Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Тема- Оцінка впливу на атмосферне повітря ТОВ Торговий дім Керамік Виконала-

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-10


Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Гірничо-екологічний факультет

Кафедра екології

ДИПЛОМНА РОБОТА

бакалавра

(освітньо-кваліфікаційний рівень)

Напрям підготовки: 6.040106 “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”

Тема: «Оцінка впливу на атмосферне повітря ТОВ «Торговий дім «Керамік»»

Виконала:                                                                                    Мікушева В. А.

Керівник дипломної роботи:                                                    Мяновська М. Б.

Житомир

2012

ЗАТВЕРДЖЕНО:

        Завідувач кафедри

               Екології_______                                 

                                                                                                (повна назва)

                ____________ Краснов В.П.

                      (підпис)

                                                                                                 « 05  »   грудня   2011р.

Завдання

на дипломну роботу

бакалавра

(освітньо-кваліфікаційний рівень)

студентці групи  ЕО-21 Мікушевій Валерії Анатоліївні

Тема дипломної роботи: «Оцінка впливу на атмосферне повітря ТОВ  «Торговий дім «Керамік».

затверджена наказом ректора   ЖДТУ   від    « 1 »   березня    2012  р. №  433             

Зміст  завдання:

Охарактеризувати особливості забруднення навколишнього середовища.

Проаналізувати оцінку екологічної ситуації на підприємстві. Провести аналіз виробничих процесів на підприємстві по виготовленю червоної керамічної цегли ТОВ «Торговий дім «Керамік». Зробити детальний технологічний та екологічний опис підприємства, вказати на його особливості. Охарактеризувати основні напрямки зменшення надходження забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Проаналізувати економічні аспекти методики розрахунку і системи показників сплати за забруднення атмосферного повітря. Дати загальну характеристику екологічної безпеки праці на підприємстві. Охарактеризувати умови праці на наявність шкідливих факторів на виробництві.

Завдання видала                                        ________________   Мяновська М. Б.

                                                                                                               (підпис)

Завдання прийняла до виконання   _______________     Мікушева В. А.

                                                                                                               (підпис)

Дата видачі завдання:                               « 02 »      грудня      2011  р. 

Термін подання бакалаврської роботи до ДЕК     « 18  »     травня     2012 р.

Реферат

Дипломна бакалаврська робота складається з вступу, 5-ти розділів, висновків, списку використаної літератури (32 літературних джерела), 8 додатків і містить 89 сторінок друкованого тексту, 10 таблиць.

Об’єкт дослідження: діяльність підприємства ТОВ «Торговий дім «Керамік».

Мета роботи: оцінка впливу підприємства на довкілля та аналіз даних, щодо забруднення атмосферного повітря в процесі діяльності ТОВ «Торговий дім «Керамік».

Основним технологічним завданням діяльності підприємства ТОВ «Торговий дім «Керамік» є виробництво цегли. Цегла є найстародавнішим штучним будівельним матеріалом. Сучасне її виробництво є механізованим процесом.

ТОВ «Торговий дім «Керамік» в процесі своєї діяльності впливає на атмосферне повітря. Джерелами забруднення атмосферного повітря є промплощадка, виробництво   червоної   глиняної цегли та  допоміжне виробництво. Найбільший внесок у забруднення атмосфери при цегельному виробництві дають наступні забруднюючі речовини: карбон (ІІ) оксид, метан, ферум (ІІІ) оксид (в перерахунку на ферум), хром шестивалентний (в перерахунку на триокис хрому), манган та його сполуки (в перерахунку на манган (IV) оксид), речовини у вигляді суспендованих твердих частинок, нітроген (IV) оксид, сульфур (IV) оксид.

Процес виробництва цегли супроводжується виділенням в атмосферу пилу при зберіганні і пересилці сировини; нітроген (IV) оксиду, сульфур (IV) оксиду, карбон (ІІ) оксиду при сушці у тунельній печі.

Атмосфера, викиди, карбон (іі) оксид, джерела забруднення, Цегла, технологічна схема, піч тунельна, природні ресурси, очищення повітря.


ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………

6

Розділ 1. Теоретичні основи процесів забруднення повітряного басейну…...

8

1.1. Загальна оцінка стану атмосферного повітря…………………………......

8

1.2. Основні показники стану атмосферного повітря та їх характеристика…

14

1.3. Вплив виробництва цегли на стан атмосферного повітря………………..

18

1.4.Заходи очищення промислових викидів в атмосферне середовище……..

19

Розділ 2. Природно-кліматична та виробнича характеристика ТОВ  «Торговий дім «Керамік»…………………………………………………

24

2.1. Характеристика географічного і біологічного середовища розташування ТОВ «Торговий дім «Керамік»……………………………

24

2.2. Загальна характеристика об’єкту дослідження……………………………

27

2.3. Основні технологічні процеси на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Керамік»……………………………………………………………………

30

2.3.1. Переробка сировини………………………………………………………

31

2.3.2. Формування цегли-сирцю………………………………………………...

32

2.3.3. Висушування………………………………………………………………

33

2.3.4. Випал……………………………………………………………………….

34

Розділ 3. Екологічний аналіз і оцінка впливу діяльності ТОВ «Торговий дім «Керамік» на атмосферне повітря………………………………………….

36

3.1. Характеристика джерел викиду забруднюючих речовин при виробничих процесах і технологічних операціях підприємства………...

36

3.2. Оцінка впливу викидів забруднюючих речовин на стан забруднення атмосферного повітря, що здійснюється за даними результатів розрахунків розсіювання…………………………………………………...

45

Розділ 4. Економічний механізм охорони навколишнього середовища…….

48

4.1. Екологічні і соціально-економічні результати природоохоронних заходів……………………………………………………………………….

48

4.2. Соціально-економічні збитки від забруднення навколишнього середовища та їх форми……………………………………………………

51

4.3. Розрахунок платежів за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря……………………………………………………………………….

57

4.3.1. Розрахунок екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря ……………………………………………………….

60

4.4. Економічні стимули ефективного використання природних ресурсів…..

62

Розділ 5. Організація охорони праці……………………………………………

68

5.1. Законодавче регулювання питань охорони праці в Україні……………...

68

5.2. Аналіз умов праці на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Керамік»…….

73

5.3. Заходи, щодо поліпшення умов праці на підприємстві…………………..

79

Висновки і пропозиції…………………………………………………………....

84

Література………………………………………………………………………..

87


ВСТУП

Промисловість є найважливішою структурною ланкою господарського комплексу України. Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу.

Метою науково технічного процесу є збільшення об’ємів виробництва, підвищення різноманітності продуктів виробництва та їхніх споживацьких якостей. Однак, в більшості країн світу та в Україні зокрема, науково технічний прогрес другої половини ХХ століття виявився зорієнтованим, перш за все, на непропорційно потужний розвиток промисловості на шкоду іншим галузям виробництва за рахунок майже повного ігнорування екологічного імперативу.

Світова громадськість все частіше звертає увагу саме на проблему антропогенного забруднення навколишнього середовища, і не дивно, адже найбільшої шкоди навколишньому середовищу завдає саме людина в процесі своєї діяльності. Антропогенне забруднення навколишнього середовища значно впливає на формування здоров’я популяції населення, і не тільки, тому проблема несприятливого впливу чинників навколишнього середовища на стан здоров’я з кожним роком набуває все більшої актуальності. Не можна не брати до уваги й те, що забруднення навколишнього середовища завдає величезної шкоди економіці різних держав. На боротьбу із забрудненням навколишнього середовища щорічно витрачаються величезні суми, однак, у більшості випадків, і їх недостатньо для того, щоб суттєво щось змінити. Вибір теми моєї роботи обумовлений саме актуальністю поставленої проблеми.

Звичайно, у межах однієї роботи важко повністю розглянути проблему забруднення навколишнього середовища. Цю проблему навряд чи взагалі можна розглянути повністю. Тому в даній роботі розглянуто забруднення лише однієї частини навколишнього середовища – атмосфери. Атмосфера, як частина навколишнього середовища також була обрана не випадково, адже повітря, що оточує нас, є частиною всієї екосистеми.

Найбільшою небезпекою для біосфери є відходи виробництва та побуту, кількість яких різко збільшується з розвитком промисловості й зростанням населення. Великі обсяги відходів виробництва свідчать одночасно про недосконалість сучасних технологій. Найбільш раціональний шлях зменшення цих викидів і зниження рівня забруднення навколишнього середовища полягає в комплексному вирішенні цих проблем, розв'язання яких можливе лише при залученні широкого кола фахівців із різних галузей науки і техніки -  економіки, політики, досягнень техніки, медицини, освіти, права, моралі, естетики.

Варто відзначити, що, зупиняючи свій вибір на забрудненні атмосфери, я не заперечую небезпеку забруднення інших частин навколишнього середовища, забруднення яких не буде розглянуто в рамках цього дипломного проекту.

Об’єктом дослідження виступає діяльність Товариства з обмеженною відповідальністю (ТОВ) «Торговий дім «Керамік»».

Предмет дослідження є параметри викидів в атмосферу забруднюючих речовин обумовлені роботою ТОВ «Торговий дім «Керамік»».

Метою бакалаврської роботи є докладний розгляд проблеми забруднення атмосферного повітря виробничою діяльністю на прикладі ТОВ «Торговий дім «Керамік». При цьому забруднення представлене як сукупність забруднювачів, тому розгляд проблеми зводиться до розгляду основних забруднювачів та їхнього впливу на навколишнє середовище й здоров'я людини. Також для повного розкриття проблеми вказуються методи боротьби із забрудненням атмосфери.

Для вирішення поставленої мети вивчено теоретичні основи оцінки забруднення атмосферного повітря, проаналізована екологічна ситуація на підприємстві,  підраховано збитки, що несе підприємство за забруднення повітряного середовища та проаналізовано систему охорони праці.


РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСІВ ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯНОГО БАСЕЙНУ

  1.  Загальна оцінка стану атмосферного повітря

Природні ресурси – сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства.

Природні ресурси класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні ) і невичерпні.

Атмосферне повітря є однією з складових природніх ресурсів – це життєво важливий компонент навколишнього природного середовища,  який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.[2]  

Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.

Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього живого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується, перетворюється у теплову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в'язнуть у цьому невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км. До складу атмосфери входять азот – 78,08%, кисень – 20,95% і аргон – 0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які присутні у повітрі в мікрокількості, припадає лише трохи більше 0,04%.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється. Важливою змінною складової атмосфери е вуглекислий газ. Ще 100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298%, а тепер – 0,0318%, а в містах ще вищий. Цікаво, що акселерацію – прискорений і посилений ріст дітей, особливо в містах, – деякі вчені пояснюють підвищеним вмістом вуглекислого газу в повітрі. Навіть незначне збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі значно посилює дихальний процес, починається швидкий ріст грудної клітини і відповідно всього організму.

Основні компоненти атмосфери: нітроген (78,084%), оксиген (20,946%) та аргон (0,934%). Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо. Крім того, атмосфера містить водяну пару: від 0,2% у приполярних районах до 3% поблизу екватора. Такий хімічний склад атмосфера Землі знала не завжди. Первісна атмосфера Землі була схожа з атмосферами декількох інших планет Сонячної системи, й складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку тощо.[4]

Крім газів, у повітрі атмосфери містяться ще й домішки так званих аерозолів, тобто дуже дрібних крапель рідин і твердих частинок як природного, так і штучного походження: сірчистих (краплі Н2SO4), мінеральних (пил із земної поверхні), вуглеводних (сажа), морських (частинки морських солей) та інше.

Сьогодні атмосфера Землі розігрівається набагато швидше, ніж будь-коли в минулому. І це зумовлене діяльністю людини:

• людина підігріває атмосферу, спалюючи велику кількість вугілля, нафти, газу, а також уводячи в дію атомні електростанції:

• головне, це в результаті спалювання органічного палива, а також у наслідок знищення лісів в атмосфері нагромаджується вуглекислий газ.[8] 

За останні 120 років вміст СО2 в повітрі збільшився на 17%. У земній атмосфері вуглекислий газ діє, як скло в теплиці чи парнику: він вільно пропускає сонячні промені до поверхні Землі, але втримує її тепло. Це спричиняє розігрівання атмосфери, відоме як парниковий ефект. За розрахунками вчених, найближчими десятиліттями через парниковий ефект середньорічна температура на Землі може підвищитися на 1,5 – 2 ºС.

Останнім часом тривога вчених із приводу парникового ефекту ще посилилася. Виявилося, що крім вуглекислого газу, парниковий ефект спричиняють також інші гази, що входять до групи малих домішок – метан, оксиди азоту, фреони, вміст яких в атмосфері через антропогенний фактор стрімко зростає.

Сьогодні вчені надзвичайно занепокоєні зниженням вмісту озону в озоновому шарі атмосфери. Це загрожує зниженням урожаїв сільськогосподарських культур, захворюванням тварин і людей, збільшенням кількості шкідливих мутацій.

Установлено, що руйнуванню озонового шару сприяють також деякі хімічні речовини (зокрема оксиди азоту).

З’явилося також інше джерело озоноруйнування речовин – діяльність людини. Сучасна промисловість широко використовує так звані фреони , як холодагенти в рефрижераторах і побутових холодильників, як аерозольні розбризкувачі в балончиках з фарбою, лаком, парфумами, для очищення напівпровідникових схем. Щорічно в світі випускається кілька мільйонів тонн фреонів. Пари фреонів із висхідними повітряними течіями потрапляють у стратосферу, де під впливом ультрафіолетового випромінювання Сонця розпадаються, вивільняючи атоми хлору. Ця речовина діє на озон як дуже сильний каталізатор, розкладаючи його молекули до кисню.  

Розвиток цивілізації, активізація виробничо-господарської діяльності людини стала основними джерелами атмосферного забруднення. Прагнучи отримувати дедалі більше матеріальних благ, вона постійно нарощує споживання (здебільшого нераціонального) сировини, матеріалів і полива. А це, в свою чергу, обумовлює збільшення обсягів забруднення навколишнього середовища взагалі і атмосферного повітря, зокрема.[6]

Найбільш поширеними забруднювачами атмосфери є : оксид вуглецю СО, діоксид сірки SO2, оксид азоту NOx, вуглеводні СmHm та пил.

Наведені дані переконують, що основними джерелами забруднення атмосферного повітря є антропогенні викиди. Їх кількість стала суттєво зростати з другої половини ХХ століття, що було обумовлено інтенсивним розвитком виробництва, сільського господарства, транспорту, великою концентрацією населення у містах та іншими соціально-економічними процесами. До основних антропогенних джерел забруднення атмосфери належать:

- теплове та енергетичне устаткування;

- промислові підприємства;

- сільське господарство;

- всі види транспорту.

 В свою чергу ці джерела розподіляють на стаціонарні та пересувні. Викиди від них надходять в атмосферу у вигляді газоподібних рідких або твердих речовин. Це так звані первинні забруднювачі. Під час перебування в атмосфері їх первинні властивості можуть змінюватися внаслідок різних хімічних реакцій, можуть випадати в осадок важкими фракціями, розпадатися на компоненти, утворювати нові складові, властивості, поведінка яких не завжди відповідає їх попередньому стану. Вони називаються вторинними забруднювачами.[11]

Негативні наслідки антропогенного впливу на атмосферу характеризуються:

- підвищенням концентрації СО і СО2;

- надходженням до атмосфери сполук сірки;

- надходженням малих газових сполук та сполук хлору та фтору;

- надходженням додаткового тепла і енергії в атмосферу.

Встановлено, що на даний час в атмосфері вміст вуглекислого газу порівняно невеликий: його питома вага сягає 0,036 %. Проте, внаслідок вирубування лісів та збільшення обсягів згорання палива, його концентрація зросла упродовж останніх 25 років на 8,9 %, а за 100 років на 20 %. Тільки за останні кілька років у світі спалюється в середньому по 10 млрд. т  палива на рік і викидається 22 млрд. т вуглекислого газу. Загальний же обсяг СО2, що надходить за рік у атмосферу, становить 5 – 1015 г на рік. В атмосфері половина цієї кількості, 30 % розчиняється у водах Світового океану, 20 % засвоюється біотою Землі. Це може призвести до коливання прозорості атмосфери і підвищення її температури на 0,4 – 0,5 ºС, що у перспективі призведе до потепління клімату.

Виробництво тепла людством становить в середньому 0,006 % від загальної її кількості. Такий показник може стати причиною підвищення середньої температури лише на 0, 01º С.

Викиди сполук сірки SO2, SO3 і Н2S є найбільш токсичними. Під їх впливом відбувається руйнування хлорофілу в листках рослин, уповільнюється їх ріст, зменшується врожайність сільськогосподарських культур, а високі дози призводять до нагромадження високотоксичних сполук, внаслідок чого пошкоджуються посіви рослин. Негативна дія атмосферних забруднень призводить також до погіршення смакових і поживних властивостей сільськогосподарських культур. Так, за даними науково-дослідних установ, вміст клейковини у зернах пшениці знизився на  3 – 9 %.

Сполуки сірки викликають кислотні дощі, що викликають кислотність грунтів. Атмосферне забруднення істотно прискорюють руйнування різних конструкцій і споруд. Так, оксиди сірки та азоту, реагуючи з водяною парою повітря, утворюють кислоти, що агресивно впливають на металеві конструкції, руйнують будівельні матеріали у спорудах.

До малих сполук-забруднювачів атмосфери  відносять фреони, що використовуються у холодильній промисловості та для приготування фарб, сполуки фтору та азоту. Сполуки азоту надходять також від транспорту, промислових об’єктів, внаслідок застосування мінеральних добрив, сполуки хлору та фтору – від ядерних вибухів. Саме фреони призводять до зменшення кількості озону в атмосфері.

Підприємства металургійної і машинобудівної промисловості забруднюють атмосферу викидами, що містять мінеральний пил, сажу, сірчану кислоту, сірчистий ангідрид, окисли азоту, аміак, ціаністий і хлористий водень, частки шкідливих мінералів та їх сполук, інші специфічні забруднювачі. Найбільшу кількість шкідливих інгредієнтів містять викиди підприємств нікелево-кобальтової, алюмінієвої, мідної та свинцево-цинкової промисловості.

Від підприємств хімічної промисловості у повітря надходять найчисленніші, складні за вмістом комплекси високотоксичних забруднювачів, що містять мінеральний пил, сажу, оксиди азоту , окиси вуглецю, аміак, сірководень, хлор.

Викиди підприємств промисловості будівельних матеріалів містять мінеральний пил, сірчистий ангідрид, феноли.

Забруднення повітряного басейну підприємствами енергетики залежать від виду палива, яке ними використовується.

Так, тверде паливо (вугілля) має зольність (домішки мінеральних речовин і порожньої породи) від 4,5 % у високоякісного антрациту до 30 % і більше у бурого вугілля, тим більша забрудненість атмосфери золою і пилом.

Шкідливі речовини надходять в атмосферу також і від пересувних   джерел – залізничного, водного, авіаційного та автомобільного транспорту, які у загальному обсязі становлять 13%, складаються із продуктів неповного згорання використовуваного ними палива. Наприклад, викидні автомобільні гази містять понад 200 токсичних речовин. Характерно, що їх кількість збільшується при малих швидкостях руху, коротких відстанях пробігу, численних гальмуваннях. У викидах бензинових двигунів переважають окиси вуглецю, окиси азоту і вуглеводні, а у дизельних двигунів – окиси азоту і сажа. Вживання зрідженого газу, як джерела автомобільного палива, істотно знижує токсичність викидів. У той же час, на початок 2001 року в Україні лише 0,5% автомобільного парку працювало на зрідженому нафтовому та стисненому природному газі. На Житомирщині цей показник дещо вищий, проте не перевищує 1%.

Не менш шкідливим є радіаційне забруднення атмосфери. Воно, перш за все , пов’язане з випробувальними ядерними та термоядерними вибухами, внаслідок яких утворюється значна кількість радіоізотопів: стронцію-90; цезію-137 (з періодом напіврозпаду, відповідно 28 і 33 роки), аваріями на атомних електростанціях, найбільшою з яких була Чорнобильська катастрофа, безгосподарним зберіганням радіоактивних речовин і предметів.[13]

Протягом останніх років все успішніше іде пошук нових видів палива, відбувається заміна традиційних його видів такими, що менше забруднюють повітря, зокрема, природним газом.

Збереженню атмосферного повітря також сприяє переведення залізничного транспорту на електротягу.

З метою контролю за забрудненням атмосферного повітря, наприкінці 80-х років розпочався процес стандартизації викидів шкідливих сполук, а починаючи з 90-х років для кожного підприємства встановлюються нормативи допустимих шкідливих викидів у повітря за одиницю часу. Такі стандарти отримали назву гранично допустимі концентрації (ГДК). Вони встановлюються для кожної шкідливої речовини окремо.

  1.  Основні показники стану атмосферного повітря та їх характеристика

Статистика стану, забруднення і охорони атмосферного повітря, як і вся статистика довкілля країни, формувалася на початку 80-х років. З часом статистична інформація вдосконалювалася, набирала більш повного і об’єктивного характеру. Сучасна система статистичних показників забруднення і охорони атмосферного повітря включає показники стану, забруднення та заходів по охороні атмосфери. Показники забруднення повітряного басейну включають облік викидів шкідливих речовин, інформація щодо кількості викидів та їх чисельного складу відображається у статистичній звітності.

Основними джерелами викидів забруднюючих речовин в атмосферу є: промислові підприємства, теплоенергетика і транспорт, передусім – автомобільний. Статистика найбільш детально враховує викиди забруднюючих речовин промисловими підприємствами. При цьому визначається число підприємств, що мають викиди забруднюючих речовин – всього: за групами домішок (тверді, газоподібні, рідкі). Крім того, за кожною групою виділяють найбільш токсичні або найбільш розповсюджені домішки. Так по групі «газоподібні та рідкі» виділяється п’ять основних речовин:

- сірчистий ангідрид;

- окис вуглецю;

- окисли азоту (в перерахунку на NO2);

- вуглеводні (без летких органічних сполук);

- леткі органічні сполуки (ЛОС).

Діюча в Україні статистична звітність відображає дані про реалізацію системи заходів щодо зменшення шкідливих викидів у повітря і дає можливість отримати у регіональному розрізі та по видах економічності діяльності суб’єктів.

Проте, сучасна статистика стану забруднення і охорони повітря має істотні прогалини. Перш за все, вона охоплює лише одне, хоч і дуже важливе, питання використання атмосфери як приймача виробничих відходів, їх обсяги та хімічний склад. В той же час, інформація про споживання повітря або окремих його сполук як природного ресурсу: про якісний склад атмосфери відсутня. Водночас, виходячи з міжнародних вимог, необхідно впроваджувати інтегральні показники стану та збереження повітряного басейну прямої дії, а не опосередкованої, якими, в основному, оперує статистична звітність про охорону довкілля в Україні.

Аналіз статистичної інформації Житомирського регіону свідчить, що за роки розбудови нашої держави спостерігається зменшення загального обсягу шкідливих речовин в атмосферу завдячуючи, перед усім, спаду промислового виробництва.

Аналіз даних свідчить, що у 2007 році викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, у порівнянні з 1992 роком, зменшились майже на 88000 т або у 5,7 разів. Крім того, у 1992 році кількість забруднюючих речовин, що надійшли у повітряний басейн від стаціонарних джерел, становила 52 %, а у 2000 році – лише 20 % загальної кількості викидів. В цьому по області від стаціонарного басейну області надійшло 12300 т забруднювачів. Це становить в середньому по 28 т на одне підприємство, яке мало викиди шкідливих речовин в атмосферу, проти 277 т – по Україні.[15]

Якщо розглядати, як забруднювали повітря підприємства різних галузей економіки області, то пріоритет в цьому мали стаціонарні джерела підприємств обробної промисловості – близько 47 % загально обласного обсягу викидів, добувної – 15%, підприємства по виробництву електроенергії, газу і води – майже 11%.

У сучасних умовах господарювання найбільшої шкоди повітряному басейну Житомирщини завдає автомобільний транспорт. Його загальна кількість за період з 1992 по 2000 рік в області збільшилася на 32500 одиниць або на 24 %. Відповідно зросла питома вага його шкідливих викидів у загальній структурі викидів по області. Так, якщо у 1992 році вона складала 48%, у 1995 році – 55%, то у 2000 році досягла 80%. В обласному центрі через високу зосередженість автотранспорту та стрімкий ріст його кількості викиди шкідливих сполук від пересувних джерел забруднення становлять найбільшу кількість серед адміністративно – територіальних одиниць регіону – 17800  т (31,5 %  загально обласного обсягу). Зростання викидів пов’язано, насамперед, із збільшенням кількості приватного автотранспорту, експлуатацією технічно-застарілого автомобільного парку, використання палива низької якості, аварійним станом автомобільних доріг.

Структуру викидів основних шкідливих речовин, що надійшли в атмосферу регіону у 2011 році від стаціонарних та пересувних джерел забруднення, наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Викиди окремих шкідливих речовин в атмосферу в 2011 році

Показники

Всього,

тис. т

У тому числі:

Розподіл

викидів, %

стаціо-нарними

джерелами

точковими

джерелами

пересувними

джерелами

Сульфур (IV) оксид

2,45

2,25

0,2

3,96

Карбон (ІІ) оксид

43,37

4,29

39,1

70,18

Нітроген (IV)  оксид

5,37

2,28

3,1

8,69

Вуглеводні

7,26

0,30

6,9

11,75

Леткі органічні речовини

0,46

0,47

-

0,75

Інші сполуки

2,89

2,71

0,2

4,68

Аналіз даних таблиці 1.1. свідчить, що головним джерелом забруднення повітряного середовища в Житомирський області є автомобільний транспорт. Серед шкідливих сполук що надходять у повітря від стаціонарних джерел забруднення, офіційна статистика окремо виділяє специфічні шкідливі речовини. Важливими узагальнюючими показниками, що характеризують стан довкілля регіону або країни в цілому, є загальні обсяги забруднюючих речовин, що надійшли до повітряного басейну, в розрахунку на одного мешканця та на 1 км2 території. Їх можна вважати рівнем забрудненості повітря в регіоні. Підрахунки показують, що загальні викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря в розрахунку на душу населення скоротилося, у порівнянні з 1992 роком, на 52,6% і становили 43,5 кг проти 119,4 кг вцілому по Україні.

Другим важливим показником, що характеризує стан довкілля регіону, є рівень забруднення атмосферного басейну шкідливими речовинами в розрахунку на 1 км2 відповідно території. У середньому по області цей показник становить 2,1 и або майже у 4,7 рази нижчий від аналогічного показника по Україні. Найбільше навантаження – майже 300 т забруднюючих речовин на 1 км2 території у 2000 році зафіксовано в обласному центрі. Обумовлено це високою щільністю джерел забруднення і, в першу чергу, не організованих.[15]

Таким чином, за період, що розглядається у регіоні дещо зменшилося техногенне навантаження на атмосферу, що обумовлене скороченням виробництва. Однак, загальна екологічна обстановка Житомирщини залишається напруженою. За таких умов лише в єдиному комплексі із впровадженням ефективності наявного устаткування можливе вирішення важливого соціального і економічного завдання – оздоровлення повітряного басейну регіону, а отже, і країни вцілому.

  1.  Вплив виробництва цегли на стан атмосферного повітря

Виробництво будівельних конструкцій та матеріалів – це сукупність складних технологічних процесів, пов’язаних з перетворенням сировини у різні стани і з різними фізико-механічними властивостями, а також з використанням різного рівня складності технологічного обладнання та допоміжних механізмів. У багатьох випадках ці процеси супроводжуються виділенням великої кількості полідисперсного пилу, шкідливих газів та інших забруднень. До технологічних процесів, пов’язаних з підвищеним виділенням пилу та шкідливих газів, відносяться завантаження, перевантаження й розвантаження сипучих матеріалів, їх сортування, подрібнення, транспортування, змішування, формування та пакування.

     Підвищене виділення пилу спостерігається при виробництві бетонної суміші у змішувальному відділенні.

     Виробництво багатьох будівельних матеріалів і конструкцій супроводжується виділенням значних об’ємів пари і теплоти.

   При технологічному процесі виробництва цегли підвищене виділення пилу спостерігається при завантаженні вапняку та піску кранами, дозуванні їх на стрічковому конвеєрі, транспортуванні, сортуванні, грохоченні, у змішувачах, при пресуванні. На робочих місцях у приміщеннях підготовки суміші запиленість перевищує санітарні норми від 2 до 20, у формувальному цеху від 2 до 5 разів.

     При виробництві кераміки та глиняної цегли пиловиділення перевищує ГДК: на складах глини у 1,5–2,5, піску – 5–7, сумішоприготувальному цеху – 12-15, а у відділенні помелу шамоту запиленість досягає 30–32 ГДК. На дільниці навантаження та розвантаження запиленість у 2–3 рази перевищує допустимі концентрації.

    У цехах сушіння та випалювання в основному виділяється оксид вуглецю відповідно до 1,5–2 і до 3–4 ГДК, сірчаний ангідрид  відповідно до 1,5 і 2–3 ГДК. Основне пиловиділення при виробництві плит мінеральної вати на дільниці підготовки насадки місцями перевищує санітарні норми у 40–70 разів, на дільниці – у 10–20, формування мінеральної вати – у 5–10 разів. Концентрації фенолу, аміаку, формальдегіду перевищують санітарні норми приблизно однаково – до 1,5–2 разів.[5] 

  1.  Заходи очищення промислових викидів в атмосферне середовище

Атмосферне повітря, як зазначалося, належить до числа основних компонентів навколишнього середовища, від чистоти якого залежить самопочуття і здоров’я людей, стан тваринного і рослинного світу. Тому охорона його від забруднення – одна з найактуальніших проблема сучасності, якій приділяється увага і в Україні. Заходи по захисту чистоти атмосферного повітря передбачають будівництво пилогазоочисних   споруд, модернізацію діючих установок, удосконалення технологічних процесів, винесення за межі жилої забудови підприємств, цехів, окремих виробництв, які особливо забруднюють повітряний басейн, ряд проектів щодо зниження впливу транспортних зв’язків на стан довкілля. Розгортанню цієї важливої роботи сприяло прийняття у 1992 році Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

Положення Закону направлені на збереження чистоти та поліпшення стану атмосферного повітря, зниження шкідливих хімічних, фізичних, біологічних та інших впливів на атмосферу, що можуть викликати несприятливі наслідки для живих організмів, відбитися на діяльності суб’єктів господарювання тощо. Він всебічно охоплює цю важливу загальносуспільну проблему; конкретизує ряд положень і норм; узагальнює ті вимоги, які виправдали себе на практиці, наприклад, правила про заборону введення в дію виробничих об’єктів, якщо вони в процесі експлуатації стануть джерелом забруднення чи інших негативних впливів на атмосферне повітря.

В той же час, охорона навколишнього середовища залежить не лише від економічних і соціальних умов окремої країни, а і від міжнародного співробітництва. Обумовлено це тим, що повітряні маси не знають кордонів і поширюють забруднюючи речовини на великі відстані. Враховуючи міжнародний характер цієї проблеми, ще у 1979 році в Женеві підписано «Концепцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані».

Так, для України в силу географічного розташування і рози західних вітрів, головні закордонні забруднювачі повітря лежать на захід від неї, вона ж «експортує» власні викиди, насамперед, у Росію. При цьому загальний баланс руху негативний.

Серед організаційно-економічних заходів щодо охорони повітряного басейну статистикою виділяється п’ять основних напрямків, які передбачають:

  1.  удосконалення технологічних процесів (включаючи перехід на інші види палива);
  2.  будівництво і введення в дію нових пило газоочисних установок і споруд;
  3.  підвищення ефективності вже існуючих очисних установок (включаючи їх модернізацію, реконструкцію і ремонт);
  4.  ліквідація окремих джерел забруднення;
  5.  перепрофілювання підприємств (цехів, дільниць) на випуск іншої продукції.

В окрему групу виділені «інші заходи», спрямовані на збереження атмосферного повітря. Ці заходи розробляються відповідними суб’єктами господарювання під наглядом державного регулювання у сфері екології.

Стан планування і виконання таких заходів в досліджуваному регіоні знаходиться, на жаль, на низькому рівні.

Досвід господарської діяльності свідчить, що впровадження нових сучасних технологій, реформування еколого-небезпечних підприємств та надійна робота очисного обладнання, де уловлюються та знешкоджуються шкідливі речовини, забезпечують зменшення обсягів їх надходжень у атмосферу. У 2000 році на очисні споруди від стаціонарних джерел надійшло лише 29,9 % утворених шкідливих речовин, а уловлено їх тільки 27,4 % від загальної кількості утворених, з них 67,4 % або 3100 т утилізовано, тоді як у 1995 р. уловлювалося 68,3, а у 1992 – 74,8 % шкідливих речовин. Утилізовано, відповідно, 85,7 % та 87,3 % обсягу уловлених.

Подібна картина спостерігається і в розрізі районів та міст регіону. Всі ці дані свідчать про низький рівень атмосфероохоронної діяльності суб’єктів господарювання більшості адміністративних одиниць області.

У сумарному обсязі уловлених шкідливих речовин переважали тверді – 4200 т або 90 %. Із загальної кількості утворених твердих речовин на очисних спорудах уловлено 62 %, тоді як газоподібних та рідких – лише 4,6  %. Як наслідок, у 2000 році без очищення у повітряний басейн області потрапило 11,9 % сумарних обсягів надходжень шкідливих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел.

На охорону атмосферного повітря Житомирщини упродовж 1995 – 2000 роках передбачалося використати біля 4,3 млн. грн., скоротити викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення до 117 т на рік. Реалізація запланованих повітря охоронних заходів сприяла зменшення шкідливих викидів у повітря майже на 10 %.[15]

Діяльність суб’єктів господарювання щодо охорони повітряного басейну від негативного впливу викидів шкідливих речовин здійснюється таким шляхами:

  1.  Зменшення кількості шкідливих речовин, що надходять в атмосферу від всіх організованих і неорганізованих джерел поза очисними спорудами.
  2.  Усунення самих причин забруднення, тобто розробка та впровадження в перспективі не забруднюючих атмосферне повітря технологій виробництва, що дозволили б комплексно використовувати вхідну сировину і утилізувати вихідну сировину та максимум шкідливих для біосфери речовин.
  3.  Удосконалення системи очищення викидів в повітряний басейн та зменшення невловимих речовин, що пройшли крізь наявні на підприємствах очисні установки.

Систематичні спостереження за станом повітря на двох стаціонарних метеорологічних постах, що розташовані в обласному центрі, ведуть Гідрометеорологічна служба та санітарно – епідеміологічні станції Міністерства охорони здоров’я України. Дослідження проводяться на вміст у повітрі чотирьох основних домішок: пилу, двоокису сірки, окису вуглецю та двоокису азоту, а також специфічних шкідливих сполук, бенз(а)пірену і восьми важких металів – заліза, кадмію, марганцю, міді, нікелю, свинцю, хрому, цинку.[29]

Серед організаційно – економічних і технологічних заходів обласної «Програми охорони навколишнього природного середовища на 2010 – 2015 роки» щільне місце відведене збереженню повітряного середовища. Згідно з цією програмою передбачається перевести ряд промислових і комунальних суб’єктів господарювання на використання природного газу як палива; вдосконалити або замінити технологічні процеси з метою ліквідації чи, принаймні, максимально можливого зменшення шкідливих пилогазових викидів. Водночас, продовжується робота по створенню санітарно-захисних зон навколо промислових підприємств.

Таким чином, виконання заходів щодо охорони повітряного басейну в регіоні вимагають значного поліпшення. Ще недостатньо ведеться будівництво і ефективна експлуатація газопилоочисних споруд, повільно впроваджуються безвідходні виробничо-технологічні процеси.


РОЗДІЛ 2.

ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНА ТА ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КЕРАМІК»

2.1. Характеристика географічного і біологічного середовища розташування ТОВ «Торговий дім «Керамік»

ТОВ «Торговий дім «Керамік» знаходиться на північно-західній околиці м. Житомира, за 4 км від його центру. Георгафічні координати підприємства: 50о17’ північної широти і 28о37’ східної довготи від Грінвіча. Найближчою залізничною станцією є стація Житомир Південно-Західної залізниці України, що знаходиться за 5 км від підприємства. Автомагістраль Київ-Чоп знаходиться на відстані 400 м від підприємства.

Проммайданчик підприємства площею 5,0908 га приурочений до лівого берега річки Камянка, що впадає, як ліва притока, в річку Тетерів.

Територія Житомирської області складає 29,9 тис. км2 (що становить 4,9% території України), чисельність населення області 1324,9 тис. осіб. Область утворена 22 вересня 1937 року. Розташована в центральній частині Східно-Європейської рівнини, на півночі Правобережної України. Площа області  29,9 тис. м2, що складає 4,9% території України. За своїми розмірами область входить до числа найбільших в Україні і поступається лише чотирьом областям: Одеській, Дніпропетровській, Чернігівській та Харківській. Вона більша за площею таких країн, як Вірменія, Албанія, Ізраїль, Кіпр, Ліван. У цілому по Україні за площею посідає 5 місце.

Територіальне дослідження характеризується запасами будівельних пісків, пірофілітових сланців, керамічних глин і ряду інших видів мінеральної будівельної сировини. Запаси декоративно-облицювального каменю (лабрадорит, граніт, габро), що користується великим попитом у нашій країні та за кордоном, є дуже великими. Розвідані поклади лабрадоритів і габро в області становлять 86% запасів цього каменю в Україні. Це визначає необхідність прискореного розвитку каменедобувної і каменеобробної промисловості.

Перспективним є родовище мармуру, що має рисунок надзвичайної краси, добре полірується. Це чудова сировина для виробництва облицювальної плитки, мармурової крихти, смолодоломітів для металургії, різних видів флюсів та наповнювачів, а також мінеральних добрив.

На території області ведеться видобуток кольорового напівдорогоцінного каміння – берилу, топазу, кварцу з подальшою його переробкою та виготовленням ювелірних виробів. Широке застосування у промисловості знаходить п'єзокварц. Є родовища високоякісного пірофіліту,

Житомирщина забезпечує потреби України в титановому концентраті, постачає його на експорт. У рудному масиві, крім ільменіту, титану, присутні рідкоземельні елементи; ванадій, скандій, торій, які користуються значним попитом на світовому ринку. У більшості ільменітових родовищ зустрічаються апатити. Поклади цієї сировини становлять понад 85% усіх розвіданих запасів України.

Унікальним є родовище кварцитів, де сконцентровано майже 89% усіх загальнодержавних запасів. Ця сировина використовується у виробництві вогнетривів для футеровки доменних печей і приготування феросплавів.[23] 

Область займає перше місце в Україні по запасах лісових ресурсів. Лісистість складає майже третину території. Переважають хвойні породи – 60%, твердолистяні (дуб) і м'яколистяні (береза, вільха, осика) – по 20%. Загальний запас деревини становить понад 120 млн. м3. Загальний середній приріст – 2,6 млн. м3 щорічно. Найбільшу лісистість мають Овруцький та Олевський райони, де вона складає понад 60%.[14]

Різноманітний тваринний світ області. В лісах живуть лосі, олені, дикі свині, кози, лисиці, зайці, білки, куниці, бобри; з птахів – дикі качки, куріпки, тетеруки, рябчики, фазани і глухарі. У водоймах водяться щуки, окуні, соми, карасі тощо.[23]

Житомирщина має вигідне фізико – географічне та економічне розташування. Її територія вкрита широкою мережею міжнародних, внутрішньодержавних та внутрішньо обласних шляхів сполучень. Так, на              1 тис. км2 території припадає 37,7 км експлуатаційної довжини залізничних колій – майже стільки, як в середньому по Україні; автомобільних шляхів загального користування – 273 км, або на 3 км більше загальнодержавного рівня. Донедавна авіаційне сполучення здійснювалось з десятком населених пунктів. По території області проходять потужні нафтопровід та нафтопродуктопровід протяжністю по 210 км кожний. Широка мережа газових та електричних ліній, трансформаторних підстанцій. Все це сприяє розвитку найрізноманітніших видів економічної діяльності.

Розташування області у помірному поясі північної півкулі визначає клімат як помірно – континентальний, з теплим і вологим літом та м’якою, хмарною зимою. Сонячна радіація, атмосферна циркуляція, форми рельєфу, лісистість та заболоченість впливають на формування місцевих мікрокліматичних відмінностей. Відсутність значних висот та гір сприяє вільному переміщенню повітряних мас різного походження, що обумовлює значну мінливість погодних процесів в окремі сезони. Проте, перехід від однієї пори року до іншої, як правило, відбувається поступово. Зими на Житомирщині чергуються теплі й холодні, з різницею у середній температурі 5 – 7˚С. Літо, як правило, тепле й вологе: в середньому 40 – 45 % річної суми опадів припадає саме на літні місяці. Середня температура повітря, за даними багаторічних спостережень, найхолоднішого місяця – січня – мінус 5,8˚С, найтеплішого – липня – плюс 17,1˚С, а середньо річна температура повітря становить плюс 6,9˚С. За останні десять років ці показники в середньому становлять мінус 3,3˚С, плюс 18,9˚С та плюс 7,5˚С. Останні весняні заморозки на території області спостерігаються у 3 декаді травня, а перші осінні – у 2 декаді вересня. Тривалість приморозонебезпечного періоду на весні 20 днів, восени – 26 днів. Середня глибина промерзання взимку становить 44 см, максимальна – 101 см. Середня висота снігового покриву у грудні дорівнює 2,3 см, у січні – 6,4, у лютому – 8,4, у березні – 4,3 см. Протягом року на території області випадає 647 мм опадів (6470 т води на 1 га). 157 днів на рік можна спостерігати опади, з них рідкі (дощ) – 97 днів, тверді (сніг) – 41 день, решта – мішані. Середньомісячна відносна вологість повітря становить 78 % .

Такі погодно-кліматичні умови сприяють вирощуванню сільськогосподарських культур. Їх вегетаційний період починається з 2 декади квітня і продовжується до 3 декади жовтня і триває в межах 190 днів.

Разом з тим, слід зазначити, що погодні умови іноді можуть негативно впливати на формування врожаю, це призводять до загибелі посівів на значних площах. Наприклад, у 1999 році через несприятливі погодні умови взимку загинуло 17 тис. га сільськогосподарських культур. Значної шкоди завдають ураганні вітри, зливи, град.[23] 

На території регіону сформувалось багатогалузеве промислове виробництво. Житомирщина є лідером в Україні з виробництва окремих видів продукції. Зокрема, в області виробляється: 45% фарфоро-фаянсового посуду, 24% – лляних тканин, 39% – панчішно-шкарпеткових виробів, 13% – пиломатеріалів, 23% – взуття, 12% – облицювальних виробів з природного каменю. Основними галузями є харчова промисловість, частка якої у загальному обсязі промислового виробництва складає 39%, машинобудівна і металообробна – 11%, добувна – 10%, виробництво неметалевих мінеральних виробів – 11%, легка – 6%, деревообробна та целюлозно-паперова – 5%.

2.2. Загальна характеристика об’єкту дослідження

Досліджуване підприємство засноване в 1894 році, пройшло декілька реконструкцій, а з 23 червня 2004 року було зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області як ТОВ  «Торговий дім «Керамік», яке розташоване у Північно-Західному районі міста Житомир по вулиці  Богунська 50.

ТОВ «Торговий дім «Керамік» граничить:

• з півночі – землі гаражного кооперативу «Супутник»;

• зі сходу – землі не надані у власність чи користування, землі загального користування, землі Житомирського РЕМ;

• з півдня – землі загального користування;

• із заходу – землі не надані у власність чи користування.

ТОВ «Торговий дім «Керамік» відноситься до ІV класу небезпеки з нормативною санітарно-захисною зоною 100 м. У СЗЗ житлові забудови відсутні.

Основна виробнича діяльність ТОВ «Торговий дім «Керамік» –виготовлення червоної цегли. Виробнича потужність визначена можливістю технологічного обладання та попитом споживача і складає – виготовлення 5566250 шт. червоної цегли на рік. Параметри, а саме довжина L, ширина B і висота H, кількість цегли укладенної на піддон та її ціна наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Характеристика цегли червоної М-125

Цегла М-125

Найменування

Розмір, мм

Кількість на піддоні, шт.

Ціна, грн. за шт.

L

B

H

Червоний М-125

250

120

65

480

1,20

Цегла керамічна рядова застосовується для кладки зовнішніх, внутрішніх, та інших елементів будівель та споруд. Використовується в промисловому, сільськогосподарському та житловому будівництві.[24]

Цегла керамічна виготовляється методом пластичного формування, повинна мати форму прямокутного паралелепіпеду. Поверхня граней повинна бути плоскою, ребра – прямолінійними. Цегла «недопал», «перепал» вважається браком і не підлягає постачанню. Не менше 20% цегли в партії повинно мати на одній з граней відтиск – клеймо підприємства-виробника. Загальна кількість цеглин з відбитостями допускається в партії 5%. Половняку в партії повинно бути не більше 5%.

Принципова технологічна схема виробництва цегли способом пластичного формування для пластичної глинистої сировини наведена в Додатку 2.

Майже на 60% робітниками і службовцями підприємство комплектується місцевими мешканцями. Число працюючих на данному підприємстві станом на 1.09.2011р. становили 132 працівники.

ТОВ «Торговий дім «Керамік» - цілорічної дії. По своїй структурі ділиться на підрозділи: кар’єр, дільниця переробки і формування цегли-сирцю, дільниця висушування і випалу цегли керамічної, ремонтно-механічний цех, транспортний підрозділ, ремонтно-будівельна бригада.

Сировина, яка використовується для виробництва цегли керамічної, та ряд допоміжних матеріалів наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Сировина,   допоміжні    матеріали,   які    необхідні   для   випуску   продукції

Сировина, допоміжні матеріали

Призначення

Умови зберігання

Річне

використання

Наявність

документації,

що регламентує

вимоги

санітарного

законодавства

Глина

Виготовлення червоної цегли

На критому складі

22265 т

інертний матеріал

Електроди АНО-4

Ремонт обладнання

В упаковці виробника, в приміщенні

800 кг

ГОСТ 12.3.003-86

Пропан-бутанова суміш

Ремонт обладнання

В балонах, під навісом

600 кг

ГОСТ 12.3.003-86

Св-08Г2С

Ремонт обладнання

В упаковці виробника, в приміщенні

80 кг

ГОСТ 12.3.003-86

Неможливо виготовляти якісну продукцію за непостійних складу глини і продуктивності. Неможливо знайти причини браку, зменшуючи переробку, не маючи можливості контролювати і регулювати режим сушарки, не дотримуючись режиму випалювання в печі. Тоді неможливо визначити джерело браку: глина, видобування, переробка, формування, сушка або випалювання.

Найкраща глина – це глина постійного складу. Якісна керамічна цегла виробляється з глини, здобутою дрібною фракцією з постійним складом мінералів. За постійного складу мінералів колір цегли при виробництві однаковий. Для виробництва цегли завжди використовується глина непридатна для інших керамічних виробів. Цегляне виробництво потребує постійного складу глини в тривалому проміжку часу для дослідного підбору режимів сушки і випалювання.[24]

Всі інші допоміжні матеріали використовуються для ремонту обладнання, і зберігаються належним чином.

2.3. Основні технологічні процеси на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Керамік»

На даному об’єкті виробничий процес починається з видобування глини на Іванівському родовищі. Розробка Іванівського родовища глин та каолінів ведеться за планом розвитку гірничих робіт діючим Іванівським кар’єром у відповідності з «Робочим проектом розробки та рекультивації Іванівського родовища глин та каолінів», проект виготовлений Комплексною геологічною експедицією «Укргеолстром» м. Київ, 1991 рік.

Розкривні роботи в карєрі виконуються екскаватором ЕО-4111Г де розкривні породи навантажуються на автотранспорт КрАЗ-256Б і транспортуються у відвали. Для грунтоворослинних порід (родючий  грунт) відвали споруджуються бульдозером ДЗ-110 на бортах карєрного поля, висота відвалів до 3 метрів. Абревіатура скорочень розділу наведена в Додатку 3.

Інші розкривні породи (пісок, запісчанені суглинки) укладаються у внутрішні відвали, які споруджуються бульдозером ДЗ-110 на відпрацьованих землях кар’єрного поля, висота відвалів сягає 6 метрів.

Видобування цегельної сировини використовується лише після розкривних робіт на заздалегідь вирівненій і спланованій поверхні бульдозером ДЗ-110. Видобування виконується екскаватором ЕО-5111 Б та ЕО-4326 де цегельна сировина ( глини і каоліни) завантажується в автотранспорт        КрАЗ-256Б та КАМАЗ-5511 і транспортується на територію підприємства в глиносховище де сировина шихтується в пропорції компонентів : глини – 50% + каоліни 50%. Шихтування сировини і укладка її в бурти виконується бульдозером ДЗ-110. Плече транспортування цегельної сировини з Іванівського карєру до глиносховища – 10 кілометрів. Зашихтована цегельна сировина підлягає вилежуванню в буртах від 6 до 12 місяців для усереднення. В холодний період року цегельна сировина укривається матами зі скловати або деревяною тирсою.

2.3.1. Переробка сировини

Вилежана цегельна сировина навантажується з бурту та усереднюється багатоковшовим карєрним електричним екскаватором ЕМ-251 на автотранспорт КрАз-256 Б і транспортується на переробку в виробничий цех. Сировина вивантажується в ящиковий живильник CM-1091. На ящиковому живильнику CM-1091 шиберний дозатор, за допомогою якого регулюється подача сировини на технологічну лінію переробки (25-35 м3/год.)

З ящикового живильника CM-1091 по стрічковому транспортеру В-650 (1) сировина подається на каменевиділювальні вальці СМК-517 (1) де каміння ребристим валком вилучається з сировини. Робочий зазор між валками, мм:

- по виступах 2 + 0,25

- по впадинах 12,6 + 0,50

Розмір виділювальних каменів  40-60 мм.

Після каменевиділювальних вальців СМК-517(1) сировина по стрічковому транспортеру В-650 (2) подається на вальці помелу керамічних мас СМК-516 (1). Над стрічковим транспортером В-650 (2) висить залізовідділювач П-100 (1) який вилучає металеві включення з сировини.  При швидкості стрічки транспортера до 2,5 м/с залізовідділювач вилучає металеві включення масою до 35 кг, максимальна глибина зони вилучення 180-230 мм.

Вальці помелу керамічних мас СМК-516 (1) подрібнюють і розтирають цегельну сировину. Робочий зазор між валками  2 + 0,25 мм. Після переробки на вальцях СМК-516 (1) цегельна сировина по стрічковому транспортеру         В-650 (3) надходить в ящиковий живильник СМ-26, який дозує цегельну сировину і подає її на подальшу переробку (25-35 м3/ год), змонтований ще один живильник СМ-26, який дозує і подає вигораючі добавки (аргіліти). Цегельна сировина з виключеннями вигораючих добавок по стрічковому транспортеру В-650 (4) подаються на каменевиділювальні вальці СМК-517 (2) (всі вимоги до вальців СМК-517 (2) ті ж, що і для вальців СМК-517 (1)).

Після переробки на вальцях СМК-517 (2) цегельна сировина по стрічковому транспортеру В-650 (5) подається на вальці помелу керамічних мас СМК-516 (2), між якими вмонтовано ще один залізовідділювач П-100 (2) (всі вимоги до залізовиділювача П-100 (2) і вальців СМК-516 (2) ті,ж що і до попередніх). Після переробки на вальцях помелу керамічних мас СМК-516 (2) цегельна сировина по стрічковому транспортеру В-650 (6) подається в глинозмішовач СМК-125 де сировина проходить усереднення методом змішування та зволоження до формовочної кондиції (22-24%).

2.3.2. Формування цегли-сирцю

Після переробки цегельна сировина по стрічковому транспортеру В-650 (7) від глинозмішувача СМК-125 подається до стрічкового вакуумного преса СМК-217 де відбувається вакуумування маси та формування цегли-сирцю. Для отримання якісної цегли-сирцю слід дотримуватися слідуючих вимог:

- своєчасно проводити заміну швидкозношувальних деталей;

- видержувати глибину вакууму вакуумним насосом ВВН-2М;

- видержувати критерії зволоження маси;

- грамотно міняти і підбирати мундштуки в залежності від складу цегельної сировини та, її зволоження.

Різання бруса на цеглини здійснюється автоматом різальним СП-5М до якого виставляються вимоги додержання геометричних величин цегли згідно до вимог ДСТУ Б В. 2.7.-61-97.

Нарізна цегла-сирець укладається на сушильні деревяні рамки (по 13 штук на кожну) а ті, в свою чергу укладаються на консольні вагонетки ВК-6 : по 24 штуки на кожну вагонетку ВК-6.

2.3.3. Висушування

За допомогою електропередаточної вагонетки СМК-522 А вагонетки  ВК-6 з цеглою-сирцем транспортуються у відстійники де відбувається часткове видалення вологи з цегли-сирцю за рахунок природних обставин (природне висушування). У відстійниках цегла-сирець знаходиться не менше 24 годин. З відстійника цегла-сирець на вагонетках консольних ВК-6 електропередаточною вагонеткою СМК-522А транспортується до блоку тунельних сушарок де за допомогою штовхана СМ-44А вагонетки ВК-6 з цеглою сирцем за встановленим графіком заштовхуються в тунельні сушарки, в одній тунельній сушарці розміщується 24 вагонетки ВК-6 або в одній сушарці одночасно знаходиться 7200 штук цеглин-сирцю, а блок сушарок складається з 18 сушарок, тобто, одночасно в блоці сушарок знаходиться 128400 штук цеглин-сирцю. Для висушування цегли-сирцю в блоці тунельних сушарок з зони остигання тунельної печі ТП-96-460 по шмаух-каналу за допомогою вентилятора ВЦ4-70-16 подається теплоносій (продукти згорання природного газу).

Температура теплоносія:

- в шмаух-каналі, 0С                                                +130 +140

- на вході в тунельні сушарки, 0С                           +100 +120

- на виході з тун. сушарок, 0С                                 +28 +32

Відносна вологість на вході в сушарку, %                90

Тиск теплоносія в борові, Па                                    120-130

Розрідження :

на вході в сушарки, Па                                               0,16

на виході з сушарки, Па                                             40-60

Схема блоку тунельних сушарок в Додатку 5.

Процес висушування цегли-сирцю проходить протягом 48-56 годин. Цегла-сирець після висушування має вологість не більше 8-10%.

2.3.4. Випал

З блоку тунельних сушарок цегла-сирець за допомогою електропередаточної вагонетки СМК-522А подається в дільницю садки, де ручним способом проходить процес сортування цегли-сирцю і садки її на пічні вагонетки СМК-273 ( 3 робочі місця). На пічні вагонетки СМК-273 (33 м). Методом Дуванова садиться по 2900 цеглин-сирцю. За допомогою електропередаточної вагонетки СМК-100 Б пічні вагонетки з цеглою-сирцем транспортуються до тунельної печі ТП-96-460 де за допомогою механічного гвинтового штовхана ТМВ-40 вагонетка СМК-273 заштовхується в піч          ТП- 96-460 яка працює на природному газі.

Основними умовами нормальної роботи печі є:

- строгий режим заштовхування вагонеток;

- постійна вологість сирцю - 8%;

- постійний температурний режим в зонах випалу і його контроль;

- постійна температура відхідних газів (+120oС);

- постійний максимальний тиск в зоні випалу в межах 2,0-2,5мм. вод. ст. (20 – 25 Па).

Схема тунельної печі ТП-96-460 наведена в Додатку 6.

Після випалу цегла сортується та укладається на деревяні піддони, по 300 штук на кожний. Піддони з цеглою складуються не більше, як в 2 яруси на майданчику готової продукції.

За допомогою козлового крана ККС-10-32 зі складу готової продукції цегла завантажується в автотранспортні засоби.

Схема технологічної лінії виготовлення цегли наведена в Додатку 4.

Потужність випалювальних печей – 3 м3, щільність садки – 210 кг/м3.

Виробництво глиняної цегли здійснюється на технологічній лінії потужністю 18500 шт./добу, 74 т/добу, 5642500 шт./рік. Фактична потужність - 18250 шт./добу, 5566250 шт./рік або переробка 73 т/добу, 22265 т/рік сировини.

Рівень механізації:

• Карєру               97,4%

• Переробки          82,3%

• Формовки           81,2%

• Висушування      69,6%

• Випалу                47,6%

__________________________

Загальний                     75,6%

Якісна оцінка рівня механізації припускає визначення ступеня витиснення ручної праці механізмами. Автоматизація виробництва і управління виробництвом дозволяє заощадити фінансові, фізичні і людські ресурси для фірм, які застосовують нову техніку в своєму виробництві і в допоміжних функціях. Загальний рівень механізації виробництва на ТОВ «Торговий дім «Керамік» складає 75, 6%.


РОЗДІЛ 3.

ЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ І ОЦІНКА ВПЛИВУ ДІЯЛЬНОСТІ

ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КЕРАМІК» НА АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

3.1. Характеристика джерел викиду забруднюючих речовин при виробничих процесах і технологічних операціях підприємства

Обгрунтовуючими матеріалами для видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин   в  атмосферне   повітря   від   стаціонарних  джерел  ТОВ  «Торговий  дім «Керамік» (м. Житомир, вул, Богунська, 50) є звіт з проведення інвентиризації викидів забруднюючих речовин, розрахунки забруднення атмосфери у приземному шарі на ЕОЛ.

У відповідності до статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» – викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Постанова КМУ №302 від 13.03.2002р. визначає «Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такий дозвіл». Відповідно до постанови КМУ від 13.03.2002 N 302 впроваджена «Інструкція про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців» (затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 09.03.06р. N108 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України N341/12215 від 29.03.06р.).

Склад документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, залежить від ступеня впливу об'єкту на забруднення атмосферного повітря. Об'єкти, для яких розробляються документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, розподіляються на три групи. TOB «Торговий дім «Керамік» відноситься до другої групи об'єктів.

Джерелами забруднення атмосферного повітря є промплощадка, виробництво   червоної   глиняної цегли та  допоміжне виробництво. Найбільший внесок у забруднення атмосфери при цегельному виробництві дають забруднюючі речовини які наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Забруднюючі речовини, які дають найбільший внесок у забруднення атмосфери

Найменування речовини

ГДК

м.р.(або

ОБРВ),

мг/м3

Клас

небезпеки

Потужність

викиду

забруднюючих речовин

т/рік

Ферум (ІІІ) оксид (в перерахунку на ферум)

0,4

3

0,0009

Манган та його сполуки

0,01

2

0,0004

Нітроген (IV) оксид

0,085

2

0,56

Сульфур (IV) оксид

0,5

3

6,48

Карбон (ІІ) оксид

5,0

4

0,73

Пил неорганічний

0,15

3

0,066

Дві речовини з наведених, а саме манган та його зєднання і нітроген (IV) оксид відносяться до 2 клас небезпеки, який включає в себе високо небезпечні речовини. Три речовини належать до 3 класу небезпеки і є помірно небезпечні, і одна речовина належить до 4 класу та являється мало небезпечною.

Кількість стаціонарних джерел викидів, забруднюючих атмосферу21, у тому числі 18 організованих, 3 неорганізованих.

Залпові викиди – відсутні.

Пилогазоочисне устаткування на досліджуваному підприємстві ТОВ  «Торговий дім «Керамік»  відсутнє.

План об'єкту  з нанесеними джерелами викидів, ситуаційна карта-схема  з нанесеною межею санітарно-захисної зони – Додаток 7.

ТОВ «Торговий дім «Керамік» спеціалізується на випуску червоної глиняної цегли.

Процес виробництва цегли супроводжується виділенням в атмосферу пилу при зберіганні і пересилці сировини; оксидів азоту, сірчистого ангідриду, оксиду вуглецю при сушці у тунельної печі.

Технологічна схема виробництва червоної цегли:

Із глиносховища шихта екскаватором грузиться на автотранспорт і транспортується в ящиковий живильник. З нього шихта поступає на подрібнювач закритого типу.

Перше подрібнення глини і її очистка від камню здійснюється в каменевидаляючих вальцах. Подрібнена глина поступає в глиномялку, потім пластичне глиняне тісто перетирається на бігунах і гладких вальцах і направляється в стрічковий вакуум-пресс, що безперервно видавлює брус з поперечним перерізом, відповідаючим по формі і розмірам цегли. Брус автоматично ріжеться роторним двостороннім різчиком на окремі цеглини, які кладуться на полки, а полки - на вагонетки і в тунельну сушилку. Висушену цеглу-сирець перегружають вручну або автоматом на пічні вагонетки, які поступають в туннельні печі, де цегла обжигається при температурі 900–950 °С. Цеглу після обжигу сортують і укладують на піддони, на яких вона транспортується на склади готової продукції або безпосередньо на автотранспорт.[10]

Допоміжне виробництво – пост зварки, котел та водонагрівач, інфрачервоні випромінювачі, конвектори, що працюють на газу.

Для ремонту обладнання здійснюється ручне дугове зварювання металів з використанням електродів АНО-4 у кількості 800 кг/рік; проводиться напівавтоматичне зварювання сталей у середовищі вуглекислого газу з використанням зварювальної проволоки Св-08Г2С – 80 кг/рік; газове зварювання сталі пропан-бутановою сумішшю у кількості 600 кг/рік; газове різання сталі вуглецевої низьколегованої.

На підприємстві встановлено котел «Supermikra» R24SE, що служить для опалення адміністративних приміщень, а також водогрійний котел «ВГ-200», що служить для нагріву води для забезпечення душових.

На потреби газових інфрачервоних нагрівачів марки «Tubes Radiants Gaz» витрата газу складає 61,92 т/рік. Нагрівач служить для опалення виробничих приміщень. Інфрачервоне випромінювання розширюється прямолінійно та перетворюється в тепло при зустрічі з людиною та предметами. Теплове випромінювання, подібно звичайному світлу, не поглинається повітрям, тому вся енергія від інфрачервоного обігрівача без утрат достигає поверхні та людей, що обігріваються. При цьому середня температура в приміщенні може бути на 2–3 °С нижче оптимальної, однак завдяки прямому поглинанню енергії від інфрачервоного обігрівача, людина в зоні його дії буде відчувати себе комфортно. Крім того, при використанні інфрачервоних нагрівачів температура в приміщенні практично на залежить від висоти, що також дозволяє зменшити загальну потужність нагрівачів. Інфрачервоний обігрівач є єдиним типом приладів, що дозволяють проводити зональний та точковий обігрів. Розташувавши обігрівач над робочим місцем, можна створити комфортні умови для людини без обігріву всього приміщення.

На підприємстві встановлено конвектори опалювані газові типу АКОГ-4-СП потужністю по 4 кВт (5 одиниць), що служать для опалювання адміністративних та побутових приміщень 1-го поверху.

Для нормального функціонування робочих ділянок необхідне своєчасне налагодження технологічного обладнання, постійний контроль за герметизацією вентиляційних мереж, газоочисним обладнанням.

До заходів по обмеженню забруднення навколишнього середовища відносять:

• обмеження на підставі дотримання  якості повітря на основі ГДК;

• обмеження через встановлення гранично допустимих скидів для підприємства, які забруднюють середовище;

• обмеження пов’язані з вибором і дотриманням екологічного оптимуму на основі аналізу витрат та збитку;

• обмеження на базі всестороннього аналізу якості довкілля з урахуванням комплексного співіснування живих організмів і виробництва.[8]

До гігієнічних нормативів допустимого вмісту хімічних і біологічних речовин в атмосферному повітрі населених місць (далі забруднюючих речовин) відносяться: граничне допустимі концентрації (ГДК), орієнтовні безпечні рівні діяння (ОБРД), коефіцієнти комбінованої дії (Ккд) сумісно присутніх речовин та встановлені на їх основі показники гранично допустимого забруднення (ГДЗ).

Гранично допустима концентрація (ГДК) забруднюючої речовини в атмосферному повітрі населених місць – це максимальна концентрація, при дії якої протягом усього життя людини не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність людини, не погіршується її самопочуття та санітарно-побутові умови життя.[16]

Це не досконалий метод обмеження за рахунок наступних причин:

1. постійно поглиблюються знання про негативний вплив забруднення;

2. постійне вдосконалення технічних засобів вимірювання та точності вимірювання;

3. ГДК не враховує можливі процеси перетворення конкретного забруднювача у більш токсичні сполуки;

4. не враховує синергізм та антогоїзм в забруднювачі;

5. токсичність забруднювача залежить від умов середовища, від клімату.

Для оцінки шкідливості забруднюючих речовин з ГДК встановлюють принципи:

• кожен забруднювач має свій поріг негативних дій;

• ГДК встановлюється не на людину, а на найбільш вразливі верстви населення;

• в основу формування ГДК повинні бути покладенні натурні спостереження за рослинами, за людьми;

• при оцінці ГДК потрібно враховувати віддалені наслідки, а не лише видимі патологічні зміни.

Орієнтовний безпечний рівень діяння (ОБРД) – це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовно безпечною при діянні на людину та приймається як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини в атмосферному повітрі населених місць.[1]

Відомості щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами TOB «Торговий дім «Керамік» наводяться на підставі звіту по інвентаризації викидів забруднюючих речовин.

Кількість джерел викидів, забруднюючих атмосферу на площадці цегельного заводу TOB «Торговий дім «Керамік» – 21, в тому числі 18 – організовані, 3 – неорганізовані.

Організовані викиди зазвичай проводяться із стаціонарних джерел. Їх характеризує велика висота труб (50100 м), а також значні концентрації і об’єми. Стаціонарне джерело забруднення – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти. До стаціонарних джерел забруднення можна віднести генератори, міні електростанції, газозварювальне обладнання (установки), які працюють на пальному при спаленні якого утворюються та викидаються в атмосферне повітря забруднюючі речовини або суміш таких речовин, що є об'єктом та базою оподаткування податком за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами.[28]

Усього на підприємстві існує 18 стаціонарних джерел викиду, які представлені у вигляді труб різної висоти, а саме труб інфрачервоного нагрівача, водонагрівача і тунельної печі та одного вентиляційного вікна. Порівняльна характеристика фактичних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та встановлені нормативи на викиди цих забруднюючих речовин більш детально наведені в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Порівняльна характеристика фактичних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами з встановленими нормативами на викиди

Номер джерела викиду

Найменування забруднюючої речовини

Фактичний викид

Норматив граничнодопустимого викиду

масова концентрація в газопиловому потоці, мг/м3

величина масового потоку в газах, що відходять, кг/год

масова концентрація в газопиловому потоці, мг/м3

величина масового потоку в газах, що

відходять, кг/год

7 19 (Труби інфрачервоного нагрівача)

Карбон (ІІ) оксид

71,25

0,033

250

>5

Нітроген (IV) оксид

83,01

0,049

500

>5

20 (Вентиляційне вікно)

Карбон (ІІ) оксид

67,900

0,00144

250

>5

Нітроген (IV) оксид

30,300

0,00072

500

>5

21 (Труба водонагрівача)

Карбон (ІІ) оксид

29,300

0,00036

250

>5

Нітроген (IV) оксид

94,300

0,00108

500

> 5

3–5 (Труби тунельної печі)

Карбон (ІІ) оксид

16,400

1,0368

250

>5

Нітроген (IV) оксид

11,800

0,774

500

> 5

Сульфур (IV) оксид

19,600

1,2456

500

>5

З даних таблиці 3.2. бачимо що масова концентрація в пило газовому потоці фактичного викиду не перевищує не один з нормативів граничнодопустимого викиду.

Неорганізовані викиди виявляються у вигляді надходжень токсикантів в атмосферу з виробничих приміщень підприємств. Концентрація і об’єм забруднюючих речовин менші, висота викиду невелика. Для неорганізованих джерел нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин не встановлюються. Регулювання викидів від цих джерел здійснюється шляхом встановлення вимог. Неорганізованими джерелами викидів можуть бути відкриті склади та підвали, місця завантаження чи розвантаження сировини, місця для збереження промислових відходів.

На даному підприємстві є 3 неорганізованих джерела викиду – це склад глини, приймальний бункер та пост зварки. Фактичні викиди забруднюючих речовин даними неорганізованими джерелами викиду наведені в табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Фактичні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря  неорганізованими джерелами

Найменування джерела викиду

Найменування забруднюючої речовини

Потужність викиду

г/сек

кг/год

1 (Склад глини)

Речовини у вигляді суспендованих твердих частинок

0,008

0,0288

2 (Приймальний бункер)

Речовини у вигляді суспендованих твердих частинок

0,0025

0,009

6 (Пост зварки)

Карбон (ІІ) оксид

0,0019

0,00684

Ферум (ІІІ) оксид (в перерахунку на ферум)

0,0122

0,04392

Хром шестивалентний (в перерахунку на хром (ІІІ) оксид)

0,00000444

0,000015984

Манган та його сполуки (в перерахунку на манган (IV) оксид) 

0,0004

0,00144

Нітроген (IV) оксид

0,0036

0,01296

Пост зварки являється періодичним неорганізованим джерелом забруднення, оскільки відноситься до допоміжного виробництва, а саме являє собою ремонт обладнання.

Загальний перелік видів та обсягів забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря на даному підприємстві

Таблиця 3.4

Перелік видів та обсягів забруднюючих речовин, які викидаються

в атмосферне повітря підприємством ТОВ «Торговий дім «Керамік»

Найменування забруднюючої речовини

Клас небезпеки

Фактичний обсяг викидів (т/рік)

Потенційний обсяг викидів (т/рік)

Порогові значення потенційних викидів (т/рік)

Карбон (ІІ) оксид

4

5,8635

5,8635

1,5

Ферум (ІІІ) оксид (в перерахунку на ферум)

3

0,0181

0,0181

0,1

Хром шестивалентний (в перерахунку на хром (ІІІ) оксид)

3

0,0000016

0,0000016

0,02

Манган та його сполуки (в перерахунку на манган (IV) оксид)

2

0,0009

0,0009

0,005

Речовини у вигляді суспендованих твердих частинок

3

0,103

0,103

3

Нітроген (IV) оксид

2

4,854

4,854

1

Сульфур (IV) оксид

3

0,174

0,174

1,5

Усього для підприємства

11,013501

11,013501

Проаналізувавши дані попередньо розглянутої таблиці можемо прийти до висновку що найбільш поширеними серед даних речовин є карбон (ІІ) оксид, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок, нітроген (IV) оксид та сульфур (IV) оксид. Інші забруднюючі речовини такі як хром (VІ) , ферум (ІІІ) оксид та марганець і його з’єднання відносяться до небезпечних забруднюючих речовин.

Узяття на державний облік об’єктів здійснюється якщо в їх  викидах присутня хоча б одна забруднююча речовина (або група речовин), потенційний викид якої рівний або перевищує величину, зазначену в переліку забруднюючих речовин та порогових значень потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік . Загалом потенційний викид – це максимальний загальний обсяг викидів забруднюючої речовини із стаціонарних джерел при роботі підприємства в режимі номінального навантаження технологічного обладнання, що передбачається проектно-кошторисною документацією.

Отже по даним таблиці ми можемо зробити висновок, що дане підприємство стоїть на державному обліку, оскільки значення двох речовин, а саме карбон (ІІ) оксиду і нітроген (IV) оксиду перевищують порогові значення потенційних викидів для взяття на державний облік.

3.2. Оцінка впливу викидів забруднюючих речовин на стан забруднення атмосферного повітря, що здійснюється за даними результатів розрахунків розсіювання

Оцінка впливу викидів забруднюючих речовин на стан забруднення атмосферного повітря на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Керамік» здійснюється за допомогою автоматизованої системи розрахунку забруднення атмосфери «ЕОЛ Плюс».

Автоматизована система розрахунку забруднення атмосфери «ЕОЛ Плюс» використовується для оцінки впливу шкідливих викидів підприємства на забруднення приземного шару атмосфери.

Система дозволяє розраховувати поля забруднень для точкової моделі джерела викиду шкідливих речовин з круглим і прямокутним гирлом труби, лінійної моделі, двох моделей майданного джерела (моделі ставка-відстійника і моделі джерела, що складається з безлічі одиночних точкових джерел, розташованих близько один від одного, з однаковими значеннями конструктивних і технологічних характеристик). За бажанням користувача при оцінці впливу проектованих підприємств на забруднення атмосфери розрахунок проводиться з урахуванням фонових (існуючих) концентрацій.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря відбувається при роботі тунельної печі, зварювального посту, від приймального бункеру, складу глини.

Аналіз розрахунків розсіювання забруднюючих речовин в атмосферному повітрі виконується згідно вимог п.4Л ГОСТ 17.2.3.0278 «Охрана природы. Атмосфера», а також підприємства, для яких встановлені нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу, повинні організовувати систему контролю за дотриманням нормативів ГДВ.

Визначено доцільність проведення розрахунку розсіювання забруднюючих речовин в атмосферному повітрі на ЕОЛ згідно ОНД–86.

Доцільність проведення розрахунку забруднення атмосфери на ЕОЛ визначається умовами: де Ф = 0,01 *Н при Н> 10м, Ф = 0,1 *Н при Н<10м,

М/ГДК>Ф,

де М (г/с) – сумарне значення викиду від усіх джерел підприємства;

ГДК (мг/м2)  максимальна гранично допустима концентрація;

Н (м) – середньозважена по підприємству висота джерел викидів.

Результати визначення доведені у таблиці 3.5:

Таблиця 3.5

Доцільність проведення розрахунку розсіювання забруднюючих речовин в атмосферному повітрі на ЕОЛ

Найменування забруднюючої

речовини

Доцільність

проведення

розрахунків

розсіювання

/так чи ні/

М/ГДК>Ф

Ферум (ІІІ)оксид (в перерахунку на ферум)

Ні

Манган та його з'єднання (в перерахунку на діоксид мангану)

Ні

Хром (VI) (в перерахунку на триокис хрому)

Ні

Нітроген (IV)оксид

Так


Продовження табл.3.5

Сульфур (IV) оксид

Так

Карбон (ІІ) оксид

Ні

Пил неорганічний

Ні

Для площадки розрахунок забруднення атмосферного повітря виконано в умовній системі координат з кроком розрахункової сітки 50м, з центром: 150, 150м.

Карти розсіювання нітроген (IV)оксиду і сульфур (IV) оксиду наведені в Додатку 8.

Як виявив розрахунок приземної концентрації забруднюючих атмосферу речовин на існуючий стан, долі приземної концентрації речовин не перевищують ГДК (ОБРВ) атмосферного повітря як на межі, так і поза межами ССЗ, по всім забруднюючим речовинам, на всіх розрахункових точках, що відповідає пункту 5.4. «Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів». В межах СЗЗ житлові забудови відсутні.


РОЗДІЛ 4.

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1. Екологічні та соціально – економічні результати природоохоронних заходів

До природоохоронних заходів належать всі види господарської діяльності, що спрямовані на зменшення і ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище. Це будівництво і експлуатація очисних споруд, розвиток маловідходних і безвідходних технологій, охорона та відтворення флори та фауни, охорони надр, боротьба з ерозією грунтів, розміщення підприємств, господарств, транспортної мережі з урахуванням екологічних вимог.

Комплекс природоохоронних повинен забезпечувати максимальний загальноекономічний ефект, складовим якого є екологічний і соціально-економічний результат.

Екологічний результат природоохоронної діяльності зумовлюється зменшенням негативного впливу на навколишнє середовище і виявляється у зменшенні обсягів забруднюючих речовин, що потрапляють у біосферу, збільшенні кількості і поліпшенні якості придатних до використання земельних, лісових, водних, біологічних та інших природних ресурсів.[9]

Соціально-економічні результати ґрунтується на економії або запобіганні втрати природних ресурсів, живої і машинної праці у всіх сферах економіки, а також у сфері особистого споживання і передбачають:

  1.  підвищення екологічного комфорту проживання, умов життєдіяльності населення, збільшення національного багатства та добробуту;
  2.  поліпшення фізичного стану людини і зниження захворюваності, збільшення тривалості життя;
  3.  задоволення нематеріальних потреб людини;
  4.  підтримання екологічної рівноваги;
  5.  створення сприятливих умов для зростання творчого потенціалу особистості, підвищення рівня її свідомості.

Економічне обслуговування природоохоронних заходів вимагає підходу, що передбачає обов’язкове урахування зовнішніх факторів:

а) повне охоплення всіх соціальних, екологічних і економічних результатів у різних сферах народного господарства, як найближчим часом, так і в перспективі;

б) врахування фактора часу при оцінці витрат і результатів природоохоронних заходів;

в) міжгалузевий підхід з урахуванням необхідності економії витрат і забезпечення найбільш ефективного використання природних ресурсів у масштабі території що розглядається.

Загальний ефект природоохоронних заходів проявляється:

  1.  у сфері матеріального виробництва – приростом обсягу прибутку або зменшенням собівартості продукції;
  2.  у невиробничий сфері – економією витрат та виконаних робіт і надання послуг;
  3.  у сфері особистого споживання – скороченням витрат особистих коштів населення. Спричинених забрудненням навколишнього середовища.

Економічне обґрунтування екологічних програм спирається на зіставлення економічних результатів від провадження природоохоронних заходів з витратами на їх здійснення. Умовою проведення розрахунків економічної ефективності витрат на природоохоронні заходи є вибір варіантів у межах однієї території, де досягається однакова якість навколишнього середовища.[18]

Зараз існує велика кількість показників оцінки економічної ефективності. Найчастіше використовуються показники абсолютної та порівняльної ефективності. Абсолютна ефективність показує у скільки разів результат перевищує витрати на проведення природоохоронної діяльності. Доцільність здійснення природоохоронних заходів визначається за результатами порівняння цього показника з рівнем загальної рентабельності господарської діяльності.

Результат (ефект) визначається як приріст економічної оцінки продукції, ресурсу або як приріст чистого доходу, зниження собівартості виробництва продукції.

Порівняльні варіанти повинні відповідати вимогам щодо умов праці, технічних та економічних показників, комплексного використання відходів, вторинних ресурсів тощо, передбаченим нормативними документами. Цей показник може бути визначений як чистий економічний ефект.[2]

Чистий економічний ефект природоохоронних заходів визначається з метою техніко – економічного обґрунтування вибору найкращих варіантів, які різняться між собою за впливом на навколишнє середовище, а також за впливом на виробничі результати галузей та суб’єктів господарської діяльності, як тих, що здійснюють ці заходи, так і суміжних з ними. Визначення чистого економічного ефекту природоохоронних заходів ґрунтується на порівнянні витрат на їх здійснення з досягнутим завдяки цим заходам результатом.

Економічний результат природоохоронних заходів найчастіше визначається за величиною економічних збитків, яких завдяки цим заходам вдалося уникнути, та величиною додаткового доходу від повторного використання знешкоджених речовин або іншої продукції у випадку, коли природоохоронні заходи мають багатоцільову спрямованість, тобто:

Р = У пр + ∆Д ,                                                 (4.1)

де  Р – результат природоохоронних заходів;

    У пр  – величина економічних збитків;

    ∆Д – величина додаткового доходу.

Розрізняють чистий та очікуваний економічний ефект природоохоронних заходів.

Чистий економічний ефект визначається для здійснення цільових заходів на основі порівняння фактичних витрат і фактично досягнутого результату при реалізації проекту.

Очікуваний економічний ефект розраховується по етапах розробки прогнозів, програм, проектів, створенню нової природоохоронної техніки, виробництва екологічно чистої продукції на основі багатоваріантного аналізу очікуваних витрат і результатів з метою вибору оптимального, який забезпечує одержання максимального економічного ефекту при додержанні чинних вимог до якості навколишнього середовища.[20]

Поточні витрати, результат і чистий економічний ефект, як правило, за один рік. Інколи є необхідність визначення загального порівняльного ефекту. Тоді слід, сприймати в розрахунках не приведену, а загальну суму капітальних витрат, а от річні поточні витрати та щорічний результат – дисконтувати відповідно до того, як це було запропоновано при визначенні абсолютної економічної ефективності. При цьому слід мати на увазі, що внаслідок мікроекономічних умов відбувається зміна вартості, отже для таких розрахунків необхідно також додатково використовувати економічні інструменти приведення грошових показників до порівняльного виду.

4.2. Соціально-економічні збитки від забруднення навколишнього середовища та їх форми

Стрімке вторгнення людини у природні процеси, її вплив на навколишнє середовище в ході науково – технічного прогресу набули глобального характеру і можуть привести до незворотних наслідків, якщо не вживати заходів щодо їх знешкодження і ліквідації причин порушень навколишнього природного середовища.[17]

Розв’язуючи конкретні виробничі завдання по задоволенню своїх потреб, людина активно змінює природу, в більшості випадків негативно впливає на її різноманітну природу походження, а також рівновагу компонентів, справляє зворотну дію, приводить до порушення стану еколого – економічних систем.

Масштаби впливу досягли таких розмірів, що під загрозу поставлене саме життя на планеті.

Отже, за способом впливу на природу порушення навколишнього природного середовища можна класифікувати як:

  1.  природні
  2.  антропогенні

Особливо небезпечні порушення – це антропогенні. Небезпека антропогенного впливу на стан навколишнього середовища полягає не стільки в масштабах цього впливу, скільки у концентрації діяльності, а відповідно і тих порушень, що виникають в навколишньому середовищі на обмеженій території з великою щільністю населення.

За масштабами впливу порушення навколишнього природного середовища поділяються на:

  1.  глобальні;
  2.  регіональні;
  3.  локальні.

По типу діяльності людини порушення навколишнього природного середовища класифікується на:

  1.  організаційні недоліки;
  2.  технологічні недоліки;
  3.  експлуатаційні недоліки.

Приклади :

  1.  недисциплінованість, безвідповідальність керівників;
  2.  недосконалість технологій виробництва та приладів;
  3.  втрати при транспортуванні та переробці.

Основні причини порушень :

  1.  безгосподарне використання природних ресурсів;
  2.  забруднення ґрунтів і водойм стоками;
  3.  безграмотне застосування мінеральних добрив;
  4.  велике антропогенне навантаження на окремі території підприємств.

Основні джерела порушень навколишнього природного середовища :

  1.  атомна енергетика;
  2.  хімічна промисловість;
  3.  сільське та лісове господарство;
  4.  побутові та комунально – побутові відходи;
  5.  газопереробна промисловість.

Збитки виникають внаслідок :

  1.  зміни кількості та якості природних ресурсів;
  2.  зміни зовнішніх умов технологічних процесів;
  3.  зменшення обсягів використання природних факторів;
  4.  погіршення умов здоров’я фізичних осіб;
  5.  погіршення умов ведення особистого господарства;
  6.  наявність витрат на запобігання та ліквідацію негативних наслідків – економічні збитки;
  7.  несприятливі зміни стану навколишнього середовища.

Економічні збитки складають екологічні витрати виробника.

За характером дії, ступенем визначеності, проявом у часі еколого- економічні збитки поділяються на:

  1.  фактичні;
  2.  прогнози;
  3.  попередження.

Збитки, яких зазнає суспільство від порушень навколишнього середовища можна класифікувати:

За галузями народного господарства:

  1.  збитки промислові;
  2.  збитки сільського господарства;
  3.  збитки комунальних підприємств;
  4.  збитки оздоровчих закладів;
  5.  інші.

За компонентами навколишнього середовища – водними, земляними, атмосферними, лісовими ресурсами.

За елементами процесу праці (предмети праці, знаряддя праці, самі робітники – трудові ресурси).[27]

Межі між економічними збитками та їх формами дуже умовні. Проте в кінцевому результаті, будь-якій формі порушень навколишнього природного середовища можна дати вартісну оцінку або принаймні матеріальну оцінку. Наприклад, втрати сільського господарства від забруднення навколишнього природного середовища можуть проявлятися у зниженні урожайності, продуктивності худоби, тощо.

На землях, забруднених пилом, урожайність сільськогосподарських культур знижується на 15 – 20 %, а термін служби устаткування (техніки) знижується на 20 – 30 %.

Отже, економічні збитки проявляються в багатьох формах на всіх рівнях народного господарства.

Під економічним збитком від деградації навколишнього середовища розуміється грошова оцінка негативних змін у навколишньому середовищі в результаті її забруднення якості і кількості природних ресурсів, а також наслідків таких змін. Екологічний збиток і його наслідки можуть виявлятися у всіляких видах і областях: погіршення здоров'я людини через споживання забрудненої води і забруднення повітря (соціальний збиток), зниження врожайності в сільському господарстві на забруднених викиду промисловості землях, зменшенням термінів служби устаткування через корозію металів тощо. Звичайно при зміні збитку природі спочатку виявляються зміни погіршення в натуральних показниках, а потім дається їх екологічна оцінка.

Існує декілька підходів щодо визначення збитків (в основному пов’язаних із забрудненням) від порушень стану навколишнього природного середовища. В них із різним ступеня повноти враховуються витрати, що виникають внаслідок забруднення середовища та негативних змін його стану.

Пропонуються різні способи і методи розрахунків в натуральному вираженні, наводяться деякі залежності між ступенем забруднення середовища і розміром шкоди, заподіяної цим явищем. Однак грошовий вираз збитків визначається досить суперечливо:

  1.  одні пропонують визначати за витратами валової продукції;
  2.  інші – за приведеними витратами на заходи по ліквідації наслідків продукції, що витрачається;
  3.  треті – за зміною економічної оцінки ресурсу;
  4.  можна також розраховувати за балансовою вартістю пошкоджених фондів та об’єктів, здійснивши розрахунки за таксами та встановленими тарифами.

Проте майже в усіх випадках недостатньо уваги приділяється визначенню ефективності здійснення природоохоронних заходів. При визначенні економічних збитків треба пам’ятати, що не можна соціально – економічні збитки зводити лише до матеріальних, бо це не реальні матеріальні блага, не створена вартість, а матеріальні блага і вартість, які не можуть бути створені в результаті погіршення стану навколишнього природного середовища.

Виходячи з цього, під еколого-економічними збитками слід розуміти різницю між суспільним соціальним продуктом, який міг би бути одержаний на основі раціонального використання природного середовища, і сукупним суспільним продуктом, одержаним при допущених порушеннях навколишнього середовища. Саме недодержаний сукупний продукт суспільство змушене компенсувати.[12]

Визначення еколого-економічних збитків може здійснюватись за такими напрямками:

  1.  прямі розрахунки втрат (метод контрольних районів);
  2.  непряма емпірична оцінка (за методиками, що  затверджуються у встановленому порядку);
  3.  аналітичний (статистичний) метод;

Можна використовувати методи, однак слід мат на увазі, що отримані за різними методиками розрахункові дані не завжди порівнювані. Прямі розрахунки еколого-економічних збитків можна у загальному вигляді здійснити.

Статичні методи розрахунку збитків ґрунтуються на кореляційно – регресивному аналізі впливу чинників, в тому числі і забруднення навколишнього природного середовища, на досліджувані показники.

Важливим аспектом здійснення є інформаційне забезпечення.

Емпірично оцінка збитків від забруднення атмосферного повітря здійснюється за такою формулою :

У атм = у * φ * М *G ,                                        (4.2.)

де   У – константа, що показує розмір шкоди, завданої при надходженні в навколишнє природне середовище 1т умовної забруднюючої речовини, грн./ умовну тону;

φ – коефіцієнт розсіювання домішок, який залежить від фракційного складу і швидкості осідання часток;

М – порівнювана маса усіх забруднюючих речовин, що надходять в навколишнє природне середовище;

Gкоефіцієнт, відносної небезпеки забруднення атмосфери в межах окремих територій.

Витрати, спрямовані на компенсацію збитків – непродуктивні, а спрямовані на попередження економ – екологічних збитків –продуктивні.

Перші витрати «пасивні», другі – «активні». Добре, якщо активні випереджають пасивні.

Відношення збитків (У) від порушень навколишнього природного середовища у вартісному виразі до всього створюваного суспільного продукту (ССП) показує рівень розвитку охорони навколишнього природного середовища, а також – обсяги негативного впливу виробничої діяльності на природу (К).

К = У/ ССП                                               (4.3.)

В ідеалі  К = 0. Це стане можливим, коли будуть створені принципово нові екологічні технології.

В основу методики визначення екологічних збитків може бути покладена економічна оцінка природних ресурсів.

Отже, загальний розмір екологічних збитків, його точний прогноз у майбутньому абсолютно необхідний для визначення коштів, необхідних для здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища як в цілому в країні, так для оцінки раціонального природокористування на окремо взятому підприємстві.

4.3. Розрахунок платежів за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

Економічні збитки від викидів забруднюючих речовин у атмосферу, який визначається у грошовому вигляді, розраховуються згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 р. № 303 «Порядок встановлення збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» та Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.03 р. № 402 «Про внесення змін у додаток 1 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору».

Плата за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення компенсує економічні збитки від негативного впливу забруднення атмосферного повітря на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства, сільгоспугіддя та ін.

Розмір плати визначається за формулою:

,                                         (4.4)

де – базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 тони забруднюючої речовини, грн;

– обсяг викиду і-тої забруднюючих речовин у тонах, т;

– коригувальний коефіцієнт, який враховує чисельність жителів населеного пункту, 1,2.

– коригувальний коефіцієнт, який враховує народногосподарське значення населеного пункту, 1,25.

Зазначаються: клас небезпечності, орієнтовно-безпечний рівень впливу сполук (мг/м3), концентрація забруднюючих речовин (мг/л), клас небезпеки відходів та рівень небезпечності відходів.

Для обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентних ламп. За потреби кількість рядків розділів може бути збільшена. Заповнюються у разі подання уточнюючого розрахунку, що містить виправлені показники.

Таблиця 4.1

Розрахунок суми збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення за 2011 рік

Назва  речовини

Викид, т/рік

Кн.×Кф

Норматив плати,(грн/т)

Сума, (грн.)

Карбон (ІІ) оксид

5,8635

1,69

3

29,727945

Метан

0,00364

1,69

4,5

0,027682


Продовження таблиці 4.1

Ферум (ІІІ) оксид (в перерахунку на ферум)

0,0181

1,69

13

0,397657

Хром шестивалентний (в перерахунку на триокис хрому)

0,0000016

1,69

2147

0,005805

Марганець та його з'єднання (в перерахунку на діоксид марганцю)

0,0009

1,69

633

0,962793

Речовини у вигляді суспендованих твердих частинок

0,103

1,69

3

0,52221

Нітроген (IV) оксид

4,854

1,69

80

656,2608

Сульфур (IV) оксид

0,174

1,69

80

23,5248

Всього

11,017142

711,43

Примітка: Кнас = 1,35 - коефіцієнт, що враховує чисельність жителів;

Кф =1,25 - коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення.

Кнас × Кф = 1,35 ×1,25 = 1,69

Результати розрахунку суми збору за збиток нанесений викидами в атмосферу забруднюючих речовин підприємством протягом 2011 року наведено в таблиці 4.1. Сума оплати за збиток нанесений викидами забруднюючих речовин в атмосферу протягом року становить 711грн. 43коп.

Заповнюються у разі подання уточнюючого розрахунку, що містить виправлені показники, та у разі зазначення уточнених показників у складі звітного або нового звітного розрахунку за будь-який наступний податковий період, протягом якого платником були самостійно виявлені помилки, а також у разі зазначення уточнених показників у складі звітного або нового звітного розрахунку за будь-який наступний податковий період, протягом якого платником були самостійно виявлені помилки.

Відповідно до підпункту «б» пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Збір за забруднення навколишнього природного середовища (далі – збір) є одним із небагатьох зборів, що сплачує переважна більшість суб'єктів господарювання. Адже платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

4.3.1. Розрахунок екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

Одним із численних нововведень Податкового кодексу України є прихід загальнодержавного екологічного податку на заміну колишньому збору за забруднення навколишнього природного середовища. В Україні з січня 2012 року змінено екологічний податок, його ставки, а також механізм його сплати.

Екологічним податком передбачено значне поетапне зростання ставок податку. Так, наприклад, ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення поступово збільшуватимуться, і з 1 січня 2014 року зростуть у 15  разів порівняно з діючими наприкінці 2010 року.

Суми податку обчислюються платниками податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Податкового кодексу України (йдеться про суб’єктів, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива), та податковими агентами самостійно щокварталу, тобто без застосування принципу наростаючого підсумку, за формулами, закріпленими у ст. 249 Кодексу.

Крім того, Кодексом зменшено кількість коригуючих коефіцієнтів, що застосовувались раніше, наприклад, коефіцієнтів, що встановлюються в залежності від чисельності мешканців населеного пункту або від народногосподарського значення населеного пункту, а також регіонального (басейнового) коригуючого коефіцієнта.

Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Пвс), обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів викидів, ставок податку за формулою:

,                                                (4.5)

де Мі - фактичний обсяг викиду і-тої забруднюючої речовини, т;

Нпі - ставки податку в поточному році за тонну і-тої забруднюючої речовини у гривнях з копійками.[28]

За цією формулою проведемо обчислення суми збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення за 2011 рік за екологічним податком, отримані результати наведені в табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Розрахунок суми збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення за 2011 рік за екологічним податком

Назва  речовини

Викид, т/рік

Норматив плати,(грн/т)

Сума, (грн.)

Карбон (ІІ) оксид

5,8635

46

269,721

Метан

0,00364

69

0,25116

Ферум (ІІІ) оксид (в перерахунку на ферум)

0,0181

199

3,6019

Хром шестивалентний (в перерахунку на триокис хрому)

0,0000016

32779

0,0524464

Марганець та його з'єднання (в перерахунку на діоксид марганцю)

0,0009

9664

8,6976

Речовини у вигляді суспендованих твердих частинок

0,103

46

4,738

Нітроген (IV) оксид

4,854

1221

5926,734

Сульфур (IV) оксид

0,174

1221

212,454

Всього

11,017142

6426,25

Порівнявши загальну суму збору за забруднення, яка становила 711 гривень та суму збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення за екологічним податком,яка склала 6426 гривень, за 2011 рік, можна зробити висновок, що розмір платежу зріс в дев’ять  раз, і це ще не кінець, оскільки на даний момент норматив плати за забруднення збільшили лише на заплановані 50 відсотків, від ставок, передбачених статтями 243 – 246 Податкового кодексу України.[28]

4.4. Економічні стимули ефективного використання природних ресурсів.

Економічні методи (стимули), які могли б змусити підприємства і суспільство в цілому піклуватись про охорону навколишнього середовища і зменшення збитків, поки не використовуються достатньо. Так, наприклад, ті мізерні кошти, що виділяються на здійснення природоохоронних заходів, підприємствам невигідно спрямовувати на охорону довкілля, оскільки в результаті проведення природоохоронних заходів підвищується собівартість продукції, зростає обсяг основних фондів (природоохоронного значення) та збільшується потреба в обігових коштах.

Найголовнішою передумовою ефективного використання економічних важелів стимулювання природоохоронної діяльності є той факт, що результат негативного антропогенного впливу на стан природного середовища має економічні наслідки для основної господарської діяльності.

Між цими двома процесами (природоохоронна і господарська діяльність) існує пряма та зворотна залежності. Тим самим обидва результати – екологічний і економічний – відбиваються на прибутках підприємства і впливають на розміри виробничих і природоохоронних фондів суб’єктів господарювання, і власне кажучи, є двома сторонами одного процесу виробничої та господарської діяльності.

За використання ресурсів, як правило, встановлюється плата, розміри якої визначені тарифами. Також встановлюються збори за забруднення, що знімаються з підприємств – забруднювачів навколишнього середовища. Ці стягнення за своєю сутністю носять податковий характер і повинні бути такими, щоб спонукати об’єкт господарювання до використання коштів на впровадження природоохоронних заходів, замість того, щоб заплатити штрафи.Зменшення забруднення довкілля повинно бути вигідним підприємству до того часу, поки природоохоронні витрати будуть меншими від плати за забруднення.

Платежі за забруднення навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів виконують такі функції:

  1.  перенесення економічного тягаря збитків, пов’язаних із забрудненням навколишнього природного середовища на ті суб’єкти господарювання, що спричиняють ці збитки (вилучення частини прибутку, який отримано завдяки експлуатації навколишнього середовища і компенсація збитків, що завдаються цією експлуатацією);
  2.  узгодження розміру прибутків і фондів матеріального заохочення з ефективністю природоохоронної діяльності;
  3.  спонукання підприємства до зниження збитків (а відповідно і негативного техногенного навантаження на природне середовище) шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і обслуговування природоохоронних об’єктів, придбання обладнання та приладів по знешкодженню забруднюючих речовин.

Щоб забезпечити ефективність природоохоронної діяльності, більшу увагу слід приділяти орієнтації економічних інтересів природо користувачів на охорону і раціональне використання природних ресурсів. У цьому випадку усувається суперечність між відомими підходами окремих підприємств та інтересами решти суспільства.[30]

Але чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. Наприклад, штрафні санкції не вирішують зазначеної проблеми – підприємствами на сьогодні вигідніше платити штрафи, ніж споруджувати очисні споруди, оскільки суми штрафів нижчі, ніж затрати на природоохоронні заходи.

Штраф – покарання винного, а не відшкодовування збитків, завданих природному середовищу. Суттєвим недоліком штрафних санкцій є також обмежений характер їх дії. Заплатив штраф раз, а порушення триває.

Певний інтерес викликає концепція компенсаційних платежів, згідно з якої підприємство за заподіяну шкоду повинно сплачувати компенсацію, розмір якої відповідає витратам на відшкодовування збитків. Але компенсаційні платежі також не здатні підвищити ефективність природоохоронних заходів, хоча б тому, що вони безсистемні, тоді як природоохоронна діяльність вимагає регулярних підрахунків, оскільки охорона природи – неперервний процес. Вони не враховують зміни вартісних оцінок у часі. Компенсаційні платежі сплачуються сьогодні,  а відшкодування буде проведено завтра, хоча самих збитків було завдано ще вчора.

Іншою поширеною концепцією регулювання охорони природного середовища та раціонального використання природних ресурсів є теорія платності.

Але плата за природні ресурси за своїми функціями не може вирішити весь комплекс проблем. Ціноутворення повинно взаємодіяти з іншими економічними важелями управління – госпрозрахунком, фінансуванням, економічним стимулюванням, податковою та бюджетною політикою держави.

На сучасному етапі розвитку економіки можна виділити такі елементи економічного механізму регулювання природоохоронної діяльності:

  1.  плата за природокористування;
  2.  системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності;
  3.  плата за забруднення навколишнього середовища;
  4.  створення ринку природних ресурсів;
  5.  удосконалення системи ціноутворення з врахуванням екологічних факторів;
  6.  створення екологічних фондів;
  7.  екологічне програмування;
  8.  торгівля ліцензіями;
  9.  платежі за заставу;
  10.  екологічне страхування.

Комплекс природоохоронних заходів і екологічних програм має, перш за все, відповідати інтересам охорони довкілля і здоров’я людини та забезпечувати максимальний загальноекономічний ефект, складовими якого є екологічний і соціально – економічні рівні природоохоронної діяльності. Тобто, одночасно з економічним результатом господарювання – задоволення потреб людей в умовах життєдіяльності і забезпечення належного рівня якості навколишнього середовища. А разом вони сприятимуть підвищенню життєвого рівня населення, підвищенню ефективності суспільного виробництва, збільшення добробуту і національного багатства країни.

Екологічна оцінка стану навколишнього природного середовища передбачає розгляд таких основних критеріїв:

  1.  зменшення негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище;
  2.  збільшення кількості і поліпшення якості придатних до використання природних ресурсів;
  3.  покращення умов праці та проживання;
  4.  збільшення виробництва екологічно чистого прибутку;
  5.  зниження собівартості виробництва продукції;
  6.  підвищення матеріального добробуту населення.

Оцінка стану навколишнього природного середовища, результативності охорони природних ресурсів має особливості в різних регіонах. Тому для об’єктивної оцінки стану природного навколишнього середовища, для порівняння витрат на природоохоронні заходи необхідно вводити комплексні територіальні кадастри природних ресурсів як систему відомостей про правовий режим, поділ на групи, категорії, зони, що характеризують кількісний та якісний стан природних ресурсів та їх економічну оцінку.

Багато видів природних ресурсів є не лише предметом праці, але і її результатом. До того ж, як предмет праці одні і ті ж самі природні ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їх використання не однаковий. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

Поряд з грошовою оцінкою суспільство може розраховувати, які потрібно понести витрати для придбання тих чи інших елементів навколишнього середовища.

Отже, для проведення економічної оцінки природних ресурсів на освоєння і підтримку об’єктів господарювання можуть бути використані декілька підходів:

  1.  Затратний підхід.
  2.  Результатний підхід.
  3.  Рентний підхід.
  4.  Відтворювальний підхід.
  5.  Енергетична оцінка природних ресурсів.
  6.  Затратно-збитковий підхід.

Переваги затратно-збиткового підходу:

  1.  дозволяє частково або повністю відшкодувати економічні збитки від забруднення навколишнього середовища;
  2.  враховує реальні фінансово-економічні особливості регіону;
  3.  забезпечує високий стимулюючий ефект.

Під екологічною оцінкою землі розуміють оцінку якості землі, як основного засобу виробництва. Для цього використовується рентний підхід. Не тільки оцінка стосовно родючості землі, а і відношенню до ринків збуту продукції.

Згідно з чинним законодавством плата за використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх використання.

Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдження, якості, можливості  відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місця знаходження, можливості переробки і утилізації відходів.

В Україні затверджено інструкції та відповідності офіційної методики про порядок обчислення і сплати платежів за спеціальне використання надр і корисних копалин.

Плату за спеціальне використання природних ресурсів вносять:

  1.  суб’єкти підприємницької діяльності;
  2.  суб’єкти діяльності, до складу яких входять структурні підрозділи.

Так, наприклад, інструкція про порядок обчислення та внесення платежів за спеціальне використання водних ресурсів та живих ресурсів при здійсненні спортивного та любительського рибальства за умови їх спеціального використання.

Виробнича діяльність при переході до ринкових відносин має орієнтуватись на створення системи платності природокористування і системи оподаткування природо користувачів. В той же час система платежів за природокористування повинна стимулювати ефективність експлуатації природних ресурсів і забезпечити розширене відтворення природо-ресурсного потенціалу.

Певною мірою встановлення щільного режиму використання природних ресурсів виконує функції екологічного податку.

Серед платежів можна виділити два типи:

  1.  за право використання природних ресурсів;
  2.  на відтворення і охорону природних ресурсів.

Плата за право використання призначається для власника природного ресурсу і пов’язана з вилученням абсолютної ренти.

Платежі на відтворення і охорону природних ресурсів – це компенсація затрат природних ресурсів у процесі виробництва. Слід відрізняти плату за природні ресурси і орендну плату, що встановлюється як механізм регулювання відносин власності на природні ресурси.


Розділ 5.

ОхоронА праці

5.1. Законодавче регулювання питань охорони праці в Україні

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

В зв'язку з прийняттям багатьох нормативних державних документів за останнє десятиріччя Президент України підписав Закон України "Про охорону праці". Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності на належні, безпечні і зборові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони пращ в Україні.[19]

Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є:

  1.  пріоритет життя і здоров'я працівників повної відповідальності роботодавця за створення належних і здорових умов праці:
  2.  соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
  3.  проведення навчання, професійної підготовки і підвищення інформування населення, кваліфікації працівників з питань охорони праці.

Велику увагу приділено в Законі гарантіям прав громадян на охорону праці, статті 5-12 організації охорони праці, статті 13-24.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України. Вона спрямована на створення належних безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням і базується на наступних принципах, задекларованих у Законі України "Про охорону праці":

- пріоритет життя й здоров'я працівників відносно результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм із цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної й соціальної політики, досягнень у галузі науки й техніки та охорони довкілля;

- соціальний захист працівників, повне відшкодування заподіяної шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- установлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки й підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій та об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва й проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Державний комітет із нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці), Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Навчально-інформаційний центр при Держнаглядохоронпраці.[19]

В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних досліджень займаються також Державний науково-дослідний інститут (НДІ) техніки безпеки хімічних виробництв. Український НДІ пожежної безпеки, Інститут медицини праці, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки та гігієни праці. В усіх обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

З 1994 року з метою оперативного ознайомлення фахівців з охорони праці, науковців, викладачів, широкого загалу працівників із новими нормативно-правовими актами з охорони праці, досягненнями науковців та досвідом виробничників видається щомісячний журнал "Охорона праці". Держнаглядохоронпраці організовано через видавництво "Основа" тиражування нормативно-правових актів, наочних посібників, навчальної та іншої літератури з охорони праці.[19] Створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з питань охорони праці з перспективою їхнього подальшого об'єднання в єдину автоматизовану інформаційну систему Держнаглядохоронпраці.

Законодавство про охорону праці складається із Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України, "Основ законодавства України про охорону здоров'я", Законів України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про пожежну безпеку", "Про дорожній рух", "Про цивільну оборону", інших законодавчих і нормативних актів (положень, правил, норм, стандартів, вказівок тощо)

Основні права громадян на охорону праці проголошені Конституцією України, прийнятою Верховною Радою України 28. 06. 1996 року.

У статті 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці...". "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням щотижневих днів відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, а також установленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У ст. 46 Конституції України вказано [19]: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника...", а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозалежних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.                     

Основоположним законодавчим документом щодо реалізації вказаних прав громадян є Закон України "Про охорону праці" (Закон у новій редакції набрав чинності з 17 грудня 2002 р.). Цей Закон містить преамбулу та дев'ять розділів: І – "Загальні положення", II – "Гарантії прав на охорону праці", Ш –"Організація охорони праці", IV – "Стимулювання охорони праці", V – "Нормативно-правові акти з охорони праці", VI – "Державне управління охороною праці", VII – "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці", VIII – "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці".[19]

У Кодексі законів про працю основними розділами, присвяченими охороні праці, є наступні: "Охорона праці", "Гарантії і компенсації", "Праця жінок", "Праця молоді", "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю". У ньому конкретизовані нормативні положення Закону "Про охорону праці" та інших чинних законів. У розділі "Охорона праці", зокрема вказується, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємство) створюються здорові і безпечні умови праці, і ідо це покладається на роботодавця. Він має – впроваджувати ефективні сучасні засоби охорони праці, які запобігають виробничому травматизму й профзахворюванням. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.[22]

З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України "Про охорону праці" та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості суб'єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

Суспільно-політичні та соціально-економічні реформи, що здійснюються в нашій країні, не можуть бути ефективно реалізовані без докорінних змін у сфері праці. Безпечні умови виробництва стоять поруч з такими суспільними потребами людини, як харчування, житло, одяг, лікування, екологічно чисте середовище тощо. Проблема створення нешкідливих та безпечних умов праці існувала в Україні давно, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 15–20 років тому на виробництві щорічно гинуло близько 4 тисяч чоловік – в 1,6 рази більше, ніж тепер. Замовчування цієї гіркої істини внаслідок секретності, що панувала в системі, породжувало благодушність і халатність тих, від кого залежало її вирішення, відводило громадськість від необхідності піднести свій голос на захист професійної безпеки.[26]

І на сьогодні у нас імовірність травматизму та професійних захворювань у 5-8 разів вище, ніж в інших промислове розвинутих країнах ЄС. Стан охорони праці залишається незадовільним. Проблема виробничого травматизму є дуже гострою – щорічно на виробництві травмується близько 50 тис. чоловік, з них 1,5 тис. гинуть, понад 3,5 тис. отримують професійні захворювання. Через непрацездатність щорічно втрачається 2,5–3 млн. людино-днів, середня важкість травми досягла 25,1 людина на дні непрацездатності. Однак і ці показники не дають достатньо об'єктивної картини, оскільки не слід забувати, що їх ми маємо за умов систематичного спаду виробництва.[31]

5.2. Аналіз умов праці на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Керамік»

Аналіз практичної діяльності свідчить про потенційну небезпеку будь-якого виду праці. Потенційність полягає у прихованому, неявному характері її прояву за певних, нерідко важко передбачуваних умов. Сутність небезпеки полягає в тому, що можлива така дія на людину, що призводить до травм, захворювань та інших небажаних наслідків. Небезпека діяльності залежить від багатьох чинників i може бути кількісно оцінена таким поняттям, як ризик, тобто вірогідністю завдання тiєї або іншої шкоди здоров'ю людини.

Умови праці - це сукупність факторів виробничої обстановки, що впливають на працездатністъ i здоров'я людини в процесі праці. Охорона праці розглядає лише виробничі умови праці. Виробничі умови праці поділяються на наступні групи: загальні, технічні, умови безпеки, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні.

Загальні умови праці характеризуються режимом праці й відпочинку, станом виробничих і побутових приміщень, організацією й оснащенням робочих місць та зон відпочинку, забезпеченням харчуванням, спецодягом та спецвзуттям. Технічні умови праці визначаються техічним piвнем i станом засoбiв праці та досконалістю технологічних процесів. Найважливіші показники технічних умов праці - рівень механізації, автоматизації, комп'ютеризації виробництва, частка ручної праці.

Умови безпеки визначаються ступенем безпеки виробничого устаткування, обладнання та виробничих процесів, їхньою відповідністю  вимогам безпеки. Основні показники умов безпеки - рівень аварійності, piвні нещасних випадків i професійних захворювань.

Санітарно-гігієнічні умови праці характеризуються станом повiтряного середовища робочої зони, рівнями шуму, вібрації, випромінювань, освітленістю, благоустроєм i утриманням території, лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо. Показниками тут слугують стан здоров'я працюючих, самопочуття, працездатність, продуктивність праці, рівень виробничо-обумовлених захворювань.

Психофізіологічні умови праці визначаються ступенем важкості й напруженості виконуваної роботи, який залежить від рівня фізичних, фізіологічних i нервово-психічних навантажень організму людини.

Естетичні умови праці включають оформлення та інтер'єр приміщень, форми й колір обладнання, принадність i зручність робочого одягу, використання функціональної музики, влаштування куточків живої природи та iнших заходів, що створюють бадьорий настрій.[25]

Під час виконання технологічного процесу за допомогою тих або інших засобів праці можливий контакт працівника з небезпечною зоною, тобто виникає небезпека миттєвого пошкодження організму. Ці можливості обладнання або технологічних процесів називають виробничими небезпеками.

Умови праці на виробництві характеризуються не тільки трудовим процесом, але й навколишньою санітарно-гігієнічною обстановкою. Якщо під час виконання трудового процесу навантаження припадає, головним чином, на м'язову й нервову системи, то навколишня обстановка (температура, вологість, швидкість руху повітря, його забрудненість пилом та газами, випромінювання, шум, вібрації, недостатнє освітлення та ін.) викликає зміни у функціонуванні органів дихання, кровообігу, зору, слуху людини. Кожний з цих факторів, а тим більш у сукупності, за несприятливих умов здійснює шкідливий вплив на організм людини, тому ix називають виробничими шкідливостями.

Небезпечні i шкідливі виробничі фактори (НіШВФ) на підприємстві можна поділити на:

- фізичні (травмонебезпечні): рухомі машини й механізми; відкриті pyxoмi елементи устаткування; гocтpi кромки та нерівності на устаткуванні, інструменті, заготовках; конструкції, що руйнуються; підвищена напруга  поверхні  устаткування, матеріалів; підвищена  напруга в електричному колі, замкнення якого може здійснитись через тіло людини; предмети, що падають; розташування робочого місця на висоті; їдкі розчини кислот та лугів, підвищений або понижений рівень температури, вологocтi, швидкості руху повітря, барометричного тиску; підвищений рівень шуму, вібрації, ультра- та інфразвуку; іонізуючих, електромагнітних, лазерних, інфрачервоних, ультрафіолетових випромінювань; недостатня освітленість, запиленість повітря або нераціональне освітлення робочої зони; підвищений рівень статичної електрики тощо;

- хімічні: хімічні речовини – гази, пари, аерозолі, рідини. що можуть потрапляти в організм через органи дихання, травлення, шкіру, сльозові оболонки i справляти загальнотоксичну, задушливу, подразнюючу, канцерогенну, мутагенну, сенсибілізуючу дії, впливати на репродуктивну функцію людини;

- біологічні: а) патогенні мікроорганізми - бактерії, віруси, грибки, простіші  та ін; б) макроорганізми;

- психофізіологічні: а) фізичні (статичні й динамічні) перевантаження організму (піднімання й перенесения важких предметів; незручне положення тіла; тривалий тиск на шкіру, суглоби, кістки, м’язи); б ) фізіологічні перевантаження (органів кровообігу, дихання, голосових зв'язок та ін.); в) нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруга,  емоційні  перевантаження,  перенапруга аналізаторів - органів зору, слуху; монотонність праці); г) гіподинамія (недостатня рухова активність); д) стан невагомості;

До небезпечних відносяться фактори, які за певних умов призводять до травми або раптового різкого погіршення здоров'я чи загибелі людини, до шкідливих – такі, що за певних умов здійснюють негативний вплив на працездатність, здоров'я людини та викликають професійні захворювання. Один i той же виробничий фактор залежно від його рівня й тривалості дії може бути небезпечним або шкідливим. Дія небезпечних факторів носить випадковий імовірнісний характер, його важко вгадати й передбачати. На запобігання  впливу небезпечних факторів на працюючого спрямовані вимоги безпеки до встаткування, інструментів, пристосувань, тих процесів і до інших джерел небезпеки. В залежності від тривалості дії й кількісної характеристики шкідливі фактори можуть стати небезпечними.[25]

Аналізуючи  стан охорони праці на ТОВ «Торговий дім «Керамік» можна зробити висновок, що  небезпечними  і шкідливими фактори є фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні і травмонебезпечні фактори. Це в першу чергу пов’язано з роботою із різними матеріалами, робота на рухомих машинах й механізмах, у виробничих приміщеннях розташовані відкриті pyxoмi елементи устаткування, гocтpi кромки та нерівності на устаткуванні, інструменті, заготовках, та інші небезпеки. А саме небезпечними та шкідливими факторами є: високий вміст пилу у повітрі робочої зони; шум та вібрація; неправильне освітлення робочого місця та робочого приміщення; температура та вологість у приміщенні; зміна концентрації іонів у повітрі робочої зони; наявність мікробних тіл та інших забруднювачів у повітрі робочої зони.

На підприємстві є служба промислової та екологічної безпеки, яка включає в себе:

- Начальник відділу промислової та екологічної безпеки;

- Інженер з охорони праці – 2 особи;

- Інженер з охорони навколишнього середовища.

Територія підприємства та розташовані на ній будівлі і споруди задовольняють технологічному процесу виробництва і вимогам «Санітарних норм проектування промислових підприємств» та «Протипожежним нормам будівельного проектування промислових підприємств та населених місць».

Територія підприємства спланована. Має рівний характер. Ями та інші поглиблення на підприємстві захищаються

Для вантажно-розвантажувальних робіт із залізничних вагонів обладнана спеціальна площадка.

Проїзди і проходи всередині цехів мають ясно позначені габарити. Двері і прорізи для цехових транспортувань відповідають габаритними розмірами застосовуються транспортних засобів. Ворота робочих приміщень відкриваються назовні, а ворота для в'їзду на територію підприємства і виїзду з неї – всередину.

Стіни приміщення виробничих цехів викладені облицювальною цеглою власного виготовлення. У міру запилення стін цеху цегла миється працівниками господарчої служби.  Скло на вікнах щомісячно очищаються від пилу і бруду. У зимову пору року віконні прорізи утеплюються.

За справність обладнання, яке знаходиться в тому чи іншому цеху, відповідає начальник цеху. Всі робочі місця в цеху обладнані необхідними стелажами для зберігання інструментів, пристосувань. Розташування верстаків і верстатів у цехах відповідає вимогам техніки безпеки, що забезпечує нешкідливі умови праці.

Захаращення проходів, проїздів, захаращення робочого місця на підприємстві карається штрафом у вигляді позбавлення премії від 50 до 100 грн.

У кожному цеху на видному місці вивішені правила поведінки робітників у цеху, вимоги техніки безпеки при роботі на верстатах, гідравлічних пресах. Щодня дотримання цих вимог перевіряється інженерами з охорони праці. Виявлені порушення фіксуються в приписі, яке видається начальнику цеху або майстру. Не усунення порушень карається штрафом.

Майстер цеху, в якому виконуються небезпечні роботи (зварювальний цех, ремонтно-будівельний цех), повинен виписати наряд-допуск робітником на проведення робіт і отримати дозвіл у начальника відділу промислової та екологічної безпеки.

Основними шкідливими факторами на заводі з виробництва будівельно-облицювальних матеріалів є: запиленість повітря, вібрація, шум.[31] 

Головними джерелами пилоутворення на заводі є такі виробничі процеси як дроблення сировини, транспортування сировини конвеєрними стрічками, приготування суміші, пресування на пресах, декоративна обробка цегли та різання цегли на плитку, робота автотранспорту, робота на верстатах.

На заводі передбачено в кожному виробничому цеху витяжна вентиляція, яка зменшує вміст пилу в повітрі робочої зони.

Джерелами вібрації і шуму є верстати для декоративної обробки цегли та плитки фасадної, пиляльні установки, механічні верстати та інше обладнання.

Для виявлення шкідливих виробничих факторів на робочих місцях один раз на 5 років проводиться атестація робочих місць. Остання атестація проводилася в 2008 році по 14 професіям.

На підприємстві кожен працівник забезпечується спецодягом, спецвзуттям та засобами індивідуального захисту. Усім робітникам, які контактують з віброінструментом, видаються рукавиці з вібропоглинаючих матеріалів, допущених до використання органами санітарного нагляду. Робітники, які зайняті на роботах з очищення деталей від іржі, фарби, бруду забезпечуються захисними окулярами і респіраторами. Незастосування виданих засобів індивідуального захисту карається штрафом.

Робітники, які зайняті на роботах, при виконанні яких виділяються пил, іскри або відлітають осколки стружки, забезпечені на підприємстві захисними окулярами, респіраторами та рукавицями.

5.3. Заходи щодо поліпшення умов праці на підприємстві ТОВ  «Торговий дім «Керамік»

Міри підвищення працездатності й попередження стомлення. Для зниження стомлення при виконанні локальної м'язової роботи рекомендується здійснювати наступні заходи:

- зменшувати число рухів і статичної напруга за рахунок зміни технології застосування засобів малої механізації;

- знижувати величину зусиль при виконанні трудових операцій;

- раціоналізувати режими праці й відпочинку.

Надзвичайно важливим є нормалізація режиму праці й відпочинку. З фізіологічної точки зору доцільної є п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями підряд. Такий режим вихідного дня знижує фізіологічні витрати на 12%. Бажана дворазова відпустка в плині одного року роботи.[7]

Так само дуже важлива ергономічна складова трудового процесу. Згідно правила безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працюючим і службовим , які зайняті на виробництвах, в цехах, на дільницях і в інших підрозділах зі шкідливими умовами праці із Постанови Ради міністрів СССР від 19 .05.1967 р., № 446  керівництвом було затверджено видачу молока у кількості 0,5 літра щоденно кожному працюючому на виробництві.

Основним напрямком у комплексі заходів щодо боротьби з пилом є попередження його утворення або надходження в повітря робочих приміщень. Найважливіше значення в цьому напрямку мають заходи технологічного характеру, що і було нами розглянуто і запропоновано. Технологічні процеси по можливості проводяться таким чином, щоб утворення пилу було повністю виключене або, принаймні, зведено до мінімуму. Із цією метою потрібно обробку всіх матеріалів вести вологим способом.

При неможливості повного виключення пилоутворення необхідно шляхом відповідної організації, технологічного процесу й використання відповідного технологічного встаткування не допускати виділення пилу в повітря робочих приміщень. Це досягається головним чином шляхом організації безперервного технологічного процесу в повністю герметичній або, принаймні, максимально закритій апаратурі і комунікаціях. Безперервність процесу до того ж дозволяє повністю механізувати його, а нерідко й автоматизувати, що, у свою чергу, дає можливість видалити робітників від джерел пилоутворення й попередити вплив на них пилу. Для видалення пилу з поверхонь використовується відсоси, газоочисне устаткування та витяжна вентиляція

Внутрішні поверхні стін, підлоги й інші огородження робочих приміщень, де можливе виділення пилу, повинні облицьовуватися гладким будівельним матеріалом, що дозволяє легко видаляти, а іноді й змивати осілий пил. Видаляти пил треба або вологим способом, або аспірацією (промисловими пилососами або відтсосом  у вакуумну лінію). Зниження запиленості повітря до гранично допустимих концентрацій і шляхом використання вищеописаного комплексу протипилових заходів є основним критерієм їхньої ефективності.

Робітники повинні користуватися індивідуальними захисними засобами, головним чином респіраторами й протипиловими окулярами. Для захисту шкірного покриву від дратівної дії пилу з гострими гранями користуються спецодягом із щільної тканини (краще комбінезон), із щільним комірцем, рукавами і штанами (на зав'язках або гумках).

Робітники, зайняті на роботах в умовах запиленого повітря, піддаються періодичним медичним оглядам з обов'язковою рентгенографією грудної клітки. На роботу в цих умовах не приймаються особи, що страждають легеневими й іншими захворюваннями. Тому всі знову вступники проходять попередній медичний огляд. Станом на 20 грудня 20011 року було проведено повне медичне обстеження всіх працівників ТОВ «Торговий дім «Керамік». Ніяких відхилень у здоров'ї виявлено не було.

Засіб індивідуального захисту – засіб, що запобігає або зменшує вплив на одного  працюючого небезпечних і шкідливих факторів. Засоби індивідуального захисту необхідно застосовувати в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією встаткування, організацією виробничого процесу, архітектурно-планувальними рішеннями й засобами колективного захисту. Для кожного працівника видано набір індивідуального захисту, в цехах у майстрів знаходиться аптечка.

Засоби індивідуального захисту залежно від призначення підрозділяються на класи:

  1.  костюми ізолюючі: пневмокостюми, костюми що гідроізолюють, скафандри;
  2.  засоби захисту органів дихання: протигази, респіратори, саморятувальники, пневмошлеми, пневмомаски, пневмокуртки;
  3.  одяг спеціальний захисний: кожухи, пальто, напівпальто, кожушки, накидки, напівплащі, халати, костюми, куртки, сорочки і т.д.;
  4.  засоби захисту ніг: чоботи, бахіли, боти і т.п.;
  5.  засоби захисту рук: рукавиці, рукавички, на лодоні, напульсники;
  6.  засоби захисту голови: каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, капелюхи, косинки і т.п.
  7.  засоби захисту очей: окуляри;
  8.  засоби захисту обличчя: щитки;
  9.  засоби захисту слуху: навушники, шоломи;
  10.  засоби захисту від падінь із висоти й інші запобіжні пристрої;
  11.  засоби дерматологічні захисні.

Цільові кошти фонду охорони праці при формуванні заходів з охорони праці колективного договору використовувалися за призначенням, а не йшли, наприклад, на ремонтні роботи щодо підтримання основних фондів, надання пільг і компенсацій, благоустрій території тощо. Заходи, що можуть вважатися цільовими і виконуватися за рахунок фонду охорони праці, можуть бути такими:

- розробка, виготовлення та встановлення нових, більш ефективних технічних засобів охорони праці (огороджень, блокувань, запобіжних засобів, сигналізації, засобів контролю тощо);

- реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць;

- розробка, виготовлення і монтаж нових чи реконструкція діючих вентиляційних систем та пристроїв;

- здійснення конструктивних рішень та заходів, що забезпечують на діючому устаткуванні виключення або зниження до регламентованих рівнів шуму, вібрації, шкідливих випромінювань та інших факторів;

- впровадження устаткування та пристроїв, які забезпечують застосування безпечної напруги до 12 В - у приміщеннях особливо небезпечних та до 42 В - у приміщеннях з підвищеною небезпекою ураження електричним струмом;

- введення в електроустаткування пристроїв для контролю стану ізоляції та засобів сигналізації або відключення електричного живлення у випадках пошкодження цієї ізоляції;

- виконання робіт щодо застосування сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до правил і стандартів безпеки праці;

- обладнання спеціальних механізмів та пристроїв, що забезпечують зручне та безпечне виконання робіт на висоті;

- заходи щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами та матеріалами (дистанційне управління, герметизація устаткування тощо);

- впровадження більш безпечних і нешкідливих засобів транспортування різних вантажів і матеріалів (пневмотранспорт, трубопровідні системи тощо);

- заходи щодо розширення, реконструкції санітарно-побутових приміщень, їх додаткове обладнання.[7]

Також до заходів щодо підвищення техніки безпеки та виробничої санітарії проводиться інструктажі та роз'яснювальні бесіди. Головним інженером або начальником по техніці безпеки підприємства проводиться ознайомлення робочих й контроль за дотриманням правил, норм та інструктажу по техніці безпеки та виробничої санітарії. Відповідальним за техніку безпеки проводиться первинний інструктаж на робочому місці та інструктаж при повторному взятті працівника на роботу. Перелік інструктажів по охороні праці на ТОВ «Торговий дім «Керамік» складається із 47 інструкцій.


ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

В даному дипломному проекті була розглянута проблема забруднення атмосферного повітря, яке є важливим і необхідним компонентом навколишнього середовища.

В процесі виробничої діяльності підприємства ТОВ «Торговий дім «Керамік»  атмосферне повітря найбільше забруднюють такі шкідливі речовини як: карбон (ІІ) оксид, метан, ферум (ІІІ) оксид (в перерахунку на ферум), хром шестивалентний (в перерахунку на триокис хрому), манган та його сполуки (в перерахунку на манган (IV) оксид), речовини у вигляді суспендованих твердих частинок, нітроген (IV) оксид, сульфур (IV) оксид.

При технологічному процесі виробництва цегли підвищене виділення пилу спостерігається при завантаженні глини кранами, дозуванні її на стрічковому конвеєрі, транспортуванні, сортуванні, грохоченні, у змішувачах, при пресуванні. На робочих місцях у приміщеннях підготовки суміші запиленість перевищує санітарні норми від 2 до 20, у формувальному цеху від 2 до 5 разів.

На підприємстві відсутнє будь-яке пиловловлююче обладнання. Оскільки на робочих місцях, на протязі всього технологічного процесу спостерігається значна запиленість повітря, пропонується встановити пилоочисне обладнання у вигляді циклону типу ЦН-11, який використовується для тонкого очищення газів від частинок діаметром 5…10 мкм. Вибір саме цього циклону обґрунтовується надійним функціонуванням його при температурах газів до 500оС, відсутністю рухомих частин в апараті, простотою виготовлення і експлуатації конструкції, високою продуктивністю при порівняно низькій вартості.[30]

При виробництві цегли, а саме при її випалі у тунельній печі та при роботі інфрачервоних нагрівачів виділяється карбон (ІІ) оксид і нітроген (IV) оксид які в сумі за рік перевищують потенційні значення порогових викидів і беруться до державного обліку. З метою санітарного очищення газових викидів від цих шкідливих речовин застосовують абсорбційний метод. Фізико-хімічний метод абсорбції ґрунтується на властивості рідин розчиняти гази, тобто вибірково поглинати гази рідиною з утворенням розчинів. Виходячи з цього пропонується встановити абсорбер з суцільним завантаженням насадки, що характеризується простотою виготовлення і експлуатації конструкції, а також працює в різних гідродинамічних режимах.[30]

Значно складніше очищувати газові викиди неорганізованого плану через негерметичність обладнання, неякісну запірну апаратуру. Вибір якісних конструкційних матеріалів, своєчасний ремонт обладнання повинні забезпечити екологічні вимоги до якості промислових викидів.

На підприємстві відсутній постійний контроль за викидами забруднюючих речовин, тому встановлення постійного контролю за станом довкілля на підприємстві, розробка заходів зі зменшення об'єму газових викидів, рідких та твердих відходів і вмісту в них шкідливих речовин – шлях до покращення як екологічних, так і економічних показників.

Основою підвищення економічної ефективності виробництва цегли червоної, керамічної звичайно є технічний прогрес. Технічний прогрес – це процес вдосконалення виробництва, технологічних методів і форм організації праці і виробництва, що полягає в безперервному вдосконаленні виробництва на базі нової техніки, наукових досягнень і передового досвіду.

Суттєвою проблемою на підприємстві ТОВ «Торговий дім «Керамік» є старе обладнання. Останнє оновлення устаткування виробничих потужностей проводилось у 1967 році. Дане обладнання є застарілим, що значно впливає на якість товару що виробляється, а також через незлагоджену роботу устаткування суттєво забруднює атмосферне повітря. Сучасний розвиток новітніх технологій спрямований на зменшення впливу виробничого устаткування на навколишнє середовище та зведення його до мінімуму. Заміна старого обладнання на нове значно покращить якість товару, та зменшить навантаження на атмосферне повітря.

Треба звернути увагу на ділянки робіт  які практично не вимагають витрат, але при  проведенні щоденного мокрого прибирання і регулярного провітрювання цих ділянок буде покращуватися екологічний стан атмосфери.

Для значного зменшення виділення пилу можна побудувати закритий склад сировини з механізованим розвантаженням та завантаженням сировини для виготовлення цегли а також змонтувати дощову установку для періодичного зволоження повітря в цеху і осадження пилу.

ЛІТЕРАТУРА

  1.  Бакка М.Т. Техноекологія: Навчальний посібник / Бакка М.Т., Дорощенко В. В. – Житомир: ЖДТУ., 2007.-219с.
    1.  Батлук В.А. Основи екології: Підручник / Батлук В.А. -К.: Знання, 2007.-519с.
    2.  Білявський Г.О. Основи екології.-2-ге вид. / Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. -К.,1995.
    3.  Білявський Г.О. Основи екологічних знань / Білявський Г.О., Р.С. Фурдуй, І. Ю. Костіков. – К.: Либідь, 2004.- 408с.
    4.  Борщевский А.А. Механічне устаткування підприємств будівельної індустрії. / Борщевский А.А., Ильин И.С. – М.: Висш. школа,1986
    5.  Брайон А.В. Биосфера. Экология. Охрана природы / Брайон А.В., Гордецький А.В., Сытник К.М.  -К.: Лыбидь,1993.
    6.  Буткевич Г.Р. Стан та перспективи розвитку промисловості будівельних матеріалів / Буткевич Г.Р., Ковальов С.А. - Ж.:Будівельні матеріали, - 2006.
    7.  Валацький О.Ф. Охорона навколишнього середовища / Валацький О.Ф. -К.: Знаня,1997.-11с.
    8.  Веклич О.Л. Сучасний стан та ефективність економічного механізму екологічного регулювання.// Економіка України.-№10.
    9.  Воробйов В.А. Будівельні матеріали / Воробйов В. А. – М., 1995
    10.  Воронков Н.А. Основы общей экологии / Воронков Н.А. – М.: Агар.1997. – 87с.
    11.  Голуб А.А. Экономика природних ресурсов: Учебное пособие для вузов/ Голуб А.А., Струхова Е. Б. – М.: Аспект Пресе,1999.-319с.
    12.  Джигирей В.С. Основи екології та охорона навколишнього середовища. Навчальний посібник /  – Львів: Афіша. – 2004-272с.
    13.  Довідник природних ресурсів Житомирщини. Житомир: Льонок – 1993р.
    14.  Еколого–економічні проблеми довкілля Житомирщини. [Науково– дослідний інститут статистики держкомстату України]. Державне управління екології та природних ресурсів в Житомирській області, Житомирське обласне управління. – Ж.,2001
    15.  Екологія: Підручник/ [С. І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М. А. Хвесик та ін.] – Вид. 2-ге, без змін. – К.:КНЕУ. 2006. - 371с.
    16.  Заверуха Н.М. Основи екології: Навч. посіб. / Серебряков В.В., Скиба Ю.А.  – К.: Каравела, 2006.-368с.
    17.  Загальна гігієна з основами екології: Київ, «Здоров’я», 2004.
    18.  Законодавство України про охорону праці. – Київ: Основа. 1995. – І, ІІ, ІІІ томи.
    19.  Запольський А.К. Основи екології: [Підручник]/ Запольський А.К., Салюк А.І. за ред.. К. М. Ситника. – К.: Вища шк.., 2001. – 358с.:іл..
    20.  Клименко Л. П. Техноекологія: [Посібник для студентів вузів зі спеціальності «Екологія та охорона навколишнього середовища»]/ Клименко Л.П. – 2-ге вид. переопрац. І доповн., - Одеса: Екопрінт; Таврія, 2000. – 542с.
    21.  Кодекс законів «Про працю України» з постатейними матеріалами // Бюл. законодав. і юрид. Практики України.- Харків: Форт,2004.-125с.
    22.  Костриця М. Ю. Географія Житомирської області / Костриця М.Ю. -Житомир; «Житомирський вісник» 2003.-198 с.
    23.  Михайлов К.В. Енциклопедія «Будіндустрія і промисловість будівельних матеріалів» - М.: Стройиздат, 1996 - 169 с.
    24.   Орлов Г.Г. Охорона праці в будівництві - М.: Вища школа, 1984 - 343с.
    25.  Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ [Бойчук Ю. Д., Шульга М. В. та ін. ]; за заг. ред.. Ю. Д. Бойчука.-2-ге вид.- Суми: ВТД «Університетська книга», К..: Видавничий дім, 2005. –  368.
    26.  Основи екології. [Екологічна економіка та управління природокористуванням. Підручник] / [За заг. ред. д.е.н., проф.. Л.Г. Мельника та к.е.н., проф.. М.К. Шапочка.] – Суми: ВТД «Університетська книга» , 2005. – 750с.
    27.  Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року №2755 / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2011. – (Бібліотека офіційних видань)
    28.  Подосенова М.Д. Технические средства защиты окружающей среды / Подосенова М.Д. – М.:Машиностроение. 1980.-144с. ил.
    29.  Ратушняк Г. С. Технологічні засоби очищення газових викидів / Ратушняк Г. С., Лялюк О. Г. – навч. пос. – Вінниця:ВНТУ, 2005, – 158 с.
    30.  Родзевич Н.Н.  Охрана и преобразование природы. / Родзевич Н.Н., Пашканг К. В. – М.:Просвещение, 1979.
    31.  Сафонов В.В. Охорона праці при виготовленні та монтажі металевих конструкцій: [Навч. посібн.] / Сафонов В.В. – К.: Техніка, 2006.-288с.




1. Травматология Навык- Осуществление транспортной иммобилизации при переломах верхней конечности
2. тема правления характеризующаяся четким распределением законодательной и исполнительной функций при форма
3. Смутное время и его последствия конец XVI началоXVII вв
4. Электрические колебания в колебательном контуре заданы уравнением q 102cos20t
5. Проектирование вычислительного устройства
6. Характеристика системы управления недвижимостью
7. Определение издержек, абсолютного прироста и затрат
8. экономическую эффективность любого предприятия
9. художественный замысел создает художественнодекоративный облик книги
10. Классификация факторов и резервов повышения эффективности хозяйственной деятельности
11. Тема 7. Національна депозитарна система в Україні 7
12. Теоретический вопрос 6 баллов Дополнительный вопрос 2х1 2 балла задачи 7х1 7 баллов Сумма 15 баллов
13. 5 Средневековый город и городское право Англия
14. Теория и методология стимулирования внедрения научных разработок в производство
15. Помощник ВРАЧА СТОМАТОЛОГА ОРТОПЕДА
16. На тему- Возникновение и развитие философии марксизма
17. Трапецеидальный профиль канала Площадь MBCN площадь живого сечения канала- где b ширина канала по дну;.html
18. Говядина тушеная на складе облпотребсоюза товароведом часть банок была отбракована и удалена из партии
19. Исследование анионного и катионного состава смеси
20. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА по дисциплине Технология производства переработки и хранения продукции животноводст