Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Предмет завдання та історіографія курсу історія України Уже із назви курсу ldquo;Історія Україниrdquo; випли

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05


1. Предмет, завдання та історіографія курсу історія України

Уже із назви курсу “Історія України” випливає, що його предметом є вивчення складного і багатогранного процесу формування та розвитку українського народу як на основних землях його поселення так і поза їх межами від найдавніших часів аж до наших днів. Стрижнем курсу буде вивчення історії України у її державницькому розумінні, тобто висвітлення процесів виникнення і функціонування національних державних установ, національна державницька думка та національно-визвольні змагання українців за відновлення своєї державності у період бездержавного існування України.

2. Становлення та розвиток людського суспільства на території України

На території України найдавніші люди з'явилися ще в період палеоліту понад 1 мли років тому.Близько 40—35 тис. років тому з'явився новий тип людини, що вже належала до сучасного фізичного типу — Homo sapiens, або "людина розумна". Переважним джерелом добування їжі було полювання на великих тварин. Досконалішою стала мисливська зброя. Основними формами житла залишалися чум чи яранга, а також землянки і напівземлянки.Нових успіхів людське суспільство досягло в епоху мезоліту (IX—VI тис. до Н. X.). У-результаті потепління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. Відповідно змінювалися й умови життя людей, зокрема добування їжі. Завдяки винайденню лука і стріли мисливець уже міг полювати здобич на відстані й у більшій кількості. Одним з основних занять стає рибальство. Було створено інструменти для обробки дерева; з'явилися нові вироби з кістки та дерева з крем'яними пластинами.Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (VI—IV тис. до Н. X.). Зароджуються нові форми господарювання — скотарство і землеробство.Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став енеоліт (IV—ІП тис. до Н. X.). З'являються перші металеві вироби — мідні й золоті. Основними заняттями населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство. Було винайдено колесо, а відтак і колісний транспорт.Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну зумовив значні зміни у стародавньому суспільстві. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарською основою стала патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь родичів.

3. Трипільська культура

Трипі́льська культу́ракульту́ра Кукуте́ні (рум. Cucuteniабо культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського селаКукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних УкраїниМолдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². У часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи відДніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

4. Кочові племена на території України

Кімерійці - перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в Україні, назва яких дійшла до нас з писемними джерелами. Гомер, розповідаючи у своїй поемі "Одіссея" про північне узбережжя Чорного моря, називає його "землею кімерійців".

Скіфи, які на початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації.З II ст. до н. е. по II ст. н. е. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж ірано мовними скіфами, а також греками, що жили у Північному Причорномор'ї. Проте підтиском ворожих племен зі сходу сармати ставали дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду.

5. Грецькі міста-девжави північного причорномор'я

Міста – держави Північного причорномор*я: Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей, фанагорія, Німфей, Танаїс, Феодосія тощо.Устрій. Торгівельні зв*язки. занепад.
У VIII- V ст. до н.е. старогрецькі рабовласницькі держави заснували колонії у заморських землях, у тому числі й у Північному Причорномор'ї.
Серед них – Ольвію на правому березі Бузького лиману, тепер біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області, Тіру на березі Дністровського лиману, тепер Білгород-Дністровський Одеської області; Херсонес – на місці сучасного Севастополя; Пантінакапей – на місці сучасної Керчі; Фанагорію на Таманському півострові, тепер поблизу селища Сінного Темрюцького району Краснодарського краю; Керкініду – на місці сучасної Євпаторії Кримської автономної республіки, Німфей – на західному березі Керченської протоки, тепер у складі міста Керчі; Танаїс – у гирлі Дону, тепер біля станиці Недвиговської Ростовської області, Феодосію – там, де розташоване сучасне місто. Багато з них незабаром перетворилися на міста, значні ремісничі центри. Міста проводили обмін зі східними племенами та іншими грецькими державами, карбували свою монету. Місцевим племенам античні міста – держави Північного Причорномор'я постачали вино, зброю, ювелірні вироби. Основним предметом вивозу до грецьких держав були хліб та інші сільськогосподарські продукти.

6. Походження слов'ян та їх розселення на території України

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з'ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використовуючи дані різних наук: історії, археології, лінгвістики, етнографії, антропології тощо. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (II —І тис. до н. е.). Вперше про слов'ян-венедів (венетів) згадують римські автори І —II ст. н. є. Пліній Старший, Тацит, Птолемей. З VI ст. про слов'ян дещо ширше говорять візантійські історики Прокопій Кесарійський, Менандр Протиктор, Маврикій Стратег та ін. Готський хроніст Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів. Тобто на рубежі нової ери слов'яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, угрофінами. Як видно з аналізу писемних джерел, вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. На поч. нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V —IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група.

7. Теорії походження Русі. Руська земля

Писемні джерела, і в тому числі «Повесть временных лет» літописця Нестора, засвідчують перші кроки східнослов’янської державності з VI ст.Важливим моментом у процесі політичної консолідації польського міжплемінного союзу стало заснування Києва. Розташований у надзвичайно вигідній географічній точці, яка була своєрідним природно-історичним фокусом Східноєвропейської рівнини, він швидко висунувся на позиції головного політичного й соціального центру східних слов’ян. Спираючись на дружини полян — русів, київський князь владарював над усіма тими племенами, головні ріки яких текли до Києва: над древлянами (Ірпінь, Тетерів), дреговичами (Прип’ять, Дніпро), радимичами (Сож), сіверянами (Десна, Дніпро). Першим київським князем, згідно з літописом, був Кий.Поняття «Русь» та «Руська земля» вживаються літописцем спочатку для порівняно невеликого регіону Середньої Наддніпрянщини, що охоплював Київщину, Чернігівщину, Переяславщину. Згодом, із розширенням Давньоруської держави і входженням до її складу всіх східнослов'янських племен, термін «Руська земля» поширився на всю територію їх розселення від Чорного моря до Білого і від Карпат до Волго-Окського межиріччя.

8.Передумови та розвиток Київської Русі. Перші князі та їх внутрішня і зовнішня політика

Породження родоплемінного ладу - великі й малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня - племінні княжіння. Їх створення зумовлене виникненням приватної власності і пов'язаним з нею майновим і соціальним розшаруванням суспільства. Ті княжіння були додер-жавними об'єднаннями, що заклали фундамент східнослов'янської державності. Вони передували першій східнослов'янській державі, що склалася навколо Києва в середині IX ст., яку умовно можна назвати Київським князівством Аскольда.

Олег(до912)
Олег був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння (тобто право збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, він на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його. Олег справляв на Візантію відчутний тиск, якщо греки мусили піти на укладення дуже вигідної для київського князя торговельної угоди.

Ігор (912—945).Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарів оплачувати данину. Лише після відновлення влади у своїх землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи - торговельні чи теж грабіжницькі - на зразок тих, що проводив Олег.

Ольга (945—962).У 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цих прихильних оповідей Ольга лишилася б видатною правителькою. У часи, коли помста була абсолютним моральним обов'язком, Ольга швидко й жорстоко помстилася древлянам за чоловіка. Разом із тим вона розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який став причиною смерті Ігоря. Тому Ольга впроваджує перші в Київській Русі «реформи», чітко встановлюючи землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Вона також стежила за тим, щоб її підлеглі не позбавлялися всіх засобів до існування й відтак могли знову сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, Ольга в такий спосіб забезпечила себе постійним притоком прибутків. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожує до всіх великих міст і земель. У зовнішніх зносинах вона віддає перевагу дипломатії перед війною. У 957 р. Ольга їде до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу взагалі погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва.

9. Християнізація київської русі. Роль християнстка в українській історії

Перші достовірні відомості про проникнення християнства на Русь відносяться до XI ст. Християни були серед дружинників князя Ігоря, християнкою була княгиня Ольга, хрестився в Константинополі і спонукати до цього сина Святослава. У Києві були християнська громада та церкву Святого Іллі. До того ж давні торгові, культурні і навіть династичні звязки (сам Володимир Красне Сонечко був одружений із сестрою візантійських імператорів Анною) Київської Русі і Візантії зіграли в цьому виборі не останню роль. До речі, близькі родинні стосунки правлячих династій, у свою чергу, виключали васальну залежність молодого російського держави від візантійського центру християнства.Прийняття християнства мало велике значення для подальшого розвитку давньоруської держави. Воно ідеологічно закріплювала єдність країни. Створювалися умови для повноправного співпраці племен Східно-Європейської рівнини в політичній, торговельній, культурній сферах з іншими християнськими племенами і народностями на основі спільних духовних і моральних принципів. Хрещення на Русі створило нові форми внутрішнього життя і взаємодії з навколишнім світом, відірвало Русь від язичництва і магометанську Сходу, зблизивши з християнським Заходом.Християнство на Русі було прийнято в східному, візантійському варіанті, пізніше отримав назву - православя, тобто правдива віра. Українське православя орієнтувало людини на духовне перетворення. Проте православя не давало стимулів для суспільного прогресу, для перетворення реального життя людей. Надалі таке розуміння цілей життя стало розходитися з установкою європейського типу на що перетворює діяльність, стало гальмувати розвиток.

10. Піднесення та розквіт Київської Русі. Володимир Великий та Ярослав Мудрий

Ставши правителем величезної країни, князі Володимир зосередив увагу на захисті власних кордонів. Зокрема, він давав належну відсіч агресивним балтським племенам ятвягів, волзьким болгарам, полякам, які зазіхали на руські землі. Щоб убезпечити західний кордон, заснував над Бугом місто, назване його іменем — Володимир (Волинський). Упродовж майже всього правління вів наполегливу і виснажливу боротьбу проти незліченних печенізьких орд. Для захисту від кочівників розпочав будівництво т.зв. Змієвих Валів — системи гігантських земляних валів з добротними дубовими частоколами на них, фортець, укріплених міст, яка простягалася майже на тисячу кілометрів. Водночас зі зміцненням кордонів Київської Русі Володимир розгортає широку програму реформ, метою яких було посилення великокнязівської влади та внутрішньої консолідації країни. Одною з найважливіших була адміністративна реформа (бл. 988 р.), спрямована на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі навколо найбільших міст. Усього таких уділів було вісім. Туди призначали врятувати синів великого князя або його довірених осіб — посадників, які безпосередньо залежали від нього. Так Володимир усунув від влади племінних князів, зосередивши її виключно в руках своєї династії.Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий (1019— 1054) спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабилася за часів між князівських усобиць та набігів печенігів. Передусім він порозумівся щез одним братом — Мстиславом. Хоробрим, який претендував на великокнязівський престол. Поділивши Русь по Дніпру, брати управляли нею з двох центрів: Ярослав — з Києва, а Мстислав — із Чернігова. Після смерті останнього в 1036 р. одноосібним правителем величезної держави став Ярослав, який успішно продовжив реформаторську діяльність батька.Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого досягла найбільшого піднесення. Дбаючи про захисні держави, він відвоював захоплені Польщею Червенські міста і Волзьку волость, знову підкорив угро-фінські племена чуді, провів кілька успішних походів проти агресивних ятвягів і литовців, заснував міста Ярослав на р. Сян та Юр'їв над Чудським озером, які мали сприяти зміцненню північно-західних кордонів країни. На півдні Ярослав продовжив будівництво захисних споруд проти кочівників, зокрема, закладаючи по р. Рось міста Юр'їв, Корсунь та ін. У 1036 р. він успішно завершив боротьбу своїх попередників проти печенігів, розгромивши їхні орди під Києвом.

11.Українські землі в період політичної роздробленості русі та монгольської навали

Зі смертю Ярослава Мудрого у 1054 р. розпочався новий період в історії Київської Русі - період феодальної роздробленості. Щодо її причин в історіографії існують різні погляди. Більшість істориків стверджує, що головною причиною цього процесу став соціально-економічний розвиток Київської Русі, економічне і політичне зміцнення окремих князівств, посилення місцевої феодальної знаті, створення нових політичних і культурних центрів. Поширення великого феодального землеволодіння зумовлювало зростання відцентрових тенденцій з боку окремих областей Давньоруської держави, зміцнення сепаратистських прагнень місцевих князів. Ці прагнення активізувалися зростанням економічної могутності князівств, які в умовах господарської замкненості все більше відособлювалися від центру і прагнули незалежності. Цьому сприяло також зростання міст як торговельно-ремісничих і культурних центрів окремих областей.Монгольська держава сформувалася в кін. XII ст. Розрізнені племена об'єднав хан Темучин. Обраний у 1206 р. верховним правителем усієї Монголії — Чингісханом, він почав великі завойовницькі походи. Підкоривши Китай, вирушив у Середню Азію та на Кавказ. Полководці Чингісхана захопили Хорезм, Азербайджан, Грузію. Десятки держав і тисячі міст було розорено. У 1223 р. на річці Калці (біля теперішнього Маріуполя) сталося перше збройне зіткнення монголів із русичами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і спільно вдарити на ворога. У результаті об'єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо-татари, зазнавши значних втрат, не наважилися продовжувати похід в глиб Русі і повернули назад.
Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 p., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося 150 ~-200-тисячне військо онука Чингісхана — Батия. Руські князі знали про підготовку цього по-ходу, але, поглинені власними чварами, нічого не зробили для об'єднання сил. Як наслідок, упродовж зими 1237— 1238 pp. було завойовано Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 p., після майже річного відпочинку, монголо-татарське військо, незважаючи на героїзм русичів, здобуло і зруйнувало Переяслав і Чернігів, а в грудні 1240 р. після десятитижневих штурмів оволоділо Києвом, перебивши захисників та перетворивши столицю у руїни. Археологи вважають, що до монголо-татарської навали Київ мав до 8 тис. дворів, а після неї — 200 — 300. Населення зменшилося з 50 до 2 тис. З-понад 40 мурованих церков залишились, та й то дуже пошкодженими, якихось 5 — 6.

12. Політичний устрій, суспільна організація та господарска діяльність в Київської Русі

Політичний устрій.Київська Русь —держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

Суспільна організація.Київська Русь була унікальною і самобутньою соціальною системою, яка розвивалася в бік європейського феодалізму. До найрозвиненіших  галузей господарства належало землеробство, скотарство й ремесло.На Русі існували різні соціальні прошарки. Починаючи від назмажонішого прошарку – князів, бояр, дружинників та закінчуючи смердами, закупами, рядовичами та холопами. Окремий соціальний стан становило духівництво. В управлінні країною брали участь князі та інші люди завдяки формуванню віча.

Господарска діяльність.Орне землеробство складало основу гос-подарства Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Родючі ґрунти й те-плий клімат сприяли його активному розвитку.
Так, за часів Київської Русі у місті були поширені такі ремесла, як гончарство, кожум'яцтво, ковальство, дігтярство, ткацтво та ін. Цілі вулиці міста займалися певним видом ремесла. Відповідно виникали і назви вулиць: Кожум'яцька, Гончарна, Ткацька, Дігтярська тощо. На всю Русь були відомі київські ювеліри. Вони об'єднувались у братства і були найзаможнішими. Вироби київських ремісників та ювелірів славилися в інших державах.

13.Культура Київської Русі

У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності.

14.Галицько-Волинське князівство та його роль в збереженні української діяльності

Становлення й розвиток Галицько-Волинського князівства. Відображення в художній культурі Галицько-Волинського князівства культуротворчих традицій Київської Русі. Розвиток освіти й бібліотечної справи. Особливості розвитку перекладної та оригінальної літератури. Розвиток архітектури, живопису, художніх ремесел, музики. Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української національної культури.

15. Період входження українських земель до складу князівства Литовського

І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель.

II етап (1362—1385) — «ослов'янений» литовських правителів. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. 

III етап (1385—1480) — втрата українськими землями залишків автономії. Затиснута між Тевтонським орденом та Московським князівством, Литва отримала наприкінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію: шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об'єднати сили двох держав.

IV етап (1480—1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Московського князівства. Консолідуючи навколо себе навколишні землі, воно трансформувалося в єдину централізовану Російську державу. З поваленням 1480 р. ординського іга Москва дедалі гучніше та активніше заявляє про себе як про центр «збирання земель Русі».

16. Соціально-економічний та політичний розвиток українських земель у складі Речі Посполитої.Прийняття Люблінської унії мало для українців фатальні наслідки. Якщо до 1569 р. становище українських і білоруських земель у складі Литви було стерпним, то тепер ситуація докорінно змінилася: розпочався повсюдний наступ польсько-литовської адміністрації на права українського населення. Він охоплював насамперед економічну сферу, де уряд новоствореної Речі Посполитої всіляко підтримував магнатство, в руках якого навіть король зоставався маріонеткою. Різко посилився національний, релігійний і культурний гніт. Як свідчила доля Галичини, із переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільноти. Історик Н.Полонська-Василенко з цього приводу зазначала: «З половини XVI ст. становище змінюється. Окремі епізодичні випадки заміняє вже систематично підкреслюване презирство до українського народу, для якого вживається термін «хлопи», а з того хлопська мова, хлопська віра... Цю «хлопську» віру... поляки звуть «єретицькою», «схизматицькою» і в поняттях українця православна віра ідентифікується з українською народністю».
Згідно з новим адміністративно-територіальним устроєм, українські землі, що опинилися у складі Польщі, було поділено на 6 воєводств: Руське (із центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ). У 1635 р. було утворене Чернігівське воєводство з центром у Чернігові. Кожне воєводство мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на сейм. Спочатку на Київщині, Брацлавщині й на Волині зберігалися Литовський статут та урядова українська мова, але незабаром вони поступаються загальнодержавному праву та латинській і польській мовам.

17.Передумови виникнення та процес оформлення українського козацтва. Теорії походження козацтва

Посилення визискування селянства і міщанства, релігійний і національний гніт, напади татар призводили до того, що частина населення втікала в незаселені степові райони середньої течії Дніпра. Там утікачі поступово об'єднувались у групи, які спільно полювали, нападали на татар, відбиваючи в них полонених та награбоване майно. Так, з XIV ст. на теренах України з'являються козаки, які вписали чимало героїчних сторінок в її історію. Термін «козак» тюркського походження означав «вільна людина, «вояк», «степовий розбійник». Постійна загроза військових нападів змушувала козаків турбуватись перш за все про оборону. Як наслідок, виникали укріплення, які називалися січчю (від слова «сікти» — рубати), тому що місце заселення обставляли висіченими в лісі деревами. Оскільки козаки розміщалися за дніпровськими порогами, їх резиденція називалась Запорозькою Січчю. Термін «Запорозька Січ» вживався також у розумінні «військово-політична організація козаків». Поряд з цим вживав ся термін «запорозький кіш», який означав керівництво козаків, їх місцеперебування, табір.Існує кілька основних теорій походження козацтва: «етнічних витоків», «уходницвка», «захисна» і «соціальна». Згідно з теорією «етнічних витоків», козаки — це особлива група нащадків інших народів (хозар, черкесів, татар). «Уходницька» теорія пов'язує появу козацтва з «уходом» населення в Придніпров'я на промисли за рибою, сіллю, дикими кіньми тощо. Відповідно до «захисної» теорії козаки появились у зв'язку з необхідністю захистити південні кордони країни від набігів татар. «Соціальна» теорія пов'язує виникнення козацтва з посиленням політичного, економічного, соціального, національного та релігійного гніту. Виникнення козацтва спричинив комплекс причин та факторів, тому всі ці теорії слід розглядати в комплексі.

18.Релігійні процеси на українських землях під владою Речі Посполитої. Берестейська Унія 1596року та її значення в історії України

На зламі історичних епох, при переході від Середньовіччя до Нового часу у всіх європейських країнах надзвичайно гостро стояло питання про роль церкви і релігії. Виникнення централізованих держав супроводжувалося формуванням національно-релігійних ідеологій. У результаті католицизм переміг в ІталіїІспаніїФранціїпротестантизм — у Швейцарії,Голандіїангліканство — у Британії. На українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало православ'я, а Річ Посполита була оплотом католицтваКатолицька церква за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же зберігав відданість православ'ю.У 1596 році у Бересті відбувся собор, який проголосив унію (союз) православної і католицької церков. Польський уряд бачив у цьому засіб посилення свого впливу в українському суспільстві. Православні ж єпископи України пішли на цей крок, сподіваючись зміцнити особисту владу. Однак по суті було укладено не союз церков, а створено нову Українську греко-католицьку (уніатську) церкву, православну за обрядовістю, але адміністративно підпорядковану Риму. З 1596 польським урядом визнавалися лише католицькі і греко-католицькі общини, фактично ж більшість приходів залишалися православними.Всупереч розрахункам польського короля, папи Римського, єзуїтів Берестейська унія не спростила, а загострила ситуацію в Україні. Вона викликала гарячі суперечки, чітко виявила позиції, активізувала консолідацію українських культурних сил — православної української шляхти, духовенства, міщан, козацтва. Відразу після проголошення унії її противники зібралися в будинку князя Острозького і прокляли змову. Розгорілася запекла полеміка між найосвіченішими священиками — противниками і прихильниками унії, склався особливий жанр — полемічна література. У 1620 році за сприяння гетьмана П. Сагайдачного православна митрополія з центром у Києві була відновлена. У містах активну діяльність розгорнули братства.

19.Запорізька Січ та її роль в суспільно-політичній історії  України

Запорізька Січ, що існувала на території нижнього Подніпров'я у середині XVI ст. – 1775 p., відіграла значну роль в історії українського народу. Вона була формою української державності у період наступу на Україну Польщі, Кримського ханства, Московії. Республіканська форма правління, участь найширших кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських та суспільних питань перетворили Запорізьку Січ на стійкий політичний організм. Висока виживаність Січі протягом довгого часу в умовах тиску іноземних держав забезпечувалася внутрішньою демократією, рівністю всіх козаків перед звичаями та традиціями.
Саме запорізьке козацтво розпочало боротьбу за українську державність у кінці XVI – на початку XVII ст., підтримало Б. Хмельницького в ході Визвольної війни. Запорізький полково-сотенний устрій та принципи демократії були використані Б. Хмельницьким при розбудові Гетьманщини. Щоправда козацтво ніколи не хотіло бути підпорядкованим гетьманській владі, намагалося зберегти свою самостійність від Гетьманщини, що послаблювало сили українства. Конфлікти між Січчю та Гетьманщиною використала у своїх цілях царська Росія. 
На Січі стали формуватися нові соціально-економічні умови. Ту виникло і розвивалося хутірське господарство – зимівники, що було більш прогресивною формою господарювання, ніж використання селян-кріпаків. Козаки стали вільним станом в умовах феодальної Польщі, а пізніше Росії. Саме ці причини – демократизм та вільне землеволодіння на Січі ніяк не вписувалися в умови існування Російської імперії. 

20.Роль запорозького козацтва в боротьбі проти турок і татар

Роль козацтва та Запорозької Січі в українській історії надзвичайно важлива. Адже саме завдяки героїчній боротьбі козацтва землі Уураїни були збережені від захоплення турками та татарами. Саме завдяки козацтву населення України було врятовано від турецько-татарського поневолення. Про героїчну боротьбу козацтва проти іноземних поневолювачів свідчать українські народні пісні та думи, в яких козаки завжди виступають в ролі лицарів-захисників. Народна пам'ять зберігає імена найбільш відомих козацьких ватажків, які уславилися своїми походами проти іноземних загарбників.Петро Конашевич Сагайдачний став визнаним лідером усього українського козацтва після 1614 р., коли очолювана ним козацька флотилія здобула турецький порт Синоп, розташований на малоазійському побережжі. Наступного року був не менш вражаючий тріумф очолюваного Сагайдачним морського походу в самі околиці Стамбулу. Тоді козакам у бою вдалося захопити декілька турецьких галер і навіть взяти в полон адмірала султанського флоту. Сам же султан мав змогу з вікон власного палацу спостерігати дим від спричинених козаками пожеж.

21.Народні рухи та козацько-селянські повстання на Україні(кінець XVI 30-роки XVII)

Основними формами протесту селян і бідних верств козацтва були скарги, відмова виконувати панщину, сплачувати податки, підпали маєтків своїх панів, втечі на вільні землі, масові антифеодальні виступи.Одним із перших великих козацько-селянських повстань кінця XVI ст. було повстання під проводом К. Косинського (1591–1593). Воно охопило територію Поділля, Волині і Київщини. Повстанці, підтримані реєстровцями і міським населенням, заволоділи великими містами: Білою Церквою, Трипіллям, Переяславом, Богуславом. Однак влітку 1593 р. після вбивства К. Косинського повстанці під натиском військ шляхетської Польщі зазнали поразки.Після блискучої перемоги над турецько-татарською  армадою Османа ІІ під Хотином в 1621 році, досягнутої Річчю Посполитою, насамперед, завдяки 42-тисячному козацькому війську, уряд мусив виконувати свої обіцянки щодо збільшення козацького реєстру. Однак і тут польська шляхта залишалась вірною своєму цинічному ставленню до козаків. Оскільки Туреччина зазнала поразки і небезпека війни з нею вже не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, було вирішено зменшити козацький реєстр до 3-5 тисяч. Це викликало нове загострення соціальних протиріч на Україні, де зростав колоніальний гніт Речі Посполитої, де посилювалася від часів Брестської унії 1596 року експансія католицизму. Трудящі маси не корилися панам, тікали на Запоріжжя, де їх радо приймали козаки. Самі запорожці, незважаючи  на заборони уряду, проводили вдасну політику. Підтримуючи своїх прихильників на ханський престол, вони таким чином впливали на політичне життя Криму. Козаки на своїх “чайках” виходили в Чорне море, нападали на турецькі міста-фортеці, звільняли невільників. Їхні морські походи змушували султана тримати для охорони узбережжя значні військові сили. Козаки вели успішні переговори про союз з Росією, Іраном, навіть Кримським ханством і Швецією.

22.Причини, характер, рушійні сили та періодизація революції в Україні (1648-1676рр)

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.Суб’єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького.

I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела  до утворення Української національної держави – Гетьманщини.II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України  на Лівобережну і Правобережну.III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за  возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.

23.Розгортання національно визвольної війни(лютий 1648-серпень 1657рр)

На першому етапі Української національної революції народ ну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмель ницький (1595— г657 рр.).Безпосереднім приводом до повстан ня стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смер ті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було пока рано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки у січні 1648 р. вигнали урядо вий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, і базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була віддзеркаленим трагедії поневолено го українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання.

24.Утворення Української гетьманської держави(1648-1657)

У 1648—1657 рр., тобто в ході визвольної війни, відбувався процес державотворення, викликаний всенародним прагненням до звільнення як від національного, так і соціального гноблення. На визволеній території були ліквідовані органи управління Речі Посполитої, велике землеволодіння і кріпацтво. В надзвичайно складних умовах, які вимагали постійної готовності продовжувати боротьбу, проходило формування нових органів влади Української держави, яка розміщувалась на Лівобережній Україні і почала називатися Гетьманщиною.

25.Громадянська війна та поділ  козацької України на два гетьманства(1657-1663рр)

27 липня 1657 р. у Чигирині помер Б.Хмельницький. Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Смерть сина Тимоша перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства - передачі влади після смерті Богдана сину Юрію.
Юрій Хмельницький, обраний гетьманом, правити країною не міг -слабкував на здоров'я, мав лише 16 років.
Старшинська рада обрала гетьманом Івана Виговського (генеральний писар Війська Запорозького) до повноліття Юрія, а згодом (у жовтні 1657 р.) - повноправним гетьманом. Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському.
У січні 1663 р. Ю.Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів її територіального розмежування, зрікся гетьманської булави та пішов у монастир.
Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на московський уряд. Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави.
ЗО січня 1667 р. Московщина і Польща уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років, де юридично закріпили поділ України - Лівобережна Україна до складу Московщини, а Правобережна Україна до складу Польщі.

26.Боротьба за воз’эднання Украънської козацької держави (1663-1676рр.)

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П.Дорошенко, який був обраний замість П.Тетері гетьманом Правобережної України (1665-1676 рр.).
На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання і П.Дорошенко з військом пішов на Лівобережжя. Заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, П.Дорошенко усунув І.Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження воз'єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Московщина і Річ Посполита виступили проти її воз'єднання в одній державі. Польща напала на Правобережну Україну і П.Дорошенко, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного, рушив на Правобережжя. Роз'єднання козацьких сил негативно позначилося на розвитку подій. Д.Многогрішний перейшов на бік Московщини і був обраний гетьманом Лівобережжя (1668-1672 рр.). українська держава знову розкололася на два гетьманства.
Під тиском надзвичайно тяжких обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана.
У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Був підписаний Бучацький мирний договір (18 жовтня 1679 р.), за яким Польща відмовилася від Правобережжя:
- Поділля відходило до Туреччини;
- Українська держава утворювалася у межах двох воєводств -
Брацлавського і Київського.

Але такий стан українських земель не задовольняв Дорошенка і він у 1673 р. пішов на переговори з Москвою, які закінчилися безуспішно.
На початку 1674 р. московські війська разом з військом лівобережного гетьмана І.Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І.Самойлович обирається гетьманом усієї України.
Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію приведе до війни з Туреччиною. Уже влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, московсько-українське військо залишило Правобережжя. Похід турецько-татарської армії на українські землі мав жахливі наслідки. Населення звинуватило у всіх бідах і нещастях П.Дорошенка. У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками які зазнали невдачі.
У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І.Самойловича, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність московському цареві.
Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована державність на Правобережжі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Московщини.

27.Гетьманування І.Мазепи

І.Мазепа став гетьманом у надзвичайно складний для України час. Українські землі були розчленованими. Підписавши "Коломацькі статті" (договірні статті між гетьманом і московським царем), автономні права були ще більше обмежені, та й І.Мазепа своє правління розпочав як політик чіткої промосковської орієнтації.
Але своєю політичною І.Мазепа зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і культурному розвитку України. Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю - на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.
Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення усіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.
Невдоволення українського народу своїм станом виразив полковник Д.Апостол в листі до І.Мазепи: "Всі ми за душу Хмельницького Бога молимо, а твою душу й кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі.
Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І.Мазепа розпочинає таємні переговори з польським королем С.Лейденським, а навесні 1708 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачила відновлення державної незалежності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів. 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - вирішальна битва Північної війни, яка завершилась поразкою Карла XII та І.Мазепи. І.Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. Вони стали першою українською політичної еміграцією.22 серпня 1709 р. гетьман помер.

28.Пилип Орлик і його конституція(1710р)

Після смерті І.Мазепи українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка отримала назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська". Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатною пам'яткою української державно-політичної думки в еміграції.

29.Гетьмани П.Полуботок таД.Апостол

Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу репутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, Петро не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.Після смерті Петра I у січні 1725 року Данило Апостол був звільнений на початку 1725 року.Влітку 1727 уряд Петра II, зважаючи на зростаючу напруженість російсько-турецьких відносин і підготовку нової війни, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину. Цар ліквідував першу малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана.1 (12) жовтня 1727 року на генеральній раді у місті Глухові Апостола було обрано гетьманом. У 1728 році новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані «Рішительні пункти» 1728 року, які, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України.Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини.

30.Останній гетьманУкраїни К.Розумовський. Скасування гетьманства

Останній гетьман України – Кирило Розумовський (гетьманував у 1750-1764 pp.), який одержав булаву завдяки брату, що був коханцем імператриці Єлизавети І. Простий козак за походженням, отримав прекрасну освіту в Німеччині і Франції, у 18 років очолив Імператорську академію наук (перебував на цій посаді 20 років). Новий гетьман дбав про розвиток науки та мистецтв в Україні, у своїй резиденції в Батурині він мав намір відкрити університет, а Глухів – на значний культурний центр. Він домагався від уряду повернення Україні її прав. Внаслідок його постійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату і передана Колегії іноземних справ, як було раніше. Під управління гетьмана передали і Запорозьку Січ, Київ. Проведено також реформу судочинства – до складу Генерального суду вводилися виборні особи із старшин кожного полку. Козацька старшина отримала судову владу, як в часи Визвольної війни. Гетьман започаткував полкові школи для обов'язкового навчання козацьких дітей Домогтися відновлення іноземних зносин гетьманові не вдалося. 
З приходом до влади в Росії імператриці Катерини II автономії України завдано смертельного удару – в 1764 р. було скасовано гетьманство (Розумовський отримав компенсацію грошима та землями), справи управління Україною передані Малоросійській колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Територію Гетьманщини поділили на намісництва, козацькі полки реорганізували в регулярні карабінерські частини, слобідське козацтво ліквідоване. Україна перетворилася на окраїну Російської імперії, втративши будь-які суверенні права.

31.Ліквідація Запорізької  Січі та доля запорозького козацтва

Після  ліквідації  Січі  запорожцям  пропонували  записатися  до  селянського  та  міщанського  станів, а  багато  старшини  зазнали  переслідувань.   Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати   поміщикам, а козаків покріпачувати.
  Найнепокірніші  запорожці, яких  було  близько  5  тисяч,   подалися  за  межі  Російської  імперії  -  за  Дунай,  на  землі,  що  були  під  владою  турецького  султана.  Там  вони  заклали  Задунайську  Січ.
  У  1785  році  8  тисяч  колишніх  запорожців  перйшли  на  землі  в  провінції  Банат,  на  береги  Тиси  в  ніжній   її  частині  (нині  це  територія  Сербії).  Вони  стали  австрійськими  підданими.  Так  виникла  Банатська  Січ.
 Організація й швидке зміцнення Задунайської  Січі  вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії,  бо  та  викликала  симпатії  українського  народу. Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року маніфестами звернулася до козаків вже з проханням повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Проте запорожці відгукувались неохоче. У  1783 року козаків офіційно взяли на військову службу, як   Військо  вірних  козаків.  Під  час  російсько-турецької  війни  1787-1791  років  воно  було  перейменовано  в  Чорноморське  козацьке  військо,  якому  було  дозволено  оселитися на  землях   між  Південним  Бугом  та  Дністром.
  По  закінченню  війни  у  1792  році  Чорноморське  козацьке  військо  було  переселено  на  Кубань., а у  1860  році  воно  вже  отримало  назву  Кубанського  козацького  війська.
   В 1828 р. частина  козаків  Задунайської  Січі, що сиділи коло Акерману, приняли російське підданство й утворили Дунайське військо. Того самого року частина задунайських козаків, під проводом Осипа Гладкого, вернулася на Україну. В 1831 р. вони дістали дозвіл осісти над Азовським морем, між Бердянськом та Маріуполем, під назвою Азовського війська; в 1860-их роках вони злучилися з кубанцями. 

32.Національно-визвольній та антифеодальний рух на Правобережжі в другій половині XVIIIст

 Посилення феодального і національно-релігійного гніту викликало в Україні хвилю повстань. На початку XVIII ст. виникла нова форма антифеодальної боротьби – гайдамацький рух. Серед гайдамаків були козацька голота, селяни, міщани, православне духовенство. Загони гайдамаків діяли на всій території Правобережжя і користувалися широкою підтримкою населення. Повсталі боролися за захист прав православної віри, відновлення козацьких вольностей, звільнення від шляхетсько-магнатської залежності. Переважно гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, стрімкі рейди і несподівані  напади на панські служби чи євреїв-орендарів. Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло у 1734 р. Повстання охопило Київщину, Поділля і Волинь. очолив повстання сотник надвірних козаків Верлен, якого гайдамаки проголосили козацьким полковником. Одночасно діяли гайдамацькі загони М. Гриви, Г. Голого, Г. Медведя та ін. Лише у 1738 р.  польські і російські війська придушили це повстання.Опришківський рух був тісно пов’язаний з гайдамацьким, найвищим злетом якого стала так звана Коліївщина.
   У 1768 р. польський сейм під тиском Росії схвалює рішення про формальне зрівняння у правах православної та католицької церков. Цим Катерина ІІ розраховувала послабити Польщу, спровокувавши конфлікт між королем і шляхтою та виставивши себе захисницею православ’я. У відповідь шляхтичі скликають Барську конфедерацію під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав. Починаються репресії проти українців. На прохання польського уряду Росія починає воєнні дії проти конфедератів, що послужило сигналом до повстання, яке очолив Максим Залізняк. Він збирає повсталих, осердям яких були запорожці, у Холодному Яру. За декілька тижнів повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, скасовували панщину та інші форми визиску, створювали органи селянсько-козацького самоврядування. На початку червня 1768 р. повсталі оточили Умань – один із центрів польського панування на Правобережжі. На їхній бік перейшов уманський сотник І. Гонта з козаками, і місто капітулювало. Рада повсталих обрала Залізняка гетьманом і князем смілянським, а Гонту – полковником і князем уманським. Тоді військо гайдамаків налічувало 16 сотень. Наляканий розмахом Коліївщини, побоюючись поширення повстання на Лівобережжя й Запоріжжя, царський уряд наказав російським військам з’єднатися мовби для підтримки гайдамаків, а насправді надати допомогу польській армії у ліквідації повстання. В липні 1768 р. табір гайдамаків під Уманню було оточено, і ті здались. Залишки їхніх загонів були розбиті.
   Віра у «доброго царя», відсутність політичного досвіду і культури, складнощі геополітичної ситуації зумовили поразку Коліївщини.

33.Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії у першій половині 19ст

Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці — сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, становили його основу. Вони змушені були йти в міста і продавати себе як робочу силу, щоб забезпечити своє життя. Процес розкладу натуральних господарств привів до формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Усе це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завершення промислового перевороту. Каталізуючими факторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвестиції в неї.

Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним та екстенсивним шляхами, тобто за рахунок розширення і поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки).




1. X предназначен для производства мясных рыбных куриных п-ф
2. Парадигма регіональної цілісності ~ писав учений ~ повинна будуватись на теоретикофілософському прийнят
3. Реферат- Гигиенические требования к планированию тренировок
4. Лекции по курсу «Управление проектами»
5. на тему- Неподаткові надходження до бюджетів їхня характеристика роль і місце у доходах цих бюджетів
6.  1204 1341 Перевод под редакциею бакалавра П
7. Контрольная работа- Производственные технологии- технология и оборудование швейного производства
8. Лекция 1. Определение задачи и история развития нанотрибологии как науки Трибология и краткая история е
9. русского пирата Капитона Русанова решает расшифровать криптограмму из дедушкиного наследства он делает р
10. Анатомия человека
11. ~ Антон Смолькин Оригинал статьи другие материалы по этой проблематике и новые поступлени
12. Исследование зон Френеля Харьков 2012 Цель работ
13. Фізіологічний перебіг вагітності, пологів та післяпологового періоду
14. НА ТЕМУ- Понятие и сущность конфликта Индивидуальное задание
15. Лик Богини. Мифология с женским лицо
16. Современный экологический кризис
17.  як впливають на авіаційні конструкції кліматичні і біологічні умови навколишнього середовища
18. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства
19. Классификация строительных материалов сырьё применяемое для их изготовления 2
20. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Тер