Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

на тему- Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-10


РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Фінансова діяльність суб’єктів господарювання»

на тему:  «Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин»

  1.  Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Будь-яка організація виробляє для себе взаємодію існуючих рівнів управління і функціональних областей у такій формі, щоб успішно досягати своїх цілей. Фінанси мають для підприємства виняткове значення, оскільки будь-якому підприємству потрібні кошти для діяльності й розвитку. Тому створенню раціональної структури управління фінансами варто приділяти велику увагу.

Суть фінансових служб полягає в такій організації керування фінансами, яка дозволяє залучати додаткові фінансові ресурси на самих вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку, купуючи й перепродуючи цінні папери.

Найважливіша сторона діяльності фінансової служби підприємства полягає в раціональнім використанні вільних фінансових ресурсів, знаходженні найбільш ефективних напрямків інвестування засобів, що приносять підприємству додатковий прибуток.

Якщо підприємство є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, це зумовлює необхідність деталізувати і розширювати структуру його фінансової служби задля ефективного виконання всіх покладених на неї обов'язків. Склад та чисельність фінансової служби підприємства безпосередньо залежить також від розміру підприємства та цілей його діяльності.

Роль фінансових служб стає особливо актуальною в сучасних умовах зростання обсягів експортно-імпортних операцій, міжнародних бартерних обмінів та необхідності хеджування ризиків за вищезазначеними операціями.

Під фінансовою службою підприємства розуміється самостійний структурний підрозділ, що виконує певні функції в системі управління підприємством:

а) на основі аналізу резервів зниження витрат і збільшення доходів підприємства розробляє перспективні, поточні та оперативні фінансові плани;

б) організовує оперативний контроль за надходженнями грошових коштів від продажу продукції, товарів, робіт чи послуг;

в) контролює розподіл і цільове використання фінансових ресурсів;

г) забезпечує роботу щодо виконання фінансових зобов'язань підприємства перед державним бюджетом, цільовими фондами;

д) здійснює розрахунки з контрагентами;

е) організовує розрахунки з працівниками підприємства;

є) разом з економічним, виробничим і технічним підрозділами комплексно аналізує фінансову діяльність підприємства;

ж) вивчає стан фінансового ринку країни і регіону, приймає рішення та здійснює планування інвестиційній сфері.

Структура фінансових служб підприємства повинна будуватися по лінійно-функціональному принципу, тобто повинні бути чітко визначені функції кожного підрозділу й працівника. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються, фінансова служба підприємства може бути представлена:

  1.  фінансовим управлінням — на великих підприємствах;
  2.  фінансовим відділом – на середніх підприємствах;
  3.  фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається

не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії — на малих підприємствах.

З огляду на необхідність виконання завдань, які стоять перед фінансовими службами, структури значно відрізняються в залежності від розміру підприємства.

У даному випадку головний бухгалтер виконує і ряд функцій фінансового менеджера (прогнозування, планування, аналіз, контроль, забезпечення розвитку підприємства).

На середніх підприємствах функції обліку виділяються окремо і виконуються бухгалтерією. Фінансовий менеджер зосереджується на завданнях планування й прогнозування, аналізу, контролю, пошуку джерел фінансування і тощо. При цьому працює в тісному зв'язку з головним бухгалтером.

На великих підприємствах фінансова служба має приблизно таку ж структуру, як і на середніх, однак поділ праці глибше, формуються підрозділи фінансового відділу. При цьому зростає роль фінансового контролера, який здійснює внутрішній контроль фінансової діяльності підприємства і не тільки відповідає за виявлення відхилень між фактом і планом, але і виступає радником у всіх сферах управління.

Щодо структури фінансових служб корпорацій, то в даний час у ній чітко виділяються два підрозділи - казначейство, яке займається фінансовим менеджментом (залученням капіталу, інвестиціями і плануванням), і контролінг, відповідальний за ведення бухгалтерських книг і різні форми звітності - фінансову, податкову, управлінську.

Роль фінансового контролера в загальній структурі керування фірмою можна показати на прикладі компанії Eco* Med-Poll, що поставляє на ринок України товари виробництва Procter & Gamble і інших виробників. Фірма має представництва в 4 регіональних центрах (Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Львів), і для її продуктивної роботи необхідна діюча система звітності, яка б захищала від заморожування продукції на складах і давала би підставу для прогнозів і планування.

У кожному регіоні працює команда продажів (Sales team). До неї входять 5-10 продавців і один керівник, який координує роботу на довіреній йому території і передає інформацію про стан справ на наступний рівень управління, на якому знаходяться керівник відділу управління запасами (Country Logistics Manager) і керівник відділу по продажах (Country Sales Manager). Перший відповідає за розмитнення, складування й розподіл товарів по регіонах. Другий аналізує інформацію, передану з регіонів, і складає детальну і реалістичну картину того, що відбувається на ринку. Ця інформація надходить до фінансового директора і головного бухгалтера, в чиїх руках практично знаходиться фірма. На підставі отриманої інформації приймаються рішення. Якщо питання серйозне і може потягнути за собою масштабні наслідки, рішення приймається колегіально. У цьому беруть участь як фінансовий директор, головний бухгалтер, так і керівники відділів управління запасами й продажами. Усі функції контролю передані фінансовому контролеру. Директор в основному бере участь у визначенні стратегії розвитку фірми.

У керуванні фінансовою діяльністю головна діюча особа - фінансовий менеджер. Його основними функціональними обов'язками можуть бути:

  1.  організація фінансової роботи на підприємстві;
  2.  розробка прогнозів, проектів і планів вкладення капіталу (прямі внески, венчурні внески, внески в цінні папери);
  3.  оцінка різних варіантів вкладення капіталу з урахуванням ступеня ризику й розміру отримуваного прибутку, вибір оптимального варіанта;
  4.  розробка перспективних і поточних фінансових планів, планів надходження й використання іноземної валюти;
  5.  участь у розробці бізнес плану підприємства в частині фінансових показників, а також фінансових нормативів;
  6.  проведення валютної й кредитної політики;
  7.  аналіз фінансового стану підприємства;
  8.  контроль за виконанням планових показників.

Функції фінансового менеджера узагальнені в приблизній посадовій інструкції. Відповідно до функцій, які виконують фінансові менеджери, можна сформулювати основні ознаки їхньої кваліфікаційної характеристики. Кваліфікаційна характеристика фінансового менеджера висуває вимоги до його теоретичної підготовки і практичних навичок роботи.

Одним з важливих напрямів діяльності фінансових служб є оптимізація фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність господарюючих суб'єктів України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за ї межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов'язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.

Ефективна робота фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності є актуальною у зв'язку з післякризовим зростанням обсягів експортних операцій підприємств України як в країни ЄС, так і СНГ.

Також, 2010 році спостерігалось зростання обсягів імпортних операцій. Основною країною партнером України як в розрізі експортних так і імпортних операцій є Росія, до найбільш активних також входять Турція, Італія, Китай, Німеччина, Польща, Білорусь [8].

Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв'язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.

До операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, належать операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. При цьому до моменту передачі товарів третій особі к власником залишається консигнант.

До основних завдань менеджера фінансової служби в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

  1.  вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;
  2.  здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;
  3.  оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій; фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;
  4.  визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
  5.  податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;
  6.  оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;
  7.  управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:

  1.  транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);
  2.  ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);
  3.  платіжні ризики;
  4.  політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

У розпорядженні фінансистів є широкий арсенал інструментів щодо нейтралізації зазначених ризиків. До основних із таких інструментів належать страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валюти о-цінові застереження.

Рівень ризиків суттєво знижується за правильно складеного зовнішньоекономічного контракту. Вітчизняним суб'єктам господарювання рекомендується дотримуватися вимог, установлених Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом МЗЕЗторгу України від 05.10.05. При укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). Сьогодні діють правила ІНКОТЕРМС у редакції 2000 р., якими передбачено 13 умов поставки, що умовно розбиті на чотири групи (Е, Р, С, О). У систематизованому вигляді параметри окремих груп умов поставки можна охарактеризувати таким чином:

група Е: витрати і ризики переходять до покупця відразу після передачі продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві (складі);

група Р: витрати і ризики переходять до покупця після передачі товарів перевізнику чи в порту відвантаження (покупець несе витрати з перевезення);

група С: продавець несе витрати до пункту призначення, однак ризики переходять до покупця після передачі товару перевізнику;

група D: продавець повинен нести всі витрати та ризики доти, доки товар не буде доставлено в країну чи узгоджене місце призначення.

Узгодження умов поставки є важливою складовою управління ризиками при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

Таблиця 1.

ІНКОТЕРМС-2 ООО

Група Е Відправлення

               EXW Франко-завод (... назва місця)

Група F Основне перевезення не оплачено

     FCA Франко-пере візник (... назва місця призначення)

               FAS Франко вздовж борту судна (... назва порту відвантаження)

               FOB Франко-борт (... назва порту відвантаження)

Група С Основне перевезення оплачено

               CFR Вартість і фрахт (... назва порту призначення)

        CIF Вартість, страхування та фрахт (... назва порту призначення)

        СРТ Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення)

        СІР Фрахт/перевезення та страхування оплачені до (... назва місця    

                призначення)

Група D Прибуття

        DAF Поставка до кордону (... назва місця поставки)

        DES Поставка з судна (... назва порту призначення)

        DEQ Поставка з причалу (... назва порту призначення)

        DDU Поставка без сплати мита (... назва місця призначення)

Далі під усіма термінами, як і в Інкотермс-1990, відповідні обов'язки сторін зведені в групи під 10 заголовками статей, де кожна стаття з боку продавця "віддзеркалює" статус покупця щодо цього ж питання [8].

Ризик втрати чи пошкодження товару, а також обов'язок несення витрат, пов'язаних з товаром, переходить від продавця до покупця в момент виконання продавцем своїх зобов'язань щодо поставки товару. Оскільки покупцю не слід надавати можливість відкладення моменту передачі ризиків і витрат, усі терміни передбачають, що ця передача може мати місце навіть до здійснення поставки, якщо покупець не приймає поставку, як домовлено, чи не дає відповідних вказівок (у відношенні часу відвантаження та/або місця поставки), яких може потребувати продавець в інтересах виконання своїх обов'язків щодо поставки товару. Умовою такого передчасного переходу ризиків і витрат є визначення товару як призначеного для покупця або, як передбачено відповідними положеннями, окремо зарезервованого для нього (індивідуалізованого).

Отже, фінансова служба на підприємстві виконує фінансову роботу, тобто ряд функцій, які залежно від розмірів підприємства можуть конкретизуватися:

  1.  забезпечення фінансування господарської діяльності підприємства; встановлення кошторисів витрат грошових коштів для всіх підрозділів підприємства;
  2.  фінансове планування, участь у складанні бізнес-планів;
  3.  здійснення розрахунків з постачальниками, покупцями, підрядчиками, банком, бюджетом;
  4.  забезпечення страхування від фінансових ризиків;
  5.  аналіз фінансово-господарської та зовнішньоекономічної діяльності;
  6.  ведення фінансового обліку, складання бухгалтерського балансу н інших фінансових документів.

Зважаючи на те, що зовнішньоекономічна діяльність в Україні регулюється законодавством, відповідно до якого заключення міжнародних контрактів відбувається із врахуванням правил ІНКОТЕРМС, можна сказати, що українські підприємства мають відкриті шляхи для розвитку спектрів своєї міжнародної діяльності. Особливо це стосується підприємств промисловості: видобутку чорних металів та мінеральних речовин, які становлять значну частку експортних операцій України.

10.2. Регулювання розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті

Порядок організації в Україні розрахунків в іноземній валюті регламентується перш за все Декретом Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р. за №1593 та Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 29.09.1994 р. за №185/94 — ВР [2].

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межахторговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта, під якою розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускаєтьсяза умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ.

При укладенні контрактів резидент повинен використовувати форми розрахунків з нерезидентами, передбачені чинним законодавством, з урахуванням обмежень, установлених НБУ на момент здійснення розрахунків.

При експорті продукції виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначених у контрактах, але не пізніше як через 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а у випадку експорту робіт (послуг, прав інтелектуальної власності) — з моменту підписання акту або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочки поставки, в разі, коли така відстрочка перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Початком відліку строку розрахунків в іноземній валюті при здійсненні резидентами України експортно-імпортних операцій є:

а) при експорті товарів — наступний календарний день після дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується;

б) при експорті робіт, послуг — наступний календарний день після дати підписання акту, який засвідчує виконання робіт, послуг, експорт прав інтелектуальної власності;

в) при імпорті: наступний календарний день після дати здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг);

г) при розрахунках у формі документарного акредитиву — наступний календарний день після моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснити перерахування таких сум протягом п’яти днів з моменту зарахування їх на валютні рахунки резидентів. Порушення резидентами передбачених термінів тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним поточним валютним курсом на день нарахування пені. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розмір заборгованості. Якщо резиденти порушують зазначені терміни, то придбана валюта продається уповноваженим банком протягом 5 робочих днів на МВРУ. Якщо за такої операції виникає позитивна курсова різниця, то вона щоквартально спрямовується у Держбюджет, а від’ємна — відноситься на результати господарчої діяльності резидента. У разі перевищення зазначених термінів розрахунків у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

З метою забезпечення контролю за розрахунками за експортно-імпортними операціями, своєчасністю повернення резидентами України валютних цінностей та запобігання незаконному відпливу їх за межі України урядом розроблена низка заходів.

У разі застосування на певний період до резидентаспеціальної санкції — тимчасового зупинення ЗЕД — комерційні банки, які обслуговують такого резидента, не приймають у цей період від нього доручень на перерахування валютних цінностей на користь нерезидентів, у тому числі за рахунками типу “лоро” за зовнішньоекономічними договорами.

Перерахування валютних цінностей з рахунків резидентівна користь нерезидентів у разі застосування хоча б до одного з них на певний період спеціальної санкції — індивідуального режиму ліцензування — здійснюється уповноваженими банками у цей період тільки за наявності у резидентів разової (індивідуальної) ліцензії.

Уразі ненадходження резидентам валютних цінностей увстановлені терміни уповноважені банки протягом трьох банківських днів повідомляють про це НБУ, орган державної податкової служби та відповідного резидента. А якщо резидент не надав банку документів, що підтверджують повернення валютних цінностей або правомірність продовження термінів їх повернення, уповноважені банки зупиняють перерахування валютних цінностей з рахунків резидентів на користь нерезидентів.

Порядок переказування коштів у національній та іноземній валюті щодо оплати робіт та послуг нерезидентів.

Підставою для переказування банкам коштів у національній та іноземній валюті на користь (на рахунок) нерезидентів як за дорученням резидентів юридичних осіб і фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, так і на виконання власних зобов’язань, за договорами, які передбачають  виконання робіт та надання послуг нерезидентами, вважаються такі документи, що надаються резидентом:

- договір з нерезидентом;

- документи, які свідчать про фактично надані послуги чи виконані роботи;

         - індивідуальна ліцензія НБУ на переказування за межі України валютних цінностей.

У разі здійснення авансового платежу резидент зобов’язаний надати документи банку у 90 денний термін з наступного календарного дня після дати здійснення авансового платежу.У разі невиконання резидентом цих вимог банк зобов’язаний повідомити про це спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю за місцем державної реєстрації резидента як про операції, що мають сумнівний характер, відповідно до законодавства про боротьбу з організованою злочинністю.

Проведення зазначених вище операцій протягом дня накористь однієї і тієї самої особи або споріднених осіб на суму, що не перевищує 50 000 євро, здійснюється за умови, що загальна сума договору не перевищує 50 000 євро. Якщо сума договору перевищує 50 000 євро, то необхідно додатково ще подати:

- акт цінової експертизи — офіційний висновок Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків щодо відповідності контрактних цін на послугу та/або роботу, яка є предметом договору, індикативним цінам або кон’юнктури ринку залежно від умов здійснення контракту;

- калькуляцію витрат за надані послуги, завірену нерезидентом;

- якщо ціновою експертизою встановлено завищення контрактних цін, переказування коштів за цим договором дозволяється лише за наявності погодження НБУ.

Порядок та умови видачі резидентам погодження НБУ напереказування коштів за межі України такий:

Департамент валютного контролю НБУ (територіальнеуправління НБУ) розглядає отриманий від рецензента пакет документів для видачі погодження в порядку черговості його надходження. Строк розгляду документівне має перевищувати 7 робочих днів з дати його надходження;

- перевірка Департаментом правильності та повноти платежу за видачу погодження;

- видача резиденту погодження або письмове повідомлення його про відмову у видачі. Погодження видається лише зазначеній у ньому особі без права передавання його іншим особам;

- резидент пред’являє погодження до банку, через який має переказуватися валюта. Банк здійснює контроль за виконанням вимог погодження.

Підстави для відмови у видачі погодження:

- відсутність або невідповідність вимогам відповідним нормативним актам;

- порушення умов погодження;

- виявлення в документах, що були подані власником погодження, недостовірної інформації.

Якщо погодження анулюється, то його оригінал підлягаєповерненню до НБУ, а резиденту забороняється подальше переказувати кошти на користь нерезидента в межах договору.

Методологічні засади відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в гривнях.

До головних методологічних засад відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в гривнях відносяться такі:

1. Показники статей фінансової звітності господарської одиниці за межами України включаються у валюті звітності до фінансової звітності

підприємства у такому порядку:

- монетарні та немонетарні статті (крім статей власного капіталу) господарської одиниці за межами України підлягають перерахунку за валютним курсом на дату балансу;

- статті доходів, витрат та руху грошових коштів підлягають перерахунку за валютним курсом на дату здійснення операції, за винятком випадків, коли фінансова звітність господарської одиниці складена у валюті країни з гіперінфляційною економікою. Для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів за кожний місяць може застосовуватися середньозважений валютний курс за відповідний місяць. Середньозважений валютний курс є результатом ділення суми добутків величин курсів НБУ та кількості днів їх дії у звітному місяці на кількість календарних днів у цьому місяці; показники статей власного капіталу (крім нерозподіленого прибутку або непокритого збитку) відображаються за валютним курсом на дату визнання показника відповідної статті; нерозподілений прибуток (непокритий збиток) на дату балансу визначається, виходячи з нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) на початок року, чистого прибутку (збитку) за даними перерахованого звіту про фінансові результати за звітний період та суми розподіленого у звітному періоді прибутку (списаного збитку), перерахованої за валютним курсом на дату розподілу прибутку (списання збитку). Зазначений порядок застосовується лише до перерахунку фінансової звітності тих господарських одиниць за межами України, які відповідають усім наведеним нижче ознакам класифікації, кількісні характеристики яких визначаються власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою) підприємства відповідно до законодавства та установчих документів:

 - операції з підприємством становлять незначну частину в обсязі діяльності господарської одиниці;

- основним джерелом фінансування діяльності господарської одиниці є доходи від власних операцій або місцеві позики;

 - витрати на заробітну плату, матеріали та інші елементи операційних витрат господарської одиниці сплачуються або відшкодовуються переважно в іноземній валюті;

 - оплата реалізованої господарською одиницею продукції (робіт, послуг) здійснюється переважно в іноземній валюті;

 - рух грошових коштів підприємства відокремлено від поточної діяльності господарської одиниці за межами України і не зазнає прямого впливу її господарської діяльності.

Фінансова звітність господарської одиниці за межами України, складена в грошовій одиниці країни з гіперінфляційною економікою, до застосування порядку, попередньо коригується.

Якщо економіка країни діяльності господарської одиниці за межами України втрачає ознаки гіперінфляційної, а показники фінансової звітності одиниці більше не коригуються, то оцінка статей фінансової звітності на дату її останнього подання визнається історичною собівартістю для перерахунку у валюту звітності.

Включення статей фінансової звітності господарської одиниці за межами України, перерахованих у валюту звітності, до консолідованої фінансової звітності здійснюється згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 20 “Консолідована фінансова звітність”. У разі продажу або ліквідації господарської одиниці за межами України накопичена сума курсових різниць, що відображена в складі іншого додаткового капіталу, включається до складу інших доходів (витрат) того звітного періоду, в якому визнається прибуток або збиток від продажу (ліквідації) фінансової інвестиції в господарську одиницю за межами України [2].

До фінансової звітності наводиться інформація про вплив змін валютних курсів:

- сума курсових різниць, що включена до складу доходів і витрат протягом звітного періоду;

- сума курсових різниць, що включена протягом звітного періоду до складу іншого додаткового капіталу, а також інформація, що пояснює взаємозв’язок між сумою таких курсових різниць на початок і на кінець звітного періоду;

- у разі зміни ознак класифікації діяльності господарської одиниці за межами України також наводиться така інформація: характер та причини зміни; вплив зміни на власний капітал; вплив зміни на чистий прибуток (збиток) за попередній рік, якщо така зміна відбулася на початку по

переднього року.

10.3. Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій

Виникнення та постійне удосконалення різних видів та форм міжнародних розрахунків пов'язане з розвитком та розширенням товарного виробництва та обігу.

Розрахунки в міжнародній торгівлі — це система регулювання платежів по грошових зобов'язаннях та вимогах, що виникають між державами, юридичними особами та громадянами різних країн на основі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками, при яких відкриваються рахунки «Лоро» та «Ностро».

Банки, як правило, підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків платежів, а також проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. До готівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в період від моменту готовності товарів, що імпортуються, до передачі товаророзпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту здійснює відповідний вплив на умови міжнародних розрахунків. Якщо міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, як правило, у формі виставлення тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Для зв'язку протилежних інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і організації їх платіжних відносин застосовують різноманітні форми розрахунків.

Основними формами безготівкових розрахунків вітчизняних підприємств з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом з тим, в кожній із зазначених форм є декілька різновидів.

Найпоширенішою формою безготівкових розрахунків є банківський переказ, що зумовлюється технологічною простотою його здійснення, короткими строками розрахунків та порівняно невисоким розміром оплати послуг банку.

Банківський переказ — це доручення банку своєму банку- кореспонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.

В міжнародній практиці найпоширенішою формою розрахунків є документарний (умовний) переказ.

Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу за умови, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фактичну виплату авансу на його рахунок лише проти надання транспортних (відвантажувальних) документів. При цьому зазначається період, протягом якого повинно бути проведене відвантаження і наданий відвантажувальний документ.

Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі. Однак комерційні, або товаро- розпорядчі документи (рахунки, транспортні й інші документи) при цій формі розрахунків направляються від експортера безпосередньо імпортеру, тобто обминаючи банки. Комерційний банк лише виконує заяви на переказ іноземних банків, або оплачує відповідно до умов кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки по грошових (контрактних) зобов'язаннях іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки по грошових-зобов'язаннях українських імпортерів. Переказ коштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків проводиться на основі заяви на переказ. Найменування переказоодер- жувача і його адреса, а також технічні і спеціальні терміни у заяві на переказ зазначаються іноземною мовою, як правило, англійською, німецькою, або французькою. Організації-переказоодержу- вачу слід звертати увагу на правильність реквізитів, тому що наслідком викривлення найменування фірми, або її адреси навіть у одній літері може бути невиконання банківського переказу в банку переказоодержувача [5, ст. 235-263].

В заяві на переказ обов'язково зазначається спосіб передачі платіжного доручення за кордон — застосовується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою, або каналами SWIFT.

SWIFT — це міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках за допомогою телексу. Поштовий переказ — це письмове платіжне доручення, що надсилається одним банком іншому (іноземному), яке може бути авте- нтифіковане, як підписане відповідною посадовою особою у банку, що надсилає, і являє собою вказівку іншому банку виплатити певну суму грошей зазначеному бенефіціару (або за розпорядженням зазначеного бенефіціара). Заява на переказ підписується від імені організації уповноваженими особами і закріплюється печаткою.

Порядок виконання представлених заяв на переказ залежить від наявності у комерційного банку іноземних банків-кореспондентів. Існують два варіанти виконання представлених заяв на переказ: са­мостійне виконання через систему банків-кореспондентів за кордоном (при наявності генеральної ліцензії); через інший український банк, в якому відкрито кореспондуючий рахунок даному комерційному банку.

Банк імпортера надсилає банку експортера платіжне доручення, в якому зазначається:

  1.  повна назва платника;
  2.  найменування банку платника;
  3.  номер банківського рахунку, який дебетується;
  4.  код валюти і суму платежу;
  5.  повна назва бенефіціара, його адреса;
  6.   найменування банку бенефіціара і номер його рахунку;
  7.  найменування, номер і дату документу (контракту), за яким здійснюється оплата;
  8.  особа, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія і поштові, або телеграфні витрати);
  9.  мета і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

З метою забезпечення надійності надходження товарів від іноземного постачальника в разі здійснення авансових платежів покупець може виплачувати цю суму лише після отримання так званої гарантії авансу, що передбачає повернення авансу у випадку невиконання продавцем договірних зобов'язань по поставці. Сума гарантії автоматично знижується пропорційно до суми часткових поставок. В гарантії авансу повинно передбачатись її погашення із закінченням поставок по договору.

Гарантія авансу, як правило, виставляється перед отриманням авансу, але вступає в силу лише після його надходження. Відповідне застереження необхідно включати в текст гарантії.

Частка акредитивної форми в міжнародних розрахунках значно менша порівняно з банківським переказом, однак саме акредитив найповніше забезпечує своєчасне отримання експортної виручки, що максимально відповідає інтересам експортера.

 В практиці розрахунків застосовуються різні види акредитивів: Резервний акредитив («стенд-бай») застосовується в якості гаранті платежу та є забезпеченням платежу на випадок, коли третя особа не проведе обіцяного забезпечення. Його текст оформлюється як текст звичайного акредитиву з деякими відмінностями:

а) виставлення вимоги має на увазі тільки той випадок, коли обіцяні виконання не представлене;

б) для доведення невиконання достатньо заяви про це бенефіціара акредитиву «стенд-бай» разом з копіями документів, що підтверджують поставку, наприклад, у формі дублікатів відвантажувальних документів, векселів по пред'явленню тощо.

Цей вид акредитиву із змістом гарантії використовується передусім в США, де виставлення банківських гарантій європейського типу не дозволяється законом. Документарний акредитив — це угода, в силу якої банк, що діє на прохання та на підставі інструкцій свого клієнта, або від свого імені, повинен провести платіж третій особі (бенефіціару), або оплатити (акцептувати чи негоціювати) тратти проти передбачених документів, якщо дотримані всі умови акредитиву.

Акредитивна форма розрахунків може здійснюватися, як за товари (послуги), що експортуються з України, так і за товари (послуги), що імпортуються в Україну.

Акредитив виставляється для розрахунків з одним постачальником. Як правило, його відкриває банк імпортера за дорученням останнього шляхом подання заяви на відкриття акредитиву.

Якщо розрахунки здійснюються вітчизняним банком, то після перевірки отриманих від іноземного банку товаророзпорядчих та інших документів, оформлених іноземною фірмою-експортером, він здійснює платежі в терміни, визначені в акредитиві. Якщо акредитив виконується іноземним банком, то отримані українським банком товаророзпорядчі та інші документи перевіряються і передаються (під зобов'язання) протягом трьох робочих днів з дня їх отримання від іноземного банку підприємству-імпортеру.

При укладанні контракту слід звернути увагу на те, щоб основні умови майбутнього акредитиву були сформульовані найбільш чітко та повно. Зокрема, в контрактах повинно бути обумовлене наступне:

  1.  назва банку, в якому буде відкритий акредитив (перевага надасться         банкам, що є кореспондентами уповноваженого банку);
  2.  вид акредитиву;
  3.  назви авізуючого та виконуючого банків;
  4.  порядок утримання банківської комісії;
  5.  умови виконання платежу;
  6.  перелік документів, проти яких повинен проводитись платіж;
  7.  строки дії акредитиву, строки відвантаження тощо.

В ряді випадків контрагенти можуть узгодити проформу акредитиву, яка стає невід'ємною частиною контракту, тобто підготувати приблизний текст майбутнього акредитиву, на який спиратиметься наказодавець-імпортер при поданні своєї заяви, або доручення на відкриття акредитиву в банку. Бажано, щоб ця проформа була узгоджена по можливості з банками, які братимуть участь в акредитивній операції.

Документарний акредитив є лише методом платежу (формою розрахунків). Як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту може використову­ватися іноземна, або національна валюта України.

Облік розрахунків акредитивами ведеться на рахунках 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» та 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» — у разі відкриття покритого акредитиву, на рахунках 601 «Короткострокові кредити банків в національній валюті» та 602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті» — у разі відкриття непокритого акредитиву. Незважаючи на те, що термін дії акредитиву узгоджується сторонами контракту та зазначається в договорі і залежить від умов поставки, експортер повинен врахувати, що здійснення платежу і надходження валютної виручки має відбутися протягом 180 календарних днів після відвантаження товарів. У разі порушення цього терміну надходження валютної виручки стягується відповідна пеня. Якщо мова йде про резидентів, розрахунки акредитивами (з точки зору оподаткування) вигідніші покупцеві. Постачальник же ризикує здійснити іммобілізацію власних оборотних коштів, якщо протягом звітного періоду сума грошових коштів по відвантажених товарах не буде списана з акредитиву покупця.

Найменш поширеною формою розрахунків при зовнішньоекономічній діяльності є документарне інкасо. Інкасо — це послуга, що пропонується банком, завдяки якій експортер в одній країні може одержати платіж від дебітора в іншій країні. Учасниками інкасо є:

  1.  довіритель-клієнт (експортер), який доручає операцію по інкасації своєму банку;
  2.  банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає провести операцію інкасо;
  3.  інкасуючий банк — будь-який банк, який не є банком- ремітентом (наприклад, кореспондентський банк), що бере участь в операції по виконанню інкасового доручення довірителя;
  4.  представляючий банк — банк, який інкасує, надає платнику документи до оплати (як правило — банк, що обслуговує платника);
  5.  платник (покупець, замовник або уповноважені ним особи) — особа, якій повинні бути видані представляючим банком фінансові та/або комерційні документи для сплати відповідно до інкасового доручення довірителя [5, ст. 115-118].

 У зв'язку з тим, що вексельна форма розрахунків по експортно-імпортних операціях може здійснюватись тільки через уповноважені банки шляхом інкасо, а не шляхом звичайної передачі по акту з наступним вивезенням векселя повноважним представником (фізичною особою) продавця, або покупця через митний кордон України, поруч з документарним інкасо банки можуть здійснювати розрахунки в формі чистого інкасо (інкасовекселів, чеків, розписок та інших документів для отримання платежу в грошовій формі без додатку комерційних документів). В цьому випадку експортер представляє на інкасо векселі та чеки, виставлені імпортером на іноземні банки на користь місцевих організацій. В зовнішньоекономічній діяльності використовується документарне інкасо, при якому банк опрацьовує фінансові та комерційні (відвантажувальні) документи, після чого бере на себе зо­бов'язання одержати платіж від іноземного покупця. В залежності від виду операції документарне інкасо може бути імпортним та експортним. Після фактичного здійснення поставки експортер подає комплект документів (транспортні документи, рахунки, фінансові документи) з інкасовим дорученням банку-ремітенту.

 Інкасові доручення складають, як правило, в п'яти примірниках. Перший примірник інкасо підписують уповноважені співробітники банку. Другий примірник інкасо служить поштовим запитом інкасуючому банку про причину несплати, або неакцепту, якщо до розрахункового терміну отримання платежу та/або акцепту повідомлення від банку імпортера не поступило. Третій примірник інкасо використовують для відправки оригінала коносамента наступною банківською поштою. Четвертий примірник інкасо разом з копіями рахунків-фактур, підписаний двома уповноваженими особами організації-експортера і завірений відтиском печатки, знаходиться на контролі у банка-експортера (ремітента) до отримання платежу та/або акцепту, або інших інструкцій експортера, які виникли у результаті перегляду умови контракту. П'ятий примірник інкасо видається клієнту в день пред'явлення документів в банк у якості розписки банка про прийняття документів на інкасо. Банк-ремітент в інкасовому дорученні дає інструкції про спосіб отримання платежу (поштою, телеграфом, каналами SWIFT), або повідомлення про акцепт, а також про порядок зарахування експортної виручки, зазначаючи найменування банка-кореспондента, через який необхідно здійснити платіж. Банк-ремітент зараховує виручку експортеру після отримання переказу.

Інкасова форма розрахунків в певній мірі вигідна експортеру тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів, або акцепту тратт (якщо, звичайно, експортер не дав інструкцій про видачу документів без оплати).

Інкасова форма розрахунків також вигідна імпортерам, оскільки вона припускає оплату реально поставленого товару, а витрати по проведенню інкасової операції є відносно невеликими. Розрахунки у формі інкасо дозволяють банкам здійснити контроль за своєчасністю отримання платежу, однак банки, як правило, не мають реальних важелів впливу на імпортера з метою прискорення оплати (акцепту) документів.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість обігу документів через банки і, відповідно, періоду їх сплати (акцепту), який може тривати від декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер має право відмовитися від оплати представлених документів, або не мати дозволу на переказ валюти за кордон. В останньому випадку експортер понесе витрати, що пов'язані із зберіганням вантажу, його продажем третій особі, або транспортуванням назад в свою країну, значний розрив в часі між відвантаженням товару і отриманням валютної виручки, особливо при тривалому транспортуванні вантажів.

Облік операцій з використанням документарного інкасо не має специфічних відмінностей, тому для відображення таких операцій можна використовувати схему обліку для банківського переказу.

Банківським засобом платежу виступають також чеки. Вкладник має право виписувати чек, що підлягає обов'язковому погашенню, лише за умови наявності в нього спеціального банківського рахунку — чекового депозиту.

Для розрахунків з іноземними кредиторами використовуються комерційні чеки. Комерційний чек відрізняється від інших видів тим, що його приймають тільки на інкасо від бенефіціара і він не підлягає передачі.

Комерційні чеки мають обмежений строк дії. Якщо на чеку не позначено строк, він зазвичай діє не більше, ніж 6 місяців. Часто зустрічаються чеки зі строком дії до 90 днів, 45 днів, рідше — 1 рік. У разі прийняття чека на інкасо від клієнта з нього береться застава. Застава справляється з кожного чека, пред'явленого до оплати. Відмінність між сумами застави обумовлена існуванням двох форм оплати чеків, які практикуються в іноземних банках: готівкою (cash) чи за допомогою інкасування (соїіесгіоп). При оплаті готівкою іноземний банк негайно (мається на увазі 3, 6, 14 банківських днів) зараховує всю необхідну суму в покриття відправлених йому чеків, а потім перевіряє можливість платежу, зв'язуючись з банка- ми-платниками, на які їх виписано. При оплаті інкасо іноземний банк кредитує рахунок банку тільки після всіляких перевірок, що гарантує остаточне зарахування.

Оплата готівкою здійснюється без справляння комісії з банку. А при прийнятті чеків від клієнтів для направлення їх до іноземних банків-кореспондентів на інкасо, як правило, до одного відправлення включається така кількість чеків, щоб комісія банку (її розмір від номіналу чеку) окупила витрати на їх відправлення та при­несла дохід. Первинними документами при прийнятті комерційного чека є заява від клієнта.

Платежі за допомогою чеків можна віднести до порівняно повільних методів розрахунків, оскільки одержувач платежу повинен очікувати на те, що цей чек повернеться до банку трасанта для клірингу до того, як буде кредитовано його власний рахунок. Експортер повинен видати своєму банку розпорядження для інкасування цього платежу. Процес інкасування полягає в тому, що: іноземний покупець виписує чек на користь українського експортера і надсилає його поштою; експортер подає цей чек до свого банку в Україні; банк надсилає його до банку покупця, який потім виплачує суму за чеком і дебетує рахунок свого клієнта, тобто рахунок бенефіціара; після отримання платежу з банку покупця український банк виплачує гроші експортеру (або кредитує його рахунок) за вирахуванням плати за інкасо і поштово-телеграфних витрат.

Законодавством України передбачено здійснення вексельної форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності. Резидент має право виписувати на користьнерезидента за імпортною операцією простий вексель. Поставка товарів (робіт, послуг) може проводитись після виставлення резидентом векселя. При цьому ввезення товарів (робіт, послуг) повинно бути здійснене не пізніше 180 календарних днів з моменту виставлення векселя на користь постачальника-нерезидента, тобто в зовнішньоекономічній діяльності використовуються короткострокові векселі. Вексель може бути виписаний на користь постачальника-нерезидента і після поставки товарів (робіт, послуг).

При здійсненні вексельної форми розрахунків за експортними операціями строк зарахування виручки в іноземній валюті на рахунок резидента-експортера в уповноваженому банку не повинен перевищувати законодавче встановлений, тобто 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції. На практиці виникають ситуації, через які сторони договору приймають рішення про його трансформацію, тобто переоформлення бартерного договору (контракту) на купівлю-продаж, інші види договорів чи навпаки.

У випадку такого переоформлення підприємство повинно подати до податкових органів за місцем своєї реєстрації копію договору (контракту), а також копії додаткових угод, якими передбачено зміни умов договору.

Платежі за товари можуть здійснюватись у готівковій вільноко- нвертованій валюті шляхом внесення уповноваженим представником юридичної особи нерезидента коштів до каси банку для подальшого їх зарахування на розподільчий рахунок резидента. Це відбувається при виконанні наступних умов:

  1.  наявність експортного договору (контракту), в якому передбачено повну, або часткову оплату готівкою іноземною валютою;
  2.  загальна сума, прийнята банком за одним договором (контрактом), не може перевищувати 10 000 дол. США, або еквівалент даної суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіційним курсом НБУ на день зарахування коштів [5, ст. 221-231].

Таким чином, форми міжнародних розрахунків відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна — по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророзпорядчих документів і видачею їх платнику відповідності до інструкцій довірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред'явлення бенефіціару платіжного зобов'язання, що реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві).

Відповідно, зростає забезпечення платежу для експортера: мінімальне — при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимальне — при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

10.3.1. Правила щодо здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Правила щодо здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності згідно ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»  N 4496-VI  ( 4496-17 ) від 13.03.2012 [2]:

Виручка резидентів  у  іноземній  валюті  підлягає  зарахуванню  на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки  виплати  заборгованостей,  зазначені  в контрактах, але не пізніше 180  календарних  днів з дати митного оформлення (виписки вивізної  вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту  робіт  (послуг),  прав  інтелектуальної  власності  -  з моменту   підписання  акта  або  іншого  документа,  що  засвідчує виконання  робіт,  надання  послуг,  експорт  прав інтелектуальної власності.   Перевищення   зазначеного  строку  потребує  висновку центрального   органу   виконавчої   влади  з  питань  економічної  політики.

    При  поміщенні  товарів  у  митний  режим переробки за межами митної  території  строк  повернення  цих товарів або продуктів їх переробки  на  митну  територію  України  у митному режимі імпорту визначається відповідно до Митного кодексу України.  

    Імпортні операції резидентів,  які здійснюються на умовах відстрочення  поставки,  в  разі,  коли  таке  відстрочення перевищує  180  календарних  днів  з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

При   застосуванні   розрахунків   щодо   імпортних  операцій резидентів  у  формі документарного акредитиву строк, передбачений

частиною   першою   цієї   статті,   діє   з   моменту  здійснення  уповноваженим  банком  платежу  на користь нерезидента.

    Строк  та  умови  завершення  імпортної операції без увезення товару    на    територію    України    визначаються   у   порядку,  встановленому  Кабінетом  Міністрів України за погодженням  з  Національним  банком України.

    Національний банк України має право встановлювати строк,   протягом  якого  куплена  резидентом  на  міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов'язань   перед   нерезидентом   має   бути   використана   за призначенням,  і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку.

Порушення   резидентами  строків, тягне за  собою  стягнення  пені  за кожний   день   прострочення   у   розмірі   0,3   відсотка   суми  неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній  валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом  Національного  банку  України  на  день виникнення заборгованості.

Загальний  розмір  нарахованої  пені  не  може  перевищувати  суми  неодержаної  виручки (вартості недопоставленого товару).

    У  разі  прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним    арбітражним   судом   чи   Морською   арбітражною   комісією   при  Торгово-промисловій  палаті  України  позовної заяви резидента про  стягнення  з  нерезидента  заборгованості,  яка  виникла внаслідок  недотримання        нерезидентом       строків,       передбачених  експортно-імпортними  контрактами,  строки, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не  сплачується.  

    У  разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або  частково  або  припинення (закриття)  провадження у справі чи залишення  позову  без розгляду строки,  поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний  день  прострочення,  включаючи  період,  на який ці строки було  зупинено.  

    У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за  порушення  строків, не  сплачується  з  дати прийняття позову до розгляду судом.

    Державні податкові    інспекції    вправі    за    наслідками документальних  перевірок  безпосередньо  стягувати  з  резидентів  пеню.

    У разі порушення резидентами строків, установлених Національним  банком  України, придбана  валюта  продається  уповноваженими  банками  протягом  5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна  курсова  різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально   направляється  до  Державного  бюджету  України,  а негативна  курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

    Строки можуть  бути  продовжені  центральним  органом  виконавчої влади з питань  економічної політики у разі виконання резидентами операцій за  договорами  виробничої  кооперації,  консигнації, комплексного будівництва,   тендерної  поставки,  гарантійного  обслуговування, поставки   складних   технічних  виробів  і  товарів  спеціального призначення.

    Порядок віднесення операцій резидентів до зазначених  у частині першій цієї статті та умови видачі висновків на  перевищення  строків,

встановлюються Кабінетом Міністрів України.

    Центральний  орган  виконавчої  влади  з  питань  економічної політики  протягом  п'яти  робочих  днів  з  дати видачі висновку, зазначеного  у  частині  другій цієї статті, інформує Національний банк  України  та  Державну  податкову  адміністрацію  України про видачу такого висновку.

    Розрахунки   за   експортно-імпортними  операціями  суб'єктів космічної діяльності,  визначених відповідно до  статті  1  Закону  України "Про космічну діяльність", а також суб'єктів літакобудування,  що підпадають  під  дію  норм  статті  2  Закону України  "Про  розвиток літакобудівної промисловості", після  перерахування  авансових  платежів  за  виконання  робіт  з виготовлення   (розробки)  агрегатів,  систем  космічних  ракетних комплексів (космічних ракет-носіїв), космічних апаратів, наземного сегмента космічних систем та їх агрегатів, систем і комплектуючих, а  також  з  розробки,   виробництва,   переобладнання,   ремонту, модифікації,   технічного  обслуговування  авіаційної  техніки  та

авіаційних  двигунів здійснюються у строк до 500 календарних днів [2].

Перевищення  зазначеного  строку  потребує  висновку  центрального органу  виконавчої влади з питань економічної політики.

    Якщо  перевищення  строків,  обумовлено  виникненням  форс-мажорних  обставин, перебіг зазначених  строків  зупиняється  на весь період дії форс-мажорних обставин  та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких  обставин.

    Підтвердженням  форс-мажорних  обставин  є відповідна довідка Торгово-промислової   палати   України   або  іншої  уповноваженої організації   (органу)   країни   розташування   сторони  договору (контракту)  або  третьої  країни  відповідно  до  умов  договору.

10.3.2. Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 5 жовтня 1995 р. (зі змінами та доповненнями) передбачає, що у контракті повинні міститися такі обов'язкові умови [3]:

1. Назва, номер договору (контракту), дата і місце його укладення.

2. Преамбула. У преамбулі зазначається повне найменування сторін - учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), документів, якими керуються контрагенти договору (контракту) (установчі документи тощо).

3. Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

У разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна позначка в тексті договору (контракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того, балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) про переробку давальницької сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки.

Технологічна схема переробки давальницької сировини повинна відображати:

  1.   усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію;
  2.   кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обґрунтуванням технологічних втрат сировини;
  3.  втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). У цьому розділі визначається залежно від номенклатури одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики.

У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг). У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів чинної редакції, які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).

У випадку укладення договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строки виконаних робіт (послуг).

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі визначається ціна одиниці товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, а також валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення.

У договорі (контракті) про переробку давальницької сировини, крім того, зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки.

У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються за цим договором (контрактом), з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.

7. Умови платежів. Цей розділ визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків, а також гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються:

- умови банківського переказу до (авансового платежу) і/або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444, редакція від 28.07.04 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті";

  1.   умови за гарантією, якщо вони є або коли вони необхідні (види гарантій: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг). У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.

Приймання здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю-згідно з документами, що засвідчують якість товару.

9. Упаковка та маркування. Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

10. Форс-мажорні обставини. Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

11. Санкції та рекламації. Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред'явлення рекламацій у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань.

При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.

12. Арбітраж. Вказується місце арбітражного суду, повне його найменування, країна й матеріальне право, яке буде застосовуватися при розгляді спорів, і обговорені випадків, при яких сторони можуть звернутися в суд.

13. Юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін. Вказуються повні юридичні адреси, повні поштові й платіжні реквізити (№ рахунку, назва банку) контрагентів договору (контракту) [3].

За домовленістю сторін у ньому можуть передбачатись і додаткові умови страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торговельних марок, порядок сплати податків, мит, зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних екземплярів договору (контракту), можливість і порядок внесення доповнень і змін до договору (контракту) та ін.

10.3.3. Форфейтинг

Форфейтинг - (англ. forfeiting) - форма кредитування зовнішньоекономічних операцій у вигляді купівлі в експортера векселів, акцептованих імпортером [4]. При форфейтинге продавець переуступає свої вимоги до покупця конкретному кредитній установі. Продавець купує відразу всю суму за вирахуванням відсотків. При цьому покупець товарів ліквідує свої боргові зобов'язання сплатою періодичних зобов'язань. Від звичайного обліку векселів банками форфейтинг відрізняється тим, що передбачає перехід усіх ризиків по борговому зобов'язанню до його покупцеві - форфейтору. Форфейтинг дозволяє скоротити дебіторську заборгованість продавця, поліпшити структуру балансу, прискорити оборот капіталу. Хоча форфейтинг дорожче банківського кредиту, він стабілізує ставки кредитування, спрощує оформлення переуступки векселів та інших боргових вимог.

Форфейтинг є формою кредитування, що оформляється оборотними документами і придатною для будь-яких торгових угод, при цьому, позичальник не зобов'язаний закладати весь свій бізнес або його істотну частину. Форфейтинг називають формою своєрідною трансформації комерційного кредиту в банківський кредит.

Термін форфейтірованія становить від 180 днів до 5 років, а в деяких випадках - до 7 років.

Цей спосіб кредитування зовнішньої торгівлі особливо поширений в Англії і в Німеччині. Сторонами учасниками класичної угоди форфейтинга є продавець, покупець (позичальник) і банк-кредитор (покупець боргу позичальника перед продавцем). Ініціювати операцію форфейтингу можуть і продавець і покупець. Схема операції полягає в тому, що банк-Форфейтор зобов'язаний викупити борг позичальника на певних умовах, коли позичальник надасть йому документацію, яка задовольняє інтересам банку. Ця документація підтверджує наявність боргу, факт передачі товарів (або послуг) покупцю, а також переуступку банку (форфейтору) права на отримання виручки (у вигляді кредитної цінного паперу).

Форфейтингові операції є конфіденційними на відміну від банківських кредитів, після організації яких, зазвичай публікуються рекламні оголошення. Хоча з іншого боку, якщо кредитор-форфейтер продасть боргові папери на вторинному ринку, то розголошення умов угоди все ж може відбутися, тому слід врахувати цей випадок в договорі форфейтінга.

Механізм форфейтингових операцій використовується при здійсненні 2 видів угод:

  1.  при фінансових операціях - для більш швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;
  2.  при експортних операціях - в якості сприяння надходженню готівки експортеру, який надав позику іноземному замовнику.

Переваги форфейтингових угод:

  1.  Форфейтер бере всі ризики на себе;
  2.  Існує вторинний ринок форфейтингових цінних паперів, де борг можна продати, тобто перший форфейтер продає, з'являється 2-ий, 3-й і т.д.
  3.  Борг можна дробити і кожну частину боргу можна оформити окремим векселем, це зручно, при виникненні потреби фінансових ресурсів, відповідно до її величиною продати не весь борг, а тільки його частину.
  4.  Форфейтинг передбачає гнучкий графік платежів, у тому числі можливість надання пільгового періоду.
  5.  Форфейтинг може передбачати кредитування до 100% контрактної вартості (зверніть увагу - без митниці).
  6.  Низькі ставки - LIBOR +% (в середньому 7-12,5% річних у валюті контракту).
  7.  Тривалий термін розстрочки для багатьох видів устаткування (до 7 років і більше).
  8.  Гнучкий механізм забезпечення угоди.
  9.  Форфейтинг передбачає гнучкий графік платежів, у тому числі можливість надання пільгового періоду.
  10.  Можливість роботи з державними та муніципальними структурами, а так само фінансування під їх гарантії.

Форфейтинговими інструментами зазвичай є векселі. Але об'єктом форфейтингу також можуть бути й інші види цінних паперів, головне - щоб ці папери містили тільки абстрактне зобов'язання.

  1.  покупець (позичальник) несе відповідальність щодо забезпечення дійсності боргових інструментів, він повинен добре орієнтуватися в законах відносно форми простих векселів або тратт, а також гарантій і авалів (особливо, якщо форфейтинг здійснюється при міжнародній угоді - у валютному законодавстві);
  2.  банк отримує за послуги набагато більший відсоток, ніж при кредитуванні, і може продати векселі та інші кредитні документи на вторинному ринку цінних паперів;
  3.  можуть виникнути труднощі з пошуком гаранта (того самого кредитного документа, який задовольнить форфейтера);
  4.  процентні ставки більше, ніж при інших видах кредитування, але позичальник не несе витрат по страхуванню, це іноді виправдовує великі відсотки;

Форфейтинг виник після другої світової війни. Кілька банків Цюріха, що мали багатий досвід фінансування міжнародної торгівлі, стали використовувати цей прийом для фінансування закупівель зерна країнами Західної Європи в США. В ті роки постачання продукції і конкуренція між постачальниками настільки зросли, що покупці зажадали збільшення термінів наданого кредиту до 180 днів проти звичних 90. Крім того, відбулася зміна структури світової торгівлі на користь дорогих товарів з відносно великим терміном виробництва. Таким чином, підвищилася роль кредиту в розвитку міжнародного економічного обміну, і постачальники були змушені шукати нові методи фінансування своїх операцій.

У міру того як падали бар'єри в міжнародній торгівлі і багато африканських, азіатських, а також латиноамериканських країн стали більш активні на світових ринках, західноєвропейські підприємці усе сутужніше

надавали кредити за рахунок власних джерел, чому постачальники і були змушені використовувати нові методи фінансування своїх операцій.

Найбільший розвиток форфейтинг одержав у країнах, де відносно слабо розвинене державне кредитування експорту.

У міжнародній торгівлі експортер отримує від іноземного покупця перекладні чи прості векселі, оплата яких повинна бути проведена в передбачені терміни. Банк у країні імпортера або авалирует такі оборотні документи, або гарантує їх виконання. Оскільки форфейтер купує боргові зобов'язання без права регресу, він несе всі ризики можливого неплатежу. Тому якщо боржник не є першокласним позичальником, форфейтер прагнутиме отримати певне забезпечення - в формі авалю або безумовної гарантії банку.

Існує кілька видів гарантій, що різняться по суб'єкту гарантійного зобов'язання, порядку оформлення гарантії, джерелу коштів, використовуваному для гарантійного платежу. Як суб'єкта гарантійного зобов'язання при угодах "а-форфе" можуть виступати фінансово стійкі підприємства або спеціальні установи, що володіють засобами. Найчастіше такими установами є банки.

У країнах, де форфейтинг розвинений добре (Італія, Німеччина), такими операціями займаються не тільки банки, але і спеціалізовані організації. Зазвичай Форфейтор не бажає працювати з операціями на суму меншу ніж US $ 100,000. Традиційно форфейтинг є середньострокова операція з фіксованою процентною ставкою (строком від трьох до п'яти років), однак Форфейтор все більш гнучко підходять до питання про терміни, які можуть бути ними прийняті. Деякі приймають зобов'язання з термінами до 10 років, але в деяких випадках менш ніж на 180 днів.

Ринок боргових зобов'язань подібного типу поширюється на строк від одного до десяти років, в залежності від країни імпортера і гаранта. Платежі зазвичай проводяться піврічними періодами, але більшість Форфейтор орієнтуються на щоквартальні платежі. В умовах розвинутого ринку у підприємства немає необхідності самостійно створювати схему торговельних угод для продажу в подальшому фінансових інструментів форфейтеру. Багато форфейтингові організації організовують структуру угод самі, і можуть запропонувати умови можливого кредиту, порадити якими борговими інструментами найдоцільніше скористатися в конкретному випадку, а також допоможуть оцінити операції.

Форфейтор повинен знати, хто купує товар, національність покупця, які товари продаються, подробиці цін і валюти платежу за контрактом, термін і тривалість контракту, включаючи період кредиту, терміни і час платежів (включаючи процентну ставку узгоджену з покупцем). Він також повинен знати які боргові інструменти будуть використовуватися в конкретному випадку (простий або переказний вексель, акредитив), визначення гаранта платежу (або аваліста).

Звичайно надаються:

  1.  Копія контракту на поставку, або умови платежу.
  2.  Копія підписаного комерційного інвойсу.
  3.  Копії документів про відправку товарів, включаючи довіреність на отримання, товарно-транспортну накладну, вантажні документи, або будь-які інші еквіваленти зазначених документів.
  4.  Передатний запис, або сповіщення гаранту
  5.  Гарантійний лист, або аваль.

 Для того, щоб аваль був прийнятий Форфейтор як надійна гарантія, необхідно, щоб авалюють банк був би відомим на світовому фінансовому ринку (адже йдеться про міжнародних угодах). Іноді замість авалю надаються банківські гарантії, зазвичай це робиться в тих країнах, які не розглядають аваль в якості законного фінансового інструменту.

Приклад форфейтингової угоди. Експортер збирається здійснити операцію з експорту товарів на 1 мільйон доларів, при якій передбачається розрахунок імпортера перед експортером цінними паперами, які будуть авальовані банком.

Сума векселів визначається таким чином, щоб після їх дисконтування експортер отримав би US $ 1 млн, і в результаті цього форфейтору дістанеться дисконт у розмірі обумовленої процентної ставки. Форфейтор також пред'явить до оплати комісійні - вартість послуг за поданням відстрочки платежу, а також вартість прийняття на себе зобов'язань по угоді. В ході операції визначається день виникнення власних зобов'язань у форфейтора (коли документи будуть у нього на руках). Цей період часу дозволить експортеру отримати його векселі / боргові зобов'язання, авальовані банком і подати їх для дисконтування. Експортер отримує гроші після подання необхідних документів, а імпортер з цього моменту бере на себе всю відповідальність за вартість контракту і фактично отримає кредит на обумовлений термін з обумовленою процентною ставкою.

Деякі експортери воліють працювати з форфейтингових брокерами, які маючи справу з великою кількістю форфейтингових будинків, в змозі забезпечити конкурентноспроможні розцінки в залежності від часу та ефективності угоди. Подібні брокери зазвичай отримують винагороду в розмірі до 1% від суми контракту. Це разовий платіж і зазвичай експортер додає цю суму до продажної ціни свого товару.

10.4. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторговельних операцій

Згідно з Розділом VIII Митного кодекс України (із змінами, внесеними згідно із Законами N 5076-VI від 05.07.2012):  метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів [1].

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Митне оформлення здійснюється в місцях розташування відповідних підрозділів митних органів протягом робочого часу, встановленого для цих органів.

Відповідно до міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, митне оформлення у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється цілодобово.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється в будь-якому митному органі з пред’явленням їх цьому органу.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через територію України в митному режимі транзиту, здійснюється митним органом, у зоні діяльності якого починається транзитне переміщення.

Місця митного оформлення товарів, що переміщуються трубопроводами та лініями електропередачі, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

За письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи митні формальності можуть виконуватися митними органами поза місцем розташування цих органів, а також поза робочим часом, установленим для них, на умовах, визначених цим Кодексом. Форма письмового звернення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

За виконання митних формальностей митними органами поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для них, із заінтересованих осіб справляється плата у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, та в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

У разі оголошення надзвичайного стану в окремих регіонах України можуть визначатися митні органи, в яких здійснюватиметься митне оформлення товарів.

 За рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, митне оформлення підакцизних товарів, природного газу, товарів, які відповідно до законодавства підлягають клеймуванню державним пробірним клеймом, а також лікарських засобів може здійснюватися у спеціально визначених для цього митних органах.

Початок митного оформлення:

1. Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

 2. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів на них до митного оформлення здійснюється шляхом проставляння відбитків відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

3. На товари, що переміщуються через митний кордон України у складі вантажів з допомогою, допускається подання попередньої або тимчасової декларації за правилами.

4. Плата за виконання митних формальностей поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для них, щодо товарів, що переміщуються через митний кордон України у складі вантажів з допомогою, не справляється.

5. Товари, що вивозяться за межі митної території України у складі вантажів з допомогою, пропускаються через митний кордон України без сплати митних платежів.

6. Товари, отримані уповноваженими організаціями у складі вантажів з допомогою та призначені для використання або безоплатного розповсюдження на митній території України цими організаціями чи під їх наглядом, пропускаються на митну територію України без сплати митних платежів.

Порядок митного оформлення іноземних інвестицій (ст. 251): митне оформлення товарів, що ввозяться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в першочерговому порядку.

Завершення митного оформлення:

1. Митне оформлення завершується протягом чотирьох робочих годин з моменту пред’явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред’явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей.

2. Строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути перевищений на час виконання відповідних формальностей виключно у разі:

1) виконання митних формальностей поза місцем розташування митного органу;

2) підтвердженого письмово бажання декларанта або уповноваженої ним особи подати відповідно до цього Кодексу додаткові документи чи відомості про зовнішньоекономічну операцію або характеристики товару;

3) проведення досліджень (аналізу, експертизи) проб і зразків товарів, якщо товари не випускаються;

4) виявлення порушень митних правил, якщо товари не випускаються;

5) зупинення митного оформлення відповідно до Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції";

6) подання додаткових документів.

3. У разі якщо товар декларується з використанням попередньої або періодичної митних декларацій, митне оформлення за цими деклараціями завершується у строк, що не перевищує чотирьох робочих годин з моменту їх подання.

4. Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

5. При виявленні порушення митних правил митний орган здійснює випуск товарів до завершення розгляду справи про таке порушення за умови, що:

1) такі товари не підлягають конфіскації і не будуть потрібні надалі у процесі провадження у справі як докази;

2) декларант сплачує всі митні платежі або забезпечує їх сплату.

Визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів:

 1. Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.

2. При визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.

3. Особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості.

4. У разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів митні органи визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари [1].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Митний кодекс України. Розділ VIII. [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17

2. Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” N 5480-VI  ( 5480-17 ) від 06.11.2012. [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/185/94-вр

3. Наказ ВР «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» N65(z1129-11) від 28.09.2011. [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0833-01

4. Экономический словарь. [Електронний ресурс]: http://abc.informbureau.com/html/oidoaeoeia.html

5. Волкова І. А., Реслер М. В., Калініна О. Ю. Облік зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. — 304 с.

6. Кисіль В.В Фінансові служби підприємств. [Електронний ресурс]: http://refs.co.ua/60403-Finansovye_sluzhby_predpriyatiiy.html

7. Кравчук О. М., Лещук В. П. Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 504 с.

8. Роль фінансової служби у сфері зовнішньоекономічної діяльності. [Електронний ресурс]: http://stud24.ru/financial-management/rol-fnansovo-sluzhbi-u-sfer/243425-714695-page2.html




1. МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ РОБОЧА П
2. тематика для студентів ІЗДН Галузь знань- 1401
3. Назначение, устройство и принцип работы мотовила СК-5 «Нива»
4. Вариант 17 1.2.26. Предпринимателю через некоторое время понадобится сумма в 25 тыс
5. ЗАТВЕРДЖУЮ Проректор з науковопедагогічної роботи 20року.
6. Програма розвязання звичайних диференціальних рівнянь однокроковими методами
7. 100 мм и более Глыбы валуны щебень галька гравий Брекчии глыбов
8. кустарниковые породы порядка КАМНЕЛОМКОцветныеSXIFRGCEE Сем
9. Тема- Социальные пенсии
10. 11 Структура документа- Логическая структура документа
11. За пределами данного диапазона нормальное протекание жизненных процессов организмов невозможно
12. Организационное управление и дизайн
13. . Только 71 из 27000 выпускников города правильно решили задачу.
14.  С этого времени начинается постепенный упадок Золотой Орды
15. тема законодавчих актів соціальноекономічних організаційних технічних гігієнічних і лікувальнопрофіла
16. ИЗМЕРЕНИЕ ИНФЛЯЦИИ Из различий между реальным и номинальным ВВП очевидно что уровень и динамика изменени
17. тематичний план Навчальної дисципліни Обсяг годин ~90 Триместр викладання ~ 1 З них- Форма кон
18. я всем на удивление- Коммуне жить ~ с песней дружить
19. Лабораторная работа 1 1
20. по теме Рыбы подготовительная логопедическая группа Программное содержание- расширять знания детей о