Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

підприємствами надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів виборі способів

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13

Загрузка...

Диплом на заказ

Передмова

Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Господарюючим суб'єктам (називатимемо їх "підприємствами") надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції. При цьому підприємства виходять із власних ресурсних можливостей з врахуванням широкого спектру факторів, які впливають на ефективність використання виробничого потенціалу.

Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин і розглядається у декількох значеннях:

по-перше, як сукупність відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва;

по-друге, як господарство окремого району, країни і,

по-третє, як наукова дисципліна, що займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих  підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди, праця і т.п.).

У першому значенні економіка є об'єктом вивчення політекономії, у другому-територіального розміщення продуктивних сил. Нас цікавить третє значення цього терміну, а точніше, економіка окремо взятого підприємства.

Економіка підприємств - це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Предметом вивчення економіки підприємств є метод і способи раціонального, поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу на рівні підприємства. При цьому економічні і організаційні питання розглядаються в тісному зв'язку з технікою і технологією.

Виходячи із змісту навчальної дисципліни "Економіка підприємств", даний навчальний посібник покликаний допомогти студентам поєднати теоретичні знання і практичні навики в опануванні основних тем курсу. Зміст посібника в логічній послідовності відображає структуру курсу. Хоча деякі питання, а то й теми, свідомо упущені (зокрема, поняття підприємства як основного господарюючого суб'єкта, його структура, класифікація і характеристика підприємств різних форм власності і розмірів; планування та його основні  засади, призначення, порядок розробки та структура бізнес-плану та інші), поскільки вони розглянуті в навчальному посібнику "Організація і планування виробництва: теорія і практика" цього ж авторського колективу.

Кожна тема, розглянута в навчальному посібнику, містить перелік питань, що є обов'язковими для вивчення, короткий виклад змісту цих питань, включаючи найважливіші розрахунково-аналітичні моменти. Крім того, велика кількість задач дає можливість закріпити у практичних розрахунках засвоєння теоретичного матеріалу. Наведені приклади розв'язку типових задач полегшать студентам роботу над практично-розрахунковою частиною посібника.

Поскільки дисципліна "Економіка підприємств" входить до навчальних програм підготовки спеціалістів усіх без вийнятку економічних спеціальностей, то даний навчальний посібник може бути корисним для студентів усіх факультетів економічних вузів.


Галузева структура

промисловості України

Питання для теоретичної підготовки

1. Поняття суспільного поділу праці та його роль у формуванні галузей народного господарства і промисловості.

2. Промисловість як основна ланка народного господарства України, її значення у забезпеченні економічного росту.

3. Поняття і класифікація галузей промисловості.

4. Галузева структура промисловості України, показники, що її характеризують.

5. Основні фактори, що впливають на формування галузевої структури промисловості в Україні.

6. Міжгалузевий баланс, його роль у плануванні міжгалузевих зв'язків і пропорцій.

7. Підприємство як основна ланка промислового виробництва, його ознаки та структура .

8. Особливості економіки сучасних українських підприємств.

9. Основні  напрямки  вдосконалення  галузевої  структури промисловості України.

Основні теоретично-розрахункові положення теми

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Цей поділ праці призводить до виділення окремих виробництв і формування галузей. Розрізняють загальний, частковий і одиничний поділ праці. Загальний поділ праці призвів до виділення таких галузей народного господарства як промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, будівництво. Частковий поділ праці спричинив виділення галузей всередині промисловості, сільського господарства і т. д. Одиничний поділ праці має місце безпосередньо на підприємствах.

Структура промислового виробництва формується під впливом, звичайно, часткового поділу праці.

Промисловість є основною ланкою народногосподарського комплексу України і вона являє собою велику галузь народного господарства, яка здійснює переробку сировинних ресурсів та випуск готових виробів. Провідна роль промисловості пояснюється її значенням у впровадженні в життя досягнень науково- технічного прогресу, у визначенні економічного потенціалу країни.

Галузь промисловості - це якісно однорідна сукупність підприємств, об'єднань та інших господарських одиниць різних форм власності, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці.

Основними ознаками, що впливають на формування галузей промисловості (і народного господарства), є:

виробництво в значних масштабах однорідної або спорідненої продукції;

наявність  великої кількості підприємств-виробників цієї продукції;

специфічні технологічні процеси і організація праці;

однорідність споживаної підприємствами сировини;

особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

В практиці планування і управління використовують поняття господарської, чистої і комплексної галузі.

Господарська галузь - це сукупність підприємств, установ з одним органом управління;

чиста галузь - це сукупність підприємств, що випускають однакову продукцію, але знаходяться в підпорядкуванні різних відомств;

комплексна галузь- це ряд галузей, що об'єднані однорідними ознаками.

Визначальним фактором формування галузей і становлення їх оптимального розміру є попит на продукцію.

При віднесенні підприємств до тієї чи іншої галузі, перш за все, враховується економічне призначення продукції і промисловість ділиться на групу А і групуБ.

За характером впливу на предмет праці всі галузі промисловості поділяються на добувні і обробні., за структурою затрат на-трудомісткі, матеріаломісткі, фондомісткі, енерго-і паливомісткі;

за часом роботи протягом року на- сезонні і несезонні. Є ряд інших ознак класифікації галузей.

Галузеву структуру промисловості характеризують кількісне співвідношення між окремими галузями і певні  виробничі взаємозв'язки між ними.

В умовах становлення ринкової економіки вивчення галузевої структури необхідне для управління державною власністю в промисловості, якісного складання міжгалузевого балансу.

Критерієм прогресивності галузевої структури є таке співвідношення окремих галузей, при якому потреби народного господарства у певних видах продукції задовільняються з найменшими затратами суспільної праці і в найкоротший строк.

Для характеристики галузевої структури промисловості та аналізу зрушень у ній використовують ряд показників. Цими показниками можуть бути: питома вага випуску продукції окремими галузями в загальному обсязі випуску продукції промисловістю, зміна питомої ваги основних фондів галузі в загальній вартості основних фондів промисловості, зміна чисельності працюючих в галузі відносно загальної чисельності працюючих в промисловості та інш.

Для аналізу зрушень у галузевій структурі користуються показниками:

1) темпи росту обсягу виробництва окремої галузі (Тгал) (або всієї промисловості) визначають:

де Qпл, Qб обсяг випуску продукції галузей відповідно в плановому і базовому періоді, грошових або натуральних одиниць;

2) галузеві коефіцієнти випередження (Кгал) характеризують зміни в галузевій структурі промисловості і визначаються:

де Тпром темп росту обсягу виробництва в промисловості,%,

Тгал і Тпром беруть за один і той самий період;

3) знаючи базову галузеву структуру промисловості та галузеві коефіцієнти випередження, можна розрахувати питому вагу окремої галузі в загальному обсязі виробництва промисловості в плановому періоді:

де Дпл, Дб доля галузі в загальному обсязі виробництва продукції промисловістю в плановому і базовому періодах відповідно, %.

Для характеристики  виробничих зв'язків галузі з іншими галузями використовують такі показники:

а) питомі витрати продукції даної галузі у випуску кінцевого продукту всієї промисловості (Пгал.к):

де Озаг.гал – загальний обсяг виробленої галуззю продукції, гри,

Qnpом кінцевий продукт промисловості, грн;

б) доля продукту даної галузі, що направляється на подальшу переробку в інші галузі (коефіцієнт міжгалузевих зв'язків Км.з):

де Qінш.гал  обсяг продукції галузі, що направляється в інші галузі;

в) доля продукту даної галузі у виготовленні її кінцевого продукту (коефіцієнт внутрігалузевих зв'язків Кв.з)

де Qвласн обсяг продукції галузі, призначений для споживання всередині неї, грн.

Основними факторами, що визначають галузеву структуру виробництва в будь-якій країні є:

рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

рівень спеціалізації і кооперування на виробництві;

розвиток електрифікації, механізації і автоматизації виробництва;

наявність природних ресурсів та корисних копалин;

суспільно-історичні умови та геополітичне становище держави;

кліматичні умови держави;

розвиток транспорту;

ріст матеріального добробуту і культурного рівня населення.

Одним із найбільш перевірених практикою методів аналізу і планування галузевої структури і міжгалузевих зв'язків є міжгалузевий баланс, тобто економічний документ, який містить систему економічних показників, що відображають конкретні пропорції виробництва і споживання кожного виду продукції.

Метою складання міжгалузевого балансу є не нав'язування виробникам обов'язкових рішень щодо виробництва і розподілу продукції, а врахування обгрунтованої доцільності певних пропорцій, визначення можливої державної допомоги різного роду ресурсами.

Міжгалузеві баланси є двох типів : у натуральному і вартісному виразах. Вони складаються територіальними органами управління на плановий або за звітний період на основі бізнес-планів підприємств, матеріальних балансів (тобто балансів розподілу . окремих видів матеріальних ресурсів).

Первинною ланкою процесу виробництва є підприємство. Держава на законодавчому рівні створює рівні умови для розвитку підприємств різних форм власності.

Економіка сучасних українських підприємств має ряд особливостей, які пов'язані із неузгодженістю рішень на державному рівні, розриві зв'язків, нестабільністю законодавчої бази, високим рівнем податків, затоваренням неходовими товарами, "втечею" кваліфікованих кадрів. Такі негативні моменти спричиняють низький рівень іноземного інвестування в економіку України, обертання значної маси грошових коштів поза банками, "перекидання" капіталів у сферу торгового бізнесу зі сфери виробництва через відсутність стимулів і пільг для вітчизняних товаровиробників і т.д.

Усунення таких негативних явищ дало б можливість покращити роботу вітчизняних підприємств і сформувати таку галузеву структуру в Україні, яка б враховувала її потреби, можливості, а також пріоритети розвитку.


Основи організації

управління

підприємством

Питання для теоретичної підготовки

1. Поняття та необхідність управління.

2. Еволюція концепцій управління.

3. Сучасні принципи управління .

4. Методи управління виробництвом.

5. Організаційні структури управління підприємством.

6. Шляхи удосконалення управління підприємством.

Основні теоретично-розрахункові положення теми

Сучасне управління це особлива сфера економічних відносин що має свою логіку розвитку.

Альфред Маршал виділив управління в окремий фактор виробництва поряд із трьома традиційними- капіталом, працею, землею.

Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Зростання значення фактору управління в епоху науково-технічної революції послужило основою для появи концепції "менеджеріальної революції", згідно з якою влада переходить від власників до управлінців.

Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор . Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила корінним чином змінити організацію і управління а значить і ефективність виробництва. Ф.Тейлор розглядав управління як мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і наидешевшим способом ".

На сьогоднішній день у світовій практиці використовують три інструменти управління: ієрархію, культуру і ринок. Кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі, наприклад, ієрархія в адміністративно-командній економіці.

Наука управління за останні два три десятиріччя пережила більш глибокі зміни, ніж за весь попередній період свого розвитку. Вдосконаленню управлінської практики посприяв прогрес в оргтехніці і те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління називається "тихою управлінською революцією", її початок співпав із вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою інформаційною. Суть раціоналістичної концепції полягає в переконанні, що успіх фірми залежить від раціональної організації виробництва, зниження затрат за рахунок використання внутрівиробничих резервів, ефективності використання виробничих ресурсів, тобто від внутрішніх факторів. Фірма розглядається як закрита система , мета і завдання якої є заданими і стабільними протягом тривалого періоду часу. Основа стратегії такої фірми поглиблення спеціалізації виробництва, організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль.

Неформальна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита система і головна передумова її успіху лежить поза нею. Успіх пов'язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до нових проблем і виробітки нових рішень.

Реалізацією цього нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає врахування майбутніх станів середовища у розробці стратегії розвитку фірми.

Принципи управління, актуальні і сьогодні, розробив сучасник Ф.Теилора француз А.Файоль. Всі здійснювані на підприємстві операції він поділив на шість груп:

технічні;

комерційні;

фінансові;

обчислювальні;

охорона майна і осіб;

адміністративні.

Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб передбачати, організовувати, узгоджувати, розпоряджатися, контролювати.

В управлінні сучасною економікою необхідно керуватись такими принципами:

чіткого розподілу праці;

додержання дисципліни і порядку;

повноваження і відповідальність;

використання мотивації високопродуктивної праці;

забезпечення рівної справедливості для всіх;

впевненості в постійності і стабільності роботи;

дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга:

заохочення ініціативи.

Основою використовуваних методів управління є закони, закономірності і принципи суспільного виробництва, науково-технічний рівень розвитку фірми, підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини між людьми.

Методи управління поділяються на:

економічні;

адміністративно-правові;

соціально-психологічні.

Економічні методи управління це прийоми і способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

матеріальну відповідальність;

стимулювання;

ціноутворення;

податки;

державне регулювання.

Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий і адміністративний) вплив на відносини людей в процесі виробництва, поскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

законодавчими актами;

положеннями;

інструкціями;

наказами і розпорядженнями.

Адміністративно-правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, поскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки.

Всі ці методи повинні поєднуватись і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою.

Кожна фірма є унікальною, тому не існує єдиної моделі управління, але факторами, що визначають вибір цієї моделі є:

розмір фірми;

характер продукції, що випускається:

характер середовища.

Система управління повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентоздатність функціонування фірми. Вона повинна мати такі характеристики:

невелике число рівнів управління:

наявність небагаточисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників;

якість продукції і всі процедури роботи повинні бути орієнтовані на споживача.

Існують різні типи організаційних структур управління, основними з яких є:

1. Лінійна це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:

а) чіткість взаємовідносин;

б) оперативність і несуперечливість управлінських рішень;

в) надійний контроль.

Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт по обліку, роботі з кадрами, контролю якості тощо.

2. Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві , а недоліки ріст управлінських витрат, зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому  виробництві з незначними технологічними змінами.

3. Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є можлива суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.

4. Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.

5. Матрична структура передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.

6. Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись в майбутньому.

Вдосконалення управління підприємством повинно здійснюватись за такими основними напрямками:

вдосконалення структури управління виробництвом;

покращення управління виробничими ресурсами;

вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;

поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством.

При створенні раціональної структури управління фірмою необхідно вірно встановити чисельність зайнятих в сфері управління підприємством. Чисельність працівників функціональних підрозділів підприємства визначається на основі відповідних нормативів. В залежності від виконуваних функцій такими підрозділами можуть бути відповідні відділи, бюро, групи. Нормативи встановлюються науково-дослідними інститутами праці і відображаються в основних методичних рекомендаціях. На підприємствах найчастіше чисельність управлінського персоналу встановлюється у відсотках до чисельності робітників і фіксується у штатному розписі підприємства.

Економічність апарату управління визначають за формулою відповідного коефіцієнта Ксу:

де Кс коефіцієнт відповідності існуючої структури на підприємстві типовій структурі;

Кау - коефіцієнт відповідності фактичної чисельності працівників апарату управління їх нормативній чисельності.

Допоміжними показниками економічності апарату управління є:

питома вага чисельності управлінського персоналу в загальній чисельності працюючих;

кількість робітників, що припадають на одного працівника управління;

питома вага фонду заробітної плати управлінського персоналу в загальному фонді заробітної плати всіх працюючих.

Застосування згаданих показників є доречним при порівнянні економічності управління в однотипних підрозділах підприємства.


Розробка та економічне

обгрунтування

виробничої програми

підприємства

Питання для теоретичної підготовки

1. Понятття виробничої програми та правила її розробки.

2. Особливості формування виробничої програми підприємств в умовах ринку.

3. Натуральні показники виробничої програми, їх значення.

4. Розробка виробничої програми у вартісному виразі.

5. Обгрунтування виробничої програми ресурсами та виробничими потужностями.

Основні теоретично-розрахункові положення теми

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу. В основу планування  виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції, в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент -це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Звичайно, натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансуються за рахунок держбюджету України) і державних замовлень (фінансуюються за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів). Децентралізована номенклатура формується підприємством самостіино на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

де OB обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП обсяг поставок в натуральних одиницях;

3п, Зк - запаси продукції на складі відповідно на початок і на кінець планового року, натуральних одиниць.

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, поскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

де Nі випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці – гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

п кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві;

Р  вартість робіт і послуг на сторону, грн.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності і визначають за формулою:

де НЗВп, НЗВк – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп, Ік  вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот підприємства (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також обчислити:

Реалізована продукція (РП) це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства – постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою:

де Гп, Гк залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн;

Внп, Внк залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і на кінець планового року, грн.

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок (РПп) обчислюють:

де   - вартість недопоставленої продукції, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за формулою:

де М матеріальні витрати на виробництво продукції, грн;

А сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧП) обчислюється:

В матераломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробітку (НВО), який одержується як добуток показника нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду (НВОі) і кількості виготовлених виробів і-го виду (Nі) :

де Зврі – заробітна плата виробничих робітників (основна додаткова з відрахуваннями на соціальні заходи) на одиницю виробу і-го виду,грн;

Цві цехові витрати на одиницю виробу і-го виду, грн;

3ві – загальнозаводські витрати на одиницю виробу і-го виду, грн;

Пі прибуток, що припадає на одиницю виробу і-го виду, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається:

де N кількість виробів в натуральних одиницях;

С собівартість одного виробу, грн;

Тч – тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

Кнз - коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу.

де М – сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн;

С' собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн;

Co одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції, грн;

Сп поточні витрати на виготовлення продукції, грн.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обгрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції, може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

де Sсер – середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн;

Фв фондовіддача, грн.

де Ч – чисельність працюючих на підприємстві, чол;

Пп продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку, грн./чол.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках (N) може бути обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році (Мзаг) і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції q:

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:

де Впот – виробнича потужність підприємства, грн;

Квик коефіцієнт використання виробничої потужності.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального її обсягу.


Приклади

Приклад 1.Обчислити показники обсягу виробництва і реалізації продукції фірмою за даними таблиці 11.

Таблиця 11

Показники

1. Обсяг виробництва, шт

5000

2. Гуртова ціна виробу, грн

1200

3. Обсяг незавершеного виробництва, грн:

на початок року

на кінець року

50000

37000

4. Собівартість одного виробу, грн

1000

5. Тривалість виробничого циклу, днів

12

6. Приріст залишків готової продукції на складах за рік, шт

60

7. Коефіцієнт наростання затрат

0,62

8. Кількість робочих днів в році

230

Розв'язування.

Приклад 2. Обчислити виконання плану по обсягу виробництва асортименту продукції на основі даних таблиці 12

Таблиця 12

Виріб

Випуск продукції, тис.грн.

план

факт

М

100

106

Н

84

162

К

305

210

О

500

425

Виконання плану по обсягу виробництва обчислюється :

Виконання плану по асортименту

Приклад 3. Обгрунтувати виробничу програму малого підприємства по виробництву металовиробів з точки зору забезпеченості металом, якщо на плановий період підприємством укладено договори на поставку металу в обсязі 8 тонн, а середня вага виробу 0.85 кг. Коефіцієнт використання металу 0.72. 30% відходів металу можуть повторно використовуватися у виробництві. На плановий період МП має доставити споживачам 7500 шт. металовиробів.

Розв'язування. Норма витрат металу на один виріб обчислюється

Можливий випуск продукції з одержаного металу складе

Величина відходів, які можуть повторно використовуватись у виробництві, становить 8000 (1 – 0,72) 0.3 = 672 кг, тобто з них можна виготовити додатково

Загальна кількість металовиробів, що може бути вироблено із даної кількості металу становитиме 6779 + 569 = 7348 шт.

8 тонн металу не вистачить для виконання виробничої програми в обсязі 7500 шт. Для виконання цього завдання підприємству потрібно додатково придбати [(7500 – 7348)  1,18] = 179,36 кг металу.


Кадри підприємств та

продуктивність праці

Питання для теоретичної підготовки

1. Кадри підприємства, їх склад і структура.

2. Класифікація персоналу підприємства.

3. Фактори, шо впливають на зміну професійно-кваліфікаційного складу кадрів підприємства.

4. Сучасні системи підготовки кадрів в Україні.

5. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання.

6. Планування продуктивності праці.

7. Організація і нормування праці на підприємстві.

8. Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.

9. Баланс робочого часу одного середньоспискового робітника.

10. Показники руху робочої сили на підприємстві.

Основні теоретично-розрахункові положення теми

Кадри підприємства це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, в роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

Всі кадри підприємства поділяються на промислово-виробничий персонал(ПВП) і непромисловий персонал (НПП). До ПВП відносяться зайнят в основних і допоміжних підрозділах підприємства, в заводських лабораторіях, дослідних установах, апарат заводоуправління, працівники охорони. До НПП належать зайняті у невиробничий сфері підприємства. В залежності від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

робітники;

службовці;

спеціалісти;

керівники.

Робітники в залежності від відношення до процесу створення продукції поділяються на основні (які безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції) і допоміжні (які виконують функції обслуговування основного виробництва).

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль.

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники це працівники, що обіймають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, спеціальність виділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них теж існує чотири категорії.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18%-керівники, спеціалісти, службовці; 82%-робітники.

Підготовка кадрів в Україні здійснюється через систему державних і недержавних навчальних закладів. Формами підготовки кваліфікованих робітників є такі: навчальні заклади з підготовки молодших  спеціалістів, індивідуальне і бригадне навчання безпосередньо на виробництві, курси оволодіння другою і суміжними спеціальностями.

Підготовку службовців і спеціалістів здійснюють навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії). Підготовка кадрів для підприємств нових (недержавних) форм господарювання здійснюється державними і недержавними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів.

Продуктивність праці – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку , який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Існує три методи визначення виробітку:

1) натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичниї одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

2) вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях до затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

3) трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом,

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Пп.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Qпл або Nпл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл):

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

І.Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Ці фактори згруповані так:

1) Підвищення технічного рівня виробництва.

Економія робочої сили під впливом цього фактору (Eтехн.р) обчислюється:

де t1, t2 трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год;

Nпл плановий обсяг випуску продукції, натур.один;

Фд  дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році, год;

Квн – коефіцієнт виконання норм;

Кч коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2) Структурні зрушення у виробництві.

Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі (Естр.зр) знаходиться за формулою:

де Тбпл – відповідно трудомісткість 1 мли. грн. продукції в базовому і плановому періодах , н-год;

Qпл - обсяг випуску продукції по плану, млн.грн.

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперованих поставок (Екооп.п) розраховується за формулою:

де Пб, Ппл питома вага кооперованих поставок відповідно в базовому і плановому періодах, %;

Чб базова чисельність робітників, чол.

3) Вдосконалення управління,організації виробництва і праці.

Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом (Евдоскон.упр) визначається:

де ЧСб – сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців в базовому періоді, чол;

ЧСнорм – тe ж саме по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.

Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу (Eраб.ч) можна обчислити:

де Дб, Дпл число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;

Чпвп вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол;

Проб питома вага робітників в базовій чисельності ПВП, %.

4) Зміна обсягу виробництва.

Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва (Еобсяг.вир) визначається за формулою:

де Чб.ум-пост базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники); чол;

Q приріст обсягу виробництва, %;

Ч.ум-пост - приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

5) Галузеві фактори.

Відносна економія робочої сили по даній групі факторів (Егал.ф) може визначатись за формулою:

де tб, tпл трудомісткість видобутку або виробництва одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-год;

Nпл плановий обсяг виробництва, натур, один;

Фд плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

6) Введеная в дію і освоєння нових підприємств (об'єктів).

Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Езаг) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

II. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Чвих):

де Ко темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

Ш. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді (Чвих) загальної величини їх зменшення (Езаг).

IV. Розрахунок приросту продуктивності праці (Пп.пл) вплановому періоді:

Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

де Ппможливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році,

Тпрогр – процент зменшення або збільшення трудомісткості ; в плановому році.

де Ероб.часу  - економія (зростання) затрат робочого часу на виконанні виробничої програми в плановому році, н-год;

Тпрогр.б трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можно здійснити, користуючись залежністю:

де Qпп приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

Ч – приріст чисельності, %;

Q приріст обсягу виробництва, %.

Праця на будь-якому підприємстві повинна бути організована з наукової точки зору.

Науковою є така організація праці, яка грунтується на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим чином обєднати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів та збереження здоровя працівників.

Наукова організація праці (НОП) має вирішувати три завдання:

 економічне (ефективне використання ресурсів і ріст продуктивності праці);

 псіхофізіологічне (підвищення працездатності людини без шкоди її здоровю);

 соціальне (праця повинна бути задоволенням).

Основними напрямками НОП є:

вдосконалення форм росподілу і кооперування праці;

вдосконалення нормування праці, її морального і матеріального стимулювання;

покращення умов праці;

підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

зміцнення трудової дісципліни.

Процес праці на підприємстві  ні.юунаа-і.ся в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється черс-і норми праці.

Є такі норми праці:

1) норма часу;

2) норма виробітку;

3) норма чисельності;

4) норма обслуговування.

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва

виступає як норма штучного часу (Тшт):

де Топер – оперативний час, н-год;

Тобсл – час на обслуговування робочого місця, н-год;

Твідп – час на відпочинок і особисті потреби, н-год.

де tосн – основний час на один виріб, н-год;

tдоп – додатковий час на один виріб, н-год.

де tтехн обсл  час на технічне обслуговування робочого місця, н-год;

tорг.обсл – час на організаційне обслуговування робочого місця, н-год.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу (Тшт-к):

де Тпз підготовчо-заключний час на партію деталей, н-год;

n – кількість деталей в партії, шт.

Норма виробітку (Нвир) це кількість продукції, яка повинна бути вироблена за одиницю часу:

Змінна норма виробітку (Нвир зм) обчислюється за формулою:

де Тзм – тривалість зміни, год.

Якщо норма виробітку збільшується на а%, то норма часу зменшується на

а якщо норма виробітку зменшується на а%, то норма часу зростає на

Середній процент виконання норм виробітку (Нвир,%) обчислюється як відношення кількості нормо-годин на виготовлення продукції (tн) до кількості годин фактично відпрацьованого часу (tф)

Норма чисельності це необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу.

Норма обслуговування це встановлена кількість одиниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою на протязі зміни.

Методами нормування праці є:

1) сумарний;

2) аналітичний, який може бути аналітично-розрахунковим та аналітичио-дослідницьким.

Аналітично-дослідницький метод передбачає встановлення норми часу шляхом спостереження, тобто хронометражу.

Процес хронометражу ділиться на ряд етапів, заключним із яких є перевірка утвореного хроноряду на стійкість. Стійкість хронорялу визначається за допомогою коефіцієнта стійкості (Кст):

де tmax максимальний час на виконання операції, н-год;

tmin мінімальний час на виконання операції, н-год.

Тоді порівнюють Кст із нормативним коефіцієнтом стійкості (Кст н). Якщо Кст > Кст.н, то хроноряд є нестійким. В такому випадку слід відкинути одне або максимальне, або мінімальне значення тривалості операції (один замір) і знову перевірити хроноряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявиться нестійким, то заміри слід повторити (зробити повторне спостереження).

Якщо Кстст.н, то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму

На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників підприємства.

Загальна чисельність працівників підприємства складається із сельності промислово-виробничого і непромислового персоналу.

Розрахунок планової чисельності промислово-персоналу (Чпвп.пл) здійснюється за формулою:

де Чпвп.б – базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол;

Iq індекс росту обсягу виробництва в плановому році;

Іпп – запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Чор) визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

де Тсум – сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год;

Фд – дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника); Квн – середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.

2. За нормами обслуговування:

де n – загальна кількість одиниць устаткування, яка обслуговується, одиниць;

Зм – кількість змін роботи устаткування;

Ксс – коефіцієнт спискового складу, який обчислюється як відношення явочної чисельності робітників до спискової їх чисельності;

Но норма обслуговування на одного робітника, одиниць.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще по іншому:

де На кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

3. За нормами виробітку:

де N – планова кількість виробів, натур.один;

Нвир – годинна норма виробітку одного робітника, натур, один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдр) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється:

де nд – кількість робочих місць допоміжних робітників.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній із вказаних груп згідно діючих нормативів чисельності.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового робітника.

В цьому балансі явочне число днів виходу визначається шляхом віднімання від номінального фонду робочого часу в днях (календарний фонд мінус кількість вихідних і святкових днів) кількості цілоденних невиходів. Фактичну тривалість робочої зміни визначають відніманням від номінальної тривалості робочої зміни в годинах кількості годин скорочення робочої зміни.

Добуток явочного числа днів виходу на фактичну тривалість робочої зміни дає дійсний річний фон робочого часу середньоспискового робітника в годинах.

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому (Коп):

де Чп чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол;

Чсс середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол;

б) обороту робочої сили по звільненню (Коз):

де Чзв заг – загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол;

в) коефіцієнту плинності (Кпл):

де Чзв чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.

Економічний ефект від зниження плинності визначається через економію робочого часу та додатковий випуск продукції.

Економія робочого часу (Ечасу) визначається:

де t – втрати часу у звя'зку із плинністю, тобто час на заміщення необхідною робочою силою одного звільненого, днів.

Додатковий випуск продукції (Вдод) обчислюється:

де Вплан – плановий виробіток на одного працюючого за один люд-день, грн.

Приклади

Приклад 1.

На обробку деталі затрачалось 18 хв. Після перегляду норм часу на дану деталь була встановлена норма 15 хв. Обчислити на скільки відсотків знизилась трудоміскість роботи і зросла продуктивність праці. Тривалість зміни 8 год.

Розв'язування.

Обчислення можна зробити декількома способами .

1. Поскільки показники трудомісткості і продуктивності праці є взаємооберненими, то проценти росту виробітку (Пв) і зниження трудомісткості (Пт) пов'язані формулами:

Тоді трудомісткість знизилась на 16.7%,     а продуктивність праці зросла на 20%

2. Виробіток за зміну становив    шт. Після перегляду норм часу він став дорівнювати           шт. Ріст виробітку    ;

трудомісткість знизилась на

Приклад 2.

Визначити ріст продуктивності праці в умовно-натуральних вимірниках за даними, наведеними в таблиці 22.

Таблиця 22

Виріб

Кількість виробів

Затрати праці на о.тин виріб, н-гси

План

Факт

А

100

120

20

Б

250

225

15

В

760

820

5

Чисельність працівників не змінюється.

Розвя'зування.

За одиницю виміру (умовну одиницю) слід прийняти виріб з мінімальною трудомісткістю. Тоді в умовно-натуральному вимірі показники виробітку будуть наступні:

виробіток по плану:

виробіток фактичний:

продуктивності праці (виробітку) становить:

Приклад 3.

У звітному році обсяг випуску продукції склав 22000 тис.грн./рік, а трудомісткість виробничої програми в цьому році знизилась в порівнянні з базовим на 950 люд-днів. Річний виробіток в базовому році склав 120 тис. грн/чол за рік. Визначити виробіток на одного працюючого у звітному році і його відносний ріс, якщо відомо, що в цьому році було 238 робочих днів.

Розв'язування.

Можливий приріст продуктивності праці у звітному році можна

знайти із залежності:

Вихідну чисельність працюючих, у звітному році можна обчислити чк відношення обсягу випуску продукції в цьому ропі до базового рівня виробітку:

Економію чисельності обчислюємо, як:

Тоді приріст продуктивності праці становитиме:

а виробіток на одного працюючого у звітному році дорівнює:

Приклад 4.

Підприємство виготовляє вироби з пластмаси шляхом лиття. Річний обсяг виробництва виробів- 900 тис. шт., а трудомісткість виробу- 0.35 н-год.Тривалість робочої зміни 8 год. при однозмінному режимі роботи. Внутрізмінні витрати часу з вини робітників- 1.5%, а на регламентовані простої-3%. Процент виконання норм виробітку-105%. Визначити необхідну чисельність робітників-відрядників.

Розв'язування.

Чисельність основних робітників-відрядників можна визначити за трудомісткістю виробничої програми.

Дійсний фонд часу роботи одного робітника становить:

де 223-прийнята кількість робочих днів у році.




1. а Пневмонии вызываемые внутриклеточными возбудителями и вирусами принято выделять в отдельную группу
2. Педагогическая деятельность- парадоксы теории и практики
3. Неизвестное сочинение Генделя
4. Вегасе Но ему везет в азартных играх и он начинает делать то чего раньше не делал
5. Рене Декарт та його вплив на розвиток культури
6. Тема- TurboPscl Типовые циклические алгоритмы Цель занятия- научится применять при решении задач определенный
7. тема Цель работы- Исследование математической модели резервированной восстанавливаемой системы расчет
8. Учет импортных операций
9. Тема 8 Деликты в цивильном праве
10. Эволюция человека и его социальной структуры
11. варианты использования
12. і Осы ~сімдіктерден ~лы Отан со~ысы кезінде каучук ~ндірістік жолмен алын~ан
13. Через ЕМП здійснюється зв'язок електронної частини електрогідравлічного слідкую чого слідкую чо
14. 102000 94н Наименование счета Вид счета Номер и наимен
15. тема в летописи Самое крупное литературное явление конца 13 в в южной Руси
16. на тему- Источники финансирования инвестиционных проектов ресторанный бизнес Вы.html
17. Договорная работа в юридическом отделе ОАО МИнБ.html
18. История развития и социальное значение социологических исследований Виды исследований Этапы социологического исследования
19. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Київ.html
20. Как улучшить инвестиционный климат в России