Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

а нейролептики; б транквілізатори; в седативні засоби тощо а до засобів стимулюючої дії а антидепресан

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


Психотропними називають лікарські препарати, під впливом яких змінюється психічний і емоційний стан людини. Серед них є група засобів з пригнічуючим типом дії, і, навпаки, препарати стимулюючого впливу.

До препаратів пригнічуючої дії належать:

а) нейролептики;

б) транквілізатори;

в) седативні засоби тощо, а до засобів стимулюючої дії а) антидепресанти;

б) психостимулятори;

в) загальнотонізуючі;

г) ноотропні засоби;

д) нормотиміки, зокрема препарати літію.

До засобів, які стимулюють функцію ЦНС, переважно центрів довгастого мозку, належать аналептики.

Серед препаратів пригнічуючої дії першими були седативні засоби (броміди, препарати валеріани тощо), заспокійливий вплив яких проявляється в основному зменшенням збудливості і дратівливості. У нейролептиків і транквілізаторів, які з'явилися в другій половині ХХ століття, ці властивості проявляються в значно більшій мірі. Крім того, вони здатні усувати почуття тривоги, страху, емоційного напруження, агресивності тощо. У зв’язку з цим заспокійлива дія нейролептиків і транквілізаторів визначається терміном “транквілізуючий ефект” (tranquillitas – спокій, заспокоєння).

Поряд з цим, у нейролептиків транквілізуюча дія поєднується з антипсихотичними властивостями – здатністю усувати такі прояви психічних захворювань (психозів) як марення і галюцинації. Маячення – це такі розлади мислення, які характеризуються патологічно помилковими думками, судженнями, що не підлягаються звичним шляхом тобто переконанням, а галюцинації – уявним сприйманням неіснуючих у реальній дійсності в даний момент предметів і подій. Вони можуть бути зоровими, слуховими, нюховими тощо.

Особливістю солей літію є здатність усувати психічне збудження і попереджувати приступи бурхливих емоційних реакцій у хворих на маніакально-депресивні психози.

Психотропні препарати збуджуючої дії на ЦНС, навпаки, підвищують психічні і емоційні функції головного мозку. Зокрема, антидепресанти усувають депресію, тобто такі психічні розлади, провідною ознакою яких є відчуття туги, страху, байдужості, безнадійності. В окремих препаратів цієї групи антидепресивна дія поєднується з седативними або стимулюючими проявами.

Дія психостимулюючих засобів проявляється підвищенням фізичної активності і розумової діяльності, зникненням негативних емоцій тощо. Ноотропні засоби, покращуючи мозковий кровообіг і метаболізм, сприяють поліпшенню пам’яті і більш високій результативності навчання. Загальнотонізуючі препарати посилюють функціональну активність ослабленої або пригніченої нервової і серцево-судинної системи, а аналептики відновлюють функцію пригніченого дихального і судиннорухового центрів.

Психотропні засоби використовуються в наш час переважно при лікуванні психічних захворювань і неврозів: нейролептики, солі літію і антидепресанти – шизофренії, маніакально-депресивного психозу тощо, а транквілізатори, седативні засоби і психостимулятори – неврозів.

Психотоміметичні речовини або галюціногени, не дивлячись на наявність у них психотропних властивостей, в якості лікарських засобів не застосовуються.

Н Е Й Р О Л Е П Т И К И

(антипсихотичні засоби) – лікарські засоби, які використовуються для лікування психозів, головним чином шизофренії, а також інших ендогенних (органічних) та екзогенних (психогенних) психічних розладів, що проявляються важкими психоемоційними порушеннями з явищами маячення, галюцинацій, збудження.

У зв’язку з соціальною значимістю шизофренії – захворювання, що вражає, за даними сучасних дослідників, до 1% населення, вивченню нейротрансмітерних порушень при цій групі психічних розладів присвячена значна наукова література. Вважають, що найбільше значення в патогенезі шизофренії має генетично детермінована гіперактивність дофамінових систем мезокортикального і мезолімбічного трактів, тіла нейронів яких локалізовані в чорній речовині (substancia nigra) та у вентральній зоні покришки (ventral tegmental area).

Резерпін (алкалоїд рослини Rauwolfia serpentina Benth.) і аміназин (синтетичне похідне фенотиазину) були першими препаратами лікування шизофренії, що суттєво зменшило кількість хворих, які до цього тривало перебували в спеціалізованих психіатричних закладах через низьку ефективність лікування елекрошоком і інсуліновими комами. Ці препарати зародили перспективу успішних пошуків ефективних засобів лікування шизофренії і інших психозів, як і сприяли вивченню етіології їх патогенезу. Зокрема, було встановлено, що генетична схильність є неохідним, але не єдиним фактором розвитку психозів. Сформулювалась дофамінова гіпотеза шизофренії, вивчення якої слід продовжити, бо порушення обміну дофаміну є лише однією із багатьох ланок її сутності. Поява нових антипсихозних препаратів сприяла значному покращанню фармакотерапії цих захворювань

Тепер арсенал антипсихотичних препаратів досить великий. Це, перш за все, похідні фенотіазину, тіоксантену і бутирофенону, а також діфенілбутілпіперидини (пимозид), дигідроіндолони (моліндон), дібензоксазепіни (локсапін), діабензодіазепіни і бензаміди (ремоксиприд). Препарати перших трьох груп, тобто похідні фенотиазину (аміназин, трифтазин, фторфеназин), тіоксантену (хлорпротиксен) і бутирофенону (галоперидол, дроперидол), вважають “типовими” нейролептиками, тому що вони викликають такі порушення функції екстрапірамідної системи, як паркінсонічний синдром і ін. Решта нейролептиків викликають такі негативні реакції дуже рідко. Тому їх називають “атиповими”.

Провідними сторонами фармакодинаміки нейролептиків вважають їх вплив на ЦНС, вегатативну інервацію і ендокринні залози. Серед різноманітних фармакологічних проявів цих засобів найважливіше значення для лікувавальної практики мають антипсихотичні і седативні ефекти. Антипсихотична їх дія проявляється в попередженні і усуненні продуктивної симптоматики психозів, зокрема, марення і галюцинацій, і затримці подальшого розвитку цих захворювань. Седативна дія проявляється  усуненням афективних реакцій, неспокою, тривоги, зменшенням рухової активності. Поєднання сонливості, рухового неспокою і вегетативних порушень відрізняє нейролептики від традиційних седативних і снодійних засобів.

Механізм дії цих провідних властивостей нейролептиків вивчений недостатньо. Дофамінова гіпотеза орієнтує лише на вплив цих засобів на дофамінові рецептори і обмін цього нейромедіатора. Але цього недостатньо. Навіть раніше багатогранність фармакодинаміки перших антипсихотичних засобів (резерпіну і аміназину) пов’язували з їх блокадою багатьох типів рецепторів головного мозку, зокрема дофамінових, a-адренорецепторів М-холіно-, Н1- гістамінових і серотонінових (5-НТ2) рецепторів.

Пізніше увага дослідників була зосереджена на дофаміні як гальмівному нейромедіаторі головного мозку. Було встановлено, що більшість нейролептиків пригнічує провідні ефекти дофаміну, зокрема, електричну активність центральних синапсів і продукцію цАМФ аденілатциклазою, тому їх слід вважати антагоністами дофаміну.

Тепер вважають, що антипсихотична дія по крайній мірі більшості нейролептиків зумовлена їх властивістю блокувати постсинаптичні дофамінові Д2-рецептори мезолімбічної і мезофронтальної систем. Блокада нейролептиками дофамінових рецепторів іншої локалізації такого ефекту не викликає. Зокрема, антагонізмом цих засобів по відношенню до дофаміну в нігростріатній системі, яка приймає участь в координації довільних рухів, пояснюється поява паркінсонічного синдрому, як ускладнення при лікуванні психозів нейролептиками, особливо “типовими”. Блокада же дофамінових рецепторів, які локалізуються в гіпоталамусі-гіпофізі, призводить до пониження температури тіла і підвищення виділення пролактину, а трігерної зони блювотного центру - до розвитку протиблювотного ефекту.

Згідно з викладеним, в основі нейрохімічних механізмів терапевтичних ефектів нейролептиків є їх антагоністична дія відносно дофамінових рецепторів субтипу D 2 (за новішими даними, також D 3 і D 4 ), що локалізовані переважно в лімбічній системі головного мозку.

У розвитку антипсихотичного ефекту, крім блокади вказаних дофамінових рецепторів, мабуть, відповідну роль відіграють властивості нейролептиків порушувати звільнення, дофаміну і норадреналіну з дофамінергічних і норадренергічних структур, як і їх зворотнє захоплення. Дискутується також питання про можливість блокування антипсихотичними засобами центральних серотонінових і М-холінорецепторів.

Седативна дія антипсихотичних засобів реалізуються не через серотонінові рецептори. Тут важливе значення має вплив  їх на висхідну ретикулярну формацію стовбура головного мозку, можливо, і на лімбічну систему і гіпоталамус. Цей вплив в значній мірі здійснюється через норадреналін. Показано, що при іонофоретичному нанесенні нейролептичних засобів на нейрони ретикулярної формації стовбура головного мозку чутливість їх до збуджуючої дії норадреналіну різко падає. Очевидно, нейролептики, блокуючи адренорецептори, тим самим пригнічують процес передачі нервових імпульсів на нейрони ретикулярної формації.

Вплив антипсихотичних засобів на репродуктивну систему організму проявляється у вигляді негативних ефектів. У жінок може виникнути синдром аменореї-галактореї, несправжньо позитивні тести на вагітність і підвищення лібідо, а у чоловіків - пониження лібідо і виникнення гінекомастії. Деякі з цих ефектів обумовлені блокадою дофаміном секреції гіпофізом пролактину, інші підвищеною периферичною конверсією андрогенів і естрогенів.

Психічна діяльність людини, що визначається за поведінкою і мовлення, залежить в основному від двох процесів – емоцій і мислення. Для формування підкоркових емоцій важливе значення має активність лімбічної системи (особливо миндалевидного комплексу), заднього гіпоталамуса і таламуса. Вищі емоції (моральні, естетичні відчуття) є діяльністю кори головного мозку.

Мислення, або асоціативна діяльність, визначається функцією кори головного мозку і деякими підкорковими структурами (таламус, гіпокамп). Рівень активності кори головного мозку залежить від впливу ретикулярної формації стовбура головного мозку.

Нейролептичні засоби представляють собою один із основних класів психотропних препаратів, які застосовуються для лікування психічних розладів.

Нейролептиками (антипсихотичними) речовинами називають такі засоби, які викликають стан психомоторної байдужості.

Головна дія нейролептиків – їх антипсихотична властивість, яка проявляється через 7 – 12 днів після початку застосування препаратів, зняттям явищ марення та галюцинації. Зменшується психічне та рухове збудження хворих, послаблюється відчуття емоційної напруги та агресивності.

Класифікація нейролептиків за хімічною будовою :

А. Типові антипсихотичні засоби:

1.Фенотіазини:

а) аліфатичні похідні (аміназин, пропазин, левомепромазин);

б) піперидинові похідні (тіоридазин - сонапакс);

в) піперазинові похідні (метеразин, трифтазин, етаперазин, фторфеназин).

2.Бутирофенони (галоперидол, дроперидол, трифлуперидол, меторин).

3. Тіоксантени (хлорпротиксен).

Б. Атипові антипсихотичні засоби:

1.Трициклічні нейролептикипохідні дибензодіазепіну (клозапін-азалептин).

2.Похідні сульфонілбензаміду (сульпірид).

3.Похідні індолу (резерпін).

4.Дифенілбутилпіперидину (пімозид, флуспірілен).

За активністю нейролептичної дії щодо аміназину, виділяють:

1. Засоби зі слабшою дією (пропазин, тіоридазин, хлорпротиксен, левомепромазин).

2. Засоби середньої сили дії, приблизно рівні з аміназином (метеразин).

3. Засоби, наділені підвищеною нейролептичною активністю (трифтазин, етаперазин).

4. Сильні нейролептики (галоперидол, трифлуперидол, фторфеназин).

За широтою терапевтичної дії:

1. Нейролептики з широким спектром дії, які застосовують при гострих станах (аміназин, левомепромазин, пропазин, хлорпротиксен).

2. Нейролептики, придатні для тривалої та підтримуючої терапії (аміназин, левомепромазин, фторфеназин, тіоридазин).

3. Нейролептики для проведення спеціальних лікувальних курсів (етаперазин, галоперидол, трифлуперидол).

Локалізація дії дофамінових рецепторів і їх ефекти, зв’язані з блокуючим впливом.

1. Мезолімбічна система – антипсихотичний ефект. Емоційна індиферентність. Депресія.

2. Гіпоталамус – зниження температури тіла. Галакторея (підвищення виділення пролактину).

3. Екстрапірамідна система – симптоми паркінсонізму.

4. Хеморецептори тригерної зони блювотного центру – протиблювотна дія.

Нейролептикам властива каталептична дія (стан при якому організм здатний знаходиться тривалий час у тій позі яку придали йому – незручне положення) та зняття стану агресивності (мал. 1).

а

б

в

Малюнок 1. Вплив аміназину на поведінку тварин.

а) каталепсія у щурів після введення аміназину; б) поза боксера “бій щурів” після подразнення електричним струмом; в) поведінка щурів після введення аміназину і подразнення електричним струмом.

Нейролептики пригнічують дофамінову передачу за рахунок блокування постсинаптичних рецепторів. Схожість структур дофаміну і фенотіазинів пояснюють одним і тим же рецепторним утворенням. Молекулярним посередником, через який забезпечується втручання нейролептиків у метаболізм синаптичної клітини, служить аденілатциклаза.

Dopamine. In: Neurotransmitters and drugs

Механізм антипсихотичної дії нейролептиків пов’язаний з пригніченням функції ретикулярної формації і усунення її активуючої дії на кору головного мозку. Гальмуванням постсинаптичного рецептора частково обумовлене вторинне підсилення функції дофамінових нейронів.

Механізм седативної дії нейролептиків – блокування центральних альфа-адренорецепторів ретикулярної формації та пригнічення Н 1 – гістамінових рецепторів. Заспокійлива дія нейролептиків – пригнічення реакцій на зовнішні стимули, послаблення психомоторного збудження, приглушення відчуття страху, зниження агресивності.

Механізм гіпотермічної дії – збільшення тепловіддачі у зв’язку з посиленням теплопродукції за рахунок зменшення м’язового тонусу і центральної регуляції обміну речовин.

Механізм гіпотензивної дії – блокування центральних альфа-адрено – та дофамінорецепторів, що призводить до судинорозширювальної дії.

Резерпін діє на пресинаптичні структури дофамінових синапсів, спустошує запаси моноамінів в аксональних терміналіях. Блокатор синтезу катехоламінів альфа-метилтирозин потенціює пригнічувальний ефект нейролептиків відносно поведінкових розладів, викликаних фенаміном, підвищує результативність лікарської терапії у хворих хронічною шизофренією. Окремі нейролептики із числа блокаторів постсинаптичних рецепторів (фенотіазини, бутирофенони) пригнічують пресинаптичне вивільнення дофаміну.

Завдяки своїм дофаміноблокуючим властивостям, нейролептики в цілому повинні послаблювати надмірну активність дофамінових систем. Це приводить до нормалізації функції дофамін-залежних структур головного мозку, сприяючи гармонізації його діяльності.

При всій значимості дофаміноблокуючих властивостей нейролептиків для формування антипсихотичного ефекту важливе й інші нейромедіаторні процеси. Особливо велике значення для функції мозку та ефекту речовин мають зрушення в роботі синапсів, де передатчиком служать норадреналін, ацетилхолін, ГАМК, серотонін.

У постсинаптичній мембрані нейролептики взаємодіють з аденілатциклазою і знижують її чутливість до норадреналіну.

Клінічні особливості психотропної дії нейролептиків.

Психотропна активність нейролептиків значною мірою визначається вираженістю антипсихотичного і седативного ефекту. Антипсихотична дія нейролептиків є ведучою і обумовлює їх застосування в терапії психозів. Водночас седативні властивості доповнюють основний ефект. Седативна дія пов’язана з впливом на норадренергічні механізми і проявляється загальним заспокоєнням, пригніченням агресивності, страху, зниженням рухової активності.

За особливостю седативної і антипсихотичної дії, нейролептики ділять на дві групи.

1. Засоби переважно седативної дії (аміназин, левомепромазин, тіоридазин).

2. Засоби переважно антипсихотичної активності (фторфеназин, галоперидол).

Крім антипсихотичного і седативного ефектів, нейролептики підсилюють дію наркозних, снодійних і болетамувальних засобів (наприклад, фентаніл використовують для нейролептанальгезії).

Знаходить застосування і власне анальгетична активність нейролептиків, а саме – левомепромазин. З допомогою левомепромазину вдається зняти больовий синдром у онкологічних хворих, при опіках, невралгіях, опоясуючому лишаї.

Нейролептикам властива гіпотермічна дія (зниження температури тіла й активація процесу тепловіддачі). Крім того, нейролептикам властива протиблювотна дія, яка пов’язана з їх дофаміноблокуючими властивостями.

Ряд нейролептиків (похідні фенотіазину) здатні знижувати артеріальний тиск за рахунок блокади альфа-АР черевних і шкірних судин, викликаючи помірну вазоділатацію, зменшення периферичного опору.

При ентеральному застосуванні аміназину, добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, досягаючи максимального рівня у крові через 1,5 - 3 години. Тривалість дії 5 – 6 годин. Біотрансформація відбувається у печінці з утворенням метаболітів.

Більшість нейролептиків є сильними індукторами мікросомальних ферментів печінки. Активуючи ці ферменти при тривалому застосуванні нейролептики сприяють підсиленню власної біотрансформації.

Взаємодія нейролептиків з іншими лікарськими речовинами .

Деякі лікарські речовини можуть знижувати силу дії нейролептиків через погіршення резорбції із шлунково-кишкового тракту. Відмічено, що антацидні засоби, такі як гідроокис алюмінію, альмагел, сповільнюють всмоктування більшої кількості нейролептиків. Встановлено, що холіноблокатор (циклодол) може зменшити концентрацію фенотіазинів через порушення резорбції. Разом із тим холіноблокатори проявляють антагонізм відносно нейролептиків (антипсихотична дія), настає атонія сечового міхура і кишечника. Ефект нейролептиків знижується речовинами, які прискорюють обіг і підвищують рівень мозкового дофаміну (психостимулятори, протипаркінсонічні засоби).

Нейролептики знижують активність норадреналіну і мезатону (за рахунок альфа-адреноблокуючої дії), послаблюють сечогінну дію тіазидів і кардіотонічну дію серцевих глікозидів, підсилюють зсідання крові в комбінації з коагулянтами,

Аміназин . Для аміназину характерні всі описані вище фармакологічні ефекти. Володіє антипсихотичною активністю, пригнічує прояви галюцинацій та марення проявляє седативну дію, підвищує ефективність наркотичних і снодійних засобів. Ведучою властивістю його є наявність своєрідної седативної дії. Вона проявляється зменшенням реакції організму на зовнішні стимули, послабленням психомоторного збудження і напруження, зникненням почуття страху, ослабленням агресивності. Крім того, і це дуже важливо, наявність в аміназину і інших нейролептиків таких антипсихотичних властивостей як усунення марення, галюцинацій, інших проявів психозів. Ці властивості зумовлюють використання препарату для лікування шизофренії, інших психозів.

Поряд з цим, аміназин зменшує тонус і рухову активність скелетних м’язів (міорелаксантна дія), що зумовлено пригніченням супраспинальної регуляції м’язевого тонусу. Переважно за рахунок впливу на базальні ядра препарат дещо понижує температуру тіла через збільшення тепловіддачі, однако сприяє значному розвитку гіпотермії при фізичному охолодженні організма. Проявляє також протиблювотну дію.

Аміназин не є снодійним засобом, але викликає дрімотний стан, особливо при застосуванні у відносно великих дозах, що сприяє настанню поверхневого сну. Він потенціює дію снодійних, наркозних, протисудомних, наркотичних анальгетиків і місцевоанестезуючих засобів. В значній мірі це зумовлено тим, що аміназин пригнічує їх біотрансформацію.

Цей нейролептик впливає також на периферичну вегетативну інервацію, зокрема має адрено- і холінолітичні властивості. Він понижує артеріальний тиск, зменшує тонус гладенької мускулатури внутрішніх органів, гальмує секрецію слюнних, бронхіальних і травних залоз.

Аміназин має також подразнювальні властивості. При контакті його навіть із здоровою шкірою виникає подразнення, яке завершується анестезією її, а при повторному контакті виникає дерматит. При пероральному прийомі натще подразнення проявляється в вигляді диспепсичних реакцій.

Парентеральне уведення розчинів аміназіну також може призвести до появи побічних реакцій подразнювального характеру: появі болючих інфільтратів при внутрішньом’язевому уведенні, пошкодження ендотелію судин - внутрішньовенному.

Аміназин, як і більшість антипсихотичних засобів, швидко але неповністю всмоктується в ШКТ, тому використовується переважно перорально. Виділяється з організму в натуральному вигляді чи у вигляді метаболітів переважно нирками. Після однократного прийому дія аміназину продовжується 6 год. При тривалому застосуванні метаболіти цього засобу можуть знаходитись в сечі упродовж тижнів після прийому останньої дози.

В процесі лікування деякі ефекти аміназину (седативний, гіпотензивний і ін.) поступово зменшуються, але не антипсихотична дія.

Призначається аміназин хворим перорально, внутрішньом’язево або внутрішньовенно. Для попередження прояву подразнювальних властивостей на слизову оболонку шлунка препарат хворі повинні приймати після їди, внутрішньом’язеві ін’єкції розчинів проводяться при обов’язковому поєднанні з розчином новокаїну (2-5 мл 0,25-0,5 % розчину). У вену розчин аміназину слід уводити дуже повільно, розвівши в 10-20 мл ізотонічного розчину глюкози чи натрію хлориду. Лікування шизофренії й інших психозів починають з прийому препарату в невеликих дозах (по 0,025-0,075 г на добу), поступово збільшуючи їх до 0,3-0,6 г на добу. У таких дозах лікування продовжується протягом 1-1,5 міс, після чого дозу поступово зменшують. Часто лікування аміназином проводиться в поєднанні з іншими нейролептиками (трифтазином, галоперидолом і ін.).

Застосовують аміназин і його аналоги для лікування шизофренії, при алкоголізмі (приступи білої гарячки), для посилення дії засобів для наркозу і аналгезії.

Побічні ефекти – тахікардія, зниження артеріального тиску, сухість шкіри, атаксія, екстрапірамідні розлади, гіперестезія до світла (фотосенсибілізуюча дія), токсикоалергічний гепатит, агранулоцитоз, гіпотермія.

АМІНАЗИН

(AMINAZIN)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: chlorpromazine;

2-хлор-10-(3-диметиламінопропіл)-фенотіазину гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна чи жовтуватого або зеленувато-жовтуватого кольору рідина;

склад: 1 мл розчину містить аміназину (хлоропромазину гідрохлориду)  25 мг;

допоміжні речовини: натрію сульфіт безводний, натрію метабісульфіт, кислота аскорбінова, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код  АТС N05 А А01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Хлорпромазин - нейролептик групи аліфатичних похідних фенотіазину. Виявляє виражену антипсихотичну дію, усуває психомоторне збудження, зменшує почуття страху, агресивність, психомоторну загальмованість. Крім нейролептичного та седативного, має антиеметичний, гіпотермічний, гіпотензивний, антигістамінний і антисеротоніновий ефекти. Блокує центральні та дофамінергічні міжнейронні контакти. Потенціює дію аналгетиків, місцевоанестезуючих, снодійних і протисудомних засобів.

Фармакокінетика. Хлорпромазин метаболізується у печінці, утворюючи як активні, так і неактивні метаболіти. Виводиться з сечею та калом, проходить через гематоенцефалічний бар'єр, при цьому його концентрація в мозку перевищує концентрацію у плазмі крові. Період напіввиведення достатньо довгий (4 тижні і більше).

Показання для застосування. У психіатричній практиці: різні види психомоторного збудження у хворих на шизофренію, маніакальне збудження при маніакально-депресивному психозі та при інших психічних захворюваннях (психопатія; реактивно-невротичні стани різного генезу, які супроводжуються страхом, тривогою, збудженням, безсонням; при психогенних розладах настрою у психопатів, при психозах у розумововідсталих; при лікуванні гострих алкогольних психозів та для полегшення станів абстиненції при алкоголізмі та токсикоманіях), для підсилення дії аналгетиків при постійних болях та при захворюваннях, що супроводжуються підвищенням  тонусу м'язів

( після порушень мозкового кровообігу, інсультів).

Спосіб застосування та дози. Аміназин призначають внутрішньом'язово і внутрішньовенно. Внутрішньом'язово дорослим по 1 - 5 мл препарату, залежно від стану хворого; при  гострому психічному збудженні дорослим вводять внутрішньовенно по 2 - 3 мл 2,5% розчину в 20 мл 40% розчину глюкози. Максимальні дози для дорослих: внутрішньом'язово - разова 150 мг; добова – 600 мг; внутрішньовенно – разова 100 мг; добова – 250 мг. Доза для дітей становить 1 - 1,5 мг/кг на добу, при цьому добова доза для дітей віком від 5 до 12 років (маса тіла 23 - 46 кг) не повинна перевищувати 75 мг. Препарат вводять 2 - 3 рази на добу.

Побічна дія. При парентеральному введенні Аміназину можливе різке зниження артеріального тиску. Можливі нудота, блювання, жовтяниця, агранулоцитоз, фото- сенсибілізація.

При застосуванні Аміназину може розвинутися так званий нейролептичний синдром, який проявляється у явищах паркінсонізму, акатизії, психічної індиферентності, запізнілої реакції на зовнішні подразнення та інших змінах психіки. Іноді при застосуванні Аміназину спостерігається так звана нейролептична депресія. При внутрішньом’язовому застосуванні можлива поява інфільтратів у місці введення. При внутрішньовенному введенні можливе ушкодження ендотелія судин.

Протипоказання. Застосування Аміназину протипоказане при ураженнях печінки (цироз, гепатит, гемолітична жовтяниця), нирок (нефрит, гострий пієліт, амілоїдоз нирок, сечокам'яна хвороба), при захворюваннях крові, прогресуючих системних захворюваннях головного та спинного мозку (повільні нейроінфекції, наприклад розсіяний склероз), при виразці шлунка та 12-палої кишки в період загострення, декомпенсованих вадах серця, вираженій гіпотензії, тромбоемболічних захворюваннях, вираженій міокардіодистрофії, ревмокардиті на пізніх стадіях, бронхоектатичній хворобі. Не можна призначати цей препарат хворим у коматозному стані, у тому числі у випадках, пов'язаних з прийомом барбітуратів, алкоголю, наркотиків. Не слід застосовувати аміназин для зняття збудження при гострих травмах мозку.

Передозування. При колаптоїдних станах рекомендується введення кордіаміну, кофеїну, мезатону. При розвитку дерматитів лікування Аміназином відміняють та призначають протигістамінні засоби. Неврологічні ускладнення звичайно зменшуються при зниженні дози Аміназину, їх можна також зменшити одноразовим призначенням циклодолу або інших коректорів.

Після тривалого застосування великих доз препарату (0,5 - 1,5 г на добу) в поодиноких випадках можуть спостерігатися жовтяниця, прискорення зсідання крові, лімфо- та лейкопенія, анемія, агранулоцитоз, пігментація шкіри, помутніння кришталика та рогівки.

Особливості застосування. При введенні та після застосування препарату, незалежно від способу введення, хворі повинні лежати 1,5-2 години; різкий перехід у вертикальне положення може спричинити ортостатичний колапс.

Для зменшення нейролітичної депресії застосовують антидепресанти та стимулятори центральної нервової системи.

При роботі з  аміназином необхідно  суворо дотримуватися запобіжних заходів,  що виключають можливість попадання препарату на шкіру та слизові оболонки. Аміназин не можна призначати під час роботи водіям транспорту та іншим особам, професія яких пов'язана з швидкістю реакції та високою точністю рухів.                                                                                          

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Аміназин можна призначати у поєднанні з іншими лікарськими засобами (броміди, снодійні, резерпін, інші нейролептики, антидепресанти, антигістамінні засоби, інсулін). При цьому слід враховувати потенціюючий вплив Аміназину на дію седативних, знеболювальних та наркотичних засобів.

Умови та термін зберігання. Зберігати у захищеному від світла та недоступному для дітей місці, при температурі від  +15 °С до +25 °С . Термін придатності - 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 2 мл в ампулах №  10 в коробці або пачці.

До похідних фенотіазину відноситься також трифтазин. Це один з найбільш ефективних антипсихотичних засобів з менш враженою седативною дією. Досить сильний протиблювотний препарат. Трифтазин проявляє значний ранній вплив на продуктивну психотичну симптоматику (галюцинації, марення тощо). Особливістю цього засобу є те, що він не викликає загальної скованості, слабості, приглушення. Навпаки, під його впливом хворі стають більш активними, рано починають проявляти зацікавленність до оточення, сміливіше включаються в трудовий процес.

На відміну від аміназину, у трифтазину адренолітичні реакції майже не проявляються, він в меншій мірі потенціює дію снодійних засобів, позбавлений протигістамінних, спазмолітичних і протисудомних властивостей. Частіше викликає екстрапірамідні розлади.

Враховуючи фармакологічні властивості трифтазин використовується в медичній практиці переважно як антипсихотичний і протиблювотний засіб. Його можна комбінувати з іншими нейролептиками, а також з транквілізаторами і антидепресантами.

Близьким по структурі і фармакологічним властивостям аміназину є препарат хлорпротиксен (труксал) - похідне тіоксантену. За ступенем антипсихотичної дії він поступається похідним фенотіазину. Має помірну антидепресантну активність, седативні і протиблювотні властивості, потенціює дію наркозних, снодійних і наркотичних анальгезуючих засобів. Крім того, хлопротиксену властива помірна адренолітична, протисудомна і відносно значна антихолінергічна дія.

В сучасній психіатричній практиці, як і в інших галузях медицини, широке застосування отримали похідні бутирофенону, зокрема галоперидол в лікуванні переважно психозів, а драперидол в анестезіології.

Галопериодол (Альперідин, галдор) - як і трифтазин, відноситься до найбільш активних сучасних протипсихотичних засобів. Має седативні властивості, потенціює дію снотворних, наркозних і наркотичних анальгезуючих засобів. Має виражену дію на редукцію галюцинацит, маячних ідей. Відносно часто викликає екстрапірамідні порушення у вигляді паркінсонічного синдрому, акатизії, дистонічних проявів. Проявляє сильну протиблювотну дію. На відміну від аміназину не викликає  в’ялості, апатії.

Галоперидол досить ефективний при захворюваннях, які проявляються збудженням, зумовленим галюцинаціями, маяченням, маніакальних станах, його призначають навіть тим хворим, у яких розвинулась резистентність до інших нейролептиків; можна комбінувати з іншими препаратами, наприклад, зі снодійними і анальгетиками при передопераційній підготовці хворих, з анальгетиками для усунення больового синдрому, збудження, нудоти і блювання, при гострій коронарній недостатності тощо.

Призначається частіше всього перорально: спочатку по 0,0015-0,003 г на день з наступним поступовим збільшенням дози до 0,01-0,015 г і більше. Після 2-3 місячного курсу лікування дози поступово зменшують до підтримуючих - звичайно 0,0005-0,005 г на добу. При наявності у хворих психомоторного збудження лікування починають з внутрішньом’язевого уведення препарату по 0,4-1 мл 0,5 % розчину. В міру ліквідації цього стану переходять на пероральне лікування

На початку лікування галоперидолом у окремих хворих можуть появитись приступи рухового збудження і судомні скорочення м’язів лиця, тулуба і ін. Ці прояви ліквідуються ін’єкціями аміназину чи кофеїну або їх поєднанням.

Із похідних дибензодіазепіна в якості протипсихотичного засобу інколи використовується клозапін (азалептин). Як і інші нейролептики він має сильну протипсихотичну активність, яка поєднується з седативними властивостями. Проявляє міорелаксантну дію і потенціює снодійні і анальгезуючі ефекти лікарських засобів. Цінною особливістю цього препарату є те, що він не викликає екстрапірамідних порушень, що характерно для “типових” протипсихотичних засобів, але в окремих хворих в процесі лікування може виникнути гранулоцитопенія. Через це в процесі лікування психозів клазапіном слід періодично проводити аналіз крові.

Нейролептичні засоби застосовуються, перш за все, для лікування хворих на шизофренію і інші психози, особливо ті, які супроводжуються значним збудженням, афективними проявами, маренням і галюцинаціями, агресивністю. Вони усувають також страх, неспокій, напруження. До таких психозів відносяться хронічні параноїдні і галюцинаторно-параноїдні стани, маніакально-депресивні і гострі алкогольні психози, психотичні розлади у хворих епілепсією тощо. І хоча з допомогою цих засобів не вдається досягнути повного виліковування - вони викликають тривалу ремісію, під час якої перебування таких хворих в стаціонарі зайве.

В неврологічній практиці нейролептики застосовуються при всіх тих захворюваннях, які супроводжуються підвищенням м’язевого тонусу, як наприклад, після перенесеного мозкового інсульту. У випадку неефективності протиепілептичних засобів нейролептики використовують для ліквідації епілептичного статусу, звичайно в поєднанні з ними, бо нейролептики потенціюють протисудомну дію протиепілептичних засобів. Аміназін, як і інші антипсихотичні засоби в поєднанні з анальгетиками, ефективний при стійкому болю, а в поєднанні зі снодійними засобами - при стійкому безсонні.

Левомепромазин . За фармакологічними властивостями близький до аміназину, але у нього слабше виражена антипсихотична і сильніше седативна дія. Володіє анальгетичною активністю. Сильніше потенціює вплив наркотичних засобів, підвищує ефективність анальгетиків. Проявляє протиблювотну, адреноблокуючу, холіноблокуючу, антигістамінну дії. Ефект розвивається швидко.

Побічні ефекти – зниження артеріального тиску, сухість шкіри, агранулоцитоз.

Левомепромазин (Levomepromazine)

Фармакотерапевтична група: N05AA02 - антипсихотичні засоби

Основна фармакотерапевтична дія: нейролептик фенотіазинового ряду, має антипсихотичну, аналгетичну та помірну протиблювотну дію; купірує психомоторне збудження, виявляє седативний ефект, має антидепресивну, адреноблокуючу, помірну холіноблокуючу та антигістамінну активність.

Показання для застосування ЛЗ: психомоторне збудження різної етіології: маніакальна стадія маніакально-депресивного психозу, депресивно-параноїдальна шизофренія БНФ, кататонічне збудження, реактивна депресія, алкогольний психоз та інші психотонічні стани, що супроводжуються явищами тривоги, страху; невротичні розлади з підвищеним збудженням, порушенням сну; захворювання, що супроводжуються больовим с-мом БНФ: невралгія трійчастого нерва, оперізувальний лишай і тощо.; сверблячі дерматози (як засіб додаткової терапії); епілепсія, олігофренія (у складі комбінованої терапії); для потенціювання дії аналгетиків, засобів для наркозу.

Побічна дія та ускладнення при застосуванні ЛЗ: постуральна гіпотензія, непритомність, запаморочення, сонливість або стомленість; сухість у роті, тахікардія, констипація та/або труднощі сечовипускання; випадки імпотенції, фригідності, припинення менструальних кровотеч; зміни складу крові; неврологічні симптоми (наприклад, нездатність стояти нерухомо, тремор); АР та реакції фотосенсибілізації.

Протипоказання до застосування ЛЗ: алергії до фенотіазину або будь-яких інгредієнтів, що входять до складу препарату; вагітності (чи її планування) або годування груддю; тяжкого захворювання печінки, змін показників крові, СН; випадків раптового зниження АТ; лікування антидепресантом, який належить до інгібіторів моноаміноксидази; лікування препаратами для зниження АТ (особливо гуанетидин та інгібітори АПФ); діти та особам, які перебувають у непритомному стані, у стані алкогольного сп’яніння або під дією наркотиків.

Форми випуску ЛЗ: р-н для ін`єкцій по 1 мл (25 мг) в амп.; табл., вкриті оболонкою, по 25 мг.

Візаємодія з іншими лікарськими засобами

Інгібітори МАО підвищують ризик появи екстрапірамідних розладів - зниження інактивації препарату у печінці. З ЛЗ, що виявляють пригнічувальну дію на ЦНС, призводить до посилення центральної депресивної дії. Протипаркінсонічний ефект леводопи різко знижує. З гіпотензивними препаратами - ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

Особливості застосування у жінок під час вагітності та лактаціїї

Вагітність: Протипоказаний.

Лактація: Протипоказаний.

Особливості застосування при недостатності внутрішніх органів

Порушення функції церцево-судинної системи: Протипоказаний при недостатності кровообігу; раптовому зниженні АТ.

Порушення функції печинки: Протипоказаний при тяжких захворюваннях.

Порушення функції нирок: Спеціальних рекомендацій немає

Порушення функції дихальної системи: Спеціальних рекомендацій немає

Особливості застосування у дітей та осіб похилого віку

Діти, до 12 років: Спеціальних рекомендацій немає

Особи похилого та старечого віку: Знизити дози

Тіоридазин по силі антипсихотичного ефекту поступається аміназину. Седативний ефект має свої особливості – не приводить до вираженого гальмування, емоційного пригнічення. Проявляє заспокійливу дію з помірним стимулюючим ефектом. Препарат наділений антидепресивною активністю. Протиблювотна дія слабка. Незначно проявляє адрено- й холіноблокуючу та антигістамінну дію. Вибірковість антипсихотичної дії тіоридазину проявляється у вигляді швидкого пригнічення стану тривоги, страху, напруги.

Трифтазин наділений сильним антипсихотичним ефектом. За здатністю блокувати марення і галюцинації він значно переважає аміназин. Седативна дія виражена менше. Слабо посилює ефекти наркотичних засобів. За гіпотермічною і міорелаксантною активністю поступається аміназину. Володіє сильною протиблювотною дією. Проявляє антибредові, антигалюцинаторні ефекти, блокує психотичні автоматизми.

Застосовують для блокади галюцинаторного, маревного станів, для лікування хронічної шизофренії, білої гарячки.

Побічні ефекти – екстрапірамідні порушення.

Етаперазин – сильний нейролептичний засіб. За антипсихотичною дією перевершує аміназин, але седативний вплив слабший. Високоефективний при синдромах із загальмованістю і галюцинаціями. У хворих людей покращує настрій. Слабше ніж аміназин, потенціює дію снодійних і анальгетичних засобів. Протиблювотна дія етапериазину у 20 разів вища, ніж у аміназину.

Побічні ефекти – подібні до тих, що в аміназину. Проте менше виражені загальмованість, сонливість, в’ялість.

Фторфеназин має сильну нейролептичну активність. Перевершує аміназин за здатністю знімати галюцинаторну, маревну симптоматику, поступається в цьому трифтазину і галоперидолу. Седативний ефект слабший. Посилює дію наркотичних засобів. Йому властива сильна, більш виражена, ніж у аміназину, протиблювотна активність.

Побічні ефекти – епілептиформні судоми.

Хлорпротиксен – вираженістю антипсихотичної дії поступається аміназину, але перевершує його по седативній активності. Чітко потенціює дію наркотичних, сподійних, анальгетичних засобів. Проявляє протисудомну і протиблювотну дію. Застосовується для зняття стану психомоторного збудження.

Побічні ефекти – сонливість, тахікардія, зниження артеріального тиску, сухість слизових оболонок, дизартрія, зниження потенції.

Сульпірид (еглоніл, догматил) вибірково блокує дофамінові Д 2-рецептори. Має виражену антипсихотичну, антидепресивну, протиблювотну, анальгетичну активність, сприяє загоєнню виразкових ушкоджень шлунка та 12-ти палої кишки. Має незначний седативний ефект. Не наділений протисудомною активністю. У комбінації з наркотичними засобами не посилює їх дію. Рідко викликає екстрапірамідні розлади. Протиблювотна дія сульпіриду в 140 разів вища ніж, у аміназину.

Застосовується при станах депресії, марення, при виразковій хворобі шлунка, неспецифічному виразковому коліті, мігрені, запамороченнях.

Галоперидол . Йому властиві сильні антипсихотичні ефекти з високою вибірковістю відносно галюцинаторно-маревної симптоматики. За антипсихотичною активністю перевершує аміназин. Седативний ефект слабий. Посилює дію барбітуратів і наркотичних анальгетиків. За протиблювотною активністю перевершує аміназин у 50 разів. Під його впливом зменшуються або зникають прояви маніакального і кататонічного збудження. Тому одним із основних показань служать змішані психози з маніакальною і параноїдною картиною, використовують при лікуванні алкогольних психозів. У терапії та хірургії галоперидол застосовується в комбінації із сподійними, наркотичними анальгетиками (промедол) при підготовці хворого до операції. Сильна протиблювотна дія використовується в акушерстві і терапії.

 

Побічні ефекти – зниження артеріального тису, фотосенсибілізація, екстрапірамідні розлади.

Дроперидол . Особливістю дії препарату є швидка, але нетривала нейролептична дія. Пригнічує тонус вегетативного відділу нервової системи, розслаблює тонус скелетної мускулатури. У комбінації з фентанілом використовується для нейролептаналгезії, для зняття больового синдрому при шокові, інфаркті міокарда. Дроперидол (дролептан, інагсин) - нейролептик, який відрізняється від інших антипсихотичних засобів сильною, швидко наступаючою, але нетривалою дією. Після уведення в вену вона проявляється через 2-5 хв, досягає максимального рівня через 20-30 хв і продовжується до 2-3 год. Із-за  недовготривалої дії дроперидол для лікування психозів не застосовується, за винятком необхідності усунення психомоторного збудження і галюцинацій. Дроперидол потенціює дію анальгезуючих і снодійних засобів, має протишокові, протиблювотні і протиаритмічні властивості, блокує a- адренорецептори, понижує артеріальний тиск тощо.

 

В анестезіологічній практиці дроперидол в поєднанні з фентанілом застосовується для нейролептанальгезії. Після парентерального уведення цих препаратів у хворих швидко розвивається нейролептичний і анальгезуючий ефект, сонливий стан, м’язева релаксація, попереджується шок і блювота. Крім того, цей препарат приміняється для премедикації, в процесі оперативного втручання і в післяопераційному періоді, а також при ендотрахеальному наркозі і проведенні операції з використанням місцевого обезболення.

Для премедикації і нейролептанальгезії дроперидол вводиться за 30-45 хв до операції по 1-2 мл 0,25 % розчину в комбінації з 1-2 мл 0,005 % розчину фентанілу або 1 мл 2 % розчину промедолу.

Нейролептанальгезія, викликана цими засобами, використовується також для ліквідації болю і шоку при інфаркті міокарда, і при важких нападах стенокардії. Ефективна також при набряку легень. Дроперидол використовується також при гіпертонічних кризах.

 

Побічні ефекти – зниження артеріального тиску, пригнічене дихання.

Трифлуперидол за спектром фармакологічної дії аналогічний галоперидолу, але у 2 рази активніший за нього. Сильна антипсихотична дія у комплексі із стимулюючим компонентом робить його активним засобом при галюцинаторно-маревній симптоматиці. Препарат застосовується як основний нейролептик при злоякісно протікаючій шизофренії.

Пімозид . Антипсихотична дія вдало комбінується з помірно активуючим ефектом. Не викликає помітної міорелаксації, не впливає на альфа-адренорецептори. Практично відсутня холіноблокуюча і антигістамінна дія. Ефект розвивається швидко і триває 24 години. Препарат можна призначати в амбулаторних умовах для підтримуючої терапії.

Побічні ефекти – екстрапірамідні розлади.

Флуспірілен за психотропною активністю близький до галоперидолу і пімозиду. Седативна дія у нього більш виражена, ніж у пімозиду. Володіє протиблювотним ефектом. Має виражену антипсихотичну дію з переважним впливом на психотичні розлади – марення, галюцинація. У зв’язку з великою тривалістю дії (до 1 тижня) флуспірілен застосовується для підтримуючої терапії.

Побічні ефекти – екстрапірамідні розлади, можлива тератогенна дія.

Резерпін . За нейролептичною активністю значно поступається аміназину та іншим фенотіазиновим препаратам. Особливістю седативної дії резерпіну є тривалий латентний період. Ефект сонливості, апатії до навколишнього розвивається через 4 – 5 годин після прийому препарату. Однією із характерних властивостей резерпіну є його симпатолітична дія.

Механізм седативної дії полягає у зниженні концентрації біогенних амінів у головному мозку – норадреналіну, серотоніну (порушує депонування і зворотне захоплення). Застосовується як нейролептик у хворих нервово-психічними розладами з гіпертонічною хворобою.

Побічні ефекти – брадикардія, підсилення функції і моторики шлунково-кишкового тракту, ульцерогенна дія, гіперсалівація, діарея, екстрапірамідні розлади.

На раніх етапах лікування шизофренії і інших психічних захворювань антипсихотичними засобами нерідко виникають такі екстрапірамідні ускладнення, як паркінсонічний синдром, безконтрольний моторний неспокій (акатизія) і гостра дистонія у вигляді спастичної кривоши тощо. Паркінсонічний синдром, що розвинувся, підлягає лікуванню протипаркінсонічними М-холінолітиками (циклодолом, тропацином, та ін.). Інколи ефективний мідантан (стор.) Акатизія і дистонія, крім цього лікується антигістамінними засобами як, наприклад, дімедролом.

На більш пізніх етапах лікування нейролептиками може розвинутись пізня дискінезія, яка проявляється мимовільними хореатетоїдними скороченнями м’язів лиця, язика, кінцівок тощо. Через низьку ефективність медикаментозного лікування цього ускладнення необхідно відмінити препарат, який визвав його, або значно зменшити його дозу. Рекомендовано приймати сибазон до 30-40 мг на добу.

Загрозливим ускладненням для життя пацієнта може бути поява злоякісного нейролептичного синдрому, який виникає в осіб дуже, чутливих до нейролептиків. Він проявляється значною м’язевою ригідністю, лихоманкою, порушенням потовиділення. В крові значно зростає рівень креатинкінази, що свідчить про ураження м’язів. При цьому синдромі призначають протипаркінсонічні засоби, дантролен, бромокриптин, сибазон. Так як жарознижувальні препарати тут залишаються неефективними -  лихоманка усувається фізичним охолодженням. Зумовлена нейролептичною акінезією псевдодепресія піддається лікуванню протипаркінсонічними засобами.

В процесі лікування антипсихотичними засобами у жінок може появитись синдром аменореї-галактореї і безпліддя, у чоловіків - пониження лібідо, порушення еякуляції, імпотенція, безпліддя.

Крім того, в процесі лікування антипсихотичними засобами у хворих часто розвивається в’ялість, апатія, сонливість, сухість у роті, дискомфорт в ділянці серця, можлива ортостатична гіпотензія. Інколи зустрічаються застійна жовтяниця, лейкопенія, гранулоцитопенія, можливі ураження шкіри, фотосенсибілізація. У деяких хворих можуть розвинутись судоми, особливо при лікуванні аміназином, тим більше клозапіном.

Гостра інтоксикація через передозування антипсихотичних засобів проявляється наростаючою сонливістю, яка може перейти в кому, а нервово-м’язеве збудження - в судоми. Характерні також міоз, пониження глибоких рефлексів, гіпотензія і гіпотермія, яка може змінитися лихоманкою. Таким потерпілим проводиться промивання шлунка (навіть через декілька годин після появи перших ознак отруєння), вводиться активоване вугілля, сольові послаблюючі засоби, сибазон чи дифенін (для усунення судом), перфузійні розчини, дофамін чи норадреналін (для ліквідації гіпотонії) тощо.

Антипсихотичні засоби протипоказані, або застосовуються з обережністю при органічних захворюваннях головного мозку, органів кровотворення, печінки, нирок, серцево-судинній патології з явищами декомпенсації.

 

ТРАНКВІЛІЗАТОРИ (АНКСІОЛІТИКИ)

 

Транквілізатори – лікарські речовини, що мають заспокійливу дію, послаблюючи стан психічної та емоційної напруги, тривоги і страху. Нервовий неспокій є найзагальнішим показником для застосування транквілізаторів. Неспокій – це невловимий синдром, який відображає психофізіологічну відповідь, на зразок страху, але не відповідає реальності усвідомленій погрозі.

Створюючи стан заспокоєння і байдужості до конфліктних ситуацій, знімає страх, тривогу. Внаслідок тривалого застосування транквілізатори можуть викликати звикання, а надалі – й залежність до них, тому їх застосовують короткочасно.

Класифікація транквілізаторів :

Залежно від точки прикладання транквілізатори поділяють на:

1.Агоністи бензодіазепінових рецепторів (діазепам, лоразепам, нозепам, мезапам, феназепам, транксен).

2. Агоністи серотонінових рецепторів(буспірон).

3. Агоністи бензодіазепінів (флумазепіл).

4. Похідні пропандіолу (мепротан – мепробамат, андаксин).

5. Транквілізатори різного типу дії (центральні МХБ – амізил, метамізил).

За тривалістю дії транквілізатори поділяються на:

1. Транквілізатори короткочасного впливу – до 6 годин (мідазолам).

2. Середньої тривалості впливу – до 24 годин (нозепам, лоразепам).

3. Тривалого впливу – до 48 годин (сибазон, мезапам, транксен, феназепам, хлозепід).

Бензодіазепінові рецептори локалізовані головним чином у синапсах ЦНС, а саме: у лімбічній системі. Бензодіазепіни знижують спонтанну активність нейронів гіпокампу, пригнічують імпульсну післядію у лімбічній системі, а також у гіпоталамусі, крім того проявляють пригнічувальний вплив на активуючу ретикулярну формацію стовбура мозку. В організмі бензодіазепіни взаємодіють з бензодіазепіновими рецепторами. Виявлено два типи бензодіазепінових рецепторів. У корі головного мозку бензодіазепінові рецептори 1 – першого типу складають 60%, у мозочку – 90%, у гіпокампу – 40% від їх загальної кількості. Бензодіазепінові рецептори локалізовані на постсинаптичних мембранах ГАМК-ергічних систем ЦНС.

Для бензодіазепінових транквілізаторів характерні такі ефекти:

Анксіолітичний, амнестичний, м’язорозслаблюючий, седативний, снодійний, протисудомний.

Активація ГАМК-рецептора медіатором, що виділився приводить до відкриття хлорних каналів, збільшення мембранної провідності для іонів хлору, а, значить до гіперполяризації постсинаптичної мембрани, що веде до збільшення стійкості клітин до збуджуючих сигналів. Бензодіазепіни подовжують можливість існування “відкритих” іонних каналів і забезпечують рух іонів хлору. Таким чином бензодіазепінові рецептори специфічні, з великою спорідненістю зв’язують похідні бензодіазепіну і деякі хімічно подібні сполуки й опосередкують їх фармакологічну активність, яка проявляється у зниженні відчуття страху, покращенні сну, м’язовому розслабленні. Механізм функціонування бензодіазепінових рецепторів полягає у зв’язуванні з ГАМК-рецепторним комплексом і у підсиленні ГАМК-ергічної синаптичної передачі.

Механізм дії бензодіазепінів – вони є агоністами бензодіазепінових рецепторів, які тісно зв’язані з ГАМК А- рецепторами. При стимуляції ГАМК А бензодіазепінових рецепторів спостерігається алостерична активація ГАМК А- рецепторів. Тому взаємодія бензодіазепінів з однотипними рецепторами проявляється у вигляді ГАМК- міметичного ефекту. При цьому підвищується частота відкриття каналів для іонів СІ -, що збільшує вхід току СІ -. Виникає гіперполяризація мембрани і пригнічення нейрональної активності.

Сибазон (діазепам, реланіум, седуксен, валіум), хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум, лібрій, напотон), нозепам (оксазепам, тазепам), мезапам (рудотель), феназепам володіють вираженою анксіолітичною і седативною активністю. Зменшують емоційне напруження, сприяють розвитку сну.

Бензодіазепіни потенціюють дію снодійних засобів, засобів для наркозу, алкоголю, наркотичних анальгетиків.

Найбільш ефективним і сильним анксіолітиком є феназепам, за активністю перевершує сибазон у 5 разів.

Транксен – бензодіазепін тривалої (пролонгованої) дії. Ефект розвивається через 40 – 60 хвилин і триває до 45 годин. Проявляє виражену анксіолітичну дію. Призначають один раз на добу (увечері).

Серед транквілізаторів бензодіазепінового ряду з явною анксіолітичною дією і відсутністю седативно-гіпнотичного ефекту можна назвати мезапам (рудотель) – ”денний транквілізатор”.

Більшість бензодіазепінових похідних викликають міорелаксацію, причиною якої є пригнічення спинальних полісинаптичних рефлексів і порушення їх супраспинальної регуляції.

Хлозепід у шлунково-кишковому тракті всмоктується добре, нозепам – повільно. Зв’язуються з білками крові.

За тривалістю дії розташовуються в такому порядку: феназепам>хлозепід>сибазон>нозепам. Із організму виводяться нирками і жовчю.

Побічні ефекти бензодіазепінів – сонливість, головний біль, нудота, порушення менструального циклу, зниження статевого потягу, висипи на шкірі. При тривалому застосуванні розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Флумазепіл специфічний антагоніст бензодіазепінів,вибірково блокує тільки бензодіазепінові рецептори, знімає центральні ефекти бензодіазепінів.

Мепротан діє подібно бензодіазепінам, має седативну, протисудомну, м’язорозслаблювальну дію. Підсилює пригнічувальний ефект засобів для наркозу, снодійних речовин. У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Ефект розвивається через 1–2 години і триває 10 годин. Мепротан викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки. До мепротану як і до більшості бензодіазепінів розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Побічні ефекти подібні до бензодіазепінів.

Амізил, метамізил наділені центральною МХБ активністю, пригнічують МХР ретикулярної формації головного мозку. Підсилюють дію наркотичних анальгетиків, снодійних засобів і засобів для наркозу. Володіють протисудомною активністю, пригнічують кашлевий рефлекс.

Побічні ефекти – сухість шкіри, слизових оболонок, тахікардія, розширення зіниці ока, підвищення внутрішньо очного тиску, параліч акомодації.

Триоксазин зменшує емоційне навантаження та відчуття страху, але не має явно вираженої дії на активність хворого, не має м’язорозслаблюючої дії. Належить до “денних транквілізаторів”.

Оксилідин , крім заспокійливої дії, проявляє гіпотензивну, протиаритмічну дію, покращує кровообіг мозку.

Буспірон –вибірково діючий анксіолітик (похідне бензаміду – азаспіродекандіону) є частковим агоністом серотонінових рецепторів. Володіє високою специфічністю до серотонінових рецепторів головного мозку. Стимуляція їх супроводжується зниженням активності і вивільнення серотоніну. Ефект розвивається повільно – через 2 тижні.

Буспірону не властиві седативна, м’язорозслаблювальна і протисудомна дія. Тривале застосування буспірону рідко викликає привикання і залежність.

Буспірон знижує активність нейронів головного мозку, зменшує синтез і вивільнення серотоніну, зв’язується з дофаміновими рецепторами. З бензодіазепіновими рецепторами не взаємодіє.

У шлунково-кишковому тракті буспірон всмоктується добре, інактивується у печінці. Значна частина його зв’язується з білками плазми крові, із організму виводиться нирками.

Побічні ефекти –запаморочення, головний біль, парестезія, діарея, нудота.

 

СЕДАТИВНІ ЗАСОБИ

Седативні засоби – лікарські речовини, які зменшують підвищену дратливість і володіють помірною заспокійливою дією.

До седативних засобів належать:

1.Броміди (натрію і калію бромід, бромізовал).

2. Препарати рослинного походження , зокрема, з валеріани лікарської (Valeriana) – настій кореня і кореневища валеріани, настойка і сухий екстракт валеріани); препарати пустирника – собача кропива (Leonurus) – настій і настойка; меліса лікарська (Melissa oficinalis) – настій листя.

Механізм дії і локалізація бромідів . У лабораторії І.П.Павлова вивчено механізм дії бромідів. Було встановлено, що броміди підсилюють процеси гальмування у корі головного мозку. Препарати цієї групи мають регулюючий вплив на функцію ЦНС. Ефект бромідів залежить від типу нервової системи і від функціонального стану організму. Людям із слабким типом нервової системи необхідні менші дози препарату, ніж для сильного типу.

Дія бромідів найбільш чітко проявляється при неврозах. Із шлунково-кишкового тракту броміди всмоктуються добре. Виділяються із організму повільно.

Застосовують при неврозах, підвищеній дратівливості, безсонні, істерії, епілепсії. Броміди сприяють відновленню у ЦНС правильного співвідношення процесів збудження та гальмування.

При тривалому застосуванні можливі побічні ефекти – кашель, нежить, в’ялість, кон’юнктивіт, ослаблення пам’яті, висипання на шкірі. Для зняття цих явищ дають у великій кількості натрію хлориду (10 – 20 г) на добу з водою (3 – 5 л).

Препарати рослинного походження, а саме валеріани, меліси та собачої кропиви (пустинника) зменшують збудливість ЦНС, особливо виражену дію виявляють при підвищеному збудженні нервової системи, підсилюють вплив снодійних засобів, проявляють спазмолітичний ефект.

Механізм заспокійливої дії препаратів валеріани (основна діюча речовина – борнеоловий ефір ізовалеріанової кислоти), полягає у відновленні рівноваги між процесами збудження гальмування (послаблюють процеси збудження ЦНС). Усувають спазми кровоносних судин, кишечника, розширюють коронарні судини і знижують збудливість чутливих нервів.

Валеріана лікарська

Кропива собача

Меліса лікарська 

Седативними властивостями володіють також препарати собачої кропиви, або (пустирника) – настій трави, настоянка. Основними діючими речовинами собачої кропиви є ефірні олії, алкалоїди, сапоніни, дубильні речовини, мікро- та макроелементи. За своїми властивостями препарати собачої кропиви подібні до препаратів валеріани.

Подібно діють також препарати меліси лікарської.

Седативні засоби рослинного походження мають ніжну дію і їх раціонально застосовувати для лікування початкових неврозів. Препарати валеріани, собачої кропиви та меліси можна застосовувати тривало з метою регулюючого впливу на ЦНС.

Седативні засоби використовують при неврозах, неврастенії, болях у ділянці серця, спазмах шлунково-кишкового тракту, стенокардії.

Препарати літію

Із препаратів цього типу застосовують літію карбонат.

Механізм його дії повністю не вивчено. Встановлено, що іони літію впливають на транспорт іонів натрію у нервових, м’язових клітинах, внаслідок чого літій виступає як антагоніст іонів натрію. Під впливом іонів літію підвищується внутріклітинне дезамінування норадреналіну і зменшення кількості вільного норадреналіну, що діє на адренорецептори у тканинах мозку. Із шлунково-кишкового тракту літію карбонат всмоктується швидко, ефект розвивається через 2 – 4 години і триває 8 – 10 годин. Добре проникає крізь біологічні бар’єри, в тому числі плацентарний, виділяється з молоком.

Від нейролептиків солі літію відрізняються повільнішим розвитком ефекту (до 3-х тижнів) і більш вибірковою дією щодо маній, відсутністю седативної дії. Більше значення літію карбонат має для профілактики маній, а також депресій.

При застосуванні солей літію слід пам’ятати про малу широту терапевтичної дії.

Основними показаннями для застосування препаратів літію є маніакальні та гіпоманіакальні стани різного походження, профілактика і лікування афективних психозів при алкоголізмі.

Побічні ефекти – спрага, тремор, дизартрія, судоми, у важких випадках – коматозний стан, тимчасове збільшення маси тіла, формування зобу, диспептичні розлади, пригнічення лейкопоезу і сперматогенезу, тератогенна дія. Лікування гострих отруєнь спрямоване на прискорення виділення літію із організму. Для цього призначають осмотичні діуретики, натрію гідрокарбонат, при необхідності проводять гемодіаліз.




1. вариантом- Лучше сдавать экзамен по анатомии чем ЕГЭ по всей биологии
2. тема яка складається зі специфічних органів які називаються залозами внутрішньої секреції
3. Матар ГЛАВА О ДОСТОИНСТВЕ ЧТЕНИЯ БЛАГОРОДНОГО КОРАНА Всевышний Аллах сказал- {Когда ты читаешь Коран М
4. Учет краткосрочных кредитов займов
5. Моря и Страны Белгород прт Б
6. сосудистой и дыхательной систем организма Среди собственно физиологических методов исследования наиболе.html
7. История математики Классическая Греция
8. Красноярский педагогический колледж 2 ПЦК Педагогика дополнительного образования
9. История возникновения науки физиология спорта.
10. тема развития души и тела httpkysen
11. а Указ б Регламент в Устав 2
12. тематики Понятие числа причисляют к разделу фундаментальных понятий математики
13. .Необходимость и сущность налогов Налог обязательный индивидуально безвозмездный платеж взимаемый с орг.
14. Снижение себестоимости позволяет производителю доставить на рынок больше товаров
15. Кафедра Управление предприятием Курсовая работа защищена с оценкой Руковод
16. Исторический портрет российского предпринимателя Саввы Морозова
17. ЧАСТЬ ПЕРВАЯ
18. Методические рекомендации по организации факультативных занятий музыкальной хореографической театра
19. История крепких спиртных напитков Франции- водка, ликёр, коньяк, арманьяк, кальвадос, абсент
20. ЛЕКЦИЯМ Товары Товары можно учитывать несколькими способами- по покупным ценам- непосредственно