Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Організація сільськогосп.html

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-01-17


1.Поняття і предмет дисципліни «Організація сільськогосп.виробництва»

"Організація сільськогосподарського виробництва" — це економічна наука, яка на основі об'єктивних законів розвитку природи і суспільства вивчає закономірності раціональної побудови, планування і економічно ефективного ведення виробництва на сільськогосподарських підприємствах та в їх об'єднаннях з метою отримання максимального прибутку. Поняття "Організація виробництва" включає: організацію і планування продуктивних сил, організацію виробничих процесів, проведення аналізу і планування економічних результатів виробництва та реалізації продукції. В основу організації сільськогосподарського виробництва покладено такі головні принципи: ведення виробництва з використанням різних форм господарювання; правильна пропорційність у розвитку галузей та окремих елементів виробництва; ведення виробництва на основі комерційного госпрозрахунку, різних форм оренди; здійснення розширеного відтворення в господарствах; економія живої та уречевленої праці, підвищення її продуктивності та досягнення високої рентабельності виробництва. Предметом науки є вивчення конкретних форм прояву економічних законів і механізмів їх дії в специфічних умовах виробництва з метою одержання найбільшої кількості продукції з одиниці земельної площі при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції.

2.Сільськогосп.підприємства-основна виробнича ланка АПК.

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію. Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак. Головні напрямки діяльності:вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз; інноваційна діяльність; комерційна діяльність (реклама, організація збуту продукції, розвиток системи товарних бірж, стимулювання покупців), післяпродажний сервіс (гарантійне обслуговування,забезпечення запчастинами тощо). Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні); форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні);належність капіталу (національні, закордонні, змішані); правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства); галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо);технологічна і територіальна цілісність (головні, дочірні, асоційовані, філії);розмір та чисельність працівників (малі, середні, великі).

3. ЗУ «Про підпр», «про власність», ГКУ,Земельний кодекс України-основа організ.діяльн. підприємств.

Закон України «Про підприємства в Україні». Цей  Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Закон  визначає  види  і  організаційні  форми   підприємств, правила  їх  створення,  реєстрації,  реорганізації  і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.    Закон спрямований на забезпечення самостійності  підприємств, визначає  їх  права  і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими  підприємствами і  організаціями,  Радами  народних депутатів, органами державного управління.

Господарський Кодекс України. Господарський кодекс   України   встановлює   відповідно   до Конституції України правові  основи  господарської діяльності  (господарювання),  яка  базується  на  різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності  Господарський   кодекс  України  має  на   меті   забезпечити зростання  ділової  активності суб'єктів господарювання,  розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва,  його  соціальну спрямованість  відповідно  до  вимог Конституції України, утвердити   суспільний господарський  порядок  в  економічній  системі  України,  сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Закон України «Про власність». Українська  держава  є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території. Закон про власність спрямований на реалізацію Декларації  про державний суверенітет України.  Метою  цього  Закону  є  забезпечення  вільного  економічного самовизначення громадян,  використання  природного,  економічного, науково-технічного   та  культурного  потенціалів  республіки  для підвищення рівня життя її народу.

 ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Земельний кодекс України (ЗКУ) — основний нормативно-правовий акт земельного законодавства України, ухвалений Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року.Земельний кодекс України є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав фізичних і юридичних осіб на землю тощо. Земельний кодекс України складається з десяти розділів (поділені на глави та статті), розмежованих за сферою регулювання:розділ перший. Загальна частина.Розділ другий. Землі України.Розділ третій. Права на землю.Розділ четвертий. Набуття і реалізація права на землю.Розділ п'ятий. Гарантії прав на землю.Розділ шостий. Охорона земель.Розділ сьомий. Управління в галузі використання й охорони земель.Розділ восьмий. Відповідальність за порушення земельного законодавства.Розділ дев'ятий. Прикінцеві положення.Розділ десятий. Перехідні положення.

4.Завдання і місце «Організації виробництва в системі наук»

Під організацією виробництва розуміється координація і оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами. На перший план в організації виробництва висувається нова мета виробництва, яка дає змогу в любий момент перебудувати виробництва на випуск інших видів продукції при зміні попиту на неї з найменшими затратами, а також це повинно бути виробництво високої культури, яке створює умови для випуску високоякісної продукції точно у визначені терміни, яка може бути конкурентоспроможною на ринку. Специфічними завданнями організації виробництва є: •Поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі і часі. •Відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння підприємства. •Інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, •Оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення. •Визначення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження. •Організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції. •Створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

5.Методи і прийоми дослідження організації виробництва

 Під методом у будь-якій науці розуміють спосіб пізнання предмету, що вивчається. Єдиним науковим методом вивчення і дослідження природи, суспільства, суспільного виробництва – є діалектичний метод. Діалектика розглядує всі явища не в статиці, а в розвитку, не ізольовано, а в їх взаємозв’язку і взаємодії, в переході кількісних змін в якісні, в єдності і боротьбі суперечностей, боротьбі нового із старим. Спираючись на діалектичний метод, даний курс використовує такі провідні методи дослідження, як економічний аналіз і синтез, балансовий, експертний, економіко-математичний, моделювання, системного підходу, який передбачає вивчення об’єкта як виробничої системи складових ресурсів. Основними методами дослідження науки є: монографічний, статистичний, розрахунково-конструктивний, експериментальний, балансовий, економіко-математичний та інші. Монографічний метод – це детальне вивчення окремих явищ і процесів, характерних для їх сукупності, з метою розкриття закономірностей їх розвитку. З допомогою цього методу вивчають позитивні і негативні сторони організації аграрних формувань. Статистичний метод – це дослідження масових співставних явищ з метою встановлення взаємозв’язку, закономірностей розвитку і кількісного впливу факторів на кінцеві результати виробництва. Розрахунково-конструктивний (варіантний) метод передбачає обґрунтування декількох варіантів вирішення організаційно-економічного завдання. Експериментальний метод  застосовують при здійсненні виробничої перевірки розроблених рекомендацій. Експериментальний метод також досить широко використовують при раціоналізації трудових процесів, визначенні типових норм, розробці прогресивних систем оплати праці, запровадженні ресурсо-ощадних технологій і інше. Балансовий метод використовують при порівнянні потреби і надходження, наявності і потреби, наявності і надходження ,надходження кормів, потреба в оборотних засобах та їх наявність, потреба в робочій силі та забезпеченість нею. Економіко-математичний метод використовують з метою щоб знайти оптимальний варіант шляхом розробки економіко-математичних моделей і вирішення цих задач на електронно-обчислювальних машинах (ЕОМ).

6.Поняття системи ведення господарства

Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку.

 Під системою ведення господарства розуміють сукупність технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на удосконалення спеціалізації виробництва й поєднання галузей, систем їх ведення, підвищення інтенсивності і економічної ефективності сільського господарства з урахуванням впливу природноекономічних факторів, які забезпечують максимальну кількість продукції з одиниці земельної площі при найменших затратах праці і коштів, тобто одержання максимального прибутку. В залежності від принципів побудови, системи ведення господарства класифікуються: за територіальним принципом (системи ведення господарства для країни, зони, області, району, підприємства); за галузевим принципом (системи рослинництва, тваринництва, обслуговуючих і підсобних промислових виробництв);за факторно-технологічним принципом (системи машин, оплати праці, землеробства, добрив, відтворення, годівлі тварин та ін.); за принципом структурної побудови (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).

7.Класифікація систем господарства

Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку.

Класифікація систем господарства здійснюється: 1)за регіональними рівнями (для країни, зони, області, району, підприємства); 2)за галузевим принципом (системи рослинництва, системи тваринництва, системи допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства); 3)за технологічною ознакою (системи землеробства, системи удобрення, системи годівлі худоби, системи машин, системи оплати праці та ін.); 4)за структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).

8.Система рослинництва і її елементи

Під системою рослинництва розуміють склад і співвідношення в господарстві таких галузей, як рільництво, кормовиробництво, овочівництво, садівництво, а також комплекс заходів щодо їх ведення, який охоплює техніку, технологію та організацію виробництва. Вирішальна роль у формуванні раціональної системи рослинництва належить техніці, технологічному оснащенню, матеріально-технічній базі. Система рослинництва включає: Система насінництва забезпечує такий підбір сортів сільськогосподарських культур, які найбільш пристосовані до місцевих природно-кліматичних умов, машинної технології і найбільш врожайні. Систем удобрення визначає кількість, строки і способи внесення органічних та мінеральних добрив під кожну культуру і тісно пов’язана з іншими елементами системи землеробства, в першу чергу з сівозмінами. Система обробітку ґрунту та догляду за рослинами охоплює технологічні прийоми основного та передпосівного обробітку ґрунту, догляду за рослинами. Система захисту рослин від шкідників сільськогосподарських культур та бур’янів включає різні біологічні, агротехнічні та хімічні культур та бур’янів включає різні біологічні, агротехнічні та хімічні заходи. Система меліорації об’єднує різні заходи з регулювання водного режиму ґрунтів (осушення, зрошення, полезахисне насадження для боротьби з водною та вітровою ерозією).

9.Система тваринництва і її елементи

Під системою тваринництва слід розуміти склад і співвідношення його галузей, а також сукупність заходів з науково обґрунтованої технології, системи машин, економіки та організації виробництва, спрямованих на збільшення обсягів продукції при найменших затратах паці й засобів на одиницю виробленої продукції і одержання максимального прибутку.

У науково обґрунтовану технологію виробництва входить комплекс зоотехнічних і ветеринарних заходів:

а) система відтворення і структура стада;

б) спрямована племінна робота:

в) система кормо виробництва й годівлі тварин;

г) комплекс заходів і прийомів з утримання тварин і птиці;

д) система ветеринарних заходів.

Техніка і система машин охоплює систему заходів і механізації в типових будівлях кормоприготування, транспортування і роздачі кормів, водопостачання, видалення гною, процесів доїння, збору яєць, стрижки овець тощо. За способами виробництва кормів і утримання тварин, як за найбільш важливими ознаками, в практиці тваринництва склалися наступні системи тваринництва:

Пасовища - це екстенсивна форма ведення тваринництва, за якої людина мало втручається в годівлю тварин, їх розведення, якої людина мало втручається в годівлю тварин, їх розведення, вирощування молодняку, одержання кормів. Відсутні капітальні приміщення. Тварин переганяють з одного пасовища на інше в пошуках трави протягом цілого року.

Культурно-пасовищна система передбачає поєднання цілорічного пасовищного утримання тварин з додатковою підгодівлею сіном, силосом, концентратами; більш активне втручання людини в організацію годівлі і розведення тварин.

Стійлово-пасовищна система передбачає утримання тварин взимку в стандартних тваринницьких механізованих приміщеннях і забезпечення його повноцінними кормами. В літній період тварини знаходяться на природних і культурних пасовищах.

Стійлова система – це найінтенсивніша система тваринництва. Вона передбачає цілорічне утримання тварин у приміщеннях.

Стійлово-табірна система передбачає утримання тварин взимку в закритих приміщеннях, а влітку в спеціальних таборах на культурних пасовищах, обладнаних водопоями. Застосовується в районах з високою розораністю земель.

10. Показники еколо-економічної ефективності системи господарства

Зараз суспільство і навколишнє природне середовище варто розглядати як складну соціально-еколого-економічну систему, у якій економічні соціальні й екологічні питання повинні розглядатися в єдиному комплексі.Головним завданням економіки природокористування є розробка найкращих варіантів адаптації глобальної соціо-еколого-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на природне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів.При екстенсивному розвитку економіки природоємкість дуже велика, отже ефективність виробництва мала. Зниження показника природоємності можливе за рахунок росту національного доходу без збільшення витрат природних ресурсів або їх зниження. Це можливо за рахунок впровадження нових технологій виробництва, переходу на маловідходні і безвідходні технології, енергозберігаючі технології, використання вторинної сировини і відходів. Ефективність господарської діяльності знижується за рахунок забруднення навколишнього середовища. Збитки від забруднення навколишнього середовища враховуються за допомогою так званої еколого-економічної шкоди. Виходячи з концепції еколого-економічної системи, будь-яка шкода, що завдається природному середовищу, неминуче призводить до шкоди господарській та соціально-економічній (антропосній) підсистемам. Тобто, при розгляді категорії еколого-економічної шкоди необхідно виходити з поняття економічна шкода - економічні та виражені в грошовому виразі неекономічні втрати суспільства, яких можна було й уникнути при оптимальному стані природного середовища, що порушується в результаті техногенного впливу.

11. Ріноманітність форм власності В Україні

Розрізняють власність народу України, приватну власність, колективну власність, державну та комунальну власність. Серед об’єктів власності необхідно виділити власність народу України, до якої належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності відповідно до закону.Суб’єктами права приватної власності є фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства. За загальним правилом, склад і кількість майна, що може знаходитися у приватній власності громадян, є необмеженим. Суб’єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Об’єктами права державної власності є майно, яке необхідне для виконання державою своїх функцій: -земля, майно, що забезпечують діяльність Верховної Ради та утворених нею державних органів; - майно Збройних сил, органів Служби безпеки, Прикордонних і Внутрішніх військ, оборонні об’єкти;  -єдина енергетична, транспортна, інформаційна та інші системи; -кошти державного бюджету, Національний банк тощо. Суб’єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; - кошти місцевих бюджетів; -об’єкти житлово-комунального господарства; -майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я; -    місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації тощо. Об’єкти права державної та комунальної власності можуть закріплюватися відповідно за державними та комунальними організаціями на правах повного господарського відання чи оперативного управління.

12. Види сільськогосподарських підприємств

В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України (1996 р.), передбачено функціонування державної, комунальної і приватної власності. Залежно від форм власності Господарським кодексом України передбачено функціонування підприємств таких видів: -приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); -підприємство, що діє на основі колективної власності); -комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; -державне підприємство, що діє на основі державної власності; -підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Залежно від способу утворення та формування статутного фонду підприємство може бути унітарним або корпоративним .Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

13.Види об'єднань
1. Асоціації – це договірні об'єднання,створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися в виробничу і комерційну діяльність кого-небудь із її членів; 2.Корпорація – це договірні об'єднання створені на основі поєднання виробничих,наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень кожного з учасників; 3. Консорціум – тимчасові, статутні об'єднання,промисловою і банківського капіталу для досягнення загал.мети; 4.  Концерн – створ.шляхом скупки контрольних пакетів акцій різних підпр.укладання договорів про спільність інтересів цих підпр.і концерну; 5. Холдингова компанія – це така форма акціонерного володіння капіталом при якій материнське(головна компанія) володіючи контрольним пакетом акцій дочірних компаній,об'єднаних в єдину структуру забезп собі управління і контроль за всіма підприємствами, що входять у її склад; 6.Виробничі об'єднання по галузевому принципу:- виробничі об'єднання по птахівництву;- скотарству;

- свинарству і інш.галузями;

14.Особливості організаційно-економ.діяльності різних видів

Залежно від форми власності розрізняють: 1. Підприємства, що засновані на приватній власності. Право приватної власності виникає на підставі одержання громадянином доходів від участі в суспільному виробництві, від індивідуальної праці, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладання інших угод, не заборонених законом. Об'єктами приватної власності є: - індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно на його праці; - сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян України - членів однієї родини, що проживають разом; - приватні підприємства, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили; - селянські (фермерські) господарства; - підприємства, засновані на власності іноземних громадян.

2. Підприємства, засновані на колективній власності. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян та юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств та об'єднань; передавання державних підприємств в оренду; перетворення державних підприємств у акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій та громадян, інших цивільно-правових угод. Суб'єктами права колективної власності є:

-орендні підприємства; - організації орендарів; - товариства покупців; - кооперативи; - колективні підприємства, в тому числі й колективні сільськогосподарські підприємства; - споживчі товариства та їх спілки; - господарські товариства; - спільні підприємства; - об'єднання недержавних підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання). 

3. Підприємства, засновані на загальнодержавній власності. Об'єктом загальнодержавної власності є майно державних підприємств, а суб'єктом - держава в особі Верховної Ради України.

4. Підприємства, засновані на комунальній власності. Суб'єктами права комунальної власності є: - автономна республіка Крим в особі її Верховної Ради; - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

15. Виробнича і організаційна структура с/г підприємств

Виробнича структура підприємства є формою організації виробничого процесу вона виражається в розмірі підприємства, кількості й складі цехів та служб, їх плануванні, а також у кількості планування виробничих ділянок та робочих місць усередині цехів. Розрізняють такі види цехів і ділянок: 1)основні; 2)допоміжні; 3)обслуговувальні; 4)побічні. Розрізняють такі види виробничої структури: 1. без цехова (виробнича дільниця, тобто сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція, використовується на невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами); 2. цехова (цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації); 3. корпусна (корпус, тобто об'єднання кількох однотипних цехів); 4. комбінатська (здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів перероблення сировини наприклад металургійна, хімічна, текстильна промисловість). Організаційна структура управління - це сукупність певним чином пов'язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їхньої взаємодії та функціями, які вони виконують. Головне призначення організаційної структури - забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. Вона безпосередньо пов'язана з виробничою структурою підприємства. Принцип формування структури управління - організація та закріплення тих або інших функцій управління за підрозділами (службами) апарату управління.

16. Організаційно-економічні основи державних сільськогосподарських підприємств

Державне підприємство створюється органом державної влади на базі відокремленої частини державної власності і входить до сфери його управління. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно державного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за ним на правах господарського відання. Підприємство володіє, користується і розпоряджається майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів за згодою власника. Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому майном згідно з Господарським кодексом України та іншими законами, прийнятими відповідно до нього. Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку. Статут державного підприємства, як і інших суб’єктів господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, а також інші відомості, пов’язані з особливостями господарської діяльності державного підприємства як суб’єкта господарювання. У Господарському кодексі України визначенні джерела формування майна підприємства. Це грошові й матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, робіт, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів, що належать підприємству; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян тощо. Підприємство має право випускати, реалізувати і купувати цінні папери відповідно до законодавства України.

17. Особливості створення та діяльності приватних підприємств

Відповідно до чиного законодавства, підприємницькою діяльністю, зокрема створити приватне підприємство, в Україні мають право займатися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридична особа. Проте законодавством встановлено певні обмеження, як, стосовно здійснення підприємницької діяльності певними категоріями громадян так і обмеження стосовно юридичної особи - засновника приватного підприємства. Засновниками приватного підприємства не можуть бути юридичні особи, що користуються належним їм майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління. Створення приватного підприємства повинно відповідати вимогам чинного законодавства, перш за все це дотримання до реєстраційної процедури (розробка статуту, підписання засновницького договору у разі створення корпоративного приватного підприємства), реєстрація в державному органі, податковій інспекції та органах державного страхування, отримання документів дозвільного характеру для здійснення певних видів підприємницької діяльності. Недотримання вище зазначених вимог тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність. Виникнення нового суб'єкта підприємницької діяльності залежить від об'єктивних факторів - необхідність заповнення прогалини на ринку товарів та послуг або налагодити виробництво певної продукції, та суб'єктивних причин - прояв волі (волевиявлення) на заняття підприємництвом. Головна роль відводиться суб'єктивній причині, оскільки в її результаті з'являється фігура засновника - особи, яка у відповідності до чинного законодавства має право створити юридичну особу як суб'єкта підприємницької діяльності та здійснює для цього юридично значущі дії. Створення суб'єктів підприємницької діяльності проходить ряд етапів: ініціативну, організаційну та легалізаційну.

18. Види господарських товариств

1. Акціонерне товариство - це так зване товариство капіталів. Особливості його правового статусу обумовлені способом формування і функціонування статутного капіталу товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. 2. Одним із найпоширеніших видів господарських товариств у сфері господарювання України є товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ч. З ст. 80 ГК товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. 3. Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. 4. Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК визнається таке товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. 5.Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

19. Розвиток фермерських господарств

Законодавчою базою створення, діяльності та припинення діяльності фермерських господарств є Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України “Про фермерське господарство” та інші нормативно-правові акти України. Головна мета створення фермерських господарств в Україні – збільшення обсягів продовольчих фондів держави і підвищення добробуту сімей селян на основі їх участі в підприємницькій діяльності.

 Фермерська діяльність як вид підприємництва здійснюється за такими принципами:

- вільний вибір діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення фермерської діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян, у тому числі на умовах оренди;

- повна самостійність у формуванні програми діяльності,виборі постачальників ресурсів і споживачів вироблюваної продукції,встановлення цін відповідно до чинного законодавства;

- вільне наймання працівників;

- залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

- вільне розпорядження прибутком (доходом), що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення фермерським господарством зовнішньоекономічної діяльності, використання ним належної йому частки валютної виручки на свій розсуд;

- майнова та інша відповідальність за результати господарської діяльності.

Згідно з чинним законодавством фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство здійснює свою діяльність на основі Статуту. В ньому зазначаються: найменування господарства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, порядок формування майна, органи управління, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення.

Одною із найважливіших проблем розвитку фермерських господарств є його технічне забезпечення. Фермер вирішує скільки потрібно мати тракторів і яких марок; чи доцільно купувати комбайн і вантажний автомобіль; скільки потрібно мати інших сільськогосподарських машин, механізмів і обладнання; що є більш ефективним – купувати нову техніку чи ту, яка була в експлуатації. При недостатньому технічному забезпеченні фермерських господарств роботи виконуються несвоєчасно, тому зменшується обсяг виробництва продукції, а отже, і величина прибутку (доходу). За надмірного технічного забезпечення величина прибутку також буде знижуватися внаслідок високої собівартості продукції.

20.Економічний механізм господарювання

Поняття "економічний механізм" є більш вузьким, часткою стосовно терміну "механізм господарювання" і являє собою "один з варіантів раціонального використання наявних виробничих факторів для досягнення поставлених господарюючим суб'єктом конкретних цілей". Економічні механізми є конкретним вираженням об'єктивних економічних законів, а також проведеної економічної політики держави. Варто акцентувати увагу на те в яких економічних і політичних умовах сформований і функціонує економічний механізм. Дослідження сутності механізму господарювання дозволяє відзначити два найважливіших аспекти. По-перше, багаторівневість його формування - у масштабах усієї країни, окремого регіону, району, підприємства, підрозділу. По-друге, дія механізму господарювання поширюється на рівні, починаючи з того, на якому він сформований і далі на більш низькі. Ці особливості структури механізму господарювання припускають синхронну взаємодію "механізму господарювання АПК" з "механізмом господарювання регіональної агросистеми". Механізм господарювання регіонального АПК є сполученням специфічних для даного регіону економічних структур, форм господарювання, важелів і методів регулювання, що забезпечують виконання відтворювального процесу в аграрній сфері в конкретних територіальних умовах. Причому компоненти ефективно працюючого механізму максимально мобілізують усі внутрішні резерви і переваги АПК регіону. Важливо забезпечити єдність підходів до вирішення проблем на селі на всіх рівнях, підпорядкувати їх загальній економічній політиці.

21.Поняття, принцип господарського розрахунку та його роль у підвищенні ефективності економічного механізму

Господарський розрахунок - це економічний метод організації виробничої діяльності підприємств, який повинен забезпечувати рентабельність та самофінансування підприємства. А це означає, що за рахунок виручки від реалізації продукції і послуг підприємство покриває всі витрати на виробництво продукції і отримує прибуток, який дає змогу вести розширене виробництво. Госпрозрахункові відносини в сільськогосподарських підприємствах ґрунтуються на певних принципах,незалежно від форми власності на підприємстві:

1.Окупність витрат і рентабельність виробництва означає, що сільськогосподарські підприємства повинні так організувати виробництво, щоб виручка від реалізації продукції перевищувала витрати на її виробництво, що в свою чергу приведе до одержання прибутку на рівні забезпечення розширеного відтворення виробничої діяльності.

2.Поєднання державного регулювання з господарською самостійністю підприємств. Дотримання даного принципу дає змогу керівникам підприємств самим вирішувати питання організації виробництва, розвинути ініціативу працівників, краще використовувати засоби виробництва, трудові ресурси, створити умови для ефективного ведення господарства. 3.Господарсько-оперативна самостійність підприємств виявляється в тому, що вони повністю розпоряджаються власними і наданими їм засобами виробництва, мають право юридичної особи, ведуть фінансове господарство. Тобто, сільськогосподарські підприємства виступають, як окремі господарські одиниці.

4.Матеріальна зацікавленість працівників у підвищенні ефективності виробництва ґрунтується на використанні оптимальної системи економічного стимулювання виробництва з метою підвищення матеріальної і моральної відповідальності за виконання поставлених завдань.

5.Матеріальна відповідальність підприємств і працівників перед державними установами та іншими підприємствами за виконання договірних зобов’язань, використання і своєчасне  повернення кредитів банкам та іншим інвесторам. У свою чергу сільськогосподарське підприємство може стягувати кошти з інших господарств, які порушують умови договорів.

6.Контроль гривнею за виробничо-фінансовою діяльністю підприємства здійснюють державні установи та інші органи, щоб запобігти марнотратству й безгосподарності через систему бухгалтерської й оперативної звітності. Вони систематично контролюють раціональне використання всіх засобів виробництва, виконання завдань з виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, економічну ефективність фінансової діяльності.

7.Створення однакових умов для виробничої діяльності підприємств та їх підрозділів. Найбільш повно це виявляється у визначенні завдань відповідно до кількості і якості виробленої продукції, наявності і якості виробничого потенціалу.

22. Система внутрішньогосподарського розрахунку и в сільськогосподарських підприємствах.

Внутрішньогосподарський розрахунок – це система взаємовідносин між господарською ланкою та її внутрішніми підрозділами (цехами, дільницями, кооперативами, бригадами, службами). Він є складовою частиною економіки підприємства, засобом поєднання економічних інтересів госпрозрахункових підприємств, окремих його підрозділів та окремих працівників.Внутрішньогосподарський розрахунок - це метод планової організації господарської діяльності підрозділів підприємства з виконання планових, завдань, збільшення виходу продукції високої якості при зниженні витрат на її одиницю па основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатах роботи.При внутрішньогосподарському розрахунку підрозділи не мають права юридичної особи, вони є частиною сільськогосподарського підприємства і тому самостійність їх обмежена лише виробничою сферою. Вони не можуть: укладати договорів, мати рахунок в банку, здійснювати взаємовідносини з державою та Іншими підприємствами, вони не реалізують продукцію, не мають прибутків, а свою діяльність в основному обмежують питаннями економіки п організації сільськогосподарського виробництва всередині підприємства.Внутрішньогосподарський розрахунок здійснюється на рівні підрозділів, яким в умовах ринкових відносин надається більше самостійності, при цьому удосконалюються взаємовідносини з підприємством й іншими внутрішньогосподарськими підрозділами.

23. Економвчна суть, значення і види підряду

Підряд – це договір, за яким підрядник зобов’язується виконати певну роботу відповідно

до завдання замовника, котрий зобов’язується прийняти і оплатити виконану роботу.

Економічна сутність підряду - заключ. у  тому,що первині підрозділи виходячи із науково обгрунтов.нормативів установленної норми вироб.продукції,приймає по договору з керівництвом господ.рішення працювати в умовах гсп.-розрах і оцінювати свою працю по кінц.результату.

Види підряду: -індивідуальний; -бланковий; -сімейний; -бригадний; -колективний;  -орендний

24. Суть, значення підряду в сільському господарстві

Підряд-це форма внутрігосподарських ,госп.розрахункових відносин.Заснована для підвищення ролі бригад,цехів,кооперативів,ферм,як первиних підрозділів трудов.колективів.

суть підряду  в с/г - заключ. у  тому,що первині підрозділи виходячи із науково обгрунтов.нормативів установленної норми вироб.продукції,приймає по договору з керівництвом господ.рішення працювати в умовах гсп.-розрах і оцінювати свою працю по кінц.результату.

25. Суть і основні принципи організації орендного підряду

Орендний підряд – це форма внутрішньогосподарських орендних відносин, за якої

трудовий колектив організовує свою діяльність на умовах орендного підряду відповідно до

орендного договору, разом з адміністрацією підприємства визначає зобов'язання щодо обсягів

виробництва, тобто орендатори виконують замовлення орендодавця з виробництва продукції

(надання послуг) і продажу її орендодавцю за обумовленими цінами. Орендодавці передають

основні засоби виробництва, тварин, земельні угіддя тільки в цільове використання. Вироблено

понад обсяг, вказаний в договорі, продукцією орендар розпоряджається на свій розсуд, тобто

залишок реалізує різним споживачам або розподіляє між орендарями.

основними принципами орендного підряду слід вважати:1) вільний вибір видів діяльності; 2)залучення на добровільних засадах до здійснення підпри­ємницької діяльності  – майна, земельних ділянок та коштів юридичних осіб і громадян; 3)самостійне формування програми діяльності та вибір пос­тачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлен­ня ціп відповідно до законодавства; 4)вільний найм працівників; 5) залучення і використання матеріально-технічних, фінансо­вих, трудових, природних та інших видів ресурсів, використан­ня яких не заборонено, або не обмежено законодавством; 6) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; 7)самостійне   здійснення   підприємцем-юридичною   особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким під­приємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Залежно від повноти дії принципів оренди, і передусім при­нципу виробничо-господарської самостійності розрізняють оренду повну (вільну) і цільову.

26. Зміст і порядок укладання і розривання договорів орендного підряду

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі переговорів, які передують укладанню договору. Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638—650 ЦК. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що знаходить своє вираження у запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається — оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, постачальник, підрядник). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона має відповідати певним умовам: - в ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла, про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов’язує; - оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різні об’яви, реклами, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.Для укладення договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт. Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який у разі позитивної відповіді стане акцептантом. Акцепт має бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом, не поквартально, а помісячно, то така відповідь є не акцептом, а новою офертою. Якщо пропозиція укласти договір була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку. В тому випадку, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода укласти його дана негайно або протягом звичайного нормального часу для відповіді. Якщо особа, яка отримала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

27. Орендна плата та інші платежі орендаторів, методика визначення їх розмірів

Орендна плата - це плата орендаря за користування земельною ділянкою, майном. Згідно із законом України “Про оренду землі”, розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Тому сторони, повинні, глибоко проаналізувати конкретні умови і фактори, що їх формують, визначати види, способи розрахунку і реальний розмір орендної плати. Визначення розмірів орендної плати пов’язано з необхідністю формування засобів з дальшого розвитку виробництва, погашення кредитів, виконання зобов’язань перед державою, розвитку соціальної інфраструктури; витрати коштів з соціального страхування тощо. Орендна плата може бути в грошовій і натуральній формі або у вигляді пайової участі у виробництві продукції (відробітковій формі). Орендна плата одночасно може бути комбінованою у всіх трьох або двох формах (частина виплачується грошима, частина продукцією, а частина – виконанням певних послуг). Розмір орендної плати є важливою умовою орендної угоди. На сьогодні в Україні встановлено мінімальний розмір орендної плати на рівні 1% від грошової оцінки земель. Базою для визначення орендної плати є: 1)нормативна ставка орендної плати, яка встановлена нормативними актами на державному або місцевому рівні; 2)контрактна ставка орендної плати, яка встановлена за згодою сторін відповідно до умов договору оренди; 3)ринкова ставка орендної плати, що склалася як типова на місцевому ринку оренди. За видами орендні ставки можна поділити: фіксована (обумовлений розмір платежів на весь термін оренди); процентна (сталий відсоток вартості чи доходу з орендованої земельної ділянки); ступінчата (розмір платежів змінюється протягом строку оренди). Незалежно від способу розрахунку орендної плати, одержуваний прибуток не повинен повністю вилучатись орендодавцем, частина його повинна залишатись орендареві для розширеного відтворення виробництва, без чого воно не можливе. Отже, розмір орендної плати дорівнює різниці між потенційно можливим за даних умов рівнем рентабельності і тим рівнем рентабельності, який забезпечує розширене відтворення. Розмір орендної плати за землю повинен бути зменшений на суму витрат на поліпшення її якості, але це потрібно обумовлювати в договорі оренди. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі погіршення стану земельної ділянки не з його вини. При збільшенні земельного податку орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.Орендодавець може здавати землю в оренду і на конкурсній основі, тоді орендна плата буде іншою. Важливо при оренді також обґрунтовано встановити орендну плату за використовувану техніку, яку сьогодні визначають в різних долях за кожний рік. Але кожний наступний рік використання техніки збільшує витрати на її утримання і знижує продуктивність.

28. Порядок авансування і оплати орендних колективів за кінцеві результати

АВАНСУВАННЯ — надання у розпорядження однією договірною стороною іншій коштів у рахунок майбутніх платежів, пов'язаних з проведенням певних робіт, попередніх розробок або підготовкою до відвантаження певних партій товарів. З метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом. Після завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

29.Основні вимоги формування орендних колективів

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором. Об'єктами оренди є: 1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій (господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці); 2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій. Орендарями можуть бути: організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;  громадяни та юридичні особи України; громадяни іноземних держав; міжнародні організації; особи без громадянства. Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Другий тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини. Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління.

30.Суть матеріального стимулювання працівників в с\г-ких під-вах

Ставлення людини до праці, його поведінку в процесі праці, виробництва і реалізації продукції багато в чому залежать від того, як організовано матеріальне стимулювання.  Для керівника воно виступає потужним важелем управління. Що ж стосується персоналу, то на нього впливають кілька факторів: власне гроші, що дозволяють отримувати від життя певні блага, чинник оцінки діяльності, що змушує підтримувати певну якість роботи, і фактор соціальної значущості - як у своєму колективі, так і в різних суспільних колах. Матеріальне стимулювання - це свідомо організована підприємством система заохочень та стягнень, що забезпечує залежність одержуваних працівником життєвих благ від його особистого трудового вкладу і капіталу.Формування необхідних мотивацій і стимулів ефективної праці припускає перегляд або значне уточнення існували до цього часу принципів і підходів до побудови системи стимулювання. Вони повинні бути спрямовані на перетворення найманого працівника в зацікавленого товаровиробника, власника виробленої продукції і використовуваних ресурсів.  Принципи матеріального стимулювання працівників полягають в наступному:  1) це стимулювання високої продуктивності праці працівників; 2) мотивація найманого працівника до ефективної та якісної праці.  Матеріальне стимулювання має два основних види: 1) матеріальне стимулювання грошовими коштами (оплата за тарифами і окладами, премії, доплати, штрафи тощо);  2) матеріальне стимулювання різними матеріальними благами (квартири, предмети побуту і д.р.).
Найважливішим засобом матеріального стимулювання і основним джерелом задоволення потреб трудящих є оплата праці. Це основна форма відшкодування витрат з відтворення робочої сили на сільськогосподарських підприємствах.  
Заробітна плата - це винагорода, яку отримує працівник підприємства залежно від кількості і якості витраченого їм праці і результатів діяльності всього колективу підприємства.(1 . Відрядна форма оплати праці - оплата праці відповідно до кількості і якості виготовленої продукції або виконаної роботи за відрядною розцінкою. 2. Погодинна форма оплати праці - оплата праці за певну кількість відпрацьованого часу без прямої залежності від кількості і якості виконуваних робіт. Погодинна форма має в основі дві системи: просту погодинну і почасово-преміальну.)

31.Оплата праці працівників основного виробництва з с.г угідь

Оплата праці керівників, службовців та спеціалістів. Основою організації оплати праці керівників, службовців і спеціалістів є система посадових окладів, які є різновидом погодинної оплати праці.Посадовий окладце щомісячний розмір погодинної заробітної плати, установлений у централізованому порядку для певної посади управлінського персоналу, спеціалістів і службовців. Пряма система нарахування відрядної заробітної плати - - передбачає оплату праці за виконаний обсяг роботи чи вироблений обсяг продукції за єдиними розцінками без обмеження розміру заробітної плати. Величина заробітної плати збільшується прямо пропорційно до обсягу виконаних робіт (виробленої продукції). Залежно від чисельності робітників, які виконують роботу, і способу виконання відрядність може бути індивідуальною, бригадною. Преміальна система оплати праці буде раціональною, коли установлюється одна умова преміювання і один контрольований її показник.Преміювання робітників-погодинників може бути разовим і постійним. При погодинно-преміальній системі оплати праці, крім заробітку, обчисленого за тарифними погодинними ставками за фактично відпрацьований час, працівникам додатково нараховується премія за досягнення певних показників. Середньогодинна заробітна плата характеризує рівень оплати праці за час чистої роботи і визначається діленням годинного фонду на кількість відпрацьованих людино-годин.

32. Оплата праці найманих працівників у приватних формуваннях

Оплата праці найманих працівників - це винагорода у грошовій та натуральній формі (оцінена у грошовому вираженні), яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за роботу, виконану у звітному періоді. Оплата праці найманих працівників охоплює оплату праці всіх працівників підприємств-резидентів. Вона враховується на основі нарахованих сум. Якщо оплата нарахована в іноземній валюті, в розрахунок вона включається у національній валюті в сумі, визначеній шляхом перерахунку іноземної валюти по курсу Національного банку України.

33. Натуральна оплата праці

Оплата праці (заробітна плата) – це винагорода в грошовій або натуральній формі, яка повинна бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за виконану ним роботу. Розмір цієї винагороди визначено трудовим договором між працівником і власником або уповноваженою ним особою. Натуральна форма оплати праці - видача працівникам усієї заробітної плати чи її частини продукцією, що виробляється підприємством, або продукцією, закупленою підприємством для оплати праці своїх працівників чи одержаної у інших підприємств за роботу, або ж у вигляді послуг, що надаються працівникам.

34.Матеріальне стимулювання керівних працівників і фахівців сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів

Оплата праці є одним з основних чинників матеріального стимулювання залучених у сільське господарство працівників (крім власників господарств). Вона базується на нормуванні й тарифікації праці. Системи оплати праці на сільськогосподарських підприємствах будуються, виходячи з галузевих особливостей і характеру праці. Виділяється оплата праці в рослинництві, тваринництві, на обслуговуючих виробництвах (ремонтні майстерні, вантажний автотранспорт), підсобних підприємствах та промислах, у житлово-побутовому й комунальному господарствах керівних працівників, спеціалістів і службовців. Існують свої особливості оплати праці кожної з названих категорій працівників. Оплата праці може здійснюватися за розцінками за виконаний обсяг робіт (відрядна оплата праці), за фактично відпрацьований час (погодинна оплата праці), на основі встановленого місячного посадового окладу. При цьому розрахунок витрат на оплату праці проводиться за акордною або акордно-преміальною системою оплати праці чи за іншими умовами, прийнятими в господарстві.

35.ТАРИФНА СИСТЕМА.

Основою правового регулювання оплати праці є тариф­на система, яка являє собою систему державних норма типів, що встановлюють вихідні розміри оплати праці. За допомогою тарифної системи здійснюється диференціація оплати праці залежно від складності, ступеня шкідливості, важкості, інтенсивності, суспільної значущості праці й квалі­фікації працівника.

Основними елементами тарифної системи є: тарифні ставки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, тариф­но-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифні ставки (погодинні, денні, місячні) виражають розмір оплати праці на різних видах робіт за одиницю часу (година, день, місяць) залежно від кваліфікаційного розряду працівника.

Тарифна сітка — шкала (схема), за допомогою якої здійснюється співвідношення в оплаті праці працівників за­лежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забез­печується більш висока оплата праці за більш складну роботу.

Тарифний розряд — це показник ступеня складності роботи, що виконується, і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим ви­щий тарифний розряд.

Тарифно-кваліфікаційні довідники (ТКД) являють со­бою систематизовані переліки робіт і професій, що викорис­товуються на виробництві.

ТКД є елементом тарифної системи і виконують роль своєрідного зразка, еталона професійних вимог за різними посадами і роботами. Такі вимоги поділяються на три гру­пи: вимоги теоретичних знань, вимог практичних навиків, ступінь кваліфікаційної підготовки (рівень освіти, необхід­ний мінімальний стаж роботи).

Застосовуються два види ТКД: загальний і галузевий. За допомогою загального ТКД забезпечується єдність у тарифі­кації однорідних робіт, що виконуються працівниками на­скрізних професій, незалежно від відомчої належності та форми власності підприємства.

36.Види і форми оплати праці в с/г.

У сучасних умовах на підприємствах застосовуються різні форми і системи оплати праці, але найбільше поширення отримали три форми оплати праці: відрядна, погодинна і тарифна.

Відрядна оплата праці (Piece-rate pays of labour) - це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Відрядну оплату праці не рекомендується використовувати в тому випадку, якщо:

- погіршується якість продукції;

- порушуються технологічні режими;

- погіршується обслуговування устаткування;

- порушуються вимоги техніки безпеки;

- перевитрачаються сировина і матеріали.

Погодинна оплата праці (Hour payment of labour) - це оплата праці за відпрацьований час.

Погодинну систему оплати праці найбільш вигідно застосовувати, якщо:

- на підприємстві функціонують потокові і конвеєрні лінії зі строго заданим ритмом;

- функції робітника зводяться до спостереження і контролю за ходом технологічного процесу;

- витрати на визначення планової та облік зробленої кількості продукції відносно великі;

- кількісний результат праці не може бути виміряний і не є визначальним;

- якість праці важливіше його кількості;

- робота є небезпечною;

- робота неоднорідна за своїм характером і нерегулярна по навантаженню;

- на даний момент збільшення випуску продукції (робіт, послуг) на тому або іншому робочому місці є недоцільним для підприємства;

- збільшення випуску продукції може призвести до браку або зниження її якості.

Тарифна система -являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. Вона містить у собі нормативні документи, що характеризують якісні особливості різної конкретної праці, дозволяє зіставляти між собою всі різноманітні види праці, враховувати їхню складність, умови виконання і народногосподарське значення, відбивати якість праці в заробітній платі.

Види оплати праці:

Основна — це винагорода за виконану роботу відповідно до норм праці.

Додаткова  — це винагорода за працю понад норми, за успіхи в роботі, винахідництво та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

37.Економічна суть спеціалізації СГП.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв’язку та взаємозумовленості. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, області, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці). Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це — ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

Економічний стан підприємств і регіонів значною, а інколи вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Спеціалізація — це не місцеве явище, притаманне лише окремим підприємствам, регіонам чи країнам. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств і регіонів працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.

38. Форми спеціалізації

Розрізняють три форми спеціалізації: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Територіальна, або зональна спеціалізація являє собою розподіл праці між відповідних сільськогосподарських зон по виробництву найбільш характерних для них видів товарної продукції і має географічне закріплення сільськогосподарського виробництва. Тобто, вона характеризує виробничий напрям розвитку зони, області чи району, для яких виробництво того чи іншого виду продукції за природними і економічними умовами є найбільш сприятливим.

Господарська спеціалізація характеризує виробничий напрям окремих сільськогосподарських підприємств та міжгосподарських об'єднань і показує, які основні види продукції ними виробляються. Вона передбачає поділ праці між окремими підприємствами в межах адміністративного району. Ця форма спеціалізації сприяє поєднанню природно - кліматичних і економічних умов для тих видів продукції, які є найбільш пристосованими для даної мікрозони і мають високий попит на споживчому ринку. 

Внутрішньогосподарська спеціалізація сільськогосподарського підприємства - це спеціалізація виробничих підрозділів. Зміна форм власності у сільському господарстві звузила внутрішньогосподарську спеціалізацію. Ряд галузей рослинництва (виробництво овочів, особливо картоплі, іншої городньої продукції) та тваринництва (вівчарство, птахівництво, вирощування племінних тварин та ін.) ліквідовано, окремі з них залишилися лише в приватному секторі та фермерських господарствах.

40.Коефіціент спеціалізації

Коефіцієнт спеціалізації (Кс) розраховується за формулою: Кс = 100 : ∑ ПВ(2і - 1)

Коефіцієнт спеціалізації є відносним показником і характеризує рівень спеціалізації у відповідних межах.

Безперечним є те, що спеціалізація забезпечує високий рівень концентрації виробництва і ефективне використання природно - економічного потенціалу виробничих підрозділів і підприємства в цілому. Виходячи із досвіду високо спеціалізованих підприємств, за ними перспективний розвиток і досягнення кращих виробничих і фінансових показників в ринкових умовах господарювання.

Коефіцієнти спеціалізації і її рівень мають не лише практичне значення для окремого підприємства, але їх можна порівнювати по різних підприємствах однієї мікрозони, а також рівень спеціалізації ілюструвати на графіку. 

41. Трансформацыя земель

Трансформація земель — тимчасова (консервація) або постійна зміна цільового призначення земель з метою відновлення їх продуктивності, покращання якісного стану, попередження ерозійних та інших деграда-ційних процесів у сільськогосподарських ландшафтах.

42.Показники економічної ефективності використання землі.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників. До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства — на ріллю, птахівництва — на площу зернових). До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні — всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. У першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому — об’єктивно оцінити результати господарювання.

43.Що представляє собою ресурсний потенціал  і як він визначаеться?

Ресурсний потенціал являє собою сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному виробництві. Беручи участь у кожному циклі суспільного виробництва, природні ресурси виступають як першоджерела засобів виробництва або заміщують їх. Від наявності природних ресурсів залежить забезпечення виробництва первинною сировиною та енергією і відповідно ефективність господарювання, хоча цей зв'язок не є прямим. Досить згадати приклад колишнього СРСР, для якого висока забезпеченість природними ресурсами була одним із факторів тривалого екстенсивного розвитку економіки. Загалом же ресурсні обмеження негативно впливають на ефективність суспільного виробництва. Так, ускладнення видобутку сировини, збільшення віддаленості джерел її розташування, погіршення якості ресурсів вимагають більших матеріальних, фінансових і трудових витрат на виробництво готового продукту

44. Ринок праці

Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всi сфери економiки. Вiн дає вiдповiдi на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi. Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми — виробники товарів та послуг (працедавці) — потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг використання праці.
Праця (або послуги праці) — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ. Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.

45. Методика розрахунку потреби в тракторах і комбайнах

Потребу в тракторах розраховують кількома методами. Плановий річний обсяг тракторних робіт в умовних гектарах ділять на нормативний виробіток на один еталонний трактор і перераховують у фізичні трактори на основі попередньо встановленої структури тракторного парку. Наприклад, річний обсяг тракторних робіт становить 50000 ум. га, норматив виробітку на 1 ет. трактор 1500 ум. га, звідси потрібно (50000:1500) 33 ет. трактори. Далі визначаємо потребу у фізичних тракторах. Річний обсяг тракторних робіт обчислюють у рослинництві в технологічних картах, у тваринництві та інших галузях господарства — окремими розрахунками: Зіставленням планового обсягу тракторних робіт з можливим. Можливий обсяг визначають за нормативами виробітку на один фізичний трактор по марках і фактичної кількості тракторів з урахуванням можливого списання. За середніми нормативами потреби у фізичних тракторах на 1000 га ріллі (по групах, класах і марках).З урахуванням обсягів і термінів виконання тракторних робіт. За допомогою економіко-математичних методів з використанням електронно-обчислювальної техніки, що дає змогу визначити оптимальну структуру тракторного парку.

46. Показники економічної ефективності використання ресурсного потенціалу

Ефективність використання ресурсного потенціалу залежить від комплексу взаємопов'язаних чинників, які формують його рівень і структуру, а також визначають тенденції розвитку. При оцінці економічної ефективності використання ресурсного потенціалу сільського господарства необхідно правильно визначити систему показників, які повинні об'єктивно відображувати її рівень. В умовах ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків. Для одержання порівнянних величин витрат ресурсів і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують результати сільськогосподарського виробництва, є вартість валової і товарної продукції, валовий і чистий дохід та прибуток господарства. У процесі сільськогосподарського виробництва як ресурси функціонують: сільськогосподарські угіддя, працівники матеріального виробництва, основні й оборотні виробничі фонди. Тому показники ефективності використання ресурсного потенціалу сільського господарства повинні насамперед характеризувати ефективність використання окремих видів виробничих ресурсів.Показники економічної ефективності використання окремих видів виробничих ресурсів: 1) земельних ресурсів: вартість валової продукції, валового доходу і прибутку з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь; 2) трудових ресурсів: вартість валової продукції і валового доходу на одного середньорічного працівника і на 1 люд.-годину; 3) основних виробничих фондів: фондовіддача (вартість валової продукції на 1 грн основних фондів), фондомісткість продукції (основні фонди на 1 грн вартості валової продукції; 4) оборотних виробничих фондів: коефіцієнт оборотності оборотних фондів (кількість оборотів за рік), тривалість одного обороту в днях; 5) основних і оборотних виробничих фондів: норма прибутку (відношення маси прибутку до середньорічних основних і оборотних фондів у відсотках). Показники, які характеризують економічну ефективність окремих видів ресурсів, відзначаються певною суперечливістю і не можуть однозначно оцінити рівень використання ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства. Так, продуктивність праці і виробництво продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь зростали різними типами, а рівень фондовіддачі постійно зменшувався. Для визначення економічної ефективності сукупного ресурсного потенціалу сільського господарства використовують такі показники: вартість валової продукції, валового і чистого доходу та прибутку з розрахунку на 1000 грн сукупного ресурсного потенціалу. Ці показники є узагальненими і в цілому характеризують ефективність використання ресурсного потенціалу господарства. Використання єдиного критерію ефективності замість сукупності показників дає змогу визначити умови найефективнішого використання ресурсного потенціалу. Економічна ефективність використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств залежить від багатьох чинників, особливо від рівня їхньої ресурсозабезпеченості. Розвиток сільського господарства на основі концепції виробничих ресурсів зумовлює збільшення виробництва продукції і підвищення його ефективності. При підвищенні ресурсозабезпеченості сільськогосподарських підприємств порівняно високими темпами зростає виробництво валової продукції. Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від структури ресурсного потенціалу. В господарствах з високим рівнем ефективності виробництва структура ресурсного потенціалу відзначається порівняно більшою часткою основних і оборотних виробничих фондів та меншою - земельних ресурсів. При однаковій якості землі в господарствах вища питома вага виробничих фондів у складі ресурсного потенціалу зумовлює збільшення виробництва валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь і на 1000 грн сукупного потенціалу.


47. Технологічні карти по вирощуванню с/г культур і їх значення

Технологічні карти на вирощування і збирання сільськогосподарських культур і основою будь-якого планування. Скласти бізнес-план, визначити потребу в техніці і паливно-мастильних матеріалах, механізаторах і допоміжних працівниках, скласти графіки виконання робіт, ремонту,
технічного обслуговування машин і вирішити ряд інших задач практично неможливо без складання технологічних карт.  Проте, складання технологічноі карти потребуі дуже багато одноманітних розрахунків і, відповідно, багато часу. Якщо врахувати те, що в господарстві майже під кожною культурою щорічно змінюіться розмір площі, попередник, відстані перевезення продукціі, мінеральних і органічних добрив, то можна зрозуміти спеціалістів, які не дуже охоче або зовсім не займаються цією справою Для врахування поточних змін в економіці на момент складання кономіці на момент складання технологічної карти на першому аркуші внесена інформація про курс долара, ціну на паливно-мастильні матеріали, тарифні ставки робітників тощо. Ці дані потім автоматично враховуються програмою при розрахунках.Цей робочий аркуш є основою для розробки технологічних карт на всі сівозміни. Всі зміни в ньому ірозмір площі, врожайність, кількість добрив тощо) автоматично враховуються при подальших розрахунках. На цьому аркуші також наведені техніко-економічні показники енергетичних і сільськогосподарських машин іціна в доларах США і гривнях, обслуговування тощо).

48. Методика розробки технологічних карт

Організаційно – технологічна карта – важливий плановий документ, у якому стосовно конкретним умовам господарства розробляється технологія обробітку сільськогосподарських культур з урахуванням рекомендацій науку й досягнень передового досвіду. За підсумками організаційно – технологічних карт обчислюють прямі затрати праці та матеріально-грошових коштів за культурам, становлять робочі плани з періодам сільськогосподарських робіт, обгрунтовують склади машинно-тракторного парку, графіки технічних доглядів і сільськогосподарської техніки. У картах, враховують можливості господарства щодо освоєння прогресивних заходів у технології, механізації і виробництва, і навіть – умови обробітку окремих культур та наявність виробничих ресурсів. Розрахунки в технологічних картах грунтуються, передусім, на у підприємств робочої сили в, техніки, насіння, добрив та інших матеріалів.Сводние дані з технологічних карт використовують розробкипроизводственно-финансового плану підприємства, виробничих завдань бригадам і ланкам, робочих планів. На основі встановлюють ліміти витрат праці та коштів у розрахунку на 1 га посіву, розробляють госпрозрахункові завдання виробничим бригадам, обчислюють планову собівартість продукції і на визначають економічну ефективність виробництва окремих видів продукції. Технологічні карти дозволяють обчислити обсяг механізованих іконно-ручних робіт з культурам і визначити потреби галузі бригади у техніці та ініціативною робочою силі. У рільництві організаційно-технологічні карти розробляють, зазвичай, щодо окремих культурам.

50.Що представляє собою галузева угода

Галузева угода – це вид колективної угоди певного рівня. Відрізняється від інших угод сторонами.
Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи і профспілки або об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їх дії.
На практиці сторонами угод на галузевому рівні виступають міністерства, відомства, державні комітети, а при їх відсутності — інші об'єднання власників за галузевим принципом (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), і галузеві профспілки або об'єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих, котрі мають відповідні повноваження. При наявності на галузевому рівні кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів, вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективної угоди. У разі недосягнення згоди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи, до яких входить більше половини найманих працівників галузі, території.Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генеральною угодою. Порядок укладення колективної угоди. Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укладення колективних угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект угоди, використовують прямі процедури для регулювання розбіжностей тощо. Але колективна угода на відміну від договору не виноситься на схвалення трудовими колективами. Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян через ЗМІ про зміну угоди та хід її реалізації. Галузеві угоди підлягають повідомчій реєстарції Міністерством праці України в порядку, передбаченому Положенням про порядок повідомчої реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 року.Колективна угода є строковим актом. Вона укладається на визначений термін і набирає чинності з дня їі підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.

51.Розміри підприємств і показники,що їх характеризують

Розмір сільськогосподарського підприємства характеризують багато показники: вихід продукції (валової і товарної); наявність землі, основних виробничих фондів, технікі, поголів'я; площа багаторічних насаджень (для спеціалізованих садівницьких господарств), культиваційних споруд (для господарств з овочівництвом захищеного грунту), і число зайнятих працівників. За ступенем концентрації сільськогосподарські підприємства та їх підрозділи можна разділити на три групи: великі, середні і дрібні. В умовах нестабільності та інфляції важко окреслити чіткі межі зазначених груп, по вартості виробленої або реалізованої продукції. Досить точно можна охарактеризувати розмір господарств по середній чисельності працівників за звітний період. Головним показником розміру сільськогосподарського підприємства (об'єднання), його виробничих підрозділів слід вважати вартість товарної продукції. Цей показник за певний період часу (як правило, календарний рік) дозволяє порівняти за розміром господарства незалежно від їх організаційно-правової форми, спеціалізації, розташування, технічної озброєності та інших особливостей. Вартість продукції може бути визначенау порівнянних або сформованих цінах реалізації.Порівнюючи розміри підприємств в динаміці, слід використовувати такі ціни. Якщо господарство або підрозділ надає виробничі послуги, їх вартість включають у вартість валової продукції. Вартість реалізованої продукції досить точале характеризує розмір підприємства в цілому, однак, для визначення розмірів виробничих підрозділів цей показник непридатний.  Певне уявлення про розмір підприємства дають такі показники, як величина основних виробничих фондів і число зайнятих працівниківіков. Один з найбільш стабільних показників земельна площа підприємства (сільськогосподарські угіддя, рілля, площа посіву, багаторічні засадження).

52.Особливості землі,як основного засобу виробництва

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:
- по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці; як дар природи і продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід'ємною її умовою;
- по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;
- по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри; однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;

- по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується. Отже, на відміну від усіх інших засобів виробництва, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для дальшого використання, земля є вічним засобом виробництва. Ця особливість землі зумовлена такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства.

Родючість землі - це здатність ґрунту створювати врожай, рівень якого характеризує її продуктивні сили. Родючість землі на різних її ділянках неоднакова. Продуктивність землі залежить від об'єктивних властивостей ґрунту і рівня культури землеробства.

Зростання продуктивності землі досягають систематичним підвищенням родючості ґрунту на основі природних і економічних процесів відповідно до конкретних умов і систем ведення землеробства. Розрізняють природну, штучну та економічну родючість ґрунту.

Природна родючість ґрунту характеризується запасом поживних речовин, що створився в результаті природного процесу ґрунтоутворення. Вона зумовлена дією природних і біологічних властивостей ґрунту, а також кліматичних умов. Природна родючість ґрунту залежить від його хімічного складу, тобто вмісту необхідних для рослин поживних речовин.

Штучна родючість ґрунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і коштів в обробіток землі, проведення ґрунтозахисних та меліоративних заходів. Природна і штучна родючість пов'язані між собою, нерозривно поєднані.

Економічна родючість ґрунту — це сукупність його природної і штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил. Вона характеризує потенційні можливості ґрунту, які реалізуються в процесі сільськогосподарського виробництва, і відображає дійсний та ефективний рівень його родючості. Отже, економічна родючість ґрунту є сукупним вираженням його природної і штучної родючості, що визначається досягнутою в певний період продуктивністю земель.

Економічна родючість ґрунту виявляється в результаті використання його в сільському господарстві, а її рівень характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість ґрунту. Абсолютна родючість ґрунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна - на одиницю виробничих витрат.

Рівень економічної родючості землі постійно змінюється під впливом розвитку продуктивних сил сільського господарства. Урожайність землі може постійно підвищуватись в результаті прикладання засобів виробництва, праці і наукових досягнень.

Рівень використання та збереження землі як засобу виробництва для майбутніх поколінь залежить від багатьох чинників, насамперед соціально-економічних. В умовах ринкової економіки потрібні радикальні перетворення аграрних економічних відносин, щоб повернути селянинові становище господаря на землі, зацікавленого у збільшенні виробництва продукції та підвищенні її якості. Велике значення має розвиток форм власності і видів господарювання. При цьому важливо створити рівні економічні умови та відповідні організаційні передумови для підвищення ефективності господарювання, розвитку самостійності та ініціативи.

Завдяки приватизації засобів сільськогосподарського виробництва, включаючи землю, з додержанням принципів демократизації виробничих відносин на селі можна в стислі строки досягти якісно нового ступеня розвитку продуктивних сил. Все це є основою високоефективного використання землі, збереження і відтворення її родючості, охорони навколишнього середовища.

53. Система обслуговуючих виробництв:

Ефективність виготовлення і випуску конкурентоспроможної продукції з мінімальними затратами, безперебійна виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки раціональної організацією технологічних процесів, але і високим рівнем технічного обслуговування основного в-ва і всіх підрозділів виробничої інфраструктури. Для виконання функцій технічного обслуговування на підприємстві створюється ряд цехів і господарств, які безпосередньо не приймають участі в створенні продукції, тобто у в-ві. Для більшості підприємств це є такі господарства ( інструментальне;ремонтне; енергетичне; транспортне; складське; тарне) Інструментальне господарство – забезпечує підприємство постачанням, проектуванням, плануванням, виготовленням, зберіганням, обліком і ремонтом необхідного підприємству інструмента з доставкою його на робочі місця. Ремонтне господарство забезпечує підтримку в технічно-справному стані великого, а часом складського парку технічного обладнання основних цехів шляхом його обслуговування, ремонту і модернізації. Енергетичне господарство – так як сучасні в-ва являються крупними споживачами топлива, е/е, газу, води, зрідженого повітря, то енергетичне господарство займає значне місце в виробничій інфраструктурі. Транспортне господарство – виконує великий об’єм транспортно-складських, погрузочно-розвантажувальних робіт по виконанню внутрішнього і зовнішнього вантажообороту. Вся система технічного обслуговування або інфраструктури підприємства повинна відповідати таким вимогам:1) забезпечувати умови випуску конкурентоспроможної продукції при мінімальних затратах; 2) здійснювати техніко-економічну і організаційну регламентацію процесів обслуговування; 3) носити профілактичний характер; 4)забезпечує гнучкість і мінімальну перебудову при переході основного в-ва на випуск нової продукції.Промислове виробництво:Організаційно-економічні форми промислового виробництва найчастіше розглядаються як частина організаційних форм підприємницької діяльності, тому розроблено розширену класифікацію організаційних форм підприємницької діяльності, на базі якої побудовано класифікацію організаційно-економічних форм промислового виробництва. Запропонована класифікація відображає сучасні процеси розвитку виробництва, зокрема, створення нових організаційно-економічних форм шляхом кооперації, інтеграції, об'єднання, розширення тощо, тобто комплексно враховує різні багаторівневі виробничі відносини між суб'єктами промислового виробництва.Підсобне виробництво:Розвиток ринкових відносин в економіці України вимагає створення нових та розширення існуючих видів підприємницької діяльності, особливо в агропромисловому комплексі. Це пояснюється специфікою сільського господарства: воно найбільш успішно розвивається при раціональному поєднанні основних, додаткових і підсобних галузей. Підсобне виробництво сприяє розвитку основного виробництва — надають йому певні види послуг, виготовляють матеріальні засоби, переробляють сільськогосподарську продукцію. Завдяки цьому знижується сезонність використання робочої сили, забезпечується рівномірна її зайнятість протягом року, раціонально використовуються матеріальні, сировинні та енергетичні ресурси, господарства мають додаткові грошові надходження. Крім того, розвинене підсобне виробництво дає змогу сільськогосподарським підприємствам в умовах економічної кризи розвивати основне виробництво, зберігати трудові колективи, тобто воно є фактором економічної стабільності.


54. Методика розробки  системи ведення господарства

В умовах реалізації програми реформування відносин власності, земельних відносин, реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств в ефективні організаційні структури виникає необхідність розробки системи ведення господарства. Обґрунтування системи ведення господарства на конкретному підприємстві вимагає певної аналітичної роботи, а також розробки організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів. Обґрунтування системи ведення господарства здійснюється в такому напрямку: проводиться аналіз галузей підприємства за останні три роки та виявляються резерви їх подальшого розвитку; уточнюється загальногосподарська і внутрішньогосподарська спеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва; система рослинництва; система кормовиробництва; система тваринництва; система заходів з механізації, електрифікації і автоматизації сільськогосподарського виробництва; система обслуговуючих і підсобних промислових виробництв; система організації і оплати праці та баланс праці; організаційна, виробнича структури і управління підприємством; соціальний розвиток колективу підприємства; капітальні вкладення; шляхи досягнення прибутку. При проектуванні системи ведення господарства важливим є оптимізація виробничої структури підприємства, а також обґрунтування систем рослинництва і тваринництва.Методична схема і послідовність обґрунтування системи ведення господарства полягає в наступному:1) аналіз виробництва і обґрунтування концепції підприємства на перспективу; 2)виробничий напрям господарства, внутрішньогосподарська спеціалізація, кооперація та інтегрування виробництва; 3)система рослинництва, система землеробства і кормовиробництва, система тваринництва; 4) система заходів з механізації, електрифікації і автоматизації сільськогосподарського виробництва; 5)переробка,  зберігання  сільськогосподарської продукції, система обслуговуючих і підсобних промислових виробництв; 6)баланс праці, організація і оплата праці; 7)організаційна, виробнича структури і управління виробництвом; 8)соціальний розвиток; 9)охорона навколишнього середовища; 10)економічна ефективність систем ведення господарства.

55.Що означає  організація процесу виробництва

Організація виробництва - це процес перетворення сировинних матеріалів, фінансових і людських ресурсів на кінцевий продукт або послугу.

Виробнича діяльність поділяється на 3 стадії:

1) первинне виробництво: добування сировини для виробництва (наприклад, гірська промисловість, сільське господарство тощо)

2)повторне виробництво: створення продуктів із сировини або інших продуктів (наприклад, пошиття одягу, складання машин і т.п.)

3)третинне виробництво: послуги, які допомагають існувати первинному та вторинному виробництву.

Виробни́чий проце́с (англ. manufacturing_process) — систематичне та цілеспрямоване змінювання в часі та просторі кількісних та якісних характеристик засобів виробництва і робочої сили для отримання готової продукції з вихідної сировини згідно із заданою програмою. Це складний комплекс первинних процесів: основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують своєчасний випуск заданої продукції.

- Основні процеси  — це технологічні процеси, в ході яких відбуваються зміни геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей продукції.

- Допоміжні процеси  — це процеси, які забезпечують безперебійний перебіг основних процесів (виготовлення і ремонт інструментів і оснащення, ремонт устаткування, забезпечення всіма видами енергій (електроенергією, теплом, парою, водою, стисненим повітрям і т. д.)).

- Обслуговуючі процеси  — це процеси, пов'язані з обслуговуванням як основних, так і допоміжних процесів, котрі не створюють продукцію (зберігання, транспортування, технічний контроль і тощо).

1.Поняття і предмет дисципліни «Організація сільськогосп.виробництва»

2.Сільськогосп.підприємства-основна виробнича ланка АПК.

3. ЗУ «Про підпр», «про власність», ГКУ,Земельний кодекс України-основа організ.діяльн. підприємств.

4.Завдання і місце «Організації виробництва в системі наук»

5.Методи і прийоми дослідження організації виробництва

6.Поняття системи ведення господарства

7.Класифікація систем господарства

8.Система рослинництва і її елементи

9.Система тваринництва і її елементи

10. Показники еколо-економічної ефективності системи господарства

11. Ріноманітність форм власності В Україн

12. Види сільськогосподарських підприємств

13.Види об'єднань

14.Особливості організаційно-економ.діяльності різних видів

15. Виробнича і організаційна структура с/г підприємств

16. Організаційно-економічні основи державних сільськогосподарських підприємств

17. Особливості створення та діяльності приватних підприємств

18. Види господарських товариств

19. Розвиток фермерських господарств

20.Економічний механізм господарювання

21.Поняття, принцип господарського розрахунку та його роль у підвищенні ефективності економічного механізму

22. Система внутрішньогосподарського розрахунку и в сільськогосподарських підприємствах.

23. Економвчна суть, значення і види підряду

24. Суть, значення підряду в сільському господарстві

25. Суть і основні принципи організації орендного підряду

26. Зміст і порядок укладання і розривання договорів орендного підряду

27. Орендна плата та інші платежі орендаторів

28. Порядок авансування і оплати орендних колективів за кінцеві результати

29.Основні вимоги формування орендних колективів

30.Суть матеріального стимулювання працівників в с\г-ких під-вах

31.Оплата праці працівників основного виробництва з с.г угідь

32. Оплата праці найманих працівників у приватних формуваннях

33. Натуральна оплата праці

34.Матеріальне стимулювання керівних працівників і фахівців сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів

35.ТАРИФНА СИСТЕМА.

36.Види і форми оплати праці в с/г.

37.Економічна суть спеціалізації СГП.

38. Форми спеціалізації

39. Показники, які використовуються при визначенні спеціалізації СГП. (нету)

40.Коефіціент спеціалізації

41. Трансформацыя земель

42.Показники економічної ефективності використання землі.

43.Що представляє собою ресурсний потенціал  і як він визначаеться?

44. Ринок праці

45. Методика розрахунку потреби в тракторах і комбайнах

46. Показники економічної ефективності використання ресурсного потенціалу

47. Технологічні карти по вирощуванню с/г культур і їх значення

48. Методика розробки технологічних карт

49. значення і суть нормативів, розроблених в технологічних картах. (нету)

50.Що представляє собою галузева угода

51.Розміри підприємств і показники,що їх характеризують

52.Особливості землі,як основного засобу виробництва

53. Система обслуговуючих виробництв:

55.Що означає  організація процесу виробництва

 




1. Участие прокурора в рассмотрении уголовных дел судом
2. на тему Специализированные кредитнофинансовые институты Выполнил- студентка III кур
3. а Задача рассеяния- фазовая теория фазы рассеяния матрица рассеяния Напомнить квантовую постановку з
4. Астана медицина университеті А~ Та~ырыбы- ~аза~стан экономикасыны~ тарихы Дайын
5. Функции и взаимоотношения генподрядчиков и субподрядчиков
6. Лямбирский детский сад 3 комбинированного вида Открытое районное занятие Разрешение
7. 'лем тілдеріні' 'рылымын 'леуметтік 'ызметін тарихи дамуын ж'не оны' жалпы за'дылы'тарын зерттейтін 'ыл
8. Компетенция налоговых органов в сфере производства и оборота этилового спирта, алкогольной и спиртосодержащей продукции.html
9. .КРАТКИЕ ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ СВЕДЕНИЯ Задержки движения в реальных условиях движения можно раздели
10. ЮжноУральский многопрофильный колледж
11. Депрессия- лечение и механизмы депрессии
12. .01.14 9 тур 18.
13. Архітектура Візантії
14. Государственная служба Российской Федерации
15. статья Поэтому определяя убийство необходимо указать что право человека на жизнь является непосредствен
16. . Отрасли современной клинической психологии- патопсихология нейропсихология психология аномального разв
17. Разработка технологического процесса обработки детали корпус
18. I. Римская семья. Агнатическое и когнатическое родство
19. Оплата в коллективном договоре
20. пространство и время в философии.html