Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

ТЕМА 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ПЛАН

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


ТЕМА 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

ПЛАН.

  1.  Основні етапи становлення педагогіки сімейного виховання.
  2.  Визначення основних понять.
  3.  Роль родини у процесі соціалізації особистості
  4.  Сімейне виховання та його особливості.

Домашнє завдання. Виписати варіанти визначень базових понять

1

Педагогіка сімейного виховання – порівняно молода галузь у системі педагогічного знання. Хоча ідеї сімейного виховання, ролі батьків й інших родичів у цьому процесі філософсько-педагогічна думка накопичувала з давніх часів, однак виділення цієї дисципліни в окрему науку почалося лише з другої половини ХІХ століття.

Сучасний етап становлення педагогіки сімейного виховання як наукової галузі супроводжується появою численних навчальних посібників з дисципліни для вищої школи, досить різноманітних за змістом і структурою (О. Зверєва, А. Ганічева, Б. Ковбас, В.Костів, Т. Кулікова А. Кузьмінський, В. Омеляненко, А. Марушкевич, П. Щербань та ін.).

У зв’язку з цим важливого значення набувають дослідження щодо узагальнення накопиченого знання, переосмислення історичних надбань, виокремлення тенденцій розвитку науки. Історичне підґрунтя педагогіки сімейного виховання становлять праці видатних філософів, педагогів, психологів, серед яких Я.А. Коменський, Дж. Локк, Ж.–Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, О.В. Духнович, К.Д. Ушинський, П.Ф. Каптєрев, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін.

Важливим періодом становлення педагогіки сімейного виховання як науки є кінець ХІХ – початок ХХ століття. Глобальні економічні та культурні зміни, демократизація суспільства спричинили в цей період появу суперечливих тенденцій у розвитку суспільних і міжособистісних стосунків, трансформацію сімей європейського типу, втрату ними окремих функцій, зміну моральних сімейних цінностей. У той час набувають популярності теорія про відмирання традиційної форми моногамної сім’ї, з’являються спроби експериментування у сфері шлюбних стосунків та позасімейного виховання. У перші роки радянської влади заперечуються надбання дореволюційної педагогіки у галузі родинного виховання.

Демократичні зміни у характері сімейних стосунків радянських сімей (середина ХХ ст.) поступово намічають перехід від патріархальної до сім’ї перехідного періоду. Відбувається переоцінка та відродження дореволюційної педагогічної спадщини теорії і практики сімейного виховання, зростає науковий інтерес до родинного виховання, з’являються розробки нових підходів до його організації, шляхів взаємодії суспільних і сімейних форм виховання. Збагачується практика співробітництва сім’ї і школи: батьківські збори, батьківські комітети тощо. Проте позитивний ефект вищезазначених процесів знижується за рахунок домінування державної політики перетворення сімейного виховання на суспільне.

На початку 60-х років ХХ ст. продовжуються зміни у сімейному побуті і шлюбних стосунках: боротьба за сімейне лідерство, зміна змісту різних функцій сім’ї та її діяльнісної основи, збільшення розлучень. Триває процес перетворення складних багатопоколінних патріархальних та сімей проміжного типу в нуклеарні, біархатні, малодітні (Л.В. Волинська, В.М. Дружинін, А.Й. Капська, І.О. Трухін та ін.).

В останні десятиліття ХХ ст. у суспільстві зростає популярність сім’ї як виховного інституту. Переосмислення значення родинного виховання у житті кожної людини, відродження здобутків народної сімейної педагогіки на межі третього тисячоліття дозволили створити нову філософію взаємодії сім’ї та суспільних інститутів. В її основі – ідея про пріоритетність сімейного виховання, відповідальність батьків за виховання дітей та допоміжну, доповнюючу роль соціальних установ у цьому процесі. Педагогічна література з проблем сімейного виховання цього періоду містить глибокий аналіз народної системи українського родинного виховання, що складалась віками (М.Г. Стельмахович, П.М. Щербань).

Народна педагогіка залишається невичерпним джерелом розвитку педагогіки сімейного виховання. Історія розвитку людства, окремих держав, кожного народу характеризується певними поглядами на виховання дітей, можливостями здійснення освітнього процесу підростаючих поколінь. Відомі різні теоретичні і практичні підходи до організації процесу виховання дітей: в одних підкреслювались переваги суспільного виховання, раннього вилучення дитини з сім’ї, в інших – надавалась пріоритетність сімейному вихованню, у третіх – визнавалась необхідність поєднання виховних впливів на дитину сім’ї та суспільних виховних інститутів.

Теоретичну основу педагогіки сімейного виховання складає загальна педагогіка. Враховуючи, що предметом дослідження загальної педагогіки є процес виховання людини, педагогіка сімейного виховання вивчає закономірності і особливості останнього в окремій соціальній підсистемі суспільства – сім’ї.

Специфіка предмета дослідження визначає головні завдання дисципліни, а саме:

1) розробка теоретичних основ сімейного виховання;

2) обґрунтування співвідношення сімейного і суспільного виховання, розробка технологій ефективної взаємодії професійних педагогів і батьків;

3) пошук ефективних форм, методів, засобів підвищення педагогічної культури батьків;

4) дослідження шляхів упровадження наукових досягнень у практику сімейного виховання.

На сучасному етапі розвитку науки відбувається систематизація теоретичних та практичних надбань у цій галузі, подальша розробка понятійного апарату, удосконалення методів дослідження.

Поступово формується, розвивається понятійний апарат педагогіки сімейного виховання. Крім загальноприйнятих педагогічних термінів: процес сімейного виховання, його закономірності, принципи, напрями, зміст, методи, засоби, у підручниках і посібниках розглядаються поняття ,,виховний (педагогічний) потенціал сім’ї” (Б. Ковбас, В. Костів, Т. Кулікова); ,,педагогічна культура батьків” (Т. Кулікова, А. Марушкевич, П. Щербань); ,,культура сімейного спілкування” (Т. Кулікова, А. Марушкевич, П. Щербань, В. Семиченко, В. Заслуженюк); ,,батьківський авторитет”; ,,батьківська влада”; ,,батьківська любов”; ,,оптимальна батьківська позиція” (А. Захаров, А. Співаковська); моделі неправильних підходів до виховання (С. Соловейчик) тощо. Значна увага приділяється характеристиці структури сім’ї та суб’єктів виховного процесу в родині (матері, батька, бабусі, дідуся, братів, сестер, інших родичів). Детально аналізується проблема взаємодії сім’ї та інших соціальних інститутів (Б. Ковбас, В. Костів, Т. Кулікова, А. Марушкевич). Педагогіка сімейного виховання спирається на соціологічні поняття – ,,сім’я”, ,,функції сім’ї”, ,,типи сімей” тощо.

Педагогіка сімейного виховання широко використовує також надбання психології сімейних стосунків: поняття ,,структурна” і ,,психологічна” деформація сім’ї (Н. Бордовська, А. Реан); механізми виховання (Л. Шнейдер), стилі батьківської поведінки (І. Дубровіна), стилі (тони) пред’явлення вимог (мовленнєвого впливу на дитину) (Т. Кравченко, І. Трубавіна), описи ставлення батьків до дітей (О. Карбіков, О. Насонова, Н. Варга та ін.), типи сімейних стосунків (А. Петровський), типології неправильного виховання (В. Гарбузов, Е.Ейдеміллер, А. Захаров, А. Личко), сімейні конфлікти та шляхи виходу з них.

Окремі з цих понять нечітко окреслені, подані описово, не завжди узгоджуються з системою педагогічних понять, що свідчить про необхідність їх уточнення у подальших дослідженнях.

Сучасний період розвитку педагогіки сімейного виховання характеризується гуманістичним спрямуванням процесу родинного виховання. Відповідно, поряд з традиційними принципами виховного процесу: цілеспрямованості, науковості, узгодженості виховних впливів, досліджуються принципи гуманності (побудова стосунків з дитиною на основі довіри, взаємоповаги, співробітництва, любові, повага до прав дитини на знання і незнання, помилки, власність) й активності вихованця (надання дитині права вибору і прийняття самостійних рішень, стимулювання і підтримування прагнення дитини до ініціативи, творчості, експерименту) (О. Кононко, Т. Кулікова, В. Семиченко, В. Заслуженюк). Згідно з останнім принципом батьки мають вчити дитину розраховувати на власні сили, покладатись на себе у різних життєвих ситуаціях.

Для розвитку педагогіки сімейного виховання як науки особливе значення мають психолого-педагогічні дослідження щодо використання методів сімейного виховання (А. Кузьмінський, В. Омеляненко, Т. Кравченко, І. Трубавіна), проте, цей матеріал мало представлений у навчальних посібниках з педагогіки сімейного виховання.

На наш погляд, недостатньо уваги приділяється й аналізу понять дитячої субкультури, ігор та іграшок дітей. Як правило, така інформація подається фрагментарно, не аналізується детально. Дослідження дитячої субкультури, дитячої гри представлені лише у навчально-методичному посібнику за редакцією А. Марушкевич [5].

Гра залишається одним із важливих видів діяльності дитини, залучаючись до якої остання інтеріоризує соціокультурний досвід попередніх поколінь. Гра має великий педагогічний потенціал, активізує природні резерви людського організму, розвиває емоційну сферу, виявляє унікальність, неповторність особистості, полегшує входження дитини у світ знань, залучає її до навчання і праці. Щодо тенденцій розвитку сучасної дитячої гри у психолого-педагогічній літературі відмічається втрата розвивального і творчого її характеру. Гра змінюється кількісно і якісно: зростає кількість нових ігрових форм, на зміну традиційним іграм у вигляді колективних, творчих, предметних приходять електронні, комп’ютерні, віртуальні. Проте, такі ігри позбавляють дитину головного – можливості спілкування з іншими людьми, спрямовують її у нереальний, віртуальний світ, вплив якого на психіку дитини (і людини взагалі) недостатньо вивчений. Гра поступово перетворюється із засобу соціалізації дитини у фактор соціальної ізоляції, відчуження, індивідуалізації людського буття (Є. Репрінцева).

Оглядово висвітлені у підручниках і посібниках з педагогіки сімейного виховання питання, пов’язані із виховним середовищем сім’ї, тенденціями його розвитку і особливостями впливу на дітей. Виховне середовище сім’ї [4] визначається як оточення, в якому природно організовується життєдіяльність дитини. Для людини як соціальної істоти середовище відіграє провідну роль у становленні особистості, є одночасно і умовою, і джерелом розвитку. Роль середовища у процесі формування особистості досліджувалась у психолого-педагогічній літературі (Л. Виготський, Ш. Амонашвілі та ін.). Лише у посібнику [4] аналізуються складові виховного середовища сім’ї: предметно-просторова та соціально-поведінкова.

Таким чином, розробка теоретичних основ педагогіки сімейного виховання має спиратися, перш за все, на фундаментальні педагогічні поняття. Включення в систему понять дисципліни психологічних і соціологічних термінів можливе лише за умови обґрунтування зв’язків останніх з педагогічними категоріями. Важливим питанням залишається узгодження змісту дисципліни у різних посібниках відповідно до предмету і завдань дослідження науки.

2.

СІМ’Я МОЛОДА – подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 28 років, або неповна сім’я, в якій мати (батько) є віком до 28 років.

СІМ’Я НЕБЛАГОПОЛУЧНА - сім’я, яка через ті чи інші причини, повністю або частково втратила свої виховні можливості, внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини

СІМ’Я НЕПОВНА – включає тільки одного з батьків з одною неповнолітньою дитиною або декількома неповнолітніми дітьми. С.н. утворюється внаслідок припинення шлюбу, смерті одного з батьків або роздільного їх проживання.

СІМ’Я ПОЗАШЛЮБНА - один із типів неповної сім’ї, що виникає в результаті народження жінкою дитини поза шлюбом. Бажання уникнути самотності, прагнення задовольнити потребу материнства та інші причини призводять до того, що більшість жінок зважуються сьогодні на такий крок свідомо.

СІМ’Я СОЦІАЛЬНОГО РИЗИКУ - соціально незахищена сім’я, яка потребує підтримки соціальних служб. С.с.р. не може повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов. Як правило, це сім’ї: малозабезпечені, багатодітні, які мають дітей-інвалідів, а також сім’ї з неповнолітніми матерями –

Українська родина – спільнота споріднених між собою людей, що постійно оновлюється, віддзеркалюючи трансформацію соціально-економічних умов суспільства в цілому. Хоча для родини, як і для сім’ї, характерні історична змінність внутрішньо родинних взаємин, однак, зародившись в надрах роду і влившись в його систему через родинні, сакральні та релігійні зв’язки, вона зберегла свою самодостатність, єдність з родом.

3. РОЛЬ РОДИНИ У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Перший досвід соціальної поведінки маля набуває в родині, яка об'єднує найрідніших людей спільними переживаннями, обопільними любов'ю, турботою, обов'язками. У дітей формуються уявлення про те, що хороша, дружна родина — запорука щастя людини, що слід берегти й примножувати родинні традиції, дбати про те, щоб родину поважали. Дитина має виявляти турботу про рідних, бажання давати радість, задоволення близьким людям, виконуючи головні правила співжиття в сім'ї, запобігати непорозумінням між її членами, а в разі їх виникнення брати на себе сміливість порозумітися щодо прикрого випадку, вибачитися, якщо завинив сам, пробачити іншим. Важливо вчити виявляти ініціативу у встановленні контактів, діючи в інтересах членів родини: втішити засмученого, радіти успіху, виявляти готовність до спільної діяльності, особливу турботу про найменших і найстарших у родині, запобігливість і розуміння (допомогу пропонувати, не принижуючи гідності, ввічливо розмовляти, не перебиваючи інших, не втручатися в особисті справи, не завдавати зайвого клопоту).

 У родині дитина набуває соціального досвіду впевненої поведінки. У неї формується відчуття власної значущості та значущості своєї поведінки, закладаються основи почуття гідності. Адже саме родина дає відчуття захищеності — важливе для розвитку самостійності, впевненості, задоволення потреби у соціальній відповідності вже у дитинстві. Почуття моральної захищеності особливо важливе для позитивного сприймання себе, що уможливлює виховання поваги до інших людей.

 Сім’я вводить дитину в суспільство, саме в ній вона одержує соціальне виховання, стає особистістю. У дитинстві її годують, доглядають, у дошкільному віці – відкривається світ.

 У сім’ї зміцнюють здоров'я дитини, розвивають його задатки і здібності, піклуються про утворення, розвиток розуму, вихованні громадянина, закладаються гуманні риси характеру, доброта і сердечність, дитини учать оцінювати свої вчинки і відповідати за них. Тут діти прилучаються до праці, вибирають професію. Сім’я готує юнака до самостійного сімейного життя, привчає поважати добрі традиції сім’ї.

 Сім’я — це будинок, що поєднує людей, тут закладаються основи людських відносин, відбувається перша соціалізація особистості. Аналіз соціального впливу на особистість показав, що в 40% людей у їхньому житті вирішальне вплив зробила сімя, у 30% — засобу масової інформації, тільки в 20% — школа, у 10% — вулиця.

 Засвоєні в дитинстві норми співжиття лежать в основі особистісної поведінки людини та її стосунків з іншими. Отже, первинна соціалізація, яка відбувається в сім’ї, залишає слід на все життя. Якщо ж діти не отримують правильних орієнтирів, не привчаються до того, щоб турбуватись про інших і в першу чергу про своїх батьків, які дали їм життя, викохали та випестували, то виникає ще одна педагогічна проблема сім’ї - байдужість дітей до своїх батьків.

 Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини. Розглянемо їх.

 1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї.

2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи

 3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей поза сім'єю.

 4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне "зараження". До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:

 • соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь); • превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;

 • тривалість і характер спілкування з дітьми;

 • загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;

 • зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо);

 • матеріально-побутові умови. Можна констатувати ускладнення виконання виховної функції сім'ї з таких причин:

 • через відсутність у дитини досвіду взаємодії з людьми різного статусу (братами, старшими родичами);

 • через утруднення в засвоєнні соціальних цінностей, нагромаджених старшими поколіннями, відносну ізоляцію від старших родичів;

 • через можливу суперечливість виховних впливів внаслідок пере-дання батьками права на виховання іншим соціальним інститутам.

4. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ.

Сімейне виховання є невід'ємною частиною національної системи освіти і виховання. З його допомогою в сім’ї як вічному загальнолюдському мікросередовищі життєдіяльності декількох поколінь людей починається процес соціалізації особистості, здійснюється передача дітям накопиченого людством, родоводом і батьками досвіду, закладаються основи громадянських, трудових і моральних принципів і норм поведінки, здійснюється підготовка дітей до самостійного сімейного життя.

Сімейне виховання (у широкому змісті слова) — це одна з найбільш древніх споконвічних форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків з дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення їхньої особистості.

 Під сімейним вихованням у вузькому змісті слова (виховною діяльністю батьків) нами розуміється взаємодія батьків з дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі і захищеності дитини і сприяє створенню сприятливих умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини.

 Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:

 1) сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;

 2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;

 3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

 4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

 5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

 6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;

 7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

 8) відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

 9) неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;

 10) можливість сприятливої сім’ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;

 11) наявність визначеної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім’ї стосовно дітей;

 12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.

Суб'єктом сім’ї і сімейного виховання є особистість дитини (з моменту народження до досягнення 18-літнього віку). У системі сімейних відносин дитина не тільки почуває вплив на неї батьків і старших членів сім’ї, але, у свою чергу, також активно впливає на батьків, членів сім’ї, їхній образ життєдіяльності і стиль сімейного виховання. При гуманістичному стилі сімейного виховання як процесі міжособистісної взаємодії батьків і дітей (суб'єкт-суб'єктивна взаємодія) створюються необхідні умови для самостійного повноцінного розвитку дитини як суб'єкта сімейної життєдіяльності, особистості, індивідуальності.

Основними задачами сімейного виховання на сучасному етапі розвитку України як суверенної держави є виховання в дітей гуманності (поваги до людей, співчуття і чуйності, доброзичливого відношення до них, турботи про їхнє благополуччя) і духовності (прагнення до освоєння багатств вітчизняної і світової культури, до формування загальнолюдських ідеалів добра, справедливості, чуйності, чесності і порядності, до свого способу життя на основі волі, моральності, культури, краси); виховання дитини свідомим громадянином-патріотом своєї Батьківщини, чесним трудівником, гарним сім'янином. Для їхнього рішення використовуються різноманітні шляхи, засоби і форми виховання, спрямовані на освоєння дітьми визначених знань і оволодіння практичними уміннями і навичками; методи виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінка, організацію самостійної життєдіяльності, повноцінний психофізичний, моральний і духовний розвиток.


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1
Тема:

План ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

ПЛАН.

  1.  Основні етапи становлення педагогіки сімейного виховання.
  2.  Визначення основних понять.
  3.  Роль родини у процесі соціалізації особистості
  4.  Сімейне виховання та його особливості.

Література:

1. Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997.

2. Арват Ф.С., Коваленко Є.І., Кириленко С.В., Щербань П.М. Культура спілкування: Навч.-метод.посібн. – К.: ІЗМН, 1997.

3. Афанасьєва Т.М. Сім’я. – К., 1990.

4. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї. – К., 2001.

5. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб.пособ. – М.: Академия, 2001.

6. Законодавство України про сім’ю. – К., 2002.

7. Зверева О.Л., Ганичева А.Н. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Уч. Пос. – М.: Академия, 1999.

8. Макаренко А.С. Книга для родите лей

9. Соколова В.Н., Юзефович Г.Я. Отцы и дети в меняющемся мире. – М., 1991.

10. Сухомлинський В.О. Мудрість батьківської педагогіки

11. Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. – Минск, 1998.




1. Лабораторная работа 6.1
2. Реферат- Политическое и зкономическое развитие России накануне отмены крепостного права
3. Строки подання та оплати найбільш розповсюджених податків зборі.html
4. тематических наук заведующий кафедрой Прикладной математики Уральского государственного экономического у
5. Анализ зависимости между уровня комплемента в крови больных системной красной волчанкой и степенью тяжести поражения почек
6. строительной деятельности
7. на тему ldquo;Проект карьера по добыче пасчано гравийной смеси на месторождении Ольшанка rdquo;
8. Таможенная политика СССР и России
9. тематика Отчет по выполнению лабораторной работы N9
10. Информационно-аналитическая система Зарплата
11. Утверждена постановлением Госкомстата России от 30
12. на тему- Эффект Ганна и его использование в диодах работающих в генераторном режиме
13.  Общая характеристика умозаключений Умозаключение ~ форма мышления в которой из одного или нескольких
14. экономического развития Гродненской области за 1 квартал 2013 года В 1 квартале 2013 года в области о
15. подтверждение Пишется согласно примеру на бланке организации с печатью и подписью руководителя
16. ДК Юбилейный В
17. Сущность кредита и его эволюция.html
18. демографічним вибухом другої половини XX ст
19. ТЕМА 22 ОБОРОТНЫЕ СРЕДСТВА СТРОИТЕЛЬНЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ 1
20. 3.Теория черт лидерства