Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Про охорону праці Кодексу законів про працю України Закону України

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


  1.  Законодавча база України про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємопов'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов'язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці" від 1992 року з урахуванням подальших поправок, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому законові.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з урахуванням подальших поправок. Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також "Основи законодавства України про охорону здоров'я" з урахуванням подальших поправок, що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. "Основи законодавства України про охорону здоров'я" передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); потребують проведення обов'язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" з урахуванням подальших поправок встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України "Про пожежну безпеку" з урахуванням подальших поправок визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актів прийнято відповідно до Закону "Про охорону праці" для регулювання окремих питань охорони праці. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в країні.

Кодекс законів про працю України був затверджений 10 грудня 1971 року

Законом N 322-VIII. Сьогодні він існує з рядом змін та внесень, які затверджувалися протягом 1973 - 2007 рр. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року. Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері  забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної  служби  і  здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року. Відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Всі виробничі та адміністративно – побутові приміщення товариства цеху повинні бути забезпечені необхідною кількістю засобів пожежогасіння (пожежними кранами і рукавами, вогнегасниками, пожежними щитами, ящиками з піском, сигналізацією). Кількість і розташування засобів пожежогасіння узгоджується з пожежною частиною. Використовувати засоби пожежогасіння можна тільки за призначенням. Весь персонал повинен знати розташування засобів пожежогасіння, способи виклику пожежної охорони (телефон 01 або сповіщувача).

5. ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці,

їх основні обов'язки і права

Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.

Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

— виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

— забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють у межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

— своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

— використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше.

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.

Уповноважені з охорони праці мають право:

— безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;

— вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;

— вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

— вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю

за додержанням законодавства про охорону праці

Законом України «Про охорону праці» на профспілки покладено чимало повноважень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» представники профспілок беруть участь у вирішенні таких основних питань:

— в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;

— в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

— в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;

— у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів, у розробленні заходів щодо їх попередження;

— у підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;

— у розробленні пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праці колективного договору;

— в організації соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);

— у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці;

— у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого призначення на відповідність їх до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно з Законом України «Про охорону праці», є профспілковий комітет, його комісія з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України від 20 вересня 1994р.

Оскільки зміст роботи громадських інспекторів профспілкових комітетів та уповноважених з питань охорони праці трудових колективів багато в чому збігаються, то розгляд даного питання опускається, так як воно щодо уповноважених досить детально висвітлене в попередній частині підрозділу.

Підтвердженням сказаного може слугувати і той факт, що відповідно до Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів, останні можуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці. В той же час, за рішенням трудового колективу обов'язки уповноважених можуть бути покладені на громадських інспекторів з охорони праці профспілок. Разом з тим, необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дещо ширші права. Зокрема, він має право внести власнику, державним органам управління подання з будь-якого питання охорони праці та домагатися від них аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу профспілкового комітету, який підписав за дорученням трудового колективу колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з будь-яким керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує заходи або вимоги колективного договору, в тому числі і з питань охорони праці.

Значна роль профспілкових комітетів щодо профілактики травматизму та професійних захворювань. На засіданнях своїх колективних органів вони розглядають причини нещасних випадків, особливо з важкими наслідками і дають принципову оцінку діяльності власника щодо підвищення рівня безпеки праці на виробництві. Важливою функцією профспілкового комітету є захист інтересів членів профспілки та інших працівників (на їх прохання) при розгляді конфліктних ситуацій з будь-яких питань охорони праці.

4. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ, ЇХ ОСНОВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ПРАВА

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

— Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнагляд-охоронпраці);

— органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Міністерства екології та природних ресурсів України;

— органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожежної безпеки Міністерства внутрішніх справ України;

— органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Кожний із вищеперерахованих органів виконує функції в межах своїх повноважень, визначених положеннями про ці органи.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

— безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

— надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;

— зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

— притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

— надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

18. Засоби пожежогасіння поділяються на первинні і стаціонарні.

Стаціонарні установки підрозділяються на установки:

  1.  водяного і пінного пожежогасіння;
  2.  хімічного (газового і аерозольного) пожежогасіння;
  3.  гасіння водяною парою.

В якості первинних засобів пожежогасіння в цеху застосовують:

  1.  порошкові вогнегасники ВП-5Б;
  2.  вуглекислотні вогнегасники ВВК-5, ВВК-2;
  3.  азбестові, грубошерстні полотна;

висушений і провіяний пісок.

Вогнегасник порошковий ВП-5Б призначений у якості первинного засобу пожежогасіння для гасіння пожеж класу А (твердих речовин), класу В (рідких речовин), класу С (газоподібних речовин), електричних установок під напругою до 1000 В, а також загорянь у побутових умовах. Вогнегасник не призначений для гасіння загорянь лужних, лужноземельних металів і матеріалів, горіння яких відбувається без доступу кисню, та що вступають в реакцію з водою.

Вогнегасник ВП-5Б складається з корпусу, заповненого вогнегасящим порошком. На горловині корпусу за допомогою накидної гайки закріплена головка. На головці встановлена чека з кнопкою запуску, важіль і ручка. Вогнегасник оснащений гнучким рукавом і насадкою-розпилювачем. Принцип роботи заснований на використанні енергії стисненого газу для викиду вогнегасящої речовини.

Для приведення вогнегасника в дію, необхідно висмикнути опломбовану чеку, натиснути і відпустити кнопку пуску. При натисненні на кнопку запуску, голка проколює балон і робочий газ поступає в корпус вогнегасника, створюючи в ньому робочий тиск. При натисненні на важіль, вогнегасящий порошок через гнучкий рукав подається в осередок пожежі. Для припинення подачі порошку, необхідно відпустити важіль. На важіль натискати тільки після натиску на кнопку через 3-5 секунд. Гасіння здійснювати з підвітряного боку із відстані не менше 1 м.

Не допускається зберігання вогнегасника ВП-5Б поблизу нагрівальних приладів, попадання на вогнегасник атмосферних опадів, прямих сонячних променів, дія агресивних середовищ, нанесення ударів по корпусу. Заряджені вогнегасники ВП-5Б зберігаються і транспортуються у вертикальному положенні або під кутом 45° від вертикалі.

Вогнегасники вуглекислотні ВВК-2, ВВК-5 призначені для гасіння електродвигунів, електропроводки, трансформаторів під напругою, а також всіх видів горючих матеріалів.

Вогнегасники являють собою стальний балон, в горловину якого на конусній різьбі вкручений вентиль із сифонною трубкою. Розтруб вогнегасника приєднаний до корпусу вентиля шарнірами.

Вийнявши з підвіски, вогнегасник підносять можливо близько до місця загоряння, повертають розтруб в осередок пожежі і повертають маховичок до упору, направляючи струмінь двооксиду вуглецю під полум’я, так як двоокис вуглецю буде відноситися вверх тягою гарячого повітря. Розтруб вогнегасника утримують в заданому напрямку за підвідні трубки, що мають пластмасове покриття.

При застосуванні вуглекислотних вогнегасників необхідно користуватися рукавицями, щоб запобігти отриманню обмороження рук.

Вогнегасники вимагають постійного догляду. Необхідно періодично оглядати і очищати від бруду і пилу зовнішні поверхні та деталі. Перевіряти цілісність запобіжників.

Температура зовнішнього середовища для зберігання не повинна перевищувати 50 °С (для вуглекислотних – не вище 30 °С).

Кожному вогнегаснику, що надійшов у експлуатацію, необхідно присвоїти порядковий номер, який позначається фарбою на корпусі вогнегасника, і завести на нього паспорт.

Вогнегасники, що не мають паспорта із зазначеним роком виготовлення або дати випробування перед зарядкою, до подальшої експлуатації не допускаються.

Пісок в ящиках слід регулярно перевіряти і при зволоженні або грудкуванні просушувати і просіювати.

Азбестове полотно, повсть рекомендується зберігати в металевих футлярах, періодично (1 раз на 3 місяці) просушувати і очищати від пилу.

Рукава внутрішніх пожежних кранів повинні бути завжди сухими, гарно скатаними, один кінець рукава повинен примикати до ствола. Пожежний кран і рукава, розташовані в шафі, повинні бути опломбовані.

16. Основні засади системи попередження пожеж

Система попередження пожеж об'єднується загальним поняттям — пожежна профілактика.

Пожежна профілактика — це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання можливого виникнення пожежі чи зменшення її негативних наслідків і створення умов для пожежогасіння.

Пожежна профілактика передбачає оцінку пожежної і вибухово-виробничої небезпеки та здійснення різних способів і засобів захисту:

  1.  технологічних (автоматичне блокування, сигналізація і ін.);
  2.  будівельних (димовидалення, легкорозбірні конструкції, шляхи евакуації, брандмауери і ін.);
  3.  організаційних (створення пожежно-рятувальних частин, газорятувальних служб і ін.).

Система попередження пожеж має забезпечувати необхідний рівень безпеки працюючих і матеріальних цінностей. Її призначення полягає у тому, щоб:

  1.  унеможливити виникнення пожеж;
  2.  у разі виникнення пожежі гарантувати максимальну безпеку людей;
  3.  забезпечувати одночасну пожежну безпеку як для працюючих, так і для матеріальних цінностей;
  4.  попереджувати та не допускати негативного впливу на працюючих небезпечних чинників пожежі.

Об'єкти, на яких пожежі можуть призвести до ураження працюючих унаслідок впливу небезпечних чинників, пов'язаних з пожежею, повинні розробляти чітку систему заходів попередження пожеж.

Вимоги до системи попередження пожеж

Основною вимогою до системи попередження пожеж є контроль і нагляд за процесами, які можуть спричинити загоряння.

Пожежа — це процес неконтрольованого горіння, а відтак система її попередження має включати:

  1.  контроль за джерелом теплової енергії;
  2.  контроль за горючим середовищем;
  3.  контроль та нагляд за взаємодією джерела запалювального й горючого середовища.

Попередити і запобігти пожежам можна шляхом дотримання таких вимог:

  1.  регламентації допустимих концентрацій горючих речовин у виробничому середовищі;
  2.  використання інгібіруючих (хімічно активних) і флегматизуючих (інертних) добавок;
  3.  регламентації допустимої концентрації кисню або іншого окислювача і контроль за складом повітряного середовища;
  4.  унеможливлення виникнення вибухонебезпечного середовища;
  5.  використання ефективної робочої й аварійної вентеляції та надійної герметизації абладнання;
  6.  вибору швидкісних систем сигналізації у випадку виникнення позаштатних ситуацій.

Розробка системи попередження пожежі має відповідати вимогам нормативно-технічної документації відповідно до конкретного виробничого процесу, залежно від пожежної небезпечності речовин та матеріалів, що використовуються, їх агрегатного стану, виду технологічного устаткування та норм технологічного регламенту.

Найбільш радикальними вимогами в системі попередження пожеж мають бути заходи щодо обмеження утворення горючого середовища та його мінімізації, а також по можливості заміна горючих речовин і матеріалів, задіяних у технологічних процесах на важкогорючі або негорючі.

Статистика і практика свідчать про те, що повністю виключити ймовірність виникнення пожеж неможливо, тому необхідно гарантувати зменшення їх негативного прояву за рахунок досконало розробленої системи їх попередження.

У кожному приміщенні повинна висіти табличка, на якій вказано прізвище відповідального за пожежну безпеку, номер телефону найближчої пожежної частини, а також розміщена інструкція з пожежної безпеки Протипожежні системи, установки, устаткування приміщень, будівель та споруд (протидимовий захист, пожежна автоматика, протипожежне водопостачання та інші захисні пристрої) необхідно постійно утримувати у справному робочому стані

У приміщеннях та кабінетах не дозволяється:

- застосовувати для миття підлоги та обладнання легкозаймисті або горючі речовини (бензин, ацетон, гас тощо);

- користуватися електронагрівачами з відкритою спіраллю;

- залишати без нагляду робоче місце, запалені пальники та інші нагрівальні прилади;

- сушити предмети, що можуть горіти, на опалювальних приладах;

- зберігати будь-які речовини, пожежонебезпечні властивості яких не досліджені;

- тримати легкозаймисті та горючі речовини біля відкритого вогню, нагрівальних приладів, пальників тощо;

- виливати відпрацьовані легкозаймисті та горючі рідини в каналізацію .

При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом:

O розділення будівлі протипожежними перекриттями на пожежні відсіки;

O розділення будівлі протипожежними перегородками на секції;

O влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях, по горючих матеріалах (гребені, бортики, козирки, пояси);

O влаштування протипожежних дверей і воріт;

O влаштування протипожежних розривів між будівлями.

http://pidruchniki.ws/#

Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:

— необережне поводження з вогнем;

— незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушенн5
правил їх монтажу та експлуатації;

— порушення режимів технологічних процесів;

— несправність опалювальних приладів та порушення правил їх
експлуатації;

— невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної
безпеки.

Дуже часто пожежі на виробництві спричинені необережним поводженням з вогнем. Під цим, як правило, розуміють паління в недозволених місцях та виконання так званих вогневих робіт. Вогневими роботами вважають виробничі операції, пов'язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагрівом деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин. До вогневих робіт належать: газо- та електрозварювання, бензино- та газорізання, паяльні роботи, варки бітуму та смоли, механічна обробка металу з утворенням іскор.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників дільниць, цехів, підприємств.

Місця для проведення вогневих робіт можуть бути постійними і тимчасовими. Постійні місця визначаються наказом керівника підприємства, а тимчасові — письмовим дозволом керівника підрозділу.

Виконавці робіт (електрозварювальники, газозварювальники, газорізальники, паяльники, бензорізальники та ін.) повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки відповідальними особами.

Місця проведення вогневих робіт повинні бути вільними від горючих матеріалав у радіусі не менше 5 м. Для газового зварювання застосовують такі речовини, як ацетилен, метан, пари бензину та гасу, що збільшує небезпеку пожежі та вибуху. Карбід кальцію слід зберігати на стелажах у закритих барабанах у сухому добре провітрюваному наземному приміщенні. Нижня полиця стелажа повинна розташовуватися на висоті 20 см від підлоги, щоб запобігти затопленню карбіду кальцію водою.

Перед проведенням тимчасових вогневих робіт розробляються заходи пожежної безпеки, сповіщається пожежна охорона, призначаються особи, відповідальні за забезпечення пожежної безпеки і після цього видається підписаний наряд — допуск на проведення робіт. Такий дозвіл дається на одну зміну. Після закінчення вогневих робіт зварювальник зобов'язаний оглянути місце роботи, полити водою горючі конструкції. Місце проведення робіт необхідно неодноразово перевірити протягом 2 годин після їх закінчення. Перед зварюванням ємкості, в котрих зберігалося рідке пальне, горючі гази, слід очистити, промити гарячою водою з каустичною содою, пропарити, просушити, провентилювати, зробити аналіз повітря. При зварюванні люки та пробки повинні бути відкритими.

Пожежі через виникнення коротких замикань, перевантаження електродвигунів, освітлювальних та силових мереж внаслідок великих місцевих опорів, роботу несправних або залишених без нагляду електронагрівальних приладів складають більше 25% всіх випадків. Короткі замикання виникають внаслідок неправильного монтажу або експлуатації електроустановок, старіння або пошкодження ізоляції. ,Струм короткого замикання залежить від потужності джерела струму, відстані від джерела струму до місця замикання та виду замикання. Великі струми замикання викликають іскріння та нагрівання струмопровідних частин до високої температури, що супроводжується займанням ізоляції провідників та горючих будівельних конструкцій, котрі знаходяться поряд. Струмові перевантаження виникають при ввімкненні до мережі додаткових споживачів струму або при зниженні напруги в мережі. Тривале перевантаження призводить до нагрівання провідників, що може викликати к займання.

У передмові до цієї праці ("Від редакційної колегії"), а також у статті голови редколегії Є. Кирилюка про наукові принципи видання наголошувалось" що автори його, переважно співробітники академічного інституту літератури, використали досвід своїх попередників, а науковою основою для них служать матеріалістичне розуміння художньої творчості, висхідні положення "ленінської теорії відображення, вчення про культурну спадщину, положення про наявність двох культур у кожній національній культурі у класовому суспільстві, ленінського принципу партійності літератури". Отже, щось нове (з точки зору методології) в новій "Історії..." ніби не передбачалося, але фактичний матеріал її все ж був позначений деякими новими поглядами, що випливали саме з останніх за часом написання праць О. Білецького. В періодизації літературного процесу, наприклад, крізь безлику хронологію проглядали спроби значно активніше, ніж у попередніх радянських "Історіях...", акцентувати на специфіці художньої творчості, а не тільки на тісних зв'язках и з суспільними процесами (зокрема, під час розгляду літератури часів Київської Русі і другої половини XVIII — початку XIX ст.); у прагненні повноти та об'єктивності осмислення кожного періоду з'явилась тенденція до розширення кола письменницьких імен та до супроводу їх не тільки класово жорсткими, а й естетичними характеристиками тощо. У передмові Є. Кирилюка з'явилося визнання, що "ми ще не дійшли до повної міри об'єктивності, але значно наблизились до неї"; це видно, зокрема, з того, що, хоча, скажімо, О. Олесь чи М. Вороний названі в "Історії..." поетами-декадентами, а про М. Хвильового, М. Івченка чи В. Підмогильного сказано, що в їхній творчості виявились "впливи ворожої ідеології", та все-таки їм відводилось у виданні більш-менш значне місце. Так само ширшою в "Історії..." була інформація про П. Куліша і М. Драгоманова, О. Кониського і Я. Щоголіва, М. Чернявського й А. Кримського, М. Філянського і П. Карманського, В. Пачовського і Б. Лепкого, Г. Косинку і М. Куліша, О. Слісаренка і Г. Епіка, М. Хвильового й О. Досвітнього, а також про багатьох письменників із покоління шістдесятників.

Дещо нове з'явилося в тих розділах восьмитомника, де розглядалися канонізовані соцреалізмом явища української класичної і радянської літератур — хрестоматійні твори давнього періоду, творчість І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, Ю. Яновського, А. Головка та ін. Це стало можливим завдяки тому, що протягом 60-х років опубліковано низку нових монографічних праць про них, здійснено повніші видання їхніх творів тощо. Хоча всі розділи були вражені корозією вульгарно-марксистської методології, яку сприйняла від своїх попередниць восьмитомна "Історія...", але відчувалося, що її автори в своєму мисленні були вже більш демократичними і намагалися далеко не кожне літературне явище "заштовхувати" в класові рамки, в прокрустове ложе "соціально зумовленої правди життя". Принаймні, в "Історії..." вже не знайдемо тверджень на зразок, що "Франко художньо відтворив процес первісного капіталістичного нагромадження", а сатирична поезія Шевченка "після Жовтня... допомагала духовному озброєнню радянських людей проти загрози буржуазно-поміщицької реставрації". Непорушними для авторів "Історії..." залишались тільки найзагальніші і тому найбільші вульгаризації марксистсько-ленінської естетики, зокрема — про "дві культури в кожній культурі", про "соціалістичну за змістом і національну за формою" літературу, про "партійність як вищу форму народності" тощо. Внаслідок цього вся українська література і надалі поділялася на "прогресивну" і "реакційну", у творах усіх письменників і надалі відшукувались риси "партійності", на основі чого робився висновок про "ворожість" цих письменників щодо народу чи про "відданість" йому. Засуджувались тільки царистські та сталінські "перегини" в поглядах на ці проблеми і трактування їх так званим буржуазним літературознавством та буржуазною історіографією. Найвагоміші роботи з цієї "буржуазної" сфери, як правило, замовчувались або піддавались нещадній критиці. Так, у переліку давніших праць з історії української літератури в цитованій статті Є. Кирилюка не згадуються ні "Історія українського письменства" С. Єфремова, ні "Начерк історії української літератури" Б. Лепкого, ні "Історія української літератури" М. Грушевського, ні "Історія української літератури" Д. Чижевського, зате висловлено нарікання, ніби "у нас, на жаль, немає багатотомної історії України" і це ускладнювало написання літературної історії. Про існування десятитомної "Історії України-Руси" М. Грушевського в самому восьмитомнику все ж згадано, але, звичайно, з від'ємним, "буржуазно-націоналістичним" знаком. Як і про "Історію українського письменства" С. Єфремова, котра схарактеризована всього лише лайливим словом "писання".

15. Пожежна безпека. 

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна і воєнізована. Воєнізована охорона створюється на об’єктах з підвищеною небезпекою. Крім того на підприємствах для посилення пожежної охорони організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні пожежні товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та службовців. При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної охорони (УПО) і його органи на місцях. До складу УПО входить Державний пожежний нагляд який здійснює:

Контроль за станом пожежної бепеки Розробляє і погоджує протипожежні норми і праила та контролює їх виконання в проектах і безпосередньо на об’єктах народного господарства Проводить розслідування і облік пожеж Організовує протипожежну профілактику.

Протипожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж, локалізацію їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі.

Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації.

Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії.

Горіння виникає коли є горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолєтова сіль,пероксид натрію, азотна кислота,хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо .

Горіння може бути повним і неповним. Повне – при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються натоксичні речовини.

Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є токсичні речовини (чадний газ,водень).

При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і супроводжується вибухом.

Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля поширюється перед фронтом полум’я із швидкістю звуку 330 м/с.

Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом речовин та матеріалів та їх показниками пожежо-вибухонебезпечності.

Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхняя концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.

Спалимість – це здатність речовини або матеріалу до горіння. Займання – це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини і матеріали поділяються на три групи:

Спалимі - речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися від джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення. До них відносяться всі органічні речовини.

Неспалимі – речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі, від джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це неорганічні матеріали, метали та ін.

Важкоспалимі – речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання, але не здатні горіти після його видалення. Це матеріали, які містять спалимі та неспалимі складові.

Температура займання – це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела запалювання виникає стійке горіння.




1.  Основні теоретичні положення Масову частку фракції матеріалу розміри якого менші від заданого значенн
2. тема включающая в себя центральную звезду Солнце и все естественные космические объекты обращающиеся во
3.  К этому привел ряд факторов однако основным является отсутствие государственного контроля за бизнесом и
4. 201 г. именуемое в дальнейшем.html
5. Пояснительная записка к проекту Федерального закона О внесении изменений в Федеральный закон О качест
6. Безопасность ведения горных работ и горноспасательное дело Вопросы к модулю 1 темы 15 1
7. начало XX вв.. Страны Европы осуществив модернизацию получили огромные преимущества по сравнению с оста
8. В каждом частичном процессе рабочие с помощью орудий труда воздействуют на предмет труда выполняя операции
9. Расчет механической части воздушных линий электропередачи
10. Реферат- Театр Но
11. экономический институт Курсовая работа по дисциплине ldquo;Организация производства
12. Структура личности и поведенческие типы
13. Эмпирические методы в психологии Москва 2007 Содержание- Введение Глава
14. Тема ПРОЕКТИРОВАНИЕ ЦИФРОВОЙ ПЕРВИЧНОЙ СЕТИ СВЯЗИ СОДЕРЖАНИЕ ВВЕДЕНИЕ
15. экономического значения малого предпринимательства в разрабатываемых концепциях и программах реформ С се
16. Экскалибур2 обнаружил неизвестную планетную систему
17. Тема- Природний декоративний камінь в інтрєрі та ектерєрі
18. ЛИМОНКА Эдуард Вениаминович Лимонов Савенко Статьи Полковника Ивана Чёрного в газ
19. Тема Обжалование решений и определений не вступивших в законную силу в кассационном порядке
20. Эзопов язык в баснях Крылова