Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук К

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-05


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЕТРУК  ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ


УДК 930.2(395) : 94(477)

СКІФСЬКИЙ САКРАЛЬНИЙ  ЦЕНТР ЕКЗАМПАЙ
В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

Спеціальність –.00.12  –українознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Київ –

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в  Центрі українознавства Київського національного
університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук,  професор   

ЧЕРНЕНКО ЄВГЕН  ВАСИЛЬОВИЧ, 

                   провідний науковий співробітник                                          

Інституту археології НАН України,
відділ скіфо-сарматської археології
                               

Офіційні опоненти:  доктор історичних наук, професор

ОТРОЩЕНКО ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ, 

                                    завідувач відділу археології енеоліту і бронзової доби

Інституту археології НАН України

кандидат історичних наук, професор

ОЛЬГОВСЬКИЙ  СЕРГІЙ ЯКОВИЧ,

                                    Київський національний університет

культури і мистецтв                 

Провідна установа:   Інститут історії України НАН України                                          

Захист дисертації відбудеться "28" вересня 2005 року  о "14.00" годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.01 при Центрі українознавства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 108)             

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці
ім. М. Максимовича Київського національного університеті імені
Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий “26" серпня 2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук                                                                      Піскун В.М.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Актуальність теми дослідження. Утвердження національної свідомості українського народу залежить не тільки від поширення наукових уявлень про його походження, а й від усвідомлення  процесу утворення України як країни, в якій він є титульною нацією. Кожна держава претендує на історично окреслену територію. Українці не становлять в цьому питанні винятку, спираючись, як і інші народи, на принцип етнічного розселення. Але, оскільки не вся територія нинішньої України однозначно складається з етнічно українських земель, опоненти незалежності ставлять під сумнів її майбутнє як нібито штучно скроєної держави тимчасового характеру, що не має прототипів у минулому. Такі погляди засвідчують вельми незначну глибину пам’яті, відсутність чітких уявлень про цивілізаційні зміни в Північному Причорномор’ї протягом тисячоліть, а не за останні століття. Між тим тут на основі природної гідро-гео-графічної системи, яка об’єднувала приморську (включно з Кримом), степову і лісостепову зони, синхронно до зародження і розквіту греко-римської цивілізації виникла й тривалий час існувала єдина багатоплемінна країна під назвою Велика Скіфія. Саме про неї згадував у “Повісті временних літ” київський  літописець Нестор, як про “Велику Скуфь”.

За останні століття накопичено величезний археологічний матеріал. Але відкритими залишаються багато історико-географічних питань, що стосуються кордонів Великої Скіфії, внутрішнього розмежування її народів. Досі не локалізована Священна земля Екзампай в системі сакральної географії Скіфії.

Встановлення відповідності описаного Геродотом геополітичного образу Скіфії реальній географії нашої стародавньої країни, окрім наукового, матиме велике загальнодержавне, політичне і міжнародне значення у пошуках Україною свого гідного місця в Європі та світі, сучасному і минулому, завдяки введенню духовної і культурної спадщини античного часу  в український контекст, в чому полягає актуальність обраної теми дослідження.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами –робота виконана в рамках наукової теми №2000Б–Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку національних концепцій”.

Об’єктом дослідження є “Скіфський логос” великого давньогрецького історика-мандрівника  Геродота (близько 484 –приблизно 425 рр. до н.е.), який залишив світові невмирущий образ нашої стародавньої країни.

Предметом дослідження є вивчення та історико-географічна інтерпретація даних IV книги “Історії” Геродота для локалізації Священної землі Екзампай як сакрального і географічного центру Скіфії, в якому цар Аріант встановив загальноскіфську пам’ятку –великий Священний казан, та з’ясування, яке щорічне свято, і з яким ритуалом проводилося в цьому головному скіфському святилищі.

2

Хронологічні межі дисертації –період становлення Скіфії як країни і держави –з VII ст. до н.е. і до середини V ст. до н.е., коли був створений “Скіфський логос”. Враховуючи українознавчий напрямок дослідження, деякі проекції на сьогодення робились через призму періодів: 1) антського з елементами ірано-слов’янського симбіозу (ІV–VІ ст. н.е.); 2) козацького –для культурно-типологічного зіставлення (ХV–ХVІІІ ст.); 3) “етнічно-етнографічного” –найближчого для ментального сприйняття українців і осетинів –нащадків скіфо-сарматського етносу, який зберіг героїчний нартівський епос (ХІХ ст.).

Мета і завдання дослідження –визначення місцезнаходження сакрального і географічного центру Великої Скіфії –Екзампаю,  як ключа для історичної географії Давньої України, зокрема, для розв’язку задачі скіфського тетрагона (територіальної моделі країни); розкриття значення Екзампаю як загальноскіфського святилища, виявлення його зв’язку зі скіфськими військовими традиціями, культом Бога війни –Арея, ролі Священного казана царя Аріанта.  

В дослідженні поставлені такі завдання:

– текстологічний аналіз “Скіфського логосу” Геродота вести в процесі роботи;

– знайти розв’язок задачі про скіфський казан царя Аріанта і підрахунок кількості населення Скіфії, розкрити функціональне призначення Священного казана, зумовлене його встановленням в місцевості Екзампай, зв’язок з цією назвою;   

– визначити географічні орієнтири і топонімічні ознаки святилища Екзампай,  показати їхній концептуальний зв’язок зі скіфським тетрагоном і його центром;

– на прикладі еллінської та інших індоєвропейських культур, зокрема кельтської, дати аналогію поєднання сакрального і географічного центру країни;

– показати зв’язок культу Бога війни Арея з загальноскіфським сакральним центром Екзампаєм, дати розрахунки плану та конструкції храму і жертовника на його честь;

–на основі нартівського епосу довести, що щорічним календарним святом, яке проводилося в Екзампаї, було  святкування весняного Нового року –“Новрузу”;   

– виявити топологічні особливості місцевості з сакральним комплексом скіфів-орачів в Холодному Яру (Мотронинське городище) для порівняння з Екзампаєм;

– шляхом історико-географічних і топографічних спостережень перевірити одержані теоретичні висновки щодо розташування загальноскіфського святилища, локалізації місцевості Екзампай та р. Екзампей2, місця встановлення Священного казана й спорудженням храму і жертовника Арея.

Теоретико-методологічною основою дисертації є комплексне застосування методів багатьох наукових дисциплін: історії та спеціальних дисциплін –джерелознавства, археології, історичної географії, етнографії, фольклористики, а також лінгвістики, зокрема топоніміки, гідронімії, етимології з використанням древньогрецької, осетинської та української мов.  

В процесі зіставлення різнопланових даних використовувались порівняльно-історичний    та    типологічний    методи.    При    інтерпретації    числових     даних  

3

Геродота   –методологія математичного моделювання (розв’язувались конкретні прикладні математичні й логічні задачі). В питаннях технології лиття й гартування –консультації ливарників.

З метою локалізації Екзампаю були проведені дві пошукові експедиції  з наступним використанням одержаних свідчень місцевих інформаторів та результатів нарочного зіставлення реальної топографії й гідрографії з різними  існуючими версіями для визначення їх істинності або помилковості.  

Вперше в геродотознавстві3 введено метод розбивки прозового тексту за принципом синтагми, що полегшує стеження за нюансами думки історика і дає можливість подавати необхідні поточні коментарі.

Наукова новизна дослідження:

)  з точки зору українознавства як інтегративної науки вперше досліджується скіфський період стародавньої історії України і встановлюється новий критерій спадкоємності з сучасним періодом –кореляція історико-географічних центрів країни;

) пропонується розв’язок задачі про великий скіфський казан з реалістичним результатом по  кількості населення Скіфії;

) в розвиток ідеї Ж. Дюмезіля щодо “чарівної чаші –виявниці нартів” пропонуються нові версії сакрального призначення Священного казана як загальноскіфської пам’ятки, відновлюється збережена в нартівському епосі його назва Æдзæмаґуат;

) розвинуто висловлені Д.С. Раєвським ідеї: а) зв’язку між географічним і сакральним центрами Скіфії, але з додатком еллінських і кельтських аналогій; б) про проведення в святилищі Екзампай загальноскіфського свята, але на основі нартівського епосу вперше пропонується паралельно-альтернативна версія про святкування Новрузу (весняного Нового року) в Екзампаї зі вшануванням Бога війни Арея;

5) вперше відтворено вигляд храму і жертовника скіфського Бога війни Арея з відповідними розрахунками розмірів, описом конструктивних особливостей і технології спорудження;

6) розвинуто версію Б.О. Рибакова щодо вододілу Чорного Ташлика і Мертвоводу, як місцевості Екзампай, при цьому вперше визначається точне розташування святилища на його вершині (висота 269 м), позначеній курганом біля с. Вільні Луки Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл.; координати його знаходяться на лінії, яка є апроксимацією течії Дніпра в межах України, від Києва до лиману, і ділить навпіл країну на схід і захід, і водночас на межі Степу і Лісостепу, що ділить її на північ –південь, тобто фіксують центр Скіфії.  

) розвинуто теоретично і перевірено на місцевості версію Ф. Бруна, що за географічними і фізичними ознаками (гіркотою і солоністю води) саме р. Мертвовод  є   колишнім    Екзампеєм,  але   з   уточненням  –разом  з  верхньою

4

притокою р. Кам’яно-Костуватою,  що виводить на вершину вододілу до висоти 269 м;

) знайдено джерело, яке згадує Геродот –витоки р. Кам’яно-Костуватої, як однієї з верхніх приток Мертвоводу, неподалік найвищої точки вододілу;  

) введено в скіфологію поняття “пупа землі” Великої Скіфії, в зв’язку зі знайденням безпосередньо в місцевості Екзампай біля джерела р. Екзампей, природної пам’ятки –кам’яного плато;

) доведено, що грецька назви   (читається як Екзампай або Екзампей) є фонетично недосконалою передачею іранської (скіфської) назви Æдзæмпæй (збереженої осетинською мовою) в значенні Мертвовод і Мертвозем. Назва “Священні шляхи” не є перекладом. Вона була дана місцевими греками  за аналогією з Дельфами, де до храму Аполлона вів Священний шлях;

) вперше виявлено, що хоча “гіркота” води Екзампею пояснюється  мінералізацією,  вона мала й смертоносні радіоактивні домішки, що було причиною назви річки скіфською мовою Æдзæмпæй (Мертвовод) та гадки Вітрувія про поклади в її берегах сандараки (миш’яку), як  відомої отрути  (явище радіоактивності в античні часи було невідоме);

) доведена кореляція між географічними центрами Великої Скіфії і України, їх близькість ( 60 км при нинішніх розмірах країни 1316 х 893 км), що свідчить про сталість геополітичного образу країни, а отже, і територіальну спадкоємність, незважаючи на великий хронологічний розрив.  

Практичне значення одержаних результатів:

) визначення Екзампаю як сакрального і географічного центру Великої Скіфії відкриє можливість для подальших досліджень історичної географії України, перевірки гіпотез щодо скіфського тетрагону як моделі країни;

) матеріали дослідження можуть бути використані при читанні спецкурсів зі стародавньої історії України, при написанні наукових праць зі скіфознавства, для картографічних ілюстрацій в музеях;

3) пропонується на околиці с. Вільні Луки Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. створити степовий Національний парк “Екзампай” з відтвореним великим Священним казаном царя Аріанта за типом знайденого Д.І. Яворницьким в кургані Розкопана могила. Такий історико-ландшафтний парк може стати визначним туристичним центром.

Апробація результатів дослідження: зроблені доповіді в Центрі українознавства Київського університету (13 лютого 2001 р.), відділі скіфо-сарматської археології НАНУ (10 грудня 2002 р.), на Міжнародній  науковій  конференції “Софійські читання” (28 листопада 2003 р.), на кафедрі моделювання складних систем факультету кібернетики (23 травня 2000 р.), на Міжнародній науковій конференції “Моделювання і оптимізація складних систем” (27 січня 2001 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції, присвяченій 170-річчю КНУ ім. Тараса Шевченка (19 червня 2004 р.).

Публікації: за темою дисертації опубліковано 1 монографію та 8 статей (з них 6 у фахових виданнях).

5

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 4-х розділів (18 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (11 сторінок, 201 позиція). Обсяг дисертації –с., основний текст –с., 48 ілюстрацій, з них у тексті –,  у додатку –  фотографій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ –“Джерела та історіографія проблеми" –присвячено аналізу джерел і літератури, розглядається стан наукової розробки теми.

Проблеми історичної географії Скіфії тісно пов’язані з її етногеографією та масштабами  моделі “скіфського Всесвіту”. Приналежність археологічних культур окремим народам чи племенам постійно дискутується, відповідно змінюється карта Скіфії. Важливого значення набуває осмислення явищ сакральної географії. Одним з її фундаментальних принципів є поняття “сакрального центру”, суміщеного з географічним центром країни. Вибір “концептуальних” кордонів Скіфії –тільки Степ (за Б.М. Граковим) чи й Лісостеп (за В.А. Іллінською та О.І. Тереножкіним) залежить від визначення координат скіфського сакрального центру Екзампаю. Це передбачає доведення реальності існування споруд і пам’яток головного святилища, розкриття їхнього ритуального призначення. Монографічно ця тема не вивчалася.

Основне джерело дослідження –“Скіфський логос” Геродота, IV книга його “Історій”.  Більшу частину матеріалів Геродот здобував під час мандрівок, але питання оцінки їх достовірності наштовхується на дискусійну проблему його автопсії  в Скіфії. Автором враховується зауваження А.С. Русяєвої про хибність позиції, коли: “… лише за умови його автопсії залишені ним відомості можна сприймати як історичні”4.

Спроби ідентифікувати названі Геродотом географічні орієнтири –річки, землі, території розселення народів не припиняються з XVIIІ ст., починаючи з праці Х. Келлера у Європі та з досліджень Т.З. Байєра в Росії.  Подана  А.І. Доватуром, Д.П. Каллістовим, І.О. Шишовою5  зарубіжна  бібліографія  нараховує 468 видань, російська і українська –.

Відмінності історіографій проаналізовані І.О. Шишовою –зарубіжна часто покладалась на апріорні судження та друковані матеріали й карти, а російська –на можливості перевірки повідомлень Геродота на місцевості (П.М. Кречетов, Ф. Брун і Ф. Браун та  інші). Резюме: “в ХХ ст. інтерес до Геродотової географії Скіфії значно знизився. …Причиною … є певна безперспективність досліджень у цій галузі. З приводу будь-якого неясного місця у Геродота … було висловлено багато, як правило, взаємовиключних пропозицій”6. Схожий підсумок праці вітчизняних”

вчених у О.О. Нейхарт7. Тема Екзампаю ґрунтовно не досліджувалася.   

Українська історіографія виходить з того, що Велика Скіфія і Україна –ланки одного історичного ланцюга. Нині така проблематика охоплюється інтегративною галуззю знань –українознавством.

Унікальним джерелом для теми дослідження є відкритий у ХІХ ст. нартівський епос. Осетини зберегли мову близьку до скіфської й безцінну духовну спадщину зі скіфо-сарматських часів. На цьому наголошує Ж. Дюмезіль, аналізуючи тексти Геродота.

В 50–-і роки ХХ ст. в Інституті археології АН УРСР сформувалась потужна українська школа скіфологів на чолі з В.А. Іллінською і О.І. Тереножкіним. Вони дотримувалися традиційного погляду на географічні межі Скіфії, що охоплювали і Лісостеп, всупереч Б.М. Гракову, який обмежив її Степами8. І заявляли, що “сприймають Скіфію в межах “скіфського чотирикутника, який практично збігається з територією сучасної України”9.

В “Нарисах стародавньої історії Української РСР” (1957) Скіфія подана за описом Геродота. Священною означена “місцевість по Ексампею”, що ототожнювався з Мертвоводом або Синюхою (через неї невірно вказано на 4 дні шляху від моря до місця зближення Бугу і Дністра).

Але “приблизний рубіж між алазонами і скіфами-орачами по лінії Рибниця –Первомайськ” виявився точним –продовження цієї лінії проходить вершиною вододілу Чорного Ташлика і Мертвоводу (центром місцевості Екзампай –В.П.). Пізніше вона чомусь змістилась “приблизно на широту Кіровограда і Балти”, Екзампеєм визнано р. Синюху10.

А.І. Доватур, Д.П. Каллістов, І.О. Шишова спроби ідентифікації Екзампаю розглядають в залежності від головної ознаки –смаку води, і приєднуються до тих  (Г. Штейн,  М. Кіслінґ,  В. Гоу  і Дж. Уелс, Б. Граков, К. Шилик), хто пояснював її солонкуватість вище м. Миколаєва домішкою морської води в Бузькому лимані. Ед. Ейхвальд вважав, що священне джерело мало бути цілющим, шукати його треба серед правих приток Дністра. Ф. Лінднер пропонував Сельницю, праву притоку Бугу, в районі Брацлава. А. Хансен Екзампай шукав на Поділлі –між Ольвіополем і Гайсином. Г. Думшин в районі Брацлава. П. Бурачков вбачав Екзампей в р. Солонисі, вище Миколаєва, І.Є. Забєлін в Мертвих водах. Ф. Брун також вказав на р. Мертвовод, посилаючись  на карту К. Ноймана. Але К. Рейхард наполягав, що Геродот відрізняв гирло гірководної річки та її джерело в місцевості Екзампай –на межі двох народів Скіфії. Тому знову набула поширення думка Т. Байєра про Синюху, її розвивав Е. Боннель,  до неї схилявся і М. Крашенинников.   Е. Міннз    хитався  у  виборі    поміж  Синюхою  і  Мертвоводом.

7

П. Новацький та С. Середонін поправляли їх обох, вказуючи, що вода Синюхи лише темніша від бузької, а в р. Мертвовод нібито звичайна, і пропонували р. Кодиму з солено-гіркою водою. Але, за Геродотом, всі праві притоки Гіпаніса-Бугу мають бути виключені.

М. Кіслінґ вважав Синюху кордоном між алазонами і скіфами-орачами. Такої думки був і М. Артамонов (1949). К. Шилик (1975) повернувся до ідеї, що Екзампей слід шукати поблизу лиману, на межі солоної і прісної води, і запропонував Гнилий Єланець з гирлом на відстані 135 км від моря. Б. Рибаков (1979) увагу звернув на Чорний Ташлик, який бере початок з вододілу, який лежить поміж Дніпром та Бугом і водночас близько до місця найбільшого зближення Бугу й Дністра.. С.С. Безсонова (2001) підвела підсумок: “у цих малодосліджених місцевостях поки що не знайдено доказів існування загальноскіфського культового центру, яким слушно вважають вчені, мав бути Ексампей”.  

Враховуючи вищесказане і сукупність даних Геродота про священну місцевість Екзампай і гірку річку Екзампей, їх пошуки  велися автором безпосередньо в степах.    

У другому розділі –“Священна земля Ексампай. Проблема історичної географії України” –розглянуто методологічні питання зв’язку між задумом Геродота, змістом тексту і окремими даними,  підкреслено виняткове культове значення святилища Екзампай у Великій Скіфії, роль у цьому великого Священного казана, встановленого за наказом царя Аріанта, розкрито його функціональне призначення; дана постановка і розв’язки оберненої задачі підрахунку кількості населення за числом наконечників стріл, з яких був виготовлений казан; одержані реалістичні оцінки результатів першого  “переписунаселення в давній Україні; проаналізовано географічні дані “Скіфського логосу, визначено маршрут для пошуку місцевості Екзампай.

Аналіз історико-географічних фрагментів “Скіфського логосу”, як носіїв даних, має враховувати цілісність всього тексту “Історій”, об’єднаного загальним задумом і наскрізною ідеєю,  чим визначався добір та упорядкування різнорідних повідомлень про скіфів і Скіфію, їх зміст і смисл, знакова сутність. Ключовими поняттями тут є “війна, слава, честь, незалежність”, пов’язаних зі святилищем Екзампай, Священним казаном, храмом Бога війни Арея.  Комунікативний намір Геродота, його культурні установки “накладаються” на описувані географічні образи і окремі картинки скіфського світу, змінюючи їх до певної міри в системі тексту. Ці аберації знімаються з розширенням інформативної бази за рахунок археологічних матеріалів, давньоіранської і живої епічної спадщини –нартівських сказань та аналогій з іншими індоєвропейськими культурами.

Хоча Екзампай не був локалізований, поступово зростало розуміння його значимості у сакральному  й суспільному житті Скіфії. Ще М. Кисслінг вважав, що там знаходилося скіфське святилище. Г. Штейн, що казан Аріанта міг мати культовий характер. Б.М. Граков вказав на загальноскіфський характер святині, і що саме  там могло проводитися загальноскіфське свято.   Ідею  зв’язку  святилища

Екзампай   з пантеоном скіфських богів, описаних Геродотом (IV, 59), розвинув Д.С. Раєвський, ставлячи питання вже про “загальноскіфський релігійний центр”.

Автор слідом за В.А. Іллінською і О.І. Тереножкіним (1983) дотримується поглядів, за якими скіфи з самого початку переселення з Північного Кавказу після Передньоазійських походів опинилися на Лівобережжі в лісостеповій зоні, і незабаром степова і лісостепова території давньої України увійшла в єдину скіфську країну, яку можна називати Великою Скіфією (В.Ю. Мурзін, 1990), хоча це заперечує  Н.О. Гаврилюк (1999).  Місцевість Екзампай тоді ще не відігравала ролі загальноскіфського святилища.

Під час скіфо-перської війни Велика Скіфія підтвердила свою могутність. Святилище Екзампай уже могло функціонувати. В середині V ст. до н.е. Геродот описав великий казан, як існуючу пам’ятку. Чи так було до часу царя Атея, за якого Велика Скіфія досягла піку свого розвитку, важко сказати. Але пам’ятка IV ст. до н.е., знайдений Д.І. Яворницьким казан з Розкопаної могилі, своїм декором нагадує про Священний казан. В епічній пам’яті, у нартівських сказаннях, Екзамказан дожив до ХХ ст.

Питання довіри до факту існування великого казана вирішується порівняльними оціночними розрахунками параметрів кратерів Креза, подарованих святилищу в Дельфах, зокрема. срібного місткістю в 600 амфор (як і казана царя Аріанта): вага  2,3 т, товщина стінки 1,4 см, зовн.  2,08 м, висота  2,6 м, що не на багато відрізняються від параметрів найбільшої збереженої античної посудини VI ст. до н.е. –зовн. 1,27 м, висота 1,64 м. Вони сумірні зі зростом людини, яка мала розбавляти вино й розливати освячений напій. Пройма між колонами храму Аполлона  2,7 м дає обмеження на габарити внесеного кратера (опосередковано і казана).

Скептичний підхід (М.В. Скржинської, 1991) базується на сприйнятті послідовності 6-600-6 –“казан у шестеро більший від кратера Павсанія”, “вільно вміщує шістсот амфор”, “завтовшки має шість пальців” як “набору традиційних цифр, що дають уявлення про щось велике”, а не реальних даних. Однак, саме такий казан міг грати виняткову сакральну роль у Скіфії, що підтверджується розповіддю нартівського епосу про “священний дзбан Вадзамакят” місткістю у 600 звичайних дзбанів.

Автор вважає це прямим свідченням, бо збереглася навіть первинна назва казана царя Аріанта. Компонента “Вадзам” (з приставним “в” та іранським суфіксом ad і основою zam) ототожнюється зі скіфським “Екзам” (в грецькому озвученні, із заміною дзвінкого звука “дз” на глухий  –“ксі”). В живій іранській осетинській мові æдзæм означає “мертвий”, а відповідно відтворенині Екзампей/пай –це річка Мертвовод і місцевість Мертвозем (за моделлю слова “чорнозем”). Компонента “акят” пояснюється, враховуючи, що кавказька фонема  “ґ” передається російською як “к”. По-осетинськи ж: аґ –казан; аґуат –місткість казана; аґуйан –дзбан місткістю  9 літрів. Отже, Вадзамакят (Æдзæмаґуат) –в нартівському епосі якраз на 600 дзбанів –і є  Екзамказан, а його місткість –,4 т.

9

Священний казан виступав у ролі “виявника героїв” у “змаганні в розповідях про подвиги” і визначав “щастя, вдачу” і в доброму сенсі, і в поганому, як “долю”. Простежується ритуально-смисловий зв‘язок між “великою зачарованою чашею”, “великим Священним дзбаном” в нартівських сказаннях та “кратерами  номархів”  і  “казаном  царя  Аріанта”  у  Геродота.   В Священному   казані,   на  відміну  від звичайних, у яких варили м‘ясо, готувався особливий “напій слави” –закипало вино, в яке клали розрубаних червоних змій (мідянок) та мед, можливо, й лікувальні степові трави, бо напій виходив духмяний (пряний) і “мав особливу силу” –“випивши його, нарти [скіфи] ставали ще більш могутніми”. Присвята царем Аріантом великого казана Екзампаю означає, що ним могли “клястися” як Священним Æдзæмаґуатом: “якщо нарти [скіфи] поклялись біля нього, то вже так і буде: ніяких поступок!”.

Геродот пише про пам’ятки –перські, грецькі і скіфські. Дарій на шляху до Скіфії поставив дві стели біля мосту на Боспорі (IV, 87) і одну у Фракії біля джерела річки Теар (IV,91) з написами, сповненими пихи. Греки після перемоги над Ксерксом, сином Дарія, встановили у “гирлі Понту, біля Візантія” на честь богів кратер на 100 амфор вина (IV, 81). Спартанський цар Павсаній в піку персам  зробив присвятні написи на цій пам’ятці і на триніжок, поставленому еллінами на честь перемоги над персами в Дельфах. Тому є підстави вважати, що скіфська пам’ятка у вигляді казана “Слави” –аналогічна дія Аріанта на честь перемоги скіфів над персами. В міфологічному плані фракійський Теар з чудовою питною водою є річкою з “живою водою”, а антитезою –скіфський Екзампей з “мертвою водою”. Казан “Слави” символізував могутність Великої Скіфії і тим, що був виготовлений з наконечників стріл до “національної” зброї скіфів –луків.

Цар Аріант, вірогідно, був нащадком царя Ідантірса, який очолював скіфське військо під час переможної скіфо-перської війни і робив оцінку чисельності скіфських військ разом з Токсакісом і Скопасісом. Для Аріанта нема місця і за чотири покоління до Ідантірса, який був сином царя Савлія,  сина Ґнура, сина Ліка, сина Спаргапіфа (IV, 76). Цей ряд з 5 поколінь дав підстави для твердження (Дж. Роулінсона,  Е. Мінза, В. Смоліна,  Е. Діля)  про  існування   династії  скіфських царів. На думку М.І. Артамонова (1974), за царя Спаргапіфа скіфи повернулися з Азії на Північний Кавказ, чим вичерпується час для дій Аріанта. Після ж Ідантірса династію, якщо вона не переривалася  (Виноградов Ю.Г., 1980) продовжили Аріапіф, Скіл і Октамасад  (Алесєєв А.Ю., 1996).

Дві думки з цього приводу висловив Б.М. Граков (1968). Перша –якщо Аріант не входив до династії скіфських царів, то він був їх міфічним предком, як Колаксай у Геродота (IV,5) або Нап і Пал у Діодора (ІІ, 43).  Друга, яку розділяє автор, Аріант правив у  проміжку  між  царями Ідантірсом і Аріапіфом. Так заповнювався проміжок, на який вказували Ф. Якобі, Е. Діль та В. Смолін. Аріант, в такому разі, був батьком Аріапіфа і сином Ідантірса, що вмотивовує його заходи з казаном  “Слави”.

Оцінка результату “перепису” населення у Великій Скіфії має велике значення для  давньої  історії   України.  Алгоритм   розв’язку   задачі  простий,  але  жоден  з

10

параметрів не  є  однозначним. К.К.Марченко і О.М.Щеглов за аналог форми     брали казан з кургану Солоха (IV ст. до н.е.), місткість амфор 19,632,4 л, вагу наконечників 3,23,9 г,  кількість  зданих   вийшла 613 млн. Є.В. Черненко (1984), М.В. Агбунов (1989) не повірили у реальність таких цифр. Казан вийшов грандіозний – висота 49,5 м, вага 746 тонн, товщина стінки 1113 см, місткість 1220 тис. л. Дослідники визнали, що одержані дані   неправдоподібні”,  але   зробили надто категоричний висновок: “користуватись в дослідженнях наведеними Геродотом числовими та технологічними характеристиками не можна, оскільки вони під собою не мають жодних реальних підстав” (1989).

Автор вважає, що Геродот не заслуговує такої суворої оцінки, а одержані невірогідні результати –наслідок логічних помилок у визначенні параметрів. Орієнтація на великі тарні амфори помилкова. Судячи з нартівського епосу, Геродот мав на увазі амфори, якими черпали освячене вино, а не наливали звичайне. Існують серії викопних амфор з середньою місткістю в 9,73 л, кратною з грецькою мірою рідин ”хой”, і близькою до місткості осетинського дзбана  в 9 л.

Важливим параметром є товщина стінки казана. Закип’ятити на вогнищі з хмизу казан на 5,4 т. з товщиною стінки 11,6 см неможливо. У знайдених  казанів вона “коливалась від 4 до 7 мм” і була підібрана скіфськими ливарниками, щоб забезпечити як міцність казана, так і достатній його прогрів. Припустима величина  1,4 см. Ребрами жорсткості служили елементи випуклого орнаменту та верхній бортик, який для Священного казана крім технологічного мав і специфічне призначення –на ньому танцювали, змагаючись у славі (В.Абаєв, 1978). Тому він мав достатню для ступні ширину  11,6 см.

Третій критичний параметр –вага наконечників стріл. К. Марченко і О. Щеглов брали їх серію 48 шт. загальною вагою 168,88 г. (середня 3,5 г) другої половини VІ –першої половини V ст. до н.е., а це надто мало. Б.М. Граков на серії 65 шт середню вагу визначив у 4,5 г. Серія з 191 шт  (Клочко, 1977) дає 4,7 г.

Існує й аналог –великий бронзовий казан іранського майстра Абд-Аль-Азіза (1399 р.): місткість –т, вага  2 т, висота  1,6 м, внутр.  2,25 м, товщина стінки –,45 см, ширина бортика –см.

Форму доцільно обрати як у казана з Розритої могили –триярусна композиція на його стінках, з зображеннями луків і стріл та знаку сонця або центра, має міфологічний зміст, і, вірогідно, є ремінісценцією прикрас з Священного казана.

Наводиться математична модель та варіанти розрахунків, починаючи з мінімальних параметрів. Оптимальні ж параметри такі: місткість амфори 9 л, як для Æдзæмаґуата, товщина стінки 1,4 см, вага наконечника –,7 г, питома вага бронзи –г/см(середня). Одержані результати: місткість казана 5,4 т, вага  2,8 т, зовн.  2,33 м, висота з ніжкою 2,17 м, без неї 1,74 м, здало наконечників  630 тис. чоловік. Ці величини цілком реальні і порівняно близькі до аналогів –казана Абд-Аль-Азіза   і  срібного   кратера  з  Дельф.   Технологія  виготовлення  великого

казана з зовн.  22,5 м не відрізнялась від лиття відомих казанів з зовн. до 1 м і не становила проблем.

При цьому кількість наконечників менша контрольних 700 тис. (кількості вояків Дарія), але не на багато, і могла б свідчити, що здавало їх все доросле чоловіче населення. Це відповідає фразі Геродота про наказ царя Аріанта, що стосувався не лише воїнів, а “всіх скіфів”. При співвідношенні кількості воїнів до решти чоловіків як 1:1, а до всього населення як 1:5 кількість населення Великої Скіфії вийде  1,6 млн., воїнів  315 тис, з них номадів  100– тис, населення степів ––800 тис. чол.. За демографічними даними чисельність населення лише Степової Скіфії могла становити до 678 тис. чол. (Н.О. Гаврилюк, Н.П. Тимченко, 1994), що корегується з одержаними числами.

Де ж стояв Екзамказан? Б. Рибаков вказував на важливу роль вододілів в географічних уявленнях степових народів. За Геродотом: “проміж рік Борисфен і Гіпаній є місцевість Ексампай … там є джерело з гіркою водою, котрого вода вливається в Гіпаній і його воду не можна пити. В тому місці стоїть казан” (IV, 81). Додаткові ознаки містяться в (IV, 52). Гіпаній  ототожнюють з Бугом, а Екзампей з Синюхою, Чорним Ташликом, Мертвоводом і Гнилим Єланцем. Б. Рибаков  Гіпанісом вважав частину Бугу, Синюхи плюс Гірський Тікич, а Екзампеєм –Чорний Ташлик. М. Агбунов вказав на Синюху, у верхів‘ях якої були поклади солі. Солонуватістю (яку надавали фосфатні й мідянисті домішки в ґрунтах) підмінялись гіркота і отруйність. А ще Вітрувій гадав, що Екзампей тече по землі, з жил якої добувають сандараку (миш‘як), тому вода його несе загрозу для життя.

Гірка вода була обрана автором за головну ознаку в пошуках р. Екзампею і сакрального центру –в районі висоти 269 м –найвищої точки в правобережних степах між Дніпром і Бугом, неподалік розвилки колишніх Чорного і Кучманського шляхів.

У третьому розділі –“Топографічні та етнографічні аналогії святилища Екзампай” –поглиблено аналіз локалізації Екзампаю в географічному центрі Скіфії в зв’язку з існуючими концепціями щодо скіфського квадрату; наводяться  індоєвропейські аналогії сумісності географічного і сакрального центру країни –грецькі, кельтські, германські; обґрунтовується належність загальноскіфського святилища культу Бога війни Арея, реконструюється вигляд і технологія побудови присвяченого йому храму і жертовника; досліджуються особливості сакрального комплексу в Холодному Яру з Мотронинським городищем.    

Розглядаються недоліки трьох концепцій країни-тетрагону: гідро- географічної Б. О. Рибакова, абстрактно математичної О.І. Зуєва та міфологічної Д.С. Раєвського. У перших двох  відсутня  прив’язка північних кутів до реальних географічних об’єктів, північна сторона опиняється далеко в лісовій зоні, поняття центру відсутнє. У третьому випадку вертикальною віссю, що має ділити Скіфію навпіл, помилково обирається Гіпаніс, а не Борисфен, тому “міфологічний квадрат” зміщується на захід і охоплює лише Правобережжя. Однак цінною є здогадка, що в сакральної географії центром його має бути саме  святилище Екзампай.  Виявилося,

що воно знаходиться на лінії, яка є апроксимацією течії Дніпра в межах Скіфії від київського вигину до лиману, тобто справді на осі скіфського тетрагона.

Приклад з Дельфами та інші індоєвропейські аналогії, особливо кельтські, підтверджують, що саме географічна центральність, згідно з дослідженнями міфологічного світогляду М. Еліде, В.Н. Топорова, Є.М. Мелетинського, Д.С. Раєвського, надає найбільшої сакральності межовій місцевості,  якою  і  був Екзампай у Великій Скіфії на межі земель алазонів і скіфів-орачів, а також Степів і Лісостепів. З цією ж точкою пов’язується поняття “пупа землі”, як центру країни.

Розвинуто думку про Екзампай як загальноскіфський сакральний центр, в якому проводилося скіфське календарне свято. Але замість культу, пов’язаного з генеалогічною легендою і чотирма золотими талісманами (Д.С. Раєвський), яку доцільніше пов’язувати з Борисфеном (як рікою народу, оскільки матір’ю першоскіфа Таргітая була дочка бога цієї великої ріки, з живою водою), запропоновано пов’язати його з культом Бога війни Арея, що більше підходить до річки з отруйною мертвою водою (Мертвоводом), зв’язаної з сакральним поняттям смерті і людських жертв.

Текстологічний аналіз уривку (IV, 62) Геродота (зокрема, терміну  –місця для нарад) дає підстави твердити про загальноскіфський, а не тільки місцевий характер культу грізного Бога війни. Недооцінка його значення, зведення до рівня
малих “аресів”, подібних до скандинавських гномиків, за Л.А. Єльницьким (1960), невиправдана. Геродот протиставив Арея всім іншим скіфським богам, до яких звертались особисто, при цьому вогонь грав технологічну, а не сакральної роль, і в жертву приносилися лише тварини. Вшанування Арея передбачало масову участь війська, складну підготовку за участю обозу, жертвоприношення полонених на війні, а не місцевих бранців. Святилища лісостепової зони не відповідають опису Геродота, несучі відбиток доскіфських вірувань. Підрахунки спростовують і уявлення про спорудження
 “в кожній місцевості щороку велетенських вівтарів [Арею] з оберемків хмизу у вигляді чотирикутної піраміди або платформи” (С.С. Безсонова, Давня історія України, т.2).       

Храм і жертовник Арея мали інший вигляд. На вершині вододілу викошувався великий квадрат 3 х 3 стадії ( 533 х 533 м), сторони позначались в’язанками хмизу, вкладеними в борозну, як це робили давні іранці. Так простір міфологічно розділявся на звичайний і сакральний, належний “храму” Арея. В центрі його з навезених 150 возів хмизу (за винятком  50 уже використаних) споруджувався жертовник у вигляді скирти (ожереду)  з трьома стрімчастими сторонами (ширина і висота  8,6 м) і однією  похилою ( 30º), довжина  17 м. Нею на вершину цієї споруди, куди втикався меч Арея, підіймались учасники сакрального дійства. Після виконання обрядів і жертвоприношень скирта спалювалася, що відповідає давньоіранському культу вогню (М. Бойс, 1988) і терміну    (хмизові факели, а не просто в’язанки хмизу). Розпечений старий залізний меч, можливо, опускався у воду з джерела Екзампею, про що свідчить нартівський епос.

Пошанування бога Арея в центрі скіфського Всесвіту знайшло міфологічне відбиття в святкуванні скіфського весняного Нового року (Наврузу), що має прямі паралелі в нартівському епосі, давньоіранській, кельтській та інших індоєвропейських культурах. Вони дають підстави поєднувати культ  Бога війни в щорічному календарному циклі і з початком періоду війн. Таким чином цей культ пов’язується з отруйністю мертвої води Екзампею, і через неї з сакральним поняттям смерті й жертвоприношень. Символом Арея був старий залізний меч, а його образом малий хлопчик з розпеченим сталевим тілом (за Дюмезілем –Батраз в нартівському епосі).

Фіксується відлуння скіфської звичаєвості і в козацькій культурі (освячення ножів), як типологічного культу меча. Беруться до уваги й історико-географічні спостереження. Прикладом місцевої триярусної стратифікації (світи богів, людей і мертвих) святилища Арея в землі скіфів-орачів розглядається Холодний Яр і Мотронинське городище.

У четвертому розділі –“’Два центри –Великої Скіфії і України, історичний та сучасний” –описано хід і результати проведеної експедиції в пошуках річки з гіркою водою Екзампей, священної землі Екзампай, і місць, де щороку будувався “храм” Арея і був встановлений казан царя Аріанта.

Гіпотезу Б. Рибакова про Чорний Ташлик як  р. Екзампей і с. Лису Гору на ньому, де нібито стояв Священний казан, спростовано. Доведено, що справжнім Екзампеєм є Мертвовод з його верхньою притокою Кам’яно-Костуватою, що починається з скелястого джерела. Вода в криницях вздовж течій цих річок внаслідок мінералізації  має виразний гіркий смак. Місцевістю Екзампай  є  вершина  вододілу Чорного Ташлика і  Мертвоводу. Сакральний простір поблизу с. Вільні Луки позначений курганом з географічною міткою 269 м, що є не тільки найвищою точкою в степах Правобережжя, але й центром Скіфії, який лежить на відстані  60 км від нинішнього географічного центру України.

Виявилось, що в Скіфії була “радіоактивна зона”. У верхів’ях Мертвоводу розташовані уранові копальні (закриті в 70-х роках), пити воду з багатьох криниць суворо заборонено. Отже, в Екзампей ще в скіфські часи з підземних жил потрапляли убивчі радіоактивні речовини. Цим і пояснюється думка Вітрувія щодо смертельної отрути (явище радіації в античний час було невідоме).

Топографічно сакральний комплекс Екзампаю подібний до Холодноярського (на Мотронинському городищі) і має таку ж трирівневу структуру: 1) навколо “найближчої до неба” точки в степах, відзначений курганом і малим квадратом з-під фантомних жертовників на честь Бога Арея і Священним казаном (вищий світ богів); 2) вздовж Священного шляху, частини пізнішого чумацького шляху (світ людей); 3) байрак з гірким джерелом (нижній підземний світ мертвих).  

Біля с. Вільні Луки на відстані  250 м від кургану зафіксовано місце чумацької стоянки на давньому Кучманському шляху, відгалуження Чорного шляху. За Д. Яворницьким, він проходив саме вододілом Чорного Ташлика і Мертвоводу, нині ним прокладено колію залізниці. Стоянка розміром у 50–соток переораного поля   із   залишками   обпеченого    ґрунту  –найвірогідніше   місце  спорудження

14

“вівтаря” Арея. В околі цього місця, вірогідно, і був встановлений Священний казан царя Аріанта. Біля джерела в урочищі знаходиться велике кам’яне плато, яке за аналогією до грецького “омфала” і кельтського “Фаля” можна назвати  “пупом скіфської землі” або “пупом землі” у Великій Скіфії.

У результаті виконаної роботи дисертант прийшов до таких висновків:

Текстологічний аналіз (IV, 52; 81) показав, що дані Геродота географічного, історичного, етнографічного, міфологічного характеру, в тому числі й цифрові, що містяться у “Скіфському логосі”, за умови їх коректної інтерпретації, залишаються потужним джерелом знань зі стародавньої історії України, можуть і мають використовуватися в наукових дослідженнях.

Підтверджено реальність існування Священного казана царя Аріанта, описаного Геродотом (IV,81), як головного сакрального атрибуту Екзампаю, можливість підрахунку кількості населення Великої Скіфії, “зашифровану” в його параметрах, незважаючи на міфологічний ряд чисел 6-600-6, який їх характеризує. Вірогідні розміри казана: діаметр  2,33 м, висота без ніжки  1,74 м, з ніжкою  2,17 м, вага 2,8 т, місткість 5,4 т –при  товщині стінки 1,4 см, ширині верхнього бортика  6  дактилів  (11,6 см) та місткості амфор,  в які розливався спеціально приготовлений і освячений напій слави (прокип’ячене вино зі змією мідянкою),  9 літрів. Встановлена середня вага наконечників стріл –,7 г. Технологія виготовлення  казана з діаметром  2,3 м не відрізнялась від лиття відомих казанів з діаметром до 1 м і не становила проблеми. Кількість зданих наконечників –тис., що менше контрольної цифри в 700 тис. (кількість війська Дарія), але забагато для воїнів-номадів. За словами Геродота, здати наконечники мали всі скіфи”. При співвідношенні воїнів і не воїнів як 1:1, і приблизно такого ж між воїнами степовиками і лісостеповиками, всіх воїнів  315 тис., воїнів-номадів 100–тис. Відповідно кількість населення Великої Скіфії (якщо воїнів до всього населення було 1:5)  1,6 млн. чол., серед них населення Степової Скіфії  500– тис., що корелюється з підрахунками археологів за іншими методиками (< 678 тис.).

Великий Священний казан, будучи сакральним атрибутом в головному скіфському святилищі, постійно нагадував про перемогу скіфів над персами і виконував роль “виявника” особистої військової Слави. Цим підтверджено думку Б.М. Гракова та ін. про те, що цар Аріант, за наказом якого був виготовлений і встановлений в Екзампаї знаменитий казан, в династичному ряду стояв поміж Ідантирсом і Аріапіфом, вірогідно, будучи сином першого і батьком другого.  

Встановлено, що назва  (Екзампей/пай) є фонетично недосконалою передачею грецькою мовою іранської (скіфської) назви Æдзмпй, збереженої осетинською мовою в значенні Мертво-вод/зем. Ім’я Екзамказана збережене у формі Æдзмаґуат (Вадзамакят) –аґ по осетинські –казан, аґуат –“ємність казана” (в нартівському епосі –дзбанів). Топонім  “Священні  шляхи”   не  є   перекладом  скіфської    назви   Екзампаю.   Він   був

15

перенесений місцевими греками за аналогією з Дельфами, де до храму Аполлона також вів Священний шлях.

Місцезнаходження святилища Екзампай відповідає географічним орієнтирам та задовольняє іншим умовам, згаданим в “Скіфському логосі” (IV, 52; 81). В широкому смислі слова місцевості Екзампай відповідає вододіл Чорного Ташлика і Мертвоводу та землі вздовж берегів останнього. У вузькому значенні територією власне святилища, де стояв казан царя Аріанта, є вершина цього безіменного вододілу з найвищою точкою в степах Правобережжя 269 м. Сакральність її зумовлюється природною винятковістю –географічним місцем в центрі країни. Знайдена точка знаходиться на центральній осі Скіфії, якою є лінія апроксимації (спрямлення) течії Борисфену (Дніпра) в межах України від Києва до лиману. Підтверджують ідею сумісності географічного і сакрального центру країни також еллінські  (Дельфи) і кельтські аналогії (Галлія, Ірландія). Саме географічний центр, згідно з дослідженнями міфологічного світогляду, надає найбільшої сакральності межовій місцевості, якою і був Екзампай поміж землями алазонів і скіфів-орачів або, що рівнозначно, Степів і Лісостепів. Отже, святилище Екзампай було в центрі не тільки скіфського міфологічного Всесвіту (за Д.С. Раєвським), але й реальної країни, що нагадувала рівнобічний чотирикутник.

Справжнім Екзампеєм є Мертвовод, вода в ньому та навіть у криницях сіл по його берегах внаслідок мінералізації має значний надлишок солей і гіркий смак. Початком Екзампею є р. Кам’яно-Костувата, притока Мертвоводу, що веде до вершини вододілу, а починається у кам’янистому урочищі зі скелястого джерела (підземний світ мертвих). У верхів’ях Мертвоводу розташовані уранові копальні, пити воду з багатьох криниць суворо заборонено. Отже, в Екзампей ще в скіфські часи потрапляли радіоактивні речовини. Вживання його води призводило до смерті. Цим можна пояснити повідомлення римського енциклопедиста Вітрувія про те, що в Екзампаї з підземних жил нібито добувають “сандараку” –червоний арсен (миш’як) –смертельну отруту (про вбивчу силу радіації, як і такого поняття, ніхто в античний час не знав).

Святилище Екзампай було місцем загальноскіфського культу Бога війни Арея. Він займав виняткове місце у скіфському пантеоні богів, оскільки все життя скіфів було пов’язане з війною. Недооцінка значення Арея і зведення його ролі слідом за Л.А. Єльницьким до множини малих місцевих “аресів” невиправдана. Текстологічний аналіз пасажу Геродота (IV, 62) і терміну  (місце збору скіфів, як січовий  майдан  чи  нихас у нартів)  дає  підстави  твердити  про загальноскіфський, а не тільки місцевий характер культу Бога війни. Знайдені у степу святилища Ареса не відповідають описові Геродота, як і святилища лісостепові, що несуть печать доскіфських культів.  

Реальний вигляд головної сакральної споруди в святилищі Екзампай –храму і жертовника Арея –відтворюється завдяки розрахункам і етнографічним  аналогіям. На вершині вододілу викошувався великий квадрат 3 х 3 стадії ( 533 х 533 м), сторони якого позначались в’язанками хмизу, вірогідно, вкладеними в борозну, як це  робили   давні  іранці.    Простір,    таким   чином     розділявся    на   звичайний  і

16

сакральний, належний  “храму” Арея. В центрі його з навезених 150 хур хмизу (за винятком  50 уже використаних) споруджувався жертовник у вигляді ожереду –скирти з трьома стрімкими сторонами (ширина  і  висота   яких   була   8,6 м),  одна  ж  була  похила  ( 30º),  довжина  спуску   17 м. Нею, очевидно, застеленою плетеними підстилками, підіймались учасники сакрального дійства. У вершину цієї споруди втикався меч Арея. Згідно культу вогню в іранців ритуал завершувався спаленням скирти. Вираз Геродота “ “ перекладають як “в’язанки хмизу”, але смисл його –“хмизові факели” –близький до поняття “снопи вогню”. Розпечений залізний меч Арея, можливо, опускався в воду, набрану з джерела Екзампею, на що вказують фрагменти нартівського епосу.

На користь культу Арея розв’язується колізія вибору характеру щорічних свят, що проводилися в загальноскіфському сакральному центрі. Матеріали нартівського епосу, давньоіранської та інших індоєвропейських культур дають підстави поєднувати культ  Бога війни в щорічному календарному циклі зі святом ”Новрузу” –зустрічі Нового весняного року і …початку війн. Цим він логічно пов’язується з отруйністю мертвої води Екзампею, і через неї з сакральним поняттям смерті й жертвоприношень. Символом Арея був старий залізний меч, а його образом  –малий хлопчик з розпеченим сталевим тілом. Календарне свято, мотивоване  генеалогічною легендою та чотирма золотими талісманами доцільніше пов’язувати не з Екзампаєм, як це спробував зробити Д.С. Раєвський, а з Борисфеном –як річкою, дочка якої вважалася праматір’ю народу, з живою водою, придатною для пиття. Історико-географічне і топографічне обстеження Холодного Яру і Мотронинського городищі (центру скіфів-орачів) підтвердили триярусну стратиграфію сакральних комплексів –світу підземного, людського та піднебесного. Подібне спостерігається і в місцевості Екзампаї.

Вершина вододілу біля с. Вільні Луки Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. увінчується курганом. На  відстані   250 м  визначено   місце,  на  якому,   ймовірно, відбувалося  щорічне   спорудження   “храму” Арея (піднебесний світ богів). За даними місцевих мешканців, на великому полі була незначна ділянка  60–соток, яка мала запечений ґрунт, нині розораний тракторами. За переказами, на цьому ж місці зупинялись чумаки. Рухалися вони шляхами, прокладеними ще в скіфський час, зокрема Чорним і Кучманським, останній пролягав між джерелом і вершиною вододілу (нині –колія залізниці). Це і були ті Священні шляхи (середній світ людей), яким скіфи прибували до святилища Екзампай. В цілому трирівнева стратиграфія всього сакрального комплексу  нагадує подібну ж, виявлену в Холодному Яру на Мотронинському городищі скіфів-орачів.  

Географічний центр Великої Скіфії в місцевості Екзампай поблизу с. Вільні Луки лежить відносно недалеко ( 60 км) від смт Добровеличківки –географічного центру сучасної України (при її розмірах 1316 х 893 км), що є вагомим доказом просторової сталості її геополітичного праобразу, а отже і територіальної спадкоємності, незважаючи на значний хронологічний розрив.  

17

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

Сакральне призначення казана царя Аріанта //Пам’ять століть. –. –№1.

–С. 30–.
. Марсове поле України // Бористен. –. –№3 (165). –С. 20–.

. Екзампай –сакральний центр Великої Скіфії // Історичний журнал. –. –№3.
–С. 110–.

. Великий Священний казан царя Аріанта. //Український музей. Vita Antiqua. –К.,   
. – С. 76–.

. Борисфен –вічна ріка народу // Бористен.  –. –№8; –С. 15–.

. Україна і море сьогодні і в часи Геродота. // Українознавство –. Щорічник.
–К.: Поліграфкнига, 2002. –С. 69–.  

Інші публікації:

. Велика Скіфія–Оукраїна . –К.: Спалах, 2001.  –с.

. Країна Великочудія . –К.: Логос, 1998. –с.  

. Геродот –батько нашої історії // Українська культура. –. –№9–. – С.37–.
. Геродотознавство в Київському університеті і його сучасний стан // Київський
національний університет у ХХІ столітті. Тези ювілейної науково-теоретичної
конференції, присвяченої 170-річчю КНУ імені  Тараса Шевченка. –К. –.
–  С. 48–.

АНОТАЦІЯ

Петрук В.І.  Скіфський сакральний центр Екзампай  в контексті культурної спадщини України.  – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12 –українознавство. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

Дисертацію присвячено комплексному, теоретичному і експедиційному, дослідженню і перевірці даних “Скіфського логосу” (IV, 52;81) Геродота з його “Історій” з метою локалізації річки Екзампей та виявлення географічного розташування й призначення Екзампаю   –головного   культового  центру  Великої   Скіфії. Ним виявилася вершина вододілу річок Чорний Ташлик і Мертвовод, позначена курганом з географічною міткою (висота 269 м) біля с. Вільні Луки Новоукраїнського  р-ну  Кіровоградської обл. –найвища точка у правобережних степах. Власне р. Екзампеєм є р. Мертвовод з її верхньою притокою р. Кам’яно-Костуватою. Гіркота їх води наростає за течією за рахунок мінералізації.  

Наводяться докази реальності факту виготовлення і встановлення царем Аріантом в Екзампаї постійної сакральної пам’ятки  –великого  Священного казана,  подаються розрахунки його розмірів та кількості населення Великої Скіфії.

В доведенні місцезнаходження сакрального центру Великої Скіфії в її географічному центрі даються грецькі і кельтські паралелі. Обґрунтовується   версія

18

про щорічне спорудження саме в святилищі Екзампаї храму і жертовника  Богу  війни  Арею,  відтворюється  його  реальний  вигляд і розміри. Задіяні українські, давньоіранські і частково римські етнографічні дані та дослідження археологів. За нартівським епосом відновлюються фрагменти ритуалу святкування скіфами Новрузу –весняного Нового року. Відзначається близькість географічних центрів Великої Скіфії та сучасної України, що свідчить про територіальну сталість геополітичного праобразу країни, незважаючи на великий хронологічний розрив.

Ключові слова: Геродот, Скіфія, Екзампай (місцевість), Екзампей (річка), казан царя Аріанта, храм Арея, скіфський чотирикутник, географічний центр, сакральний центр.

АННОТАЦИЯ

Петрук В.И.  Скифский сакральный центр Экзампай в контексте культурного наследия Украины. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 –украиноведение. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.

Диссертация посвящена комплексному, теоретическому и экспедиционному, исследованию и проверке данных “Скифского логоса” (IV, 52;81) Геродота из его “Историй” с целью локализации речки Экзампей и установления географического расположения и предназначения Экзампая –главного культового центра Великой Скифии. Им оказалась вершина водораздела рек Чорный Ташлык и Мертвовод, обозначенная курганом с географической меткой (высота 269 м) возле с. Вильни
Лукы Новоукраинского  р-на  Кировоградской обл.  Собственно р. Экзампей является  р. Мертвовод вместе со своим верхним притоком р. Каменно-Костоватой. Горечь их вод нарастает вдоль течения за счет минерализации.  

Приводятся доказательства реальности факта изготовления и установления там царем Ариантом постоянного сакрального памятника  –большого  Священного  котла,  поданы  также  расчеты  его  размеров  и количества населения Великой Скифии. Емкость котла –,4 т, вес  2,8 т, внеш.  2,33 м, высота с ножкой  2,17 м, без нее  1,74 м, количество сдавших по наконечнику стрелы  630 тыс. чел., среди них воинов  315 тыс.  воинов-номадов  100–тыс. Соответственно  население  Великой Скифии составляло  1,6 млн. чел., Степной Скифии  500–тыс. чел., что коррелируется с  полученными ранее данными археологов другими методами.

Для доказательства месторасположения сакрального центра Великой Скифии в ее географическом центре даются греческие и кельтские параллели. Обосновывается версия о ежегодном построении именно в святилище Экзампае храма и жертвенника Богу войны Арею, воссоздается его реальный вид. Используются украинские, древнеиранские и частично римские этнографические данные и исследования археологов. Стороны большого квадрата 533х533 м (3х3 стадии) обозначались связками хвороста согласно обычаям древних иранцев.

19

Так пространство мифологически разделялось на обычное и сакральное, принадлежащее “храму Арея”. В центре его из привезенных 150 телег хвороста (за исключением  50, которые использовались для обозначения сторон храма) сооружался жертвенник в виде скирды с тремя отвесными сторонами (ширина и высота  8,6 м), одна же была наклонной  ( 30º), длина спуска  17 м. В  вершину  скирды  втыкался  старый  железный меч.   После   исполнения  всех   обрядов  и  принесения   жертв,  в   том   числе  человеческих,  согласно древнеиранскому культу огня скирда сжигалась. По материалам нартского эпоса восстанавливаются фрагменты ритуала празднования скифами весеннего Нового года (Навруза).

Отмечается близость географических центров Великой Скифии и современной Украины, чем подтверждается территориальная устойчивость геополитического праобраза страны, несмотря на большой хронологический разрыв.

Ключевые слова: Геродот, Скифия, местность Екзампай, река Екзампей, котел царя Арианта, храм Арея, скифский четырехугольник, географический центр, сакральный центр.

SUMMARY

Petruk V.I.  Scythian sacral centre Exampaios in a context of cultural heritage of Ukraine. –The manuscript.

The thesis for the admission to the degree of candidate of historic sciences  on speciality 09.00.12 - Ukrainian Studies. –Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2005.

Dissertation is devoted to complex, theoretical and expedition research of the data of "Scytian logos" (IV, 52; 81) from the Herodotus "Histories" in order to localize the Exampaios river and determine location and purpose of the Exampaios place which was the major cult centre of Great Scythia. The thesis contains the proof of reality of manufacturing and installation of a great sacred boiler by king Ariant; the Great Boiler was used as a constant sacral monument. Calculation of the Great Boiler's size is done which served as a basis for determining the amount of Great Scythia population.

In order to prove the equivalence of Great Scythia sacral centre location and its geographic centre the Greek and Celtic sources are considered in parallel. The technology of annual construction and design features of the God of war Areas's temple and brushwood altar were analyzed in detail and reconstructed. Scythian-ukrainian, ancient-iranian and partially roman ethnographic data and archaeological researches are used for that. The fragments of scythic celebration of spring New year (Nowruz) are recovered on materials of the nart epos. The closeness of Great Scythia geographic centre to geographic centre of modern Ukraine is noticed.  That confirms stability of geopolitical image of the country, despite of major chronological rupture.  

Keywords: Herodotos, Scythia, terrain Exampaios, river Exampaios, boiler of king Ariant, temple of Areas, scythian tetragon, geographical center, sacral center.

2 Різне написання вводиться для кращого розрізнення понять “річка”  і  “місцевість”.

3 Термін “геродотознавство” вживається за аналогією з “шевченкознавством”. Праці  
  Геродота  давно і ретельно вивчаються, потреба в такому терміні існує, а українська мова
  надає таку  можливість.

4 Русяєва А.С. До питання про подорож Геродота в Скіфію //Археологія. – 1993.– №4. –С. 20.    

5 Доватур А.И.,  Каллистов А.П., Шишова И.А. Народы нашей страны в “Истории” Геродота.  
 Тексты, перевод, комментарии. – М.: Наука, 1982.    

6 Шишова И.А. О достоверности географических сведений в Скифском рассказе Геродота //
 Летописи и хроники. – М.: Наука, 1980. – С. 15. (Підкреслення  тут і далі мої. –
В.П.)

7 Нейхардт А.А. Скифский рассказ Гердота в отечественной историографии. – Л.: Наука,  
  1982.

8 Граков Б.Н. Скифы. – М., 1975. (На відміну від видання  Граков Б.М. Скіфи. – К., 1947).

9 Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VIIІV вв. до н.э. – К.: Наукова думка, 1983.
 – С. 13.

10 Археологія Української РСР. – К.: Наукова думка, 1971. – Т.2. – С. 34.




1. Агентством Нарт в проекты осуществляются по контактной информации предложенной соискателем в настоящей
2. на тему- Стратегическое управление организацией в условиях рынка Преподаватель .html
3. короля Генриха I в Англии развернулась феодальная война
4. Topic trcers in quifers hs been suggested Edmunds 2001- i
5.  Пред как первичное звено в нар хоз в усл директив и рыноч эк
6. Лекция 13 1. Переход от канонических уравнений к общим
7. В. Психика человека коренным образом отличается от психики даже наиболее высокоорганизованных животных
8. Отчет о первой технологической практике на Опытном заводе Луч
9. Информатика Информационное общество ~ это общество в котором большинство работающих занято произво
10. Статья- Провозвестник отечественной электроавтоматики
11. Анализ линейных электрических цепей с несинусоидальными токами Несинусоидальные токи в линейных эле
12. ВАРИАНТ 1 Вставьте пропущенные буквы и знаки препинания
13. Внешний анализ финансового состояния 1
14. Признаки и функциональные особенности бандитизма
15. Оценка эффективности системы управления на предприятии
16. зарядам полученным посредством трения
17. НА ТЕМУ- ІНТЕР~ЄР ЖИТЛА для студентів ІІІ курсу спеціальності 7
18. 31з Прізвище ім~я побатькові залікової кн
19. Корреспондентная теория истины
20. Сведения о деятельности страховщика Федеральной службой государственной статистики обобщены да