Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

ТЕМА 1 СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА Структура феномену ldquo;культураrdquo; Для культури як соціального

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05

Бесплатно
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн

ТЕМА 1.  СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА

Структура феномену “культура”

Для культури як соціального явища системоутворюючими є поняття культурної статики і культурної динаміки. Перше характеризує культуру у спокої, незмінності і повторюваності, друге – розглядає культуру як процес в русі та змінюванні.

Базисні елементи культури існують у двох видах – матеріальному і духовному. Але їх поділ є умовним, оскільки в реальному житті вони тісно взаємопов’язані і не існують одна  без одної. Культуру розглядають в двох основних формах – матеріальній і духовній.

Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріально-виробничої діяльності людини та її результати: знаряддя праці, предмети побуту, засоби транспорту, одяг,  будівництво житла, оздоблення, предмети мистецтва та ін.

Духовна культура – наслідки безпосередньої діяльності свідомості, духовне виробництво (пізнання, наука, мистецтво, мораль, етика, виховання, релігія, право, фольклор тощо).

Духовна культура існує в двох формах:

1) формі духовного світу кожної окремої людини і її діяльності по створенню духовних «продуктів» – творчість вчителя, письменника, законодавця та ін.

2) формі самих духовних продуктів – наукових робіт, книг, законів, звичаїв та ін.

На думку Д. Антоновича, існує ще й суспільна культура: організація суспільства, відносини в суспільстві: політичні, економічні тощо, що сприяє появі цілого ряду правничих та суспільних наук( історія держави, державне право, цивільне право, церковне право тощо).

Також культуру прийнято ділити за її носієм. Згідно цього виділяють світову і національні культури.

Світова культура – це синтез найкращих досягнень всіх національних культур народів, які населяють нашу планету.

Національна культура – виступає синтезом культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства..

Сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства, називається домінуючою культурою. Однак оскільки суспільство розпадається на багато підгруп (національних, демографічних, професійних тощо), поступово у кожної з них формується власна культура, тобто система цінностей і норм поведінки. Такі малі культурні світи називаються субкультурами (молодіжна, міська, сільська).

Субкультура, яка не просто відрізняється від домінуючої, але протистоїть їй, знаходиться у конфлікті з домінуючими цінностями, носить назву контркультури.

Функції культури

Питання про функції культури та динаміку її історичних цінностей можна розглядати у загальних рисах, оскільки питання про функції культури розглядаються у процесі їх конкретно-історичного становлення фактично у кожній темі.

 Функції культури максимально широкі, бо культура – це душа людства, його сутність. Ось чому у різних авторів, в різних концепціях називаються все нові і нові функції культури і цей процес може бути нескінченним.

До основних функцій культури належать:

1) суспільно-перетворювальна і людино формуюча. Сутність їх полягає у тому, що культура виступає могутнім засобом “олюднення” навколишнього світу і прогресу самої людини.Особливе значення тут мають наукові дослідження, засоби праці, нові технології і нові ідеї, а також інші форми і продукти творчих зусиль людини;

2) виховна і нормативна. Вони полягають у формуванні особистості і в регуляції поведінки людей через систему норм і правил, функціонуючих у даному суспільстві;

3) пізнавальна функція полягає  в тому, що через культуру  людина краще пізнає себе, навколишній світ і суспільство. Накопичена для цього людством сума знань закріплюється у праці, трудових навичках, звичаях, правилах тощо. Таким чином, засвоєння культури сприяє і формуванню ціннісної орієнтації людини;

4) функція інформаційна й акумуляції також мають важливе значення для людства, яке потребує, щоб знання і духовний досвід зберігалися і передавалися від покоління до покоління;

5) комунікативна функція пов’язана з тим, що культура виступає як засіб спілкування людей, передачі досвіду, обміну інформацією, матеріальними цінностями і т.д. Виконанню цих завдань сприяє мова, засоби зв’язку, преса, кіно, радіо, телебачення тощо;

6) репродуктивна й креативна, тобто дослідження того, як в історико-культурному процесі відтворилися традиційні і з’явилися нові моральні й естетичні цінності.

Методи дослідження явищ культури

Принципом аналізу явищ культури є принцип історизму, суть якого полягає у вивченні кожного явища у процесі його становлення та розвитку у конкретних історичних умовах і взаємозв’язках. Реалізація принципу історизму потребує використання методики дослідження явищ культури.

До таких конкретних методів дослідження належить:

• Порівняльно-історичний метод, компонентами якого є діахронний (використовується при історичному зіставленні різних за жанром хронологічних джерел) і синхронний (конкретна проблема розглядається не  в історичному, а у змістовному зіставленні, незалежно від хронологічних рамок);

• Метод структурно-функціонального аналізу, коли досліджуваний об’єкт умовно розкладається на складові частини, визначається співвідношення між ними, правила їх об’єднання у групи і вивчення стійких моделей (так званих парадигм). За допомогою цього методу виділяється як саме поняття культура, так і її структурні компоненти.

• Метод системного аналізу, який  розглядає всі компоненти культури як взаємодію її складових частин, на основі якої виростають нові якості культури. Метод системного аналізу тісно пов’язаний з вивченням типологічного підходу до явищ культури, коли незалежно від хронологічних рамок вирізняються особливості культури, властиві різним регіонам;

• Методи конкретних наук (соціології, демографії, біології, математики, психології тощо).

Український народ має свою, віками, навіть тисячоліттями,  вироблену єдину українську культуру, культуру єдиної соборної  України. В різні епохи українська культура мала певні відмінності. Наприклад, такий величезний скарб української культури як народна пісня протягом століть дуже мінявсь (обрядові пісні, колядки, щедрівки, купальські пісні, веснянки  – дуже старі, ще дохристиянського походження. Деякі з них змінилися з прийняттям християнства, пристосувалися, деяких стало менше, а деякі зникли. Пісні ж необрядові – епічні, ліричні, побутові  – новішого походження – 16, 17, 18 ст. – золота доба української пісні  – також зазнали змін).

Живий народ живе – значить міняється, і разом з тим міняється і його культура. Історія української культури досліджує процес постійної зміни культурних форм життя і культурної творчості народу, постійну еволюцію культурного життя. Щоб зрозуміти сучасний стан української культури, потрібно знати закони розвитку культури, щоб розуміти нове в культурі, пережитки в культурі, старе й відмираюче, але повне життєвої сили, тобто вивчати не просто культуру, а історію культури українського народу.

Наукові дослідження історії української культури сягають кінця 18 ст. Історичні розвідки: Яків Маркович «Записки о Малоросії (огляд географії і етнографії)», Василь Полетика «Історія Русов» та ін.  

У 19. ст. з відкриттям першого на Україні Харківського університету (1804р.) з'являються нові  наукові і літературні сили: П. Гулак-Артемовський,  Г. Квітка, А. Метлинський, І. Срезневський, М. Костомаров та інші, які друкують українські альманахи з матеріалами української історії та літератури.

У 1822-1846 рр. з'являються праці Олекси Мартоса «Історія України», Дм. Бантиш-Каменського «Історія Малоросії», Мик. Маркевича «Історія Малоросії».

У 60-і рр. 19ст. – П. Куліш «Записки о Южной Руси», М. Костомаров монографії з козацького періоду нашої історії, М. Грушевський «Історія України-Руси»(1898-1936 ) в 10-и томах, І. Огієнко (історичні та етнографічні праці).

Український фольклор, пісня, етнографія.

Гр. Калиновський – 18ст. досліджував народну мову, пісні, звичаї та обряди. Адам Чарноцький або Зорян Ходаковський – піонер української етнографії(поч. 19 ст.), Олекса Павловський «Граматика малороссійскаго наречія»(1818), Мик. Цертелєв(19 ст.) «Опит собрания старинних песней», Мих. Максимович (1827) «Ліричні народні пісні», П. Чубинський  – праці з етнографії у 7-и т.

У 19 ст. проф. В. Антонович створив науку української археології, О.Потебня поглибив досліди з української мови і народної словесності, М.Драгоманов досліджував народну словесність, легенди, апокрифи, Ол.Кістяківський досліджував історію українського права, Ол. Єфименкова історію соціально-економічних відносин старої України., Дм. Яворницький вивчав історію українського козацтва.


Диплом на заказ


1. подвижной модели зрелой личности допускающей различный набор характерологических признаков однако пред
2. Рисисті коні випробовують на іпподромах в бігах оцінку здійснюють відповідно швидкості виявленої на дис
3. Закон аффинити и его важность для рекламы
4. Система обработки жалоб (service recovery system) в сфере банковских услуг
5. Нам с малых лет вдалбливают что на западе нас ненавидят
6. Курс лекций по дисциплине «Документационное обеспечение управления»
7. Хозяйственный контроль в Украине
8. рік n6 Коефіцієнт ослаблення 10 Задача 1 У 1986 р
9. Некоторые вопросы для проверки знаний по информатике
10. Марксистская философия
11. Лабораторная работа 3 Тема ИНФОРМАЦИОННАЯ ПОДДЕРЖКА БИЗНЕСА Цель Научиться структурировать бизне
12. Чисельне інтегрування
13. тема являющаяся компонентом более сложных систем ~ биологической и социальной.html
14. . 12 л бульона 1 cm
15. Меры уголовно-процессуального принуждения
16. Разум и чувства в новом проекте Джейн Остин- сохранив сюжет стиль и очарование оригинального произведен
17. Гражданский процесс
18. ЭЛСТРОЙ [4
19. К сожалению чаще всего глядя на себя в зеркало после родов молодая мама испытывает в большей степени огорч
20. идеологических границ