Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

тема правових соціальноекономічних організаційнотехнічних санітарногігієнічних і лікувальнопрофілак

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


  1.  МІЖНАРОДНІ НОРМИ В ГАЛУЗІ ОП

«Охорона праці – це система правових, соціально-економіч¬них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілак-тичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності».

У Концепції ООН про «сталий людський розвиток» безпека праці розглядається як одна з основних (базисних) потреб людини, тому метою Концепції є створення умов для збалансованого безпечного існування нинішнього і майбутнього поколінь.

Однією із складових  соціальної  політики є  соціальне   партнерство  — особлива  система  відносин, що виникають між  найманими  робітниками та роботодавцями за посередницької  ролі  держави з узгодження інтересів  у  соціально-трудовій сфері та врегулювання соціально-трудових конфліктів.  Систему   соціального   партнерства  називають трипартизмом, оскільки  у  врегулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: організації, що представляють інтереси  найманих   працівників; об’єднання роботодавців; держава.

Принципи соц. партнерства: рівноправність сторін; довіра, повага,  врахування інтересів сторін; компроміс у вирішенні виникаючих розбіжностей; повне інформування сторін з метою виконання завдань соціального партнерства.

Соціальне партнерство в сфері ОП- це система пошуку взаємоприйнятних шляхів рішення загальних проблем ОП в організації; - система взаємних домовленостей між всіма субєктами ОП.

Взаємні домовленості закріплюються у: прийнятті колективних договорів, створенні спільних структур, формування систем охорони праці (СОП).

СОП – це комплекс профілактичних заходів спрямованих на підвищення рівня безпеки у всіх організаціях, установах, підприємствах галузі незалежно від форм господарювання.

Участь роботодавця в СОП в організаціях це служба ОП (близько 50 працівників).

Участь працівників в СОП в організаціях-  це створення спільних з роботодавцем комісій з питань  ОП або вибору уповноважених осіб з питань ОП.

Участь держави – це прийняття законів та інших нормативно правових актів  з ОП та контроль за їх дотриманням.

Соціальна відповідальність – це відповідальність організації за вплив її рішень і діяльності на суспільство і довкілля через прозору і естетичну поведінку.

Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»

Напрями соціальної відповідальності: управління організацією, права людини, трудові відносини, довкілля, чесне ведення справ, питання пов’язані зі споживачами, соціально-економічний розвиток суспільства.

Міжнародна організація праці — це спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 р. урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок покращення умов праці.

МОП – визначає міжнародні трудові норми  у виді конвенцій або рекомендацій

  1.  МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ СУОПГ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯМ ГАЛУЗІ.

Система управління охороною праці в галузі (СУОПГ) — сукупність органів управління галуззю, які на підставі чинних нормативно-правових актів здійснюють цілеспрямовану планомірну діяльність з виконання завдань охорони праці в галузі, скерованих на усунення неприпустимих ризиків; СУОПГ є складовою частиною системи управління галуззю.

Управління охороною праці в галузі, у кожному з її структурних підрозділів й у функціональних службах здійснюється шляхом виконання політики і відповідних завдань з охорони праці згідно з чинними законодавчими й нормативними актами.

До основних функцій управління охороною праці належать:прогнозування і планування робіт;організація та координація робіт;облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці, контроль за станом охорони праці, функціонуванням СУОП;стимулювання діяльності з охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

  1.  навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;
  2.  забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;
  3.  нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;
  4.  забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;
  5.  забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;
  6.  організація лікувально-профілактичного обслуговування;
  7.  професійний добір працівників з окремих професій;
  8.  удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

  1.  СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОП В ГАЛУЗІ. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ЇЇ ПОБУДОВИ.

Система управління охороною праці в галузі (СУОПГ) — сукупність органів управління галуззю, які на підставі чинних нормативно-правових актів здійснюють цілеспрямовану планомірну діяльність з виконання завдань охорони праці в галузі, скерованих на усунення неприпустимих ризиків; СУОПГ є складовою частиною системи управління галуззю.

Головною метою управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, попередження травматизму і профзахворювань.

Галузеві чинники, що формують умови праці: санітарно-гігієнічні(освітленість, мікрокліматичні умови, вібрація, шум), психофізіологічні (фізичні і нервовопсихічні навантаження, моноонність або інтенсивність нервових процесів, режим праці та відпочинку), соціально психологічні(мікроклімат в колективі, групові і міжгрупові відносини), естетичні (архітектурно-художнє оформлення інтер’єрів)

До основних напрямків, за якими повинна розроблятися СУОПГ слід

віднести:

- розробку, конструювання та впровадження нових, безпечних технічних систем, машин, механізмів, обладнання і технологічних процесів;

- ліквідацію небезпечних і шкідливих чинників в умовах діючих галузевих організацій;

- розробку комплексу соціальних і санітарно-оздоровчих заходів для створення комфортних умов праці;

- покращення культури виробництва, промислової естетики;

- впровадження стандартів безпеки праці ССБП;

- дотримання правил, норм, інструкцій з техніки безпеки і виробничої санітарії;

- підвищення кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників;

- підвищення технологічної та трудової дисципліни.

Загальні вимоги до побудови СУОП

Персональна відповідальність за результати прийнятих рішень що повинні бути конкретними, ефективними, чіткими несе керівник галузевої організації.

Управління безпекою праці здійснюють керівники галузевих організацій різних рангів:

  1.  На рівні організації -  керівник, головні спеціалісти, відділ ОП
  2.  На рівні структурних підрозділів – начальник управління
  3.  На рівні дільниці – начальник дільниці
  4.  На рівні бригади – майстер, бригадир.

  1.  ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ СУОПГ

Головним у системі управління охороною праці є те, що вона дає можливість в кожному структурному підрозділі галузі виявити технічні, економічні, соціальні і організаційні можливості щодо покращення умов праці і спрямувати їх на збереження здоров’я і працездатності людини.

Для кожної СУОПГ повинні бути розроблені та визначені основні і допоміжні функціональні обов’язки. 

Згідно з аналізом існує понад 110 функцій СУОПГ. Ці функції можна об’єднати за основними напрямками, що будуть визначати зміст профілактичної роботи з охорони праці. До основних напрямків можна віднести такі питання:
1. Розробка і впровадження організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів;
2. Контроль за станом безпеки, оцінка роботи посадових осіб щодо охорони праці на всіх рівнях оперативного контролю, який існує на галузевих об’єктах.

3. Навчання безпечним методом праці і правилам з техніки безпеки.

4. Наради, збори по техніці безпеки.

5. Розлідування нещасних випадків.

6. Громадський вплив та покарання порушників правилбезпеки.

7. Матеріальне і моральне заохочення.

8. Звітність з охорони праці.

Кожна ланка системи управління охороною праці повинна виконувати належні їй функції щодо охорони праці по створенню здорових і безпечних умов праці і тим самим здійснювати управління конкретною ділянкою керованої системи у галузі.

СУОПГ передбачає прямий і зворотній зв'язок. Такий двосторонній зв'язок дає можливість швидко реагувати на фактичний стан охорони праці у кожному структурному підрозділі. Керівники структурних підрозділів, що отримали сигнал зворотного зв'язку про відхилення від норм виробничого обладнання або технологічного процесу, повинні негайно прийняти і реалізувати управлінські рішення. Від такого стану речей буде залежати ефективність СУОПГ і надійність її функціонування.

  1.  ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЧИННИК ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ПРАЦІ.

Всю інформацію, необхідну для СУОПГ, умовно можна поділити на  нормативну і пізнавальну (обізнаність, поінформованість).

Нормативна інформація дає уяву про необхідний стан об'єкту, а пізнавальнадає характеристику його дійсного стану.

Нормативна інформація є досить стійкою, тобто такою, що відображає всі параметри і норми виробничого середовища згідно чинного законодавства за відповідний період часу для керованого об'єкту, а пізнавальна постійно змінюється.

Діяльність керівника будь-якого структурного підрозділу з охорони праці є нормативною тому, що вона регламентується рішеннями різних державних і урядових органів.

До нормативної інформації з охорони праці належать, перш за все,норми права. Вони встановлюються державними органами і спрямовуються на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та на  поліпшення умов праці. Норми з охорони праці умовно можна поділити на дві групи. До першої групи належать технічні норми, що визначають взаємовідносини людини з предметами та знаряддями праці. Вони є найбільш точними і однозначними. До другої групи належать правові норми, що регламентують діяння та поведінку людини в умовах виробництва і, на відміну від технічних, є більш абстрактними.

Джерелом пізнавальної інформаціїпро стан охорони праці на галузевих об'єктах є: акти комплексних обстежень і перевірок, акти про  нещасні випадки і професійні захворювання, приписи органів державного  нагляду, акти розслідування аварій, пожеж і ін.

  1.  ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ З ОП

Керівники галузевих організацій здійснюють цю роботу через керівників і інженерно-технічних працівників структурних підрозділів та службу охорони праці. Керівники встановлюють єдиний порядок роботи з охорони праці в структурних підрозділах, здійснюють оперативний контроль за станом охорони праці.

Головні інженери галузевих об'єктів здійснюють технічне керівництво роботою щодо створення безпечних і здорових умов праці, зниження рівня виробничого травматизму і професійної захворюваності. Вони забезпечують створення відповідних умов для безпечного ведення технологічних процесів, організацію виробничих циклів у відповідності з діючими стандартами, правилами і нормами з охорони праці.

Головні спеціалісти галузевих об'єктів здійснюють безпосереднє керівництво роботою з охорони праці у підвідомчих дільницях. Згідно графіка вони раз на місяць перевіряють стан техніки безпеки, санітарні умови, пожежну безпеку. Результати таких перевірок оформляють розпорядженнями і наказами, де вказано конкретні строки виконання і відповідальні за це особи.

Служба охорони праці галузевих об'єктів здійснює оперативне і методичне керівництво роботами з охорони праці, заслуховує звіти структурних підрозділів про стан охорони праці і, при необхідності, вносить пропозиції керівнику організації про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних у порушенні нормативних та законодавчих актів.

Безпосереднє керівництво всіма роботами з охорони праці в структурних підрозділах покладається на їх керівників. Керівники структурних підрозділів проводять аналіз безпеки виробничого обладнання, технологічних процесів і вживають заходів щодо підвищення рівня безпеки в умовах виробництва.

Майстер галузевого об'єкту керує всією роботою з охорони праці на дільниці, забезпечує безпеку робіт відповідно до нормативних і законодавчих актів. Щоденно перевіряє стан охорони праці на робочих місцях, інформує працівників про показники травматизму. При порушенні норм охорони праці майстер оперативно вживає заходів щодо їх недопущення, а виявлені недоліки заносить у журнал оперативного контролю, про що повідомляє начальника дільниці галузевого об'єкту.

  1.  СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОП НА ПІДПРИЄМСТВІ ЯК ПІДСИСТЕМА СУОПГ. ЇЇ СКЛАДОВІ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ.

З усіх попередніх потрохи

  1.  ГАЛУЗЕВІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ОП. МЕТА, ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ. І 9. СЛУЖБИ ОП МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.

Управління ОП на всіх рівнях – державному, регіональному, галузевому, на рівні підприємств і підприємців – базується на законотворчих і нормативно-правових актах про охорону праці.

структуру державного

управління ОП:

  1.  Кабінет Міністрів України;  
  2.  спеціально уповноважений урядовий орган державного управління ОП (Держнаглядохоронпраці);
  3.  на регіональному рівні – Рада Міністрів Автономної республіки Крим, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування;
  4.  на галузевому рівні - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо управління ОП через Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення.

Рішення Національної Ради з питань безпечної життєдіяльності населення мають бути обов’язковими для виконання всіма органами, які здійснюють державне управління ОП по всій вертикалі.

Держнаглядохорон праці. При визначенні державної політики щодо УОП на регіональному та галузевому рівнях рішення Національної ради з безпеки життя населення та держохорон праці в межах своєї компетенції мають бути пріоритетними та обов’язковими для виконапння всіма органами, що здійснюють управління ОП на регіональному і галузевому рівнях.

Управління ОП на регіональному рівні здійснюють:

  1.  в Автономній Республіці Крим – Рада Міністрів автономної республіки Крим;
  2.  в областях, містах Києві і Севастополі – обласні, Київська й Севастопільська міські держадміністрації;
  3.  у районах – районні держадміністрації;
  4.  у селах, селищах, містах – виконавчі органи відповідних рад.

До сфери діяльності регіональних органів управління ОП та безпечної життєдіяльності належать об’єкти комунальної власності та об’єкти господарювання недержавної власності (підприємства малого і середнього бізнесу, розташовані навідповідних територіях).

Функції регіональних органів управління ОП полягають у наданні організаційно–методичної допомоги та забезпеченні контролю за додержанням вимог законодавства про ОП і здійснюються у взаємодії з регіональними управління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві  та профзахворювання.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в галузі охорони праці:

• проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

• розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю профспілок;

• здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

• укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

• беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

• організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;

• створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи;

• здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в галузі охорони праці:

• забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

• формують за участю представників профспілок Фонд соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

• забезпечують соціальний захист найманих працівників;

• вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб;

• здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці;

• затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

• приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності.

10. Функціональні обов*язки посадових осіб в СУОП на підприємстві.

В сучасних умовах особливо важливе компетентне керівництво організацією охорони праці. Керівники галузевих організацій здійснюють цю роботу через керівників і інженерно-технічних працівників структурних підрозділів та службу охорони праці.

Відповідно до діючих в умовах галузі положень, керівники встановлюють єдиний порядок роботи з охорони праці в структурних підрозділах, здійснюють оперативний контроль за станом охорони праці.

З цією метою на оперативних нарадах заслуховуються звіти про виконання заходів з охорони праці, про нещасні випадки, які мали місце за минулий період, і розробляються запобіжні заходи.

Керівники галузевих об'єктів раз на місяць розглядають стан охорони праці в одному або декількох структурних підрозділах, заслуховують звіти начальників дільниць і головних спеціалістів про проведену з охорони праці роботу і вживають оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків і створення на об'єкті безпечних умов праці.

Головні інженери галузевих об'єктів здійснюють технічне керівництво роботою щодо створення безпечних і здорових умов праці, зниження рівня виробничого травматизму і професійної захворюваності.

Головні спеціалісти галузевих об'єктів здійснюють безпосереднє керівництво роботою з охорони праці у підвідомчих дільницях. Згідно графіка вони раз на місяць перевіряють стан техніки безпеки, санітарні умови, пожежну безпеку.

Служба охорони праці галузевих об'єктів здійснює оперативне і методичне керівництво роботами з охорони праці, заслуховує звіти структурних підрозділів про стан охорони праці.

        При виявленні грубих порушень правил та норм з охорони праці працівники служби вживають заходів щодо їх оперативного усунення або призупинення робіт на окремих дільницях, якщо це загрожує здоров'ю або життю працівників.

Служба охорони праці галузевих об'єктів має право не допускати до роботи тих, хто грубо порушує правила техніки безпеки та виробничі санітарні норми.

До обов'язків служби охорони праці входять: цільові і комплексні перевірки стану охорони праці в структурних підрозділах, організація перевірки технічного стану машин і механізмів, організація щодо забезпечення технічними засобами безпеки, забезпечення своєчасного складання паспортів санітарного і технічного стану робочих місць; контроль за виконанням профілактичних робіт з охорони праці і заходів визначених органами державного нагляду.

Безпосереднє керівництво всіма роботами з охорони праці в структурних підрозділах покладається на їх керівників. Керівники структурних підрозділів проводять аналіз безпеки виробничого обладнання, технологічних процесів і вживають заходів щодо підвищення рівня безпеки в умовах виробництва.

11. Планування та фінансування заходів щодо безпеки і покращення умов праці на галузевих об*єктах

Заходи щодо безпеки і поліпшення умов праці на галузевих об'єктах розробляються службами охорони праці за основними напрямками господарської діяльності.

Всі заходи щодо охорони праці включаються в колективний договір і угоду з охорони праці між адміністрацією і профспілковою

організацією.

В умовах галузі основною формою планування охорони праці є комплексний план поліпшення умов праці і санітарно-оздоровчих

заходів.

Планувальні заходи комплексного плану з охорони праці передбачають такі пункти:

1.   Перспективність;

2.  Вибір основного напрямку;

3.  Елементи безперервності.

Планувальні заходи з охорони праці повинні мати забезпечення проектно-кошторисною документацією, фінансами та матеріальними ресурсами. Матеріальні ресурси, призначені для заходів з охорони праці, повинні використовуватися за цільовим призначенням.

Фінансування здійснюється лише власниками.

Існують фонди ОП, які поділяються:.

- Державний

- галузевий

- регіональний

- фонди ОП п-в

Створення держ фонду ОП на управління ним здійснює Держгірпром нагляд. Фін-ня професійних заходів з ОП , виконання програм  поліпшення стану безпеки та гігієни праці здійснюється за рахунок коштів держ і місцевого бюджетів або ін. джерелами визначеними законодавством.

Для п-в незалежно  від форми власності або ФО, які використовують найману працю, витрати на ОП складають не менше 0,5% від суми реалізованого доходу.

Для держ п-в витрати не менше 0,2% від ФОП.

12.Система навчання нормам і правилам охорони праці

Система навчання нормам і правилам з охорони праці на підприємствах галузі включає такі заходи:

1. Проведення всіх видів інструктажів з техніки безпеки, виробничої санітарії і протипожежної охорони;

2.   Розробку і видачу працівникам інструкцій з техніки безпеки, що встановлюють порядок виконання робіт і правила поводження у виробничих приміщеннях і на територіях галузевих організацій.

3.  Навчання нормам і правилам охорони праці на спеціальних курсах, атестацію і переатестацію інженерно-технічних працівників і робітників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою.

Проведення інструктажів з техніки безпеки у галузевих організаціях регламентується "Типовим положенням про навчання з питань охорони праці", затвердженим Держкомнаглядом з охорони праці (ДНАОП 0.00-4.12-99). Порядок проведення ввідного інструктажу з техніки безпеки, що проводиться для всіх працівників, які поступають на роботу, регламентується "Типовою програмою проведення ввідного інструктажу з техніки безпеки, правил пожежної безпеки, виробничої санітарії і трудового законодавства".

Періодична і позачергова атестація інженерно-технічних працівників проводиться у відповідності з "Положенням про порядок здачі екзаменів на знання правил, норм і інструкцій з техніки безпеки керівниками і інженерно-технічними працівниками".

У системі навчання працюючих повинні бути передбачені заходи щодо адаптації та звикання працівників до професії та робочого місця. Кінцевою метою адаптації є підготовка працівників до самостійної роботи. Ці заходи слід проводити у таких випадках: після виробничого навчання, тривалої перерви у роботі, при зміні робочого місця або при освоєнні нових машин та новітніх технологій.

До конкретних заходів адаптації можна віднести використання працюючих на менш відповідальних роботах, прикріплення їх до досвідченого працівника і таке ін.

13.Система управління трудовою і технологічною дисциплінами

У всіх ланках галузевого виробництва найважливішою умовою підвищення безпеки праці є дотримання трудової і технологічної дисципліни. На галузевих об'єктах, де слабо поставлена організація роботи щодо закріплення трудової і технологічної дисципліни, спостерігаються грубі порушення інструкцій, правил і норм з охорони праці.

Від кожного, хто бере участь у виробничому процесі, необхідно вимагати чіткого дотримання технологічних режимів роботи, забезпечення правильної організації праці при експлуатації машин, обладнання та інструментів. Кожен, хто порушує правила безпеки праці і технологічну дисципліну, повинен відповідати згідно чинного законодавства.

Чинне законодавство про трудові колективи і підвищення їх керівної ролі надає право колективам оцінювати діяльність посадових осіб і інших працівників.

У питаннях попередження виробничого травматизму поряд з підвищенням трудової дисципліни особливого значення набуває стан технологічної дисципліни.

Виконання технологічних процесів з порушенням встановлених правил та норм призводить до нещасних випадків і аварійності. Тому управлінська роль трудових колективів повинна спрямовуватись на підвищення технологічної дисципліни.

Працюючі повинні засвоїти те, що чим частіше вони порушують вимоги правил безпеки, тим більша ймовірність аварій і нещасних випадків. Тому працюючі повинні знати, що не існує важливих або неважливих вимог з техніки безпеки, їх необхідно виконувати, бо за їх порушення існує кримінальна, дисциплінарна, адміністративна і матеріальна відповідальність.

Важливо, щоб працюючі знали, що чинне законодавство трактує як злочин навіть ті порушення правил і норм з охорони праці, що не призвели до аварій або травматизму.

Тому всі заходи з охорони праці повинні носити технічний, матеріальний і юридичний характер, а вибір їх визначатися керівниками структурних підрозділів залежно від умов господарювання галузевих об'єктів.

14. Економічне стимулювання і оцінка ефективності функціонування СУОП в галузі на п-ві

В основу СУОП підприємства повинна бути покладенаекономіко-цільоваспрямованістьфункціонування й комплекснийпідхід до вирішення проблем охоронипраці. Цевиражається в чіткомуформулюванніцільовихзавдань як бажаний результат діяльності та у розробціекономічногомеханізму як способу, щозабезпечуєдосягненняпоставленої мети.

Аналізефективностіфункціонування СУОП на підприємствах проводиться за такою методикою:

  1.  занаявністюцільовихпрограмщодозапобіганнявиробничому травматизму та професійнимзахворюванням, усуненнянебезпечних і шкідливихвиробничихфакторів;
  2.  цілеспрямованістю щорічних комплексних заходів та інших планів роботи щодо зменшення рівня виробничого травматизму і профзахворювань, підвищення рівня охорони праці, виконанням планів, заходів, приписів, пропозицій з охорони праці;
  3.  наявністю посадових інструкцій з охорони праці та врахуванням у них усіх завдань і функцій управління охороною праці;
  4.  створенняммотиваціїроботи з охоронипраці на підприємстві;
    контролем, обліком і аналізомроботи з охоронипраці;
  5.  завиконаннямзавдань з охоронипраці.

За результатами перевірки визначається середній коефіцієнт виконання завдань і функцій управління охороною праці на підприємстві та надаються пропозиції щодо поліпшення функціонування СУОП.

Залежно від того, до кого застосовуються економічні стимули, вирізняють зовнішнє та внутрішнє стимулювання. Зовнішнє стимулювання – це заохочення роботодавця та підприємства загалом державою або суспільством. Внутрішнє стимулювання – це заохочення окремих працівників і структурних підрозділів роботодавцем (керівництвом підприємства).

Економічний вплив на найманих працівників здійснюють за допомогою договірного регулювання через колективний договір або безпосередньо роботодавцем через систему преміювання за виробничі результати, систему управління охороною праці підприємства чи взагалі через систему управління підприємством.

15.Інтегровані системи менедменту в галузі ОП: осн складові, функціональні та  організаційні особлтвості

Використання комп’ютеризованих систем управління охороною праці (СУОП) дає можливість забезпечити максимальну оперативність та максимально можливу оптимізацію щодо прийняття рішень при використанні ризик орієнтованого підходу, який, як відомо, складається з двох елементів – оцінки ризику (аналіз виникнення і масштабів ризику в конкретній ситуації) та управління ризиком (аналіз ситуації і розробка рішень, які спрямовані на зведення ризику до прийнятного мінімуму).

Сучаснийрівеньрозвиткуінтегрованих систем комплексноїбезпеки, в тому числі і в Україні, наприклад, "Дунай-XXI" – "ВЕНБЕСТ", "Legos" – "Укрспецмонтаж 1. Системибезпеки", "Інспектор +" - ISS "Укр-Інвест-Консалтінг", "ForSec" – "Формула безопасности", "Кодос" – "Союзспецавтоматика", "FortNet" тощо, дозволяєвже зараз використовуватиїх в СУОП як для підвищеннярівняохоронної та  пожежноїбезпекипромисловихоб’єктів, так і одночасно для покращення умов і безпекипраці на виробництві та вирішенняпитаньгігієнипраці, виробничоїсанітарії, зменшеннярівнявиробничого травматизму і професійнихзахворювань, а також для  покращеннясоціальноїзахищеностіпрацюючих.

В СУОП можутьефективновикористовуватисямайжеусіскладовібагатофункціональнихінтегрованих систем комплексноїбезпеки – цесистемипожежноїсигналізації та пожежегасіння, системимовногооповіщення, системиохоронноїсигналізації, відеонагляду (cctv) та відеореєстрації, контролю та управління доступом, системиуправліннязовнішнімобладнанням та пристроямибезпекитощо.

Таким чином, використанняскладовихбагатофункціональнихінтегрованих систем комплексноїбезпеки, як сучаснікомп’ютеризованісистемивідеонагляду та відеореєстрації і системи контролю та управління доступом, дійсноможедозволитизначнопідвищитиефективністьроботи СУОП.

Щеоднієюважливоюособливістюсучаснихінтегрованих систем комплексноїбезпеки є те, щомодульний принцип їхпобудови з використаннямлокальних і регіональнихкомп’ютерних мереж дозволяє і в подальшому практично нескінченнонарощуватиїх як у часі, так і в просторі, а це, в свою чергу, даєможливістьреалізовувати на їхбазівисокоефективнікомп’ютеризовані СУОП розосередженого типу. Причомуцеможливо не тільки у межах окремихпромисловихоб’єктів, але і на регіональному і, навіть, на  державномурівнях, щозначнополегшує задачу створенняєдиноївисокоефективноїзагальнодержавноїкомп’ютеризованої СУОП.

Використаннябагатофункціональнихінтегрованих систем комплексноїбезпеки у складі СУОП дозволяє максимально  зменшитивплив так званого "людського фактору" на прийняттярішень в діючих СУОП, а такожзначнопідвищуєефективністьроботиостанніх, так як даєможливість не тількифіксувати і вести відповіднийоблік та аналізнещаснихвипадків, профзахворювань та аварій на виробництві і здійснювати УОП за рахунокелектронноїрозсилкивідповіднихвказівок та рекомендаційсуб’єктам СУОП, але і, щодужеважливо, забезпечує максимально високійрівеньоперативності та динамізмущодореагування СУОП на будь-якінебезпечні та аварійніситуації, а такождаєможливістьбезпосередньовпливати на стан охоронипраці на виробництві у реальному часі за рахунокпостійнодіючогомоніторингу як  на рівніокремогопідприємства, установи чиорганізації, так і на регіональному та загальнодержавному.

16. Наукові дослідження з проблем ОП в галузі

Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності організуються в межах загальнодержавної та інших програм з цих питань і проводяться науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями. 

Науковідослідження в галузіохоронипраціздійснюютьтакожбагатоінститутівНаціональноїакадемії наук, кафедривідповідногонапрямкутехнічних, медичних та іншихвищихнавчальнихзакладів.

Науковідослідженняздійснюютьвідповідно до національних, галузевих, регіональних та ініціативнихпрограм.

Пріоритетні напрямки дослідженьспрямовані на розробку: нормативно-правового забезпечення; системного підходу до створеннябезпечних і нешкідливих умов праці на виробництві; критеріївоцінкивпливушкідливих і небезпечнихфакторів і технічнихзасобів для їхньоговизначення у виробничихумовах; створенняпромисловістюзасобівіндивідуальногозахиступрацівників; систем контролю, аналізу, прогнозування, профілактики і ліквідаціїнаслідківаварійнихситуацій у найнебезпечнішихвиробництвах і т.ін.

17. Аналіз виробничого травматизму за причинами та травматичними чинниками

В межах одного і того ж галузевого об'єкта можуть мати місце комфортні, допустимі або несприятливі умови праці. Тому аналіз умов праці ставить собі за мету виявлення причин та травмуючих чинників, що є характерними для даного технологічного процесу, для конкретного робочого місця та визначення їх впливу на рівень травматизму, стан здоров'я та працездатність працюючих для підвищення рівня безпеки галузевих виробництв.

Виробничий травматизм зумовлюють організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні та психофізіологічні причини.

Організаційні причини: відсутністьабонеякіснепроведеннянавчання з питаньохоронипраці; відсутність контролю; порушеннявимогінструкцій, правил, норм, стандартів; невиконаннязаходівщодоохоронипраці; порушеннятехнологічнихрегламентів, правил експлуатаціїустаткування, транспортнихзасобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатнійтехнічнийнагляд за небезпечними роботами; використанняустаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: невідповідністьвимогамбезпекиабонесправністьвиробничогоустаткування, механізмів, інструменту; недосконалістьтехнологічнихпроцесів;  конструктивні вади устаткування, недосконалістьабовідсутністьзахиснихзагороджень, запобіжнихпристроїв, засобівсигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищенийвміст у повітріробочих зон шкідливихречовин; недостатнєчинераціональнеосвітлення; підвищенірівні шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку; незадовільнімікрокліматичніумови; наявністьрізноманітнихвипромінюваньвищедопустимихзначень; порушення правил особистоїгігієнитощо.

Психофізіологічні причини: помилковідіївнаслідоквтомипрацівника через надмірнуважкість і напруженістьроботи; монотонністьпраці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідністьпсихофізіологічнихчиантропометричнихданихпрацівникавикористовуванійтехніцічивиконуванійроботі.

Основними несприятливими чинниками зовнішнього та виробничого середовища є типи сировини, будівельних матеріалів, середньо-та високочастотний шум з рівнем звукового тиску в межах 90-110 дБ, інтенсивно підвищена або понижена температура повітря, променеве тепло і т.ін.

Основними несприятливими чинниками зовнішнього середовища на ділянках виготовлення бетону є забруднення повітря пилом, інтенсивний шум, зварні аерозолі при арматурних роботах, вібрація при ущільненні бетонної суміші вібраторами. На робочих місцях бетоноукладачів фіксується вібрація з амплітудою від 0,013 До 0,050мм, а в окремих випадках до 0,450 мм при частоті 40-100 Гц.

За останні роки рівень травматизму на окремих видах будівельних робіт не знизився, а навпаки, збільшився. Зросла кількість нещасних випадків при експлуатації будівельних машин, обладнання. Збільшився також травматизм при роботах з монтажу будівельних конструкцій.

За статистичними даними з загальної кількості нещасних випадків в умовах галузі 18% припадає на електротравматизм, який призвів до найбільшої кількості травм з смертельним наслідком. Види робіт і причини, що викликали ураження працюючих електричним струмом, розподіляються таким чином: роботи під напругою — 51,5; відсутність огороджуючих пристроїв — 10.5; відсутність надійної ізоляції — 20; відсутність заземлення — 9; невикористовування засобів індивідуального захисту — 6; відсутність безпечної напруги (36 В і нижче) — 3%.

В умовах галузі частіше всього травмуються монтажники, водії, строповщики-вантажники; різноробочі; мотористи-оператори; машиністи автокранів. За частотою випадків травматизму особливо небезпечними є професії, що пов'язані з обслуговуванням будівельно-дорожніх машин.

Рівень травматизму, пов'язаний з засобами механізації в умовах галузі, складає 48% від загальної кількості травм.

В умовах галузі для зниження рівня травматизму особливе значення має правильне і своєчасне розслідування нещасних випадків та аналіз виробничого травматизму за причинами і травмуючими чинниками залежно від специфіки структурних підрозділів.

18. Розслідування нещасних випадків

Власник повинен проводити розслідування і вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (ст. 22 Закону «Про охорону праці» і Положення, затвердженого Кабміном 21.08.01 № 1094). ДіяцьогоПоложенняпоширюється на підприємства, установи й організаціїнезалежновід форм власності.
Нещаснівипадкикласифікують за такими ознаками:
1. За кількістюпотерпілих: 
- одиночні, коли потерпає одна людина; 
- групові, коли одночасно, наприкладтравмуютьсядвічибільше особи незалежновідступенюушкодженняїхньогоздоров'я.
2. Виробничогочиневиробничого характеру.
До виробничих нещаснихвипадків відносятьсяті, щозв'язані з виробництвом – такі нещасні випадки, щовідбулися в робочий час при виконаннітрудовихобов'язківабодорученьроботодавця, у тому числі у відрядженнях, а також при діях в інтересахпідприємства. З метою розслідування та обліку таких нещаснихвипадків складається акт розслідуваннянещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок Н-1 чи акт спеціального розслідування. Нещаснівипадки, щовідбулися з працівниками на територіїпідприємстваабо в іншомумісціроботи, під час перерви для відпочинку і харчування, а такожпід час перебуванняпрацівників на територіїпідприємства в зв'язку з проведеннямроботодавцемнаради, одержаннямзаробітної плати, обов'язковимпроходженняммедичногоогляду, а також у випадках, передбаченихколективним договором, розслідуютьсязгідно з Положенням і про кожен з них складається акт за формою Н-1. 

До нещаснихвипадків невиробничого характеру відносятьсяті, що не пов’язані з виконаннямтрудовихобов’язків, отруєння, самогубства, ураженняелектричнимструмом, опіки, отриманівнаслідокстихійного лиха, контакту з тваринами, при виконаннідонорськихфункцій, громадськихобов’язків, при прямуванні на роботу чи з роботи транспортом, що не належитьпідприємству і т. п. За результатами розслідування таких нещаснихвипадківскладається акт за формою НТ (невиробничий травматизм).
3. За типом розслідування: типовечиспеціальне розслідування.
Спеціальне розслідування проводиться при нещасних випадкахізсмертельниминаслідками, при групових нещасних випадках, у разі нещасноговипадку з тяжкими наслідками та при зникненніпрацюючогопід час виконаннятрудовихобов’язків. Розслідуванняведеться з оформленням акту спеціального розслідування за формою Н-5.Типове розслідування ведеться з оформленням акту Н-1.

19. Використання статистичної звітності і актів розслідування нещасних випадків і професійних захворювань в аналітичній роботі. Показники частоти та тяжкості травматизму.

Які бувають причини нещасних випадків відповідно до статистичної звітності?

Відповідно до статистичної звітності причини нещасних випадків класифікуються:

1. Конструктивні недоліки машин, механізмів, обладнання й інструменту, захисних та запобіжних пристроїв.

2. Несправність машин, механізмів, обладнання, пристроїв та інструментів.

3. Незадовільний технічний стан будівель та їх елементів.

4. Недосконалість технологічних процесів.

5. Порушення технологічних процесів.

6. Порушення правил дорожнього руху.

7. Незадовільна організація робіт, порушення режимів праці і відпочинку, незадовільна організація і утримання робочих місць, території, порушення правил безпеки адміністрацією.

8. Незастосування засобів індивідуального захисту з причин їх несправності, невідповідності або відсутності спецодягу, спецвзуття і ЗІЗ.

9. Недоліки навчання й інструктування працівників з питань безпечних прийомів праці, відсутність необхідних навичок.

10. Використання працівників не за призначенням.

11. Інші причини.

Як складається звітність про нещасні випадки?

На підставі актів про нещасні випадки складається державна статистична звітність про потерпілих при нещасних випадках за формою, затвердженою Держкомстатом.

За підсумком кварталу, півріччя й року роботодавець проводить аналіз причин травматизму й профзахворювань та розробляє і здійснює заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Підприємства та Фонд соціального страхування ведуть облік нещасних випадків, що пов’язані з виробництвом.

Центральні органи виконавчої влади, Держгірпромнагляд ведуть оперативний облік нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, потерпілих унаслідок групових випадків та випадків із смертельним наслідком.

Департамент пожежної безпеки МНС веде облік потерпілих під час пожеж, а державна санітарно-епідеміологічна служба та робочі органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування - облік потерпілих від гострих професійних захворювань або отруєнь.

У формі статистичної звітності вказують число днів неявок у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю потерпілих при нещасних випадках на виробництві і затрати на заходи з охорони праці за звітний період.

Звітність про потерплих при нещасних випадках на виробництві підписують роботодавець, головний бухгалтер і голова профспілкового комітету.

20. Професійні захворювання, характерні для працівників галузі.

При виконанні будівельних робіт використовуються різноманітні будівельні машини, при роботі яких основними несприятливими чинниками є вібрація і шум, запилення і загазованість повітря та інші шкідливі фактори.

При роботі будівельних машин мас місце загальна вібрація. При керуванні екскаваторами амплітуда загальної вібрації досягає до 1,4 мм, а в кабінах фіксується шум, параметри якого значно вище нормативних границь (58-105 дБ). Концентрація пилу у повітрі кабін іноді досягає 55 мг/м3, а вміст в ній оксидів вуглецю становить 7-35мг/м3. Спостерігається висока температура повітря в літню пору року (до 35-40°) і низька в зимову (до -4°). Подібна картина спостерігається в умовах праці водіїв тракторів, автосамоскидів, бульдозерів. Перегрівання повітря кабін влітку і переохолодження взимку характерне для кабін баштових та самохідних кранів.

Крім вищезгаданого робота водіїв супроводжується нервово-емоційним напруженням у зв'язку зі складністю діяльності за пультом управління вказаних машин.

В окремих працівників, що обслуговують будівельні машини і техніку, можуть мати місце професійні захворювання — вібраційна хвороба, пневмоконіоз, хвороби опорно-рухового апарату, ураження слуху.

 В умовах праці будівельників при зведенні будівель і споруд основними несприятливими моментами слід вважати інтенсивну фізичну працю (перекладання вручну за зміну до 6т вантажів), яка відбувається під відкритим небом і переважно на висоті. При роботі монтажника-висотника, крім чинника висоти, набуває особливого значення незручна поза, яка поєднується з напруженою фізичною працею. Проведення зварювальних робіт при монтажних роботах характеризується забрудненням повітря зварним аерозолем і газами. Використання інструментів для забивання деталей веде до генерації інтенсивного шуму (до 140 дБ).

На будівництві ручні ущільнювачі бетону генерують вібрацію амплітудою 0,1-0,9 мм, частотою 45-105 Гц і віброшвидкістю 1,2-1,9 см/с, що перевищує допустимі нормативи. Крім вібрації і шуму, при цих роботах має місце забруднення повітряного середовища пилом, оксидами вуглецю, меншою мірою — окислами азоту, джерелом яких є вихлопні гази потужних самоскидів.

У деяких робітників галузі відмічаються випадки професійної патології: вібраційна хвороба, пневмоконіози, ливарна лихоманка при наявності у зварному аерозолі оксиду цинку.

Опоряджувальні роботи всередині будівель і споруд за умовами праці різноманітні. Столярні і санітарно-технічні роботи характеризуються інтенсивним шумом, який генерують машини, наявність у повітрі пилу і зварного аерозолю. При виконанні штукатурно-малярних робіт має місце забруднення повітряного середовища парами розчинників, у першу чергу ксилолом і толуолом в кількостях, що в середині будівлі значно перевищують допустимі норми. При фарбуванні приміщень фарбами на основі латексів і емульсій у повітрі фіксується стирол (від 3,6 до 28мг/м3) і у невеликих кількостях аміак і етилбензол.

Шліфування всередині будівель за допомогою шліфувально-затирочних машин супроводжується генерацією шуму, рівень інтенсивності якого вище допустимих нормативних значень. При прибиранні будівельного сміття повітря забруднюється пилом в концентраціях, що іноді доходять до сотень мг/м3. Температура повітря при опоряджувальних роботах у зимову пору року значно нижча допустимої.

Обігрівання будівель і їх сушка з допомогою газотеплогенераторів супроводжується надходженням у повітря окислів вуглецю, концентрацією до 60% вище ГДК і окислів азоту на 10-15% вище ГДК.

У робітників, зайнятих на заключному етапі будівництва, фіксуються випадки отруєння розчинниками, дерматити і екземи, захворювання опорно-рухового апарату.

Знання вказаних вище професійних небезпек і шкідливих особливостей деяких виробничих процесів у працівників, зайнятих на різних видах будівельних робіт, дасть змогу покращити організацію праці, систему управління охороною праці та розробити заходи щодо профілактики захворювань і зміцнення здоров'я працюючих на галузевих об'єктах.

21. Статистика захворюваності та її соціально-економічні наслідки у галузі.

22. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

Основні положення державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Соціальне страхування – це  система прав і гарантій, спрямованих на матеріальну підтримку громадян, передусім тих, які працюють, і членів їхніх сімей у разі втрати ними з незалежних від них обставин (захворювання, нещасний випадок, безробіття, досягнення пенсійного віку тощо) заробітку, а також здійснення заходів, пов’язаних з охороною здоров’я застрахованих осіб. Соціальне страхування є важливим чинником соціального захисту населення.

Згідно зі статтею 5 Закону «Про охорону праці» усі працівники підлягають загальнообов’язковому соціальному страхуванню від нещасного випадку і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру такого страхування визначає Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». До цього закону закладено сучасну систему соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань, яка полягає не просто у збиранні внесків з підприємств і виплаті компенсацій тим, хто одержав травму чи захворів, а передусім на недопущенні травматизму, прагненні поставити працівника «на ноги», а вже потім на виплаті допомоги. Ефективність такої системи доведено досвідом функціонування систем соціального страхування Німеччини, Великої Британії, США та інших розвинених країн.

Завданнями страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (надалі  скорочено – від «нещасного випадку») є:

  1.  профілактичні заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю працівників;
  2.  відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
  3.   відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВ) – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом базується на принципі трипартизму, тобто здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни (в окремих випадках – члени їх сімей), страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування, тобто працівники.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи.

Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які підлягають обов’язковому страхуванню, вважаються застрахованими незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку, та перелік професійних захворювань затверджується Постановою Кабінету Міністрів України.

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов’язань перед потерпілим, а такого роду нещасний випадок або професійне захворювання також є страховим випадком.

У разі настання страхового випадку Фонд зобов’язаний:

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, завдану працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної або швидкої допомоги потерпілому;

4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого;

5) забезпечити потерпілому повний обсяг медичної допомоги;

6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства;

8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого, якщо потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб зі зниженою працездатністю;

9) організовувати робочі місця для інвалідів;

10) надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рахунок Фонду;

11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;

12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я працівників або в разі їх смерті

Каліцтво або ж інше ушкодження здоров’я (травма, хвороба) працівника призводить до втрати ним професійної працездатності, а відтак – до втрати заробітної плати та інших доходів, а отже він позбавляється  можливості для нормального існування і самого себе, і своїх утриманців. Тому Закон «Про охорону праці» передбачає, що в разі ушкодження здоров’я працівника йому повинно бути надано відповідне відшкодування, а в разі його смерті відшкодування надають членам сім’ї померлого. Відшкодування здійснює ФССНВ, який виплачує страхові виплати застрахованому чи особам, які мають на це право. За наявності факту завдання моральної шкоди потерпілому здійснюють страхову виплату за моральну шкоду.

У разі травмування, профзахворювання або смерті працівника він і члени його сім’ї мають право на отримання однієї або кількох з наведених нижче страхових виплат:

1) щомісячна страхова виплата;

2) разова допомога;

3) пенсія з інвалідності потерпілому;

4) пенсія у зв’язку з втратою годувальника;

5) виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) для компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу.

(Деталі виносяться на СРС для оцінки «А»)

Щомісячна страхова виплата компенсує потерпілому та членам його сім’ї втрачений заробіток. Її розмір встановлюють відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я, і не може перевищувати його. Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю ФССНВ і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.

У разі смерті потерпілого право на отримання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася впродовж не більш як десятимісячного терміну після його смерті. Суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначають із середньомісячного заробітку померлого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Разову страхову виплату сплачують у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого. Суму цієї виплати визначають із розрахунку середньомісячного заробітку його за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності. Якщо встановлено, що ушкодження здоров’я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим НПАОП, розмір разової допомоги може бути зменшено до 50 відсотків.

У разі смерті потерпілого витрати на його поховання несе ФССНВ, а сім'ї померлого сплачують разову допомогу, розмір якої повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за річний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася впродовж не більш як десятимісячного терміну після смерті потерпілого.

Виплата пенсії з інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання провадиться потерпілому відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення. Неповнолітнім, які народилися інвалідами внаслідок травмування або профзахворювання матері під час її вагітності, а також учням, студентам, аспірантам тощо, які стали інвалідами під час відповідних занять або робіт, ФССНВ здійснює щомісячні страхові виплати як інвалідам дитинства, а після досягнення ними 16 років – у розмірі середньомісячного заробітку, що склався на території області (міста) проживання цих осіб, але не менше середньомісячного заробітку в країні на день виплати.

Страхові витрати на медичну та соціальну допомогу – це витрати на придбання ліків, спеціальний медичний або постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, додаткове харчування, оплату санаторно-курортних путівок інвалідам тощо.

Витрати на догляд за потерпілим відшкодовує Фонд незалежно від того, ким вони здійснюються. Якщо встановлено, що потерпілий потребує кількох видів допомоги, оплата провадиться за кожним її видом.

Потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам I групи щорічно безоплатно за медичним висновком надають путівку для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує ФССНВ. Йому  компенсують також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпілого, Фонд компенсує витрати на проїзд і житло.

За наявності у потерпілого відповідно до висновків МСЕК медичних показань для отримання автомобіля Фонд компенсує вартість придбання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, пального, а також ремонту і технічного обслуговування та навчання керуванню автомобілем.

Згідно з висновком МСЕК Фонд може відшкодовувати й інші витрати.

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим і членам їхніх  сімей  додаткові  виплати  відповідно  до колективного чи трудового договору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюють у вигляді разової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Суму страхової виплати за моральну шкоду визначають в судовому порядку і вона не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.

Допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю виплачують у розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачує власник або уповноважений ним орган за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

За працівниками,  які  втратили  працездатність, зберігаються  місце  роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до  відновлення  працездатності  або  до  встановлення стійкої  втрати  професійної  працездатності.  У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його  навчання,   перекваліфікація, працевлаштування  відповідно  до медичних рекомендацій. Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на  виробництві  або  професійним  захворюванням  зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком,  а  також  до  стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Усі види соціальних послуг і виплат надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, зареєстровано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні. Для профілактики нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві

Фонд здійснює заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров’ю працівників, викликаної умовами праці, провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.

Фінансування Фонду здійснюється за рахунок:

– внесків роботодавців;

– капіталізованих платежів, що надійшли у разі ліквідації страхувальників;

– прибутку, отриманого від тимчасово вільних коштів Фонду;

– коштів, отриманих від стягнення штрафів і пені;

– добровільних внесків.

Працівники не несуть жодних витрат на страхування від нещасного випадку.

23. Мета і завдання аналізу умов праці щодо санітарно-гігієнічного обстеження галузевих об’єктів.

Аналіз умов праці передбачає санітарно-гігієнічне обстеження окремих дільниць і санітарну характеристику конкретних професій галузевих об'єктів.

Санітарно-гігієнічне обстеження дільниць має включати такі характеристики:

1.   Тип будівель, кількість поверхів, будівельний матеріал, місце розташування, стан стін, стелі, підлоги, вид матеріалу, яким покриті огородження.

2.   Площа, висота, кубатура приміщення. Корисна площа і кубатура на одного робочого.

3.  Детальне вивчення технологічного процесу, характеристика обладнання, сировини, циклічність виробництва і т.ін.

4.   Метеорологічні   умови   на   основних робочих   місцях (температура повітря, відносна вологість, швидкість руху повітря, джерела випромінювання і ін.).

5.   Наявність пилу, шкідливих газів і парів у повітрі робочої зони, їх джерела, хімічний склад, концентрація в мг/м.

6.   Виробничий шум, вібрація місцева, або загальна, джерела і параметри на робочих місцях.

7.   Системи опалення, вентиляції, освітлення, їх ефективність і відповідність прийнятим нормативам.

8.   Загальний санітарний стан дільниці, побутові приміщення, достатність і відповідність будівельним нормам і правилам.

9.  Дотримання санітарного законодавства при організації технологічного процесу щодо обмеження впливу шкідливих виробничих чинників на організм людини та заходи попередження негативних наслідків і їх ефективність.

Санітарна характеристика умов праці галузевих об'єктів при аналізі конкретної професії передбачає:

1.  Детальний послідовний аналіз виробничих процесів, характеристику матеріалів і обладнання, що використовується, тривалість робочого дня, обідніх та короткочасних перерв у процесі праці;

2.   Наявність на робочому місці шкідливих чинників, важкість праці, максимальну вагу переміщуваних вантажів, незручність чи незручність виробничої пози, часовий фактор та інше;

3.   Напруженість праці, напруженість аналізаторних функцій, монотонність робіт, режим праці і відпочинку.

Після закінчення обстежень складається акт, який включає опис об'єкта, отримані дані про гігієнічну оцінку умов праці і перелік санітарно-оздоровчих заходів.

На підставі цього акту розробляється єдиний комплексний план санітарно-оздоровчих заходів на рік з врахуванням перспективного розвитку галузевого об'єкту.

При підготовці плану враховуються результати санітарно-гігієнічних досліджень і аналізу захворювань по дільниці, дані періодичних медичних оглядів, акти розслідування професійних захворювань, дійсні санітарно-гігієнічні норми.

План має включати такі розділи :

1.   Організаційні і технологічні заходи.

2.   Санітарно-технічні заходи (герметизація, видалення шкідливих газів і парів, зниження рівня шуму, вібрації, інфрачервоної радіації і т.ін.).

3.   Профілактичні заходи. Проведення попередніх і періодичних медичних оглядів, підготовка дільниць, побутових приміщень до осінньо-зимового періоду, влаштування теплових завіс і т.ін.

4.   Санітарно-гігієнічний нагляд і контроль за станом повітряного середовища, питною водою, за рівнем шуму, вібрації, і ін. Проведення лекцій та санітарно-гігієнічної роботи (проведення бесід за напрямками: алкоголізм, паління, наркотики та ін.). Тематика лекцій і бесід повинна відображати вплив несприятливих виробничих чинників і питань профілактики професійних захворювань.

В план повинні включатися також заходи по загальному санітарному благоустрою (колір стін, обладнання, озеленення і ін.), що є не специфічним подразником і може сприятливо впливати на працездатність людини. Цей план повинен включати всі оздоровчі заходи, які можуть бути не тільки чисто санітарного, але і технічного спрямування (робота з техніки безпеки, раціоналізація виробничого процесу). У план вносяться також заходи щодо режиму праці і відпочинку, організації робочого місця, вивчення причин травматизму і т.ін. Єдиної форми комплексного плану санітарно-оздоровчих заходів бути не може. Він має передбачати всю роботу по оздоровленню умов праці, терміни її виконання, прізвища осіб, що відповідають за їх виконання і відповідну вартість.

24. Причини та чинники, що формують умови праці.

Умови праці органічно пов'язуються з виробничим середовищем. До виробничих умов праці належать всі елементи виробничого середовища, що впливають на організм людини, її працездатність безпосередньо в процесі праці.

Умовно можна виділити три групи чинників, що формують умов праці.

До першої групи належать чинники, що визначають характер умов праці, обумовлений нормативним та законодавчим державним регулюванням (тривалість робочого часу і режим праці і відпочинку, санітарні норми і вимоги, система державного контролю та нагляду за дотриманням діючого законодавства, норм, вимог і правил щодо умов праці і т.д.); соціально-психологічний клімат, ефективність використання пільг і компенсацій за роботи, що пов'язані з шкідливим впливом.

До другої групи належать технічні і організаційні чинники, що безпосередньо впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, в цехах і на підприємстві в цілому. Це засоби праці (виробничі будівлі, споруди, санітарно-технічні пристрої, технологічне обладнання, інструменти, пристосування, засоби, що забезпечують технічну безпеку праці та ін.); предмети праці (сировина, матеріали, готові вироби); технологічні процеси (фізичні, механічні, хімічні методи обробки); організаційні форми виробництва, праці і управління (рівень спеціалізації виробництва, його масштаби, змінність роботи підприємства, перервність і неперервність виробництва, форми праці, його методи відносно робочої зміни, неділі, року, організація обслуговування робочого місця, структура підприємства і його підрозділів і ін.)

До третьої групи належать природні чинники, що мають особливе значення при формуванні умов праці в будівництві, на транспорті, сільському господарстві та інших галузях промисловості. В цю групу входять такі чинники: географічні (кліматичні зони, висота над рівнем моря, погодні умови); геологічні (характер залягання корисних копалин, спосіб їх добування); біологічні (особливості рослинного і тваринного світу, контакти з різними тваринами, рослинами, мікроорганізмами та продуктами їх життєдіяльності).

Вказані чинники, що формують умови праці, мають особливо важливе значення при проектуванні промислових об'єктів і конструюванні нової техніки і технології. Від того, наскільки повно при розробці проектів вони враховуються, буде залежати сприятливість чи несприятливість чинників, що формують умови праці.

Сформовані під дією різноманітних чинників умови праці являють собою сукупність елементів, що у свою чергу впливають на здоров'я, настрій та ін. При цьому мається на увазі як позитивна дія, так і негативна, що призводить до надмірного напруження фізіологічних і психологічних функцій організму або до виникнення хворобливого стану і невдоволення умовами праці.

Офіційний стандарт "ССБТ. Шкідливі і небезпечні виробничі чинники. Класифікація" розглядає елементи виробничого середовища тільки як джерело можливого погіршення здоров'я людини. Однак несприятлива дія всіх виробничих елементів обумовлюється не їх наявністю, а тим, що їх кількісні характеристики значно відхиляються від оптимального або нормативного рівня.

Фізичні навантаження, наприклад, життєво необхідні для людини, якщо вони відповідають її фізіологічним потребам.

Негативну дію вони проявляють лише у тих випадках , коли стають надмірними. Нестача фізичних навантажень або їх відсутність приносить організму людини не меншу шкоду, ніж їх надмірність, особливо якщо ця нестача супроводжується нервово-емоційним напруженням.

Якщо всі елементи виробничого середовища і організму людини зрівноважуються, тоді умови праці оцінюються як сприятливі.

Сприятливими слід вважати такі умови праці, коли кількісна і якісна сукупність їх елементів формує у людини задоволення щодо результатів праці.

Елементи виробничого середовища можуть бути неврівноваженими внаслідок негативного впливу будь-яких шкідливих чинників і тоді умови праці оцінюються як несприятливі.

До несприятливих належать такі умови праці, коли їх дія здатна викликати у людини глибоку втому, що накопичуючись, може призвести до хворобливого стану або призвести до патології. Крім цього, у людини створюється негативна думка про роботу (мало-престижність, непопулярність і т. ін).

Критеріями вважаються показники, що характеризують функціональний стан і здоров'я працівника (показники сили, швидкості нервових процесів, уваги, пам'яті, фізичної сили і витривалості, діяльності серцево-судинної системи, захворюваності і т.ін.).

З кінця минулого століття мірою тяжкості праці була кількість енергії (в калоріях), яка витрачалася при виконанні механічної роботи. Такий підхід був правомірним, коли для виконання роботи необхідні були тільки м'язові зусилля. В наш час для оцінки тяжкості праці єдиний енергетичний показник недостатній, бо він не враховує розумові і нервово-емоційні навантаження, що не дозволяє об'єктивно оцінювати вплив умов праці на організм людини.

Крім цього, при аналізі причин і чинників, що формують умови праці, необхідно мати на увазі, що комплекс несприятливих чинників виробничого середовища може чинити більш сильний вплив на організм, ніж ізольована дія кожного з них окремо. Наприклад, в процесі гідроізоляційних та опоряджувальних робіт у повітря виробничих приміщень виділяється декілька хімічних сполук, причому токсичність їх значно вища, ніж сума токсичності окремих компонентів, що використовуються при цих роботах.

Поділ умов праці відповідно до гігієнічної класифікації за ступенем шкідливості та небезпечності з точки зору несприятливого впливу їх на працездатність і здоров'я людини нічим принциповим не відрізняється один від одного.

Шкідливі або небезпечні роботи можуть призвести до професійних захворювань або травматизму, а напружена розумова праця — до розвитку неврозів, завчасного атеросклерозу і ін. Різниця полягає не в ступені несприятливого впливу, а в його характері. В одному випадку це буде хронічне професійне захворювання, в іншому — травма або виробничо-обумовлене серцево-судинне або інше захворювання як результат перевтоми. Всі вони можуть стати причиною: погіршення стану здоров'я, зниження працездатності, інвалідності і завчасного припинення виробничої діяльності, тому в цьому відношенні між ними немає істотної різниці.

Крім цього, в умовах навіть однієї галузі важко знайти роботи, які можна було б вважати тільки тяжкими, тільки шкідливими, або тільки напруженими. У більшості випадків при несприятливих умовах праці можна спостерігати всі або декілька ознак, що діють одночасно. В наш час навіть ті професії, що традиційно вважалися чисто робітничими, нині мають суттєві нервово-психічні навантаження через переробку великого об'єму інформації (оператори, сталевари). Тому поділ умов праці за тяжкістю, шкідливістю та напруженістю не дає об'єктивної підстави для кількісної оцінки їх впливу на організм людини.

Однак з упевненістю можна сказати, що дія всього комплексу несприятливих виробничих чинників у будь-якому поєднанні неминуче відбивається на рівні працездатності і в цілому на стані організму людини. При цьому різноманітні, іноді не схожі за фізичними, хімічними чи біологічними властивостями чинники і їх поєднання можуть викликати однозначні обмеження працездатності і погіршення стану здоров'я людини, хоча зміни відбулися в різних системах організму.

Таким чином, однакові за тяжкістю зміни в організмі людини можуть бути обумовлені різноманітними причинами. Це можуть бути шкідливі чинники зовнішнього середовища, надмірні фізичні або розумові навантаження, дефіцит рухів при підвищеному нервово-емоційному напруженні або, навпаки, недостатня кількість інформації і т.ін.

Отже всі вказані різноманітні причини призводять до одних і тих же наслідків — безпосередніх або віддалених в часі змін функціонального стану організму людини як реакції на вплив всієї сукупності елементів умов праці.

Найбільш повно характеризує ступінь цього впливу поняття "тяжкість праці". Це поняття поєднує сукупну дію на працюючу людину різноманітних елементів умов праці.

Під тяжкістю праці розуміють ступінь сукупної дії всіх елементів, що становлять умови праці — санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціально-психологічних на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відновлення енергетичних ресурсів (сили). У такому розумінні поняття "тяжкість праці" однаково використовується по відношенню як до фізичної, так і розумової праці, а також тих видів робіт, що виконуються у шкідливих та небезпечних умовах. Іншими словами, тяжкість праці — це функціональне напруження організму людини, що виникає під дією як фізичного, так і психічного (нервово-емоційного) навантаження, а також інших виробничих умов.

До функціональних змін, що відбуваються в організмі людини протягом робочої зміни або тижня, залежно від умов праці, можна

віднести:

а)  при сприятливих здорових і безпечних умовах праці—поліпшення функціональних можливостей організму як наслідок тренованості, що призводить до підвищення працездатності і продуктивності праці;

б)  при несприятливих умовах праці — підвищення виробничої втоми або перевтоми, що призводить до зниження працездатності і продуктивності праці, а також до виникнення захворювань і виробничого травматизму.

З плином часу сприятливі (здорові і безпечні) умови праці призводять до збереження і поліпшення здоров'я людини, продовження тривалості трудового довголіття, підвищеної опірності і функціональної здатності організму. При несприятливих умовах праці з часом розвиваються початкові патологічні зміни (так звані передзахворювання), а при тривалій праці в цих умовах — професійні або виробничо-обумовлені хронічні захворювання, зниження віку працездатності і скорочення її періоду, завчасне старіння і т.ін.

Якісна і кількісна характеристика результатів трудової діяльності, фізіологічні параметри і показники здоров'я знаходяться в залежності від того, в якому з функціональних станів перебуває організм людини. Як відомо, організм людини в процесі праці зазнає три функціональні стани: нормальний, граничний (між нормою і патологією) і патологічний. Очевидно, що основну роль у вирішенні проблеми вдосконалення умов праці в галузі буде відігравати подальше скорочення частки ручної праці, особливо тяжкої та малопродуктивної, впровадження нових видів машин, обладнання, приладів та апаратів, опрацювання нових методів і прийомів праці, що вимагають нової техніки, технології та організації виробництва.

25. Аналіз умов праці за показниками чинників виробничого середовища.

Умови предметної діяльності в будь-якій галузі народного господарства мають велике значення практично для всіх виробничих показників: продуктивності праці, якості робіт, безпеки працюючих і т. ін.

Умови праці — сукупність чинників виробничого середовища та трудового процесу, які впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

За більш повним визначенням умови праці — це складне суспільне явище, яке формується в процесі праці під впливом соціально-економічних, технічних, організаційних і природних чинників, які впливають на здоров'я, працездатність, ставлення до праці, ефективність праці, рівень життя і розвиток людини як головної сили суспільства.

Умови праці характеризуються технічними, санітарно-технічними, естетичними та організаційними показниками.

Технічні показники умов праці характеризують технічний рівень засобів праці — ступінь механізації, автоматизації, оснащення ними галузі і вдосконалення існуючих технологічних процесів.

Санітарно-гігієнічні показники умов праці характеризують виробниче середовище — рівень освітлення, загазованість, мікрокліматичні параметри, рівень шуму, вібрації та ін.

Естетичні показники умов праці характеризують естетичне оформлення знарядь праці, робочих місць, інтер'єрів виробничих приміщень, кольорове оформлення виробничого середовища, застосування матеріалів, що використовуються за призначенням.

Організаційні показники умов праці характеризують вибір оптимальних режимів праці і відпочинку, стан виробничих і побутових приміщень, забезпечення працюючих засобами захисту і т.ін.

На галузевих об'єктах кожне підприємство має свою специфіку щодо умов праці, яка пов'язана з місцевими особливостями, з рівнем технічної оснащеності структурних підрозділів та особливостями технологічного процесу. Тому аналіз умов праці має на меті виявлення небезпечних та шкідливих чинників, які є характерними для конкретного виробничого процесу, робочого місця, вивчення їх впливу на стан здоров'я та працездатність людини.

Наказом Міністерства охорони здоров'я № 382 від 31 грудня 1997 р. затверджена "Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу".

Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу має за мету здійснення:

° гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на конкретних робочих місцях;

° атестації робочих місць за гігієнічними показниками;

° санітарно-гігієнічної експертизи та паспортизації виробничих підприємств галузі;

° встановлення пріоритетності у проведенні оздоровчих заходів та розробку рекомендацій для профвідбору, профпридатності на рівні дільниці, підприємств, організації та галузі в цілому.

Розробка рекомендацій та заходів має здійснюватися за принципом диференціації умов праці залежно від фактичних конкретно визначених рівнів (чинників) виробничого середовища і трудового процесу у порівнянні з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами та можливим їх впливом на стан здоров'я працюючих.

Конкретно визначені чинники на підставі аналізу умов праці, що можуть призвести до патологічних змін у стані здоров'я працюючих, дають право віднести умови праці на робочих місцях до певного класу за шкідливістю та потенційною небезпечністю.

Основні поняття, що застосовуються у гігієнічній класифікації, при аналізі умов праці мають таке офіційне визначення:

1.  Шкідливий виробничий чинник — чинник трудового процесу та середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров'я;

2.  Небезпечний виробничий чинник — чинник трудового процесу та середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого раптового пошкодження здоров'я.

Показник, який враховує вплив усіх елементів умов праці та виробничого середовища на організм людини, прийнято називати тяжкістю праці та напруженістю праці. Офіційно гігієнічна класифікація дає таке визначення важкості та напруженості праці.

Важкість (тяжкість) праці — характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м'язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Напруженість праці — характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральну нервову систему.

Вказані показники умов праці однаково застосовуються як до розумової, так і до фізичної праці. Правомірність застосування таких показників зумовлена тим, що організм людини не однаково реагує на вплив різних елементів умов праці. Однакові зміни в організмі працюючих можуть бути викликані різними причинами. В одних випадках це можуть бути будь-які шкідливі чинники навколишнього середовища, в інших — надмірне фізичне або розумове навантаження, в третіх — дефіцит рухів (гіподинамія) при підвищеному емоційному напруженні або надмірна їх інтенсивність, а також в деяких конкретних умовах можливий різний збіг вказаних причин.

Отже тяжкість і напруженість праці характеризує збіг обставин та вплив всіх виробничих елементів, що складають умови праці на організм людини. Згідно з сучасною фізіологічною теорією функціональних систем розрізняють три функціональні стани організму людини: нормальний, граничний (між нормальним і патологічним) і патологічний. В процесі трудової діяльності під впливом різноманітних виробничих чинників у людини може сформуватися тільки один з цих трьох функціональних станів організму. Тому їх можна використовувати при аналізі умов праці для встановлення категорії тяжкості за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу Відповідно до принципів гігієнічної класифікації умови праці за ступенем шкідливості та небезпечності розподіляються на: оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

Оптимальні умови праці — це такі, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а і створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.

Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих чинників встановлені для мікрокліматичних параметрів і чинників трудового процесу. При таких умовах всі елементи виробничого середовища перебувають у достатній відповідності з фізіологією людини.

Для інших чинників за оптимальні нормативи приймаються такі показники, за яких несприятливі умови виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні умови праці для людини.

Безпечні умови праці — це такі умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих чинників на працюючих виключений або їх рівні не перевищують гігієнічні нормативи.

Якщо вплив виробничого середовища в межах норми або один з елементів виробничого середовища трохи перевищує встановлені норми — умови праці класифікуються як допустимі.

Допустимі умови праці характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх нащадків у найближчому та віддаленому періоді.

Шкідливі умови праці характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, що перевищують нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого або на його нащадків.

Шкідливі умови праці за рівнем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступені.

Перший ступінь — умови праці, що характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

Другий ступінь — умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводити у більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології;

Третя ступінь — умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до підвищення рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та, як правило, початкових стадій професійних захворювань;

Четвертий ступінь — умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища, які здатні призводити до розвитку виражених форм професійних захворювань, значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Поряд з цими умовами праці гігієнічна класифікація виділяє в окрему групу небезпечні (екстремальні) умови праці.

Небезпечні (екстремальні) — це умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища, вплив яких на протязі робочої зміни створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Небезпечними вважаються роботи, які виконуються в умовах, небезпечних для життя, не зважаючи на те, що є відповідні засоби захисту, які гарантують безпеку праці (верхолази, водолази та ін.).

До особливо небезпечних робіт належить діяльність, пов'язана з ліквідацією аварій, катастроф, пожеж та інші роботи в особливо небезпечних умовах.

26. Основні напрямки щодо зменшення важкості та напруженості трудового процесу в умовах галузі.

Впровадження автоматизації та механізації виробничих процесів в умовах галузі дає можливість зменшити фізичну напруженість трудових процесів, підвищити безпеку праці та знизити кількість працюючих на тяжких видах робіт. Скорочення тяжких операцій за рахунок автоматизації і механізації веде до скорочення частки працівників ручної праці, до підвищення її продуктивності.

На багатьох виробничих процесах галузі вже зараз ліквідовані деякі види тяжкої ручної праці. Наприклад, в бетонно-розчинних вузлах, на будівельних майданчиках, на розвантаженні і навантаженні основних видів сировини, будівельних конструкцій і матеріалів використовуються вантажно-розвантажувальні крани, грейфери і інші механізми.

Обґрунтування першочергових напрямків щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу в умовах галузі має включати питання виробничої санітарії як системи організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів і засобів запобігання впливу на працюючих шкідливих виробничих чинників.

Для розробки заходів щодо питань виробничої санітарії в умовах галузі необхідно основну увагу звернути на професійні шкідливості, що можуть виникати внаслідок несприятливого впливу метеорологічних, санітарно-технічних умов або виробничих технологічних процесів як під час будівництва, так і експлуатації галузевих об'єктів.

Розробка заходів та засобів щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу в умовах галузі повинна передбачати:

° заміну шкідливих речовин нешкідливими або менш шкідливими;

° заміну процесів і технологічних операцій, пов'язаних з виникненням шуму, вібрації і інших шкідливих  чинників, процесами або операціями, при яких буде забезпечуватися менша інтенсивність цих чинників або їх повна відсутність;

° заміну твердого та рідкого палива на газоподібне;

° герметизацію та максимальне ущільнення стиків і з'єднань у технологічному обладнанні і трубопроводах з метою запобігання виділення шкідливих чинників в процесі виробництва;

° теплову ізоляцію нагрітих поверхонь обладнання, повітропроводів та трубопроводів;

° комплексну механізацію, автоматизацію, дистанційне управління, а також автоматичну сигналізацію про хід окремих процесів та операцій, пов'язаних з використанням шкідливих чинників;

° укриття механічного транспорту, а також герметизацію при транспортуванні пилоподібних матеріалів;

° рекуперацію шкідливих речовин та очистку від них технологічних викидів;

° блокування технологічного обладнання і санітарно-технічних пристроїв, застосування місцевих витяжок, світильників, шумопоглиначів, амортизацію вібраційного устаткування та ін.;

° раціональну організацію робочих місць та захист їх від впливу електромагнітних іонізуючих випромінювань;

° використання технологічних процесів при яких максимально скорочується кількість ручних операцій, кількість шкідливих викидів і стічних вод.

Заходи щодо покращення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу вимагають врахування всіх можливих негативних наслідків, бо поряд з позитивним впливом при формуванні умов праці, може в деяких випадках мати місце протилежна дія.

Використання деяких видів машин і обладнання, технологічних процесів, предметів праці і нераціональних методів організації праці і виробництва іноді приводять до погіршення умов праці, підвищення нервово-психічного навантаження. Наприклад, в будівельному виробництві впровадження нових машин для опоряджувальних робіт, поряд із підвищенням продуктивності праці, значним її полегшенням призвело до зростання запиленості повітря, що вимагає впровадження додаткових технічних пристроїв для пиловловлювання.

При збільшенні потужностей і швидкості обладнання, зміни традиційних технологічних процесів електрофізичними, електрохімічними, ультразвуковими процесами зростає дія таких несприятливих виробничих чинників, як шум, вібрація, ультразвук і інше, що у багатьох випадках є причиною виникнення несприятливих умов і негативного впливу на здоров'я працюючих.

Впровадження нової техніки і технології веде до несприятливого впливу на умови праці за рахунок того що, наприклад, масштаби автоматизації в галузі досить незначні, що веде до збільшення несприятливих виробничих чинників.

Збільшення об'ємів виробництва на підприємствах не укомплектованих засобами механізації веде до розширення використання ручної праці. Питома вага ручної праці дещо знизилась і в той же час абсолютна чисельність робітників, зайнятих ручною працею в умовах галузі, зросла.

Використання хімічних, біологічно активних речовин, потужних засобів впливу на предмети праці в деяких випадках призводить до зростання нервово-психічного напруження. Поєднання великого нервово-психічного напруження з недостатньою м'язовою роботою є характерною ознакою багатьох професій в умовах галузі. Такий стан речей також негативно впливає на здоров'я працівників, призводить до захворювання серцево-судинної і нервової систем.

У операторів, що працюють на складних ергатичних системах, внаслідок великої кількості сигналів, що поступають на пульт управління, переробки значного об'єму інформації і необхідності швидко приймати рішення, вже через 2-4 год. після початку роботи з'являються ознаки втоми. Розвитку втоми сприяє також недосконала конструкція пультів управління, незадовільна організація праці і санітарно-гігієнічних умов та ін.

Вказані недоліки в організації санітарно-гігієнічних умов праці та значне нервове напруження зумовлюють виникнення професійних та виробничо-обумовлених захворювань.

27. Заходи та засоби захисту працюючих від дії шкідливих та небезпечних чинників.

Захист працюючих від дії небезпечних виробничих чинників

Що таке засоби захисту на виробництві?

Це такі засоби захисту, застосування яких виключає або знижує дію небезпечних чи шкідливих виробничих чинників на одного або кількох працюючих.

Засоби захисту поділяються на дві групи: колективні та індивідуальні.

Засоби колективного захисту призначені для одночасного захисту двох і більше працівників. Засоби індивідуального захисту призначені для захисту окремо одного працівника.

Захистом від небезпечних виробничих чинників є безпечна відстань. Це найменша допустима відстань між працівником і джерелом небезпеки, необхідна для того, щоб забезпечувати безпеку працюючого.

Що таке безпека технологічного обладнання?

У технічних завданнях на розробку нового технологічного обладнання мають передбачатися вимоги щодо запобігання або зменшення на робочих місцях шуму, вібрації, пилу, тепловиділень та інших шкідливих впливів до рівня, допустимого нормативними актами.

На етапі конструювання, дуже важливим є своєчасне виявлення можливих потенційних небезпек і розробка заходів їх запобігання.

Методи створення безпеки технологічного обладнання поділяються на загальні та часткові.

До загальних належать: механізація і автоматизація виробничих процесів; дистанційне управління і спостереження; блокування і сигналізація; надійність і міцність.

До часткових методів безпеки належить захист технологічного обладнання від будь-якої певної небезпеки. Сюди належить герметизація, екранування, теплоізоляція, звукоізоляція, амортизація, огородження, заземлення та ін.

Безпека технологічного обладнання має передбачати правильний вибір принципів дії конструктивних систем, матеріалів, робочих параметрів, а також:

використання у конструкціях технологічного обладнання спеціальних захисних засобів;

дотримання ергономічних вимог;

включення вимог безпеки в технічну документацію з монтажу і демонтажу, ремонтних і експлуатаційних робіт.

Матеріали, що використовуються у конструктивних елементах технологічного обладнання, мають бути безпечними і нешкідливими, не мати гострих країв, кутів, нерівних, гарячих або переохолоджених поверхонь, не забруднювати навколишнє середовище і не являти собою небезпеку з точки зору вибухової та пожежної безпеки.

Що таке огородження і які бувають їх конструкції?

Огородження - це засіб захисту, який запобігає проникненню людини або частини її тіла в небезпечну зону.

Огородженню підлягають рухомі частини технологічного обладнання - маховики, шестерні, кінці валів, пасові та ланцюгові передачі, що являють собою небезпеку при виконанні відповідних видів робіт. Огородженню підлягають також струмоведучі частини електрообладнання, зони високих температур і шкідливих випромінювань, робочі місця, що розташовані на висоті.

Залежно від виду технологічного обладнання і специфіки небезпечних і шкідливих виробничих чинників огородження має мати різноманітне конструктивне виконання.

Огородження виготовляють з суцільного металу, з металевої решітки і кутників з пластмаси, а для захисту від іонізуючих випромінювань із спеціальних матеріалів, які повинні мати надійну міцність, розраховану на випадок аварійної ситуації.

Огороджуючі пристрої бувають стаціонарні, рухомі і переносні. Переносні захищають від дотику до струмоведучих частин, ними огороджують ями, траншеї, котловани і т. ін.

Огородження мають легко відкриватися, надійно закриватися і міцно кріпитися до основного обладнання.

Огороджувальні пристрої (решітки) розміщують не ближче 50 мм від рухомих деталей. Вони не повинні впливати на продуктивність праці, якість роботи, не погіршувати спостереження за роботою технологічного обладнання, машин та механізмів, максимально захищати від проникнення у небезпечну зону від дії небезпечних та шкідливих виробничих чинників, а також знижувати шум, вібрацію і т. ін. Мають бути: простими у виготовленні і експлуатації, компактними, без гострих виступаючих кутів, не утруднювати технічне обслуговування машин, роботу вентиляційних систем і т. ін.

Розрізняють власне огородження, перила, кожухи, екрани, щити та ширми.

Огородження мають бути з гладкою поверхнею, пофарбованими в один колір з технологічним обладнанням, відповідати вимогам технічної естетики.

Поверхня огородження і нанесення на нього знаків безпеки має виконуватися відповідно до вимог стандартів.

28. Поліпшення стану виробничого середовища за мікрокліматичними показниками

Мікроклімат  виробничих  приміщень  - це умови  внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих  з оточенням шляхом конвекції,  кондукції, теплового випромінювання та   випаровування   вологи.   

Мікрокліматичні умови  виробничих  приміщень характеризуються такими показниками:

    - температура повітря,

    - відносна вологість повітря,

    - швидкість руху повітря,

    - інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,

    - температура поверхні.

    Для   робочої   зони   виробничих   приміщень  встановлюються оптимальні   та  допустимі  мікрокліматичні  умови  з  урахуванням важкості  виконуваної  роботи  та  періоду  року.  

Оптимальні  мікрокліматичні умови -  поєднання  параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують  зберігання нормального теплового стану організму.  Вони забезпечують відчуття теплового  комфорту  та  створюють  передумови  для високого рівня працездатності.Оптимальні  умови  мікроклімату  встановлюються  для постійних робочих місць.

Допустимі  мікрокліматичні  умови  -  поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть  викликати  зміни  теплового  стану  організму,  що  швидко минають і нормалізуються.  При  цьому не виникає  ушкоджень  або  порушень  стану  здоров'я,   але   можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття,  погіршення самопочуття та зниження працездатності.

У  виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі  величини  мікроклімату  через  технологічні  вимоги  до виробничого   процесу,   технічну   недосяжність   або  економічно обґрунтовану  недоцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого перегрівання та охолодження.

Заходи щодо зниження негативного впливу мікрокліматичних умов

Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття таких заходів:

  1.   впровадження раціональних технологічних процесів (наприклад, заміни гарячого способу обробки металу холодним);
  2.  механізації та автоматизації виробничих процесів;
  3.   дистанційного управління, що дозволяє вивести людину в більшості випадках з несприятливих умов;
  4.   захисту працівників різними видами екранів;
  5.   раціональної теплової ізоляції устаткування;
  6.   раціонального розміщення устаткування;
  7.   ефективного планування і конструкторського рішення виробничих приміщень (гарячі цеха розміщуються в одноповерхових приміщеннях);
  8.   раціональної вентиляції та опалювання;
  9.  раціоналізації режимів праці й відпочинку, перерви;
  10.   спеціального питного режиму (забезпечення білково-вітамінними напоями, хлібним квасом, підсоленою водою). Працівники гарячих цехів отримують газовану підсолену воду (з вмістом від 0,2 до 0,5 % хлористого натрію). Пиття такої води зменшує спрагу, потовиділення, сприяє зниженню температури тіла, покращує самопочуття і працездатність;
  11.  застосування спецодягу.

Захист від інфрачервоного випромінювання забезпечують пристрої: огороджувальні, герметизуючі, теплоізолюючі, знаки безпеки, дистанційне управління.

Зниження інтенсивності теплового випромінювання досягається застосуванням різних екранів (водяних завісів, скла, сітки), теплоізоляційних матеріалів (азбесту, скловати), а також індивідуальними засобами; збільшенням відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

Заходи захисту працівників від переохолодження у виробничих умовах передбачають: створення захисних споруд від вітру на відкритих майданчиках, застосування пристроїв місцевого опалення на постійних робочих місцях, установлення періодичних перерв у роботі, обладнання спеціальних приміщень для обігріву, використання спецодягу з достатнім тепловим опором. Надійним захистом від холодного повітря є також повітряна завіса.

29. Технічні рішення щодо реалізації заходів та засобів поліпшення освітлення виробничого середовища

На сьогодні достовірно відомо, що незадовільні умови освітлення не лише стомлюють зір, але й викликають стомлення організму в цілому, внаслідок чого знижується рівень працездатності людини, збільшується кількість неякісної продукції, зростають випадки травматизму.

Для забезпечення найкращих умов освітлення, оптимальна освітленість повинна встановлюватися з урахуванням світлових властивостей (коефіцієнта відображення) робочої поверхні, розмірів оброблюваної деталі, частоти і тривалості періодів відпочинку протягом робочого дня, характеру трудового процесу зокрема, точності зорової роботи.

Існуючі норми штучного освітлення у виробничих приміщеннях передбачають різний рівень освітлення для різної точності робіт. Норми встановлюють найменші допустимі значення освітленості, при яких забезпечується успішне виконання різної за характером і складності зорової роботи. При цьому нормується ступінь рівномірності освітлення з метою забезпечення більш повної зорової адаптації в найменший проміжок часу.

Для ослаблення сліпучої дії відкритих джерел світла і освітлених поверхонь з надмірною яскравістю необхідно використовувати відбивачі з захисним кутом не менше 30 градусів у світильниках місцевого освітлення, максимальна яскравість світорозсіваючої поверхні не повинна перевищувати 2000 кд / м 3.

 Освітлення виробничих приміщень тільки штучним світлом припустиме лише як виняток.  Природне світло стимулює життєдіяльність організму людини (біологічна дія, що сформувалося в процесі філоонтогенезагенеза), створює відчуття безпосереднього зв'язку з зовнішнім середовищем, дозволяє забезпечити рівномірне освітлення приміщень.

Для створення сприятливих умов для здорової роботи, які б запобігали швидкій втомлюваності очей, виникненню професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

- створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

- забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

- не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

- не створювати на робочій поверхні різних та глибоких тіней (особливо рухомих);

- повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

- не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові випромінювання, небезпека уражений струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників):

- повинно бути надійним і простим и експлуатації, економічним та естетичним.

30. Поліпшення стану виробничого середовища за шумовими характеристиками

Генерація шуму у виробничих процесах на галузевих об'єктах обумовлюється різноманітними причинами, що створюють відповідні труднощі у боротьбі з цим чинником і вимагають комплексного вирішення.

На галузевих об'єктах проводяться заходи як технічного, так і медичного характеру. Основними з них є

°  усунення причини шуму або його послаблення в процесі проектування технологічних процесів і конструювання обладнання;

°  ізоляція джерел шуму від навколишнього середовища засобами звуко- і віброізоляції і звуко- і вібропоглинання;

°    зменшення щільності звукової енергії виробничих приміщень, відбитої від стін і перекриття;

°    раціональне планування приміщень і цехів;

°    використання засобів індивідуального захисту від шуму;

°   раціоналізація режимів праці в умовах шуму;

°   профілактичні заходи медичного характеру.

На галузевих об'єктах використовуються екскаватори, компресори, вібратори, дробарки, інші машини та механізми, при роботі яких виникають механічні коливання, що є причиною появи потужного звукового поля.

При розробці заходів захисту від шуму визначають звукову потужність машин, визначають рівні звукового тиску на робочих місцях, підбирають пристрої захисту від шуму і розраховують їх у відповідності з рівнями звукового тиску і звуку, що нормуються.

Заходи та засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні, причому останні застосовуються лише тоді, коли заходами та засобами колективного захисту не вдається знизити рівні шуму на робочих місцях до допустимих значень.

До 313 від шуму належать навушники, протишумові вкладки, шумозаглушувальні шоломи. Вибір 313 обумовлюється видом та характеристикою шуму на робочому місці, зручністю використання засобу при виконанні даної робочої операції та конкретними кліматичними умовами.

Засоби колективного захисту від шуму подібно до віброзахисту поділяються за такими напрямками:

- зменшення шуму в самому джерелі;

- зменшення шуму на шляху його поширення;

- організаційно-технічні заходи;

- лікувально-профілактичні заходи.

Зменшення шуму в самому джерелі - найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Досвід показує, що ефективність заходів щодо зниження шуму устаткування, що вже працює, досить невисока, тому необхідно прагнути до максимального зниження шуму в джерелі ще на стадії проектування устаткування. Це досягається за допомогою наступних заходів та засобів: удосконалення кінематичних схем та конструкцій устаткування; проведення статичного та динамічного зрівноважування і балансування; виготовлення деталей, що співударяються, та корпусних деталей з неметалевих матеріалів (пластмас, текстоліту, гуми); чергування металевих та неметалевих деталей; підвищення точності виготовлення деталей та якості складання вузлів і устаткування; зменшення зазорів у з'єднаннях шляхом зменшення припусків; застосування мащення деталей, що труться, і т. ін.

Організаційно-технічні засоби захисту від шуму передбачають: застосування малошумних технологічних процесів та устаткування, оснащення шумного устаткування засобами дистанційного керування, дотримання правил технічної експлуатації, проведення планово-попереджувальних оглядів та ремонтів.

До заходів лікувально-профілактичного характеру належать попередній та періодичні медогляди, використання раціональних режимів праці та відпочинку для працівників шумних дільниць та цехів, допуск до шумних робіт з 18 років тощо.

Архітектурно-планувальні заходи щодо захисту від шуму передбачаються при проектуванні, реконструкції та експлуатації підприємства (цехів, дільниць). Вони дозволяють зменшити вплив виробничих шумів на працівників нешумних виробництв та мешканців житлових масивів, що розташовані поруч з підприємством.

Для зменшення шкідливого впливу виробничого шуму на працівників шумних виробництв, послаблення передавання його в сусідні приміщення застосовують звуко- і віброізоляцію, звуко- і вібропоглинання та глушники шуму.

Звукоізоляція є ефективним засобом зменшення рівня шуму у напрямку його поширення, що реалізується шляхом встановлення звукоізоляційних перешкод (перегородок, кабін, кожухів, екранів). Принцип звукоізоляції базується на тому, що більша частина звукової енергії, яка потрапляє на перешкоду, відбивається і лише незначна її частина проходить крізь неї.

Для звукоізоляції окремих шумних дільниць у приміщенні чи устаткування застосовують легкі багатошарові звукоізоляційні перегородки з повітряними прошарками. Для звукоізоляції найбільш шумних вузлів та агрегатів (ланцюгові передачі, двигуни, компресори, вентилятори) використовуються звукоізоляційні кожухи, які є засобами, що встановлюються в безпосередній близькості від джерела шуму. В тих випадках, коли неможливо ізолювати шумне устаткування чи його вузли, захист працівника від дії шуму здійснюють шляхом облаштування звукоізольованої кабіни з пультом керування та оглядовими вікнами.

31. Технічні рішення щодо реалізації заходів та засобів поліпшення вібраційних характеристик виробничого середовища

Поліпшення організації праці вібронебезпечних процесів:

  1.  загальна кількість робочого часу в контакті з віброобладнанням не повинна перевищувати зміни;
  2.  одноразова дія не повинна перевищувати для локальної - 20 хвилин, для загальної - 40 хвилин.

Основні заходи щодо захисту людини від шкідливої дії вібрації у виробничих умовах можна бути поділити на  технічні, організаційні і лікувально-профілактичні, а також  колективні та індивідуальні.

До технічних заходів належать:

  1.  зниження вібрації в джерелі її виникнення (вибір на стадії проектування кінематичних i технологічних схем, які знижують динамічні навантаження в устаткуванні та ін.);
  2.  зниження діючої вібрації на шляху розповсюдження від джерела виникнення (вібропоглинання, віброгасіння, віброізоляція).

До організаційних заходів належать:

  1.  організаційно-технічні (своєчасний ремонт та обслуговування обладнання за технологічним регламентом, контроль допустимих рівнів вібрації, дистанційне керування вібронебезпечним  обладнанням);
  2.  організаційно-режимні (забезпечення відповідного режиму праці та відпочинку, заборону залучення до вібраційних робіт ociб молодших 18 років, тощо);

До лікувально-профілактичних заходів належать:

  1.  періодичні медичні огляди;
  2.  лікувальні процедури (фізіологічні процедури, вітамінно- та фітотерапія).

Найважливіший напрямом захисту від вібрації – застосування конструктивних методів зниження вібраційної активності машин та механізмів, наприклад, за рахунок зменшення діючих змінних сил у конструкції та зміні її параметрів (жорсткості, приведеної маси, сили тертя, використання демпферних пристроїв).

32. Програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища

         Метою Програми є:

  1.  реалізація державної політики щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці на виробництві, запобігання виробничого травматизму та професійних захворювань, збереження життя і здоров’я людини в процесі праці;
  2.  впровадження заходів, спрямованих на усунення шкідливих та  небезпечних умов праці;
  3.  забезпечення соціальної захищеності працюючого населення у разі виникнення професійного отруєння або професійного захворювання, а також отримання інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві;
  4.  організація співробітництва місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з профспілками, іншими об’єднаннями громадян та організаціями роботодавців; забезпечення взаємодії усіх суб’єктів соціально-трудових відносин під час прийняття рішень з питань безпеки та гігієни праці.

         Основними завданнями Програми є:

  1.  формування ставлення керівників підприємств, організацій та установ до питань охорони праці як до першочергових;
  2.  усунення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях;
  3.  створення засобів діагностики устаткування, засобів та систем колективного захисту працівників, запобігання аваріям на об’єктах підвищеної небезпеки;
  4.  удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці;
  5.  вирішення проблем медицини праці;
  6.  інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці.

        Виконання основних завдань Програми сприятиме поліпшенню стану охорони праці, зменшенню кількості нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

         Реалізація Програми дозволить:

  1.  поліпшити стан промислової безпеки та охорони праці, знизити рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності, зменшити соціальні та економічні втрати від цих подій;
  2.  підвищити рівень соціальної захищеності працюючих та їх громадянських прав відповідно до вимог нормативно-правової бази України, гарантувати виплати грошової компенсації працюючим у разі виникнення професійного захворювання або професійного отруєння, а також отримання інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

33. Рішення питань безпеки в технологічні документації

В організації безпечного виконання робіт важливу роль відіграє оперативна документація з ТБ, яка оформляється за єдиними зразками. Питання з ТБ мають відображатися в Проекті виконаня робіт (ПВР), у вигляді інженерних рішень, що носитимуть конк. характер і основних організаційних заходів і забезпечуватимуть виконання робіт та обслуговування працюючих.

Вихідні матеріали при вирішенні питань з безпеки праці:

1)нормативні документи і стандарти з ТБ і вироб.санітарії

2)рекомендації щодо запобігання причин виробничого травматизму

3)рішення щодо забезпечення безпечних умов праці.

34. Визначення небезпечних умов та обставин винекнення небезпечних зон

Небезпечні умови, це такі умови, за яких існує загроза дії на організм людини небезпечних виробничих чинників. Наприклад, електричний струм може стати небезпечним чинником при пошкодженій ізоляції провідника; механізми, що рухаються, створюють загрозу травмування людини при відсутності огородження; отруйна речовина, як предмет праці, може потрапити в організм людини, якщо відсутні ЗІЗ і т. ін.

Небезпечні виробничі умови можуть виникати внаслідок незадовільного вирішення питань безпеки праці, відсутності чіткої системи контролю за станом охорони праці, через недосконалий рівень організації праці, низьку надійність машин та їх окремих частин або робочих органів і т. ін.

Основним заходом запобігання нещасним випадкам має бути усунення небезпечних умов у процесі виробничої діяльності. За відсутності небезпечних умов, травма або аварія ніколи не станеться, навіть при наявності кількох небезпечних чинників на конкретному робочому місці.

Небезпечна дія працюючих на виробництві — це така, за якої створюється можливість впливу небезпечного виробничого чинника на органом людини.

Небезпечними діями в конкретних виробничих умовах називаються такі дії, які не відповідають науково-обґрунтованим нормативним та законодавчим актам, професійній і трудовій дисципліні при виконанні роботи.

До небезпечних дій можна віднести порушення режиму роботи машин, технологічного обладнання, перевищення швидкості руху, різке гальмування або різкий поворот, несприятливе застосування засобів праці, робота без ЗІЗ при їх наявності і т. ін.

Небезпечною дією службової особи є неякісне формальне навчання працівників, відсутність відповідного контролю і нагляду за станом охорони праці, допуск до роботи несправних машин або людей невідповідної кваліфікації, внаслідок чого створюється загроза виникнення нештатної ситуації або навіть аварії.

Між небезпечними умовами і небезпечними діями існує, у більшості випадків, взаємозв’язок, що стає причиною нещасних випадків.

Наприклад, конструктивні недоліки машин можуть призвести до втручання людини в роботу машини з порушенням правил безпеки. У цьому випадку небезпечна дія людини виникає внаслідок існування небезпечної умови, яка спричинила небезпечну дію.

У іншому випадку, службова особа, що дозволила працювати на несправній машині, допустила небезпечну дію, а несправна машина стала небезпечною умовою для виникнення небажаних наслідків.

Працюючий, що допускає небезпечні дії, може потрапити в небезпечні обставини, за яких на нього в певний час (обставина часу), на певному місці (обставини місця), при певній причині (обставина причини), з певною метою (обставина мети), а також при виконанні дій певним чином (обставина способу дії) можуть діяти небезпечні виробничі чинники.

Таким чином, допускаючи небезпечні дії в процесі роботи, працюючий може потрапити у небезпечні обставини і в небезпечну виробничу ситуацію, внаслідок якої виникає небажана подія, що призводить до травматизму.

Трапляються випадки, коли через небезпечну дію однієї особи в небезпечних обставинах може виявитися інша людина або група людей. Наприклад, небезпечні дії водіїв транспортних засобів при перевезені людей можуть спричинити ДТП.

Небезпечну ситуацію формують небезпечні умови і небезпечні обставини. Наявність на робочому місці одного або кількох небезпечних чинників являє собою небезпечну умову. Якщо на робочому місці немає жодного чинника тоді і небезпеки не існує. Небезпеки не буде, або вона буде мало ймовірною, якщо небезпечні чинники існують, але умов, за яких вони можуть реалізуватися і негативно діяти на людину, немає. Ці обставини необхідно враховувати на стадії проектування або при розробці профілактичних заходів запобігання виробничому травматизму.

35. Система нарядів допусків при експлуатації об'єктів підвищиної небезпеки

У процесі експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки можуть проводитися роботи, передбачені графіками планово-попереджувального ремонту обладнання, профілактичні випробування різних машин та механізмів. Крім того, можливі невеликі за обсягом короткочасні роботи щодо попередження аварій та несправностей або із змінами режиму роботи технологічного обладнання.

До початку таких робіт і в процесі їхнього виконання необхідно передбачити, запланувати та виконувати заходи організаційного та технічного характеру, що гарантують безпеку праці.

Організаційними заходами, які гарантують безпечне виконання робіт під час експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки в різних галузях промисловості є оформлення на певний вид роботи спеціального наряду-допуску або розпорядження, видача дозволу на підготовку робочого місця та допуску оперативного персоналу або бригади до роботи, оформлення відповідного допуску до певної роботи, організація нагляду за безпекою працівників під час виконання роботи, переведення бригади на інше робоче місце, оформлення перерв у роботі та її закінчення.

Всі роботи на технологічному обладнанні, яке може знаходитися в робочому стані, тобто бути в роботі, мають оформлюватися нарядом-допуском або спеціальним письмовим розпорядженням, оскільки їхня безпека вимагає спеціальної підготовки робочого місця та виконання певних заходів безпеки. Виняток становлять короткотермінові та невеликі за обсягом роботи, що виконуються черговим або оперативно-ремонтним персоналом в порядку поточної експлуатації. Тривалість таких робіт не повинна перевищувати 1 годину.

Нарядом називається складене на спеціальному бланку завдання на безпечне виконання роботи, що містить зміст роботи, місце, час її початку та закінчення, необхідні заходи безпеки, склад бригади та осіб, відповідальних за безпечне виконання робіт.

У наряді-допуску особа, яка його видає, записує доручення керівнику робіт, допускаючому до роботи, виконавцю роботи (або спостерігаючому) із зазначенням всіх прізвищ та дати і години початку та закінчення роботи. Там же вказуються умови виконання роботи (під тиском, напругою або температурою чи під час робочого руху). У спеціальній таблиці зазначають заходи щодо підготовки робочого місця (наприклад, дозвіл на від’єднання, накладання переносного заземлення тощо). За необхідності подають додаткові вказівки. Вказується час видачі наряду, прізвище та особистий підпис особи, що видала наряд-допуск.

Допускаючий до роботи в іншій таблиці вказує дату і час, зазначає, від кого отримано дозвіл на допуск та ставить свій підпис. На зворотному боці наряду допускаючий та керівник робіт за своїми підписами вказують, які частини обладнання знаходяться під напругою чи тиском.

При щоденному допуску ремонтної бригади до роботи (наряд може бути виданий на відносно тривалий термін) та після закінчення роботи допускаючий та керівник робіт заповнюють ще одну таблицю, в якій вказують робочі місця, дату і час допуску за своїми підписами, а після закінчення роботи записують дату та час із зазначенням відомостей зняття накладених заземлень чи від’єднання байпасних ліній. В іншій таблиці можна записувати зміни в складі бригади, якщо вони були.

Після закінчення роботи в наряді зазначають інформацію про залишення робочого місця членами бригади, зняття тимчасових заземлень та час повідомлення про це особі, яка видала допуск. Потім вказується час і дата повного закінчення роботи, про що в наряді розписуються виконавець робіт та її керівник.

Розпорядженням називається завдання на безпечне виконання роботи, яке визначає зміст роботи, місце, дату, заходи безпеки та осіб, яким доручено її виконання. Розпорядження може бути усним або письмовим (довільної форми) та має разовий характер. Роботи тривалістю до однієї години дозволяється виконувати за розпорядженням ремонтному персоналу під наглядом чергового, а також самому черговому або оперативно-ремонтному персоналу. При цьому старша особа, що виконує роботу або веде нагляд, повинна мати відповідну кваліфікаційну групу. Якщо робота має тривалість понад однієї години, то така робота вимагає участі трьох осіб та на неї оформляється наряд.

Особа, що видає наряд або віддає розпорядження на виконання роботи, зобов’язана призначити виконавця робіт та за необхідності керівника, а також членів бригади. Право видачі нарядів та розпоряджень може бути надано комусь з адміністративного персоналу підприємства або його структурних підрозділів.

Керівник роботи – інженер, технік, майстер з відповідною кваліфіка-

цією – зобов’язаний перед допуском бригади перевірити підготовку робочого місця, проінструктувати бригаду та організувати безпечне виконання роботи. Призначення керівника робіт не вимагається для виконання роботи за усним розпорядженням.

Наряд-допуск видається в двох екземплярах, а при передачі його змісту телефоном або радіо – в трьох екземплярах, причому третій екземпляр залишається в особи, яка його видала, інший передається ремонтній бригаді, а ще один залишається у папці нарядів у чергового персоналу.

При роботі за нарядами бригада повинна складатися як мінімум з двох осіб. В процесі виконання роботи нагляд за дотриманням вимог безпеки покладається на виконавця робіт або спостерігача. Після закінчення робіт за нарядом робоче місце повинно бути прибране та оглянуте керівником.

36. Безпечність технологічних процесів та обладнання. Вимоги безпеки до розміщення обладнання та утримання робочих місць.

Загальні вимоги безпеки на виробничі процеси викладені у ГОСТ 12.3.002-75 «>ССБТ. Процеси виробничі. Загальні вимоги безпеки».

Безпека виробничих процесів досягається комплексом заходів і коштів проектних і організованих рішень:

  1.  прийняттям найпрогресивніших сучасних технологій;
  2.  вибором виробничого устаткування й розміщенням його з урахуванням і правил безпечної експлуатації;
  3.  вибором, і забезпеченням виробничих площ, комплектацією і розміщенням будинків та споруд із огляду на вимогипромсанитарии, гігієни праці та техніки безпеки;
  4.  професійним відбором і підготовкою працівників підприємстві;
  5.  організацією виробничих процесів з урахуванням технічних можливостей устаткування й біомеханічних можливостей людини;
  6.  застосуванням коштів колективної безпеки й індивідуальної захисту працюючих від небезпек і негативних факторів;
  7.  постійним наглядом і контролі над втіленням вимог безпеки,промсанитарии і гігієни праці.

Важлива роль досягненні безпеки відводиться заміні у виробництві токсичних і шкідливих речовини на менш небезпечні, відсутності пожаро- і вибухонебезпечних процесів.

За всього різноманіття технологічних процесів є спільні заходи, вимоги, виконання яких дозволяє створити безпечні умов праці:

  1.  застосування дистанційного управління, комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів;
  2.  виняток безпосереднього контакту які працюють із шкідливими речовинами, негативними чинниками;
  3.  забезпечення герметизації технологічного устаткування;
  4.  застосування систем контролю над безпекою технологічних процесів;
  5.  застосування коштів блокування і автоматичного відключення технологічного устаткування;
  6.  застосування раціональних режимів праці, відпочинку із метою попередження негативного впливу, профілактики дії небезпечних і шкідливих виробничих чинників (впливу шуму й вібрації, накопичення шкідливі речовини ірадионуклеидов в організмі, фізіопсихологічного впливу тощо.);
  7.  забезпечення електробезпеки під час роботи з електроприладами і теплопостачальним обладнанням;
  8.  забезпечення вибухопожежобезпеки та інших.

1. Улаштування і розміщення обладнання повинні відповідати вимогам державних стандартів.

2. Робочі місця потрібно забезпечити операційними картами, інструкціями з охорони праці та застережними написами.

3. Розміщення виробничого обладнання у приміщеннях і на робочих місцях здійснюється з урахуванням вимог ергономіки.

4. Розташування обладнання, нагрівальних приладів і трубопроводів, вакуумних та молочних ліній, систем опалення і вентиляції повинне забезпечувати можливість їх дезінфекції та очищення без небезпеки травмування під час виконання цих операцій.

6. Ширина проходів для ремонту і огляду обладнання повинна бути не менше 0,8 м.

7. При розміщенні обладнання слід забезпечити зручність обслуговування і безпеку евакуації працівників у аварійних ситуаціях.

8. Пульти керування стаціонарними машинами і технологічними лініями повинні розміщуватися так, щоб органи керування знаходилися у зручному та безпечному місці, а оператор біля пульта міг спостерігати за ходом технологічного процесу.

9. Центральні пульти управління технологічними процесами повинні розміщуватися в окремих приміщеннях.

10. Обладнання, що обслуговується кількома працівниками, з метою попередження про його запуск устатковують звуковою та світловою сигналізаціями.

12. Попереджувальна сигналізація повинна бути зблокована із системою пуску машин так, щоб тривалість передпускового сигналу (звукового чи світлового) становила 5 - 15 секунд, після чого сигналізація має автоматично відключатися.

13. Великогабаритні машини, під час обслуговування яких оператор переміщується, а також конвеєри (транспортери) та рольганги, які мають довжину понад 10 м, повинні мати аварійні кнопки "Стоп". Кількість аварійних кнопок має бути такою, щоб відстань між ними була не більше 10 м і був забезпечений вільний доступ до них з будь-якого місця знаходження працівників.

14. При розміщенні обладнання в суміжних приміщеннях аварійні кнопки "Стоп" повинні бути у кожному приміщенні.

15. Комунікації виробничого обладнання повинні бути виконані та розміщені з таким розрахунком, щоб унеможливити травмування працівників.

16. Відстань між огорожами стаціонарних машин і конструкційними елементами будівель (стіни, колони тощо), а також ширина постійних проходів, вільних від обладнання та комунікацій, повинна відповідати нормам технологічного проектування.

17. Виробниче обладнання з кількома приводними двигунами слід обладнувати пристроями одночасної зупинки приводів.

19. Приміщення, в яких розташовані робочі місця для приготування робочих розчинів пестицидів або встановлені машинні агрегати та лінії, під час роботи яких можливе виділення у приміщення пилу чи газу, повинні обладнуватися витяжною вентиляцією.

20. На робочому місці в приміщенні для приготування миючих і дезінфікуючих розчинів повинні бути вивішені: операційні карти з приготування дезінфікуючих розчинів, інструкції з безпечного виконання робіт і попереджувальні написи.

21. На робочих місцях, де за умов технологічного процесу підлога постійно мокра або холодна, встановлюють стійкі підніжні решітки, виготовлені з матеріалів, які виключають ковзання і легко піддаються санітарній обробці.

22. Пневматичні системи, які забезпечують пневмотранспорт і вентиляцію зони пиловидалення, повинні бути герметичні в місцях з'єднань.

23. Електроприводи та електрообладнання стаціонарних установок потрібно встановлювати та експлуатувати відповідно до ПУЭ та ДНАОП 0.00-1.21-98.

24. Додаткове змінне обладнання, інструмент та інвентар повинні бути розміщені у спеціально відведеному місці виробничого приміщення таким чином, щоб не захаращувати проходи для людей і підступи до машин.

25. Роботи на приставних драбинах допускається проводити на висоті не більше 5 м. Драбини повинні мати гострі металеві наконечники при установленні на ґрунт, або гумові башмаки - на твердішу основу. Допустимий кут нахилу драбини відносно до вертикальної площини має бути не менше 30° .

 

37. Безпека праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин

Безпека праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин регламентована НПАОП 0.00-1.31-99.

Площа, виділена для одного робочого місця з відеотерміналом або персональною ЕОМ, повинна складати не менше 6 кв. м, а обсяг – не менше 20 куб. м. При розміщенні робочих місць з відеотерміналами та персональними ЕОМ необхідно дотримуватись таких вимог:

  1.  робочі місця з відеотерміналами та персональними ЕОМ розміщуються на відстані не менше 1 м від стін зі світловими прорізами;
  2.  відстань між бічними поверхнями відеотерміналів має бути не меншою за 1,2 м;
  3.  відстань між тильною поверхнею одного відеотермінала та екраном іншого не повинна бути меншою 2,5 м;
  4.  прохід між рядами робочих місць має бути не меншим 1 м.

Вимоги цього пункту щодо відстані між бічними поверхнями відеотерміналів та відстані між тильною поверхнею одного відеотермінала та екраном іншого враховуються також при розміщенні робочих місць з відеотерміналами та персональними ЕОМ в суміжних приміщеннях, з урахуванням конструктивних особливостей стін та перегородок».

Усі працівники, які виконують роботи, пов’язані з експлуатацією, обслуговуванням, налагодженням та ремонтом ЕОМ, підлягають обов’язковому медичному огляду.

Посадові особи та спеціалісти, інші працівники підприємств, які організовують та виконують роботи, пов’язані з експлуатацією, профілактичним обслуговуванням, налагодженням та ремонтом ЕОМ, проходять підготовку (підвищення кваліфікації), перевірку знань з охорони праці, даних Правил та питань пожежної безпеки, а також інструктажі в порядку, передбаченому Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці 17.02.99 № 27, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.04.99 за № 248/3541.

Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України і Переліком посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядком її організації, затвердженими наказом МВС України від 17.11.94 № 628, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 22.12.94 за № 307/517».

38. Захист працівників від дії небезпечних чинників. Знаки безпеки.

Що таке засоби захисту на виробництві?

Це такі засоби захисту, застосування яких виключає або знижує дію небезпечних чи шкідливих виробничих чинників на одного або кількох працюючих.

Засоби захисту поділяються на дві групи: колективні та індивідуальні.

Засоби колективного захисту призначені для одночасного захисту двох і більше працівників. Засоби індивідуального захисту призначені для захисту окремо одного працівника.

Захистом від небезпечних виробничих чинників є безпечна відстань. Це найменша допустима відстань між працівником і джерелом небезпеки, необхідна для того, щоб забезпечувати безпеку працюючого.

Що таке безпека технологічного обладнання?

У технічних завданнях на розробку нового технологічного обладнання мають передбачатися вимоги щодо запобігання або зменшення на робочих місцях шуму, вібрації, пилу, тепловиділень та інших шкідливих впливів до рівня, допустимого нормативними актами.

На етапі конструювання, дуже важливим є своєчасне виявлення можливих потенційних небезпек і розробка заходів їх запобігання.

Методи створення безпеки технологічного обладнання поділяються на загальні та часткові.

До загальних належать: механізація і автоматизація виробничих процесів; дистанційне управління і спостереження; блокування і сигналізація; надійність і міцність.

До часткових методів безпеки належить захист технологічного обладнання від будь-якої певної небезпеки. Сюди належить герметизація, екранування, теплоізоляція, звукоізоляція, амортизація, огородження, заземлення та ін.

Безпека технологічного обладнання має передбачати правильний вибір принципів дії конструктивних систем, матеріалів, робочих параметрів, а також:

використання у конструкціях технологічного обладнання спеціальних захисних засобів;

дотримання ергономічних вимог;

включення вимог безпеки в технічну документацію з монтажу і демонтажу, ремонтних і експлуатаційних робіт.

Матеріали, що використовуються у конструктивних елементах технологічного обладнання, мають бути безпечними і нешкідливими, не мати гострих країв, кутів, нерівних, гарячих або переохолоджених поверхонь, не забруднювати навколишнє середовище і не являти собою небезпеку з точки зору вибухової та пожежної безпеки.

Що таке огородження і які бувають їх конструкції?

Огородження - це засіб захисту, який запобігає проникненню людини або частини її тіла в небезпечну зону.

Огородженню підлягають рухомі частини технологічного обладнання - маховики, шестерні, кінці валів, пасові та ланцюгові передачі, що являють собою небезпеку при виконанні відповідних видів робіт. Огородженню підлягають також струмоведучі частини електрообладнання, зони високих температур і шкідливих випромінювань, робочі місця, що розташовані на висоті.

Залежно від виду технологічного обладнання і специфіки небезпечних і шкідливих виробничих чинників огородження має мати різноманітне конструктивне виконання.

Огородження виготовляють з суцільного металу, з металевої решітки і кутників з пластмаси, а для захисту від іонізуючих випромінювань із спеціальних матеріалів, які повинні мати надійну міцність, розраховану на випадок аварійної ситуації.

Огороджуючі пристрої бувають стаціонарні, рухомі і переносні. Переносні захищають від дотику до струмоведучих частин, ними огороджують ями, траншеї, котловани і т. ін.

Огородження мають легко відкриватися, надійно закриватися і міцно кріпитися до основного обладнання.

Огороджувальні пристрої (решітки) розміщують не ближче 50 мм від рухомих деталей. Вони не повинні впливати на продуктивність праці, якість роботи, не погіршувати спостереження за роботою технологічного обладнання, машин та механізмів, максимально захищати від проникнення у небезпечну зону від дії небезпечних та шкідливих виробничих чинників, а також знижувати шум, вібрацію і т. ін. Мають бути: простими у виготовленні і експлуатації, компактними, без гострих виступаючих кутів, не утруднювати технічне обслуговування машин, роботу вентиляційних систем і т. ін.Розрізняють власне огородження, перила, кожухи, екрани, щити та ширми.

Огородження мають бути з гладкою поверхнею, пофарбованими в один колір з технологічним обладнанням, відповідати вимогам технічної естетики.

Поверхня огородження і нанесення на нього знаків безпеки має виконуватися відповідно до вимог стандартів.

Знаки безпеки

Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності зорової інформації. На цьому основане широке використання на підприємствах знаків безпеки та сигнальних кольорів, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації. Кольори сигнальні та знаки безпеки регламентовані ГОСТ 12.4.026-76. Відповідно до цього нормативного документу у нас, як і в багатьох інших країнах, прийняті наступні основні сигнальні кольори: червоний — „небезпека", жовтий — „увага'', зелений — „безпека", синій — „інформація".

Червоний — колір призначений для позначення протипожежних засобів та абсолютної (невідкладної) зупинки. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.

Жовтим кольором фарбують небезпечні зони устаткування, низько розташовані над проходами конструкції, виступи на підлогах, а також засоби внутрішньоцехового транспорту. Для більшої помітності застосовують чередування жовтих та чорних смуг.

Зелений колір свідчить про безпеку, зокрема про безпеку руху, а синій служить для інформації. Білимпроїздів, проходів, місць складування. кольором позначають межі

ГОСТ 12.4.026-76 регламентує також відповідне пофарбування інженерних конструкцій (трубопроводів та електрошин).

Знаки безпеки призначені для попередження працюючих прб можливу небезпеку, про необхідність застосування відповідних засобів захисту, а також дозволяють чи забороняють певні дії працівників. Встановлені знаки безпеки наступних груп: забороняючі, попереджуючі, приписуючі та вказівні (рисунок дивись на четвертій сторінці обкладинки).

графічний символ - комбінація геометричної форми, кольору і малюнка або піктограми;

звуковий сигнал - умовний звуковий сигнал, який відтворюється і поширюється за допомогою спеціального пристрою без застосування людського або синтезованого голосу;

знаки безпеки і захисту здоров'я працівників (далі - знаки безпеки) - знаки, якими за допомогою графічних символів, кольорів, світлових або звукових сигналів, словесних або сигналів, поданих за допомогою рук, встановлюється заборона щодо вчинення небезпечних дій або дій, що можуть спричинити небезпеку, або дається вказівка щодо здійснення заходів безпеки і/або захисту здоров'я працівників на робочому місці;

знаки заборони - знаки, що забороняють виконання певних дій;

зобов'язувальні знаки - знаки, що зобов'язують до виконання певних дій;

інформаційні знаки - знаки, що дають інформацію, додаткову до тієї, яку містять знаки заборони, попереджувальні знаки (знаки першої допомоги, рятувальні або пожежної допомоги);

колір безпеки - колір для позначення безпеки;

малюнок або піктограма - графічний символ, який означає певну ситуацію або зобов'язує до вчинення певних дій;

попереджувальні знаки - знаки, що попереджають про наявність ризику або небезпеки;

рятувальні знаки - знаки, що вказують напрямок до шляхів евакуації і/або аварійного виходу, пункту (засобів) першої допомоги чи рятувальних засобів;

світловий сигнал - умовний сигнал, що відтворюється за допомогою пристрою, виготовленого з прозорого світлопроникного матеріалу, із внутрішнім або зовнішнім джерелом світла, яке освітлює поверхню такого пристрою;

сигнал, поданий за допомогою рук - рухи руками і долонями для передачі повідомлення, розпорядження, вказівок працівникам під час виконання ними робіт, пов'язаних з ризиком або небезпекою;

словесний сигнал - словесна вказівка у визначеній формі, яка подається із застосуванням людського голосу або за допомогою технічного засобу, що передає людський чи синтезований голос.

39. Дія електричного струму на людину. Основні види ураження електричним струмом

Дія електричного струму на живу тканину має своєрідний та різносторонній характер. Проходячи через тіло людини, електричний струм виявляє термічну, електролітичну, механічну, біологічні дію.

Термічна дія струму проявляється опіками окремих ділянок тіла,нагріванням до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які перебувають на шляху струму, що викликає в них суттєві розлади.

Електролітична дія струму виявляється в розкладі (електролізі)органічної речовини та крові, що супроводжується значними змінами їх складу, а також тканини в цілому.

Механічна дія струму виявляється в розшаруванні, розриві та інших подібних пошкодженнях різних тканин організму, у тому числі м’язової тканини, стінок кровоносних судин та судин легеневої тканини тощо, у результаті електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом

рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється у подразненні і збуренні живих тканин організму, у тому числі і на клітинному рівні. При цьому порушуються внутрішні біоелектричні процеси, що відбуваються в організмі. Збурення, спричинене подразнюючою дією струму, може проявлятися у вигляді мимовільного непередбачуваного скорочення м’язів

Місцева електротравма – яскраво виражене місцеве порушення цілісності тканини тіла, у тому числі кісткових тканин, викликане дією електричного струму або електричної дуги. Характерні місцеві електротравми – це електричні опіки, електричні знаки, металізація

шкіри, механічні пошкодження, електрофтальмія.

Електричний опік – це пошкодження поверхні тіла чи внутрішніх органів під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмовий і дуговий.

Струмовий опік обумовлений проходженням струму безпосередньо через тіло людини в результаті дотику до струмоведучої частини. Струмовий опік – наслідок перетворення електричної енергії в теплову. Струмові опіки виникають під час роботи в електроустановках відносно невеликої напруги (до 2 кВ) і є в більшості випадків опіками І або ІІ ступеня.

Дугові опіки можуть відбуватися в електроустановках, різних за величиною напруги. При цьому в установках 6…10 кВ дугові опіки частіше є результатом випадкових коротких замикань при виконанні робіт в електроустановках. В установках більш високих напруг дуга виникає в разі випадкового наближення людини до струмоведучих частин, які перебувають під напругою, на відстань, при якій відбувається пробій повітряного проміжку між ними, у випадку пошкодження ізолюючих захисних засобів, якими користується людина, у разі помилкових операцій з комутаційними аппаратами тощо. В усіх цих випадках виникає потужна дуга, яка має високу температуру і велику енергію. У цих випадках ураження мають тяжкий характер і закінчуються, як правило, смертю потерпілого, причому тяжкість ураження збільшується зі збільшенням напруги електроустановки.

Електричні знаки – це чітко окреслені плями сірого, блідо-жовтого, лимонного кольорів на поверхні шкіри, круглої або овальної форми із заглибленням посередині. Вони бувають у вигляді подряпин, невеликих ран або ударів, бородавок, мозолів. Іноді форма знака відповідає формі струмоведучої частини, до якої доторкнулося людина. Електричні знаки безболісні і не вимагають лікування.

Металізація шкіри – це проникнення у верхні шари шкіри дрібних часток металу, який розплавився під дією електричної дуги. Уражена ділянка шкіри має шорстку поверхню, забарвлення якої визначається кольором з’єднань металу, який потрапив на шкіру:

зелена – при контакті з міддю, сіра – з алюмінієм, синьо-зелена – златунню, жовто-сіра – зі свинцем. Потерпілий відчуває на ураженій ділянці біль від опіків під дією теплоти занесеного в шкіру металу, а також напруження шкіри від присутності в ній стороннього тіла.

Механічні пошкодження виникають у результаті різких мимовільних скорочень м’язів під дією струму, що проходить через тіло людини. Внаслідок цього можуть статися порушення або припинення діяльності важливих систем організму людини, кровообігу і дихання, а також викликає клінічну смерть або електричний шок.

Електроофтальмія – запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під дією потужного потоку ультрафіолетових променів. опромінення можливе під час утворення електричної дуги, яка, крім видимого світла, інтенсивно випромінює ультрафіолетові та інфрачервоні промені. Електроофтальмія виявляється через 2-5 годин після опромінення. При цьому спостерігається почервоніння та запалення слизових оболонок повік, гнійне виділення з очей, спазми повік і часткове осліплення. Потерпілий відчуває сильний головний біль і різкий біль в очах, який посилюється на світлі, у потерпілого виникає світлобоязнь. У тяжких випадках запалюється рогова оболонка ока і порушується її прозорість, розширюються судини рогової та слизової оболонок, звужується зіниця.

Електричний удар – збудження живих тканин організму електричним струмом, що проходить через нього. Воно супроводжується судомними скороченнями м’язів, у тому числі м’язів серця і легенів, внаслідок чого може статися порушення або припинення діяльності важливих систем організму людини, кровообігу і дихання, а також викликає клінічну смерть або електричний шок. Залежно від наслідків ураження розрізняють чотири ступеня електричних ударів:

І – судомні скорочення м’язів без втрати свідомості;

ІІ – судомні скорочення м’язів із втратою свідомості без

порушення дихання і кровообігу;

ІІІ – втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності чи

дихання або серцевої діяльності і дихання разом;

ІV – клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.

Клінічна смерть – це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності і легенів і триває 6…8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть – припинення біологічних процесів у клітинах і тканинах організму і розпадання білкових структур.

Ознаки клінічної смерті: зупинка та фібриляція серця, відсутність дихання, шкіра синювата, зіниці очей різко розширені внаслідок кисневого голодування кори головного мозку і не реагують на світло.

40. Основні причини електротравматизму.

Електротравма – це травма, викликана дією електричногоструму або електричної дуги.

Електротравматизм – явище, що характеризується сукупністю електротравм. Причини електротравматизму поділяють на технічні, організаційно-технічні, організаційні, організаційно-соціальні.

Технічні причини – невідповідність електроустановок, засобів захисту вимогам безпеки й умовам вживання, пов’язане з дефектами конструкторської документації, виготовлення, монтажу і ремонту;

несправності установок, засобів захисту і пристосувань, щовиникають у процесі експлуатації.

Організаційно-технічні причини – недотримання технічних заходів безпеки, які повинні здійснювати споживачі на стадії експлуатації (обслуговування) електроустановок; невчасна заміна справного або застарілого устаткування і використання установок, не прийнятих в експлуатацію в установленому порядку.

Організаційно-соціальні причини – робота в понаднормований час; невідповідність роботи спеціальності; порушення трудової дисципліни; допуск до роботи на електроустановках осіб молодше 18 років; залучення до роботи осіб, не оформлених наказом про прийом на роботу в організацію; допуск до роботи осіб, що мають медичні протипоказання.

При розгляді причин елктротравматизму необхідно враховувати і людські чинники: психофізіологічні, особисті чинники (відсутність у людини необхідних для даної роботи індивідуальних якостей, порушення його психологічного стану), соціально-психологічні (незадовільний психологічний клімат у колективі, умови життя).

Електротравми найчастіше виникають за наступних обставин:

- випадковому дотику до струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, у результаті помилкових дій при виконанні робіт поблизу або безпосередньо на частинах, що знаходяться під напругою; несправності захисних засобів, якими постраждалий торкається до струмоведучих частин; відсутність чіткого і правильного маркування електроустаткування; самовільному знятті обгороджувань, переносних захисних заземлень, блокувань;

- появі напруги на металевих частинах електроустаткування (корпусах, кожухах), які не повинні знаходитися під напругою.

Напруга на цих частинах утворюється в результаті пошкодження ізоляції струмоведучих частин електроустаткування, падінні дроту на частини електроустаткування, що знаходиться під напругою,замиканні фаз мережі на землю;

- виникненні напруги кроку на ділянці землі, де знаходитьсялюдина, у результаті замикання фази на землю;

- появі напруги на відключених струмоведучих частинах, на яких проводиться робота, у результаті помилкового включення установки під напругу або унаслідок зворотної трансформації.

Необхідно зазначити, що в порівнянні з іншими видами травматизму, електротравматизму характерні такі особливості:

- відсутність зовнішніх ознак небезпеки. Людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визначити наявність напруги, а тому дія струму, зазвичай, є раптовою, і захисна реакція організму проявляється тільки після потрапляння під напругу;

- мимовільне скорочення м’язів. Так, струми промислової частоти величиною понад 20 мА можуть викликати інтенсивні судоми м’язів, внаслідок чого відбувається так зване “приковування” до струмоведучих частин. Людина в цьому випадку не може самостійно

звільнитися від дії електричного струму;

- можливість подальшого механічного травмування;

- можливість електротравмування без дотику людини дострумоведучих частин – внаслідок утворення електричної дуги припробої повітряного проміжку між струмоведучими частинами, або між струмоведучими частинами і людиною, чи землею;

- тяжкість електротравм. Втрата працездатності в результаті електротравм буває довгою, можливий смертельний наслідок.

41. Особливості заходів електробезпеки на підприємстві.

Згідно з вимогами нормативних документів, безпека електроустановок забезпечується наступними основними заходами:

1) недоступністю струмоведучих частин;

2) належної, а в окремих випадках підвищеної (подвійний) ізоляцією;

3) заземленням або занулением корпусів електрообладнання і елементів електроустановок, які можуть опинитися під напругою;

4) надійним і швидкодіючим автоматичним захисним відключенням;

5) застосуванням знижених напружень (42 В і нижче) для живлення переносних струмоприймачів;

6) захисним розділенням ланцюгів;

7) блокуванням, попереджувальною сигналізацією, написами і плакатами;

8) застосуванням захисних засобів і пристосувань;

9) проведенням планово-попереджувальних ремонтів і профілактичних випробувань електрообладнання, апаратів і мереж, що знаходяться в експлуатації;

10) проведенням ряду організаційних заходів (спеціальне навчання, атестація і переатестація осіб електротехнічного персоналу, інструктажі і т.д.).

Для забезпечення електробезпеки на підприємствах м'ясної і молочної промисловості застосовують такі технічні способи та засоби захисту: захисне заземлення, занулення, застосування малих напруг, контроль ізоляції обмоток, засоби індивідуального захисту та запобіжні пристосування, захисні пристрої, що вимикають.

Захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою. Воно захищає від ураження електричним струмом при дотику до металевих корпусів обладнання, металевих конструкцій електроустановки, які внаслідок порушення електричної ізоляції виявляються під напругою.

Сутність захисту полягає в тому, що при замиканні струм проходить по обидва паралельним гілкам і розподіляється між ними обернено пропорційно їх опорам. Оскільки опір ланцюга «людина-земля» у багато разів більше опору ланцюга «корпус-земля», сила струму, що проходить через людину, знижується.

Залежно від місця розміщення заземлювача щодо заземлюється устаткування розрізняють виносні та контурні заземлюючі пристрою.

Виносні заземлювачі розташовують на деякій відстані від устаткування, при цьому заземлені корпуси електроустановок знаходяться на землі з нульовим потенціалом, а людина, торкаючись корпусу, опиняється під повним напругою заземлювача.

Контурні заземлювачі розташовують по контуру навколо устаткування в безпосередній близькості, тому обладнання знаходиться в зоні розтікання струму. У цьому випадку при замиканні на корпус потенціал грунту на території електроустановки (наприклад, підстанції) набуває значення, близькі до потенціалу заземлювача і заземленого електроустаткування, і напруга дотику знижується.

Занулення - це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмоведучих частин, які можуть опинитися під напругою. При такому електричному з'єднанні, якщо воно надійно виконано, яке замикання на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання (тобто замикання між фазами і нульовим проводом). При цьому виникає струм такої сили, при якій забезпечується спрацьовування захисту (запобіжника або автомата) і автоматичне відключення пошкодженої установки від живильної мережі.

Мале напруга - напруга не більше 42 В, що застосовується з метою зменшення небезпеки ураження електричним струмом. Малі напруги змінного струму отримують за допомогою понижуючих трансформаторів. Його застосовують при роботі з переносним електроінструментом, при використанні переносних світильників під час монтажу, демонтажу та ремонту обладнання, а також у схемах дистанційного управління.

Ізолювання робочого місця - це комплекс заходів щодо запобігання виникнення ланцюга струму людина-земля і збільшення значення перехідного опору в цьому ланцюзі. Дана міра захисту застосовується у випадках підвищеної небезпеки поразки електричним струмом і звичайно в комбінації з розділовим трансформатором.

Виділяють такі види ізоляції:

  1.  робоча - електрична ізоляція струмоведучих частин електроустановки, що забезпечує її нормальну роботу і захист від ураження електричним струмом;
  2.  додаткова - електрична ізоляція, передбачена додатково до робочої ізоляції для захисту від ураження електричним струмом в разі ушкодження робочої ізоляції;
  3.  подвійна - електрична ізоляція, що складається з робочої і додаткової ізоляції. Подвійна ізоляція полягає в одному електроприймачі двох незалежних одна від одної ступенів ізоляції (наприклад, покриття електрообладнання шаром ізоляційного матеріалу - фарбою, плівкою, лаком, емаллю і т.п.). Застосування подвійної ізоляції найбільш раціонально, коли на додаток до робочої електричної ізоляції струмоведучих частин корпус електроприймача виготовляється з ізолюючого матеріалу (пластмаси, скловолокна).

Захисне відключення - це швидкодіюча захист, що забезпечує автоматичне відключення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження електричним струмом.

Воно має забезпечити автоматичне відключення електроустановок при однофазному (однополюсному) дотику до частин, що знаходяться під напругою, не допустимим для людини, і (або) при виникненні в електроустановці струму витоку (замикання), що перевищує задані значення.

Захисне відключення рекомендується в якості основної або додаткової міри захисту, якщо безпека не можна забезпечити при заземленні або зануленні, або якщо заземлення чи занулення важко реально, або недоцільно з економічних міркувань. Пристрої (апарати) для захисного відключення щодо надійності дії повинні задовольняти спеціальним технічним вимогам.

Засоби індивідуального захисту поділяються на ізолюючі, допоміжні та огороджувальні.

Ізолюючі захисні засоби забезпечують електричну ізоляцію людини від струмоведучих частин і землі. Вони поділяються на основні (діелектричні рукавички, інструмент з ізольованими рукоятками) і додаткові (діелектричні калоші, килимки, підставки)

До допоміжних можна віднести окуляри, протигази, маски, призначені для захисту від світлових, теплових і механічних впливів.

До огороджувальних відносяться переносні щити, клітки, ізолюючі підкладки, переносні заземлення і плакати. Вони призначені в основному для тимчасового огородження струмоведучих частин, до яких можливо дотик працюючих.

42. Організація виконання електроремонтних робіт відповідно до вимог безпеки

Загальні відомості. Електромонтажні роботи в розподільчих пристроях і цехах, на електричних станціях, підстанціях і лініях електропередач, як правило, виконуються спеціальними монтажними організаціями.

Заходи безпеки під час виконання робіт з монтажними механізмами.

Такелажні роботи повинні проводитись при спостереженні досвідчених працівників. яких призначено наказом по підприємству і котрі несуть відповідальність за безпеку цих робіт. Під час проведення такелажних робіт робітників необхідно забезпечити необхідними пристроями і механізмами, які полегшують роботу по підняттю і переміщенню вантажів. Роботи, що виконуються на висоті до 28 м від землі здійснюються за допомогою гідропідйомника.

Заходи безпеки під час монтажу кабельних ліній. При прокладці кабеля вручну вантаж не повинен перевищувати 35 кг для чоловіків і 20 кг для жінок. При покладці кабеля по стінам на значній відстані від підлоги використовують помости з огорожею. При роботах з епоксидним компаундом (муфти) необхідним є застосування засобів індивідуального захисту шкіри, органів дихання і зору.

Заходи безпеки під час монтажу повітряних ліній електропередачі. Підйом чи опускання опор повітряних ЛЕП здійснюють за допомогою механізмів. Монтажникам забороняється залазити на підняту опору до закінчення її закріплення. Під час робіт забороняється знаходження людей під опорою чи підйомником. Заборонено залишати котловани не засипаними на час перерви.

Заходи безпеки під час монтажу розподільчих пристроїв, силових Трансформаторів і електричних машин. Трансформатори розвантажують із залізнодорожних платформ по похилому скату з кутом нахилу небільше 10°.3 боку, протилежного напрямку спуску, трансформатор підтримують відтяжками за допомогою лебідки. Під час підйому сердечника з баку забороняється здійснювати будь-які роботи на сердечнику чи баку.

Здійснення робіт в діючих електроустановках.

Роботи, що здійснюються в діючих електроустановках по заходам електробезпеки розділяються на чотири категорії:

1) при повному знятті напруги;

2) при частковому знятті напруги - лише на ділянках, де проводяться роботи;

3) без зняття напруги поблизу струмоведучих частин і на них;

4) без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин.

До початку ремонтних чи налагоджувальних робіт мають бути виконані технічні і організаційні заходи. які забезпечують безпеку працюючих.

Технічні заходи. До них належать: відключення на ділянці, виділеній для проведення робіт і прийняття заходів проти помилкового включення чи самовключення; установка тимчасових огорож і вивішування попереджувальних плакатів; перевірка відсутності напруги на частині установки, виділеної для роботи; приєднання до заземлюючої шини, накладення заземлення (безпосередньо після перевірки відсутності напруги) і вивішування плаката "Працювати тут".

Організаційні заходи. До них належать:оформлення наряду, розпорядження чи допуску до роботи; перерва в роботі, перехід на інше робоче місце, закінчення робіт;нагляд під час роботи.

Наряд - це письмове розпорядження на роботу в електроустановках, яке виначає місце. час початку і закінчення роботи. умови її безпечного проведення, склад бригади і осіб, що відповідають за безпеку робіт.

Допуск ремонтної бригади і нагляд за її роботою. Допускаючий до роботи разом з відповідальним і виконавцем робіт перевіряють правильність підготовки робочого місця і склад бригади. Допускаючий вказує місце роботи і перевіряє відсутність напруги на струмоведучих частинах. При цьому допускаючий проводить усний інструктаж про особливості даної електроустановки і про безпеку робіт і вручає виконавцю один екземпляр оформленого наряду. Нагляд за виконанням робіт здійснює виконавець, котрий ене повинен відлучатись від бригади.

43. Актуальність пожежної безпеки галузевих об’єктів.

державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України “Про пожежну безпеку” та інші закони України, постанови Верховної Ради України, накази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Основний законодавчий документ, який регулює вимоги щодо забезпечення пожежної безпеки, є Закон України “Про пожежнубезпеку”. Даний Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об’єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються спеціальними нормативними документами, встановлюються Правилами пожежної безпеки в Україні.

Забезпечуючи пожежну безпеку, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок та ДНАОП 0.00-1.32-01 “Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок”, нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

44. правова основа діяльності  в галузі пожежної бепеки

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України "Про пожежну безпеку", та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті у межах їх компетенції. Забезпечуючи пожежну безпеку, слід також керуватись Правилами пожежної безпеки в Україні, стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

Основним законодавчим документом у галузі пожежної безпеки є Закон України "Про пожежну безпеку". Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

45. Причини виникнення пожеж

Основними причинами виникнення пожеж є:

– порушення технологічних регламентів;

– несправність виробничого обладнання;

– іскри електрозварювальних робіт;

– необережне поводження з вогнем;

– порушення правил користування інструментом та

електронагрівальними приладами;

– невиконання вимог нормативних документів з питань пожежноїбезпеки.

Часто причинами виникнення пожеж є порушення герметичності апаратів і комунікацій внаслідок зносу окремих деталей або перевищення норм тиску і температури. У таких випадках з’являється можливість утворення горючого середовища, що за наявності джерела запалення призводить до виникнення пожежі, особливо на тих технологічних ділянках, приладах і апаратах, у яких застосовують легкозаймисті рідини або гази.

Найпоширеніші джерела спалахів пожежі у виробничих умовах наступні:

– іскри, що виникають при коротких замиканнях,

перевантаженнях електромереж, появі великих перехідних опорів;

– струми короткого замикання, які можуть досягати декількох

десятків і сотень тисяч ампер, що приводить до появи електричної дуги з температурою до 40000С і плавленню дротів, перегріву струмоведучих частин, займанню ізоляції дротів, а також предметів, що згорають, речовин і матеріалів, що знаходяться поблизу. Короткі

замикання супроводжуються, як правило, різким падінням напруги в електромережах, повним розладом електропостачання і зупинкою машин і устаткування, що призводить до псування продукції, пожеж і вибухів. Короткі замикання можуть виникати при неправильних прокладаннях і монтажі електромереж, зносі, старінні і пошкодженні ізоляції електродротів і устаткування;

– перевантаження електричних мереж, машин і апаратів виникають при струмовому навантаженні, яке протягом довгого часу перевищує величини, що допускаються нормами. Перевантаження виникають також внаслідок порушення нормативних вимог при проектуванні електропостачання, недотримання правил експлуатації, а також пониження напруги в живлячій мережі, що призводить до зростання струму в обмотках електродвигунів;

– тепло, ковзання підшипників, що виділяється при терті, дисків ремінних передач, а також при виході газів під високим тиском і з великою швидкістю через малі за діаметром отвори;

– іскрові розряди статичної електрики;

– тепло, що виділяється при хімічній взаємодії деяких речовин іматеріалів.

46. Чинники пожежної небезпеки, їх особливості та пожежонебезпечні властивості.

Пожежовибухонебезпечні властивості матеріалів і речовин та сфера їх використання

Загальною характеристикою матеріалів і речовин є їх вибухопожежонебезпечність, що може призвести до негативних наслідків при їх зберіганні, переробці або транспортуванні.

Характеристика вибухопожежонебезпечних властивостей не є еквівалентною поняттю горючості речовин і матеріалів.

Окрім наведених вище показників до характеристики пожежонебезпеки належить нижня і верхня концентраційна межа розповсюдження полу'я, вище і нижче якої суміш стає нездатною до розповсюдження полум'я.

Зона розповсюдження полум'я — це зона об'ємних часток у суміші з окислювачем між нижньою і верхньою межею спалахування.

Дані про нижню і верхню концентраційну межу розповсюдження полум'я використовують для визначення категорії виробництва за пожежовибухонебезпечнісю, а також для розрахунку вибухобезпечних концентрацій газів, парів і пилу у трубопроводах, технологічному обладнанні, проектуванні вентиляційних систем і т.ін.

При роботі технологічного обладнання для оцінки аварійних ситуацій, пов'язаних з розливом горючих речовин використовують дані про темепературні межі розповсюдження полум'я, за яких насичені пари утворюють у відповідному окислюваному середовищі концентрації, що відповідають нижній і верхній межі розповсюдження полум'я.

Для розробки заходів забезпечення пожежовибухової безпеки в процесі використання горючих речовин, а також забезпечення електростатичної іскробезпеки технологічних процесів використовують дані про мінімальну енергію запалювання.

Мінімальна енергія самозапалювання — це найменше значення енергії електричного розряду, здатного запалити легкозаймисту суміш газу, пари або пилу з повітрям.

При розрахунках тривалості пожежі в резервуарах, а також інтенсивності тепловиділення й температурного режиму пожежі використовують дані про такий показник як швидкість вигорання.

Швидкість вигоряння — це кількість речовини, яка згоріла за одиницю часу на одиниці площі.

Швидкість вигоряння характеризує інтенсивність згоряння речовини в умовах пожежі.

Величина, яка характеризує оптичну щільність диму, який утворюється при згорянні речовини в об'ємі приміщення, має назву коефіцієнт димоутворення. Він використовується для класифікації матеріалів за димоутворюючою здатністю.

Димоутворююча здатність матеріалів буває: мала, помірна та висока.

Показник токсичності продуктів горіння полімерних матеріалів використовують для порівняльної оцінки різних видів матеріалів.

Полімерні матеріали за показниками токсичності продуктів горіння класифікуються на:

  1.  надзвичайно небезпечні до 13 г/м3;
  2.  високонебезпечні від 13 до 40 г/м3;
  3.  помірно небезпечні від 40 до 120 г/м3;
  4.  малонебезпечні понад 120 г/м3.

Окрім вказаних показників для оцінки пожежовибухонебезпечних речовин та їх сумішей, токсичної небезпеки, використовують такі поняття як стехіометрична концентрація горючих речовин, адіабатична температура горіння й максимальний ступінь розширення продуктів горіння.

Стехіометрична концентрація горючої речовини ?ст— це вміст горючої речовини в суміші з окислювальним середовищем, що обчислюється за формулою:

, (35)

де b – стехіометричний коефіцієнт кисню в хімічній реакції горіння даної речовини.

Адіабатична температура горіння – це теоретично обчислена температура продуктів горіння.

47. Пожежна безпека технологічного устаткування, електрообладнання

Вимоги щодо пожежної безпеки технологічного обладнання на харчових підприємствах обумовлюються характером технологічних процесів і представлені в галузевих, міжгалузевих нормах і правилах, а також в спеціальній літературі. До них можна віднести вимоги: дотримання режиму роботи обладнання і установок відповідно паспортним даним і технологічному регламенту; застосування обладнання та установок відповідно до категорій приміщень за вибухопожежонебезпекою; оснащення обладнання, установок і споруд контрольно-вимірювальною апаратурою та іншими автоматичними пристроями, які виключають можливість появи небезпечної ситуації або сигналізують про небезпеку, надійна герметизація обладнання, установок апаратури резервуарів і трубопроводів; теплоізоляція нагрітих поверхонь обладнання і комунікацій; оснащення обладнання системами періодичного і безперервного автоматичного контролю, сигналізації і відключення при витоку вибухопожежонебезпечних парів, газів і рідин; застосування магнітного захисту для уловлювання феромагнітних домішок у подрібнювальних установках; оснащення обладнання пристроями для запобігання накопиченню зарядів статичної електрики; дотримання терміну своєчасного змащування відповідними мастилами, що відповідають технічній характеристиці обладнання, для запобігання підвищенню температури підшипників (не вище 60 °С); встановлення на обладнанні граничних норм завантаження, швидкості переробки, транспортування і оснащення його автоматичним контролем цих параметрів, пристроями сигналізації і зупинки при перенавантаженнях; дотримання правил безпеки при зупинці обладнання на огляд і ремонт; виключення проведення вогневих робіт із одночасним розбиранням обладнання і трубопроводів; дотримання своєчасного проведення оглядів, профілактичного випробування і планово-попереджувального ремонту.

Пожежна безпека електричних установок

Пожежна небезпека виникає при порушенні правил і норм монтажу і експлуатації електричних установок. Електричний струм і наслідки його дії при відповідних умовах перетворюються в потужне джерело запалювання горючого середовища, Статистика показує, що таким джерелом запалювання може бути невідповідність експлуатації електрообладнання умовам навколишнього середовища; механічні причини, такі як несправність і пошкодження електрообладнання; великі струмові перевантаження електрообладнання, апаратури і електропроводів; виникнення великих температур, електричної дуги і іскор в результаті короткого замикання; виникнення іскор при розрядах статичної електрики, а також розрядах блискавки.

Щоб запобігти виникненню пожежі від струмів короткого замикання і перевантаження електроустановок, застосовують захисні пристрої, такі як плавкі запобіжники; автоматичні вимикачі, теплові реле та ін. Правильний підбір захисних пристроїв забезпечує мінімальний час їх спрацювання і таким чином підвищує пожежну безпеку електроустановок. Категорично забороняється застосування нестандартних елементів захисних пристроїв.

Важливим заходом пожежної безпеки є відповідний вибір типів і виконання електроприладів, електродвигунів та іншого електрообладнання із урахуванням умов навколишнього середовища та їх експлуатації.

Запобіганню пожежній небезпеці сприяє виконання таких організаційних і профілактичних заходів: наявність принципових, робочих і оперативних схем електромереж; систем захисту, блокування автоматики; мереж заземлення; попереджувальних плакатів і написів; контроль, профілактичний ремонт і випробування електрообладнання; протипожежний інструктаж, навчання і атестація обслуговуючого персоналу.

48. Заходи та засоби систем забезпечення пожежної безпеки.

На галузевих об'єктах є підприємства, які за своєю специфікою не вимагають особливої пожежної безпеки але, з іншого боку, є виробництва з високим ступенем пожежної небезпеки, які вимагають дотримання підвищеного режиму.

Проектування, будівництво і експлуатація таких будівель вимагає відповідних систем забезпечення пожежної безпеки.

Пожежна безпека — це стан об'єкту, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення виключається дія на людей небезпечних чинників пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежна безпека забезпечується шляхом створення системи заходів пожежної профілактики і системи активного пожежного захисту.

Пожежна профілактика - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання можливого виникнення пожежі чи зменшення її негативних наслідків.

Система активного пожежного захисту – це комплекс організаційно-технічних заходів та засобів по боротьбі з пожежами і запобігання негативної дії небезпечних чинників пожежі на організм людини і матеріальні цінності.

Потрібний рівень пожежної безпеки повинен бути не менше 0,999999 відвернення впливу небезпечних чинників на кожну людину на рік, а допустимий рівень пожежної небезпеки для людей має бути не більше ніж 10-6 впливу небезпечних чинників пожежі.

Системи пожежної безпеки мають виключати можливість виникнення пожежі, забезпечувати безпеку людей і матеріальних цінностей у разі пожежі.

Галузеві об'єкти, на яких пожежі можуть призвести до ураження людей, що знаходяться на них та на навколишній території, небезпечними та шкідливими виробничими чинниками, а також небезпечними чинниками пожежі, повинні мати системи пожежного захисту, що забезпечують мінімальну можливу імовірність виникнення пожежі.

Пожежі виникають тому, що джерело теплової енергії вступає у контакт з речовиною, що займається. Тому основним й цьому напрямку є ізоляція джерел запалювання від можливого зіткнення з ними горючих речовин.

Запобігання пожежам здійснюється попередженням утворення горючого середовища та попередженням утворення Із середовищі джерел запалювання.

Ліквідувати горюче середовище неможливо бо воно є наявним в абсолютній більшості виробничих і побутових умов. Найбільш радикальним способом запобігання пожежам є заміна горючих речовин і матеріалів на негорючі та важкогорючі, а також виявлення та  видалення як явних, так і потенційних джерел запалювання та недопущення їх контакту з горючим середовищем.

Для запобігання пожежі у галузевих об'єктах розробляються ( истеми протипожежного захисту, до яких входить:

  1.  забезпечення необхідної вогнестійкості будівель та споруд;
  2.  забезпечення своєчасної евакуації людей та відповідність нормативам шляхів евакуації;
  3.  створення умов для ефективного гасіння пожежі та обмеження її негативних наслідків.

Обмеження поширення пожежі здійснюється шляхом улаштування: протипожежних розривів між будівлями і спорудами; протипожежних перешкод; аварійного відключення комунікацій; обмежувачів розливу і розтікання рідин; гранично допустимих за технічними нормами площ протипожежних відсіків, секцій, а також кількості поверхів будівель та споруд; локалізації пожеж відповідними вогнегасними речовинами.

Для відвернення пожеж розробляють організаційно-технічні, режимні, пожежно-евакуаційні, тактико-профілактичні, будівельно-конструктивні та інші заходи режимів експлуатації машин і обладнання, за яких повністю виключається можливість виникнення іскор та полум'я чи контакт нагрітих деталей обладнання з горючим середовищем.

Згідно із Законом "Про пожежну безпеку" комплекс організаційно-технічних заходів повинен включати: організацію пожежної охорони; паспортизацію технологічних процесів, будівель та споруд об'єктів щодо забезпечення пожежної безпеки; організацію навчання працюючих правилам пожежної безпеки; розробку інструкцій про дотримання протипожежного режиму та порядок дій людей у разі пожежі; встановлення порядку зберігання пожежонебезпечних речовин; облік та аналіз даних про пожежі і збитки від них та аналіз витрат на забезпечення пожежної безпеки.

49. Навчання з питань пожежної безпеки.

Більшість пожеж виникає з безпосередньої вини людей внаслідок відсутності елементарних знань та недотримання правил і норм пожежної безпеки.

Закон "Про пожежну безпеку" (ст. 5 і 8) вимагає від власників підприємств організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та вести пропаганду заходів щодо їх забезпечення.

Існує перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань пожежної безпеки. Система навчань з питань пожежної безпеки охоплює практично усі категорії працівників і здатна суттєво впливати на загальний протипожежний стан.

Навчання працівників вимогам правил пожежної безпеки здійснюється згідно Типового положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях.

Для більш ефективного проведення навчання з питань пожежної безпеки на підприємствах галузі спеціально обладнані кабінети з питань охорони праці та пожежної безпеки.

Для проведення навчання з питань пожежної безпеки залучаються фахівці пожежної справи та посадові особи об'єкта, які пройшли попередню спеціальну підготовку.

Головною метою вивчення робітниками і службовцями вимог пожежної безпеки є виховання свідомого ставлення до цих питань, оволодіння необхідними практичними навичками попередження пожеж, а також діями на випадок їх виникнення.

Основною формою пожежно-профілактичної роботи з працівниками є протипожежна пропаганда, що дозволяє охоплювати і суттєво впливати на велику кількість людей, роз'яснювати правила пожежної безпеки.

Протипожежна пропаганда має бути зрозумілою для тих категорій працівників, на які вона розрахована, та сприяти вихованню свідомого Ставлення до питань пожежної безпеки. Пропаганда мусить мати спрямування на виконання вимог пожежної безпеки і попередження пожеж, на викривання причин їх виникнення, пов'язаних з необережним поводженням з вогнем, порушенням правил експлуатації електроустановок, невиконанням протипожежних заходів під час проведення пожежонебезпечних робіт.

Найбільш доступним методом проведення протипожежної пропаганди є проведення бесід з робітниками та службовцями. Такі бесіди мають будуватися на конкретних фактах і прикладах із використанням матеріалів аналізу протипожежного стану підприємств та характерних пожеж і порушень вимог пожежної безпеки.

Можна використовувати документальні матеріали, статистичні зведення і фотографії наслідків конкретних пожеж, використовувати відеоматеріали та тематичні друковані видання.

Тематичні друковані та наочні матеріали бувають агітаційними та інструктивними. Перші роз'яснюють причини виникнення пожеж та вимоги безпеки, другі мають конкретне для кожної ситуації інформативне навантаження, тому вони розраховані на більш вузьке коло людей згідно з особливостями їхньої професійної діяльності.

Для якісного проведення інструктажів з працівниками і встановлення належного протипожежного режиму на території, в усіх приміщеннях, де існує потенційна загроза виникнення пожежі, мають бути розроблені та затверджені інструкції про заходи пожежної безпеки.

Інструкції про заходи пожежної безпеки розробляються для всього підприємства як загальнооб'єктові, та для окремих цехів, виробничих дільниць, щодо проведення вибухопожежонебезпечних робіт, для окремих технологічних установок, обладнання і т.ін. В інструкціях вказуються протипожежні вимоги до утримання території, шляхів евакуації, зберігання ЛЗР, ГР, вибухонебезпечнихматеріалів, вентиляційного та іншого інженерного обладнання і утримання робочих місць, порядок виклику пожежної охорони; оповіщення людей про пожежу, зупинення технологічного устаткування і т. ін. Кінцевою метою цього організаційного заходу вважається постійне знання і дотримання працюючими вимог цих інструкцій у повному обсязі, що має покращити загальний протипожежний стан об'єкту.

50. Обов’язки керівників щодо забезпечення пожежної безпеки.

Керівники й інші посадові особи підприємств, установ і закупівельних організацій незалежно від форм власності:

1) забезпечують пожежну безпека продукції та протипожежний режим на відповідних підприємствах, у державних установах та організаціях;

2) передбачають організаційні і інженерно-технічні заходи щодо пожежної безпеки в аланах економічного та розвитку підприємств, установ і закупівельних організацій, створюють за необхідності організаційно-штатну структуру, розробляють обов'язки, і систему контролю, щоб забезпечити пожежну безпеку переважають у всіх технологічних ланках і етапах виробничої діяльності;

3) забезпечують своєчасне виконання протипожежних заходів із розпорядженням, висновкам і попередженням органів державного пожежного нагляду;

4) впроваджують науково-технічні досягнення у протипожежну захист об'єктів, проводять роботу з винахідництва і раціоналізації, спрямовану забезпечення безпеки покупців, безліч зниження пожежної небезпеки технологічних процесів виробництв;

5) забезпечують виконання й дотримання протипожежних вимог норм, стандартів, правил пожежної безпеки і технічних умов під час проектування, будівництві, реконструкції, технічне переозброєння і ремонті підвідомчих їм об'єктів, і навіть під час виготовлення, транспортуванні й використанні випущених речовин, матеріалів, продукції, машин, приладів та устаткування;

6) створюють позаштатні пожежні формування та організують їх роботу;

7) перебувають у справному стані пожежну техніку, обладнання та інвентар, не припускають їхнє використання за прямому призначенню;

8) організують навчання працівників правилам пожежної безпеки і забезпечували що у попередженні і гасінні пожеж, не допускають на роботу осіб, не минулих протипожежний інструктаж;

9) забезпечують розробку плану дій працівників у разі виникнення пожежі та друзі проводять практичні тренування з його відпрацюванні;

10) представляють на вимогу органів державного пожежного нагляду документи про пожежі та їх наслідки, відомості, що характеризують стан пожежної безпеки об'єктів і своєї продукції;

11) вживають заходів до порушників і правил пожежної безпеки, стягують у встановленому законодавством порядку матеріальним збиткам з конкретних винуватців пожежі;

12) надають у установленому порядку у необхідних випадках підрозділам пожежної служби техніку, пально-мастильні матеріали, продукти харчування місця відпочинку для особового складу при гасінні пожеж) на відповідних підприємствах, у державних установах та організаціях.

Крім Закону Республіки Білорусь у "Про пожежної безпеки" обов'язки керівників держави і посадових осіб підприємств, установ і закупівельних організацій щодо забезпечення пожежної безпеки викладені у Правилах пожежної безпеки.

Інженернотехнічні працівники, робітники і службовці несуть відповідальність у виконанні правил пожежної безпеки у частині, що стосується їхній професійній діяльності, що має вказуватися у тому посадових обов'язки.

51. Функціональні обов’язки та права Державного пожежного нагляду.

Основним змістом діяльності органів держпожнагляду є розробка і затвердження загальнодержавних правил пожежної безпеки, обов'язкових для всіх підприємств, установ, організацій та громадян; погодження державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативних документів щодо забезпечення пожежної безпеки, а також проектних рішень на які не встановлено норми і правила.

Органи держпожнагляду здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних і місцевих органів виконавчої влади, посадовими особами галузевих об'єктів, підприємств, установ та організацій, а також громадянами, Згідно чинного законодавства, вказані органи нагляду встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємствах галузевих об'єктів, розробляють типові документи з цих питань.

Органи ДПН здійснюють контроль за виконанням пожежно-профілактичних заходів і забезпеченням пожежної безпеки будівельними організаціями, що здійснюють будівництво та реконструкцію галузевих об'єктів. ДПН бере участь у робочих і державних комісіях по прийому в експлуатацію закінчених будівельних галузевих об'єктів.

Посадові особи органів депржпожнагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду.

З метою виконання своїх службових обов'язків державні інспектори пожежного нагляду здійснюють контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування, будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення, капітального ремонту на підприємствах в умовах галузі. У разі виявлення порушень вони мають право забороняти застосування проектів чи зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт та вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт.

Державні інспектори пожежного нагляду мають право:

  1.  у присутності власника галузевого об'єкту чи його представника проводити у будь-який час пожежно-технічні обстеження і перевірки будівель і споруд на галузевих об'єктах, отримувати від керівників необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

давати керівникам та іншим посадовим особам галузевих підприємств, установ та організацій обов'язкові для виконання роз порядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки;

  1.  у разі порушення правил пожежної безпеки; що загрожує виникненню пожежі, або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, припиняти чи забороняти роботу окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, або проведення пожежонебезпечних робіт;
  2.  притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб та інших працівників галузевих об'єктів, винних у порушенні встановлених вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів держпожнагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням.

Використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням, а також порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки тягне за собою накладання штрафу на працівників від трьох до семи, а на посадових осіб - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.

Невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду карається штрафом у вище зазначеному розмірі.

Розміри і порядок накладання штрафів визначаються чинним законодавством. Кошти, одержані від застосування цих штрафних санкцій, спрямовуються у державний бюджет і використовуються для розвитку пожежної охорони і пропаганди протипожежних заходів.

Рішення про накладання штрафу може бути оскаржене у судовому порядку в місячний термін.

Порушники правил пожежної безпеки, якщо порушення мали тяжкі наслідки, притягаються до кримінальної відповідальності. Згідно Кримінального Кодексу, такі порушення караються виправними роботами строком до двох років, а якщо мали місце і людські жертви – позбавленням волі до восьми років.

Відповідальність за прийняття протипожежних заходів на галузевих об'єктах покладається персонально на їх керівників без права передовіряти цю відповідальність підлеглим. Вони здійснюють загальне керівництво роботою в галузі пожежної безпеки підприємства.

Керівники галузевих підприємств призначають наказом відповідальних осіб (на кожній об'єктовій дільниці), які повинні встановити необхідний протипожежний режим, організувати навчання та забезпечити необхідними інструкціями всі робочі місця.

52. Заходи та засоби підвищення системи забезпечення пожежної безпеки.???

Організаційні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки

3.1. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої або іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств.

3.2. Керівник підприємства повинен визначити обов'язки посадових осіб (у тому числі заступників керівника) щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.

Обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки, утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту мають бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обов'язках, інструкціях, положеннях тощо).

3.3. На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної небезпеки наказом (інструкцією) повинен бути встановлений відповідний протипожежний режим, у тому числі визначені:

можливість паління (місце для куріння), застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;

порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

місця для зберігання і допустима кількість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, які можуть одночасно знаходитися у виробничих приміщеннях і на території (у місцях зберігання);

порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та ганчір'я, очищення повітроводів вентиляційних систем від горючих відкладень;

порядок відключення від мережі електрообладнання у разі пожежі;

порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

порядок проходження посадовими особами навчання й перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

порядок організації експлуатації і обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водопроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння, димовидалення, вогнегасників тощо);

порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів та оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;

дії працівників у разі виявлення пожежі;

порядок збирання членів добровільної пожежної дружини та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні.

Працівники підприємства мають бути ознайомлені з цими вимогами на інструктажах, під час проходження пожежно-технічного мінімуму тощо, витяги з наказу (інструкції) з основними положеннями слід вивішувати на видних місцях.

3.4. На кожному підприємстві має бути опрацьована загальнооб'єктова інструкція про заходи пожежної безпеки та інструкції для всіх вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень (дільниць, цехів, складів, майстерень, лабораторій тощо) відповідно до додатка 1 цих Правил.

Ці інструкції мають вивчатися під час проведення протипожежних інструктажів, проходження пожежно-технічного мінімуму, а також в системі виробничого навчання і вивішуватися на видних місцях.

3.5. У будівлях та спорудах (крім житлових будинків), котрі мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб мають бути розроблені і вивішені на видних місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.

3.6. У разі зміни планування або функціонального призначення будівель (приміщень, споруд), технології виробництва, штатного розкладу персоналу адміністрація зобов'язана забезпечити своєчасне перероблення планів евакуації та інструкцій.

3.7. На підприємстві повинен бути встановлений порядок (система) оповіщення людей про пожежу, з яким необхідно ознайомити всіх працівників.

3.8. Територія підприємства, а також будівлі, споруди, приміщення мають бути забезпечені відповідними знаками безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 "ССБТ. Цветасигнальные и знаки безопасности".

3.9. У разі одержання речовин та матеріалів з невідомими властивостями стосовно пожежної небезпеки власник підприємства зобов'язаний заборонити їх застосування до з'ясування через відповідні установи та організації відомостей (показників) про їх пожежну небезпеку.

3.10. Власники підприємств, на яких застосовуються й переробляються сильнодіючі отруйні речовини (далі - СДОР) та джерела радіоактивного випромінювання, зобов'язані регулярно в погоджені з пожежною охороною терміни інформувати підрозділи державної пожежної охорони про кількість таких речовин і матеріалів, їх токсичні властивості, особливості поведінки під час пожежі, повідомляти інші дані, необхідні для забезпечення безпеки особового складу, який залучається до гасіння пожежі та проведення аварійно-рятувальних робіт на цих підприємствах.

3.11. Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вартових тощо) адміністрацією повинна бути розроблена інструкція, в якій необхідно визначити їхні обов'язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і приміщень, порядок дій в разі виявлення пожежі, спрацювання засобів пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, а також указати, хто з посадових осіб адміністрації має бути викликаний в нічний час у разі пожежі.

3.12. Робітники, службовці, інші працівники підприємства зобов'язані:

дотримуватися встановленого протипожежного режиму, виконувати вимоги правил та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, чинних на підприємстві;

у разі виникнення (виявлення) пожежі діяти відповідно до вимог розділу 9 цих Правил.

3.13. Керівник підприємства зобов'язаний вживати (у межах наданих йому прав) відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання посадовими особами, іншими працівниками підприємства встановленого протипожежного режиму, вимог правил пожежної безпеки та інших нормативно-правових актів, що діють у цій сфері.

3.14. З метою залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання пожежам, організації їх гасіння на підприємствах створюються добровільні пожежні дружини (далі - ДПД) та команди (далі - ДПК), діяльність яких повинна здійснюватися відповідно до Положення про добровільні пожежні дружини (команди), затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 11.02.2004 N 70 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2004 за N 221/8820.

3.15. На підприємствах із кількістю працівників 50 і більше осіб за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії (далі - ПТК). Їх роботу необхідно організовувати згідно з Типовим положенням про пожежно-технічну комісію, затвердженим наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 11.02.2004 N 70 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.02.2004 за N 222/8821.

3.16. У школах, дитячих таборах необхідно створювати дружини юних пожежників (далі - ДЮП), що діють на підставі Положення про дружини юних пожежних, затвердженого протоколом Президії Добровільного пожежного товариства України від 20.05.94 N 13/4.

3.17. Для координації та вдосконалення роботи, пов'язаної із забезпеченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апаратах міністерств, інших центральних органах виконавчої влади повинні створюватися служби пожежної безпеки (далі - СПБ) відповідно до Типового положення про службу пожежної безпеки, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 29.09.2003 N 369 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.12.2003 за N 1121/8442.

Такі служби необхідно також організовувати в апаратах об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів тощо) для виконання делегованих об'єднанню функцій у галузі пожежної безпеки.

Діяльність СПБ повинна регламентуватися положеннями, які розробляються відповідними міністерствами, відомствами, об'єднаннями підприємств.

3.18. Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем роботи повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі - протипожежні інструктажі). Протипожежні інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний на робочому місці, позаплановий та цільовий.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік мають проходити перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з пожежної безпеки.

Порядок організації та проведення протипожежних інструктажів, навчання та перевірки знань з пожежно-технічного мінімуму встановлюється Типовим положенням про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затвердженим наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 29.09.2003 N 368 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.12.2003 за N 1148/8469.

3.19. Навчання та перевірка знань посадових осіб з питань пожежної безпеки проводиться у порядку, встановленому законодавством.

3.20. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, протипожежного інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

3.21. Вивчення заходів пожежної безпеки на виробництві та у побуті слід також передбачати в системі виробничого навчання робітників, службовців, інженерно-технічних працівників (далі - ІТП). Крім того, для цієї мети використовуються наявні на підприємстві місцеві системи радіомовлення тощо.

3.22. Обслуговуючий персонал готелів, кемпінгів, гуртожитків, лікувальних закладів зі стаціонаром, дитячих дошкільних закладів з цілодобовим перебуванням дітей, шкіл-інтернатів, будинків для громадян похилого віку, дитячих таборів, санаторіїв, будинків відпочинку та інших оздоровчих закладів повинен кожного року проходити курс навчання правилам пожежної безпеки за програмою, затвердженою адміністрацією, з урахуванням специфіки об'єкта. Практичні тренування з відпрацювання дій у разі пожежі слід проводити у строки, вказані у пункті 3.5 цих Правил.

3.23. У загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах, вищих навчальних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів повинно проводитися вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також навчання діям на випадок пожежі.

3.24. У дитячих дошкільних закладах має проводитися виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства, а також набуття навичок особистої безпеки в разі виникнення пожежі.

3.25. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за місцем проживання організовувати навчання населення правилам пожежної безпеки в побуті та громадських місцях.

3.26. Програми навчання з питань пожежної безпеки повинні узгоджуватися з органами державного пожежного нагляду.

53. Дії працівників галузевих об’єктів на випадок виникнення пожежі.

На галузевих об'єктах необхідно розробляти і впроваджувати спеціальний комплекс профілактичних заходів, спрямованих на запобігання пожежам. У виробничих умовах постійно існує загроза виникнення пожежі. Тому необхідно розробляти мобілізаційний план гасіння пожежі і здійснювати заходи з підготовки об'єкту до можливої пожежі. Основні заходи підготовки об'єкту можна звести у групи, наведені на схемі.

Для вирішення цього блоку завдань важлива роль належить аналізу пожежної небезпеки. Маючи аналіз пожежної небезпеки, можна визначити місця можливого виникнення пожежі, можливих наслідків та тримати їх під постійним наглядом і контролем.

У разі виявлення пожежі або її ознак (полум'я, дим, залах і інші прояви горіння) працівник зобов'язаний негайно повідомити про це пожежну охорону за телефоном 01. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість технологічного устаткування, висоту будівлі, місце виникнення та обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище.

Аналіз пожежної небезпеки об'єкта,   виявлення місць можливого загоряння, вибуху, аварій, складання прогнозу розвиткух та наслідків.

Розробка схем оповіщення, відключення вентиляції, інженерних комунікацій, технологічного обладнання, планів евакуації людей та матеріальних цінностей в умовах

пожежі.

Забезпечення засобами пожежогасіння і системами виявлення пожежі на початковій стадії її розвитку. Створення розрахункового запасу вогнегасних речовин.Утримання всіх систем пожежогасіння у справному стані.

Підвищення рівня протипожежної стійкості об'єкта. Створення умов для безперешкодних і ефективних дій підрозділів пожежної охорони.

Навчання та систематичне проведення тренувань працівників на випадок виникнення пожежі, або аварії.

Розробка і реалізація заходів, спрямованих на обмеження масштабів та наслідків можливих пожеж та аварій.

Постійний нагляд та контроль за готовністю всього комплексу заходів на випадок виникнення пожежі

Після виклику пожежної охорони слід повідомити керівника, або чергового по об'єкту, і вжити заходів щодо евакуації людей, гасіння пожежі та збереження матеріальних цінностей. У разі необхідності – викликати також інші аварійно-рятувальні служби, задіяти об'єктову систему оповіщення про пожежу.

Оповіщення проводити таким чином, щоб не допустити паніки. Одночасно необхідно здійснити збір по тривозі добровільної пожежної дружини або об'єктової пожежної команди.

Посадова особа об'єкту, що прибула на місце пожежі, зобов'язана продублювати повідомлення про виклик пожежної охорони і організувати евакуацію за межі небезпечної зони всіх працюючих, що незадіяні у ліквідації пожежі. У разі загрози життю людей припинити роботи, крім тих, що беруть участь у ліквідації, для чого здійснити перекриття всіх інженерних комунікацій (сировинних, газових, електричних, систем вентиляції) та виконати інші заходи, щоб запобігти посиленню пожежі та задимленості будівлі.

До прибуття підрозділів пожежної охорони створити умови найзручнішого під'їзду до центру пожежі та полегшити доступ до джерела води. Одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію та захист матеріальних цінностей і дотримання техніки безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.

Після прибуття пожежних підрозділів необхідно забезпечити їм безперешкодний доступ до осередку пожежі, проконсультувати керівника гасіння пожежі про конструктивні і технологічні особливості об'єкта, на якому виникла пожежа, про місце зберіїання легкозаймистих, горючих рідин, балонів з газами, про незахищені металеві конструкції, монтажні отвори і т.ін.

Адміністрація підприємства має вжити необхідні заходи і організувати залучення сил та засобів об'єкту для ліквідації пожежі та попередження її розповсюдження. З метою запобігання швидкому розповсюдженню пожежі до прибуття пожежної охорони не рекомендується відкривати вікна. Під час гасіння пожежі остерігатися впливу високих температур, задимлення та загазованості, завалення конструкцій, вибухів балонів з газами, технологічного обладнання та приладів, ураження електричним струмом, падіння в неогороджені монтажні отвори і ін.

До прибуття підрозділів пожежної охорони на персонал галузевого об'єкту покладаються функції тільки первинних дій, описаних у даному пункті.

54. Протипожежні перешкоди. Забезпечення безпечної евакуації персоналу.

Протипожежні перешкоди

Протипожежна перешкода – це будівельна конструкція, інженерна – споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості, – яка перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше.

Протипожежні перешкоди призначені для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення. За відсутності або неправильного улаштування протипожежних перешкод пожежа швидко розповсюджується, охоплюючи більшу площу, та призводить до значних втрат.

Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестійкістю її елементів, а саме:

  1.  Огороджувальної частини;
  2.  Конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди;
  3.  Конструкцій, на які вона обпирається;
  4.  Вузлів кріплення між ними.

Межі вогнестійкості конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди; конструкцій, на які вона обпирається, та вузлів кріплення між ними мають бути не менше потрібних меж вогнестійкості огороджувальної частини протипожежної перешкоди.
До протипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття, зони, тамбури-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани.

Вертикальні перешкоди, що розділяють будівлю за висотою, називають протипожежними стінами, а об’єм будинку (споруди), виділений протипожежними щитами, – пожежним відсіком. Якщо вертикальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого в межах поверху, то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, що розділяються, називають секціями

Протипожежні двері, вікна, ворота люки, клапани тощо служать для захисту дверних та віконних прорізів, а також – отворів для прокладання технологічних комунікацій (конвеєрів, транспортерів, вентиляції тощо). Гребні козирки, діафрагми, бортики пояси та ін. обмежують розповсюдження – пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших горючих матеріалах.

За допомогою перешкод, які обмежують розповсюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяє успішному проведенню, операцій з їх рятування у разі пожежі.

Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості слід приймати відповідно до СНиП 2.01.02–85 

Протипожежні стіни Можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Призначення зовнішніх та внутрішніх стін – обмеження поширення вогню між будівлями та всередині будівлі відповідно. За способом сприймання навантажень протипожежні стіни поділяють на: самонесучі, несучі та ненесучі (навісні).

По відношенню до поздовжньої осі будівлі протипожежні стіни можуть бути розташовані упоперек та поздовж.

Протипожежні перегородки Служать для виділення вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних технологічних процесів у виробничих будівлях, різних функціональних процесів та місць зберігання матеріальних цінностей, які являють пожежну небезпеку; для відділення коридорів від вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень; забезпечення успішної евакуації людей з будівель та локалізації пожеж в межах пожежного відсіку або окремого приміщення.

Протипожежні перекриття Використовують для запобігання розповсюдженню пожежі по поверхах будівлі або споруди. Протипожежні перекриття без зазорів прилягають до зовнішніх стін з негорючих матеріалів. Якщо зовнішні стіни будівлі виконані з матеріалів, що поширюють полум’я, або із заскленням, розташованим на рівні перекриттів, то перекриття мають перетинати ці стіни та засклення. 

Забезпечення безпечної евакуації персоналу 

Евакуаційний план включає заходи, які забезпечують своєчасно оповіщення про пожежу чи про аварії; вивід всіх людей з приміщення найкоротшими та безпечними шляхами; спокій та порядок при русі; порядок та послідовність евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами. 

План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них.
Для складання плану евакуації призначають спеціальну особу чи створюють комісію (для великих об'єктів). В склад комісії входять: голова пожежно-технічної комісії, заступник директора (завідувач) з адміністративно-господарської частини та начальник охорони об'єкта або начальник добровільної пожежної дружини.

Комісія чи спеціально призначена особа вивчає планування будинку, щоб вияснити можливі схеми руху людей при евакуації, а також шляхи для їх рятування. Планування вивчають простим оглядом будинку, а при складних об'єктах — шляхом вивчення проектних матеріалів та розрахунків процесу евакуації.

При огляді будинку усувають всі порушення правил стану шляхів евакуації та евакуаційних виходів. Одночасно з тим вивчають наявні акти та приписи протипожежних оглядів, щоб усунути порушення правил пожежної безпеки на шляхах евакуації. При відсутності розрахунку евакуації для театрів комісія робить його сама або запрошує спеціаліста. На основі вивчення планування, проектних та розрахункових матеріалів складають маршрути руху людей з різних приміщень.

Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, повідомлення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами.

При встановленні порядку евакуації майна комісія уточнює місця збереження документації та пожежонебезпечних матеріалів, а також діючі та запасні в'їзди на територію установи, які придатні для проїзду пожежних автомобілів.
План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практичного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі.

План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі. 

Контроль за вивченням плану евакуації і навчанням персоналу покладається на керівника установи. Для обліку проведених занять та перевірки стану шляхів евакуації корисно завести спеціальний журнал. Практичне відпрацювання плану евакуації проводиться особою, яка призначається адміністрацією установи.

Керівник установи зобов'язаний зі зміною обставин своєчасно вносити корективи в план евакуації, замінюючи працівників, які звільнилися з установи, новими. При коректуванні плану керівник повинен ознайомити новоприбулих співробітників з їх, обов'язками згідно з планом евакуації під розписку. 

55. Організація служби пожежної безпеки в галузі.

Згідно з Законом "Про пожежну безпеку" та Типовим положенням про службу пожежної безпеки (від 12.IV.1995) в апаратах міністерств, органах центральної виконавчої влади та інших виробничих об'єднаннях незалежно від форм власності та видів діяльності створюється служба пожежної безпеки (СПБ).

Служба пожежної безпеки має на меті координацію і вдосконалення роботи, пов'язаної з забезпеченням пожежної безпеки та контроль за проведенням і виконанням протипожежних заходів.

Враховуючи специфіку галузевих об'єктів, розробляються відповідні положення про СПБ. Положення затверджує керівник галузевого об'єкту після погодження з відповідним органом державної пожежної охорони.

До основних обов'язків служби пожежної безпеки на галузевих об'єктах входить:

  1.  організація розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки та контроль за їх виконанням;
  2.  здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю структурних підрозділів об'єкту щодо пожежної безпеки;
  3.  облік пожеж та їх наслідків на об'єкті;
  4.  підготовка загальних наказів, розпоряджень з питань пожежної безпеки;
  5.  організація проведення нарад щодо вдосконалення роботи по забезпеченню пожежної безпеки, діяльності пожежно-технічних комісій, добровільних пожежних дружин;
  6.  надання допомоги структурним підрозділам в організації спеціального навчання (пожежно-технічного мінімуму) та перевірки інань з питань пожежної безпеки;
  7.  участь у пожежно-технічній експертизі проектної документації щодо об'єктів, які будуються, реконструюються, технічно переоснащуються, або розширяються.

СПБ контролює діяльність відомчої та добровільної пожежної охорони, сприяє їх зміцненню, організовує навчання керівного складу; бере участь у службовому розслідуванні причин і обставин виникнення пожеж та веде облік пожеж і їх наслідків, готує звітні матеріали та відповідні інформації, а також пропозиції щодо запобігання пожежам.

Служба пожежної безпеки здійснює пропаганду протипожежних заходів та роз'яснювальну роботу щодо питань пожежної безпеки, готує та вносить у колективні договори пропозиції, спрямовані на підвищення рівня протипожежного захисту підприємств і контролює використання коштів на цю мету.

З метою успішного виконання всіх перелічених завдань фахівці СПБ мають право:

  1.   перевіряти стан пожежної безпеки на підпорядкованих об'єктах та у разі потреби видавати їх керівникам обов'язкові для виконання приписи;
  2.  одержувати від посадових осіб підпорядкованих структурних підрозділів необхідні відомості, документи і пояснення з питань пожежної безпеки;
  3.  перевіряти боєздатність підрозділів відомчої та добровільної пожежної охорони, що створені на підпорядкованих об'єктах;
  4.  вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли спеціального навчання, інструктажів та перевірок знань з питань пожежної безпеки і не мають допуску до виконання пожежонебезпечних робіт або порушують вимоги правил пожежної безпеки;
  5.  вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності посадових осіб і працівників за грубе порушення та невиконання законодавчих та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки;
  6.  припиняти чи забороняти експлуатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки і створення безпосередньої загрози виникнення пожежі, або перешкоджання її гасінню та евакуації людей.

Порядок припинення на підвідомчих об'єктах експлуатації окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі, або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також порядок виконання приписів СПБ встановлюються відомчими нормативними актами.

Працівники СПБ несуть персональну відповідальність за ухвалені ними рішення щодо вимог чинного законодавства з питань пожежної безпеки, за невиконання своїх функціональних обов'язків та недостовірність і несвоєчасність підготовки статистичних звітів з питань пожежної безпеки та щодо самих пожеж.

Структура та чисельний склад СПБ визначається специфікою галузі, кількістю працюючих на підвідомчих об'єктах, конкретними напрямками робіт.




1. Контрольная работа- Создание информационного справочника в Excel
2. х элементов всего их 16
3. Проект помещения по ремонту автосамосвальных прицепов
4. Понятие сущность и функции религии.html
5. посттравматический а версия травматический встречается далее в тестах 46
6. Семантико-інтонаційні особливості вираження концепту страх у сучасній англійській мові на матеріалі відеофільмів
7. нибудь и чтонибудь слово ldquo;Китайrdquo; как будто написано для меня особым шрифтом красным что ли Рука тян
8. Налоговая система и ее роль в регулировании рынка
9. Золотой фонд российских учебников
10. МЭИ Институт менеджмента и экономики в энергетике и промышленности ИМЭЭП КУРСОВАЯ РАБОТА
11. на тему- Философия сестринского дела
12. Лекция I Предмет задачи и методы патофизиологии
13. Металлические конструкции мостового крана общего назначения
14. Личность в политике
15. тематике направлено на усиление связи обучения студентов с практикой совершенствования управления организ
16. Балтийский дом 131 января 2014 Генеральный директор ШУБ С
17. Ярославская государственная сельскохозяйственная академия Факультет экономический Кафедра
18. ИлингБродвея до Фаррингдона
19. В ее состав входит свыше двух десятков отраслей с их многочисленными специализированными производствами о
20. І С при секретарі ~ Катеринюк С