо судового порядку захисту прав суб’єктів правовідносин треба враховувати таке. По-перше, відповідно до ст. 8 Конституції України, кожен громадянин може звернутися до суду для захисту своїх прав. Отже, фізичні особи - суб’єкти фінансових правовідносин мають право на судовий захист своїх прав у сфері фінансової діяльності. По-друге, звертатися до суду мають право і державні органи та інші суб’єкти. Наприклад, відповідно до ст. З Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у разі, якщо платник податків не погасить податкове зобов’язання, його активи можуть бути примусово стягнуті до Державного бюджету, але тільки за рішенням суду.

Об’єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані фонди коштів. Об’єкт фінансових правовідносин завжди пов’язаний з інтересами держави, яку представляє уповноважений орган1. Саме за допомогою різних фондів держава забезпечує необхідними фінансовими ресурсами всі заходи, здійснення яких передбачено на певному етапі розвитку країни. Фінансова діяльність держави нерозривно пов’язана з фінансами, які не є грошима як такими (коштами), хоча і пов’язані функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їх змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові фонди держави (його територіальних підрозділів, підприємств тощо)2. Отже, практичною реалізацією прав і обов’язків суб’єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є утворення і функціонування фондів. Тому фінансові ресурси зазвичай розподіляються між визначеними, відносно відособленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок використання коштів, джерела їх надходження і орган, що управляє й розпоряджається ними.

Невід’ємним структурним елементом фінансових правовідносин є також їх фактичний і юридичний зміст. Фактичним (матеріальним) змістом фінансових правовідносин є реальна поведінка їх суб’єктів, тоді як юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовою нормою.

Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах — це міра дозволеної поведінки фінансового чи кредитного органу, а також інших суб’єктів цих зв’язків для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій сфері. Суб’єктивне право виражається в чітко визначених юридичних можливостях певної особи, у наявності в неї відомого "юридичного плюса", причому ці можливості не безмежні, мають чітко визначений зміст, у межах якого особа і може формувати свою поведінку3. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, головним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і установах, а також на підприємствах, в установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валютних фондів, відповідно до ст. 10, 12 Закону України від 26.01.1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", має, приміром, такі права: проводити ревізії й перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т. ін. грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджують надходження й використання коштів і матеріальних цінностей; одержувати від відповідних установ необхідні відомості тощо. При цьому саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, визначені нормою, виступають гарантією додержання прав уповноважених суб’єктів.

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах - це визначена зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра поведінки, якої він має дотримуватися. Це виражається в активному спонуканні суб’єкта до неухильного виконання вимог і дотримання відповідної позитивної поведінки, визначеної фінансово-правовою нормою, завдяки чому в таких суб’єктів формується потреба саме в позитивних діях. Отже, чітке дотримання суб’єктами фінансових правовідносин запропонованої державою моделі поведінки визначається пануванням над їх волею держави, визначене рамками законів, які регулюють фінансову діяльність. Так, Державне казначейство, здійснюючи управління коштами державного бюджету, в тому числі і в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період, забезпечуючи відповідно до встановлених розмірів асигнувань і касового плану цільове фінансування витрат з державного бюджету, зобов’язане діяти відповідно до розпоряджень держави, закріплених у нормативно-правових актах.

Отже, юридичні права та обов’язки визначають тільки належну й можливу поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, тобто юридичний зміст їх припускає низку можливих варіантів розвитку цих правових зв’язків залежно від їх спрямованості - мобілізації, розподілу чи використання фондів коштів, тоді як матеріальний зміст свідчить про конкретні дії суб’єктів, зокрема, про той із варіантів поведінки, що мав юридичний зміст фінансових правовідносин.

Отже, фактичний зміст фінансових правовідносин пов’язує їх з реальними відносинами, а юридичний - є правовим засобом формування та забезпечення фактичного змісту. Однак з огляду на імперативність фінансових правовідносин такі дії учасників є обмеженими і мають бути тільки позитивними. Проте, залежно від того, до якого фонду - централізованого чи децентралізованого — будуть мобілізуватися (розподілятися чи використовуватися) фінансові ресурси, ступінь імперативності прав і обов’язків суб’єктів цих відносин буде різним (маються на увазі права та обов’язки суб’єктів, що протистоять державі в особі відповідних органів). Наприклад, у разі акумулювання коштів у бюджети, що є централізованими фондами, визначальну роль відіграє метод обов’язкових платежів, характерним для якого є насамперед обов’язок юридичних і фізичних осіб внести до цього фонду відповідні обов’язкові платежі податкового характеру, передбачені ст. 14,15 Закону України "Про систему оподаткування".

Крім того, у зазначених вище фінансових відносинах усі права та обов’язки чітко, всебічно й повно виписані в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах. До прикладу, Конституція України закріплює основні бюджетні повноваження (тобто права та обов’язки в сфері бюджетної діяльності) держави в особі конкретних представницьких і виконавчих органів, місцевих органів самоврядування, адміністративно-територіальних утворень, які потім деталізуються в Бюджетному кодексі України, а також конкретизуються в інших законодавчих актах: наприклад у Регламенті Верховної Ради України, Регламенті Кабінету Міністрів України, Положенні про Міністерство фінансів України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.

Щодо децентралізованих фондів як об’єкта фінансово-правових відносин характер і спрямованість імперативності розпоряджень держави трохи інші, оскільки ступінь деталізації таких відносин значно нижчий. Держава чітко встановлює форми і методи обліку та контролю діяльності таких суб’єктів, задіюючи контрольну функцію фінансів, що зумовлена реалізацією фіскальних інтересів держави.

Розгляд юридичного змісту фінансових правовідносин дає змогу розкрити юридичну природу таких правових зв’язків, підкреслює їх правовий характер. Матеріальний зміст визначає напрями розвитку юридичного змісту фінансових правовідносин, оскільки реальні суспільні відносини ширші й багатші за передбачені гіпотезою і диспозицією фінансово-правової норми. Однак права та обов’язки суб’єктів мають відповідати моделі поведінки, закладеній фінансово-правовою нормою. Крім того, фактичний зміст фінансових правовідносин виявляє конкретні життєві обставини, з огляду на які законодавець має розробити чинний механізм реалізації фінансово-правових норм.

У фінансових правовідносинах юридичний зміст і фактичний зміст завжди взаємопов’язані. Аналіз їх взаємодії дає змогу визначити, по-перше, відповідність фінансово-правових норм життєвим реаліям, які вони мають врегулювати; по-друге, показати оптимальні результати, на досягнення яких спрямована норма; по-третє, показати, як потрібно вдосконалювати фінансово-правове регулювання, щоб забезпечити його найбільшу ефективність і доцільність. Якщо, приміром, фінансово-правові норми не відповідають фактичним відносинам і їх тенденціям розвитку, то соціально-економічні наслідки їх реалізації незначні і такі норми фактично не застосовуються в житті, оскільки фінансово-правові норми в цьому разі залишаються на папері, а фінансові правовідносини виникають і розвиваються дуже далеко від моделі, передбаченої такою нормою. Наслідком цього є неефективність чинного фінансового законодавства.

З огляду на особливості та зміст фінансові правовідносини дуже різноманітні. їх, зокрема, можна класифікувати залежно як від загальноправових характеристик (наприклад, від функцій права, особливостей засобу індивідуалізації суб’єктів відносин), так і від їх галузевої специфіки, зокрема від:

1) структури фінансової системи держави;

2) інститутів фінансового права як галузі права;

3) юридичного характеру взаємин учасників;

4) об’єкта правовідносин;

5) тривалості їх існування (дії);

6) характеру фінансово-правових норм, на яких вони ґрунтуються;

7) цільового призначення;

8) форми прояву;

9) способів державного захисту тощо.

За характером фінансово-правових норм, на яких ґрунтуються фінансові правовідносини, останні поділяють на матеріальні й процесуальні. В матеріальних фінансових правовідносинах реалізються права та обов’язки суб’єктів щодо одержання, розподілу й використання визначених фінансових ресурсів, що виражені в конкретному розмірі чи певному виді доходів і видатків. Основний зміст суб’єктивних матеріальних фінансових прав і обов’язків полягає в можливості чи необхідності одержання, сплати, розподілу, перерозподілу, вилучення тощо цих конкретно визначених коштів. Наприклад, матеріальними є фінансові правовідносини з приводу сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, тобто це відносини, що передбачають обов’язок платника сплатити конкретну суму податку чи збору і відповідне право податкових органів вимагати цього; право місцевого бюджету одержати кошти у вигляді міжбюджетного трансферту і відповіддю обов’язок згідно з бюджетним призначенням надавати бюджетні асигнування тощо.

Процесуальні фінансові правовідносини виникають при встановленні форм і методів фінансової діяльності держави. У них виражається юридична форма мобілізації коштів у відповідні фонди, а також порядок їх розподілу, контроль за їх використанням тощо. Державно-владний елемент тут виявляється у визначенні й регламентації форм, методів, порядку і термінів надходження коштів, визначенні цілей і заходів, на які вони можуть бути використані. Наприклад, процесуальними є відносини з бюджетного процесу, регламентовані нормами Бюджетного кодексу України та іншими нормативно- правовими актами.

Між процесуальними і матеріальними фінансовими правовідносинами існує нерозривний зв’язок, оскільки за допомогою перших здійснюється реалізація матеріальних прав і обов’язків суб’єктів цих відносин у сфері фінансової діяльності.

За тривалістю існування (дій) цих зв’язків розрізняють фінансові правовідносини періодичні, постійні та разові. До періодичних належать фінансові правовідносини, які мають певні тимчасові обмеження. Наприклад, бюджетні правовідносини, що виникають на основі актів про бюджет, тобто 1 січня, і припиняються 31 грудня поточного року. Суб’єкти при цьому наділені правами та обов’язками з чітко визначеним строком їх реалізації. Постійними є фінансові правовідносини, за яких права та обов’язки їх суб’єктів стабільні, тривалі, без тимчасових обмежень. Такими, наприклад, є відносини, що виникають під час здійснення податкового контролю. До разових належать фінансові правовідносини із разовим використанням прав і здійсненням обов’язків, наприклад сплата державного мита.

Залежно від об’єкта розрізняють фінансові правовідносини з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Такий поділ їх не тільки дає змогу виявити, у якій сфері реально діють норми фінансового права, а й із найбільшою повнотою розкрити специфіку об’єкта фінансових правовідносин, а також специфіку методів (способів і прийомів) здійснення фінансової діяльності держави.

Залежно від структури фінансової системи фінансові правовідносини поділяють на такі, що виникають і розвиваються: 1) з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів бюджетів різних рівнів; 2) у сфері децентралізованих фінансів; 3) з приводу державного страхування; 4) у сферах банківського і державного кредитування.

Розрізняють також фінансові правовідносини за їх змістом. Як юридичний зміст фінансових відносин, тобто права та обов’язки суб’єктів, так і фактичний — поведінка їх учасників мають певну специфіку, що виявляється залежно від того, в якому напрямку фінансової діяльності держави вони виникають і розвиваються. Тому суб’єкти таких відносин наділені комплексом прав і обов’язків, пов’язаних з мобілізацією, розподілом (перерозподілом) та використанням фінансових ресурсів, зосереджених у централізованих і децентралізованих фондах. Отже, фінансові правовідносини класифікують на ті, що виникають і розвиваються у сфері: 1) мобілізації фінансових ресурсів у відповідні фонди; 2) розподілу (перерозподілу) коштів; 3) використання коштів фондів.

Контрольні запитання

1. Що Ви розумієте під фінансово-правовими нормами?

2. Які особливості фінансово-правових норм?

3. В чому виявляється імперативний характер фінансово-правових норм?

4. Якою є структура фінансово-правових норм?

5. Як класифікують фінансово-правові норми? Наведіть приклади.

6. Дайте визначення поняття фінансових правовідносин.

7. Які особливості мають фінансові правовідносини?

8. Розкрийте співвідношення суб’єктів фінансового права і фінансових правовідносин.

9. Що є об’єктом фінансових правовідносин?

10. Які особливості змісту фінансових правовідносин?

11. Які є види фінансових правовідносин?

Завдання

1. Які законодавчі акти містять фінансово-правові норми:

- Конституція України;

- Кодекс законів про працю;

- Цивільний кодекс України;

- Бюджетний кодекс України;

- Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ?

2. Депутати міської ради, керуючись Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", прийняли рішення про створення цільового фонду "Допомога", кошти якого використовуватимуть на фінансування будівництва житла для молодих сімей. Проте міський прокурор, посилаючись на заборону створення позабюджетних фондів, закріплену ст. 13 Бюджетного кодексу України, опротестував таке рішення депутатів. Розв’яжіть ситуацію.

3. Дайте порівняльно-правову характеристику правових норм, що регулюють відносини з приводу застави як способу забезпечення цивільно-правового зобов’язання та податкової застави як способу забезпечення податкового обов’язку платника податків.

Наука фінансового права

Розрізняють фінансове право як галузь права, як навчальну дисципліну і як науку. Фінансове право як галузь охоплює сукупність правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави й органів місцевого самоврядування. Фінансове право як навчальна дисципліна, навчальний курс охоплює вивчення правових норм, передбачає навчання фінансового права. Фінансове право як наука містить сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості їх застосування на практиці.

Наука фінансового права узагальнює наукові дослідження вчених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коригується поглядами, дослідженнями в галузі конституційного, адміністративного права та ін. Це пов’язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.

Розроблення проблем державних фінансів сприяло формуванню певних знань у галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових формах вони були ще в законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій хартії вольностей. Більш стійкими погляди на фінанси стали на рубежі XVI-XVII ст. у працях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є. До середини XVIII ст. з’являються спеціальні дослідження в цій галузі: Зонненфельса ("Основні начала поліції, комерції и фінансів", 1776 р.), Юсти ("Докладне міркування про податки", 1755р.; "Система фінансів", 1766 р.). У цей самий період виходять праці У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX ст. фінансово-правова наука фактично сформувалася і відбувалася її деталізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали праці Г. Бллінека ("Бюджетне право"), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейна. У XX ст. науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез.

Основи фінансової науки в Росії почали закладатися і відносно чітко оформлятися на рубежі ХУП-ХУШ ст. Найбільш помітними на той період були праці І. Т. Посошкова (наприклад, "О скудности и богатстве"). Активний поштовх розвитку фінансових і фінансово-правових поглядів дали дослідження вчених ХГХ ст. (М. Ф. Орлов "О государственном кредите"; Є. Г. Осокін "Несколько спорных вопросов по истории финансового права"; М. М. Сперансысий "План финансов"; Н. I. Тургенев "Опыт теории налогов" та ін.). Нині неможливо уявити всебічне й динамічне дослідження практично жодної проблеми фінансового права без фундаментальних праць С. Н. Берендтса, Н. Я. Горлова, С. І. Іловайського, В. А. Лебедева, Д. М. Львова, Ф. Б. Міль-гаузена, I. X. Озерова, І. П. Тарасова, 1.1. Янжула.

Певні труднощі переживала фінансово-правова наука на початку XX ст., які були відображенням економічних, політичних, соціальних проблем. Однак і ці суперечливі процеси були відображені у працях представників фінансово-правової науки (П. С. Гензеля, М. Д. Загряц-кова, С. А. Котляревського, С. Д. Крилова, Э. Э. Понтовича). Якісно новий етап розвитку фінансово-правової науки розпочався в 50-60-ті роки XX ст., коли з’явилися фундаментальні підручники й монографії

A. М. Гурвича, М. І Піскотіна, Ю. А. Ровинського, С. Д. Ципкіна,

B. В. Бесчеревних. Саме в цей час створюються праці, які не втратили свого значення й дотепер (наприклад, монографія Ю.А. Ровинського "Основные вопросы теории советского финансового права").

Істотний якісний розвиток науки фінансового права у 70-90-х роках XX ст. пов’язаний з іменами В. В. Бесчеревних ("Компетенция Союза ССР в области бюджета", 1976 р.), Л. К. Воронової ("Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР", 1981 р.), С. Д. Ципкіна ("Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы", 1973 р., "Финансово-правовые институты и их роль в усовершенствовании финансовой деятельности государства", 1984 р.), Н. І. Хімічевої ("Субъекты советского бюджетного права", 1979 р.), Активно працюють у цей період провідні спеціалісти в галузі фінансового права О. М. Горбунова, Т. С. Єрмакова, Л. Н. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотин.

На початку 90-х років XX ст. дещо змінилися умови, орієнтири та особливості розвитку фінансово-правової науки. Основу цих особливостей становила специфіка законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично всі більш-менш помітні дослідження в цій сфері відбувалися під її керівництвом і за ЇЇ участю, та й ті школи, що утворилися в Україні до початку XXI ст., створювалися за її особистої участі й керівництва. В останнє десятиліття в Україні поряд з фундаментальною фінансово-правовою школою, очолюваною Л. К. Вороновою у м. Києві, виникають центри, що активно займаються цією проблематикою (кафедра конституційного й адміністративного права в Чернівецькому державному університеті імені Ю. Федькови-ча; кафедра фінансового права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра фінансового права в Академії державної податкової служби України).




1. Экономика 1 Микроэкономика
2. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук Хар
3. Рабочая сила способность человека трудиться т
4. Делопроизводство и ПК
5. Задание по проверке качества знаний Аудит
6. реферат дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук Київ ~
7. тема Язык и речь речевая деятельность
8. реферату- Мак дикий маклюра оранжева малина звичайнаРозділ- Біологія Мак дикий маклюра оранжева малина з
9. Анализ и совершенствование хозяйственной деятельности предприятия АСОИ на примере ООО ИЖ-МОТО
10. Сырковский сельский Дом культуры Комитет культуры Администрации Новгородского муниципального районаПРИ.
11. Специфика воспроизведения образных фразеологизмов в англо-русском переводе
12. Селин Луи Фердинанд
13. Протестантизм
14. во часов 1 Ведение
15.  Закрепление статуса республик как суверенных государств входящих в состав Российской Федерации на добров
16. Course by 2 or 4 persons ech with smll hrd bll driven with the club into series of 9 or 18 holes using s few strokes s possible
17. Реферат- Роль и место сертификации в решении проблем качества
18. .. Убийство президента Кеннеди стало самым трагическим событием американской истории XX века
19. тема наблюдения и проверки процесса функционирования объекта с целью устранения отклонений от заданных пара
20. газета для малых групп Все участники встают в круг ведущий внутри круга