Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ШЕКЕРА ЯРОСЛАВА ВАСИЛІВНА

УДК 821.581’

Генеза та функціонування художніх образів

у китайській поезії доби Тан (VII-X ст.)

Спеціальність 10.01.04 – література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ –

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Грицик Людмила Василівна,

завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики

Інституту філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:   доктор філологічних наук, професор

Кравцова Марина Євгенівна,

професор кафедри філософії і культурології Сходу

Санкт-Петербурзького державного університету;

кандидат філологічних наук

Осадча Юлія Володимирівна,

молодший науковий співробітник

Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Провідна установа:  Національний університет “Києво-Могилянська академія”

Міністерства освіти і науки України,

кафедра філології, м.Київ.

Захист відбудеться “11_”січня 2007 року о ___10.00___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 14, Київ –, 01601.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені О.М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: вул. Володимирська, 58, Київ –, 01601.

Автореферат розісланий “_07__” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                    Гаєвська Н.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Інтерес до Китаю, повага до його п’ятитисячолітньої історії та захоплення багатющою культурною спадщиною, яка збереглася чи не в найкращому вигляді порівняно з усіма іншими зниклими й існуючими древніми цивілізаціями, – усе це зумовлює ретельне дослідження давньої літератури Китаю, а також генези та функціонування численних художніх образів, що допоможе осягнути глибини естетичного світобачення і корені поетичного генія китайського народу.

Джерелом літературно-художніх образів є міфологія. Вони трансформуються у фольклорі, поступово втрачаючи первинну суть (десакралізація міфу) і обростаючи новими символічними значеннями; в авторській поезії й прозі сакральне наповнення цих образів ще більш завуальоване. В образах нерозривно злиті об’єктивно-пізнавальне і суб’єктивно-творче начала. Вони фіксуються у мислеформах, звідки потрапляють у мову (образне називання речей, фразеологія, мовні кліше) та літературу.

У давній китайській поезії знаходимо велику кількість експліцитних та імпліцитних образів, часто незрозумілих сучасному китайському читачеві, а іноземному – й поготів. Вона глибоко традиційна: в поетів різних епох нерідко подибуємо ті самі або дещо змінені чи ускладнені художні образи, джерела більшості з яких містяться у найдавніших пам’ятках китайської поезії. Тому важливо осягнути психологічний процес давньокитайського образо- й віршотворення з метою правильного тлумачення зразків поетичної творчості пізніших епох, а також перeдумов утворення того чи іншого конкретного образу, аж до, зрештою, вивчення етнонаціональної психології творчості китайців.

Дотанський період китайської літератури широко досліджений сучасною синологією, зокрема потужною санкт-петербурзькою сходознавчою школою, започаткованою В.Алєксєєвим. Відома своїми глибокими дослідженнями китайської поезії від найдавніших часів до доби Тан М.Кравцова. Найдавніша китайська поезія детально представлена в роботах Б.Вахтіна, Б.Друмєвої, В.Дубровського, І.Лисевича, М.Федоренка та А.Штукіна. Народнопоетичну творчість доби Хань (206 до н.е.-220 н.е.) детально аналізує І.Лисевич. Творчості поетів проміжного періоду між епохами Хань і Тан присвячені праці синологів Л.Бєжина (Бадилкіна), Б.Вахтіна, Л.Ейдліна, В.Малявіна, Т.Томихай, С.Торопцева, Д.Хуземі та Л.Черкаського.

Художні образи танської поезії неоднаково інтерпретують багато перекладачів, хоч про всесвітньо відомих поетів Лі Бо, Ду Фу, Ван Вея, Бо Цзюй-і та ін., про танську поезію загалом існує ціла низка монографій та наукових розвідок.

Проте у більшості праць акцентується в основному на особливостях життєвого і творчого шляху авторів, становленні поетичного генія, окремих аспектах творчості, впливові тогочасних віровчень (даосизму, буддизму та конфуціанства) на поезію. Про особливості художньої образності говориться часто принагідно, без аналізу текстів означеного періоду.

У даному дослідженні на матеріалі комплексного аналізу поезії доби Тан з’ясовано походження найхарактерніших образів, зокрема образів природи на позначення часу, птахів (у їхній різноманітності), небесних світил, а також води й пов’язаних із нею реалій.

Актуальність дослідження. Танська доба китайської літератури позначена передусім бурхливим розвитком поетичних жанрів. Важливо простежити джерела художньої образності танської поезії, її розвиток у літературі дотанського періоду, розкрити глибину й своєрідність образів, пов’язану з ментальністю і первісним мисленням китайців, та відбити їхню специфіку. Дослідження найдавніших художніх образів китайської поезії зумовлює ретельний перегляд їх традиційного трактування китайськими та іноземними синологами, яке часто здійснювалось під тиском ортодоксальних догм і панівної ідеології. Дане дослідження заповнює прогалину в українському сходознавстві у вивченні далекосхідного регіону, а саме китайської літератури, її сприйняття та відображення засобами української мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова комплексної наукової теми кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Літератури Далекого Сходу від найдавніших часів до сьогодення”.

Образність китайської поезії загалом і кожен образ зокрема потребують свого тлумачення і мають розгалужену асоціативну сітку. Кожен окремий образ тісно пов’язаний з іншими, і разом вони витворюють безмежне семантичне поле. Мета роботирозкрити глибинне значення низки образів танської поезії, прослідкувати їх функціонування й генезу в поетичній традиції Китаю з часу зародження поезії і до доби Тан включно у контексті сучасних наукових розробок стосовно сутності художнього образу та еволюції образного мислення. Це передбачає:

1) вивчення феномена поетичної образності у зв’язку зі світоглядом і космогонічними уявленнями давніх китайців;

2) аналіз багатопланової поетичної образності у площині народної та авторської поезії.

У зв’язку з метою дослідження  постає необхідність розв’язати такі завдання:

охарактеризувати роль літературно-художнього образу як такого у мисленні й віршотворенні давніх китайців;

з’ясувати специфіку суто китайського розуміння й творення образу, пов’язану з найдавнішими космогонічними уявленнями, способом буття тощо;

виявити спільні й відмінні особливості образотворення в поезії дотанського і танського періодів;

порівняти фольклорні (традиційні) та авторські (запозичені з народної творчості або ж трансформовані) художні образи з метою підкреслення традиційності китайської поезії та визначення специфіки творення нових образів;

розглянути особливості функціонування даоських і буддійських (чаньських) образів танської поезії;

показати зв’язок окремих художніх образів найдавнішої доби (“Книга пісень”, ханьські юефу, творчість Тао Юань-міна тощо) з образною системою танської поезії;

на конкретних прикладах виявити специфіку низки найбільш поширених образів та їх варіацій у танській пейзажній ліриці.

Об’єктом дослідження виступають найпоширеніші в давній і ранньосередньовічній китайській поезії характерні для школи пейзажної лірики художні образи (місяць, сонце, хмари, дощ, роса, ріка (вода), гори, опалі квіти, птахи, риби тощо) як традиційні архетипи китайської культури.

Предметом наукового аналізу є функціонування зазначених одиниць у давньокитайському поетичному середовищі та їх генеза упродовж досліджуваного періоду. Своєрідність художніх образів, на яких сконцентровуємо увагу, досліджується головним чином на прикладі творчості поетів школи пейзажної лірики, що існує в китайській літературі починаючи з IV ст. Генезу художніх образів, що аналізуються, простежено на творах “Книги пісень”, ханьських народних піснях юефу та поезії Шести династій. Поза увагою залишаються чуські строфи Цюй Юаня та Сун Юя, що зумовлено відсутністю в них зародків пейзажної лірики, а отже, яскравих образів природи, які є основним предметом дослідження. Тому цей матеріал не вписується у коло поставлених перед дисертантом завдань.

Матеріалом дослідження є китайська поезія означеного періоду.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали літературно-критичні праці українських та зарубіжних синологів В.Алєєксєєва, Л.Бєжина, Б.Вахтіна, Г.Дагданова, Л.Ейдліна, Є.Завадської, Н.Ісаєвої, О.Кобзєва, М.Кравцової, І.Лисевича, Лу Чжи-вея, Дж.Лю, В.Малявіна, С.Овена, Я.Савицької, Ю.Смертіна, О.Сторожука, Т.Томихай, У Янь-шена, М.Федоренка, Дж.Фродшема, Д.Холзмана, Цінь Хуей-міня, Л.Черкаського, Чжу Ґуан-цяня та ін.; літературознавчі праці Ю.Лотмана, Д.Овсянико-Куликовського, П.Палієвського, О.Потебні, А.Ткаченка, І.Фізера, І.Франка, В.Халізєва, О.Чичеріна; філософські та історико-літературні праці С.Бройтмана, О.Веселовського, М.Гайдеґґера, К.Голигіної, В.Кіктенка, Ж.Руссо, Юань Ке, К.Юнга, Е.Яншиної та ін. При дослідженні використані такі методи пізнання: контекстно-описовий, класичного філологічного аналізу, а також культурно-історичний підхід до аналізу текстів. Контекстуальний аналіз застосовується при визначенні локальної специфіки вживання конкретного літературно-художнього образу зокрема за допомогою аналізу цитат і ремінісценцій у поезіях, що відсилають нас до творів минулого.

Аналіз поезій здійснюється виключно на оригінальних текстах, та при потребі вдаємося до власних художніх перекладів поезій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що на широкому матеріалі дослідження феномену танської поезії вперше визначено і проаналізовано глибинну сутність основних літературно-художніх образів, що побутують у поезії означеного періоду; визначено особливості генези найпоширеніших образів природи у контексті безперервної поетичної традиції Китаю; з погляду китайської ментальності, віянь епохи та особистостей авторів проаналізовано художні твори Мен Хао-жаня, Ван Вея, Лі Бо, Ду Фу, Лі І, Бо Цзюй-і, Лю Цзун-юаня, Лі Шан-іня, Ду Му, Сикун Ту та інших поетів доби Тан.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати глибше розкривають такі аспекти образності танської поезії, як прихований зв‘язок з історією, символічне використання окремих назв предметів та явищ; поглиблюють поширені серед синологів уявлення про зв’язок мислення й мови, мови й культури, менталітету і поетичних традицій китайців. Дисертація також сприяє виробленню методологічної основи для аналізу функціонування образів у китайській поезії.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні історії давньої китайської літератури; поглибленому вивченні танської поезії, закономірностей її образної системи і витоків конкретних образів; вивченні етнокультурних особливостей китайської нації та відображення їх у поетичній творчості; підготовці університетських курсів “Історія зарубіжної літератури”, “Історія літератури Китаю”, “Лінгвокраїнознавство”, спецкурсів “Поетика й герменевтика”, “Полікритика художнього тексту”, “Теорія і практика художнього перекладу (на матеріалі перекладів із китайської мови)” тощо. Антологія художніх перекладів (Додатки), а також окремі аспекти дослідження, можуть бути корисні спеціалістам із теорії та практики перекладу.

Апробація дослідження відбувалась у процесі обговорення обраної теми на засіданнях кафедри китайської, корейської та японської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Її основні положення відображені у навчально-методичній роботі зі студентами-сходознавцями Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції “Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 2003), V Міжнародній науково-теоретичній конференції “Україна – країни Сходу в ХХІ ст.: Діалог мов, культур, цивілізацій” (Київ, 2003), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Україна – Китай: Стратегічне партнерство Європи та Азії” (Київ, 2003), Міжнародних наукових конференціях “VІІ, VІІІ та ІХ сходознавчі читання А.Кримського” (Київ, 2003, 2004, 2005), “Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004), “Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2004), “Третьи Торчиновские чтения. Религиоведение и востоковедение” (Санкт-Петербург, 2006), “Проблемы литератур Дальнего Востока” (ІІ Міжнародна конференція, Санкт-Петербург, 2006), наукових конференціях “Китайська цивілізація: традиції та сучасність” (Київ, 2004, 2005). За темою дисертації опубліковано 5 статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України, 6 – у інших виданнях, а також 4 додаткові публікації. Теоретичні положення, викладені в дисертації, підкріплені практичною роботою дисертанта – власними перекладами (збірки “А небо журавками вишите”, К., 2000, і “Танське небо”, К., 2003, а також низка публікацій у журналах та колективних виданнях).

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (215 найменувань) та додатків (Антологія китайської поезії від найдавніших часів до доби Тан (618-907) включно, обсягом 74 с.). Повний обсяг дисертації – 295 с., з них – 204 с. основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її наукову новизну, ступінь розробленості вітчизняними та зарубіжними дослідниками, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, теоретико-методологічну основу роботи, теоретичне значення та практичне застосування отриманих результатів. Розглядаються також питання, пов’язані з методологією дослідження джерел образності танської поезії.

Перший розділ дисертаційної роботи –Особливості образного мислення давніх китайців” присвячено специфіці літературно-художнього образу як такого, його місцю в українській та світовій літературній думці, а також особливостям китайського розуміння та сприйняття образу, принципів його творення. Аналізується образотворчий інструментарій танської поезії (на прикладі пейзажної лірики), що є основним предметом дослідження.

У підрозділі 1.1 –Літературно-міфологічні джерела образної системи китайської поезії” розглядаються концепції художнього образу провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників, а також з’ясовується сутність художнього образу китайської літератури і простежується еволюція образного мислення китайських поетів від найдавніших часів до періоду Тан.

Більшість дослідників, на концепціях яких базується вітчизняна літературознавча думка, стверджують первинність предметно-чуттєвого начала при творенні літературно-художнього образу. Образ – специфічна форма відображення дійсності, “життєподібність” якого тісно пов’язана з його уявним буттям. Образ стоїть “посередині між безпосередньою чуттєвістю і думкою, що належить сфері ідеального”, він являє собою в одній і тій самій цілісності як поняття предмета, так і його зовнішнє буття” (Ґ.Геґель). Феномен функціонування художнього образу в літературі, а отже, й тропів, за допомогою яких твориться образ, зумовлений гострою потребою людини повернутися в лоно природи, із якого вона вийшла внаслідок суспільного прогресу. В образі відбувається взаємоперетворення і взаємопроникнення двох різнорідних речей: поняття і предмета; словесний образ нівелює знаковість самого слова, його умовність і довільність.

Процес зародження образного мислення давніх китайців розглядається на основі аналізу їхніх міфопоетичних уявлень. Аналіз найдавніших уявлень та світоглядних концепцій, а також деяких філософських категорій показує, що світобачення (ідея дао (), світотворча енергія ці (), принцип інь-ян (阴阳), китаєцентристська концепція світобудови тощо) мало великий вплив на літературу в цілому й поезію зокрема – у зв’язку із “небесним”, за давніми уявленнями, походженням поезії. За визначним теоретиком китайської літератури Лю Сє (VI ст.), у момент поетичного натхнення, коли поет зливається з вічністю (з дао), отримуючи надприродну силу пізнання і творчості, народжується справжня поезія. Тоді “увесь світ живе всередині” його “словесних утворень”, кращі слова древності “спілкують” поета з Усесвітом (Лу Цзі, “Ода красному слову”, ІІІ ст.). Специфіка сприйняття поезії через ієрогліфічний малюнок пов’язується з категорією вень () –орнаментом на тілі людини. Мелодійність і своєрідна (то висхідна, то низхідна) інтонація поезії – це явне втілення дуальності світобудови, як писав поет Шень Юе наприкінці VI ст. Своєрідність художнього образу китайської поезії полягає в поєднанні у ньому мікро- і макрокосму – внутрішнього буття людини і буття Всесвіту, що виявляється у самому понятті “образ” (сінсян形象): форма (сін) репрезентує явище (сян); за формою сін заховане явище сян. Часто увесь вірш сприймається як єдина цілісна метафора (вірш Бо Цзюй-і, 772-846, “Персики храму Далінь”), що зумовлено особливим сприйняттям давніми китайцями світу в його цілісності й неподільності. Отже, у світовідчутті й віршотворенні давніх китайців літературно-художній образ відігравав визначальну роль – і як основна підвалина світосприйняття й світорозуміння, і як предметно-чуттєва основа буття у мистецтві.

У підрозділі 1.2 –Образотворчий інструментарій танської поезії та його генеза”йдеться про особливості функціонування основних художніх засобів (тропів) танської поезії: як поширених у інших світових літературах (порівняння, метафора, гіпербола, паралелізм, градація тощо), так і специфічних для китайської літератури (відтінення ченьто衬托 та алегоричний зачин цісін 起兴). Вони зумовлені синкретизмом первісного мислення, внаслідок чого глибинна суть їх подібна – відшукання схожості у внутрішній суті явищ природного й соціального світу й зіставлення їх, – проте зовнішня форма прояву в поезії різна. Тропи зумовлюють специфіку образотворення танської поезії і беруть початок від художніх засобів, що використовуються у першій поетичній пам’ятці Китаю “Книзі пісень” (ХІ-VI ст. до н.е.): розповідь (фу), порівняння (бі ) та алегоричний зачин або заспів (сін ; його нащадок – прийом цісін у танській поезії). У піснях цієї пам’ятки через приховане порівняння та алегорію проявляється зв’язок найбільш віддалених предметів і явищ навколишнього світу; “Книга пісень” – найяскравіший архетекст китайської поезії, що пізніше дасть велику кількість художніх засобів, застосовуваних з метою поєднання об’єктів і суб’єктів людського світу із явищами природи. Художні засоби танської поезії часто зумовлюють різнотрактування творів, що, з одного боку, свідчить про розмаїття образних конотацій лексем, а з іншого – ускладнює розуміння авторського задуму.

Другий розділ дисертації – “Школа пейзажної лірики: основні тенденції розвитку” –висвітлює особливості зображення й естетизації природи у творчості митців найпопулярнішої у Китаї поетичної школи “гір і вод” (山水诗); підкреслюється важливість природного оточення поета, замилування краєвидом та його філософське осмислення.

Підрозділ 2.1 Функціонування образів природи і передача почуттів у поезії дотанського періоду”  присвячено своєрідності поєднання природоспоглядального та чуттєвого начал у поезії від найдавніших часів до епохи Тан. До зародження пейзажної лірики (IV ст.) образи природи в поезії лише відіграють роль своєрідного медіуму між автором та читачем, завуальовано й алегорично передаючи думки і почуття автора. Так, у творах “Книги пісень” яскраво помітний метафоричний елемент: реалії навколишнього світу мають викликати певні асоціації й емоції реципієнта (пісні “Ластівки”, “Яструби”, “Кричать журавлі” тощо). Проте невідомі автори пам’ятки звертаються до образів природи лише з виражальною метою, не даючи жодної естетичної, аксіологічної чи емоційної реакції-відповіді на описане. Пізніше сам вибір обєкта зображення вже свідчить про його естетичний позитив для автора, зумовлений передусім особливостями світогляду поета, його релігійними переконаннями. Так, із настанням доби Хань (206 до н.е. – 220 н.е.) у китайській поезії, а особливо в народних піснях юефу, відбувається злиття зображального, предметного плану, тих конкретно-чуттєвих образів, що постають в уяві читача, з емоціями й переживаннями, які народжуються після прочитання поезії (див., наприклад, юефу “Плач про сивини”). Тут і далі функціонуть конкретні образи, які асоціюються в читача з певними реаліями чи абстрактними поняттями. Першим твором, який дослідники відносять до пейзажної лірики, вважається вірш Цао Цао (155-220) “Дивлюсь на лазурове море” – тут помітне деяке замилування природою, певні філософські ідеї. У народній і авторській поезії Південних та Північних династій первинну роль відіграє пейзаж – гори й води та інші об’єкти і явища часопростору, які породжують відповідний настрій і почуття (вірш Вень Цзи-шена, 495-546, “Прання одягу”). Отже, роль природи як головного об’єкта зображення та джерела найбільшої кількості художніх образів у китайській поезії трансформувалася від такого собі посередника між автором і читачем, коли за допомогою образів природи автор завуальовано й алегорично передавав свої думки й почуття, і до об’єкта замилування та філософського споглядання. На цьому ґрунті у IV ст. зароджується  пейзажна лірика.

У підрозділі 2.2 –Зародження школи пейзажної лірики та особливості творчості Сє Лін-юня й Сє Тяо” аналізується поезія IV-VІ ст., а саме своєрідність зображення й алегоричний зміст природних реалій у поезії на тому етапі, коли вони є самостійними й самодостатніми предметами змалювання і самі несуть певне естетичне та емоційне навантаження. Зародження пейзажної лірики у IV-V ст. було зумовлене важливістю краєвиду (“гір і вод”), які породжували почуття, тому й відігравали первинну роль у свідомості митців. Тенденція змальовування природи в поезії зумовлена філософією даосизму, а саме законом замкнутого кола (Небо – Земля –даоПрирода) Лао-цзи (VI-V ст. до н.е.) та ідеєю Чжуан-цзи (бл. 369 – 286 до н.е.) про красу і сутність речей. Пейзажна лірика періоду Шести династій формувалася також під впливом особливого стилю життя “вітру й потоку” (фенлю 风流), який склався в другій половині ІІІ ст. на противагу даоській містиці (хоча й ґрунтувався на даоській філософії). Прихильники такого способу життя, відкидаючи теоретизування про дао й не вірячи у безсмертя релігійного даосизму, прагнули до безпосереднього переживання реальності в безпричинному русі без мети. Тому у творчості поетів Шести династій Сє Лін-юня (385-433) та Сє Тяо (464-499) помітне як обожнювання природи й замилування нею, так і страх перед її величчю й неприступністю. Ліричні герої реально чи уявно подорожують у гори й на небо, відчуваючи повноту життя й часом забуваючи про дійсність. Так, популярний мотив “мандрівки до безсмертних” (юсянь 游仙) успадкований митцями цього періоду від поезії на даосько-релігійні теми, поширеної в Китаї на початку нашої ери. У цей період природні краєвиди стають основним, а часом і єдиним обєктом зображення; окремі предмети чи явища природи, як і раніше, виступають певними образами, проте важливішою стає загальна цілісна картина, що передає стан душі ліричного героя. У віршах Сє Лін-юня помітний і страх перед всемогутньою природою, й захоплення нею – аж до побожного трепету перед її величчю й таємницями, які вона приховує (вірші “Підіймаюсь на вежу над озером” та “Рухаюсь полем, підіймаюся в гирло річки і на гору на острові”). Він часто зображує дивні, віддалені від людських осель гори. Поряд із первісною природою в його віршах завжди присутня людина. Сє Тяо монументально й велично зображує картини довкілля, водночас вдало підмічаючи найтонші зміни у ньому; в його творах яскраво підкреслена “мандрівна самотність” ліричного героя (“Мандри царського внука”). Взагалі поетам Шести династій природа ще не уявлялася всеохопною сутністю, вони не відбили усієї цілісності пейзажу, а тому в зображенні останнього помітна певна площинність, своєрідна квітчастість і багатобарвна наповненість природними об’єктами та явищами, що є однією з основних відмінностей від способу зображення краєвиду в танській пейзажній ліриці. Сє Лін-юнь, Сє Тяо та інші поети Південних і Північних династій, з одного боку, творили в руслі традиційної китайської поетики, а з іншого – під впливом літературних суперечок про сутність поезії та важливість формотворчого й змістового чинників, а також бурхливого розвитку буддизму в ці часи, втілювали у поетичному слові власні пошуки істини, суть яких у повному злитті з природою, що можливе через зображені в поезії незвичайні уявні мандрівки в гори й до неба, осягнення суті природних об’єктів шляхом їх споглядання, безпосереднього доторкання до них і – замилування чи остраху.

У підрозділі 2.3 –Камерність пейзажних замальовок та філософсько-естетичне сприйняття природи Мен Хао-жанем і Ван Веєм” акцентується на істотній зміні у зображенні краєвиду, що помітна у танській поезії порівняно з творчістю поетів Південних та Північних династій. Висвітлено специфіку пейзажної лірики у контексті загальних тенденцій школи “гір і вод” та визначено основні риси зображення краєвиду в танській пейзажній ліриці, яка розвивала поетичні традиції Мен Хао-жаня (689-740) та Ван Вея (700-761). У камерних пейзажних замальовках Мен Хао-жаня помітна тенденція китайської лірики до суб’єктивізму: більше уваги приділяється внутрішній подібності предметів і явищ природи, з одного боку, й духовної подібності людини (ліричного героя) з іншого (“Ночую на річці Цзяньде”), аніж подібності за формою – як це було раніше. Камерність пейзажних замальовок Ван Вея полягає у чіткому виписуванні дрібних деталей, які оточують людину. Тональність його лірики зумовлена уважним і всепроникливим спогляданням (чань) краси зображуваного спокою і присутністю тієї невидимої межі, де відбувається осягнення суті чань-буддизму (“Осінній вечір у горах”). Гармонійне поєднання спроби осягнення гігантської всеохопності Всесвіту із детальним виписуванням найдрібніших об’єктів довкілля – основна характерна риса пейзажної лірики початку танської доби. Період розквіту танської доби (початок – середина VIII ст.) позначений прагненням охопити безмежжя природи лаконічно, кількома словами. Навіть найдальші від центру межі незримого стають можливими для пізнання. Проте за середнього періоду (середина VIII – початок ІХ ст.) таке світосприйняття, що уможливило глобальне пізнання, поступово змінюється більш приземленим і матеріальним, тому словесні описи обмежуються тим, що може бути пізнане безпосередньо. Поети цього періоду вже не малюють безмежні пейзажі, не підкреслюють їхню монументальність і велич. І все ж вони прагнуть розширити межі пізнання й долучитися до світу в його цілісності.

Підрозділ 2.4 –Даоська поетика танських віршів”присвячено виявам даоського віровчення у танській пейзажній ліриці, а також генезі окремих образів у поетичній творчості Китаю попереднього періоду. Художня образність у творах поетів-даосів зумовлена поступовим становленням даосизму як релігії, що дедалі відчутніше пронизувала всі сфери культурного життя, зокрема й літературу. Так, принцип “недіяння” (“невтручання в природний хід речей” вей-у-вей 为无为) спричинився до відлюдницького способу життя багатьох поетів-даосів, наприклад, Лі Бо (701-762), а отже, й відповідних настроїв у поезії. Звідси сильна персоніфікація навколишніх реалій (“Сам-один сиджу на горі Цзінтін” Лі Бо) і філософія споглядання природи. Традиційні “гори і води” уявлялися китайському поетові гранню земної краси, адже вони найбільше наближалися до неземного і нескінченного. “Гори-води” втілювали в собі дао; оскільки більшість художніх образів походить із природи, то поняття дао лежить в основі будь-якого образу китайської літератури. Істина – у довкіллі, у постійному русі (“Пісня про схід та захід сонця” Лі Бо). Танські вірші сповнені гарячою любов’ю до життя і тією живою енергією ці, якою наповнена природа. Ця енергія є центральною субстанцією даоської концепції світобудови, а гартування сильної волі й розкованості душі, коли дух вільно мчить, куди йому заманеться, було метою даосів; ідеальним способом життя вважався такий, коли людина зливалася з природою воєдино (як це й було, вважається, на початку сотворення світу). Даоси у своєму вченні прагнуть переступити реальність, смертність людського життя і створити вічний світ. Це знайшло яскравий вияв у танській поезії – навіть у віршах поетів-буддистів проглядаються даоські ідеї розміреного плину життя (вірш Лі Шан-іня, 812-858, “Місяць у паморозі”).

Підрозділ 2.5 –Буддійські мотиви та образи у танській пейзажній ліриці”висвітлює вплив основних буддійських постулатів на танську пейзажну лірику та подає поглиблений аналіз окремих поезій на буддійську тематику. У творчості Ван Вея, Лю Цзун-юаня (773-819), Лі Шан-іня, Сикун Ту (837-908) та інших танських поетів фігурує багато буддійських образів, причиною зародження й функціонування яких стало поширення у Китаї з І ст. н.е. індійського буддизму. Специфіка буддійського віровчення, накладеного на ґрунт китайського світобачення (чань-буддизм), зумовила появу низки образів цього типу як результату зазначеного синтезу. Ідеї просвітлення (“Вранці прийшов до обійстя монаха читати буддійські сутри” Лю Цзун-юаня) та плинності життя (“Присвячую духу Ґоуман” Лі Шан-іня) проглядаються у багатьох танських поезіях. Образи жорстокого дракона (мирські спокуси) та буддійського храму (“Прийшов до храму Сянцзі” Ван Вея), порожнечі (“Садиба в горах Чжуннань” Ван Вея), священних гір, зляканого вітру (навколишній світ), хмар (плинність часу) стають традиційними у танській поезії. Буддійські образи позначаються й на світських творах, зумовлюючи їхню одухотвореність. Буддійські ідеї істотно вплинули на функціонування традиційних та формування нових образів танської поезії. Багато творів, що містять звичайні образи пейзажної лірики, наснажені релігійним пафосом чань-буддизму.

У третьому розділі дослідження –Природа як основне джерело художніх образів у семантичному просторі танської поезії: школа “гір і вод”” аналізується специфіка художніх образів, їх функціонування у танській пейзажній ліриці та генеза у поезії від найдавніших часів до епохи Тан. Образи природи в танських віршах розвиваються із традиційних, що функціонують в літературі ще від “Книги пісень”. Проте під впливом зовнішніх чинників (ідеологія, державне будівництво, історичне тло, віяння і звичаї в суспільстві тощо) з’являються нові образи, які все ж виникають на основі традиційних: повсякденним предметам чи явищам поети (через певні обставини особистого життя) надають символічного значення.

У підрозділі 3.1 –Концепція простору та її генеза” розглянуто особливості просторової свідомості давніх китайців та її втілення у поезії. Яскраво виражена концепція простору, символічне змалювання сторін світу дають можливість політрактування художніх творів. Біном “близьке-далеке” у танській поезії (наприклад, вірш Ван Вея “Засіка для оленів”) бере початок від “Книги пісень”, де завдяки алегоричному зачину сін у вірші спостерігаються два плани зображення: “тут” (опис природного оточення) і “там” (власне подієвість пісні). Виражальний ефект згортання навколишнього простору (“Пташина кричить над потоком” Ван Вея) чи його розгортання (“Споглядаю священну гору” Ду Фу, 712-770) при змалюванні пейзажу, побутового оточення героя тощо бере початок із космогонічних уявлень китайців (дао, субстанції інь-ян, енергія ці). Згадка про сторони світу (вірш Ду Фу “Разом із Чжуґуном підіймаємося на пагоду храму Циень”) свідчить про розвинену просторову свідомість китайців. Опис сторін світу найчастіше відбувається у такому порядку: схід, південь, захід, північ. Це зумовлено напрямком руху сонця, а також найбільшою сакралізацією Сходу як країни безсмертних (на сході на острові Пенлай розташована оселя безсмертних-сянів), а Заходу – як країни смерті й водночас джерела безсмертя (рядок Лі Бо “із заходу я на вершину Тайбай підіймаюсь”). У концепції простору давніх китайців гармонійно поєдналися два китайські віровчення – даосизм і конфуціанство, вони доповнюють та стверджують одне одного. Поети часто відображають у природно-географічному просторі історичні та політичні реалії, власні думи й почуття, навіть релігійні переконання, тому простір у віршах набуває дещо важливішої, аніж звичайна естетична, функції. Поетичні образи, зумовлені особливим відчуттям простору давніми китайцями, мовби ненавмисні, вони глибоко заховані між іншими, більш зримими, образами.

Підрозділ 3.2 –Найхарактерніші образи, їх специфіка та походження” присвячено аналізові функціонування та еволюції найбільш поширених художніх образів танської пейзажної лірики у контексті безперервної китайської поетичної традиції, віянь епохи, життєвих перипетій тощо. Більшість художніх образів танської пейзажної лірики – це природні предмети і явища або ж пов’язані з ними реалії. Це зумовлено нерозривною єдністю тогочасного митця і природного оточення, а також традиційністю асоціацій. Образна система танської поезії продовжує традицію попередників, адже сформувалася вона ще раніше; танські ж поети лише розвивали її, часто додаючи щось своє, наприклад, творячи свої конотації усталених образів або ж уводячи індивідуальні образи.

Художні образи на позначення часу виконують важливу функцію: поети будь-якого періоду завжди пишуть “тут і тепер”, прив’язуючись до епохи, в якій живуть. Хоч щу б змальовував поет – усюди струмує печаль через невблаганний плин часу. Це відчуття виливається у низку традиційних образів: текуча вода, річковий потік (“Карта восьми військових загонів” Ду Фу), опалі квіти (“Печаль у палаці” Сима Чжа, ІХ ст.), гори (“Підіймаюсь на вершину Тайбай” Лі Бо), ластівки (“Ластівки палацу Суй” Лі І, 748-829). Ці образи найчастіше бувають асоціативні, адже не є ні традиційними символами, ні прозорими образами, створеними за допомогою порівнянь, гіпербол, метафор тощо. Тому в більшості випадків вони у поєднанні з іншими образами виконують функцію алегоричного заспіву поезій, який широко застосовується вже у “Книзі пісень”.

Образи різноманітних видів птахів, а також птахів у різних життєвих ситуаціях (птахи, що повертаються) від найдавніших часів до епохи Тан найчастіше несуть важливе алегоричне навантаження. Так, вивільги, як правило, зображуються у радісних віршах, чайка – символ вічного блукальця (вірш Ду Фу “Думки під час нічної подорожі”), дикий гусак – посланця чи звістки, лебідь – чистоти й витонченості, на ньому вирушає до вищої мандрівки даоський безсмертний Учитель Сосна (вірш Ґо Пу, 276-324, “Мандрівка до безсмертних”), орел – символ свободи й могутності (вірш Ду Фу “Малюють орла”). Образ птахів, що повертаються, як і пташки у клітці, ввів у китайську літературу Тао Юань-мін (365-427): поет повертається з мирського світу, де довго служив чиновником (немов пташина у клітці), “додому”, в рідне лоно природи (цикли поезій “Пташка, що повертається”, “Повертаюсь до садів і полів” тощо). Самотній птах – це одинокий поет, який залишається наодинці зі своїми думами у чужому йому суспільстві (четвертий вірш із циклу “П’ю вино”). Образи птахів несуть набагато більше образне навантаження у поезії дотанського періоду, аніж у танських віршах. Тут вони трапляються дещо рідше і здебільшого відіграють роль звичайних елементів пейзажу, лише підсилюючи веселу чи сумовиту тональність твору.

Образи сонця, місяця та комбінований образ сонця й місяця ведуть свою традицію від “Книги пісень”. Солярний культ (образи сонця, кола, вічного руху) поєднується в цій поетичній пам’ятці з місячним; як сонце, так і місяць уособлюють володаря: до уваги беруться такі суміжні риси цих реалій, як ясність, вічне існування й вивищення над світом. Всебічно оспівує місяць як рівнозначне по силі й вазі із сонцем світило Сє Чжуан (421-466) в “Оді місяцю”: він звіряє йому власну душу, а також яскраво обігрує (вперше після вірша “Сходить місяць” у “Книзі пісень”) тему спогадів про рідну чи кохану людину ясної місячної ночі. Велика кількість творів на цю тему виникає в танську добу. Символіка сонця в танській поезії варіюється від джерела надії (вірш Лі Шан-іня “Край світу”) до образу імператора, сяйливості його влади (поезія Лі Бо “У Цзіньліні підіймаюсь на вежу Фенікса”). Комбінований образ сонця та місяця має дві основні конотації: безмежжя імператорської влади та слава людських творінь (вірш Лі Бо “Декламую над річкою”). Отже, своєрідність цих образів полягає у багатоплановості ідей, які випливають із конкретно-чуттєвих реалій: від радісних відчуттів, суму, печалі, надії, осяяння і до духовного посередника, об’єкта поклоніння або ж образу імператора, його влади і ставлення до народу.

Вода як одна з визначальних субстанцій космосу, а також пов’язані з нею реалії (роса, дощ, хмари, дракони, риби тощо) відігравали важливу роль у житті давніх китайців, про що свідчать численні зразки поезії тих часів. Вода в різноманітних виявах (річки, озера, джерела), у поєднанні з іншими елементами пейзажу (опалі квіти, хмари, каміння, гори тощо) виступала предметом зображення у віршах, відіграючи важливу образну роль і будучи невід’ємною, а часом і головною, частиною образної палітри твору. Архетип води, будучи складовою частиною пейзажної лірики, найчастіше виступає як образ печалі (“Весняна ріка в квітах місячної ночі” Чжан Жо-сюя, бл. 660-бл. 720), жінки або дівчини (“Красуня” Ду Фу) та плину часу. У контексті позначення часу образ води (річка) може означати Ріку життя або долю (“Молодий очерет” із “Книги пісень”). Пов’язані з водою образи дощу, роси, хмар, риб та дракона широко функціонують у танській поезії. Образ рясного дощу і роси означає милосердя імператора (“Проводжаю пана Лі, якого засилають у Сячжун, і пана Вана, якого засилають у Чаншу” Ґао Ши, бл. 700-765); образ роси – ефемерність людського життя (“Молодий очерет” ізКниги пісень”); образ хмар – безтурботність, блукальця або плин часу (“Старий рибалка” Лю Цзун-юаня); образ риб – мудрість або поверхові знання (залежно від контексту), пізніше риби в поєднанні з вудкою стали означати любовні ігри (юефу “Плач про сивини”), а в танській поезії п’ятиколірні рибки – образна назва листа (“З Осіннього берега посилаю дружині” Лі Бо); образ дракона символізує мудреця (“Весняна ріка в квітах місячної ночі” Чжан Жо-сюя) або ж є засобом для здійснення “вищої мандрівки” до безсмертних (поезія Цао Цао, Ґо Пу, Хе Шао, Сє Тяо та ін.). Таким чином, специфіка найпоширеніших образів танської пейзажної лірики полягає у наочності, зримості їхньої предметно-чуттєвої основи. Природа як основне джерело походження образів зумовлює тісний звязок зі способом буття китайських поетів, їхнім світобаченням і світосприйняттям.

ВИСНОВКИ

Побутування художнього образу в китайській літературі зумовлене підсвідомим прагненням повернутися до того стану єдності з природним середовищем, що існував за міфологічного періоду і від якого людина відійшла внаслідок суспільного прогресу. Художні образи наближають до природного ототожнення усього з усім, розмиваючи межі між поняттями “істота – неістота”, “людський – рослинний / тваринний світи”, “суб’єкт – об’єкт” тощо. Як показав аналіз ліричних творів від найдавніших часів до доби Тан включно, предметно-чуттєве начало відіграє визначальну роль у творенні літературно-художнього образу.

Сутність світобачення і світосприйняття китайців полягає в тому, що модель всесвіту закладена в кожній окремій природній реалії; аналогічно одиничні образи людей, предметів та явищ довкілля ведуть до розуміння вічних і космічних архетипів китайської культури. Модель великого в малому – загальний принцип художньої образності китайської поезії. Природа уявляється “річчю-для-нас” (на відміну від “речі-в-собі” у західній літературі): будь-яке явище чи предмет зображуються з метою віддзеркалення особливостей внутрішнього світу людини. На Сході спостерігається розмитість між світом людини і світом природи, що зумовлено інтровертивністю світосприйняття й мислення (на Заході – екстравертне).

Загальна образність ліричних творів зумовлена особливостями їх побудови, поступовим розгортанням образної картини. Здебільшого вірш починається описом природи, який створює певну настроєвість, і подальший опис відбувається або в руслі зачину, або, навпаки, в контрасті до нього. Кінцівка найчастіше дає змогу читачеві зрозуміти приховане значення вірша, а отже, й ідеї, закладеної в конкретно-чуттєвих реаліях твору.

На початку зародження китайської поезії природні реалії не були самостійними об’єктами споглядання і замилування, а лише виконували роль метафоричних посилань на предмети чи явища довкілля. Кожна природна реалія виступала певним символом, образною асоціацією основного предмета зображення у вірші; об’єкти і явища природи не цінувалися як такі, не акцентувалося на їхній естетичній цінності.

Зародження у IV-V ст. школи пейзажної лірики ознаменувалося появою в суспільстві особливого прошарку інтелігенції, так званих “знаменитостей” (мінши 名士). Ці митці жили у стилі “вітру й потоку”, що відбилося на образній системі віршів “гір і вод”. З’являються фантастичні й монументальні образи природи, величні описи пишних імператорських будівель, що гармонійно поєднувалися зі змалюванням небесних палат, осель безсмертних у далеких і дивних горах. Природні реалії набувають філософсько-естетичної значущості і стають об’єктами замилування й самостійними предметами зображення в поезії.

Пейзажна лірика увібрала в себе традиційні мотиви та образність поезії “мандрів до безсмертних”. Із розвитком поезії відбувається поступовий відхід від надприродного, від втручання вищих сил у життя людей, тому спостерігається не таке яскраве зображення незвичайних (міфічних) подій та явищ у житті ліричного героя. Натомість поетична свідомість якщо й повертається до міфологічного світосприйняття і, відповідно, втілення його в поезії, то робить це за допомогою символів, а не прямого зображення, як було раніше.

Особливість художньої образності пейзажної лірики – яскрава персоніфікація природних реалій, у чому відчувається великий вплив даосизму (концепція всепроникності дао). Природний закон дао зумовлює безперервний плин речей, їх взаємну перетворюваність, взаємопородження і змінність, що знайшло вияв у танській ліриці. Реальний світ “слідів” зображується витончено й детально, у ньому завжди присутня тінь істинного творця речей. натомість одним із основних мотивів буддійських віршів є осягнення суті природи (раптове осяяння, пробудження від мирського сну і постійної метушні).

Художній хронотоп давньої й ранньосередньовічної китайської поезії алегорично поєднує в собі реальні й міфічні географічні об’єкти, що зумовлено розвиненою просторовою свідомістю китайців. Згадка про давнину повертає реципієнта з описуваного часу в давні та кращі (з погляду державного устрою) часи, неначе порівнюючи минуле з теперішнім і тим самим докоряючи сучасності. Розгортання просторової картини від малого до великого передає прагнення ліричного героя поезії до духовних висот і самовдосконалення, а також пізнання світу, який починається з малого елемента пейзажу і завершується неосяжністю. Згортання простору, тобто процес зображення поетичних реалій від великого до малого, символізує занурення ліричного героя у власний внутрішній світ, проникнення у найпотаємніші глибини як самого себе, так і світоустрою. Таке відчуття простору є чуттєвою формою життєвої свідомості китайців.

Більшість художніх образів китайської поезії (часопросторові, онтологічні й антропологічні, рослинного і тваринного світу) тісно пов’язана з природою – головним і часто єдиним об’єктом зображення. Образи багатоаспектні – з конкретно-чуттєвої даності одного й того ж предмета зображення залежно від контексту може народжуватися кілька ідей, що підтверджено аналізом архетипів природного походження на позначення плину часу, образів птахів, небесних світил та води у різноманітних їхніх виявах і варіаціях.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

у фахових виданнях:

Шекера Я.В. Генеза та функціонування образів на позначення часу у давній та середньовічній китайській поезії // Сходознавство. –. – № 29-30. – С. 141-150 (0,6 др. арк.).

Шекера Я.В. Деякі аспекти генези образу птахів у творчості Тао Юань-міна і танській поезії // Вісник КНУ. Східні мови та літератури. –. – Вип. 10. – С. 48-51 (0,4 др. арк.).

Шекера Я.В. Концепція простору в давній китайській поезії // Східний світ. – 2003. – № 2. – С. 45-48 (0,4 др. арк.).

Шекера Я.В. Образ води в давній китайській поезії // Вісник КНУ. Східні мови та літератури. –. – Вип. 9. – С. 59-62 (0,5 др. арк.).

Шекера Я.В. Художні засоби танської поезії CHИNTUŌ, TŌNGGГN ТА QǏXМNG // Літературознавчі студії.– К.: ВПЦ “Київський університет”, 2004. – Вип. 10. – С.345-349 (0,3 др. арк.).

Положення дисертації викладено в таких публікаціях у інших виданнях:

Шекера Я.В. Даоський світогляд давніх китайців та поезія доби Тан // Україна – країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 18-19 квітня 2003 р.) – К.: Фенікс, 2004. – С. 141-144 (0,25 др. арк.).

Шекера Я.В. Деякі буддійські постулати в філософії давніх китайців та їх вплив на поезію доби Тан (618-907) // Мова. Культура. Бізнес. – К.: Правові джерела, 2004. – Вип. 2. – С. 118-125 (0,5 др. арк.).

Шекера Я.В. Поетичний світ та мова віршів Ду Фу // Всесвіт. –. – № 7-8. – С. 156-161 (0,6 др. арк.).

Шекера Я.В. Своєрідність художніх засобів танської поезії // Мова і культура. – К.: Вид. дім Д.Бураго, 2004. – Вип. 7. – Т. VII/1.– С.190-194 (0,3 др. арк.).

Шекера Я.В. Сутність та витоки художньої образності китайської поезії // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Матер. наук. конф. (Київ, 15 червня 2005 р.) – К.: Вид-во Інституту сходознавства НАН України, 2005. – С. 100-105 (0,5 др. арк.).

Шекера Я.В. Чаньские биномы “движение – спокойствие” и “пустота – наполненность” в пейзажной лирике Ван Вэя (700–761) // Проблемы литератур Дальнего Востока: Сб. матер. 2-й Междунар. науч. конф. (СПб., 27 июня – 1 июля 2006 г.): В 2 т. – Т. 2. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2006. – С. 129-140 (0,5 др. арк.).

Додаткові публікації:

Мурашевич К.Г., Шекера Я.В. Особливості використання перифразу у творчості Лі Бо // Східний світ. –. – № 3. – С. 116-120 (0,5 др. арк.).

Шекера Я.В. Порівняльна характеристика антитези й паралелізму в танській і давньокитайській поезії та українській народнопісенній творчості // VІІ сходознавчі читання А.Кримського. Тези доп. Міжнар. наук. конф. (Київ, 4-5 червня 2003 р.) – К.: Вид-во Інституту сходознавства НАН України, 2003. –С. 185-186 (0,25 др. арк.).

Шекера Я.В. Прикметник як епітет у китайській поезії // Вісник КНУ. Східні мови та літератури. –. – Вип. 8. – С. 45-48 (0,6 др. арк.).

Шекера Я.В. Специфіка художньої образності давньокитайської поезії // ІХ сходознавчі читання А.Кримського. Тези доп. Міжнар. наук. конф. (Київ, 1-2 червня 2005 р.) – К.: Вид-во Інституту сходознавства НАН України, 2005. – С. 129-131 (0,1 др. арк.).

Теоретичні положення реалізовані у власних перекладах:

Ду Фу. Поезії // Всесвіт. –. – №5-6. –С. 110-119.

Ду Фу. Поезії // Безкоровайний Г.Є., Щавурський Б.Б. Зарубіжна література для 8-го класу. – Тернопіль: “Богдан”, 2005. – С. 46-49.

Ду Фу. Поезії // Висоцька Н.О., Пацанівська Л.І., Фесенко В.І. Зарубіжна література для 8-го класу. – К.: Т-во “Навчальна книга”, 2005. – Ч.1. – С. 51-56.

Ду Фу. Поезії // Зарубіжна література: Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу: Хрестоматія / Упор. Л.В.Грицик. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – С. 608-610.

Книга пісень”, Цюй Юань, юефу, Цао Цао, Тао Юань-мін та ін. // Зарубіжна література: Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу: Хрестоматія / Упор. Л.В.Грицик. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – С. 590-601.

Лі Бо. Поезії // Висоцька Н.О., Пацанівська Л.І., Фесенко В.І. Зарубіжна література для 8-го класу. – К.: Т-во “Навчальна книга”, 2005. – Ч. 1. – С. 48.

Лі Бо, Ду Фу, Ван Вей та ін. Поезії // Шекера Я.В. А небо журавками вишите. Поезії. – К.: Задруга, 2000. – С. 25-30.

Лі Бо, Ду Фу, Ван Вей. Поезії // Радосинь: Антологія / Упор. Д.Чередниченко. – К.: Задруга, 2004. – С. 481-482.

Танське небо: китайська поезія доби Тан. – К.: Задруга, 2003. – 64 с.

АНОТАЦІЯ

Шекера Я.В. Генеза та функціонування художніх образів у китайській поезії доби Тан (VII-X ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.04 – література зарубіжних країн. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню джерел та еволюції художніх образів у китайській поезії доби Тан (618-907), а також розкриттю сутності й специфіки образу як такого в естетичній системі та літературній думці давнього Китаю. На основі вивчення танської поезії в контексті системи світосприйняття давніх китайців розкриваються сутність художнього образу в китайській літературі та особливості образного мислення китайських поетів.

За допомогою контекстно-описового методу філологічного аналізу (головним чином) аналізується функціонування образотворчого інструментарію танської поезії (метафора, гіпербола, градація, алегоричний зачин тощо), розглядається специфіка зображення пейзажу й вираження почуттів у китайській ліриці дотанського періоду, визначаються особливості зародження пейзажної лірики (IV ст.) та її подальшого розвитку до танської доби включно, висвітлюється вплив даоського і буддійського віровчень, а також концепції простору на танську поезію, простежується еволюція основних образів природи у пейзажній ліриці доби Тан. Шляхом дослідження генези художніх образів визначаються спільні та відмінні риси образотворення й образних конотацій поезії дотанського і танського періодів.

Ключові слова: художній образ, генеза, контекст, троп, асоціація, пейзажна лірика, концепція простору.

АННОТАЦИЯ

Шекера Я.В. Генезис и функционирование художественных образов в китайской поэзии эпохи Тан (VII-X вв.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 – литература зарубежных стран. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию генезиса и функционирования художественных образов в танской поэзии, а также раскрытию сущности и специфики художественного образа как такового в эстетической системе и литературной мысли древнего Китая. На основе изучения танской поэзии в контексте системы мировосприятия древних китайцев раскрываются сущность художественного образа в китайской литературе и особенности образного мышления китайских поэтов.

С помощью контекстно-описательного метода филологического анализа изучается функционирование образотворческого инструментария танской поэзии (известные тропы – метафора, гипербола, антитеза, параллелизм, градация, аллюзия и др., а также сугубо китайские – оттенение и аллегорический запев), рассматривается специфика описания пейзажа и чувств в китайской лирике дотанского периода, определяются особенности зарождения пейзажной лирики (IV в.) и ее дальнейшего развития, освещается влияние даосского и буддийского вероучений на танскую поэзию, прослеживается эволюция наиболее популярных образов природы в пейзажной лирике эпохи Тан. С помощью исследования генезиса наиболее распространенных художественных образов определяются общие и отличительные черты создания образов и образных коннотаций поэзии дотанского и танского периодов.

Функционирование художественного образа в китайской литературе обусловлено подсознательным стремлением вернуться в то состояние единства с природой, которое существовало в мифологический период и от которого человек отошел вследствие социального прогресса. Как показал анализ лирических произведений указанного периода, предметно-чувственное начало играет определяющую роль в создании литературно-художественного образа.

Сущность китайского мировосприятия состоит в том, что модель вселенной заложена в каждой реалии окружающего мира. Модель великого в малом и есть универсальный принцип образности китайской поэзии. Природа представляется “вещью-для-нас” (в отличие от “вещи-в-себе” в западной литературе): любое явление или предмет описываются с целью отражения особенностей внутреннего мира человека.

В период зарождения поэзии в Китае (ІІ тыс. до н.э.) эстетическая ценность природных объектов и явлений не акцентировалась; они выступали лишь как определенные символы, образные ассоциации стихотворных реалий. Позже, с появлением в ІV-V вв. пейзажной лирики, реалии природы приобрели философско-эстетичную значимость и стали объектами любования, а следовательно, самостоятельными предметами изображения в поэзии.

Особенность художественной образности китайской пейзажной лирики – яркая персонификация реалий природы: чувствуется большое влияние даосизма (концепция всепроницаемости дао). Реальный мир “следов” изображается утонченно и подробно, в нем всегда присутствует тень истинного творца “тьмы вещей”. В буддийских же стихах одним из основных мотивов является постижение сущности природы (внезапное озарение, пробуждение от мирского сна и постоянной суеты).

Художественный хронотоп древней и раннесредневековой китайской поэзии символически сочетает реальные и мифические географические объекты, что обусловлено развитым пространственным мышлением китайцев. Развертывание пространственной картины от малого к великому передает стремление лирического героя к духовным высотам, самосовершенствованию и познанию мира. Свертывание же пространства от большого к малому символизирует погружение лирического героя в собственный внутренний мир, проникновение в таинственные глубины – свои и мироздания. Такая концепция пространства присуща жизненному сознанию китайцев.

Большинство художественных образов китайской поэзии (временно-пространственные, онтологические и антропологические, растительного и животного миров) тесно связаны с природой – главным и зачастую единственным объектом изображения. Образы многоаспектны – из конкретно-чувственной данности одного и того же предмета изображения в зависимости от контекста может рождаться несколько идей, что подтверждено анализом архетипов природы, обозначающих течение времени, образов птиц, небесных светил, воды и др. в различных их проявлениях и вариациях.

Ключевые слова: художественный образ, генезис, контекст, троп, ассоциация, пейзажная лирика, концепция пространства.

SUMMARY

Yaroslava Shekera. Genesis and functioning of the artistic images in the Chinese poetry of T’ang period (VII-X centuries). –Manuscript.

The dissertation for the candidate degree in philology, discipline 10.01.04 –Foreign literature. Institute of philology of the Kyiv National Taras Shevchenko University. –Kyiv, 2006.

The dissertation denotes the investigation of the genesis and functioning of artistic images in the Chinese poetry of T’ang period (618-907). The very nature and specific features of the artistic image in the esthetic system and literary mind of ancient China is also brought up. The nature of artistic image in Chinese literature and the peculiarities of Chinese poets’figurative thinking are revealed on the base of learning the T’ang poetry in the context of world-perception of ancient Chinese.

The functioning of the tropes that play important role in the creating of artistic images in the T’ang poetry is analyzed mainly by means of contextual method of philological analysis. Metaphor, hyperbole, gradation, allegorісal introduction and other tropes are researched. The peculiarities of the depicting of the landscape and human feelings in the poetry of pre-T’ang period are also brought up. The peculiarities of the landscape poetry’s development to the T’ang period inclusively are determined. The influence of the Taoist and Buddhist religious doctrines on the T’ang poetry is highlighted. The concept of space is also brought up. The evolution of the symbolic images of nature is traced back to the earliest times. Researching the artistic images’ genesis the common and different features of the image forming are determined. Figurative connotations of the poetry denoting to the same timeframe are also investigated.

Keywords: artistic image, genesis, context, trope, association, landscape poetry, concept of space.

Підписано до друку                 . Формат 60х90 1/16

Ум. друк. арк. 0,9. Обл. вид. арк. 1.0.

Наклад 100 прим. Зам.    . 2006 р.

ВПЦ “Київський університет”,

Київ-601, бульв. Т.Шевченка, 14.




1. Лекция ’1 1.История возникновения социальной педагогики- Социальная педагогика ~ как термин был введен Ад.html
2. интеллектуальная собственность означает закрепленные законом временное исключительное право на результ
3. Прикрытиеодин поручает военному медику подполковнику Джону Смиту выяснить правду о Лазаре
4. Тюмень
5. безбарвний газ замінник R502 R22
6. Автоматизация работы фирмы ДетальСтройКонструкция
7. Дитяча токсикологія
8. Предание о Вильгельме Телле
9. В массив [n] занесены натуральные числа
10. се реформиря сушествх СХП
11. тема курса Правоохранительные органы
12. Вулканические основные горные породы
13. Синтез какого специфического белка при этом нарушается ЗАДАЧА 2 На препарате мышечной ткани видно ч
14. Наполеон в Пруссии
15. Влияние государственной политики на рыночную систему
16. Тифлисский листок напечатано первое стихотворение гимназиста Николая Гумилева Я в лес бежал из городов
17. Задание 1 Данное дифференциальное уравнение относится к линейным дифференциальным уравнениям с постоянны
18. Вероника Тушнова
19. круглі столи семінари презентації тренінги майстеркласи пресконференції тощо тобто заходи які мають
20. М ~ доцент