Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

це офіційні центри де відбувається купівляпродаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05


PAGE   \* MERGEFORMAT1

Вступ

Невід’ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Без вказаної структури валютні відносини позбавляються свого реального економічного змісту.

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Вони обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних або фізичних осіб різних країн.

Необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі при наданні послуг, кредитів, інвестицій тощо є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі чи продажу іноземної валюти платником чи одержувачем.

Функціями валютних ринків є:

забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних курсів;

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

регулювання економіки.

Операції з обміну валют відомі з давніх часів. Однак валютні ринки в сучасному розумінні сформувалися в ХІХ столітті. Цьому сприяли такі передумови:

розвиток міжнародних економічних зв’язків;

розвиток світової валютної системи, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

розвиток банківських систем та кореспондентських зв’язків між банками різних країн;

вдосконалення засобів зв’язку та інформації - модемний, мережевий зв’язок, телеграф, телефон, телекс.

Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю та продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Структурно валютні ринки являють собою сукупність транснаціональних банків, брокерських фірм, корпорацій. Більшість валютних операцій здійснюється через банки, які виконують на договірній основі доручення іноземних банків-кореспондентів. Це дає змогу здійснювати валютні операції безготівковим шляхом.

Розвиток валютного ринку неможливий без створення ефективної системи контролю, метою якого є забезпечення виконання норм валютного законодавства України усіма резидентами та нерезидентами під час здійснення операцій з валютними цінностями.

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” та інших документів, які визначають, що учасниками валютного ринку в Україні є:

уповноважені комерційні банки;

кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право проведення валютних операцій;

юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які отримали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

 Головними органом валютного контролю в Україні є Національний банк України. НБУ не тільки контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України, а й забезпечує виконання уповноваженим банками функцій щодо здійснення валютного контролю за операціями, які проводяться через ці банки.

З метою кращого розуміння значення контролю валютного ринку та органів, які здійснюють регулятивну функцію, була написана дана дипломна робота.

Вибір теми функціонування валютного ринку України та її інтеграції у світове економічне співтовариство покликаний валютною кризою, яка розгорталася в Україні впродовж 1998 року і полягала у розбалансуванні валютного ринку внаслідок різкого зростання попиту на іноземну валюту при одночасному зменшенні її пропозиції.

Дана тема досліджується багатьма банкірами та науковцями, але досі думки з приводу доцільності приєднання України до валютного союзу Європейських держав чи держав СНД різняться. Тому у своїй роботі я вважаю за правильне об’єктивно висвітлити усі позитивні та негативні наслідки участі України у інтеграційних об’єднаннях. Такий огляд дасть змогу прийняти рішення щодо правильності валютної та зовнішньоекономічної політики.

Дослідження функціонування валютного ринку України я проводила на базі публікацій провідних спеціалістів Національного банку України, річних звітів НБУ та монографічних праць науковців. При вивченні принципів інтеграції дуже корисними виявилися роботи західних економістів. Таким чином, я мала можливість порівняти зарубіжну та вітчизняну точки зору на одну і ту ж проблему та зробити об”єктивні висновки.

Практична значимість дипломної роботи полягає в можливості використання результатів дослідження у грошово-кредитній політиці держави.

Розділ 1. Загальні відомості про валютний ринок

  1.  Загальна характеристика та структура валютного ринку

Сучасний валютний ринок це не просто місце здійснення валютних операцій. Він представляє систему різноманітних екномічних та організаційних відносин між країнами-учасниками з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг, залучення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання іноземної валюти.

Валютний ринок розгалужена система фінансово-кредитних інститутів та механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж іноземних валют для обслуговування іноземних платежів.

Розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют. Більша частина операцій припадає на долари США, а також на німецьку марку, англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарський франки.

На валютному ринку беруть участь різні групи екномічних субєктів, кожна з яких прагне задовільнити власний комерційний інтерес. Це традиційна тріада продавці валюти, її покупці та посередники.

Україні функції валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа. Торги з основних валют (євро, американський долар, німецька марка та російський рубль) проводяться щоденно. Крім того, торгують фунтами стерлінгів Великої Британії, австрійськими шилінгами, італійськими лірами, канадськими доларами та деякими іншими валютами залежно від наявності попиту і пропозиції на них.

Установлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних, як і на будь-яких інших ринках, відбувається під впливом двох основних чинників — попиту і пропозиції. Особливістю валютного ринку є те, що як товаром, так і платіжним засобом, виступають гроші. Тому зазначені чинники фактично подвоюються: попит і пропозиція відповідної іноземної валюти та національної валюти.

Валютний ринок, як правило, є регульованим. Національний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватись два способи.

Перший — установлення валютною коридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, є по суті напівадміністративним.

Другий — участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити валютні інтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти. При необхідності утримання курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк, як емісійний центр країни, може впливати на обмінні курси, через регулювання грошової маси національної валюти. Обмеження обсягу національної валюти зменшує її пропозицію в обміні на іноземну й тим самим сприяє утриманню курсу. Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національної валюти і таким чином до зниження її курсу.

Розглянемо механізм установлення валютного курсу на валютному ринку на прикладі Української міжбанківської валютної біржі

Схема 1.

Ціноутворення на валютному ринку

Учасниками торгів на біржі виступають комерційні банки, що мають відповідну ліцензію, та НБУ.

На торги виставляється іноземна валюта. Попит на неї формується на основі заявок банків на купівлю певної валюти. Заявки в свою чергу відображають власні потреби банку та потреби його клієнтів на дану валюту для проведення міжнародних розрахунків. Пропозиція іноземної валюти формується, виходячи з виставлених на продаж сум валюти, що відображають потреби банків та їх клієнтів у національній валюті. Пропозиція з боку національної валюти відображається у заявках на іноземну валюту, попит — у виставленій на торгах іноземній валюті.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, таким чином відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів — обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції. При задоволенні попиту на іноземну валют) курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції— падає, при надмірній пропозиції— зростає. Саме тут проявляється роль центрального банку. Він з метою підтримання стабільного курсу національної валюти проводить валютні інтервенції при недостатності пропозиції валюти на ринку, чи скупку валюти при недостатності попиту на неї.

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юри-дичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у певних умовах може проводитись політика як на зниження, так і на зростання курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна в тих умовах, коли в даній країні експорт переважає імпорт. У цьому випадку доходи підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти. Прикладом такої політики в 80-ті роки була постійна девальвація японської йєни відносно до американського долара. Як відомо, в ті часи у сальдо торгового балансу між Японією і США спостерігалась істотна перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу від реального вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому випадку витрати імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у  країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до встановлення системи міжнародного валютного регулювання. Воно полягає у прийнятті загальних для всіх країн правил установлення проведення валютних операцій. В умовах золотовалютного стандарту особливих потреб у такому регулюванні не існувало. Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото надавала такій системі достатньої стабільності. Однак відхід від золотовалютного стандарту чітко визначив проблему валютного регулювання. Першою спробою вирішення цієї проблеми стала Бреттон-Вудська валютна система. Вона була заснована лідерами провідних країн світу в 1944 р. на конференції в Бреттон-Вудсі. Суть цієї системи полягала у встановленні стабільних курсів валют, що могли піддаватись незначним коливанням.

Утримувати систему стабільних курсів в умовах нерівномірності розвитку країн було надзвичайно складно. У кінці 60-х — на почат-ку 70-х років виявились значні коливання курсів валют. У зв'язку з цим в 1976 р. відбулась конференція Міжнародного валютного фонду на Ямайці, яка зафіксувала створення нової — ямайської — валютної системи. Суть її полягала у встановленні ринкового методу визначення валютних курсів. Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, що змінюються під впливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх стабільних. Одночасно встановлювалась система контролю і резервування з метою недопущення різких коли-вань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти відображає стан економіки країни, вони не мають на меті утримання валютного курсу за будь-яку ціну. Навпаки, це не доцільно і небезпечно. Перевага ринкового механізму якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального. Це в свою чергу ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.

Головними субєктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНБ). Вони щоденно розпорджаються певними сумами вимог та зобовязань на кожну іноземну валюту. Якщо ці величини співпадають, тоді валютна позиція називається закритою, якщо виявиться за цими величинами нерівноважність відкритою, або неприкритою. причому відкритість ця рахується “короткою”, якщо сума продажу валюти (зобовязань) перевищила суму купівлі (вимог), або “довгою”  якщо вимоги на дану валюту перевищили зобовязання.

Наприклад, банк, який мав попередню закриту позицію відносно німецьких марок та французьких франків, продав 10000 ДМ за 30000 FFr. Позиція перейшла у відкриту: коротку до марок і довгу до франків.

Відкрита позиція повязана із валютним ризиком, хоч інколи може принести додатковий прибуток (наприклад, якщо курс валюти зростає у довгій позиції). Переважна частина активів (валютного товару) представлена депозитами до запитання, котрими великі банки торгують між собою. Обмін валюти готівкою складає незначну частину валютного ринку.

Інколи комерційні банки можуть виступати у ролі брокерів. У цій якості вони не “підтримують позицію” до окремих валют, а тільки зводять разом покупців і продавців. Так, наприклад, англійська фірма може попросити Лондонський банк виступити у ролі брокера при необхідній для неї організації обміну доларів на марки.

     Курс

   обміну

   валюти

        N          К

           Надлишок

           пропозиції

     W

         надлишковий

         попит

            m

      (m - рівноважна маса валюти)

Графік 1. Рівновага на валютному ринку.

На валютних ринках постійно функціонують брокери і ділери, що займаються посередницькою діяльністю і отримують від цього відповідну комісійну винагороду. Різниця між ними у тому, що брокер це посередник, котрий заключає угоду від імені та дорученню і за рахунок клієнта, він отримує винагороду за угодою сторін, або за визначеною таксою. Дилер фізична або юридична особа, котра здійснює валютні операції від свого імені і за свій рахунок, його прибуток складається із різниці між цінами купівлі та продажу. Нині на валютних ринках функціонують обєднання брокерів і ділерів: брокерські фірми, ділерські контори, які поєднують посередницькі послуги з продажею інформації, консультаціями тощо.

Важливим атрибутом валютного ринку є зосередженя пропозиції і попиту на іноземну валюту переважно через комерційні банки, які мають найбільш розгалужену мережу кореспондентських відносин з банками інших країн. Модель валютного ринку можна виразити графічно, де пропозиція і попит на валюту розглядається як функція ціни на валюту. На графіку 1. у точці перетину кривих ліній попиту і пропозиції формується рівноважний валютний курс (w), коли пропозиція і попит на валюту співпадають.

Конюктурні зміни, що відбуваються на валютному ринку можна показати на графіку 2.

Графік 2. Зміни пропозиції і попиту на валютному ринку

Як бачимо, що зростання пропозиції (A) при незмінному рівні попиту (N) коливаня валютного курсу може вийти за межі нижньої точки інтервенції. Для того, щоб втримати мінімальний курс, центральний банк змушений скуповувати надлишок валюти (A > N), внаслідок чого збільшується маса національних грошей (грошова емісія). Звідси витікає загроза інфляційного процесу, який можна запобігти з допомогою ревальвації.

Якщо зростає попит (N) при незмінній пропозиції (А), то при вільному формуванні валютного курсу може відбутися перевершення верхньої межі інтервенції. Для того, підтримати максимальний курс, центральний банк повинен продавати валюту (N > A). У випадку, коли валютні резерви центрального банку вичерпані і немає можливості отримати запозичення із-за кордону, уряд країни змушений девальвувати свою валюту, щоб не опинитися неплатоспроможним.

Наприклад, якщо на валютному ринку за 100 французьких франків треба платити 29,15 німецьких марок, то Німецький федеральний банк буде купляти франки (слабка валюта) за марки (сильна валюта). Внаслідок попит на франки зростає і ціна на франк підвищується до тих пір, поки він знову не опиниться у валютному коридорі. французький центральний банк продає із своїх валютних резервів німецькі марки в обмін на  французькі франки.

Отже, запровадження валютного коридору (ширина якого визначається верхньою і нижньою точками інтервенції) забезпечує вільне формування курсу валюти у заздалегідь обраних параметрах (ринкова рівновага) і представляє експортерам та імпортерам тверду основу для розрахунків, завдяки чому сутьєво стимулюється міжнародна торгівля.


1.2. Види валютних операцій

На валютному ринку  використовується дві групи операцій: касові та строкові. Касові операції здійснюються на умовах “спот” (spot). Операція “спот” - це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на короткотерміновий преріод. Доставка валюти здійснюється після заключення угоди, але не пізніше двох робочих днів. Відповідно до цього визначається і валютний курс “спот”-курс на момент укладання угоди. Існує два “спот” курси для валюти: курс попиту (big rate) - курс, за яким клієнт може купити одну валюту в обмін на іншу і курс пропозиції (offer rate) - курс, за яким клієнт може продати одну валюту в обмін на іншу.

Другим видом ввалютних операцій є строкові або форвардні (forward), за якими счубєкти  ринку отримують право купити або продати валюту в майбутньому за курсом зафіксованим на момент  укладання угоди. Форвардна угода включає три основні елементи: зобовязання купити або продати  певну суму валюти в обмін на іншу; виконання угоди (дата доставки валюти) у визначений термін; валютний курс фіксується в момент заключення угоди. Форвардні валютні курси відрізняються від курсів “спот” на величину “знижки” або “премії”, повязаної з відстроченням платежів.

Строкові валютні операції тісно повязані з процентними ставками по короткострокових депозитах. Форвардний курс має тенденцію до підвищення, якщо процентні ставки обмінної валюти нижчі, ніж процентні ставки контрагентної валюти. І навпаки, валюта країни де банківська процентна ставка вища буде мати у форвардній операції відповідну “знижку”. При однакових ставках банківського процента регулятором валютного обміну залишається “спот”-курс.

У міжнародній практиці більшість країн орієнтується на ставку “ЛІБОР” (London: jnter Bank Offered Rate) - процент по міжбанківських депозитах у Лондоні.

Розрахунок премії / дисконту до форвардного курсу можна зробити за флрмулою:

          КВ (%В - %А) СФ

   П / Д = ——————————— ,             де

         360 100

КВ - “спот”-курс валюти для продажу,

%В - ставка “ЛІБОР” по депозитах у валюті, що необхідна для купівлі,

%А - ставка “ЛІБОР” по депозитах у валюті, що продається,

СФ - строк форвардної операції.

Наприклад, комерційний банк хоче продати 10000 доларів США за фунти стерлінгів з доставкою через шість місяців. Спот-курс:

1 долар = 0,58 ф.стерл.,  ставки “ЛІБОР” по доларах - 3,8%, а по ф. стерл. - 6%.

Тоді:

           0,58 (6 - 3,8) 180

   П / Д = ——————————— = 0,0032.

          360 100

Форвардний курс = 0,58 + 0,0032 = 0,5832.

Вартість продажу складає 5832 ф.стерл. за 10000 доларів.

Другий приклад. Ставка “ЛІБОР” по депозитах у гривнях складає 35% річних, а по доларах - 10%. Курсова ціна долара - 1,9 грн.

Якщо український банк хоче купити 10000 доларів США за гривні з доставкою через місяць, то теоретично премія продавця у гривнях може складати:

       (35 - 10) 1,9 30

  —————————— = 0,04.

   360 100

Ціна 10000 дол. = 10000 1,94 = 19400 грн.

Строкові або форвардні операції слугують для отримання прибутку у вигляді курсової різниці, а також для страхування субєктів ринку від валютних ризиків. Окрім цього, операції на строк - це широке поле діяльності валютних дилерів, які ведуть гру на підвищенні або зниженні ринкових курсів.

Розділ 2. Аналіз розвитку валютного ринку України

2.1. Становлення валютного ринку України.

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов”язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існувала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія. Валютна система була представлена Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центробанком (ЦБ) Росії. В умовах інфляційних процесів, коли економіка України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострювалася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту споживчого ринку з 10 січня 1992 року до обігу вводяться так звані “купони багаторазового використання”, які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу. Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 рублів та 10 купонів за 1 долар США) не витримав і двох тижнів.

Офіційно купон розглядався не як національна валюта, а як своєрідна заміна готівкового рубля. У зв”язку з цим весь облік в Україні, виплати населенню проводилися за курсом 1:1. НБУ не встановлював співвідношення між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких здійснював ЦБ Російської Федерації.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно неврівноважена грошова система фактично перебувала в “рублевій зоні”: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної валюти.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

організаційну слабкість банківської системи;

низький рівень державних валютних резервів;

кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов”язкового продажу іноземної валюти;

нерозробленість системи державного контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої “ерзац”- грошової одиниці - купона;

постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД і загострення економічної та енергетичної кризи.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з впровадження Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. З липня 1992 року перерахування на користь резидентів Росії приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

Таким чином,   Офіційний курс карбованця встановлено 1.45 укр. крб. за 1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої “рублевої зони” стало проведення взаємозаліку заборгованості між Росією та Україною в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 року за станом на 16 листопада 1992 р.

В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію, експортовану з України, на початок жовтня 1992 року становили майже 300 млрд. крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які використовують рубль як засіб платежу, застосовують акредитивну форму розрахунків, або попередню оплату.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки курсу національеої валюти. Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України “Про формування валютних фондів України у 1992 р.” від 5 лютого 1992р.  та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб’єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від екпорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося додатковими умовами.

  1.  До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

Від податку на валютну виручку звільнялися:

підприємства з участю іноземного капіталу, часка якого в статутному фонді становила не менше 30%;

кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;

кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

Ставка податку в межах держзамовлення зменшувалась на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі.

З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встановлено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

Валютна виручка від експотру продукції, робіт, послуг підлягала обов”язковому зарахуванню нан їхні рахунки в уповноважених банках.  Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов”язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законодавства з питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутності як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов”язані з використанням “тимчасової” валюти - карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

по-перше, у введенні режиму так званих “спецекcпортерів”;

по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 долар США (пізніше - 12610 крб. за 1 дол. США);

по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративно встановленим курсом до іноземних валют через “тендерний комітет”;

по-п”яте, у зменшенні з 90 до 30 днів терміну повернення в країну валютної виручки експортерів та збільшення від 0.3% до 1% пені за кожний день прострочки при порушенні цих термінів.

Слід підкреслити, що врезультаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, в свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень в країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. “Про вдосконалення валютного регулювання”, який містив ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку України, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

  1.  попередній - з прийняття Декларації про Державний Суверенітет України до виходу України з “рублевої зони”;

період впровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

період спроби відновлення державної валютної монополії;

період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти - гривні.

Вдосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 р. - серпень 1996 р.) сприяли позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку України:

- значно зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій, активізувалися валютні операції не тільки на біржовому,а й на позабіржовому валютних ринках;

- змінилося співвідношення між попитом та пропозицією іноземних валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця відносно ключових іноземних валют;

- НБУ спромігся без залучення 1.5 млрд. дол. США, які обіцяв надати МВФ як кредит розширеного фінансування (EFF), створити значні резерви і іноземній валюті;

- було розроблено систему заходів, котрі вплинули на переведення коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цінних паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОВДП тільки нерезидентами досягла 300-370 млн. грн.

Всі ці фактори разом з повними контролем НБУ над фінансовою ситуацією в країні, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі передумови для проведення грошової реформи в Україні, яка і була здійснена у вересні 1996р.


2.2. Сучасний стан валютного ринку України

Валютні ринки в умoвах стрімкoгo рoзвитку світoвoгo гoспoдарства набувають все більшoгo значення у з’вязку з їх участю в забезпеченні пoстійнoгo руху грoшoвих пoтoків і прoведенні з їх дoпoмoгoю незліченнoї кількoсті oперацій. Валютний ринoк – це система екoнoмічних віднoсин, щo виникають під час oперацій з купівлі – прoдажу інoземнoї валюти за курсoм, щo фoрмується на підставі пoпиту і прoпoзиції.
Стабільна діяльність валютнoгo ринку і надійний кoнтрoль за ним є неoбхідними для фoрмування пoвнoціннoї ринкoвoї екoнoміки. В цьому й полягає актуальність дослідження функціонування національного валютного ринку. Умoви рoзвитку екoнoміки України є нестабільними, щo вимагає пoсиленoї уваги дo валютних віднoсин – важливoї сфери ринкoвoгo гoспoдарства. Глoбальний характер валютнoгo ринку вимагає пoшуку мoжливoстей вдoскoналення та підвищення ефективнoсті йoгo діяльнoсті. 
Аналіз oстанніх дoсліджень і публікацій пoказує, щo сучасні тенденції та перспективи рoзвитку валютнoгo ринку аналізуються малo. Теoретичні і метoдoлoгічні засади йoгo функціoнування такoж пoвинні дoсліджуватись глибше, зважаючи на актуальність цьoгo питання. 
Метoю цієї рoбoти є аналіз сучаснoгo стану валютнoгo ринку України, визначення йoгo oснoвних прoблем та пoшук мoжливoстей їх вирішення.
На теперішньoму етапі рoзвитку гoспoдарювання в нашій державі функціoнує дoсить рoзвинений валютний ринoк. Але в умoвах мінливoгo ринкoвoгo середoвища неoбхідний пoстійний пoшук шляхів oптимізації йoгo oрганізації, чим і займається Націoнальний банк України. 
Oснoвними завданнями НБУ є вирішення таких прoміжних для валютнoгo ринку України прoблем як:
− вдoскoналення кoнтрoлювання і рoзрoбка нoвих метoдів банківськoгo і валютнoгo регулювання, щo впливатиме як на oптимізацію валютнoї діяльнoсті (вдoскoналення та рoзширення меж валютнoї діяльнoсті, віднoвлення дoвіри дo гoлoвних суб’єктів валютних віднoсин з бoку резидентів та інoземних партнерів, забезпечення більш стрoкoвoї стабілізації валютнoгo курсу націoнальнoї валюти), так і сприятиме:
а) зменшенню oбсягів відпливу капіталів і стимулюванню пoвернення їх з-за кoрдoну;
б) детінізації неoфіційнoгo сектoра екoнoміки;
в) вирішенню прoблем дoларизації екoнoміки та мінімізації її рівня;
г) підвищенню рівня фінансування рoзвитку реальнoгo сектoру екoнoміки шляхoм залучення вільних валютних ресурсів;
− рефoрмування банківськoї системи у напрямку її капіталізації та підвищення кoнкурентoспрoмoжнoсті й зміцнення пoзицій вітчизняних банків на валютнoму ринку України та у сучаснoму інтегрoванoму світі;
− вдoскoналення валютнoгo закoнoдавства
Серйoзними прoблемами такoж є неналежна рoзвиненість ринкoвих інститутів, неoбхідність забезпечення ліквіднoсті фінансoвoгo ринку України, ризик відтoку націoнальних активів, нестабільність умoв гoспoдарювання та пoстійні зміни в закoнoдавстві.
Рoзглянемo oснoвні аспекти діяльнoсті валютнoгo ринку України в 2013 рoці.
Прoтягoм першoгo півріччя пoтoчнoгo рoку стан валютнoгo ринку України мав стійку тенденцію дo пoкращення – у І кварталі чистий пoпит на інoземну валюту пoступoвo знижувався, а у ІІ кварталі змінився на чисту її прoпoзицію. Зазначене відбувалoся на фoні перевищення надхoджень інoземнoї валюти від нерезидентів над переказами на їх кoристь (у цілoму за перше півріччя 2013 рoку – на 3,8 млрд. дoл. США в еквіваленті). 
Збалансoванoсті валютнoгo ринку сприяли регулюючі захoди Націoнальнoгo банку України, спрямoвані на пoм’якшення пoтрясінь, пoв’язаних із нестабільністю кoн’юнктури світoвих фінансoвих і тoварних ринків. 
Пoзитивні тенденції спoстерігалися як на гoтівкoвoму, так і на безгoтівкoвoму сегментах валютнoгo ринку України. У цілoму в І кварталі 2013 рoку чистий пoпит на міжбанківськoму валютнoму ринку станoвив 0,5 млрд. дoл. США, щo булo втричі меншим, ніж у відпoвіднoму періoді 2012 рoку. Збільшення неттo-надхoджень інoземнoї валюти від нерезидентів разoм зі зменшенням пoпиту на неї сприялo фoрмуванню в ІІ кварталі 2013 рoку чистoї прoпoзиції безгoтівкoвoї валюти в oбсязі 2,3 млрд. дoл. США. 
На гoтівкoвoму сегменті чистий пoпит на інoземну валюту в І кварталі 2013 рoку скoрoтився у 3,5 раза пoрівнянo з відпoвідним періoдoм 2012 рoку – дo 0,4 млрд. дoл. США. Упрoдoвж ІІ кварталу 2013 рoку вже булo зафіксoванo чисту прoпoзицію гoтівкoвoї валюти в oбсязі 0,3 млрд. дoл. США. 
У таких умoвах частка oперацій Націoнальнoгo банку України на міжбанківськoму валютнoму ринку зменшилася дo 0,2 % у червні пoрівнянo з 2,3 % у лютoму пoтoчнoгo рoку. 
Oфіційний курс гривні дo дoлара США в першoму півріччі 2013 рoку не змінився (7,9930 грн./дoл. США). Віднoснo єврo гривня укріпилася на 1,21 % (10,4101 грн./єврo), а віднoснo рoсійськoгo рубля – на 7,65 % (2,4304 грн./10 рублів). 
Низькі рівні інфляції в Україні пoзитивнo вплинули на динаміку реальнoгo ефективнoгo oбміннoгo курсу гривні, який у січні – травні 2013 рoку знизився на 0,7 % пoрівнянo з груднем 2012 рoку. Завдяки цьoму українські вирoбники oтримали цінoві переваги як на зoвнішньoму, так і на внутрішньoму ринках збуту їх прoдукції. 
Oбсяг міжнарoдних резервів у першoму півріччі 2013 рoку зменшився на 1,3 млн. дoл. США – дo 23,2 млрд. дoл. США (в еквіваленті). Уряд України та Націoнальний банк України вчаснo здійснювали планoві платежі з пoгашення та oбслугoвування державнoгo та гарантoванoгo державoю бoргу (5,5 млрд. дoл. США в еквіваленті), у тoму числі за зoбoв’язаннями за кредитoм “Стенд-бай”, oтриманим від МВФ (2,8 млрд. дoл. США в еквіваленті). 
Крім зазначених чинників, на динаміку міжнарoдних резервів у першoму півріччі 2013 рoку такoж вплинулo надхoдження кoштів від рoзміщення Урядoм України oблігацій зoвнішньoї державнoї пoзики (2,3 млрд. дoл. США), oблігацій внутрішньoї державнoї пoзики (далі – OВДП) (3,2 млрд. дoл. США в еквіваленті) та казначейських зoбoв’язань (10 млн. дoл. США) в інoземній валюті
Oтже, як бачимo, є неoбхідність стимулювання націoнальнoгo валютнoгo ринку шляхoм прoведення належних захoдів регулюючими oрганами та вдoскoналення валютнoгo закoнoдавства для рoзширення ринку та зміцнення йoгo пoзицій. Адже велике значення мають дoвіра дo ринку з бoку міжнарoдних учасників валютних віднoсин, тoбтo підвищення йoгo привабливoсті для співпраці. 
Пoліпшення функціoнування валютнoгo ринку України мoжливo дoсягти шляхoм:
− зменшення рівня дoларизації українськoї екoнoміки через підвищення привабливoсті гривневих активів;
− удoскoналення правил рoбoти учасників ринку та дoтримання чітких принципів і прoцедур;
− вдoскoналення структури внутрішньoгo ринку з урахуванням міжнарoднoї практики та запрoвадження нoвих видів міжнарoдних рoзрахунків;
− забезпечення стабільнoсті нoрмативнoї бази НБУ;
− пoсилення рoбoти з мoнітoрингу валютних ризиків, удoскoналення механізмів кoнтрoлю та прoтидії спекуляціям, застoсування прoцедур для упередження валютних ризиків та недoпущення фoрмування інших дисбалансів, пoв’язаних із здійсненням oперацій капітальнoгo характеру в інoземній валюті;
− стимулювання експoрту та забезпечення рівнoваги платіжнoгo балансу;
− oптимізація механізмів взаємoзв’язку між пoпитoм на націoнальну та інoземну валюту, яка має передбачати спрямування гривневих пoтoків насамперед у реальний сектoр екoнoміки, вагoмими важелями чoгo мають бути інструменти фінансoвoї пoлітики
Дуже важливим є чітке рoзмежування функцій державних oрганів щoдo регулювання ринку та нагляду за валютними віднoсинами, яке наразі не є oбґрунтoване. Найкращим варіантoм булo б ствoрення oкремoгo oргану для регламентування та нагляду за валютним ринкoм. Зарубіжний дoсвід пoказує багатo переваг від функціoнування такoгo oргану. В наявній oрганізації валютнoгo кoнтрoлю неoбхіднo вдoскoналити систему oбміну даними між наглядoвими oрганами та oптимізувати їх співпрацю. Забезпечення державoю всіх oбoв’язкoвих умoв для нoрмальнoгo функціoнування валютнoгo ринку сприятиме йoгo прискoренoму рoзвитку. Висoкий рівень oрганізаційнo-технічнoгo забезпечення валютнoгo ринку для підвищення якoсті викoнання і збільшення асoртименту валютних oперацій зумoвлюватиме максимізацію дoхіднoсті і захист від ризиків для усіх суб’єктів валютних віднoсин.

Розділ 4. Проблеми участі України у валютній інтеграції

4.1. Принципи валютної інтеграції

Після майже столітнього протистояння на міжнародних фінансових ринках долар опинився  перед одним із найсерйозніших в своїй історії випробувань. Причиною цього - запровадження євро.

Економічні і фінансові підрахунки свідчать, що об’єднана Європа цілком спроможна конкурувати зі Сполученими Штатами Америки на світових фінансових ринках. Як випливає з даних таблиці 3, за обсягом ВВП, за питомою вагою у світовій торгівлі і на фінансових ринках наш континент майже ні в чому не поступається США. Тож нова європейська валюта має всі підстави набути особливого статусу у сфері міжнародних фінансів.

Якщо фондові ринки в Європі розширюватимуться, якщо їхня ліквідність зростатиме, а витрати на реалізацію угод знижуватимуться, то активи , деноміновані в євро, стануть значно привабливішими для інвесторів. Відповідно розшириться застосування для розрахунків саме євро. Зростаючий статус нової валюти матиме суттєвий вплив на реформування міжнародної валютної системи, формування та управління портфелями акцій та облігацій, на валютні курси, а також на формування грошово-кредитної політики. Вирішальним фактором у завоюванні євро провідної ролі має стати суттєве зменшення витрат при укладенні угод на валютному ринку та ринку цінних паперів. Такі перспективи цілком реальні.

Дбаючи про надійність спільної валюти, країни - члени Європейського Союзу поставили жорскті вимоги щодо її впровадження:

дефіцит держбюджету країни, яка має намір користуватися євро, не може перевищувати 3% від ВВП;

сукупний державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП;

річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції  у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції ( приблизно 3-3.5% ) більш як на 1.5%;

середня номінальна величина  довгострокових відсоткових ставок не повинна перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС  із найстабільнішими цінами ( приблизно 9% );

країни, що переходять на нову європейську валюту, мусять дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейської валютної системи.

Головним критерієм для переходу до єдиної валюти на першому етапі була передусім стабілзація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух платежів та капіталів між країнами - членами ЄС. У таблиці 4 подано основні економічні показники країн-членів ЄС, що давали право на входження у зону євро вже з 1 січня 1999 року.

Таблиця 4

Основні еконмічні показники країн-членів ЄС,

що дають право на входження  у зону євро

Країни

Сальдо бюджету, % відносно ВВП

Державний борг, відносно ВВП

Темп інфляції,

%

Рівень довгострокових відсоткових ставок, на кінець

1995р

1996р

1997р

1995р

1996р

1997р

1995р

1996р

1997р

1997 року

Австрія

Бельгія

Німеччина

Нідерланди

Іспанія

Італія

Ірландія

Люксембург

Португалія

Фінляндія

Франція

-5.2

-3.9

-3.3

-4.0

-7.3

-7.7

-2.2

1.9

-5.7

-4.7

-4.9

-4.0

-3.2

-3.4

-2.4

-4.6

-6.7

-0.4

2.5

-3.2

-3.3

-4.1

2.5

-2.1

-2.7

-1.4

-2.6

-2.7

0.9

1.7

-2.5

-0.9

-3.0

69.2

131.3

58.0

79.1

65.5

124.2

82.3

5.9

65.9

58.1

52.7

69.5

126.9

60.4

77.2

70.1

124.0

72.7

6.6

65.0

57.6

55.7

66.1

122.2

61.3

72.1

68.8

121.6

66.3

6.7

62.0

55.8

58.0

2.3

1.5

1.8

1.9

4.7

5.2

2.5

1.9

4.1

1.0

1.8

1.8

2.1

1.5

2.1

3.6

4.0

1.7

1.4

3.1

0.6

2.0

1.3

1.6

1.8

2.2

2.0

2.0

1.4

1.4

2.2

1.2

1.2

5.7

5.8

5.7

5.6

6.4

6.7

6.3

5.6

6.4

6.0

5.6

Греція

Великобританія

Данія

Швеція

-10.3

-5.5

-2.4

-6.9

-7.5

-4.8

-0.7

-3.5

-4.0

-4.9

0.7

-0.8

110.1

53.9

73.3

77.6

111.6

54.7

70.6

76.7

108.7

53.4

65.1

76.6

8.9

3.4

2.1

2.5

8.2

2.4

2.1

0.5

5.5

3.1

2.2

0.5

9.9

7.0

6.2

6.7

Джерело: European Economy. European Comission Directorate - General for Economic and Financial Affairs.-1997.-#64; European Economy. European Comission Directorate - General for Economic and Financial Affairs.-1998.-#65; International Financial Statistics - 1998.-August.

Як бачимо з даних таблиці 4, лише Люксембург цілком відповідає критеріям запровадження євро. Великобританія відмовилася від нової валюти ще на першому етапі її впровадження. Греція не відповідає вимогам, висунутим перед країнами, які прагнуть увійти в зону євро. Все це дає підстави критикам нової валюти стверджувати, що потрібно багато часу, аби євро набуло статусу провідної світової валюти.

Так, наприклад, Дж. Френкель вважає, що ймовірність появи у найближчі двадцять років валюти, яка  б змогла замінити долар як резервну валюту, вкрай мала. Сьогодні долару просто немає альтернативи, вважає він . Заступник міністра фінансів США Лоуренс Саммерс дотримується подібної точки зору. За його словами, долар у найближчому майбутньому залишатиметься резервною валютою.

Можна погодитися з тим, що вплив євро на міжнародну валютну систему спочатку буде незначним і зростатиме поступово. Однак не варто ігнорувати довгосторкові макроекономічні показники, які свідчать про дещо інші тенденції. Передусім йдеться про зростаючий дефіцит поточного рахунку прлатіжного балансу США, що врешті-решт приводить до нагромадження зовнішнього боргу. Слід також зауважити, що понад половину американського експорту припадає на країни Азії ( більшість з яких девальвували свої валюти або збирається це зробити) та Латинську Америку і Канаду. Дефіцит поточного рахунку США за останні два роки перевищив 216 млрд. доларів і продовжує зростати досить швидкими темпами. Звісно, його треба якимось чином фінансувати. Авуари іноземних банків, вкладені в американські державні цінні папери ( а це - одне з найважливіших джерел фінансування ) за останній рік зменшилися на 80 млрд. доларів, причиною чому - фінансова криза в Азії. Лише завдяки відпливу капіталів із Південно-Східної Азії Сполученим Штатам поки що вдається підтримувати вагу долара.

Тим часом у більшості країн Європейського Союзу платіжні баланси бездефіцитні.

Слід враховувати також певні негативні для Європи наслідки впровадження нової спільної валюти. Спільна валюта, якою буде виступати євро, може спричинити до зниження відсоткових ставок у німецькій і французькій економіках. Це, у свою чергу, може спровокувати відплив капіталу з Європи, що загрожує фінансово-економічній стабільності ЄС. З іншого боку - відносно слабке євро дасть підстави Європейському центральному банку підвищити відсоткові ставки, що вочевидь створить проблеми у таких державах із “перегрітими” економіками, як Нідерланди та Ірландія.  

4.2. Проблеми валютної інтеграції України.

 Становлення світової валютної системи відбувалося в кілька етапів - від золотого стандарту з фіксованими валютними курсами у різних країнах о повного його скасування, що дало змогу окремим країнам проводити самостійну національну грошову політику. Невдала спроба до повернення твердого паритету валют на базі золотого стандарту стала поштовхом до об”єднання західноєвропейських країн у Європейську монетарну систему з механізмом фіксованних валютних курсів. Було створено європейську розрахункову одиницю - ЕКЮ. Нині ж країни Європейського економічного співтовариства об”єднались у валютний союз з єдиною валютою - євро.

Розширення міжнародного поділу праці спричинилося до формування міжнародної вартості та відповідної зміни природи світових грошей. Ці процеси зумовлюють розвиток валютних відносин та утворення механізмів регулювання економічного обміну, за рахунок яких замкнені економічні системи трансформуються у відкриті, що забезпечує їх взаємне зближення та інтегрування.

Однак останнім часом глобалізація економічних процесів набуває ознак загрози стійкості світової фінансової системи. Контроль за такою нестійкістю стає основною проблемою.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки при одночасній трансформації зовнішньоекономічних зв”язків, зокрема з країнами - республіками колишнього Радянського Союзу. Це вимагає створення моделей розвитку економічної системи, які забезпечували б ефективне функціонування елементів інтеграції в рамках колишнього регіонального співробітництва, і формування нових інтеграційних елементів.

Потреба в цьому обумовлює відповідні форми і темпи розвитку валютної системи України, зокрема в напрямі поступового скасування обмежень на здійснення валютних операцій (усунення розбіжностей між режимом операцій для резидентів та нерезидентів) та участі в міжнародних валютних механізмах.

Відсутність після проголошення Україною державного суверенітету власної національної валюти, поетапний характер проведення грошової реформи та ряд інших чинників обумовили запровадження спочатку режиму внутрішньої конвертованості національної грошової одиниці, що значною мірою ускладнило валютний контроль. З того часу валютна політика України зазнала значної еволюції - від централізованого перерозподілу іноземної валюти до повної конвертованості національної грошової одиниці за поточними операціями (Рада директорів МВФ 8 травня 1997 р. оголосила про приєднання України до статті VIII Статуту МВФ). Слід зазначити, що ця стаття стосується тільки зовнішніх платежів. Тому, зважаючи на постійний платіжний дефіцит в Україні, есперти вважають передчасним скасування у червні 1997 р. вимоги щодо обов”язкового продажу надходжень у іноземній валюті на користь резидентів.

Змінити оптимальний ритм цього руху дуже важко, оскільки збільшення відкритості економіки для міжнародного обміну з метою воліпшення стану справ у ній у далекій перспективі може у ближчій перспективі супроводжуватися сильно вираженою нестабільністю через незбалансованість різних секторів економіки. Міжнародні резерви можуть вичерпатися, виробництво - скортитися, а безробіття - зрости, якщо перехід до конвертованості національної валюти здійснювати дуже поспішно і без необхідних передумов.

У цьому контексті вибір обмінного курсу національної валюти є особливо важливою складовою валютної політики.

Традиційний теоретичний погляд на валютний ринок полягає в тому, що ринок тяжіє до стану рівноваги. Але світовий досвід, накопичений після впровадження у 1973 році режиму плаваючих курсів, свідчить про те, що валютний курс через вплив державного регулювання є інструментом швидше політичним: не фундаментальні умови визначають обмінні курси, а обмінні курси впливають на макроекономічні умови.

Сьогодні для більшості країн уже немає дилеми: регулювати чи не регулювати обмінний курс? Адже порушення у фінансовій сфері почали викликати суттєві зміни в структурі економіки. Враховуючи, що результати валютної політики мають багато вимірів впливу (це робить проблематичним вибір оптимальних рішень для аналізу можливостей, що відкриваються перед країною, яка прагне макроекономічної стабільності), доцільно розглядати проблеми курсоутворення як реакцію на платіжний дефіцит та динаміку курсу національної валюти.

Кожна країна має можливість вибору одного із п”яти основних варіантів валютної стратегії:

  1.  Фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні резервування і грошових зобов”язань перед іншими країнами.

Валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом.

Вільноплаваючий валютний курс.

Постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути зорієнтована вся внутрішня економіка.

Регульоване плавання валют.

На практиці вибір курсової політики ще вужчий. По-перше, це контроль за платіжними дисбалансами шляхом зменшення або збільшення резервів може використовуватися тільки тоді, коли самі дисбаланси мають тимчасовий характер. По-друге, для цього необхідно, щоб поточний валютний курс був стійким у довгостроковій перспективі і не потребував коригування внутрішньої економіки для його підтримки. Тоді країна може просто профінансувати дисбаланс із резервів, подбавши про те, щоб скорочення їх не позначилось на пропозиції грошей на внутрішньому ринку, і чекати поповнення резервів після відновлення балансу та позитивного сальдо. Адже дуже ймовірно, що країна вичерпає свої валютні резерви (у випадку постійного дефіциту) або навпаки - накопичить недопустимо надмірні резерви (при постійному позитивному сальдо). Таким чином, рано чи пізно доведеться вибирати інший спосіб вирішення  власних валютних проблем. Україна має постійний дефіцит торговельного балансу (за даними на 1997 рік - він становив 1.5 млрд. доларів США), а також такий вплив базових утворюючих факторів (зокрема спад ВВП), котрі визначають динаміку валютного курсу національної грошової одиниці, яка в довготерміновому плані характеризується тенденцією до зниження, що робить неприйнятною для нашої країни зазначену модель.

Інша крайність - валютний контроль, коли уряд жорстко контролює усі операції між країною та світом. Цей контроль пов”язаний із значними адміністративними і суспільними витратами, навіть якщо застосовується з певною ефективністю.

Отже, вибір країнами курсового режиму здебільшого є вибором між фіксованим і плаваючим обмінним курсом. Регульоване плавання передбачає поступову зміну курсів валют одночасно з проведенням внутрішніх макроекономічних перетворень. Як свідчить досвід минулого, успіх або провал запровадження того чи іншого режиму валютних курсів значною мірою залежить від сили різних потрясінь (зовнішніх чи внутрішніх), яких зазнавала економіка.

На початку гнучкість обмінного курсу обумовлюється відсутністю достатніх резервів, системою цін у разі їх адміністрування (що перешкоджає визначенню реального валютного курсу), проблеми у фінансуванні дефіциту держбюджету. Однак коли практика та ринок дають змогу встановити урівноважений обмінний курс, коли вже забезпечено макроекономічну стабілізацію, може виявитися доцільним перехід до режиму регульованого плавання або валютного курсу, фіксованого відносно стабільної валюти чи кошика валют. Такий вибір має відповідати вимогам адекватного економічного розвитку, стабільності цін і здатності країни повністю обслуговувати свій зовнішній борг.

Встановлення режиму фіксованих курсів передбачає запровадження жорстких обмежень на здійснення національної грошово-кредитної політики залежно від стану платіжного балансу внаслідок впливу на грошову базу. До переваг режиму фіксованого валютного курсу належить змога “гасити” внутрішні шоки, викликані надмірною пропозицією національних грошей, що в свою чергу сприяє зниженню процентних ставок. Особливістю застосування цього режиму є те, що він потребує значних валютних резервів та дотримання жорсткої бюджетної дисципліни, оскільки фінансування банківською системою державного сектора може посилити існуючі диспропорції у фінансування секторів економіки та призвести до надто швидкого вичерпання резервів.

Курсова політика в Україні після уніфікації у жовтні 1994 року валютного курсу базувалася на застосуванні керованого валютного курсу, протягом останніх двох років - у межах коридору, спочатку неофіційного, а з другого півріччя 1997 року - оголошеного (1.7 - 1.9 грн. за долар США). Номінальний обмінний курс гривні за 1996 - 1997 рр. девальвував на 3.7%, з урахуванням рівня інфляції (49.8%) реальне його значення зросло на 46.1%. Показники чистих внутрішніх активів та грошова база згідно з економічною програмою уряд, яка підтримується кредитами стенд-бай, визначені відповідно як критерій ефективності та фінансовий маяк.

Встановлення режиму плаваючих курсів дає змогу проводити незалежну грошово-кредитну політику й оберігати національну економіку від впливів зовнішніх шоків шляхом коригування валютного курсу. Однак за умов значної залежності від імпорту (імпорт енергоносіїв становить близько 50 % від загального обсягу) та зовнішнього фінансування дефіциту платіжного балансу такі переваги для України існують лише теоретично. Тим більше, що, не маючи зобов”язань у разі застосування режиму плаваючих курсів щодо підтримки обмінного курсу у визначених межах та тісного узгодження грошово-кредитної, фіскальної політики і політики зовнішніх запозичень, НБУ був би змущений утримувати інфляцію на встановленому рівні за допомогою ще жорсткішої грошово-кредитної політики. Так, загроза падіння курсу гривні у листопаді 1997 р. у зв”язку з нестабільністю на світових фінансових ринках спонукала Національний банк вжити радикальних заходів для обмеження пропозиції національних грошей (підвищення облікової, ломбардної ставок, резервних вимог тощо). Але такі заходи можуть бути тільки тимчасовими, оскільки негативно впливають на виробництво і збільшують витрати на обслуговування державного боргу. У довготерміновому плані дії, спрямовані на підтрику стабільності грошово-кредитного та валютного ринків, мають пердбачати реформування бюджетної сфери та структури економіки в цілому, створення сприятливого інвестиційного клімату.

Отже, з огляду на стан економіки України, для її уряду і центрального банку практично не існує альтернативи щодо проведення курсової політики: різка зміна курсового режиму недоцільна.

Зважаючи на це, з метою більш гнучкого реагування на негативні наслідки кризових явищ на світових фінансових ринках та контролю за станом внутрішнього валютного ринку уряд і Національний банк України визнали за доцільне підтримувати у 1998 р. обмінний курс у межах розширеного валютного коридору - 1.8 - 2.25 грн. за долар США.

Керуючись принципом послідовності у здійсненні економічних перетвореь, уряд та Національний банк у 1998 році засобами бюджетної та грошово-кредитної політики забезпечували динаміку валютного курсу, яка виключає різкі коливання та враховує зміни купівельної спроможності національної валюти без застосування обмежень за поточними операціями платіжного балансу.

Для забезпечення задекларованої курсової політики було запроваджено комплекс заходів щодо прискорення структурних реформ, змін у фіскальній політиці та зниження дефіциту державного бюджету.

Таким чином, валютний суверенітет у поєднанні з правом резидентів вільно проводити зовнішню торгівлю залишає уряду досить обмежений вибір заходів як у бюджетній, так і у валютній політиці.

Лише проведення збалансованої внутрішньої фінансової політики може створити передумови для міжнародного співробітництва і на світовому, і на регіональному рівні.

Європейський приклад стосовно різних етапів такого підходу є особливо повчальним: він показує як співробітництво, налагоджене у сфері міжрегіональних розрахунків Європейським платіжним союзом, сприяло відкриттю європейських ринків, а по тому - створенню спільного ринку, що згодом спричинилося до координації грошової політики за допомогою європейської валютної системи і її механізму валютних курсів, а тепер - до об”єднання у валютному союзі, який передбачає глибоку координацію у бюджетній сфері.

Водночас слід зазначити, що цей досвід (як і будь-який інший) неможливо механічно застосувати для вирішення аналогічних проблем на регіональному рівні країнами СНД.

Кардинальне вирішення торговельно-економічних та валютно-платіжних проблем в інтересах усіх країн - учасниць економічного Союзу СНД можливе лише у разі створення цивілізованих ринкових умов торгівлі, поетапного та послідовного переходу від режиму вільної торгівлі до Митного союзу. Валютний союз є вищою формою економічної інтеграції і передбачає наявність відповідних умов для його успішної реалізації.

Однак навіть на першому етапі реалізації інтеграційних планів, в основу яких покладено угоду про вільну тогівлю між країнами СНД 1994 року, виникають суттєві труднощі внаслідок запровадження списку винятків та обмежень. Щодо Митного союзу, сформованого ще у листопаді 1995 р. Росією, Білоруссю, Казахстаном та Киргистаном, які є основними торговельними партнерами України (їх частка у загальному зовнішньоторговельному обороті нашої країни нині становить близько половини усього обсягу), то приєднання до нього України, згідно з положеннями про створення цього союзу пердбачає:

визнання єдиного Митного тарифу РФ;

введення справляння ПДВ та акцизного збору при експорті товарів до держав - учасниць СНД;

відміну справляння ПДВ та акцизного збору при імпорті товарів із держав - учасниць СНД;

зниження ставки ПДВ на основні продовольчі товари;

незастосування квотування та ліцензування експорту (імпорту) товарів.

Оскільки у структурі експорту-імпорту товарів країн СНД, зокрема України та РФ є значні відмінності, такий Митний союз репрезентуватиме прагнення Російської Федерації створити в межах СНД черговий механізм преференцій насамперед для власної економіки. Ця проблема не є суто економічною. Передача Україною контролю над власними митним простором міждержавному органу СНД стала б одним із чинників поступової втрати інтересу до неї з боку провідних країн світу як до повноцінного правового суб’єкта міжнародних економічних відносин.

За таких умов спроби сформувати валютний союз країн СНД, які вже неодноразово робилися, на думку спеціалістів, є передчасними.

Висновок

Підсумовуючи все вищевказане, можна зробити наступні висновки. Валютний ринок України проходить зараз реструктуризацію, яка пов’язана з процесом лібералізації, що почався ще в 1995 році завдяки:

  1.  дозволу уповноваженим банкам здійснювати на міжбанківському валютному ринку країни операції з купівлі-продажу доларів США, німецьких марок, російських та білоруських рублів, які підлягають як вільному, так і обов’язковому продажу;

отриманню резидентами доступу на біржу для закупівлі валюти з метою переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від інвестицій в Україну та здійснення проліцензованих Національним банком валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу;

дозволу резидентам здійснювати обов’язковий продаж валютних надходжень та вільних валютних коштів як через УМВБ, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України;

прийняттю рішення про недоцільність подальшого обов’язкового викупу до валютного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень від суб’єктів господарської діяльності;

дозволу комерційним банкам здійснювати операції купівлі та продажу іноземної валюти на валютному ринку України в межах ліміту відкритої валютної позиції;

започаткуванню торгів на УМВБ.

 В 1998 році валютний ринок України розвивався в досить несприятливих умовах. Глибока фінансова криза, яка вибухнула у серпні минулого року, негативно позначилася на основних макроекономічних показниках. ВВП за рік знизився на 1.5%, приз запланованому зростанні на 0.5%. Рівень інфляції зріс до 20% замість прогнозованих 7-10%.

Девальвація курсу гривні внаслідок фінансової кризи могла набути загрозливих форм. Аби запобігти дестабілізації валютного ринку, НБУ 21 серпня 1998 року вніс зміни до правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку, згідно з якими з 22 серпня 1998 року тимчасово припиняється укладення уповноваженими банками нових строкових контрактів з купівлі-продажу іноземної валюти за гривню та не дозволяється купівля іноземної валюти за рахунок власних коштів банку. Зазначеним банкам належить щодня закривати відкриту валютну позицію ‘вільно конвертована валюта-гривня’.

Незважаючи на несприятливі умови, валютна політика в Україні впродовж минулого року спрямовувалася на підтримку стабільності вітчизняної валюти. Для Національного банку України це було непросте завдання. Фінансова криза та відплив іноземного капіталу призвели до втрати валютних резервів - запоруки стабільності національної грошової одиниці - і викликали стрімку девальвацію національних грошей.

Варто сказати, що падіння курсу гривні могло бути ще більшим, якби НБУ не вживав у практиці валютного регулювання рішучих адміністративних заходів щодо обмеження валютних операцій. Серед них:

заборона проводити операції з валютою на міжбанківському валютному ринку;

поновлення обов’язкового продажу валюти від експортних надходжень у розмірі 50%;

обмеження комерційним банкам ліміту відкритої валютної позиції;

жорстка прив’язка готівкового курсу валюти до безготівкового;

збільшення переліку документів, необхідних для купівлі валюти на біржовому ринку.

Введення прямих обмежень на валютному ринку негативно позначилося на обсягах продажу валюти і докорінно змінило структуру ринку. Протягом року обсяг продажу валюти становив близько 26 млрд. доларів, тобто на 18% менше, ніж у 1997 році.

Головна проблема валютного ринку в 1999 році - вибір курсової політики. Україна знову надає перевагу політиці валютного коридору, бо вона, на думку урядових структур, найбільш ефективна на сучасному етапі і дозволяє тримати економічну ситуацію під контролем.

У січні 1999 року на біржовому рику України розпочалися торги євровалютою. З введенням євро наша країна отримала додатковий стимул для інтеграції в Європу.  Претендуючи на світове лідерство, ЄС добиватиметься, щоб євро стало однією з найстабільніших світових валют. Україна при формуванні своїх міжнародних валютних резервів упродовж перехідного періоду має перевести національні валюти країн - членів ЄВС у нову європейську валюту.

Створення ЄВС сприятиме залученню додаткових інвестиційних ресурсів у регіон, а отже, стимулюватиме зростання виробництва. З введенням євро суттєво знижуються витрати українських експортерів, пов’язані з операціями обміну європейських валют. Також істотно зменшується ризик небажаних змін валютних курсів для експортерів, практично зникає потреба у взаємному хеджуванні європейських валют. Це дає змогу підприємствам, які ведуть міжнародну торгівлю з кранами ЄВС, зекономити значні кошти й використати їх для розширення власних експортних можливостей.

У цілому запровадження євро не має істотних негативних наслідків для України та сприяє нарощуванню українського експорту в країни ЄС. Певну проблему для нашої країни становить те, що з появою єдиної грошової одиниці ці ЄС суттєво звужується ринок спекулятивних валютних операцій - вони перекинуться на ринки інших країн, не виключено, що й на український.

Розв’язання цих проблем - справа непроста, однак треба сподіватися, що її буде вирішено так само успішно, як і створення ЄВС, ідея якого ще два роки тому декому здавалася нереальною.

Пропозиції щодо викладених в дипломній роботі питань можуть бути використані при визначенні засад зовнішньої та внутрішньої політики програм економічного та соціального розвитку, економічних та соціальних нормативів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”. №185/94 - ВР від 23 вересня 1994 року.
  2.  Декрет Кабінету Міністрів України №15-93 “Про систему валютного регулювання та валютного когтролю” від 19 листопада 1993 року.
  3.  Буторина О. Перекуем доллары на евро//ДЕЛОВЫЕ ЛЮДИ № 83 НОЯБРЬ 1997
  4.  Буторина О. Трудный путь к единой европейской валюте//МЭМО №1 1998
  5.  Валютная политика капиталистических стран. Ред. Корнев П.П,, М., Наука, 1990.
  6.  Валютный рынок и валютное регулирование.//Под редакцией И.Н. Платоновой. М., 1994.
  7.  Валютный союз по-европейски / Вл. Крайний // Интерфакс-АиФ. - 1996 №16
  8.  Вопросы формирования валютной политики Европейского Валютного Союза.//Вопросы Экономики.-1999.-№1.
  9.  Гальчинський С.А. Сучасна валютна система.//Київ.-1996.
  10.  Денежное обращение и кредит при капитализме. Ред. Красавиной Л.Н., М., Финансы и Статистика, 1989.
  11.  Долан Э.Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ. В.Лукашевича ы др.; Под общ. ред. В.Лукашевича, М.Ярцева. – СПб., 1994. –496с.
  12.  Евро - валюта “Соединенных Штатов Европы” / М. Погорелый // Ревизор 1996




1. Доклад- Тропы
2. Тема- Die Schule 1 die Turnhlle die Turnhllen спортивный зал
3. Надо только тепло и комфортно одеться - взглянуть на Староместскую площадь с астрономическими часами.html
4. Всемирная история
5. Задание 12 вариант 5 [1с
6. Вариант 1 вопроса Вопрос Ответ
7. Дойль Артур История жилички под вуалью Артур Конан Дойл ИСТОРИЯ ЖИЛИЧКИ ПОД ВУАЛЬЮ Если вспомнить чт
8. Театр жизни Цель- дать правильное понимание асоциальных явлений Действующие лица- вожатые Участник
9. Which of the following sttements is re true 1
10. Кора головного мозга КОРА ГОЛОВНОГО МОЗГА англ
11. Статья- Римско-католическое учение о спасении
12. Курсовой проект по дисциплине
13. Реферат- Міжнародне становище країн Азії та Африки в повоєнні роки
14. Возникновение традиционной логики основные этапы её развития
15. жизненного порыва А
16. География, экономика и государственное устройство Франции
17. Моделі дуополії та теорія ігор
18. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Житомир 2
19. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук1
20. Les griffes de sorci~res fin d~en pr~server l~~tng