Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Почався процес розбудови демократичного суспільства що ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини н

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05

Акция
Закажите работу сегодня со скидкой до 25%
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖЕТНІЧНИХ СТОСУНКІВ ДІТЕЙ

Фогель Тетяна Миколаївна

викладач іноземної мови

Одеський державний економічний університет

Україна проголосила себе суверенною, незалежною, правовою, демократичною державою. Почався процес розбудови

демократичного суспільства, що ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини над інтересами держави і функціонує на

засадах гуманізму, демократії, свободи, верховенства закону, соціальної справедливості, рівноправ’я національних та

етнічних меншин.

На перший погляд, Україна – майже етнічно однорідна країна. Три чверті населення становлять етнічні українці. Але

соціологічні дослідження останніх років свідчать, що соціальний і етнокультурний склад населення нашої держави

складний. Понад 90% його становлять три великі лінгво-етнічні групи: україномовні українці, російськомовні українці,

російськомовні росіяни. В окремих регіонах (переважно прикордонних) компактно проживає багато етнічних меншин

(угорці, румуни, молдовани, гагаузи, болгари, греки, поляки, словаки, німці, караїми та інші).

Слід також враховувати істотні культурні (зокрема релігійні) відмінності між україномовними українцями, які мешкають в

різних місцевостях. Знаменно, що культурно-побутові та мовні розбіжності між населенням трьох меж етногенезу існували

протягом усієї української історії та залишаються донині. Отже, українське суспільство – багатоетнічне, з усіма проблемами,

які породжує багатокультурність.

Тому актуальною є проблема виховання культури міжетнічних стосунків людей в загалі, а зокрема дітей як

підростаючих членів українського демократичного суспільства.

В умовах становлення соціально-економічних, етнополітичних, світоглядних засад української держави, формування

сучасних демократичних відносин, пошуку оптимальних моделей трансформації українського суспільства особливого

значення набувають ментально-психологічні, світоглядні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його

функціонування, об’єднуючою основою яких є культура і, зокрема, культура міжетнічного спілкування. Саме остання

забезпечує нерозривність національних традицій, органічне функціонування ціннісних орієнтацій, створює атмосферу

толерантності і терпимості, сприяє гармонізації взаємовідносин між етноспільнотами, консолідації нації та відкриває

перспективу її самореалізації.

Аналіз останніх досліджень В.В. Горбунової, В.Б. Євтуха, Н.М. Лєбєдєвої, І.Ф. Лощенової, Т.Г. Стефаненко, Л.Д.

Столяренко свідчить про те, що важливість формування культури міжетнічного спілкування, що є для України не лише

бажаним орієнтиром, але й необхідною умовою її існування як цілісної суверенної держави, яка прагне миру і злагоди,

обумовлена декількома факторами.

По-перше, потребою у забезпеченні суспільної стабільності, узгодженні інтересів великої кількості різноманітних в

етнічному, культурному, мовному та релігійному відношеннях спільнот.

По-друге, нова парадигма етнополітичного розвитку зумовлює необхідність визначитись стосовно тих політичних,

соціально-психологічних, мовно-культурних наслідків деформації етнонаціональної сфери, що сталася в результаті

тривалого перебування України у складі колишнього СРСР.

По-третє, важливість формування культури міжетнічного спілкування обумовлена також доцільністю утвердження

консолідуючих факторів українського суспільства, бо масова дезорієнтація, втрата звичних солідарностей і згоди,

розщепленість соціокультурного простору все ще залишаються ознаками перехідного, трансформаційного характеру нашої

держави.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, дисертаційних досліджень свідчить про те, що невирішена досить

проблема цілеспрямованого виховання культури міжетнічних стосунків підлітків в навчально-виховному процесі та

позакласній виховній роботі.

Цілями статті є розглянути теоретичний, історичний аспект вивчення проблеми виховання культури міжетнічних стосунків,

визначити основні поняття цієї теми (“етнос”, “культура міжетнічних стосунків”, “толерантність”), розкрити зміст

виховання культури міжетнічних стосунків.

Культура міжетнічних стосунків – це реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного,

політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності.

Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, у підготовці

особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві, готовності й умінні йти на компроміси з різними

етнічними, релігійними групами заради соціального миру у державі.

Вивчення науково-педагогічної літератури показало, що проблема виховання культури міжетнічних стосунків

турбувала вчених на протязі багатьох століть. Видатний французький публіцист, засновник порівняльної педагогіки М.-А.

Жюльєн Паризький ще на початку ХІХ ст. пропагував ідеї міжнародної солідарності, миру й співпраці між народами. За

його ініціативою було створено Французьку спілку об’єднаних націй, яку можна розглядати як один з перших попередників

ЮНЕСКО. Випередивши багатьох європейських мислителів М.-А. Жюльєн Паризький дійшов висновку про те, що

співпраця держав в царині освіти – це найліпший спосіб досягнути суспільної злагоди й перший крок до політичного

взаєморозуміння [6].

Півстоліття тому голландець Герман Молкенбер, розвиваючи свою утопічну теорію благоденства, писав, що школа це той

інструмент, якому належить майбутнє, і додавав що лише спільні дії вихователів зможуть навести в світі моральний порядок.

Багато діячів культури й просвіти зверталися до політиків із закликом усвідомити ту роль, яку спроможна зіграти освіта у

взаєморозумінні між народами й збереженні миру на Землі. Серед них можна назвати німця М. Курніга, який у 1904 р.

розробив проект Міжнародного педагогічного консультативного центру. Він писав, що кожна нова війна, яку ведуть народи

або до якої вони готуються – це результат того, що немає міжнародного єднання у сфері освіти. Початок Першої світової

війни завадив реалізувати ці та багато інших проектів, але в перші ж роки після укладання Версальського мирного договору

і підписання Статуту Ліги Націй 44 державами в 1919 р. проблема включення культури і освіти до сфери міжнародної

діяльності з метою зближення і взаєморозуміння народів, збереження миру зазвучала з новою силою. На початку ХХ ст.

подібні ідеї висували німецькі педагоги - гуманісти, засновники реформаторської Бременської школи Л. Гурлітт (1881-1931),

Ф. Гансберн (1871-1950), Г. Шаррельман (1871-1940). До виховання культури міжетнічних стосунків вони включали знання

національної та світової культури, що сприяє розвитку загальнолюдської свідомості та ствердженню ідеї про єдиний світ. На

їхнє глибоке переконання, неприпустимо уніфікувати культуру, зводити її до рівня національної художньої творчості. Вони

виступали на захист культурних відмінностей, які належить привносити та усталювати.

Виховання педагоги-реформатори пов’язували зі свободою духовного розвитку особистості і народу: людина не може

глибоко й свідомо володіти культурою, якщо їй нав’язують сторонні ідеї й погляди, якщо не забезпечується розвиток її

природних сил і здібностей [6].

Надзвичайно цікавими є ідеї П.Ф. Каптєрова. Він уперше висунув ідею про єдність національного й загальнолюдського в

педагогіці і вважав, що вона має бути одним з основних принципів професійної діяльності вчителів. П.Ф. Каптєров закликав

педагогів розвивати в дітях почуття належності до всього людства, “наскільки можна скорочувати в школах думки про те,

що рідний народ – єдиний носій справжньої культури, а інші народи мають служити йому” [5, с.421]. Він вважав, що

педагогічна діяльність спочатку здійснюється на основі національного ідеалу, а відтак трансформується в діяльність з

досягнення загальнолюдського ідеалу. У вихованні, підкреслював вчений, “потрібно звертатися не до одного народу, а до

багатьох, розглядати їхні ідеали й цінними чужими властивостями доповнити те, чого не вистачає своєму національному

ідеалу, народне треба поєднувати з іноземним, з усенародним і загальнолюдським ” [5, с. 56-57].

Ідеї гармонізації міжетнічних та міжкультурних відносин висували не тільки представники європейської цивілізації, але й

мислителі Сходу. Величезний внесок у справу виховання молоді в дусі толерантності, взаємоповаги культур народів вніс

великий кримськотатарський просвітитель Ісмаїл Гаспринський.

До найбільш значущих філософських ідей, що лежать в основі виховання культури міжетнічних стосунків й розкривають її

суть і можливість здійснення, належать ідеї цілісності культурно - історичного розвитку людства й певної схожості культур,

проголошені видатними істориками й філософами сучасності А.Тойнбі, Е. Ейлером, М.А. Данилевським. Ці ідеї

допомагають пізнати діалектичні закони взаємодії етнокультурних систем, усвідомити мозаїчність етнокультурної картини

світу й водночас її гармонійної єдності.

Дуже важливими є ідеї М.Бахтіна про культуру як діалог, де людина виступає як унікальний світ культури, який

взаємодіє з іншими особистостями культурами, що творять себе в процесі цієї взаємодії і впливають на інших. Ці ідеї, а

також культурно - історична теорія розвитку поведінки і психіки Л.С. Виготського, положення філософської логіки культури

В.С.Біблера лягли в основу педагогічної технології діалогу культур В.С.Біблера, В.Оконя, С.Ю Курганова тощо Змістовною

серцевиною цієї технології є діалог як форма спілкування особистостей і як спосіб взаємодії людей з культурами античності,

середніх віків, нового часу. Як бачимо, ідеї позитивної міжнаціональної взаємодії, виховання молоді в дусі взаємо- пізнання,

співробітництва і взаємозбагачення етнокультурних систем мислителі висували й розробляли протягом тривалого

історичного періоду [1].

Таким чином, незважаючи на відмінності в термінології, в усіх визначеннях робиться наголос на озброєнні молоді

глибокими знаннями рідної культури та культури інших народів, вміннями і навичками позитивного міжетнічного і

міжкультурного діалогу, на вихованні поваги до інших народів та їхніх культур у процесі навчання й виховання.

Дослідження проблеми виховання культури міжетнічних стосунків неможливе без розгляду понять “етнос”,

“культура”, “толерантність” та “емпатія”.

Довгий час навколо поняття “етнос” точилися жваві дискусії, особливо між радянськими та зарубіжними етнологами.

Різниця поглядів полягала у тому, що радянські дослідники вважали, що “етнос – це така спільнота, яка не прив’язана ні до

жодної історичної стадії соціального розвитку” [4, с. 10], а значна частина зарубіжних вчених вважає, що “етноси (народи)”

не народжуються, а вони витворюються певною епохою, за певних соціальних умов і до того ж не у кожному людському

суспільстві [4]. Останнє, на наш погляд, більше стосується суспільного феномену, до визначення якого у російській та

українській, а досить часто і у зарубіжній науці застосовується термін “нація”.

Етнос (етнічна спільнота)- велика група людей, які розвиваються на основі єдності природно – ландшафтних умов,

кровної спорідненості, антропологічних особливостей, специфіки культури, мови, релігії й психологічного складу, етнічної

самосвідомості, яка є єдиною несуперечливою його рисою. Історичними формами етнічних спільнот є плем’я, народність,

нація [7].

Найбільш відповідає проблемі дослідження, на наш погляд, таке визначення: етнос (з древньогрецького перекладається

як народ, національна спільнота) - сукупність людей, що історично склалася на певній території, які володіють спільними,

відносно стабільними особливостями мови, культури та психіки, а також розуміння своєї єдності та відмінності від інших

подібних утворень. Належність до етносу не є природженою, а набувається у процесі соціалізації, у процесі формування

особистості у визначеному культурному середовищу, під час засвоєння дитиною стереотипів поведінки, які прийнятті в

даній етнічній групі та культурі.

Однією з найважливіших характеристик етносу є наявність етнічної самосвідомості та етнічної ідентичності. З позиції

психології етнос можна визначити як стійку у своєму існуванні групу людей, які усвідомлюють себе її членами на основі

ознак, які сприймаються як етнодифференцюючі, тобто які відрізняють даний етнос від інших (мова, цінності та норми,

історична пам’ять, релігія, уявлення про рідну землю, національний характер, народне мистецтво). Етнос може виконувати

важливі для кожної людини функції: орієнтувати в навколишньому світі, поставляючи відносно впорядковану інформацію;

задавати загальні життєві цінності; захищати, відповідаючи не тільки за соціальне, а й за фізичне самопочуття. Етнічна

спільнота стійка у часі, для неї характерна стабільність у складі; людина володіє стійким етнічним статусом, її неможливо

виключити із етносу. Завдяки цим якостям етнос – надійна група підтримки для людини.

Вивчення проблеми виховання культури міжетнічних стосунків неможливе без розгляду поняття “толерантність”.

Проблема толерантності дуже актуальна в наш динамічний, насичений міжетнічними протиріччями й конфліктами час.

Про толерантність частіше всього пишуть як про особисту властивість, яка означає прийняття іншого, взаємну

допомогу, довір’я. Таке тлумачення грає істотну роль для розвитку повсякденної свідомості, завдяки чому люди можуть

скоріше прийти до розуміння того, що не тільки конфлікт є універсальним двигуном прогресу, взаємна допомога й терпіння

одного до другого також виступають як важливий фактор еволюції. В літературі можна знайти приклади розуміння

толерантності як здібність людини, співтовариства, держави чути й поважати думку інших, невороже відноситись до

відмінних від своїх думок.

Значення слова “толерантність” (від латинського tolerantij - терпіння) пов’язується з терпимістю до кого- або чого-

небудь, означає готовність надати другій людині або здійснити для нього свободу думки й дії. Сутність толерантності -

вимога поважати права других (“інших”) бути такими, які вони є, не допускати завдання їм шкоди. Толерантність виступає

як умова нормального функціонування громадянського суспільства й, навіть, як умова виживання людства. Саме в цьому

зв’язку виникає необхідність в формуванні у підростаючого покоління здібності бути толерантним, в становленні у нього

універсальних методів орієнтації в складному, різносторонньому, протирічному світі. Психологічна й соціальна задача

виховання особистості переноситься в педагогічний план й звучить багатозначно - як виховання толерантної свідомості. По

суті це світова проблема, яку належить вирішити й суспільству, й педагогам.

Толерантність означає повагу, прийняття й правильне розуміння багатого різноманіття наших форм самовираження й

способів проявлення людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування й свобода думки, совісти й

переконань [2].

Ми розуміємо під толерантністю готовність до свідомих особистих дій, направлених на досягнення гуманістичних

відношень між людьми й групами людей, які мають різний світогляд, різні ціннісні орієнтири, стереотипи поведінки,

належать до різних етнічних груп.

Таким чином можливо зробити висновок про те, що основним змістом виховання культури міжетнічних стосунків є

підготовка людини до життя в поліетнічному соціумі, формування вмінь спілкуватися та співпрацювати з людьми різних

національностей, рас та віросповідань, етнічних груп, готувати людину органічно адаптовану до життя у світі різноманітних

зв’язків: від контактів із найближчим оточенням до глобальних зв’язків.

Наступним кроком у нашому дослідженні є виявлення педагогічних умов виховання культури міжетнічних стосунків

підлітків у процесі позакласної роботи.

Подальше дослідження проблеми виховання культури міжетнічних стосунків неможливо без пошуку шляхів

формування та розвитку етноемпатії, етнічного плюралізму не тільки у підлітків, а у юнаків теж.

Резюме. У статті розглядаються основні аспекти виховання культури міжетнічних стосунків у працях відомих учених

минулого та сучасності. Висвітлено проблеми і перспективи розвитку, виховання культури міжетнічних стосунків дітей.

Ключові слова: культура, етнос, культура міжетнічних стосунків, толерантність.

Резюме. В статье раскрываются основные аспекты воспитания культуры межэтнических отношений в работах

известных ученых прошлого и современности. Рассмотрены проблемы и перспективы развития, воспитания культуры

межэтнических отношений детей.

Ключевые слова: культура, этнос, культура межэтнических отношений, толерантность

Summary. In this article the main aspects of upbringing of culture of the crossethnic attitude are disclosed through the issues

of famous scientists of the past and the present. Problems and perspectives of development of the upbringing of culture of the

crossethnic attitude are considered.

Keywords: culture, culture of the crossethnic attitude.

Література

1. Агадулін Р.Р. Полікультурна освіта і методолого-теоретичний аспект // Педагогіка і психологія. – 2004. – № 3 (44). – С. 18

2. Асмолов А.Г. Слово о толерантности // Век толерантности: Научно-публ. вест. 2001. Вып. 1. С. 4-7.

3. Гаспринский И. Правила поведения на Востоке и на Западе. – Бахчисарай, 1901.– С.1-2.

4. Євтух В.Б., Трощинський В.П., Аза Л. О. Міжетнічні інтеграції: постановка проблеми в Українському контексті: Навч. посібн. – К., 2003.

5. Каптеров П.Ф. Избранные педагогические сочинения.– М., 1982.

6. Лощенова І.Ф. Розвиток ідеї полікультурного виховання у світовій педагогічній думці // Педагогіка та психологія.– 2002.– №1-2.– С.68-77

7. Словарь социально-гуманитарных терминов / Под общ. Ред. А.Л. Айзенштадта. – М.:Тесей,1999. – 320 с.

ния: Тезаурус для учителей и школьных психологов. Вып.1 /Под ред. Н.Б.Криловой. – М., 1995. – 194 с.

6. Образование: сокрытое сукровище. Доклад международной комиссии по образованию для ХХІ века, представленный ЮНЕСКО. – Париж, 1997.

7. Ясперс К. Философия истории. Антология. – М. 1994. – 301 с.

Подано до редакції 18.12.2006__


Акция
Закажите работу сегодня со скидкой до 25%
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн


1. Коллекционер Джон Фаулз Коллекционер Вагриус- http---www
2. Научить режиссуре нельзя а научиться можно
3. Расчет трудоемкости ремонтных работ
4. червоніла Текла текла та й висохла
5. слышащие студенты в своей учебе пользуются в основном зрением и слухом.
6. Связь между фотографиями человека и степенью его экстравертированности
7. Религия и атеизм эволюционный взгляд
8. Зав кафедрой- Шойхет Я
9. к.м.н. ~ кандидат медицинских наук Федоров Михаил Иванович родился 1 августа 1921 г.
10. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Львів 2004 Дисе
11. On Stte sovereignty of the BSSR Декларация О государ ственном суверенитете БССР the Commonwelth of Independent Sttes CIS ~ Союз
12.  зерцало. Кутюм наставление
13.  Диагностика уровня знаний характерных особенностей представителей мира животных
14. Реферат- Методи улаштування гідроізоляції під плиткове покриття
15. Орфографические ошибки в рекламных объявлениях
16. Разработка цифрового спидометра для ГИБДД
17. взаимозаменяемость
18. 4 Вступ
19.  Дисплеи и мультимедиа устройства
20. Ґенеза поняття делегування повноважень в діяльності правоохоронних органів.html