Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Про безсмертя душі він розвивав матеріалістичну концепцію людської душі та людського розуму наближаючи

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


Якщо діалектико-пантеїстична філософія М. Кузанського була орієнтована на відродження ідей Платона та неоплатонізму, то розвиток натуралістичного пантеїзму на засадах аристотелізму здійснював П'єтро Помпонацці. В праці «Про безсмертя душі» він розвивав матеріалістичну концепцію людської душі та людського розуму, наближаючи останній до сфери чуттєвості і виділяючи три його різновиди: споглядально-теоретичний, спрямований на пізнання світу; практичний, спрямований на розрізнення добра і зла; та діяльний розум, спрямований на забезпечення творчого перетворення світу людиною за допомогою різних «механічних мистецтв». Кожна людина наділена всіма трьома різновидами розуму, але в різній мірі. Помпонацці заперечував можливість будь-якого раціонального доведення безсмертя душі і наголошував, що дійсна людська моральність ґрунтується саме на переконанні в смертності душі: доброчесність краще захищають ті, хто вважає душу смертною, бо надії на нагороду і страх покарання привносять у душу щось рабське, а це суперечить самим засадам моральності.

В праці «Про причини дивних природних явищ, або про чарування» Помпонацці закликав відмовитися від пошуку надприродних причин усього, що відбувається на Землі, бо будь-яке диво чи чарування можна пояснити, спираючись на природу. Він розробляв загальнокосмічну концепцію детермінізму, пов'язуючи її з «натуралістичною астрологією». В праці «Про фатум, свободу волі, напередвизначення і божественне провидіння» Помпонацці, поглиблюючи детерміністські ідеї, дає натуралістичне тлумачення фатуму, ототожнюючи його з універсальною космічною причинністю, що укорінена в русі небесних сфер і якій підпорядковується все, що існує, включаючи і самого Бога. Бог позбавляється функції творіння, а світ оголошується існуючим вічно. Ідеї Помпонацці справили значний вплив на розвиток західноєвропейського вільнодумства.

Подальший розвиток діалектичних тенденцій пантеїзму здійснювався головним чином італійськими натурфілософами другої половини XVI століття Франческо Патриці і Джордано Бруно.

Ф. Патриці свою основну працю «Нова філософія Всесвіту» відкривав проголошенням прав розуму, протиставляючи його як сліпій вірі, так і принципу авторитету. В основі діалектико-пантеїстичної філософії Патриці лежить вчення про Всеєдине, яке включає в себе п'ять тотожних характеристик: Перше, Начало, Єдине, Благо, Бог. Будучи Єдиним, Благом, Першо-Началом усіх речей, Бог є тотожним Космосу. Яким чином множинне походить із Всеєдиного? Речі витікають із Все-єдиного і існують як «течія», «потік», який поряд із простором, світлом і теплом є одним із чотирьох начал буття. Отже, началами буття є Потік, Простір, Світло і Тепло. Життя світу е породженням тепла і світла і здійснюється як неперервний потік плинних речей, життя - це притаманне всім речам джерело саморуху. Основним принципом саморуху, за Патриці, є «Світова душа», яка «оживляє», рухає, «одушевляє» світ. Без неї не було б ні виникнення, ні загибелі, ні перетворення речей, і світ лежав би нерухомим тілом, подібним трупу. Тільки завдяки «Світовій душі», проголошує Патриці, світ прекрасний і заслуговує найменування Космосу. Космос постає у нього нескінченним потоком, безкінечним у безкінечному просторі. Отже, і Космос, що складається із чотирьох безкінечних начал - простору, світла, тепла і потоку, не може не бути безкінечним і вічним. Діалектичне вчення Патриці про одушевлений Космос, де у безкінечному просторі, проникнутому теплом і світлом безкінечним потоком виникають і гинуть кінцеві речі, вчення про прекрасний Космос, тотожний Богу, не могло не викликати різкої опозиції з боку ортодоксального богослов'я. Твір Патриці був невдовзі після виходу занесений до «Індексу заборонених книг».

Одним із найвидатніших представників пізнього Відродження був Джордано Бруно. В творах «Про причину, начало і єдине», «Про безкінечність Всесвіту і світи», «Про монаду, число і фігури» він відроджує атомістичні ідеї Демокріта та Епікура, переосмислюючи їх через призму натуралістичного пантеїзму. Бруно проголошує, що Бог є безкінечним у кінцевому, перебуває у всьому і скрізь, не поза і не над світом, а у всьому як найприсутніше. Природа є Богом в речах, божественною силою, прихованою в них. Природа отримує у Бруно повну самостійність, а Бог мислиться як синонім її єдності. Божественним буттям у речах є матерія, яка все продукує із власного лона і якій притаманні саморух та багатоманітність. Відроджуючи античну ідею єдності Макрокосму та Мікрокосму, Бруно всю природу трактує як органічну, приписуючи їй здатності людини. Разом з тим природа тлумачиться як всеохоплююча субстанція, як світова душа, в якій співпадають тілесне і духовне, матерія і дух, можливість і дійсність, сутність і явище, матеріальне і формальне, те, що рухається, і те, що рухає, через саморух.

На основі натуралістичного пантеїзму Бруно розробляє нову космологічну теорію. Центр Універсуму, проголошує він, перебуває всюди і ніде. Немає ніякої необхідності разом з Коперніком проголошувати центром Універсуму Сонце і вбачати у так званій сфері нерухомих зірок непохитну межу Космосу. Сонце є не абсолютним, а лише відносним центром Універсуму, центром саме нашого світу. Наше Сонце не єдине в Універсумі. Є ще багато інших сонць як центрів безлічі інших світів. Сферу нерухомих зірок Бруно оголосив сонцями інших, віддалених від нас на надзвичайно великі відстані світів. Не тільки наша Земля є рядовою планетою сонячної системи, а і наше Сонце є лише однією із зірок, із безлічі зірок, які теж мають свої планети. Натурфілософськими засадами зрівнювання Землі з усіма іншими планетами, а Сонця - з усіма іншими зірками були переконання Бруно в тому, що основою Всесвіту є ефір, земля, вода, повітря і вогонь, які утворюють не тільки наш земний світ, але й всі останні його складові. Отже, ефір, земля, вода, повітря і вогонь утворюють творче лоно матерії, а універсальна світова душа проникає кожне світило, кожну планету, утворюючи їхній внутрішній діяльний принцип.

Діалектична картина вічного і безкінечного Всесвіту, який постійно змінюється і незмінний лише в сталості законів свого руху і розвитку, живий, заселений живими істотами найрізноманітнішої організації, складає основний зміст діалектико-пантеїстичної філософії Дж. Бруно. Центральне місце в ній займає категорія Єдиного, що має такі характеристики: 1) Єдине є Бог, і разом з тим - Всесвіт; 2) Єдине є матерія, і разом з тим - джерело руху; 3) Єдине є сутністю, і разом з тим - сукупністю речей; 4) Єдине не народжується і не зміщується; 5) Єдине не може мати нічого протилежного чи відмінного, вищого щодо себе, і за самим своїм визначенням не виключає Бога-творця, а є тотожним йому. Бог як Єдине, тотожне природі, є сукупністю природних законів матеріального світу. Отже, Бог у Бруно є синонімом природи, але природи не як сукупності речей, а як внутрішньо закономірної.

В діалектико-пантеїстичній концепції Бруно особливо суттєвими є ідеї саморуху природи як співпадання протилежностей, в результаті чого Єдине саморозгортається у множинне через матерію, яка продукує форми буття із свого лона. Цю внутрішню здатність матерії до формотворення Бруно іменує «Душею світу», або всезагальним розумом, який є щодо матерії внутрішнім художником, що формує її з середини. Щоб обґрунтувати ідею саморуху природи, Бруно звертається до гілозоїзму - вчення про всезагальну одушевленість природи. Важливе місце в концепції діалектики Бруно займає ідея єдності кінцевого і безкінечного, яка є висновком із твердження, що саморухоме Єдине, розгортаючи із себе кінцеве, не може не бути безкінечним. Своєрідною формою вчення про єдність кінцевого і безкінечного є концепція єдності мінімуму і максимуму. Єдність же мінімуму і максимуму виявляється в тому, що їм в однаковій мірі притаманна здатність до саморуху і саморозвитку. Мінімум, проголошує Бруно, е за своїми здатностями максимумом, а максимум - мінімумом, подібно тому, як можливість усього вогню полягає у здатності однієї іскри. Абсолютний мінімум співпадає у матеріальному світі з атомом, в математиці - з крапкою, в сфері філософських понять - з монадою. Лінія є рухомою крапкою, поверхня - рухомою лінією, тіло - рухомою поверхнею, а, отже, рухома крапка є субстанцією всіх геометричних фігур, а нерухома - містить у собі все. Висновок: мінімум, чи монада, є всім, тобто максимумом і цілим. Отже, ідея єдності безкінечності і кінцевості, максимуму і мінімуму, матерії і світової душі піднесена до рангу всезагальної закономірності, є центральною в діалектичній філософії Бруно. Ту ж саму ідею співпадання протилежностей він проводить, розглядаючи співвідношення руху і спокою, проголошуючи, що найшвидший рух не відрізняється від спокою, бо рухатися миттєво і не рухатися - це одне й те саме. Цікавими є також роздуми Бруно про час. Розуміючи час як безкінечну тривалість, невіддільну від специфіки буття речей, він вважав, що різним тілам властиві різні тривалості, а у самій тривалості співпадають початок і кінець, вічність і мить. Отже, будь-яка тривалість є початком без кінця і кінцем без початку, безкінечною миттєвістю, тотожністю початку і кінця.

Процес пізнання Бруно теж розглядає діалектичне. Якщо світ є єдністю протилежностей, то вона має бути відтвореною у пізнанні та його результатах. Щоб вивчити найглибші таємниці природи, проголошує Бруно, слід спостерігати і відтворювати засобами пізнання існуючі в світі протилежності та їхню єдність. Він проголошує правомірність появи протилежних суджень як відбиття об'єктивної єдності протилежностей. Бруно доходить висновку, що пізнання і мислення, відбиваючи буття, має бути діалектичним, щоб адекватно відтворювати діалектику буття, в єдності вбачати можливе розмаїття, а в багатоманітності віднайти і розкрити єдність. Найкращим математиком, відзначає Бруно, був би той, хто зумів би звести до одного єдиного положення усі, що розсіяні в «Началах» Евкліда, а найкращим логіком той, хто усі думки звів би до однієї.

В кінці XVI століття людина все більше розчиняється в природі, пріоритет все більше віддається не духу, а природі, гармонія духу і природи поступово втрачається. Людина починає трактуватися лише як частина природи, така ж сама, як і всі інші речі. Пантеїзм змінюється деїзмом, Бог ставиться поряд зі світом, як його першодвигун і тільки. Ця тенденція яскраво виявилася в філософії Бернардіно Телезіо, в праці «Про природу речей згідно з її власними началами». Натурфілософія Телезіо відкривається вченням про матерію як тілесну, пасивну, кількісно незмінну і якісно однорідну сутність, незнищувану і заповнюючу весь простір. Активність в матерію привноситься двома безтілесними началами - теплом і холодом, які створені Богом разом з матерією, мають душу, здатні до взаємовідчуття і прагнуть до самозбереження. Отже, натурфілософії Б. Телезіо притаманні гілозоїзм і деїзм.

В центр Космосу Телезіо ставить Землю як зосередження холоду і Сонце як зосередження тепла, яке динамічно протистоїть їй. Зміст космічного життя складає боротьба теплого і холодного начал за матерію для самозбереження. Якісна визначеність речей виникає в результаті різного співвідношення розширяючого тепла, що породжує світло, прозорість, рух, та стискуючого холоду, утворюючого щільність, пітьму, спокій. Людину зі світовим теплом з'єднує «життєвий дух» як надзвичайно тонка, тепла, рухлива, відчуваюча матерія, наділена проникливістю повітря для сприйняття вражень та активністю вогню для вияву діяльності. Цей «життєвий дух» міститься в мозку, звідки по нервах розповсюджується по всьому тілу, стаючи його рушійною і координуючою силою. «Життєвий дух» помирає разом з людиною. Людина, як і все існуюче, підпорядкована принципу самозбереження, зосереджуючи на ньому всі свої прагнення. Вона любить те, що сприяє самозбереженню, і ненавидить те, що йому перешкоджає. Проте суттєвою відмінністю людини від усього живого є моральність, що передбачає здатність відмовитися від власних інтересів аж до самопожертви, для самоудосконалення душі і поведінки, і яка не виводиться навіть з розумної душі. Для її пояснення Телезіо вводить поняття «Вищої душі», апелюючи до Бога, але лише для того, щоб пояснити вище моральнісне призначення людини.

Основну увагу Телезіо спрямував на дослідження природи, яка мислиться за образом і подобою тілесної матерії, що, виникаючи внаслідок божественного творчого зусилля, далі набуває рис незнищуваності і чуттєвої даності. Бог же мислиться в класичному деїстичному дусі: він задає природі першопоштовх і далі в її справи не втручається. Телезіо закликав до пізнання природи без привнесення нічого умоглядного і формулює для цього деякі, засновані на сенсуалізмі, методологічні принципи.

Отже, філософія Відродження, формуючись як теоретичне спростування ідеї «гріховності» природи, емансипуючи її від підпорядкованості надприродному божественному Духу і урівнюючи природу і дух як у рівній мірі заслуговуючи на увагу, на кінець XVI століття все більше виявляє тенденцію до перетворення на служницю природознавства, якою вона була в Середньовіччі щодо теології. Проте остаточно ця тенденція реалізувалася вже в XVII столітті, стосовно ж філософії Відродження можна виділити такі характерні риси: 1) антропоцентризм і гуманізм; 2) пантеїзм; 3) діалектичність, створення другої історичної форми діалектики - ж концепції розвитку; 4) пізнавальний оптимізм, віра в здатність людського розуму пізнати світ, його діалектичні закономірності, притаманні йому протилежності в їхній єдності; 5) піднесення природного до духовного по всіх лініях: філософській, моральнісній, естетичній і поступове формування тенденції надання переваги природному.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. В чому полягають особливості філософії Відродження?

2. Які проблеми поставила філософія Відродження?

3. Що таке пантеїзм?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Баткин Л.М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. – М., 1989.
  2.  Валла Л. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. – М., 1989.
  3.  Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения. – М., 1984.
  4.  Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.
  5.  Кампанелла Т. Город Солнца. – М., 1954.
  6.  Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. – М., 1978.
  7.  Макиавелли Н. Государь. – М., 1982.
  8.  Мишель де Монтень. Опыты. – М., 1981. Т.1 – 3.
  9.  Николай Кузанский Сочинения: В 2-х т. – М., 1980. (Об ученом незнании. О возможности бытия).
  10.  Сергеев К.А. Ренессансные основания антропоцентризма. – С.Пб., 1993.
  11.  Эразм Роттердамский. Философские произведения. – М., 1987.
  12.  Эстетика ренессанса. – М., 1981. Т.1 – 2.

    На протязі епохи Гуманізму та Ренесансу  думки багатьох гуманістів були направлені на релігійне оновлення, на відродження основ першохристиянства. Проте релігійне Відродження відбулося за межами Італії. Якщо характерною рисою романського (південного) Відродження було утвердження людської творчості людини-титана, то германське (північне) Відродження акцентує увагу на проблемах віри та інтерпретації. Але треба підкреслити, що германське Відродження теж формує людину-титана, яка безпосередньо спілкується з Богом і через  читання Біблії очищує свою віру. Саме північне Відродження приведе європейський світогляд до гносеологізації людської сутності.

    Які ж характерні риси притаманні германському Відродженню? Насамперед, це - містицизм і фаталізм. У північному Відродженні віра домінує над розумом. Саме містицизм протистоїть культові чуттєвості, яка притаманна італійському Відродженню. Германський ренесансний світогляд не сприймає  ідею самостійності людини-титана. Розуміння людини ближче до середньовічного. В творчості Ієроніма Босха, Альбрехта Дюрера, Пітера Брейгеля на відміну від творів італійських художників, які оспівують чуттєву тілесність,  акцентується увага на смертності людської тілесності.




1.  ldquo;Путь к здоровью ребенка лежит через семьюrdquo;
2. Тема- Горизонтальна структура географічної оболонки
3. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступенякандидата технічних наук Харків ~ Дисер
4. Пол Келвер первая из вещей Джерома встреченная критикой благосклонно.
5. Роздержавлення i приватизацiя
6. ВЫБОР ОБОРУДОВАНИЯ ДЛЯ ПРОИЗВОДСТВА СВАРНОЙ КОНСТРУКЦИИ «ОПОРА ПОДВИЖНАЯ».html
7. видимому также тесно связаны с развитием ситуации на международных финансовых рынках
8. В конце XVIII начале XIX в
9. Лабораторная работа- Проектирование локальной вычислительной сети
10. вечевая демократия Наши предки жили Родами
11. Анжелика 511 Расширение ассортиментных групп товаров Комплексный экономический анализ деятельности
12. Население и государственное устройство Пакистана
13. ТЕМА 4 Основи бюджетного устрою Бюджетний устрій ~ це організація і принципи побудови бюджетної с
14. Реферат- Материальная ответственность сторон трудового договора
15. Контрольная работа По предмету- Эстетические принципы кинофонографии Звуковой анализ фильма До свида
16. Speking country The British hve mny trditions mnners customs of which they cn be proud
17. на тему- Мотивация работников в современных условиях студента заочного факультета
18. Шпаргалка по психологии и педагогике
19. Происходящие в России экономические преобразования в особенности процессы приватизации государственного
20. Пермская государственная фармацевтическая академия Кафедра Управления и экономики фармации