Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Тема 1. ОСНОВНІ АСПЕКТИ МАРКЕТИНГУ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Маркетинг ~ інтегрова

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


Лекція 1

Тема 1. ОСНОВНІ АСПЕКТИ МАРКЕТИНГУ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Маркетинг – інтегрована функція менеджменту виробничо-ринкової діяльнісності сільськогосподарського підприємства, яка перетворює потреби покупця у доходи підприємства.

Рис. 1.1. Порівняльне оцінювання сільськогосподарських підприємств, орієнтованих на виробничо-збутову діяльність і маркетинг

Основні  завдання маркетингу в аграрній сфері економіки:

  •  дослідження, аналіз та оцінка існуючого і потенційного попиту на агропродукцію або послуги з метою обґрунтування перспективи його розвитку;
  •  маркетингове забезпечення розробки нових товарів або послуг (тара на пакування товару, технічне обслуговування, методи реклами і стимулювання збуту тощо);
  •  планування та координація виробничо-збутової та фінансової діяльності агроформування;
  •  організація та удосконалення форм і методів реалізації агропродукції або послуги підприємства;
  •  опрацювання та реалізація політики ціноутворення;
  •  аналіз результатів маркетингової діяльності та контроль за її здійсненням з метою своєчасного коригування дій.

    

  Таблиця 1.1

Формування маркетингу в залежності від ступеня забезпеченості населення продовольчими товарами

Показник

Дефіцит,

попит-пропозиція

Відносна

рівновага

Ринок пропозиції

Стратегія виробництва товарів

Кількісна

Якісна

Асортиментна

Підхід до

організації виробництва

У центрі уваги

виробництво

У центрі уваги продукт

У центрі уваги споживач

Характер діяльності

Громадське постачання

(розподіл товарів,

маніпулювання дефіцитом)

Торгівля (товарообмін)

Маркетинг (організація ринку і виробництва)

Особливості маркетингу при його становленні в аграрному секторі:

  •  залежність пропозиції сільськогосподарської продукції від погодних умов, що обмежує можливості контролю з боку сільськогосподарського виробника за кількістю та якістю продукції;.
  •  гарантований попит на сільськогосподарську продукцію, що зумовлено її здатністю задовольняти потреби населення в їжі;
  •  сполучення спеціалізації і диверсифікації виробництва;
  •  розбіжності щодо робочого періоду та періоду виробництва;
  •  сезонність виробництва та одержання продукту;
  •  великий обсяг та наявність продукції, яка швидко псується;
  •  виробництво одного виду продукції багатьма товаровиробниками, кожний з яких займає незначну долю на ринку;
  •  зосередженість споживача сільгосппродукції у містах, що зумовлює необхідність її збуту головним чином через різного роду посередників;
  •  різноманіття організаційних форм господарювання;
  •   соціальні аспекти, необхідність державного регулювання ринкової діяльності сільськогосподарських товаровиробників та їх соціальний захист.

В узагальненому вигляді склад основних функцій маркетингу такий:

  •  комплексне вивчення ринку, тобто стану й динаміки попиту та використання одержаних даних у процесі розробки і прийняття господарських рішень;
  •  максимальне пристосування виробництва до потреб ринку з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;
  •  вплив на ринок, споживчий попит, виходячи із внутрішніх ресурсів виробництва за допомогою всіх доступних засобів.

  •  продаж – процес просування сільськогосподарської продукції або продовольчої (убрать – т.як мехроботи, тех..послуги…) послуги до кінцевого покупця. Може включати посередника, яким виступатиме роздрібна торгівля (державна, кооперативна, приватна або власний магазин, фірма), мережа громадського харчування, оптові ринки, а в останній час товарно-сировинні біржі й торговельні дома;

  •  купівля – акт обміну продукції на продукцію (бартер), продукції на гроші, продукції на послуги;

  •  транспортування – передбачає своєчасну подачу транспорту для вивезення врожаю з поля та наступного перевезення його у  пункт зберігання, на переробку або іншому споживачу;

  •  зберігання продукції –  передбачає наявність власних невеликих та надійних сховищ; будівництво кооперативних сховищ  із виробниками аналогічного виду продукції; зберігання продукції за контрактом із кооперативом, який займається маркетингом;

  •  сортування продукції – як конкретизована функція агромаркетингу передбачає розподіл сільськогосподарської продукції на групи у відповідності з її корисними властивостями, зовнішнім видом, товарною якістю та ін.;

  •  фінансування сільськогосподарської діяльності – як функція передбачає процес (забезпечення фінансуванням виробничо-збутової діяльності з використанням різних підходів та механізмів)кредитування маркетингу на умовах заключення з маркетинговим кооперативом відповідного договору або надання з його боку позики під процент більш низький, ніж банківський. Можливим є також фінансування маркетингу товаровиробником власної сільськогосподарської продукції за дії маркетингового кооперативу, повязані з її просуванням до споживача;

  •  ризик – метою цієї функції є зниження впливу непередбачених подій у сфери маркетингу;

  •  збирання та аналіз ринкової інформації – включає вивчення інформації про ціни, динаміку попиту на сільськогосподарську продукцію, а за умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності – динаміку кон’юнктури на світовому ринку;

  •  реклама – направлене розповсюдження інформації про споживацькі властивості сільськогосподарської, продовольчої продукції або послуги з метою створення або збільшення попиту на неї.
    •  

Основні терміни

Маркетинг, ринок, потреба, попит, товар, обмін, угода, особливості аграрного маркетингу, загальні та конкретизовані функції маркетингу в сільському господарстві

Тести для перевірки знань

Завдання 1. Нижче подано визначення: аграрного маркетингу як комплексної ринкової діяльності. Вкажіть правильне з них:

  1.  Система поглядів і дій, пов’язаних з вивченням споживачів та їх попиту.
  2.  Система поглядів і дій, пов’язаних з вивченням ринку, його основних тенденцій, потенційних можливостей продажу товарів.
  3.  Система поглядів і дій, пов’язаних з вивченням потреб, можливостей виробництва й обміну.
  4.  Система поглядів і дій, пов’язаних з вивченням виробництва, основних тенденцій і можливостей нарощування його обсягів.

Завдання 2. Із поданих нижче визначень виберіть таке, що відповідає поняттю «попит»:

Відповіді:

  1.  Потреба, підкріплена бажанням придбати саме цій товар.
  2.  Потреба, підкріплена довірою до відповідної торгівельної марки товару.
  3.  Потреба, підкріплена купівельною спроможністю.
  4.  Потреба, підкріплена необхідністю задоволення попиту.

Завдання 3. Із наведених нижче критеріїв оцінювання, виберіть таке, що характеризує діяльність агроформувань з маркетинговою орієнтацією:

  1.  Загальне керівництво здійснюється спеціалістами в галузі виробництва.
  2.  Визначення мети і завдань базується на внутрішніх виробничих можливостях.
  3.  Виробництво є гнучким та пристосованим до можливостей збуту продукції.
  4.  Планування асортименту відбувається за результатами науково-технічних досліджень.

Завдання 4. У сільськогосподарських підприємствах агромаркетингова діяльність може бути ефективною за умови:

  1.  Такою діяльністю займаються управлінці та працівники сфери виробництва.
  2.  Такою діяльністю займаються управлінці та працівники сфери реалізації.
  3.  Такою діяльністю займаються управлінці й працівники сфери виробництва та обміну.
  4.  Такою діяльністю займаються управлінці й працівники сфери виробництва та переробки.

Завдання 5. Із наведених нижче визначень виберіть таке, що відповідає поняттю «потреба»:

  1.  Нужда, що набула специфічної форми відповідно культурного рівня та бажань індивіда.
  2.  Нужда, що набула специфічної форми відповідно до культурного рівня та накопичених знань індивіда.
  3.  Нужда, що набула специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистості індивіда.
  4.  Нужда, що набула специфічної форми відповідно до культурного рівня та купівельної спроможності індивіда.

Завдання 6. Що є основним у визначенні суті маркетингу?

  1.  Зниження витрат на виробництво товарів.
  2.  Збут товарів і встановлення ціни на них.
  3.  Задоволення потреб споживачів.
  4.  Підвищення якості життя населення.

Завдання 7. Серед наведених нижче цілей виберіть таку, що відповідає суті маркетингової діяльності сільськогосподарського підприємства:

  1.  Залучення інвестицій та забезпечення їх ефективності.
  2.  Розробка заходів по найскорішому погашенні кредитів.
  3.  Найбільш повне та ефективне задоволення запитів клієнтури ринку.
  4.  Найбільш повне виконання заявленої у реєстраційних документах програми підприємства.

Завдання 8. Нижче наведено визначення маркетингової стратегії. Яке з них краще відображає її сутність?

  1.  Збільшення обсягів виробництва і поліпшення процесу управління ним.
  2.  Підвищення якості продукції та зниження цін.
  3.  Орієнтація на споживача і прибутковий продаж продукції.
  4.  Розв’язання проблем і прийняття відповідних рішень.

Завдання 9. Передумовою ефективного функціонування маркетингу підприємства є:

  1.  Рівень розвитку інфраструктури аграрного ринку.

  1.  Стабільність економіки та фінансової системи країни.

  1.  Наявність ліквідного ринку, на якому попит перевищує пропозицію.

  1.  Наявність власних енергоносіїв і наявність розвинутих транспортних мереж.

Завдання 10.  Одним із основних критеріїв, на який орієнтується підприємство при виборі товарів споживачами, є такий:

  1.  Гарантія якості товару, його привабливість та низькі ціни.

  1.  Якість сировини та професійна кваліфікація постачальників.

  1.  Організаційна структура системи збуту.

  1.  Рівень витрат матеріальних ресурсів у виробництві товару.


ЛЕКЦІЯ 2

ТЕМА  2 УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОМ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Управління агромаркетингом – це процес прийняття рішень стосовно діяльності товаровиробника на ринку, що включає планування, організацію, реалізацію на практиці та контроль за проведенням заходів, розрахованих на встановлення, зміцнення та підтримку вигідних обмінів з цільовими споживачами з певною метою – зростання обсягів збуту, прибутку, розширення частки ринку та ін.

Cлужба маркетингу – це певна структура в аграрному підприємстві, основним завданням якої є постійний нагляд за зовнішнім середовищем та орієнтація підрозділів підприємства на виробництво продукції, яка буде відповідати вимогам ринку.

Типи структур маркетингових служб, які найчастіше використовуються в аграрному виробництві: функціональна, орієнтована на товар та орієнтована на ринок збуту(табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Характеристика різних типів організації служб маркетингу

Ознака

порівняння

Тип структури служби маркетингу

Функціональна

Товарна

Ринкова

1

2

3

4

Напрямок діяльності

Координуюча, ви-конання налагод-жених функцій

Концентрація уваги на реалізацію това-рів

Концентрація уваги на задоволенні потреб певних груп спожива-чів

Призначення

Невеликі підпри-ємства, які працю-ють з невеликим асортиментом про-дукції і невеликою кількістю ринків або їх сегментів; товар не потребує значних модифікацій

Підприємства, що виробляють багато-асортиментну про-дукцію з різноманіт-ною технологією виробництва та які спеціалізуються на невеликій кількості ринків відносно од-норідного характеру

Підприємства, які працюють на неодно-рідних ринках

Продовження таблиці 2.1

1

2

3

4

Основа

Підпорядкованість спеціалістів з різ-них функцій мар-кетингу (досліджен-ня, збут, постача-ння, просування та ін.) заступнику дирек-тора з маркетингу

Розходження між товарами, наявність

відповідальних за

маркетинг окремих товарів

Виділення чітких груп споживачів, наявність відпо-відальності за ро-боту з ринками та за окремі ринки збуту

Переваги

Простота побудо-ви, наявність за-гального взаємо-зв’язку контролю збуту, прогнозу-вання попиту, пла-нування товарного асортименту, рек-ламної роботи; можливість функ-ціональної спеціа-лізації фахівців

Повний маркетинг товарної групи і кожного товару зок-рема; можливість вивчення специфіки поведінки спожи-вачів по кожному товару; можливість вибрати оптималь-ний канал това-ропросування, прий-мати участь у ціно-утворенні

Висока коорди-нація служб при виході на ринок та можливість розробки комплексної програми при виході на ринок; більш достовірний прогноз ринку з урахуванням його специфіки; мож-ливість краще вивчати зовнішній ринок

Недоліки

З розширенням то-варного асортимен-ту втрачається ефе-ктивність - стає важче координува-ти маркетинг під-приємства в цілому; конкуренція між функціональними підрозділами має характер „кожен за себе”

Існуючі переваги зу-мовлюють збільшен-ня витрат, насам-перед через витрати на оплату праці менеджерів; широ-кий круг різнофунк-ціональних обов’яз-ків спеціаліста; наяв-ність дублюючих підрозділів, парале-лізму розробок

Приведені переваги обумовлюють зрота-ння витрат і, перш за все на оплату праці менеджерів; проблеми в координації окремих напрямів та виконанні загальних функцій – дослідження, постача-ння та ін.; низький ступінь спеціалізації працівників підроз-ділів; дублювання функцій, відсутність гнучкості

Вимоги, яким мають відповідати маркетингові організаційні структури:

  •  відносна простота структури, незначна кількість рівнів управління;
  •  гнучкість, мобільність, адаптивність системи, тобто своєчасне реагування на зміни в навколишньому бізнес-середовищі;
  •  сприяння постійному задоволенню потреб наявних і потен-ційних споживачів;
  •  створення умов для розвитку на підприємстві інтегрованого маркетингу;
  •  гарантія швидкої адаптації товарів до вимог ринків, на яких діє підприємство;
  •  сприяння зростанню обсягів продажу та зниженню собівар-тості продукції;
  •  забезпечення розвитку інноваційної діяльності;
  •  централізація стратегічного управління у спеціалізованих підрозділах на вищому рівні керівництва.

Процес управління агромаркетингом – пристосування аграрного підприємства до мінливих умов навколишнього середовища і використання найбільш вигідних ринкових можливостей, який припускає:

  •  аналіз ринкових можливостей;
  •  добір цільових ринків;
  •  розробку комплексу маркетингу;
  •  втілення в життя маркетингових заходів.

Система агромаркетингової інформації – сукупність прийомів і методів систематичного і планомірного збору, аналізу й передачі інформації, яка використовується у процесі прийняття рішень у сфері агромаркетингу.

Стратегічне планування – процес створення та підтримки відповідності між цілями аграрного підприємства, його потенційними можливостями та планами у сфері маркетингу.

Планування маркетингу – процес розробки планів для кожного виробництва, товару чи товарної марки підприємства після прийняття стратегічних рішень щодо того, що робити з кожним зі своїх виробництв.

Маркетинговий контроль – перевірка відповідності поточних і стратегічних установок підприємства ринковим можливостям.

„Сітка” розвитку товару і ринку – діючий прийом виявлення ринкових можливостей, за допомогою якої розробляються такі можливі підходи до збуту сільськогосподарської продукції:

  •  стратегія глибокого проникнення на ринок – передбачає більш глибоке проникнення існуючого товару на існуючий ринок. Дана стратегія реалізується за рахунок нарощування обсягів збуту існуючої продукції на основі посилення її реклами, зниження ціни, інтенсифікації товаропросування та ін.;
  •  стратегія розвитку ринку – спрямована на освоєння нових ринкових сегментів або пошук нових ринків. Можливим привідом для використання даного стратегічного підходу може стати від-криття нової сфери використання існуючого товару;
  •  стратегія розробки нових видів товару – передбачає модифікацію існуючого товару і продаж його на освоєних ринках, випуск нових видів продукції, розрахованої на різні групи користувачів та ін. Освоєння даної стратегії є доцільним, коли підприємство достатньо добре зарекомендувало себе на існуючому ринку. При цьому основні елементи комплексу маркетингу, окрім товару, залишаються без принципових змін;
  •  стратегія диверсифікаціі – передбачає пропозицію нового товару на нових ринках, тобто підприємство може відкрити у себе чи купити виробництво, ніяк не зв’язане з її існуючим асортиментом і ринками. Використовується дана стратегія, переважно, коли освоєний ринок стає безперспективним, а продукція, що пропонується, не знаходить збут у нових споживачів. Реалізується також з метою зниження залежності підприємства від одного ринку та асортиментної групи товарів, потребує повної переробки комплексу маркетингу.

Етапи процесу добору цільових ринків: 

  •  вимір і прогнозування попиту товару на основі оцінки існуючого та майбутнього ринків;
  •  сегментування ринку;
  •  добір цільових сегментів ринку;
    •  позиціювання товару на ринку, що спрямовано на забезпе-чення товару бажаного місця на ринку, а також місця у свідомості цільових споживачів.

Комплекс маркетингу – набір перемінних факторів маркетингу, що піддаються контролю, сукупність яких підприємство використовує для спричинення бажаної відповідної реакції з боку цільового ринку.

Ефективність діяльності маркетингової служби сільськогосподарського підприємства визначається співвідношенням маркетингової корисності та маркетингових витрат, яка неможлива без організації відповідних управлінських структур – відділів, бюро тощо, робота яких повинна бути:

  •  цілеспрямованою, тобто відповідати місії, цілям, стратегії та політиці підприємства;
  •  чітко побудованою – без дублювання функцій, із забезпе-ченням єдності керівництва маркетинговою діяльністю та підкон-трольністю виконавців;
  •  з точною визначеністю напрямів діяльності та своєчасним реагуванням на зміни в макросередовищі;
  •  з достатнім фінансовим забезпеченням як з погляду виконання маркетингових функцій, так і мотивації праці робітників маркетингових служб;
  •  економічною, тобто такою, що покриває витрати на маркетинг доходами від реалізації маркетингових заходів;
  •  забезпеченою висококваліфікованими кадрами , діяльність яких спрямована на пошук ринків, споживачів, незадоволених потреб, творче розв’язання поставлених маркетингових завдань.

Абсолютна ефективність загальна величина ефекту, одержаного в результаті здійснення заходів щодо удосконалення системи управління маркетингом.

Порівняльна ефективність – показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий.

Для оцінки ефективності управління агромаркетингом викори-стовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники, найбільш загальними з яких є наступні:

  •  оперативність роботи апарату управління – відображує своєчасність виконання постанов, наказів і розпоряджень керівників служби;
  •  надійність системи управління – виявляється у безперервному її функціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей вироб-ництва;
  •  оптимальність системи управління – характеризується рівнем розробки управлінських рішень, обгрунтованістю спів-відношення централізації і децентралізації управління, керованістю службою та ін.

Коефіцієнт ефективності управління (Кеф) виявляє ступінь використання потенційних можливостей підприємства

Кеф=      (2.1)

де   Кеф – коефіцієнт ефективності управління;

Ф – фактичне валове виробництво продукції (валовий доход, прибуток), тис. т, (тис. грн);

П – потенційні можливості виробництва валової продукції (валового доходу, прибутку), тис. т (тис. грн)

Підвищення ефективності управління агромаркетингом потребує:

  •  точного визначення мети маркетингу, оптимального погод-ження можливості ринкової ситуації з науково-виробничим, збу-товим і сервісним потенціалом аграрного підприємства;
    •  правильного планування всіх заходів агромаркетингу та ефективної організації їх здійснення для досягнення запланованих цілей;
      •  розробки найбільш ефективних систем організації агромар-кетингу, які мають забезпечувати задоволення інтересів споживачів і досягнення цілей сільськогосподарського підприємства;
      •  ефективного контролю, аналізу й оцінки всієї агромаркетин-гової діяльності підприємства, постійного коригування його цілей, засобів і методів;
      •  своєчасного оперативного втручання у хід агромаркетингових процесів у зв’язку із зміненням обставин і ситуації;
      •  стимулювання ефективної роботи всього персоналу, зайнятого в маркетингу, для одержання максимальної творчої віддачі;
      •  забезпечення управлінців агромаркетингової діяльності об’єктивною та вичерпною інформацією про зовнішнє і внутрішнє маркетингове середовище, можливості і ризик.

Основні терміни

Управління агромаркетингом, служба маркетингу, системи управління агромаркетингом, маркетингові організаційні структури, цільові ринки, сегментування, позиціонування товару, комплекс маркетингу, ефективність діяльності маркетингової служби

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

Завдання 1. Процес організації маркетингу складається з чотирьох нижче наведених етапів. Вкажіть правильну їх послідовність.

  1.  Розробка комплексу маркетингу.
  2.  Аналіз можливостей ринку.
  3.  Впровадження маркетинговиз заходів.
  4.  Відбір цільових ринків.

Завдання 2. Процес відбору цільових ринків складається з чотирьох нижче наведених етапів. Вкажіть правильну послідовність.

  1.  Позиціонування товару на ринку.
  2.  Сегментування ринку.
  3.  Відбір цільових сегментів ринку.
  4.  Заміри обсягів попиту та прогнозування ринку.  

Завдання 3. Процес розробки комплексу маркетингу складається з чотирьох нижче наведених етапів. Вкажіть правильну їх послідовність.

  1.  Встановлення цін на товари.
  2.  Розробка товарів.
  3.  Методи розповсюдження товарів.
  4.  Канали стимулювання збуту.

Завдання 4. З метою пошуку та оцінки ринкових можливостей використовється матриця розвитку товару і ринку. Виходячи з неї необхідно вказати на стратегічні підходи у ситуаціях, коли приймається рішення: а) працювати з існуючим товаром на існуючих ринках; б) з існуючим товаром вийти на нові ринки; в) з новим товаром працювати на існуючих ринках; г) вихід з новими  товарами на нові ринки.

Виберіть відповідну для кожної ситуації стратегію:

  1.  Розробка товару.
  2.  Диверсифікація.
  3.  Розширення меж ринку.
  4.  Більш глибоке проникнення товару на ринок.

Завдання 5. Які повинен прийняти рішення діяч ринку за умов прийняття стратегії: а) більш глибокого проникнення товару на ринок; б) розширення меж ринку; в) пошуку нових можливостей підприємства.

Виберіть відповідну відповідь для кожної ситуації:

  1.  Зайнятися пошуком ринків (демографічних, географічних, підприємств) з метою виявлення можливостей більш широкого їх освоєння.
  2.  Розробити та здійснити пропозицію нових товарів чи послуг на нові ринки.
  3.  Розробити й представити новий товар на існуючі ринки.
  4.  Знизити (можливо на деякий час) ціну на товар.
  5.  Збільшити витрати на рекламу.
  6.  Забезпечити розповсюдження товарів через більшу кількість магазинів.
  7.  Забезпечити товару більш замітну викладку в магазинах.

Завдання 6. Із переліку дій, що подані нижче, виберіть ті дії, котрі здійснюються: а) при сегментуванні споживачів; б) при позиціонуванні товару на ринку; в) при відборі цільових сегментів ринку; г) при оцінці сучасного та майбутнього розмірів ринку.

Варіанти відповідей:

  1.  Поділ споживачів на групи за умов розбіжностей в нестатках, характеристиках і поведінці.
  2.  Виявити усі товари на ринку, котрі реалізуються, та зробити оцінку обсягів продажу кожного з них.
  3.  Зробити прогнози відносно перспектив ринку.
  4.  Розглянути усі фактори та тенденції, котрі впливають на розвиток того чи іншого ринку.
  5.  Вивчити позиції на цільовому ринку марочних товарів-конкурентів з точки зору найбільш важливих якостей.
  6.  Забезпечити товару підприємства бажане місце на ринку і в уявленні споживачів.
  7.  Вибрати один або декілька привабливих для підприємства сегментів ринку.
  8.  Вирішити, яку саме позицію і в якому сегменті хоче зайняти підприємство.

Завдання 7. Із переліку факторів, поданих нижче, необхідно вибрати: а) основні складові комплексу маркетингу; б) системи управління маркетингом.

Варіанти відповідей:

  1.  Ціна.
  2.  Товар.
  3.  Маркетингової інформації.
  4.  Організації служби маркетингу.
  5.  Планування маркетингу.
  6.  Маркетингового контролю.
  7.  Методи розповсюдження товарів.
  8.  Методи стимулювання збуту товарів.

Завдання 8. Із переліку факторів поданих нижче виберіть :

а) фактори мікросередовища підприємства; б) фактори макросередовища підприємства.

Варіанти відповідей:

  1.  Конкуренти.
  2.  Постачальники.
  3.  Політико-правові фактори.
  4.  Техніко-економічне середовище.
  5.  Соціально-культурне середовище.
  6.  Контактні аудиторії..
  7.  Маркетингові посередники.
  8.  Демографічні та економічні фактори.

Завдання 9. Із переліку факторів, поданих нижче, виберіть способи цільового сегментування:

  1.  Диференційований облік думок споживачів.
  2.  Концентрація уваги на одних і тих самих збуджувальних стимулах (одному сегменті).
  3.  Орієнтація на групу споживачів.
  4.  Орієнтація на групу виробників.
  5.  Орієнтація на купівельну спроможність.
  6.  Обслуговування національних ринків.
  7.  Обслуговування декількох не пов’язаних між собою груп.
  8.  Охват всього ринку.
  9.  Охват декількох територіальних регіонів.

Завдання 10. Який вид організації служби маркетингу виправдовує себе у випадках, коли товари, що виробляються підприємством, різко відрізняються один від одного?

Варіанти відповіді:

  1.  Організація за георгафічним принципом.
  2.  Організація за товарним виробництвом.
  3.  Організація за ринковим принципом.
  4.  Функціональна організація.


ЛЕКЦІЯ 3

ТЕМА 3  АГРАРНИЙ  РИНОК ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ

Ринок як економічне явище – сукупність товарно-грошових відносин на ланцюгу від виробника до кінцевого споживача, покликана забезпечувати вільний вибір партнерів, посилення конкуренції між ними, встановлення необхідних пропорцій виробництва, формування цілісної економічної системи, кінцевою метою якої є задоволення попиту споживачів.

Аграрний ринок – сфера товарообороту для забезпечення сільського господарства необхідними виробничими засобами, послугами, інноваційними технологіями виробництва та продажу продукції, що вироблена сільськогосподарськими підприємствами.

Суб’єкти ринкових відносин: держава, державні, кооперативні, комунальні, приватні підприємства та їх об’єднання, спільні підприємства; іноземні фірми, різноманітні установи та організації, громадяни.

Функції ринку:

техніко-економічна  сутність її полягає в тому, щоб забезпечити рух товарів і послуг від виробника до споживача;

регулююча  у реальному економічному процесі ринок гарантує остаточне визнання суспільної значущості виробленого продукту і витраченої на його виробництво праці. Завдяки ринковому механізму забезпечується як матеріально-ресурсна збалансованість, тобто виробництво різноманітних споживних вартостей відповідно до структури попиту, так і фінансово-грошова збалансованість, тобто відповідність суми цін товарів і платоспроможного попиту;

стимулююча – головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво тих товарів, які необхідні споживачам. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво того чи іншого товару, стимулюють науково-технічний прогрес, сприяють більш повному задоволенню потреб споживачів;

контролююча – сутність цієї функції полягає в тому, що за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів за виробництвом. Саме на ринку виявляється, наскільки необхідні суспільству витрати праці відокремлених виробників, наскільки потрібний суспільству вироблений продукт. Акт реалізації товару означає, що вироблено не просто споживну вартість, що витрати праці є суспільно необхідними.

Соціальне ринкове господарство – це сучасна форма економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмом державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціального захисту населення.

Основні критерії соціального ринкового господарства:

провідна роль держави в регулюванні ринкових відносин, забезпечення, перш за все, вільної конкуренції;

система гарантованої державою свободи громадян та реалізації принципів соціальної справедливості, соціального захисту від негативних проявів ринку, включаючи вирівнювання життєвого рівня на користь мало захищених верств населення, причому не шляхом вдосконалення розподілу, а збільшенням обсягів виробництва;

на базі зростання продуктивності праці знижуються ціни, підвищується реальна заробітна плата, пенсії тощо, що обов’язково узгоджується із вартістю життя;

держава розробляє і приймає закони, найважливішими еле-ментами яких є соціальні компоненти: соціальне партнерство, участь трудящих в управлінні підприємством,  страхування від безробіття, захист від звільнення з роботи, охорона праці тощо, захист навколишнього середовища, додаткове антитрестове законодавство і т. ін.;

оптимальне поєднання ринкової економіки та планового господарства, тобто централізовано регульованої системи економіки.

Типи ринків за рівнем обмеження конкуренції: 

  •  монополія;
  •  олігополія;
  •  монополістична конкуренція;
  •  чиста конкуренція.

Класифікація ринків:

за предметом обміну або купівлі-продажу:

  •  валютний ринок;
  •  ринок цінних паперів (фондовий);
  •  ринок землі;
  •  ринок капіталів;
  •  ринок робочої сили;
  •  ринок інформації;
  •  ринок енергоносіїв;
  •  ринок матеріальних ресурсів (техніки, обладнання, техноло-гічні та будівельні матеріали);
  •  ринок продовольчих товарів;
  •  ринок непродовольчих споживчих товарів;
  •  ринок робіт та послуг;
  •  страховий ринок.

за територіальними розмірами:

  •  локальний;
  •  регіональний;
  •  національний;
  •  світовий ринки.

за ознакою ступеня ізольованості:

  •  відкритий;
  •  закритий.

Сільськогосподарський ринок – це частина національного ринку, на якій предметом обміну виступають сільськогосподарська продукція та продовольство.

Загальний обсяг продукції на ринку:    

;       (3.1)

де   Qn – загальний обсяг продукції на ринку, т;

  х – кількість мешканців, чол.;

  q – середня кількість продукції, яка споживається одним мешканцем за рік, (кг)

Загальний обсяг коштів на ринку:   

;         (3.2)

де   Qk – загальний обсяг коштів на ринку, тис. грн;

  d – середні витрати кожного мешканця за рік, грн

Споживачі – це ті, хто споживає чи недавно споживав даний продукт.

Потенційні споживачі – ті люди, які в даний момент ще не споживають певний продукт.

Відносні споживачі – це ті люди, які ще не споживають певний продукт через недостатню інформованість щодо даного виду продукції, доходів чи звичаїв харчування.

Сегментування – це розподіл ринку на підсистеми, що нази-ваються сегментами, з метою виділення груп споживачів з однаковими інтересами.

Інфраструктура ринку – це система інституцій (структур), які безпосередньо забезпечують здійснення обмінних процесів, фізичне місце контактування ринкових контрагентів, операторів ринку, тобто покупців і продавців. Основними формами фізичної ринкової інфраструктури виступають біржі, оптові ринки, аукціони, ярмарки, торгові доми, міські ринки, магазини дрібнооптової та роздрібної торгівлі.

Методологічні засади становлення аграрного ринку включають:

наявність ринкової інфраструктури, яка є основною рушійною силою генерації товарних потоків і цінової політики в ефективно діючому аграрному середовищі;

виникнення і розвиток нових форм організаційно-виробничих та економічних елементів інфраструктури АПК на регіональному та державному рівнях;

розробку аргументованої та конкретної нормативно-законо-давчої бази регулювання та функціонування аграрної ринкової інфраструктури;

максимально можливу завантаженість виробничо-обслуговуючої потужності інфраструктури аграрного ринку.

Ефективне функціонування аграрного ринку припускає:

суттєве розширення мережі агроторгових домів, заготівельно-збутових структур, обслуговуючих кооперативів та їх створення за участю сільськогосподарських товаровиробників і їхніх представницьких органів;

розширення сфери транспортних, складських, холодильних, комунікаційних, інформаційних та інших послуг, їх наближення до сільськогосподарських товаровиробників;

розширення використання потужностей оптових торговельних баз, насамперед обслуговуючої кооперації, налагодження їхніх прямих взаємовигідних зв’язків із сільськогосподарськими товаро-виробниками; розширення біржової торгівлі до рівня 10-15% загального товарообороту зерна, насіння соняшнику, цукру;

збільшення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель зерна, насіння соняшнику, цукру та іншої продукції, а також її продаж із зазначених фондів виключно через біржі, торгові доми за процедурами, які забезпечують прозорість купівлі-продажу та об'єктивність визначення цін.

Механізм ринкового саморегулювання включає:

співвідношення попиту і пропозиції;

ринкову ціну;

економічну конкуренцію.

Економічна конкуренція – це суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу.

Переваги ринкового механізму:

швидке реагування на потреби в нових товарах і послугах за допомогою конкуренції і ринкової ціни;

зрівноваження попиту і пропозиції;

заохочування господарської діяльності, яка відповідає суспільно нормальним умовам виробництва та досягнення високої ефективності виробництва.

Недоліки ринкового механізму:

ринок повільно, а то й взагалі сам по собі не реагує на потребу в докорінних перетвореннях національного господарства, які вимагають великих витрат і не дають швидкої вигоди;

ринок не достатньо гнучко реагує на потреби некомерційних галузей людської діяльності без яких не може розвиватися сучасна цивілізація;

ринкові регулятори не можуть запобігати кризовим спадам у виробництві товарів і соціально-економічним явищам, що їх супроводжують (безробіття, банкрутство тощо).

Основна мета регулювання аграрного ринку - досягнення стабільності попиту, пропозиції, обсягів продажу та цін.

Організаційні напрями регулювання аграрного ринку:

створення і розвиток інфраструктури аграрного ринку;

формування нормативно-правової бази та інформаційно-аналітичного забезпечення аграрного ринку;

створення міжвідомчих і регіональних узгоджувальних комісій з питань врегулювання міжгалузевих та міжгосподарських відносин;

ведення моніторингу та прогнозування кон’юнктури аграрного ринку;

посилення контролю за якістю та безпекою сільськогосподарської продукції;

запровадження нових ринкових стандартів.

Економічні напрями регулювання аграрного ринку:  

складання балансів продовольчих ресурсів, їхню оптимізацію;

узгодження попиту і пропозиції, підтримку їхньої рівноваги;

регулювання та підтримку пропозиції, а також збалансування та стимулювання попиту;

регулювання попиту і пропозиції шляхом здійснення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель і продажу продукції через прозорі процедури ринку, регулювання експорту та імпорту продукції.

Основні напрями розвитку агарного ринку України:

формування інфраструктури аграрного ринку та стимулювання сільськогосподарських підприємств і власників особистих селянських та фермерських господарств до участі у біржовій торгівлі шляхом:

  •  створення системи збуту сільськогосподарської продукції через формування мережі заготівельно-збутових обслуговуючих кооперативів та кооперативних агроторгових домів, оптових плодоовочевих та продовольчих ринків, аукціонів живої худоби та птиці;
  •  забезпечення розвитку середнього та малого підприємництва, інфраструктури аграрного ринку в сільській місцевості, зокрема мережі кредитних спілок;
  •  розвитку сільськогосподарських дорадчих служб;
  •  розвитку ф’ючерсної торгівлі сільськогосподарською продукцією на основі відповідної нормативно-правової бази;
  •  формування оптових ринків зерна, насіння соняшнику, олії, цукру, продукції тваринництва;

нарощування обсягів конкурентоспроможної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках шляхом:

  •  стимулювання виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції з використанням ресурсозберігаючих, екологічно безпечних технологій;
  •  диверсифікації виробництва та вдосконалення структури посівних площ з урахуванням внутрішніх потреб та експортних можливостей;
  •  стимулювання агроекологічного напряму в сучасному сільському господарстві, зокрема розвитку альтернативного (органічного) землеробства та налагодження ринку збуту екологічно чистих продуктів харчування;
  •  удосконалення кредитно-фінансової та податкової політики;
  •  спрямування інвестицій на розвиток ресурсного потенціалу харчової, переробної галузей та інфраструктури аграрного ринку;
  •  запровадження ринкових механізмів регулювання та підтримки цін на основні види сільськогосподарської продукції, здійснення заставних та інтервенційних операцій на ринку цієї продукції, цінових доплат за якісні показники продукції, демонополізації ринку економічними важелями;
  •  нарощування обсягів виробництва комбікормів та білково-вітамінно-мінеральних добавок;
  •  стимулювання експорту сільськогосподарської продукції і продовольства та створення рівних конкурентних умов для вітчизняних товаровиробників;
  •  проведення митної політики на засадах зниження митних тарифів з одночасним вживанням заходів щодо захисту внутрішнього ринку, які не суперечать правилам та вимогам СОТ, запровадження нетарифних методів регулювання ринку;
  •  гармонізації стандартів та системи сертифікації вітчизняної сільськогосподарської продукції та норм, що регламентують санітарний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, з міжнародними вимогами та стандартами, удосконалення системи контролю якості;

надання учасникам (операторам) ринку кон’юнктурної інформації щодо цін, попиту та пропонування на основні види сільськогосподарської продукції за допомогою її збирання і поширення відповідних даних щодо сільськогосподарської продукції та проведення моніторингу цін, аналізу і прогнозування стану справ на аграрному ринку;

  •  наукове та кадрове забезпечення шляхом:
  •  формування інноваційної інфраструктури аграрного ринку, та ринку залучення коштів до виконання перспективних проектів;
  •  створення і впровадження у виробництво нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур;
  •  підвищення генетичного потенціалу тваринництва і птахівництва за допомогою використання найцінніших вітчизняних та зарубіжних порід і типів худоби та птиці;
  •  застосування найсучасніших методів селекції і біотехнологій;
  •  розроблення та впровадження сучасних науково-технічних проектів і технологій;
  •  ефективного використання науково-технічного потенціалу країни;
  •  задоволення потреб аграрного ринку у підготовці та підвищенні кваліфікації кадрів за основними спеціальностями агропромислового комплексу.

Основні терміни

Ринок, класифікація ринків, аграрний ринок, функції ринку, споживачі, сегментування, інфраструктура ринку, механізм ринкового саморегулювання, еластичність попиту, конкуренція,  місткість агарного ринку, насиченість аграрного ринку.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

Завдання 1. Із поданих нижче альтернатив виберіть ті, котрі характеризують: а) суб’єкти ринкових відносин; б) об’єкти ринкових відносин:

Держава, продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги, житло, наукові ідеї, інформація тощо), державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх об’єднання, робоча сила, спільні підприємства;  цінні папери (акції, облігації),  іноземні фірми, різноманітні установи та організації, громадяни, валюта.

Завдання 2. Із поданих нижче альтернатив виберіть правильне визначення – «сукупність існуючих та потенційних покупців товару" називається:

Ринком.

Обміном.

Угодою.

Бартером.

Завдання 3. Із поданих нижче альтернатив виберіть визначення, котрі характеризують: а) техніко-економічну; б) регулюючу; в) стимулюючу; г) контролюючу функції ринку:

1. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво тих товарів, які необхідні споживачам. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво того чи іншого товару, стимулюють науково-технічний прогрес, сприяють більш повному задоволенню потреб споживачів.

2. Сутність її полягає в тому, щоб забезпечити рух товарів і послуг від виробника до споживача.

3. У реальному економічному процесі ринок гарантує остаточне визнання суспільної значущості виробленого продукту і витраченої на його виробництво праці. Завдяки ринковому механізму забезпечується як матеріально-ресурсна збалансованість, тобто виробництво різноманітних споживних вартостей відповідно до структури попиту, так і фінансово-грошова збалансованість, тобто відповідність суми цін товарів і платоспроможного попиту.

4. Сутність цієї функції полягає в тому, що за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів за виробництвом. Саме на ринку виявляється, наскільки необхідні суспільству витрати праці відокремлених виробників, наскільки потрібний суспільству вироблений продукт. Акт реалізації товару означає, що вироблено не просто споживну вартість, що витрати праці є суспільно необхідними.

Завдання 4. За рівнем обмеження конкуренції існують наступні типи ринків : а) монополія;  б) олігополія; в) монополістична конкуренція; г) чиста конкуренція. Із поданих нижче альтернатив виберіть визначення, котрі характеризують кожний з них:

1. Включає безліч продавців і покупців, які здійснюють угоди не за єдиною ціною, а за цінами в широкому діапазоні. Товари можуть відрізнятися якістю, зовнішнім оформленням, послугами. Покупці, які бачуть відмінності в пропозиціях, готові здобувати потрібний товар за різними цінами. Продавці прагнуть розробляти свої конкретні пропозиції для різних сегментів ринку, широко використовують практику марочних назв, рекламу і методи особистого продажу.

2. Складається з безлічі продавців і покупців схожого товару (наприклад, зерно). Окремо узятий продавець чи покупець не робить істотного впливу на рівень ринкових цін (запит продавцем ціни вище ринкової не приведе до бажаного результату, оскільки покупець звернеться до іншого і придбає товар за ринковою ціною). Нема рації продавцю знижувати ціну нижче ринкової, оскільки він може продати продукцію по існуючій ринковій ціні. Тому на цьому ринку не витрачають багато часу і засобів на маркетингові дослідження, розробку товару, політику цін, рекламу, стимулювання збуту.

3. Характерний наявністю всього одного продавця. Це може бути державна організація, приватна регульована чи не регульована державою монополія.

4. Складається з невеликого числа продавців, чуттєвих до політики ціноутворення і маркетингових умов конкурентів. Обмежена кількість продавців обумовлюється складністю проникнення на ринок нових претендентів. Кожний з них чуйно реагує на дії конкурентів. Зниження цін одним з них змушує інших виробників реагувати: або теж зменшувати ціну, або виступати з пропозицією більшого обсягу товару (послуг).

Завдання 5. Ринки класифікуються також: а) за предметом обміну або купівлі-продажу; б) за територіальними розмірами; в) за ознакою ступеня ізольованості. Із поданих нижче альтернатив виберіть визначення, котрі характеризують кожний з них:

Валютний ринок; регіональний; ринок цінних паперів (фондовий); ринок землі; страховий ринок; ринок капіталів; ринок робочої сили; закритий; національний; ринок інформації; ринок енергоносіїв; ринок матеріальних ресурсів (техніки, обладнання, технологічні та будівельні матеріали); ринок продовольчих товарів; ринок непродовольчих споживчих товарів; ринок робіт та послуг; локальний; світовий ринки; відкритий.

Завдання 6. Із поданих нижче альтернатив виберіть визначення, котрі характеризують: а) споживачів; б) потенційних споживачів; в) відносних неспоживачів:

1. Ті люди, які в даний момент ще не споживають певний продукт, та ті, хто його споживає в даний момент.

2. Це ті, хто споживає чи недавно споживав даний продукт.

3. Це ті люди, які ще не споживають певний продукт через недостатню інформованість щодо даного виду продукції, доходів чи звичаїв харчування.

Завдання 7. Із поданих нижче альтернатив виберіть визначення, котрі характеризують: а) переваги ринкового механізму; б) недоліки ринкового механізму:

1. Швидке реагування на потреби в нових товарах і послугах за допомогою конкуренції і ринкової ціни.

2. Ринкові регулятори не можуть запобігати кризовим спадам у виробництві товарів і соціально-економічним явищам, що їх супроводжують (безробіття, банкрутство тощо).

3. Заохочування господарської діяльності, яка відповідає суспільно нормальним умовам виробництва та досягнення високої ефективності виробництва.

4. Ринок повільно, а то й взагалі сам по собі не реагує на потребу в докорінних перетвореннях національного господарства, які вимагають великих витрат і не дають швидкої вигоди.

5. Ринок безсилий витримувати існування некомерційних галузей людської діяльності (наприклад, функціональних наукових досліджень, освіти, охорони здоров’я тощо), без яких не може розвиватися сучасна цивілізація.

6. Зрівноваження попиту і пропозиції.

Завдання 8. Маркетингові можливості вивчають з точки зору величини і характеру ринку. Цей процес складається із чотирьох етапів. Визначте правильну їх послідовність:

Позиціонування товару на ринку.

Виміри та прогнозування ринку.

Вибір цільових сегментів ринку.

Сегментування ринку.

Завдання 9. Із переліку дій, які подані нижче, виберіть ті дії, котрі здійснюються: а) при сегментуванні ринку; б) при позиціонуванні товару на ринку; в) при відборі цільових сегментів; г) приоцінці сучасного та майбутнього розмірів ринку:

Поділ споживачів на групи за умов розбіжностей у нестатках, характеристиках та поведінці.

Виявити усі товари на ринку, котрі реалізуються, та зробити оцінку обсягів продажу кожного з них.

Зробити прогнози відносно перспектив ринку.

Розглянути усі фактори та тенденції, котрі впливають на розвиток того чи іншого ринку.

Забезпечити товару підприємства бажане місце на ринку і в уявленні споживачів.

Вибрати один або декілька привабливих для підприємства сегменти ринку.

Вирішити, яку саме позицію і в якому сегменті хоче зайняти підприємство.

Завдання 10. Із поданих нижче альтернатив виберіть визначення, котрі характеризують: а) організаційні напрями регулювання аграрного ринку; б) економічні напрями регулювання аграрного ринку:

Створення і розвиток інфраструктури аграрного ринку.

Формування нормативно-правової бази та інформаційно-аналітичного забезпечення аграрного ринку.

Створення міжвідомчих і регіональних узгоджувальних комі-сій з питань врегулювання міжгалузевих та міжгосподарських відносин.

Посилення контролю за якістю та безпекою сільськогосподарської продукції.

Запровадження нових ринкових стандартів.

Щорічна сертифікація умов зберігання зерна.

Щомісячне декларування запасів зерна.

Складання балансів продовольчих ресурсів, їхню оптимізацію.

Узгодження попиту і пропозиції, підтримку їхньої рівноваги.

Регулювання попиту і пропозиції шляхом здійснення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель і продажу продукції через прозорі процедури ринку, регулювання експорту та імпорту продукції.


ЛЕКЦІЯ 4

ТЕМА 4 КОМПЛЕКСНЕ ВИВЧЕННЯ РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Вивчення ринку – комплекс практичної і наукової діяльності товаровиробників по одержанню та аналізу інформації про динаміку, якісні зміни і тенденції розвитку ринку з метою вироблення й реалізації виробничої і збутової політики, яка сприятиме підвищенню ефективності виробництва й задоволенню потреб і попитів різних груп споживачів.

Рис. 4.1  Основні напрями комплексного вивчення ринку продукції аграрного сектору

Ринок сільськогосподарської продукції можна сегментувати за такими критеріями:

  •  належність до внутрішнього чи зовнішнього ринку;
  •  віддаль від виробника;
  •  галузева належність;
  •  особливості попиту (вимоги щодо якості, зумовлені технологією переробки, традицією тощо);
  •  мета здійснення покупки (виробничі потреби, комерційна діяльність);
  •  обсяг здійснення покупки (залежить від розміру та потужності підприємств);
  •  ціна;
  •  вид розрахунків (готівка, безготівковий розрахунок, бартер);
  •  фінансовий стан;
  •  ризик;
  •  відгуки споживачів.

Частка будь-якого товаровиробника агропродукції на ринку в умовах конкуренції визначається за формулою:

Дрт = ,     (4.1)

де   Дрт – доля ринку конкретного виробника, %;

      ТП – кількість продукції, що реалізована товаровиробником на даному ринку (у натуральній або вартісній формі);

     ТПр – загальний обсяг даної продукції, що реалізована на тому ж ринку (у натуральній або вартісній формі)

Товар – все те, що може задовольнити потребу і пропонується ринку з метою  привернення  уваги,  придбання,  використання або споживання, включаючи фізичні об’єкти, послуги, особи, місця організації та ідеї.

Ціна споживання визначається з точки зору витрат споживача і включає ціну придбання та витрати на доведення купленого виробу до стану, в якому товар придатний до споживання. Звичайно, це стосується сільськогосподарських товарів кінцевого споживання. Для оптового продажу має значення лише продажна ціна як фактор доступності чи привабливості при певній якості продукції.

Життєвий цикл товару (ЖЦТ) визначає динаміку попиту і відповідних інвестицій у його виробництво в залежності від певного етапу:

  •  впровадження;
  •  зростання;
  •  зрілість;
  •  спадання.

Щодо сільськогосподарської продукції, то вона не має чітко окреслених етапів ЖЦТ за наступними причинами:

  •  більшість продуктів харчування користуються постійним попитом;
  •  споживчі властивості товару мають незначний вплив на еластичність попиту на нього;
  •  обсяги та ціна реалізації продукції у незначній мірі залежать від стану ЖЦТ;
  •  конкуренція серед аграрних товаровиробників знаходиться у початковій стадії (відсутнє перевиробництво) і найчастіше має недосконалий характер;
  •  життєвий цикл сільськогосподарської продукції більш пов’язаний з її якістю, ніж з попитом, тобто рівень попиту є похідним від якості продукції.

Рис. 4.2 Зв’язок і залежність якості продукції сільського господарства від якості виробничих ресурсів.

Попит віддзеркалює обсяг і структуру громадських потреб у сільськогосподарській продукції.

Фактори, які характеризують ситуацію, коли покупці менш чутливі до ціни:

  •  товар має унікальну цінність, яскраві характерні особливості;
  •  товар має вищу якість, престижність і виняткові особливості, помітно виявляється вплив чинника „ціна-якість”;
  •  існує недостатня обізнаність про товари-замінники;
  •  відсутня можливість порівняння товару з його замінниками;
  •  знижується частка сумарних витрат на даний товар у загальній сумі купівельних витрат;
  •  досягається кінцева вигода покупців у міру зменшення частки витрат на даний товар у загальних витратах з придбання товарів;
  •  частку витрат зазнає інша сторона;
  •  скорочуються інвестиції за рахунок використання товару разом з наявним майном;
  •  відсутні можливості зберігання товарних запасів.

Пропозиція – це сукупність продукції рослинництва і тваринництва, яка надходить на ринок для остаточного продажу .

Попит і пропозиція виконують такі основні економічні та соціальні функції:

  •  підтримання пропорційності розвитку сільськогосподарського виробництва, що знаходить вираз у:
  •  ступені відповідності попиту як певної потреби і пропозиції у вигляді сільгосппродукції, визначеної для її задоволення;
  •  взаємозв’язку між ринковим попитом, сільськогосподарськими товаровиробниками, виробниками засобів виробництва промислового походження, переробними і добувними галузями (рис. 4.3).

 

  •  регулювання ринкових цін;
  •  забезпечення процесу відтворення у сільському господарстві;
    •  відбиття громадських відносин.

Особливості попиту на сільськогосподарську продукцію:

  •  попит на деякі види продукції може бути визначений як похідний попит, тобто потреба в них витікає з попиту на інші види продукції.
  •  зростання попиту на сільськогосподарську продукцію, як правило, буває повільним.
  •  якщо попит на продукцію еластичний, тобто коли він зростає більш високими темпами, ніж ціни, то він і знижується разом із зростанням цін;
  •  якщо попит на продукцію еластичний, то при скороченні пропозиції (поява дефіциту) загальний прибуток продавців збільшується;
  •  за відсутністю інфляції ціни і попит на продукцію виявляють тенденцію до збереження стабільності.

Ступінь чутливості споживачів до змінення ціни на продукцію називають еластичністю попиту. Ступінь еластичності або нееластичності попиту вимірюється за допомогою коефіцієнта. Він визначає відношення процентного змінення кількості продукції, що має попит, до процентного змінення ціни.

Факторами еластичності попиту є такі:

  •  замінність;
  •  питома вага у доході споживача;
  •  речі розкоші та речі потреби;
  •  фактор часу та фактор простору.

З огляду на тимчасове охоплення ринків збуту існують такі етапи розвитку маркетингу:

  •  масовий (недиференційований) маркетинг – продавець займається масовим виробництвом, масовим розподілом і стимулюванням збуту того самого товару для всіх покупців відразу;
  •  товарно-диференційований маркетинг – продавець виробляє кілька товарів з різними властивостями, різною якістю; ці товари призначені не стільки для різних сегментів ринку, скільки для створення купівельної розмаїтості;
  •  цільовий маркетинг – передбачає сегментацію ринку, вибір одного чи декількох сегментів, а також розробку товару для кожного з відібраних сегментів.
  •  Сегментування ринкурозподіл покупців на чіткі групи, для яких можуть знадобитися окремі товари і комплекси маркетингу. Сегментування ринку може виконуватися по групах споживачів, параметрам продукції, виду основних конкурентів;
  •  Вибір цільових сегментів ринку – оцінка і добір одного чи декількох сегментів ринку для виходу на них зі своїми товарами.

  •  Позиціювання товару – забезпечення товару конкурентного положення на ринку і розробка детального маркетингу для кожного цільового сегмента.

Варіанти сегментування ринку:

 

А - відсутність сегментування;

Б - повне сегментування;

В - сегментування за ознакою рівня доходів (1., 2., 3.);

Г - сегментування за віковими групами (а. і б.);

       Д - сегментування за рівнем доходів і віковими групами одночасно (1а., 2а., 16., 26., 36.)

Рис. 4.5 Різновиди сегментування ринку

Принципи сегментування:

  •  географічний – ринок поділяється на сегменти за ознакою територіальної приналежності (держава, регіон, місто, район).;
  •  демографічний сегментування ринку, що передбачає розподіл клієнтів за статтею, віком, освітою, рівнем доходів, розміром родини, роду занять, національністю й ін.;
  •  психографічний – припускає розподіл покупців на групи за приналежністю до суспільного класу, способу життя, типу особистості;
  •  поведінковий – покупців підрозділяють на групи в залежності від знань товару, відносин до нього, характеру використання товару.

Правила сегментування:

  •  між споживачами мають бути розбіжності;
  •  кожний сегмент повинен  бути строго обкреслений, тобто треба, щоб споживачі кожного сегмента об’єднувалися за визначеними ознаками;
  •  обрані сегменти мають бути досить великими;
  •  сегмент повинен бути доступним для ефективних методів збуту (мати у своєму розпорядженні канали товаропросування, засоби реклами та інші джерела інформації).

Конкуренція – являє собою суперництво й боротьбу між товаровиробниками за найбільш вигідні умови виробництва і збуту

товарів. Перевагу у боротьбі за споживача дає продукція сільського господарства більш високої якості, з меншими витратами на її виробництво.

У сільськогосподарському виробництві ринкова конкуренція здійснюється між:

  •  товаровиробниками з різними організаційно-правовими формами господарювання;
  •  покупцями, які прагнуть придбати сільськогосподарську продукцію за меншу ціну.

У сільському господарстві проявляються дві форми конкуренції:

  •  внутрішньогалузева конкуренція – є формою суперництва між товаровиробниками однієї й тієї ж галузі сільськогосподарського виробництва за більш вигідні умови виробництва і збуту товарів, одержання надприбутку;
  •  міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками різних галузей аграрної економіки. Рівновеликі вкладення в одних галузях приносять більш високий прибуток, в інших – низький, що зумовлено, головним чином, різницею в органічній будові капіталу та неоднаковою швидкістю їх обороту.

За методами конкуренцію розрізняють на:

  •  цінова конкуренція або конкуренція на основі ціни – сутність її полягає в тому, що однорідні види продукції пропонуються на ринку за самими різноманітними цінами;
  •  нецінова конкуренція або конкуренція на основі якості продукції (споживчої вартості) – висуває на перший план поліпшення якості продукції.

Основні терміни

Ринок, вивчення ринку, товар, життєвий цикл товару, конкурентоспроможність, частка ринку, попит, пропозиція, особливості попиту на сільськогосподарську продукцію, еластичність попиту, етапи розвитку маркетингу, сегментування ринку, принципи сегментування, вибір цільових сегментів ринку, позиціювання товару, конкуренція.

Тести для перевірки знань

Завдання 1. Вивчення здатності товару задовольнити існуючі та перспективні потреби споживачів включається в дослідження:

  1.  Споживача;
  2.  Товару;
  3.  Конкурентів;
  4.  Мотивів поведінки покупців на ринку.

 

Завдання 2. Комплексне вивчення ринку починається з:

  1.  Аналізу ринкового сегментування;
  2.  Вивчення попиту і пропозиції;
  3.  Вивчення товару;
  4.  Аналізу ринкової конкуренції.

Завдання 3. Вивчення місткості ринку та характеру споживчого попиту включається в дослідження:

  1.  Ринку підприємства;
  2.  Споживача;
  3.  Конкурентів;
  4.  Мотивів поведінки покупців на ринку.

Завдання 4. Стрімке зростання попиту на сільськогосподарську продукцію може бути спричинено:

  1.  Зниженням ціни на продукцію;
  2.  Підвищенням ціни на продукцію;
  3.  Зростанням чисельності населення;
  4.  Вдалою рекламною кампанією.

Завдання 5. Основною метою сегментування ринку є:

  1.  Оптимізувати стратегію охоплення ринку;
  2.  Раціоналізувати ціноутворення;
  3.  Забезпечити оптимальний товарообіг;
  4.  Вдосконалити взаємовідносини між суб’єктами ринку.

Завдання 6. До географічного принципу сегментації належать:

  1.  Вік, стать, освіта;
  2.  Тип особи, суспільний клас, стиль життя;
  3.  Регіон, місто, район;
  4.  Чисельність та щільність населення, структура комерційної діяльності.

Завдання 7. Ступінь чутливості споживачів до змінення ціни на продукцію називають:

  1.  Регулятором ринкових цін;
  2.  Еластичністю попиту;
  3.  Позиціюванням товару;
  4.  Конкурентоспроможністю сільськогосподарської продукції.

Завдання 8. Стратегія охоплення ринку, при якій підприємство вирішує виступати на кількох сегментах ринку і розробляє для кожного з них  самостійні пропозиції, називається:

  1.  Диференційованим маркетингом;
  2.  Недиференційованим маркетингом;
  3.  Соціально-етичним маркетингом;
  4.  Управлінським маркетингом.

Завдання 9. Привід для здійснення купівлі є ознакою:

  1.  Демографічного принципу сегментації;
  2.  Психографічного принципу сегментації;
  3.  Соціально-економічного принципу сегментації;
  4.  Поведінкового принципу сегментації.

Завдання 10.  Нецінова конкуренція або конкуренція на основі споживчої вартості  висуває на перший план:

  1.  Сегментацію ринку;
  2.  Поліпшення якості продукції;
  3.  Державне регулювання;
  4.  Зниження витрат виробництва;


ЛЕКЦІЯ 5

ТЕМА 6 СТРАТЕГІЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ОСНОВІ МАРКЕТИНГУ

Теоретична частина

Ціна – це обмінний еквівалент товару у грошовому виразі, що компенсує витрати на його виробництво та рух на ринку і визначає прибутковість продаж.

На основі цін сільськогосподарський товаровиробник в умовах ринкової економіки приймає усі господарські управлінські рішення, а його діяльність базується на таких ситуаційних економічних пріоритетах:

  •  максимізація поточного прибутку – як пріоритет обирається за умови дотримання стратегії стабільних цін і повного використання ємності ринку даного товару;
  •  збільшення обсягу продажу з метою зростання частки на ринку певного виду сільськогосподарської продукції – є доцільним, коли цінова стратегія здійснюється у формі змінної падаючої ціни на вже насиченому ринку і що не може не зацікавити потенційного споживача;
  •  ослаблення позиції конкурентів – як економічний пріоритет виникає для підприємства-лідера конкретного продуктового ринку спрацьовує при дотриманні ним цінової стратегії поступового зниження ціни в міру насичення ринку та подальше підтримання цін та обсягів продажу за рахунок власної цінової мережі;
  •  одержання цільового прибутку – є ефективним підходом для малих і середніх сільськогосподарських виробників, ціновою стратегією яких є орієнтація на ціни конкурентів або на ціни локального ринку, тобто одержання суми цільового прибутку забезпечується не рівнем ціни, а обсягом продажу; іншим підходом, що використовується для одержання прибутку цільового ринку, є цінова стратегія спрямована на повне використання платоспроможного попиту та одержання від цільового ринку прибутку, що відповідає його можливостям;
  •  забезпечення беззбитковості – як пріоритет може реалізовуватись у напрямі визначення беззбиткової продажної ціни при наявних на підприємстві витратах та обсягах виробництва або визначення мінімальної кількості продукції, яку необхідно реалізувати, щоб не допустити збитків.

Основними факторами, що впливають на рівень, співвідношення та змінення цін є такі:

  •  виробничі витрати, ступінь впливу яких визначається типом ринку: в умовах монопольного ринку високий рівень витрат обумовлює високу (монопольну) ціну; у конкурентному середовищі вплив витрат виробництва на ціну зменшується, проте зростає необхідність їх зниження з метою одержання прибутку;
  •  якість продукції, підвищення якої може бути досягнуто оновленням асортименту, розробкою інноваційної політики, освоєнням нових видів продукції, виробництвом конкурентоспроможного товару введенням стандартизації тощо;
  •  змінення попиту і пропозиції, що обумовлює високі ціни у тих випадках, коли продукція є рідкісною або її обмаль, та низькі ціни, коли продукція широко представлена на ринку;
  •  державне регулювання цін на продукцію сільського господарства;  
    •  інфляція, як процес знецінення грошей, призводить до зростання цін і загального падіння купівельної спроможності населення;
    •  наявність конкуренції, сезонні коливання цін, зростання попиту на окремі види сільськогосподарської продукції перед святами.

Основними видами цін є такі:

  •  вільна або договірна ціна – це ціна реалізації сільськогосподарської продукції, яка складається безпосередньо на ринку і визначається за допомогою механізму попиту та пропозиції;
    •  регульована ціна – це ціна, рівень, динаміка та порядок формування якої регулюється державою;
      •  оптова ціна – представлена ціною, за якою підприємство – виробник сільськогосподарської продукції – реалізує її підприємству-замовнику, а також організаціям, які здійснюють оптову торгівлю товарами;
      •  роздрібна ціна – це ціна, за якою товари реалізуються у роздрібній торгівлі незалежно від того, хто є покупцем продукції;
      •  порівняльна ціна – це ціна, яку використовують для визначення динаміки фізичного обсягу продукції, товарообміну та інших показників, що порівнюються;
      •  закупівельна ціна – це ціна, за якою держава закуповує продукцію сільськогосподарських товаровиробників для формування резерву;
      •  індикативна ціна – це ціна, яка склалася на міжнародному ринку на відповідний товар на момент здійснення експортної/імпортної операції, з урахуванням умов поставки і виконання розрахунків, що визначені згідно із законодавством України;
  •  закладна ціна – використовується при закупівлі продукції під заклад;
  •  бартерна ціна – використовується при обміні сільськогосподарської продукції на продукцію промислових підприємств та організацій;
  •  трансфертна ціна – використовується при розрахунках за поставку продукції у межах транснаціональних корпорацій, міжнародних об’єднань, фірм;
  •  базисна ціна – встановлюється завчасно на види продукції, які мають певне призначення з фіксованими параметрами якості;
  •  світова ціна – використовується для придбання товарів в умовах імпорту або експорту, та орієнтована на ціни провідних у світі виробників і постачальників продукції.

Державне регулювання ціноутворення в аграрному секторі розуміється як цілеспрямований, осмислений вплив на ціни, їх рівень, систему, динаміку і пропозиції та є предметом політики держави лише у межах допустимих коливань, які не суперечать об’єктивним законам розвитку ринкової економіки.

Головною метою державного регулювання цін в сільському господарстві є досягнення такого рівня прибутковості виробництва продукції цієї галузі, який був би прийнятним з позиції як споживача, так і виробника.

Державне регулювання ціноутворення або контроль цін на сільськогосподарську продукцію може здійснюватись такими методами:

  •  адміністративний – виступає як безпосереднє директивне встановлення ціни, в основі якого лежить державна або муніципальна власність на певні товари чи послуги, а також право цих органів визначити та контролювати ціни;
    •  економічний – представляє собою непрямий вплив на ціни за допомогою різних економічних інструментів через елементи цінового механізму.

Основними напрямами державної політики підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників є запровадження таких цін:

  •  державні гарантовані або захисні ціни – використовуються при закупівлі окремих видів товарів для забезпечення мінімальних потреб держави, індексуються залежно від інфляційних процесів та забезпечують мінімальний рівень прибутковості сільськогосподарського виробника;
  •  заставні ціни – представляють собою гарантовані мінімальні ціни на продукцію, виробництво якої передбачено державними програмами та визначаються на основі середньої нормативної по галузі собівартості і мінімального прибутку, що дозволяє вести відтворення;
  •  цільові ціни – є бажаним рівнем еквівалентних цін та основою для визначення гарантованих і заставних цін, які є фіксованими і встановлюються державою. Цільові ціни не гарантуються державою і не функціонують на ринку;
  •  орієнтовані або рекомендовані ціни – використовуються для здійснення непрямого регулювання продовольчого ринку, є орієнтиром для суб’єктів ринку, застосовуються ними на добровільних засадах і визначаються шляхом домовленості між усіма зацікавленими організаціями, в тому числі громадськими.

Іншими можливими варіантами державного регулювання ціноутворення в аграрному секторі є такі:

  •  регулювання цін на засоби виробництва та послуги, що надходять сільському господарству з промисловості – передбачає компенсування за рахунок державного бюджету будь-якого підвищення цін на ресурси порівняно з тим, що враховані у цінах на сільськогосподарську продукцію;
  •  створення при заготівельних структурах так званого інтервенційного фонду – такий фонд являє собою певний товарний запас, придбаний заготівельними організаціями, з метою його використання для стимулювання попиту або пропозиції та, як наслідок, підвищення або знижки ринкової ціни;
  •  розширення та введення в практику виплати авансів товаровиробникам під обсяги законтрактованої продукції, забезпечення державного постачання пального, мастил, запасних частин, гербіцидів та інших видів ресурсів за певними нормативами.

Ціновий моніторинг – це система збору, обробки, зберігання та розповсюдження оперативної інформації про ціни попиту і пропозиції на товарних ринках та тенденції щодо їх розвитку.

Ринкова цінова інформація – являє собою специфічний товар, що володіє значними можливостями у створенні мотивації попиту і пропозиції, конкуренції, а також підтримує процес адаптації суб’єктів ринку в ризикових ситуаціях та полегшує прийняття ними обґрунтованих та найбільш прийнятних рішень.

Діяльність системи цінового моніторингу має за мету:

  •  збір, аналіз і розповсюдження оперативної інформації про ціни та обсяги реалізації продукції аграрного сектору;
  •  відстеження тенденції розвитку виробництва агропродукції та її споживання з характеристикою існуючої ситуації на ринку;
  •  опрацювання звітів і прогнозів щодо ринку того чи іншого продукту.

Основними принципами, на яких базується функціонування системи цінового моніторингу, є такі:

достовірність та адекватність цінової інформації, що збирається;

доступність інформації про ціни для всіх суб’єктів ринку;

оперативність розповсюдження інформації про ціни через засоби телекомунікації та пресу.

Система цінового моніторингу районного та обласного рівнів виконує такі функції:

збір, первинна обробка і поширення інформації про ціни серед суб’єктів ринку в межах району;

своєчасна передача цінової інформації до служб цінового моніторингу обласного рівня і АР Крим та подальше просування її до аналогічної служби центрального рівня (м. Київ);

опрацювання спеціальних звітів про рівні цін та відповідних пропозицій місцевим органам виконавчої влади з урахуванням ситуації, що склалася на аграрному ринку;

надання консультаційних та інформаційних послуг органам управління агропромисловим комплексом, господарським суб’єктам щодо питань цінової та іншої супровідної інформації, а також платних інформаційних послуг за спеціальними замовленнями;

організація підготовки та підвищення кваліфікації репортерів служб цінового моніторингу районного та обласного рівнів.

Система цінового моніторингу центрального рівня виконує такі основні функції:

систематизація, обробка і поширення цінової інформації, яка надходить з усіх регіонів України;

складання і подальше розповсюдження аналітичних звітів про рівні цін на різні види сільськогосподарської продукції та продовольчі товари;

розробка, наукове супроводження та вдосконалення методичних інструктивних матеріалів з питань збору, обробки і аналітичної оцінки цінової інформації;

формування і ведення бази даних на основі цінової інформації, що надходить від Мінагропрому Автономної Республіки Крим та органів управління агропромисловим комплексом облдержадміністрацій;

підготовка відповідних пропозицій щодо регулювання цін на державному рівні на окремі види сільськогосподарської продукції та продовольчі товари.

Використання системи цінового моніторингу в АПК України забезпечує:

одержання інформації про ціни на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства широким колом споживачів;

краще обґрунтування цінових пропозицій, визначення більш ефективних напрямів реалізації агропродукції та вирівнення на неї попиту і пропозиції;

стимулювання процесу просування сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів до кінцевого споживача;

більш повну реалізацію потенціалу зовнішньої торгівлі країни.

Основні терміни

Ціна, цінова політика, економічні пріоритети, ціноутворення, фактори, що впливають на рівень цін, державне регулювання ціноутворення, методи контролю цін на рівні держави, ціновий моніторинг, ринкова цінова інформація, функції системи цінового моніторингу

Тести для перевірки знань

Завдання 1. Порядок ціноутворення формується на різних типах ринків, характеристику яких наведено нижче. Виберіть те, що відповідає олігополістичному ринку.

  1.  Невелика кількість продавців, схожі або несхожі товари сільськогосподарського виробництва;
  2.  Безліч продавців і покупців, різні варіанти товарів сільськогосподарського виробництва, широкий варіант цін;
  3.  Безліч продавців і покупців, схожість товарів сільськогосподарського призначення, неможливість значного впливу на рівень поточних цін окремим покупцем чи продавцем;
  4.  Наявність лише одного продавця, досягнення найрізноманітних цілей за допомогою політики цін.

Завдання 2. У практиці маркетингу розрізняють різні типи цінової політики, одним з яких є такий:

  1.  «Атака»;
  2.  «Введення»;
  3.  «Напад»;
  4.  «Ціновий моніторинг».

Завдання 3. У якому випадку максимізація поточного прибутку стає для сільськогосподарського виробника основним економічним пріоритетом:

  1.  Дотримання стратегії стабільних цін і повне використання ємності ринку даного товару;
  2.  Цінова стратегія здійснюється у формі змінної падаючої ціни на вже насиченому ринку;
  3.  Цінова стратегія поступового зниження ціни в міру насичення ринку та подальше підтримання цін та обсягів продажу за рахунок власної цільової мережі;
  4.  Орієнтація цінової стратегії на ціни конкурентів або на ціни локального ринку.

Завдання 4. На різних типах ринків продавці поводять себе по-різному. Із наведених нижче відповідей виберіть ту, що характеризує його поведінку на ринку чистої або досконалої конкуренції.

  1.  Продавець не в змозі запросити ціну вищу або нижчу за ринкову та не витрачає багато часу на розроблення стратегії агромаркетингу;
  2.  Кожний продавець чутко реагує на стратегію та дії конкурентів, новим претендентам важко проникнути на цей ринок;
  3.  Продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів, використовують практику привласнення марочних назв, рекламу, особистий продаж;
  4.  Продавець за допомогою політики цін може переслідувати різні цілі: установлює ціну нижчу за собівартість, призначає з розрахунку та покриття витрат або одержання прибутку, встановлює розцінки для одержання «справедливої норми прибутку».

Завдання 5. Одним із основних факторів, що впливає на рівень, співвідношення та зміцнення ціни на продукцію сільського господарства є такий:

  1.  Виробничі витрати;
  2.  Змінні витрати;
  3.  Постатейні витрати:
  4.  Постійні витрати.

Завдання 6. У практиці розвитку ринкових відносин використовують різні види цін. Із нижче наведених трактувань, виберіть те, що відповідає суті порівняльної ціни:

  1.  Це ціна, яку використовують для визначення динаміки фізичного обсягу продукції, товарообміну та інших показників, що порівнюються;
  2.  Це ціна, що використовується при обміні сільськогосподарської продукції на продукцію промислових підприємств та організацій;
  3.   Це ціна, за якою держава закуповує продукцію сільського господарства товаровиробників для власних потреб;
  4.  Це ціна реалізації сільськогосподарської продукції, яка складається безпосередньо на ринку і визначається за допомогою механізму попиту та пропозиції.

Завдання 7. Можливим напрямом державної політики підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників є запровадження такої ціни:

  1.  Заставна ціна;
  2.  Базисна ціна;
  3.  Закладна ціна;
  4.  Індикативна ціна.

Завдання 8. Головною метою державного регулювання цін в сільському господарстві є:

  1.  Досягнення такого рівня прибутковості виробництва агропродукції, який був би прийнятним з позиції як споживача, так і виробника;
  2.  Досягнення суми цільового прибутку, який забезпечується не рівнем ціни,  а обсягом продажу сільськогосподарської продукції.
  3.  Досягнення такого рівня прибутковості виробництва агропродукції, яким був би прийнятним з позиції її переробника;
  4.  Повне використання платоспроможного попиту та одержання від цільового ринку прибутку, що відповідає його можливостям.

Завдання 9. Нижче наведено функції системи цінового моніторингу районного, обласного та центрального рівнів. Виберіть ту з них, що відповідає районному рівню.

  1.  Збір, первинного обробка і поширення інформації про ціни серед суб’єктивного ринку в межах регіону;
  2.  Розробка, наукове супроводження та вдосконалення методичних інструктивних матеріалів з питань збору, обробки та аналітичної оцінки цінової інформації;
  3.  Систематизація, обробка і поширення цінової інформації, які надходять з усіх регіонів України;
  4.  Підготовка відповідних пропозицій щодо регулювання цін на державному рівні на окремі види сільськогосподарської продукції та продовольчі товари.

Завдання 10. Існує ряд важливих функцій ціни, яку вона виконує в умовах розвитку ринкових відносин. Яка із наведених нижче характеристик відповідає регулюючій функції ціни:

  1.  Ціни слугують інструментом обліку і контролю витрат матеріально-речових і природних ресурсів, їх руху та збереження;
  2.  Зміни у рівні цін та товари сприяють перерозподілу матеріальних ресурсів в іншій галузі виробництва;
  3.  Зміни у рівні роздрібних цін сприяють перерозподілу доходів і витрат населення;
  4.  Зростання цін на продукцію сільського господарства стимулює збереження обсягів її виробництва.


ЛЕКЦІЯ 6

ТЕМА 8. КООПЕРАЦІЯ В АГРАРНОМУ МАРКЕТИНГУ

Теоретична частина

Кооперація – система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооперативкооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу з метою продовження їх господарської діяльності.

Перевагами кооперації є:

  •  кооперативи згруповують продукцію сільськогосподарських виробників, сприяючи модернізації виробництва та інтеграції сільського господарства в агропромисловій сфері;
  •  завдяки кооперативам сільськогосподарські виробники можуть простежити, що відбувається з продукцією від часу виходу з виробництва до моменту споживання, мати інформацію про розмір маржі різних посередників, а також вимоги, що ставляться до продукції переробниками або торговими структурами;
  •  завдяки кооперації забезпечуються також функції переробки та збуту в регіонах з несприятливими або складними природними умовами, від яких відмовились приватні підприємства тощо.

Недоліками кооперації є:

  •  кооперативам дуже складно засновувати великі промислові чи комерційні підприємства, зокрема міжнародного рівня;
  •  можливості самофінансування обмежені, тобто вільних коштів у кооперативів практично не залишається;
  •  механізм прийняття рішень є недостатньо гнучким з огляду на існування двох органів управління (правління та дирекції).

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – це господарська організація, що:

  •  належить сільськогосподарським товаровиробникам і управляється ними на демократичних засадах;
  •  надає своїм членам послуги, які необхідні їм для їх власних господарств;
  •  не має на меті отримання прибутку для себе, а прагне збільшити прибуток господарств – своїх членів.

Основні економічні принципи діяльності кооперативу:

  •  послуги надаються переважно членам кооперативу та мають за мету скорочення витрат або підвищення їх прибутку;
  •  члени кооперативу є одночасно його власниками і клієнтами;
  •  члени кооперативу беруть на себе зобов’язання по користуванню його послугами і дотримуються їх;
  •  фінансування кооперативу членами здійснюється пропорційно користуванню його послугами;
  •  ціна, яку члени кооперативу отримують за продукцію, поставлену в кооператив на реалізацію, або яку вони сплачують за придбані засоби виробництва або послуги, розраховується за спеціальною системою ціноутворення;
  •  суми перевищення доходів кооперативу над його витратами розподіляються між членами пропорційно до обсягів користування послугами, а не до розміру паю;
  •  нарахування на паї членів обмежуються.

Основні організаційні принципи діяльності кооперативу:

  •  демократичне управління і контроль за принципом „один член – один голос”;
  •  добровільність членства;
  •  відкритість (потенційна доступність) членства;
  •  рівні права членів у користуванні послугами та управлінні кооперативом;
  •  робота представницьких органів кооперативу (правління, ревізійної комісії) на громадських засадах;
  •  дотримання членами вимог Статуту та правил внутрішнього розпорядку кооперативу.

Для товаровиробників сільськогосподарські кооперативи:

  •  виступають формою самодопомоги та економічного самозахисту в ринкових умовах;
  •  дозволяють зменшувати виробничі витрати господарства;
  •  сприяють збільшенню валових доходів;
  •  дають можливість доступу до техніки, обладнання, приміщень, яких немає або недостатньо в господарстві;
  •  підвищують кредитоспроможність господарства;
  •  сприяють підвищенню професійного рівня товаровиробників.

 Для аграрного сектора економіки сільськогосподарські кооперативи:

  •  підвищують ефективність сільськогосподарського виробництва через зменшення виробничих витрат товаровиробників та впровадження нових виробничих, переробних та зберігаючих технологій;
  •  сприяють підвищенню товарності особистих селянських господарств, заповнюючи вакуум послуг (заготівля та переробка сільськогосподарської продукції), що раніше надавалися системою споживчої кооперації;
  •  виступають новим суб’єктом ринку, який може скласти успішну конкуренцію іншим формам господарювання;
  •  сприяють ліквідації дисбалансу у концентрації ринкової влади від посередників до безпосередніх товаровиробників;
  •  можуть стати ефективною формою реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств та впровадження нових економічних відносин в аграрному секторі.

Залежно від напрямів  діяльності можуть створюватися такі види кооперативів:

  •  маркетингові;
  •  переробні;
  •  постачальницькі;
  •  сервісні;
  •  багатофункціональні.

Існують два основних типи кооперативів незалежно від асортименту сільськогосподарської продукції й видів операцій, що ними  здійснюються (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Основні моделі кооперативу

Тип кооперативу

Здійснення спільних операцій на ринку

Спільне використання засобів виробництва

Становище сільськогосподарських товаровиробників

Самотужки сільськогосподарські товаро-виробники не можуть знайти ні вигідні канали збуту продукції, ні купити на ринку матеріально-технічні засоби вироб-ництва за доступними цінами

Розміри господарств не доз-воляють оптимально викорис-товувати деякі засоби вироб-ництва

Вид діяльності

Реалізація (можливо після зберігання та переробки)

Постачання матеріально-технічних засобів та матеріалів

Механізація виробництва

Зберігання та переробка на давальницьких умовах

Стратегія

Об’єднати максимальні обсяги діяльності для того, щоб зайняти більш вигідне положення на ринку

Об’єднати достатні обсяги діяльності для того, щоб досягти використання засобів виробництва у повному обсязі

Наслідки

Кількість членів та право на отримання послуг необмежені

Організація, метою якої є зберігання продукції у максимальних обсягах

Кількість членів та право на отримання послуг обмежує-ться потужністю засобів виробництва

Установа, метою якої є організація робіт на повну потужність

Принципи організації відрізняються

Кооператив може займатися одним або кількома видами діяльності:

  •  постачання матеріально-технічних засобів;
  •  зберігання сільгосппродукції членів кооперативу, яку він може забрати з кооперативу або реалізувати через кооператив;
  •  переробка продукції членів кооперативу;
  •  продаж сільгосппродукції;
  •  послуги з виконання окремих видів сільськогосподарських робіт з використанням техніки в господарствах – членах кооперативу;
  •  ремонт устаткування;
  •  ветеринарне та зоотехнічне обслуговування;
  •  інші послуги, необхідні членам кооперативу для власної господарської діяльності.

Процес створення кооперативу передбачає необхідну послідовність дій та наявність у суспільстві необхідних передумов: 

  •  політичних передбачають орієнтацію політичної системи країни на будівництво демократичного суспільства й здійснення ринкових перетворень, на основі визнання плюралізму форм власності;
  •  соціальних – усвідомлення суспільством доцільності й необхідності сприяння розвитку кооперативного руху;
  •  юридичних – наявність відповідного законодавства для створення кооперативів;
  •  економічних – наявність економічних інтересів у створенні підприємства;
  •  психологічні (соціально-психологічні) – розуміння місії кооперації щодо задоволення своїх економічних і соціальних інтересів; формування суспільного менталітету.

Створення кооперативу передбачає певну послідовність проведення відповідних організаційних дій/етапів (рис. 8.1).

Рис. 8.1 Алгоритм створення кооперативу

Для здійснення спільної діяльності на ринку власники фермерських господарств за кордоном можуть обирати одну з декількох форм організації групової маркетингової діяльності: 

  •  брендове просування товару;
  •  маркетинговий кооператив;
  •  торговельні групи (асоціації);
  •  «маркетингові порядки».

Сучасний маркетинговий кооператив створюється та функціонує на таких принципах:

  •  власність учасників кооперативу (кооператив є власністю його учасників);
  •  контроль учасниками кооперативу (забезпечення демократичного контролю з боку його учасників);
  •  вигоди для учасників кооперативу (кооператив забезпечує та розподіляє вигоди для його учасників відповідно до їх участі).

Однією із основних форм їх участі у кооперативному маркетингу є його практика, орієнтована на індивідуальних клієнтів:

  •  прямий продаж продукції кооперативу з розрахунком при доставці;
  •  продаж продукції кооперативу з відстроченими платежами: індивідуальні розрахунки, комісійний продаж, аукціони.

 Іншою формою участі сільськогосподарських товаровиробників у кооперативному маркетингу є його практика, орієнтована на групи клієнтів (рис. 8.2):

  •  пудлінг - маркетингова практика, що базується на домовленості різних товаровиробників щодо реалізації їх продукції, яка включає:
  •  об’єднання одного і того ж виду продукції у великі ринкові лоти (партії);
  •  поділ ризику, усіх ринкових витрат і виручки;
  •  сплата середньої ціни за кожний окремий лот залежно від якості, сорту, розподілу, терміну поставки та розміщення;
  •  передачу права встановлення ціни та інших рішень щодо реалізації продукції найманому управлінському персоналу кооперативу;
  •  спільні ринкові агентства організовуються групами кооперативів для координації їх ринкової діяльності включаючи збереження ексклюзивного права власності кожного його члена на відповідну частину їх фізичного або людського капіталу;

  •  торгове посередництво – головною метою посередницьких кооперативних організацій є відстоювання інтересів сільськогосподарських товаровиробників шляхом переговорів та контрактних відносин з покупцями такої продукції;
  •  ринкові порядки – являють собою механізм, що існує під наглядом держави, і завдяки якому фермери можуть регулювати збут певного виду продукції;
  •  міжнародний маркетинг – участь у ньому дуже важлива для кооперативів з таких причин:
  •  значно розширюються ринки збуту продукції;
  •  сприяє стимулюванню фермерів розширювати і вдосконалювати виробництво;
  •  сприяє пошуку і використанню більш ефективних технологій і методів бізнесу для того, щоб бути достатньо конкурентноспроможними на міжнародній арені;
  •  відбувається розповсюдження кооперативної ідеї у глобальному масштабі.

Основні терміни

Кооперація, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, економічні принципи діяльності кооперативу, організаційні принципи діяльності кооперативу, види кооперативів, моделі кооперативів, попередні та кінцева ціна (вартість послуг) кооперативу, типи маркетингу сільськогосподарської продукції, прямий продаж продукції кооперативом (або з відстрочкою платежу), пулінг, спільні ринкові агентства, торгові посередники, ринкові порядки, міжнародний маркетинг в діяльності обслуговуючих кооперативів.

Тести для перевірки знань

Завдання 1. Діяльність обслуговуючих кооперативів ставить за мету:

1. Задоволення потреб та збільшення прибутковості господарств – членів;

2. Отримання прибутку;

3. Завоювання нових ринків збуту та поглинання конкурентів;

4. Зниження собівартості виробленої продукції та підвищення рентабельності господарств – членів.

Завдання 2. За видами діяльності сільськогосподарські обслуговуючи кооперативи поділяються на:

1.  Переробні, заготівельно – збутові, постачальницькі, сервісні та багатофункціональні;

2.  Виробничі та обслуговуючі;

3.  Заготівельні, збутові, постачальницькі, сервісні;

4.  Відповідь 2 та 3 вірні.

Завдання 3. При формуванні власних фондів кооперативу члени – учасники кооперації роблять наступні внески:

1. Грошові та майнові;

2. Вступні та пайові;

3. Пайові та додаткові;

4. Вступні та додаткові.

Завдання 4. Попередні ціни на продукцію, що реалізується через кооператив встановлюється з урахуванням:

1. Ринкової ціни на відповідну продукцію на ринку;

2. Собівартості продукції, а також сум для розрахунку цін за надання послуг або цін за поставлену членами продукцію;

3. Кооперативних виплат, які треба сплатити членам кооперативу наприкінці звітного року;

4. Ціни на продукцію у конкурентів.

Завдання 5. Після встановлення остаточної ціни, додаткова ціна складається з:

1. Маржа на продукцію + маржа кооперативу – кооперативні виплати наприкінці року;

2. Маржа на продукцію + маржа кооперативу + кооперативні виплати;

3. Маржа на продукцію + маржа кооперативу;

4. Маржа на продукцію – кооперативні виплати;

Завдання 6. Інтегрований шлях реалізації продукції через обслуговуючий кооператив це:

1. Підприємство продає продукцію прямо споживачам, не користуючись послугами посередників;

2. Між виробником та споживачем стоїть лише один посередник, який забезпечує переробку та розподіл кінцевої продукції;

3. Реалізація продукції через низку посередників та незалежні роздрібні структури;

3. Реалізація продукції через низку оптових посередників та роздрібну торгівлю.

Завдання 7. Практика кооперативного маркетингу, орієнтована на групу клієнтів включає:

1. Комісійну торгівлю, аукціони;

2. Пулінг, торгове посередництво, спільні ринкові агентства, ринкові накази, міжнародну торгівлю;

3. Прямий продаж, індивідуальні розрахунки, міжнародну торгівлю;

4. Аукціони, міжнародну торгівлю.

Завдання 8. Комісійна торгівля застосовується у випадках:

1. Ринок є тимчасовим;

2. Товаровиробник вимагає облік продукції, проведення реалізації окремо від інших учасників;

3. Є можливість продати обмежену кількість продукції за одиницю часу;

4.  Всі відповіді вірні.

Завдання 9. Спільні ринкові агентства організуються з метою:

1. Координації ринкової діяльності членів, збереження ексклюзивного права на частку фізичного або людського капіталу;

2. Відстоювання інтересів товаровиробників та створення контрактних відносин;

3. Об’єднання однорідної продукції у великі лоти;

4. Поділ ринку, ринкових витрат, виручки.

Завдання 10. Використання економічного результату діяльності кооперативу може здійснюватись наступними напрямками:

1. Кооперативні виплати, нарахування на паї, резервний фонд;

2. Нарахування на паї;

3. Кооперативні виплати, нарахування на паї;

4. Резервний фонд.


ЛЕКЦІЯ 7

ТЕМА 9 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ТА ЯКІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Теоретична частина

Конкурентоспроможність – це обумовлена економічними, соціальними і політичними факторами позиція товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. В загальному вигляді визначається співвідношенням корисного ефекту до сумарних затрат, які включають витрати, пов’язані з придбанням та експлуатацією товару.

Конкурентоспроможність продукції – це здібність витримати конкуренцію у порівнянні з аналогічними видами сільськогосподарської продукції інших виробників в умовах ринку.

Оцінка конкурентоспроможності продукції має визначати не лише її привабливість для споживача, а й відображати інтереси виробника у процесі її виробництва та реалізації:

  •  витрати на виробниче споживання, технічне обслуговування;
  •  показники конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства (спосіб його просування на ринок, умови поставки та платежів, канали збуту).

Конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства – це здатність підприємства отримувати прибутки, достатні для відтворення простого або розширеного виробництва, мотивувати працю та поліпшувати властивості аграрної продукції, яку воно виробляє.

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю в ній технічних, економічних і організаційних умов для створення, виробництва та збуту (з витратами не вище за інтернаціональні) продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів.

Якість продукції – це сукупність властивостей та характеристик продукту, котрі надають йому здатність  задовольняти встановлені або передбачувані потреби.

Існує модель оцінки якості продукції з метою визначення впливу споживчого попиту на її виробництво, яка передбачає такі етапи:

  •  визначення технологічних показників якості продукції, до яких віднесено такі, які характеризують всі стадії її виробництва (технологічні, функціональні, нормативні, фізичні, зрілість, хімічний склад, транспортабельність);
  •  визначення основних критеріїв споживчого попиту на продукцію, які встановлюються методом анкетного опитування: смакові якості, свіжість продукції, натуральність, зовнішній вигляд, вміст вітамінів, корисність, термін зберігання, дизайн упаковки, маса, рівень цін, знижки при купівлі, регіон вирощування, екологічні критерії;
  •  встановлення позитивного чи негативного зв’язку між технологічними показниками якості та їх взаємного впливу;
  •  кількісна оцінка критеріїв споживчого попиту щодо технологічних умов підвищення якості за п’ятибальною системою    (1 – слабка залежність; 3 – середня залежність; 5 – сильна залежність);
  •  планування виробництва продукції за умов її конкурентоспроможності на регіональному ринку;
  •  оптимізація факторів підвищення якості сільськогосподарської продукції за технологічними показниками, критеріями споживчого попиту та конкурентоспроможності продукції у регіоні.

Рис. 9.1 Вплив підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на діяльність аграрного підприємства

Система управління якістю – це комплекс заходів щодо забезпечення здатності сільськогосподарського підприємства систематично надавати продукцію, яка задовольняє вимоги замовника та регламентовані вимоги, які зорієнтовані на підвищення його задоволеності завдяки застосуванню системи.

Модель системи управління якістю, ілюструє зв’язки між процесами, описаними у ДСТУ ISO 9001-2001«Системи управління якістю. Вимоги», та показує, що замовники відіграють важливу роль у визначенні вимог як входів (рис. 9.2).

Етапи і завдання, які необхідно вирішувати при впровадженні системи управління якістю продукції у підприємстві, наведено на рисунку 9.3.

Основні принципи системи управління якістю, дотримання яких сприяє загальному поліпшенню процесу виробництва продукції:

  •  орієнтація на споживача – в основу цього принципу покладено аналіз ринку і потреб споживачів, результати якого слугують механізмом, що запускає виробництво;
  •  лідерство як ключовий принцип системи управління якістю у таких сферах діяльності як управління підприємством, керівництво проектами, створення, упровадження і експлуатація системи управління якістю;
  •  залучення персоналуна практиці означає систематичну можливість кожного співробітника підприємства брати участь у виробленні та реалізації управлінських рішень, породжує ініціативу та є основою корпоративної культури;

  •  процесний підхід – передбачає, що усі складові діяльності підприємства розглядаються як процеси, тобто логічно впорядковані послідовності кроків (робіт, етапів, елементів), що перетворюють вхідні дані у вихідні;
  •  системний підхід – вимагає координації усіх аспектів діяльності підприємства, постійного планування і доведення планів до кожного робочого місця з метою їх аналізу і своєчасного корегування процесу виконання;
  •  безперервне поліпшення – передбачає, що при систематичному удосконаленні  виробничого процесу поступово з’являється можливість зниження витрат і, відповідно, ціни реалізації продукції за рахунок «зазору», що росте, між собівартістю і ціною; сприяє розширенню ринкової ніші, що призводить до зниження собівартості за рахунок ефекту масштабу;
  •  підхід до ухвалення рішень на основі фактів основою цього підходу є вимірювання, які використовуються для отримання даних про процеси, з одночасним накопиченням інформації, яка поступово перетворюється на знання;
  •  взаємовигідні відносини з постачальниками – цей принцип спрямований на створення нових відносин з постачальниками, в основу яких покладено взаємовигідну зацікавленість, економічну вигоду та прагнення до стійких і сталих стосунків

Система стандартів ISO 9000, яку розроблено для забезпечення функціонування ефективних систем якості у виробництві, включає:

  •  ISO 9000 – основні положення системи управління якістю;
  •  ISO 9001 – умови до системи управління якістю, які можуть використовуватися для внутрішньої діяльності господарства з метою сертифікації продукції та укладання договорів;
  •  ISO 9004 – рекомендації щодо більш обширного спектру завдань системи управління якістю для тих господарств, які вже виконують вимоги ISO 9001.

Зарубіжна система стандартів управління якістю продукції включає також такі:

  •  Система  управління безпекою харчових продуктів (НАССР) – це система, яка встановлює, оцінює і контролює ризики, що є важливими з огляду на безпечність харчових продуктів;
  •  Концепція загального управління якістю (TQM) – є інтеграційною концепцією управління якістю на підприємстві Вона, а також концепція стандартів ISO взаємодоповнюють одна одну: перша – призначена тільки для внутрішньої потреби виробника, а концепція стандартів ISO - для регулювання взаємовідносин між виробником і споживачем (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Відмінності основних принципів традиційної системи управління якістю та системи TQM

Традиційні принципи управління

Принципи системи TQM  

  •  Задоволення потреб замовника
  •  Задоволення потреб споживача, суспільства і працівників орга-нізації
  •  Планування, забезпечення й контроль поліпшення якості про-дукції
  •  Планування, забезпечення й контроль поліпшення якості всіх процесів і систем
  •  Розробка переважно коригу-вальних дій
  •  Розробка переважно запобіж-них дій
  •  Навчання управлінню якістю тільки працівників відділу контролю якості
  •  Навчання управлінню якістю всього персоналу
  •  Покладення функцій забез-печення якості на відділ контролю якості
  •  Покладення функцій управ-ління якістю на всіх працівників
  •  Вирішення в напрямі якості тільки «гарячих» питань і завдань сьогодення
  •  Регулярне виявлення й вирішення в напрямі якості хронічних проблем
  •  Виконання кожним автономно поставленого завдання
  •  Координація та взаємодія діяльності всіх працівників у сфері якості

Перелік основних класичних і «нових» методів управління якістю наведено на рис. 9.4.

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи  можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар`єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Стандартизація в сільськогосподарському виробництві – це  процес опрацювання технічно й економічно оптимальних рішень для випадків (процесів і предметів), що повторюються, надання цим рішенням норми стандарту і впровадження їх у виробництво.

Стандарт – це документ, що містить конкретні вимоги (норми), обов’язкові для виконання всіма підприємствами та організаціями, що використовують об’єкт стандартизації (продукція, процес, послуга).

Методи менеджменту якості, що рекомендуються до використання методологією TQM

Рис. 9.4 Класифікація методів управління якістю

Стандартизація в сільськогосподарському виробництві – це  процес опрацювання технічно й економічно оптимальних рішень для випадків (процесів і предметів), що повторюються, надання цим рішенням норми стандарту і впровадження їх у виробництво.

Стандарт – це документ, що містить конкретні вимоги (норми), обов’язкові для виконання всіма підприємствами та організаціями, що використовують об’єкт стандартизації (продукція, процес, послуга).  Стандарти, які використовуються в сільському господарстві, можна умовно згрупувати таким чином:

  •  стандарти на продукцію, яка поступає в сільськогосподарські підприємства ;
    •  стандарти на типовий технологічний процес у рослинництві і тваринництві;
      •  стандарти на сільськогосподарську продукцію, що встановлюють вимоги до її якості.

Стандарт EUREPGAP - один із найпоширеніших стандартів в аграрній сфері зарубіжних країн, який представляє собою систему заходів, яка визначає взаємовигідні економічні відносини між виробниками та роздрібними торгівцями, щодо оцінки сільськогоспо-дарської продукції на предмет високого ступеню безпеки харчування.

Основні терміни

Конкурентоспроможність, якість продукції, модель оцінки якості продукції, система та принципи управління якістю продукції, система стандартів ISO 9000, система   управління  безпекою  харчових  продуктів (НАССР), концепція загального управління якістю (TQM), стандартизація, стандарт EUREPGAP.    

Тести для ПЕРЕВІРКИ знань

Завдання 1. У вузькому сенсі предметом конкуренції є:

1. Товар або послуга, через які підприємства-суперники намагаються завоювати прихильність та гроші споживача;

2. Певне благо, що його втілює у собі товар чи послуга;

3. Усі відповіді вірні.

Завдання 2. З-поміж усіх конкурентних сил (за моделлю              М. Портера) найбільший вплив здійснює:

1. Суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі;

2. Конкуренція з боку товарів, що виробляються підприємствами інших галузей і що є гідними замінниками та конкурентоспромож-ності за ціною;

3. Загроза входу в галузь нових конкурентів.

Завдання 3. Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання займає монопольне (домінантне) становище на ринку товару, якщо:

1. На цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

2. Його частка на ринку товару перевищує 40 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції;

3. Його частка на ринку товару становить менше 35 відсотків, але він не зазнає значної конкуренції;

4. Сукупні частка не більше ніж двох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків.

Завдання 4. Конкурентна перевага являє собою:

1. Сукупність навичок і технологій, яка базується на явних та прихованих знаннях, забезпечує формування цінностей у системі клієнта, є оригінальною стосовно конкурентів і відкриває доступ до нових ринків;

2. Суму, яку покупці згідні сплатити за товар або послуги, що пропонує виробник;

3. Концентрований прояв переваги над конкурентами в різних сферах (видах) діяльності підприємства;

4. Окремий сегмент ринку, на якому підприємство діє або на який прагне вийти.

Завдання 5. Що слугує синонімом до поняття «конкурентна стратегія»?

1. «Маркетингова стратегія»;

2. «Стратегія бізнесу»;

3. «Портфельна стратегія»;

4. «Правильні відповіді 2 і 3».

Завдання 6. Основними критеріями конкурентоспроможності товарів виступають:

1. Безпечність;

2. Доступність;

3. Достовірність;

4. Усі відповіді вірні.

Завдання 7. До складових управління конкурентоспроможністю продукції відносять:

1. Управління обслуговуванням у процесі продажу та післяпродажним сервісом;

2. Управління якістю;

3. Управління зовнішнім середовищем;

4. Управління витратами;

5. Управління фінансуванням та інвестиціями.

Завдання 8.  Під конкурентоспроможністю підприємства розуміється:

1. Потенційна або реалізована здатність економічного суб’єкта до ефективного довготривалого функціонування у релевантному зовнішньому середовищі, що ґрунтується на конкурентних перевагах підприємства; визначає здатність підприємства витримувати конкуренцію на певному ринку; відображає позицію даного підприємства відносно конкурентів;

2. Певний аспект менеджменту підприємства, спрямованого на формування, розвиток та реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції.

Завдання 9. Мета управління конкурентоспроможністю підприємства полягає в:

1. Знищенні усіх реальних та потенційних ринкових суперників;

2. Забезпеченні прибутковості діяльності підприємства за будь-яких змін у його внутрішньому середовищі;

3. Забезпеченні життєздатності та сталого функціонування підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі.

Завдання 10. Об’єктом управління конкурентоспроможністю підприємства є:

1. Рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції;

2. Певне коло осіб, що реалізують мету управління конкурентоспроможністю.


ЛЕКЦІЯ 8

ТЕМА 10 Маркетинг на зовнішньому ринку СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ продукції

Зовнішньоекономічна діяльність аграрних товаровиробників – представляє собою важливу складову частину процесу їх загального функціонування та має суттєвий вплив на розвиток виробництва, підвищення його ефективності, прискорення науково-технічного прогресу.

Значення зовнішньоекономічної діяльності знаходить  вираз у тому, що вона:

  •  впливає на розвиток виробництва та підвищення його ефективності;
  •  сприяє збільшенню темпів росту зовнішньоторгового обороту;
  •  забезпечує розширення та вдосконалення структури експорту й імпорту;
  •   впливає на розвиток нових форм співробітництва;
  •  розкриває нові можливості  через обмін досвідом ведення сільськогосподарського виробництва.

Загальні принципи, які мають бути в основі організації та функціонування зовнішньоекономічної діяльності аграрних товаровиробників :

пріоритетність у зовнішньоекономічних відносинах міжнародних угод і норм міжнародного права;

взаємовигідність міжнародних економічних відносин;

рівність можливостей усіх господарських суб’єктів вступити до зовнішньоекономічних стосунків згідно із законодавством України.

Зовнішньоекономічна діяльність аграрних товаровиробників є складовою частиною загальної системи зовнішньоекономічної діяльності України, метою якої передбачається:

введення правового регулювання зовнішньої торгівлі, економіки, науково-технічного співробітництва спеціалізації та кооперації в області виробництва, зокрема сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, науки і техніки;

забезпечення потреб внутрішнього ринку за рахунок імпорту товарів, які є дефіцитними, та вигідного експорту продукції, виходячи із внутрішніх можливостей;

активне використання досвіду інших країн з метою структурної перебудови народного господарства, в тому числі сільськогосподарських галузей;

поліпшення положення України у системі міжнародного розподілу праці;

розширення ринків збуту вітчизняної продукції та досягнення на цій основі стійкого економічного зростання країни;

створення для підприємств та організацій усіх регіонів рівних економічних умов діяльності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

стимулювання експорту товарів, у тому числі і сільськогос-подарського походження, з високим ступенем переробки;

наближення структури внутрішніх і світових цін;

продаж централізовано імпортованих товарів за ринковими цінами;

підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств та продукції, яку вони виробляють, на світовому ринку.

Зовнішньоекономічна діяльність формується під впливом сукупності кон’юнктурних факторів:

  •  науковий і виробничий потенціал;
  •  обсяги виробництва продукції;
  •  ємність і структура ринку;
  •  чисельність населення;
  •  доходи і витрати населення;
  •  співвідношення цін на товари , що представлені на ринку;
  •  знос товарів;
  •  ступінь розвиненості процесів виробництва і збуту;
  •  балансування попиту і пропозиції на ринку.

Основними шляхами розвитку економічного співробітництва аграрних товаровиробників із зарубіжними країнами мають стати:

  •  встановлення прямих виробничих зв’язків, які мають стати важливим засобом у процесі освоєння нової техніки і прогресивних технологій на основі взаємної вигоди;
  •  створення спільних підприємств, яких в Україні функціонує біля 2 тис, у тому числі й аграрного напрямку.

Зацікавленість зарубіжних інвесторів в організації спільних підприємств  має декілька передумов:

з розривом господарських зв’язків з країнами колишнього Радянського Союзу чимало продукції та товарів перейшло до розряду дефіцитних. Тому є так звана „ринкова ніша” для виробництва і збуту товарів широкого асортименту і не тільки в Україні, а й за її межами;

на внутрішньому ринку України спільні підприємства у національній валюті можуть збувати свої товари за порівняно високими цінами, а імпортуємі – у вільно конвертуємій валюті, тобто за більш низькими цінами, ніж, наприклад, на Заході. Поряд з цим, за рахунок суттєвого розширення ринку збуту та зниження витрат на сплату мита й реалізацію товарів у торговельній мережі спільні підприємства одержують додатковий прибуток;

продукція та товари, які наново освоюються на українському ринку практично не мають конкурентів-аналогів і внаслідок їх дефіциту збуваються у короткі строки;

важливою для розвитку спільних підприємств є також та обставина, що їм на українському ринку надається можливість реалізувати товари за вільно конвертовану валюту. Це захищає товарообігові операції від інфляції. Торгівля товарами за вільно конвертовану валюту в основному має успіх у великих містах.

Міжнародний маркетинг – представляє собою маркетинг товарів за межами країни, де вони виробляються.

Особливості організації маркетингової діяльності на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції включають:

  •  оцінка ступеня відповідності продукції, що збувається, характеру і структурі попиту на неї на зовнішньому ринку (порівняння цієї продукції з продукцією зарубіжних конкурентів з точки зору її якості, цін і таке інше),
  •  аналіз і вибір оптимальних шляхів товаропросування;
  •  обґрунтування  рекламної діяльності та інших заходів;
  •  прийняття господарського рішення з урахуванням аналізу міжнародної ринкової ситуації та тенденцій її змінення, а також можливої реакції ринку на рішення, що приймається.

У загальному вигляді комплекс питань, за якими товаровиробник сільськогосподарської продукції має прийняти рішення про доцільність займатися міжнародним маркетингом можливо згрупувати в певний послідовності:

Середовище міжнародного маркетингу, вивчення якого включає такі аспекти:

господарська структура країни (країни з економікою типу натурального ведення сільського господарства, де більшість населення займається сільським господарством; країни-експортери сільськогосподарської продукції, які мають надлишок певних її видів, і більшу частку коштів одержують за рахунок експорту цієї продукції; промислово розвинуті країни, які є основними експортерами окремих видів продукції в обмін на сировину та напівфабрикати; країни, що розвиваються, які більше розраховують на імпорт сировини і менше – на імпорт готових виробів);

політико-правове середовище зарубіжних країн (ставлення до закупок із-за кордону – чи є воно доброзичливим, заохочувальних або різко негативним; політична стабільність - готовність до того, що зміна уряду, а іноді і зміна курсу, може привести / або ні до конфіскації валютних резервів, введення нових квот чи нових податків; валютні обмеження – уряди деяких країн іноді блокують валюту або забороняють перевозити їх в іншу; великий ризик, пов’язаний із різними коливаннями обмінного курсу валют; державна політика – наявність ефективної митної служби, достатньої ринкової інформації та інших складових доцільності підприємництва);

культурного середовища іноземних ринків (врахування того, що в кожній країні є свої правила, свої заборони, свої звичаї, свій рівень життя);

Доцільність виходу на зовнішній ринок, що передбачає прийняття товаровиробником сільськогосподарської продукції такого рішення, яке  має базуватися на визначенні наступного:

  •  цілей і завдань свого міжнародного маркетингу;
  •  загального обсягу своїх продаж продукції;
  •  кількості, а також типів ринків країн, в яких передбачається займатися вказаною діяльністю  (  рис. 10.1).

Можливі види міжнародних ринків, критеріями класифікації яких можуть бути такі:

розмір ринку;

динаміка росту ринку;

витрати по веденню справ на ринку;

конкурентні переваги;

ступінь ризику та ін.

Рис. 10.1 Діяльність товаровиробника агропродукції у сфері міжнародного маркетингу

Методи виходу на зовнішній ринок – на практиці їх існує три і, відповідно, три альтернативні форми міжнародної маркетингової діяльності:

  •  експорт – є найпростішим і найпоширенішим методом виходу на зарубіжні ринки шляхом прямого продажу сільськогосподарської продукції через власний торговий персонал або опосереднено – через зарубіжних торговців або агентів;
  •  спільне підприємництво – при цьому товаровиробник об’єднує деякі сторони своєї діяльності по виробництву і маркетингу з комерційними підприємствами та організаціями країн-партнерів;
  •  пряме володіння – є найбільш повною формою виходу на іноземні ринки і передбачає розміщення капіталу та створення за кордоном власних підприємств по виробництву продукції (рис. 10.2).

Структура маркетингу - вибір найбільш ефективного комплексу маркетингу в залежності від конкретних умов , що  включає:

  •  принцип стандартизованого комплексу маркетингу, який передбачає стандартизацію продукції, її реклами, каналів розподілу та інших елементів комплексу маркетингу, що забезпечує найменші витрати;
  •   принцип індивідуалізованого комплексу маркетингу, який передбачає пристосування виробником його елементів до специфіки кожного цільового ринку, а також вкладення додаткових коштів з метою завоювання більшої частки ринку певного виду сільськогосподарської продукції та зростання прибутку.

                Експорт            Спільні підприємства         Пряме володіння

Причетність

 

Ресурсні

вимоги

 Контроль  

 

Ризик

Гнучкість

Рівні:

низький  середній високий

Рис. 10.2 Альтернативні форми організації міжнародного

маркетингу сільськогосподарської продукції

Структура служби маркетингу, що може бути реалізовано різними способами:

створення експортного відділу, що складається із керуючого службою збуту та кількох його замісників і за необхідності може розширятися за рахунок включення до його складу різних маркетингових служб;

створення міжнародного філіалу, який одночасно поєднує експортну діяльність, ліцензування, спільне підприємництво, пряме володіння та має свою дочірню компанію;

створення транснаціональної компанії, яка здійснює основну частину операцій за межами країни, яку вона представляє.

Реалізація функцій контролю за результатами управлінських впливів, які можна розглядати з таких точок зору:

відповідність організаційної структури завданням міжнародної діяльності аграрного товаровиробника;

відповідність результатів діяльності і взаємодії функціональних підрозділів;

зростання фінансових результативних показників;

відповідність кваліфікації персоналу;

зростання іміджу аграрного товаровиробника та його продукції на міжнародному ринку.

Основні шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку: 

  •  постійне удосконалення сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, технологій вирощування продукції та випуску товарів народного споживання (використання більш продуктивної техніки та обладнання; новітніх винаходів та інших досягнень науки і техніки; освоєння крупних винаходів, які даватимуть високий економічний ефект) ;
  •  посилення ролі перспективних стандартів (використання сертифікації продукції з метою досягнення довіри до її якості; запобігання імпорту неякісної продукції та зменшення обсягів тієї, яка є в країні; спрощення вибору продукції споживачем; захисту товаровиробника від конкуренції з постачальниками несертифікованої продукції);
  •  суттєве поліпшення якості продукції (впливає значна кількість факторів, які не піддаються регулюванню – сонячна радіація, температура, опади та ін., та які залежать від людей – сорт, агротехніка, системи захисту рослин від шкідників і хвороб, регулятори росту. Останні і мають бути об’єктом гнучкого регулювання якості продукції і підвищення її конкурентоспроможності).

Цілі, залежно від яких товаровиробник планує рівень ціни на  сільськогосподарську продукцію, що експортується:

  •  прибуток, що закладено в ціну, може бути низьким, але це необхідно для організації масового збуту товарів або для відвойовування собі частки ринку;
  •  для продукції немає ринку в країні, де вона виробляється, і є сенс збути її викидними (втратними) цінами (бросовыми ценами). Це є демпінг, хоча держава-партнер може обкласти товар антидемпінговим митом.

Економічна ефективність зовнішньої торгівлі – це сукупний результат ефективності експорту та імпорту.

Ефективність експорту - знаходить вираз у вигляді коефіцієнта та розраховується за формулою:

Ее =     (10.1)

де  Ее коефіцієнт ефективності експорту;

    Ве – чиста валютна виручка, грошова;

    ВВТе – витрати на виробництва і транспортування, грошова одиниця.

Ефективність імпорту - знаходить вираз у вигляді коефіцієнта та розраховується за формулою:

Еі =      (10.2)

де  Еі – коефіцієнт ефективності імпорту;

    ВТі – внутрішня оптова ціна, грошова одиниця;

    Ві – валютні витрати на придбання товару, грошова одиниця

Економічна ефективність зовнішньої торгівлі як сукупний результат ефективності експорту та імпорту розраховується за формулою:

                              Езт= Ее • Еі                             (10.3)

де  Езт – коефіцієнт ефективності зовнішньої торгівлі.

Основні терміни

Зовнішньоекономічна діяльність, міжнародний маркетинг, середовище міжнародного маркетингу, доцільність виходу на зовнішній ринок, можливі види міжнародних ринків, форми організації міжнародного маркетингу, конкурентоспроможність, коефіцієнт ефективності зовнішньої торгівлі  

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

Завдання 1. Підприємству, що планує займатися міжнародним маркетингом, необхідно прийняти , зокрема, рішення про шляхи виходу на зовнішні ринки.  Із наведених нижче альтернатив виберіть ті дії, що мають виконуватися при втіленні цього рішення:

1. Застосування однієї із стратегій виходу на зовнішній ринок: експорт, спільна підприємницька діяльність, пряме інвестування.

2. Вивчення системи міжнародної торгівлі, економічного, політико-правового, культурного середовища ринку.

3. Визначення частки загального обсягу товару підприємства в обсягах продажу на зовнішніх ринках.

4. Рішення про використання стандартизованого або індивідуалізованого комплексу маркетингу.

Завдання 2. Одним із засобів виходу на зарубіжний ринок є експорт. Із нижче наведених відповідей  оберіть те, що характеризує поняття нерегулярний або пасивний експорт:

  1.   Експорт, який має місце, коли товаровиробник час від часу продає надлишки власної продукції.
  2.  Експорт, який має місце, коли товаровиробник користується послугами незалежних міжнародних маркетингових посередників.
  3.  Експорт, який має місце, коли товаровиробник проводить експортні операції самостійно.
  4.  Експорт, який має місце, коли товаровиробник має за мету поширити власні експортні операції на конкретному ринку.

Завдання 3. Із нижче наведених характеристик різних типів господарських структур, оберіть ту, що відповідає характеристиці країни з економікою типу натурального господарства:

  1.  Країни, де більша частка виробленої продукції споживається , а інша обмінюється на прості товари та послуги, що дає мало можливостей для експорту.
  2.  Країни західного типу, які можуть явитися ринком збуту товарів широкого споживання залежно від чисельності в них іноземців і багатих місцевих осіб;
  3.  Країни-експортери сільськогосподарської продукції, які мають надлишок певних її видів, і більшу частку коштів одержують за рахунок експорту цієї продукції;
  4.  Країни, що розвиваються, які більше розраховують на імпорт сировини і менше – на імпорт готових виробів.

Завдання 4. Одним із типів спільних підприємств є управління за контрактом. Із наведених нижче характеристик оберіть ту, що розкриває його особливість:

  1.  Спосіб виходу на зарубіжний ринок за рахунок надання зарубіжному партнеру «ноу-хау», який забезпечує одержання необхідного прибутку з самого початку діяльності з мінімальним ризиком;
  2.  Надання іноземному партнеру права на використання виробничого процесу, патенту та ін.. в обмін на гонорар або ліцензійну плату;
  3.  Поєднання зусиль зарубіжних та місцевих вкладників капіталу з метою створення місцевого комерційного підприємства, яким вони спільно володіють та керують;
  4.  Представлення підрядного права на виробництво продукції, яке дає змогу підприємству більш швидко, з меншим ризиком та із сприятливою перспективою вступити у партнерство з місцевим виробником.

Завдання 5. Найбільш повною формою виходу на зарубіжні ринки є пряме володіння або пряме інвестування. Із наведених нижче відповідей оберіть ту, що характеризує його сутність:

  1.  Розміщення капіталу і створення за кордоном власних підприємств по виробництву продукції;
  2.  Об’єднання деяких сторін діяльності товаровиробника по виробництву і маркетингу з комерційними підприємствами та організаціями країн-партнерів;
  3.  Формування партнерства за результатами якого за рубежем створюються ті чи інші виробничі потужності;
  4.  Метод виходу на зарубіжні ринки шляхом прямого продажу сільськогосподарської продукції через власний торговий персонал або опосереднено – через зарубіжних торговців чи агентів.

Завдання 6. Існують такі поняття, як активний експорт, прямий експорт, непрямий експорт та нерегулярний або пасивний експорт. Із наведений нижче відповідей оберіть той, що характеризує сутність непрямого експорту:

  1.  Він має місце, коли підприємство користується послугами незалежних міжнародних маркетингових посередників;
  2.  Він має місце у таких випадках, коли підприємство має за мету поширити власні експортні операції на конкретному зовнішньому ринку;
  3.  Він має місце, коли підприємство час від часу експортує лишки власної сільськогосподарської продукції або продуктів її промислової переробки;
  4.  Він має місце, коли підприємство здійснює експортну діяльність самостійно без залучення міжнародних маркетингових посередників.

Завдання 7. Одним із загальних принципів, який має бути в основі організації та функціонування зовнішньоекономічної діяльності аграрних товаровиробників, є такий:

  1.  Рівність можливостей усіх господарських суб’єктів щодо вступу до зовнішньоекономічних стосунків згідно із законодавством України;
  2.  Відособленість зовнішньоекономічної діяльності, що склалося історично;
  3.  Гранична стриманість статистичних органів та засобів інформації щодо освітлення питань зовнішньоекономічної діяльності аграрних товаровиробників;
  4.  Поліпшення положення України у системі міжнародного розподілу праці та наближення структури внутрішніх і світових цін.

Завдання 8. Однією із передумов зацікавленості зарубіжних інвесторів в організації спільних підприємств є така:

  1.  Продукція та товари, які наново освоюються на українському ринку, практично не мають конкурентів-аналогів і внаслідок їх дефіциту збуваються у короткі строки;
  2.  Розширення ринків збуту вітчизняної продукції та досягнення на цій основі стійкого економічного зростання країни;
  3.  Підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств та їх продукції;
  4.  Активне використання досвіду інших країн з метою структурної перебудови народного господарства, в тому числі сільськогосподарських галузей.

Завдання 9. Існує поняття міжнародної інвестиційної діяльності. Із наведених нижче альтернатив оберіть ту, що відповідає його сутності:

  1.  Сукупність дій юридичних (у тому числі і держави) та фізичних осіб із приводу здійснення вкладень в об’єкти;
  2.  Сучасна теорія та інструментарій раціональної організації діяльності підприємства в середовищі відкритої ринкової економіки, що знаходиться під впливом глобальних факторів виробництва і споживання;
  3.  Передумови і здатність підприємства до ефективної реалізації свого інтелектуального, технологічного, фінансового потенціалу на основі міжнародних стандартів бізнесу, теорії й інструментарію міжнародного маркетингу;
  4.  Наявність умов і сенсу пошуку шляхів раціоналізації та комерціалізації у діяльності підприємства з метою прискорення отримання доходу.

Завдання 10.  Із наведених нижче відповідей оберіть ту, що розкриває сутність міжнародного економічного середовища:

  1.  Сукупність чинників економічного характеру, що сприяють або протидіють розвитку міжнародної діяльності аграрного підприємства;
  2.  Зовнішні чинники соціально-культурного характеру, політичного та технологічного характеру;
  3.  Зовнішньоекономічна та зовнішньоторговельна політика;
  4.  Процеси міжнародної інтеграції.

PAGE  4


Агроформування з виробничо-збутовою орієнтацією

Агроформування з маркетинговою орієнтацією

Критерії оцінювання

  •  технологічні міркування
  •  спеціалісти в галузі виробництва

  •  міркування, пов’язані із споживацьким попитом
  •  спеціалісти з марке-тингу

Загальне керівництво

  •  внутрішні виробничі можливості
  •  ув’язування ресурсів з вимогами виробництва
  •  технологічна ефектив-ність

  •  ринкові можливості
  •  ув’язування ресурсів з вимогами і можливостями ринку
  •  розробка ринкової стратегії

Визначення цілей і завдань

  •  науково-технічні дослідження і розробки з удосконалення технології та організації виробництва

  •  аналітичні розробки і дослідження ринку
  •  підвищення конкурен-тоспроможності підприєм-ства і продукції

Спрямова-

ність науково-дослідної

роботи

  •  урахування внутрішніх факторів
  •  результати науково-технічних досліджень

  •  урахування зовнішніх факторів
  •  вивчення ринку та його особливостей

Планування асортименту

  •  недостатньо гнучке
  •  низька відповідальність за виготовлений товар
  •  продаж продукції, яку підприємство у змозі продати

Виробництво

  •  гнучке та пристосоване до можливостей збуту продукції
  •  висока відповідальність за виготовлений товар
  •  виробництво продукції, яку підприємство у змозі продати з прибутком

  •  менш важливий за виробництво напрям діяльності

  •  важливий як і виробництво напрям діяльності

Маркетинг

  •  собівартість продукції, її низький рівень
  •  конкуренція

  •  кон’юнктура ринку агропродукції
  •  конкуренція

Цінова політика

  •  невисокий статус робітника, який відає збутом
  •  мінімальне стимулювання його праці
  •  повільне здійснення товарообігу
  •  низька відповідальність за реалізований товар

  •  високий статус робітника, який відає збутом
  •  першочергове значення стимулюванню його праці
  •  швидке здійснення  товарообігу
  •  висока відповідаль-ність за реалізований товар

Збутова політика

  •  в основі вартість, а не результативність
  •  витрати розглядаються як додаткові
  •  не сприймаються як важливий інструмент підвищення конкурентоспро-можності агропродукції

  •  низька
  •  середня

  •  невід’ємна частина збутової діяльності
  •  основний елемент собівартості
  •  потенційне джерело підвищення конкурен-тоспроможності агропро-дукції

Реклама і стимулювання збуту

  •  висока

Можливість ефективного аграрного бізнесу

Функції

маркетингу

Зберігання

Сортування

Купівля

Фінансування

Транспор-тування

Реклама

Ризик

Збирання інформації

Рис. 1.2. Конкретизовані функції маркетингу в сільському господарстві

Продаж

В

А

Контрольовані фактори

Товаровиробником

Маркетингом

Канал збуту

Організація маркетингу

Структура маркетингу

Управління маркетингом

Неконтрольовані фактори

Споживачі

Конкуренція

Держава

Економіка

Технологія

Незалежні засоби масової інформації

Ступінь успіху або невдачі товаровиробника у досягненні своєї мети

Адаптація

Зворотні зв’язки

А – загальна пропозиція підприємства

В – вплив неконтрольованих факторів

Рис. 1.3. Склад окремих контрольованих і неконтрольованих факторів ефективності маркетингу в сільському господарстві

В

А

Контрольовані фактори

Товаровиробником

Маркетингом

Канал збуту

Організація маркетингу

Структура маркетингу

Управління маркетингом

Неконтрольовані фактори

Споживачі

Конкуренція

Держава

Економіка

Технологія

езалежні засоби масової інформації

Ступінь успіху або невдачі товаровиробника у досягненні своєї мети

Адаптація

Зворотні зв’язки

А – загальна пропозиція підприємства

В – вплив неконтрольованих факторів

Рис. 1.3. Склад окремих контрольованих і неконтрольованих факторів ефективності маркетингу в сільському господарстві

Рис. 2.1  Системи управління агромаркетингом

Система планування агромаркетингу

Система керівництва та організації агромаркетингу

Система агромаркетингового контролю

Система агромаркетингової інформації

Аналіз ринкового сегменту-вання

Аналіз ринкової конкурен-ції

Вивчення  каналів збуту

Вивчення товару

Вивчення попиту і пропозиції

Комплексне вивчення ринку

Якість продукції сільського господарства

Якість робочої сили

Якість земельних та інших природних ресурсів

Якість матеріальних ресурсів

Фондоозбро-єність праці

Якість

основних засобів

Якість матеріальних оборотних засобів

Кваліфікація робітників

Промислового походження

Матеріальне стимулювання

Сільськогосподар-ського походження

Виробництво сировини (видобування, переробка)

Споживачі (покупці) с.г. продукції

Роздрібна торгівля

Ринок (попит, пропозиція) конкуренція

Створення засобів виробництва

Легка й харчова промисло-вість

Сільського-сподарське виробни-цтво

Рис. 4.3 Схема руху ресурсів і продукції в умовах ринкової економіки

Сегментування ринку

Вибір цільових сегментів ринку

Позиціювання

товару на ринку

Визначення при-нципів сегмен-тування ринку

Складання про-філів отриманих сегментів

Оцінка отриманих сегментів

Вибір одного чи декількох сегментів

Рішення про позиці-ювання товару в кожному із цільових сегментів

Розробка комплексу маркетингу для кож-ного цільового сег-мента.

Рис. 4.4 Схема проведення заходів цільового маркетингу

Сегментування ринку

Вибір цільових сегментів ринку

Позиціювання

товару на ринку

Визначення при-нципів сегмен-тування ринку

Складання про-філів отриманих сегментів

Оцінка отриманих сегментів

Вибір одного чи декількох сегментів

Рішення про позиці-ювання товару в кожному із цільових сегментів

Розробка комплексу маркетингу для кож-ного цільового сег-мента.

Рис. 4.4 Схема проведення заходів цільового маркетингу

Висунення ідеї створення кооперативу

Визначення кола потенційних

учасників кооперації

Консультації і неофіційні зустрічі щодо з’ясування загальної думки

Скликання перших загальних зборів і створення оргкомітету

Інформаційна кампанія

Звернення до професійних консу-льтантів, складання бізнес-плану

Аналіз і висновки оргкомітету

Скликання установчих зборів і прийняття рішення про створення кооперативу

Ухвалення установчих документів

Реєстрація кооперативу, відкриття банківського рахунку

Початок ділових операцій

Відхилення ідеї створення кооперативу

Рис. 8.2 Форма участі сільськогосподарських товаровиробників у кооперативному маркетингу, спрямованому на групи клієнтів

Практика кооперативного маркетингу, орієнтована на групи клієнтів

Пулінг

Спільні ринкові агенства

Торгове посередництво

Ринкові порядки

Міжнародний маркетинг

сприяє

забезпечує

Підвищення якості та конкуренто-спроможності продукції

  •  краще використання матеріальних активів;
  •  підвищення прибутковості виробництва;
  •  покращення використання інвестиційних ресурсів

  •  більш повному задоволенню попиту;
  •  виходу підприємства на світовий ринок;
  •  формуванню іміджу підприємства як економічно надійного партнера

Види діяльності, що створюють додаткові цінності

Інформаційний потік

Вихід

Вхід

Постійне поліпшення системи

управління якістю

Замов-ники

Вимоги

Замов-ники

Задово-леність

Відповідальність керівництва

Управління ресурсами

Вимірювання, аналізування і поліпшення

Випуск продукції

Продукція

Рис. 9.2 Модель системи управління якістю

Рис. 9.3 Організаційна схема створення і впровадження системи управління якістю продукції

Відкриття проекту (наказ)

Призначення менеджера проекту – представника керівництва по якості

Визначення і опис основних і допоміжних бізнес-процесів

Встановлення їх взаємодії

Розробка метрик процесів системи управління

Розробка документації і встановлення документообігу:

 

  •  політика в області якості
  •  програми якості з вимірною метою
  •  керівництво за якістю
  •  стандарти підприємства або робочі інструкції
  •  документовані процедури (6 штук)
  •  положення про підрозділи
  •  посадові інструкції

Розробка форм записів за якістю:

  •  запису параметрів бізнес-процесів, продукції, задоволеності споживача і ін.;
  •  моніторинг процесів

Вибір сертифікуючого органу

Робота з сертифікуючим органом

Підготовка сертифікованого внутрішнього аудитора

Впровадження системи управління якістю:

  •  навчання персоналу;
  •  тренінг персоналу;
  •  тренінг менеджерів проектів по управлінню проектами і веденню записів за якістю;
  •  внутрішній аудит;
  •  управління невідповідностями і призначення коригуючих дій

157

Класичні

  •  Методи статистичного управ-ління якістю;
  •  Цикл PDCA (Plan-Da-Cheek-Act);
  •  Концепція статистичного управління якістю (TQCTotal Quality Control);
  •  Концепція постійного покра-щення якості Дж. Джурана (AQIAnnual Quality Improverment);
  •  Методи Г. Тагуті;
  •  Метод аналізу наслідків і причин відмов (FMEA Failure Mode and Effect Analysis)

  •  Концепція постійного покращення Кайзер (KAIZEN)
  •  Метод структурування функції якості QFD (Quality Function Deployment);
  •  Концепція Будинку якості (Quality House);
  •  Методологія «шість сигм» (6 - EMBED Equation.3 )

Сучасні

Склад питань, які розглядає товаровиробник сільськогоспо-дарської продукції у сфері міжнародного маркетингу

Середовище міжнародного маркетингу

Доцільність виходу на зовнішній ринок

Можливі види міжнародних ринків

Методи виходу на зовнішній ринок

Структура маркетингу та служби маркетингу




1. Основные тенденции формирования распределения и использования трудовых ресурсов в регионах страны
2. переключения с родного языка на английский для возможности ведения диалога и примера для подражания вам по
3. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Львів 2008.html
4. Поступление и превращение азота в растениях
5. Курсовая работа- Цели и задачи управления профотбором персонала в России и изучение методов отбора в подразделения при УВД ЕАО
6. соціальна наука і навчальна дисципліна ХХI століття
7. Развивающиеся страны позиция в мировой экономике
8. Передумови формування сучасної політичної системи Словаччини
9. БЕЗОПАСНОСТЬ ЖИЗНЕДЕЯТЕЛЬНОСТИ МЕДИЦИНА КАТАСТРОФ РАЗДЕЛ ОРГАНИЗАЦИЯ МЕДИЦИНСКОГО СНАБЖЕНИЯ П
10. Robin Hood and the Butcher
11. Реферат- Гринспен предсказывает апокалипсис
12. Малое предпринимательство в Костанайской области.html
13. Статья- Анализ методов исследования наноматериалов
14. балл 10 2 14 8 6 6 2 6
15. тема работ с сиротами и детьми которые лишились родителей
16. і Яка організація зобов~язана розслідувати скласти акт за формою Н1 та взяти на облік цей нещасний випад
17. Анализ стихотворения АСПушкина Элегия
18. 20г Я в дальнейшем НАЙМОДАТЕЛЬ С другой сторон1
19. Понятие, признаки, виды обстоятельств, исключающих преступность деяния
20. Смешанная экономика