Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

ЛЕКЦІЯ 1 Історія економіки та економічної думки як наука Анотація 2 год

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-10


PAGE   \* MERGEFORMAT 11

ЛЕКЦІЯ 1.  Історія економіки та економічної думки як наука

Анотація                     - 2 год.

Предмет та об‘єкти історії економіки та економічної думки. Завдання вивчення дисципліни. Методи пізнання. Загальнонаукові методи пізнання.  Спеціальні (конкретні) методи пізнання. Періодизація історії економіки та економічної думки. Формаційний підхід. Загальноцивілізаційний підхід. Меркантилізм. Фізіократи. Класична політична економія. Марксизм. Маржиналізм. Кейнсіанство. Неокласична політекономія. Неолібералізм. Інституціоналізм. Монетарізм.

СРС: Сучасні економічні теорії: неокейнсіанство, посткенсіанство, неоінституціоналізм [1, с.543-557, с.593-603].

 

  1.  Предмет історії економіки та економічної думки

Історія економіки та економічної думки - це наука, яка вивчає господарську діяльність країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм виявлення та її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях. Вивчає процес виникнення економічних ідей та економічних шкіл, їх розвиток, боротьбу і формування нових напрямів економічної теорії в контексті розвитку матеріальної культури суспільства.

Мета: формування знань про історичний розвиток господарств та економічної думки країн Європейської цивілізації для розуміння генезису та закономірностей функціонування економічних систем.

Загальне завдання: на методологічних засадах цивілізаційної парадигми розвитку суспільства сформувати сучасне економічне мислення та світогляд студентів, забезпечити засвоєння ними знань і методів історичного аналізу економічних процесів.

Предметом навчальної дисципліни є розвиток господарств країн Європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці. 

Завдання дисципліни:

  •  аналіз основних історичних фактів та процесів, що характеризують становлення та розвиток господарств країн Східної та Європейської цивілізацій;
  •  формування цілісного уявлення про еволюцію економічної науки на основі усвідомлення закономірностей та загальної логіки розвитку світової економічної думки;
  •  аналіз економічних процесів та їх відображення в економічній думці на різних етапах розвитку людської цивілізації;
  •  оволодіння категоріальним апаратом дослідження історичного розвитку господарства;
  •  виявлення взаємозалежності, спадкоємності, розбіжності економічних учень, поглиблення знань з економічної теорії та інших економічних дисциплін;
  •  виявлення взаємозв’язку та спадкоємності економічної політики держав з теоретичними концепціями минулого та сучасності.

2. Методи наукових економічних досліджень

Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.

І. Загальнонаукові методи пізнання. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце у належить діалектичному і структурно-функціональному методам.

Діалектичний метод пізнання виходить з того, що будь-яке економічне явище:

1) перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає;

2) має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність і суперечність, конфліктність;

3) розвивається, що означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв’язання суперечностей та повне утвердження нового.

Джерело розвитку економіки, всіх її складових діалектика вбачає в єдності і боротьбі протилежностей.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Однією з ознак системи є її цілісність. Цей метод зосереджує свою увагу на функціональних зв’язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках їх.

Західними економістами активно використовується емпіричний метод пізнання. За цим методом усі науки — емпіричні. Це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища. Так, політекономія як суспільна наука вивчає поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.

При дослідженні розвитку виробничих відносин застосовується формаційний метод пізнання. Він дозволяє розкрити соціально-економічний характер капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств. Існують також інші загальні методи пізнання.

ІІ. Спеціальні (конкретні) методи пізнання. Наука розробила і застосовує різні конкретні способи і прийоми пізнання дійсності. До них належать: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного, статистичні спостереження, моделювання процесів, економіко-математичні методи і т. д. Ці способи і прийоми пізнання використовуються як у природничих, так і в суспільних науках.

Розглянемо деякі з названих методів дослідження.

1) Наукова абстракція. Абстрагування означає очищення наших уявлень про процеси від випадкового, минулого, одиничного і виокремлення в них сталого, стійкого і типового. Саме завдяки методу абстракції вдається виявити сутність явищ, від сутності одного рівня переходити до сутності вищого рівня, описувати закони і категорії науки, що виражають ці сутності. При застосуванні цього методу пізнання повинна братися до уваги вся сукупність явищ, що стосується даної галузі, а не окремі факти.

У результаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ (наприклад, товар, гроші, ціна). Подальше поглиблення пізнання дозволяє формулювати економічні закони, які характеризують найбільш стійкі залежності і взаємозв’язки в економічних процесах.

2) Індукціяце форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. У результаті індукції досягається той самий результат, що і при абстракції — «викристалізування», або виведення принципів, законів і категорій із фактів. Пізнання починається з нагромадження фактів, котрі потім систематизуються і аналізуються таким чином, щоб можна було вивести узагальнення, принципи чи закони. Отже, індукція іде від окремого до загального.

Дедукція означає перехід від загального до окремого. Дедуктивний метод бере своїм початком узагальнення чи теорію. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень істинних і реальних з необхідністю виводиться нове істинне положення. Дедуктивний метод є водночас і гіпотетичним. Таким чином, економісти можуть опиратися на випадкове спостереження, умовивід, логіку чи інтуїцію, щоб сформулювати попередній, неперевірений принцип, що називається гіпотезою.

3) Гіпотеза — це припущення про ймовірність зміни економічного явища і спосіб його пізнання, одне з можливих розв’язань економічної проблеми.

Дедукція та індукція являють собою не протилежні один одному, а взаємодоповнюючі методи дослідження. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези є для економіста орієнтирами при збиранні і систематизації емпіричних даних. У свою чергу відомі уявлення про факти дійсності, про реальний світ є передумовою для формування досить змістовних гіпотез.

4) Економіко-математичні методи. Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу. Кількісні характеристики є невід’ємною частиною політекономічного дослідження. Точний кількісний аналіз дозволяє досліднику глибше розкрити суть економічних процесів, тенденцій розвитку економіки. Процес виявлення тенденцій економічного розвитку зумовлює широке впровадження математичних прийомів пізнання (формули рівностей, нерівностей, функцій, графіків, інтегралів тощо).

  1.   Періодизація історії економіки та економічної думки

Підходи до періодизації історії економіки та економічної думки:

1) Л.І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор (водні шляхи сполучення).

2) Б.Гільдебранд в основу періодизації поклав історію грошей.

3) Є. Хентінгтон – в основу періодизації поклав клімат.

4) А.Тойнбі - в основу періодизації поклав культуру, релігію тощо.

5) Формаційний підхід (К. Маркс), розвинутий марксистсько-ленінською теорією. В його основу покладена ідея виникнення, розвитку і зміни засобів виробництва, форм власності на засоби виробництва. Історія суспільства розглядалась як історія розвитку способів виробництва в їх хронологічній послідовності: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний.

6) Загальноцивілізаційний підхід.

У 60-х роках 20 ст. набули популярність теорії „індустріального суспільства" (французького соціолога Р.Арона) і „стадій економічного розвитку" (американського соціолога У.Ростоу). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Її представниками є Д.Белл, Г.Кан, З.Бжезінський (США), Ж.Серван-Шренбер і А.Турен (Франція). В основу цієї теорії, що ділить всесвітню історію на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство, покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Вже в первісному суспільстві люди замислювались над економічними явищами.

Перша спроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблеми була здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософом, вчителем і наставником Олександра Македонського — Арістотелем. Він зацікавився двома ключовими проблемами економічної науки того часу — ефективним використанням майна в рабовласницькій латифундії і здійсненням справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель робить надзвичайні для свого часу відкриття і порушує проблему раціонального використання багатства, вперше формулює поняття суспільного поділу праці, еквівалентного обміну і навіть мінової вартості, попиту і пропозиції, споживання і потреб.

Становлення і розвиток економічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісного нагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему за проблемою.

Меркантилізм. Першими гідний внесок у розвиток економічної думки економії зробили меркантилісти (від італ. merkante — торговець, купець), які вважали, що суспільне багатство нарощується у сфері обігу — торгівлі. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

Антуан де Монкретьєн (1575—1621) у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Величезний внесок у розвиток поглядів меркантилістів зробили Томас Ман (1571—1641), Дейвід Юм (1711—1776) — видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623—1687) — фундатор трудової теорії вартості. Головною заслугою меркантилістів було те, що вони здійснили першу спробу осмислення загальноекономічних завдань на рівні всієї національної економіки. Вона не вдалася, але послужила відправною точкою для наступної хвилі економістів-фізіократів.

Фізіократи. У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники — фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва. Щоправда, останню вони обмежили тільки сільськім господарством, уважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.

Франсуа Кене — виходив з принципу еквівалентності обміну. Оскільки обмінюватися можуть тільки рівновеликі вартості, тому він писав, що обмін або торгівля не породжують багатств і здійснення обміну нічого, виходить, повністю ще не пояснює. Якщо це так, то джерело багатства треба шукати поза сферою обігу, тобто у виробництві. Дане міркування настільки ж геніальне, як і просте, призвело Кене ще до одного відкриття, достатньо важливого для того часу. Якщо наведене міркування вірно, а це так, на думку вченого, то товари на ринок надходять із заздалегідь заданою ціною. Отже, гроші виконують тільки функцію засобу обігу, і їх нагромадження не є дійсним багатством. Більше того, вилучені з обігу через нагромадження, вони перестають виконувати свою корисну суспільну функцію.

Поряд із Ф. Кене істотний внесок у розвиток вчення фізіократів внесли Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781), Дюпон де Немур (1739—1817) — засновник і нині існуючої однієї з могутніх американських корпорацій.

Меркантилісти і фізіократи підготували подальший розквіт економічної думки, коли вона по суті не тільки сформувалася як єдина, цілісна наука, а й знайшла відповіді практично на більшість питань, поставлених швидко прогресуючим капіталізмом.

Класичної політичної економії можна вважати англійського економіста Уільяма Петті, який уперше у 1662 р. вивів сентенцію, що джерелом будь-якого багатства є праця. Отже, економічна думка наново відкриває забуту ідею Арістотеля. Великий внесок У. Петті зробив у теорію грошей. Вчений визначив їх як товар, що має трудове походження, тому й виступає загальним еквівалентом. Вперше в економічній науці У. Петті порушив питання про кількість грошей, необхідних в обігу.

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Сміта (1723—1790) і Давида Рікардо (1772—1823). Основним об’єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ. Вони висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів.

Розробляючи економічну теорію в цілому і спираючись на трудову теорію вартості, А. Сміт відкриває дві сторони товару — вартість і споживчу вартість (корисність) і наводить відмінності між ними.

А. Сміт високо оцінив значення поділу праці і спеціалізації як чинників розвитку продуктивних сил. На цій основі він розробив теорію порівняльних переваг і дійшов у результаті до геніального висновку в теорії обміну. За Смітом, обмін і еквівалентний, і взаємовигідний.

Одне з найістотніших відкриттів А. Сміта полягає у визначенні ним вартості робочої сили і відмінностей її від вартості, яку ця робоча сила створює.

Славу одного з кращих економістів усіх часів А. Сміту принесла загальна теорія ринку, особливо щодо механізму його функціонування. Він переконливо обґрунтував, що кожний господарюючий суб’єкт, переслідуючи свою особисту мету, досягає тим самим і суспільних цілей («невидимої руки ринку»).

Подальшого розвитку класична політекономія набула у працях англійського економіста Давіда Рікардо (1772—1823). Істотним внеском Д. Рікардо в економічну науку було і пояснення процесів перенесення вартості засобів виробництва на готовий продукт.

Марксизм. К. Маркс (1818—1883) висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості. Вперше в економічній науці був чітко відслідкований механізм виробництва прибутку як цілком природний результат процесу капіталістичного виробництва. Далі К. Маркс послідовно розкриває сутність заробітної плати та її форми, механізм нагромадження капіталу, його кругообіг та оборот. Особливе місце в економічній теорії Маркса займає розкритий їм механізм суспільного відтворення.

Сучасні економічні теорії в основному представлені західними економістами, для яких у XX ст., особливо в останні 40—50 років, притаманна спрямованість на вирішення конкретних економічних проблем.

Маржиналізм. У другій половині ХІХ ст. було сформульовано теорію граничної корисностімаржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру (1840—1926) і Євгенію Бем-Баверку (1851—1914). Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком (1847—1938). Велике значення для розвитку політекономії мали праці видатного англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1923), який 1890 р. опублікував «Принципи економічної науки». Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії — неокласичний.

Кейнсіанство. Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

На відміну від багатьох своїх сучасників, Дж. М. Кейнс достатньо критично проаналізував капіталістичну економіку і дійшов до нестандартного на той час висновку, що вона далека від приписуваної їй гармонії. Він вважав: капіталізм занадто марнотратний, не повністю використовує можливості виробничих, у т. ч. й трудових ресурсів, внаслідок чого значна частина його економічного потенціалу не приносить очікуваних результатів. Суспільство в цілому явно зазнає збитків, отже, воно повинно спрямувати свої зусилля на розв’язання даної проблеми.

З іншого боку, на думку Дж. М. Кейнса, найзначнішою хибою сучасного капіталізму є надмірна нерівність у розподілі прибутків. Центральною ідеєю Кейнса стала думка про те, що капіталізм вільної конкуренції вичерпав себе, він уже не піддається саморегулюванню. Ось чому в інтересах усіх економіка має регулюватися державою.

Держава, на думку Кейнса, регулюючи зайнятість, забезпечує велику соціальну стабільність капіталістичної економіки, роблячи доступнішим кредит, допомагає діловим людям виходити зі складних ситуацій, зумовлених кон’юнктурою, турбується про міцність і сталість грошей, жорстко регулюючи їх кількість в обігу, переборює інфляцію, робить бізнес прогнозованішим.

Неокласичний синтез. У другій половині ХХ ст. неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон (1915 р. нар.). У його визначенні нова політекономічна школа трактується як «неокласичний синтез». Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно викладені в підручниках, які мають назву «Економікс» або «Економіка».

Неолібералізм. Погляди неокласичної школи з різними течіями, напрямами отримали в економічній літературі назву лібералізм (лат. liberalis — вільний). Лібералізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму самоорганізованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів. Такі погляди значною мірою відображали специфіку капіталізму епохи вільної конкуренції. Ідеї економічного лібералізму панували до кризи 1929—1933 pp.

Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали (американські вчені JI. Мізес та Ф. Хаєк) — виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям і торговцям.

Інституціоналізм. Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

Монетаризм. З другої половини 70-х рр. на передові позиції в економічній думці виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мілтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя.

Монетаризм ґрунтується на вирішальній ролі грошей (грошової маси) в економіці в цілому, і особливо у формуванні цін та регулюванні інфляції. Саме тому монетаристи, виступаючи проти державного втручання в економіку, визнають роль держави тільки в контролі над грошовою масою й в управлінні емісією грошей, державним бюджетом, а також у підтримці достатньо високого рівня позичкового процента.




1. Ходжа Ахмет Яссауи
2. Бернардэн де Сен Пьер
3. технологический процесс преследует следующие важные цели- обеспечение взаимосвязанного и четкого функцион
4. Роль общественного мнения в канун гражданской войны в США
5. создание и самоопределение личности в культуре утверждение человека в человеке
6. Общие понятия и определения Если на некотором множестве можно ввести операцию которая сопоставляет дв
7. Анализ осуществления торговых операций по подакцизным товарам
8. либеральной демократии или как говорили прежде- без царя в голове Вьюжным февральским днем 1613 года Зем
9. подросток не ночевал дома С мужем проблемы Может быть тоска одиночества заныла острой болью в твоей груд
10. Понятие функции виды и классификация налогов6 1.html
11. 4 Введение
12. История международных отношений до 1900 г.html
13. Совершенствование процесса изучения удовлетворенности потребителей качеством услуг ООО
14. 04 повне нацменування вищого навчального закладу Інститут ф
15.  Площадь сельскохозяйственных угодий га
16. Управление торговым центром
17. Христианская этика
18. экспериментатор и бизнесмен изобретатель динамита и других взрывчатых веществ пожелавший основать благот
19. ТЕМА- ВИЗНАЧЕННЯ МОРФОМЕТРИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ОЗЕРА
20. ЮрИнфоР 1997 Содержание Введение