Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05

Загрузка...

Диплом на заказ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛОБОДАЄВ Володимир Миколайович

УДК 947.7 “19”

УКРАЇНСЬКЕ ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО (1917 –рр.)

07.00.01 –Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

МУСІЄНКО ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ,

професор кафедри новітньої історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ТЕРЕЩЕНКО ЮРІЙ ІЛАРІОНОВИЧ,

завідувач кафедри історії України та зарубіжних країн

Київського національного лінгвістичного університету

кандидат історичних наук, доцент

ЗАХАРЧЕНКО ПЕТРО ПАВЛОВИЧ,

доцент кафедри історії держави і права

Національної академії внутрішніх справ України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ історії Української революції 1917 –рр.

Захист дисертації відбудеться “22” жовтня 2001 р., о 10 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка (

, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий “19” вересня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент    БОЖКО О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Обсяг дисертації 216 сторінок. Вона складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку джерел і літератури (23 сторінки, 302 позиції).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Українська революція 1917-1921 рр. займає особливе місце в новітній історії України: значною мірою вона визначила подальшу долю українського народу. Хоча Українська революція і не досягла своєї головної мети –утвердження незалежної Української держави, проте прискорила перетворення українського етносу на модерну політичну націю. З проголошенням незалежності України у 1991 р. цей процес набув незворотного характеру. Саме тому кількісне і якісне зростання наукових розробок, присвячених добі Української революції, є свідченням не лише привабливості проблеми, а й підкреслює велич і рівнозначність явищ початку і кінця ХХ ст.

Невід’ємною складовою історії Української революції є діяльність Вільного козацтва –своєрідної національної військово-міліційної організації, тісно пов’язаної із революційним селянським середовищем. Створювані осередки Вільного козацтва насамперед переймалися проблемами відродження демократичних козацьких традицій, сповідували державницьку ідеологію, хоча соціально-політичні суперечності почасти впливали на настрої та суспільну активність козацьких мас. Відтак, перед історичною наукою постає завдання з’ясування витоків та причин виникнення вільнокозачого руху, його організаційної структури, ідейного спрямування та ролі у революційних подіях 1917-1918 рр. Без всебічного і глибокого вивчення історії Вільного козацтва не можна відтворити цілісну і об’єктивну картину національно-визвольної боротьби українського народу у період Української революції, оскільки в діяльності вільнокозачих товариств віддзеркалилися більшість проблем та суперечностей, характерних для національно-державного будівництва 1917-1918 рр.

Актуальність даної теми визначається також відсутністю праць, в яких міститься комплексний аналіз проблем виникнення, функціонування та поступового згортання діяльності осередків Вільного козацтва.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Етнополітичні виміри української історії” (державний реєстраційний номер 98008), яка включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 

Об’єктом дослідження є установи, організації та збройні формування Вільного козацтва.

Предметом дослідження є витоки, шляхи і способи утворення осередків Вільного козацтва, їх ідеологічне спрямування, агітаційна, правоохоронна, військова діяльність, взаємини з органами української влади.

Метою дослідження є узагальнюючий комплексний аналіз процесу формування та діяльності товариств Вільного козацтва у контексті революційних подій 1917-1918 рр.

Виходячи з цього визначені такі основні завдання:

дослідити причини, витоки та історичні передумови зародження Вільного козацтва, з’ясувати особливості його організаційної структури;

визначити політичну спрямованість вільнокозачого руху;

простежити за розвитком Вільного козацтва у 1917-1918 рр. та з’ясувати причини посилення у ньому внутрішніх суперечностей;

виявити параметри правоохоронної діяльності вільнокозачих загонів, визначити їх роль у боротьбі проти більшовицької агресії взимку 1917-1918 рр. та розгортанні селянсько-повстанського руху влітку 1918 р.;

проаналізувати спроби відродження козацтва за часів Української Держави П.Скоропадського, визначити причини невдачі козацьких проектів Гетьманату.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від зародження перших вільнокозачих громад у березні 1917 р. до припинення діяльності Вільного козацтва та гетьманських державних установ, які намагалися використати вільнокозачий досвід, у грудні 1918 р. Датування подій у тексті дисертації здійснено з урахуванням закону Центральної Ради від 12 лютого 1918 р. про впровадження в Українській Народній Республіці нового (григоріанського) календаря: до 16 лютого 1918 р. –за старим стилем, з 16 лютого (1 березня) –за новим стилем.

Методологічною основою роботи є порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, статистичний та аналітичний методи. Дисертант також виходив з того, що наукове вирішення завдань дослідження неможливе без дотримання принципів історизму та об’єктивності.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці тематики, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній літературі. На основі широкого кола вперше залучених до наукового обігу архівних матеріалів, спогадів та інших джерел дається комплексний аналіз діяльності Вільного козацтва, висвітлюється роль цієї організації у національно-державному будівництві 1917-1918 рр. Вперше отримано нові дані щодо динаміки розвитку вільнокозачого руху, загальної чисельності осередків та кількісного складу його окремих бойових підрозділів. Продовжено вивчення діяльності вільнокозачих загонів у період війни УНР і Радянської Росії, під час розгортання селянсько-повстанського руху влітку 1918 р. Окрім того, виявлено цілий ряд неточностей, похибок та фальсифікацій, які мали місце як в радянській, так і в зарубіжній історіографії.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, основні положення і висновки можуть бути використані при створенні спеціальних та узагальнюючих праць з історії України, розробці навчальних програм, нормативних та спеціальних курсів, підручників. Матеріали дослідження можуть застосовуватися в лекційних курсах, де висвітлюються соціальні, національні та військові аспекти історії Української революції 1917-1921 рр.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі доповідей на наукових конференціях: “Проблеми історії та сучасного розвитку Українського козацтва. Концепція Українського козацтва як державотворчої інституції” (Черкаси 1999); “Десять років незалежності України: минуле і сучасне державотворення” (Бердянськ, 2001). Основні результати дисертації викладені у шести наукових публікаціях загальним обсягом 4 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Упершому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” дається аналіз історіографії проблеми та характеризуються джерела.

Стан наукової розробки проблеми. До початку 90-х років ХХ ст. проблема Вільного козацтва розроблялася лише істориками української діаспори. Проте вона не знайшла широкого опрацювання, а тому представлена незначною кількістю робіт, здебільшого учасників революційних подій та вільнокозачого руху. Значною мірою цим викликана певна суб’єктивність деяких праць. До того ж їх автори не стояли осторонь від боротьби між різними політичними угрупованнями, що розгорнулась на еміграції. Обмеженість доступу до документальних джерел також не сприяла піднесенню рівня наукових робіт.

Боротьбу за “спадщину” Вільного козацтва вели не лише прихильники табору УНР та прибічники гетьмана П.Скоропадського, але й члени заснованого І.Полтавцем-Остряницею Українського національного козачого товариства (УНАКОТО), яке висунуло претензії на роль ідейного спадкоємця Вільного козацтва. Історичний нарис прихильника УНАКОТО О.Бантиш-Каменського має чітко виражену ідеологічно-пропагандистську спрямованість2. Автор висунув необґрунтоване твердження, що Вільне козацтво було не що інше як специфічно український фашизм та намагався довести “пасіонарність” діяльності в ньому І.Полтавця-Остряниці. Звичайно, наукова значимість такої роботи надзвичайно низька.

Одним із перших досліджень, де здійснена спроба вивчення історії Вільного козацтва, є і розвідка А.Жука3, який виступив з критикою політичних спекуляцій навколо вільнокозачої проблематики. Зважаючи на неповноту джерельної бази, дослідник свідомо уникав категоричних висновків, намагаючись насамперед визначити коло найважливіших наукових проблем.

Близькою до розроблюваної нами тематики є також і робота Р.Бориса4, який довів вивчення історії Вільного козацтва до квітня 1918 р. Однак, відомі причини суттєво зменшують наукову вартість цієї праці.

Історії найбільшого вільнокозачого підрозділу –Звенигородського коша –присвятив свій історичний нарис О.Доценко5.

Певною мірою до проблем розвитку Вільного козацтва звернулися і перші літописці Української революції. В.Винниченко, П.Христюк та М.Шаповал обмежилися формулюванням окремих узагальнюючих оцінок6. Більше уваги вільнокозачому рухові приділили І.Мазепа та Д.Дорошенко7.

У післявоєнний період еміграційні дослідники історії Вільного козацтва не додали загалом нічого нового до наукового доробку своїх попередників. Видані у цей час праці мають переважно науково-популярний, описовий характер8.

До окремих тем, пов’язаних з Вільним козацтвом 1917-1918 рр., зверталися дослідники військових аспектів національно-визвольних змагань9, а також автори узагальнюючих праць10. Проте, написані в умовах джерельного “голоду”, ці дослідження можуть розглядатися лише як чергові варіації трактувань загальновідомих фактів.

Отже, історики українського зарубіжжя започаткували процес вивчення історії Вільного козацтва, увівши до наукового обігу наявну за кордоном джерельну базу.

У радянській історіографії Вільному козацтву не приділялося належної уваги. Радянські дослідники епізодично згадують про вільних козаків переважно при висвітленні селянських рухів 1917-1918 рр.11 та військового протистояння Радянської Росії і УНР12.

Розгляд Вільного козацтва у дослідженнях радянських істориків насамперед позначений категоричністю суджень. Радянські автори безапеляційно заявляли про “контрреволюційність” вільних козаків та їх ворожість інтересам українського народу. Концепція радянських дослідників зводиться до того, що з метою придушення селянського руху Центральна Рада у спотвореному вигляді використала традиції козацького минулого, створивши з числа куркулів та української націоналістичної інтелігенції вільнокозачі загони. Останні мовляв проводили за її наказами жорстокі каральні акції проти революційного селянства.

Серед наукового доробку радянських істориків окремо слід виділити роботи І.Шабатіна, П.Гарчева, А.Горба, Г.Карпенка, які, дотримуючись вищенаведеного заідеологізованого погляду, водночас досить інформативно висвітлили окремі аспекти розвитку Вільного козацтва13.

Проголошення у 1991 р. незалежності України визначило поворот вітчизняної історичної науки до заборонених раніше тем. Багатоплановість проблематики історії Вільного козацтва зумовила увагу до неї дослідників, що вивчають різноманітні аспекти Української революції.

Найчастіше до проблематики вільнокозачого руху звертаються дослідники історії національних збройних сил. У контексті даної теми важливе значення мають роботи В.Солдатенка, Г.Гаврилюка, О.Щусь, Л.Гарчевої14, які загалом сходяться у головному: Вільне козацтво було вагомою і невід’ємною складовою українського національного руху, потенціал якої не змогла повною мірою використати Центральна Рада. Дослідники юридичних питань діяльності українських урядів розглядають активність вільнокозачих підрозділів насамперед через призму її правової легітимності15. Згадки про Вільне козацтво містяться і в роботах сучасних істориків-біографів П.Скоропадського –В.Горєлова, Р.Пирога, Ф.Проданюка16.

У руслі проблем, що розглядаються і у даному дослідженні, працює В.Верстюк. У роботах, які присвячені діяльності Центральної Ради та ролі селянства в революційних подіях, він приділяє увагу і окремим аспектам розвитку Вільного козацтва17.

Праці, в яких вивчається селянська проблематика є особливо важливими для розробки теми дослідження18. Серед них варто окремо відзначити наукові публікації П.Захарченка19, присвячені селянсько-повстанському руху 1918 р. Аналізуючи витоки, передумови і мотиви участі селянства у збройній боротьбі, дослідник визначив і роль Вільного козацтва у розгортанні повстанських процесів.

Крім того, вільнокозачій проблематиці присвятили свої наукові праці М.Кравчук, Ю.Каліберда, М.Барановська, В.Голубко та О.Тадєєв20. На сьогодні ці роботи відбивають останні досягнення вітчизняної історичної науки щодо Вільного козацтва, однак і в них висвітлюються лише окремі аспекти розвитку вільнокозачого руху.

Отже, маємо констатувати, що в історіографії досі відсутнє комплексне дослідження історії Вільного козацтва.

Джерельну базу дослідження становлять комплекс архівних матеріалів, публікації документів, періодичні видання та мемуарна література.

Найбільша кількість документальних матеріалів з проблематики дослідження знаходиться у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО). У фонді “Український генеральний військовий комітет” (ф. 811) зібрані постанови селянських сходів про заснування Вільного козацтва, статути та протоколи засідань вільних козаків, їх листування з владними структурами, Генеральною козацькою радою тощо.

Важливі для розробки проблеми відродження козацтва в Українській Державі П.Скоропадського документальні джерела знаходяться у фонді “Генеральна козацька рада” (ф. 3293). Це копії проектів законів про Генеральну козацьку раду, її статутні документи. Тут зберігається листування Генеральної ради з керівниками військових відомств щодо формування козацьких частин та їх матеріального забезпечення і відповідні накази гетьмана. Крім того, у фонді знаходяться документи, які несуть важливу інформацію про діяльність Вільного козацтва у період УНР.

Надзвичайно цінними у дослідженні питань про участь Вільного козацтва у збройній боротьбі з прихильниками більшовицького уряду Росії є документи військових відомств українських урядів 1917-1918 рр. У фондах “Міністерство військових справ Української Держави”, “Генеральне секретарство військових справ УНР” та “Головне управління Генерального штабу Української Держави” (фф. 1074, 1076, 1077) знаходяться накази, розпорядження, циркуляри щодо формування козацьких підрозділів, доповіді про діяльність окремих загонів козацтва, огляди військових подій тощо.

Багато різнопланового матеріалу міститься у документах правоохоронних структур та судочинства української влади. У фондах “Міністерство внутрішніх справ Української Держави” та “Міністерство судових справ Української Держави” (фф. 1216, 2207) зберігаються доповіді губернських та повітових старост про розгортання повстансько-партизанського руху навесні-влітку 1918 р. та роль вільнокозачих загонів у цьому процесі, агентурні відомості Державної варти про діяльність вільних козаків, судові справи керівників Вільного козацтва.

Цінну інформацію про розвиток Вільного козацтва в Подільській губернії надають фонди “Подільський губернський комісар УНР” та “Подільський губернський староста Української Держави” (фф. 628, 1793). Окремі аспекти формування вільнокозачих загонів у Харківській губернії висвітлюються у документах фонду “Харківський губернський комісар Тимчасового уряду” (ф. 1327).

Дисертантом також було опрацьовано й інші фонди ЦДАВО, в яких містяться окремі цінні для розробки даної теми документи. Йдеться, зокрема, про фонд “Українська Центральна Рада” (ф. 1115), де знаходяться агентурні відомості про ставлення населення до вільного козацтва, а також доповідь керівництва бердичівського вільного козацтва з характеристикою власної діяльності. У фонді “Міністерство внутрішніх справ УНР” (ф. 1092) знаходиться справа, що містить роз’яснення директора адміністративно-політичного відділу до урядового статуту Вільного козацтва, у якому схарактеризовано ідейно-організаційну специфічність Вільного козацтва та мотиви, що змусили Генеральний секретаріат ухвалити рішення про його легалізацію.

У дослідженні також використані матеріали Державного архіву Київської області (ДАКО). Інформацію про розгортання вільнокозачого руху у 1917 р., позицію Вільного козацтва у боротьбі українського селянства з поміщиками, свавільні дії козаків, характеристику окремих осередків козацтва представниками місцевої влади надають фонди “Канцелярія Київського губернського комісара Тимчасового уряду” та “Канцелярія Київського губернського комісара УНР” (фф. 1716, Р.-2796). Діяльності Вільного козацтва у період Гетьманату присвячені відомості фондів “Освідомчий відділ при Київському градоначальнику” та “Канцелярія Київського губернського старости Української Держави” (фф. Р.-2793, Р.-2797).

Матеріали Державного архіву Черкаської області (ДАЧО) дали змогу більш глибоко з’ясувати обставини становлення найбільш чисельних вільнокозачих громад у південних повітах Київщини. Це, зокрема, документи фондів “Курилівська волосна земська управа”, “Корсунська волосна земська управа”, “Черкаський повітовий комісар Тимчасового уряду” (фф. Р.-496, Р.-497, Р.-504).

Реалізації цілей та завдань роботи сприяло вивчення опублікованих документальних матеріалів. Умовно їх можна розділити на дві основні групи: документи, що публікувалися у досліджуваний період21, та збірники документів, що з’явилися пізніше внаслідок пошукової діяльності науковців. До останніх належать документальні збірки, видані за радянських часів22. Вони містять лише фрагментарні згадки про Вільне козацтво. Більш змістовними є публікації документів, упорядковані українськими дослідниками в останні роки23.

Важливою складовою джерельної бази стали матеріали періодичної преси. Це, зокрема, офіційні урядові видання –“Вісник Генерального секретаріату України” (Київ, 1917), “Державний вістник” (Київ, 1918) та ін.; видання військового характеру –“Вісник Українського Військового Генерального Комітету” (Київ, 1917), “Відродження” (Київ, 1918), “Рідний курінь” (Одеса, 1917-1918) та ін.; газети політичних партій –“Народна воля (Київ, 1917-1918), “Робітнича газета” (Київ, 1917 –), “Нова Рада” (Київ, 1917-1918) та ін.

Газети різноманітних місцевих громадських і революційних організацій та органів місцевого самоврядування детально інформували читачів про діяльність Вільного козацтва, публікували повні тексти ухвалених вільнокозачими громадами статутів, наказів, розпоряджень –“Село” (Сміла, 1917), “Вісник Революційного комітету по охороні порядку на Звенигородщині” (Звенигородка, 1917), “Селянська думка” (Бердичів, 1917-1918), “Народная жизнь” (Катеринослав, 1917-1918) та ін.

Для написання дисертації була використана також мемуарна література. Незважаючи на суб’єктивізм більшості мемуаристів, їхні праці додають багато нової джерельної інформації, допомагають зрозуміти сутність взаємозв’язку у розвитку вільнокозачого руху та інших суспільно-політичних процесів. Особливо цінні та інформативні свідчення містять спогади керівників та членів вільнокозачих організацій –Ю.Тютюнника, П.Скоропадського, Я.Водяного, Ф.Мелешка, М.Янова, І.Велівченка та ін.24 

Численні спогади свідків та учасників війни з боку УНР проти Радянської Росії дають можливість скласти більш точні уявлення про боєздатність загонів Вільного козацтва25. Нотатки провідних діячів Української революції дозволяють глибше з’ясувати обґрунтованість та внутрішню мотивацію схвалюваних на державному рівні рішень26. Під час роботи над дисертацією була також використана радянська мемуаристика27.

Таким чином, джерельна база дисертації є достатньо широкою для створення комплексного дослідження формування та діяльності Вільного козацтва у 1917-1918 рр.

У другому розділі “Зародження вільнокозачого руху та формування його ідейно-організаційних основ” розглянуто передумови виникнення Вільного козацтва та процес його становлення протягом весни –початку осені 1917 р.

Відзначається, що витоки Вільного козацтва лежать в особливостях громадсько-політичного життя України ХІХ –початку ХХ ст. Ліквідація наприкінці ХVІІІ ст. залишків української державності та закріпачення українського народу зумовили уповільнене формування та спотворення соціальних та етнічних ознак нації, що народжувалася. Осердям збереження українського етносу стала селянська верства, у середовищі якої спогади про демократичні порядки часів козацтва займали особливе місце. У відродженні романтизованих козацьких порядків вбачався шлях до вирішення наявних суспільно-політичних та економічних проблем. Перша світова війна загострила соціальні та національні протиріччя у селянському середовищі та призвела до посилення антивоєнних настроїв населення. В умовах ослаблення державної влади та постійної військової небезпеки українське селянство почало виробляти власні норми регуляції громадського життя. Найчіткіше ця тенденція проявилася у регіонах Правобережної України, у безпосередній наближеності до яких була лінія Південно-Західного фронту.

Зародившись у березні 1917 р. у Звенигородському повіті Київщини, вільнокозачий рух протягом весни –початку осені поширився по всій Україні. Створюючи вільнокозачі товариства, селянство прагнуло насамперед мати захист від наростаючого анархо-кримінального насилля. Водночас, із поглибленням суспільно-політичної кризи Вільне козацтво все більше втягувалося в національну та соціальну боротьбу. Аналіз установчих документів вільнокозачих громад свідчить про їх одностайну національну та антипоміщицьку спрямованість. Вільне козацтво проголошувало вірність Центральній Раді “як вищому крайовому органу влади на Україні”28. Доведено, що Вільне козацтво не мало чітко окресленого політичного забарвлення, але найбільш впливовими у його середовищі були представники Української партії соціалістів-революціонерів. Після розширення восени 1917 р. соціальної бази руху –появи робітничих загонів козацтва –впливати на його розвиток почала й Українська соціал-демократична робітнича партія.

 Становлення організаційної структури Вільного козацтва відбувалося у відповідності до тогочасного адміністративно-територіального поділу. При цьому до осені 1917 р. Вільне козацтво не мало власного координаційного центру. У зв’язку з цим його формування набуло загалом стихійного і невпорядкованого характеру. У дослідженні показано, що ідейно-організаційна структура козацтва загалом тяжіла до планованого українськими соціалістами майбутнього “всезагального озброєння” та до ліквідації постійної армії як загрози мілітаризму і контрреволюції. Ідейно-організаційний напрямок розвитку Вільного козацтва можна визначити як прагнення до створення своєрідної військово-адміністративної структури на зразок військово-територіального управління часів Б.Хмельницького. Відповідно, вільнокозаче керівництво все більше втручалося у справи місцевих владних структур. У цьому провідники Української революції вбачали загрозу ідеям соціалістичної демократії, ставлячись до Вільного козацтва з недовірою і упередженістю. Навіть після проголошеного прагнення легалізувати вільнокозачий рух і використати його з метою охорони правопорядку український уряд не зміг виробити одностайного погляду на Вільне козацтво, затягуючи процес його державного впорядкування.

 У третьому розділі “Реорганізація Вільного козацтва та його діяльність восени 1917 року” аналізується діяльність керівників Вільного козацтва та Генерального секретаріату щодо завершення організаційного оформлення руху.

З метою централізації та уніфікації вільнокозачого руху керівництво Звенигородського коша стало ініціатором скликання Першого Всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва (3-6 жовтня 1917 р.). Його учасники продемонстрували лояльність до Тимчасового уряду та Центральної Ради, хоча й відзначили певну нерішучість останньої у вирішенні важливих питань державного будівництва. Ключовими питаннями у роботі з’їзду стала розробка єдиних принципів організації Вільного козацтва та вибір загального керівництва. Ухвалена з’їздом “Інструкція до формування Вільного козацтва на Україні” повною мірою відповідала намірам вільнокозачого керівництва перетворити Вільне козацтво у військово-адміністративну структуру, яка мала б, певною мірою, відокремлений статус у державному устрої України. Генеральній козацькій раді доручалося загальноукраїнське керівництво Вільним козацтвом. Вона, самостійно вирішуючи всі питання щодо формування та діяльності козацьких загонів, мала підпорядковуватися безпосередньо Центральній Раді.

До складу генеральної старшини було обрано провідних отаманів Київщини. Керівником Генеральної ради став П.Скоропадський, який не був присутнім на з’їзді і до того часу не мав ніякого відношення до вільнокозачого руху. Його обрання було здійснене під впливом групи звенигородських отаманів на чолі з І.Полтавцем-Остряницею, які прагнули посилити вільнокозачий рух шляхом залучення до нього авторитетної особи.

Рішення з’їзду були різко негативно сприйняті у Генеральному секретаріаті. Позаурядовий статус Генеральної ради та її плани щодо реорганізації влади на місцях шляхом заміни державних правоохоронців загонами козаків посилили підозри у “контрреволюційності” Вільного козацтва. Голова Генерального секретаріату В.Винниченко кваліфікував заснування Генеральної ради не інакше як появу “держави в державі”. У зв’язку з цим, було прискорено розробку урядового статуту для Вільного козацтва. 13 листопада 1917 р. “Статут “Вільного козацтва” на Україні” був затверджений Генеральним секретаріатом. У визначенні функцій, громадської і військової структури Вільного козацтва урядовий Статут був подібним до “Інструкції” вільнокозачого з’їзду, але суперечив їй в головному: козацтво мало стати лише добровільним і безкоштовним помічником державних правоохоронних органів. Вільнокозачі підрозділи набували вигляду звичайних загонів самооборони, діяльність яких підлягала жорсткому контролю з боку державної влади. Мова про Генеральну раду в Статуті взагалі не йшла.

Виникнення подвійного, неузгодженого між собою, керівництва вільнокозачим рухом не усунуло невизначеності становища Вільного козацтва, а навіть поглибило внутрішні суперечності його розвитку. Неконтрольовані анархо-демократичні вільнокозачі формування все більше почали вдаватися до самоуправства, посилюючи гостроту соціального протистояння на селі. Паралельно зростала вузькорегіональна спрямованість руху та місництво вільнокозачих отаманів. Тому, незважаючи на розгорнуту Генеральним секретаріатом наприкінці жовтня –на початку грудня 1917 р. широку пропагандистську роботу, реорганізація Вільного козацтва на основі урядового Статуту відбувалася надто уповільнено.

 У четвертому розділі “Вільне козацтво у період війни Радянської Росії проти УНР” визначено роль Вільного козацтва у боротьбі з більшовицькою агресією та з’ясовано обставини занепаду вільнокозачого руху навесні 1918 р.

Захоплення більшовиками влади у Петрограді та загострення стосунків між Центральною Радою та Радою Народних Комісарів РСФРР зумовили наростання антибільшовицьких настроїв Вільного козацтва. У листопаді –на початку грудня 1917 р. вільнокозачі осередки оприлюднили постанови, в яких проголошували свою вірність українській владі. У цей же період на Катеринославщині зростає кількість сутичок загонів козаків з червоногвардійцями. Повідомлення про початок війни з РНК РСФРР викликало нову масову хвилю “покозачення”. Зважаючи на це, Генеральний секретаріат 4 грудня ухвалив провести мобілізацію Вільного козацтва з метою використання його для підтримання порядку в тилу українських військ і протягом грудня –січня 1917-1918 рр. проводив активну організаційну роботу в цьому напрямку. 18 грудня 1917 р. Генеральний секретаріат вирішив підпорядкувати Вільне козацтво Генеральному секретарству військових справ (до цього воно було підпорядковане Генеральному секретарству внутрішніх справ). 23 січня 1918 р. Рада народних міністрів УНР ухвалила почати створення загонів Реєстрового Вільного козацтва, які б формувалися на принципах єдиноначальності, перебували у повному державному підпорядкуванні та на державному забезпеченні. Однак створити загони реєстровців український уряд уже не встиг.

Невдалими були й спроби Генеральної ради сформувати боєздатні вільнокозачі підрозділи. Вузькорегіональна спрямованість діяльності вільнокозачих осередків та невизнання урядом повноважень генеральної старшини зводили нанівець її організаційні заходи. Намагання П.Скоропадського наприкінці грудня –на початку січня 1917-1918 рр. ввести єдиноначальство у Вільному козацтві шляхом заміни виборних отаманів спеціально призначеними військовими-професіоналами також почало впроваджуватись надто пізно. У січні 1918 р. Генеральна рада, що перебувала у Білій Церкві, була розігнана одним з більшовизованих підрозділів.

Напередодні наступу радянських військ на Київ Вільне козацтво, незважаючи на значну чисельність, було надзвичайно слабким з військового боку, розпорошеним дрібними підрозділами по селах та містах, політично дезорієнтованим і тому обмежувалося діями локального характеру. У грудні –січні 1917-1918 рр. вільнокозачі загони взяли участь у боротьбі з більшовицькими частинами у Харкові, Бахмачі, Конотопі, Кременчуці, Одесі, Рівному, Катеринославі, у районі Полтави, Чернігова, Глухова, Сміли та ін.

Провідну роль у підтриманні правопорядку та боротьбі з більшовицькою загрозою в столиці відіграв очолюваний М.Ковенком Робітничий полк Вільного козацтва. Цей підрозділ був найчисельнішим серед тих військових частин, які залишились вірними Центральній Раді. М.Ковенко як особливий комендант міста провів ряд превентивних антибільшовицьких заходів, здійснивши, зокрема, арешт кількох членів Центральної Ради –лівих українських есерів, які підозрювались у підривній діяльності на користь РНК РСФРР. Київське Вільне козацтво взяло активну участь у придушенні більшовицького повстання в столиці (16-22 січня 1918 р.). Однак через слабкість військової підготовки та нездатність М.Ковенка організувати належне керівництво воно не продемонструвало достатнього рівня бойових здібностей. Залишки вільнокозачого полку приєдналися до Гайдамацького коша С.Петлюри, у складі якого й залишили Київ.

З початком контрнаступу українських, німецьких та австро-угорських військ значно активізується діяльність вільного козацтва Правобережної України. Координаційним центром у боротьбі вільнокозачих загонів Київщини та північної Херсонщини став Звенигородський кіш на чолі з Ю.Тютюнником. Об’єднання зусиль кількох вільнокозачих “районів” дозволило, зокрема, провести успішну бойову операцію проти радянських військ біля станції Бобринської.

У березні 1918 р. вільнокозачий рух пішов на спад. Головними причинами цього було розпочате австро-німецькою та українською владою загальне роззброєння цивільного населення та зміна курсу національно-державної політики, що полягала у відмові від добровольчих формувань. 23 березня Рада народних міністрів УНР ухвалила припинити організацію Реєстрового Вільного козацтва, а 5 квітня військове міністерство УНР видало наказ про загальне скасування воєнізованих козацьких загонів.

 У п’ятому розділі “Вільнокозачий рух за часів Української Держави П.Скоропадського” розкрито роль Вільного козацтва у розгортанні селянсько-повстанського опору владі гетьмана П.Скоропадського та австро-німецькій окупаційній адміністрації.

Відзначено, що постійне втручання окупантів до внутрішніх справ УНР змусило керівників деяких вільнокозачих осередків відмовитись від повної ліквідації своїх бойових загонів і вдатися до методів нелегальної боротьби з метою підготовки українського селянства до збройного повстання. Вже у квітні 1918 р. товариства Вільного козацтва Київщини, Катеринославщини та Поділля почали проводити агітацію серед селянства за розгортання збройного опору окупантам та таємно формувати селянські загони.

У дослідженні спростовано твердження про причетність Вільного козацтва до державного перевороту 29 квітня 1918 р. Доведено, що участь кількох колишніх членів Генеральної ради у його підготовці все ж не є підставою для твердження про антиурядову спрямованість вільнокозачих об’єднань у березні –квітні 1918 р. Одразу після приходу до влади П.Скоропадського вільнокозачі осередки виступили з заявами, в яких засудили гетьманську владу і закликали селянство боротися з нею. Пропагандистська та організаційна діяльність Вільного козацтва прискорила перехід селянства до збройного опору.

Докладно проаналізовано вплив діяльності вільнокозачих загонів на розгортання селянсько-повстанської боротьби у Київській, Катеринославській та Подільській губерніях влітку 1918 р. Особливу увагу приділено масовому Звенигородсько-Таращанському повстанню, провідну роль у якому відіграли вільнокозачі загони. Показано, що у багатьох антиурядових виступах літа 1918 р. керівна роль належала саме Вільному козацтву, яке таким чином виявило повне неприйняття суспільно-політичних реалій Гетьманату. Боротьба з окупаційними військами визначала національно-визвольну спрямованість боротьби козацтва. Діяльність Вільного козацтва надала повстансько-партизанському рухові стійкості, динамічності, бойової активності. Водночас, участь у боротьбі на боці селянства остаточно визначила і долю самого козацтва: масовані репресивні акції окупаційної та гетьманської влади знищили останні його осередки.

У розділі також проаналізовано проекти відродження козацтва, розроблювані під керівництвом гетьмана. Намагання П.Скоропадського використати козацькі традиції та вільнокозачий досвід було спрямоване на досягнення соціального компромісу. Проте прихильники відновлення козацтва не мали чіткої програми відродження: козацтво бачилося ними і як нова загальнохліборобська політична організація (І.Полтавець-Остряниця), і як чисельно обмежена привілейована верства, безумовно віддана особисто гетьману (П.Скоропадський). Гетьманський універсал про відновлення козацтва, виданий 16 жовтня 1918 р. в умовах зростання опозиційних настроїв та зміни політичної ситуації, вже не був у достатній для підтримки Української Держави мірі реалізований. 

 У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

Перша світова війна загострила соціальні та національні суперечності у селянському середовищі та спричинила посилення антивоєнних настроїв населення. Демократизація суспільного життя, що почалася в березні 1917 р., дала поштовх до формування своєрідної національної військово-міліційної організації –Вільного козацтва. Особливістю його ідейно-організаційної структури було поєднання рис громадського об’єднання, доступного для широкого кола демократично налаштованих верств населення, з елементами воєнізованої організації, що претендувала на роль силового регулятора суспільних відносин;

політична спрямованість Вільного козацтва, не будучи чітко визначеною, лежала в площині ідейно-політичних принципів українських партій соціалістичної орієнтації, які домінували у Центральній Раді. Протягом усього періоду власного існування вільнокозачий рух зберіг прихильність Центральній Раді як єдино можливому представнику своїх інтересів;

головними рисами формування та діяльності Вільного козацтва була стихійність, організаційна неупорядкованість, локальний характер дій. Тривалий період відсутності координації на державному рівні вільнокозачого руху зумовив домінування у ньому вузькорегіональної спрямованості та посилення деструктивних тенденцій, що загострювали анархо-кримінальну ситуацію в Україні. Виникнення подвійного, неузгодженого між собою керівництва Вільним козацтвом, не усунуло невизначеності його правового статусу і не дало змоги ані керівництву УНР, ані Генеральній козацькій раді належним чином реорганізувати загони козацтва;

правоохоронна діяльність вільних козаків не мала чітко визначеної суспільно-корисної спрямованості, відзначалася самоуправством, несанкціонованим втручанням у діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. У період війни Радянської Росії проти УНР антибільшовицька позиція Вільного козацтва зумовила бойову активність його загонів, яка, однак, мала локальний характер, не відзначалася значною військовою спроможністю і не могла суттєво вплинути на загальний перебіг військових подій. Проте, у січні –лютому 1918 р. активність Вільного козацтва відіграла роль стримуючого фактора у процесі встановлення радянської влади в Україні та сприяла прискоренню контрнаступу українських, німецьких та австро-угорських військ. У ході розгортання селянсько-повстанського опору австро-німецькій адміністрації та владі гетьмана П.Скоропадського Вільне козацтво вийшло на провідні ролі. Проте в умовах авторитарного правління Гетьманату воно втратило своєрідність своєї ідейно-організаційної будови, обмежившись переважно завданнями збройної боротьби. Тиск окупаційної та гетьманської влади ліквідував останні осередки Вільного козацтва;

наміри гетьмана П.Скоропадського та його сподвижників відродити козацтво на основі національно-історичних традицій та досвіду вільнокозачого руху не були реалізовані з причин непослідовності та відсутності чітко визначених напрямків діяльності.

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження:

1) Спроба відродження козацтва за часів правління гетьмана П.Скоропадського // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. - Випуск 4. - К., 2000. - С. 258-263;

) Звенигородський кіш Вільного козацтва: становлення та еволюція ідейно-організаційної структури (березень 1917 - квітень 1918 рр.) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія “Історія”. Випуск 45.- К., 1999.- С. 21- 25;

) Витоки і становлення ідейних та організаційних основ вільнокозачого руху (березень - серпень 1917 р.) // Український історичний збірник. - К., 1999. - С. 139-164.

). Організація та діяльність Київського робітничого Вільного козацтва (листопад 1917-січень 1918) // Етнічна історія народів Європи. Випуск 10.-К., 2001. - С. 58-62.

) Актуалізація ідеї відродження козацтва в Українській державі П.Скоропадського // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія “Історія” Випуск 44. - К., 1999. - С. 13-16.

) Генеральна Рада Вільного козацтва: становлення, політична позиція, діяльність (жовтень 1917 - квітень 1918 рр.) (Співавтор - В. Мусієнко) // Історія України. - 2000. - № 37-38.

АНОТАЦІЯ

Лободаєв В.М. Українське Вільне козацтво (1917-1918 рр.).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 –Історія України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001.

 Дисертація присвячена дослідженню процесів формування та діяльності Вільного козацтва –своєрідної національної військово-міліційної організації –у контексті революційних подій 1917-1918 рр. У праці розглядаються передумови зародження осередків Вільного козацтва, їх ідейно-організаційне підґрунтя, визначаються соціально-економічні та суспільно-політичні чинники, що впливали на вільнокозачий рух, та внутрішні суперечності його розвитку. В дослідженні розкрито значення військової та агітаційно-пропагандистської діяльності Вільного козацтва у період війни Радянської Росії проти УНР, а також у розгортанні повстансько-партизанського руху часів Української Держави П.Скоропадського.

Ключові слова: Вільне козацтво, Генеральна козацька рада, збройні сили України, Українська революція 1917-1921 рр., Українська Народна Республіка, П.Скоропадський.

АННОТАЦИЯ

Лободаев В.Н. Украинское Вольное казачество (1917-1918 гг.). –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 –История Украины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию процессов формирования и деятельности Вольного казачества –специфических военизированных обществ охраны общественного порядка национального характера –в контексте революционных событий 1917-1918 гг. На основании широкого круга источников освещается агитационно-пропагандистская, правоохранительная и военная деятельность Вольного казачества в 1917-1918 гг.

В исследовании рассматриваются предпосылки возникновения Вольного казачества в Украине, определяются социально-экономические и общественно-политические факторы, которые влияли на вольноказачье движение; определены внутренние противоречия его развития. Проанализирована социальная база движения, его численность, недостатки организационной структуры. Особое внимание обращено на анализ причин усиления региональных тенденций в движении, наличие самоуправства и криминального характера в деятельности отдельных вольноказачьих обществ.

В диссертации на основании документальных источников исследован вопрос об отношении Центральной Рады и ее исполнительных органов к стихийному крестьянскому движению. Опровергается утверждение о наличии политической оппозиционности Вольного казачества по отношению к лидирующим в Центральной Раде национальным социалистическим партиям. Обосновывается вывод, что опасения Центральной Рады по поводу возможной “контрреволюционности”Вольного казачества были вызваны стремлением его руководства преобразовать движение в специфическую военно-административную структуру, имеющую обособленный статус в государственном устройстве Украины.

В работе раскрыто значение пропагандистской деятельности и военной активности организаций Вольного казачества в период военно-политического конфликта Центральной Рады и Совнаркома РСФСР. Доказано, что в ходе вооруженной борьбы зимы 1917-1918 гг. деятельность Вольного казачества стала сдерживающим фактором в процессе установления советской власти в Украине и содействовала контрнаступлению украинских, немецких и австро-венгерских войск.

Особое внимание обращено на исследование вопроса о характере общественно-политической активности Вольного казачества в марте –апреле 1918 г. Опровергнуто утверждение о причастности вольноказачьих организаций к подготовке и проведению государственного переворота 29 апреля 1918 г. Сразу после установления власти П.Скоропадского вольноказачьи общества выразили негативное отношение к ней и призвали крестьянство к вооруженной борьбе. Агитационно-пропагандистская и организационная деятельность Вольного казачества ускорила развертывание крестьянско-повстанческого движения на Украине против гетманской и оккупационной власти.

В диссертации также проанализированы проекты казачьих реформ, внедряемых гетманом П.Скоропадским и определены причины их неудачи. Непоследовательность и отсутствие четко определенных направлений деятельности не позволили гетману П.Скоропадскому использовать опыт вольноказачьего движения с целью укрепления своей власти.

 Ключевые слова: Вольное казачество, Генеральная казачья рада, вооруженные силы Украины, Украинская революция 1917-1921 гг., Украинская Народная Республика, П.Скоропадский.

SUMMARY

Lobodaev V.M. Ukrainian Free Cossacks (1917-1918) –Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree by the speciality 07.00.01- History of Ukraine. –The Taras Shevchenko Kiev National University, 2001. 

The thesis is dedicated to research of processes of formation and activity of Free Cossacks so named national and military communities of law and order protection on the context of revolutionary actions during 1917-1918. In this work premises of origin of these communities are considering, also their ideological foundation and organisation, it’s defining social, economical and political causes, which affected to Free Cossack’s movement, also it’s pointing out initial contradictions of its development. The importance of military and propaganda activity of Free Cossacks during the Soviet Russia against Central Rada and also the contribution of Free Cossacks to activization of insurrectional movement at the time of Ukrainian State of P.Skoropadskiy are opened in the present research.

Key words: Free Cossacks, General Cossacks Rada, armed forces of Ukraine, Ukrainian Revolution 1917-1921, Ukrainian People’s Republic, P.Skoropadskiy.

Підп. до друку 11.09.01. Формат 60х90/16. Папір офсетний.

Друк офсетний. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100 пр. Зам. № ВКЦ-810

Виготовлювач тиражу –Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП)

, Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Тел. (044) 264-57-94

2 Бантиш-Каменський О. До історії козацького руху на Україні в 1917-1918 роках. - Мюнхен, 1923.

3 Жук А. Вільне козацтво // Український скиталець. - 1923. - Ч. 1. (23). - С. 56-58; Ч. 2 (24). - С. 38-40; Ч. 3 (25). - С. 30-32; Ч. 4 (26). - 30-32; Ч. 5 (27). - С. 49-50; Ч. 7 (29). - С. 37-39; Ч. 9 -10 (31-32). - С. 41-43; Ч. 19-20 (41-42). - С. 49-56; Ч. 21-22 (43-44). - С. 41-43.

4 Борис Р. Вільне козацтво. Ідея узброєного народу в 1917 р. в Україні. - Львів, 1934.

5 Доценко О. Історія Звенигородського коша Вільного козацтва // Історичний календар-альманах “Червоної Калини” на 1933 рік. - Львів, 1932. - С. 85-103.

6 Винниченко В. Відродження нації: В 3-х томах. - Київ - Відень, 1920. – Т. 2; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр. - Прага, 1921. -  Т. 1-2; Шаповал М. Військо і революція. - Прага - Львів, 1923.

7 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції (1917-1921). - В 2-х томах. - Прага, 1942; Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. - Т. 2. - Ужгород, 1930; Його ж. Історія України 1917-1923 рр. - Т. 1. - Ужгород, 1932.

8 Ємець В. Українське Вільне козацтво // Українське козацтво. - 1974. - Ч. 2 (28). - С. 31-35; Задояний В. Українське Вільне козацтво і боротьба з московською навалою // Українське козацтво. - 1977. - Ч. 1-2 (40-41). - С. 19-23; та ін.

9 Мірчук П. Українсько-московська війна (1917 – 1919). - Торонто, 1957; Савченко В. Нарис боротьби війська УНР на Лівобережжі наприкінці 1918 та початку 1919 рр. // За державність. - Зб. 5. - Каліш, 1935. - С. 158-185; Зб. 6. - Каліш, 1936. - С. 119-154; Стефанів З. Українські збройні сили 1917-1921 рр. - Б. м., 1947; та ін.

10 Крип’якевич І., Гнатевич Б. Історія українського війська. - Львів, 1936; Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917 – 1918 рр. (Про що “історія мовчить”). – Торонто, 1970. - Т. 1; 1973 - Т. 2; Полонська-Василенко Н. Історія України 1900-1923 рр. - К., 1991; та ін.

11 Рубач М. А. Селянські повстання на Україні проти Тимчасового уряду і Української Центральної ради // З історії боротьби за встановлення Радянської влади на Україні. Збірник наукових статей. - К., 1957; Чеботарьов Ю. Селянський рух на Україні в 1917 р. - К., 1940.

12 Сендерський А.Й. Жовтневе і січневе збройне повстання в Києві (жовтень 1917 – січень 1918 років). - К., 1957; Фаворский В. Киевский Арсенал в революционном движении // Киевский Арсенал в пролетарской революции. - К., 1928. - С. 11-75; Ястребов Ф., Іргізов А. Два повстання Київського пролетаріату (жовтень 1917 р. січень 1918 р.). - Харків, 1929.

13 Шабатін І. Від скинення царату до влади Рад // 1917 – 1920 роки на Білоцерківщині. - Біла Церква, 1927.- С. 6-22; Гарчев П.І. Червона гвардія України у Жовтневій революції. - Харків, 1969; Горб А. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад. - Б. м., 1933; Карпенко Г. Селянський рух на Київщині за часів австро-германської окупації та гетьманщини // Літопис революції. - 1931. - № 1-2 (46-47). -  С. 67-91.

14 Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. - К., 1999; Гаврилюк Г.І. Добровольчі формування у військовій політиці УНР (січень - квітень 1918 р.) // Вісник Харківського Університету. - № 401. Серія: Історія України. - Вип. 2. - Харків, 1998. - С. 376-385; Щусь О. Питання військового захисту УНР на першому етапі її розбудови (листопад – грудень 1917 р.) // Центральна Рада на тлі Української революції. - К., 1996. - С. 98-107; Гарчева Л. Збройні сили Центральної Ради у лютому - квітні 1918 р. // Військо України.- 1993.- № 8.- С. 102-107.

15 Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917-1920. - К., 1997; Мироненко О.М., Бенько О.П. Правоохоронні органи Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918). - Київ - Дніпродзержинськ, 1993; Тимощук О.В. Охоронний аппарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.). - Харків, 2000.

16 Горєлов В.І. Павло Скоропадський – останній гетьман України. Сторінки історії. - К., 1995; Пиріг Р., Проданюк Ф. Гетьман Української Держави (Павло Скоропадський) // Українська ідея. Постаті на тлі революції. - К., 1994. - С. 113-134; та ін.

17 Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада. – К., 1997; Його ж. Ще раз про селянську тему в Українській революції // Український гуманітарний огляд. Випуск 2. – К., 1999. – С. 75-91.

18 Кривоший Г.Ф. Етносоціальна база Української революції (березень 1917 – лютий 1918). Автореф. дис. …канд. іст. наук. - Запоріжжя, 1997; Малик Я.Й. Тоталітаризм в українському селі. Перша спроба впровадження (жовтень 1917 – березень 1918 р.). - Львів, 1996; та ін.

19 Захарченко П. Звенигородсько-Таращанське повстання на Київщині у 1918 році: погляд із сьогодення // Історія України. - 1998. - № 7. - С. 4-5; № 8. - С. 4-5; Захарченко П. Селянська війна в Україні: рік 1918. - К., 1997; та ін.

20 Кравчук М. Організаційно-правові аспекти розвитку Вільного козацтва та його роль у державотворчому процесі України // Нова політика. - 1999. - № 1 (21). - С. 10-15; Каліберда Ю. Вільне Козацтво у спогадах сучасників // Військо України. - 1997. - № 3 / 4. - С. 48-49; Барановська Н.М. Вільне козацтво – національна військова опора і реальна державницька сила УНР 1917 – поч. 1918 рр. // Збірка науково-методичних праць. - Львів, 1998. - С. 3-7; Голубко В. Змарнована сила // Наука і суспільство. - 1992. - № 10-12. - С. 24-26; Тадєєв О. Історичний феномен Вільного козацтва // Флот України. - 2001. - № 3.

21 Постанови І-го Всеукраїнського козацького з’їзду у м. Чигирині на Київщині. - Б. м., 1918; Статут українських козаків. - К., 1918; Програма і статут Української партії самостійників-соціалістів. - К., 1917/18; Постанови Першого Всеукраїнського З’їзду самостійників-соціалістів. - К., 1918; та ін.

22 1917 год на Киевщине. Хроника событий. - Харьков, 1928; Подготовка Великой Октябрьской социалистической революции на Украине. Сборник документов и материалов. - К., 1955; Борьба за власть советов на Киевщине (март 1917 г. - февраль 1918 г.). Сборник документов и материалов. - К., 1957; та ін.

23 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. - У 2-х томах. - К., 1996-1997; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали.-У 2-х частинах.-Ч.1.- К., 1997; та ін.

24 Тютюнник Ю. Революційна стихія // Дзвін. - 1991. - № 8. - С. 92-107; Генерал-хорунжий Армії УНР. Невідома автобіографія Ю.Тютюнника. Публікація Божка О. // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – К., 1998. – № 1/2 (6/7). – С. 24-56; Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 рр. - Київ - Філадельфія, 1995; Водяний Я. Виступ Вільного козацтва проти москалів на ст. Вінниці // За державність. - Зб. 5. - Каліш, 1935. - С. 202-206; Мелешко Ф. Вільне козацтво 1917 – 1918 років // Українське козацтво. - 1980. - Ч. 3-4 (62-63). - С. 20-28; Його ж. Українське Вільне козацтво в Глодосах // Українське козацтво. - 1974. - Ч. 2 (28). - С. 36-38; Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його з’їзд в Чигирині 3.Х.1917 // Літопис Червоної Калини. - 1930. - № 10. - С. 4-7; Янов М. Кіш УВК в Чернігові // Українське козацтво. - 1973. - Ч. 1 (23). - С. 15-19; Ч. 2 (24). - С. 28-35; Велівченко І. Вільне козацтво на охороні залізниці Корсунь - Біла Церква // За державність. - Зб. 9. - Каліш, 1938. - С. 179-205; та ін.

25 Петрів В. Спомини з часів Української революції (1917 – 1921 рр.). - Львів, 1927. - Ч. 1; Косець І. Фрагмент спогадів з часів збройної визвольної боротьби // За державність. - Зб. 10. - Торонто, 1964. - С. 196-199; Зозуля Я. Облога Києва. Відступ української армії на Волинь та організація санітарної служби // За державність. - Зб. 11. - Торонто, 1966. - С. 42-64; та ін.

26 Грушевський М. Спомини // Київ. - 1989. - №11. - С.113-155; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1920). - Мюнхен, 1969; Чикаленко Є. Уривок з моїх споминів за 1917 р. - Прага, 1932; Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя: Спогади міністра Центральної Ради та Директорії. - Житомир, 1992; та ін.

27 Амосов И. Под сапогом немецкой окупации // Борьба за Советы на Екатеринославщине. Сборник воспоминаний и статей. - Днепропетровск, 1927. - С. 229-263; Кушаківський С. Від лютого 1917 до лютого 1918 року // Великий Жовтень на Київщині (Збірник спогадів учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції). - К., 1957. - С. 334-340; Остапенко. Борьба с самостийниками в Глодоссах // Годы борьбы. 1917 – 1927. Сборник воспоминаний и материалов по истории революционного движения на Елисаветградщине.- Елисаветград, 1927.- С. 27-39; та ін.

28 ЦДАВО, ф. 811, оп. 1, спр. 1, арк. 99 – 99зв.




1. Золотая лента2013 Участники получившие высокую оценку экспертного сообщества и приглашаются без отбо
2. Индустрия игр 23
3. Транспортная схема Перед вами ~ игровое поле
4. взгляд на данную проблему из далекогодалекого прошлого середины нашего века
5. климатические зон
6. Искусственные языки
7. Задание 1 1 Больной страдает хроническим алкоголизмом II стадии о чем свидетельствует анамнез злоупотре
8. религиозная психология и психология религии
9. Летучий Голландец закрепившееся впоследствии за всеми остальными кораблями
10. на тему- Политические конфликты Содержание I Теоретическа
11. Аппроксимация пакасын ~~ру
12. Реферат- Периферийные устройства ЭВМ
13. Отдельные вопросы дорожного движения, требующие согласования с госавтоинспекцией
14. ПО ТЕМЕ- ПОЖАР для детей старшего дошкольного возраста
15. Фенольные гликозиды
16. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА по дисциплине Маркетинг Исполнител
17. неокругленные цены 10.html
18. Лабораторная работа 1 Тема- Заполнение экспериментальных данных
19. Статистика Предмет методы и основные категории статистики
20. Система учета и аудита движения денежных средств