Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Отче наш Тому гадати ~ не гадаю але думати ~ ну що вже з вами робити- Навчаючись на факультеті журналісти

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-10


ЯК ВИ ГАДАЄТЕ, ЧИ МОЖНА ЗА ДОПОМОГОЮ ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ СЛОВА ТВОРИТИ ДОБРО?

Як я гадаю? На жаль,  мушу щиросердечно сказати, що я нічого ніколи не гадала І не гадаю. Бо що ж?  Трохи забобонна людина:) Пам’ятаю, як  в дитинстві бабуся Настя застерігала не дай Боже щось там гадати-погадувати – це гріх перед Всевишнім. Але нам ще молодим та зеленим дівичкам ах як хотілося погадати, яка хоча би перша буква імені хлопця, що любить когось із нас) Незважаючи на те, що я вже поволі старію, все ж бабусин заповіт пам’ятаю, як «Отче наш». Тому гадати – не гадаю, але думати – ну що вже з вами робити:)

Навчаючись на факультеті журналістики, на схожі рекомендації власного роздумування інколи реагувала як єндик на червоне. Втікав той єндик від червоного, все-одно в бульйоні опинився. І вже на тобі власну думку, але за умови, що її перевірятиме цілий ансамбль  кобзарів, справедливих об’єктивістів,  дисциплінаріїв, ну і ще багато інших персон. Я попри свою натуру таки часто підпадала під таку цензуру. От витягну свою думку із-за пазухи і застрелю нею кого-небудь. Не до смерті правда, але його величність слово може звалити наповал. Зате  я не терплю фальші та лицемірства, бодай навіть словесного. Інколи жаль, що мій небесний патрон Мартінус Лютер (особистість доволі контрастна) єдиний, хто мене зрозуміє на цьому , і на тому світі… Але здебільшого після такого сповідання думками почуваюся до знемоги  видояною коровою…

 Тому-то зараз мої думки струнко вишикувались в гарнізон добра) Чи може слово породити добро? Можу я сказати «так» або «ні», однак такий ледачий лаконізм вас не задовольнить. Занадто вже все на цій землі відносне, так, немовби  ми жили в попелі, а не ходили по грунті. В когось своє мірило добра, в когось слово виконує різні функції, ще в  когось потік слів тече не з того місця. Інший  варіант – і «так», і «ні». Однак такі  альтернативи потребують доведення. Проте це хороший шлях уникнути ситуації дитячої гойдалки у вигляді лавочки, сівши на один край якої , бачиш верх другого.

Як на мене, сама тема  підсвідомо наштовхує швидше на ствердну відповідь , ніж на заперечну. Слово  – потужна сила і багато чого може.  Однак, розпочнімо з того, що слово все-таки  не може. Маємо право думати, що результат словесної дії визначається її певними означальними характеристиками на кшталт активності, цілеспрямованості, відвертості , щирості і т.д. Факт є фактом. Але подумаймо спершу про основну функцію слова або ж його природу. Слово не буде словом, і так і залишиться міркуванням, коли не буде виголошене. Втім, воно може бути і не почутим, але обов’язково виголошеним, мати пряму проекцію на взаємодію. Тобто висловлюючись символічно, наголошу, що слово  - це зерно, яке потрапляє в грунт. Тепер вельми важливо зрозуміти, що зерно не проросте на асфальті, на підлозі, а лише на хорошому чорноземі. Отже, результативність слова залежить під якості його адресата, принципів, світогляду та намірів останнього. За умови його нульової реакції говори, хоч трісни.

Як приклад, хай не дуже гарний та пристойний, але все ж. Знову згадаю свою найріднішу людину – бабу Настю, яка вже зараз дивиться на мене із неба. Якось перебуваючи в неї, отримала «наказ» принести з магазину щось. Що саме, вже не згадаю, але добряче пам’ятаю, що за винагороду такого походу з насолодою «отруювала» свій організм божественний напоєм, смак якого наближає свято. У принципі, це я зараз отруююся кока-колою, а тоді я нею смакувала, як Зевес сивухою. Отож, вийшовши за ворота, побачила на нашій лавочці, що на вулиці – лежить якийсь дідуган. Лежить він на спині, одна нога, правда, вже на землі, руки по-мистецьки розкладені вгору , а біля голови якась галузка чи прут. Словом, методом бурлеску він би нагадував величну лицарську постать Меркуціо, що помер від меча Ромео  і по-мистецьки ро… Повертаюся назад – «лицар» чомусь вже зайняв місце під лавкою, ликом цілував  траву та землю. За той час, він вже помочився джерельній із власного крана, а запах «Слави» заглушив смак «Кока-коли». І завершувала образ шкіра з банана, що яскраво красувалася на сідницях. Очевидно,  Тепер «лицар» був налаштовуваний качати пресс від землі, або ж він просто спав. Так і було. І як я взялася допомогти йому словесно. Це ж був наш сусід. «Дідусю, вставайте скоро, бо застудитеся…». У відповідь, як і годиться, мовчок. Вдруге промовивши те саме, вчула понуре «Ноооооо….Мені… не зимно». Хай би йому добре було. Швидше святий Христофор гавкне (перше ваше прогуглення підтвердить мою фразу), ніж дідо Йван щось второпає. Мораль: про яку безпеку та здоровя можна говорити людині, що переповнена горілкою зсередини на сечею ззовні. Яким би цінним та потрібним не було добре слово, коли воно адресоване нігілістам та цинікам, це розсипання перел перед свиньми. Приклад доволі простий, проте відображає переважаючі реалії. Скажіть Януковичу або краще зареформованому Тігіпкові про добробут громадян, а вселенськорму Кірілові про незалежну центральну православну церкву. Чи не заворушиться в них той пяний дідо Йван…

Та чи звинувачуватимемо журналістів, публіцистів, філосософів та усіх представників слова, що вони б'ють байдики. Аж ніяк. Швидше, навпаки, у них наявне те, що про я колись наївно запитувала: «Бабо, що це в ангела на голові таке кругле, яскраве отам на картині?». Проте й  ореол святості любить інколи підгоріти, особливо коли мас-медіа перемальовують чорне на біле і біле на чорне. Ну якось ще замовчування інформації можна виправдати професійною деонтологією, натомість виворотнє знання – метафізичне зло. Я б не хотіла протиставляти слово ділові, хоча дієвість останнього варто використовувати тоді, коли слово не  взмозі пробити кам’яний мур повсякденних реалій. Хай це будуть навіть габлі, коси та сокири.

Далі коротко, майже тезово відзначатиму головне. В іншому разі моє сократівське плетиво так швидко не сплететься. Наступний момент, коли природа слова не дорівнює його меті. Якщо у першому випадку добре слово не може дати результату через злу оболонку, то тут воно й не збирається цього робити. Красиві й благородні слова мають деструктивні цілі. Є багато висловів і афоризмів про його величність слово ,проте обрала для себе думку Теодора Драйзера: «Як далеко одне від одного сказане слово і потаємна реальність в думці». Ленін, Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Чегевара , частково Фідель Кастро на словах возвеличували чистоту нації, державну незалежність, землю селянам. Але всі вони одного поля ягод з тоталітарним смаком.  А народ бідолашний думав, як він їм потрібен. Сказав би містер Кант, тут слово є засобом, а не метою.

Наступна причина, за якої слово може не діяти й переважно не діє – так звана апеляція до авторитету. От якби зараз показався суддя Зварич і заговорив про необхідність правового законодавства та боротьби з корупцією в юридичних установах на благо людей, кому би очі подобрішали від цих слів. Або ж якби ватиканський францисканець запалав: «Закликаю свою паству до основ першоапостольської віри в мирі, благодаті та любові. Кохайтеся міцно. А я готовий зняти свій чистий, білий вісон константинопольських часів і дати вам стільки золота, скільки поміститься в долоні ваших онуків». Словом, зіпсована репутація і щиросердечні слова – проливання крокодилячих сліз.

Розглядаючи випадки, коли доброму раціональному слову важко впоратися зі злом, я не беру до уваги достатньої публіцистичності, логічності та аргументованості. Якщо слово претендує на звання його величності, воно повинно таким бути. Вищезазначені моменти, швидше, винятки із правилі і демонструють, на хлопський розум,  контраст між добрим словом і злою реальністю. Відтак, слово – перша сходинка до добра (а в множині воно звучить, як доброта). Що ми розуміємо під добротою? Елементарна дефініція: доброта – сукупність вмотивованих і невмотивованих дій на користь інших людей, що визначаються нормами світогляду та принципами життєвої позиції. Однак буль-які принципи та орієнтири мають свої, скажемо так, словесні еквіваленти. Бо ж практика неможлива без теорії, а теоретична база теж словесна. Якщо я вже й добралася сюди, то скажу, що навіть про природу Бога ми довідуємося через Слово – Єванегелію. Знаменитий афоризм «Спочатку було Слово». Проте, аби не було гороху з капустою, чим грішили і тепер грішать багато писак, варто усвідомити, що перший вірш тексту Євангелії від Івана не слід інтерпретувати в довільних, на любий смак та дизайн ідеях , говорячи про безсмертність палкого публіцистичного слова, невмирущість слів того чи іншого літератора і т.д. Це біблійне місце – категорія винятково теологічно-філософська, а не літературно-публіцистична . І означає вона первинність духовної субстанції над матеріальною (тут Слово може уподібнитися до Розуму, мислення і навіть креативного акту). Тому-то, кесареві – кесареве!

 Слово – показний моральної культури , неодмінний атрибут мистецтва. Візьмемо, наприклад, літературу, як найбільш визначальну словесно-ідейно сферу. Ще древній Гомер вважав слово неоціненним даром богів, призначеним на розумні та благочестиві поступки. І тільки боги володіють таємницею слова. Разом з тим кожен з нас, хто полюбляв читати античні міфи, може докумекатися, що там було, і що там робилося. На Олімпі, я маю на увазі. Не треба верховної прокуратури Кроноса (який, одначе, далеко не ступився), аби встановити достовірність благочестивих та розумних поступків олімпійців. Їхні діла та слова не бачили одні одних і в очі  , а смертних згадували, коли закінчувалися бики та хороше вино. Дарма, що дистанція між грецьким людом і   чорненькою Афродітою  була меншою , ніж до ліжка старого Зевса-громовержця:)))

Не бажаю сперечатися стосовно того, що краще: слово чи діло. Але перш, ніж скупатися  в річці, треба занурити туди хоча б одну ногу. Щоб помилуватися нічним зоряним небом, потрібно спершу підняти голову вгору. Інша річ, що слово формує ідеологічний пласт для добре, діло же приводить в активність саме добро. Проте, той, хто володіє лише словом – воістину геніальний содат.

 Опираючись на приклади. Мартін Лютер був лише словесним воякою. Навіть вже трохи не гарно стільки згадувати про нього. Якби йго довелося прожитии ще одне життя, вні неодмінно прожив би його в моїй персоні) Лише за допомогою Слова Божого він похитнув цілу папську імперію, підняв німецький народ на повстання, сформував нову теологічну та навчальну системи. Його прибічники вже пізніше чечем розподілили Європу на католицьку та протестантську. Ян Гус, якого Лютер вельми любив та шанував, називаючи себе гуситом, словом порушував чеську релігійну «гармонію». Сучасник Мартіна, Еразм Роттердамський за допомогою слова теж прагнув породити систему гуманістичних цінностей. Однак враховуючи нелегку, напружену ситуацію громадянської соціально-політичної та релігійної війни в Німеччині, гуманізм вправно ховався під спідницю. Еразм на відміну від Лютера був бабою-плаксою, а не чоловіком. Більше того, ще папським задолизом, бо йому забракло слова захистити пригноблених соціальним тиском, насильницьким забиранням грошей, хрестиками та розп'ятаттями, німців. Та й слово його було якесь добре не обтесане, кульгало то вправо, то вправо.  папа по мудрій голові його погладив.

Кажуть, не зачіпай гадюку  - не вкусить. Але якщо ми хочемо, аби добро восторжествувало, мусимо хоча б однією рукою відчинити ворота пекла і вткнути туди цікавого , а не зляканого носа. Словом священик Лютер Кінг відстоював расову рівність. У національному масштабі слово Франка, Ліни Костенко, Василя Симоненка, Євгена Сверстюка, Івана Дзюби, В'ячеслава Чорновола промовляє за ним само. Або ж Шевченкове «Вставайте, кайдани порвіте…».

З помоччю слова українська православна церква… Але де. Скоріше віра, а не церква. Отож, з помоччю слова українська православна віра захищалася, по-перше, від Московського патріархату, по-друге, від вселенського протекторату папи , по-третє, від новоспечених громад уніатів, що Берестейською унією утворили греко-католицизм, по-четверте, від лютеранства та інших протестанстських віянь із Заходу. А в часи СРСР щей  від атеїзму. Приклад тому – Максим Грек. Так званий православний Ігнатій Лойола». Як-не-як «чорний папа» був все ж кіллером в натурі, а Максим Грек – апологет з його величністю словом. Усі світові соціальні, політичні, економічні, літературні ідеологеми (романтизм, реалізм, демократія, марксизм, комунізм, неолібералізм, «чорна рука» ринку) творилися словом. Правда, не завжди продукувало добро. Інколи й з точністю до навпаки. Але це вже інша справа.

Різка диференціаційна межа між словом і ділом не бажана, ба  навіть шкідлива. Слово без діла – пустий академізм, діло без слова – сліпий цинізм. Тепер дуже важливо для тих, хто вірить у Бога або ж ідентифікує себе в рамках цього світогляду. Бог прийшов на землю частково для того, аби посіяти слово і для того, щоб ми мали Євангелію – Його Слово, зафіксоване на певному носієві. Але гарно говорили Сократ, Будда і Конфуцій. Але Боже Слово трансформувалося у дієву смерть заради людей. І якби не було такого «кровного Слова», то сьогодні б на Євангелію ми могли  поставити чашку з чаєм. Але це добре Слово живе через діло.

Але для тих, хто вважає себе християнином, між поняттями слова і діла мав би зауважити щей  один елемент.

Слово  Віра  Діло

Віра, правда, не в такому тлумаченні, як вважають сусіди моєї бабусі: «Наша віра – православна, а ваша віра – католицька». Швидше в термінології апостола «Павла» : «Віра – підстава сподіваного, доказ небаченого». Мій улюблений свіщений Кеннет Коупленд весело  говорить: «І так, Бог, я зловив Тебе на слові. Ти казав, що по вірі моїй станеться мені. Тепер я від Тебе не відступлюся». І словом, і ділом, і вірою апостоли поширювали Євангелію по світу. І словом, і ділом, і вірою українські генії Степан Бандера, Роман Шухевич виборювали незалежність нашої держави. А Бандера був щей  блискучим публіцистом. Вірою будувалася держава США (Вашингтон, Адамс, Лінкольн, Гаррісон, Вільсон, Буш ). І це була віра не в діло, а в слово, яке вони проголошували. І надія на допомогу найвищого Слова. Отже, а цій схемі слово і віра найбільш взаємопов'язані між собою, а діло – це результат цієї взаємодії або в кращому разі – стан досягнутого добра.

Наступний момент. Слово, окрім духовної абстракції добра, має властивість впливати й психічну сферу (що ми називаємо душею), а то й на фізіологію в цілому. Перенесіться в ХІХ – ХХ століття, в час, коли в наукових колах почали говорити про несвідому сферу людського розуму. Фройд, Юнг, Фромм, Брейер. Одним із елементів ще зовсім юної психіатрії було слово. Не буквальне, не публіцистичне, не моральне, а…зараз скажу. Основними засобами психологічних методів впливу, навіювання, сугестії, маніпулювання є не що інше, як слово. Я зараз не про циган на вулиці. Згадайте хоча би психоаналіз, який на початках розвитку використовув…гіпноз. Але де ж тут добро, спитаєте? Трохи поламаємо стереотипи)

 Тепер як ви гадаєте? Що робив Зигмунд Фройд зі своїми пацієнтками? У відповідь в моєму студентському товаристві пролунав би веселий сміх. Проте психоаналіз і секс – трохи не з тої парафії. Фройд тиснув їм…тиснув лоба. Хоча це вже трохи згодом, а спершу він  вводив їх  у гіпноз, потім змушуючи їх розповідати про події, які найбільше супроводжували появу симптомів недуги (а це  в основному були істерія, фобії, роздвоєння особистості). З’ясувалося, коли людині у несвідомому стані вдалося “вилити душу», ці симптоми на деякий час зникали, відбулося витіснення переживань. Але не завжди гіпноз був результативним. Якщо пацієнтки були смиренними овечками, та мабуть. Але траплялися буйні хворі, як деякі самки. Тоді Фрейд застосовував «лобову терапію». Натискаючи долонею на лоб, вчений змушував говорити пацієнтку будь-що. Звичайно, людина почне говорити про те, що її хвилює та мучить. Шляхом словесного акту, тобто мовлення відбувається витіснення із несвідомого сили, яка сприяє деконструктивності свідомості. Близький до цього «метод вільних асоціацій», який ще більше розриває владу слова.  І насамперед слова психоаналітика, який своїми репліками запускає в дію психічний антивірус. Суть техніки цього методу: психоаналітик без гіпнозу та навіювання задає хворому тему розмови, рідше поодинокі фрази та вислови. Останній повинен вільно, на свою думку, як от я зараз тут, висловлюватися, проте не зосереджуватися на темі, тим самим не зачепити болісних моментів пам’яті, що осіли в несвідомості. На думку Фройда, думка пацієнта буде розвиватися несвідомо в бік того, що людину хвилює, долаючи опір внаслідок відсутності зосередженості. Ніяка думка не є  випадковою, воно завжди похідна від процесів, що відбуваються з пацієнтом. А тепер приклад.

Одна людина переживає зраду коханої або якось  дізнається про неї. Особливо гостро це відбувається, коли під час такої ситуації потерпілий почув певні репліки, фрази чи слова, які стосувалися його або  були сказані вже іншій коханій людині. І ще, якщо він став свідоком зради, побачив її на власні очі. І тоді слова розчарування, адресованоі йому чи слова ласки та любові, сказані іншому разом з візуальними даними осідають на підсвідомий, далі на несвідомий шар психіки в вигляді заряджених пам'яттю частинок, які мають здатність рестимулюватися через схожі зонішні подразники. Потерпілий натрапив на фото коханої в минулому людини, почув десь схожий голос, пройшовся місцем, де вони перебували разом. Якби сказала поезія – «всё мне напоминает о тебе»).  І саме в ці моменти роль свідомого зменшується , шансів контролювати психіку менше, а розвинутися ознакам божевілля – більше. От завдання психоаналітика  в тому, аби наштовхнути пацієнта на розмову про кохання, так, як він вважає за потрібне, проте таким чином, аби той не зосередився на власній проблемі. Як тільки хворий думкою та словами починає торкатися несвідомих блоків і відтворювати те, що там залишили неприємні події, психоаналітик словами відштовхує його від зосередженості на цьому, направляючи розмову в інше русло. В результаті чиста думка, похідна від цих процесів, має змусити пацієнта промовити: «Нещасливе кохання – не найжахливіше. Його можна пережити». Як важав Фройд, така методика дає шанси позбутися від страждань. І ми вже знаємо, за допомогою чого це відбувається. Слова, звичайно.

Пізніше, вже в ХХ столітті, подібним чином працював Л.Рон Хаббард. Проте на відміну від Фройда наявність несвідомого в людини він заперечував. Натомість розум, за Хаббардом, складається з конструктивного, ідеального (таким він його вважав) аналітичного розуму та низького реактивного, що є джерелом всіх психічних та соматичних страждань. Реактивний розум в момент потрясіння , тобто в нашому випадку – зради записує ці дані в свої банки пам'яті, до яких раціональний аналайзер добратися не може (бо ж в період душевної кризи він вимикається подібно запобіжнику, аби остаточно не втратити результати здорового мислення)не  і за сприятливих умов, про які я вже згадувала вище – відтворює ситуацію (фото, голос, місце) Саме тоді нам починає здаватися, що життя стає нестерпним. Але оскільки слова, сказані в минулому разом із зображенням, мають подвійний заряд, тому інграми (частинки, що містять біль) рестимулюються відповідно болісніше. І в цьому випадку, за Хаббардом, зможе зарадити слово. Коли потерпілий просто скаже: «Це не варте моєї уваги. Я про це забуду і більше ніколи не згадуватиму», він лише проявляє захисну реакцію того ж реактивного розуму, який працює на автопілоті і дбає, щоб больовий заряд з його банків нікуди не дівся. Навпаки, все потрібно пригадати, обдумати та ОСЛОВЕСНИТИ. Тому завдання одитора – повернути хворого думками в той час, коли він побачив зраду коханої, дізнався про неї, тобто в момент, коли інграма записувалася  врозумі. Але за умови, що пацієнт, пригадуючи все , не усвідомлював цього. Оскільки на треку часу в розумі доступні абсолютно всі події та моменти, які навіть, як нам здається, ми давно забули, одитор має змусити хворого дібратися до тих, які його найбільш хвилюють. Вибравши в аналайзері подію зради та її моменти, пацієнт має думати, що він її не пригадує, а переживає, тобто перебуває в теперішньому часі і ніяк не в минулому. Одитор при цьому говорить повільно й не голосно: «Ти бачиш кохану людину, впізнаєш її. Відчуваєш її підтримку  і розумієш, що ти  її любиш. Ти чуєш, що вона говорить тобі те ж. Береш в руки фото, читаєш, що воно для тебе. Тепер ви разом в парку на лавочці, ти даруєш їй квіти (А тепер я скажу без Хаббарда, що ромашки)) Тепер ти бачиш біля неї когось. Так, ти молодець. Правильно думаєш. Хтось іще заслуговує на її любов та увагу, адже вона – чудова людина. Вона все одно тебе любить. Любить…». Ближче до кінця, голос одитора має стихати,  а думка завершуватися. За ніяких обставин пацієнт не має права усвідомити, що його думка в цей час проникає у всі заряджеін банки пам'яті, а його слова – омана. Це щось схоже на те, як ви перемотуєте назад фільм, але не для того, аби ще раз переглянути, а для того, аби змінити хід та сюжет показу. Повірте, це справді геніально. Коли розум змінює хід подій, хворий за допомогою одитора , дістається до його архіву, який стає для нього реальністю, де він поводиться вже, як здорова особистість. При чому все, що пацієнт переживає по новому, він повинен виголошувати. Тоді всі банки негативної пам’яті звільняються, думка через слово проходиться через всі іграми, усуваючи їх. Тоді особистість , переживши все по-новому, вигукує «Так. Це було чудово. Мені вдалося уникнути неприємностей. Я знову розпочну все». Відтак пацієнт стає Кліром (від англ. «clear» - чистий). Але за весь цей час він не повинен запідозрити, що просто відтворює архівні матеріали в мозку (безперечно, в цьому й заслуга оди тора, який керує пацієнтом). Інакше «ілюзія» зникне і усунути заряджену пам’ять не вдасться. Як наслідок – людина знову страждатиме.

Може, хто скаже, що наш Леонід Глібов – кращий байкар, ніж Хаббард і Фройд. Але для чого я це все писала. Та щоб навести в приклад, яке слово може бути величним. Адже слово в цьому випадку озвучує витіснені думки, звільняючи розум.

Оскільки, цей текст пишу не я, а мої думки. На противагу Мішелю Монтелю, який вважав, що він є текстом, я все ж себе текстом не називаю. Тобто, я щось більше, ніж просто текст. Чому саме опиралася на Фройда? Читайте до кінця – вже не багато)

Творчу еволюцію представників слова розглядаю в категоріях:

Журналіст  Публіцист Психолог

Оцю третю категорію на відміну від двох попередніх опановують одиниці, але вона й найбільш суперечлива. В плані, що може до добра не привести, навіть навпаки – коли мова йде про словесну маніпуляцію – прихований вплив за допомогою слова. А це куди гірше, ніж спотворення фактів чи декламування невартісних орієнтирів. Провідних механізм – усвідомлення – не спрацьовує.

 Й на завершення про мій досвід маніпулювання словом. Точніше , наді мною. Пригадаю, озвучу і , може, одужаю) Другий курс, перший семестр. Перший день тижня, перша пара о 8:30. Ще досипала біля аудиторії, приходивши завжди зарано. Як сумлінна студентка, чуть-чуть напропускалася, а для цієї лекції мене не лякав ні 30-градусний мороз (хоча ні, в першому семестрі  мого другого курсу таких морозів не було), ні температура, ні бажання спати, що мої колеги в цей час  і робили, оскільки перекличка на лекції ніколи не проводилася. Слухаючи таке слово на парі, навіть не завжди вникала в суть, просто слухала. Ніколи не пригадую за собою звички конспектувати лекції, а тут цілий талмуд, ще й чернетка. Похвалюся дуже красивим почерком (на протилежному наполягатиме лише той, хто його ніколи не бачив). Так під впливом  слова лектора він став ще красивішим, змінив положення, побільшав і я його навіть зрозуміла. Що нечувано-негадано , мій конспект пішов перексерюватися навіть. Ото вже не розбереш, де слово, а де діло.

Будучи на 3 і на 4 курсі, зауважила, що перебуваю в аудиторії, де б по праву мала читатися лекція другокурсникам.  Отаке то слово. Але воно, зрозуміло, мені не на добро. Час пропливає, а я ще на другому курсі,  в першому семестрі. Мої друзі в якості одитора чи психоаналітика залюбки дали б мені ляпаса). От коли діло дійшло до іспиту, в білеті на мене чекали Діоген Сінопський, Тома Аквінський та…ну-ну… Зигмунд Фройд, звичайно. От яке б чудове товариство вийшло із всіх цих філософів, враховуючи «спільність» їхньої науки. Про перших двох я вже десь писала, тим самим витіснивши їх назовні. Про Фройда ви вже почитали. Надіюся, вже всі поділися з моєї голови, як і іспит з білетом №22. Час пропливає… Але я розумію та усвідомлюю, що цьогорічні лекції, які розпочнуться з вересня для другого курсу у мій трек часу вже не помістяться.

Добре те, що добре… Хтось казав, добре, що добре кінчається. Але я краще погоджуюся із Мартіном Лютером, який постійно говорив: добре те, що дивно та несподівано закінчується. Саме тому він завжди повторював: «Богу подобається приємно дивувати людей». Одного разу, сидячи в своєму товаристві за келихом пива, Мартін здивував друзів тим, що він у близькому до 50-річчя віці вирішує … стати під вінець. Несподівано було почути таке від веселого , вченого холостяка. Навіть папа остаточно признався, що Мартін має його за дурня. Целібат целібатом,  добре слово добрим словом, але на старість треба когось мати. Проте доброго слова Мартін не збирався схрещувати, як виделку з нажем на тарілці , як демонстрування закінчення їди.

Знаєте, що означає, коли людина сильно пересолює страви? Кажуть, закоханий по-вуха. А от коли, навпаки, не солить, вже гірше. Порушений обмін речовин, брак неорганічних речовин та металів. А що, коли сіль – то добро? Одні в ньому кохаються (слава Ісусу за таких людей), інші ж не відчувають потреби в цьому. Але якщо людина й не потребує добра, не дай Боже, хіба вона не потребує слова? Однозначно ні. Це на зауваження того, що слово має куди більші можливості, ніж творення добра (хоча вони й  не такі цінні, як добро). Слово відображає реальність (хай добру, хай злу, але відображає), освоює майбутній простір. Тобто, слово – доволі потужна матерія. Ну і навіть не матерія. В теоретичних положення метафізики класичного ідеалізму (праці Канта та Гегеля)  дух творить матерію. Однак , на думку їхніх опонентів-матеріалістів, матерія не творить дух навіть не тому, що останнього не може бути. Швидше тому, що він позбавлений еволюційного розвитку існування. За своєю природою дух інертний, статичний, проте його активність спрацьовує через креативні діє стосовно матерії. Матерія є внутрішньо різноманітна, динамічна в своєму розвитку. Ще один кавалер ордену слова – дід Арістотель, якого ви тільки що прочитали. Але оскільки добро – категорія духу, бо ж матерія – нейтральне середовище, яке не відображає кольорового спектру як доброти, так і зла. Можемо вважати слово одухотвореною матерією – різноманітною, динамічною, цілеспрямованою та активною.

 Антиподом добра я б назвала навіть не зло, а справедливість. Оскільки добро має активну природу, воно перестрибує справедливість, що закостеніла в рамках заслуженого і далі не просувається. Добро будує, зло руйнує, а справедливість десь куяє під лавкою і нічим не грузиться. Тому принцип «маєш те, що заслужив» - найбридкіший   в усій аксіології. Що цікаво, багато об’єктивних людей намагаються дотримуватися справедливості, але хочуть, аби з ними поступали по-доброму, а не по-справедливому. Та ми в Бога життя не заслужили своєю «справедливістю»? І що Він робить? Чинить з нами по-справедливому? Ой, тоді би була трагедія під назвою «Людство». Але запаси милосердя, любові та добра в Бога безмежні. Це завжди шанс почати все спочатку. А хто б не хотів такого шансу? Навіть найоб’єктивніші люди)

Тому то хай би наше слово було добрим, а не справедливим. Бо ж лікаря потребують хворі, а не здорові. І який задрочений лікар скаже хворому, що його слабості справедливі й заслужені, тому він відмовляється лікувати пацієнта. «Коли вистачить всього кілька слів, аби виручити людину із біди, я ненавиджу того, хто на них поскупиться» (Лоренс Стерн)

Але завершую я на справедливій ноті, а не на добрій) Як оцінюєте, такий текст і читаєте. Ні, не навпаки. «Тягнутимуся вгору», як тільки відчую, що рівень вашої справедливості поволі наближається до добра. І ви закриєте очі на низькість творчості, розуміння, таланту, світогляду.

З найкращими побажаннями

Любов ДЕМКО

 




1. Проектирование силового кулачкового контроллер
2.  Игнорирование самой тренировки ног
3. КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни- ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ Виконала Сту
4. ТЮМЕНСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ НЕФТЕГАЗОВЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИНСТИТУТ ТРАНСПОРТА Отделение НПО-СПО
5. Лабораторная работа 1 ОСНОВЫ АЛГОРИТМИЗАЦИИ И ПРОГРАММИРОВАНИЕ НА ЯЗЫКЕ PSCL.
6. Определение и задачи предмета внутренние незаразные болезни животных
7. . ВГМУ2005
8. Перевод на природный газ котла ДКВР 2013 котельной Речицкого пивзавода
9. Учебное пособие- Психологические аспекты и условия развития коммуникативных навыков в тренинге
10. Тема 14 Человек как объект философского осмысления 1
11. свое дело подразумевает чистое творчество то нередко желание им заняться наталкивается на резкое н
12. тема программной документации ГОСТ 19.html
13. Статья- О группах Ассура, фермах Баранова, цепях Грюблера, плоских шарнирных механизмах и об их структурном синтезе
14. Потребители и предприниматели Права потребителей и организация их защиты
15. Среднерусский университет Московский гуманитарный институт Учебн
16. Натусана 21 Краткая характеристика предприятия 2
17. Предмет синтаксису як граматичного рівня сучасної української літературної мови
18. Священник Хартмут Каниа.html
19. богоносца на улицах была голодная ослабленная толпа
20. Лекция 11. Планирование организация и контроль маркетинга Стратегическое планирование маркетинга П