Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Предмет міжнародного приватного права Сутність міжнародного приватного права

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-13


ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА НАУКА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

§ 1. Предмет міжнародного приватного права

Сутність міжнародного приватного права. Міжнародне приватне право — одна із складових приватного права, яке регулює майнові та особисті немайнові відносини громадян і юридичних осіб не тільки засобами національної правової системи, а й за допомогою відповідних міжнародних документів. Ці відносини засновані на юридичній рівності учасників, автономії їх волі, майновій самостійності (відособленості) та вільному волевиявленні.

Приватне (міжнародне приватне) право регулює відносини, що забезпечують приватні інтереси, автономію та ініціативу приватних власників і об'єднань приватних осіб: 1) в їхній майновій діяльності; 2) в особистих стосунках. Нас цікавитимуть перші відносини. В цьому разі міжнародне приватне право є договірним правом (на нашу думку, цей критерій є вдалішим). З огляду на це до МПрП належить передусім міжнародне торгове право. Ринок з властивими його учасникам егоїстичними прагненнями вимагає визнання зазначеної частини МПрП. Іншими словами, ринок і МПрП, що регулює майнову діяльність, — це дві сторони однієї медалі — економічна і правова. Поки існуватиме ринок, збережеться і відповідна частина МПрП. Але його природа змінюватиметься залежно від об'єкта ринкових відносин. Отже, МПрП, що регулює майнову діяльність, приватне право — це все те, що регулює торговельний оборот. "Lех Mеrсаtоrіа", за словами О. О. Мережка, — нове правове явище, яке опосередковує відносини, що виникають із зовнішньоекономічних операцій, договорів між юридично рівними учасниками (Мережко А. А. Транснациональное торговое право (Lех Mеrсаtоrіа). — К.: Таксон, 2002. — 464 с.). Саме в договорі закріплюються права та обов'язки сторін, що мають бути вільним волевиявленням.

Особливістю приватноправових відносин, що розглядаються у МПрП, є ускладненість їх іноземним елементом. Ним можуть бути:

1) суб'єкти правовідносин (наприклад, договір купівлі-продажу, укладений між українською та бельгійською фірмами;)

2) об'єкти правовідносин (скажімо, відносини з приводу іноземних інвестицій);

3) юридичні факти (наприклад, українські громадяни, перебуваючи у Туреччині, зареєстрували спільне підприємство, уклали з турецькою фірмою договір підряду на будівництво будинку).

У конкретних приватних правовідносинах іноземні елементи можуть перебувати у будь-яких поєднаннях: належати до однієї з цих груп, двох або до всіх трьох. Наприклад, громадянин України — представник російської компанії — уклав у Парижі з представником китайської фірми договір купівлі-продажу товарів, розрахунки за які після надходження товарів до Росії повинні здійснюватися банком Німеччини. Як бачимо, виникають правовідносини купівлі-продажу, що мають кілька іноземних елементів, які належать до всіх трьох груп. За своїм складом ці відносини охоплюють п'ять держав. Кількість іноземних елементів може бути і більшою. При цьому досить наявності у складі правових відносин одного іноземного елемента, причому з будь-якої групи, щоб вони набули міжнародного характеру. Ці правовідносини, ускладнені іноземним елементом, охоплює міжнародне приватне право, що виступає як галузь права, навчальна дисципліна і наука.

Предметом міжнародного приватного права є правовідносини двох груп. По перше, це так звані колізійні відносини, а по друге — приватноправові відносини в широкому розумінні слова, тобто власне цивільно-правові відносини — особисті немайнові та майнові, "обтяжені" іноземним елементом. Ці відносини випливають з права власності, права на підприємницьку діяльність, торговельних та інших відносин, відповідно до зовнішньоекономічних контрактів. При цьому головну увагу слід приділити саме останнім, оскільки традиційні сімейні, спадкові, трудові відносини достатньо повно відображені у наявній літературі з МПрП. Вони відносно консервативні. Підприємницькі, торговельні відносини, по-перше, динамічніші, а, по-друге, стали поширеними внаслідок переходу країн колишнього соціалістичного табору до ринкової економіки, виникнення значної кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. У сучасних умовах інтеграції України в СОТ та ЄС роль таких відносин підвищується.

Колізійні відносини. Предметом правовідносин МПрП першої групи, як зазначалося вище, є так звані колізійні правовідносини. Колізія (лат. collisio — зіткнення) — зіткнення будь-яких протилежних сил, інтересів, прагнень; розбіжність між окремими законами однієї держави чи протиріччя законів, судових рішень різних держав; розбіжності або суперечність між правовими нормами, що регулюють однакові правовідносини1 . Колізія законів характеризується як протиріччя (зіткнення) двох чи більше формально діючих нормативних актів з одного і того самого питання .

Юридична наука на сьогодні не має єдиного поняття колізії права. Одні автори вбачають у ній суперечність юридичних норм (Н. Александров, М. Шаргородський), деякі розуміють її як одночасну дію різних норм щодо однієї фактичної ситуації (А. Міцкевич, А. Чер-данцев), інші визначають колізію як ситуацію, що виникає перед правозастосовчими органами за необхідності вибору певного правопорядку (І. Перетерський, С. Крилов, Л. Лунц).

Існує думка щодо багатозначності цієї категорії. Зокрема, А. Власенко наполягає на тому, що термін "колізія" слід розуміти: 1) як відносини конфліктного характеру між нормами права для регулювання однієї фактичної ситуації, коли сам конфлікт полягає в розбіжностях чи протиріччі. Розбіжності трактуються як "слабке" зіткнення нормативно-правових правил, а протиріччя — як най-сильніше зіткнення юридичних настанов; 2) як різновид правових колізій разом з конфліктами актів тлумачення та ін..

Стосовно кваліфікації колізій можна розрізняти дві їх групи: колізії внутрішнього права і колізії, протиріччя між відповідними нормами, що регулюють аналогічні відносини в різних країнах, різних правових системах. До перших, за Н. Власенком, належать:

• колізії у часі (норми, ухвалені в різний час, але спрямовані на регулювання одноманітних відносин);

• ієрархічні колізії (норми, видані різними правотворчими органами з одного і того самого правового питання);

• змістові колізії (норми, що мають різний обсяг регулювання для ідентичних правовідносин);

• просторові колізії (норми, які регулюють правовідносини у різних територіальних одиницях);

• персональні колізії (норми, що поширюються лише на певне коло осіб).

Якщо перша група колізій є наслідком нерозвинутості правової теорії, методології, прогалин у законотворчій діяльності та законодавчій техніці, то колізії другої групи вважаються цілком закономірними. Так, С. Лебедєв зазначає, що наявність у цих відносинах міжнародного чи іноземного елемента, не змінюючи їх юридичного змісту, наперед визначає їх зв'язок більше ніж з одним правопорядком або, іншими словами, породжує проблему "колізії" вітчизняного закону і закону іншої держави чи держав, з якими пов'язаний такий елемент (collisio statutorum), оскільки одні й ті самі питання можуть по-різному регулюватися в цих законах. Але закономірність, а отже і виправданість колізій, допустимі лише у відносинах власності або пов'язаних з особистими стосунками (сімейне, спадкове право тощо). Стосовно торговельної діяльності, договірного права колізії суттєво негативно впливають на діловий оборот. Як засіб їх нейтралізації застосовуються спеціальні цивільні принципи, а також уніфікація як матеріально-правових, так і колізійних норм національного права.

Щодо спеціальних цивільно-правових принципів, то тут передусім слід назвати принцип автономії волі сторін. Сторони за цим принципом можуть у договорі визначати не тільки його умови і зміст, а й право, яке має застосовуватися до їх договору. Така можливість допускається національним правом багатьох держав (у тому числі цивільним законодавством України), а також правом світової (європейської) спільноти. Так, згідно з Римською конвенцією про право, що застосовується до договірних зобов'язань, укладеної у 1980 р. країнами ЄС (набула чинності з 1 квітня 1991 p.), вибір права сторонами повинен бути прямо визначений в умовах договору чи в обставинах справи або цілковито випливати з них. Якщо сторони не зазначили у договорі, яке право належить застосовувати, то допускається можливість врахування мовчазної волі сторін. Це так звані конклюдентні дії (можливість застосування цього принципу і межі його дії повинні бути визначені законом).

Усунення колізій можна вважати цільовою функцією МПрП. На важливість цієї функції звертає увагу відомий фахівець у галузі МПрП М. Богуславськоий. Якщо для інших галузей права питання колізії законів мають другорядне, підпорядковане значення, то в МПрП, вважає він, колізійна проблема та її усунення становить основний зміст цієї правової галузі. У міжнародному приватному праві колізія — одна з базових, основоположних категорій, яка визначається як зіткнення, розбіжність, протиріччя між певними законами чи судовими рішеннями різних держав, що породжує конфліктні розбіжності в її правовому регулюванні.

І дійсно, як відомо, спершу МПрП розвивалось виключно як колізійне право, завданням якого було розв'язання конфлікту між юрисдикціями. Така позиція МПрП вплинула, зокрема, на те, що в англосаксонській системі права ця галузь права визначається докт-ринально сформульованим терміном "law of the conflict of laws", тобто правом щодо конфлікту законів, чим ще раз підкреслюється значення саме конфліктних норм у регулюванні відносин з іноземним елементом.

Приватноправові відносини, "обтяжені" іноземним елементом. До приватного права, а точніше — до сфери приватного права, традиційно відносять певні галузі права (передусім цивільне, а також інші галузі права: сімейне, трудове тощо), які протиставляються таким чином сфері публічного права — публічно-правовим галузям — кримінальному, адміністративному, фінансовому та ін.

У публічно-правовій сфері переважають владні організаційні, примусові засади, пов'язані із здійсненням державних і суспільних (публічних) інтересів. Приватноправовий підхід зумовлений ініціативою і самостійністю учасників господарської діяльності, які реалізують власні (приватні) інтереси. Звичайно, у регулюванні економіки, майнових відносин кожна із цих сфер має свої переваги і недоліки, а тому майже ніколи не існує у "чистому" вигляді, хіба що за надзвичайних ситуацій. Так, наприклад, у період війни не обійтися без різкого посилення публічно-правових засад. Проте у найлібе-ральніших ринкових умовах приватноправові засади неминуче доводиться обмежувати з метою запобігання монополізму і недобросовісній конкуренції, захисту прав споживачів тощо. Отже, проблема полягає не в дозволі або усуненні втручання держави в майновий оборот, а в обмеженні цього втручання, у встановленні законом його чітких меж і форм.

Варто зважати, що для вітчизняного господарства ця проблема завжди мала і має особливу гостроту, оскільки сфери приватного права як галузі, за загальним правилом закритої для довільного втручання держави, в історії як Росії, так і України майже не було. Ще наприкінці XVII — на початку XVIII ст., коли в західноєвропейських державах активно розвивалося приватнокапіталістичне господарство, російський монарх був вправі за своїм бажанням вилучити будь-як майно в будь-кого з підданих (як це, наприклад, робив Петро I, вимагаючи грошей на ведення воєн). Тільки в другій половині XVIII ст. Катерина II у вигляді особливого привілею дозволила дворянству мати на правах приватної власності майно, що не могло стати об'єктом довільного вилучення на користь держави або яких-небудь обтяжень "у казенному інтересі". Для всіх інших суспільних станів таке майнове становище навіть юридично стало можливим тільки після реформ Олександра II, тобто у другій половині 60-х років XIX ст., й існувало лише до 1918-1922 рр., майже 50 років. Це і був унікальний для вітчизняної історії, але досить короткий період визнання й існування приватного права. Оскільки ні до цього часу, ні після нього ніяких приватноправових засад у країні, по суті, не існувало, держава звикла безцеремонно, довільно і безмежно втручатися у майнову сферу.

Як зазначалося вище, радянське цивільне право розвивалося в умовах панування відомої ленінської ідеї: "Ми нічого приватного не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є публічно-правовим а не приватним". Такий підхід зумовив переважання в економіці твердих централізованих засад, що спричинили виникнення, наприклад, категорії "планових" ("господарських") договорів. Їх зміст визначався не волею й інтересами учасників, а плановими органами, що вирішували, хто, з ким і на яких умовах укладатиме конкретний договір. Але навіть при цьому визначення деяких умов вимушено віддавалося на розсуд сторін, а договори за участю громадян, як правило, виводилися з-під впливу плану (якщо не враховувати системи карткового розподілу товарів). Проте цивільно-правове регулювання було формальним, його зміст порівняно з класичними зразками був істотно видозмінений, і навіть саму приватноправову термінологію намагалися вивести із широкого вжитку .

Наведений вище поділ права віднесенням певних його галузей до тієї чи іншої сфери є загальноприйнятим, але не точним, оскільки навіть деякі цивільно-правові норми можна віднести до публічно-правових, а серед кримінально-правових виявити норми приватноправового змісту. Тому пропонуємо інші критерії для виокремлення приватного права.

Відносини, зумовлені вступом і функціонуванням України у СОТ та ЄС як предмет міжнародного приватного права. Конкретні види приватноправових відносин, що належать до особливої частини МПрП, залежать часто від особистих уподобань автора. Навіть у навчальних курсах з однойменної дисципліни (а вони, як відомо, відображають вже сформовану позицію з певного питання) до особливої частини цієї галузі завжди відносять (разом із цивільно-правовими інститутами, питаннями шлюбних та трудових правовідносин з іноземним елементом) також відносини, пов'язані із міжнародними купівлею-продажем, перевезеннями пасажирів, багажу і вантажів, міжнародні розрахункові та кредитні відносини, тобто ті інститути, які за своєю природою є циві-лістичними, але більше пов'язані із діловим (торговельним) оборотом. Враховуючи глобалізаційні, інтеграційні тенденції сучасного суспільного розвитку і, зокрема, курс України на вступ до СОТ і ЄС, особливу увагу ми приділили саме цим аспектам МПрП, що зумовлено відповідними політичними рішеннями. Отже, розгляд саме цих відносин є не суб'єктивним уподобанням автора, а об'єктивною потребою, зумовленою вимогами часу. Виходячи з цього, ретельно розглянуто питання:

• права власності в міжнародному приватному праві;

• міжнародних та національних правових засад в інвестиційній діяльності;

• міжнародно-правового регулювання ринку цінних паперів;

• подвійного оподаткування, зовнішньоекономічних договорів;

• правового регулювання договору (контракту) міжнародної купівлі-продажу товарів;

• міжнародних розрахунків, міжнародних перевезень, державної закупівлі та її міжнародних аспектів (типовий закон про закупівлю товарів, будівельних робіт і послуг ЮНСІТРАЛ), у тому числі державної закупівлі в країнах ЄС, адаптації українського законодавства до права ЄС, принципів організації закупівель Світовим банком та ін.

§ 2. Розвиток науки міжнародного приватного права

 

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає формуватися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, у договорах, укладених із греками 911р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у «Руській правді», інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення - міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327-1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про «автономію волі» сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500-1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу «ввічливості» («comitas»), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки «міжнародній ввічливості» (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714; усі - Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про «comitas», підтримав Джозеф Сторі (1779-1845, США). У його «Коментарях конфліктного права» (1834 р.) було вжито термін «міжнародне приватне право», який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін «міжнародне» не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: «конфліктне право», «колізійне право» у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна «приватне» з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права.

Зрештою, вчені не згідні з терміном «право», стверджуючи, що мова йде винятково про технічні правила вибору застосовуваного права, яке регулює конкретні цивілістичні відносини з «іноземним елементом».

У зв'язку з такою критикою, яка іноді лунає й сьогодні, у другій половині XIX ст. розпочинається еволюція цього терміна. Пропонується використовувати, наприклад, терміни «право приватних відносин» - Зітельман (Zitelmann), «право меж» - Ленхард (Leonhardt) і Франкенштейн, «зовнішнє приватне право» - Раапе і Шнітцер. Але вживання цих термінів не було тривалим. Внаслідок творчих пошуків у європейських державах: Франції, Бельгії, Італії, Іспанії та інших,- у державах Латинської Америки все ж поширився термін «приватне міжнародне право». Використовується він і в Австралії. У США поряд з цим терміном все частіше вживаються і стають загальновизнаними терміни «колізійне право» та «конфліктне право». Проте ця термінологія є коректною, якщо, по-перше, не йдеться про матеріально-правові норми, наявність яких необхідна відповідно до деяких концепцій про джерела міжнародного приватного права; по-друге, якщо брати до уваги лише відмінність між правом двох країн з одного й того ж питання. Недоречно, наприклад, вживати ці терміни у разі однаковості норм права двох держав, однакового їх тлумачення, однакового результату кваліфікації норм права чи правовідношення.

У Росії з кінця XIX ст. і до сьогодні переважно використовується термін «міжнародне приватне право». У науковій літературі України термін «міжнародне приватне право» з'явився лише у XX ст. В Україні, як і в Росії, терміни «колізійне» та «конфліктне» право менш поширені.

Загалом юристами було запропоновано понад 20 термінів, якими позначалося поняття «міжнародне приватне право». Проте вони так і не отримали широкого визнання. Водночас, хоч назви «приватне міжнародне право», «колізійне право», «конфліктне право» не є повністю вичерпними і коректними в усіх випадках, все ж вони стали загальновідомими та зрозумілими усім. При цьому найчастіше доводиться приймати умовний термін «міжнародне приватне право».

У зв'язку з пошуком термінології та з інших причин, учені активно розвивали доктрину міжнародного приватного права. Визначний внесок у її розвиток зробив Альберт Дайсі (1835-1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779-1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817-1888, Голландія) вважав, що «власний» національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права посідають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і нині. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) - зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) - щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) - щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) - питання загальної частини вказаної галузі права. Доктрину міжнародного приватного права держав колишньої СФРЮ представляють Б. Айзнер. Т. Бендевський, Б. Благоєвич, Т. Вараді, Н.        Катічич, М. Рочкоманович, К. Сайко, М. Єздич та деякі інші.

У Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. великою популярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетсрського, JI. А. Лунца, М. М. Богуславського.

Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К. Мат- вєєв, Ю. Г. Матвєєв, праці яких є актуальними й нині. В останні десятиріччя XX ст. проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Питання кодифікації міжнародного приватного права, шлюбно-сімейних відносин з «іноземним елементом», комерційних з виходом за межі однієї держави та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідносини з «іноземним елементом» - А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена також працями О. А. Підопригори, О. О. Підопригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.

 

§ 3. Тенденції розвитку та особливості предмета міжнародного приватного права зарубіжних держав

 

Міжнародне приватне право є внутрішнім правом держав. Тобто кожна з них має своє міжнародне приватне право. Тому можна констатувати існування німецького, швейцарського, українського, російського тощо міжнародного приватного права. Єдиного для усіх держав міжнародного приватного права не існує.

У зарубіжних державах, як і в Україні, міжнародне приватне право регламентує майнові та немайнові відносини. Проте для цієї галузі характерними є певні тенденції та особливості, зумовлені історичним розвитком держав. Наприклад, Велика французька революція створила багатьом країнам необхідні умови для розвитку приватної ініціативи, капіталістичних відносин. Це виразилося, зокрема, у недоторканності необмеженої приватної власності, свободі договору. Створювалися правові умови регламентації міжнародних приватноправових відносин у цивільному й торговельному обігу.

Починаючи з XIX ст. у торговельному праві зарубіжних держав виявилися нові тенденції, наприклад, розширення правоздатності торгових товариств. У XX ст. суттєво змінюється призначення деяких інститутів торговельного права. Так, інститут банкрутства, який традиційно застосовувався для стягнення боргів, набув нових функцій, спрямованих на збереження діяльності та рентабельності підприємств.

Вказані та інші аспекти розвитку цивільного й торговельного, а нині переважно комерційного права, викликають уніфікаційні процеси як у внутрідержавному законодавстві, так і в міжнародних угодах. Ці процеси відображають інтеграцію господарства зарубіжних держав (наприклад, у межах Європейського Союзу, далі - ЄЄ). Зазначені тенденції є загальними для іноземних правових систем. Тому можна констатувати, що на початку XXI ст. характер міжнародного приватного права як юридичної дисципліни значно змінився. Сьогодні велика кількість норм міжнародного приватного права є уніфікованими в рамках права ЄС.

Цредмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так, французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на формування деяких інших правових систем, передовсім зосереджує увагу на вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання цивільної правосуб'єктності, а й про в'їзд, виїзд, вільне пересування у межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного процесу.

У міжнародному приватному праві Італії, Іспанії та латиноамериканських держав крім колізій юрисдикцій і законів до предмета міжнародного приватного права належать питання про правовий статус іноземців.

Немає однозначності у з'ясуванні змісту предмета міжнародного приватного права серед вчених колишньої СФРЮ. Так, одні з них вважають, що міжнародне приватне право охоплює питання

колізії законів та колізії юрисдикцій (Б. Благоєвич), інші додають ще й питання про колізію громадянств (Б. Айзнер). Деякі вчені достатньо широко тлумачать зміст предмета міжнародного приватного права, вважаючи, що міжнародне приватне право складають норми, які визначають право, що підлягає застосуванню. До предмета, на їх думку, належать також цивільно-процесуальні відносини з «іноземним елементом», права іноземців вступати у приватноправові відносини у державі, право якої застосовується, та права громадян держави, право якої застосовується, вступати у приватноправові відносини з «іноземним елементом» (Т. Вараді).

У Македонії міжнародне приватне право крім традиційних питань про поняття, джерела та колізії права, охоплює також питання громадянства, надання правової допомоги, визнання й виконання іноземних судових рішень, зовнішньоторговельного арбітражу (Т. Бендевський).

Вчені Польщі (К. Пшибиловський, М. Сосняк, В. Валашек) вважають, що міжнародне приватне право повинно включати колізійні норми та норми міжнародного цивільного процесу. Цю думку поділяють і угорські вчені (JI. Рецеї, І. Сассі).

Німецька доктрина (Л. Раапе, Г. Кегель) обмежує предмет міжнародного приватного права колізійним правом. Німецькі правники Г.-А. Любхен та М. Пош уважають колізійне право (згідно із їхньою термінологією - «право застосування права») самостійною правовою матерією з власними загальними правовими принципами та узагальнюючими визначеннями, тобто з відособленою Загальною частиною. Деякі інші вчені (Бар, Нуссбаум) включають до міжнародного приватного права й питання міжнародного цивільного процесу.

Міжнародне приватне право Данії регулює такі основні питання: екстериторіальну юрисдикцію національних судових органів; колізії права, тобто вибір застосовуваного судом права; визнання й виконання рішень іноземних судів; міжнародний арбітраж.

У болгарській доктрині (В. Кутиков, І. Алтинов) вважається, що міжнародне приватне право охоплює матеріально-правові та колізійні норми. Ці ж погляди поділяють учені Китаю.

В англо-американській доктрині (А. Дайсі, Дж. Чешир, Д. Біль, Г. Гудрич) вважають міжнародне приватне право колізійним і таким, що включає вирішення питань підсудності. Дж. Чешир та Р. Норт, крім вказаних питань, аналізують питання прийняття і виконання рішень іноземних та арбітражних судів.

Та частина англійського права, що називається міжнародним приватним правом, застосовується завжди, коли суд розглядає позов стосовно правовідносин з «іноземним елементом». Норми міжнародного приватного права застосовують тільки для: ^створення умов, на підставі яких суд є компетентним приймати рішення стосовно певного позову; 2)визначення у кожній конкретній справі тієї правової системи, на підставі якої будуть з'ясовуватися права сторін; 3) вказівки на обставини, на підставі яких може бути визнане рішення іноземного суду, що регулює конкретне спірне питання, а також право кредитора, визнане на підставі рішення іноземного суду, може бути реалізоване в Англії примусово.

PAGE  1




1. Об утверждении федеральных стандартов аудиторской деятельности
2. Золото приняло решение об увеличении уставного капитала за счет внесения дополнительного вклада в разме
3. зеленого превратится в переполненный автомобилями и выхлопными газами
4. Русская геополитика начала XX века о границах России
5. Тема 11. ОПЛАТА ТРУДА 1
6.  Цели и задачи бухгалтерского учета
7. Контрольная работа Разработка мероприятий по безопасности жизнедеятельности при строительстве и эксплу
8. та ИНЭК Расторгуева Е
9. хозяйственные характеристики района
10. Конспект лекций Витебск УО ВГУ им
11. либо потребителя
12. ТЕМа РОССИИ в современных условиях [2
13. Замокневидимка 1
14. экземпляров Его доброжелательный прием читателями и прежде всего студентами аспирантами и преподавател
15. Реферат- Неравномерность экономического развития как глобальная проблема современности
16. электроджет он проявляется в изменениях наземного магнитного поля на величину до 1000 нТ
17. Тема 8 Власність План
18. видение или слово подобно пророкам ибо они таким образом писали- Видение которое видел Исайя Ис
19. The Business Cycles as a Form of Economic Development
20. Технологія нанесення та розрівнювання штукатурних розчинових сумішей при поліпшеному обштукатурюванні