Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук.3

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


17

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Глухоман Ірина Віталіївна

УДК  (091) : 165.75 : 81-116

(Ф. де Соссюр; Р. Якобсон)

ФІЛОСОФСЬКІ ІНТЕНЦІЇ У ЛІНГВІСТИЧНИХ ВЧЕННЯХ
Ф. ДЕ СОССЮРА ТА Р. ЯКОБСОНА

Спеціальність 09.00.05 –історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ –

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії

Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник:  

доктор філософських наук, професор

Ярошовець Володимир Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти:   

доктор філософських наук, професор

Окороков Віктор Броніславович,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук

Руденко Ольга Валентинівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри філософії та методології науки.

Провідна установа:

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м. Київ.

 

Захист відбудеться ___18.06.______ 2007 р. о 10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у

Київському національному університеті імені Тараса

Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

імені М.О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ,

вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий ___18.05_______ 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради      Н. В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для філософії загальновизнаним є розуміння людини як субстрату будь-яких форм соціальності, а остання неможлива без  комунікативної активності та комунікативного досвіду людства. Цим визначається той факт, що одним з пріоритетних напрямків сучасних філософських досліджень постає філософія мови взагалі, а також аналіз когнітивних аспектів мови зокрема. Саме завдяки тому, що людина засвоює різноманітні елементи мовної практики, загальнолюдських культурних цінностей, вступає у комунікативний обмін з суспільством, і стає можливою її соціалізація, перетворення на активного соціального суб’єкта. Мова перетворюється на своєрідну універсалію, котра вибудовує соціальний простір, символічний спосіб комунікації; одночасно, будучи безпосередньою даністю думки та знаково-символічною формою, саме мова представляє собою найвищий рівень просторової структури. Цим пояснюється значний інтерес філософії до проблем мовознавства, який спостерігається  протягом багатьох століть.

Особливе значення у розвитку мовознавства відіграють 80 – 90-ті роки XX, позначені лавиноподібним ростом та становленням величезної кількості теорій мови, які претендують на статус глобальних. Спільним для зазначених теорій виступає методологічна установка на одночасне пояснення та трактування проблем мови та мовлення.

Відтепер філософські проблеми мовознавства не вичерпуються лише  “мікролінгвістикою” та “макролінгвістикою”, оскільки утворюються нові площини аналізу –“лінгвістика контексту” та “прагмалінгвістика”, які вимагають детального вивчення ролі людського фактору як у мові, так і у мовленні. Результатом зазначених процесів стає  виділення трьох груп проблем, які є найбільш актуальними для мовознавчих теорій кінця минулого століття:

) проблема внутрішньої організації лінгвістики у цілому та лінгвістичної теорії  зокрема, їх поєднання з світоглядними основами, тобто пошук загальнонаукових обґрунтувань структури теорії;

) виділення основних напрямків у дослідженні мови як феномену;

3) розгляд властивостей мови на основі значного емпіричного матеріалу, опис та вироблення спеціальних методів та методик обробки цього матеріалу.

Актуальність дослідження також може бути обумовлена нагальною необхідністю виокремлення глибинних зрушень у сучасному філософсько-лінгвістичному дискурсі,  фіксації новітніх тенденцій філософської рефлексії у контексті усвідомлення того, щопринципи філософування, які були сформовані новочасною філософією, проявили свою обмеженість стосовно осмислення змін, які відбуваються у соціокультурній сфері на зламі тисячоліть. Саме тому світова та вітчизняна філософія мають здійснити пошук нових смисложиттєвих орієнтирів, що відповідали б сучасній цивілізаційній ситуації, а це можливо лише з урахуванням досягнень суміжних сфер знання, однією з яких і постає  лінгвістика.

Ураховуючи усе вищенаведене було створено соціальну філософію на ґрунті дослідження мови та мовлення як специфічного зрізу індивідуальної та суспільної свідомості, і розкрито зв’язок усіх буттєвих форм універсуму, розглянути суспільство як комунікативну єдність. Мова починає розумітися як апріорна форма людської свідомості. Такий аспект дослідження мовної проблематики спостерігаємо у працях В. фон Гумбольдта, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, К.-О. Апеля, Д. Сьорля, Р. Якобсона, М. Бахтіна та ін. У подібному руслі створені концепції вітчизняних вчених А. Єрмоленка, П. Копніна, С. Кримського, С. Кошарного, Є. Лєднікова, М. Поповича, В. Табачковського.

Що стосується пострадянського філософського простору, то в цей час досить плідно опрацьовуються питання про природу та сутність мови, про її значення у процесі пізнання та творчості. З іншого боку, аналіз ідей Ф. де Соссюра та Р. Якобсона є провідною тематикою досліджень у галузі герменевтики, семіотики, постструктуралізму та філософії мови, проте системне дослідження їхніх ідей в історико-філософському вимірі донині цілеспрямовано не здійснювалося.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з провідним напрямком наукової діяльності кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка: “Випробування людського буття в екстремальних ситуаціях: філософський вимір” № 0106V005411.

Джерелознавча база дослідження включає твори Ф. де Соссюра (три наявні російською мовою видання “Курсу загальної лінгвістики”, а також “Замітки з загальної лінгвістики”); В. фон Гумбольдта “Вибрані праці з мовознавства”, “Мова та філософська культура”; І. Бодуена де Куртене “Вступ до мовознавства”, “Вибрані праці з загального мовознавства”; Р. Якобсона “В пошуках сутності мови”, “Поезія грамматики і грамматика поезії”, “Праці з поетики”, “Типологічні дослідження і їх внесок в порівняльно-історичне мовознавство”, “Мова і несвідоме”, а також критичні статті та численні спогади, залишені учнями Ф. де Соссюра та дослідниками творчості репрезентованих авторів.

Мета дослідження: проаналізувати сутність гносеологічного відношення мислення та буття через аналіз процесу об’єктивації думки у мові, обґрунтувати історико-філософську модель співвідношення онтології та семантики шляхом дослідження поглядів  Ф. де Соссюра та Р. Якобсона.

Сформульована мета передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

визначити особливості та специфіку філософської рефлексії питань, пов’язаних з особливостями мовної творчості у сфері семантики;

провести історико-гносеологічний аналіз співвідношення мови та мислення;

розкрити взаємовідношення онтології та семантики;

довести, що у філософсько-методологічному плані загально-гносеологічний аналіз є первинним стосовно семантичного аналізу;

розкрити онтологічний та гносеологічний смисл дистинкції “мова – мовлення” в лінгвістичних концепціях Ф. де Соссюра та Р. Якобсона;

розглянути філософські інтенції лінгвістичних теорій Ф. де Соссюра та Р. Якобсона в контексті загального філософського розвитку та в діалозі й полеміці з іншими історико-філософськими напрямками та школами.

Об’єкт дослідження: філософсько-лінгвістичні концепції мови ХІХ –ХХ ст.

Предмет дослідження: філософський зміст лінгвістичних теорій Ф. де Соссюра та Р. Якобсона.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних філософів та істориків філософії в галузі методології історико-філософських досліджень (О. Александрової, О. Богомолова, І. Бичка, П. Гайденко, В. Горського, Т. Ойзермана, В. Шинкарука, В. Ярошовця та ін.).

При написанні дисертаційного дослідження велику роль відіграли праці, присвячені аналізу структурного аспекту мови, адже саме з характеристикою структуралізму, його  методологічних засад та основної проблематики й пов’язується концепція Ф. де Соссюра та його послідовників (Р. Якобсон, Л. Ельмслев, А. Сеше, Ш. Баллі та ін.). Тому автор  послуговувався дослідженнями Н. Автономової, С. Васильєва, Г. Волинки, В. Горського, О. Гурко, В. Загороднюка, І. Ільїна, Г. Касікова, В. Кизими, С. Куцепал, В. Лук’янця,Н. Мозгової, О. Соболь та ін. Також варто зазначити праці І. Бичка, К. Жоля, Г. Заїченка, С. Кримського, В. Павлова, В. Табачковського, В. Ярошовця, в яких досліджується філософсько-методологічний вимір мови.

Головним методологічним інструментарієм дисертації постають засади наукового аналізу, що передбачають використання відповідних методів та принципів, та визначаються специфікою історії філософії. Тому методологічну основу дисертаційного дослідження складають: аналітичний метод –проявляється у вивченні філософської та мовознавчої  літератури з метою формування методологічних та теоретичних засад дослідження; системний метод –полягає у дослідженні впливу різноманітних філософських шкіл та  напрямків на формування лінгвістичних теорій В. фон Гумбольдта, Ф. де Соссюра,Р. Якобсона; історичний –реконструкція науково-філософської картини світу ХІХ–ХХ ст. та визначення її впливу на формування ідей відомих лінгвістів (В. фон Гумбольдт, І. Бодуен де Куртене, Ф. де Соссюр, Р. Якобсон та ін.); компаративний –для виокремлення специфічних особливостей лінгвістично-філософської рефлексії, з одного боку, та встановлення зв’язків з іншими філософськими концепціями, з іншого; метод моделювання –у реконструкції сутності мови у контексті лінгвістичних теорій; методкласифікації –у визначенні критеріїв та характеристик сутності мови та мовної діяльності; метод дескриптивного аналізу, опису теоретико-термінологічної проблематики; метод генетичного та структурного аналізу при розгляді концептуальних моделей, що знаходяться у центрі уваги дослідження; феноменологічний метод, завдяки якому стало можливим виявлення онтологічних принципів, що лежать в основі комунікативних (соціальних) явищ.

Також у дисертаційному дослідженні використовуються загальнонаукові методи та принципи –історизму, об’єктивності, системності, єдності історичного та логічного, метод синтезу та аналогій, індивідуалізації та узагальнення, абстрагування та конкретизації.

Дослідження мовних феноменів також вимагало використання лінгвістичних методів та принципів –семантичного, синтаксичного, прагматичного.

Наукова новизна дослідження. У представленому дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній історії філософії систематично та цілісно розглянуто лінгвістичні концепції Ф. де Соссюра та Р. Якобсона саме з філософської точки зору, реконструйовано розуміння сутності та походження мови у концепціях зазначених авторів.

Наукова новизна отриманих результатів розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

– доведено, що поява лінгвістичної теорії Ф. де Соссюра була підготовлена  попереднім розвитком як мовознавства, так і філософії, проте, женевський лінгвіст, використовуючи досягнення своїх попередників, надає їм особливого звучання, створює нову лінгвістичну теорію, використання якої започаткувало можливість нових поворотних моментів у розвитку науки про мову, а її автор порівнювався з такими знаковими фігурами у розвитку наук, як М. Копернік та І. Кант;

– встановлено, що уведення поняття системи мови та депсихологізація  мовознавства у концепції Ф. де Соссюра відкривали шлях до створення феноменології мови, у рамках якої можна поєднати двоїсту природу мови –прояв її як атрибуту  індивідуальної свідомості і, в той же час, наявність надіндивідуальної природи;

– проведено цілісне дослідження сутності та пізнавальної спроможності мови як методології, що дає змогу здійснювати процесуальне дослідження людської свідомості, тобто уможливлює аналіз екзистенційних складників сучасного історико-філософського знання;

– здійснено історичну ретроспективу розвитку понять мова та мовлення, знак, синхронія та діахронія, які уособлюють здатність не лише синтезувати та репрезентувати, але й творчо формувати основний корпус філософських смислів сьогодення, впливати  на неординарні можливості бачення їх розвитку (нелінійність, ризоматичність тощо);

–на основі детального аналізу лінгвістичних поглядів Р. Якобсона доведено, що заслуга останнього полягає у переосмисленні інтерпретації мови як синхронічної і діахронічної цінностей і виявленні універсальної сутність мови. Саме універсальність мовноїсистеми дає Р. Якобсону змогу по-новому оцінити межі різноманітних мовних просторів.

Теоретичне значення дослідження: доведено, що мовна проблематика не може вважатися лише внутрішньою проблемою лінгвістики, та аргументовано, що сутність та природа мови може бути теоретично визначена лише при урахуванні досягнень як  лінгвістики, так і філософії, тобто на рівні металінгвістики у сфері філософських питань  лінгвістики.

Практичне значення дослідження. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці та викладанні нормативних курсів з філософії та філології, розробці планів семінарських занять, навчальних планів та спецкурсів з філософії, історії філософії, соціальної філософії, філософських проблем мовознавства, логічної семантики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і  положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки  дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри філософії  Житомирського державного університету імені Івана Франка, а також оприлюднювалися у доповідях на наукових конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки” (2005, 2006 рр.); на XIV Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Філософські стратегії ХХІ століття” (2006 р.); на Міжнародній науковій конференції “Філософія та історія філософії. Феноменологічний поворот у філософії Г. Г. Шпета” (м. Київ, 2006 р.).

Публікації. Результати наукового дослідження висвітлено у п’ятьох наукових публікаціях –статтях та 2 тезах, що були розміщені на шпальтах фахових видань, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 173 сторінки. Список використаної літератури включає 257 найменувань, з них 9 джерел іноземною мовою, і складає 14 сторінок.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується ступінь  розробленості проблеми, формулюється мета і завдання роботи, визначаються об’єкт і предмет дослідження, методи і наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

У першому розділі “Історико-філософська ретроспектива дослідження мовної проблематики”визначено траєкторії руху мовної проблематики у філософсько-лінгвістичному ландшафті, проведено логіко-семантичний та концептуальний аналіз  основних понять та дефініцій, пов’язаних з мовною проблематикою в гуманітарному дискурсі, виявлено їх основні імплікації та конотації, смислові зони, котрі поєднують філософію та лінгвістику, обґрунтовано теоретичні та методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1 “Аналіз пізнавальної рефлексії з приводу мислення та мови у класичній філософії”визначено ступінь розробленості проблеми, побудовано ретроспективу інтерпретації ідеї співвідношення мови та мовлення.

Історико-філософська реконструкція мовленнєвого дискурсу дає змогу виділити  головні тренди у дослідженні означеної проблематики. Найдавніші інтуїції мови та мовлення знаходимо у філософії Стародавньої Греції (Платон, Аристотель та ін.).

Надзвичайно велике значення у розвитку філософських основ мовної проблематики відіграє картезіанська філософія та декартів висновок про те, що розум та воля, які представляють собою дві основні властивості мислення людини, у своїй діяльності  спираються на такі принципи та здібності, які не можуть бути реалізовані навіть найдосконалішими механізмами. Звідси бере початок методологічна установка на  розуміння мови як показника людського інтелекту, мірила того, що відрізняє людину від тварини. Також була актуалізована ідея про те, що глибинна структура речення співвідноситься з поверхневою структурою завдяки ланцюгу граматичних трансформацій, і що кожна мова представляє собою певне відношення між звуком та значенням.

Переломним моментом у філософському розгляді мовної проблематики стало витлумачення Е. Гуссерлем людського буття як буття свідомості, що по-новому висвітлює роль мови.

Мова починає розумітися як апріорна форма людської свідомості. Такий аспект дослідження мовної проблематики спостерігаємо у працях В. фон Гумбольдта, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, К.-О. Апеля, Д. Сьорля, Р. Якобсона, М. Бахтіна та ін.

Спираючись на розмаїття філософсько-лінгвістичних теорій, можна констатувати певну плюральність у розгляді мовних феноменів, гідними елементами цієї плюральності можна вважати концепції Ф. де Соссюра та Р. Якобсона, котрі поєднують філософію і лінгвістику.

У підрозділі 1.2 “Сучасні філософсько-семантичні теорії” констатується, що середина XX століття у філософському поступі людства характеризувалася досить різкими змінами. Сучасний стан розвитку науки взагалі, та філософії і мовознавства зокрема,  характеризується відмовою від жорсткого догматизму та скептицизму відносно  теоретичних концепцій минулого, що дає змогу відшукувати нові підходи до розв’язання старих проблем, враховуючи досягнення не лише своєї сфери знань, а й суміжних з нею наук.

Результатом розвитку нової ситуації у лінгвістиці стає переконання в тому, що мова представляє собою невід’ємну частину людського соціуму, оскільки представники будь-якої сфери знань знаходяться у просторі комунікації і досліджують цей простір. Ця теза заперечує попередню парадигму, основою якої було положення про те, що мова  представляє собою певну “суперструктуру”, яка визначає усю людську діяльність. Виникає нова дефініція теоретичного мовознавства. Якщо раніше воно визначалося як дисципліна, яка досліджує та вивчає мову, то наприкінці XX століття теоретичне мовознавстворо зглядалося як дисципліна, що досліджує проблеми теорії мови, а фокус уваги дослідників зміщується на рівень металінгвістики. Виникає цілий спектр лінгвістичних теорій, які засновуються на різних філософських позиціях і мають різні цілі, на які спрямовується  дослідження.

Сучасний стан розвитку як філософських, так і мовознавчих концепцій доводить необхідність синтезу філософсько-лінгвістичної проблематики, оскільки мова по відношенню до людини як елементу соціуму і до соціуму в цілому виступає саме гайдеггерівським “будинком буття”, надає змогу соціуму через посередництво ідеології “проговорювати” власне буття, а елементам соціуму надає змогу самоідентифікуватися у ньому.

У підрозділі 1.3 “Історіографія та методологія дослідження філософсько-лінгвістичних теорій Ф. де Соссюра та Р. Якобсона”міститься огляд літератури за темою, аналіз взаємовпливу та розбіжностей у наявних сьогодні стратегіях проблематизації і моделях концептуалізації мови та мовлення, маніфестованій у науковій та філософській літературі. Також наголошується на тому, що методологія дослідження носить комплексний характер і закріплює лише змістовні рамки, залишаючи просторово-часові межі прозорими і досить широко відкритими, зумовлюючи звернення лише до тих філософсько-лінгвістичних контекстів, у яких досліджувана проблематика репрезентована найбільш чітко.

У другому розділі “Особливості тлумачення сутності та функції мови у творчій спадщині Ф. де Соссюра”розглянуто мовознавчу теорію Ф. де Соссюра, визначено  основні поняття та дефініції останньої, проаналізовано вплив соссюрівських ідей на подальший розвиток лінгвістично-філософських досліджень.

У підрозділі 2.1 “Аналіз поглядів В. фон Гумбольдта та І. Бодуена де Куртене як попередників Ф. де Соссюра у питаннях розмежування мови та мовлення”доведено, що лінгвістична теорія Ф. де Соссюра у багатьох моментах спирається на напрацювання В. фон Гумбольдта та І. Бодуена де Куртене.

Так, вчення В. фон Гумбольдта про сутність та природу мови мало не лише мовознавче, а й філософське значення, оскільки активно розвивало ідею активності пізнання, ролі суб’єкта у процесі пізнання; у цьому проявилася спорідненість ідей мислителя з концептуальними напрацюваннями представників німецької класичної філософії (особливо І. Канта та В. Ф. Шеллінга). сучасником та попередником яких він був.

У підрозділі аналізуються основні проблеми, які опрацьовуються В. фон Гумбольдтом: співвідношення мови та мислення, суспільний характер мови, мова як діяльність духу, мислення, еволюційна теорія мови та людства, співвідношення мови тамовлення. Виокремлені основні положення еволюційної теорії мови, створеної В. фон Гумбольдтом 1) теза про мову як мовотворчу систему, яка представляє собою  іманентну структуру і створюється у вимірі людського суспільства; 2) положення про те, що виникнення, існування та розвиток системи мови не залежить від свідомих дій людини, тобто не є продуктом усвідомлюваної діяльності людини.

У контексті дисертаційного дослідження важливим постає положення В. фон Гумбольдта про відмінність між мовою та мовленням, положення про довільність мовного знаку та про вмотивованість знаків як елементів системи мови, які пізніше будуть детально розроблені у концепції Ф. де Соссюра.

Другим “фігурантом” представленого підрозділу є І.О. Бодуен де Кутене, який  розрізняє два плани лінгвістики –статичний (синхронний) та динамічний (діахронний), і, відповідно, два види аналізу мови. У підрозділі показано, що саме вчені Казанської  лінгвістичної школи на чолі з І. Бодуеном де Куртене розробили вчення про динаміку та статику у мові, спираючись на антиномію сталості та рухливості у мові, сформульовану В. фон Гумбольдтом. Це вчення було розроблене І. Бодуеном де Куртене та його учнями з суто діалектичної позиції, основою якої було розуміння мови як феномену, що постійно  функціонує і одночасно постійно розвивається. Пізніше Ф. де Соссюр використає цю ідею при доведенні необхідності розмежування у мові синхронії та діахронії.

Також у підрозділі зазначається, що для І. Бодуена де Куртене сутність мови полягає у мовленнєвій діяльності, у мовленнєвому функціонуванні. На думку І. Бодуена де Куртене, людська мова –це мова, що складається із множини випадкових символів, які пов’язані між собою різноманітними зв’язками. Найсуттєвішими ознаками, які відрізняють людську мову від мови тварин, мислитель вважає відсутність необхідності, безпосередності та незмінності. Саме ці ознаки Ф. де Соссюр назве найбільш характерними для мовного знака.

У підрозділі 2.2 “Філософські аспекти лінгвістичної теорії Ф. де Соссюра”подано аналіз мовної проблематики, репрезентованої у концепції женевського лінгвіста Ф. де Соссюра та констатовано надзвичайний вплив ідей останнього на подальші наукові пошуки. Доведено, що ідеї Ф. де Соссюра про необхідність вивчення мовних явищ у їх взаємному зв’язку у загальному обсязі системи мови передвизначили розвиток наук про мову у середині минулого століття; особливо помітним цей вплив був у розвідках структуралістів, центральні положення яких базувалися на тезах соссюрівського “Курсу загальної лінгвістики”, де був детально розроблений системно-структурний підхід до вивчення мови та акцентувалася увага на ролі синхронії у мовній площині.

Ф. де Соссюр виділяє особливу суспільну науку –семіологію, призначення якої  полягає у вивченні знакових систем, найважливішою з яких визнається мова. У площині семіології виділяється лінгвістика, яка досліджує мову як знакову систему, що має  надзвичайно складну організацію. При цьому лінгвістика поділяється на зовнішню, котра займається описом географічних, економічних, історичних, побутових тощо зовнішніх умов функціонування мови, та внутрішню, яка досліджує побудову мовного механізму в плані імманенції, незалежно від зовнішніх факторів. Пізніше внутрішню лінгвістику почали називати структурною лінгвістикою. Остання розподіляється Ф. де Соссюром на  лінгвістику мови (la linguistique de la langue) і лінгвістику мовлення (la linguistique de la parole). Ця дихотомія дає змогу трактувати мову як систему знаків, де основними постають відношення між її елементами, відмінності між ними. Завдяки цьому елементи мови  розуміються як одиниці, що володіють не лише своїм значенням (le sense), але й своєю  значимістю (le valeur), котра визначається місцем у системі відношень елементів мови. Це змінює уявлення про об’єкт структурної лінгвістики, який уже не ототожнюється лише з мовними текстами та звуковим матеріалом, але включає в себе також мисленнєві, психічні процеси, що відбуваються у людській голові.

З творчістю Ф. де Соссюра прийнято пов’язувати концептуальне розмежування мови (langue) та мовлення (parole), тобто вважати мову ідеальною сутністю, а мовлення – матеріальною явленістю. Ця позиція протиставляється уявленням младограматиків, які вважали реальним лише мовлення індивідів, тоді як для Ф. де Соссюра мова такою ж мірою матеріальна, як і мовлення.

Відділивши мову та мовлення, Ф. де Соссюр відділяє соціальне від індивідуального та суттєве від вторинного. Мова не є функція суб’єкта, який промовляє, вона постає продуктом, що пасивно реєструється індивідом. Навпаки, мовлення представляє собою індивідуальний акт волі та розуміння, де відрізняються два аспекти: 1) комбінації, за  допомогою яких той, хто говорить, користується мовним кодом для вираження власної думки; 2) психофізичний механізм для об’єктивації цих комбінацій.

Ці розмисли обумовлюють ще одне важливе положення концепції Ф. де Соссюра, пов’язане з розглядом та аналізом історичності мови. Учений неодноразово наголошує, що усе у мові є історія, мова представляється предметом історичного аналізу, а не абстрактного, оскільки у ній містяться факти, а не закони, і усе, що уявляється органічним у мовній діяльності, насправді є лише можливим і абсолютно випадковим.

Надзвичайно важливим надбанням женевського лінгвіста стало визначення мови як системи знаків, як поєднання поняття та акустичного образу. Обидва елементи (поняття та акустичний образ) тісно пов’язані один з одним та притягують один одного. Розуміння  знаку як комбінації зазначених елементів відрізняється від традиційного використання  терміну “знак”, який зазвичай пов’язується лише зі звуковою оболонкою певного слова. Швейцарський лінгвіст наводить схему фізіологічного комунікативного кільця.  Використання цієї схеми дає змогу зрозуміти роль мови, відійшовши від індивідуального акту мови, який постає при цьому лише як зародок мовної діяльності, і визначити мову в якості соціального явища. Таким чином, мова представляє собою явище внутрішнє, надзвичайно складне, яке утворює асоціацію поняття та акустичного образу, останні мають певну психологічну орієнтацію, тому, щоб виділити їхні особливості як мовних феноменів, Ф. де Соссюр звертається до термінів позначуване (signifiй) та позначуюче (signifiant).

Проблема мовного знаку пов’язується ще з однією важливою проблемою –визначення основних елементів системи мови. Таких першоелементів у Ф. де Соссюра два –“сутність, факт, явище” (entitй) та “одиниця, частина, єдність” (unite). Термін “unite” Ф. де Соссюр пов’язував з сегментами мовного ланцюга, які реально спостерігаються та виокремлюються, а термін “entitй” пов’язувався з явищами мовної діяльності, сутність якої полягає в об’єднанні та одночасно обмеженні позначуваного (signifiй) та позначуючого (signifiant).

Визнаною заслугою Ф. де Соссюра вважається розмежування у мові синхронії та  діахронії. Синхронія позначає стан мови, її будову, її звуки, слова, граматику, правила тощо, що існує у певному місці у певний час, тоді як діахронія позначає еволюцію мови, зміну останньої у часі. Саме тому мова уявляється системою, усі частини якої потрібно розглядати в їхньому синхронічному зв’язку, зміни ніколи не відбуваються в усій системі в цілому, а лише в окремих її елементах, і можуть вивчатися лише поза системою.

Поєднавши антиномії “мова-мовлення” та “синхронія-діахронія”, Ф. де Соссюр  приходить до висновку, що мова представляє собою стан системи, а мовлення –це становлення, тобто виходить у площину філософського розрізнення спокою та руху, оскільки мова (синхронія) та мовлення (діахронія) представляються двома об’єктами, що наділені атрибутами спокою та руху.

У підрозділі 2.3 “Імплікація соссюрівських ідей у філософському структуралізмі та постструктуралізмі”досліджується зв’язок між соссюрівською теорією та такими важливими філософськими напрямками, як структуралізм та постструктуралізм.

Послідовники Ф. де Соссюра активно використовують тезу про те, що мова представляє собою систему, яка заснована на протиставленні конкретних одиниць, завдяки чому встановлюються відношення тотожності та відмінності. Вони замінюють поняття “система” на поняття “структура”. Звернення вчених-лінгвістів до поняття “структура” пояснюється тим, що для Ф. де Соссюра мова була не просто системою, а системою знаків. Пізніше виявилося, що мова не є чисто знаковою системою, на зміну старому терміну прийшов термін “структура”, оскільки система –це зв’язок і взаємопов’язаність по  горизонталі, єдність однорідних елементів, тоді як структура –це вертикальний аспект, єдність різнорідних елементів. Тому мова –це система через структуру. Якщо взяти будь-який елемент структури як автономний та розглянути його окремо від внутрішніх зв’язків структури, то він втрачає ті якості, які отримує завдяки своєму місцю у структурі. Входження до структури наділяє елементи “якістю структурності”. Форми розвитку елементів також відчувають на собі прямий вплив законів, що керують функціонуванням та розвитком структури, саме тому як характер самих елементів структури, так і форми їх взаємовідносин на кожному конкретному етапі їх функціонування (синхронія) є такими, що обумовлюються минулими етапами свого існування (діахронія). Це визначає методологію дослідження, запропоновану послідовниками Ф. де Соссюра, згідно з якою аналіз мови та мовного матеріалу потрібно починати рухаючись від цілого, тобто системи, у напрямку до частин (елементів).

Представники структуралізму, відштовхуючись від ідей Ф. де Соссюра, прагнули виявити такі риси мови, які б зблизили останню з іншими видами знакових систем.  Наслідком такого підходу стало перетворення проблеми природи мовного знака на проблему знакового характеру мови. Виникає нова лінгвістична концепція, що обумовлює розуміння природи та сутності мови в цілому. Наслідком стає тенденція лінгвістичного редукціоналізму. Прикладом цього може бути концепція М. Фуко, де наука та мистецтво відторгуються від формотворення суб’єкта, який здійснює їх, і визнаються безсуб’єктними.

У 60-ті роки XX століття структуралізм починає витіснятися постструктуралізмом, який відразу маніфестував свої філософські позиції, прагнучи довести, що  структуралістський сцієнтизм представляв собою сучасний варіант так званої “філософії тотожності” (Платон, Гегель), тоді як постструктуралізм орієнтується на “філософію відмінності” (Ніцше, Гайдеггер). Саме тому постсруктуралісти прагнули “децентрувати” структуру, показати, що вона має приховані сторони –неструктурні та неструктурованісили, які протистоять репресивній владі центра.

У третьому розділі “Р. Якобсон: інтерпретація соссюрівських ідей”доведено, що у творчості Р. Якобсона наявні численні наукові розробки, які не лише базуються на інтелектуальному спадку Ф. де Соссюра, але й багато в чому доповнюють та уточнюютьсоссюрівські ідеї.

У підрозділі 3.1 “Загальна характеристика творчості Р. Якобсона”обґрунтовується, що Р. Якобсон серйозно переймався проблемою нерозривного зв’язку лінгвістики і поезії. Він одним з перших популяризував ідеї Ч. Пірса і застосував його трихотомічну класифікацію знаків, зробивши значний внесок в теорію комунікації.  Основний об’єкт дослідження Р. Якобсона –“мовленнєва діяльність”, “мова-у-дії”. Для  нього значення твору визначалось не тільки структурою знака-проводиря; значення –це ще й результат осмислення, інтеріоризації, включення в текст формально впорядкованої  структури універсуму.

Завдячуючи якобсонівським дослідженням авангарду стало очевидним, що об’єктом семіотики є не тільки вербальна мова, але й мистецтво, яке до цього не потрапляло до сфери семіотичного аналізу. Всі мистецтва, навіть якщо вони за своєю суттю темпоральні (музика, поезія), ґрунтуються на просторових відносинах, на вподобу живопису чи скульптурі; або синкретичні, просторово-темпоральні (театр, цирк, кіно), –і всі вони пов’язані зі знаком.

Р. Якобсон був впевнений, що феномен мови неможливо ізолювати від усієї цілісності людської поведінки, яка завжди є значимою. Це засвідчує: 1) що будь-яка  лінгвістична інновація може працювати лише тоді, коли вона прийнята та інтегрована соціумом;  2) що мова –не єдина семіотична система в культурі, вона споріднена з іншими знаковими системами спільністю законів, що керують їх функціонуванням і розвитком. Хоча існують знакові системи, механізм функціонування яких не тотожній мові (кіно, музика), тим не менше сігніфікація –це явище, яке охоплює весь культурний універсум; відповідно, завдання семіотики полягає в тому, щоб дослідити їх міждисциплінарні відносини і виявити постійні та універсальні механізми означування.

Сьогодні значення Р. Якобсона не вичерпується лінгвістикою і поетикою, усе  частіше його ім’я згадується у зв’язку з розвитком психоаналізу, зокрема, йдеться про вплив Р. Якобсона на вчення Ж. Лакана. У своєму прагненні експлікувати універсальну сутність мови Р. Якобсон знайшов, що семіозис мови є трансцендентальною сферою і, щоб потрапити в неї, кожна з мов піддається уподібненню загальній структурній моделі.  Структура є скрізь і завжди, там де є мова і мовлення. Тому грані між поезією, потоком свідомості і несвідомим такі невловимі.

У підрозділі 3.2 “Славістичні та семіотичні пошуки Р. Якобсона в історико-філософському контексті”розкривається ще одна значна площина інтелектуального континууму мислителя –популяризація на Заході надбань слов’янської наукової думки, оскільки саме йому західна наукова громадськість завдячує знайомством зі славістикою. Концепція славістики викладається Р. Якобсоном у статті 1953 року “Сутність порівняльного слов’янського літературознавства”, де послідовно розглядаються досягнення слов’янської культури у сфері мови, народної поезії та церковнослов’янської писемності.

У зв’язку з розвитком концепції славістики Р. Якобсон викладає й свою власну точку зору на сутність мови, її онтологічну та гносеологічну значимість. При цьому він послуговується ідеями Московської лінгвістичної школи, зокрема Ф. Ф. Фортунатова, який стверджував, що мова –не лише зовнішня оболонка по відношенню до явищ думки, не лише засіб вираження готових думок. а перш за все знаряддя для мислення. Р. Якобсон погоджується з тезою про те, що явища мови певною мірою самі належать до явищ мислення, а сама мова, коли ми говоримо, щоб висловити наші думки, існує завдяки існуванню у нашому мисленні. Саме тому предметом, що вивчається у мовознавстві, є не окрема мова і не група мов, а людська мова в її історичному розвитку. Звідси вимога, яка проголошується Р. Якобсоном, –необхідність доведення того, що не лише мова залежить від мислення, а й мислення, у свою чергу, залежить від мови. Конкретизацією цієї тези стає положення про те, що звуки мови у словах являються для нашого мислення знаками того, що не може бути безпосередньо представленим у мисленні.

Варто зазначити, що при аналізі мови або тексту вчений велике значення приділяв контамінації, завдяки чому ставало можливим обґрунтування мови або тексту (які у даному випадку виступали як еквівалентні члени операції) поза їх межами. Це вказує на те, що структурна аналогія мови та твору мистецтва не виводиться лише із соссюрівського лінгвоцентризму.

Р. Якобсон по-новому інтерпретує соссюрівське розуміння знаку. Ф. де Соссюр, на думку Р. Якобсона, постійно вказує на відмінність між мовами, проте в дійсності на питання про довільні або невідворотні зв’язки між позначуваним та позначуючим неможливо відповісти, посилаючись виключно на дану структуру даної мови. Близькість зв’язку між звуками та значеннями викликає у мовця бажання добавити до зовнішніх зв’язків внутрішні, доповнити звук зображенням, тобто виникає явище “звукового символізму”, особливо яскраво виражене у поетичній мові.

Р. Якобсон не приймає як догму тезу Соссюра про те, що основною вимогою внутрішнього лінгвістичного аналізу мовної системи є момент синхронії. На думку Р. Якобсона, такий підхід відволікає від відмінностей звуків та значень у часі та просторі. Заслуга Р. Якобсона полягає у тому, що була переосмислена інтерпретація мови як синхронічної і діахронічної цінностей і виявлена універсальна сутність мови. Структура не психологічна, вона релятивна і категоріальна по суті. Структура не тотожна окремому суб’єкту, вона є приналежністю інтерсуб’єктивної спільноти. Універсальність мовної системи дає Р. Якобсону змогу по-новому оцінити межі різноманітних мовних просторів. Мова з семіотичної точки зору є універсальною структурою. Будь-яка мова підлягає інваріантизації, якщо вона втілюється на синхронічному та діахронічному рівнях. Семіозис мови є трансцендентальною сферою, а тому, щоб потрапити до неї, кожна мова підлягає ототожненню з загальною структурною моделлю.

У підрозділі 3.3 “Феноменологічні інтенції Р. Якобсона і лінгвістичні інтенції феноменології”досліджується зв’язок між феноменологією і структурною лінгвістикою на матеріалі творчості Р. Якобсона, який, на думку Е. Холенштайна, є одним з найзначніших і найвпливовіших посередників між феноменологією і новою лінгвістикою.

Зв’язок феноменології та структурної лінгвістики визначається тим, що метод “феноменологічної редукції” вже на першому кроці вимагає виключення “природної настанови”, і в цьому розумінні феноменологія оформлює в поняття те, що празькі лінгвісти просто практикують як метод. Точкою перетину феноменології Гуссерля та лінгвістичних ідей Р. Якобсона можна вважати антипсихологічний, феноменологічний підхід до мовних явищ, який активно запроваджувався Р. Якобсоном при аналізі мовної системи. Останній приймає методологічні настанови Е. Гуссерля: 1) кожна даність вказує на горизонт пов’язаних з нею даностей, а також на можливі модифікації самої себе; 2) всі даності –речові культурні об’єкти (у тому числі мовні сутності різних рівнів), а також відповідні до них стани свідомості (сприйняття, пам’ять і т. ін.), –не мають безкінечної мінливості, незважаючи на притаманну їм плинність вони постійно залишаються в межах структурного типу. На основі цього робиться висновок, що і філософія, і лінгвістика повинні вивчати набір структурних типів досліджуваних об’єктів, в яких і виявляється їх сутність та їх “горизонт-структури” ( взаємозв’язки, в яких цей набір структурних типів виявляється і формується), разом з тим вони утворюють “структурне правило” для можливого усвідомлення об’єкта.

Точками перетину феноменології Е. Гуссерля та структурної лінгвістики Р. Якобсона можна вважати: 1) так званий “антипсихологізм”, оскільки якобсонівське розуміння психології в принципі збігалось з розумінням Гуссерля, за виключенням абсолютизованої концепції психології як трансцендентальної і апріорної науки про сутності; 2) ідею чистої та універсальної граматики (вчення про форми); 3) вчення про значення. Також у працях Р. Якобсона чітко відображаються дві основні ідеї Е. Гуссерля –теорії аналізу сутностей і феноменологічної редукції. Феноменологія і структурна лінгвістика збігаються у прийнятті головного гештальт-теоретичного закону про те, що кожна даність є включеною у відповідну польову структуру, і зрозуміти її можна, лише якщо врахувати її положення в контексті.

Висновки

Основними висновками дисертаційної роботи є такі:

Минуле ХХ століття характеризується тим, що неабиякого значення набувають проблеми мови; сьогодні лінгвістика виступає базовою дисципліною, про що свідчать повсюдна присутність моделей, запозичених у Ф. де Соссюра або у Р. Якобсона, у всіх сучасних наукових розвідках –в антропології, в психоаналізі, у філософії.

У ХХ ст. відбувається зміна парадигми, яка представляє собою перехід від філософії свідомості до філософії мови. Довгий час лінгвістичні знаки вважалися інструментами чи аксесуарами зображень, тоді як у ХХ ст. набуває власної вартості царина символічних значень. Відношення між мовою і світом або між реченням і станом речей переходять у відношення між суб’єктом та об’єктом. Операції з конструювання світу, які раніше здійснювалися трансцендентальною суб’єктивністю, тепер підпадають під юрисдикцію граматичних структур.

Ф. де Соссюр уводить у науковий обіг та в активне використання поняття “система” (мова –це система, усі частини якої можуть і повинні розглядатися в їхній синхронічній єдності). Також мовознавство завдячує Ф. де Соссюру розрізненням мови, яка постає суспільною, зовнішньою системою відносно індивіда, та мовлення –актом індивіда, котрий реалізує свою мовну здатність через правила суспільної домовленості, які і складають мову.

Своєрідним “коперніканським переворотом” у лінгвістиці стало розмежування сфер синхронії та діахронії, здійснене Ф. де Соссюром. Численні сучасні науки про людину послуговуються його ідеями про відмінність між синхронією, яка стосується взаємозв’язку, що існує між частинами одного цілого, що розглядається поза всякою еволюцією, та діахронією, коли відбувається еволюція фактів у часі.

Одним із спадкоємців Ф. де Соссюра можна вважати Романа Якобсона. Вчений показав, які суттєві відмінності потрібно внести в поняття мовного знаку, запропоноване Ф. де Соссюром, для того, щоб семіотика перетворилася із імпресіоністичного набору зауважень про різноманітні знаки на серйозну науку. Саме Р. Якобсон переосмислив інтерпретацію мови як синхронічної і діахронічної цінностей і виявив універсальну сутність мови. Структура не психологічна, вона релятивна і категоріальна по суті. Структура не тотожна окремому суб’єкту, вона є приналежністю інтерсуб’єктивної спільноти. Універсальність мовної системи дає Р. Якобсону змогу по-новому оцінити межі різноманітних мовних просторів. Мова з семіотичної точки зору є універсальною структурою. Будь-яка мова підлягає інваріантизації, якщо вона втілюється на синхронічному та діахронічному рівнях. Семіозис мови є трансцендентальною сферою, а тому, щоб потрапити до неї, кожна мова підлягає ототожненню з загальною структурною моделлю.

Особливе місто серед філософських інтенцій Р. Якобсона посідає феноменологія. Були виділені декілька конкретних позицій, в яких погляди Е. Гуссерля і Р. Якобсона реально перетинаються: 1) так званий “антипсихологізм”; 2) ідея чистої та універсальної граматики (вчення про форми); 3) вчення про значення. У більш пізній період додаються тема інтерсуб’єктивної організації мови, а також “асоціаціонізм”. Нарешті, можна говорити про відображення в працях Р. Якобсона двох основних ідей Е. Гуссерля –теорії аналізу сутностей і феноменологічної редукції. Більше того, є свідчення не тільки впливу Е. Гуссерля на формування низки позицій і ідей Р. Якобсона, але й зворотного впливу (зокрема, це стосується поняття інтерсуб’єктивності), а також впливу Р. Якобсона на післягуссерлівський розвиток феноменології.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Глухоман І. В. Мова як предмет філософської рефлексії // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. –. –Вип. 25. –С. 9 –. (0,5 др.а.)

Глухоман І. В. Філософські засади та філософське значення лінгвістичної концепції В. фон Гумбольдта // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Філософія. Політологія”. Вип. 80. –К., 2006. –С. 56 –. (0,5 др.а.)

Глухоман І. В. Концепція мови та знаку Ф. де Соссюра // Мультіверсум. –. –Вип. 54. –С. 123 –. (0,5 др.а.)

Глухоман І. В. Філософія мови: теорія Фердинанда де Соссюра // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Дні науки” Київського національного університету імені Тараса Шевченка. –К., 2006. –Ч. ІІ. –С. 50–. (0,2 др.а.)  

Глухоман І. В. Семіологія в епоху постметафізики // Філософські стратегії ХХІ століття: Матеріали XIV Харківських Міжнародних Сковородинівських читань / За заг. ред. О. М. Кривулі. –Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2006. –С. 8 –. (0,2 др.а.)

АнотаціЇ

Глухоман І. В. “Філософські інтенції у лінгвістичних вченнях Ф. де Соссюра та Р. Якобсона”. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.05 –історія філософії. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

У дисертації розглянуто філософське значення лінгвістичних концепцій Ф. де Соссюра та Р. Якобсона в історичному, теоретичному та методологічному аспектах, визначено взаємовплив лінгвістики та філософії. Особливу увагу приділено проблемі переходу від філософії свідомості до філософії мови, характерного для ХХ століття. Доведено, що формування сучасної філософії мови нерозривно пов’язане з використанням соссюрівських ідей про розмежування мови та мовлення, синхронії та діахронії. При цьому були враховувати доповнення та уточнення до соссюрівської концепції, розроблені Р. Якобсоном, зокрема, переосмислення інтерпретації мови як синхронічної і діахронічної цінностей і виявлення універсальної сутності мови. Зроблено висновок про існування спорідненості та взаємозалежності між лінгвістикою та такими філософськими напрямками, як структуралізм, постструктуралізм та феноменологія.

Ключові слова: лінгвістика, мова-мовлення, синхронія-діахронія, знак, структура, система, семіотика.

Глухоман И. В. “Философские интенции в лингвистических учениях Ф. де Соссюра и Р. Якобсона”. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 –история философии. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

В диссертации рассмотрены философские аспекты лингвистических концепций Ф. де Соссюра и Р. Якобсона, а также представлен анализ взглядов В. фон Гумбольдта и И. Бодуэна де Куртене, концепции которых оказали огромное внимание на формирование лингвистики в ХХ ст. Лингвистические концепции рассматриваются как сфера исследований, предметом которой являются природа и особенности функционирования языка, знаков, а также систем и процессов, которые лежат в основе означивания, коммуникации, выражения и репрезентации. В исследовании впервые систематизированы и обобщены лингвистико-философские традиции в осмыслении понятий “система”и “структура”в процессах функционирования языка и сознания. Теоретические модели В. фон Гумбольдта, Ф. де Соссюра, И. Бодуэна де Куртене и Р. Якобсона представлены как точки пересечения философии и лингвистики. Идеи и принципы, представленные в концепциях известных мыслителей, исследованы в историческом, теоретическом и методологическом аспектах.

Особое внимание уделено характерной для ХХ столетия проблеме перехода от философии сознания к философии языка, результатом чего стало изменение роли и ценности символических значений. В сфере философской оценки языка происходит изменение господствующей парадигмы; отношения между языком и миром, между предложением и состоянием объективной реальности переходят в отношения между субъектом и объектом.

На основании историко-философского анализа доказано, что формирование современной философии языка неразрывно связано с использованием соссюровских идей о разграничении языка и речи, синхронии и диахронии.

Впервые проведен философский анализ наследия Р. Якобсона, акцентировано внимание на переосмыслении Р. Якобсоном интерпретации языка как синхроничной и диахроничной ценности и выявлении универсальной сущности языка.

Выявлена определенная общность идей Р. Якобсона и Е. Гуссерля, а именно, во-первых –так называемый “антипсихологизм”; во-вторых –идея чистой и универсальной грамматики (учение о формах); в-третьих –учение о значении. Более того, было прослежено обратное влияние идей Р. Якобсона на формирование позиций Е. Гуссерля (в частности, это имеет отношение к понятию интерсубъективности), а также влияние Р. Якобсона на послегуссерлевское развитие феноменологии.

В результате проведенного исследования доказано существование сродности и взаимозависимости между сферой лингвистики и такими философскими направлениями как структурализм, постструктурализм и феноменология.

Полученные в работе результаты позволяют значительно расширить имеющиеся в лингвистике и философии представления о месте и роли структуры в формировании феноменов объективной реальности.

Ключевые слова: лингвистика, речь-язык, синхрония-диахрония, знак, структура, система, семиотика.

Gluhoman I. V. –Philosophical intentions in Ferdinand de Saussure’s and Roman Jakobson’s linguistic theories –Manuscript.

The thesis for the Candidate of Philosophy degree (specialization 09.00.05 –History of Philosophy) –Kyiv National Taras Shevchenko University –Kyiv, 2007.

The thesis deals with the philosophical sense in Ferdinand de Saussure’s and Roman Jakobson’s linguistic conceptions in their historical, theoretical and methodological aspects. The author defined the mutual influence of philosophy and linguistics. Special attention is focused on the problem of the transition of sense philosophy to language philosophy that is typical for XX century. The author proved that modern language philosophy forming is firmly connected with the usage of Saussure’s ideas about the division of language and speech as well as synchronism and diachronism. Furthermore the additions and specifications to Saussure’s conceptions made by R. Jakobson are taken into consideration, the recomprehention of language interpretation as synchronical and diachronical values and definition of universal language essence in particular. The author comes to the conclusion that there exists some relationship and interdependence between linguistics and such philosophical trends as structuralism, poststructuralism and phenomenology.  

Key- words: linguistics, language-speech, synchrony-diachrony, sign, structure, system, semiotics.




1. Вариант 16 Вопрос 1 Дефекты корпусных деталей устраняются с помощью операций- пробоины постановкой мета
2. Контрольная работа- Міжнародне перестрахування
3. Организация Варшавского договора.html
4. Основные этапы развития мировой индустрии питания В эпоху Средневековья получило свое развитие европейс
5. Понятие ценной бумаги3 Глава 2
6. Тема- Анализ обеспеченности предприятия материальными ресурсами- цель показатели и порядок проведения.html
7. а и чувством связанности с ними и зависимости от них
8. I Виробнича
9. тема законодательных актов социальноэкономических организационнотехнических и лечебно профилактических
10. Одной из самобытных научных школ того времени являлась харьковская школа управления.html
11. Задачи- познакомить учащихся с основными правами и свободами изложенными в Конвенции о правах ребенк
12. Криминалистическая тактика и методика расследования отдельных видов преступления
13. а ~ неделя перед Великим Постом без мяса с 24 февраля по 2 марта Пасхальная Светлая ~ неделя после Па
14. Утверждаю Генеральный Директор И
15. Исторические эволюции картин мира
16. Макроэкономика зерттемейді Тесты на казахском
17. тематика 1а Кленова Т
18. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Одеса 2002
19. реферат дисертацiї на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук
20. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук.3