Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

. Суть мотивація і форми міжнародного руху капіталу

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


1. Суть, мотивація і форми міжнародного руху капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародна міграція капіталу – це відносини з приводу переміщення з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формах з метою отримання їхніми власниками прибутків, позичкових процентів чи інших здобутків чи вигод.

Експорт (вивіз) капіталу – це процес вилучення частини капіталу із національного обороту даної країни та переміщення його у товарній або грошовій формі у виробничий процес та обіг іншої країни.

 Вивіз капіталу у товарній формі – це експорт машин, обладнання, напівфабрикатів, технологій тощо з метою створення СП і отримання прибутків.

Вивіз капіталу у грошовій формі – це вивіз валюти та валютних цінностей.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами.

Серед інших причин вивезення капіталу:

  1.  невідповідність попиту і пропозиції капіталу у різних ланок світового господарства;
  2.  поява можливості освоєння місцевих товарних ринків – капітал експортується з метою прокладення шляху для експорту товарів, стимулювання попиту на власну продукцію;
  3.  наявність в країнах-імпортерах більш дешевої сировини і робочої сили;
  4.  стабільна політична обстановка та сприятливий інвестиційний клімат в країні, яка приймає капітал, пільговий інвестиційний режим у ВЕЗ;
  5.  більш низькі екологічні стандарти в країні, що приймає капітал;
  6.  економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових митних засобів у країнах куди переміщується капітал.

Фактори, що стримують вивіз капіталу:

  1.  інтернаціоналізація виробництва – посилення взаємозв’язку і взаємозалежності національної економіки;
  2.  міжнародна виробнича кооперація, вкладання ТНК у дочірні підприємства;
  3.  економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталу для підтримки темпів економічного зростання, рівня зайнятості;
  4.  економічна поведінка країн, що розвиваються, тобто поштовх для власного розвитку;
  5.  міжнародні фінансові організації, які направляють та регулюють потоки капіталів;
  6.  міжнародні угоди проти подвійного оподаткування доходів та капіталів між країнами, що сприяє розвитку торгового, науково-технічного співробітництва, залучення інвестицій.

Експорт капіталу здійснюється у трьох формах:

1. експорт підприємницького капіталу;

2. експорт позичкового капіталу;

3. міжнародна економічна допомога (рис. 4.1).

1. Експорт підприємницького капіталу – це капіталовкладення в закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.

Цей вид експорту капіталу має дві форми: прямі закордонні інвестиції й портфельні закордонні інвестиції.

Прямі закордонні інвестиціїце внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою. Іншими словами, прямі закордонні інвестиції – це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.

Портфельні закордонні інвестиції – це кошти, вкладені у цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі і за участю держави. Таким чином, закордонні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій

2. Експорт позичкового капіталу відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів (докладніше в розділі 5).

3. Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу. Міжнародна економічна допомогаце надання капіталу в грошовій і товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто безвідшкодності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

І. Фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм та технічних проектів.

ІІ. Матеріальна допомога – це безоплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

- прагнення контролювати діяльність підприємства, контролювати частину місцевого ринку;

- отримання підприємницького прибутку;

- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни;

- отримання процентів на позичковий капітал.

Якщо подивитися на рух капіталів з позиції приймаючої сторони, тобто розглянути іноземні інвестиції, то можна визначити як позитивні (корисні) риси цього процесу, так і негативні (шкідливі) риси.

 Користь від імпорту капіталу зводиться до:

- отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;

- легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

- порівняно швидкий розвиток виробництва;

- розширення експорту;

- підвищення рівня кваліфікації працівників;

- розвиток сфери послуг;

- створення нових робочих місць;

- поповнення національного бюджету.

Негативні наслідки імпорту капіталу:

- можливе вивезення сировинних ресурсів;

- іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;

- посилення конкуренції з місцевими виробниками, що може призвести до згортання деяких видів національної промислової діяльності;

- захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку національної економіки;

- втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників;

- вивезення прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються інофірмою, невиправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах);

- деякі втрати політичної свободи (це також насамперед стосується країн, що розвиваються).

Інфраструктура міжнародного ринку капіталів складається з:

  1.  кредитних інститутів, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;
  2.  кредитних інститутів, що ведуть справи клієнтів на біржах;
  3.  інвестиційних фондів і компаній, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;
  4.  великих підприємств, що виступають на міжнародному ринку в якості самостійних субєктів;
  5.  страхових компаній;
  6.  громадських емітентів;
  7.  інвестиційних банків, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.

Форми міжнародного руху капіталу:

За джерелами походження –

      1) офіційний (державний);

      2) приватний (недержавний) капітал.

За характером використання коштів:

підприємницький;

позичковий (міжнародний кредит)

міжнародна економічна допомога.

За термінами вивезення капіталу:

короткостроковий (до одного року);

середньостроковий (більше одного року);

довгостроковий (більше 3 років).

За типом фінансових зобовязань:

кредитні операції;

інвестиційні операції.

За цілями використання:

прямі інвестиції;

портфельні інвестиції.

2. Основні теорії міжнародного руху капіталу.

Теорія ринкової влади С.Хаймера - субєкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізаціїкожна фірма переслідує мету мінімізації  трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації транскацій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між субєктами ринку капіталів.

Концепція технологічного нагромадження -  розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету грунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного просторуголовним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

3. Іноземні інвестиції: користь і проблеми, економічні ефекти прямих іноземних інвестицій.

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. збільшення обсягу вивозу капіталу, ролі та частки вивозу державного капіталу;

2. посилення міграції капіталу між ПРК (близько 60% загального об’єму вивозу капіталу);

3. збільшення частки прямих інвестицій в загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-х роках близько 30%).

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ)капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на :

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Вплив прямих іноземних інвестицій на приймаючі країни і країни-інвестори звичайно розглядаються за такими напрямками:

  1.  накопичення капіталу;
  2.  оволодіння сучасною технологією та управлінськими ноу-хау;
  3.  стан платіжного балансу;
  4.  рівень зайнятості та заробітної плати;
  5.  реалізація національних економічних планів;
  6.  культурні зміни;
  7.  урядова соціальна та економічна політка тощо.

Більшість економістів поділяють думку, що потенційна вигідність ПІІ найбільш очевидна для ПРК, виступають вони в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходження податків до бюджету і т. ін.

Загальний висновок економістів, що аналізують ПІІ, такий:

1. Країна-інвестор у цілому виграє, оскільки вигоди для інвесторів більші, ніж витрати робочих місць та інших категорій осіб у країні базування;

2. Приймаюча країна також у цілому виграє, тому що виграш для робітників та інших категорій осіб більший, ніж втрати для інвесторів приймаючої країни, змушених конкурувати з фірмами, що мають технологічні, управлінські та інші переваги.

Портфельні закордонні інвестиції – це кошти, вкладені у цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі і за участю держави. Таким чином, закордонні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас, характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 90-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжнародного руху капіталу, то в кінці 2000-х – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%:

Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан  світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого – тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

Слід розрізняти поняття “ввезення капіталу” та “іноземні інвестиції”. Ввезення капіталу – періодичний приплив іноземного капіталу;  іноземні інвестиції – загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період. Ця сума може зростати незалежно від того, ввозиться новий капітал чи ні. В першу чергу це стосується прямих інвестицій.

Інвестування може здійснюватися різними методами:

  1.  через розвиток контрактних форм співробітництва;
  2.  злиття і придбання підприємств;

створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств

Сутність та форми міжнародного технологічного обміну і його особливості в сучасних умовах

Під міжнародним технологічним обміном (трансфером технологій) розуміють сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науково-технічних досягнень.

Ровиток міжнародного ринку технологій (МРТ) зумовлений прискоренням НТП.

Обмін науково-технічними знаннями забезпечує окремим країнам, що не мають достатньо фінансових ресурсів для проведення науково-дослідних процедур, досягнення високих темпів екномічного розвитку. На МРТ передача технологій здійснюється двома шляхами:

-    комерційний;

-    некоменрційний.

Комерційні форми технологій:

1.    матеріальні види технологій – підприємства „під ключ”; технологічні лінії; агрегати, устаткування, інструменти.

2.    нематеріальні види технологій – патенти, ліцензії, товарні знаки, ноу-хау, копірайт.

Копірайт – ексклюзивне право автора літературного чи відеопродукту на показ та відтворення своєї роботи.

3.    послуги – науково-технічні, інжинирінгові, консультаційні, навчання персоналу.

Некомерційні форми технологій:

1.    технічні наукові і професійні журнали, патентні видання, періодика та інша спеціальна література;

2.    бази і банки даних;

3.    міжнародні виставки, ярмарки, симпозіуми, конференції;

4.    обмін делегаціями;

5.    міграція вчених і фахівців;

6.    стажування вчених і фахівців у фірмах, університетах, організаціях;

7.    навчання студентів і аспірантів;

8.    діяльність міжнародних організацій у сфері науки і техніки.

  1.  Суть, функції та класифікація міжнародного кредиту.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків.

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями.

3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Принципи міжнародного кредиту

Зв'язок міжнародного кредиту з відтворенням виявляється в його принципах:

  1.  повернення: якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування; -- терміновість: забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни; - платність: відображає дію закону вартості та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту; - забезпеченість: виявляється в гарантіях його погашення;  - цільовий характер: передбачає визначення конкретних об'єктів позики та її застосування насамперед для стимулювання експорту країни-кредитора

Класифікація:

1)За цільовим призначенням:  - прив’язані(комерц; інвестиційні) мають чітко виражений цільовий хар-р, закріплений у кредит угоді; -  фінансові-не мають чітко виражений цільовий хар-р, може використ. за будь-яким призначенням; емісія цінних папер, коли банки як посередники.

  1.  За джерелом: - внутрішні - надаються внутр. кредиторами; - іноземні - надаються іноз. кредиторами нац. позичальникам для здійснення зовнішньоекон. операцій; - змішані - це кредити внутр і зовн. походження.

3)За кредиторами: - приватні - надаються приват фіз. або юр. особами; - держ- надаються уряд установами від імені держ; - змішані - надаються різними кредиторами; між установ–кредит, який надається між орг-ціями.

  1.  За формою кредитування

-: товарні - міжн. кредит, що надається експортерами своїм покупцям у товарній формі;

- валютні - надається в грош формі.

4)  За формою забезпечення: - забезпечений - зебезпечен. матер. цінностями; -  бланковий - надається під зобов’язання боржника вчасно погасити його.

  1.  За строком дії: - короткостр (година -1р) використ. в міжн. торгівлі; - середньостр (1-7років) використ. в торгівлі машина-ми та обладнанням;  - довгостр (>7 р) викор. як інвестицій в інфрастр та вироб сферу.

Умови, напрямки,  види і форми кредитування.

Основні форми МК:

I. По цільовому призначенню:

1. Зв'язаний МК— це МК, що має строго цільовий характер, що закріплюється в кредитному договорі, контракті або угоді. Даний кредит поділяється таким чином:

комерційний кредит — МК, що надається на закупівлю товарів або оплату послуг;

інвестиційний капітал — МК, що виділяється для будівництва конкретних господарських об'єктів; 2. Фінансовий МК — капітал, що не має строгого цільового призначення і, що використовується по розсуду позичальника на будь-які мети; 3. Емісія цінних паперів — будь-який різновид МК, коли банки виступають як посередників між позичальниками і безпосередніми кредиторами — інвесторами, що поміщають свої грошові кошти в цінні папери.

II. По формах надання:

1.  Товарний МК — кредит, що надається у виді товарів;

2.  Валютний МК— кредит, що надається у ВКВ і валютних цінностях.

III. По суб'єктах надання:

1.  Приватний МК — кредит, що надається приватними фірмами і банками;

2.  Урядовий МК— кредит, що надається урядовими кредитними установами;

3.  Змішаний МК — кредит, що складається з приватних і державних засобів;

4.  Кредит міжнародних установ — кредит, що надається міжнародними організаціями (МВФ — Міжнародний валютний фонд, МБРР — Міжнародний банк реконструкції і розвитку, ЕБРР — Європейський банк реконструкції і розвитку).

IV.  По характері забезпечення:

1.  Забезпечений МК — капітал, що надається в заставу під товарно-матеріальні цінності і комерційні документи;

2.  Бланковий капітал — капітал, що наданий без гарантій застави і комерційних документів.

V. По термінах кредитування:

1.  Понадкороткостроковий кредит — надається на термін до одного місяця, на кілька тижнів, на тиждень, на добу, на день, на ніч;

2. Короткострокові кредити — надаються на термін до одного року, до 16 місяців;

3.  Середньострокові кредити — надаються на термін до 5-7 років;

4.  Довгострокові кредити —  надаються на термін більш 5-7 років.

 види кредитів: споживчий, кредитні карти, автокредитування, іпотечний, банківський і лізинг. Розглянемо кожний з них.

Споживчий кредит - позика (позика), надана кредитною установою (Банком, Ломбардом) фізичній особі в цілях придбання товарів або послуг особистого споживання з відстроченням платежу, з подальшим відшкодуванням запозичених засобів і відсотків по ним.

Споживчий кредит включає наступні суб-віди: кредит на невідкладні потреби пов'язані з оплатою послуг, кредит на освіту, кредит на ремонт житла, кредит на покупки, кредит молодій сім'ї, кредит пенсіонерам, кредит співробітникам компаній та інші.

Кредитні карти - банківські пластикові карти, що дозволяють використовувати їх як платіжний засіб.

Основними функціями кредитних карт є: а) безготівкова оплата товарів і послуг; би) зняття наявних засобів, як у відділеннях банку, так і через банкомати; у) оплата рахунків в рамках ліміту кредитування, з використанням кредиту, Овердрафту, що надається в порядку.

Автокредитування - різновид споживчого кредитування, який виділився в самостійну кредитну лінію з певною політикою на ринку автомобільного кредитування.

Іпотечний житловий кредит, це цільовий довгостроковий кредит (видають на 10-40 і більше років), наданий під порівняно низький річний відсоток, для будівництва або покупки нерухомості, під заставу даної нерухомості як забезпечення зобов'язання, до повернення банку кредитних сум і відсотків по ним.  

Банківський кредит - позика (позика), що надається банківською установою юридичній особі в грошовій формі на меті задоволення насущних потреб компанії.

Класифікація банківських кредитів: по категоріях позичальників, по забезпеченості кредиту (забезпечені, бланкові), по термінах погашення (онкольні, короткострокові, середньострокові, довгострокові), по характеру погашення (одноразово, в розстрочку), по методу стягування відсотків (відсотки утримуються у момент надання кредиту, у момент погашення кредиту або впродовж всього терміну кредиту).

Лізинг (фінансова оренда) - Лізинг від англійського charter - оренда, майнове наймання, форма кредитування без передачі права власності на товар орендареві.

Лізинг як вид інвестиційної діяльності банку (лізінгодатель) з придбання майна (предмету лізингу) і передачі його в тимчасове володіння і користування, на підставі договору лізингу фізичним або юридичним особам (лізінгополучатель) за певну плату, на певний термін і на певних умовах, обумовлених договором, з правом викупу майна лізінгополучателем. (Федеральний закон РФ "Про фінансову оренду (лізингу)" від 29 січня 2002 р. 10-ФЗ)

6.Міжнародні фінансово-кредитні організації

  Розвиток економічного співробітництва, валютних та фінансових відносин між державами зумовив появу міжнародних фінансово-кредитних організацій, які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Міжнародні фінансово-кредитні організації створені на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін.
Міжнародний валютний фонд –
міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами і надання фінансової допомоги країнам-членам для ліквідації валютних ускладнень, викликаних порушеннями рівноваги платіжних балансів.. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.
За статутом, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду.
МВФ – організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць. Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р. і стала 167-им членом цієї міжнародної організації.
Головним акціонером МВФ є США. На кінець 1992 р. квота США становила 19,62%. Крупними акціонерами є Німеччина і Японія (по 6,1%), Франція і Великобританія (по 5,48%), Саудівська Аравія (3,7%), Італія (3,4%), Канада (3,2%), Нідерланди (2,55%), Китай (2,5%). Квоту для Росії встановлено на рівні 3,0%, України – 0,7%.
Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).
МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. ермін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.
МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання дострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15 – 25 років. Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:  1.розвитку інфраструктури; 2.здійснення сільськогосподарських проектів;3.розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Таким країнам МАР надає пільгові  кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні в розмірі 0,75% річних.  Джерела фонду МАР: -        внески за підпискою; -         додаткові внески країн-членів (переважно розвинених);  -       відрахування із прибутків Світового банку.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.
МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.
Джерела ресурсів Міжнародної фінансової корпорації:
статутний капітал;
продаж участі в кредитах іншим банкам;
перепродаж цінних паперів;
позики і дотації від МБРР.
Багатостороннє агентство гарантування інвестиції (БАГІ) – це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків.
Європейський банк реконструкції і розвитку – банк, який був створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та СРСР. Стратегія ЄБРР щодо України випливає із його загальних завдань, а також враховує особливості економіки нашої країни.
Паризький клуб є неформальною організацією, що об'єднує інтереси країн-кредиторів (переважно країн ОЕСР). Клуб виник у 1956 р. як зібрання приватних банків-кредиторів для врегулювання зовнішнього боргу Аргентини. Він не має чіткої організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації. Основними членами Паризького клубу є розвинуті країни — члени ОЕСР. Головою Паризького клубу традиційно є висока посадова особа міністерства фінансів Франції, а його секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Основними принципами, якими керується клуб у процесі реструктуризації зовнішніх державних боргів, є такі:

• консенсус означає, що всі рішення приймаються тільки за згоди всіх членів клубу;

• солідарність кредиторів передбачає, що жоден із них не прагне вирішувати питання врегулювання тільки своїх боргів;

• зумовленість реструктуризації боргу затвердженням МВФ програми економічного коригування країни-боржника;

• рівний підхід з боку боржників до всіх кредиторів, включаючи кредиторів — нечленів

Лондонський клуб також є неформальним консультаційним форумом кредиторів і визначає умови реструктуризації боргів приватних боржників, від імені яких виступають представники урядів. Як правило, угода реструктуризації боргів з Лондонським клубом передбачає викуп у банку-кредитора урядом країни боржника зобов'язань останнього зі знижкою або обмін боргу з дисконтом на інші види активів (наприклад, акції підприємств).

Лондонський клуб кредиторів — консультативний комітет найбільших банків-кредиторів, який засідає у зв'язку з переговорами їх з урядами країн-боржників з питань реструктуризації приватної заборгованості. Як правило, переговори ведуться одним із банків від імені та за дорученням інших банків, що беруть участь у консультативній раді. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають. У рамках Лондонського клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або про щорічну реструктуризацію боргу, або про багаторічну реструктуризацію, якій підлягають лише виплати основного боргу.. Лондонським клубом передбачені такі заходи, спрямовані на реструктуризацію боргу: викуп зі знижкою урядом країни — боржником приватного боргу своїх компаній в іноземних банків; обмін зі знижкою боргів на інші активи (наприклад, акції національних компаній), скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів. У 90-ті роки XX ст. через механізм Лондонського клубу пройшли такі країни, як Аргентина, Болівія, Бразилія, Болгарія, Мексика, Нігерія, Польща, Філіппіни та ін.

Однією з головних передумов підписання угоди про реструктуризацію є, як правило, прийняття країною програми Міжнародного валютного фонду зі структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ.

  1. Субєкти 
  2. Банки; 
  3. Приватні фірми; 
  4. Урядові кредитні установи; 
  5. Міжнародні кредитні установи та міжнародні організації; 
  6. Транснаціональні корпорації; 
  7. Страхові компанії. 
  8. Обєкти 
  9. Грошові кошти; 
  10. Товари; 
  11. Види підприємницької діяльності; 
  12. Види послуг. 

7.(це точно брєд) Криза світової заборгованості

На початок 70-х років вже було закладено підґрунтя для формування системи міжнародної заборгованості. Відправними її точками можна вважати крах Бреттон-Вудської системи в 1971 р. і перший нафтовий шок в 1973 р. Після цих двох подій розпочався справжній бум міжнародних позик. Причому великими позичальниками були не тільки країни, що розвиваються, які не мають нафти, для фінансування своїх дефіцитів, а й країни, що володіють нафтою, для фінансування програм розширення економіки.

Умовно останні 25 років кредитна історія світу — це історія періодичних загострень проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості та криз. Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави за іноземними позиками (під час світової економічної кризи 1929—1933 рр. припинили платежі за зовнішніми позиками Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, у результаті чого в 1931 р. США на рік відстрочили всі платежі за зовнішніми боргами). Отже боргова криза — це наслідки проблем короткострокової ліквідності та свідчення необхідності подовження (пролонгації) строків погашення. Результатом пошуку виходу з кризи незмінно був перегляд боргу суверенних країн. Отже, всю історію світового боргу можна умовно розділити на певні цикли його розвитку.

Виділяють три таких стадії розвитку. Перша охоплює період протягом 1980—1985 рр. Саме в цей час почали змінюватися обсяг і структура заборгованості країн, що розвиваються. Великі країни із середнім доходом більшою частиною мали заборгованість перед основними комерційними банками. Причому сума заборгованості часто перевищувала капітальну базу багатьох з цих приватних закладів. Решта заборгованості припадала на офіційних кредиторів.

Фінансове співтовариство на цій стадії ще було впевнене, що боргова криза є наслідком проблем короткострокової ліквідності, а звідси — подовження строків погашення. У центрі уваги були країни із середнім доходом, такі як Бразилія та Мексика.

Перший етап міжнародного процесу перегляду умов погашення боргу характеризується як «Банкірська криза». Мета перегляду полягала у скороченні поточних зобов’язань боржника з обслуговування боргу шляхом перенесення строків погашення основної суми боргу. Така стратегія оберталася для боржника нарощуванням його загальних боргових зобов’язань і значним зростанням майбутніх зобов’язань з обслуговування боргу.

Друга стадія охоплює період з 1985 до 1989 рр. У середині 1980-х років сукупний баланс комерційних банків поліпшився, але стало очевидним, що багато проблем позичальників мають структурний характер. Соціальні і політичні фактори нівелювали або затримували здійснення внутрішніх реформ, що погіршувало платіжний баланс. І хоча банки-кредитори переглянули умови реструктуризації боргу з метою подовження періодів погашення заборгованості, капіталізації процента офіційними кредиторами, вони не передбачали скорочення заборгованості або обсягів обслуговування заборгованості.

Відповідно до плану Бейкера, здійснення якого розпочалося в цей період, для підтримання рівнів інвестування були виділені нові грошові кошти. Це дало змогу основним країнам-боржникам перекривати свій борг (було навіть розроблене і використовувалося в угодах так зване «меню можливостей»). У цей час проблема заборгованості бідних країн, що розвиваються, виокремилася від проблеми заборгованості великих країн із середнім доходом. Перші відчули на собі надто великий тягар заборгованості відносно потенціалу їх економіки. До того ж ці країни залежали від експортних надходжень від одного-двох товарів широкого вжитку. Тому скорочення обсягів торгівлі цими товарами дуже негативно відбилося на можливості цих країн обслуговувати свої борги.

Стратегія, запропонована міністром фінансів США Джеймсом Бейкером, враховувала політичні реалії країн-боржників та довгостроковий характер кризи заборгованості. Він запропонував простимулювати боржників продовжити виконання поточних зобов’язань з обслуговування боргу, пообіцявши найбільшим з них надати нові кредити у разі виконання ними умов своїх угод з міжнародними фінансовими закладами. Боржники мали змогу використати кредити на структурну перебудову та стимулювання економічного зростання. Додаткові кошти мали надати комерційні банки та багатосторонні банки розвитку.

Основна мета плану — надати країні-боржнику якомога більше часу для усунення причин її фінансових проблем. План Бейкера приніс лише часткові плоди, оскільки він не передбачав жодного механізму, який би міг змусити внести додаткові кошти.

Характерними рисами останнього періоду здійснення плану Бейкера були експерименти із застосуванням методів скорочення і полегшення боргового тягаря. Ці експерименти призвели до того, що учасники переговорного процесу надали кредиторам «меню варіантів», яке дозволяло кожному кредитору обирати форму полегшення боргового тягаря позичальника.

Інтерес кредиторів до цих варіантів значною мірою стимулював перенесення головного напряму стратегії перегляду боргу зі збереження активів на скорочення боргу.

Третя стадія розпочалася в 198 р. і триває до нині. Вона характеризується як стадія «кризи боржника». Офіційний початок цього етапу було покладено виступом Ніколаса Брейді, що був на той час міністром фінансів США. У своєму виступі він закликав до проведення нової стратегії погашення боргу на основі принципу скорочення заборгованості. Ця стратегія застосовувалася стосовно тих країн, які проводили політику економічної стабілізації, ухвалену міжнародними фінансовими установами. У плані містився також заклик до пом’якшення умов угод про перегляд боргу, з тим щоб і кредитори, і боржники отримали більшу свободу під час розроблення таких угод. Головне значення цього виступу полягало в тому, що в ньому вперше пролунало офіційне визнання з боку США того, що борг не буде повністю сплачено і банки зазнають втрат.

Згідно з планом Брейді боржники мали взяти до уваги політику залучення як прямих, так і непрямих інвестицій і те, що свопи борг/акції можуть бути корисним компонентом цієї стратегії. Деякі латиноамериканські країни скористалися іншими механізмами переведення боргу, такими як викуп заборгованості чи її погашення поставками товарів.

Економічний саміт 1988 р. в Торонто закликав Паризький клуб з метою полегшення тягаря заборгованості найменш розвинутих країн прийняти комплекс нових заходів. Увійшовши в історію як «Торонтські умови», вони передбачають скорочення боргу чи його обслуговування, чи подовження строків погашення офіційної двосторонньої заборгованості. Наступний саміт у Хьюстоні в 1990 р. закликав Паризький клуб перевірити хід виконання Торонтських умов і розглянути питання про надання допомоги країнам із доходом нижче від середнього. При цьому, оскільки в абсолютному виразі комерційний борг найбідніших країн є невеликим, то при розгляді майбутніх заходів з надання допомоги цим країнам особливу увагу необхідно приділити безоплатному і понадконцесійному фінансуванню, а також більшому скороченню заборгованості.

Останній етап отримав новий виток восени 1997 р. у зв’язку з фінансовою кризою в південноазіатському регіоні, яка потім охопила решту регіонів світу.

За останні 20 років країни «Півдня» виплатили «Півночі» за борговими зобов’язаннями 3 трлн 450 млрд дол. США, — це в 6 разів більше початкових боргів. Ще треба виплатити 2 трлн дол.

Бразилія в середньому за останні п’ять років платила за зовнішнім боргом 42 млрд дол. (6 % ВВП), Туреччина — 14 млрд (7,5 % ВВП), Тайланд — 12 млрд (8,5 % ВВП), Аргентина — 25 млрд (9 % ВВП), Індонезія — 27 млрд (18,6 % ВВП), Угорщина — 10 млрд дол. ША (20 % ВВП)

8. місце та роль України на світовому фінансовому ринку капіталу

Ринки капіталу Україні розвиваються непропорційно і нездатні цілком задовольнити потреби національної економіки та бізнесу у доступних кредитах, інвестиційних ресурсах у його обсягах, у яких потребує реальний сектор економіки та соціальної інфраструктури країни. [6,с.131]

Зволікання з модернізацією ринків капіталу України ні дозволяє істотно поліпшити фінансування реального сектора національної економіки, може нівелювати їх роль і у ринкової економіки. Сьогодні є загроза поглинання ринків капіталу України більш структурованими ікапитализированними ринками іншихстран.[15,с.346]

Таблиця 2.2.1.

Показники розвитку фондових ринків України порівняно з окремими країнами в 2008 року

Країна

Обсяг обороту ринку на 2008 року, млрд. дол. США.

% від ВВП

США

6819,90

67,64

Японія

1407,00

33,97

Німеччина

875,40

47,42

Великобританія

509,60

35,78

Франція

404,50

30,88

Італія

334,00

30,68

Нідерланди

191,20

50,30

Чехія

18,20

12,70

Росія

6,30

4,40

Україна

2,80

4,20

Азербайджан

0,35

2,90

Джерело: [9,с.244]

З наведеної таблиці слід, що і по загальним обсягам, і стосовно обсягу ринку до показника ВВП Україна, і навіть інші країни СНД, значно відстають з показників розвинутих країн.

 У той самий час відзначимо, що у останнім часом намітилися позитивні тенденції у розвитку фондових ринків України та країн СНД, що, передусім, виявляється у збільшення їх частки загальному обсязі ВВП .

Слід зазначити, що у таких країнах як Україна, Росія та Азербайджан протягом періоду 2000-2008 років спостерігалася тенденція активний розвиток їх фондових ринків: так, ставлення обороту з ринку цінних паперів до ВВП країни у Росії зросла з 1,1% до 4,4%; України – з 0,6% до 4,2%; в Азербайджані – з 0,2% до 2,9% (див. Додаток Б)

У цьому світлі тенденцій на фондових ринках деяких східноєвропейських країнах (занепад обсягів торгів Угорщині), можна казати пронаметившихся позитивних тенденціях у розвитку фондових ринків України, соціальній та інших країн СНД.

Зазначимо, що на цей момент так можна трактувати різні вектори подальшої інтеграції ринку України у систему світових фондових ринків, проте, попри цьому етапі найбільша робота ведеться у бік інтеграції фондових ринків країн СНД.

За даними НБУ, пропозицію інвалюти у травні перевищила попит на 150 млн. доларів. З початку травня на валютному ринку України спостерігається істотне зниження дефіциту іноземної валюти. Такі наводить Національний банк України.

За даними НБУ, в окремі дні пропозицію валюти навіть домінує на міжбанківському ринку, що дозволяє Нацбанку, викуповувати її, збільшуючи міжнародні резерви.

На готівковому пропозицію іноземної готівки порівнянні з певним періодом квітня збільшилася 1,4 рази, й перевищила попит на 150 млн. доларів.

Показово, що у відповідному періоді квітня ситуація протилежної і чистий валютний попит становив 84 млн. доларів. Зазначені зміни позитивно вплинули на позиції готівкової гривні, курс якій із операціями продажу доларів зміцнився початку травня на 5,4% до 7,59 грн./дол.

За повідомленням прес-служба НБУ, офіційний курс гривні до долара США з місяця зміцнився на 1,1% до 7,6161 грн./дол. Щодо євро гривня девальвувала на 2,68% до 10,49 грн./євро, а до російського рубля - на 4,54% до 2,42грн./10 рублів.




1. Разработка технологического процесса капитального ремонта пути
2. 1 Настоящая инструкция устанавливает основные требования к содержанию и применению средств пожаротушения
3. Условия формирования правового государства
4. Понятие и виды страхования жизни
5. і. При цьому загальні є передумовами виникнення зміни та припинення процесуальних правовідносин а спеціаль.html
6.  Общие положения 14
7. иях в Россию Регион Объем в 19931997 гг
8. Всякому должно испытать и несомненно увериться истинна ли та вера которой он держится и если она окажется
9. контрольная работа выполняется в рукописном виде почерк которым выполняется контрольная работа должен быт
10. Гидротермическая обработка древесины
11. вечные загадки человеческого духа и культурноисторические факторы развития
12. СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИ В ОСВІТНІХ ВИМІРЮВАННЯХ VІ курс 65 група Галузь знань- 1801 Специфічні категорії Спе
13. Лабораторная работа 4 Аналитическое моделирование систем автоматического управления методом вариаци
14. Реферат- Приказы по личному составу (составление и оформление)
15. демография демографический в различных словосочетаниях теперь нередко можно встретить в газетах услыш
16. . Средневековые города Востока- арабские индийские китайские
17. Статья 1. Понятие политической партии союза ассоциации политических партий Политической партией являет
18. тема перевода денег МСПД Межбанковская система переводов денег МСПД система электронного перевода
19. распорядительной деятельности т
20. Изучение измерительных приборов Оценка погрешностей измерений физических величин