Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук Київ ~

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2015-07-05

31

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 283 (477)

Черенков Михайло Миколайович

ЄВРОПЕЙСЬКА РЕФОРМАЦІЯ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ:

ІДЕНТИЧНІСТЬ ВІРОСПОВІДНИХ ЗАСАД, ОСОБЛИВОСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Спеціальність 09.00.11 –релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ –

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства

Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

Науковий консультант:        доктор філософських наук, професор

                            Яроцький Петро Лаврентійович,

                                                   Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН

                                            України, провідний науковий співробітник    

Офіційні опоненти:                доктор філософських наук, професор

                                                  Закович Микола Михайлович,

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова,

професор кафедри культурології;

доктор філософських наук, професор

Дулуман Євграф Каленикович,

                                                  Донецький державний університет

інформатики і штучного інтелекту,

завідувач кафедри релігієзнавства;

доктор філософських наук, професор

Докаш Віталій Іванович, 

                              Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри соціології.

Захист відбудеться «24» квітня 2009 р. о 14-й год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий  «22» березня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент                                              О.В. Бучма

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Аналітика євангельського протестантизму в сучасному релігієзнавчому дискурсі виходить на новий теоретичний рівень, на якому здійснюється перехід від опису і систематизації фактів до концептуалізації євангельського руху як цілісного релігійно-соціального феномену. Це зумовлено насамперед бурхливим розвитком реформаторських ідей та протестантських громад у країнах Африки, Азії, Латинської Америки, а також позірно міцним союзом євангельської віри, капіталізму та демократії. Наголошуючи на богословських, етичних та соціальних особливостях протестантизму, сучасні дослідники намагаються «прочитати» не лише соціально-економічні, а й політичні риси розвитку протестантських країн та регіонів. Тим часом, якщо в європейських країнах протестантський чинник перебуває під переважаючим впливом секуляризації, то в США, навпаки, він виконує роль охоронця консервативних поглядів та національних духовних традицій; тоді як у країнах Латинської Америки та Африки він тісно зв’язаний з національно-визвольним рухом та пошуком «свого», «особливого», «неєвропеоцентричного» християнства. Так чи інакше протестантизм, як реформаторський та духовний рух, зберігає й навіть посилює свій вплив і в розвинутих країнах, і в країнах «третього світу». Крім того, в умовах «кінця історії» феномен Реформації та його сучасні інтерпретації стають бажаним змістом для маніфестів та програм, джерелом динамізму та способом актуалізації духовних цінностей християнства.  Зрештою, в наш час ідея й ідеали Реформації знаходять нові прочитання в контексті співдії глобальних трансформацій та національних культур у їх завжди неповторному вираженні.  Що ж стосується України, то вона, входячи в простір західноправославної субцивілізації, доволі успішно адаптувала чимало базових досягнень Західнохристиянсько-Новоєвропейського світу. Принаймні рецепція Україною культури Відродження та Реформації значною мірою змінила вектор розвитку її суспільства, заклала підвалини толерантності й плюралізму його релігійно-культурного життя. Воднораз, поряд з історичними церквами, протестантизм став невід’ємною складовою національної історії та релігійної карти України. Проте логіка його інституційного розвитку та її узгодження з національним історико-культурним контекстом і суспільними трансформаціями залишаються малодослідженими.   

Український євангельський протестантизм як специфічне відображення європейської Реформації, - і з огляду на структурні характеристики, і на динамічну природу самого феномену в його вітчизняному вияві, - потенційно має широку соціальну базу і може стати дійсно народним рухом, який орієнтується не тільки на середній клас, а й має духовно-інтелектуальний вплив на вищі верстви суспільства. Особливо актуальною та привабливою для українського суспільства є соціальна діяльність євангельських церков, яка спрямована на допомогу бідним стратам, а також на підтримку та мотивацію соціальної мобільності, що сприяла б зміцненню й розширенню середнього класу через благодійництво, просвіту, пропаганду інституту сім’ї та сімейних цінностей, здоровий спосіб життя, ділові ініціативи тощо.  

На відміну від історичних церков, у ідентичності яких домінують етнічні та культурні складові, євангельський протестантизм відображає «ідеальний тип» масової релігійності, принципово не ототожнюючись з конкретними соціокультурними формами. Саме в даному модусі євангельський протестантизм стає національним духовним рухом, який набуває інтегральне, універсальне, надкультурне і крос-культурне значення для всіх соціальних і етнічних груп суспільства.

Архетипічні характеристики соціально-богословської позиції євангельських протестантів в українському культурно-історичному контексті мають свою специфіку. Вплив національної культури, сформованої на православних архетипах, відбився не тільки на соціокультурних формах існування євангельських церков, а й на богословських поглядах та церковній практиці. Принаймні ієрархічність і традиціоналізм мають місце також і в євангельських церквах, нерідко вступаючи в конфлікт з успадкованими від європейської Реформації принципами рівності всіх перед Богом, автономії помісної церкви, особистісної віри.

Під таким оглядом компаративний аналіз парадигми європейської Реформації та українського євангельського протестантизму, зіставлення віросповідних засад і соціокультурних трансформацій євангельських церков, дає змогу з’ясувати перспективи розвитку євангельської спільноти в Україні, її соціальний потенціал у контексті процесів демократизації, становлення громадянського суспільства та євроатлантичної інтеграції. А це означає, що дослідження специфіки засвоєння європейської Реформації в українському євангельському протестантизмі, а також особливостей сучасних трансформацій у середовищі євангельської спільноти та їхнього зв’язку з суспільними процесами є актуальною релігієзнавчою проблемою, що стосується багатотисячного загалу українських християн, від громадянської позиції та релігійних переконань яких значною мірою залежатиме майбутнє України в усіх сферах життя.

Звязок роботи з науковими темами та програмами. Дисертація виконана згідно з науковими темами Відділення релігієзнавства Інституту філософії имені Г.С. Сковороди НАН України, в докторантурі якого дисертант навчався у 2006-2009 рр., зокрема, «Проблема співвідношення релігійного і національного чинників у суспільному житті України» (№0203U000220), «Процес конфесіоналізації релігії: закономірності та прогнози» (№0108U011191).

Мета дослідження обумовлена актуальністю обраної теми і полягає у з’ясуванні характеру історико-культурних і богословських зв’язків європейської Реформації і українського євангельського протестантизму, специфіки відображення загальнопротестантських богословських принципів в соціально-богословській позиції євангельських церков шляхом аналізу парадигми Реформації в сучасному соціокультурному контексті, трансформацій її фундаментальних принципів в соціальному служінні українських євангельських протестантів, можливих напрямів розвитку соціального потенціалу євангельських церков в українському суспільстві.

Поставлена мета досягалась через вирішення наступних завдань:

  •  розглянути європейську Реформацію як актуальну соціокультурну парадигму в культурно-історичному контексті життя сучасного українського суспільства;
  •  проаналізувати етапи формування та основні концепції соціального вчення українського євангельського протестантизму;
  •  з’ясувати зв’язок між соціальним богослов’ям та соціальною практикою українських протестантів, логіку відносин між фундаментальними принципами віровчення і їх суспільно значущими проекціями;
  •  охарактеризувати основні форми соціальної діяльності євангельських протестантських церков в Україні;
  •  виявити специфіку соціальної позиції українського протестантизму у відношенні до протестантизму європейського та інших християнських конфесій України;
  •  визначити соціальний потенціал українського протестантизму в процесі становлення громадянського суспільства і входження країни в європейський соціокультурний простір.

Об’єкт дослідження - відносини європейського реформаційного руху та українського євангельського протестантизму в їх змістовному, смисловому та соціально-богословському аспекті.

 Предмет дослідження –проблема ідентичності українського євангельського протестантизму в контексті соціокультурних трансформацій, пов’язаних з європейським вектором розвитку українського суспільства.

Методи дослідження. Аналіз здійснено на основі комплексного підходу, який включає філософсько-релігієзнавчі, соціологічні, історичні та богословські типи дискурсу. Автор дотримувався принципів історизму і системності. Свідома позиція позаконфесійності корегує в даному випадку з принципом наукової обєктивності. Соціально-богословський аналіз здійснено не в доктринальному, а в соціальному аспекті, що дозволило уникнути конфесійної заангажованості та вийти за межі богословсько-релігійного дискурсу. Соціолого-релієзнавча аналітика фактів та тенденцій сучасного українського євангельського протестантизму грунтується на методах спостереження, опитування, контент-аналізу конфесійних текстів. Спостереження за життям сучасних громад дало можливість відтворити в авторському дослідженні реальні тенденції внутрішнього життя євангельських церков. За допомогою опитування були отримані цінні новітні матеріали щодо соціальної позиції керівників церков. Контент-аналіз конфесійних матеріалів дозволив визначити основні концепти сучасних дискусій про участь церкви в суспільних процесах. Протягом 2006-2008 рр. автор відвідав євангельські церкви різних регіонів України (Львівська, Волинська, Закарпатська, Хмельницька, Черкаська, Рівненська, Київська, Чернигівська, Донецька, Луганська, Харківська, Кримська АР, Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська. Кіровоградська) з метою аналізу церковного життя та служіння. Автор був членом Наради представників християнських церков України. Багато фактичного матеріалу отримано завдяки роботі у відділі зв’язків з громадськістю та ЗМІ Братства незалежних церков України, у структурі ЕААА (Евразійська акредитаційна асоціація євангельських шкіл), в співпраці з керівництвом ВСЦ ЄХБ, місій, християнських благодійних організацій. Комплексний методологічний підхід обумовив застосування широкого кола джерел та історіографії –періодичних конфесійних видань, матеріалів опитувань, богословських творів, інформаційних та аналітичних ресурсів інтернет-порталів. Звернення до інтернет-ресурсів обумовлено доступністю та оперативністю цієї інформації, в той час як друковані видання церков та союзів виходять не періодично. Класичні праці дослідників протестантизму, новітні західні концепції, підходи українських релігієзнавців та публікації церковних авторів утворюють складний комплекс літератури, систематизований і опрацьований автором. Проблему розглянуто не тільки в релігійному, але й у соціальному та філософському сучасному контексті, що обумовило широке використання західних соціологічних (П. Бергер, Р. Белла, Ж.-П. Віллем) та філософських (Г. Рормозер, Р. Рорті, С. Хантінгтон) підходів.

Наукова новизна дослідження полягає у концептуалізації українського євангельського протестантизму як нового соціально-релігійного явища в контексті історичних, культурних та богословських зв’язків з парадигмою європейської Реформації, які є специфічними, а саме: цілісний інтертекст Ренесансу і Реформації, який став основою формування протестантизму як складової новоєвропейської цивілізації, в українському євангельському протестантизмі був фрагментований, відтак євангельські церкви України, будучи типологічно близькі західним модерністським церковним рухам, демократичним формам церковної організації, ліберальним і плюралістичним принципам соціальних відносин, зберігають критичну відстороненість від західного протестантизму і, навпаки, маючи певну культурну сумісність з православною традицією, акцентують і сутнісні відмінності, висхідні до парадигматики європейської Реформації. У незалежній Україні євангельський протестантизм отримав сильний реформаційний імпульс ззовні, демократичні трансформації суспільства відкривають для нього можливості свідомої соціалізації та соціокультурної ідентифікації, що сприятиме формуванню нового суспільного образу.

Зазначений загальний концептуальний висновок обґрунтовано й розвинуто низкою теоретичних положень, що відзначаються науковою новизною:

  •  в Україні представлений, головним чином, консервативний євангельський протестантизм з такими його соціокультурними особливостями: соціальним і культурним ізоляціонізмом, буквалізмом у розумінні Святого Письма, етичним ригоризмом, з одного боку, і нереалізованими чи слаборозвинутими характерними рисами західного протестантизму: діловою етикою, культом активності, професійного і особистого успіху, прагненням до культурної інтеграції, готовністю і вмінням впливати на суспільство; богословська самосвідомість українських євангельських протестантів грунтується на західних віросповідних документах, але відбирає з них лише те, що узгоджується з культурним та історичним контекстом;
  •  у соціально-богословській позиції євангельські вірні дотримуються традицій радикальної реформації, витримують дистанцію від суспільства та публічної сфери, фактично створюють власну альтернативну соціальну організацію. У віровченні домінують пієтистські теми особистої святості, есхатології, відмежування від світу, засудження гріха. Сотеріологія в її особистісних вимірах стала головною доктриною, яка унеможливлює соціальне богослов’я, богослов’я культури, проекцію євангельської етики на соціальні відносини;
  •  євангельський протестантизм в Україні мав яскраво виражені риси опозиційної, народної віри. Замість філософсько-богословського осмислення догматів тут проголошувалися прості євангельські істини та необхідність їхнього втілення в життя; замість активної суспільно-політичної діяльності церкви –неформальне братське життя в громаді; замість широкого екуменізму –сепаратизм; гуманізму й філантропії протиставлялася ригористична проповідь про гріх і спасіння. Український євангельський протестантизм формувався як розмаїття груп та течій, що з підозрою ставилися до інших конфесій, а тим більше до суспільства та держави;
  •  специфічні характеристики богословських зв’язків європейської спільноти і українського протестантизму виявляються насамперед у критичному тоні діалогу, відсутності прямих запозичень, контекстуалізації протестантських принципів у дусі православної культури, неприйнятті ліберального богослов’я і засудженні кризових явищ у європейських протестантських церквах, що набуває форми опозиції західному протестантизму і пошуку власної ідентичності в контексті історії вільнодумства та сект Православної Церкви;
  •  особливістю українського євангельського протестантизму є нерозвиненість богослов’я як систематики, відсутність цілісної богословської позиції, причому це сприймається неоднозначно –і як недолік, і як некнижність, практичність, простота; ще з більшою обережністю українські віруючі ставляться до соціальних ідеалів західного протестантизму –до ліберальної демократії, вільного ринку, культурного і релігійного плюралізму, оскільки одна із головних відмінностей українських протестантів від західних полягає у тому, що перші вважають пріоритетом духовне життя, а другі –акцентують на соціальній діяльності, зокрема соціальному євангелізмі;
  •  консервативні євангельські церкви не тільки не розвинулися до рівня соціалізації й інституалізації, а навіть і не розвивалися у даному напрямі, бо інституалізація сприймається ними як загроза живій спільноті вірних; натомість неієрархічні зв’язки, неформальність відносин для євангельських громад є домінантою, тому казати про інституційні трансформації євангельського протестантизму можна лише видаючи частину за ціле і описуючи внутрішні процеси термінами соціології, розуміючи при цьому, що не кожному терміну позитивістської науки відповідає реальний феномен сучасного релігійного життя. Аналогічно не варто перебільшувати значення десектантизації в євангельських церквах. Такі радикальні фундаменталістські об’єднання як Рада церков ЄХБ чи незареєстровані п’ятидесятники не можуть існувати в модусі повноцінної легальної церкви, тому їх маргінальне сектантське існування є свідомо обраним способом соціального життя;
  •  з’ясування логічних відносин між лібералізмом і консерватизмом виявило, що іноді нові євангельські громади з сучасними формами поклоніння і соціальною активністю демонструють більший консерватизм з богословських питань, ніж традиційні церкви; відтак, за сучасних обставин під лібералізмом правомірніше було б розуміти плюралізм богословських підходів і форм служіння у їх модерному вияві, а консерватизмом називати традиційність у житті та зовнішніх вимірах релігійності; богословського лібералізму євангельські церкви взагалі не знають, бо поки що в них не створені ні освітні програми, ні дослідницькі центри з історії богословської думки, не існує й оформленої фундаменталістської богословської науки;
  •  український євангельський протестантизм є показовим феноменом перетворення традиційної релігійності в постмодерному світі: виникнувши в ареалі православної культури як самобутній духовний рух, він відчув на собі формотворчий вплив європейського протестантизму; успадкувавши від радянських часів риси маргінальної субкультури, він активно відновлює втрачені раніше зв’язки із західним християнським світом; визнаючи одним із основних принципів автономію помісної церкви, він об’єднує мережевим (неієрархічним) способом українське євангельське співтовариство в усьому світі;
  •  у генезисі сучасної соціально-богословської ідентичності українського євангельського протестантизму можна виокремити три якісно своєрідних етапи: виникнення маргінального євангельського християнства як розкольницької секти православ’я в умовах існування Російської імперії; інституційний розвиток з секти до церкви і формування опозиційної євангельської субкультури у постреволюційний період; соціалізація євангельської громади за умов становлення громадянського суспільства, плюралістичної демократії та європейських векторів розвитку України як суверенної держави;
  •  глобальні культурні та пострадянські суспільні трансформації стали зовнішнім чинником внутрішніх змін в церковному житті, церковно-суспільних відносинах та соціально-богословській позиції євангельских громад у напряму більшої відкритості церков до суспільства і соціалізації в сучасному соціокультурному контексті. На сучасному етапі розвитку українського євангельського протестантизму проблема соціально-богословської ідентичності визначається збігом трьох чинників: внутрішньоцерковних аспектів, соціокультурних процесів і взаємодією богословських традицій. Внутрішньоцерковні аспекти трансформації соціально-богословської ідентичності євангельського співтовариства складаються під впливом демографічної ситуації, еволюції богослужбових форм, нових підходів у проповіді. Соціокультурні чинники реідентифікації українського євангельського протестантизму визначають переосмислення способу буття церкви у світі, необхідність перетворення стихійного місіонерства в легальні і суспільно прийнятні форми соціального служіння;
  •  виникнення, розвиток, інституалізація, а останнім часом й інкультурація євангельського протестантизму в українському суспільстві засвідчили його здатність відкривати нові можливості культурного і богословського синтезу східних і західних традицій, відновлювати вселенський, екуменічний характер церковної ідентичності, міжцерковних відносин, що проявляється в соціокультурному обміні й творчому засвоєнні спадщини різних цивілізаційних, національних і локальних ресурсів; унікальні констеляції національного, культурного, релігійного сприяють соціалізації й інкультурації євангельського протестантизму в українському суспільстві, активному процесу його самоідентифікації шляхом осмислення проблемного ряду «віра-культура-нація-держава».

Теоретичне значення дисертації. Дисертація є першим компаративним дослідженням фундаментальних принципів європейської Реформації і віросповідних засад українського євангельського протестантизму, а також специфіки відображення спільних богословських начал в соціальній позиції останнього. Результати аналізу дозволяють істотно скоригувати існуючі на сьогодні уявлення про євангельський протестантизм як національний соціальний феномен та релігійний рух, більш адекватно відтворити етапи та особливості його соціально-богословської еволюції, з врахуванням його соціального потенціалу в контексті сучасних соціокультурних трансформацій та духовних запитів українського суспільства. Результати дослідження можуть бути використані у створенні широкої теоретико-методологічної і фактичної бази для подальшого вивчення феномену українського євангельського протестантизму. Комплексне дослідження українського євангельського протестантизму, його соціально-богословської позиції дозволяє оцінити соціальний потенціал євангельських церков, прогнозувати можливі напрями їх еволюції, відносини з іншими конфесіями України.

Практичне значення дисертації полягає у можливостях застосування в навчальному процесі (у викладанні курсу «Релігієзнавство», спеціальних курсів «Соціологія релігії», «Історія релігій в Україні») у вищих навчальних закладах, при розробці та редакціях нормативних документів державної політики, релігієзнавчих, соціологічних, політологічних прогнозів державно-конфесійних і міжконфесійних відносин. Одержані результати також можуть бути застосовані для підготовки матеріалів у засобах масової інформації за проблематикою суспільно-значущої діяльності протестантських євангельських церков в Україні, або серії науково-популярних статей про євангельський протестантизм та його роль в історії та сучасності країни. Матеріали та висновки дисертації створюють концептуальну основу для подальших наукових досліджень феномену українського євангельського протестантизму як специфічного релігійного типу та соціального інституту, для експертних оцінок сучасних процесів в євангельських церквах.

Особистистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Основні положенні і висновки одержано автором самостійно в процесі аналізу джерел та літератури, польових соціологічних досліджень і спостережень за життям і служінням євангельських церков, контент-аналізу конфесійних матеріалів.

Публікації та апробація результатів дослідження. За темою дослідження видана індивідуальна монографія, у фахових журналах і часописах вийшли 28 статей автора, а також 23 публікації в інших виданнях.

З початку дослідження основні тези обговорювались на науково-методичних семінарах, всеукраїнських та міжнародних конференціях: Санкт-Петербургские христианские чтения «Христианство и мировая культура» (Санкт-Петербург, 2004), Філософсько-богословські читання «Православя у світовій культурі» (Дніпропетровська державна фінансова академія, 2005, 2007), Международная научно-практическая конференция «Протестантизм в Евразии: гражданское согласие, толерантность и патриотизм» (Заокская духовная академия, 2005), Международная конференция «Наука и вера» (Санкт-Петербург, Высшая религиозно-философская школа, 2005), Науково-практична конференція "Україна в системі духовних, економічних та політичних координат глобалізованого світу" (Національна академія управління, 2005), Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету-2006» (Київ, 2006), Міжнародна наукова конференція «Ідентичність у сучасному соціумі» (Донецький національний університет, 2006), , Наукова конференція «Релігія і Церква в постсоціалістичних країнах» (ВР ІФ НАНУ, 2007), Науково-практична конференція «Релігія і Церква в сучасній Україні: стан, проблеми, перспективи» (Держком України у справах національностей та релігій, 2007), Науково-практичний семінар «Религия и гражданское общество: кризис идентичности и новые вызовы постсекулярного общества» (Таврійський національний університет, 2007, м. Ялта),  Всеукраїнська науково-практична конференція «Міжконфесійний діалог як складова становлення громадянського суспільства» (2007 р.), Круглий стіл «Досвід християнських церков у побудові громадянського суспільства» (Київ, 2008 р.), Міжнародна конференція «Суспільно-політичні вимірі релігійних процесів в Україні» (Чернівецький національний університет, 2008 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Релігія в постмодерному суспільстві: соціально-політичні, правові та конфесійні аспекти» (Київ, Держкомнацрелігій, ВР ІФ НАНУ, УАР, 2008 р.), Науково-практична конференція «Визначальні принципи оптимізації міжконфесійних відносин: теоретичний і практичний вимір» (Київ, Держкомнацрелігій, ВР ІФ НАНУ, УАР, 2008 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Релігія як форма ідентифікації українців» (Чернівці, 2008 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Релігійний досвід та толерантність» (Дніпропетровськ, Національний гірничий університет, 2008 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Взаємодія релігійного і національного чинників в умовах демократичних трансформацій українського суспільства» (Київ, Держкомнацрелігій, ВР ІФ НАНУ, 2008 р.).

Основні тези і результати дослідження обговорювались на засіданнях відділу проблем релігійних процесів в Україні, Вченої ради Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

Положення і висновки дисертації були використані при розробці і читанні курсу «Філософія релігії», авторського спеціального курсу «Віра, церква, суспільство доби постмодерну» для студентів богословських вищих навчальних закладів України і Росії (Кременчуцького біблійного коледжу, Донецького християнського університету, Московської теологічної семінарії).

Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою дослідження і специфікою теми. Структура відповідає меті і основним завданням дисертації. Структура дисертації побудована згідно проблемно-хронологічного принципу композиції. В першому розділі розглядаються методологічні основи і джерела авторської концепції. Це дозволило перейти у другому розділі від євангельського протестантизму як цілісного об’єкта дослідження до його конкретно-предметних аспектів і розглянути архетипічні концепти парадигми європейської Реформації в сучасному соціокультурному контексті, їх актуальні проекції. Контекстуалізація ідей Реформації в українському релігійному, соціальному, культурному просторах здійснена як перехід від історії Реформації і її богословських характеристик до сучасних інтерпретацій Реформації відповідно до суспільних трансформацій, духовних запитів, релігійних процесів в Україні. Третій розділ присвячено особливостям  рецепції парадигми Реформації та європейських моделей розвитку протестантизму в українській євангельській традиції. Представлено нові образи євангельського протестантизму, актуальні до демократичних процесів в суспільстві та соціалізації євангельських церков в українському соціумі. Можливі способі інкультурації ідей європейської Реформації основані на характеристиках українського євангельського протестантизму як самобутнього і національного духовного руху, але відкритого до міжкультурного і міжцерковного діалогу. Тому в четвертому розділі виявляютсья особливості формування богослов’я та соціальної позиції українського євангельського протестантизму, розглядаються  основні етапи розвитку протестантської громади та її соціалізації в українському суспільстві, проблеми соціально-богословської ідентичності на сучасному етапі розвитку і основні тенденції та перспективи розвитку євангельського протестантизму в українському соціумі. Дисертація завершується п’ятим розділом, в якому проаналізовано тенденції розвитку євангельського протестантизму в контексті євроантлантичної інтеграції України, розбудови громадянського суспільства та налагодження партнерських відносин між державою та церквами.

Таким чином дисертація складається зі вступу, пяти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Список використаних джерел і літератури складає 492 позиції. Повний обсяг дисертації становить 432 сторінки, з яких 403 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми; формулюються мета та завдання дослідження, основні положення, які відзначаються науковою новизною; визначаються теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі –«Євангельський протестантизм як об’єкт релігієзнавчо-філософських досліджень» - аналізується стан розробки теми, основні підходи до вивчення феноменів європейської Реформації і євангельського протестантизму. Еволюція протестантських церков і формування євангельського протестантизму реконструюється в оригінальному синтезі релігієзнавчих, історичних, соціально-філософських, філософсько-історичних, культурологічних, соціологічних концепцій. Зазначається, що проблема розвитку протестантизму в національних культурах, контекстуалізації парадигми Реформації має давню традицію і формулюється у класичних дослідженнях М. Вебера, Е. Трьольча, Ф. Хайлера. Адекватні форми інкультурації європейського протестантизму в українському контексті були визначені і осмислені М. Драгомановим і М. Грушевським, їм належать і перші спроби систематичного аналізу і концептуалізації українського євангельського протестантизму. Однак, незважаючи на давню історіографічну традицію, актуальний і комплексний аналіз європейської Реформації та українського євангельського протестантизму в їх взаєминах залишається відкритим дослідницьким завданням. Осмислення названої проблематики з позицій сучасного академічного релігієзнавства є конче актуальною проблемою, вирішення якої відкриває можливості формування нового наукового напряму на межі богословського релігієзнавства, соціології, конфесіології та філософії релігії.  

Аналіз хронологічних вимірів історіографії українського євангельського протестантизму дає змогу виокремити три великих періоди, що збігаються з фазами історії євангельської церкви і включають дореволюційний, радянський і пострадянський етапи розвитку.

Класики української філософської думки по-різному висловлювалися стосовно протестантизму, найчастіше розглядаючи цей феномен у контексті відносин з Європою та світовим християнством, а також у поєднанні з екзистенційними питаннями духовного життя  (Г. Сковорода, М. Драгоманов, В. Липинський, М. Грушевський). Подібного погляду дотримуються й сучасні вітчизняні релігієзнавці  (В. Нічик, В. Любащенко, П. Яроцький, В. Ільїн).

Для релігієзнавчих дисциплін євангельський протестантизм вже давно є об’єктом уважного та прискіпливого вивчення (Л. Митрохін, К. Никонов, І. Клібанов, В. Гараджа, О. Васильєва, П. Яроцький, Є. Дулуман). Однак, віддаючи належне детальному розгляду його окремих історичних, богословських та конфесійних аспектів, слід зазначити, що й дотепер не створено цілісної концепції цього феномену. Однією з причин цього можна вважати відсутність праць, присвячених осмисленню соціально-богословської ідентичності євангельського протестантизму, у зв’язку з чим іноді вважається, що сам предмет дослідження щойно сформувався чи тільки продовжує формуватись.

У радянському релігієзнавстві було створено переважно негативний образ євангельських протестантів –як антисуспільного руху, пов’язаного з антирадянською пропагандистською кампанією іноземних держав. Чимало сучасних дослідників, реабілітувавши до певної міри євангельських християн, поставили їх у один ряд з неопротестантськими рухами як одну з багатьох течій сучасного неісторичного християнства.

В українському академічному релігієзнавстві під керівництвом А. Колодного, П. Яроцького, Л. Филипович, В. Любащенко, В. Докаша вперше створено методологічну основу та розроблено основні напрями дослідження протестантизму як феномену української історії та культури, складової демократичних трансформацій пострадянського суспільства, а також впливового чинника збереження різноманіття та свободи релігійного життя. Значний внесок у розробку методології осмислення сучасних форм релігійності становлять дослідження Б. Лобовика, М. Заковича, В. Єленського. Знаковою подією у релігієзнавчому світі стало видання окремих томів «Історії релігії в Україні», присвячених значною мірою саме євангельському протестантизму. Водночас у відділенні релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди були підготовлені й захищені дисертації, присвячені різним аспектам життя і служіння протестантських церков в Україні, серед них –докторські дисертації В. Любащенко, В. Докаша, П. Кралюка. З’ясуванню історичних аспектів українського євангельського протестантизму присвячені праці Ю. Решетнікова, Р. Сітарчук та Ю. Вільхового. Сучасні соціальні трансформації протестантських церков у їх широкому тематичному діапазоні, починаючи від традиціоналізму й закінчуючи харизматизмом, досліджувались В. Титаренко, О. Спис та Н. Дудар. Структурно-функціональний аналіз протестантизму як соціального феномену, а також суспільні виміри його конфесійної специфіки викладені у дослідженнях  Л. Виговського, В. Сергійко та О. Липки. Зв’язки протестантизму з культурою, їх характер і специфіка досліджені у працях В. Литвинова і С. Шкіля.

Позиція представників українського євангельського протестантизму (І. Рябошапка, І. Каргель, Я. Духонченко, В. Матвєєв, Г. Комендант, М. Паночко, В. Франчук, О. Мельничук, В. Антонюк, К. Гончаров) поки що не оформлена в цілісну систему соціально-богословської доктрини і знаходить відображення в окремих статтях, висловлюваннях, конфесійних документах.

Перші історичні та богословські розвідки щодо ідентичності євангельських церков здійснили І. Проханов та В. Павлов. Зокрема, з ініціативи першого було створено архів матеріалів з історії євангельського руху. Після створення в 1944 р. Всесоюзної ради євангельських християн і баптистів (ВР ЄХіБ) її керівник О. Карєв здійснював координацію досліджень і сам написав низку нарисів. У 1979 р. рішенням Президії ВР ЄХБ було створено комісію з вивчення історії євангельського руху під керівництвом майбутнього президента українського союзу ЄХБ Я. Духонченка. Наслідком її діяльності стала колективна праця «Історія євангельських християн-баптистів у СРСР», значну частину якої написали українські автори. З’являються і праці представників діаспори, серед яких слід назвати дослідження Л. Жабко-Потаповича, Й. Іваськіва, В. Домашовця.

Зазначається, що прикметним феноменом сучасного релігієзнавства стала поява групи євангельських дослідників, які зуміли поєднати науковий професіоналізм з вірністю власній релігійній позиції (Ю. Решетніков, В Любащенко, Р. Лункін, О. Куропаткіна, В. Франчук, О. Спис, С. Санников, О. Паніч (Назаркіна), В. Бачинін. Культурно-богословські особливості життя і служіння українських євангельських протестантів стали темою спеціальних досліджень іноземних місіонерів (М. Соссі, Н. Сміт, Р. Пригодич, які здебільшого зосереджуються на впливах православного та «совєтського» чинників.

У розділі детально аналізуються методологічні аспекти соціально-богословської тематизації протестантизму в соціокультурному просторі України, можливості застосування герменевтичних, соціологічних, історичних методик для систематичного відтворення українського євангельського протестантизму в множинності зв’язків з парадигмою європейської Реформації і національними духовними традиціями.  

Феномен європейської Реформації розглядається у соціально-богословських та соціокультурних виявах. У тезах розділу узагальнюються найбільш евристичні класичні та сучасні концепції Реформації і на цій основі здійснюється авторська спроба концептуалізації нового соціально-релігійного явища –українського євангельського протестантизму, який розглянуто в контексті історичних, культурних та богословських зв’язків з парадигмою європейської Реформації. Зазначені підходи розкривають соціальний потенціал Реформації, закликаючи до творчої трансформації духовних традицій християнства, активної громадянської позиції, перегляду взаємовідносин церкви та держави; але при цьому підкреслюється необхідність критичного дистанціювання щодо секулярного світу та апологетики консервативних цінностей особистості, сім’ї, церкви, нації. Доводиться, що історичний феномен і парадигматика європейської Реформації в сучасному філософському і богословському дискурсі виступають символічним ресурсом для само ідентифікації українських протестантів, теоретико-методологічною основою концептуалізації феномену українського євангельського протестантизму.

В останньому підрозділі розглядаються теоретичні основи специфікації євангельського протестантизму як релігійно-соціального типу. Прийнявши основні богословські тези європейської Реформації, євангельський протестантизм запозичив соціальні форми у анабаптистів та інших радикальних рухів. У своїй соціальній практиці євангельський протестантизм акцентує увагу на своїй опозиційності щодо офіційної релігії, протиставляє літургії спілкування, складності культу простоту і безпосередність, а духовній ієрархії неформальні міжособистісні стосунки.

Специфіка соціальної позиції євангельського протестантизму аналізується через виявлену суперечність між богослов’ям, яке відкриває широкі можливості актуальних, зокрема модерних, інтерпретацій, та соціальною практикою євангельських громад, котрі посідають зазвичай маргінальне місце у суспільстві. Ця напруженість пояснюється  не стільки різноманіттям течій у протестантизмі (від державних лютеранських і реформатських церков до маргінальних й раніше переслідуваних менонітських і євангельських громад), скільки внутрішньою особливістю парадигми Реформації, її сутнісним антиномізмом, що випливає з євангельського принципу «бути в світі, але не від світу» та церковного вчення про «нероздільність –незлиятність». Як наслідок, загальні установки на активне повсякденне служіння та перетворення світу, покликання і добробут, соціальну роботу, культурну діяльність, участь у державному управлінні та політичній сфері життя в євангельському протестантизмі помітно проблематизуються. Адже особисте благочестя, пієтистська замкнутість на вивченні Біблії й молитві, етичний ригоризм обмежують можливість участі у суспільному житті, а також вияву підприємницької ініціативи, творчості та розвитку власної культури.

    Другий розділ –«Соціально-богословська парадигма Реформації та способи її соціокультурної тематизації» –присвячено з’ясуванню особливостей соціально-богословського вчення європейської Реформації та його значення в контексті сучасних соціокультурних процесів. Автором обґрунтовується, що для європейського протестантизму основою соціалізації та інституційного розвитку був цілісний інтертекст Ренесансу-Реформації, в якому гуманізм як культурний рух узгоджувався з богословською програмою реформ. Визначаються особливості соціально-богословського розуміння відносин «особистість –суспільство» в протестантизмі, які характеризуються приматом особистості, внутрішнього, духовного начала над колективним досвідом і соціальним чинником. Протестантизм визначається у сутнісним рисках як діяльна парадигма. Розглядаються проблеми специфікації протестантського соціального богослов’я, запропоновані розроблені автором актуальні методологічні підходи до аналізу основних напрямів соціальної активності євангельских церков у відповідності до їх богословських фундаментальних принципів. Комплекс сучасних соціолого-релігієзнавчих підходів до аналізу форм релігійності у постатеїстичних суспільствах дає змогу охарактеризувати статику й динаміку феномена євангельського протестантизму. За своїми структурними характеристиками євангельська протестантська громада в Україні входить до трійки найбільш численних конфесій, але не має чітких конфесійних рамок. Баптисти, євангельські християни та християни віри євангельської, а також різні перехідні форми та групи складають євангельський протестантизм як надконфесійний рух.

Ідеї реформації як перманентного процесу і невід’ємної характеристики церкви інтерпретуються як засади християнського ідейного і конфесійного різноманіття. Протестантизм визначається як одна із спроб реалізації соціально-богословських ідеалів Реформації, як конфесійна форма реформістського проекту. В цьому контексті протестантське віровчення і соціально-богословська ідентичність мають діалогічну природу, утворюючи синтез духовних традицій і цілих епох. Основні богословські реформаторські принципи Sola fide, Sola Scriptura, Sola Gratia мають смисловий потенціал для формування соціальних моделей та етичних парадигм.

Доводиться, що у протестантському вченні особистісне начало є головним чинником і наріжним каменем соціальних відносин, у контексті яких особистість та особистісна віра являють собою екзистенційні та соціальні презумпції богословської системи. У порівняльно-конфесійному аспекті протестантизм є тією парадигмою, модернізаційна складова якої має яскраво виражену діяльнісну спрямованість. Тематизація особистості як активного і творчого начала, її «покликання», що передбачає включення волі і прямої соціальної дії, відрізняє протестантизм від «історичних церков», домінантою яких є не реформація, а традиція.

Інтертекст гуманізму, Реформації і протестантизму, який став основою формування Новоєвропейської цивілізації, в українському євангельському протестантизмі був розірваний. Реконструкція даного інтертексту, його творче відтворення у нових соціальних умовах стають актуальним богословським завданням для євангельського співтовариства. Актуальність дослідження феномена українського євангельського протестантизму в контексті названого інтертексту зумовлена необхідністю вивчення витоків духовно-культурних проблем західної цивілізації, які мають універсально-глобальний характер і вимагають аналізу протестантської богословської культури; завданням відбору позитивних моделей сучасного розвитку та негативних зразків західної масової культури в їх наростаючому впливі на духовну культуру пострадянських країн, визначення механізмів і форм трансляції ідей і цінностей європейської реформації в євангельському протестантизмі й українському суспільстві.

У третьому розділі –«Специфіка відображення та способи актуалізації соціально-богословського архетипу європейської Реформації в українському євангельському протестантизмі» - релігійний феномен євангельського протестантизму розглядається не тільки як конфесійний тип, а насамперед як тип соціальний. Здійснюється компаративний аналіз парадигматики європейської Реформації і українського євангельського протестантизму, який дозволяє виявити наступні основні особливості українського євангельського протестантизму: есхатологічна домінанта, особисте благочестя як антитеза соціальному служінню; розрив богослов’я і церковної практики; контркультурна і асоціальна спрямованість релігійної діяльності; маргіналізація церкви як закритої соціальної групи. У першому параграфі доводиться авторська думка про визначальний вплив соціокультурного контексту на формування протестантського богослов’я. На історичному матеріалі показано, як європейська Реформація збіглася з соціальними і духовними запитами пізньосередньовічного суспільства, як церковні, політичні, економічні та культурні процеси взаємопідсилювались та взаємовизначались. Зазначається, що богословські принципи європейської Реформації відповідають на проблему актуалізації християнської традиції, взаємоузгодження внутрішньо церковних та суспільних трансформацій.

У другому підрозділі євангельський протестантизм характеризується як «відкрите суспільство», визначаються особливості його соціальної організації і соціально-богословської системи. В протестантизмі християнство перестає бути ритуально-культовою релігією та ієрархічною соціальною системою, а стає цілісним способом життя, в усіх вимірах якого втілюються християнські принципи та цінності. Протестантський соціальний ідеал –не есхатологічний ескапізм чи індивідуальна духовність, але служіння Богові в центрі суспільного життя.

Розглядаються основні соціально-богословські принципи, розкриття яких в сучасному богословському дискурсі дозволить актуалізувати соціально-реформаційний потенціал євангельських церков в благодійній, культурній, економічній, політичній сферах суспільного життя.

Окремий –третій - підрозділ присвячено аналізу особливостей рецепції Реформації та сучасних протестантських соціально-богословських концепцій в українській євангельській традиції. Комплексний аналіз специфіки відображення парадигми європейської Реформації в українському євангельському протестантизмі реалізовано через поєднання історичних, соціологічних та філософських методів релігієзнавства.

Ідентичність українського євангельського протестантизму, форми його репрезентації у суспільстві та богословське осмислення його специфіки виявляються незафіксованими, нестійкими, завжди відкритими до розриву тотожності з референтною соціальною групою і домінуючою духовною традицією. Зберігаючи свободу стосовно західних та східних культурно-богословських традицій, приймаючи, але з обережними і критичними оцінками цінності християнської демократії, українські євангельські віруючі залишають у своєму соціальному вченні простір свободи для розробки синтетичної, інклюзивної ідентичності. Основою герменевтичних процедур ідентифікації слугує не історично сформований наратив, а вибір і перегляд фрагментів канону, встановлення нових, діалогічних відносин поміж сферами релігійного, соціального, культурного, політичного.

Четвертий розділ – «Особливості формування сучасного євангельського богослов’я і соціальні аспекти розвитку українського євангельського протестантизму» - охоплює проблематичні питання соціально-богословської еволюції євангельського протестантизму в історії України. Автором запропоновано оригінальну історико-культурну реконструкцію еволюції соціально-богословської позиції українського євангельского протестантизму. У першому параграфі дається загальна характеристика основних етапів генези протестантської громади та її соціалізації в українському суспільстві. Автор доходить висновку, що логіка внутрішнього розвитку євангельських церков визначалась рівнодіючою різних векторів - самозбереження і активного соціального євангелізму.

Виникнення, розвиток, інституціалізація, а останнім часом соціалізація й інкультурація євангельського протестантизму в українському суспільстві –феномени і процеси, що заслуговують на спеціальні історико-релігієзнавчі й соціолого-релігієзнавчі дослідження. Констатується загальна особливість українського євангельського протестантизму –здатність відкривати нові можливості культурного і богословського синтезу східних і західних християнських традицій, відновлюючи вселенський, екуменічний характер церковної ідентичності й міжцерковних відносин, що проявляється в соціокультурному обміні й творчому засвоєнні спадщини різних цивілізаційних, національних, локальних ресурсів.

Проблема соціально-богословської ідентичності євангельського протестантизму на сучасному етапі його розвитку (другий підрозділ) формулюється в площині ставлення до власних витоків, осмислення історичного досвіду згідно євангельських принципів, необхідності «зняття історії» і актуалізації традиції.

В третьому підрозділі визначаються основні тенденції та перспективи розвитку євангельського протестантизму в українському соціумі. Доведено, що внутрішні процеси в євангельських церквах, переосмислення їх соціально-богословської позиції збігається з об’єктивною логікою суспільних трансформацій, що утворює ефект конвергенції та подвійного резонансу в соціумі і знаходить конкретно-соціальне вираження в наступних короткострокових перспективах: розкол між консервативними та сучасними церквами, демографічні процеси, конфлікт поколінь призведуть до формування консервативної та прогресивної меншостей, а також нейтральної більшості; динаміка церковних процесів буде визначатися пошуком балансу між вірністю традиції «братства» та необхідністю осучаснення церкви через реформи; у найближчі роки на лідерських позиціях залишаться представники консервативних церковних кіл; центр соціальної активності зміститься від церков до парацерковних організацій, що призведе до відтоку з церков найбільш дієздатних лідерів служіння; загостриться конфлікт між прихильниками вузько церковного служіння і суспільно орієнтованими прогресистськими партіями; церковний ріст буде продовжуватись інерційно, кількісні характеристики євангельських церков стабілізуються; можливі стагнація і ледь помітна негативна динаміка розвитку (кількість нових церков, хрещених, проведених акцій); основними напрямами соціального служіння євангельських церков залишаться благодійництво; духовно-виховна праця з дітьми та молоддю; профілактика ВІЛ, наркоманії, алкоголізму; розповсюдження релігійної літератури; продовжиться перехід від стихійного місіонерства до соціально сприйнятливих та легальних форм присутності у суспільстві.

Довгострокові ж перспективи визначаються через зіставлення сучасної ситуації в церкві і суспільстві з архітектонікою та традицією євангельського протестантизму, що дає наступні прогнози: пропорція між консервативними та прогресивними церквами поступово зміниться на користь останніх, нейтральна більшість буде тяжіти і перетікати до табору прогресивних церков; в структурі євангельських громад буде зростати кількість освічених людей і сформується прошарок християнської інтелігенції, яка стане інтелектуальною і творчою силою для внутрішніх реформ і зовнішньої діяльності; більшість євангельських церков буде еволюціонувати від авторитарних методів управління громадами і канонізованого традиціоналізму до «відкритого християнства» і демократичних принципів організації; зміняться соціально-політичні та культурні уподобання євангельських церков; по мірі деконструкції досвіду радянської доби буде усвідомлюватись спорідненість демократичних ідеалів суспільного життя, європейської культури, національних традицій та євангельської віри; зберігаючи критичну дистанцію від політики та влади, євангельські громади стануть самостійним феноменом українського соціуму як важливі суб’єкти громадянського суспільства.

У п’ятому розділі –«Український євангельський протестантизм в контексті проєвропейської інтеграції України» - євангельський протестантизм в Україні аналізується в суспільно-політичних проекціях його богословських особливостей. Перший підрозділ присвячено проблемі узгодження релігійної та культурної ідентичності України в контексті її євроатлантичних прагнень. Як доведено автором, євангельський протестантизм вирізняється орієнтацією на європейський культурний простір, яка має історичну та типологічну обумовленість. Однак, специфікою відображення парадигми Реформації в українському євангельському протестантизмі є розрив суспільно-політичної активності й соціально-богословської позиції, громадських ініціатив і власної соціальної ідентичності, критичного або конформістського сприйняття секулярної культури від її богословського осмислення. На відміну від західного протестантизму українські євангельські церкви, як правило, не погоджуються на системний діалог з секулярною культурою і парадигмою громадянського суспільства, без чого окремі ініціативи не можуть перетворитись на планомірну та довгострокову діяльність.

У другому параграфі робиться висновок, що плюралізм суспільного життя, поліконфесійність, свобода релігії є соціальними уподобаннями євангельських протестантів, найбільш показово відображають соціальну позицію євангельських церков, тим самим визначають протестантську ідентичність в українському соціумі. В історичному розвитку західного протестантизму й українського євангельського руху можна побачити спільні тенденції і фазовий збіг. Напрями і форми діяльності українських церков у громадській сфері аналогічні ранньому етапу європейського протестантизму, для якого було характерним зосередження на суспільно-політичних проектах. Є відповідності також між сучасним рівнем розвитку західного протестантизму і прогресивними тенденціями в українських євангельських церквах –спроби віднайти нові форми церковного служіння в плюралістичному соціумі, стати складовою громадянського суспільства, усвідомити себе в масштабах євангельського християнства.

На тлі глобальних соціокультурних трансформацій український євангельський протестантизм переживає структурну кризу і переосмислення соціально-богословської позиції. Свідома ідентифікація євангельської церкви як національної і водночас відновлення історично-культурних зв’язків з парадигмою європейської Реформації перетворюють її на значущого суб’єкта релігійного та суспільного життя України. Через «розрізнення» політичного і релігійного, суспільного й особистого можлива невимушена релігійно-конфесійна ідентифікація вільних спільнот, що в сукупності утворюють громадянське суспільство. У сучасній соціокультурній ситуації протестантизм стає важливим чинником розбудови громадянського суспільства в Україні та її входження до європейського цивілізаційного простору. У третьому підрозділі аргументовано, на основі документальних матеріалів, висновується теза про еволюцію євангельського протестантизму у напрямі соціалізації та громадської активності. Зазначається, що євангельський протестантизм стає вагомими чинником у контексті сучасних демократичних реформ та розвитку громадянського суспільства в Україні.                                                                                           

У висновках підбито підсумки дослідження, викладено здобуті результати комплексного релігієзнавчого аналізу зв’язків європейського та українського протестантизму в контексті сучасних  соціокультурних трансформацій. У дисертації наведені теоретичні узагальнення, постановка нової наукової проблеми та її можливі концептуальні розв’язання, які відображені у висновку, що феномен українського євангельського протестантизму є автентичною формою сучасної релігійності українського суспільства і воднораз релевантним способом актуалізації парадигми європейської Реформації в сучасному контексті.

При аналізі специфіки відображення архетипів Реформації в українському євангельському протестантизмі зроблено також низку інших  теоретичних висновків:

  •  європейська Реформація стала ідейною основою виникнення і розвитку українського євангельського протестантизму. Адекватне розуміння феномену останнього можливе через реконструкцію історичних, культурних, богословських зв’язків між європейським та українським євангельським рухом;
  •  український євангельський протестантизм як об’єкт дослідження є синтетичним конструктом, а як соціальний феномен опосередкований внутрішніми та зовнішніми чинниками, тому сутнісні характеристики українського євангельського протестантизму можуть бути розкриті в розширеному історико-культурному та кроскультурному (європейсько-українському) контексті. На формування богослов’я українських євангельських церков впливають східна (православна) і західна (протестантська) християнські традиції, їх творчий неосинтез становить актуальне богословсько-культурне завдання;
  •  ідентичність віросповідних засад європейської Реформації і українського євангельського протестантизму не суперечить специфікації соціокультурних проявів віровчення і служіння церкви в різних культурно-історичних контекстах, оскільки специфіка соціально-богословської позиції і соціальної еволюції українського євангельського протестантизму узгоджується з базовими принципами парадигми Реформації, відтак, ідентичність українського євангельського протестантизму є комплексною та складною, в якій поєднуються національні, соціальні, культурні та власне богословські аспекти. Специфіка відображення загальнопротестантських принципів європейської Реформації в українському євангельскому протестантизмі полягає перш за все у способі відносин між помісною та вселенською церквою, між локальним та загальноісторичним, між національним та релігійним, між східною та західною християнськими традиціями;
  •  в парадигмі європейської Реформації було закладено релігійну інтерпретацію суспільних трансформацій, сформульовано євангельські принципи цілісної картини світу, адекватної для сучасності, які стали керівними імперативами не тільки у церковній практиці, а й у повсякденності, економічних відносинах, культурі, політиці. Для євангельського протестантизму в Україні характерна подібна когерентність релігійних і соціальних процесів. Відмінність у тому, що в Україні Реформація представлена, головним чином, євангельським протестантизмом, який в умовах постійних переслідувань замкнувся у межах власної субкультури та особистого благочестя, а отже, не мав значного впливу на суспільні процеси. Боротьба за виживання у часи царського та радянського режимів зумовила негативні особливості соціально-богословської позиції українських протестантів –асоціальність, маргінальність, контркультурність та позитивні –нонконформізм, народність, простоту форм;
  •  ідентичні віросповідні засади європейської Реформації й українського євангельського протестантизму знаходять різні соціальні форми впливу на суспільство і соціокультурний контекст. Особливості соціально-богословської позиції українських євангельських церков зумовлені історичними умовами, впливами православної культури, логікою богословського дискурсу;
  •  специфіка відображення богословських принципів в соціальній організації українського євангельського протестантизму полягає в наступних домінантах: народність; субкультурність; аполітичність (незаангажованість); примат внутрішнього, індивідуального, локального, помісного;
  •  при типологізації основних християнських конфесій як соціальних типів євангельський протестантизм вирізняється демократизмом, повагою до індивідуалізму, раціоналізацією релігійного досвіду, прагматизмом;
  •  радикальні суспільні трансформації, пов’язані з розпадом СРСР і набуттям незалежності, змінили не тільки соціум, а й місце та роль церкви в ньому. Демократичні процеси відкрили для протестантської спільноти можливості свідомої соціалізації та нової ідентифікації. Від того, що стане головним орієнтиром розвитку –досвід власного минулого та культурні впливи радянської доби чи принципи та ідеали європейської Реформації, –залежить формування нового суспільного образу українського євангельського протестантизму;
  •  динаміка розвитку євангельського протестантизму визначається як логікою богословських та практично-церковних процесів, так і впливом об’єктивно-історичних трансформацій суспільного контексту. Напруженість між цими чинниками призводить до реформації соціально-богословських позицій та ідентичності євангельського протестантизму в українському соціумі. Український євангельський протестантизм має значущий соціальний потенціал для розбудови громадянського суспільства, обумовлений як богословськими принципами, так і динамікою об’єктивної суспільно-політичної ситуації в пострадянському просторі, що вимагає враховувати його як впливовий фактор соціокультурного і суспільно-політичного життя в контексті європейського вибору України.


Основні положення і висновки дисертації викладено у таких публікаціях:

Монографія

Черенков М.М. Європейська Реформація та український євангельський протестантизм. Генетико-типологічна спорідненість і національно-ідентифікаційні виміри сучасності. –Одеса: Християнська просвіта, 2008. –с.

Статті у фахових наукових збірниках і часописах:

  1.  Черенков М.Н. Идеи перманентной реформации в евангелическом протестантизме // Наука. Релігія. Суспільство. –. - №3. - С. 99-108.
  2.  Черенков М.Н. Паскаль на «весах Иова». Апология адогматики // Sententiae. Альманах наукових праць Паскалівського товариства. - 2004. - С. 45-54. 
  3.  Черенков М.М. Реформація та протестантизм: сучасні інтерпретації // Нова парадигма. – 2005. –Вип. 44. - С. 94-101.
  4.  Черенков М.М. Гуманізм та реформація: до логіки співвідношення // Культура народов Причерноморья. –. - №57, Т.2. –С. 134-137.
  5.  Черенков М.Н. Американский протестантизм как социальный тип // Наука. Релігія. Суспільство. –. - №1. - С. 67-76.
  6.  Черенков М.Н. Формування протестантської антропології: соціально-психологічний контекст // Наука. Релігія. Суспільство. –.  - №2. –С. 92-99.
  7.  Черенков М.Н. К христианским интерпретациям человека постмодерна // Інтелект. Особистість. Цивілізація. –. - №3. - С. 41-49.
  8.  Черенков М.М. Євангельський протестантизм в плюралістичному суспільстві. «Нова соціологія» релігії Ж.-П. Віллема // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 7. –. - № 10 (23). –С. 8-14.
  9.  Черенков М.М. Протестантське «Sola» як принцип соціальних відносин // Українське релігієзнавство. –. –№42. –С. 20-28.
  10.  Черенков М.М. Український євангельський протестантизм: соціокультурні трансформації і проблема ідентичності // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 7. –. - № 11 (21). –С. 87-92.
  11.  Черенков М.М. Відродження, гуманізм, Реформація: соціокультурний інтертекст // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 7. –. - № 15. –С.10-16.
  12.  Черенков М.М. Європейська та українська Реформація як історія і проект: драгомановські студії // Українське релігієзнавство. –. –№43. –С. 148-154.
  13.  Черенков М.М. Протестантизм у системі міжконфесійних відносин в Україні // Релігійна свобода. –. - №11. –С. 106-110.
  14.  Черенков М.М. Антиномії релігійного і національного в соціально-богословській позиції українського євангельського протестантизму // Українське релігієзнавство. - 2007. –№44. - С. 199-204.
  15.  Черенков М.М. Українське християнство та «європейський вибір»: до проблеми ідентичності // Мультиверсум. –. - №61. –С. 175-185.
  16.  Черенков М.М. Особливості формування соціальної позиції українського євангельського протестантизму (соціально-філософський аналіз) // Мультиверсум. –. - №62. –С. 176-186.
  17.  Черенков М.М. Соціокультурний вплив ідей Реформації на соціально-богословську ідентифікацію українського євангельського протестантизму // Мультиверсум. –. - №67. –С. 3-10.
  18.  Черенков М.М. Від ізоляционізму до «входження у світ»: соціально-філософські рефлексії трансформаційних процесів в українських євангельських церквах // Мультиверсум. –. - №70. –С. 237-247.
  19.  Черенков М.М. Перспективи діалогу євангельських протестантів з християнами інших конфесій України // Релігійна свобода. –. - №12. –С. 113-115.
  20.  Черенков М.М. Євангельське християнство як релігійний та соціальний феномен у постмодерному дискурсі // Релігійна свобода. –. - №13. –С. 264-269.
  21.  Черенков М.М. Проблеми міжцерковних відносин в українському євангельському протестантизмі // Релігійна свобода. Спецвипуск –: Теоретичні і практичні виміри оптимізації міжконфесійних відносин. –. - С. 103-107.
  22.  Черенков М.М. Трансформації соціально-богословської позиції українського євангельського протестантизму // Українське релігієзнавство. –. –№45. –С. 135-141.
  23.  Черенков М.М. Особливості філософсько-богословського діалогу як чинники соціальної позиції українського євангельського протестантизму // Українське релігієзнавство. –. –№47. –С. 91-99.
  24.  Черенков М.М. Перспектива розвитку євангельського протестантизму в українському соціумі // Українське релігієзнавство. - 2008. –№48. - С. 215-229.
  25.  Черенков М.М. Український євангельський протестантизм у транзитному суспільстві: внутрішні трансформації та суспільні виміри // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 414-415. Філософія. –Чернівці: «Рута», 2008. - С. 203-208.
  26.  Черенков М.Н. Особенности рецепции европейской Реформации в украинском евангельском протестантизме // «Філософія. Культура. Життя». Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 30. - 2008. –С. 246-254.  
  27.  Черенков М.Н. Украинский евангельский протестантизм и парадигма европейской Реформации: разрывы и связи // «Філософія. Культура. Життя». Міжвузівський збірник наукових праць. Спеціальний випуск. - 2008. –С. 85-95.  
  28.  Український євангельський протестантизм: парадигма Реформації в сучасному контексті // Релігійна свобода. –. –№14. –С. 139-145.

Публікації в інших виданнях:

  1.  Cherenkov M. Secularization as a Social-Philosophical Problem // Theological Reflections. – 2006. - №6. –Pp. 174-184.
  2.  Черенков М.Н. Идея Реформации сегодня // Богомыслие. Альманах Одесской богословской семинарии. –. - №11. –С. 11-27.
  3.  Черенков М.М. Євангельські церкви в демократичному суспільстві: форми існування, напрями діяльності // Релігія та соціум. –. - №1. –С. 119-124.
  4.  Черенков М.М. Євангельське християнство: світові тенденції та українські реалії // Релігійна панорама. –. - №11. –С. 37-39.
  5.  Черенков М.М. Протестантизм як рафіноване християнство // Релігійна панорама. –. - №12. –С. 70-72.
  6.  Черенков М.М. Церква та суспільство у роки Другої світової війни: до питання про відповідальність // Софія. Культурологічний журнал. –. - №6. - С. 127-134. 
  7.  Черенков М.Н. К вопросу об исторической судьбе интеллигенции протестантских общин России // Наука. Релігія. Суспільство. –Донецьк:  ДДІШІ, 2000. - С. 102-103.
  8.  Черенков М.Н. О необходимости прояснения смысла протестантской проповеди // Протестантское богослужение: проблемы и перспективы. Вып. 1. - Заокский: Заокская духовная академия, 2002. - С. 56-61.
  9.  Черенков М.Н. Современный протестантизм: от истории к идее // Протестантизм и протестанты в России: прошлое, настоящее и будущее. Вып. 2. –Заокский: Заокская духовная академия, 2004. –С. 353-356.
  10.  Черенков М.Н. Опыт «теологии освобождения» и проблемы становления отечественного богословия // Феномен евразийского протестантизма. Материалы конференции Богословского общества Евразии. –Одесса: БОЕ, 2003. - С. 51-58.
  11.  Черенков М.Н. Протестантизм и православная традиция  // Христианство и мировая культура. –СПб.: СПХУ, 2004. - С. 105-111.
  12.  Черенков М.Н. Экология и феминизм в современной теологии // Людина. Світ. Культура. –К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2004. - С. 666-667.
  13.  Черенков М.Н. Гуманистические интенции отечественного протестантизма // Гуманізація вищої освіти: філософські виміри. –Суми: СумДУ, 2004. - С. 221-223.
  14.  Черенков М.Н. О современных адогматических прочтениях христианского богословия // Гуманізація вищої освіти: філософські виміри. –Бердянськ, 2005. –С. 101-103.
  15.  Черенков М.Н. Проблема религиозно-философского синтеза в современном протестантском богословии // Знание и вера. Материалы международной конференции. –СПб: Высшая религиозно-философская школа, 2005. –С. 67-70.
  16.  Черенков М.Н. Православие и протестантизм в Украине: трудный путь к диалогу // Філософія. Культура. Життя. Спеціальний випуск. –. –С. 214-216.
  17.  Черенков М.М. Проблема релігійно-конфесійної ідентичності в Україні // Ідентичність у сучасному соціумі. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. –Донецьк: Юго-Восток, 2006. - С. 319-321.
  18.  Черенков М.Н. Евангельская вера в постатеистических сообществах // Христианское сообщество России: критический самоанализ на фоне духовной ситуации времени. Материалы круглого стола 27 апреля 2007 г. / Под ред. Черенкова М.Н. –М.: Духовное возрождение, 2007. –С. 13-17.
  19.  Черенков М.М. Основні тенденції розвитку євангельських церков в Україні: емпірічні матеріали та соціологічні дослідження соціальних трансформацій // Релігійний досвід і толерантність. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції до дня толерантності ЮНЕСКО. –Дніпропетровськ: НГУ, 2008. –С. 58-60.
  20.  Черенков М.Н. Формирование социально-богословской идентичности евангельского движения в России // Материалы научно-богословской конференции «140 лет российскому баптизму. Прошлое, настоящее, перспективы». –М.: Российский союз ЕХБ, 2008. –С. 83-95.
  21.  Черенков М.М. Інституалізація богословської освіти в Україні: досвід регіонального і рецепція західної освітньої парадигми // Імплементації західних освітніх стандартів в пострадянських країнах. Матеріали міжнародної наукової конференції. –К.: АПН України, 2008. –С. 79-80.
  22.  Черенков М.Н. Европейская Реформация и евангельский протестантизм в России: как вечные истины воплощаются в историко-культурном контексте // Международный симпозиум «Путь, истина и жизнь», Альманах. –Курск: Издательство Курского института менеджмента, экономики и бизнеса, 2008. –С. 71-77. 
  23.  Черенков М. Украинский евангельский протестантизм: социально-богословская идентичность в системе общественно-церковных отношений // Религия и гражданское общество: кризис идентичности и новые вызовы постсекулярного общества. Материалы VII международного семинара. –Севастополь: НПЦ ЭКОСИ, 2008. –С. 145-148.

АНОТАЦІЯ

Черенков Михайло Миколайович. Європейська Реформація та український євангельський протестантизм: ідентичність віросповідних засад, особливості соціокультурних трансформацій. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 –релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України (Відділення релігієзнавства), Київ, 2009.

Дисертація є цілісним релігієзнавчим дослідженням, в якому здійснено компаративний аналіз фундаментальних принципів європейської Реформації і віросповідних засад українського євангельського протестантизму, а також специфіки відображення спільних богословських засад у соціальній позиції останнього. Євангельські церкви поєднують в своїй соціальній позиції східні та західні традиції і виступають чинником крос-культурного богословського синтезу, інкультурації ідей європейської Реформації в православній культурі. Секуляризація протестантських церков в Європі  і Америці викликає негативну реакцію українських протестантів, які шукають свою ідентичність між традиціоналізмом і західним модернізмом. Євангельські церкви в Україні досі зберігають риси маргінальної субкультури і лише вибудовують нову ідентичність. Сучасні тенденції соціально-політичного розвитку євангельського протестантизму знаходять пояснення в контексті євроантлантичної інтеграції України, розбудови її громадянського суспільства та налагодження партнерських відносин між державою та церквами.

Ключові слова: парадигма Реформації, український євангельський протестантизм, соціально-богословський архетип, культурно-історичні форми, соціальний євангелізм, консерватизм, соціалізація церкви.  

АННОТАЦИЯ

Черенков Михаил Николаевич. Европейская Реформация и украинский евангельский протестантизм: идентичность вероучительных оснований, особенности социокультурных трансформаций. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.11. –религиоведение.

Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной академии наук Украины (Отделение религиоведения), Киев, 2009.

Диссертация представляет результаты комплексного исследования специфики отражения парадигмы европейской Реформации в украинском евангельском протестантизме; оригинальный сравнительный анализ позволил выявить их общие и особенные черты. Показано, каким образом самосоотнесение с различными социокультурными пространствами определяет специфику комплексной идентичности евангельских церквей. Общины, ориентирующиеся на образцы советской эпохи, воспроизводят их в постсоветском культурном коде с ярко выраженной контркультурной направленностью по отношению к европейскому коду. Для консервативных евангельских церквей исходной является дуалистическая установка в отношении к миру, когда церковь противопоставляет себя обществу, в то же время современные украинские протестантские церкви предпочитают говорить не столько о «внешнем мире», сколько о «вхождении в мир», т.е. о преодолении субкультурности и демаргинализации церкви. Исторически и концептуально обосновано, что протестантская идентичность включает элементы реформаторского богословия, западной культуры, демократии как социальной теории, но при этом евангельский протестантизм является самобытным, почвенным духовным движением, укорененным в отечественной истории. Интенция на преодоление субкультурности, маргинальности, закрытости раскрыта как богословская, миссионерская, и социально-политическая задача самих евангельских церквей, реализация которой оказывается связанной с новым прочтением идей и принципов Реформации. Проанализированы архетипичные и современные концепции европейской Реформации и особенности ее проявления в украинском евангельском протестантизме, существенное влияние на которых оказали запросы и религиозные процессы в Украине.

Представлены новые образы евангельского протестантизма, становлению которых способствовали развертывание демократических процессов и активная социализация евангельских церквей в украинском обществе. Значительное внимание уделено также возможным способам инкультурации идей европейской Реформации украинским евангельским протестантизмом как самобытным национальным духовным явлением, которое открыто в динамике межкультурного и межцерковного диалога. Освещены особенности формирования богословия и социальной позиции украинского евангельского протестантизма, основные этапы развития протестантских обществ и их социализации в украинском обществе, проблемы социально-богословской идентификации на современном этапе развития и трансформации евангельского протестантизма в украинском социуме. Охарактеризованы основные тенденции социально-политического развития евангельского протестантизма в контексте евроатлантической интеграции Украины, построения гражданского общества и налаживания в Украине партнерских отношений между государством и евангельскими конфессиями.

Ключевые слова: парадигма Реформации, украинский евангельский протестантизм, социально-богословский архетип, культурно-исторические формы, социальный евангелизм, консерватизм, социализация церкви.

SUMMARY

Cherenkov Mykhailo. The European Reformation and Ukrainian evangelicals: theological identity and social transformations. –Manuscript.

Thesis for awarding the degree of the Doctor of Philosophical sciences,  Specialization 09.00.11 –Religious studies

H.S. Skovoroda Institute of Philosophy, National Academy of Sciences of Ukraine (Religious studies department), Kyiv, 2009.

The thesis for acquiring the scientific degree of the Doctor of Philosophical sciences represents an integral comparative study in European and Ukrainian evangelical Protestantism, their beliefs and dogmatic reflection in evolution of social and cultural forms.  Evangelical churches, which combine both Eastern and Western Christian traditions, could become the catalyst for a cross-cultural, theological synthesis and contextualization of Reformation ideas in an Orthodox culture.  The secularization of protestant churches in Europe and America is evoking rejection from post-Soviet evangelical believers who are looking for a true middle ground between traditional religion and Western modernism. Evangelical churches in the Ukraine still retain the features of a marginalized sub-culture and searching for a new social and theological identity. Last time problem of religious identity and relations between evangelicals and state must be characterized in context of european integration of Ukraine, enlarge civil society and partnership between different churches.

Key words: Reformation paradigm, Ukrainian evangelicals, social and theological archetype, cultural and historical forms, social evangelism, conservatism, church socialization.


1. Задание Приложение 1 Председатель комиссии Преподаватель
2. Правовой режим особо охраняемых территорий и объектов в Республике Беларусь
3. тема близка мне моей семье~ это тема о моём родном Отечестве
4. 552 тыс. км2 а население около 46 млн.html
5. Правоотношение
6. политических отношений государствчленов.html
7. вариантов. Сочетание различных вариантов заданий позволяет создать набор заданий РГР Табл
8. Реферат- Строение и функции хлоропластов
9. На тему- Иностранные инвестиции и их роль в развитии российской экономики
10. і 4Поховання фараона Тутанхамона як джерело вивчення декоративноприкладного мистецтва Стародавнього Єги
11.  2010 г Председатель комиссии доцент Методические указания для написания курсовых р
12. Электродинамический расчет фотона
13. Числові функції
14. Шпаргалка- АПК и машиностроение
15. Гражданство- понятие, принципы и порядок приобретения
16. Расчет механизма подъема стрелы
17. Заболевание основным патогенетическим звеном которого является образование мочевых камней в органах моче
18. Pity tenderness nd benevolence
19. Обеспечение устойчивости работы агропромышленного объекта в условиях чрезвычайных ситуаций
20. Источники международного экономического права