Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук Київ 2005

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-05

Бесплатно
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн

29

національна академія наук україни

Інститут географії

Мрінська Ольга Вікторівна

УДК 911.3..353

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ І МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЇЇ ДОСВІДУ В УКРАЇНІ

(суспільно-географічне дослідження)

11.00.02 –економічна та соціальна географія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Київ - 2005


Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті географії НАН України

Науковий керівник:  доктор географічних наук

Нагірна Валентина Петрівна

Інститут географії НАН України

завідувачка відділу суспільно-географічних досліджень

Офіційні опоненти:  доктор географічних наук, професор

   Нудельман Володимир Ілліч

   Київський національний університет будівництва і архітектури

   професор кафедри міського будівництва

   кандидат географічних наук

   Стафійчук Валентин Іванович

   Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

доцент кафедри країнознавства і туризму

Провідна установа:  Львівський національний університет ім. Івана Франка

Міністерства освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться 11 березня 2005 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.163.01. Інституту географії НАН України за адресою: 01034, м. Київ –, вул.Володимирська, 44

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту географії НАН України (м. Київ –, вул. Володимирська, 44)

Автореферат розісланий  8 лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук        Лісовський С.А.


Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Прискорення темпів розвитку економіки України, структурні зрушення в господарській системі супроводжуються значними змінами в регіональному соціально-економічному розвитку держави. Поєднання традиційних умов і чинників розвитку економіки з необхідністю швидкого реагування на ринкові перетворення, а також вплив глобалізації зумовили нерівномірність розвитку регіонів, загострення соціальних проблем. В Україні одночасно спостерігаються процеси деіндустріалізації –зменшення частки промислового виробництва за рахунок зростання сфери послуг, інформаційних галузей (столична агломерація, західний регіон); реіндустріалізації –оновлення промислових підприємств традиційних галузей (регіон Донбасу); неоіндустріалізації –зміна виробничих циклів і спеціалізації на основі існуючого науково-технологічного і трудового потенціалу (Одеське Причорномор’я). Регіональний розвиток, що зумовлює формування регіональної політики, значною мірою спричинений суспільно-географічними чинниками, такими як природно-ресурсний потенціал, демографічна ситуація, територіальна структура виробництва і розселення, міграційні процеси. Вони впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, рівень життя населення. Враховуючи це, мають бути запроваджені різні механізми регіональної політики. ЇЇ суть –адекватне відображення процесів і змін, що відбуваються у господарській діяльності та соціальній сфері регіонів, і розроблення системи заходів, що забезпечували б ефективність регіонального розвитку.

Важливим при розробленні регіональної політики є вивчення досвіду зарубіжних країн і особливо ЄС. Регіональна політика в цих країнах є успішною, спрямованою на згладжування регіональних диспропорцій, розвиток депресивних територій, забезпечення високого рівня конкурентоспроможності їх економіки. Актуальність окреслених питань, їх практична значущість зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям досліджень пов’язаний з науково-дослідною роботою, що виконувалася у відділі суспільно-географічних досліджень Інституту географії НАН України “Трансформація структури господарства регіонів України і розробка географічних основ регіональної соціально-економічної політики держави” (номер державної реєстрації 0199U000479). За результатами досліджень опубліковано наукову монографію “Трансформація структури господарства України: регіональний аспект”, де автор має підрозділ “Розвиток регіональної політики в Європейському Союзі та значення його досвіду для України”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розроблення теоретико-методичних основ суспільно-географічного дослідження регіональної політики; виявлення особливостей регіонального розвитку в країнах ЄС, аналіз теоретичних концепцій та механізмів формування регіональної політики у цих країнах; визначення пріоритетів, завдань і обґрунтування напрямів удосконалення регіональної політики в Україні з урахуванням досвіду ЄС.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання: (1) обґрунтувати теоретико-методологічні засади регіонального розвитку як основи формування регіональної політики держави; (2) визначити вплив суспільно-географічних чинників на регіональний розвиток країни, з’ясувати роль суспільно-географічного районування в реалізації регіональної політики; (3) розробити методичні основи суспільно-географічних досліджень регіональної політики; (4) проаналізувати концепції регіональної політики у країнах ЄС, виявити суть, функції та інструментарій здійснення регіональної політики в цих країнах у сучасних умовах; (5) здійснити порівняльний аналіз депресивних регіонів у країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку; (6) розкрити особливості застосування важелів та інструментів регіональної політики щодо цих регіонів; (7) обґрунтувати стратегічні напрями та завдання регіональної політики України з урахуванням досвіду країн ЄС.

Об’єктомдисертаційного дослідження є регіональний розвиток і регіональна політика в країнах Європейського Союзу (Великобританії і Польщі) та особливості розвитку і регіональна політика щодо старопромислових регіонів України (Луганська область); предметом –досвід регіональної політики в країнах ЄС з позицій його використання в Україні.

Методологія, методи дослідження, використані матеріали. Методологічною основою дослідження є теорії щодо регіонального розвитку і формування регіональної політики у ретроспективі, сучасні концепції регіональної політики, розроблені вченими країн ЄС, України і Росії. Серед зарубіжних вчених особливо слід виділити І.Г. фон Тюнена, А.Вебера, Т.Паландера, Г.Хоутлінга, В.Кристаллера, А.Льоша, А.Куклінського, П.Робсона, У.Ізарда, Е.Гувера, Ф.Перру, Ж.Будвіля, Д.Паелінка, Г.Мюрдаля, С.Полларда. Різними аспектами цих проблем займалися (займаються) українські вчені-географи: Г.В.Балабанов, А.П.Голіков, О.Т.Діброва, Ф.Д.Заставний, В.І.Нудельман, М.М.Паламарчук, М.Д.Пістун, В.А.Поповкін, О.Г.Топчієв, О.І.Шаблій, а також економісти М.І.Долішній, С.А.Романюк, О.М.Нижник. Нині проблеми регіональної політики досліджують П.Нійкамп, П. Кругман, Н.Ванхоф, А.Амін, Р.Мартін, П.Тайлер, Х.Армстронг, Ф.Кук, Д.Юл, Д.Бахлер, Г.Гожелак. Із російських науковців  значний внесок зробили О.Г.Гранберг, М.К.Бандман, В.Є.Селіверстов, С.С.Артоболевський, О.В.Грицай, І.Д.Іванов, Н.І.Ларіна.

В дисертаційному дослідженні використано загальнонаукові методи (системно-структурний аналіз і синтез, історичний, статистичний) і спеціальні (класифікації і типології, районування, картографічний, аналіз SWOT тощо).

Наукові результати дисертації базуються на використанні великого масиву статистичних матеріалів Держкомстату України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державних статистичних комітетів Польщі та Великобританії, Луганського обласного статистичного управління, Уряду Північно-Західного регіону Англії, Єврокомісії, Євростату, бібліотек Варшавського університету, університету Стратклайд і Центру досліджень європейської політики (Великобританія), численних літературних та електронних джерел.

Наукова новизна одержаних результатів.

  •  Виявлено суть та головні принципи регіонального розвитку як основи формування регіональної політики держави.
  •  Визначено вплив суспільно-географічних чинників на регіональний розвиток залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни.
  •  Розроблено методику суспільно-географічних досліджень регіонального розвитку у контексті формування регіональної політики.
  •  Виявлено функції та інструментарій регіональної політики в країнах ЄС з урахуванням сучасних суспільних процесів.
  •  Дано аналіз депресивних регіонів та регіональної політики щодо них у країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку (Великобританії, Польщі, України).
  •  Обґрунтовано стратегічні напрями розвитку та завдання регіональної політики України в умовах ринкової економіки з урахуванням досвіду країн ЄС.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Наукові результати дисертації базуються на використанні великого масиву статистичної та іншої первинної інформації, у тому числі матеріалів міністерств і відомств України, Великобританії, Польщі, Європейської Комісії, опрацюванні численних зарубіжних та вітчизняних літературних джерел.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення і висновки можуть бути використані при розробленні законодавчих та нормативних документів державної регіональної політики, а також обґрунтуванні напрямів соціально-економічного розвитку регіонів. Запропоновані механізми впровадження регіональної політики на засадах інноваційної моделі розвитку держави з використанням важелів стимулювання ендогенного розвитку регіонів є важливими при опрацюванні стратегічних напрямів регіонального розвитку України.

Основні положення і висновки дисертації, конкретні розробки використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України (2002 р.) у процесі підготовки Концепції Державної стратегії регіонального розвитку України на 2004-2015 рр., Державної програми соціального і економічного розвитку України на 2003 рік, (№ 2203 від 14.09.02., КМУ) проекту Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів” (№3384 від 14.04.03., ВР), проекту методики визначення депресивних територій в Україні та територіального розподілу державних капіталовкладень (Довідка про впровадження № 22-23/81 від 19.02.2003).

Матеріали дослідження використано при підготовці лекційних курсів “Менеджмент регіонального розвитку”, “Регіональна політика стійкого розвитку України” та “Проблеми регіональної економіки” в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, тренінгів та практичних семінарів для представників Національної Асоціації агенцій регіонального розвитку України, керівників обласних, міських та районних управлінь економіки. Результати досліджень покладено в основу презентації у Центрі досліджень європейської політики, Університет Стратклайд (Глазго, Великобританія) під час стажування у 2004 р.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійного наукового пошуку. Теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації отримані автором на основі суспільно-географічного дослідження процесів регіонального розвитку та регіональної політики в країнах ЄС, порівняльного аналізу регіональної політики щодо окремих регіонів у ЄС та Україні, що мають подібні проблеми.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися, обговорювалися та були опубліковані в матеріалах наукових форумів: міжнародних науково-практичних конференцій “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ,1999,2000); 5-го з’їзду Українського географічного товариства (Луцьк, 2000); міжнародної науково-практичної конференції “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення” (Київ, 2002); міжнародної конференції “Регіональні перетворення –європейські регіони і перспективи розвитку, інтеграції та розширення ЄС” (Польща, 2001); міжнародної конференції  “Оцінка регіональної політики ЄС –нові питання і виклики” (Франція, 2002); міжнародного інституту “Нові ринкові економіки та європейська економічна інтеграція” (Швеція, 2002); міжнародних конференціях “Урбанізм і глобалізація” (Німеччина, 2002, 2003); міжнародної конференції “Переосмислюючи регіони у глобальній економіці” (Італія, 2003); міжнародної конференції “Прикордонні регіони нової Європи” (Угорщина, 2003); міжнародної конференції “Європа на кордонах: регіональна політика ЄС, проблеми периферійних та сільських регіонів” (Франція, 2004); міжнародної конференції “Регіональний розвиток України в міжнародному контексті” (Львів, 2004).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 14 наукових праць, з них 12 одноосібних, у тому числі 4 статті у фахових виданнях, загальним обсягом 2,9 авт. арк.; у співавторстві опубліковано дві роботи англійською мовою –розділ у монографії та тези конференції.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів та висновків. У першому розділі викладено теоретико-методологічні положення дослідження регіональної політики; у другому –дано аналіз процесів регіонального розвитку і регіональної політики в країнах Європейського Союзу, показано їх еволюцію та сучасний стан; у третьому розділі здійснено порівняльну характеристику регіональної політики, зокрема щодо старопромислових регіонів Великобританії, Польщі та України; четвертий розділ присвячений формулюванню пропозицій щодо застосування досвіду регіональної політики країн ЄС в умовах України. Тут же визначено основні положення та напрями впровадження регіональної політики України. Дисертація викладена на 207 сторінках тексту, включаючи 13 рисунків і картосхем, 30 таблиць, 3 діаграми, також є 2 додатки. Список літератури нараховує 130 найменувань.


Основний зміст роботи

У першому розділі “Регіональна політика як об’єкт суспільно-географічного дослідження” розглядаються основні теоретико-методологічні засади та принципи формування регіональної політики. Регіональна політика –важлива сфера діяльності держави, зумовлена її регіональним розвитком, спрямована на вдосконалення суспільної діяльності в регіонах, враховуючи загальнонаціональні пріоритети, інтереси та можливості регіонів. Сутністю регіональної політики є ефективне управління регіональним розвитком країни з урахуванням об’єктивних процесів, що відбуваються в регіонах, та реалізація інтересів держави відносно регіонів. Мета регіональної політики –згладжування соціально-економічних диспропорцій у розвитку регіонів у контексті загального економічного піднесення країни і підвищення стандартів життя населення, вирішення проблем депресивних регіонів, стимулювання економічного зростання найрозвиненіших регіонів.

На регіональний розвиток країни, територіальні відмінності в її господарській діяльності та рівнях життя населення значно впливають суспільно-географічні чинники. Вони є первинною основою суспільних процесів в регіонах. Найважливіші серед цих чинників: природно-ресурсний, демографічний, науково-інтелектуальний потенціал, спеціалізація й територіальна структура господарства, розселення населення і ступінь урбанізованості території, географічне та геополітичне розташування регіонів, їх інфраструктурне забезпечення. Значення кожного з них для окремого регіону і на певному відрізку часу може змінюватися.

Механізми та інструменти регіональної політики мають бути зорієнтовані на підсилення тих позитивний тенденцій регіонального розвитку, що зумовлені внутрішніми чинниками. При виробленні регіональної політики також мають бути враховані зовнішні чинники –кон’юнктура національних та міжнародних ринків, науково-технічний прогрес та інновації, зміни конкурентних позицій держави внаслідок явища глобалізації суспільної діяльності тощо.

Регіональний розвиток має глибокий суспільно-географічний зміст, виражений у таких поняттях, як територіальний поділ праці, структура, спеціалізація і рівень зосередження виробництва, комплексність і пропорційність, агломерування та поляризація суспільної діяльності, конкурентоспроможність регіонів, їх експортний потенціал і зовнішньоекономічні зв’язки. Врахування суспільно-географічних процесів регіонального розвитку, виявлення їх тенденцій та закономірностей є основою вироблення ефективної регіональної політики.

Регіональна політика спрямована на вирішення важливих проблем регіонального розвитку, пов’язаних із трансформацією структури господарської діяльності, вдосконаленням територіальної організації виробництва і розселення, раціональним використанням природно-ресурсного потенціалу, охороною навколишнього середовища. Важливим є вирішення демографічних і соціальних проблем, особливо підвищення народжуваності населення, поліпшення його здоров’я, зниження рівня безробіття, збільшення обсягів доходів, розвиток соціальної сфери. Актуальними є регіональні проблеми, пов’язані з  невідповідністю між стандартами і рівнем підготовки кадрів у сфері освіти і науки, раціональним використанням науково-інтелектуального та інноваційного потенціалу, продуктивністю праці.

Суть і напрями регіональної політики залежать від рівня господарського розвитку держави, її соціальних та економічних пріоритетів. У період економічного зростання головна увага звернена на соціальну сферу, підвищення життєвих стандартів, їх вирівнювання у регіональному вимірі. Під час економічної кризи першочерговими є економічні пріоритети –збереження виробничого потенціалу, підвищення продуктивності праці та ефективності використання ресурсів регіонів, створення нових робочих місць, розбудова інфраструктури.

В основу розроблення та впровадження регіональної політики мають бути покладені такі принципи –ефективності, комплексності, послідовності, гнучкості, пріоритетності, перспективності. Дотримання цих принципів є основою забезпечення успішної реалізації та результативності заходів щодо регіонального розвитку, адекватності важелів та інструментів регіональної політики потребам регіонів.

Виникнення і розвиток основних концепцій регіональної політики у країнах ЄС є результатом тривалих процесів суспільного розвитку, змін, що відбуваються в регіонах, у структурі й територіальній організації господарської діяльності, соціальній сфері, рівнях життя населення, екологічної ситуації. Нерівномірність регіонального розвитку, необхідність вирішення соціально-економічних проблем у депресивних регіонах спричинили розгортання наукових досліджень, виникнення теорій, в яких обґрунтовувалися  з наукових позицій напрями подолання диспропорцій та перспективи регіонального розвитку. Найпоширенішими були теорії кумулятивної причинності Г.Мюрдаля, полюсів росту С.Полларда, кейнсіанська теорія, неоліберальна теорія Н.Паелінка і П.Нійкампа, нова економічна географія П.Кругмана, інституціональна географія А.Аміна і Б.Ашейма, та ін.

Залежно від особливостей та характеру дії інструментів регіональної політики, що спричиняють пожвавлення розвитку регіонів, виділяють 4 основних види регіональної політики: стимулююча, компенсуюча, адаптуюча та протидіюча. Кожний із видів регіональної політики має відповідне теоретичне обґрунтування з використанням певних концепцій.

Основними об’єктами регіональної політики є регіони (райони), виділені на основі нерівнозначності територій щодо суспільно-географічних особливостей, розвитку господарства, ролі в територіальному поділі праці, експортного потенціалу тощо. Район як цілісна суспільно-територіальна ланка має характерні риси соціально-економічного розвитку, відповідну структуру і спеціалізацію господарської діяльності. Водночас тут виникає комплекс проблем, що потребують вирішення на рівні держави. У цьому плані великого значення набуває суспільно-географічне районування в контексті регіональної політики. Від того, наскільки об’єктивно визначені критерії і виділені регіони, залежить її успіх та результативність. Комплексний підхід до проблем регіонального розвитку, районування і регіональної політики найбільшою мірою може бути реалізований із суспільно-географічних позицій.

Методичні основи суспільно-географічних досліджень регіонального розвитку в руслі розроблення регіональної політики включають такі головні етапи. (1) Виявлення суті та принципів дослідження регіонального розвитку як основи формування регіональної політики; аналіз ролі суспільно-географічних чинників у регіональному розвитку; визначення фундаментальних конкурентних переваг регіонів, ролі суспільно-географічного районування у контексті регіональної політики. (2) Аналіз умов та чинників, що впливають на регіональний розвиток країни. (3) Виявлення відмінностей у соціально-економічному розвитку регіонів на основі визначених критеріїв, класифікація регіонів і їх типізація з урахуванням основних соціально-економічних проблем. (4) Визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів, обґрунтування напрямів регіональної політики, розроблення інструментів та важелів здійснення цієї політики.

У другому розділі “Особливості регіонального розвитку та формування регіональної політики в країнах Європейського Союзу” висвітлено головні риси регіонального розвитку у країнах ЄС, його динаміка, напрями та важелі здійснення регіональної політики.

Регіональна політика як напрям національної політики держав виникла у 30-х рр. ХХ ст. Саме тоді в країнах Європи і США гостро постало питання диспропорцій у розвитку регіонів, що спричинило соціальні проблеми, посилення напруги у суспільстві. Нині процес регіонального розвитку і формування регіональної політики значною мірою пов’язаний із глобалізацією світового господарства, посиленням впливу транснаціональних корпорацій на розвиток держав і регіонів, інноваційним характером сучасного виробництва. Завдяки збільшенню місцевої і регіональної ініціативи щодо використання власного потенціалу регіони мають можливість досягти найбільш раціональної структури і спеціалізації господарства, знайти свою нішу на світовому ринку.

Регіональний розвиток у країнах ЄС є важливою складовою формування стабільної господарської системи. Науково обґрунтована регіональна політика сприяє збалансованому соціально-економічному розвитку цих держав в умовах жорсткої конкуренції. Особливістю регіонального розвитку у цих країнах є посилення місцевої і регіональної ініціативи щодо використання власного потенціалу, формування структури й визначення спеціалізації господарської діяльності. Це дає змогу успішно розвивати економіку, гнучкіше реагувати на зміни у зовнішньому середовищі, що сприяє підвищенню рівня соціального розвитку регіонів.

Процес регіонального розвитку в країнах ЄС відбувався поступово в напрямі оптимізації територіальної організації суспільно-господарського комплексу. При індустріальній системі господарювання головну роль у розвитку промисловості відігравали традиційні чинники (природні ресурси, людський потенціал, вигідне суспільно-географічне розташування), що зумовило високий рівень концентрації виробництва у регіонах з найсприятливішими умовами. З переходом до постіндустріальної системи все більшу роль почали відігравати такі чинники, як науково-освітній потенціал, професійні навички та кваліфікація трудових ресурсів, інновації, місцева ініціатива, що сприяло посиленню здатності регіонів швидко адаптуватися до конкурентного середовища.

Утворення ЄС (1957 р.) дало новий поштовх процесам регіонального розвитку в країнах Західної Європи. Вони вийшли за межі національних інтересів і стали предметом комунітарної політики –політики, спрямованої на вирівнювання рівнів життя населення в рамках всього співтовариства. Це було зумовлено поглибленням диспропорцій в окремих регіонах, загостренням регіональних проблем внаслідок входження до ЄС нових членів. Водночас активізувалися самі регіони як суб’єкти регіональної політики.  Ця сфера політики була визнана пріоритетним напрямком політики ЄС. Головними фінансовими інструментами реалізації регіональної політики в ЄС є гранти Європейського Фонду Регіонального Розвитку (ЄФРР), Фонду Єднання, Європейського Соціального Фонду (ЄСФ), Керівної секції Європейського Фонду орієнтації та гарантій у сільському господарстві (ЄФОГСГ), Фінансового інструменту Комітету орієнтації у рибній промисловості (КОРП), кредити Європейського Інвестиційного Банку (ЄІБ). На цілі регіональної політики нині спрямовується 35% бюджету ЄС.

Найбільшу допомогу нині отримують такі держави, як Італія, Іспанія, Німеччина, Греція і Португалія, найменше її потребують Люксембург, Австрія і Скандинавські країни. При цьому досягається подвійний ефект. Надходження коштів до країн, що мають проблемні регіони, сприяє їх економічному піднесенню. Водночас країни-донори мають можливість вийти на нові ринки праці і збуту, освоювати їх завдяки впровадженню нових технологій, підвищуючи завдяки цьому продуктивність і прибутковість власної господарської діяльності.

Регіональна політика в країнах ЄС є досить ефективною. У 1990 р. ВВП на душу населення у найбідніших регіонах, де зосереджено 10% населення ЄС, складав 55,2% середнього показника, у 2000 р. Цей показник дорівнював 61%. Зменшується різниця між показниками ВВП на душу населення у найбідніших та найбагатших регіонах ЄС. Особливо успішними є процеси конвергенції у найбільш проблемних країнах –Ірландії, Іспанії, Португалії та Греції.

З метою раціонального використання фінансових ресурсів, їх цільового спрямування Програмою ЄС на 2000-2006 рр. Передбачено три напрями допомоги проблемним регіонам (Рис.1):

  •  Ціль 1 –допомога найбільш відсталим регіонам, в яких рівень ВВП на душу населення складає менше 75% середнього показника в ЄС (70% фінансових ресурсів);
  •  Ціль 2 –допомога проблемним регіонам у конверсії структури господарства та підтримка економіки (сюди входять сільські та урбанізовані регіони) (11,5%);
  •  Ціль 3 –допомога в адаптації та модернізації системи освіти, навчання і зайнятості (12,3%).

В основі комунітарної регіональної політики лежать принципи, що відображають пріоритети розвитку регіонів: партнерство, субсидіарність, децентралізація, додатковість, концентрація і програмування. Завдяки цим принципам забезпечується узгодження інтересів ЄС з інтересами країн задля досягнення ефекту від використання виділених коштів. Для визначення регіонів, які потребують підтримки, важливою є типізація регіонів. Основними її показниками в країнах ЄС є: 1) ВВП на душу населення; 2) структура зайнятості та рівень безробіття. За цими показниками виділяють проблемні регіони із низьким рівнем економічного розвитку і старопромислові регіони, що можуть отримати допомогу із структурних фондів ЄС.

 Кожна держава ЄС формує власну регіональну політику, виходячи із рівня свого соціально-економічного розвитку і національних пріоритетів. Використання інструментів регіональної політики значною мірою залежить від потенціалу регіонів, територіальних відмінностей їх розвитку, особливостей регіональних проблем, ступеня децентралізації державного управління та рівня автономії регіонів. Характерним для регіональної політики ЄС є посилення однорідності національної політики, зближення принципів та механізмів її реалізації, збільшення ініціативи центрального уряду в питаннях згладжування регіональних диспропорцій, надання переваг регіональним інвестиціям перед регіональними стимулами, зосередження уваги на капітальних вкладеннях і зайнятості.

 Основні інструменти, які застосовуються національними урядами для надання допомоги проблемним регіонам: (1) регіональні інвестиції –державні кошти, спрямовані на зміцнення конкурентоспроможності регіону загалом, вдосконалення інфраструктури і посилення суспільного капіталу; (2) регіональні стимули –державні кошти, спрямовані на підтримку окремих підприємств для компенсації можливих втрат від їх розташування у менш розвинених регіонах (субсидії, гранти, податкові пільги). На початку 90-х рр. за оцінками Єврокомісії 12 держав ЄС витрачали на фінансові інструменти регіональної політики біля 15 млрд. дол. США щорічно.

При формуванні політики регіонального розвитку велика увага надається стратегічному плануванню і стратегічному управлінню. Стратегія регіонального розвитку –це комплекс дій, які здійснює держава або регіон для їх ефективного розвитку з урахуванням власного ресурсного потенціалу, факторів зовнішнього середовища, використовуючи законодавчі, фінансові, структурні, економічні, інституційні важелі та ін. Стратегічне управління –це творча, безперервна і гнучка діяльність, спрямована на впровадження стратегії регіонального розвитку.

Стратегія регіонального розвитку в країнах ЄС розробляється на двох рівнях –національному та регіональному. На національному рівні розробляється стратегія регіонального розвитку держави, що має проблемно-функціональне спрямування, а також стратегії розвитку окремих галузей –промисловості, сільського господарства, освіти та ін. Стратегія на регіональному рівні є важливим інструментом проведення соціально-економічної політики регіону. Тут визначають пріоритети і напрямки розвитку регіону з урахуванням власного потенціалу і загальнонаціональних тенденцій.

У третьому розділі “Порівняльний аналіз політики регіонального розвитку в державах з різним соціально-економічним рівнем (на прикладі Великобританії, Польщі та України)” на прикладі старопромислових регіонів –Мерсісайду та Луганської області –розкрито особливості їх соціально-економічного розвитку, а також механізми вирішення регіональних проблем. Можливості застосування досвіду регіональної політики ЄС в Україні розглядаються через призму одного з нових членів співтовариства –Польщі.

В умовах ринкової економіки не всі регіони здатні швидко реагувати на зміни у суспільній організації, структурі виробництва, розвитку світової господарської системи. Особливо складні процеси відбуваються у проблемних старопромислових регіонах. Структура їх економіки під впливом багатьох чинників змінюється, стає менш ефективною, продукція і послуги не відповідають сучасним технологічним вимогам і кон’юнктурі світових ринків. У таких регіонах виникають кризові ситуації, загострюються соціальні проблеми. У цьому плані досвід регіональної політики країн ЄС є корисним.

У результаті порівняльного аналізу Мерсісайду і Луганської області виявлено спільні риси їх розвитку, зміни в структурі й територіальній організації виробництва. У Луганській області нині відбуваються трансформаційні процеси, що були притаманні Мерсісайду у 70-80-х роках ХХ століття: реструктуризація промислового комплексу, занепад соціальної  сфери, підвищення рівня безробіття, активізація розвитку приватного сектору, усвідомлення необхідності регенерації навколишнього середовища тощо. Інноваційні процеси розвитку світової економіки спонукають до змін у структурі господарства колись високорозвинених регіонів на користь виробництва нематеріалоємних і наукоємних товарів та послуг.

Мерсісайд, в якому ВВП на душу населення складає  нижче 75% середнього в ЄС, є одним із проблемних регіонів і має право отримувати допомогу із Структурних фондів в рамках Цілі 1. В цьому регіоні високий рівень безробіття і відносно низький рівень добробуту населення. Політика Великобританії та ЄС щодо Мерсісайду загалом відповідає вимогам часу і зорієнтована переважно на стимулювання місцевої ініціативи, ендогенного економічного розвитку, посилення ролі малого й середнього бізнесу, диверсифікацію структури економіки.

Луганська область, незважаючи на відносно сильні позиції в Україні щодо обсягів виробництва національного продукту, в тому числі промисловості, обсягів експорту, низького рівня офіційно зареєстрованого безробіття, є однією з найбільш нужденних областей України (Таблиця 1). У 2001 р. вона посідала останнє місце за індексом людського розвитку серед областей України. Тут низька якість життя, несприятлива екологічна ситуація, високий рівень смертності, низькі реальні доходи населення. Регіональна політика щодо Луганської області в сучасних умовах не відповідає реальним потребам розвитку регіону. Не розроблено радикальних заходів з реформування виробничої бази і диверсифікації структури економіки, не визначено пріоритетів у розвитку сфери послуг, що впливає на інвестиційну привабливість регіону. Функціонування тут режиму пріоритетного розвитку (ТПР) негативно позначається на фінансуванні проектів з розбудови об’єктів інфраструктури, оскільки скорочуються бюджетні надходження. Політика стосовно Луганської області, що застосовується нині, подібна до британської регіональної політики у 70-80-ті роки ХХ ст., коли надавалися пільги окремим підприємствам, однак не враховувалася їх ефективність для розвитку регіону в цілому.

У рамках функціонування Луганської ТПР передусім підтримується розвиток традиційних галузей виробництва (видобувної, металургійної, хімічної), що є шкідливими для навколишнього середовища та здоров’я населення. Не передбачено заходів з рекультивації промислових земельних ділянок, відбудови застарілої комунальної інфраструктури, створення транспортної інфраструктури. Недостатньо стимулюється розвиток малого і середнього бізнесу, а також самозайнятості населення. В умовах вивільнення великої кількості трудових ресурсів з видобувних та інших підприємств важливим є перепрофілювання та перекваліфікація кадрів. Однак все це не знайшло відображення в заходах регіональної політики.

Таблиця 1.

Луганська область у національних рейтингах

Показник

Рік

Позиція

1

Валова додана вартість (ВДВ)

2002

2

ВДВ на душу населення

2002

3

Середньомісячна заробітна плата

2002

4

Прямі іноземні інвестиції

2002

5

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) на душу населення

2003

6

Експорт товарів

2003

7

Імпорт товарів

2003

8

Індекс промислового виробництва

2003

9

Індекс сільськогосподарського виробництва

2003

10

Кількість малих підприємств (МП)

2002

11

Обсяг виробленої МП продукції

2002

12

Зайнятість в МСБ

2001

13

Кількість отриманих патентів на винаходи

2002

14

Регіональний Індекс людського розвитку

2001

15

Інвестиційний рейтинг

2003

Джерела: Держкомстат, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, ПРООН, Інститут Реформ

Принципи та форми регіональної політики Великобританії і загалом ЄС є не зовсім прийнятними в сучасних умовах в Україні. Це пов’язано із великим розривом у рівнях соціально-економічного розвитку країн, їх фінансовими можливостями, традиціями у сфері регіонального розвитку, різними науковими підходами. Для України важливо використати досвід регіональної політики тих країн, що пройшли перехідний етап в розвитку економіки і нещодавно стали членами ЄС. Такою державою є Польща. Її досвід у реформуванні регіональної політики, а також наслідки запровадження  стандартів ЄС у цій сфері можуть бути використані в Україні. Економічне зростання Польщі в результаті трансформації суспільства і зокрема господарської системи спричинило нерівномірність розвитку окремих її частин. Це пов’язано з відмінностями у забезпеченні регіонів ресурсами, їх різними матеріально-технічними можливостями, неоднаковою здатністю реагувати на зміни в соціально-економічному середовищі. Про диспропорції у розвитку регіонів Польщі свідчать показники рівнів регіонального ВВП, зайнятості, доходів населення, заробітної плати, якості освіти тощо.

За останні роки регіональна політика Польщі стала одним із основних напрямів державної політики і розвивається динамічно. Її суть –недопущення подальшої деградації проблемних регіонів шляхом надання допомоги, яка б забезпечила громадянам гарантовані соціальні стандарти. У Польщі активно стимулюється економічне зростання в тих регіонах, які займають провідні позиції, забезпечують значну частку національного доходу. Кошти передусім надаються на розбудову інфраструктури, створення сприятливих умов для ведення бізнесу, життя населення. Значна увага приділяється підвищенню кваліфікації кадрів.

Досвід Польщі у сфері регіональної політики свідчить про високу ефективність запровадження європейських моделей. Однак у цій країні спостерігаються суттєві відмінності. У повному обсязі було застосовано лише принципи регіональної політики ЄС і окремі стандарти. Всі інші ключові елементи –стратегічне планування, воєводські контракти, агенції регіонального розвитку, програми підтримки депресивних територій та ін. були значно модифіковані відповідно до потреб, умов та фінансових можливостей країни.

У четвертому розділі “Використання досвіду регіональної політики країн Європейського Союзу в умовах України” викладено із суспільно-географічних позицій пріоритети регіонального соціально-економічного розвитку та основні напрями формування регіональної політики України з урахуванням сучасних суспільних тенденцій, перспектив ендогенного розвитку регіонів.

В Україні на тлі загального економічного зростання, зумовленого реформуванням  суспільно-господарської системи, залишаються актуальними проблеми її регіонального розвитку. Більшість регіонів втратили значну частину своїх виробничих потужностей та інтелектуального потенціалу, змінилася структура їх господарської діяльності у бік посилення матеріалоємних та ресурсомістких галузей, занепала соціальна сфера, недостатньо забезпечувалися коштами наука, освіта, розвиток новітніх технологій, телекомунікацій та інфраструктури.

Тут вставка

Рис.1. ВДВ на душу населення в регіонах України, 2002 рік (Україна=100)

На основі аналізу господарської діяльності в регіонах та великих містах, динаміки їх розвитку виділено 3 групи регіонів, які відносяться до найбільш успішних щодо реформування соціально-економічної системи, створення конкурентних умов для підприємництва. До першої групи відносяться великі міста –Київ, Донецьк, Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя. Вони мають сучасну виробничу, соціальну, транспортну та фінансову інфраструктуру, мережу науково-дослідних та освітніх закладів, краще порівняно з іншими містами забезпечені інтелектуальними та фінансовими ресурсами. До другої групи відносяться традиційні індустріальні області, які забезпечують більшу частину ВВП і експорту держави (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька), хоча їх економічне зростання пов’язане переважно з експлуатацією старих виробничих потужностей без радикальних змін у структурі виробництва, його диверсифікації, розвитку соціальної сфери. До третьої групи відносяться прикордонні райони та міста західних областей (Волинської, Львівської, Закарпатської), розвиток яких пов’язаний з інтенсифікацією торгівельно-економічних та соціально-культурних зв’язків із сусідніми центральноєвропейськими країнами. Нині західні області України мають значно нижчі економічний потенціал та інвестиційну активність, у той же час східні області змогли мобілізувати свій виробничий потенціал і забезпечити економічне зростання галузей місцевого та загальнонаціонального значення. Водночас у східних областях загострилися соціальні проблеми –тут найвищі показники смертності, безробіття, рівня бідності, злочинності та захворюваності. Тому ці області займають найнижчі позиції у рейтингу регіонів України за Індексом людського розвитку. Отже найуспішніші регіони потребують спеціального підходу в рамках регіональної політики для укріплення позитивних тенденцій та їх поширення в Україні.

Основою регіональної політики України за нинішніх економічних обставин і бюджетних обмежень має бути поєднання окремих принципів і стандартів ЄС із виробленням власних важелів посилення конкурентоспроможності регіонів. Нині для досягнення ефективного регіонального розвитку доцільно поєднувати помірний протекціонізм із стимулюванням вільного ринку. Окремі принципи ЄС, зокрема, децентралізація та субсидіарність, не завжди прийнятні для України, оскільки місцеві та регіональні органи влади не мають для цього достатніх повноважень та коштів. Через невизначеність їх статусу стосовно використання місцевих ресурсів (земельних, природних, демографічних, виробничих тощо) ускладнюється соціально-економічний розвиток регіонів. Важливим є поступове зменшення залежності регіонів від центральної влади. Це сприятиме підвищенню ефективності суспільної діяльності, дієвості управлінських рішень, посиленню ініціативи на місцях. Досвід таких країн, як Франція, Іспанія, Італія свідчить, що передача владних повноважень з центрального на регіональний рівень забезпечує вагомі соціально-економічні результати, ефективність регіональної політики.

В Україні має бути створена інтегральна система моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, що дало б можливість здійснювати типізацію регіонів та їх ранжування за характером і важливістю проблем. До створення цієї системи слід залучити центральні та регіональні органи влади. Необхідно визначити критерії і розробити показники, в яких мають бути відбиті найбільш суттєві явища, що відбуваються в регіонах. На цій основі визначити проблемні регіони.

Одним із найбільш ефективних напрямів регіональної політики в Україні, виходячи з досвіду ЄС, є стимулювання внутрішнього (ендогенного) розвитку регіонів на основі використання місцевих умов і ресурсів, а також конкурентних переваг, зумовлених дією зовнішніх чинників. В умовах глобалізації світової економіки, посилення впливу міжнародних організацій та транснаціональних корпорацій держава має співпрацювати з регіонами як з рівними партнерами задля економічного піднесення та підвищення стандартів життя населення.

Успішність регіональної політики залежить від рівня розвитку інституційної бази. Окрім центральних і місцевих органів влади важливо залучати різноманітні незалежні громадські та напівдержавні організації (агенції регіонального розвитку, центри з підтримки малого бізнесу, ресурсні та інформаційні центри, бізнес-інкубатори, центри передачі науково-технічної інформації, громадські об’єднання підприємців та ін.).

Важливою складовою державної регіональної політики є обґрунтований перерозподіл національного доходу –від регіонів із благополучною соціально-економічною ситуацією до проблемних регіонів. Економічні важелі та інструменти мають бути зорієнтовані не стільки на механічне переміщення фінансових ресурсів, скільки на стимулювання внутрішньої ініціативи, ефективне використання потенціалу регіонів. Поряд із наданням грантів і субсидій окремим підприємствам доцільно виділяти кошти на створення сучасної інфраструктури, що сприяло б розвитку підприємництва і стимулювало самозайнятість населення. Особливу увагу слід звернути на фінансування підготовки та перепідготовки кадрів, реалізацію екологічних проектів.

У Державній стратегії регіонального розвитку України особлива увага має бути звернена на стимулювання розвитку найбільш перспективних регіонів, що формують конкурентоспроможну структуру господарства, сприяють зростанню продуктивності праці, підвищенню ефективності суспільного виробництва країни. Одночасно держава має гарантувати громадянам незалежно від місця їх проживання мінімальні соціальні стандарти. З цією метою регіональна політика України має бути зорієнтована на відродження та економічне зростання проблемних регіонів, зокрема завдяки стимулюванню міжрегіонального співробітництва.

Стосовно старопромислових регіонів України раціональними на нинішньому етапі є глибока реструктуризація їх економіки, посилення ролі приватного підприємництва, особистої ініціативи, вдосконалення системи освіти, інтеграція між науково-дослідним і виробничим секторами та ін. Орієнтація на підтримку великих підприємств із традиційним матеріаломістким виробництвом і застарілими технологіями нині втрачає перспективу.

Одним із важливих напрямів регіональної політики є розроблення стратегій розвитку окремих областей, міст і районів, базових територіальних громад. Вони мають ґрунтуватися на визнаних принципах планування в умовах ринкової економіки. Впровадження в життя положень стратегії розвитку регіону забезпечує послідовність у виконанні окремих заходів, адресність у використанні коштів, раціональне залучення інтелектуальних ресурсів, збільшення відповідальності органів влади, зростання інвестиційної привабливості регіону. В процесі розроблення стратегій регіонального соціально-економічного розвитку мають бути максимально враховані суспільно-географічні чинники, особливо демографічний, інтелектуальний, природно-ресурсний потенціал регіонів, їх суспільно-географічне і геополітичне положення, розвиток інфраструктури, тощо. Це сприятиме підвищенню ефективності регіональної політики, відповідності її важелів реальним можливостям і перспективам розвитку регіонів, підвищенню їх конкурентних позицій на національному та міжнародному рівнях.

Висновки

  1.  Вивчення та аналіз численних зарубіжних і вітчизняних праць з питань формування регіональної політики дало можливість особливо виокремити доробок країн ЄС. Їх досвід щодо розроблення, застосування та результативності моделей регіональної політики доцільно було б використати в Україні. Оскільки регіональна політика безпосередньо пов’язана і зумовлена регіональним розвитком країни, в основі якого лежить територіальна диференціація господарської діяльності і соціальної сфери, стало необхідним проведення саме суспільно-географічних досліджень з метою обґрунтування напрямів удосконалення регіональної політики в Україні з урахуванням досвіду ЄС.
  2.  Встановлено, що регіональна політика –важлива сфера діяльності держави, зумовлена її регіональним розвитком, спрямована на вдосконалення суспільної діяльності в регіонах, враховуючи загальнонаціональні пріоритети, інтереси та можливості регіонів. Сутністю регіональної політики є ефективне управління регіональним розвитком країни з урахуванням об’єктивних процесів, що відбуваються в регіонах, та реалізація інтересів держави відносно регіонів. Мета регіональної політики –згладжування соціально-економічних диспропорцій у розвитку регіонів у контексті загального економічного піднесення країни і підвищення стандартів життя населення, вирішення проблем депресивних регіонів, стимулювання економічного зростання найрозвиненіших регіонів.
  3.  На регіональний розвиток країни, територіальні відмінності в її господарській діяльності та рівнях життя населення значно впливають суспільно-географічні чинники: природно-ресурсний, демографічний, науково-інтелектуальний потенціал, спеціалізація й територіальна структура господарства, розселення населення і ступінь урбанізованості території, географічне та геополітичне розташування регіонів, їх інфраструктурне забезпечення. Вони є первинною основою суспільних процесів в регіонах. В роботі визначено, що значення кожного з них для окремого регіону і на певному відрізку часу може змінюватися. Посилення ролі соціальних та інтелектуальних чинників, зменшення впливу природно-географічних і матеріальних чинників є основою сучасного регіонального розвитку в країнах ЄС.
  4.  Країни ЄС мають одну з найкращих у світі моделей регіональної політики. В результаті проведеного аналізу встановлено, що вони активно використовують наукові розробки у практиці регіонального розвитку, мають значний досвід регіональної політики. Протягом останніх 50-ти років в країнах ЄС суттєво вдосконалено важелі щодо підтримки депресивних і стимулювання високорозвинених регіонів з метою підвищення їх конкурентоспроможності.
  5.  Виявлено, що кожна держава ЄС формує власну регіональну політику, виходячи із рівня соціально-економічного розвитку і національних пріоритетів. Використання інструментів регіональної політики залежить від потенціалу регіонів, територіальних відмінностей їх розвитку, особливостей регіональних проблем, ступеня децентралізації державного управління та рівня автономії регіонів. Характерним для регіональної політики ЄС є посилення місцевої ініціативи, надання переваг регіональним інвестиціям перед регіональними стимулами, зосередження уваги на капітальних вкладеннях і зайнятості.
  6.  На основі порівняльного аналізу старопромислових регіонів країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку (Луганської області України та Мерсісайду Великобританії) виявлено спільні риси у процесах їх розвитку, зокрема: реструктуризація промислового комплексу із одночасним зменшенням його матеріаломісткості, соціальної  інфраструктури, підвищення рівня безробіття, розвиток приватного сектору, усвідомлення необхідності відновлення навколишнього середовища. Кожна держава має свої пріоритети регіональної політики, механізми та напрями їх реалізації. Політика Великобританії та ЄС щодо Мерсісайду зорієнтована на стимулювання місцевої ініціативи, внутрішнього економічного піднесення, посилення ролі малого бізнесу, диверсифікацію структури економіки. Політика України щодо Луганської області не відповідає реальним потребам розвитку регіону. Здебільшого надаються привілеї окремим підприємствам, не враховуючи їх ефективність з точки зору перспектив розвитку всього регіону. Майже відсутні радикальні заходи з реформування виробничої бази, диверсифікації структури економіки.
  7.  Досвід регіональної політики країн ЄС використано у Польщі, яка нещодавно стала його членом і пройшла перехідний етап у розвитку економіки. Встановлено, що тут у повному обсязі було застосовано принципи регіональної політики і стандарти ЄС. Однак більшість економічних важелів та заходів значно відрізняються від європейських моделей. Вони модифіковані відповідно до специфіки регіонального розвитку, внутрішніх умов та фінансових можливостей держави.
  8.  Обґрунтовано положення про те, що основою регіональної політики України за нинішніх економічних обставин і бюджетних обмежень має бути поєднання окремих принципів і стандартів ЄС із виробленням власних важелів посилення конкурентоспроможності регіонів. Нині для досягнення ефективного регіонального розвитку доцільно поєднувати помірний протекціонізм із стимулюванням вільного ринку. Важливою складовою державної регіональної політики є обґрунтований перерозподіл національного доходу –від регіонів із благополучною соціально-економічною ситуацією до проблемних регіонів. Економічні важелі та інструменти мають бути зорієнтовані не стільки на механічне переміщення фінансових ресурсів, скільки на стимулювання внутрішньої ініціативи, ефективне використання потенціалу регіонів.
  9.  Результати дослідження вказують на те, що одним із найбільш ефективних напрямів регіональної політики в Україні, виходячи з досвіду ЄС, є стимулювання внутрішнього (ендогенного) розвитку регіонів на основі використання місцевих умов і ресурсів, а також конкурентних переваг, зумовлених дією зовнішніх чинників. В умовах глобалізації світової економіки, посилення впливу міжнародних організацій і ТНК держава має співпрацювати з регіонами як з рівними партнерами для економічного піднесення та підвищення рівня життя.
  10.  В роботі обґрунтовано необхідність зробити наголос в регіональній політиці України на стимулювання розвитку найбільш перспективних регіонів, що формують конкурентоспроможну структуру господарства, сприяють зростанню продуктивності праці, підвищенню ефективності суспільного виробництва країни. Одночасно держава має гарантувати громадянам незалежно від місця їх проживання мінімальні соціальні стандарти. З цією метою регіональна політика України має бути зорієнтована на відродження та економічне зростання депресивних регіонів, зокрема завдяки стимулюванню міжрегіонального співробітництва. Стосовно старопромислових регіонів раціональними на нинішньому етапі є глибока реструктуризація їх економіки, посилення ролі приватного підприємництва, особистої ініціативи, вдосконалення системи освіти, інтеграція між науково-дослідним і виробничим секторами та ін.

Основні публікації на тему дисертації

  1.  Remiga O., Bakun O., Mrinska O., Romanyuk O. Ukraine // Subnational Data Requirements for Fiscal Decentralization / Eds. Yilmaz S., Hegedus J., Bell M.E. –Washington D.C.: World Bank, 2003. –Р. 133-159. –особистий внесок 0,5 авт.арк.
  2.  Мрінська О.В. Розвиток регіональної політики в Європейському Союзі в контексті її становлення в Україні // Український географічний журнал. –. –№1. –С.22-25.
  3.  Мрінська О.В. Особливості процесів інтеграції в країнах Європейського Союзу // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції. Вип. XV / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний редактор М.І.Долішній –Львів –Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. –Т.1. –С.39-42.
  4.  Мрінська О.В. Прикордонне співробітництво як передумова регіональної інтеграції // Наукові записки Тернопільського Педагогічного Університету. Серія Географія. –. –№2 (7). –С.50-53.
  5.  Мрінська О.В. Регіональні перетворення: європейські регіони і перспективи розвитку, інтеграції та розширення ЄС (Конференція Асоціації регіональних досліджень –Гданськ, Польща, 15-18 вересня 2001 року) // Український географічний журнал. –. –№1. –С.81.
  6.  Мрінська О.В. Особливості регіональної політики щодо старопромислових регіонів у Великобританії (Мерсісайд) та Україні (Луганська область) // Управління сучасним містом. –. –№10-12 (8). –С. 40-49.
  7.  Мрінська О.В. Суспільно-географічні підходи до формування регіональної політики // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Міжн. Наук.-практ. Конф. (м.Київ, 17-18 трав. 1999 р.). –К.:”Знання”, 1999 –Ч. 4 –С 58-59
  8.  Мрінська О.В. Суспільно-географічний вимір процесу регіоналізації // Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Збірник наукових праць. В 3-х томах –Київ –Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. –Т.1. –С.197-198.
  9.  Мрінська О.В. Зміна ролі суспільно-географічних чинників у соціально-економічному розвитку регіонів // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України / Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 15-16 травня 2001 р.). –К.: Ніка-Центр, 2001. –С.105.
  10.  Romaniuk S., Mrinska O. Regional Changes and Regional Policy in Ukraine // International Conf. on Regional Transitions: European Regions and the Challenges of Development, Integration and Enlargement –Gdansk (Poland). – 2001. –P. 20. –особистий внесок 0,1 авт.арк.
  11.  Mrinska O. European Regional Policy – Lessons for Ukraine Through the Prism of Polish Experience // International Conf. on Evaluation and EU Regional Policy: New Questions and New Challenges –Aix-en-Provence (France). –. –P. 61-62.
  12.  Мрінська О.В. Сільські регіони як важливий об’єкт регіональної політики в країнах ЄС // Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення / Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 18-19 березня 2002 р.). –С.180-181.
  13.  Mrinska O. Traditional Industrial Regions of Ukraine –What Chance of Becoming Leaders in the Process of Transition to Market Economy? Case-study of Lugansk Region // International Conf. on Reinventing Regions in the Global Economy –Pisa (Italy). –. –P. 55.
  14.  Mrinska O. Western Ukrainian Periphery: Changed Perspectives in the Light of EU Enlargement // International Conf. on Europe at the Margins: EU Regional Policy, Peripheriality and Rurality –Angers (France). –. –P. 41.

Анотація

Мрінська О.В. Регіональна політика в країнах Європейського Союзу та можливості використання її  досвіду в Україні (суспільно-географічне дослідження). –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук зі спеціальності 11.00.02 –економічна і соціальна географія, Інститут географії НАН України, Київ, 2005.

У роботі обґрунтовано теоретико-методологічні основи дослідження регіонального розвитку в контексті формування регіональної політики. Проаналізовано теорії регіонального розвитку і практику впровадження регіональної політики у країнах ЄС. На прикладі старопромислових регіонів Великобританії (Мерсісайд) та України (Луганська область) проведено порівняльний аналіз умов і проблем соціально-економічного розвитку, політики щодо цих регіонів. Для ілюстрації можливостей запозичення досвіду країн ЄС у сфері регіональної політики в Україні проаналізовано сучасну регіональну політику Польщі, як нового члена ЄС. Вона ефективно впроваджує європейські принципи та стандарти у цій сфері, одночасно реалізуючи власні важелі щодо зменшення регіональних диспропорцій, стимулювання соціально-економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності регіонів. Обґрунтовано рекомендації щодо можливостей впровадження європейських принципів і моделей в процесі розроблення та впровадження регіональної політики в Україні.

Ключові слова: регіональний розвиток, регіональна політика, Європейський Союз, Україна, Польща, стратегічне планування, депресивні регіони, старопромислові регіони, конкурентоспроможність регіонів.

ABSTRACT

Mrinska O.V. Regional Policy in European Union Countries and Possibilities of Implementation of Its Experience in Ukraine (Human Geographical Study). –Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Geographical Science. Speciality 11.00.02 –Economic and Social Geography. –Institute of Geography, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2005.

This thesis presents a thorough study of regional development and regional policy in EU countries from the perspective of human geography. It describes the theoretical and methodological fundamentals of regional development and uses the practical achievements of regional policy in the European Union (EU) as an example of good international practice. It analyses the role of human-geographical factors in achieving the goals of regional development, and explores how the regionalisation process can be used as an instrument for the rationalisation of national regional policy

The evolution of regional studies in EU countries, reflecting the shift from industrial to post-industrial, knowledge-based economies, is of particular interest when assessing how particular indigenous economic, social, and natural geographical factors affect the success of a region. The factors which play a significant role in allowing a country or region to be highly competitive in the unstable environment of the global innovative economy are different from those which formerly led to regional or national success in a Fordist 27 The word ‘fordist’is very rarely used in English, much less than in Russian, and most people wouldn’t understand it –perhaps it is used regularly in your field, in which case no problem –but I thought I should warn you.economy.

The EU regional policy system, which combines supranational and national policies with the policies of the regions themselves, aims to strengthen social cohesion and harmonise national regional policies. A strategic approach to the planning and management of regional development at all tiers is shown to be a key factor for the successful implementation of regional policies. This thesis considers how the principles, standards and approaches to the development and implementation of EU regional policy may be applied to different economic systems.

To illustrate the disparities and similarities between regional development processes in EU countries and those in transitional Ukraine, a comparative study of two old-industrial deprived areas was undertaken. On the basis of an initial analysis that demonstrated that in recent decades the two areas had certain common indigenous factors and paths of socio-economic development, Merseyside was selected from the UK, and the Lugansk oblast from Ukraine. The divergence between the instruments utilised by the UK Government and the European Commission on the one hand, and the Ukrainian Government on the other, is considerable. This is due not only to the dramatic gap in financial capacities and differing economic models, but also to different attitudes towards regional problems and how to address them. Ukraine still manages its regions and territories using a sectoral approach, and follows a resource-intensive path of development that underestimates the value of social and human capital. Instead of creating a comprehensive regional system that could raise regional competitiveness and productivity, it gives regional stimuli to particular enterprises and branches, giving the wrong incentives to local agents. As a result, the social-economic situation of a once-strong industrial region is in danger of decline.

The lessons of regional policy in a developed market economy are easier to transfer to Ukraine with reference to the experience of earlier transition countries in Central and Eastern Europe, particularly Poland, Ukraine’s largest Western neighbour. Poland has demonstrated stable progress in addressing the problems of regional development, and has established a sound system of regional policy from the remains of the centrally planned economy by transferring authority for a vast range of economic and social matters to the regions. Yet the problems Poland has faced are just as instructive for Ukraine as its successes: while the general principles and standards of European regional policy can be suitably implemented, certain policy tools may be difficult to employ in Ukraine because it traditionally has different socio-economic conditions, different policy objectives and a different understanding of regional systems.

This thesis provides recommendations for the further development of Ukraine’s nascent regional policy. Some legal provisions and policy instruments to tackle regional differentiation already exist, but they are fragmented and do not respond to the challenges of the transition period or the global innovative economy. Ukraine can use the principles of EU regional policy, which would guarantee the concentration of scarce financial resources on a number of development priorities in a limited number of regions. Regional policy should stop being purely redistributive and should emphasise development, strengthening the position of leading regions and contributing, by the multiplication effect, to increased competitiveness in the national economy. At the same time, national policy should aim to assist the most backward and deprived regions to catch up with the national average by introducing innovative instruments to strengthen their human potential, develop their infrastructure and improve the business environment in general. Policy instruments in these regions must follow strict priorities and be clearly focused in order to cultivate the region’s understanding of its own decisive role in addressing local problems and avoid the dispersion of limited budget resources.

Key words: regional development, regional policy, European Union, Ukraine, Poland, human-geographical factors, strategic planning, deprived region, old industrial region, regional competitiveness.

АННОТАЦИЯ

Мринская О.В. Региональная политика в странах Европейского Союза и возможности использования ее опыта в Украине (общественно-географическое исследование). –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.02 –экономическая и социальная география. –Институт географии НАН Украины, Киев, 2005.

В работе обоснованы теоретико-методологические основы исследования регионального развития в контексте формирования региональной политики. Проанализированы теории регионального развития и практика реализации региональной политики в странах ЕС. На примере старопромышленных регионов Великобритании (Мерсисайд) и Украины (Луганская область) проведен сравнительный анализ условий и проблем социально-экономического развития, политики относительно этих регионов. Для иллюстрации возможностей заимствования опыта стран ЕС в Украине проанализировано современную региональную политику Польши, нового члена ЕС. Она эффективно внедряет принципы и стандарты в этой сфере, одновременно реализует собственные инструменты смягчения региональных диспропорций, стимулирования социально-экономического развития и повышения конкурентоспособности регионов. Обоснованы рекомендации относительно возможностей применения европейских принципов и моделей в процессе разработки и реализации региональной политики в Украине.

Ключевые слова: региональное развитие, региональная политика, Европейский Союз, Украина, Польша, стратегическое планирование, депрессивные регионы, старопромышленные регионы, конкурентоспособность регионов.


Диплом на заказ


1. Доклад - Производственный шум
2. Бухгалтерский учет анализ аудит и статистика МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КОНТРОЛЬНЫХ РАБ
3. Введение Полезность блага Функция полезности Подходы к оценке полезности Ординалистская т
4. по теме Ведущий
5. Теплотехнический расчет ограждающих конструкций
6. Mrk1 nd lredy in the 70ies of the twentieth century this profession hs become prestigious nd well pid despite the fct tht the development of progrmming in different countries hs evolved quite
7. Вступ 1 Проблема особистісних відмі
8. .2 Формы монополистических объединений10 Глава2 МЕХАНИЗМ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ МОНОПОЛИЙ
9.  Орфография. Культура речи Лексика
10. Вступление Экстенсивны
11. Импрессионизм как явление в культуре
12. Реферат- Основные направления молодежной политики в Республике Беларусь
13. рекреаційні та інфраструктурні ресурси Києва Київ одне з найдавніших європейських міст адміністративний
14. Виды структурных конфигураций организационных систем
15. Лабораторная работа ’6 По теме- Изучение переходных процессов зарядки и разрядки конденсатора Отчет по р.html
16. Организация социальной работы с гражданами пожилого и старческого возраста в условиях центра социальной защиты и поддержки населения октябрьского района города Томска
17. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук Полтава ~р
18. История и перспективы развития финансового анализа в России
19. Нет причин ругать меня- Ты же мамочка моя Три часа стою в кровати И не хочется мне спать Ну а ты
20. а легкие выводят СО2 воду слюнные и желудочные кишечные железы и поджелудочная железа тяжелые металлы ЛС