Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Харків ~ 2005

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

В О Р О Н О В А   Юлія   Вікторівна

УДК  159.94: 159.947

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНИХ ЗЛОЧИНІВ

19.00.06 – юридична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник: доктор   біологічних  наук,  доцент Перелигіна

                                       Ліна Анатоліївна, Національний університет

                                       внутрішніх  справ,  професор  кафедри   загальної

                                       психології та педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

                                     Тімченко Олександр Володимирович,

                                     Національний університет внутрішніх справ МВС

                                 України, кафедра прикладної психології, професор;

                                 кандидат психологічних наук, доцент Тимченко

                                 Ольга Валентинівна, Донецький інститут внутрішніх

                                 справ МВС України, кафедра кримінології і юридичної

                                 соціології, доцент.

Провідна установа: Київський юридичний інститут МВС України,

                                  кафедра юридичної психології

Захист відбудеться „3 ” червня 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.04 в Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків-80, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий „  28 ” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                              Попова Г.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останні роки в різних країнах спостерігається тенденція зміщення розвитку законодавчої політики і правоприкладної практики від загального виділення жертв насилля до жертв сексуального зґвалтування, насилля в сім’ї, насилля в ставленні до дітей, жінок. В усьому світі особливо складна соціально-правова проблема – це захист від сексуального насилля дітей та неповнолітніх.

І, як свідчать дані цілої низки авторів, результатами сексуальних злочинів являються негативні зміни в психіці жертв зґвалтування (С.А.Потапов, 1992; С.В.Ільїна, 1997; М.А.Догадіна, 1998), виникнення у них психічних (А.А.Ткаченко, 1997; Д.Ю.Шигашов, 2000) та соматичних захворювань (M.F.Schwartz, 1996), поява схильності до асоціальних вчинків і, в досить великій кількості, - до злочинних актів (Д.В.Рівман, 2002). Тому вирішення проблеми зґвалтування неповнолітніх потребує багаторівневого, комплексного підходу, починаючи зі створення спеціальних державних програм, вивчення й аналізу  позицій з декількох наук та закінчуючи розробкою методів і сучасних технологій в роботі соціально-психологічних, педагогічних та юридичних працівників.

Зростаючий потік наукових праць, присвячених різним аспектам цієї проблеми, свідчить про її актуальність і розуміння дослідниками необхідності її вирішення. Але водночас уважний аналіз літератури показав, що багато важливих питань залишаються не з’ясованими. Як показано багатьма авторами, жертвами зґвалтування найчастіше стають найменш захищені прошарки населення: жінки і діти (Л.М.Щеглов, 1997; Н.Д.Ярославцева,1998). В літературі також підкреслюється, що особливо підвищена віктимність властива неповнолітнім, що пояснюється особливостями їхнього віку і відсутністю повної сформованості особистості.

Дослідники, які займаються проблемою віктимності жертв злочинів , зокрема, зґвалтування, підкреслюють високу значущість у здійсненні злочину індивідуально-особистісних рис потерпілих (З.Холл, 1992).

Водночас деякі дослідники вважають, що умовою формування віктимності являється взаємодія особистісних якостей індивіда з зовнішніми факторами (А.А.Реан, 1990). При цьому, юристи впевнені, що проблему зґвалтування неповнолітніх та їх віктимності слід вирішувати з кримінологічних та кримінально-правових позицій (М.А.Семікін, 2004; О.А.Гоноченко, 2004), а психологи наголошують на важливості розкриття ролі особистісних якостей в цьому процесі (В.Л.Васильєв, 1993).

В зв’язку з цим стає зрозумілим, що саме юридична психологія у найбільшій мірі може окреслити кордони даної  проблеми, хоча однозначно – цю проблему треба вирішувати з міждисциплінарних позицій.

Крім того, незважаючи на те, що ця проблема досліджується різними фахівцями, багато її аспектів залишаються невирішеними. До них належать такі питання як: 1) взаємозв’язок між індивідуально-особистісними якостями особи і потенційною можливістю її стати жертвою зґвалтування; 2) роль соціальних умов та виховання в сім’ї у формуванні віктимності; 3) значення правової компетенції в сексуальній поведінці неповнолітніх; 4) особливості прояву посттравматичних стресових розладів у неповнолітніх та інші.

Не знайшли також наукового обґрунтування шляхи психолого-правового захисту неповнолітніх жертв зґвалтування і дотепер не розроблена державна міждисциплінарна програма профілактики сексуальних злочинів.

Невідкладність вирішення цих і багатьох інших аспектів проблеми боротьби з сексуальними злочинами проти неповнолітніх очевидна – саме цим і визначається актуальність цієї проблеми. При цьому слід підкреслити, що від правильного та ефективного її вирішення залежить підвищення правової компетентності молоді, зменшення сексуальних злочинів, психічне і соматичне здоров’я неповнолітніх, які повинні стати повноцінними членами нашої держави.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження проблеми пов’язане з реалізацією основних напрямків державної національної програми „Освіта” („Україна ХХІ століття”), комплексної програми з профілактики безпритульності і правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві, спрямоване на виконання Указу Президента України від 28.01.2000 р. за № 113/2000 „Про додаткові заходи запобігання дитячої безпритульності, а також Закону України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”. Робота виконувалась також згідно з Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 рр. і Національної програми „Діти України” затвердженої Указом Президента України № 63 від 18.01.96 р.

Мета дослідження – встановити соціально-психологічні фактори, які впливають на формування віктимної поведінки неповнолітніх жертв сексуальних злочинів та обґрунтувати їх психолого-правовий захист і профілактику.

Задачі дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз сучасного стану проблеми віктимності неповнолітніх та наслідків впливу на їх психіку сексуальних злочинів.

2. Обґрунтувати доцільність та необхідність (для виявлення груп ризику і психокорекції) пошуку умов та чинників віктимізації неповнолітніх, які не були жертвами сексуального злочину. Підібрати комплекс методів для реалізації цієї задачі.

3. Встановити вплив умов соціалізації і процесу віктимізації на особистість неповнолітніх жертв зґвалтування.

4. Вивчити наслідки негативних змін в психіці неповнолітніх, які виникли після сексуального насилля.

5. Обґрунтувати шляхи та методи психолого-правового захисту неповнолітніх жертв сексуальних зґвалтувань та запропонувати заходи з профілактики віктимності та цього виду злочинів.

Об’єкт дослідження – віктимна поведінка неповнолітніх жертв сексуальних злочинів.

Предмет дослідження – чинники формування віктимної поведінки неповнолітніх жертв сексуального зґвалтування,  їх психолого-правовий захист та профілактика.

Методологічною основою дослідження є загально - психологічні положення про особистість, діяльність та поведінку (С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Г.С. Костюк) становлення особистості в онтогенезі (С.Д. Максименко, В.А. Моляко, В.А. Семіченко, В.П. Москалець, Н.В. Чепелєва). Важливе методологічне значення для розв’язання поставлених задач мали принципи Конституції України, Закон України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, Кримінальний кодекс України.

Теоретичну основу дослідження становили основні положення сучасної загальної та юридичної психології щодо закономірностей адаптації (С.Д. Максименко, Ф.Б. Березин, А.Д. Сафин), прояву феномена психологічного та психолого-правового захисту (Ю.М. Швалб, С.І. Яковенко, А.В. Тімченко), природи особистісних відхилень (С.Д. Максименко, Н.Ю. Максимова, О.В. Змановська); психокорекції поведінки підлітків (О.Ф. Бондаренко, Т.С. Яценко, Л.Ф. Бурлачук, А.А. Реан).

Методи дослідження:

- теоретичні: вивчення та аналіз літератури за проблемою дослідження;

-емпіричні: спостереження, бесіда, інтерв’ювання та психодіагностичні методи. Використовувались методи адаптовані та нормовані за віковими критеріями для неповнолітніх осіб;

- математичні: варіаційно-статистичний аналіз.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

вперше:

– в юридичній психології обґрунтована доцільність та необхідність пошуку чинників віктимізації  неповнолітніх, які не були зґвалтовані; апробований і рекомендується комплекс методів, за допомогою яких можна дослідити цей процес;

- показано, що у формуванні віктимності неповнолітніх мають значення соціальні фактори (взаємовідносини з батьками та однолітками, виховання, культурний, інтелектуальний та матеріальний рівень у сім’ї) та індивідуально-психологічні (емоційна хиткість, висока збудливість, дратівливість, безтурботність, наївність, слабкий самоконтроль, агресивність, авантюризм, потреба в нових відчуттях);

- встановлені негативні зміни ціннісних потрібнісних орієнтацій, рівня мотивації, емоційно-вольової сфери та Я-концепції у різні вікові періоди неповнолітніх, які постраждали внаслідок сексуальних злочинів;

- вивчені умови виникнення та особливості прояву симптомів посттравматичного стресового синдрому у різні періоди після зґвалтування неповнолітніх;

отримала подальший розвиток концепція про значення соціалізації в процесі віктимізації в зв’язку з обґрунтуванням можливості виділення груп ризику в середовищі неповнолітніх;

значно розширена система уявлень про значення правової компетенції у віктимізації неповнолітніх;

значне доповнення отримали дослідження однієї з основних проблем юридичної психології – проблеми організації психологічної допомоги та розробка заходів психолого-правового захисту постраждалих внаслідок злочинних діянь.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що:

- рекомендований і обґрунтований комплекс методів і підходів для визначення рівня віктимності та виділення груп ризику у середовищі неповнолітніх, які можуть стати жертвою зґвалтування, можуть використовуватися психологами в дошкільних та шкільних учбових закладах, а також вихователями в виправно-трудових колоніях;

- розроблена програма та принципи психолого-правового захисту неповнолітніх жертв зґвалтування мають знайти використання в соціально-психологічних службах реабілітації постраждалих, в центрах психологічної допомоги і у працівників ОВС: у дитячих кімнатах міліції;

- обґрунтована концепція профілактики віктимності та сексуальних злочинів є внеском в юридичну психологію, а її основні положення можуть бути використані в розробці і впровадженні у життя профілактичних заходів серед молоді: в  таборах відпочинку, спортивних та туристичних базах і т.д.

- матеріали дисертаційного дослідження доповнюють вчення про посттравматичний синдром зґвалтування і знайдуть використання в педіатрії, дитячій психіатрії і віковій психології;

- отримані в дослідженні дані можуть бути використані в науковій і навчально-методичній роботі ВУЗів та під час читання курсів з вікової, соціальної та юридичної психології;

- отримані результати дають підґрунтя для прогнозування та контролю процесу віктимізації неповнолітніх.

В цей час результати нашого дослідження впроваджені та використовуються психологами в школах м. Харкова. Дані дослідження використовуються в НУВС під час читання курсів медичної та юридичної психології.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто виконана робота по формуванню вибірки, проведені всі емпіричні дослідження, здійснений аналіз літературних джерел та математична обробка даних. Здобувачем особисто написано текст дисертації і формулювання висновків.

Апробація результатів дослідження. Отримані в дослідженні результати розглядалися на засіданні кафедр загальної і прикладної психології Національного університету внутрішніх справ та кафедри психології та педагогіки  Харківської державної академії фізичної культури (2001-2004); у доповідях і повідомленнях на науково-практичній конференції „Виховна, соціальна та психологічна робота в Національному університеті внутрішніх справ: стан та перспективи” (Харків, 2003);  на І міжвузівській науково-практичній конференції „Формування та розвиток особистості в умовах вищих навчальних закладів МНС України” (Харків, 2003); на міжнародній науково-практичній конференції „Психологія сучасності: наука і практика” (Одеса, 2003).

Публікації. Основний зміст дисертаційної роботи викладено в 5 публікаціях, з них  4 – у фахових виданнях з психології, і 1 – у фаховому виданні з юридичних наук,   рекомендованих ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 164 сторінки машинописного тексту, містить 2 рисунка, 15 таблиць. Список використаних джерел складає 177 найменувань, з них іноземних джерел - 36.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв’язок роботи з науковими планами та проблемами, формулюється мета, задачі, об’єкт та предмет дослідження, його новизна та практичне значення.

Перший розділ: „Психологічні і правові основи віктимності” містить теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній науці та практиці. Проблемою віктимності займались юристи, медики, психологи та інші фахівці і під віктимністю найчастіше розуміють особливості дій конкретної людини, чия поведінка може бути провокаційною, тобто небезпечною для неї самої і привести до скоєння злочину (Д.В.Рівман, 2002).  Але на одне з головних питань про джерела розвитку віктимності, особливо у неповнолітніх, загальноприйнятої, чіткої відповіді у науковій літературі немає. Існує думка, що цей процес являється результатом особистісних якостей жертви (В.В.Гольберт, 1994).  

Інші дослідники стверджують, що чинниками формування віктимності являються умови ранньої соціалізації неповнолітніх (І.С.Кон, 1988).  Медики підкреслюють врахування у формуванні віктимності патологічних змін в психіці підлітків, а юристи, за головний чинник даного феномена, вважають правосвідомість та правову компетентність (Є.Т.Соколова, 1997; А.Ф.Зелінський, 1999; В.Є.Коновалова, 1997; О.М.Джужа, 2000).  

Водночас слід зазначити, що більшість дослідників, незалежно від їх фаху, сходяться до думки про те, що витоки цього процесу треба розглядати в системі „злочинець – жертва – ситуація” (В.Веселуха, 1999).  

При постанові питання: які чинники, психологічні чи юридичні мають домінуюче значення у формуванні віктимності неповнолітніх, однозначної відповіді в літературі теж немає. В зв’язку з цим стає зрозумілим, що тільки інтегрований підхід до вивчення жертв зґвалтування допоможе зрозуміти суть віктимності неповнолітніх. Саме цьому віктимність особистості постраждалих від сексуального насилля найбільше вивчається з позиції юридичної психології.

Таким чином, підводячи підсумок сучасного стану дослідження проблеми, можна підкреслити наступне:

- проблема віктимності вивчається в різних галузях науки і відповідно по-різному висвітлюється в дослідженнях;

- з психолого-правових позицій одностайної думки про чинники формування та механізми прояву віктимності неповнолітніми жертвами  зґвалтувань немає;

- нерозв’язаними лишаються питання: за допомогою яких методів можна виявити віктимність неповнолітніх, які не являються жертвами насилля; які існують підходи для прогнозування та контролю процесу віктимізації неповнолітніх?

В розділі робиться висновок про вивчення згаданих питань.

У другому розділі „Віктимність неповнолітніх жертв сексуальних злочинів” спочатку мова йде про організацію та методи дослідження. Для формування вибірки, за допомогою анонімного анкетування, опитування та індивідуальної співбесіди були відібрані дівчата 14-18- літнього віку, які були жертвами зґвалтування. Всі вони були учнями шкіл, інтернатів, профтехучилищ, ліцеїв та ВУЗів м. Харкова. З цієї групи, яка стала експериментальною, було виділено три підгрупи, які відрізнялись за часом, що пройшов після скоєння злочину. Такий поділ переслідував мету виявити ступінь прояву посттравматичних стресових розладів в різний час після зґвалтування. Перша підгрупа в кількості 41 чоловік – це дівчата, які перенесли сексуальне насилля 3 місяці тому; друга підгрупа – 31 дівчина – шість місяців тому і третя підгрупа – 25 осіб, стали жертвою зґвалтування 12 місяців тому.

Крім того, враховуючи інтенсивні зміни у формуванні особистості неповнолітніх, ми ділили осіб експериментальної групи на підгрупи 14-15 і 16-17- літніх.

Для дослідження особливостей соціалізації з експериментальної групи були відібрані дівчата з різними умовами життя. Перша підгрупа – 32 особи – це дівчата, які жили в сім’ях з низьким рівнем матеріального забезпечення, освіти та культури батьків. Це родини, де панувала атмосфера ворожби, брутальності, розбоїв і п’янства.

Дівчата другої підгрупи в кількості 23 особи жили в сім’ях з високим матеріальним достатком. Але у їхніх батьків був відсутній інтерес до того, чим займаються їхні діти, домінувала недостача душевної теплоти, проявлявся високий рівень автономності.

В контрольну групу увійшло 95 дівчат того ж віку, що і з експериментальної групи, які були довільно відібрані зі школярів та студентів з урахуванням відсутності (як і в експериментальній групі) психосоматичних захворювань. Ці особи не були зґвалтовані.

З метою виявлення дійсних умов та чинників віктимізації та віктимних властивостей особистості неповнолітніх, які не були зґвалтовані, було вивчено велику кількість (n=261) школярів жіночої статі. При цьому їх ділили на підгрупи 14-15 (n=65) та 16-17 (n=62) - літніх і підгрупи з низьким (n=70) та високим (n=64) рівнем матеріального забезпечення, культури та освіти їхніх батьків.

Реалізація задач дослідження здійснювалась наступними методами: група методів, де підлітки оцінюють свою особистість і відношення до батьків „Підлітки про батьків” (А.І.Подільський, 2004), САМОАЛ, Р.Б.Кетела  форма С, опитувальник FPI та методика діагностики потреби в пошуках відчуттів М.Цукермана. Для визначення посттравматичних стресових розладів, які виникли у дівчат після зґвалтування, використовувались: методика напівструктурованого інтерв’ю неповнолітніх (Н.В.Тарабріна, 2001), шкала оцінки впливу травматичної події, YES-R (Н.В. Тарабріна, 2001), шкала особистісної тривожності (А.М.Прихожан, 1994). Розуміючи, що Я-концепція – це система уявлень особистості про себе, на основі якої вона будує свої взаємовідносини з оточуючими, свою поведінку, з метою її діагностики, ми використали методику спеціально розроблену для неповнолітніх Е.Пірсом та Д.Харрісом та адаптовану і нормовану А.М.Прихожан. Виявлення особливостей мотиваційної сфери зґвалтованих неповнолітніх здійснювалось за допомогою методики Е.Д.Спілбергена, яка була адаптована та нормована за статтю та віком А.М.Прихожан.

З метою обґрунтування можливості діагностики рівня віктимності та визначення чинників віктимізації у неповнолітніх, які не були зґвалтовані (що можна примінити для профілактики цього акту) ми користувались методикою програмованого спостереження (карта Д.Стотта) (А.М.Прихожан, Н.Н.Толстих, 2005). У цих осіб також виявляли особистісну тривожність, відношення між батьками і дітьми та особливості особистості за методиками, які використовували і для зґвалтованих дівчат.

Кількісні дані опрацьовувались методами варіаційної статистики, рекомендованими Е.В.Сидоренко (2001).

Далі в цьому розділі приведені результати дослідження впливу умов соціалізації на особистість неповнолітніх, які потерпіли насилля. Було встановлено (Табл.), що на формування віктимності впливає атмосфера, яка панує в сім’ї підлітка та особливості його виховання.

Таблиця 1.

Кількісні дані, отримані при дослідженні зґвалтованих неповнолітніх за методикою “Підлітки про батьків” (у балах)

Шкали

Батьки

Контрольна група (n=55)

Експериментальна група

підгрупа 1 (п=37)

підгрупа 2 (п=18)

Шкала позитивного інтересу (POZ)

Мати

4,5 ± 0,09

3,0 ± 0,10

3,1 ± 0,11

Батько

4,8 ± 0,08

3,1 ± 0,20

3,2 ± 0,07

Шкала директивності (DIR)

Мати

2,7 ± 0,11

4,0 ± 0,17

4,4 ± 0,09

Батько

2,8 ± 0,08

4,2 ± 0,16

4,3 ± 0,09

Шкала ворожості (HOS)

Мати

2,6 ± 0,07

4,4 ± 0,13

4,5 ± 0,11

Батько

2,8 ± 0,12

4,6 ± 0,09

4,9 ± 0,12

Шкала автономності (AUT)

Мати

2,3 ± 0,10

4,2 ± 0,14

4,8 ± 0,14

Батько

2,5 ± 0,14

4,6 ± 0,16

5,0 ± 0,23

Шкала непослідовності  (NED)

Мати

2,5 ± 0,13

4,2 ± 0,21

4,6 ± 0,21

Батько

2,7 ± 1,78*

4,6 ± 0,20

4,8 ± 0,22

Примітка: * - ≥0,05

Так зазначено, що ворожість, непорозуміння, автономність і непослідовність батьків – це чинники, які детермінують негативні зміни в психіці і, як результат, віктимність дітей. При цьому, з’ясовано, що в сім’ях з низьким рівнем культури, освіти та матеріального забезпечення, де проявляється брутальність, пияцтво, побої і жорстокість, рівень віктимності у дітей високий.

З другого боку, сім’ї з високим рівнем матеріального забезпечення та освіти батьків теж мали дітей зі значно більшим, ніж в контролі, рівнем віктимності. Особливістю виховання дітей в цих сім’ях було те, що батьки мало часу приділяли взаєминам з дітьми, діти їм не довіряли, відносини їхні були нестабільні, частіше директивні, а відсутність душевної теплоти компенсувалась матеріальними нагородами.

Вивчаючи показники самовідношення до особистості, ми знайшли різницю не тільки між зґвалтованими і контрольними досліджуваними, але й між підгрупами, які відносились до родин з низьким і високим матеріальним забезпеченням.

Виявилось, що перші склали групу „залежних”, для яких властива знижена самооцінка і високі показники: підозрілості – 5,7±1,42 балів (контроль 4,0±0,86), тривожності – 5,8±1,42 балів (контроль 4,6±0,76), дратівливості – 5,5±1,30 балів (контроль 2,3±0,67). Водночас, дівчата з підгрупи з високим матеріальним забезпеченням та освітою батьків, були віднесені до „незалежних”, з підвищеною самооцінкою. Для них характерні: підвищене занепокоєння – 7,9±0,76 балів (контроль 2,3±0,67), схильність до авантюризму і бажання звернути на себе увагу – 8,3±1,11 балів (контроль 6,3±1,14), прагнення нових контактів, висока довірливість – 8,2±1,37 балів (контроль 4.0±0,86). У них зухвала форма спілкування з демонстрацією своєї переваги, схильність до провокаційних дій. Безумовно, такі властивості особистості неповнолітніх можна вважати їхнім  віктимним потенціалом, який при відповідних умовах викликає віктимну поведінку цих осіб, втручаючи їх в криміногенні обставини.

Вивчаючи особистісні якості зґвалтованих неповнолітніх ми виявили, що для них властиві високі показники емоційної нестійкості, довірливості, тривожності та низький самоконтроль. Особливо відрізнялись від контрольних показників дані шкал депресивності 7,4±1,08 балів в групі з низьким 7,2±1,03 балів і з високим рівнем матеріального забезпечення (контроль 5,5±1,03); дратівливості – 7,3±0,96 балів та 7,6±0,86 балів в тих самих підгрупах (в контролі 6,5±1,24); невротичність – 6,8±1,05 балів і 7,8±0,89 балів в підгрупах з низьким і високим достатком (контроль 5,4±1,1).

Отже, отримані дані дозволяють допустити, що особи, які мають такі особистісні якості в здійсненні злочину самі грають помітну роль.

Що стосується впливу зґвалтування дівчат на їх психіку, то це було перевірено через 3, 6 і 12 місяців після скоєння цього злочину. Встановлено, що гострота почуттів, згадувань, труднощів у спілкуванні, а також загальний індекс посттравматичних реакцій повільно, з часом зменшуються. Але негативні зміни в психіці потерпілих залишаються і через 12 місяців після зґвалтування. Причому, наприклад, загальний індекс посттравматичних реакцій, більш ніж в три рази більше контрольних показників навіть через рік після сексуального злочину (відповідно 41,77±5,05 балів через рік і 13,68±3,34 балів – в контролі).

          Дослідження змін рівня різних видів тривожності у зґвалтованих дівчат дало змогу впевнитись, що і ці показники зростають. Виявлено збільшення в порівнянні з контролем в два і більше рази рівня шкільної, самооціночної, міжособистісної та магічної тривожності. При цьому, зґвалтовані 14-15 - літні дівчата за рівнем загальної тривожності, превалюють над потерпілими 16-17 років. У перших цей показник, в порівнянні з контролем, збільшується в два рази: від 55,1 до 62,7 балів, а у других в 1,75 рази: від 62,7 до 102,9 балів.

При визначенні Я-концепції жертв насилля встановлено, що показники самооцінки зґвалтованих в більшості випадків низькі. Водночас за такими шкалами як зовнішність, фізична привабливість, популярність серед ровесників, впевненість в собі, дівчата з родин де високе матеріальне забезпечення, часто мали показники більші ніж в контролі. Наприклад, за оцінкою своєї зовнішності та фізичної привабливості в контрольній групі одержано 7,3±1,34 балів, а в згаданій підгрупі 12,5±2,46 балів.

Дослідження рівня мотивації зґвалтованих свідчить, що за всіма шкалами у них він менший, ніж у їхніх однолітків з групи контролю. Крім того, виявлено, що показники мотивації постраждалих 16-17- літнього віку, після злочину, знижуються на значно більшу величину, ніж аналогічні показники у 14-15- літніх жертв насилля. Це означає, що мотиваційне відношення до навчання і школи у перших різко негативне, а у других занижене.

Третій розділ „Соціально-психологічна і правова профілактика віктимної поведінки та умови захисту неповнолітніх від сексуального насилля”. Дослідивши соціальні умови та прояв особистісних якостей у жертв зґвалтування ми прийшли до висновку, що останні, в порівнянні з не постраждалими від цього злочину, досить сильно змінюються. Але погодитись з тим, що виявлені якості постраждалих являються ознаками їхньої віктимності (як зазначається в більшості досліджень), ми не можемо. Так як зафіксовані зміни в їхній психіці є результатом психічної травми і тому необхідний пошук таких підходів та методів, які б дали змогу виявити віктимність неповнолітніх до сексуального злочину.

Серед усіх даних, одержаних нами, критерії визначення соціалізації підлітків, умови їх життя та виховання в сім’ї, рівень культури, освіти та матеріального забезпечення батьків, а також сукупність їхніх відношень до своїх дітей – це ті параметри, які навіть після скоєного злочину змінюються в найменшій мірі в порівнянні з особистісними якостями постраждалих. В зв’язку з цим нам необхідно було вирішити питання: діагностика яких соціально-психологічних умов та якостей особистості дозволить встановити наявність у неповнолітніх віктимної поведінки, демонстрування якої в умовах пов’язаних з ризиком, зробить її жертвою зґвалтування?

         Для відповіді на це питання було вирішено провести дослідження за методикою програмованого спостереження. Із загальної вибірки зґвалтованих дівчат було відібрано 48 осіб, які розділились на підгрупи за віком: 14-15 та 16-17- річні і рівнем достатку в сім’ї: з низьким та високим. Дані стосовно заповнення карти Д.Стотта були отримані від учителів та психологів шкіл, які спостерігали за дівчатами до скоєння злочину.

З метою об’єктивізації визначення віктимності неповнолітніх, досліджувались якості особистості дівчат, які не були зґвалтовані. Вся вибірка в кількості 261 осіб була розділена на підгрупи 14-15- літні (n=65), 16-17 - літні (n=62), з низьким (n=70) та високим (n=64) матеріальним забезпеченням.

Одержані дані свідчать про те, що дівчата з підгруп 14-15 та 16-17 - літніх мали показники тривожності на рівні груп контролю, які були отримані нами раніше. Водночас підгрупи, які жили в сім’ях з низьким і високим матеріальним забезпеченням, мали значно більші показники за всіма шкалами, хоча при цьому, якщо їх порівняти з аналогічними у зґвалтованих дівчат, то вони були меншими у середньому на 2-6 балів. При цьому, в першій підгрупі (з низьким матеріальним рівнем) показники особистісної тривожності вище в порівнянні з тими дівчатами, які живуть в заможних сім’ях.

Слід зазначити, що неповнолітні з обох названих підгруп мали показники різних видів тривожності більше 20 балів, а загальний рівень тривожності більше 70 балів. Це може бути діагностичним критерієм, а саме, якщо при діагностиці рівня віктимності неповнолітніх визначаються  показники вище 20 і 70 балів – це особи з високим рівнем віктимності і (відповідно методиці) їх треба віднести до груп ризику та проводити з ними профілактичну та психокорекційну  роботу.

Для отримання більш чіткого уявлення про вплив взаємовідносин в сім’ях з різним рівнем благополуччя на формування віктимності дітей, ми провели дослідження з тими самими підгрупами, з’ясовуючи рівень відносин між батьками та дітьми. Отримані дані свідчать про суттєву різницю в показниках досліджуваних відношень. При цьому, знову в підгрупах 14-15 та 16-17 - літніх показники були близькі до даних з контрольної групи. Але діти із сімей, як з низьким, так  з високим матеріальним забезпеченням, відрізнялись від згаданих підгруп на рівні 2 балів. Тобто в обох типах сімей, де з вихованням дітей спостерігаються проблеми, проявляється погіршення взаємовідносин між батьками і дітьми.

При цьому, слід наголосити, що не сам по собі матеріальний та освітній рівень, а саме емоційна холодність, автономність, директивність, непослідовність виховної тактики формує емоційно-вольове неблагополуччя їх дітей. А вже як другорядне, яке являється його наслідком, відбувається розвиток та посилення у них дратівливості, тривожності та депресивності, які відмічаються в більшості досліджень, як ознаки і навіть як критерії віктимності.

Таким чином, визначення відношень між батьками та дітьми також може бути діагностичним критерієм ступеня віктимності неповнолітніх, оскільки в підгрупах як з низьким, так і з високим матеріальним рівнем (а по суті справи з поганим вихованням дітей) показники в групах зґвалтованих і не жертв цього злочину, дуже близькі. При цьому, слід пам’ятати, якщо за шкалами методики „Підлітки про батьків” показники будуть більше 4 балів – то це можна вважати підтвердженням віктимності цих осіб та відносити їх до груп ризику, т. я. в криміногенній ситуації вони поведуть себе так, що раніше інших можуть стати жертвами сексуального злочину.

Аналіз показників особистісних якостей усіх чотирьох підгруп тієї ж вибірки (n=261) за методикою FPI дав можливість отримати ту саму закономірність. А саме – підгрупи з низьким і високим рівнем освіти, культури та матеріального забезпечення батьків відрізнялись від дівчат, в сім’ях яких був середній достаток, але їм було притаманне добре виховання дітей. Визначені відрізнення були в межах 1-1,5 балів.

Слід особливо підкреслити, що аналіз досить великої кількості неповнолітніх, які не були зґвалтовані, дає можливість припустити, що отримані відрізнення в групах з низьким рівнем виховання і з нормальним його рівнем, і є саме ті відмінності, які свідчать про більш високу віктимність у цих осіб. А врахування рівня виховання може бути діагностичним критерієм, який треба використовувати як перший етап для визначення віктимності. Хоча для висновку про рівень віктимності необхідно вивчити і  особистісні якості неповнолітньої особи і, накінець, зрозуміло, що тільки інтеграція всіх даних про неї, тобто аналіз як соціальних, так і психологічних даних, може дати уяву про її віктимність. Причому саме кількісне визначення цього процесу дає можливість віднести конкретну особу до групи ризику, прогнозувати її слабку стійкість до злодійських посягань ґвалтівника та проводити з нею цілеспрямований комплекс виховних і профілактичних заходів, щоб ця особа не стала жертвою сексуального злочину.

Останній підрозділ третього розділу присвячений саме цій проблемі. Тобто соціально-психологічним та правовим аспектом захисту неповнолітніх від насильства та профілактики їхньої віктимності.

Перш за все тут обґрунтовується доцільність використання психокорекційних методів для зменшення негативних проявів в психіці постраждалих від зґвалтування. До цих методів можна віднести групу поведінкових; для корекції використовується також когнітивний підхід; досить ефективна раціонально-емотивна терапія, яка частіше всього проводиться груповим методом. Всі ці методи бажано приміняти тільки після налагодження психологічного контакту, довіри та відвертості в спілкуванні потерпілої з психологом. А починати треба з засвоєння пацієнткою методів релаксації.

Далі аналізується правова основа боротьби з насиллям. З цією метою надається тлумачення деяких положень та статей кримінального кодексу України, які стосуються сексуальних злочинів та конкретно зґвалтування неповнолітніх. Надаються конкретні рекомендації потерпілим: а саме до яких організацій звертатись після скоєння злочину. І крім того, які юридичні норми слід знати кожній неповнолітній особі.

Стосовно профілактичних дій обґрунтовується формування у неповнолітніх уміння за сукупністю „сигнальних” ознак визначити загрозливий характер ситуації, яка складається на ранніх її етапах, оцінити та прогнозувати її подальший розвиток і, в зв’язку з цим, регулювати свої дії таким чином, щоб не стати жертвою сексуального злочину.

В кінці підрозділу містяться матеріали, які розкривають основні положення соціально-психологічного, педагогічного та юридичного аспектів профілактики віктимності неповнолітніх. Підкреслюється необхідність створення служб соціально-психологічного та медичного контролю за сім’ями де є неповнолітні, виявлення осіб з високим рівнем віктимності, формування з них груп ризику та здійснення психологічного моніторингу і психокорекції. Створення спеціалізованих сексологічних, реабілітаційних центрів, де постраждалі від сексуальних злочинів могли б отримати медичну, психологічну та юридичну допомогу.

ВИСНОВКИ

1. У результаті теоретичного аналізу встановлено, що проблема віктимності неповнолітніх жертв зґвалтування тільки починає розроблятися. Переважна більшість авторів вважають: чим вище рівень віктимності неповнолітніх, тим більше ймовірність того, що вони можуть стати жертвою сексуального насильства. Вважається, що наслідком останнього є розвиток у них цілого ряду негативних змін у психіці. Однак у більшості досліджень рівень віктимності визначається вже у жертв зґвалтування, тобто після здійснення злочину, який сильно травмує психіку. Тому, якщо вважати, що потенційні жертви мають високу віктимність, то її рівень потрібно визначати до скоєння злочину, а не після нього. Причому, для реалізації такого підходу необхідно підібрати й апробувати такі методи дослідження, які дозволили б визначити параметри, що змінюються в результаті злочину в найменшій мірі.

2. Для визначення рівня віктимності у неповнолітніх, які не постраждали від зґвалтування, найбільш об'єктивну інформацію дозволяють отримати наступні методи: карта Д. Стотта (методика програмованого спостереження), причому з 16 її симптомокомплексів для визначення віктимності працюють тільки шість. Тому її діагностику необхідно проводити за цими  шести симптомокомплексами. Осіб, у яких показники за ними вище чотирьох балів треба відносити до групи ризику, тому що у них рівень віктимності високий.

За методикою “Підлітки про батьків” при показниках вище чотирьох балів за шкалами директивності, автономності, непослідовності і ворожості цих осіб можна вважати з високим рівнем віктимності. При використанні методики “Діагностика особистісної тривожності”, якщо за кожним видом тривожності у конкретної людини буде більше 20 балів, а загальний рівень тривожності більше 70 балів, то це також показник високого рівня віктимності даної особи.

Крім названих методів для визначення віктимності можна також використовувати шкалу мотивації школярів, FPI, методику САМОАЛ, діагностику Я-концепції, опитувальник 16 PF Кетела.

3. Встановлено, що параметрами, які в найменшій мірі змінюються після зґвалтування неповнолітніх, є умови їх життя, виховання, відносини з батьками й однолітками в школі. Тому ці параметри потрібно визначати в першу чергу. Показано, що формування і ступінь прояву віктимності у неповнолітніх визначається сукупністю взаємодії соціально-психологічних факторів. До них відносяться умови в родині підлітка: неповна родина, низький матеріальний рівень життя, нервозність, брутальність, непристойність, ворожість, автономність і непослідовність батьків у відносинах з дітьми – це основні фактори, які деформують соціалізацію неповнолітніх та збільшують ступінь віктимізації особистості.

Однак до складу зґвалтованих неповнолітніх з високим рівнем віктимності входять особи, які живуть у заможних родинах та високим рівнем освіти батьків. При цьому, за оцінками підлітків і за результатами бесід з ними, встановлено, що в цих родинах батьки дуже мало уваги приділяють вихованню дітей: у них низький позитивний інтерес до їх життя, до кола спілкування, до захоплень. Автономність і директивність батьків спричиняє відсутність психологічного контакту і рідкий прояв щиросердечної теплоти до дітей. При цьому, чим гірше рівень виховання в родині, тим у більшому ступені у дітей виявляється дратівливість, тривожність, депресивність, тим більше сформована соціальна боязкість і залежність від обставин.

Тому аналіз сімейної атмосфери, виховання й у цілому рівня соціалізації неповнолітніх – це один з основних факторів і умов об'єктивного визначення віктимності їх поведінки.

4. До психологічних факторів, що впливають на формування і прояв віктимності у неповнолітніх, відносяться: ціннісні орієнтації, комунікативна, мотиваційна й емоційно-вольова сфера, Я-концепція.

Ціннісні орієнтації потерпілих від насильства неповнолітніх деформовані в порівнянні зі своїми однолітками. Жертви зґвалтування орієнтовані на одержання “гострих” відчуттів, на малу потребу в пізнанні і навчанні, у творчості; основними цінностями для них є: погоня за задоволеннями, новими емоціями, враженнями, бажання подобатися; для них характерно сексуально орієнтована поведінка, тому що одна з найважливіших потреб у цих осіб – це взаємини з представниками протилежної статі, до яких виявляється підвищений інтерес.

5. Зґвалтування неповнолітніх викликає у них зростання різних видів тривожності, у порівнянні з контролем, у 2-2,5 рази. Особливо збільшуються показники міжособистісної тривожності: для осіб з контрольної групи у 14-15-літніх - 13,1 балів, у 16-17-літніх - 15,6 балів; в експериментальній групі – у перших – 28,7 балів, а в других – 27,2 балів. При цьому, загальна тривожність у 14-15-літніх жертв сексуального злочину дорівнює 109,7 балів, у 16-17-літніх - 97,7 балів, проти контролю, відповідно, 55,1 балів і 62,7 балів.

Встановлено вікові розходження в прояві самооцінної, міжособистісної, магічної і загальної тривожності в зґвалтованих школярок. Так у 14-15-літніх ці показники на 1,5 – 2 бали вище, ніж у 16-17-літніх, тобто негативний вплив зґвалтування на психіку в перших більш інтенсивний, ніж у других. Показано, що потерпілі з високим рівнем тривожності (більше 20 балів) відносяться до групи ризику і мають потребу в психологічній корекції і психотерапії, тому що вони можуть зазнати психічних і соматичних захворювань.

6. У структурі особистості неповнолітніх, які отримали психічну травму в результаті сексуального злочину, відбувається деформація мотиваційно-потребової сфери. Так, показники за всіма шкалами у потерпілих менше в 2 – 2,5 рази, ніж у їхніх однолітків із групи контролю. Вікові розходження в зміні мотивації після зґвалтування зводяться до того, що на 16-17-літніх цей акт діє сильніше, у плані зниження показників мотивації (крім тривожності, яка збільшується у 14-15-літніх жертв).

Встановлено, що в 14-15-літніх потерпілих четвертий рівень мотивації, тобто для них властиве переживання “шкільної нудьги” або негативне відношення до навчання. Для 16-17-літніх характерний п'ятий, найнижчий рівень мотивації, який відповідає різко негативному відношенню до навчання.

7. Я-концепція зґвалтованих неповнолітніх також змінюється: рівень самооцінки у жертв сексуального злочину може бути як заниженим (у 2,5 рази), так і завищеним (у 3 рази більше, ніж у контролі). Як правило, особи з родин з малим матеріальним достатком і рівнем  культури батьків мають низьку самооцінку, вони визначаються як “залежні”, а дівчата з родин з високим достатком самооцінку завищують – це “незалежні” особи. Відрізняються вони також за шкалою зовнішність: у перших показники за нею низькі, а в других – високі.

На підставі Я-концепції в обох підгрупах досліджених формуються дезадаптивні взаємини з оточуючими і негативне відношення до своєї діяльності, при цьому вони виявляють підвищену віктимність у своїй поведінці. Так, особи з завищеною самооцінкою (“незалежні”) характеризуються прагненням звернути на себе увагу (F8), бажанням нових контактів, дуже високою довірливістю (F), прагненням добре проводити час, широко жити, при цьому вони виявляють підвищене занепокоєння, дратівливість (F1), схильність до ризику (F).

Поведінка дівчат із завищеною самооцінкою характеризується зухвалим стилем спілкування і зовнішності, демонстрацією своїх переваг, краси – вони мімікою і поглядом запрошують до спілкування, схильні до авантюрних вчинків.

Дівчата із заниженою самооцінкою (“залежні”) мають високу підозрілість (L), прагнення до домінування, як способу особистісного захисту, лабільність настрою, складність контролю над своїми емоціями, високий рівень депресивності (F3) і тривожності (F11), проблематичність в спілкуванні з оточуючими (F8).

Особливості їхньої віктимної поведінки виявляються у невпевненості в собі і своїх діях, в агресивності (F2), у боязкості і беззахисності. Саме підпорядкованість (E), конформність (Q3) – це ті якості особистості неповнолітніх, які в кримінальній ситуації і при наявності “тиску” на них ґвалтівника приводять до відсутності опору і до здійснення сексуального злочину. Надмірно занижена чи завищена самооцінка є прогностичним фактором у визначенні ступеня віктимності потенційної жертви зґвалтування.

8. Зґвалтування неповнолітніх дівчат приводить до виникнення в їхній психіці негативних змін, що надалі трансформуються в типові посттравматичні стресові розлади, які виявляються у формі симптомів трьох основних симптомокомплексів: вторгнення, уникання і гіперзбудження. При цьому інтенсивність і тривалість прояву симптомів посттравматичного стресового синдрому зґвалтування згодом, через 3 - 6 і 12 місяців після зґвалтування, змінюються неоднозначно. Симптомокомплекси вторгнення і гіперзбудження слабшають: від 4,86 балів через 3 місяці, до 7,86 через 6 місяців і через рік до 7,41 балів. Гіперзбудження міняється таким чином: через 3 місяці – 8,32 балів, через 6 місяців – 7,21 балів, а через 12 місяців – 6,72 балів.

У той же час симптомокомплекс уникання і сумарна оцінка впливу травматичної події кількісно ростуть: перший – від 5,44 балів (через 3 місяці) до 7,14 балів (через 6 місяців) і, нарешті, до 9,45 балів (через 12 місяців); а другий – від 18,62 (через 3 місяці), до 22,21 балів (через 6 місяців) і до 23,58 балів (через 12 місяців).

Діагностика ступеня впливу зґвалтування на психіку неповнолітніх дозволила установити зниження  в часі травматичних переживань, таких як: почуття жертви під час злочину (А), спогади про те, що трапилося (В), труднощі спілкування з оточуючими (С), порушення емоційно-когнітивного і мнемічного характеру (F).

Однак оцінка власне посттравматических розладів психіки жертв сексуального насильства згодом після нього зростає: від 7,14 балів (через 3 місяці) до 11,48 балів (через 6 місяців) і до 13,24 балів (через 12 місяців). А загальний індекс посттравматичної події, у порівнянні з контрольною групою, у потерпілих більше в 3  рази. Отже, сумарні негативні зміни в психіці жертв сексуального насильства дуже істотні і виявляються вони навіть через рік після здійснення зґвалтування.

9. Для психологічної корекції негативних змін у психіці зґвалтованих неповнолітніх рекомендується застосовувати наступні технології. Поведінкові методи: занурення в ситуацію травми і систематична десенситизація.

Когнітивно-поведінкові методи: зупинка думок, керовані самодіалоги, схована репетиція. Можна також використовувати раціонально-емотивні і групові методи психокорекції, особливо у випадках стійкого прояву симптомів посттравматичного стресового синдрому зґвалтування. Усі методи психокорекції необхідно проводити, попередньо навчивши пацієнтів релаксації та саморегуляції.

Правові основи боротьби із сексуальними злочинами повинні базуватися на знанні неповнолітніми головних положень діючого законодавства, усвідомленої необхідності виконувати юридичні вимоги, а при здійсненні злочину – знати, коли і як правильно заявити в правоохоронні органи про те, що трапилося.

Психологічну основу профілактики віктимності неповнолітніх жертв сексуальних злочинів складають встановлені соціально-психологічні фактори віктимності їхньої поведінки і психолого-правових наслідків зґвалтування. Розроблена  психолого-правова профілактична програма може використовуватися в навчально-виховних закладах для превентивної роботи з батьками та неповнолітніми, які складають групи ризику: потенційними ґвалтівниками і потенційними жертвами зґвалтування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Воронова Ю.В. Состояния и свойства личности несовершеннолетних жертв изнасилования // Вісник Харківського університету. – Харків, 2003. - № 599. – С. 75-78.

2. Воронова Ю.В. Значення самооцінки особистості неповнолітніх жертв сексуального зґвалтування // Наукові записки Харківського військового університету. – Харків, 2004. - № 45. – С 191-195.

3. Воронова Ю.В. Соціально-психологічні особливості особистості неповнолітніх, які були зґвалтовані // Право і безпека. – 2004. - № 3’4. – С. 202-205.

4. Воронова Ю.В. Вплив сексуального насильства на особистість неповнолітніх // Наука і освіта. - Спец. вип.: ”Психологія особистості: досвід минулого, погляд у майбутнє”. – Одеса, 2004. - № 6-7. – С. 52-55.

5. Воронова Ю.В. Дослідження відхилень у поводженні жертв сексуального зґвалтування // Формування та розвиток особистості в умовах вищих навчальних закладів МНС України.  – Харків: Академія пожежної безпеки України, 2003. – С. 16-18. (І міжвузівська науково-практична конференція, Харків, 2003).

АНОТАЦІЇ

Воронова Ю.В. Соціально-психологічні детермінанти віктимної поведінки неповнолітніх жертв сексуальних злочинів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.06. – юридична психологія. Національний університет внутрішніх справ. МВС України. Харків, 2005.

У роботі здійснений аналіз соціально-психологічних та правових факторів, які впливають на формування та прояв віктимності у жертв сексуальних злочинів. Визначено, що умови виховання неповнолітніх від 14 до 18 років, їхні взаємовідносини з батьками та однолітками, це фактори, які впливають на рівень їх віктимності. Встановлено, що діти, які живуть в сім’ях з низькою культурою, рівнем матеріального достатку та освіти батьків мають занижену самооцінку і при цьому у них високий рівень віктимності. Однак дівчата, які живуть в сім’ях з гарним матеріальним достатком та освітою батьків мають завищену самооцінку і теж достатньо високий рівень віктимності.

Результати дослідження свідчать про індивідуально-психологічні умови та фактори віктимності. До них належать ціннісні орієнтації, комунікативна, мотиваційна та емоційно-вольова сфера і Я-концепція. Чим вище рівень віктимності, тим в більшій мірі згадані психологічні фактори відрізняються від контрольних показників.

В дисертації доведено, що визначення рівня віктимності слід проводити у осіб, які ще не постраждали від сексуального злочину і у них немає негативних змін в психіці.

Встановлено, що зґвалтування неповнолітніх приводить до виникнення у них посттравматичних стресових розладів, які проявляються і через рік після скоєння злочину.

Дається обґрунтування методів боротьби з сексуальними злочинами; приводяться сучасні технології соціально-психологічної та правової профілактики віктимності неповнолітніх.

Ключові слова: віктимізація неповнолітніх, сексуальні злочини, фактори віктимності, профілактика віктимності та зґвалтування.

Воронова Ю.В.  Социально-психологические детерминанты виктимного поведения несовершеннолетних жертв сексуальных преступлений. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.06 – юридическая психология. Национальный университет внутренних дел. МВД Украины. Харьков, 2005.

В исследовании осуществлен анализ социально-психологических и правовых факторов, влияющих не формирование виктимного поведения несовершеннолетних жертв сексуальных преступлений и обоснована их психолого-правовая защита и профилактика. Исследовались 14-18 летние изнасилованные особи женского пола.

Установлено, что условиями формирования виктимности несовершеннолетних являются факторы социализации. Плохое воспитание детей в семье, низкий уровень культуры, образования и материального достатка, а также автономность, непоследовательность, директивность родителей – это все факторы, обуславливающие формирование виктимности детей.

Семьи, где родители имеют высокий уровень образования и материального достатка, но очень слабый контакт и непоследовательность во взаимоотношениях с детьми также имеют высокий уровень виктимности. Показано, что в семьях первого типа дети с заниженной, а второго типа – с завышенной самооценкой. Однако в обоих типах семей дети имели высокий уровень виктимности.

Установлены также психологические факторы виктимности несовершеннолетних. К ним относятся деформированные ценностные ориентации, отрицательные изменения в коммуникативной, мотивационной и эмоционально-волевой сферах. В личностных характеристиках изнасилованных несовершеннолетних доминируют такие качества как погоня за удовольствиями, новыми эмоциями, впечатлениями, обостренное желание нравиться. У этих особей обнаружены повышенные уровни тревожности, раздражительности, агрессивности, депрессивности. При этом эти лица имеют слабые способности к саморегуляции, они доверчивы, конформны. При таком сочетании личностных качеств, оказавшись в условиях, связанных с риском, эти лица проявляют высокий уровень виктимности и становятся жертвами сексуальных преступлений.

В диссертации обосновано, что факторами в наименьшей степени изменяющимися даже после изнасилования, являются условия в семье и школе. В связи с этим обосновывается целесообразность обязательного исследования условий жизни несовершеннолетних и доказывается необходимость осуществления этого у лиц, которые не были подвержены насилию. Иначе говоря, для объективного определения условий и факторов формирования виктимности диагностировать их нужно до изнасилования, а не после него, как делают большинство исследователей.

В связи с решением этой задачи в диссертации апробирован и предлагается комплекс методов, используя который можно будет определить уровень виктимности у несовершеннолетних. Применение его на большой выборке (n=261) несовершеннолетних позволяет выделить группы риска, которые нуждаются в психокоррекции и психотерапии.

В отдельной серии исследования установлены негативные изменения, возникающие в психике изнасилованных несовершеннолетних, при этом обнаружены типичные симптомы посттравматического синдрома изнасилования, которые не исчезают и через 12 месяцев после сексуального преступления.

В заключение приводится и обосновывается целесообразность современных технологий психокоррекции посттравматических изменений в психике пострадавших. Разработана и предлагается программа для несовершеннолетних по профилактике виктимности и сексуальных преступлений.

Обосновывается также комплекс мероприятий, призванный обеспечить социально-психологическую и правовую защиту несовершеннолетних от изнасилования и принципы профилактики этого преступления среди молодежи.

Ключевые слова: факторы виктимизации, виктимизация несовершеннолетних, сексуальные преступления, профилактика виктимности и изнасилования.

Voronova J.V. Social and psychological determinants of minor victims’  behaviour of  sexual crimes. - the Manuscript.

The dissertation  for a candidate’s of psychological  sciences degree  on a speciality 19.00.06 - juridical psychology. National University of Internal Affairs. The Ministry of Internal Affairs of Ukraine. Kharkov, 2005.

In research the analysis of social - psychological and legal factors which influence formation and display victimology at victims of rape is carried out. It is established, that conditions of education of minors from 14 till 18 years, their mutual relations with parents and classmates are those factors which influence their  level of victimisation. It is established, that children who live in families with low culture, a level of a material prosperity and education of parents have the underestimated self-estimation and thus a high  level of victimisation.

Results of research speak about individual - psychological conditions and factors of victimization. Valuable orientations, communicative, motivational, emotional - strong-willed sphere and the I-concept concern to them. If the level  of victimization is much higher, the   given psychological factors more differ from control parameters.

In the dissertation it is proved, that it is necessary to investigate a level  of  victimisation of girls who have not suffered from sexual violence and have no negative changes in mentality.

It is established, that rape of minors is the reason of occurrence of posttraumatic stressful frustration which are shown even in one year after a crime.

Ways and methods of struggle against violence are offered; modern technologies on social - psychological and legal preventive maintenance of minors’ victimisation are resulted.

Key words:   victimisation of minors, sexual crimes, factors of victimisation, preventive maintenance of victimisation  and rapes.


1. Лабораторная работа 7
2. ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА Актуальность и практическая значимость для обучающихся- Информатические поняти
3. Рентабельность инвестиционного проекта Индекс доходности представляет собой отношение приведенных до.html
4. Суматранские барбусы альбиносы
5. Семья в ценностных ориентациях
6. Общественные отношения по организации и деятельности судебной власти
7. Оффшорные юрисдикции, их характеристика
8. экономической системы -источник воздействия ~-отдельные люди или группы людей I- S-Элементами управлен
9. а Должен признаться что в настоящее время нахожусь в затруднительном положении
10. оводовое заболевание вызываемое личинками желудочнокишечных оводов сем
11. Российский государственный профессиональнопедагогический университет Институт экономики и управления
12. потайном месте
13. Курсовая работа- Техника добывания соболя в Мазановском районе
14. Александр Блок Жизнь и творчество Влияние творчества Блока на поэзию Анны Ахматово
15. Тема- технічне обслуговування плотерів Мета- навчитися обслуговувати плотервизначати помилки та вміти вип
16. реферату- План рахунків бух
17. Тема- Ревизионная деятельность в банке Направление подготовки 080200 Менеджмент Профиль подготовк
18. на тему- Государственная тайна Выполнил -Проверила- Ст
19. первых для объяснения других явлений процесса резания и вовторых для расчета инструментов приспособлени
20. Вариант 3 Женщина 24 года