Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Історія укрсимволіки

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-10


1.Історія укр.символіки.

Укр. Держ. Символіка відображує традиц. укр нац символіку, що формувалася протя-гом тисячоліть і належить до найзмістов-ніших символіч. систем людства. Три́зуб — укр нац знамено у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі.З княжої доби збереглися тризуби на золотих і срібних монетах князя В.Великого.Тризуб став спадковим знаменом для нащадків Володимира.Крім монет, знак тризуба знайдено на цеглі і каменях церков, замків, палаців.Т. зазнавав змін включно з переходом до двозуба, але зберігав свою первісну структуру. вже з 12 ст., т. почав заміняти герб з святим архангелом Михаїлом. По відродженні української держави в 1917 році Мала Рада, а згодом і Центральна Рада прийняли Володимирів тризуб за держ. знамено УНР. Як герб Української Держави тризуб залишився за гетьманату, а далі й за Директорії. Нині за Конституцією України гол. елементом великого Держ. Герба України є т.-малий Держ. Герб України. Головні нац. Укр. кольори - це ж і б. Нац. кольором вважається також синій, який вживається окремо. Синій колір з'являється в українській символіці з середини XVII ст. як гетьманський. ЖБ поєднання має ще більш пізніше походження і пов'язане з пожалування в 1708 р. Карлом XII Мазепі права вживати як значків на піках коз. загонів, які прибули в білоруську ставку Карла XII в Горки. Під час громад.війни ЖБ колір придбав легітимність і вживався як нац.-ний військами Петлюри, Директорії і ЗУНР в Галичині, а під час другої світової війни - загонами Бандери. Нині - це офіц.. держ. колір прапора України. Держ.Герб України скл. з Малого і Великого гербів. Наразі використовується лише Малий, що був затверджений 19 лютого 1992 року. Великий герб України існує у вигляді законопроекту. Історія гербу пов*язана с тризубом та має великі хронолог. Рамки: від давніх часів до сьогодення.
Держ. пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг с і ж кольорів.ЖС барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі.Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста.Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жс кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запор.все частіше виробляються з синього полотнища ,на якому ж фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих. Створення укр гімну бере початок з осені 1862 року,коли Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна». У 1917—1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни. 15 січня 1992 муз. редакція Державного гімну була затвердже-на Верховною Радою України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухва-лила Закон «Про Державний гімн України».
Конститу́ція Украї́ни — основний закон держави Україна. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання.

№2 Трипільська культура

5400 до н е – 2700 до н е - існування трипільської культури. Ареал поширення трипільської культури сягає майже 200тис км2, що нині входять до територій України,Молдови та Румунії. Трипільське населення, скоріш за все, належало до середзем. антропологічного типу. А отже, вони не були слов*янами. Тому, вони не були прямими предками українського народу. Трипільці були осілими землеробами.Характерною ознакою у економ сфері було те, що існував при селищний характер тваринництва; поступове витіснення мотики ралом; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних. Також будувалися будинки, вони будувалися за схожою методикою з українцями XIX ст. У деяких трипільських будинках знаходили підлогу застелену кафелем, тому можно говорити про достатньо високий розвиток культури у трипільців. У трипільців не було міст. У трипільців існувала міграція поселень через виснаження землі кожні 50—100 років.Також у них не існувало писемності та держ устрою. Трипільську культуру низивають культурою мальованої кераміки. Існувала розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний білою, червоною та чорною фарбами.Також відомо, що трипільці декоративно розписували свої будинки.


№ 3 Скіфо-сарматська доба в Україні

Кіммерійці - Перше етнічне утворення на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах. Приблизно, вони з*явилися на Україні з 1 тисяч. до н е. 
1) кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя;
2) перші, хто почав на цих землях виплавлятиз болотяної руди залізо
Скіфи з'явилися на початку VII ст. до н. в українському степу. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочівники, які населяли степові райони на схід від Дніпра, та царські скіфи, які кочували узбережжям Азовського моря і степовим Кримом) та осілі племена (елліно-скіфи-калліпіди, які жили поблизу давньогрецького міста Ольвії; скіфи-землероби, зосереджені на Лівобережжі; скіфи-орачі, які розташовувалися на захід від Дніпра). Характерною рисою скіфського суспільства була його неоднорідність(мали іранське та праслов*янське коріння).Головна неоднорідність була у соціально-політичній сфері: панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами. У скіфів було добре озброєне(більша частина арсеналу їхньої зброї — мечі, кинджали, бойові сокири тощо були виготовлені із заліза, а скіфський лук за далекобійністю, прицільністю і вбивчою силою не мав аналогів) й дисципліноване військо. Крім награбованого у війнах, основним джерелом багатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е., у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги.. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи. VIII ст. до н е початок приходу греків на Україну. З*являються поліси(місто-держава та громадська община).Вони були досить великими. Наприклад Ольвія мала площу 50га,із населенням 20тис осіб. У полісах існувало 2 архонти, щоб не можна було узурпувати владу в одних руках. У полісах була розвинена судова правочинність.Існували судові камери. Кожна камера була призначена для розгляду певного виду справи. Економіка полісів була орієнтована на с\г. Поліси мали більше повнаважень ніж хори(сіль округи). Рабовласництва на території античних міст України очевидно не існувало. Причорноморські міські центри вели інтенсивну заморсь¬ку торгівлю. Відомо із афінських документів,що із Пантикапею було вивезено 1 млн тон зерна

.

4.Утв. ранньосередньовічної держави сх.слов*ян

Існує 2 головні теорії походження КР: норманська(Соловьев) та слов*янська(Грушевський).

У сх. слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі та ін.). У 6-8ст. ці племена перетворилися на протодержавні утворення - племенні князівства. Згодом виникло м. Київ, який завдяки вдалому географічному положенню перетворився на політичний центр сх..словян. Утворені навколо нього Полянське і Київське князівства об'єднали древлян і сіверян. Внаслідок цього в VIII — середині IX ст. в Середньому Подніпров'ї сформувалося державне об'єднання — Руська земля. Дещо пізніше близько 8ст. навколо Городища поблизу Новгорода виникає протодержава на основі військово-політичного союзу словянських і неслов’янських земель півночі(ільменські слов’яни, кривичі, чуді, мері). По ступені розвитку вона значно відстає від пд.земель. Та Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у північному регіоні. Спочатку силою меча варяги змусили місцеве населення платити їм данину, але підкорені племена об'єдналися й вигнали варягів. Проте неузгодженість слов'янських правителів, які не могли поділити владу, внутрішні чвари та суперечки призвели до того, що на князювання було покликано нормандського конунга Рюрика.
Після смерті Рюрика його спадкоємцем став малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 р. Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Об'єднання Північної та Південної Русі стало основою виникнення загальноруської держави, Київ було проголошено столицею об'єднаної держави. Не визнавши північних завойовників, державне об'єднання «Руська земля» розпалось і Олег змушений був відновлювати єдність держави силою, обклавши пд. племена податками.


5.Політ устрій Київської Русі.

Київська Русь становила собою ранньофеодальну державу з монархічною формою правління. Та на шляху свого розвитку відбувалися певні зміни в політичному устрою Київської Русі.Так, на початку становлення КР як держави існувала дружинна форма державності:Дружина є не тільки військом, а й радниками центрального правителя держави – князя, але князь проявляє себе не стільки як державний діяч,скільки як воєначальник.У добу піднесення КР вся влада зосередилася повністю у руках князя, а дружина відійшла від державних справ. Лише бояри(вихідці з племінної аристократії) і частина старших дружинників залишалися радниками князя.
У добу феодальної роздробленості Русі керував не один князь, а група найвпливовіших князів, що збиралися на зборах («снемах») і шукали компромісних рішень. ( форма правління «колективний сюзеренітет» )
Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). В руках київського князя була зосереджена законодавча, виконавча, судова та військова влада, він був представником країни на міжнародній арені та гарантом вионання всіх законів.
Дружина являла собою постійне військо, яке виконувало роль силового примусу. Вона складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої дружин( «отроки», «діти боярські»). Старші дружинники одержували землю за службу, а молодші – здобич або гроші.
Князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи з представниками боярської ради. До неї входило вище духовенство, старші дружинники та міська еліта. При відсутності або при смерті князя рада ставала основним органом влади, вирішувала державні питання та обирала нового князя. Та боярська рада не була юридично затвердженим інститутом держ. управління, вона лише мала право «вето», яке могло впливати на рішення князя.
В період ослаблення князівської ради, на русі збиралося віче – народні збори чоловічого населення, де вирішувалися громадські державні справи. Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало право оголошувало війну і укладати мир, виганяти або ж запрошувати князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень – сперечання гучним криком.ь Тим не менш, віче мало обмежену самостійність і рідко вирішувало законодавчі питання.
Отже, князь, боярська рада та віче — основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перший план висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризувався як співпрацею, так і протистоянням його елементів, що надавало динаміки суспільному розвитку.

запровадження правлвих норм- «Руська правда»

6. Введення християнства.

Сергій Соловйов: християнство поширювалося поступово.Михайло Грушевський: християнство нав*язувалося владою згори

стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення; Тому запровадження нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхідністю. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. У державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем. Ще, відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною, Крім цього, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням рідною мовою, що значно прискорювало і спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії. У 986 р. Володимир взяв шлюб з Анною,сестрою візантійського імператора,і сам прийняв християнство. Ця подія і стала точкою відліку процесу насадження християнства на Русі. Насправді християнізація Русі тривала декілька століть. Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі: 1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян. Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом. 2. Православ'я стало надійним грунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. 3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Запровадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної залежності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, з багатьма європейськими країнами. 4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави. 5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва. Водночас прийняття християнства візантійського зразка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів: 1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. 2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене із-за богослужіння слов. мовою.Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів та тенденцій.

7.Культура Київської Русі

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. 
Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:
1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури.
2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) .Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі.

3. Поширення писемності (бо релігія радила самостійно читати Біблію)
Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу. значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часи Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. 
Засновувалися бібліотки. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі. Самобутнім літературним жанром з моменту виникнення було літописання:«Повість минулих літ»,
перше писане зведення законів КР — «Руська правда»..
Отже, феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними рисами та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої культури; піднесення культури, поява нових культурних явищ.

8.Гал-Вол держ в 12-14 ст.-особл сусп-політ устрою

Державна влада в Галицько-Волинському князівстві належала князеві, який опирався на феодальну верхівку країни — великих землевласників — бояр. між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Це відбилося у деяких формах державного устрою. Внаслідок міцних зв'язків із сусідніми державами в устрої Галицько-Волинського князівства з'явилися деякі елементи західного права, які не спостерігалися в інших князівствах Русі. Загальноприйнятий титул галицько-волинських правителів — "князь". Це видно на прикладі вживання цього титулу літописами та з княжих документів. Князь об'єднував функції державної влади — законодавчу, виконавчу, судову;залежав від соціальної верхівки.повинен був допускати цю верхівку до участі в управлінні (віче). В Галицько-Волинському літописі близько 1232 р. ще згадується віче: "Сам Данило скликав віче". Але з тексту літопису виходить, що це не лише збори невеликої кількості війська. У XIII ст. віче втратило значення, а більшої ваги набула боярська дума. Рада, складена з бояр, існувала при князях з давніх часів і значення її збільшилося особливо в період роздроблення. фукцією князів була організація зовнішньополітичних дипломатичних зв'язків.Важливе місце в управлінні XII — початку XIII ст. займав тисяцький. Це була давня посада, пов'язана з організацією оборони землі.Перше місце між княжими сановниками в ХШ ст. зайняв дворський або дворецький. Цей чин був майже невідомий в інших князівствах.
Серед сановників княжого двору виступає також стольник. Головним у його діяльності було управління княжими земельними маєтками. Судова влада була об'єднана з адміністративною. Судочинство в особливо важливих справах проводив сам князь.

Двор князя-наявність спец.службовців,чкі виконують держ службу.

9. Українські землі у складі Великого Князівства литовського (др. пол. XIV – перша пол. XVI ст.).
Час перебування українських земель у складі ВКЛ мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів.
І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь. Витіснення татарських ханів сприяло поступовому включенню інших укр.земель до складу ВКЛ. Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії. На приєднаних до Литви землях руські князі зберігали свою автономність.

II етап (1362—1385) — «ослов'янення» литовських правителів.
Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. майже 90% населення держави становили білоруси та українці. Про «ослов'янення» литовських правителів свідчать факти: розширення сфери впливу руського православ'я на територію Литовської держави; утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації.

III етап (1385—1480) — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої було включення ВКЛдо складу Польської держави.

IV етап (1480—1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Російської держави. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно. За цих обставин під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в українських землях помітно поширюються проросійські настрої.

Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава— Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі. Починається якісно новий етап їхнього розвитку.

10.2й Лит.статут.

Другий Литовський Статут схвалений у 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політ. реформу держави (поділ на повіти), а зокрема поширив привілеї рядової шляхти. До сойму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти — повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т. зв. маґдебурзьке право.) значно було розширено розділ про шляхетські права й карні злочини.

 Статут 1566 р завершив розвиток ВКЛ як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту. 
1. королівський привілей 1563 р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками.

2. Більський привілей 1564 р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи,

3. Віленський привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів із правом шляхти. Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави.

Особлива увага у статуті приділена судовому розділу. 
Окрім судів державних та статутових, серед українського й білоруського населення утворювався народний (громадський) суд, (відомий під назвою "копи". Копний суд стояв у тісному зв'язку зі старим вічевим зібранням.),воєводський,церковний і шляхетський суди.

Другий Литовський Статут 1566 р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки.

11.Люблінська унія та її наслідки. Українські землі у складі Речі Посполитої.
У січні 1569 р. Литва змушена була піти на участь у спільному польсько-литовському сеймі, який мав винести остаточне рішення щодо включення Литовської держави до складу Польщі. Спираючись на українську шляхту, яка бажала припинення постійних прикордонних конфліктів, обмеження всевладдя власних магнатів, отримання широких прав, якими користувалася польська еліта, польський король терміново видає кілька універсалів про відокремлення Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини від Литви і включення їх до складу Польщі.

1 липня 1569 р. було укладено польсько-литовську унію, яка юридично закріпила появу нової держави — Речі Посполитої. Згідно з унією обирався спільний король, єдиними для новоствореної держави мали бути сейм, сенат, гроші. Польська та литовська шляхта отримувала право володіти землями в будь-якій частині держави. Незважаючи на польський тиск, литовське князівство частково зберігало ознаки своєї колишньої державності— печатку, герб, фінанси, адміністрацію та військо.Урядовою залишалася руська мова, а правовою основою — Литовський статут.
Найдовше виступали проти унії чотири українські магнати— О. Чорторийський, К. Острозький, Б. Корецький, К. Вишневецький. Каменем спотикання стали привілеї та православна віра. Під тиском обставин ці магнати змушені були погодитися з унією. українська шляхта всупереч українським магнатам не тільки не противилася, а й сприяла переходу Волині, Київщини, Брацлавщини та Підляшшя під владу Польщі.

Наслідки Люблінської унії:
• Вперше за довгий час укр. землі об’єдналися в одній, хоч і ворожій українцям, державі
• Пожвавилися зв’язки між окремими укр. краями
• Прискорилася колонізація Подніпров’я 
• Київ та Львів поступово ставали всеукр. центрами духовності та культури
• В Україні почало інтенсивно зростати землеволодіння магнатів та шляхти
• Запровадження комерційно орієнтованих маєтків (фільварків) допомогло суттєво збільшити в Україні виробництво та вивіз зерна
• Селянин повинен був відбувати панщину, яка постійно збільшувалась.

12.Берестейська релігійна унія (1596 р.) та її наслідки.
З моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників .Метою унії було приєднання православної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства Римського Папи, тобто розширення сфери впливу Ватикану на Схід та помітне збільшення церковних володінь.  Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано
основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишилися православними, а церковнослов'янська мова — мовою богослужіння. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків,
уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті. Православний собор не визнав правомірність рішення уніатів. Усі спроби
примирення були марними: незабаром сторони прокляли одна одну. 
Наслідки Берестейської унії:
• унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства
• розпочався масовий наступ на православну церкву
• православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії
• ополячення та окатоличення українського народу
• загальна дезорганізація та занепад православної церкви, яка втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.

Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства — спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.

13.Магдебурзьке право в Укр.

За польсько-литовської доби поширилося в містах України Магдебурзьке право. Вперше воно було запроваджене в німецькому місті Магдебурзі й остаточно сформувалося як система правових норм ще в XIII ст. Суть його полягала у звільненні міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування права на створення органів місцевого самоуправління. Першим містом України, якому 1339 р. було надане Магдебурзьке право, стало місто Галицько-Волинського князівства Санок (нині входить до складу Польщі). Згодом воно було надане Львову (1356), Кременцю Києву  та іншим містам. Протягом XV—XVII ст. Магдебурзьке право стало основою життя значної кількості міст України.Поява Магдебурзького права тісно пов'язана з перебігом тогочасного державотворчого процесу. Для міщан боротьба за надання їм Магдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань крупних феодалів. Для центральної влади воно стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.
наслідки. 

1.захист міського населення від сваволі королівських намісників та великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесла та торгівлі. Магдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та суду, визначало їхні функції, регламентувало діяльність купецьких об'єднань і цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочини тощо.
2. сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо.

Негативні:

1.Воно обумовило посилення іноземної колонізації та обмеження прав місцевого населення

2. Магдебурзьке право в українських землях гальмувало і блокувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління, хоча саме вплив місцевого звичаєвого права зробив німецьку систему правових норм значно м'якшою. Сформована в Україні модель Магдебурзького права характеризується значно більшим втручанням, ніж у Західній Європі, центральної влади в життя міст. Зокрема, у внутрішні справи українських міст досить часто воєводи і старости. війта, як правило, не обирали, а призначали король або великий князь.
міщани перебували у привілейованому становищі, порівняно з селянством. По-перше, міські мури робили їхнє життя більш захищеним. По-друге, ремесло та торгівля забезпечували вищий, ніж у селян, рівень життя. По-третє, запровадження Магдебурзького права створювало юридичне підґрунтя для відносно незалежного розвитку міст.

По-четверте, існування міського самоуправління формувало і фіксувало в ментальності міщан незалежність поглядів, відповідальність, самостійність у прийнятті рішень.

14.Походження козацтва

Існує декілька версій походження козацтва.

1) «хозарська» 2) «чорно-клобуцька» 3) «черкаська» 4) «татарська»; 5) «автохтонна» ; 6) «болохівська»; 7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю; 8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю; 9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі; Чинниками, появи та формування козацтва, були:1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами;2) досвід освоєння південних територій 3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, Необхідність виникнення козацтва зумовлена:1) зростанням великого феодального землеволодіння, 2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татарів. Цей маргінальний прошарок населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою та хліборобською цивілізаціями.


15. Еволюція козацтва 16-17 ст.

перші згадки про укр.козаків стосується іст.джерел 15ст. коли йдеться мова про «уходи»(населення,ща займалося різними промислами або охоронною службою на кордоні з ВКЛ і Крим.ханством). теза про те що посилення кріпацтв в речі посполитій спричинило появу кріпацтва не відповідає дійсності.Воно виникло через необхідність захищати укр.землі від татар.набігів,та наявність родючих вільних земель.Н-д, київський воєвода Ю.Пац навіть організовував та керував козац.згонами.1572р. Сигізмунд 2 видав указ про найняття на службу 300 козаків(реєстрові)

Розв.козацтва мав 3 стадії:

  1.  кін15-до 80х рр 16 ст- козацтво -суспільно-побутове явище
  2.  80-90рр.16ст.- зростання чисельності,виникає 2 різновиди: низове і городове(Запорізька Січ,реєстрові загони)
  3.  першп пол.17 ст.козацтво стає захисником інтересів укр.суспільства, православ*я, політичною силою в Речі Посп. і Сх.Європі.З ним поч.рахуваися монархи Туреч,Австрії,Московії.Збільшення реєстру: 1600р-1тис козаків,1618р-20 тис,1621р(хотинська війна)-40тис. Козаки стають окремим станом-між шляхтою і селянами.

Козак-особисто вільна людина,яка відбувала військву повинність і за це отримувала земельний наділ(реєст.козац.)

________________________________________________

  1.  1590і рр.-повстання Косинськго
  2.  поч 17ст-1625-гетьман Сагайдачний
  3.  1637-38 рр –козац-селянські повстання

________________________________________________

Особливості козацтва як політ сили:

  1.  поява кзацтва започатк.формування якісно нового типу політ.людини в Укр.
  2.  Козацтво засвідчило новий рівень політ.самосвідомості народу.
  3.  З його пояявою поч. формування укр.політ.теоретичної думки.
  4.  Політ.структура кзац. у формі Зап.Січі стала ядром боротьби за нац. відродж.
  5.  українці в осоі козаків повернулись на міжнар. політ.арену як захисники христ.світу від мусульм.загрози.


16. Причини та характер визвільної війни укр. народу під керівництвом Б.Х.
Після придушення селянсько-козацьких повстань 20-30-х років XVII ст. в Україні настав 10літній період затишшя. Польська шляхта посилила колонізацію укр земель, національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним.
Причини національно-визвільної війни:
1) соціально-економічні:
- перетворення Польші на основного постачальника хліба в Європі призело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для укр селян панщина збільшилася до 5-6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.
- значне погіршення економ становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні роботи на користь власника міста. В містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.
- погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630 рр. та видання польським урядом у 1638 році "Ординації Війська Запорозького реєстрового".
2) політичні:
відсутність в Україні власної держави призводила до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхта). Це ставило українців на межу зникнення.
3) національно-релігійні:
- прибування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні. 
- Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити праославних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.
За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих землевласників (магнатів) зумовили можливість початку Визвольної війни.

17.Становлення укр.держ. в ході Визвльної війни.

Метою Б.Хмельницького та його соратників на початковому этапі нац-визвол.війни був козацький автономізм,надання Україні того ж статусу і прав як і Литві у складі Речі Посполитої. Але в ході розгортання нац-визв.змагань метою стало створення суверенної незалежної держави. У середовищі козацької еліти вперше в історії укр. сусп-політ. думки були чітко сформульовані фундаментальні основи нац. державної ідеї:

Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України.На організацію козаацької держави впливали 2чинники:

  1.  традиції та звичаї сусп. життя Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави;
  2.  складне геополітичного становище, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі.

Тому укр.державність мала напіввійськоовий храктер і наз. Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи.

територія Укр. була 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. проживало понад 3 млн осіб. Адміністративний поділ-полки та сотні(як і структура козацького війська). основним органом влади була Військова (Генеральна) рада,згодом вся влада перейшла до козац.старшини. глава і правитель-гетьман. Система органів публічної влади мала три рівні — генеральний, полковий і сотенний. Поповнення держ. скарбниці здійснювали із 4основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Нац. армія: принципи Запорозької Січі,основа-реєстрове та запорозьке козацтво+повстале («покозачене») селянство та міське населення.  чисельність сягала 100— 150 тис. осіб.

На початковій фазі нац/-визв/ змагань переважають демократичні засади:

— функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мало все військо;

— виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана;

— відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам «покозачитися» і стати частиною привілейованої верстви — козацтва.

З часом під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала:

--- поступове обмеження впливу «чорних» рад та витіснення їх старшинською радою;

— зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана;

— домінування командних методів управління в державному житті;

— встановлення спадкового гетьманату.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

18.Переяславська рада

 Ще починаючи з 1648 p., Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання в Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар після деяких вагань «в ім'я спасіння віри православної» погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654 р. У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна із сторін могла трактувати їх довільно.

Кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну незалежну державу. Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні

отже,Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.


19. Березневі статті 1654р
Перебіг війни із Польщею усе більше переконував Б. Хмельницького в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. На середину 50х років виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини безперервними війнами спричинили до вироблення політ елітою стійкого курсу на пошук зовн підтримки, як необхідної умови збереження козацької державності. На роль протекторату Гетьманщини претендували Османська імперія та Московська держава. Росія мала ту перевагу, що її з Україною об'єднували слов'янське етнічне походження та єдина православна віра Саме з нею в березні 1654р було укладено воєнно-політ договір, згідно з яким Гетьманщина переходила під протекцію і оборону московського царя. Відбулася присяга на вірність царю.Присяги з боку царя не відбулося,але він дав домовленість.Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України,згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо.Була встановлена платня реєстровим козакам. Вводилися москов воєводи до України. Здійснювалося укріплення київськой фортеці.В пункті про міжн відносини,укр. сторні заборонялося самостійно вести переговори з Польщею та Туреччиною. Березневі статті були так неясно сформульовані, що обидві сторони вкладали в нього різний зміст й кожна підходила до нього з урахуванням лише власних інтересів. Так чи інакше, цей договір 1)констатував відокремлення України від Речі Посполитої 2)означав міжнародно-правове визнання Укр держави 3)засвідчив внутріполіт суверенітет Укр. Держави, зберігав її основні політ інститути 4) суттєво змінював геополіт ситуацію у Сх Європі, посилював позиції У в боротьбі з Польщею.


20. Політ діяльність гетьмана І.Виговського
Після смерті Б.Хмельницького, влада переходила до його сина - Ю.Хмельницького. Але Юрій через кілька місяців правління складає булаву та іде навчатись, а замість нього до влади приходить І. Виговський. Він розгорнув активну держ діяльність. У зовн політиці І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Української держави, а головне втриматися при владі. У внутр. Політиці. І. Виговський відкинув ідею монархічної моделі управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки. Він забороняв козакам роздавати землі на рангові маєтності, також забороняв деякі вольності(вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя і т.д.). Взагалі, внутрішня політика гетьмана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби. Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба поступово переросла в громадянську війну. І. Виговський зумів перемогти військо повстанців Проте це була надзвичайно дорога перемога, бо у цій боротьбі загинуло 50тис укр. Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. Він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За ним, Україна розривала відносини з Москвою і поверталась до складу Польщі. Три воєводства — Київське, Чернігівське і Брацлавське — мали утворити Велике князівство Руське, яке повинне було об*єднатися з Польщею і Литвою на рівних правах у триєдину державу. Законодавча влада мала належати Раді у складі послів з усієї України, виконавча — довічно обраному гетьману. Передбачалося створення свого уряду, суду, скарбниці, грошей, війська в 40 тис. чол. Привілеї надавали старшині, яка могла отримувати шляхетство (по 100 козаків з кожного полку щорічно). У проекті йшлося про ліквідацію унії, зрівняння православної церкви з католицькою, право вищим ієрархам українського православ'я засідати в сенаті. Усі найвищі урядовці мали бути з українців. Водночас Гадяцький договір передбачав повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. Московський уряд, стурбований Гадяцькою угодою, направляє в Україну 150-тисячну армію. У результаті битви, московське військо було повністю розгромлене. Але Виговському не вдалося скористатись плодами своєї перемоги. Опозиція проти нього все більше зростала. У жовтні 1659 Виговський відмовився від Геьманства. Намагаючись пом'якшити соціальну напругу старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького.

21.Гадяцький трактат.

розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затверджувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.
Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 p.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини.

Наслідки
Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам» . Не бачачи іншого виходу з ситуації гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Польщі.

Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.

В підсумку Росія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Росії. Козацтво отримало ще менше привилеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило свій політичний вплив

.


22.Руїна

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. На думку Хмельницького, потрібно було створити таку форму державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. Цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель його сина Тимоша, в якому він вбачав свого наслідника, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо.
Головні причини Руїни:
- Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. хмельницького після його смерті.
- - Розкол серед української еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина – на Річ Посполиту.
- Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими
- Гострі соціал. конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватись будь-якому уряду.
- Втручання у внутрішньо українські справи,та безпосередня агресія з боку Речи П., Москв. держав., османської імпер., та кримського ханства.
Після Невдалої політики Виговського, до влади в 1659 повернувся Юрій Хмельницький, який уклав «Преяслівські статті», які фактично перетворивши Гетьманшину на автономію Московії.У жовтні 1660 року укладае договір с Р.П. що фактично роздроблює Гетьманщину на лівобережну та правобережну. Зрікаеться булаві, і на правобережжі гетьманом обирається Павло Тетеря а на лівобережжі Іван Брюховецький. Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.), П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр.). Щодо гетьманів Лівобережжя, то ними були І. Брюховецький (1663-1668 рр.), Д. Многогрішний (1669-1672 рр.), І. Самойлович (1672-1687 рр.) Через постійні війни, які велись між гетьманами за об*еднання України під однією булавою, як найчастіше заради свого збагачення, головними наслідками Руїни, стало розчленовування України, втрата державності, нарешті, величезні матеріальні і людські жертви.

№ 23 Гетьман І. Мазепа
Своє правління новий гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним «Коломацькі статті». Вони декларувалися спадковістю із добою та принципами Хмельницького. У них йшлося про: 1) Козаки мали право звернутися до царя без участі гетьмана у цьому процесі.2)в Батурині при гетьмані розташовувався московський стрілецький полк,3) вводилася регламентація на особисте життя(козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам) 4)війську запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами, козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам5)влада гетьмана була обмеженою. Мазепа був реалізатором політики Петра I, від цього він мав майнові пожалування. Із майнових пожалувань він робив слободи з інфраструктурою. Значну частину власних коштів віддавав на розвиток культури та релігії. У 1700 р. розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Карла XII — польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки. Хочеться зазначити 2 речі. 1) Мазепу через зв*язок із Карлом назвали зрадником. Але Мазепа не був військовослужбовцем Рос. Армії, тому він не міг називатися щрадником.2) Головн метою укладання договоруіз Карлом була боротьба за укр. незалежність. Але Мазепа віддзеркалював інтереси старшини, а не, головним чином, незалежність України. Отже, І. Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною(При нападі Крала XII, Петро I відмовився допомагати захищати Україну) . Не зраджував він і українській державності, тому що відповідно до його угоди зі Швецією та Польщею Україна мала стати великим князівством у складі останньої.


24.Галичина та Правобережжя в складі Речі Посполитої 17-18 ст.
Починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків на Правобережжі. Землі регіону знову були поділені на воєводства. магнати почали створювати в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина-виникла у першій половині XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734—1738 pp., 1750 p., 1768 p. (Коліївщина).
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого — не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську територію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобережними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці  Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Незабаром на інкорпорованих землях було утворено губернії..Безумовно, об'єднання в межах однієї держави більшості українських земель ,етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобережжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав — Польщі, Росії та Туреччини. Встановлення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим краєм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило релігійний гніт.

25.нац-культ відродж

посилюється активність нац еліти, свідомих сус-них сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від куль-тури до політики.
Прояви НКВ: зародження самосвідомості; зацікавленість культурою, яка створена народом, а не елітою; поява перших громад та словників української мови; поява літератури (Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ*яненко, Шевченко); інтерес до історії («Історія Русів», «Історія Малої Росії»).
Після революцій шукаючи оптимальних варіан-тів сус-ного розвитку, активно розвива-лася філ.. думка. Значного поширення набули західноєвро-пейські філософські системи Гердера, Гегеля, Шелінга, ідеї християнського соціалізму Леру та Ламене.
У 30-х роках - посилення процесу русифікації та новий наступ на права нац меншин. виникнення 1846 р. у Києві організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Навесні 1847 р. Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене.
Отже, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес НКВ. У цей час активно збиралися та вивчалися істор.документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступо-во відроджується мова, розширюється сфера її вжитку. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе й укр літ-ра, яка не тільки збагачує, удосконалює мову,а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.
Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.
Поява та діяльність КМТ фактично поклала початок переходу від культурницького до політ етапу боротьби за нац розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль укр народу в сучасному світовому істор контексті.


№26 Кирило – Мефодіївське братство
На початку 40-х років у Києві група студентів та молодих викла¬дачів створила нелегальну державницько-політ організацію, метою якої була боротьба проти кріпацтва та національне визволення українського народу. Символом товариства організатори обрали перстень з написом “Св. Кирило і Мефодій” на честь видатних слов'янських просвітителів.Організаторами руху були: Костомаров,гулак,Білозерський.Програмні завдання товариства викладені у двох документах — “Статуті” і “Книзі буття українського народу” (“Закон божий”), напи¬саних М.Костомаровим. Крім цілі знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціального неравенства, уведення загального утворення, вони ставили своєю задачею пропагувати ідею об'єднання всіх слов'ян у федеративній республіці на основах суверенності. . У їхніх творах відбиті ідеї християнського соціалізму, природного права, просвітительства, соборності укр. народу. Практична діяльність КМО: поширювали революційні твори; складали і поширювали революційні прокламації, у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з рос царатом; установили контакти російськими, польськими, литовськими, чеськими революціонерами; займалися просвітництвом народу. Навесні 1847р царські власті заарештували у Києві учасників засідань товариства та відвезли до Петербурга. Значення КМО і його роль у національно-визвольному прямуванні У: а) створення КМО було першою спробою укр. інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національний розвиток У; б) програма КМО об'єктивно спрямовувала У по капіталістичному шляху розвитку завдяки своєї антикріпосницької й антицаристской спрямованості; в) КМО проголосило і зробило спробу запровадити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян на демократичних принципах; г) ліквідація КМО поклала початок тривалій боротьбі укр. інтелігенції з російським царатом.

27.»Великі рформи» 1860-70 рр.

Олександр II. підписання 19 лютого 1861 р. маніфесту про скасування кріпосного права. 
поміщики Російської імперії відрізали в селянчимало землі: від 14% у Херсонській губернії до 37% — у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, У цілому ж майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство.
Реформа 1861 р. зберігала селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. особливістю укр. земель була незначна поширеність селянських общин. Так, якщо в Росії общиною жили понад 95% селян, то на Лівобережній Україні — 30%, а на Правобережній — лише 20%.

Земська реформа (1864) -створення виборних місцевих органів самоуправління — земств. Але земства були впровадженні лише на лівоб.укр та пд, а на правоб.не було.

Судова реформа (1864) - безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи .Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.
Військова реформа, - шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання тощо.

російський варіант наздоганяючої модернізації мав серйозні протиріччя:
— аграрна реформа, урізавши майже на 20% селянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у довгострокову кабалу державі;
— зміцнення общинних порядків, що проголошувалося реформою, вступало в суперечність з утвердженням громадянських прав селянства;
— демократична практика всестанової виборності до земств вступала у протиріччя з пануючим авторитарним режимом;
— самодержавство виходило за межі моделі створюваної ним правової держави;
— незавершеність, половинчастість реформ зумовили протиріччя між носіями влади та практично всіма верствами суспільства;
— панування багатоукладності в економіці робило стан суспільства нестабільним, створювало ґрунт для контрреформ.

№28 Т.Шевчеко оцінка суспільно-політ значення творчості.
Шевченкові поетичні твори «Сон», «Кавказ», «І живим і мертвим…», « Великий льох» та ін, справляли значний вплив на формування нац. свідомості суспільства. Він писав не тільки про укр. теми, а й про важливі теми для суспільства ін. країн. Шевченко є співцем минулої України. У своїх творах він оспівує сирітство та соціальну нерівність, трагічну долю жінки-покритки, героїчне минуле У, козацтво. Але він відділяє рядове козацтво від гетьманів, яких він дуже жорстоко характеризував(варшавське сміття, грязь Москви). Також він зневажає у своїх творах панів-рабовласників. Біблійні мотиви теж були притаманні творчості Шевченка(« Псалми Давидові»). Шевченко Наполегливо обстоював необхідність поширення освіти в народних масах. У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста та села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України. Він не тільки допоміг утвердити укр мову та розширити її потенційні можливості, а і допоміг утвердити ідеї демократизму, палкого захисту соціальних та національних інтересів українського народу, обстоюванні права на вільний суверенний розвиток.


29. Громадівський рух у Сх.Укр. М.Драгоманов
Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст. сприяла пожвавленню національного руху. Колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства, повернувшись із заслання, у 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, метою якої було сприяння розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме ці ідеї були основою першого в імперії українського часопису «Основа». Такі відомі діячі національного руху як М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух групувалися навколо цього часопису. Громади виникають в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях у той час була Київська громада, що утворилася на основі гуртка хлопоманів, лідерами чкої були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський.

1863 р. Після Валуєвського указу настає пауза у процесі національного відродження.
Лише на початку 70-х років громадівський рух активізується. У київській «Старій громаді» у цей час працювали В.

Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, О. Кистяківський, М. Старицький, П. Чубинський та ін.
Михайло Петрович Драгоманов— 1й теоретик укр.нац руху.Один з організаторів "Старої громади" у Києві. У Женеві заснував вільну українську друкарню, видавав перший український політичний журнал «Громада». сформулював модель майбутнього суспільного розвитку, в основі якої було перетворення Росії на федерацію і надання автономії Україні.

Емський указ 1876 p. -заборонено друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це ставило хрест на легальній культурницькій діяльності громадівців. Незабаром головні діячі київської громади виїжджають за кордон. М. Драгоманов у журналі «Громада» (Швейцарія) намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху:
Отже, український рух основний акцент робив на національне визволення.
Гуртки та організації відігравали помітну роль у житті суспільства.

30.Москвофіли.Народовці.В Зх.УКр.

Москвофільство - виникає у 1848 p., a y 50-ті роки набуває більш чітких, окреслених форм. Її лідерами були Д. Зубрицький, В. Дідицький, М. Малиновський та ін. Соціальну базу становили частина духовенства, поміщиків, чиновництва та інтелігенції, яка орієнтувалася на самодержавну Росію і при цьому не відмовлялася від демонстративної лояльності щодо Австро-Угорської імперії. його виникнення та розгортання — своєрідна реакція частини західноукраїнської громади на посилення польського впливу в краї.
1) протиставлення польській мові «язичія» (суміші російської, української, старослов'янської та польської мов), що заперечувало право на розвиток української мови як літературної;2) обстоювання тези про єдиний «руський», або ж «панруський» народ, що проживає на території «від Карпат до Уралу», до якого москвофіли зараховували і галицьких русинів;3) захист таких формальних рис руської ідентичності, як візантійська літургія, юліанський календар, кириличний алфавіт тощо.
Москвофільство набуло поширення в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Під його впливом сформувалися та діяли культурно-освітні товариства («Галицько-руська матиця», Товариство ім. М. Качковського, «Народний дім»), видавалися періодичні видання (газета «Слово», журнали «Семейная библиотека», «Галичанин», «Лада» тощо).

На противагу москвофілам формується народовська (українофільська) політична течія. Біля витоків народовства стояли В. Шашкевич ,К. Климович, Ф. Заревич та ін., які на

початку 60-х років заснували у Львові студентську громаду. Народовська течія сформувалась на демократичних традиціях «Руської трійці», під сильним впливом творчості Т. Шевченка. серед народовців більшість становили світські особи — адвокати, вчителі, лікарі тощо.
Лідери руху (Ю. Романчук, О. Барвінський, К. Левицький та ін.) виступали проти революційних форм боротьби і стояли на платформі толерантного ставлення до Австро-Угорської монархії.
Основною метою народовців стали розвиток української літератури на народній основі, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил.
— створення мережі народовських періодичних видань (журнали «Мета», «Нива», «Правда», «Русалка», «Вечорниці», газети «Діло», «Батькіщина», «Буковина» та ін.);
— заснування культурно-освітніх та наукових товариств («Руська бесіда» — 1861 p., «Просвіта» — 1868 p., Наукове товариство імені Шевченка — 1873 p.);
— організація українського професійного театру (1864 р. у Львові при товаристві «Руська бесіда»);
— видання та популяризація творів українських письменників Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Л. Глібова, І. Франка, Панаса Мирного та ін.
Завдяки своїм енергійним діям народовці відвойовували в москвофілів позицію за позицією і наприкінці 80-х років відтіснили їх на другий план

31.Зародження укр.політ.партій

Після культурного відродження в укр. відбулася політизація громадських рухів, народ почав усвідомлювати необхідність боротьби за свої політ.права. центром цього руху стала західна України, так як там було менше проблем ніж на східній і більше демократії.Особливості політичного становища та соціально-економічного розвитку українських земель обумовили специфіку формування й діяльності українських політичних партій. Першими виникли партіі соціалістичного спрямування, але тривалий час домінували лише кількісно. У жовтні 1890р у Львові Франко, Левицький, Павлик и т.д створили Русько-украінську радикальну партію(РУРП)-першу політичну організацію європейського типу з програмою та реєстрованим членством. Вони бажали колективного устрою праці і колективноі власності, також містився заклик до боротьби за самосвідомість і солідарність в масах руско-украінського народа . У вересні 1899 лівими радикалами була створена Украінська Соціал-демократична партія(УСДП), як складова частина австрійської соціал-демократичноі партіі. Ця партія намагалася поєднати вирішення соціальних проблем з національним прагненнями українців Украінські політичні партіі на Надніпрянщині створювались за відсутності свобод нелегально. На початку 1900 у Харкові виникла перша в Росіі укр.. політ. Партія Революц. Укр партія(РУП). Засновники- Антонович, Міхновський, Русов, КАмінський. У 1903 р в програмі партіі було висунуто вимогу певноі автономіі Ураіни.У середині партіі були дискусіі щодо співвідношення боротьи за національне і соціальне визволення, У січні 1905 частина діячів РУП на чолі с Міленевським заснували Украінську соціал-демократичну спілку («Спілка»), вона увійшла до складу РСДРП Прграма спілки орієнтувалась на програму РСДРП. У грудні 1905 відбувся другий з’їзд РУПякий започаткував діяльність Украінськой соціал демократичної партіі УСДРП. Лідери-Антонович, Петлюра, Порш. Головними цілями УСДРП були встановлення в Росіі демократичноі республіки й автономіі Украіни зі своїм власним сеймом У 1902р з ініціативи Міхновського було створено Украінську народну партію(УНП). Іі лідери вийшли з РУП і не погоджувались с програмними постановами щодо пріоритетності соціального визволення й автономіі Украіни у складі Росіі, вони виступали за повну незалежність. На західній Украіні позицію лібералів уособлювала Украінська національно-демократична партія. Програма партіі містила вимоги демократизаціі політичного життя Австро-Угорщини, рівноправ’я українського і польського населення на Галичині, утворення коронного краю. Наприкінці 1905 року УДП і УРП( українська радикальна партія) обєдналися в єдину Укр. Демократ.-радикальну партію(УДРП) Поразка революціі негативно відбилась на діяльності усіх політичних партій, вони перестали бути масовими, іх керівні центри змушені були емігрувати, поновлення іх діяльності відбулося у 1911-1912 але це піднесення було зупинено Першою світовою війною.

32.Програм УСДРП і УДРП

Головними цілями програми УСДРП було встановлення в Росіі демократичної Республіки й автономіі Украіни з власним сеймом, який повинен займатися земельними питаннями та питаннями освіти, УДРП хотіла бачити федеративну державу та Украіну у складі автономіі. УДРП розподіляла владу між загальнодержавним парламентом і краєвими сеймами.УДРП орієнтувалися на республіканський устрій, УСДРП розділяли владу між дворічним парламентом і місцевими і краєвими органами самоврядування. Щодо світи то вона була безкоштовна і обов’язкова в обох партіях . Обидві партіі були за рівноправ’я мов,також обидві партіі пргнули переходу арміі до міліціі. Щодо земельного питання то в програмі УСДРП написано, що всі казенні, удільні, кабінетські, монастирські, церковні маєтки передаються до приватно власницьких краєвих само порядкувань, а в програмі УДРП сказано, що усі землі державні, удільні, монастирські і церковні стали краєвим земельним фондом під порядкуванням самоврядних громад чи округ і той фонд використовувався за для потреб хліборобів. На відміну від УСДРП УДРП обійшла стороною питання взаємовідносин з іншими націями, які жили в Украіни.

33.УСДРП і УНДП

Всі відмінності у программах політичних партій УСДРП та УНДП спричинені єдиною тенденцією. УСДРП – це український аналог Російської партії того ж образця тому программа цієї партії не включає в себе національні ідеї. ПРограма ж УНДП, навпаки перш за все має нацональне забарвлення.
1. Статус України
УСДРП: Україна має стати автономною республікою, але має право врегольовувати тільки внутрішні питання.
УНДП: вимагали поділити Галичину на укр і польску та Буковину на румунську та українську. Таким чином у Австрійській імперії повстала б окрема українська провінція з власним соймом, укр намісником та краєвим маршалом
2.культура
УСДРП: рівноправність усіх мов, право на національне самовизначення усіх націй, свобода слова, друку, печаті, знищення класових привілеїв
УНДП: українська мова повинна стати урядовою, також свобода слова, преси, печаті
3. Аграрне питання
УСДРП: всі монастирські, казені, удільні, церковні повинні бути передані власницьким краєвим самоврядуванням , тобто чиновникам
УНДП: організація селянства у спілки, громади, товариства і передача землі їм, тобто безпосередньо селянам
4. Релігія
УСДРП: держава не повинна допомагати церкві
УНДП: церква повинна звільнитися від патронату уряду
Загалом, программи обох партій висували спільні, актуальні для того часу ідеї, щодо знищення кріпацтва, проведення демократизації суспільства, змінення умов праці робітників, приділення уваги фаховому навчанню, протее УНДП вирізняється високим рівнем національної самосвідомості, чогоми не можемо спостерігати у программі УСЛРП


34.Укр.культура другої пол19-поч 20 ст.

українська культура в другій половині XIX ст. розвивалася в умовах розгортання буржуазних реформ, територіальної роз'єднаності українських земель, завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури, політизації суспільного життя, посилення тиску державних структур.

у галузі освіти (збільшилася кількість навчальних закладів, освіта набула більш світського характеру, створилася єдина система освіти тощо). Проте відсоток неписьменного населення в українських землях залишався ще досить високим, до того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси — русифікація, полонізація, румунізація тощо.
У сфері науки позитивні зрушення йдуть по лінії концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах та товариствах, координації досліджень, ефективного обміну інформацією, що дало можливість вченим, які працювали в Україні у багатьох галузях науки, досягти світового рівня.
Розвиток літератури характеризується різноманітністю художніх напрямів, індивідуальних стилів письменства, появою нових тем та проблематики, демократизацією та гуманізацією літературного процесу, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. В українському театрі цієї доби уживаються тенденції побутовізму, романтизму, сентименталізму, реалізму тощо. Формується школа режисури та акторської гри, виникають театральні аматорські колективи, з'являються високохудожні драматичні твори. У музиці та живописі стверджуються принципи реалізму та народності, а в архітектурі набуває поширення еклектизм.
У другій половині XIX ст. певні ЗРУШЕННЯ В ОСВІТНІЙ ГАЛУЗІ ВІДБУЛИСЯ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ:
- початкові школи вийшли з-під опіки церкви і були підпорядковані світській владі. 
- обов'язкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років. 
-наприкінці XIX ст. було розширено коло навчальних закладів, що давали вищу освіту, — до Львівського університету приєдналися Чернівецький університет (1875), Львівський політехнічний інститут (1877), Академія ветеринарної медицини (1897). Однак, незважаючи на ці позитивні зміни, рівень освіти в західноукраїнських землях залишався низьким. Зокрема, 1890 р. неграмотними у Східній Галичині були 66,4% населення, а на Буковині — 75%.

Радикальні зміни в економіці, позитивні зрушення в освіті зумовили ІНТЕНСИВНИЙ РОЗВИТОК НАУКИ в другій половині XIX ст. Основними осередками, які продукували та популяризували наукові знання, були Харківський, Київський та Новоросійський (нині — Одеський) університети.(природничні науки-Мечников,Бекетов,Сєченов;історичні-Антонович,Грушвський,Багалій,філософські-Юркевич)

Друга половина XIX ст. подарувала Україні цілу плеяду ВИДАТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ. : І. Франка, П. Куліша, Л. Глібова, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, П. Грабовського 

М. Кропивницький створив першу українську професійну трупу, до складу якої увійшли блискучі актори: М. Заньковецька, М. Садовський

У 1862 p. C. Гулак-Артемовський створює першу національну українську оперу — «Запорожець за Дунаєм».

35. Наукова діяльність М.С.Грушевського.
Михайло Сергійович Грушевський – видатний український історик. Випускник історико-філологічного факультету Київського університету. Працював у Львівському університеті.
Грушевський працював в університеті під кермою славного українського історика Володимира Антоновича, під його доглядом повстали і його перші праці з історії України. Отак 1887 року написав він працю про українські замки в XVI віці, 1890 року велику книгу «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV в.» — і за неї дістав золоту медаль та стипендію для дальших історичних дослідів.
В 1894 році його обрали головою історично-філософічної секції (відділу) Товариства ім. Шевченка, і там він головував аж до 1914 року. Праці, що їх читали на сходинах секції, друкували потім у «Записках наукового Товариства ім. Шевченка». Під редакцією Грушевського вийшло цих Записок 120 книжок, усього понад 40 тисяч сторін друку.

Щоб ширша громада зацікавилася історією рідного народу, Грушевський видавав історичні праці давніших істориків і видавав їх в «Українській історичній бібліотеці». 
В 1897 році Грушевський виступив із проектом видавати літературний місячник на європейський зразок. Цей план Наукове Товариство прийняло, і з початком 1898 року почав виходити відомий широко — на 20 аркушів друку — «Літературно-Науковий Вісник». Сам Грушевський із Франком, Володимиром Гнатюком та з Й.Маковеєм редагував цей журнал. Грушевський у Львові 1898 року виступив з проектом заснувати нове видавниче товариство. Так 1899 року з'явилася "Українська видавнича спілка". Ця спілка видала перед війною до 300 українських книжок. Це були твори найвизначніших українських письменників, переклади з чужих літератур, наукові твори своїх і чужих авторів, були між ними й різні популярні книжки.

Найвідоміші наукові праці:
«Історія України-Русі»( у 10 томах), яка доведена до 1658 року; «Історія української літератури» (в 6 томах) та «Ілюстрована Історія України».
Грушевський належав до позитивізму в науці, який вимагав точних доказів, повних текстів документів, дат і т. п. Вважав, що найважливішим в історії України є історичне життя самого народу в різних його проявах, а не життя князів, гетьманів і т.д.


36. Українська центральна рада. Створення УНР

Жовтневе більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду, з одного боку, радикально вирішували частину проблем та конфліктів, з іншого — породили нові. Намагаючись втримати ситуацію під контролем, Центральна Рада вже в день петроградського перевороту ініціює утворення в Києві «Крайового комітету охорони революції в Україні», до складу якого входили представники різних політичних та громадських організацій, серед них більшовики — Г. П'ятаков, Й. Крейсберг, В. Затонський.
У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами — прибічниками Тимчасового уряду, опорною точкою яких був штаб Київського військового округу (КВО); більшовиками, які користувалися підтримкою рад робітничих і селянських депутатів та національними силами, що гуртувалися навколо Центральної Ради. Продовжуючи «петроградський почин», більшовики України на короткий час встановили радянську владу у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку та інших прифронтових містах. Їхня спроба розгортання повстання в Києві зустріла активний опір з боку сил підконтрольних КВО. Протягом 29—31 жовтня тривали жорстокі бої. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але коли ситуація стала кризовою, намагаючись відстояти національні інтереси, радівці активно почали впливати на розвиток подій. Вони уклали компромісну угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округу та комісара Тимчасового уряду в Києві 31 жовтня погодитися на умови миру, запропоновані Центральною Радою (припинення збройного опору, безперешкодне виведення з міста викликаних штабом КВО військ, розформування офіцерських загонів тощо). Протягом короткого часу Рада дедалі більше ставала господарем становища — вона призначила тимчасовим начальником КВО члена Військового генерального комітету підполковника В. Павленка, роззброїла невдовзі більшовицькі загони в Києві, Дарниці, Броварах. Нарешті в Центральної Ради виявилося в цей критичний період достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України.
Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917 p., вона ухвалює III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев'яти українських губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам «національно-персональної автономії»; забезпечення українському народові демократичних прав і свобод; скасування смертної кари, амністію політв'язням; скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. На жаль, універсал мав суттєву суперечність — широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв'язок із Росією, що як держава вже не існувала.

№ 37Конституція УНР 1918р
складалася з 85 й статей і 8 розділів. Проголошувала:держ незалежність і територіал цілісність України, рівноправність громадян, демократ свободи. Усім націям та національностям надавалося право на впорядкування своїх культур прав у нац. межах . Кожна нац. меншина входить у свій Нац Союз, обирає свої органи самоврядування.Охоронялася недоторканість особи,УНР надає своїм землям право широкого самоврядування.. Структура вищих органів:виконавча, законодавча, судова. Найвища законодавча влада – Всенародні Збори,виконавча- Рада Народних Міністрів, судова – Генеральний Суд. Місцевими органами влади були Ради та управи. Проголошувався принцип депутатської недоторканності, запроваджувалася оплата праці депутатів У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін. Конституція, очевидно, будучи створеною на перехідний період становлення української державності, мала тимчасовий характер. Вона була доброю правовою базою для всього іншого законодавства України.


38. ІІІ Універсал ЦР

20 листопада Центральна Рада прийняла свій Третій Універсал, що пролунав у святковій атмосфері біля пам'ятника Б.Хмельницькому і був освячений молебнем у Софіївському соборі. Зміст Третього Універсалу не повною мірою відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У ньому документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки, яку українське населення, зарубіжні дипломатичні місії розуміли як проголошення незалежності Української держави. Це була деяка політична модифікація автономного статуту України в складі єдиної Російської республіки. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшла мова. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократична Росія вже не існувала.
Відповідно до Третього Універсалу верховним законодавчим органом УНР залишалась Українська Центральна Рада, до складу якої входили і представники національних меншин України. Вищим виконавчим органом був Генеральний секретаріат. Було визначено державні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії та Таврію. Питання приєднання інших земель — Холмщини, частини Курської та Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало бути розв'язане згідно з волею їх мешканців. Підтверджено такі демократичні принципи: свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Універсал установив 8-годинний робочий день, визнав право контролю уряду та робітників над промисловістю, проголосив право національних меншин на національно-персональну автономію, а також реформу місцевого самоврядування. У галузі земельних відносин було оголошено про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Зокрема, на поч. грудня 1917 р. було ухвалено низку законів про реорганізацію судів, про народні ради для євреїв, а 9 січня 1918 р. — закон про охорону прав національних меншин України.
Здійснюючи багатогранну державотворчу діяльність, Центральна Рада та її уряд мали значну підтримку народних мас. Протягом першого місяця після більшовицького перевороту в Петрограді вони користувалися в Україні найбільшим впливом. Переконливим підтвердженням цього стали результати виборів до Всеросійських установчих зборів, які відбулися в кін. листопада 1917 р. Більшовики одержали 10 % усіх голосів, а українські партії — майже 75 %. У цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Та коли він 17 грудня 1917 р. почав у Києві роботу, виявилося, що із 300 діючих в Україні рад на ньому було представлено лише 49. Більшість із 2,5 тис. учасників з'їзду становили селяни. З'їзд підтвердив волю українського народу, виявлену на виборах до Установчих зборів, і висловив довір'я Центральній Раді.

39. ІV Універсал ЦР

Вирішальні події розпочалися 25 грудня, коли В. Антонов-Овсієнко віддав наказ про наступ 30-тисячному радянському війську проти УНР. Просуваючись прискореним темпом, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ. За цих обставин для Центральної Ради головними стали три завдання: мобілізувати та організувати український народ для відпору агресору; формально відмежуватися від більшовицького режиму; створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками. Спробою реалізувати ці завдання і став IV Універсал, ухвалений 11 січня 1918 р. Лейтмотивом цього документа була теза: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати «добробут і свободу» у боротьбі з «більшовиками та іншими нападниками». Універсал декларував низку принципово важливих положень:
— проголошувалася незалежність, суверенність УНР;
— на уряд покладалося завдання «цілком самостійно» довести до кінця переговори з Центральними державами та укласти з ними мир (після укладення миру планувалися демобілізація армії, заміна її робочою міліцією; переведення заводів і фабрик з воєнного на мирний стан, збільшення продукції народного споживання тощо);
— гарантувалася передача землі селянам без викупу ще до початку весняних робіт;
— констатувалася націоналізація лісів, вод та підземних багатств краю;
— було взято курс на запровадження монополії на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами і встановлення державно-народного контролю над усіма банками;
— ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.
Проголошена в універсалі самостійність не мала абсолютного характеру. Навіть у цьому документі цілковито не відкидалась ідея федерації: тільки Українські Установчі збори мають остаточно вирішити питання «про федеративний зв'язок з народними республіками колишньої Російської держави».
На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений. На початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією — в середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України. Маятник суспільних настроїв дедалі більше «зашкалює» у лівий бік, на тлі задекларованих більшовицьким урядом гасел — «Землю — селянам!», «Мир — народу!» — посилюється зневіра народу щодо здатності Центральної Ради вирішити нагальні державні проблеми, соціальні орієнтири беруть гору над національними.


40.УД Скоропадського

Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій. Реаль-ність поновлення більшовицької експансії, незда-тність ЦР опанувати ситуацію і досягти не обхід-ного рівня державного та економічного розвою, наростаюча загроза перетворення України на нім генерал-губернаторство, а насправді в колонію, підштовхнули до консолідації та активізації не-соціалістичних сил, лідером яких став П. Скоропадський. 29 квітня 1918 р. ЦР ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобсь-кий з'їзд проголосив П. Ск. гетьманом України.
Внаслідок майже безкровного держ.перевороту ЦР була розпущена і в укр землях виникло нове державне утворення — гетьманат «Укр.держава»
Очоливши гетьманат, Ск. призначав отамана Ра-ди міністрів, мав право затверджувати і розпус-кати уряд, контролював зовнішньо політ діяльні-сть держави, міг оголошувати воєнний чи особ-ливий стан, проводити амністію. 
За часів гетьманату існувало певне економ. Піднесення, якому сприяло відновлення приват власності, підтримка гетьманом вільного підпри-ємництва, можливість промислових та торгівель-них кіл суттєво впливати на економ політику влади, налагодження грошового обігу, вдоскона-ленння грошової сис-ми, створеннч держ бюдже-ту, відкриття кількох укр банків, відродження промислових підприємств та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот.
За доби гетьманату помітними були зрушення і в галузі культури та освіти: створено понад 150 укр гімназій; вийшло з друку кілька млн при-мірників укр підручників; відкрито 2 держ уні в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано ши-року мережу загальнокультурних закладів та ус-танов. У листопаді 1918 р. відкрито Укр АН, пре-зидентом якої став В. Вернадський.
Важливим зрушенням у духовній сфері стало ут-ворення влітку 1918 р. Укр автокефальної пра-вославної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським. Значними були успіхи гетьман-ської держави у сфері зовнішньої політики. 
Та не зважаючи на все це, Ск. не вдалося надовго втримати владу. Майже всі успіхи гетьманату пов'язані зі стабільністю держави, а гарантом цієї стабільності виступала зовн сила — окупаційні війська Німеччини та Австро-Угорщини. Факти-чно гетьманська держава перебувала у нім кула-ку, що, з одного боку, гарантувало їй безпеку і стійкість, з іншого — справжніми господарями в Україні були не гетьман і його уряд, а нім війсь-кова адміністрація.

Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; від-сутність численної дієздатної регулярної укр нац армії; реставрація старих порядків та відроджен-ня архаїчних форм організації сус-ного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціал ба-за; підкорення соціал-економ політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростан-ня напруженості у сус-ві та формування органі-зованої опозиції.

41.Західноукраїнська Народна республіка: виникнення історична доля
депутати галицького й буковинського сеймів, лідери політичних партій і греко-католицького духовенства 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду,яка поставила питання про об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле і проголошення Української держави.  У вересні 1918 р. утворили Центральний  військовий комітет, В ніч з 31 жовтня на 1 листопада майже 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником УСС Вітовським  встановили свою владу в місті. 11 листопада було утворено виконавчий орган влади — Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а вже через два дні було затверджено конституційні основи новоствореної держави — вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), її територія охоплювала 70 тис. км2, а населення налічувало майже 6 млн осіб. Гербом ЗУНР став Золотий Лев на синьому тлі, а прапором — блакитно-жовте знамено. польська сторона почала крок за кроком відвойовувати свої позиції в західноукраїнському краї. формування поляків швидко вийшли зі скрутного становища і  захопили Львів. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. У цей час молода українська держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині, заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії,США, Бразилії тощо. Проте українську державність світове співтовариство, особливо країни Антанти, визнавати не поспішали. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись взаємно зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 р. укладають попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Урочисте проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. ЗУНР було перейменовано в Західну Область української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль, ця  історична подія мала чисто символічний характер і до справжнього об'єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією.

42.Селянський повстанський рух в Україні в 1918-1921рр.Н.Махно
Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була махновська. 5 серпня 1919 p. Н. Махно видав наказ про утворення Революційної повстанської армії
України (махновців), основною метою якої проголошувалася «чесна боротьба за повне визволення трудящих України від усякого поневолення».Досить швидко махновський рух набув загальноселянського характеру, про що свідчить зростання чисельності
армії Н. Махна (восени 1919 р. за різними джерелами в ній налічувалося від 20 до 100 тис. осіб). 20 вересня 1919 р. на ст. Жмеринка між махновцями та петлюрівцями
була укладена компромісна угода про боротьбу з Денікіним. Одержавши від Петлюри зброю та боєприпаси, Махно блискавичним ударом у районі Умані пробив білий фронт і за короткий час взяв під контроль значну територію від Перекопа до Бердянська і від Каховки до Синельникового. Махновці оволоділи навіть Маріуполем.
Махна на тривалий час дезорганізували весь денікінський тил. У цей час махновський рух був на піднесенні і з кожним днем набирав сили.

Махновський рух (Махновщина) — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918—1921 роках під час Громадянської війни, під керівництвом отамана Нестора Махна.
Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було місто Гуляйполе Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму.

43.Здобутки,наслідки нац-дмокр.револ 1917-20 рр.

Лютнева революція 1917 року, яка за дуже короткий час скинула самодержавство, викликала низку особливих подій, що змінили хід історії. Українська революція пройшла свій особливий шлях, адже мала боротись за свою національну автономію і самостійність. Саме події цього періоду показали, що національний дух укріїньців живий, а самі українці спроможні боротися за свою свободу.
Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, які домінували в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок,
що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися в поглядах на розв'язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні
сили визнавали за Україною тільки право на національно- культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917 р. не відповідало вимогамчасу, якісно новому рівню національного руху і тому не тільки породжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політичними силами суспільства, а й зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади — Центральної Ради — громадсько-політичного об'єднання, що утворилося 4 березня 1917 р. У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні
основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські парти: Українська партія соціалістів-революцюнерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська сощал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська
партія сощалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського.
До революції були притягнуті й політично активні трудящі – пролетаріат, з ініціативи яких починають виникати ради народних депутатів на місцях.
Результатом активної політики ЦР є проголошення спочатку автономії, а потім і самостійності України, що булла проголошена у Конституціїї 1917р, і хоч вона і не булла втілена у життя через знищення ЦР, сам факт її створення є показовим.
Показовим фактом Української революціїї було створення Укр гетьманської держави під керуванням скоропадського. Мінусом у цій ситуації було те, що укр. держава була утворена, а отже і контролювалась німецькими фашистми, протее гетьман мав низку прав, щоб здійснювати свою власну політику. Історики констатують у цей період певне економічне й культурнее піднесення.
Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель.


44.Рад.Укр і ств. СРСР.Раковський.
Ще під час громадян. війни розпоч. шлях до створення єдиної союзної держави, що був зумовлений низкою об'єктивних чинників.
Території усіх республік, що увійшли до Союзу, свого часу були об'єднані в межах Рос.імп. Між ними існували тісні економічні зв'язки.
Під час громадян.війни утворився воєнно-політ.союз.
Голова Раднаркому України X. Раковський у березні 1919 р. на III Всеукр. з'їзді Рад зауважив, що«без торжества Рад.Росії не було б і Рад.влади на Укр. і що вороги Рад. Росії є і нашими ворогами і навпаки».
Значним пунктом у зміцненні об'єднавчого процесу було те, що всі республіки мали однакову політ.структуру. Влада належала єдиній, централізованій більшовицькій партії, керованій московським ЦК. Втрата Україною незалежності відб. поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР.
Утворився «воєнно-політ. союз» рад.республік (червень 1919); за Україною зберігався офіц. статус незалежної держ.
Пошук моделі майб.союзу розпоч.влітку 1919 р. Було ств. комісію. Представник Укр. X.Раковський стверджував, що постійне об'єднання «можливе тільки на основі федеративного устрою (федеративної конституції), коли створюється єдиний орган верховного управління у вигляді Федеративної Ради Республік». Однак остаточної відп.на пит.про конкретну форму об'єднання рад.республік ця комісія не дала.
28 грудня 1920 р. представники Рос.Ленін і Чичерін та представник Укр.Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. Формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, проте взятий на централізацію курс посилювався.
У цей час виникають проблеми між центром і Укр. на економ.ґрунті. За відправлений до РСФРР для республіки 1921 р. хліб Укр.мала одержати 20 млн. крб. золотом, проте нічого не одержала. Як зауважив X. Раковський, нац. особливості та юридичні права Укр. ігноруються.
Отже, посилювалося підпорядкування Укр., обмежувався її сувереніт.
III етап (грудень 1922 — травень 1925 р.) — утворення СРСР, втрата Україною незалежності.
30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утв.Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік — РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).
X. Раковський наполягав на необхідності гарантій рівноправності та суверенності республік у межах СРСР. В липні 1923р.Раковського було звільнено.

 

48.Західна Україна, Буковина та Закарпаття в 1920-1939 рр. Національно-визвольний рух.
В перші роки після війни ЗУНР з Польщею сили, що творили національну революцію в Західній Україні, не змирилися з польською окупацією і продовжували боротьбу.Радикальна молодь створила в підпіллі Українську військову організацію (УВО), яка розгорнула терористичну діяльність. З´являються прорадянськи налаштовані партизанські загони. Радянська Україна з її українізацією, як пріоритетною політикою, справляє враження, що вона — батьківщина всіх українців. У Західній Україні досить активно розповсюджувалися ідеї марксизму, виникає комуністична партія Східної Галичини, перейменована на КПЗУ. Висувалося гасло приєднання Західної України до УСРР. найбільшим недоліком КПЗУ було те,що всі некомуністичні партії вона зараховувала до фашистських. коли в УСРР з´явилися перші ознаки контрукраїнізації, КПЗУ відкрито підтримує Шумського та інших комуністів-патріотів. вона привертала увагу фашистських режимів Німеччини та Італії. Отже, ідеологія інтегрального націоналізму була тоталітарною, в ній відчувався вплив фашизму.

У січні — лютому 1929 р. була заснована Організація українських націоналістів (ОУН), яку очолив Є. Коновалець. Під його керівництвом вона зміцнювалася і розвивалася. головним методом їхньої боротьби був терор. окремі українські партії, хоча й різко критикували ОУН за жорстокість, водночас контактів з нею не цуралися. Для розширення свого впливу вона проникала в різні господарські, політичні структури та молодіжні організації і зуміла залучити на свій бік велику частину молоді, особливо студентства

45.Політика коренізації 20х рр ХХ ст.

Важливою складовою культурних процесів в Україні у 20—30-х роках була політика коренізації, спрямована на те, щоб надати народам, об'єднаним у СРСР, певної «культурно-національної автономії» — реальної можливості розвивати свої національні культури і мови. У практичному здійсненні політики коренізації в Україні виділяються два аспекти: українізація і створення необхідних політичних та економічних умов для розвитку національних меншин.

Суть політики коренізації полягає в спробі більшовицького керівництва очолити і взяти під контроль процес національного відродження на окраїнах.

В роки революції вже було підгрунття для українізації- створення укр. шкіл,газет «Просвіт»

Причини:

  1.  Потреба навчати селян для кращого виробництва продукції(за НЕПу)
  2.  Створення міжнародного іміджу(насамперед для поляків)
  3.  Окремий наркомос в республіці.
  4.  Прагматики в партії(Скрипник) вважали,що без проведення нац.політики неможливо побудувати комуністичний лад.
  5.  коренізація давала змогу в перспективі зняти наростаюче протиріччя між народними масами і партійним, радянським, господарським апаратом;

Головні напрямки:

  1.  Українізація партії.

1921р- 20-23% українців в партії

1925 - 37%

1926 – 48%

1933 – 60%

массове прийняття робітників в партію («від верста») за нац.квотою, але на той час робітники були неосвічені й не здатні розумно сприймати політику керівництва,тому правлячої сили вони не мали, а лише голосували за рішення керівництва партії. Також багато людей вступали в партію лише з кар*єрних міркувань і їх не хвилювала доля укр.народу.(до розпаду СРСР членів КПРС-2 млн,після розпаду-2 тис)

  1.  Пропаганда марксистського вчення через книги й прессу, для чого була небхідною освіченість народу. Звідси- створення укр.шкіл, видання газет зрозумілою селянину укр.мовою, функціонування укр-мовного радіо. Також укр. мовою селяни швидше і якісніше отримували професійну освіту.
  2.  створювалися нац-культурні терит. одиниці для нац. меншин.

46. М.Хвильовий «Україна чи Малоросія?»: про шляхи розвитку української літератури
На початку 20-х років непівський плюралізм (передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві) сприяв зростанню активності укр. літераторів. На його основі та на основі стильового різноманіття виникло таке явище як організаційне згуртування літераторів. У 1923 р. група пролетарських письменників утворила спілку «Гарт», до якої увійшли О. Довженко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий. Проте розбіжності в мистецькому світобаченні призвели до розпаду цієї літ-ної організації. Пізніше «гартівці» заснували  «Вапліте» на чолі з М. Хвильовим. бурхливою була літ-на дискусія 1925—1928 pp., яка дуже швидко вийшла за рамки літературних проблем. Вона розпочалася з виступу М. Хвильового проти графоманства (сильний, часто хворобливий, потяг до письменництва, але без відповідних здібностей), пристосуванства, дилетантизму (вільне поводження із законом; неправильне тлумачення норм), які бруднили укр. літ-ру, і піднялася до з'ясування суперечностей духовного відродження. Літературна дискусія 1925-1928 рр. набула політ. хар-ру. Під час дискусії було зроблено спробу визначити орієнтири подальшого розвитку нац. культури. М. Хвильовий вважав, що коли російське мистецтво — велике і могутнє, то це буквально нічого не доказує; і нам треба якомога швидше покинути орієнтацію на нього. Всі ці фрази, що українська культура мусить розвиватися на базі російської, що «треба іти з росіянами, як рівний з рівним», що всі народи — брати і т. д.,— всі ці фрази залишаються фразами — не більше. письменника почали звинувачувати в націоналізмі.Ці звинувачення стали основою політичного напрямку «хвильовізм», до якого приписували представників творчої інтелігенції, чиї погляди і творчость носили національний характер.

Засобами репресій, створення централізованих організацій творчої інтелігенції (Спілка письменників України (1934) та ін.) тотал.система стимулювала посилення уніфікації (приведення до одноманітності, єдиної форми, системи) художнього мислення в межах офіційно схваленого єдиного методу «соціалістичного реалізму».
Отже, у культурному процесі 20—30-х років в Україні чітко простежується боротьба двох протилежних тенденцій оновлення: гуманістичної, пошукової, творчої і державно орієнтованої, централізованої, регламентованої. На початку 20-х років переважає перша, наприкінці 20-х — на початку 30-х років — домінує друга 


47.Голодомор.

Голодомор – масовий голод на території Української СРР з 1932 по 1933. Голодомор не розповсюджувався на всю Україну, у кожній області було виділено лише декілька районів, занесених на чорну дошку, для того, щоб іншим «не повадно було» чинити опір владі. На чорну дошку заносилися переважно села, які не виконали плану хлібозаготівель, мешканці цих сел не мали права виїжджати з населеного пункту і в них було наказано забирати не лише хліб, а й усі продуктові запаси.
Серед істориків немає одностайної думки щодо причин, які призвели до голодомору в 30і роки. Та найочевиднішою версією є версія про те, що голодомор спричинили економіко-політичні чинники. Йдеться про те, що голодомор – це геноцид проти українського народу, планово підготовлений та здійснений штучно. 
Безпосередньою причиною голоду на початку 30-х років стало примусове, з широким застосуванням репресій, проведення згубної для селянства хлібозаготівельної політики.
Основними причинами його є те, що насильницькі хлібозаготівлі та впровадження політики продрозкладки спричинили економічний та політичний хаос і влада просто «знайшла винних» у цьому хаосі. До того ж, влада розцінювала українське селянство як свідому національну верству і, опасаючись повстання, вирішила знищити його.
Рішення щодо ухвлення політики голодомору поки що не знайдено. Але в документі 14 грудня 1932 «Постанова ЦК ВКП(б) та раднаркому СРСР про хлібозаготівлі в Україні на пн. Кавказі та зах. Області» дається наказ про припинення українізації на території пн. Кавказу, отже, Сталінське керівництво намагалося знищити національні меншини, які не підтримували їх дії і могли спричинити опір.
Про те, що це спрямований геноцид говорить той факт, що сталінське керівництво не зверталось за допомогою до інших держав, а навесні 1933 на країну стали завозити не хліб, а посівний матеріал, тобто допомога не надавалась, а це робилось для початку хлібозаготівельної кампанії.
Наслідки цієї катастрофи виявилися як на демографічному, так і на економічному, соціально-політичному і культурному рівні. Лише за кілька місяців загинуло 3,5 млн.осіб. Після подій 32-33 традиційне українське село зі своїм укладом і звичаями перестало існувати. Повністю деградував аграрний сектор. Україна за рівнем розвитку ще більш відстала від європейських држав на довгі роки. І якщо суцільна колективізація і голод фізично зруйнували соціально-економічні підвалини національної самобутності українських селян, то припинення українізації у грудні 1932р.означало духовну руйнацію наро

49.Українське питання в Європейській політиці напередодні та на початку 2 Св.війни

напередодні 2св.в. укр. землі перебували у складі СРСР, Польщі,Чехо-Словаччини,Румунії,які протидіяли укр.державності, намагалися втримати підпорядквані їм укр.землі та по можливості приєднати нові.Україна була на перехресті геополітичних інтересів провідних держав-учасниць 2св.в.

Англія,Франція,частково США-використовували Укр.як  геополітичний чинник у дипломатичній грі між Німеччиною та СРСР.Німеччина  вбачала в Україні свою продовольчу базу.

Німеччина імітувала підтримку вимог ОУН щодо соборної України,насправді маючи за мету створення великої України як житниці Німеччини.центром цього руху мала бути Закарпатська Україна.Після розриву польск-нім декларації про ненапад,Гітлер звертає увагу на Галичину та інші підвладні Польщі укр.території.

У 1939р. ОУН розкололася на 2частини: мельниківців та бандерівців.останні боролися за створення суверенної об*єднаної України, були проти СРСР та орієнтувалися на Німеччину.

Після нападу на Польщу,Німеччина звертається до населення Зх.Укр. з планом створення «незал.Укр.» під протекторатом Німччини.

В оточенні Гітлра біли різні погляди щодо поведінки Нім. на окупованих територіях: Розенберг вважав розвивати в Україні культуру, поважати іст.свідомість,відкрити в києві універ.;Герінг-забезбечити прожиток Німеччині за рахунок України.

Після перших успіхів на рад-нім фронті 1941р. плани щодо Укр. ставали дедалі цинічнішими:змінити тер-адмін. устрій України для зручного користування нею; звести нанівець освіту, науку, культуру народу.

1939р. між Нім та СРСР було підписано договір про ненапад та таємний прротокол Молотова-Рібентропа: про розмежування сфер впливу в Польші та Сх.Європі.

Загалом усі учасники 2св.в. на її початку намагались задовольнити свої інтереси.Але надалі війна вже набрала антифашистського визвольного характеру.

50.Окупаційний режим в Україні

Територію СРСР Гітлер називав «великим пирогом», для освоєння якого необхідно, по-перше, оволодіти ним, по-друге, управляти, по-третє, експлуатувати. фашисти посилили розчленування українських земель: Закарпаття ще 1939 р. було окуповане Угорщиною; Північна Буковина, Ізмаїльщина та «Трансністрія» були підпорядковані Румунії; «дистрикт Галичина» приєднувався до створеного гітлерівцями на польській території «генерального губернаторства»; на окупованій території УРСР створювався рейхскомісаріат «Україна» (339,2 тис. км2); Чернігівська, Сумська, Харківська і Ворошиловградська області УРСР та територія Криму перебували під владою воєнних властей.
Рейхскомісаріат «Україна» очолив Е. Кох.Для управління було створено величезний адміністративний апарат. Центром рейхскомісаріату стало м. Рівне. Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини; вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини «лебенсраум» (життєвий простір) для арійської раси; сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями.

Характерною рисою був кривавий терор,який був.виконанням головного завдання «Генерального плану «Ост» — обезлюднення східних територій для переселення сюди німецьких колоністів.
Партизанська боротьба в тилу німецьких військ набула масового, всенародного характеру. У німецькому тилу розгорнувся рух опору, форми якого були різноманітними: збройна боротьба у партизанських загонах, підпільна боротьба, саботаж і диверсії на підприємствах та на транспорті тощо..
Однією з найяскравіших сторінок в історії партизанської боротьби в Україні були рейди партизанських з'єднань. (н-д,з'єднання М. Наумова)


Отже, діяльність партизанських загонів і підпільних організацій в Україні з самого початку була спрямована на розгортання політичної, економічної і збройної боротьби в тилу ворога. Попри те що українське населення надзвичайно постраждало в передвоєнні роки від сталінських репресій, голодомору, фашистський «новий порядок» не сприймався абсолютною більшістю людей. Боротьба проти нього була всенародно

51.Політ.ситуація в Зх.УКр.

Процес відбудови у «возз'єднаних» районах УРСР проходив набагато складніше, ніж на сході республіки. Це було зумовлено низкою причин: значними руйнаціями, завданими фашистською агресією; слабкістю економічного потенціалу регіону (у промисловості Галичини було задіяно лише 4% населення); особливостями менталітету західних українців, які неоднозначно сприймали соціалістичні перетворення, що відбувалися водночас з процесом відбудови; пасивним та активним опором нововведенням значної частини місцевого населення та ін.
Суть перетворень у західних областях УРСР полягала в тому, щоб продовжити і завершити соціалістичну перебудову «возз'єднаних» земель, тобто, як зазначає історик О. Субтельний, привести західних українців у відповідність з радянською системою та їхніми співвітчизниками. З цією метою в Західній Україні швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження влади органів диктатури пролетаріату. Всі ці процеси і мали створити умови для остаточної інкорпорації (включення до складу) західноукраїнського регіону до СРСР.
Характер змін, що відбулися в процесі відбудови на території Західної України, неоднозначний. Пройшла докорінна модернізація економічного потенціалу регіону. У роки четвертої п'ятирічки в західних областях України було здійснено суттєву реконструкцію старих заводів і фабрик. Відбудовано та споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції промисловості протягом 1946—1950 pp. зріс у 3,2 раза.
У перші повоєнні роки почалося інтенсивне освоєння західного регіону України у промисловому плані. 1945—1946 рр. у Львові стали до ладу заводи електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. 
У післявоєнні роки в Західній Україні тривала примусова колективізація, яка була проведена в основному за 1948—1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Потім у стислі терміни відбулося укрупнення колгоспів. До кінця 1950 р. їх стало не більше 800.
Процес «радянізації» Західної України тривав на тлі братовбивчої війни, яка була спричинена антирадянським опором ОУН—УПА і в якій 1945—1950 рр. загинуло не менше півмільйона людей.
Ускладнював ситуацію в регіоні радянський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку оунівського опору і всіляко намагався їх залякати. За 1946—1949 рр. цим апаратом до Сибіру було заслано близько 500 тис. західних українців та 40 тис. поляків. Крім того, в боях з бандерівськими загонами загинуло 25 тис. радянських військовослужбовців.
Але з 1947 р. гострота збройної боротьби почала поступово спадати. На початку 1948 р. частина підрозділів УПА перейшла на територію Польщі, деякі через Чехословаччину прорвались у Західну Німеччину. 1950 р. у бою під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка). До 1952 р. ОУН — УПА як масова організована сила припинила своє існування.
Одним із напрямів радянської політики в Західній Україні була боротьба за ідеологічне панування, де основним конкурентом партійно-державної системи була греко-католицька церква. На Львівському церковному соборі 1946 був винесений вердикт про скасування Брестської церковної унії 1596 р. і розрив стосунків з Ватиканом та приєднання до Російської православної церкви. Греко-католицька церква змушена була діяти нелегально протягом понад 40 років.

52.Політ. життя в укр в період кризи тоталітарного режиму.

Це насамперед стосується діяльності компартії україни.

  1.  після 1953р на посаду голови)1секретаря) КПУ почали обирвти  представників україни.

1953р- зпосали 1секретаря КПУ знали Мельникова та призначили Кириченка.Це  означало, що всередині партії могла встись боротьба за посаду голови.

  1.  форсоване збільшення чисельності КПУ

1945-165тис членів

1960-1млн 253тис

196-2млн 626тис…після чого не зростала,бо досягла оптимальної клк (2% населення укр)..у кожному труд.колективі були члени КПУ(лідери) для настанови на комуністичне будівництво.

Люди в партію йшли для кар*єрного зростання.Всередині партій існувла номенклатура-механізм призначення на вищі посади,і звичайна людин н могла туди потрапити.

  1.  до 1960 р. в Укр. більшість населення-сільське,після 1960-клк сіл.насел.зменш.

В партії-вихідці з села,партійна еліта-селяни

  1.  В 60х рр. Склалися партійні клани,що вели боротьбу за владу.

головні: харківс.(підгорний-> Шелест).Дніпропетровський (Брежнев->Щербицький)

53.Дисидентський рух.

під його впливом хрущовської відлиги у 60—70-х роках у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції — дисидентство.Його ідеологія  поступово викристалізувалася у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві.
Дисидентський рух мав три основні течії:
1. Правозахисне, або демократичне, дисидентство, Українська Гельсінська Група (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Хельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р.Її очолив письменник М. Руденко.

2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.
3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.
Характерною рисою усіх трьох напрямів дисидентства була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне залучення до сфери своєї діяльності національного чинника. Специфіка дисидентського руху в історії суспільних рухів полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об'єднань), ні цілісної загальної програми. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи (П. Григоренко) до націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї — аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології ОУН (В. Мороз).

Вже на початку брежнєвського періоду з метою придушення дисидентства в зародку у вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля арештів.. Жертвами репресій стали діячі української культури, студенти, робітники. Серед них М. Осадчий, О. Мартиненко та ін. Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі «Україна». У цій акції брали участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

54. «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

книга, була написана у вересні — грудні 1965 року. поштовхом для написання цієї праці стало проведення у 1965 році в Україні репресій проти української інтелігенції. 4-го вересня у Києві під час прем'єри кінофільму  Параджанова «Тіні забутих предків» до протестів проти політичних репресій закликали поет Василь Стус та Іван Дзюба. Автор відправив свою роботу першому секретарю ЦК компартії України Петру Шелесту та голові уряду УРСР Щербицькому, а її російський переклад — керівництву КПРС. Влада оголосила «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання — кримінальним злочином.
В праці Іван Дзюба по-перше вказує на наявність національної кризи в Україні, не дивлячись на те, що на той час прокламувався «розквіт» української держави. Для підтвердження цієї тези він розглядає стан єдності та суверенності українського народу.
Єдність і суверенність території потроху і чим далі більше втрачається через масове переселення української людності на Сибір, Північ та ін., де вона нараховується мільйонами, але швидко денаціоналізується; через масове і не завжди економічно виправдане переселення в Україну росіян .
через формальність адміністративного поділу й сумнівність суверенітету уряду Української РСР на території України. З цієї причини та з причин надмірної централізації — цілковитого підпорядкування всесоюзним установам у Москві — важко говорити й про цілісність, суверенність економічного життя української нації. 
Спільність історичної долі також утрачається через те, що українська нація дедалі більше розсівається по Союзу, і через те, що дедалі більше втрачається знання і відчуття історичної національної традиції, історичного минулого внаслідок цілковитої відсутності національного виховання в школі і суспільстві взагалі. Українська національна культура утримується на досить провінційному становищі і практично трактується як "другосортна". Її минулі великі здобутки мало ширяться в суспільстві. Українська мова відтіснена на другий план і в містах України, по суті, не побутує. Нарешті, протягом останніх десятиліть українська нація, по суті, позбавлена нормального природного приросту, який властивий сучасним націям.
В своїй праці Дзюба з марксистських позицій аналізує національно-культурну політику радянської влади в Україні. Він доводить, що компартія ще за часів Сталіна перейшла на позиції російського великодержавного шовінізму. Свою аргументацію автор побудував переважно на цитатах з творів Леніна та партійних документів 20-х років. Він уважав, що політика КПРС, зокрема щодо України, суперечить корінним інтересам українського народу і вбачав вихід у поверненні до ленінських принципів національної політики.


55. соц-економ. розв УРСР (1945-1991)

У середині 50-х років УРСР відігравала одну з головних ролей у єдиному господарчому механізмі країни. Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР, стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування.
У 1957 р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі — на третє.Однак паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні
тенденції, які набували рис хронічності. По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках — затратах матеріальних і трудових ресурсів тощо. По-друге, диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасичення її промисловими підприємствами. По-третє, зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо. За таких умов саме життя висувало першочергове завдання прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні виробництвом. Проте, крім цього, необхідно було вирішити ще два завдання: нагодувати, одягти людей, підняти їхній культурний рівень; зміцнити оборону країни шляхом виробництва новітніх видів озброєнь. У середині ж 50-х років сільське господарство саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше за
довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 pp. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла
на 35,3%. Вагому роль у цьому відіграли насамперед підвищення продуктивності праці та врожайності. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954—1958 pp. майже на 20%, цукрових буряків — удвічі, виробництва м'яса —більш як у два рази, молока — втричі.Хрущовські реформи не виправдали пов'язані з ними сподівання, але закладена в них демократизація економічного життя сприяла вивільненню творчої енергії народу,що зумовило хоча і короткочасне, але стрімке підвищення ефективності радянської економіки в 50-ті роки.Така ж суперечлива картина склалася і в соціальній сфері. Безпосередніми наслідками реформування суспільства
стали поліпшення умов праці, збільшення доходів населення, зростання житлового будівництва, підвищення рівня життя. Проте наприкінці 50-х років, коли реформаційний процес почав давати збої і пробуксовувати, в
соціальній сфері з'являються негативні тенденції та явища — дефіцит товарів, підвищення цін, замороження зарплати тощо.Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом — «стабілізація», яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи.
Проте досягти цієї мети, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна — страх перед репресіями, з усуненням Хрущова— ентузіазм і романтичну віру.Проголошення у вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть нових підходів полягала в розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно
від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток. Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність,прибуток тощо). Це протиріччя значною мірою відбивало
співвідношення сил у вищих ешелонах влади, де існувало певне розходження між консервативною лінією Брежнєва і реформаційною — Косигіна.
Оголосивши себе в Конституції 1977 р. «ядром політичної
системи суспільства», КПРС намагалася домінувати
в кожній ланці суспільного життя.


56.Культурне життя УРСР (1945-91рр)

Тут декілька періодів.
1945 - 1955Освіта.
Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, переважно зуссилями самого населення.Гостра потреба у підручниках, навчальному обладнанні.Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.Відновлення системи вищої освіти.Перехід до обвязкової семирічної освіти. Заідеологізованість освіти. Наука. Відновлення роботи науково-дослідних установ.Провідна наукова установа – Академія Наук УРСР .«Лисенківщина», розгром генетики та кібернетики.Література.Складні умови розвитку літератури в умовах «ждановщини».Прийняття партійних установ з ідеологічних питань, у яких містилась критика українських видань(постанови про журнал «Вітчизна», про журнал сатири і гумору «перець»).Розгортання ,Кагановичем бурхливої діяльності із боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», жертвами якої стали Малишко, Панч, Рильський, Яновський, Остап Вишня, Сосюра.
Мистецтво.Домінування воєнної тематики;.Видання постанови «Про репертуар драматичних та інших театрів України», згідно з якою обов’язковою стає перевага у репертуарах вистав на сучасні теми;Основна продукція кінематографа – революційно-патріотичні фільми;
1956 - 1964
Шкільна реформа 1959 (впровадження обов’язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11 – річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі професії).Русифікація освіти(Згідно зі шкільною реформою 59р. затверджено положення про факультетативність вивчення української мови в школі.).Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою.Наука.Розгортання нтр.Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Українського історичного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін.Література.Реабілітація українських поетів та письменників.Виникнення плеяди молодих літераторів (Симоненко, Костенко, Павличко, Руденко, Драч та ін..).Діяльність шістдесятників.Створення Клубу творчої молоді у 1960 у Києві

1967-91
З другої половини 60-х років посилюється ідеологічний диктат у духовній сфері.В. Маланчук стає секретарем ЦК КПУ, головним ідеологом республіки. Починається період чорних списків, особистої цензури, політичних доносів, ідеологічного диктату. Зазнають гонінь письменники О. Гончар, І. Білик, Л. Костенко,та ін. Ситуація в духовній сфері погіршувалася й тим, що у цей час утворився своєрідний тандем головного ідеолога республіки В. Маланчука і голови КДБ України В. Федорчука. На практиці це означало, що водночас із ідеологічними погромами відбувалися обшуки, арешти, суди.Отже, ситуація в духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи. Політичний курс на «стабілізацію» посилював ідеологічний диктат, зумовлював деформації, однак лише гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства.


57.Проголошення незалежності України.
Консервативні сили в рад. керівництві,які не погоджувалися з політикою перебудови,19 серпня 1991р. здійснили спробу держ.заколоту:було оголошено,що у зв*язку з начебто хворобою президента М.Горбачова,його обов*язкибуде виконувати Г.Янаєв,а країною керуватиме Держ.комітет з надзвичайного стану (ДКНС).Зупинялася діяльність всіх політ.партій,крім КПРС,громадських організацій і рухів демокр.спрямування,заборонялися мітинги і страйки.У Москві було виведено на вулиці та майдани війська.
В Києві представник ДКНС наказав виконувати всі їх розпорядження та заждли підтримки збоку республіки і Верховної Ради.Керівництво Компартії України наказало підтримувати ДКНС.
Президія Верховної Ради лише ввечері 20серпня прийняла заяву,в якій зазначалося, що постанови ДКНС,поки це питання не вирішить Верховна Рада України, не мають юридичної сили на території УРСР.Від самого початку опозиційні сили-Народний Рух України – закликали створювати структури

активного опору.20 серп Народна Рада(організована опозиція в республ.парламенті) засудила держ.заколот.
19-22 серпня в Києві,Харкові,Донецьку,Львові та ін. містах України відбулися масові мітинги-протести.Головні події відбувалися в москві.Опір ДКНС очолив президент Рос.Федер. Б.Єльцин.
Врешті решт,22 серпня війська ДКНС потерпіли поразку:діяльність КПРС було заборонено(30серпня –заборона діяльності компартії україни як складової частини КПРС)
Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками.
24серпня 1991р Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України.В ньму зазначалися також недоторканість і неподільність території Укр,чинність на терит.держави лише Конституції і законів України.

На підтвердження Акта проголошення незалежності 1 грудня 1991р. був проведений республіканський референдум,абі нейтралізувати спекулятивні політичні дії противників укр.незалжності.Взяли участь у голосуванні 84% тих,хто був внесений до списків.91% відповіли позитивно.




1. Развитие системных идей в социологии
2. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Дніпропетро
3. Пояснительная записка к сводному расчету стоимости 34 квартирного жилого дома переменной этажности с магазин
4. 95г Диагноз при пос туплении- Мочекаменная болезнь
5. реферату- Невербальні засоби комунікаціїРозділ- Менеджмент Невербальні засоби комунікації ПЛАН Вступ
6. идеальную жизнь изменился.html
7. Построение логической модели исследуемой системы
8. Особенности реализации различными видами учреждений права оперативного управлени
9.  Инструкция по ТБ5 2 Классификация и ассортимент мяса6 3 Расчёт товарных потерь и реализация мероприятий
10. Личное и общественное в жизни японцев (Хоннэ то татэмаэ)
11. Функции управления БЖД
12.  Основные понятия и проблемы Всякая трудовая деятельность осуществляется в рамках большей или меньшей сте
13. тема повинна розсилати повідомлення якщо паперова книжка затримується у співробітника
14. чистый экстракт термального планктона родственного коже
15. Реферат- Понятие и состав земель водного фонда в Республике Беларусь
16. Российская академия народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации
17. Міне аралас ~рей сезімі ж~не ~уестік та~даныспен мен осы жайлы ~зімні~т~сінігімді айт~ым келіп отыр
18. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Львів ~6 Дисертацією є руко
19. Разработка политики товаропродвижения в маркетинговой деятельности
20. Культура Галицько-Волинської Русі ХІІІ-ХІV ст