Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

ТЕМА 1. Творчість як предмет дослідження психології Сучасне бачення психології творчості як науки

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


ТЕМА 1. Творчість як предмет дослідження психології

  1.  Сучасне бачення психології творчості як науки.
  2.  Поняття творчості.
  3.  Теоретико-методологічні засади дослідження творчості.

4. Дослідження творчої діяльності особистості.

5. Адаптаційна поведінка і творчість.

Потреба зрозуміти природу процесу творчості виникла як наслідок необхідності впливати на творчу діяльність, щоб підвищити її ефективність. Ще давньогрецькі філософи прагнули у своїх системах навчання застосовувати методи, що розвивали б в учнях творче мислення. Надалі почалися пошуки більш активних форм впливу на людську психіку, що дозволяли б керувати творчою діяльністю.

Психологія творчості як наука почала складатися на рубежі Х1Х-ХХ сторіч. “Творчість — у буквальному значенні — є створення нового. У такому значенні це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, тому що життя — це ряд безперервних змін, і все що обновляється, усе, що зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок, і відповідне йому слово вживається по перевазі в застосуванні до діяльності людини. За В.Далем “Творити” що – давати буття, відтворювати, “осзидать”, створювати, робити, народжувати. Творити розумом створювати науково чи художньо. Робити, виконувати, чинити… (Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. М.: Эксмо, 2004)  У загальноприйнятому змісті, творчість — умовний термін для позначення психічного акта, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості в (відносно) новій формі, в області відверненої думки, художньої і практичної діяльності” (Батюшков Ф.Д. Творчість // Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, 1901).

Творчість, у сучасному тлумаченні – діяльність, підсумком якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Будучи за своєю сутністю культурно-історичним явищем, творчисть має психологічний аспект: особистісний і процесуальний (Психологія. Словник / За заг. ред. А.Петровського, М.Ярошевського, 1990).

Виділення та теоретичне обгрунтування поняття творчого процесу як діяльності, насамперед необхідно для з'ясування визначення психології творчості, як науки.

Психологія творчості — галузь психології, що досліджує закономірності створення людиною нового, оригінального в науці, техніці, мистецтві, різних видах трудової діяльності. Предметом психології творчості є також творчі моменти навчання і гри. Психологія творчості в ідеалістичних теоріях помилково розглядала творчість як непоясненне явище, доступна лише обраним людям; заперечувалася всяка роль праці чи взагалі якої-небудь діяльності, у тому числі і мислення. Вважалося, що відкриття нового настає чи мимовільно ж у підсумку непоясненої несвідомої роботи. Матеріалістична психологія не заперечує відомої ролі у творчому процесі неусвідомлюваних дій. Разом з тім вона виходить з того, що творчість у його розвинених формах є результатом праці. Мотиви і мета творчої діяльності породжуються потребами суспільства, а можливість рішення тієї чи іншої творчої задачі в області науки, мистецтва і т.п. настає, коли в ході розвитку суспільства виникають необхідні для цього умови. Вчені, винахідники і художники використовують при цьому ті знання і прийоми, що вироблені і накопичені в процесі розвитку науки, техніки і мистецтва. Однак, власне, творчий момент нерідко припускає відкриття нового способу, прийому, методу дії, що відбиває невідомі до цієї властивості і зв'язку мов і явищ. Творча діяльність вимагає мобілізації максимуму активності, знань і здібностей людини. Така мобілізація знаходить своє вираження у вольовій напрузі і своєрідних емоційних станах, докладно зображених багатьма письменниками і філософами. Наука починалася з етапу споглядального психологічного знання. Психологи описували обставини створення великих творінь науки й мистецтва у всій їхній цілісності. Джерелами описів були біографії, автобіографії, мемуари, літературні твори. Досліджувалися природа творчості, фази творчого процесу, здатності до творчості і якості творчої особистості. Виділялися ознаки геніальності, що виражаються в особливостях перцепції (напруженість уваги, величезна вразливість, сприйнятливість), інтелекту, характеру, мотивації і ціннісні орієнтації.

Однак засобів проникнення в сутність описуваних явищ не було: тому що психологічні методи одержання вихідних даних обмежувалися самоспостереженням, де центральною ланкою творчості визнавалися несвідомі процеси. З розвитком експериментальних підходів у психології творчості стали застосовуватися активні методи одержання вихідних даних — тести, анкетування, інтерв'ю, експеримент. Типовим стало вивчення окремих сторін творчої діяльності. Психологія досліджувала явища творчості з різних сторін, але підстави для вичленовування окремих елементів були ще суб'єктивні, неорганізовані. Результати показали, що свідоме і несвідоме, інтуїтивне і розумове доповнюють один одне. 

Поняття творчого процесу

Питання про присутність у людини творчого початку і споживи в самореалізації було і є актуальним із древніх часів і до нашого часу. Здатність діяти - що це, чи даність результату величезних зусиль особистості на шляху розвитку і самовдосконалення? Однозначної відповіді на це питання не існує і чи навряд хто-небудь коли-небудь зможе на нього вичерпно відповісти.

Як об'єкт досліджень, творчість становить інтерес для таких наук як – філософія, психологія, соціологія й ін.

Творчий процес являє собою цілеспрямовану діяльність, результатом якої виявляється відкриття, створення, винахід чого-небудь нового, раніше невідомого чи активне, що відповідає потребам часу освоєння вже існуючого багатства культури. Необхідною передумовою творчого процесу є глибоко зацікавлене відношення особистості до культурних цінностей, уміння розпізнати назрілі проблеми в контексті соціальних, пізнавальних, професійних, житейски-практичних ситуаціях. Спрямована на рішення об'єктивно заданих, суспільно значимих задач, творча дія одночасно протікає як процес самоздійснення і самореалізації, що задовольняє внутрішні потреби, покликання.

Під час творчого процесу звичайно відбувається беззвітна мобілізація таких внутрішніх можливостей і пізнавальних процесів як уяви, пам'яті, інтуїтивного схоплювання змісту, про існування яких людина спочатку попросту не підозрює. Тому в підсумку творчої дії вона довідається про щось нове не тільки про зовнішній світ, але й про самого собе.

Найчастіше в ході творчого процесу індивід, як би перетерплює процес іншого народження, одночасно болісний і радісний – творче натхнення. Будучи в двоякому змісті пізнання і самопізнання, творча дія завжди виявляється до відомого ступеня несподіваним для самого діючого суб'єкта: воно містить у собі момент осяяння, виходу за межі вихідного розуміння самого  розуміння проблем.

В ідеалістичних теоріях творчості цей момент піддавався абсолютизації: творче осяяння трактувалося як впровадження в людину деякого надособистісного чи як початку пробудження в ньому самому прихованих психічних сил еросу, несвідомого, экзистэиции.

Більшість ідеалістичних навчань головною умовою творчого процесу вважали пассивно-страдальний стан індивіда, готовність коритися закліку экзистенции.

Реальний творчий процес протікає зовсім інакше. Момент творчого осяяння подгатавливается завзятим і методичним випробуванням проблеми, у принципі не відрізняється від іншої планомірної роботи. Однією з неодмінних розумів творчого процесу є відоме нагромадження творчих невдач, а головешці – їхній критичний аналіз, у ході якого вибраковуються непродуктивні, шаблонові-звичні представлення, підходи і методи.

Сучасна система освіти у своїх основних рисах склалася під впливом визначених філософських і педагогічних ідей. Вони були сформовані на прикінці XVIII - початку XIX ст. Коменским, Песталоцці, Фреблем і, далі Гербартом, Дистервегом, Дьюі й іншими засновниками наукової педагогіки й у сумі утворять так звану «класичну» систему або модель освіти (школи). Хоча ця модель еволюціонувала протягом двох сторіч, у своїх основних характеристиках вона залишилася незмінною.

Філософія із самого початку свого виникнення і до наших днів прагнула не тільки осмислити існування системи освіти, але й сформулювати нові цінності і межі освіти. У цьому зв'язку можна нагадати імена Платона, Аристотеля, Августина, Руссо, яким людство зобов'язане усвідомленням культурно-історичної цінності освіти. Цілий період в історії філософської думки навіть називав себе Відродженням. [26, 18]. *

Важливим елементом у з’ясуванні теоретико-методологічних засад дослідження творчості є розкриття "різнокольорової" понятійної палітри. Звернення до понять є початками дослідження предмету нашої зацікавленності.

Тому спостерігаючи за людиною тоталітарних і посттоталітарних соціальних систем можна заключити, що то була трагічна реалія XX ст. - "одномірна" людина, насильно загнана у стан "людини-функції", "людина-гвинтика", вона перетворюється в іграшку історичних обставин, у маріонетку політичних маніпуляторів. Пройшовши через психологічне "пекло" ідеологічних фільтрацій, вона сьогодні, як ніколи, має потребу в поверненні свідомості власного достоїнства, у знаходженні можливості самоповаги та самоактуалізації.

До останнього неабияке відношення має психологія, яка в термінах та пізнанні себе займається вивченням та удосконаленням людської душі.

* Тут і надалі у квадратних дужках напівжирним шрифтом виділені номери джерел, наведених у списку використаної літератури (перелічуються через крапку з комою), та номери сторінок з цих джерел (вказуються після джерела, через кому).


З драматичних протиріч сучасного громадського життя народжується новий історичний тип духовності, носієм якої стає дійсно багатомірне людське “Я”, що усвідомлює власну багатомірність, що розглядає її як життєву і культурну цінність, що ретельно оберігає власні раціональні і нераціональні структури від безцеремонних регламентуючих утручань ззовні, що бачить у власних не вербалізуїмих і лексично не оформлюваних рухах джерело, здатне харчувати вищі рівні культурної свідомості.

Варто визнати, що унікальність індивідуальної духовності - це принципова відмінна риса, сутнісна приналежність суб'єкта культури..З глибин людської "протосамості" надходять як продуктивні культурогенні, так і руйнівні, чреваті ентропією і хаосом імпульси, що визначають характер розвитку суб'єктивності, що харчують динаміку цього процесу внутрішньою енергією іманентних протиріч.

Ці протиріччя подають індивідуальному духовному життю напружено-драматичний характер, ставлять перед особистістю важкі задачі з їхнього дозволу, тобто по самоподолання, самовдосконаленню, сходженню по ступінях культури і духовності. Вони служать тим початком і підставою, без якого людина перетворилася б у те, що Шекспір називав "ріжком під пальцями долі". Достоєвський „фортеп’янною” клавішею" або "штрифтиком".

Головний предмет гуманітарної думки - людина ДУХОВНА, тобто людина як суб'єкт культури, здатна діяти і пожинати, шукати і знаходити, приймати рішення, робити вчинки і відповідати за їхні наслідки. Поза людиною немає культури і духовності, так само як і поза культурою і духовністю немає людини. У цьому судженні зосереджено, мабуть, те головне, що складає суть гуманітарного підходу до феномена духовності. Дослідження людської духовності не може обмежуватися оглядом його наявних властивостей і якостей, а зобов'язано звертатися до тієї суперечливої реальності, що іменується підставою і містить у собі, іманентну енергію для саморозвитку і самоактуалізації, має готовність розгорнути свої можливості, щоб у результаті зробити з власних внутрішніх протиріч "своє інше". І тут треба мати підстави…

Підстава - це те, що є для предмета первинним, самопокладеним, онтологічно безумовним, що визначає головні особливості його сутності, його тимчасового-просторово-тимчасового (хронотопного) перебування, забезпечує стійку - динамічну єдність його структури і змісту. Що ж стосується сутності, то вона представляє те родове, загальне, за допомогою чого даний вид предметів або явищ розвивається і функціонує як самостійна цілісність. Це об'єктивний зв'язок, необхідне відношення між протилежними складового єдиного цілого, що знаходяться одночасно в єдності і протиборстві, тобто це процес, динаміка якого визначається природою взаємодії діалектичних протилежностей. Відмінна риса лаконічної тези Маркса про сутності людини як сукупності всіх суспільних відносин полягає в тому, що він необхідний, але не достатній для вичерпного визначення предмет дефініції, оскільки фіксує лише об'єктивний характер і соціальну спрямованість процесу зовнішньої детермінації людської сутності, не розкриваючи її змісту зсередини. Обмежуватися тільки цим визначенням людської сутності - значить зупинятися на пів шляху до її збагнення. Необхідний - наступний крок, що, до речі, сам Маркс зробив, звернувшись до родових властивостей людини, до її сутнісних сил. Універсальний характер сутнісних сил полягає в тому, що кожна з них здатна до участі не в якийсь однотипній діяльністній процедурі, але до необмеженої кількості різноманітних практично-духовних акцій. Разом з тим, "своєрідність кожної сутнісної сили - це саме її своєрідна сутність, отже, і своєрідний спосіб її предметно дійсного, буття" (Маркс К., Энгельс Ф. Тв. Т.42, - С. 121).

Сутність - найважливіше і коштовне в предметі, що робить його таким, який він є, що визначає основні параметри його існування. Людська сутність не може цілком збігатися з існуванням; протиріччя між ними - непомітний супутник будь-якої індивідуальної долі. Людина не може дорівнювати собі в усьому; в неї завжди є в наявності більше можливостей, ніж тільки ті, що виявилися реалізованими. Людина як суб'єкт культури - це існування, що постійно переступає через власні, раніше покладені межі. Її сутності тісно в межах цих границь, і вона підштовхує людину до пошуку нових способів та нових форм самореалізації і самоствердження. Буття людини являє собою динаміку постійного вирішення протиріч як між сутністю до існування , так і між належним і сущим. Сутність людини - не тільки дійсне загальне, присутнє у тій або іншій вірі, в тій або іншій якості, в життєдіяльності кожного. Вона несе в собі риси належного, тобто являє собою нормативно-ціннісне утворення, що фіксує той конкретно-історичний рівень людської духовності, досягнення якого суб'єкт вправі розглядати як мету і зміст власного буття.

Якщо людську сутність розглядати як сукупність внутрішніх можливостей її носія, а в діяльності бачити засіб необхідний для переходу цих можливостей у дійсність, то з цього випливає, що людина сама несе в собі те, що виводить її за власні межі, перетворює її в щось більше, ніж вона є в сьогоденні, робить її історично мінливою духовною величиною, здатною як до самозростання, так і до самоубування. Свідома та двоїста схильність людини до культурного самосходження, з одного боку, і до сходження на більш низькі ступіні, з іншого, постійне протиборство цих двох віртуальностей і породжувані протиріччя між ними драматичні перепетії індивідуального існування - усе це складає підставу або, образно говорячи горно, у якому йде виплавка родової соціокультурної сутності людини і її модусу, іменованого духовністю.

Представлений тут культурологічний і соціологічний аналіз орієнтує навчально-виховний процес на подолання догматичного, вузькофахового підходу, підкреслення ролі загальнолюдських цінностей у соціальній орієнтації підростаючого покоління. Його результати дозволяють розширити і концептуально удосконалити вузівські курси психолого-педагогічного циклу.

ЗАГАЛЬНА  ПРИРОДА ТВОРЧОГО  ПРОЦЕСУ.

Адаптивна і творча дії тісно пов'язані між собою та об'єднуються насамперед такою рисою, як доцільність. Відомо, що у вітчизняній та зарубіжній психології довгий година існувало упередження щодо телеологічних (доцільних) механізмів поведінки, оскільки смороду, мовляв, передбачали наявність віталістичного початку і не могли бути піддані науковому розглядові. Становище змінилося в 40-х роках XX ст. під впливом ідей кібернетики. У працях Н. Вінера, А. Розенблюта було поставлено на наукову основу дослідження систем цілеспрямованої дії (людей, тварин, інформаційних машин), аналізувалися телеологічні механізми з негативним зворотним зв'язком, що здійснюють певну мету. У науці почали досліджувати ті, що раніше було доступно лише інтроспективним методам. Доцільність не можна визначити яким-небудь абсолютним чином, адже є її біологічне, фізіологічне, психологічне та інші визначення. Оскільки перед нами стоїть завдання розкрити умови і механізми переходу від адаптації до творчості, потрібно насамперед розкрити процесуальний смисл доцільності, тобто відповісти на питання, яку дію слід вважати доцільною. Такою буде дія системи, яка приводити до успішного досягнення мети. Смисл доцільності не зводиться до окремих актів пристосування, це передбачає також творчі акти. Доцільність визначається мірою відповідності між перетвореннями в організмі та в навколишньому середовищі. Доцільність, яка визначається способами досягнення мети, виникає там, де фактори випадковості відсуваються на другий план факторами активного “програмування” і діяльність організму виступає як дія, спрямована на втілення цієї програми. Позначка людини породжується об'єктивним світом, проте відношення свідомої діяльності людини до природи має активний, творчий характер.

Цілеспрямоване функціонування кібернетичних автоматів являє собою модель доцільної поведінки людини і тварин. Зокрема, системи типу перцептрона, що самоналаштовуються, навчаються відрізняти, здійснювати класифікацію і вибір окремих взірців, виявляють здатність, сходжу з вибірковою активністю тварин. Поведінка перцептрона цілеспрямована. Доцільність — загальна властивість, функціональна характеристика поведінки складних систем різної природи. Англійський вчений Ендрю для визначення і формалізації цієї характеристики вводити поняття насолода, що виражає ступінь досягнення мети. На думку цього вченого, що стосується як біологічних побуджень тварин, що виражаються в їхніх активних діях, так і цілеспрямованого функціонування кібернетичних устроїв неживої природи.

Американський дослідник Головін зробив спробу розкрити мозкові механізми творчості. Стисло його теорію можна описати так. На початку творчого процесу відбуваються “огляд” усієї кору і пошуки аналогій для екстраполяції в потрібну сферу. Оскільки систематичний “огляд” тривав би нескінченно, те ці пошуки здійснюються шляхом “спроб і помилок”. При цьому частина кору, де відбувається пошук, захищається від нової інформації, що надходити іззовні. Пошук може бути одночасно д свідомим, і несвідомим, алі в обох випадках відбуваються нейрофізіологічні зміни, а також зміни складу крові, її тиску і т.д. Коли готова модель не виявляємося в центральній нервовій системі, створюється принципово нова модель. Так відбувається творче розв'язання завдання. Концепція Головіна її основі своїй збігається з ідеями І. Павлова про динамічний стереотип у роботі півкуль головного мозку і насамперед — про зіткнення двох протилежних регуляторних тенденцій ЦНС — мінливості і стереотипності. Так виявляється динамічна рівновага цих тенденцій.

Як встановив І. Павлов, головний мозок здійснює свою роботу системно, у певній послідовності реакцій на середовище, але ця системність, щоб зберегти потрібну рівновагу між організмом та його оточенням, змушена доцільно змінюватися. Перетворення динамічного стереотипу (ДС) може відбуватись як у плані поступової диференційної адаптації, так і у формі стрибкоподібних творчих змін. Можливо, що процеси адаптації і творчості приводять загалом до однакових результатів. І все-таки механізми цих процесів функціонують на основі різних принципів: у випадку адаптації існує безперервний зв'язок між вихідним і відшукуваним положеннями, у випадку творчості спостерігається значний розрив поступовості, а потім для заповнення цієї прогалини включається певна діяльність: при творчому висуванні гіпотези —необхідна аргументація фактами і логікою, після задуму художнього твору — його реальне втілення в словах, фарбах, камені й т, д., після звершення вчинку — відшукування виправдовувальних його мотивів.

Вісь чому для розкриття загального механізму творчості в галузях науковій, естетичній, моральній, виробничій, організаційній тощо слід установити особливості механізму стрибкоподібного утворення зв'язку принаймні між двома функціокальними структурами мозку. Іншими словами, в основі творчості лежить механізм зіставлення двох подій — принципове зближення віддалених і таке ж розмежування близьких. У нейрофізіології це будуть акти замикання зв'язків або тонкого диференціювання. Стосовно психології можна говорити про діяльність конструктивну або деструктивну. Шкода, що на цю обставину рідко звертають належну увагу і не розглядають деструкцію як найважливішу передумову творчості. Натомість психологічні спостереження показують, що в певні періоди свого життя людина немовби спеціально віддає свої сили деструкції, здійснює попереднє очищення діяльності для досягнення творчої мети. На основі деструктивної діяльності людина пізнає міру піддатливості оточуючого її світу предметів, явищ, подій.

Для спрощення загального механізму творчості розглянемо лише акт замикання — утворення нового зв'язку між двома пунктами мозку, що входять не менше як до двох різних систем ДС. Про явище адаптації можна говорити в тому випадку, коли певна ізольована, окремо узята ланка — подія — знаходить своє місце в ДС. Проте включити в ДС: своєрідну ланку з ДС2 можна тільки за умови розриву одних зв'язків та встановлення алгоритму зв'язків нових. Так перетворюються ДС, що увійшли в діяльний контакт між собою.

На кожному етапі свого індивідуального розвитку людина має певну сукупність ДС як у різних галузях її діяльності, так і в межах однієї. Множинність ДС, відповідаючи різним алгоритмам життєвих проблем, уповільнює швидкість, ускладнює процес їх розв'язання, загалом впливає на успіх діяльності. ЦНС тяжіє до одноманітної реакції, що було у свій годину доведене численними представниками фізіологічної школи І. Упас-лову. Ллє в тому й полягає нейрофізіологічний смисл творчості, щоб забезпечити організм здатністю до найкращої орієнтації в середовищі та універсальною здатністю до його перетворення. Ті, що організм прагне цілісності реакції, універсального алгоритму, констеляції ДС, було ґрунтовно доведене в теорії О. Ухтомського про домінанту. Доцільно взяти процес об'єднання різних ДС як вихідну позицію для розкриття загального механізму творчої поведінки. Так, здійснення вчинку слід мислити, як об'єднання морального переконання та відповідної практичної дії, що представляли до цього окремі ДС. Таким чином, потрібно розкрити формулу:

Після спроб випадкового стикування ДС та ДС2 індивід приступає до більш або менш послідовного і старанного аналізу їхніх компонентів, у результаті чого переводити ці ДС із автоматизованих і непідконт-рольних у такі, що керуються метою поведінкового акту. ДС: та ДС2 поєднуються, як правило, випадково, часто за принципом асоціативності, і стають стереотипом поведінки. Звичайно, ДС: і ДС3 можна об'єднати досить еклектично, на умовно-рефлекторному рівні, алі це буде їх зовнішнє стикування, а не творче вирішення проблеми. Лише висунення принципу об'єднання приводити до її постановки і дальшого розв'язання. Цей принцип можна вилучити з ДСР ДС2, ДС3 і т.д. Головешці в тому, що його треба впізнати в якій-не-будь рисі контактуючих ДС. Але в такому разі вже буде вирішено основну частину завдання.

Якщо будь-який компонент може стати значущим, це наче знову приводити до рівня еквіпотенціальності, але вона тепер уже складається із значущих компонентів. У зв'язку з цим відкривається новий механізм творчої поведінки, який має у своїй основі принцип індуктивного пригнічення або збудження. Ці компоненти, що виникли на основі індукції, стають домінуючими якщо не за своїм значенням, те принаймні процесуально. Вони стають провідними, опорними для розвитку та активізації творчого механізму. Інші компоненти, відходячи на задній план, стають фоновими.

Евристична логіка користується таким механізмом творчості і називає це спрощенням задачі. При цьому відомий план вирішення простих задач застосовується як стратегія для вирішення складних. “Ігнорування деталей” (це ті ж саме, що й індуктивне припіічення фонових компонентів) допомагає виявити зв'язок, встановити контакт між вузловими пунктами, тобто здійснити творчий акт. Деталізація як суцільне збудження активності ДС1 і ДС, обтяжує цей акт.

Певну творчу модель, що пояснює цей механізм, можна бачити в процесі навчання перекладу з іноземної мови. Перекладач значно полегшує завдання, коли встановлює “опорні” слова, інтуїтивно знайдені, алі важливі для встановлення змісту, а потім розкриває значення інших слів. Так виступає розчленована цілісність речення: віднаходиться його загальний смисл і значення всіх його компонентів. Без такого попереднього спрощення задачі, без абстрагування віл великої кількості вихідних даних, розумів тощо, без вичленування провідних ланок і встановлення між ними віддаленого зв'язку неможливі не тільки переклад важкодоступного тексту, а й узагалі будь-яка пошукова робота розуму.

Якщо кожний домінантний компонент можливо перетворити на принципово поєднуючий дві ДС, то, природно, виникає проблема оцінки компонентів-домінант, а далі —обрання того, який найуспішніше виконує свою роль. Підстави для вибору мають відповідати таким вимогам:

а) домінуючий компонент пов'язується з найбільшим числом фонових;

б) контакт між компонентами ДС, і ДС2 здійснюється найближчим шляхом;

в) досягнення чіткої координації між динамічними стереотипами; г) можливість перетворення кількох ДС у цілісну систему;

г) досягнення високого рівня самоорганізації як передумови продуктивності цілісної системи.

Самоорганізація і творчість. Самоорганізація, здійснювана тільки на базі адаптивної поведінки, виявляє ще певну пасивність і не переступає меж рефлекторного механізму. Цього рівня самоорганізації вистачає лише на те, щоб “вижити” у певному середовищі — зберегти гомеостазис. Ллє організм уся година підвищує ступінь своєї організації і доводити її до того рівня, коли для даного оточення вона стає надмірною. Організм як система не тільки врівноважується середовищем, алі й переносити на нього певну частку своєї надмірної організації.

Водночас система стає не тільки самоорганізованою, але й самовираженою. Надмірність самоорганізації, що вже не витрачається на підтримання гомеостазу, дістає певну незалежність від необхідного ступеня самоорганізації і може тепер спрямовуватися на якусь додаткову діяльність. Надмірність самоорганізації, маючи відносну самостійність і продовжуючи розвиватися відповідно до своєї внутрішньої логіки (надсамоорганізація), набуває індивідуальних рис, оригінального вираження і вже передбачає для собеможливе середовище. Уся система з рефлекторним і надрефлекторним рівнями стає своєрідною і неповторною за своїм поведінковим характером.

Виміряти результати діяльності або, іншими словами, силу творчого потенціалу особи можна, виходячи з характеру і змісту тих завдань, які вона вирішує. Саме у процесі вирішення їх об’єктивно виявляються цінність, якість, рівень розвиненості індивідуального потенціалу. Завдання є формою включення особи в соціальну діяльність. Носять вони типово суспільний характер, але конкретне втілення їх на індивідуальному рівні відбувається по-різному. За допомогою завдань конкретизуються суспільні вимоги до особи та умови їх реалізації. Оскільки завдання виникають лише тоді, коли є реальніпередумови – способи вирішення  їх, вони обумовлюють можливості та реальну творчу результативність індивідуально-особистісного потенціалу. В цьому випадку результат – певний продуктхарактеризує міру можливостей особи ставити та вирішувати вбуденній матеріальній і духовній діяльності нові завдання. Але для їх виконнаня треба створити пену комуникативну систему досягнення цілей. В цьому випадку різко підвищується комунікативність системи. Тільки індивідуалізована система стає комунікативною, тому що має власний оригінальний зміст і передає його іншій системі. Натомість вона дістає те, чого їй бракує. У світі живих індивідуальностей існують певні вікові особливості творчого розвитку. У періоді акме спостерігається пониження творчої здібності і такої характерної риси, як комунікативність. Самоорганізація більше не підвищується. Жива система завершує свій життєвий цикл, вичерпує соб.

В наш час існують неодноразові спроби застосувати поняття зворотного зв'язку та інші поняття до розкриття смислу творчого процесу. Але це означає не більше, ніж говорити про взаємодію взагалі, наприклад між об'єктом і суб'єктом. Мабуть, поняття інформації в цьому плані також не може сприяти конкретно-психологічному аналізу. Такі поняття в кращому випадку розкривають те спільне, що є в фізіологічних і психологічних явищах.

Проблема адаптивної поведінки може бути значною мірою успішно вирішена в їхніх межах (наприклад вибір кішкою місця біля вогню так, щоб їй не було ні гаряче, ні холодно,— образ, використаний В. Ешбі в книзі “Конструкція мозку”). Для розкриття творчої поведінки такий образ виявляється недостатнім. Його можна було б замінити іншим образом. Людині стає холодно, і вона добуває вогонь, навіть, примітивним способом: тертям однієї дерев'яної палиці про іншу. Ця дія виходить за рамки адаптивної поведінки.

Перехід від адаптації до творчості знаменує перехід від царства тварин до царства людей. Який же механізм творчості в процесі добування вогню в примітивної людини? Природно уявити, всупереч давньогрецькому міфові, що спочатку людина користувалася випадково знайденим вогнем і зігрівала себе. Проте коли вогонь згасав, виникала необхідність його підтримання. Кинути гілку у вогонь — це вже велика знахідка людини, велике узагальнення. Далі відбувається перенесення якості (здатності горіти) однієї речовини (дерево) на іншу речовину (смола). Але це перенесення ускладнюється для первісної людини тім, що в кожному предметі їй уявлявся особливий дух. Це заважало узагальненню якостей мов. Насамперед слід абстрагуватися від їхніх особливих рис, а потім вже знаходити спільне.

Якщо при адаптивній поведінці мі маємо поступові переходи живої системи з одному стану в інший, те творчість передбачає значний стрибок. При адаптивній дії людина лише підтримує вогонь; алі для того, щоб його запалити, потрібна радикальна творча дія. Це означає, що система перетворюється на основі нового принципу. Припустимо, тертя (свердління) і є цим принципом. Людина помітила, що при потиранні рук від холоду вона зігрівається, або тіло, перебуваючи в стані інтенсивної, наприклад фізичної, роботи, виділяє багато тепла. Алі думка щодо власного тіла є простимо спостереженням і не може бути названа творчою. Навпаки, велика ідея про ті, що бу-яку тертя двох матеріальних мов породжує теплоту, а потім вогонь, є великим стрибком у розумовій діяльності людини, і цей стрибок є творчим актом.

Винна буги також сприятлива комбінація елементів досвіду перед виникненням ідеї. Праворуч полегшується тім, що відбувається підсвідома систематизація досвіду. Вона полягає в тому, що елементи досвіду немовби випускають у різні боки свої “щупальця” і за їх допомогою контактують. Жодна ідея не виникає у свідомості перед тім, як не буде досить розгалужений цей міжелементний зв'язок. Глибинна робота мозку може відбуватися навіть тоді, коли свідомість “зайнята” зовсім іншими проблеми. Для пояснення творчого процесу виявляється недостатнім механізм сенсорної корекції, хоча в адаптивній поведінці він посідає важливе місце. Передбачення результату дії, попереднє акцептування гі становить лише передумову творчості; для творчості потрібна ідеація далекосяжного плану. У результаті цього регуляція поведінки підноситься на такий ступінь, коли створені образи-плани вже не обслуговують прямо тілесної дії, а відбувається регуляція ідеальна, яка має інші масштаби. Організм у своїй поведінці керується принципами — програмою майбутньої поведінки. Виникнення такого, по суті, аксіо-логічного принципі і є творчістю. Отже, творчий акт являє собою різкий стрибок уперед, унаслідок чого виявляється далекоосяжна орієнтація в знаннях, моралі, естетичному і т.д.




1. все они достаточно просторны и расположены на втором этаже дома
2. . архивное дело в Российской Федерации далее также архивное дело деятельность государственных органов о
3. приложений Принятой им Windows NT операционной системы Windows является а com внедрять в MS DOS версии высокий конец выч
4. Реферат- Абстрактная теория групп
5. Устройство персонального компьютера
6. Причины возникновения терроризма
7. вариант 1 Человек всегда должен быть опрятно одетым
8. Финансовая отчетность и анализ ее основных показателей
9. Характеристика 30-х годов истории СССР
10. стрит 221б ну всем же понятно как она выглядит Утро два кресла спинками к камину между ними столик в сторон
11. Поняття мисленняМислення це найвищий етап людського пізнання усвідомлення тих сторін світу які не можу
12. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Харків 2
13. МЕДИЦИНСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ АСТАНА Кафедра акушерства и гинекологии ИСТОРИЯ РОДОВ Ф
14. Лекция 15 Инвестиционная деятельность в Российской Федерации Инвестиционная деятельность в РФ может ос
15. Реферат- Логистика в системе управления товарно-материальными потоками промышленного предприятия
16. Особливості проведення в життя митної політики
17. Инфляция ~ обесценение бумажных денег вызванное ростом цен
18.  20 г лицензия Nо
19. ТЕМА- СТВОРЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ТАБЛИЦЬ МЕТА РОБОТИ- на прикладі ТАБУЛЮВАННЯ ФУНКЦІЇ ОЗНАЙОМИТИСЬ З ОСНОВНИМИ
20. тематических дисциплин УЧЕБНОМЕТОДИЧЕСКИЙ КОМПЛЕКС ПО ДИСЦИПЛИНЕ ПСИХОЛОГИЯ Направлени