Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук КИЇВ '

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-05


54

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ   АПН УКРАЇНИ

ХАЙРУДДІНОВ МУХІДДІН АЙІДДІНОВИЧ

УДК 37.01:39

СТАНОВЛЕННЯ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

ЕТНОПЕДАГОГІКИ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

.00.01 –загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

КИЇВ –


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України

Офіційні опоненти:    доктор філософських наук, професор,

                                      дійсний член АПН    України

                                      Зязюн Іван Андрійович,

                                      Інститут педагогіки і психології професійної

                                      освіти України, директор;

 

доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України  

                                     Кузь Володимир Григорович,

                                     Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини, ректор;

                                         доктор педагогічних наук, професор

                                         Курляк Ірина Євгенівна,   

                                         Національний університет

“Львівська політехніка”,

заступник директора, Інститут

гуманітарних і  соціальних наук,

завідувач кафедри соціології та соціальної роботи

                                         

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, кафедра загальної педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “ 11 ”  грудня      2003 року о  14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий “8”  листопада 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради    Березівська  Л.Д.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному світі домінують дві основні суспільно-історичні тенденції, що протидіють. З одного боку, це тенденція загальної глобалізації, яка охоплює своїм впливом цивілізований світ, намагаючись нівелювати національні культури, усереднити або зовсім замінити їх новою ерзац-культурою, псевдо-, поп- або антикультурою. У багатьох засобах масової інформації відкрито пропагується цинізм, жорстокість, розпуста тощо. З іншого боку, у світі зростає тенденція до збереження і примноження національних культурних надбань, зміцнення самосвідомості кожного народу, забезпечення розквіту його культури, віри, моралі, духовності.

Протидія цих двох тенденцій зачіпає практично всі сфери суспільства: економіку, політику, ідеологію, мораль, мистецтво, культуру, в тому числі й сферу освіти. У цих умовах важко відстояти історичне минуле кожного народу, вивчити й донести до свідомості сучасників те прогресивне, що проявлялось у його традиціях, національних почуттях, характері, способі життя, у вихованні та навчанні. Кожна нація володіє багатющим культурним спадком, у якому збережено і безцінний досвід виховання підростаючих поколінь.

Сучасна Україна розвивається як самостійна незалежна держава, відроджує та стверджує свою національну самобутність, глибоко і всебічно досліджує своє історичне минуле, на цій основі будує сучасне та планує майбутнє. У вирішенні цієї найважливішої національної проблеми значне місце належить історико-педагогічним дослідженням, головним призначенням яких є неупереджена оцінка багатого педагогічного досвіду українського народу. Тому що тільки на міцній національній основі, яка корінням сягає глибини віків, можуть бути забезпечені нерозривний зв’язок поколінь, єдність і процвітання українського суспільства. Ці принципові положення цілком стосуються і кримських татар, які інтегруються сьогодні у велику українську родину.

Народна педагогіка кримських татар, як і все їхнє морально-духовне життя, багата й різноманітна. Вона виступає як сукупність життєвих уявлень і практичного досвіду формування особистості у дитячому та юнацькому віці, є невід’ємною частиною тієї народної культури, що створювалась тисячоліттями. Ефективному її використанню в сучасному навчально-виховному процесі мають передувати етнопедагогічні дослідження щодо її історії, змісту, багатющих виховних можливостей. Тільки на такій основі сучасні педагоги зможуть уміло застосовувати її різноманітні форми, методи та засоби у повсякденній педагогічній діяльності. Практично на всіх рівнях освітньої системи такі традиційні засоби народної педагогіки, як приказки, прислів’я, пісні, казки, легенди, дестани, звичаї, народні ігри тощо, можуть дати високі позитивні результати як у навчанні, так і в патріотичному, моральному, естетичному і трудовому вихованні молодого покоління. Специфіка виховного впливу народної педагогіки на підростаюче покоління полягає в тому, що оволодіння моральними нормами, трудовими та іншими навичками й уміннями має здійснюватися природно, ненав’язливо, з урахуванням загальноприйнятих норм, обрядів, звичаїв, що потребує відповідних  етнопедагогічних досліджень.

У “Національній доктрині розвитку освіти” підкреслюється, що в Україні “забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою, збереження і розвиток етнокультури, її підтримка та захист держави... Національне виховання має бути спрямоване на прилучення громадян до глибинних шарів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури”.

Отже, саме у вивченні народної педагогіки, збереженні та використанні її найкращих надбань, розвитку і зміцненні етнопедагогіки як важливого напряму української педагогічної науки полягає  шлях до розв’язання актуальних завдань національного виховання підростаючих поколінь.

Ступінь розробленості проблеми. Завдяки географічному положенню Криму, який знаходився на перехресті древніх торговельних шляхів (Балкано-Кавказького, Причорноморсько-Малоазійського, Великого шовкового), у його культурі, поряд із суто національним, традиційним, помітні сліди взаємовпливів різних народів, зокрема, в обміні педагогічними знаннями простежується культурна взаємодія предків кримських татар з шумерами, давніми греками та римлянами, тюркськими, арабськими і слов’янськими народами.

У давньосхідних суспільствах склались найдревніші культури, роль яких у розвитку різних народів та цивілізацій надзвичайно велика. Особливо широким був вплив культур Єгипту і Дворіччя та розташованих між ними країн Палестини і Сирії. Ці країни мали постійні торговельні та культурні зв’язки з іншими середземноморськими державами. В історико-етнографічному відношенні ця територія розглядається як Середньоазійська історико-етнографічна провінція.

Вивчення етнопедагогіки кримськотатарського  народу не може бути здійснене без аналізу педагогічної спадщини Сходу –багатющого пласта культури, недостатньо вивченого наукою. Деякі її аспекти представлено в історичних працях ХІХ–ХХ ст. Насамперед, до таких праць належать  ґрунтовні дослідження початку ХХ ст. відомого сходознавця А. Кримського, присвячені історії середньовічної мусульманської культури, зокрема арабської та перської літератур. Значної уваги заслуговує його історико-літературознавчий нарис “Література кримських татар” (1930 р.), в якому вперше подано розгорнутий огляд літературного процесу в Криму. Великий внесок у дослідження культури середньовічного Сходу зроблено В. Бертольдом і І. Крачковським, чиї праці з історії мови, літератури, культури народів, які сповідують іслам, є основою для всіх, хто вивчає історію Близького і Середнього Сходу.

Просвітницькі ідеї вчених-енциклопедистів, поетів та прозаїків середньовічного Сходу як основи для розробки своєї нової методичної школи вивчав видатний педагог, письменник, книговидавець, незмінний редактор першої в історії кримськотатарської газети “Терджиман” (”Перекладач”) І. Гаспринський, яким було опубліковано у газеті “Терджиман” цикл статей, присвячених творчості Ібн Сіни, Біруні, Сааді, Навої та ін. Безумовно, важливими для нас є його праці у

__________________________________

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Освіта України –. –№ 29 (257). –С. 4.

галузі кримськотатарської народної педагогіки, в яких він виступив за поєднання

мусульманського виховання і світської освіти, що має ґрунтуватися на кращих національних традиціях.

У 60–-і роки ХХ ст. з’являються дослідження М. Абрарової,   З. Атад-жанової, С. Ахмедова, Н. Бабаєва, М. Бадалова, А. Іванова,   А. Кадирова, З. Нур-султанова, З. Нурутдінової, С. Рахімова, А. Сагдєєва, У. Султанова, У. Шерматової та ін., присвячені, насамперед, розвитку методик навчання різних предметів, які водночас стосуються й окремих історико-педагогічних аспектів.

В останні роки проведено спеціальні історико-педагогічні дослідження, за результатами яких Х. Тллашевим опубліковано монографію “Загальнопедагогічні і дидактичні ідеї вчених-енциклопедистів Близького та Середнього Сходу епохи середньовіччя” (1989 р.) За редакцією академіка РАО А. Піскунова в 2001 р. видано навчальний посібник для педагогічних навчальних закладів, у якому виділено окремий розділ “Виховання, школа і педагогічна думка у народів Близького та Середнього Сходу в епоху європейського середньовіччя”.

Ці та інші окремі історичні й історико-педагогічні дослідження дають певні уявлення щодо історико-педагогічного процесу, народів, з якими кримськотатарський народ має культурні та інші зв’язки.

Проблем кримськотатарської народної педагогіки у зв’язку з вирішенням інших наукових завдань так чи інакше торкається ціла низка праць істориків, археологів, антропологів та мовознавців. Серед них дослідження О. Акчокракли,   А. Андреєва, М. Арістова, М. Баскакова,    С. Бахрушина, У. Боданінського, М. Бро-невського, В.Возгріна, В. Ганкевича, Л. Гумільова, М. Карамзіна, А. Маркевича,    Є. Маркова,    К. Мусаєва, В. Семенова Тянь-Шанського, В. Смирнова, Е. Тунманна,   Ф. Хартахая, Е. Челебі, Л. Якобсона та ін.

Цікавими, з точки зору предмета нашого дослідження, були відомості про обряди і традиції кримських татар. Такі дослідження щодо середини ХІХ ст. вперше здійснені Г. Радле. Спеціальним вивченням обрядів та ритуалів на початку ХІХ ст. займався Є. Булатов. Наприклад, він першим дуже детально описав “реван” –обряд посвячення підмайстра в майстри. На початку ХХ століття цей самий обряд вивчав у Криму В. Гордлевський. Детальний опис весільного обряду, який відбувався у 1880-х роках у районі Ялти (на узбережжі), зробив  Х. Каралезлі.

І все ж, особливістю кримськотатарської етнопедагогіки як науки, з огляду на певні історичні причини, є її недостатня теоретична розробленість, відсутність спеціальних цілісних досліджень з проблем народної освіти та виховання. В основному, вони подані у різних публікаціях (Е. Байрамов, Д. Бекиров, Р. Муза-ффаров та ін.).

З огляду на відсутність відповідних теоретико-методологічних досліджень у галузі кримськотатарської етнопедагогіки  орієнтиром для нас слугували етнопедагогічні дослідження споріднених та сусідніх народів. Зокрема, важливими для нашого дослідження були праці    Р. Абдираімової, І. Арабова, А. Гашимова,   М. Гуртуєва, М. Іззатової,   А. Ізмайлова, С. Ісоєвої, З. Кадирової, М. Мірзоєвої,     З. Мустафаєвої,  К. Пірлієвої, С. Раїмової,  С. Ригзинова, М. Сайфулаєвої, К. Сей-сембаєва, А. Табулової, Я. Ханбікова, які стали великим внеском у теорію і практику етнопедагогіки тюркських народів.

Цілком виправданим вважаємо звернення до дисертаційних досліджень та праць українських філософів, педагогів, психологів і соціологів, виходячи з того, що протягом свого історичного розвитку кримськотатарський та український народи жили поряд, що, безперечно, сприяло взаємопроникненню їхніх педагогічних культур.

Народнопедагогічна теорія українців найповніше відображена у педагогічній спадщині О. Духновича, Г. Сковороди, К. Ушинського. Почав вивчати етнопедагогіку українського народу у другій половині ХУІІІ ст. філософ                  Г. Сковорода. І. Котляревський у “Наталці Полтавці” та “Енеїді” показав красу національної сімейно-побутової культури. О. Духнович першим ввів у науковий обіг термін “народна педагогіка”. З наукової точки зору, викликають зацікавлення етнопедагогічні погляди учених, педагогів, письменників, істориків, етнографів України:  Л. Глібова, М. Грушевського, М. Драгоманова, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка.

Теоретичним і практичним внеском в українську етнопедагогіку стали праці В. Сухомлинського. Основні напрями та народно-педагогічні традиції виховання відображені в дослідженнях А. Богуш,  Л. Калужської, В. Кузя,  М. Лисенко,          В. Мадзігона, Т. Мацейків, В. Мосіяшенка, Л. Редькіної, Н. Рогальської, Р. Скуль-ського,  М. Стельмаховича, В. Струманського,  Л. Юди та ін.

Дослідженню цінностей народного виховання присвячені праці І. Беха,           І. Зязюна,  Н. Ничкало, В. Оржеховської, О. Пометун, О. Сухомлинської,  М. Яр-маченка; проблему виховання національної самосвідомості відображено в дослідженнях Ю. Руденка, З. Сергійчика, Д. Тхоржевського; етичним аспектам народної педагогіки –Ю. Рудя, Т. Стефаненко, Є. Сявавко, Г. Шпета та ін.

Проте до цього часу спеціальних наукових досліджень етнопедагогіки  кримськотатарського народу не проводилось, хоча вони є особливо важливими на етапі повернення народу на історичну батьківщину і обживання рідних земель, відродження його мови та культури.

Отже, актуальність проблеми, її наукова нерозробленість, труднощі, викликані вихованням підростаючого покоління кримських татар в умовах репатріації, завдання з відродження та розвитку кримськотатарської мови, культури й національного способу життя стали підставою для вибору теми дослідження “Становлення і тенденції розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено вченою радою Кримського державного індустріально-педагогічного інституту (протокол № 7 від 26 березня 1996 р.) і Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 3 від 10 червня 1996 р.). Вона є складовою проблеми “Українська педагогіка в персоналіях” (Реєстраційний номер 0197U07543), яку досліджує Інститут педагогіки АПН України.

Об’єкт дослідження –педагогічна культура кримськотатарського народу.

Предмет дослідження –генеза та основні тенденції розвитку етнопедагогічних ідей і традицій  кримськотатарського народу.

Мета дослідження –здійснити ретроспективний аналіз педагогічної спадщини кримськотатарського народу ХІІІ–ХХ століть, визначити етапи, джерела та тенденції її розвитку і на цій основі розробити шляхи актуалізації етнопедагогіки в сучасній системі навчання та виховання підростаючого покоління.

Концепція дослідження. Етнопедагогіка кримськотатарського народу розглядається як самостійна галузь педагогічної науки, серцевиною якої є народне виховання. Ця галузь має власний предмет дослідження, методи, а також специфічні принципи, серед яких основними є: єдність людини, суспільства і природи; етнокультурна спрямованість науково-педагогічного пошуку; збереження традиційних і створення на цій основі нових культурних цінностей; єдність національного, загальнодержавного та загальнолюдського й ін. Етнопедагогіка нерозривно пов’язана з історією та культурою кримських татар, географічним середовищем їх проживання. Будучи за своєю суттю народною, етнопедагогіка враховує національний аспект у визначенні мети і завдань, змісту процесів виховання та розвитку особистості. Суттєвий вплив на її генезу мали близькосхідна педагогічна культура, ісламські традиції виховання, педагогічна культура тюркських та слов’янських народів.

Як варіативні характеристики кримськотатарської етнопедагогіки виступають природно-географічні умови та суспільно-історичні особливості життя народу, що визначають характер праці, ігор, свят, традицій, звичаїв та обрядів, зміст усної народної творчості, образотворчого мистецтва й народних промислів, специфіки стосунків людей між собою та ставлення їх до навколишньої природи.

Головною метою народної педагогіки кримських татар є виховання досконалої людини, тобто виховання всебічно розвиненої особистості.

Для кримськотатарської етнопедагогіки характерні істотні особливості її зародження і поступального розвитку на різних етапах. Вони проявляються у складних взаємозв’язках і взаємовпливах елементів загальнолюдського й етнічного національного у способі життя і свідомості народу. Етнічний аспект полягає у здатності кримськотатарської етнопедагогіки взяти на озброєння все те, що добуто народом у процесі суспільно-історичного життя, трудової діяльності, навчання і виховання, та застосувати з урахуванням сучасних реальностей. З іншого боку, розв’язання конкретних етнопедагогічних проблем має здійснюватися відповідно до загальнолюдських цінностей, поваги до інших культур і народів, толерантності, що забезпечується загальнодержавною політикою у сфері освіти й виховання.

Розвиток вітчизняної етнопедагогіки покликаний забезпечити теоретичне підґрунтя морально-психологічної і педагогічної захищеності і підтримки кожної конкретної людини, можливостей збереження і примноження національної культури, самосвідомості, національних почуттів, звичаїв та традицій кримських татар у сфері освіти й виховання. На сучасному етапі розвитку багатонаціонального українського суспільства етнопедагогічний підхід повинен виступати як один із найважливіших напрямів продуманої державної політики у сфері культури, освіти та виховання широких народних мас, підростаючого покоління.

Методологічну основу дослідження склали:

–положення теорії пізнання про діалектичну взаємозалежність і взаємозумовленість національного та загальнолюдського у суспільному прогресі, про відношення свідомості до буття на основі наукової раціональності в конкретно-історичних умовах суспільного життя;

–соціокультурно-антропологічні засади, за яких історико-педагогічні явища, зокрема феномени народної педагогіки, розглядаються у контексті розвитку культури, а всі історико-педагогічні процеси –крізь призму людського чинника –розвитку особистості;

–синергетичний підхід, який дозволяє виявляти особливості та логіку розвитку етнопедагогічних знань шляхом аналізу багатоманітних проявів народної педагогіки кримськотатарського народу;

–аксіологічний або ціннісно-орієнтаційний підхід, що полягає у віднесенні досліджуваних об’єктів до цінностей суспільства або певних соціальних груп;

–конструктивно-генетичний підхід, на основі якого простежуються в системі динамічні зміни досліджуваного феномена.  

Відповідно до предмета і мети визначено такі завдання дослідження:

1. Розробити теоретичні та методологічні засади етнопедагогіки кримськотатарського народу.

. Визначити структуру етнопедагогіки, її зв’язки з суміжними науками, уточнити понятійний апарат.

. Розкрити роль і місце етнопедагогічних традицій кримських татар у збереженні та розвитку їх як етносу.

. Провести історико-педагогічний аналіз становлення і розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу.

. Розкрити сутність та особливості взаємодії морально-релігійної культури й кримськотатарської народної педагогіки як чинника формування сучасних етнопедагогічних концепцій.

. Виявити й охарактеризувати зміст, методи, форми та засоби народного виховання.

. Визначити основні тенденції розвитку етнопедагогічної думки кримськотатарського народу та шляхи застосування етнопедагогічного підходу до навчання і виховання кримськотатарської молоді на сучасному етапі розвитку суспільства.

Для розв’язання завдань дисертаційного дослідження було використано такі методи:

теоретичні: історико-педагогічний аналіз і синтез (визначення цілей, предмета та завдань дослідження, відстеження розвитку педагогічних уявлень і виховної практики народу в різні періоди його етногенезу; виявлення джерел і основних напрямів генезису етнопедагогіки); порівняння, зіставлення та узагальнення (обробка й етнопедагогічна інтерпретація історіографічних, етнографічних та фольклорних видань, археологічних матеріалів); історико-структурний (здійснення структурування нагромадженого історико-педагогічного знання і співвіднесення його з конкретними періодами, домінуючими ідеями); конструктивно-генетичний (розгляд трансформації історико-педагогічних знань протягом ХІІІ–ХХ століть); аксіологічний (полягає у співвідношенні об’єктів, які вивчаються, і тих цінностей, завдяки яким і відбувається відбір об’єктів та їх оцінка); персоналістично-біографічний (застосовується для аналізу педагогічної літератури, присвяченої педагогічним персоналіям); прогностичний (моделювання, метод експертних оцінок);

емпіричні: діагностичні (бесіди, інтерв’ю, “спогади у спогадах”); обсерваційні (спостереження в різних умовах життєдіяльності сім’ї, народу, вивчення результатів праці ).

Оскільки вивчення етнопедагогічних проблем торкається багатьох сфер суспільного життя народу, в процесі дослідження і аналізу здобутих результатів були використані й методи суміжних наук (психології, етнографії, історії, соціології та ін.).

Теоретичну основу дослідження становлять ідеї провідних вітчизняних та зарубіжних філософів, психологів, педагогів, істориків, а саме: культурно-історична теорія розвитку особистості (Л. Виготський); концепція особистісно орієнтованого виховання (І. Бех); положення про розвиток особистості (Л. Виготський, Д. Ель-конін, О. Запорожець, О. Кононко, П. Якобсон); положення про формування національної самосвідомості (А. Богуш, М. Боришевський, Г. Ващенко, О. Виш-невський, І. Гаспринський, С. Русова, М. Стельмахович, Д. Тхоржевський,              К. Ушинський); положення Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим, Закону України “Про освіту”, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції національного виховання Національної програми “Діти України”, “Національної Доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті”, Закону України “Про вищу освіту”.

Джерельна база дослідження. Дослідження ґрунтується на ретельному відборі і всебічному вивченні як писемних, так й інших джерел педагогічної культури кримських татар. Зокрема було використано орхоно-єнісейські й давньотюркські пам’ятки рунічної писемності (проаналізовано більше 20 таких пам’яток); речові джерела (матеріали археологічних досліджень у регіонах проживання тюркських народів, твори мистецтва, знаряддя праці, житла); твори народного епосу: “Кітабі-деде Коркуд” (V–VІІ ст.), “Манас” (VІІ–Х ст.), “Кьор-огли” (ХVІ–ХУІІ ст.), “Закони Яси” (1206 р.), “Кодекс Куманікус” (ХІІІ–ХІV ст.); літературні твори, написані  тюркськими мовами: “Кутадгу біліг”(“Благодатне знамення”, ХІ ст.), “Дівану лугат іт-турк” (“Словник тюркських мов”, ХІ ст.), “Кийсса-і Йусуф ” (ХІІ ст.); повсякденне життя, традиційний побут і етикет тюркських народів.

Як історико-літературні джерела було використано також літературні пам’ятки Київської Русі: “Повість врем’яних літ”,  “Слово о полку Ігоревім” (ХІІ ст.), твори українських письменників середньовіччя, зокрема: поема Симона Пекаліда (ХVІ ст.) “Про Острозьку війну під П’яткою”, “Вірші на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного” Касіяна Саковича (ХVІІ ст.); “Співаки” Бартоломія Зимовича (ХVІ ст.); вірші Лазаря Барановича (ХVІІ ст.); поема “Розмова Великоросії з Малоросією” Семена Дивовича (ХVІІІ ст.) у ” і т. ін., –усього більше 30, що містять окремі важливі відомості щодо народної педагогіки та культури кримськотатарського народу відповідних періодів.

Специфіка нашого предмета дослідження в тому, що його важливим джерелом було вивчення кримськотатарського фольклору та присвячених цій проблемі монографічних досліджень учених (їх використано більше 50), в яких проаналізовано особливості побуту, культури, світогляду народу.

Певною мірою джерелом етнопедагогіки є також мовні явища, які використано у дослідженні як основу для етимологічного і семантичного аналізу слів і термінів, що стосуються галузі духовної культури і є консервативними елементами словникового складу. На підставі аналізу близько 30 праць з етимології виявлено багатий, здавалося б, частково майже зниклий, але збережений, головним чином, завдяки мові духовний світ предків кримських татар.

Чисельнійну групу джерел склали оповідальні: наукові, публіцистичні, історичні праці, в яких безпосередньо відбито розвиток народної педагогіки кримських татар на різних етапах історичного життя народу. Всього було проаналізовано більш 30 історичних та історико-етнографічних досліджень, 45 публіцистичних праць відповідної тематики.

Значну частину джерел дослідження становлять педагогічні, теоретико-методологічні та історико-педагогічні праці з питань розвитку народної педагогіки та етнопедагогічної думки. Їх автентичність певним етапам розвитку народної педагогіки кримськотатарського народу є важливим етнопедагогічним джерелом.

З актових, документальних джерел було використовано законодавчі акти (закони, укази, постанови тощо), тобто документи, що визначали історичну долю народу й особливості розвитку його культури та педагогіки.

Частково брали для аналізу дидактичну літературу: підручники та посібники з педагогіки та історії педагогіки.

Окрему групу джерел становлять матеріали періодичних видань: українські, російські, турецькі, киргизькі, туркменські, казахські, узбецькі періодичні журнали.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ній:

вперше висвітлено народнопедагогічні знання кримських татар та основні етапи розвитку народної педагогіки як невід’ємної складової частини культури, що сформувалась в активному зв’язку з процесами етногенезу народу; визначено періоди становлення та розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу: період впливу близькосхідної педагогічної культури; греко-римський період взаємодії з культурою тюркських та слов’янських народів; мусульманського виховання і прилучення кримських татар до ісламу; схоластичної освіти в середні віки й світської –у подальшому; здійснено порівняльний аналіз педагогічної культури  народів тих країн, з якими кримські татари підтримували тісні культурні зв’язки;  доведено педагогічні умови реалізації етнопедагогічного підходу, що передбачає вивчення і формування етнокультурного середовища виховання та розвитку особистості;

вдосканалено традиційну кримськотатарську систему виховання і досліджено її сучасні прояви, що утворюють педагогічну реальність народу і дозволяють передбачити перспективи формування наступних поколінь;

дістало подальшого розвитку обґрунтування, змісту, засобів і форм народного виховання, а також  визначено шляхи оптимального використання етнопедагогіки в сучасному суспільстві;

–до наукового обігу введено маловідомі і раніше невідомі історичні джерела, пов’язані з розвитком народної педагогіки кримськотатарського народу.

Теоретичне значення дослідження полягає у:

–теоретико-методологічному аналізі етнопедагогічних ідей та традицій кримськотатарського народу в контексті цілісного вчення про основи формування й розвитку етнопедагогіки як науки про народну педагогіку;

–подальшій розробці методології етнопедагогіки як нової навчальної дисципліни, пов’язаної з поглибленим теоретичним та практичним дослідженням проблем виховання, розкриттям і обґрунтуванням його закономірностей та принципів, форм і методів їх реалізації;

–виявленні специфічних, притаманних цій галузі наукових знань та методів дослідження для встановлення закономірностей, відношень і залежностей в етнопедагогічному процесі;

–розробці та обґрунтуванні системи й структури галузевих  етнопедагогічних знань, визначенні зв’язку етнопедагогіки з суміжними науками;

–розгляді сутності народного виховання, його особливостей, виховного та освітнього потенціалу в підготовці підростаючого покоління до життя і праці;

–виявленні значення національного аспекту для визначення цілей і завдань, змісту процесів виховання й розвитку особистості;

–доведенні важливості поєднання етичного виховання з полікультурним;

–науковому обґрунтуванні етнопедагогічної спрямованості сучасної педагогічної думки й визначенні тенденцій її розвитку відповідно до загальних напрямів розвитку світової освіти й науки, орієнтованих на збереження національних традицій, і національної ідентичності країн та регіонів.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що сформульовані в результаті дослідження положення і висновки дають нові матеріали для розуміння, усвідомлення й аналізу народної педагогіки кримськотатарського народу, необхідні для повного і цілісного відтворення особливостей розвитку національної педагогічної думки і практики. У ході дослідження було опубліковано: “Мудрість віків”, 2 частини (1996, 2000), “Етикет кримських татар”(2002) –посібники для студентів (учителів), які використовуються при вивченні курсу “Історія педагогіки”.

В умовах сучасного реформування освітньо-педагогічної системи матеріали дослідження можуть бути використані в навчально-виховному процесі вищих і середніх  закладів освіти, у подальших наукових дослідженнях з теорії та історії педагогіки.

Результати дослідження можуть бути взяті до уваги при визначенні конкретно-педагогічних цілей та технологій навчання і виховання з урахуванням регіонального й етнокультурного компонентів; у розробці концепції школи з етнокультурним кримськотатарським компонентом як інструменту формування національної самосвідомості, національної культури і всебічного удосконалення міжнаціональних відносин; у сімейному вихованні дітей та підлітків у контексті реального культурно-побутового, трудового життя сім’ї та її історичних традицій.

Основні теоретичні положення і практичні рекомендації дослідника у вигляді навчальних посібників широко використовуються у навчально-виховному процесі ВНЗ, шкіл та професійно-технічних училищ Криму (Довідки Міністерства освіти АРК №1412-01-14 від 20.05.2003 р., Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти № 428 від 12 червня 2003р., Раздольненського районного відділу освіти № 822/01-9 від 07.11.2002р., Первомайського РВО № 664 від 28.11.2002 р., Білогірського РВО № 01-10/873 від 19.11.2002 р.  та ін.).

Особистий внесок здобувача полягає у розробці концептуальних засад етнопедагогіки кримськотатарського народу, які складаються із застосування  до аналізу відповідних джерел і феноменів соціокультурно-антропологічного, конструктивно-генетичного, аксіологічного, синергетичного підходів та застосування адекватних методів дослідження; у виявленні й науковому обґрунтуванні витоків, основних тенденцій і періодів розвитку кримськотатарської етнопедагогіки; визначенні її зв’язків з іншими галузями педагогічної науки та іншими науками, перспектив і стратегії подальшого розвитку; у розробці форм, методів та ефективних шляхів виховання молоді засобами народної педагогіки кримськотатарського народу.

В опублікованих у співавторстві працях (В.Зябкін, І.Мороз, В.Сидоренко, У.Абдулгазіс, Л.Кравцова, С.Усеїнов, А.Султанов, А.Кадиров) особистий внесок здобувача полягає у: в теоретико-методолгічному аналізі етнопедагогічних ідей та традицій, в обгрунтувані теоретичних підходів до вирешення актуальних проблем навчання та виховання молоді.  

 Достовірність результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням його вихідних позицій, використанням методів дослідження, адекватних його меті та завданням; співставленням позицій учених, які вивчають цю проблему, з результатами історіографічного й теоретичного аналізу широкого кола джерел.

Апробація результатів дослідження здійснювалася під час участі дисертанта у теоретичних та науково-практичних конференціях, семінарах, читаннях: республіканській науково-практичній конференції “Проблема відродження і розвитку шкіл із навчанням на державних мовах світу” (Сімферополь,1995 р.); республіканській науково-практичній конференції “Шляхи, форми і методи вивчення кримськотатарської мови” (Сімферополь, 1999 р.); республіканській науково-практичній конференції, присвяченій 55-річниці депортації з Криму кримських татар (Сімферополь,1999 р.); республіканській науково-практичній конференції “Освіта кримськотатарською мовою: стан і перспективи” (Сімферополь, 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Трудова та професійна підготовка молоді: проблеми і перспективи” (Кривий Ріг, 2000 р.); Міжнародному симпозіумі “Проблема кримськотатарської культури, науки і освіти в контексті українсько-турецького добросусідства” (Сімферополь, 2000 р.); науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу і студентів КДІПУ, присвяченій 500-річчю утворення найстарішого вищого навчального закладу Східної Європи “Зинджирли медресе” (Сімферополь, 2000 р.); республіканському семінарі-практикумі “Технології розвиваючого навчання у початковій школі” (Сімферополь, 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (Київ,2000 р.); науково-практичній конференції “Ісмаїл Гаспринський та проблеми національного відродження кримськотатарського народу” (Київ, 2001 р.); Міжнародній науковій конференції “Ісмаїл Гаспринський: спадщина і сучасність” (Казань, 2001 р.); Міжнародній науковій конференції “Кримські педагогічні читання” (Алушта, 2001р.,2002р.); Міжнародному семінарі “Релігія і громадянське суспільство” (Сімферополь, 2002 р.); наукових читаннях “Актуальні питання історії кримських татар”, присвячених 120-річчю друкарні газети “Терджиман” (Сімферополь-Бахчисарай, 2002 р.); семінарах в університетах міст Анкара, Ескі-шехир (Турція, 1997 р., 2000 р.), Рейджайна, Оттава (Канада, 1998 р.), Краків (Польща, 1996 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Діалог культур у поліетнічному світі” (Сімферополь, 2002 р.); республіканській науково-практичній конференції “Кримськотатарська школа у полікультурному освітньому просторі України” (Сімферополь, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Неперервна професійна освіта педагогічних працівників:  теорія і практика” (Черкаси, 2003 р.).

Публікації. Зміст і результати дослідження відображено в 50  публікаціях (30 з яких одноосібні): 1 монографії, 10-ти книгах та навчальних посібниках, виданих під грифом Міністерства освіти і науки України, 20-ти статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях України, 12-ти збірниках за підсумками наукових конференцій, 7 –в інших науково-педагогічних виданнях.

Матеріалів кандидатської дисертації “Розвиток взаємозв’язку школи і профтехучилища у підготовці молоді до праці у сфері матеріального виробництва (на матеріалі УзРСР)”, захищеної 20 травня 1985 р. у м. Москві у спеціалізованій Раді Д 018.01.01 при НДІ трудового навчання і професійної орієнтації АПН СРСР, у докторській дисертації не використано.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів і висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації –сторінка (369 –обсяг основного тексту). У роботі 6 додатків (82 сторінки). Список використаної літератури охоплює 524 найменування, розміщений на 38 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми й вибір теми дослідження; визначено його об’єкт, предмет та завдання; сформульовано концепцію та охарактеризовано використані методи; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення дослідження; визначено особистий внесок автора, хід апробації результатів дослідження та подано перелік наукових публікацій з теми дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи етнопедагогіки кримськотатарського народу” етнопедагогіку розглянуто як нову й важливу  галузь педагогічної науки, яка увібрала все краще, що є в загальнолюдській і національній культурі. У ній поряд із суто національними явищами помітні сліди взаємодії різних народів, зокрема в обміні педагогічними знаннями.

Проведені автором дослідження свідчать, що народна педагогічна мудрість із появою державних закладів освіти з часом поступається місцем педагогіці як науці про об’єктивні закономірності виховання. За ступенем теоретичного відображення питань виховання розрізняють наукову і народну педагогіку. Наукова педагогіка пов’язана з поглибленим теоретичним та методичним дослідженням проблем виховання, розкриттям і обґрунтуванням його сутності і закономірностей. Народна ж педагогіка функціонує у формі приказок, прислів’їв, казок, переказів, а також у виховних звичаях та традиціях. Вона виступає як сукупність життєвих уявлень і практичного досвіду формування особистості у дитячому віці. Народна педагогіка і педагогічна наука знаходяться в стані постійної взаємодії та взаємного збагачення.

У дисертації доведено, що етнопедагогіка як галузь педагогічної науки передбачає вивчення педагогіки етнічної спільноти. Це наука про народну педагогіку, етнічно-національні особливості, специфіку і своєрідність цілей, змісту, процесу виховання і розвитку особистості.

У результаті проведеного дослідження до науковознавчих характеристик етнопедагогіки кримськотатарського народу було віднесено:

–вона вивчає класи об’єктів та явищ суспільства, які не досліджуються іншими науками, має свою наукову ділянку дослідження;

–основа етнопедагогіки –народна мова, звичаї, церемонії народних та релігійних свят, норми шаріату і повсякденного життя людей. Предмет етнопедагогіки –народні та національні особливості виховання;

–етнопедагогіка, як і інші науки, будується на деяких припущеннях, що приймаються без логічного доказу;

–етнопедагогіка має свою базову термінологію та науковий апарат;

–для нагромадження та інтерпретації нових явищ педагогічного процесу етнопедагогіка потребує науково обґрунтованих методів дослідження, відбір та розробка яких, у свою чергу, пов’язані зі ступенем розробленості її методології;

–важливою метою етнопедагогіки є розробка нормативних методичних рекомендацій для практики навчання і виховання, спрямованих на підвищення ефективності виховного процесу.

Природно-географічні умови та історичні особливості розвитку кримських татар розглянуті автором як варіативні характеристики етнопедагогіки цього народу, вони визначають характер праці, ігор, свят, традицій та обрядів, зміст усної народної творчості, образотворчого мистецтва та народних промислів, специфіку міжособистістних стосунків і ставлення до довкілля. Усе це, зрештою, сприяло формуванню таких рис кримськотатарського народу, як любов до рідної землі, духовність, колективізм, миролюбність, працелюбність, сміливість, толерантність, свободолюбство та ін.

У дисертації обґрунтовано висновок про те, що в останні роки значення національного елемента у вихованні підростаючого покоління недооцінювалось у суспільстві. Більше того, простежувалась тенденція ігнорування багатої спадщини національних культур, зокрема народної педагогіки. Тоді, як національна культура надає специфічного колориту середовищу, в якому функціонують різноманітні освітні заклади. Завдання полягає у тому, щоб, з одного боку, вивчати, формувати це середовище, а з іншого, –максимально використовувати його виховні можливості.

Дослідження проблем етнопедагогіки кримськотатарського народу було розпочато із з’ясування таких питань: як, під впливом яких суспільно-історичних факторів виникла і розвивалася ця галузь педагогічної науки, які її методологічні, світоглядні, теоретичні основи і, нарешті, якими є її методи дослідження. Без чіткого визначення методологічних позицій неможливо грамотно, а головне, результативно і якісно провести педагогічне дослідження, а особливо таке складне, як етнопедагогічне. Чітка методологічна і науково-теоретична позиція дозволяє оволодіти методологічною культурою, бути здатним науково обґрунтувати, критично осмислити й творчо використати певні концепції, форми і методи пізнання,  управління і подальшого їх конструювання.

Розглядаючи перший рівень методології (філософський), українська національна педагогіка, насамперед, спирається на праці українських філософів     С. Гоцького, В. Лосевича, О. Потебні, Г. Сковороди, К. Ставровецького, Д. Чи-жевського, П. Юркевича, філософські ідеї П. Куліша, Т. Шевченка, І. Франка та ін. Певну цінність становлять ідеї української народної філософії: нескінченність світу, вічна змінність життя, людина –центр світобудови; природа як мати –її треба любити; земля –наша годувальниця; хліб –усьому голова; свобода –найбільша цінність для людини; кожна людина повинна жити працею та ін. Українська народна філософія утверджує культ людини й природи.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що істотне значення для розробки методології етнопедагогіки кримськотатарського народу має звернення до творчої спадщини письменників та книжників класичного Сходу і вчених-енциклопедистів середньовічного Сходу.

У другому розділі“Становлення і розвиток кримськотатарської народної педагогіки”подано результати дослідження формування етичних поглядів кримськотатарського народу, його педагогічної культури, що має глибоке історичне коріння, розкрито мусульманський вплив на розвиток культури й освіти кримських татар, висвітлено особливості розвитку кримськотатарської народної педагогіки в умовах взаємодії з культурами тюркських і слов’янських народів.

Дослідження автора дозволяють стверджувати, що в основі формування етичних поглядів кримських татар, як і у багатьох народів, лежав досвід сімейного й общинного виховання, який корінням сягав у первісну епоху. Можна припустити, що в ті часи ще були відсутні спеціальні форми виховання і воно відбувалося в органічній взаємодії дітей з дорослими. Але в результаті посилення розподілу праці й розширення емпіричних знань ускладнювався зміст навчання й виховання дітей, складались його організаційні форми. Саме звідси розпочався процес становлення методів і прийомів педагогічної діяльності та зародження педагогічних поглядів у Криму.

У рамках культури народу, що склалася, формувалась своя система правил та норм поведінки в суспільстві й сім’ї, яка знайшла своє відображення у моральному кодексі, закріпленому у специфічних формах народної творчості. Широкі народні маси здобули елементарну мусульманську освіченість, було введено обов’язкове початкове навчання, яке охоплювало і світські дисципліни. Загальна початково-середня освіта здійснювалась у стінах мектебів –шкіл, які утримувалися на кошти населення. Функціонували Солхатське (ХІІІ ст.), Зинджирли (ХVІ ст.), Гензлевське (ХVІ ст.) медресе для здобуття вищої освіти. Емпіричні знання почали переростати в окремі розділи науки.

Педагогічна спадщина І. Гаспринського, його соратників та послідовників, історія викладання релігійних і світських дисциплін у ту епоху становить значний інтерес для вивчення зародження і становлення наукової педагогічної думки Криму.

Важливим виявився у цьому аспекті досвід новометодної школи, яка функціонувала в м. Алушті. Керував нею Асан Сабрі Айвазов, у майбутньому відомий громадський діяч, просвітитель. Його педагогічні ідеї були співзвучні з ідеями І. Гаспринського. А. Айвазов вважав, що людина як особистість може сприяти розвиткові суспільства, впливати на цивілізацію.

Педагогічні думки висловлював і Номан Челебіджихан, який у перші пореволюційні роки був Головою Кримського Національного Виконавчого Комітету. Він стверджував, що всі люди повинні мати рівні права. Суспільство буде стояти на місці доти, доки не набудуть розвитку кожен народ, кожна людина. Особистість, яка поважає свої права, повинна визнавати й поважати права інших людей.

Філософ, учений-тюрколог, професор Бекир Чабан-заде мріяв про цивілізоване суспільство, в якому кожна особа –є його складовою, а передові ідеї набувають реальної сили.

Перетворюючу роль людини в суспільстві підкреслювали вчені Ісмаїл Леманов, Осман Акчокракли, Ільяс Бораганський, Амет Озенбашли та ін. Головні методологічні принципи вивчення ними навколишнього світу –раціоналізм, досвід, здоровий глузд, якими вони керувались під час пояснення суспільного життя, ролі людини в історії, її  сутності й призначення.

Аналіз літератури та джерел дозволяє стверджувати, що у VІІ-Х століттях на величезній території від Середньої Азії до Іспанії поширився своєрідний тип культури, що дістав назву арабо-мусульманської культури, під якою треба розуміти культуру Аравії та тих регіонів, що зазнали арабізації (Середня Азія, Іран, Сирія, Палестина, Єгипет, Північна Африка ).

Найхарактернішим явищем у цю епоху було виникнення і поширення однієї зі світових релігій –ісламу. У мусульманському світі склалися чіткі релігійно-правові норми, що визначають цілі, форми і методи ісламського виховання. Вони лягли в основу педагогічних ідей та органічно  увійшли в практику народного виховання.

Основу арабо-мусульманської культури становить народно-міфологічний шар, який охоплює, крім літератури (збірник “Тисяча і одна ніч”, епопея “Шах-наме”), народнопоетичні твори (приказки та прислів’я). Спосіб життя східних народів епохи Середньовіччя, зафіксований у приказках та прислів’ях, став предметом вивчення народної педагогіки і розвитку філософської думки.

Багатогранний досвід виховання, нагромаджений співвітчизниками, був уперше досліджений ученими-енциклопедистами Середньовічного Сходу Кінді, Ашарі, Фарабі, Біруні, Ібн-Сіни (Авіцени), Омар Хайяма, Газалі, Ібн Рушді (Авероес), Ібн Арабі, Насіреддіна Тусі. Вони подарували світу не тільки прекрасні зразки народної творчості, але й найцінніші методики наукового дослідження педагогічної дійсності. Їхнє завдання полегшувалося наявністю скупих, але уже писемних джерел. Матеріали, яких не вистачало, доводилось збирати самим, обробляти виниклі багато віків тому  приказки та прислів’я, що дозволяли зрозуміти будову народного мислення, знаходити в них способи доведень, узагальнень.

Аналіз культури тюрків дозволяє виділити в ній багато спільних ознак, які стосуються і способу життя , й усної народної творчості, і звичаїв та обрядів. Загальним для них також є і єдиний героїчний тюркський епос: “Манас”, “Сказання про Едіге”, “Сказання про Альпамиша” в кунградській, огузькій, кипчацькій, середньоазійській та алтайській версіях. Поему про Едіге було записано в різний час у казахів, каракалпаків, узбеків, ногайців, туркменів, башкирів, татар степового Криму і Південного Сибіру (сибірських татар і гірських алтайців). Текстуальна схожість народнопоетичних творів об’єктивна. Жоден епос не міг володіти “чистим”, ізольованим, суто своїм фольклором, оскільки всебічні  взаємозв’язки народів породжували спільність культур.

Зв’язки тюркських і слов’янських народів-сусідів також породжували спорідненість культур, у тому числі й педагогічних. Основою української народної педагогіки є прислів’я та приказки, дитячий фольклор, обрядова поезія, думи (“Втеча трьох братів з Азова”, “Старий отаман Матяш” та ін.). Вражаючою близькістю сюжетів відзначається багато українських і тюркських казок та загадок, що може стати предметом нових етнопедагогічних досліджень.

Творчий педагогічний спадок минулого, на нашу думку, –це вже узагальнений, систематизований і перевірений часом результат своєрідного народного педагогічного експерименту, який ще до кінця нами не усвідомлений.

Аналіз джерел показує, що в період утворення і функціонування централізованих тюркських держав Саманідів, Караханідів, Газневідів, Сельджукідів, хорезмшахів Ануштегенідів протягом VІІІ–ХІІІ ст. швидко розвивалася і тюркомовна  література, пов’язана насамперед з іменами відомих авторів ХІ ст. Юсуфа Баласагунського  і Махмуда Кашгарського.

Значне місце в культурному житті Середньовіччя посіли твори суфійських поетів, проповідників ісламу, зокрема Ахмада Ясаві (ХІІІ ст.). Він мав великий вплив на поширення ісламу й мусульманського містицизму серед тюркського населення. Його вірші користувалися великою популярністю. Але численні переписувачі віршів перекрутили мову оригіналу. Ахмаду  Ясаві належить збірка віршів “Дівані Хікмат”(“Книга премудрості”). Це одна з найдавніших літературних пам’яток тюркомовних народів.

Засновник узбецької літератури, мислитель, учений, художник, музикант, державний діяч Алішер Мір Нізамаддін Навої (1441–) народився у Гераті. Писав вірші мовами тюрки і фарсі. Педагогічні погляди Навої глибоко гуманістичні.

Істотний внесок у розвиток узбецької мови зробив і правитель Фергани, засновник імперії Бабурідів у Індії (відомої під назвою імперії Великих Моголів) Захіреддін Мухамед  Бабур (1483–). Він залишив значний літературний і педагогічний спадок.

Шигабетдін Марджані (1818–) –мусульманський учений і богослов, авторитетний імам, родоначальник просвітительського руху серед татар Поволжя. Його ідеї застосування звукового методу навчання грамоти, поєднання світської освіти з релігійним вихованням, підготовки національної інтелігенції відіграло значну роль у становленні та розвитку демократичної педагогіки.

Проведені дослідження свідчать, що помітний вплив на традиційну систему виховання кримських татар, безперечно, мала педагогічна культура Західної і Східної Європи. Захід –не просто географічна частина Землі під назвою Європа, не просто протилежна сторона Сходу, а новий щабель у розвитку людського суспільства.

У розвитку педагогічної науки відоме і значне місце посідає Ян Амос Коменський (1592–) –основоположник наукової педагогіки. У геніальному синтезі педагогіки Я. Коменського використано скарбниці народної чеської педагогіки, особливо демократичні, народнопедагогічні традиції протестантських общин, братств. У педагогіці Я. Коменського втілено і його власний досвід учителя, вихователя.

Не можна переоцінити і внесок Костянтина Дмитровича Ушинського (1824–) - основоположника педагогіки слов’янських народів. Розвиваючи оригінальне педагогічне вчення, побудоване на глибокому аналізі освітніх систем провідних країн світу, К. Ушинський дійшов висновку: загальної системи виховання для всіх народів не існує. У кожного народу своя особлива національна система виховання.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918–) –один із видатних педагогів сучасності. Глибока ерудиція, знання побуту, традицій і культури українського народу, спостереження за життям дітей, багатий життєвий досвід допомогли Василю Олександровичу створити систему виховання, яка ґрунтується на народних педагогічних традиціях.

Серед кримськотатарських педагогів і громадських діячів видатне місце посідає постать Ісмаїла Гаспринського (1851–). Творчість І. Гаспринського була тісно пов’язана з народною культурою, зокрема, усною народною творчістю кримських татар. У його працях втілено багаті традиції кримськотатарської літературної мови, поезії і літератури. Розмірковуючи про роль слов’янських народів у розвитку культури й освіти тюркських народів, він писав: “Провидіння передало і передає під владу і покровительство Росії масу мусульман з багатющими землями, робить Росію природною посередницею між Європою і Азією, наукою і неосвіченістю, рухом і застоєм...”

Отже, дослідження автора дозволяють констатувати, що важливі відомості про народну педагогічну культуру європейських, тюркських і слов’янських народів, їхню взаємодію з кримськими татарами, взаємозбагачення їхніх культур можна одержати, вивчаючи спадщину видатних діячів культури, які близько стояли до народу й визнавали народні традиції.

У третьому розділі “Традиційні основи кримськотатарської народної педагогіки” розкритоетнопедагогічні аспекти традиційної системи виховання, здійснено релігійно-культурологічний аналіз та розкрито гуманістичні традиції виховання кримських татар.

Цінності створюються та засвоюються у процесі суспільної практики, віддзеркалюють рівень розвитку народу й суспільства. Тому аксіологічний підхід у вихованні нерозривно пов’язаний з культурологічним. Сутність культурологічного підходу полягає в тому, що культура розглядається як соціально-антропологічне і власне педагогічне явище. Це дає можливість розглядати педагогічну проблематику на загальнокультурному фоні соціуму й забезпечує вивчення педагогічних явищ у площині інтеграції педагогіки з національною та світовою культурою.

Важливими компонентами етнопедагогічного простору Криму є:

–земля-мати (безмежна любов до рідної землі є однією з головних цінностей кримськотатарського народу);

–унікальна природа Криму (тут є і гори, і море, і степ; багато гірських масивів мають метафізичне значення, як священні території з особливою духовною та культурною аурою);

–кримський ліс –зелене вбрання півострова;

–виробничий простір (землеробство, тваринництво, рослинництво, ткацтво, промисли);

–етнопедагогічні спільноти сім’ї, громади й держави – кримськотатарська сім’я;

–це частина простору України, що охоплює матеріальну культуру і безпосередньо суб’єктів сімейного виховання;

–досвід власної державності і державотворення :кримські татари мали досвід державності у період Кримського ханства (1261–) і Кримської АРСР у складі РРФСР (1921–). Вивчення історії кримськотатарської державності може дати благодатний матеріал для виховання молоді.

Важливою складовою кримськотатарської етнопедагогіки є виховання поважного ставлення до природи і людей. Відродження статусу святості допомагає людям змінити своє ставлення до людини як найбільшої цінності на землі, природи, дбайливіше ставитися до тварин, дерев і кущів, води, уникати втрат у будь-якій формі і раціонально використовувати всі ресурси як живої, так і неживої природи. Розширення кордонів етичного поля можливостями екологічної етики повинно стати важливими гуманістичними складовими людини, зверненої до людей і відповідальної за інші форми життя на землі.

Дослідження свідчать, що педагогічна культура кримських татар складається з таких компонентів: загальнокультурний фонд суспільства, у якому розвивається особистість, моральна й естетична культура суспільства, національна культура як сукупність національної психології, мови, звичаїв, традицій і, нарешті, релігійна культура суспільства, яка також створює своєрідний педагогічний фон. Тому до всіх існуючих підходів в осмисленні сутності народної педагогіки необхідно приєднати розуміння її як культури –національної і загальнолюдської. Культура виступає передумовою і результатом виховання людини.

Здіснений у дисертації релігійно-культурологічний аналіз способу життя і педагогічної культури кримськотатарського народу показує, що мусульманська релігія (кримські татари, як відомо, за віруванням мусульмани-суніти) здійснила вагомий вплив на формування кримськотатарського народу як нації. Дослідники   Є. Булатов, Є. Марков, Г. Радле відзначають своєрідність і сталість національного характеру кримських татар, що відображається у доброзичливості, гостинності, шанобливому ставленні до людей.

Сьогодні в Україні прийнято модель взаємовідносин церкви і держави, яка передбачає рівність усіх релігій, що дуже важливо для національного та інтернаціонального виховання людей, котрі їх сповідують. Іслам –одна з найбільш поширених релігій світу, але характер його впливу на культуру людських суспільств неоднозначний і залежить від конкретно історичних обставин певного регіону. Для нашої держави ознаки мусульманської цивілізації не є переважаючими, але за культурно-історичними традиціями властиві частині його населення, що сповідує іслам. У багатонаціональному суспільстві важливо точно визначити місце релігії у суспільстві та в системі освіти. Це завдання повинно стати предметом спеціальних наукових досліджень.

Теоретичні розвідки дозволяють стверджувати, що на фоні актуальних  завдань морального оздоровлення суспільства цілком виправдані намагання дати виважену педагогічну оцінку багатовіковому досвідові ісламу в моральному регулюванні поведінки людини і визначити умови використання його кращих традицій у процесі соціологізації підростаючого покоління у складному сучасному світі.

Не применшуючи внеску інших релігійних віровчень в удосконалення духовного життя людини, варто зазначити, що необхідно заповнити білі плями в уявленні педагогів і громадськості щодо виховних можливостей мусульманської релігії у моральному вихованні дітей.

У деяких випадках настанови Корану звучать більш визначено і конкретно: “Треба все починати справа, тобто з правої руки, з правої ноги, з правого боку: коли взуваєтесь, одягаєте спідню сорочку, під час підстригання волосся і його розчісування, коли стрижете вуса, коли користуєтесь мисвакою (зубною паличкою із спеціального дерева), під час відрізання нігтів, миття рук, ніг, коли заходите у мечеть або в будинок мусульманина, виходите з туалету, коли даруєте милостиню, під час пиття і споживання їжі. Всі “благородні” справи треба здійснювати правою рукою або ногою, “нечисті” ж справи –лівою і т.ін.”

Як показує дослідження, для подальшого розвитку освіти і виховання кримськотатарською мовою велике значення має поглиблена увага до історії, традицій, національної культури кримських татар, багато в чому пов’язаними  своєю правічною суттю з ісламською культурою. Іслам і проповідувана ним моральність не тільки не суперечать загальнолюдським цінностям, а навпаки, підсилють їх, сприяють їх закріпленню, підводять молодь до розуміння важливості духовної сфери в житті людини і суспільства.

Аналіз літератури і джерел свідчить, що важливою складовою народного виховання є народні традиції. Народ не має майбутнього, якщо немає національно-гуманістичних традицій, педагогічної культури і недостатньо мудрості передавати ці традиції та культуру наступним поколінням. Гуманістичні традиції будь-якого народу –найбільша загальнолюдська цінність. Турбота про їх збереження та розвиток і є справжнім проявом толерантності, поваги до народів не на словах, а на ділі.

Традиції виступають найважливішим елементом духовності, певним матеріалізованим елементом національної самосвідомості. Історичний досвід виживання кримських татар показує, що завдяки упровадженим у повсякденність стійким традиціям суспільної поведінки, ієрархії життєвих цінностей і т.ін., народ зберіг свою національну культуру, національну самосвідомість, не асимілював у інший соціум.

Центральне місце у моральних традиціях кримських татар, як і в багатьох тюркських народів, посідає намус. Намус –це дуже ємке  поняття, що вбирає у себе моральні принципи і критерії простого народу згідно з шаріатом. Люди вважали за честь очистити криницю і водопій, дружно виходили ремонтувати дороги та мости. Існував звичай прищеплювати до диких дерев добрі сорти яблук, груш, слив тощо. У кримських татар глибоко шанують цнотливість. Дівчаткам з дитинства повідомлялись правила благопристойної поведінки, вселялись думки про відповідальність за продовження роду та багато іншого.

Можна зробити висновок, що на сучасному етапі традиційну педагогічну культуру народу необхідно розглядати через призму етнопедагогіки –науки про народну педагогіку. Використання національно-культурних цінностей у вихованні молоді є важливою умовою духовно-морального добробуту народу. Творче застосування і розвиток народних традицій навчання і виховання, що історично склалися, повинні визначати напрями розвитку педагогічної теорії і практики

У четвертому розділі “Зміст, форми і засоби народного виховання”розкрито роль і місце етномовних знань у практиці народного виховання.

Результати теоретичного аналізу дозволяють стверджувати, що народне виховання, як і будь-яке соціально-педагогічне культурологічне явище, має зміст, форму і засоби. Під змістом народного виховання розуміють систему етномовних знань, переконань, практичних умінь і навичок, якостей і рис особистості, стійких звичок поведінки, якими мають оволодіти вихованці у відповідності з поставленими цілями та завданнями.

Народне виховання кримських татар здійснювалось у контексті реального культурно-побутового, трудового життя народу, що передбачало передачу новим поколінням емпіричних знань, морального і трудового досвіду, успадкованих від попередніх поколінь і підтримуваних авторитетом суспільної думки. У системі народного виховання кримських татар реалізуються всі провідні напрями формування людської особистості –турбота про здоров’я і фізичний розвиток дитини, розумове виховання, розвиток морально-естетичних орієнтацій у свідомості і регулюванні поведінки кожного індивідуума, його самовиховання і перевиховання.

Створення народної системи лічби було викликане економічними потребами натурального господарства. Дітям часто доручалось виконати арифметичні дії, які сприяли розвиткові мислення, кмітливості. До знань, які отримували діти, входили знання про природу (початкові фізико-математичні й геометричні уявлення, астрономічні і метеорологічні відомості, знання про рельєф місцевості, її флору і фауну, природні багатства і т.д.) і суспільство (історія предків, відомості про їхнє життя, побут, віру).

Дослідження свідчать, що у народній дидактиці мова розглядається як динамічна система, яка не з’являється у новонародженої дитини відразу, а формується поступово. Вивчення рідного слова починається з раннього дитинства, а удосконалення його, розвиток культури мовлення продовжується протягом усього життя.

Викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що підготовка підростаючого покоління кримських татар до життя і праці повинна здійснюватися рідною мовою, оскільки все, що людина пізнає, знаходить відображення у мові. Володіння рідною мовою є першою умовою світоусвідомлення, справжнього знання про історію, природу. Як показало проведене нами дослідження, мова у виховному процесі виконує декілька функцій. Вона виступає засобом педагогічного спілкування, засобом пізнання і розвитку, засобом педагогічного вираження і самовираження, педагогічної організації, впливу і взаємодії, засобом вивчення й оцінки різноманітної діяльності дітей. Без рідної мови зникає з ужитку такий дійовий засіб народної педагогіки, як усна народна творчість.

Виховання позитивного ставлення до кримськотатарської мови, культури народу невіддільне від вивчення рідної мови і користування нею як засобом спілкування, виховання, виробничої і творчої діяльності. Етномовні знання, у свою чергу, становлять основу народної дидактики як складової етнопедагогіки.

Видатними пам’ятками кримськотатарської етнопедагогіки є кримськотатарські народні приказки, прислів’я, пісні. У них міститься велика кількість педагогічних ідей.

Кримськотатарські прислів’я, як і  прислів’я інших народів, за змістом мудрі, за формою прекрасні. Їх основне призначення –моральне виховання.  Більшість з них містить оцінні судження про людей, про риси їхньої особистості: “Едепсиз ін сан алмаз, ондан кімсеге файда олмаз” (Невихована людина –не людина: від неї нікому користі не буде), “К’адир більмезнін к’адри ек” (Ніхто не цінує того, котрий ніщо не цінує).

Важливу роль у народному вихованні відіграє пісня. Народні кримськотатарські пісні мають дві назви: “йир” і “тюркю”. Словом “йир” називають пісні татар степових районів. Вони нескладні за формою і лаконічні за змістом. “Тюркю” –пісні горців, вони досить складні за формою, мелодійні і сильно орнаментовані. Є невелика кількість пісень речитативного характеру: “Ног’ай бейіті” (“Ногайський  бейіт”), “Авелімен” (“Я птахом ширяю”), “Сари ечкім” (“Моя руда коза”).

Мрії народу, його прагнення до ідеалу найбільше відобразились у казках. Казки –це справжні пам’ятки народної педагогіки. Вони виражають характер народу, його психологію, життєві позиції. У казках втілено народні надії.

Багато українських і тюркських казок подібні і близькі між собою. Виникненню і розвитку фольклорних зв’язків сприяли такі фактори, як: тривале життя по сусідству, культурні, побутові та інші зв’язки; духовні єдність і братерство народів-сусідів, загартованих у спільній боротьбі проти зовнішніх ворогів (згадаймо допомогу Кримського хана Богдану Хмельницькому у боротьбі з поляками, описану Джанмухаммедом у поемі “Сефернаме”). Фольклорні зв’язки зміцнювали духовну єдність братніх народів. Підкреслюючи цей факт, професор Р.Музаффаров у роботі “Російсько-тюркські фольклорні зв’язки” (1966 р.) зазначав: “Зв’язки українців з тюрками були досить тривалими та значними”.

Поширеним жанром кримськотатарського фольклору є легенда. Кримськотатарські легенди характерні тим, що тісно пов’язані з кримською дійсністю, з життям. Багато з легенд мають яскравий педагогічний смисл.

Кримськотатарський народ володіє багатим епосом, що оспівує боротьбу за незалежність і відбиває широку панораму народного життя, традицій і звичаїв. Велике виховне значення таких героїчних та ліро-епічних дестанів, як “Чорабатир”, “К’апланди батир”, “К’озукурпеч”, “Таірнен Зоре”, “Ашик Г’аріп”, “Керем ве Аслихан”, “Арзи ве Г’амбер” та ін. У них в ідеалізованій формі відображено реальних осіб, реальні події суспільно-соціальної дійсності минулого. Так, герой однойменного епосу Чорабатир зображений не тільки як захисник Вітчизни, але й народним заступником. Основним змістом ліро-епічної поеми “К’озукурпеч” є пристрасні почуття закоханих та їхня самовіддана боротьба за щастя. Крім поетичної сторони, епос привертає увагу тим, що дає можливість пізнати релігійні та моральні ідеали народу, повсякденне життя, історію тих часів.

Теоретичний аналіз проблеми показує, що формами реалізації традицій народу виступають звичаї, свята, обряди, ритуали, церемонії. Вони тісно пов’язані між собою і взаємно доповнюють один одного. Водночас, кожна з цих форм має свої характерні особливості, які виконують свою специфічну, зокрема педагогічну місію. Звичайно, організаційна форма вибирається народною педагогікою для реалізації певного змісту і включає комплекс виховних засобів –рідне слово, фольклор, національні традиції, народне мистецтво та ін.

У виховній практиці кримськотатарського народу існує велика кількість різноманітних форм виховання, які складно класифікувати. В основу пропонованої в дисертації типізації було покладено головні засоби (методи) виховного впливу: слово, переживання, діяльність, гра. Звідси чотири групи форм виховної роботи: словесно-логічні, образно-художні, трудові, ігрові.

До словесно-логічних форм віднесено такі, де основним засобом впливу є слово (переконання словом), що викликає відповідні емоції у людей. До такого типу відносяться бесіди на найрізноманітніші теми, сходи односельців, джийини та ін. Головне тут –обмін інформацією, виступи учасників, обговорення проблем. Такий тип виховного впливу є в практиці й інших народів, хоча методика, техніка або навіть технологія його проведення можуть бути різними.

Образно-художні форми поєднують у собі такі впливи, які викликають спільне, здебільшого естетичне переживання. Головне тут –сприяти виникненню сильних, глибоких та облагороджуючих колективних емоцій, подібно до тих, що люди переживають у театрі, під час свят тощо. Народ добре розумів величезну силу спільно пережитих почуттів, яка звеличує й об’єднує. Важливо вміти забезпечити спільні переживання людей, завдяки яким вони стануть кращі. Великий потенціал, наприклад, мають такі свята, як “Наврез”, “Тепрез”, “Дервіза”, “Ораза байрам”, “К’урбан байрам” та ін.

Трудові форми виховання пов’язані з позитивним впливом на людей спільної праці. Це такі види праці, що передбачають і збирання врожаю, і сінокіс, і ремонт доріг, і закладення та благоустрій саду. Тут і різна допомога тим, хто її потребує, робота в органах самоврядування, релігійні справи. Спільна праця може надихати людину не менше, ніж естетичне видовище чи свято.

Проведені дослідження засобів, методів та форм народної педагогіки підводять до висновку, що у народній виховній практиці обов’язковим було залучення дитини з раннього віку до різних видів діяльності (трудової, святково-ігрової і т.ін.) разом з дорослими. Сім’я  нарівні з громадою вважалась основним вихователем дитини. Вона несла відповідальність за якість виховання не тільки перед громадою, але й перед Богом. Мусульманські заповіді та заборони, поєднані з народними і пізніше з науковими уявленнями про досконалу особистість, сформували зміст, форми і засоби етнопедагогіки кримськотатарського народу.

У п’ятому розділі дисертації“Тенденції розвитку кримськотатарської етнопедагогіки” висвітлено й охарактеризовано основні перспективні напрями розвитку етнопедагогічної думки кримськотатарського народу, обґрунтовано застосування етнопедагогічного підходу в освіті та вихованні кримськотатарської молоді.

Теоретичний аналіз свідчить, що за останні майже три десятиріччя на ґрунті етнопедагогічної концепції розгорнулись дослідження у таких напрямах:

–методологічні  проблеми етнопедагогіки і теорії національної школи (Г. Вол-ков,  Г. Батурина, Є. Білозерцев, А. Богуш, З. Гасанов,О. Губко, Є. Жирков, В. Іва-нов, К. Кожахметова, В. Кузь, Ш. Мирзоєв, Т. Петрова, Ю.Руденко, О. Сухо-млинська, М. Стельмахович та ін.);

–етнопедагогізація навчально-виховного процесу в сучасних умовах та її педагогічне забезпечення: навчальні і методичні посібники, програми, підручники, хрестоматії та ін. (Г. Волков, А. Ізмайлов, Т. Кузина, В. Мосіяшенко, О. Мукаєва,  А. Полякова, Т. Руднєва,    В. Скуратівський,     М. Тайчинов, З. Цалагова та ін.);

–народні традиції у вихованні підростаючого покоління: святково-ігрові     (В. Григор’єв, С. Ласунова, М. Луцан, Т. Побережникова, Л. Редькіна та ін.); афористика у вихованні (З. Цалагова та ін.); трудові (В. Мадзігон,  Т. Мацейків), сімейні та ін.;

–використання окремих компонентів народних культур у вихованні: ігри, фольклор, пісенне мистецтво, народні промисли (Л. Артемова, С. Литвиненко,     Ю. Руденко, Л. Фесенко, О. Яницька та ін.);

–історичні аспекти розвитку етнопедагогіки й порівняльна етнопедагогіка  (В. Іванов, Т. Петрова, М. Стельмахович, Л. Федорова та ін.).

Сьогодення вимагає нових підходів до вивчення народної педагогіки. Водночас, визнаючи об’єктивний характер етнопедагогіки, ми не можемо не розуміти, що багато у цьому процесі визначається суб’єктивними факторами, насамперед методологією дослідницької діяльності та рівнем підготовки спеціалістів до такої діяльності. Саме розвиток наукових педагогічних досліджень, а також їх зв’язок зі щоденною педагогічною практикою повинні визначати стратегію розвитку етнопедагогіки.

У дисертації обґрунтовано висновок про те, що сучасний період етнокультурного розвитку кримськотатарського народу і його педагогічної науки характеризується двома основними тенденціями: 1) збереження й відродження культурно-освітніх традицій народу, розвиток власної культури; 2) спрямованість на подальший розвиток національно-культурних цінностей і прилучення кримськотатарського народу до загальнодержавних і світових цінностей.

Перша тенденція відзначається, передусім, бурхливим відродженням усього національного, самобутнього, що проявляється у відновленні традиційного способу життя на рідній землі, звичаїв, традицій і обрядів предків. У побутовому, сімейному житті кримських татар відроджуються старі шлюбні звичаї (традиційне сватання –к’удалик, призначення векіл-баба –посадженого батька), виховання дітей у бабусь та дідусів і т.ін. У місцях компактного проживання кримських татар зберігається традиційна локалізація сімейно-споріднених груп на певній території для зручності проведення національних ритуалів і обрядів, що ґрунтуються на емоційно-почуттєвих цінностях народу.

Другою, тісно пов’язаною з першою тенденцію кримськотатарської етнопедагогіки, є її спрямованість на подальший розвиток національно-культурних цінностей, орієнтованих на цінності загальнолюдські та загальнодержавні.

Молода педагогічна наука кримськотатарського народу знаходиться на шляху становлення, їй потрібно буде дати обґрунтовані відповіді на багато власне наукових і конкретно-практичних питань освіти й виховання. Необхідні дослідження, спрямовані насамперед на відродження всього національного, самобутнього, що проявляється у поновленні традиційного способу життя, звичаїв, традицій і обрядів предків: общинно-національний устрій життя як чинник виховання; роль релігії у формуванні духовного життя народу; виховання у підростаючого покоління любові до природи; народна культура як стабілізатор етнічності; оздоровлення сім’ї як найважливішого соціального інституту виховання; турбота про дітей та старших як показник звернення суспільства до традицій народної педагогіки; педагогічний контроль через громадську думку –засіб і умова реалізації ідей народної педагогіки та ін.

Кримськотатарська етнопедагогіка має посісти гідне місце у загальній системі педагогічних наук, покликаних визначати місце людини в низці поколінь. Для  її збагачення і подальшого розвитку  необхідним є: уточнити спеціальну термінологію; розробити й обґрунтувати систему та структуру галузей знань, які об’єднує етнопедагогіка; визначити зв’язки етнопедагогіки з суміжними науками, її місце в колі суспільних наук і в системі всіх наук взагалі; встановити взаємозв’язок і взаємодію емпіричного та теоретичного у педагогічному пізнанні; знайти способи поєднання історичного і порівняльного методів дослідження для забезпечення відчутного просування у пізнанні суті та закономірностей народної педагогіки.

Проведені дослідження приводять до висновку, що етнопедагогіка ставить перед собою завдання вивчити й використати на практиці кращі методи, прийоми, засоби виховання, які виробив народ у процесі свого розвитку. Впровадження досягнень етнопедагогіки в практику –цілеспрямований, планований процес, який забезпечує організацію практичної діяльності на основі наукових закономірностей, висновків та рекомендацій науки про народне виховання.

Однак, результати проведеного нами дослідження свідчать, що певна кількість професійних педагогів, незважаючи на те, що вивчення етничної педагогіки розпочалося майже тридцять років тому і не припиняється досі, звертаються до неї дуже рідко. Для ефективного використання етнопедангогіки в сучасному навчально-виховному процесі педагогам-практикам та педагогам вищої школи треба знати й враховувати її особливості.

Вирішення цієї проблеми пов’язане передусім з реалізацією можливостей етнопедагогічного підходу, який передбачає вивчення і формування етнокультурного середовища виховання й розвитку особистості, використання його виховних можливостей. Етнопедагогічний погляд на середовище звужує це поняття до середовища людини як представника конкретного народу, що розглядається, як оточення, яке вона сприймає, на яке реагує, з яким контактує, взаємодіє.

Етнопедагогічний підхід робить актуальним завдання формування культурної людини як цілісної, самобутньої, вільної, духовної, гуманної особистості, орієнтованої на збереження і відтворення цінностей національної культури у творчій життєдіяльності, здатної до культурного саморозвитку й культурно-моральної саморегуляції поведінки. Основоположною властивістю такої людини стає її здатність до національної ідентифікації, тобто усвідомлення своєї приналежності до певного народу, інтериоризації його цінностей (прийняття їх як своїх власних), вибір і здійснення способу життя, поводження відповідно до народної моралі.

Об’єктивною основою етнопедагогічного підходу є ідея національно орієнтованої освіти, тобто така побудова змісту й технології навчання, яка давала б змогу учням виховуватись у культурі свого народу, опановувати її та сприяти її подальшому розвиткові.

Етнопедагогіка кримськотатарського народу охоплює безліч елементів, які складають єдину систему виховання підростаючого покоління, головним завданням якої є виростити людину, здатну жити в цьому світі. І все це –завдяки участі в складній системі релігійних (рідше світських) обрядів, ігор, знання переказів і традицій, здатних сформувати менталітет (національну ідентифікацію), прищепити норми моралі, дати необхідні знання про навколишній світ (і розуміння свого місця у цьому світі), розвинути кмітливість, працелюбність, витривалість, бережливе ставлення до природи (природа –те, що оточує світ людського роду).

Реалізувати названі вище ідеї освітньої стратегії можливо, якщо педагоги будуть дотримуватися таких умов: опора на позитивний соціально-культурний досвід етносу є основою освітньої стратегії, тобто дитина народжується і виховується у певному культурному, національному середовищі, яке має  позитивну спрямованість; прийняття дитини такою, якою вона є; створення моральної атмосфери “соціального комфорту”, що передбачає забезпечення захисту дітей від насилля, знущань і бойкотів у дитячому колективі; навчання в діяльності: (у тих випадках, коли знання, досвід, мудрість, навички й майстерність передаються прикладом або поясненням у процесі конкретної діяльності, тоді маємо можливість спостерігати народну педагогіку в дії); індивідуалізації навчання учнів з урахуванням етнопсихологічних особливостей дітей, традицій народної педагогіки, регіональних та етнічних особливостей культурного й соціального середовища або окремих етнічних  груп.

При цьому звичаї та обряди повинні впроваджуватись у щоденне життя кожного нового покоління кримських татар з урахуванням особливостей сучасного способу життя. Необхідно знайти педагогічну сутність тих чи інших обрядів і звичаїв, їх виховні можливості, обов’язково співвідносячи їх з вимогами часу.

ВИСНОВКИ

На підставі результатів проведеного дослідження зроблено такі висновки:

Розвиток будь-якої галузі наукових знань значною мірою залежить від того, наскільки він збагачений досягненнями минулого. Це твердження має особливий сенс, коли йдеться про етнопедагогіку, оскільки ця галузь людського знання не тільки використовує  досвід минулого з метою самореалізації, але й функціонує у суспільстві у зв’язку з необхідністю передачі його підростаючим поколінням.

Педагогічна культура кримськотатарського народу має глибоке історичне коріння. Культурологічні та аксіологічні підходи до виховання, що стали пріоритетними в сучасних умовах, актуалізують проблеми вивчення народної педагогіки. Зміни в суспільстві, які відбуваються у кінці другого і на початку третього тисячоліть, розширили обрії використання гуманістичних ідей національних культур. Тому з’явились можливості для збагачення педагогічної науки здобутками конкретно-історичного розвитку, духовного менталітету, філософсько-релігійної думки і сімейно-побутової культури різних народів.

Кримськотатарська народна педагогіка склалася у процесі формування кримських татар як народності у складній та етнічно строкатій обстановці ХІІІ –ХУІ ст. Історія виникнення і розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу є невід’ємною складовою культури народу, яка формувалась в активному зв’язку з процесом етногенезу і мала безпосередній вплив на характер народу, його духовність. Народні знання кримських татар стали результатом синтезу міфологічних, космогонічних уявлень і досвіду повсякденної практичної діяльності прийшлих цивілізованих тюркських племен, місцевих племен і племінних об’єднань Криму.

Аналіз традиційно-побутової культури кримських татар засвідчує, що народне виховання починаючи з ХУІІІ ст., виступало об’єктом вивчення і привертало увагу видатних мислителів і діячів культури. Першими дослідниками народної педагогіки були писарі та книжники, які створювали свої праці для широкого кола людей. Помітний поступальний крок у вивченні “літератури мудрості” зробили давньосхідні філософи, що спеціально займались опитуванням  єгипетських жерців і вавілонських халдеїв, намагаючись знайти “золоті зерна знання”, зокрема народної педагогіки.

Видатний кримськотатарський просвітитель І. Гаспринський вбачав у вчених-енциклопедистах, поетах і філософах Близького і Середнього Сходу епохи середньовіччя родоначальників культури мусульманських народів. Він горів бажанням зробити їхню ідейну спадщину надбанням не тільки кримських татар, але й усіх народів світу.

Найважливішими джерелами кримськотатарської етнопедагогіки є давньотюркські пам’ятки рунічної писемності; народний епос; матеріальні джерела (матеріали археологічних досліджень у регіонах проживання тюркських народів, твори мистецтва, засоби праці, житло); повсякденний ужиток, традиційний побут і етикет тюркських народів. Треба відзначити, що в Х ст. літературною мовою на Сході стала фарсі. Тому перська література цього періоду також належить усім тюркським народам, які завдяки їй ознайомилися з видатною пам’яткою перської художньої прози, відомої у всьому світі, –“Сіндбаднаме” (VІІІ ст.), етико-дидактичним твором “Кабуснаме” (ХІ ст.) та ін., що містили зокрема і педагогічні погляди тієї епохи.

У зв’язку з поверненням кримських татар на територію вже самостійної України та облаштуванням свого життя актуальність звернення до багатого спільного минулого значно зростає. Проте ці питання до цього часу не стали предметом фундаментальних або прикладних педагогічних досліджень.

Варто відзначити, що, незважаючи на зовнішній вплив, кримськотатарська духовна культура зберегла свою самобутність, розвивала традиції гуманізму і патріотизму. Культурні досягнення, що проникали ззовні, адаптувалися і засвоювалися з урахуванням особливостей місцевої економіки, господарства, географічного середовища і традицій кримських татар. Своєрідна і самобутня духовна культура кримських татар, яка на перших етапах характеризувалася багатогранністю і складністю своїх джерел, у подальшому своєму розвитку вилилась в одне з чудових явищ світової культури.

У дисертаційному дослідженні на прикладі кримських татар показано, що локальний педагогічний досвід має величезну цінність, його міцність і сталість забезпечуються позитивними гуманістичними стереотипами, ціннісними орієнтаціями етнічної самосвідомості. Синтез же сприяє удосконаленню досвіду багатьох віків на основі нестандартних підходів, інновацій і т.ін. Вивчення педагогічної культури інших народів орієнтоване, передусім, на виявлення їхніх глибинних засад, базових ідей, цінностей, традицій, еволюції,  їх оцінку в аспекті тенденції розвитку етнопедагогіки.

Важливе місце в системі народного виховання відводилося сім’ї. Кримськотатарська сім’я у своїй основі мала авторитарний характер. Дослідження сімейних традицій підтверджує думку про збереження наступності в народній педагогіці. Виявилося, що багато сімейних звичаїв і традицій, до яких ставилися з особливою повагою у глибоку давнину, не втратили в народі своєї значущості: осуд безшлюбності, повага до глави сім’ї, дошлюбна цнотливість, багатодітність, неможливість шлюбу без батьківського благословення, повага до праці. Сім’я була і залишається основним осередком суспільства. Народне виховання ефективне і дієве, коли воно стає сімейним питанням для кожного.

Педагогіка, як частина культури суспільства, містить у собі такі компоненти, як загальнокультурний фон суспільства, у якому розвивається особистість, моральна й естетична культура суспільства, національна культура як сукупність національної психології, мови, звичаїв і, нарешті, релігійна культура суспільства, яка також створює своєрідний педагогічний фон. Сьогодні культура ісламу може бути цікавою для нас тим, що зберегла у своїх джерелах загальнолюдські цінності морального способу життя людини, багато з яких повністю відповідають гуманістичним ідеалам виховання у демократичному суспільстві  та заслуговують на увагу педагогів.

Враховуючи зміни функцій сім’ї, роз’єднаності найближчого соціального оточення, що склалася у зв’язку з переїздом у різні райони Криму, перетворення релігійності у певний ритуал, кримськотатарська школа стає мало не єдиним суспільним інститутом, відповідальним за соціалізацію підростаючого покоління. Основне завдання школи –відтворити в кожному поколінні свій народ. Саме вона повинна стати основним центром відродження національної культури, гармонійного єднання знань і віри, їх світоглядного синтезу, інтеграції народу в українське і світове співтовариство.

Отже, створення і розвиток кримськотатарської школи можливе тільки на етнопедагогічній основі. Кримськотатарська школа повинна виростати з культурно-історичної традиції народу, відображати її ментальність. Майбутня кримськотатарська школа у полікультурному  освітньому просторі України уявляється варіативною, такою, що, з одного боку, ґрунтується на філософії сім’ї, власного народу, а з іншого –відповідає сучасним освітнім пріоритетам.

Час вимагає повернення до виховного досвіду народу, до духовних коренів розвитку етнічної культури, а це є можливим тільки на основі глибокого вивчення загального і специфічного  в культурі різних народів, самобутності та унікальності кожного народу, на основі пізнання закономірностей розвитку національної самосвідомості, народного досвіду і традицій виховання. Під народною педагогічною культурою кримських татар ми розуміємо досвід виховання і навчання дітей, який склався історично і з самого початку передавався від покоління до покоління в усній формі, а потім був зафіксований у письмових пам’ятках у вигляді епосу, легенд і переказів, зводу правил поведінки і т.ін. Народна педагогіка має у своїй основі ідеал і засоби його формування. Представлена у фольклорних текстах і обрядовості народна педагогіка у сукупності становить цілісну виховну систему.

Проведене дослідження показало, що традиційному вихованню були притаманні цілеспрямованість, організація і стимулювання активної діяльності дітей. Воно не задовольнялось підготовкою підростаючої дитини до життя лише під впливом середовища, його побутових, стихійних чинників, а передбачало і створення умов, які допомагали дітям оволодіти виробленими до них знаннями про природу і соціальну дійсність, практичними уміннями і навичками, необхідними людині в житті.

Сьогодні педагогічну культуру народу необхідно розглядати через призму етнопедагогіки –науки про народну педагогіку. Народна педагогіка і педагогічна наука знаходяться у стані постійної взаємодії та взаємозбагачення. Етнопедагогіка як наука про емпіричний досвід етнічної групи у сфері виховання й освіти підростаючого покоління пропонує шляхи її використання у сучасних умовах, збирає і вивчає досвід етнічних груп, що базується на багатовіковому поєднанні народних традицій, які природно розвиваються.

Дослідження проблем етнопедагогіки кримськотатарського народу сьогодні потребує з’ясування таких питань: як, під впливом яких суспільно-історичних чинників виникла і розвивалась ця галузь педагогічної науки, які її методологічні і теоретичні засади, і, нарешті, якими є її методи дослідження. Без чіткого визначення методологічних позицій неможливо грамотно, а, головне, результативно і якісно провести педагогічне дослідження, у тому числі таке складне, як етнопедагогічне. Чітка методологічна і науково-теоретична позиція дозволяє оволодіти методологічною культурою, здатністю до наукового обґрунтування, критичного осмислення і творчого використання певних ідей, концепцій, форм і методів пізнання, управління,  їх подальшого розвитку і конструювання.

Етнопедагогіка кримськотатарського народу є цілісною системою знань про джерела, основи, принципи, світоглядні позиції і способи добування знань, які створюють педагогічну дійсність народу і дозволяють передбачити його майбутнє.

У складних умовах депортації й репатріації народ не втратив віри в краще майбутнє, сьогодні визначає як пріоритетні напрями життєдіяльності освіту, науку і моральність, що зумовлює й основні тенденції розвитку кримськотатарської етнопедагогіки як науки, спрямованої на: збереження і відновлення гуманістичних народних традицій у житті нових поколінь; захист кримськотатарської мови як одного з найважливіших елементів національної культури; забезпечення  єднання знань і віри, їх світоглядного синтезу; формування і розвиток національної самосвідомості молоді засобами національного середовища, навчання рідною мовою та міжнаціональне спілкування; виховання шанобливого ставлення до всіх народів на Землі, їх культури, самобутності, суверенітету, етнокультурних запитів людей, національної та конфесійної незалежності людини.

Етнопедагогіка –наука, яка не тільки займається узагальненням, теоретизуванням і педагогічним прогнозуванням, але й показує способи, шляхи використання знань у сучасному навчально-виховному процесі. Вона забезпечує єдність навчання й виховання, зв’язок з життям рідного народу, урахування вікових, індивідуальних та національних особливостей дітей, досягнення наступності у дошкільному й шкільному навчанні, полегшує перехід із сімейної обстановки в шкільну, збагачує й активізує навчально-пізнавальний процес, сприяє більш повній реалізації потенціалу народної педагогіки у справі навчання й виховання підростаючого покоління шляхом інтегрування кримськотатарської культури і навчально-виховного процесу в рамках єдиної національно-регіональної освіти.

Попри всю широту предмета нашого дослідження, немає можливості в одній роботі охопити все коло питань, пов’язаних зі становленням і розвитком нової галузі педагогічної науки –кримськотатарської етнопедагогіки. Дослідники  ще мають розглянути на теоретичному рівні такі важливі, але до цього часу не розв’язані до кінця проблеми, як: якою є соціальна функція окремих етнопедагогічних знань і уявлень, яке місце вона посідає в культурі народу; як відбиваються у змісті етнопедагогіки зміни суспільної свідомості, як вони пов’язані з народними традиціями виховання.

Етнопедагогічна наука і педагогічна практика беруть участь у переоцінці минулого і намаганнях прогнозувати майбутнє. Одним із напрямів педагогічного пошуку може стати вивчення педагогічної теорії і практики (в аспектах світоглядних і ціннісних настанов) великих цивілізацій: традиційної і техногенної західної, орієнтоване насамперед на виявлення глибинних засад педагогічних культур, базових ідей, цінностей, їх еволюції в аспекті тенденцій і перспектив розвитку сучасної цивілізації.

Сучасний процес взаємодії і зближення окремих культур все більше перетворює їх у єдину глобальну культурну систему. Проте, незважаючи на інтеграцію, саме в ХХ ст. відбулося усвідомлення цінності різноманіття етносів. З огляду на це кращі перспективи для розвитку отримують ті напрями науки про людину, які розглядають окремі культури не просто як об’єкт дослідження, а визнають їх рівноправними учасниками світового культурно-історичного процесу, надають вирішального значення розумінню чужих форм життя, цінностей, систем, вивченню внутрішньоетнічних і міжетнічних процесів, що породжують етнокультурні відносини.

Отже, виховні традиції народу, створені і втілені у життя зусиллями багатьох поколінь, стали тим благодатним ґрунтом, на якому утвердились ідеї сучасної педагогіки. Етнопедагогіка кримськотатарського народу, будучи берегинею народної мудрості, частиною культури народу, вираженням його самосвідомості, неоціненна для подальшого цивілізованого розвитку як кримських татар, так і людства в цілому. Використання національно-культурних цінностей у вихованні молоді є важливою умовою духовно-морального відродження й розвитку народу. Виховання молодого покоління потребує постійного удосконалення і збагачення його багатовіковим народним досвідом. Творче застосування і розвиток народних традицій навчання та виховання, які склалися історично, мають визначати напрями розвитку педагогічної теорії і практики.

Основний положення дисертації викладено у таких публікаціях:

Монографія

  1.  Хайруддинов М.А. Этнопедагогика крымскотатарского народа. Монография. –К.: Наук. світ, 2002. –с.

Навчальні посібники

. Хайруддинов М.А. Мудрость веков: Книга для чтения по кримскотатарской этнопедагогике. Часть І / Сост. М.А. Хайруддинов. –Симферополь: Экоси-Гидравлика, 1996. –с.

. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических институтов, университетов, колледжей и училищ / Под ред. В.Е.Зябкина, М.А.Хайруддинова. –Симферополь: Таврида, 1996. –с. (Глава “Предмет и задачи науки педагогики”).

. Хайруддинов М.А., Мороз И.И. Самостоятельная работа студентов по педагогическим дисциплинам: Учебно-педагогическое пособие для студентов. –Симферополь: МИГ, 1998. –с. (Вступ, розділи “Організація науково-дослідної діяльності”, “Зміст і тематика самостійної роботи з вивчення педагогічних дисциплін”).

5. Хайруддинов М.А. Мудрость веков /Традиционное мусульманское воспитание/: Учебное пособие. Часть ІІ. –Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2000. –с.

. Школа ума и сердца. Очерки об инновационных школах Крыма  / Сост. Е.В. Быкова, Л.В. Утикас,  М.А. Хайруддинов.  –Симферополь: СОНАТ, 2000. – 192 с. (Вступ, нарис про досвід роботи першої кримської середньої загальноосвітньої школи, відомості про авторів статей).

7. Хайруддинов М.А. Учебно-воспитательный процесс в педвузе и национальной школе. –Симферополь: Центр учебно-методического обеспечения и современных средств  обучения  на родных языках, 2000. –с.

. Сидоренко В.К., Хайруддінов М.А., Абдулгазис У.А. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. –Сімферополь: СОНАТ, 2000. –арк. (Вступ, розділ “Організація й проведення наукового дослідження”, складено список використаної літератури).

. Хайруддинов М.А., Кравцова Л.Ф. Кичик мектеплилерни инкишаф эттириджи окъутувынын эсаслары (Основи розвиваючого навчання молодших школярів). –Сімферополь: Доля, 2001. –с. (Розділ “Розвиваюче навчання”, додатки, складено список літератури).

. Хайруддинов М.А., Усеинов С.М. Этикет крымских татар. Эдепнаме. Часть ІІІ кн. “Мудрость веков”. –Симферополь: СОНАТ, 2001. –с. (Розділи “Педагогічні основи виховання дітей у системі національних моральних цінностей”, “Виховання дітей на традиціях кримськотатарського народу”, “Культура взаємовідносин між батьками та дітьми”, “Формування етикету у дітей в сім’ї та школі”, висновки, список використаної літератури).

11. Педагогіка добра у контексті етнокультурного соціуму. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження І.Гаспринського (Сімферополь, травень 2001 р.) // Головний редактор М.А.Хайрддінов –Сімферополь: Кримське навчально-педагогічне державне видавництво, 2002. –с.

Статті у провідних фахових виданнях

12. Султанов А., Хайруддинов М. Ахлокий тарбияда умумий таълим ва хунар мактаби хамкорлиги (Нравственное воспитание учащейся молодежи)  // Совет мактаби. –. –№ 9. –С.21–.(Обгрунтовано шляхи підвищення ефективності морального виховання учнів шкіл і профтехучилищ Узбекистану).

13.Хайруддинов М.А. Сотрудничество общеобразовательной и профессиональой школы      // Сов. педагогика. –. –№ 2. –С.59–.

. Хайруддінов М.А. Іслам виховання людини // Збірник наукових праць: Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). Книга І. –К.: Педагогічна думка, 2000. –С.180–.

. Хайруддінов М.А. Релігія в сучасній системі виховання // Шлях освіти. –. –№ 4. –С.6–.

. Хайруддінов М.А. Етнопедагогіка кримськотатарського народу  // Наука і освіта. –. –№ 5. –С.16–.

. Хайруддінов М.А. Виховання дітей у кримськотатарській родині  // Поча-ткова школа, 2001. –№ 5. –С.45–.

. Хайруддинов М.А. Единство национального и общечеловеческого формирования этики межнациональных отношений // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Вип.5. –Одеса, 2001. –С.47–

. Хайруддінов М.А. Культура взаємовідносин між батьками і дітьми             // Науково-методичний збірник: Проблеми освіти. Вип.25. –К., 2001. –С.200–

. Хайруддинов М.А. Народная педагогическая мудрость // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. Вип.6. –Одеса, 2001. –С.24–40

. Хайруддинов М.А. Народная педагогика крымских татар в системе мудрости  воспитания народов Востока // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім.  К.Д. Ушинського. Вип.9. –Одеса, 2001. –С.15–

. Хайруддинов М.А. Педагогика надежды // Наука і освіта. –. –№2–. –С.24–

. Хайруддінов М.А. Педагогічні погляди та діяльність  І.Гаспринського (До 150-річчя від дня народження ) // Шлях освіти. –. –№ 3. –С.49–

. Хайруддінов М.А. Стародавні учені-дослідники Близького і Середнього Сходу про виховання // Збірник наукових праць: Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської  молоді). Книга ІІ. –К., 2001. –С.300–

. Хайруддинов М.А., Кадыров А. Сухомлинский В.А. и Гаспринский И. о воспитании и образовании // Наука і освіта. –. –№ 5. –С. 123–(Проведена порівняльна характеристика педагогічних поглядів і діяльності В.О. Сухо-млинського і І. Гаспринського).

. Хайруддинов М.А. Исследователи народной педагогической мысли Ближнего и Среднего Востока эпохи средневековья // Збірник наукових праць: Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Вип.1–. –Одеса, 2002. –С. 73–.

. Хайруддинов М.А. Народная педагогика и педагогическая мысль Ближнего и Среднего Востока в период Османской империи  // Наука і освіта. – 2002. –№ 1. –С. 120–.

. Хайруддинов М.А. К вопросу об изучении воспитанности школьников      // Наука і освіта. –. –№ 1. –С.89–.

. Хайруддинов М.А. Школьное образование и зарождение педагогической мысли в Крыму в ХІІІ–ХХ вв. / Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. –Зб. статей: Вип.. 4. –К.: Пед. преса, 2002. –с.

. Хайруддинов М.А. Тенденция развития этнической педагогики  // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. Науково-практичний журнал. –Харків, 2002. –№ 4. –.С.28–36.

. Хайруддинов М.А. Народна гра як засiб нацiонального виховання  // По-чаткова школа, 2003. –№ 8. –С.61–.

Статті в науково-методичних журналах, іншій педагогічній пресі

32. Хайруддинов М.А. Bir bas bin bela (Тысяча бед на одну голову)  // Emel. –. –. –С.30–.

. Хайруддинов М.А. Halkin pedagoji bilgisi (Народные педагогические знания) в // Kirim. –. –№18. –С.42–.

. Хайруддинов М.А. Къырымтатар халкъынынъ этногенези акъкъында (об этногенезе крымскотатарского народа) // Йылдыз. –. –№4. –С.103–

. Хайруддинов М.А. Культура мусульманства и народная педагогика крымских татар   // Культура народов Причерноморья. –. –№ 28. –С. 166–.

. Хайруддинов М.А. Крымскотатарская школа в поликультурном образовательном пространстве Украины // Культура народов Причерноморья. –. –№ 35. – С.136–.

. Хайруддинов М.А. Воспитательные и образовательные функции народной традиции // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць // З ред. Л.Л.Товажнянського та О.Г.Романовського. –ип. 4. –Харків: НТУ “ХПІ”, 2002. –С.95-107.

. Къырымтатар халкънынъ миллий тербие системасы (Система воспитания крымскотатарского народа) // Йылдыз, 2003. –№ 1.–С.74–

Матеріали конференцій, тези доповідей

. Хайруддинов М., Асанов Р., Асанов А. Milli egitimnin kalkisma ve gelisme problemlri //Докладлар озети, 1992. –Crimea, Simpheropol. –C.14–. (Визначено моделі кримськотатарської школи).

. Хайруддинов М.А. Народная педагогика крымских татар на чужбине и в отечестве // Матеріали міжнародної наукової конференції: Кримські татари -  історія і сучасність ( до 50-річчя депортації кримськотатарського народу). – Київ, 1995. –С.149–.

. Хайруддинов М.А. Проблемы развития школ с обучением на родном языке                     // Материалы республиканской научно-практической конференции (26–января 1995 г.): Проблемы возрождения и развития школ с обучением на государственных языках Крыма. –Симферополь, 1995. –С. 78–.

. Концепция образования на родных языках в Автономной Республике Крым  / Сост.    Р.А. Никифоров, Ф.Я. Якубов, М.А. Хайруддинов и др. // Педа-гогический вестник Крыма. –. –№ 11–. –С.6–. (Розділи: “Наукове і програмно-методичне забезпечення, “Міжнародне співробітництво”).

Тези, матеріали конференцій

43. Хайруддинов М.А. К вопросу о государственности крымских татар             // Материалы научно-практической конференции: Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы. –Симферополь,1996. –С. 52-54

. Якубов Ф., Хайруддінов М.А. Освіта кримськотатарською мовою: проблеми і перспективи // Матеріали конференції (5 травня 1999 р.): гуманітарні аспекти інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство. –Київ, 1999. –С.22–. (Розглянуто питання інтеграції культур народів Криму через освіту, відродження і розвиток освітніх закладів  рідною мовою навчання).

. Хайруддінов М.А. Етнопедагогіка кримськотатарського народу  //Матеріали науково-практичного семінару: Українознавство, етнопедагогіка через перспективи освітньої технології за проектом “Зростаємо разом” за програмою “Партнерство”. –Сімферополь, 1999. –С. 28–.

. Хайруддинов М.А., Мустафаева З.И. Нравственные ценности крымскотатарской семьи // Збірник матеріалів науково-практичної конференції (10 січня 2000 року): Сучасні технології підготовки майбутнього педагога до професійної діяльності в системі освіти. –Запоріжжя, 2000. –С. 81–. (Визначені підходи до використання народних традицій у сімейному вихованні).

. Хайруддинов М.А. Педагогические основы воспитания детей в системе национальных моральных ценностей // Первые научные чтения: Арсений Иванович Маркевич. –Симферополь, 2000. –С. 72–.

. Хайруддинов М.А. Традиционное мусульманское воспитание  // Збірник наукових праць: Трудова та професійна підготовка молоді: проблеми і перспективи. Вип.3. –Кривий Ріг, 2000. –С.164–.

. Хайруддинов М.А. Концепция педагогики школы с крымскотатарским языком обучения // Матеріали міжнародної конференції (Алушта, 2001, 12–вересня): Кримські педагогічні читання. –Харків, 2001. –С. 350–.

. Хайруддинов М.А. Человек   в   свете   мусульманской   культуры

// Актуальные вопросы истории крымских татар. 1 научные чтения (К 120-летию типографии газеты “Терджиман”) // Главный редактор, д.и.н., профессор В.Ю. Ганкевич. –Симферополь, Бахчисарай, 2002. –-12 апреля. –С.59–.

АНОТАЦІЇ

Хайруддінов М.А. Становлення і тенденції розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 –загальна педагогіка та історія педагогіки. –Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена вивченню становлення і розвитку етнопедагогіки кримськотатарського народу як галузі педагогічної науки. У роботі подано результати теоретико-методологічного аналізу етнопедагогічних ідей і традицій кримськотатарського народу в контексті цілісного вчення про основи формування і розвитку етнопедагогіки як науки про народну педагогіку і розуміння їх як своєрідного механізму передачі, засвоєння і розвитку національної культури. У дисертаційному дослідженні на прикладі кримських татар показано, що локальний педагогічний досвід має величезну цінність.

У процесі дослідження розроблено теоретичні та методологічні основи етнопедагогіки кримськотатарського народу як системи знань про джерела, структуру, принципи, світоглядні позиції та способи добування знань, що створює педагогічну дійсність народу, визначено зв’язки з іншими науками, з’ясовано науково-педагогічну термінологію. Розкрито сутність, зміст і форми народного виховання, науково обґрунтовано педагогічні умови ефективного виховання учнівської молоді засобами етнопедагогіки. Визначено шляхи оптимального використання етнопедагогіки у сучасному суспільстві і тенденції його розвитку відповідно до збереження різноманітності етносів і всебічного розвитку їхньої культури.

Основні результати роботи втілено у формі спецкурсів для ВНЗ та шкіл, у наукових доповідях на конференціях і публікаціях у наукових часописах.

Ключові слова: кримські татари, народна педагогіка, мектеб, медресе, джадидизм, педагогічна культура, традиційне виховання, етнопедагогіка, етнопедагогічний простір, етнопедагогічний підхід до виховання.

Хайруддинов М.А. Становление и тенденции развития этнопедагогики крымскотатарского народа. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.01 –общая педагогика и история педагогики. –Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2003

Диссертация посвящена изучению становления и развития этнопедагогики крымскотатарского народа. В работе представлены результаты теоретико-методологического анализа этнопедагогических идей и традиций крымскотатарского народа в контексте целостного учения об основах формирования и развития этнопедагогики как науки о народной педагогике и понимания их как своеобразного механизма передачи, освоения и развития национальной культуры. В диссертационном исследовании на примере крымских татар показано, что локальный педагогический опыт обладает огромной ценностью. Несмотря на внешние влияния, крымскотатарская духовная культура сохраняла свою самобытность, развивала традиции гуманизма и патриотизма.

История становления и развития этнопедагогики крымскотатарского народа рассматривается автором как неотъемлемая часть проблемы генезиса его общей культуры. Крымскотатарская этнопедагогика характеризуется свойственными ей историко-педагогическими закономерностями развития. В качестве вариативной характеристики крымскотатарской этнопедагогики выделены природно-географические условия и исторические особенности развития народа, определяющие характер труда, игр, праздников, традиций и обрядов, содержание устного народного творчества, изобразительного искусства и народных промыслов, специфику отношений людей друг к другу и окружающей природе.

Проведенное исследование позволило сделать вывод о том, что одно и то же окружение для разных людей имеет разное значение. Этнопедагогический взгляд на среду сужает это понятие до среды человека как представителя конкретного народа. Среда человека представляет собой не просто окружение, а то окружение, которое он воспринимает, на которое реагирует, с которым вступает в контакт, взаимодействует.

Осуществленный в работе анализ многовекового опыта народного воспитания крымских татар позволил выявить важнейшие признаки целенаправленного воспитания подрастающих поколений.Народное воспитание осуществлялось в контексте реальной культурно-бытовой, трудовой жизни народа, передающего новым поколениям эмпирические знания, нравственный и трудовой опыт, унаследованный от предшествующих поколений и поддерживаемый авторитетом общественного мнения.

В системе народного воспитания крымских татар реализовывались все ведущие направления формирования человеческой личности –забота о здоровье и физическом развитии ребенка, умственное воспитание, нравственно-эстетическая ориентация сознания и регулирование поведения каждого индивидуума, самовоспитание и перевоспитание. Формами реализации народного воспитания выступали обычаи, праздники, обряды, ритуалы, церемонии. Содержание народного воспитания составляли качества и свойства всесторонне развитой личности –умственные, творческие, духовные, нравственные, физические, эстетические, трудовые, социальные.

Система народного воспитания является неотъемлемой частью жизни крымскотатарского народа  и его этнокультуры. Она своеобразна, как и сам этнос. Одним из главных признаков народного воспитания является связь с местом жизни человека, с родной землей, сородичами и обществом. Отсутствие собственного жизненного пространства, бесконечные переезды из одного места в другое лишают основы для взращивания чувства добра, надежности, любви к Родине.

Диссертационное исследование позволило установить,  что для современной педагогической мысли крымскотатарского народа характерна этнопедагогическая направленность. В этнопедагогических традициях народа, в его обрядах и обычаях, фольклоре заключен огромный объем информации по вопросам воспитания. Поэтому сегодня вполне естественно обращение исследователей к изучению этнопедагогических традиций народа, что сказывается положительно и на развитии самой педагогической  науки.

Для того чтобы воспитание было эффективным, оно должно быть народным. В отличие от официальной педагогики, этнопедагогика не знала коллективных форм воспитания, и по этой причине реализация этнопедагогического опыта в детских садах или школах оказывается существенно ограниченной по возможностям. В работе рассмотрены специфические особенности внедрения этнопедагогики в современную практику.

Основной вывод диссертационного исследования: крымскотатарская этнопедагогика должна занять подобающее ей место в общей системе педагогических наук,призванных изучать место человека в цепи поколений. Ей предстоит обеспечить системность в работе с детьми и взрослыми, и прежде всего с родителями, по углублению и расширению их знаний традиционной культуры воспитания; сделать использование элементов народной педагогики в семейном воспитании осознанным и целенаправленным; объединить используемые в семейном воспитании элементы народной педагогики в педагогически целесообразную систему, способную обеспечить эффективность совместной воспитательной работы семьи, школы и общественности и др.

Этнопедагогика крымскотатарского народа как самостоятельная отрасль педагогической науки, по существу, только складывается, и поэтому многие ее вопросы рассматриваются почти в первом приближении или ждут своих исследователей. В будущем из педагогического наследия народа должны быть извлечены все золотые крупицы мудрости воспитания, необходимые для возрождаемой практически заново системы образования на крымскотатарском языке.

Основные результаты работы внедрены в форме спецкурсов для узов и школ, в ряде научных докладов на конференциях и публикациях в научных журналах.

Ключевые слова: крымские татары, народная педагогика, мектеб, медресе, джадидизм, педагогическая культура, традиционное воспитание, этнопедагогика, этнопедагогическое пространство, этнопедагогический подход к воспитанию.

Khairuddinov M.A. Foundation and Tendencies of Development of Ethnopedagody of Crimean Tatars. –Manuscript.

Dissertation on the Doctor of Pedagogical Sciences degree Speciality 13.00.01. –General Pedagogics and History of Pedagogics. –The Institute of Pedagogy of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kiev, 2003

The dissertation deals with the development of ethnopedagogy of Crimean Tatars as a new branch  of pedagogical science.

The work presents the results of theoretical and methodological analysis of ethnopedagogical ideas and traditions of Crimean Tatars in the context of forming and development of ethnopedagogy as people’s pedagogy, as a mechanism of understanding and development of national culture. The dissertation research on the example of Crimean Tatars shows that the local pedagogical experience is of great value. Despite external influences, Crimean Tatars’ spiritual culture preserved its identity and developed traditions of humanism and patriotism.

In the process of research theoretical and methodological basis of Crimean Tatars’ethnopedagogy have been developed as a system of knowledge of source, principles, structure and worldview positions which form pedagogical reality of people. The essence, contents and forms of people’s education were revealed and conditions of effective upbringing of young people were scientifically proved by means of ethnopedagogy. The ways of use of ethnopedagogy in modern society and tendencies of its development alongside with the general directions in world education and science  which are oriented at preserving variety of ethnos and its cultural development have been determined.

The basic results of the work are introduced as a special course for schools and higher educational establishments, scientific reports at the cinferences and publications in scientific magazines.

Key words: Crimean Tatars, people’s pedagogy, mekteb (school), medrese, djadidizm, pedagogical culture, traditional upbringing, ethnopedagogy, ethnopedagogical space, ethnopedagogical approach to upbringing.

Підписано до друку –Формат 60х90/16.

Умовн.друк.арк. 1,9.

Обл.вид арк.. 1,9.

Тираж 100. Зам. №

Видавництво назва, адреса, телефони




1. Программа 2 Парафин маска
2. Контрольная работа 1 Контрольная работа содержит пять вариантов B C D E вопросов касающихся теоретически
3. дружитс декупажемсалфетки можно заменить новогодними открытками их и лаком не надо покрывать
4.  погодных условий рельефа наличия растительности и имеющейся в распоряжении пострадавших материалов пол
5. Реферат- Понятие и значение необходимой обороны
6. Введение [~] В современном развитии технологий и процессов деталям приходится часто контактировать с ра
7. Реферат- История болезни- проникающее колото-резаное ранение грудной клетки
8. the eternl questions rt helps us to understnd people who lived hundred yers go nd to lern the history of the mnkind
9. тема методов теории государства и права 5
10. Суть маркетингу в туризмі
11. Общая и таможенная статистика для студентов специальностей 080115036401 Таможенное дело
12.  Абиотическая трансформация На стойкость вещества в окружающей среде влияет большое количество процессо
13. Тема 1 - ПРЕДМЕТ СИСТЕМА І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ Предметом курсу
14. Психология для жизни КАК ВЫРАСТИТЬ РЕБЕНКА СЧАСТЛИВЫМ Принцип преемственности Жан Ледлофф
15. не слишком заметные детали вызывают больше положительных эмоций5
16. Типи небезпечних природних явищ та катастроф
17. тема отношений теневых финансов
18. Курсовая работа на тему- Налоги и налоговая система.
19. Шпаргалка- Предмет геополитики и ее место среди общественных наук
20. Статья ЗАЧЁТ КАК ОСОБАЯ ФОРМА КОНТРОЛЯ ЗНАНИЙ Важным звеном в учебно~воспитательном процессе я