Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Чернівці ~ 2007

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-06-20


Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

УДК 168.522:17.022.1+165.61

Бродецький Олександр Євгенович

ІРРАЦІОНАЛЬНЕ В ТЕОРЕТИЧНОМУ ЗНАННІ: АНТРОПОЛОГІЧНО-ЦІННІСНІ ПАРАМЕТРИ ТА ГУМАНІТАРНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОТЕНЦІЇ

Спеціальність 09.00.09 – філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Чернівці – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Марчук Михайло Георгійович, завідувач

кафедри філософії Чернівецького

національного університету імені Юрія Федьковича. 

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Капітон Володимир Павлович, завідувач

кафедри гуманітарних дисциплін

Дніпропетровської державної фінансової академії;

кандидат філософських наук, доцент

Зорій Ніна Іванівна, завідувач кафедри

психології та соціології Буковинського

державного медичного університету.

Захист відбудеться 21 грудня 2007 р. о 15.00 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.08 у Чернівецькому

національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою:

58012, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. VI, ауд. 31.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою:

Чернівці, вул. Л.Українки, 23.

Автореферат розіслано 20 листопада 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

Я.Р.Козьмук 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Суперечливі тенденції розвитку новочасної та новітньої культури і науки як її невід’ємного елемента вже не одне десятиліття спонукають філософсько-методологічну думку шукати оновленого розуміння природи й конститутивних засад раціональності. Дедалі очевиднішою стає цілісність наукового знання, що ґрунтується на органічному поєднанні його логіко-когнітивних і ціннісно-смислових аспектів, у зв’язку з чим особливого значення набуває переосмислення суті, смислу та значущості ірраціональних елементів у мисленні, культурі, науковому пізнанні.

Цінність ірраціонального в усьому спектрі її інтелектуальних, етичних, естетичних і релігійних потенцій може бути осягнута не у відриві від раціональності, а лише в процесі її глибокого переосмислення та врахування наявності в ній різних історично зумовлених типів і форм. У такому контексті підхід до ірраціонального закономірно передбачає оновлене розуміння його когнітивно-ціннісного потенціалу. Від адекватного розуміння світоглядно-методологічного потенціалу ірраціонального залежить успіх в усвідомленні закономірностей і колізій історичного розвитку науки і культури.

Потенціал ірраціонального в теоретичному знанні – проблема, невіддільна від особливо нагального питання про співвідношення логічних і позалогічних, недискурсивних інтенцій свідомості в нашому життєво-творчому та ціннісному самовизначенні. Недооцінювати так звані “позараціональні” потенції необачно вже хоча б тому, що впродовж усієї історії людської культури на формування образу людини і філософської картини світу не менше, ніж наука, впливають міф, мистецтво, релігія, словесність.

Особливої філософсько-методологічної загостреності проблема співвідношення раціонального та ірраціонального в людській життєдіяльності, мисленні, творчості, науковому пізнанні  набуває саме наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіччя, що зумовлене постнекласичною стадією розвитку науки. Маючи загальний світоглядно-філософський характер, дотикаючись до всіх виявів ставлення людини до світу, ця проблема стосується духовної культури в цілому. Але чи не найактуальнішою вона стала в сучасній філософії та методології науки.

Без урахування ірраціональних аспектів світу практично неможливо вибудувати цілісну, соціально релевантну його картину, оскільки це не дозволяє побачити в ньому найістотніше для людини. Так само без ідеї ірраціонального важко уявити сучасні вчення про людину та її культурно-історичний розвиток. Якщо недооцінка раціонального виміру людського ставлення до дійсності веде до деградації людини і суспільства, то й нехтування цінностями ірраціонального характеру вихолощує повноту осмисленості нашого буття. Абсолютизація того чи того – це крайнощі, небезпечні не тільки для духовності, а й для виживання в сучасному нестабільному світі.

Нерозуміння позитивного значення ірраціонального відіграло в історичному розвитку людської культури фатальну роль. Але сьогодні, відкривши цей потенціал ірраціонального, і намагаючись актуалізувати його, важливо не впасти у протилежну крайність і не створити культ ірраціонального. Щоб уникнути цього, треба дослідити потенціал ірраціонального в його ціннісно-гуманістичному вимірі. Оптимальним і в теоретичному, і в практичному значенні є таке розуміння взаємозв’язку раціонального та ірраціонального, що добачає в них сумірно-протилежні потенції, здатні реалізуватись у ціннісно структурованому просторі культури.

Цим і визначається, на наш погляд, актуальність осмислення нерозривного зв’язку раціонального та ірраціонального в духовному світі людини, в тому числі й у науково-теоретичному пізнанні світу природи і людини. Дослідження потенціалу взаємодії раціонального та ірраціонального в теоретичному знанні покликане заповнити існуючі прогалини в методології постнекласичної науки і посприяти формуванню повноцінної картини світу ХХІ століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і пов’язана з комплексними науково-дослідними темами кафедри філософії “Філософсько-соціологічні проблеми розвитку науково-пізнавального потенціалу особи і суспільства” (номер державної реєстрації 019U001865) та “Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу” (номер державної реєстрації 0105U002884).

Стан опрацювання проблеми. Ірраціональне в науці значно меншою мірою репрезентоване фаховою літературою з філософії та методології науки, ніж проблематика власне раціонального.  Водночас існує ціла низка праць, які з різних боків і в різному контексті висвітлюють ірраціоналістичне розуміння буття та пізнання, його роль і значення в теоретичному знанні.

Витоки ірраціоналізму – ще в стародавній філософії, але предметно його стали осмислювати європейські мислителі ХІХ–ХХ століть: виникають відповідні терміни, концепції, напрями, тенденції. Як реакція на новочасний раціоналізм, зокрема гегелівський панлогізм, перші спроби ірраціоналістичного розуміння місця людини у світі, звісно, перебільшували його значення, ригористично протиставляючи ірраціональне раціональному.

Підготували ґрунт для ірраціоналізму ще представники раціоналістичної філософії – Ж.-Ж.Руссо (заклик повернутися до природи й насолоджуватись нею, не пізнаючи її), Й.Гете (звеличення стихії почуття), німецькі романтики (критика “порожнього простору абсолютної думки”), відтак концептуальної оформленості йому надали Г.Якобі (філософія почуття та віри), Ф.В.Шеллінг (філософія одкровення), А.Шопенгауер (волюнтаристська концепція), С.К’єркегор (діалектична теологія), Е.Гартман (філософія несвідомого), Ф.Ніцше, В.Дільтей, А.Бергсон, О.Шпенглер, екзистенціалісти (М.Гайдеггер), окремі неопозитивісти та ін. Вони критикували гіпертрофований раціоналізм, шукали альтернативні йому розв’язання світоглядно-філософських проблем, у тому числі й гносеологічних. Найбільш послідовно й ґрунтовно форми та способи ірраціонального пізнання досліджували М.Бердяєв, М.Гайдеггер, Ж-П.Сартр, С.Франк, Л.Шестов та ін.

Серед новітніх публікацій щодо різних аспектів проблеми прикметними є праці І.Добронравової, А.Іванова, С.Кримського, М.Марчука, Н.Мудрагей, В.Ратнікова, М.Раца, І.Цехмістро, Г.Шнедельбаха та ін.

“Раціональне – ірраціональне” – практично “нерозлучна” категоріальна пара, тож багато корисного можна почерпнути з публікацій, присвячених раціональному, де осмислюються: соціокультурний зміст і культурно-історичні виміри раціональності; її історичні форми, типи, види і моделі; співвідношення раціонального, розсудку і розуму; суть класичної та посткласичної раціональності; потенціал і межі традиційної раціональності; раціональність і нетрадиційна методологія; взаємодія наукового та позанаукового, явного і неявного, точного і неточного в знанні тощо.

Експлікація різних аспектів ірраціонального в раціональному наявна в публікаціях, присвячених поняттям “нова раціональність”, “відкрита і закрита раціональність”, “гнучка раціональність”, “парадоксальна раціональність”, “розумна раціональність”, “комунікативна раціональність”, “надраціональність”, “спецраціональність” і т.ін.

Варто виділити праці, в яких розкривається сутність ірраціонального, здійснюється історико-філософський аналіз ірраціоналістичних ідей, дається критика ірраціоналізму, висвітлюються ціннісні аспекти ірраціонального. У багатьох роботах аналізується когнітивний потенціал ірраціонального. Естетичний потенціал взаємодії раціонального та ірраціонального досліджується в різних аспектах і виявах, у тому числі й у контексті наукової творчості. Так само висвітлюється морально-етичний вимір ірраціонального та раціонального, його зв’язок із релігійним світоглядом.

Окрему групу публікацій становлять історико-теоретичні дослідження нерозривного зв’язку раціонального та ірраціонального, зокрема в культурах Заходу і Сходу. Антиномічність і водночас нерозривна єдність ірраціонального та раціонального також привертає увагу багатьох дослідників. Окремі праці присвячені висвітленню співвідношення раціонального та ірраціонального в науці, в тому числі й під кутом зору єдності наукового знання. Досліджується також наявність раціонального в ірраціональному та ірраціонального в раціональному тощо.

Значний внесок у постановку та розв’язання згаданих проблем представлений працями Н.Автономової, В.Асмуса, А.Бичко, П.Гайденко, Б.Грязнова, І.Добронравової, В.Загороднюка, Н.Зорій, В.Капітона, В.Кізіми, М.Кисельова, С.Кримського, В.Лекторського, В.Лук’янця, В.Ляха, М.Мамардашвілі, О.Мамчур, Л.Маркової, М.Марчука, М.Мойсеєва, Н.Мудрагей, О.Нікіфорова, Т.Ойзермана, В.Окорокова, М.Поповича, В.Поруса, В.Ратнікова, В.Рижка, М.Розова, В.Стьопіна, І.Цехмістро, В.Чуйка, В.Швирьова та багатьох інших.

Попри це мусимо визнати, що в українській філософській літературі наразі ще недостатньо досліджено як історико-філософську й історико-наукову сторону проблеми, так і передусім актуальність осмислення можливостей ірраціоналізму в сучасному філософсько-методологічному дискурсі, форм і способів актуалізації притаманного йому антропологічно-ціннісного потенціалу. Дослідники здебільшого спрямовують увагу на творчість окремих мислителів-ірраціоналістів, а тим часом є теоретична потреба у цілісній концепції розуміння феномена філософського ірраціоналізму. Становленню такої концепції, на нашу думку, може посприяти запропонована наукова робота.

Ірраціональне, якщо його розуміти як нераціональне, не може бути предметом окремого дослідження, бо ж воно постає лише як негативна сторона раціонального. Тому в нашому дисертаційному дослідженні поняття ірраціонального використовується виключно у значенні специфічної потенції самого раціонального, можливість актуалізації якої завжди привертала до себе увагу філософів і науковців.

З огляду на вихідний синкретизм пізнавальної, моральної, естетичної потенцій людського духу реалізація будь-якої з них відбувається в тісному взаємозв’язку та взаємодії з іншими. Водночас з погляду пізнавального потенціалу мислення моральнісна та естетична потенції постають у своїх ірраціональних іпостасях, та й у самому когнітивному ставленні до дійсності можна виявити елементи ірраціонального, в самому науковому знанні – рецепції позанаукового. Тому так важливо з’ясувати саму суть ірраціонального та його можливості в структурі наукового пізнання.

Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз ірраціональної компоненти, неявно притаманної теоретичному знанню, виявлення її людиномірно-ціннісних аспектів і гуманітарно-методологічного потенціалу у становленні постнекласичної філософії науки. Її реалізація передбачає цілісне розуміння органічного взаємозв’язку ірраціонального з раціональним в науці та культурі.

Реалізація мети передбачає такі завдання:

– з’ясувати історико-філософський контекст і методологічний потенціал антропологічно-ціннісного підходу до поняття “ірраціональне” в сучасній філософії науки;

– виявити когнітивні можливості змісту ірраціональної компоненти знання та їх евристичне значення в еволюційно-революційному розвитку науки;

– дослідити специфіку співвідношення раціонального та ірраціонального в естетичному контексті науково-пізнавальної діяльності;

– окреслити етико-теологічні виміри ірраціонального з погляду сучасних оцінок його ролі в науково-технічному поступі людства;

– розкрити зв’язок ірраціонального в знанні з його людиномірністю в контексті сучасного розуміння критеріїв науковості;

– експлікувати гуманітарний аспект ірраціонального в контексті філософії та методології постнекласичної науки.

Методологічною основою дослідження є передусім історико-філософський та історико-науковий підходи, які дозволили виявити логіку становлення, вдосконалення та перспективи подальшого розвитку самого змісту поняття “ірраціональне” у взаємозв’язку з раціональним. У цьому плані важливу роль відіграла герменевтична методологія, дозволивши адекватно витлумачити смисл і значення відповідної термінології в контексті методологічної самосвідомості тієї чи тієї конкретної доби. Відтак, оскільки та чи та конкретна філософія науки ґрунтується на певних філософських принципах, важливо було врахувати методологічні підходи, якими користувалися представники різних напрямів у філософії науки – позитивізму, неопозитивізму, постпозитивізму, а також екзистенціалізму, лінгвістичної філософії, феноменології, філософської теорії цінностей тощо.

Об’єктом дослідження є науково-теоретичне знання в єдності його раціональних та ірраціональних аспектів.

Предметом дослідження є антропологічно-ціннісні параметри та гуманітарно-методологічні потенції теоретичного знання.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській філософії науки здійснено спробу виявити евристичний потенціал ірраціонального в контексті методологічної рефлексії наукового пізнання, розкрити його когнітивні, естетичні, етичні та ціннісно-синкретичні людиномірні потенції.

Отримано результати, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:

1. Наука за жодних обставин і за будь-якої трансформації методології не може стати ірраціональною, проте вона містить ірраціональні елементи в самій структурі теоретичного знання, сумірній зі структурою ціннісного світу людини і культури.

2. Серед наявних у спеціальній літературі тлумачень ірраціонального найбільш адекватним є потенціалістичне розуміння змісту цієї важливої категорії, що зводиться до виявлення в ньому прихованих можливостей самого раціонального – потенціалу його неперервного розвитку.

3. Структура ціннісного потенціалу ірраціонального в науці зводиться до системної єдності когнітивних, естетичних, етичних і релігійно-містичних інтенцій і потенцій мислення, що репрезентують цілісне розуміння місця людини у світі.

4. Когнітивний потенціал ірраціонального в науці ґрунтується на позалогічних, інтуїтивних елементах, які неявно притаманні будь-якому творчому зусиллю вченого, спрямованому на пізнання невідомого, відкриття нового за допомогою так званих “божевільних” ідей, гіпотез, апріорних суджень і т.ін.

5. Естетичний потенціал ірраціонального проявляється передусім у науковій творчості, процесі наукового відкриття, формулюванні загальних законів, аксіом, евристичних ідей, моделюванні досліджуваних явищ і створенні загальнонаукової картини світу. Він актуалізується через усвідомлення значущості принципу краси як одного з критеріїв істинності наукового знання.

6. Етичні та тісно пов’язані з ними релігійно-світоглядні потенції знання, незважаючи на зростання зацікавленості ними з боку новітньої філософії науки, є найбільшою мірою спірними, але вони існують і реально впливають на становлення “нового” раціоналізму, небайдужого до ціннісного потенціалу ірраціонального.   

7. Потенціал ірраціонального в теоретичному знанні, виражаючи його людиномірність, актуалізується також у більш глибокому, ціннісно зумовленому розумінні критеріїв науковості.

8. У методології постнекласичної науки ірраціональне стає не тільки об’єктом усе більшого зацікавлення, а й евристичним принципом аксіологізації та гуманітаризації наукового пізнання.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Досліджені антропологічно-ціннісні параметри і гуманітарно-методологічний потенціал ірраціонального знання в контексті філософії науки дозволяють ефективно розв’язувати різні проблеми щодо способів експлікації неявних елементів у структурі теорій, концепцій, парадигм, актуалізації притаманних їм евристичних можливостей, а також виявлення механізмів здійснення наукових відкриттів і специфіки творчої діяльності в науці тощо. Результати дослідження можуть успішно використовуватись у навчальному процесі, зокрема в підготовці та викладанні цілої низки  курсів із загальних і спеціальних соціально-гуманітарних дисциплін – історія філософії, історія науки і техніки, філософія та методологія науки, аксіологія знання, психологія наукової творчості, філософія та методологія гуманітарних наук, етика, естетика, наука і релігія, у процесі підготовки аспірантів і здобувачів з філософських спеціальностей.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, методологічні висновки і рекомендації, викладені в дисертації, обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Їх апробовано на наукових конференціях: Міжнародній науково-теоретичній конференції “Фундаментальне знання і нові виміри раціональності: єдність епістемологічного і соціокультурного аспектів” (Вінниця, 2003), Міжнародних синергетичних читаннях пам’яті Іллі Пригожина (Київ, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми викладання логіки і дисциплін логічного циклу” (Київ, 2004), науковій конференції “Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості (Чернівці, 2005), Міжнародній науковій конференції “Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві” (Чернівці, 2005), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Особистість у системі соціальних зв’язків” (Харків, 2005), Міжнародній науковій конференції “Релігія і суспільство: нові преференції” (Чернівці, 2006), науковій конференції “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівці, 2006).

Результати дисертаційного дослідження висвітлено в десяти наукових публікаціях, дев’ять з яких – у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (шість підрозділів) і висновків; загальний обсяг –  178 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає  205 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обмірковано актуальність теми, стан її наукової розробки, сформульовано мету, завдання, методологічні принципи, предмет і об’єкт, теоретичне й прикладне значення здобутих результатів. Окреслено зміст отриманих висновків та висвітлено аспекти їхньої наукової новизни.

Перший розділ “Ірраціональне в контексті становлення філософсько-методологічної рефлексії” містить аналіз теоретичних і методологічних вимірів кореляції раціонального й ірраціонального в історичній перспективі, а також оновлене розуміння когнітивних можливостей ірраціонального та його ролі в трансформації типів раціональності.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічні витоки проблеми кореляції раціонального та ірраціонального” наголошується: аналіз ірраціонального в знанні дозволяє виявити його конструктивний потенціал й усунути наслідки абсолютизації раціонального ставлення до дійсності. Як і раціональне, воно повинне осмислюватися не редуковано, а в усьому спектрі можливостей, тенденцій, форм актуалізації.

Ціннісно-потенціалістичне тлумачення кореляції раціонального і ірраціонального в знанні передбачає пошук синтетичної концепції, яка б поєднувала позитиви раціонального й ірраціонального як ціннісно рівнозначних, внутрішньо взаємозумовлених, взаємодоповняльних рівнів освоєння дійсності. Обидва феномени ─ сумірно протилежні потенції будь-якого знання, зокрема й наукового. Про це свідчить екскурс в історію проблеми.

В античному філософському світогляді відсутня принципова дихотомія умоглядно-раціонального і нераціонально-чуттєвого знання. Раціональність органічно, синкретично поєднує мисленнєве і ціннісне. Засадничий ідеал істинності – Благо-Краса (калокагатія), умова його досягнення – кероване Розумом пізнання, невіддільне від смисложиттєвого пошуку. Раціональність – принципово відкрита, долає вузькі межі буденної і міфологічної свідомості, висвічує нові обрії мислення і водночас успадковує від міфології сакральну (тобто ірраціональну) свідомість, протиставляє її профанній, зберігаючи, отже, “імунітет” проти вузько прагматичного застосування в соціумі й культурі.

У середньовіччі, на перший погляд, домінантна ірраціональна інтенція теоцентризму й супранатуралізму все ж реалізовується через особливу форму раціональності (спроби розумового витлумачення догматики, ідеали гармонії віри й розуму, розвиток науки логіки, математики, методів філологічного пізнання). Раціональне й ірраціональне культивуються в синтезі, взаємодоповнюють одне одне в пізнанні й культуротворчості.

Раціональність у добу Відродження трансформується в бік активізації соціально конструктивного пізнання, стимулювання природознавства, але не відмежовується від своїх ірраціональних потенцій: зберігаються містико-сакральні  й естетичні інтенції світогляду, рецептовані передусім у неоплатонізмі.

У Новий час раціональність багато в чому втрачає свою органічну єдність з ірраціональним, дедалі більше набуваючи сцієнтистського характеру. Наукоцентризм і незаперечний соціально-цивілізаційний поступ, попри здобутки, викликають глибинну антропологічну кризу. Реакція на неї – світоглядно-аксіологічний переворот, спершу лише провіщений елементами самокритики раціоналізму (Паскаль, Юм, Кант, Шеллінг), а відтак довершений його самонегацією у післяпросвітницькій ірраціоналістичній філософії (романтизм, Шопенгауер, К’єркегор, Ніцше і “філософія життя”, екзистенціалізм, персоналізм, психоаналіз тощо).

Новонароджена ірраціоналістична філософія аж ніяк не є ворожою Розумові як органічній єдності інтелектуальних і ціннісних потенцій. Мотив та об’єкт її критики – не раціональність як така, а саме абсолютизація сцієнтизму та її сумнівні антропологічні наслідки. ЇЇ незаперечна пізнавальна цінність, зокрема, – у впливові на формування методології гуманітарних наук, особливо чутливих до людиномірних сфер реальності.

Ірраціональні смисли мають значущість лише тоді, коли їх виплекано не без розуму, а на основі екзистенційно мотивованого життєво-духовного й когнітивно-ціннісного синтезу, що вивершує цілісність людського існування й пізнання. Методологічний потенціал такого синтезу в його пізнавально-теоретичних аплікаціях вельми потрібний нині – за браку науково-світоглядної цілісності та органічної збалансованості елементів сучасного духовного досвіду на засадах нової, змістовно рельєфної, принципово відкритої раціональності. Аналіз потенціалу ірраціонального в знанні передбачає виявлення внутрішньо притаманних не лише гуманітарному, а й природничому знанню людиномірних передумов та ціннісних можливостей, зв’язку та координації логіко-когнітивних основ і емоційно-естетичних, морально-діяльнісних імпульсів та застосувань змісту науки.

У підрозділі 1.2. “Когнітивний потенціал ірраціонального та його вплив на зміну типів наукової раціональності” аналізуються підходи до визначення ірраціонального: 1) ірраціональне як нереалізований потенціал раціонального, те в пізнанні, що ще підлягає логічно-дискурсивному оформленню, і 2) як предметність, принципово неосяжна й невиразна науково-дискурсивними засобами, але специфічно доступна містико-інтуїтивним, релігійно-метафізичним, естетичним і морально-вольовим смисловим потенціям.

Проблема когнітивного потенціалу ірраціонального конкретизується за допомогою поняття межі між ірраціональним і раціональним. Наявні дві евристично цінні гіпотези щодо цього. Згідно з першою, межа між ірраціональним і раціональним – конкретно-історична, умовна, постійно змінювана на користь раціонального та розширення його “поля”; ірраціональне – нереалізований потенціал раціонального. Друга гіпотеза зводиться до визнання специфічного смислового потенціалу ірраціонального, що актуалізується не так раціональними засобами, як за допомогою віри. Цінність цієї гіпотези – у визнанні рівнозначності ірраціонального й раціонального та настанові на їх толерантне співіснування; її ж вада – надто різкий, непроникний демаркаціонізм, неусвідомлення спільної динамічної основи діалектичного синтезу раціонального й ірраціонального.

Адекватне усвідомлення когнітивного потенціалу ірраціонального вимагає врахування наявності різних видів, типів, форм раціональності та специфіки їх соціокультурної детермінованості. Саме розуміння закономірностей їх історичного й змістовно-функціонального співвідношення дозволяє осмислити ірраціональне не так в абсолютній протилежності раціональному, як його невід’ємну сторону, що містить потенції трансформації й оновлення раціонального та його методологічних концепцій.

В руслі таких настанов обмірковується методологічно перспективна концепція “відкритої раціональності” в її застосуванні до розкриття когнітивного потенціалу ірраціонального в науці. Відкрита раціональність (як альтернативна внутрішньопарадигмальному репродуктивному характеру закритої раціональності) здійснює цілеорієнтаційну функцію щодо пізнання, розширює не лише зовнішні, а й внутрішні межі науки, передбачає плюралізм цивілізаційно альтернативних картин світу.

Пізнавана реальність набагато ширша, змістовніша за конкретноісторичні уявлення про неї, тож розуміння раціональності як узгодження своєї позиції з перевершуючою її реальністю спонукає саме цю різницю й вважати за момент ірраціонального. Закрита раціональність асимілює зовнішні прояви ірраціонального контексту знання доступними їй засобами, трансформуючи їх у раціональні форми, відкрита ж – розкриває в собі внутрішні потенції, сумірні з об’єктивно ірраціональним, і намагається його не так асимілювати, як адекватно виразити, змінюючи задля цього свої норми, правила, стандарти, критерії. Межа внутрішньої і зовнішньої відкритості раціональності відокремлює не так раціональне від ірраціонального, як потенціал їх взаємодії від позбавлених такого потенціалу форм анти- чи псевдораціональності. Саме потенціал взаємодії раціонального і ірраціонального лежить в основі ціннісно зумовленого й гуманістично спрямованого пізнання.

Другий розділ “Антропологічно-ціннісні параметри позараціональної сфери пізнання” висвітлює єдність раціонального й ірраціонального в межах естетики наукового пізнання, а також смисл і значущість моральних і релігійних мотивацій ірраціонального потенціалу науки.

У підрозділі 2.1. “Співвідношення раціонального та ірраціонального в естетичному контексті наукового пізнання” констатується необхідність врахування естетичного складника теоретичного знання, тісно пов’язаного з ірраціональним. Унаочнюється кореляція логіко-дискурсивного і чуттєво-ціннісного аспектів наукового пізнання. Показано, що естетичний потенціал ірраціонального специфічно проявляється  в науковій творчості, процесі наукового відкриття, формулюванні загальних законів, аксіом, евристичних ідей, моделюванні досліджуваних явищ і створенні картини світу. Він передбачає активізацію фантазійно-креативних зусиль, поєднання дискурсивно-аналітичних і образно-синтетичних можливостей мислення.

Естетичний потенціал актуалізується через усвідомлення значущості принципу краси як одного з критеріїв істинності наукового знання. Окрему увагу приділено компаративно-синтетичному обговоренню пізнавальних можливостей, з одного боку, художнього мислення й творчості, а з іншого, – науки. У пізнанні людини, її життєвого світу не менше значення, ніж суто теоретичні розвідки, мають, зокрема, пошуки й винаходи в руслі естетично-художніх інтенцій людського духу.

Особливо значущою є ця обставина в контексті виявлення потенцій ірраціонального як своєрідного життєво-духовного синтезу логічних, емоційних, фантазійно-творчих аспектів самовизначення людини у світі. Художня свідомість і практика – характерний взірець такого синтезу. Вивчення її пізнавальної специфіки, отже, є значущим і в розробці актуальних проблем філософії науки. Унікальність пізнавального освоєння соціально-антропологічної реальності засобами мистецтва ґрунтується на його релевантності тим її аспектам, теоретичне пізнання яких недостатньо здатне виразити й презентувати їх динамічну сутність. Мистецтво наділене потужною силою креативного протистояння соціальному догматизмові, сприяє актуалізації ціннісної істини в синтезі життєвого плюралізму та гуманістичної універсальності. Врахування людинознавчого ресурсу художньої творчості як синтезу раціональних й ірраціональних інтенцій дає важливий рефлексивний матеріал конструювання цілісної концепції знання в єдності його когнітивних, креативно-практичних і смисложиттєво-ціннісних параметрів.

У підрозділі 2.2. “Смисл і значення морально-етичних і релігійних аспектів ірраціональної компоненти науки” констатується тісний зв’язок морально належного з релігійним ідеалом Блага та науковим ідеалом Істини. Моральнісний вибір завжди ґрунтується на синтезі свободи й нормативності, самовизначення і відповідальності. У моральності замкнена раціональність нормативізму (чи прагматика аморалізму) діалектично знімається, “ірраціоналізується” принциповою відкритістю, автономністю вольового вектора особи. Це уможливлює і рефлексивне, і критичне ставлення до змісту норм, а отже їх змістовно-ціннісну динаміку та саморозвиток особи. Подібно й у науці: відкрита раціональність через актуалізацію свого ірраціонального потенціалу повсякчас розширює межі конкретно-історичних парадигм і нормативностей, забезпечуючи антидогматичний імунітет розвиткові пізнання. Така аналогія ґрунтується на закономірній антропологічній характеристиці суб’єкта як моралі, так і науки – свободі як неминучому діяльнісному перебуванні в раціонально-ірраціональному полі тяжіння між сущим і належним, предметно даним і ціннісним, осягнутим і ще не осягнутим або й неосягненним.

Ідеал Блага в його моральних і релігійних (Бог, Абсолют) вимірах багато в чому є ірраціонально-трансцендентним, недоступним суто логічній презентації і водночас має потужний конструктивно-цілеорієнтаційний потенціал, надає науці цінісний орієнтир внутрішньої єдності світу, спонукає морально відповідальних науковців узгоджувати результати досліджень з принципами гармонії, солідарності, благоговіння перед життям. Від наявності чи відсутності в науково-дослідницьких проектах метафізичної орієнтації на ідею Божества багато в чому залежить характер їх ціннісного й прагматичного соціального застосування. Конструктивні ідеї секулярно-гуманістичної і релігійної етики передбачають інтенсивнішу актуалізацію в науково-технологічній свідомості ірраціональних ідеалів всеєдності, благоговіння перед життям, космічно-метафізичної відповідальності людини за долю планети.

Третій розділ “Гуманітарно-методологічні потенції новітньої парадигми ірраціонального” висвітлює важливість урахування людиномірно-ірраціональних елементів знання в контексті сучасного розуміння науковості, розкриває гуманістичні аспекти ірраціонального в методології постнекласичної науки.

У підрозділі 3.1. “Ірраціональне в знанні та його людиномірність як основа сучасного розуміння науковості” обмірковується зміст поняття людиномірності знання як його ціннісно-смислової визначеності та мотивованості іманентними потенціями суб’єкта пізнавального, морального, естетичного ставлення до світу.

Неусувність людиномірності не лише з гуманітарного, а й природничонаукового знання багато в чому ґрунтується саме на іманентній динамічній єдності раціональності з ірраціональним. На відміну від механіцистської методології, сучасне розуміння наукової раціональності передбачає трактування раціонального і ірраціонального як взаємозумовлених сторін цілісного, світоглядно повноцінного знання.

Ідея людиномірності знання підтверджується самою логікою розвитку науки: наприклад, аналіз квантової механіки дає підстави вбачати у науковому знанні специфічні моделі, побудовані згідно з вихідними настановами суб’єкта в процесі його взаємодії з реальністю. Ці настанови не є суто когнітивними, а зумовлені мотиваційно-смисловою сферою людського буття загалом із притаманними їй людиномірними потенціями ірраціонального.

Чим вищий рівень організації буття, тим більше в ньому ірраціонального і тим важче його виразити наявними раціональними засобами. Це зумовлює потребу постійного вдосконалення раціональності, засобами якої можна було б асимілювати ірраціональне. У розвитку сучасного типу науковості цьому сприяють не лише антиредукціоністські настанови, а й спроби зближення наук, зокрема фізичних і біологічних на ґрунті відходу від класичного фізикалізму.

Значною мірою освоєння наукою складних людиномірних систем, що розвиваються, стирає межі між методологією природничонаукового й гуманітарного знання. Трансформації в науці (наприклад, у сучасній космології) відкривають шлях актуалізації та розвитку світоглядно-філософських парадигм, які донедавна кваліфікувались як “ірраціоналістичні”.

Врахування потенціалу ірраціонального в науковій картині світу сприяє виходу за межі закритої раціональності, розмиванню принципової відмінності природничої та соціогуманітарної раціональності. Тільки синтетичне (логіко-ціннісне) розуміння критерію раціональності може забезпечити адекватне розуміння не лише класичних, а й докласичних і посткласичних різновидів раціональності в їх органічній єдності та взаємодії з ірраціональним.

У методології сучасної науки все більш актуальною стає проблема виявлення потенціалу теоретичного знання, пов’язаного з ірраціональними аспектами його людиномірності, що проявляється в інтуїції, неявному знанні, морально-естетичних і релігійних ціннісних орієнтаціях і т.ін.

У підрозділі 3.2. “Гуманітарний аспект ірраціонального в  методології постнекласичної науки” констатується значущість оновленого (постнекласичного) розуміння ірраціонального в контексті методологічного забезпечення сучасних гуманітарних наук. Уявлення про конструктивно ірраціональне в знанні як потенціал його внутрішньої і зовнішньої динаміки, плюралістичності смислів, принципової недогматичності, ціннісної мотивованості та людиномірності  передбачає актуалізацію якісно нових, “м’яких” методів соціального пізнання, що відрізняються від жорсткої доктринальної експансії в класичній науці діалогічністю, інтерпретаційністю, орієнтацією на культурне посередництво. У цьому руслі методологія соціогуманітарних наук виявляється більш уважною та релевантною до засад суспільної, культурницької, комунікативно-особистісної самоорганізації, спонукає до вивчення соціальної реальності як системи структур особливого роду, що не піддаються однозначному лінійному моделюванню та прогнозуванню. За такого підходу до гуманітарного знання особливо актуалізуються й специфічно трансформуються методологічні настанови герменевтики, феноменології, синергетики. Відповідно цілісність наукового, зокрема, гуманітарного знання мислиться з урахуванням культурної та смислової гетерогенності, інтерпретаційної динаміки значень і цінностей, здатних водночас до нелінійного синтезу, що уможливлює толерантну взаємодію унікальних індивідуальностей, культур, цивілізацій в єдності їх раціональних і ірраціональних потенцій.

У “Висновках” підсумовано результати дослідження:

Проблема ірраціонального потенціалу теоретичного знання безпосередньо пов’язана з тенденціями оновлення наукової раціональності на основі дедалі більшої актуалізації її ціннісних аспектів. Ірраціональне – не “безлогічне”, “антинаукове”, “антикультурне”, а іманентний чинник повсякчасного розвитку, розширення горизонтів раціональності через актуалізацію її людиномірності, врахування естетичних, моральних, релігійних координат пізнання.

Когнітивний аспект ірраціонального виявляє себе на двох рівнях його розуміння: ірраціональне як 1) нереалізований потенціал раціонального, що в перспективі підлягає логіко-дискурсивному оформленню і 2) предметність, неосяжна суто логічними засобами, але доступна освоєнню в контексті реалізації ціннісно-смисложиттєвих настанов людської свідомості. Розуміння раціональності як узгодження своєї позиції з перевершуючою її реальністю спонукає саме цю різницю і вважати за момент ірраціонального. Оптимальним є його аналіз у контексті відкритої, цілеорієнтаційної раціональності, що розширює зовнішні та внутрішні межі науки, передбачає плюралізм альтернативних картин світу. Межа внутрішньої і зовнішньої відкритості раціональності відокремлює конструктивний потенціал органічної взаємодії раціонального й ірраціонального від різних форм анти- і псевдораціональності. Саме цей потенціал взаємодії двох феноменів лежить в основі ціннісно зумовленого й гуманістично спрямованого пізнання.

Ірраціональний потенціал науки значною мірою реалізується через актуалізацію естетичних параметрів і критеріїв знання та істинності. Логіко-дискурсивні та чуттєво-ціннісні аспекти наукового пізнання перебувають в іманентному зв’язку, до кінця не раціоналізовуваний критерій краси є одним із важливих показників істинності. Естетичний потенціал ірраціонального специфічно проявляється в науковій творчості, процесі наукового відкриття, формулюванні загальних законів, аксіом, евристичних ідей, моделюванні досліджуваних явищ та ін., передбачає активізацію фантазійно-креативних, образно-синтетичних можливостей мислення в їх єдності з дискурсивно-аналітичними. Особливий пізнавальний потенціал притаманний і такому суто естетичному феномену як мистецтво, що здатне збагачувати науку та її методологію відповідними ціннісними та креативними імпульсами, сприяти трансформації парадигм науки.

Етичні та тісно пов’язані з ними релігійно-світоглядні ірраціональні потенції знання забезпечують можливість конституювання метафізичних і гуманістичних аспектів наукової предметності. Актуалізація цих потенцій уможливлює моральну координацію спрямованості досліджень і їх соціальних застосувань.

Розуміння людиномірності наукового знання, що спирається на важливість ірраціонального потенціалу мислення в його синкретичному взаємозв’язку з раціональністю, відіграє важливу роль у процесі трансформації сучасних уявлень про науковість, які далеко виходять за вузькі межі класичного раціоналізму на ґрунті подолання традиційного фізикалізму, зближення методології природознавства й гуманітарного пізнання, виходу за межі закритої раціональності.

Оновлені методологічні уявлення про потенціал ірраціонального в знанні зумовлюють більшу релевантність методології гуманітарних наук до засад суспільної, культурницької, комунікативно-особистісної самоорганізації. Це спонукає до вивчення соціальної реальності як такої, що не піддається однозначному лінійному моделюванню та прогнозуванню. Цілісність наукового, зокрема, гуманітарного знання мислиться з урахуванням культурної та смислової гетерогенності, інтерпретаційної динаміки значень і цінностей, здатних водночас до нелінійного синтезу, що уможливлює толерантну взаємодію індивідуальностей, культур, цивілізацій в єдності їх раціональних і ірраціональних потенцій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1.Бродецький О.Є. Проблема ірраціоналістичного потенціалу просвітницького світогляду Нового часу //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 130. Філософія. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – С. 32-35.

2.Бродецький О.Є. Проблема виховного потенціалу етикотеології І.Канта //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.  148-149. Філософія. – Чернівці.: Золоті литаври – 2003. – С.120-125.

3.Бродецький О.Є. Два образи віри: Кант і К’єркегор //Людинознавчі студії: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич: НВЦ “Каменяр”, 2003. – Випуск сьомий. – С. 113-122.

4.Бродецький О.Є. Сотеріологічний смисл та антропологічна спрямованість етикотеології І.Канта //Науковий вісник Чернівецького ун.-ту. Зб. наук. праць. Вип. 203-204. Філософія – Чернівці: Золоті литаври, 2004. – С.293-297.

5.Бродецький О.Є. Проблема актуальності осмислення післяпросвітницького ірраціоналізму //Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). Спецвипуск №1. “Феномен раціональності”. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2004. – С.54-61.

6.Бродецький О.Є. Соціально-ціннісні основи релігійності в психоаналітичній інтерпретації Е.Фромма //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 242-243. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 135-141.

7.Бродецький О.Є. Світоглядно-гуманітарні засади естетичного знання: актуальні виміри інтерпретації //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 264-265. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 49-53.

8.Бродецький О.Є. Людинознавчо-ціннісний потенціал етики та естетики //Філософські проблеми людинознавства /За ред.М.Сидоренка. – Чернівці, 2005. – С.200-207.

9.Бродецький О.Є. Ірраціонально-ціннісні пізнавальні потенції художньо-естетичної та наукової творчості //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 309-310. Філософія. – Чернівці: Рута, 2006. – С.138-142.

10.Бродецький О.Є. Ірраціональні потенції знання крізь призму філософії науки //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 346-347. Філософія. – Чернівці: Рута, 2007. – С.12-18.

АНОТАЦІЯ

Бродецький О.Є. Ірраціональне в теоретичному знанні: антропологічно-ціннісні параметри та гуманітарно-методологічні потенції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.09 – філософія науки. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Виявлено евристичний потенціал ірраціонального в науковому пізнанні, його ціннісні потенції, шляхи актуалізації його методологічних можливостей  в сучасному соціально-гуманітарному дискурсі. Когнітивний потенціал ірраціонального  розглядається в руслі відкритої раціональності, що розширює зовнішні і внутрішні межі науки, передбачає плюралізм альтернативних картин світу. Ірраціональний потенціал науки осмислюється й через її естетичні виміри (краса як один з критеріїв істинності), інтуїтивні й образно-синтетичні потенції свідомості. Етичні й релігійні ірраціональні потенції знання розглядаються як такі, що уможливлюють моральну координацію спрямованості досліджень і їхнього соціального застосування.

Показано, що розуміння людиномірності наукового знання як прояву єдності в ньому раціонального й ірраціонального ─ важливий чинник трансформації сучасних уявлень про науковість у напрямку зближення методологій природознавства і гуманітарних наук, виходу за рамки закритої раціональності, що відкриває реальну можливість по-новому осмислити процеси інтеграції в науці, її гуманізації й гуманітаризації, ціннісної зумовленості, а також методологічно синтезувати в єдине ціле суперечливі тенденції розвитку науки і реабілітувати її авторитет як чи не найважливішого рушія прогресу.

 Ключові слова: ірраціональне, раціональне, типи раціональності, теоретичне знання, наука, методологія, потенціалізм, ціннісні потенції, людиномірність.  

АННОТАЦИЯ

Бродецкий А.Е. Иррациональное в теоретическом знании: антропологически-ценностные параметры и гуманитарно-методологические потенции. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 ─ философия науки. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича.

Выявлен эвристический потенциал иррационального в методологической рефлексии научного познания, раскрываются его когнитивные, эстетические, этические и ценностно-синкретические потенции, пути актуализации методологических возможностей иррационального в социально-гуманитарном дискурсе. Рассматриваются два взаимосвязанных уровня понимания иррационального ─ как нереализованный потенциал рационального, подлежащий логико-дискурсивному оформлению, и как предметность, непостижимая логически, но доступная освоению в рамках реализации смысложизненных установок ценностного сознания. Когнитивный потенциал иррационального  рассматривается в рамках открытой рациональности, расширяющей внешние и внутренние границы науки, предполагающей плюрализм альтернативных картин мира.

Иррациональный потенциал познания осмысливается и сквозь призму эстетики науки (красота как один из критериев истины). Логико-дискурсивные и чувственно-ценностные, образно-фантазийные аспекты научного познания рассматриваются в имманентном взаимодействии в рамках научного творчества, процесса научного открытия, формулирования общих законов, аксиом, эвристических идей, моделирования исследуемых явлений.

Показано, что актуализация этических и религиозных иррациональных потенций знания делает возможной моральную координацию направленности исследований и их социального применения.

Понимание человекоразмерности научного знания как проявления единства в нем рационального и иррационального играет важнейшую роль в процессе трансформации современных представлений о научности в направлении сближения методологий естествознания и гуманитарных наук, выхода за рамки закрытой рациональности. Оно открывает реальную возможность по-новому осмыслить процессы интеграции в науке, связанные с ее гуманизацией и гуманитаризацией, ценностной обусловленностью, методологически синтезировать в единое целое противоречивые тенденции развития науки и реабилитировать ее авторитет как важнейшего двигателя прогресса.

 Ключевые слова: иррациональное, рациональное, типы рациональности, теоретическое знание, наука, методология, потенциализм, ценностные потенции, человекоразмерность.  

SUMMARY

Brodetsky O.Y. Irrationality in the theoretical knowledge: its anthropological, value parameters and potential for humanitarian methodology. Manuscript.

The dissertation for obtaining of the Candidate of Philosophy scientific degree in speciality 09.00.09 ─ philosophy of science. ─ National Yuriy Fedkovych University, Chernivtsi.

It is analyzed the heuristic potential of irrationality in science, its value potencies and methodological resources. The cognitive potential of irrationality is interpreted in the light of open rationality, expanding the exterior and interior limits of science, presupposing the pluralism of the alternative images of world. Irrational potential of irrationality in science is also considered through its aesthetic dimensions (beauty as one of the most important criteria of truth), intuitive and metaphorical potencies of mind. Ethical and religious irrational potencies of knowledge are outlined as the factors of humanistic coordination of the studies and their social applications. The humanitarian potencies of science are determined by the synthesis of rationality and irrationality. The outstanding of this fact is the factor of contemporary science transformation to the methodological integration and humanization.    

Key words: irrational, rational, types of rationality, theoretical knowledge, science, methodology, potentialism, value potencies, human dimension of science.




1. Саратовский архитектурностроительный колледж Методическая разработка по учебной
2. 18308
3. І.В. ЖежерВолноваської райдержадміністрації В
4. Интернет современное средство продвижения и продажи товаров
5. правило разложения определителя по строке или столбцу
6. Технология производства на предприятии ОАО Гормолзавод Вольский
7. тема экономических отношений которая включает совокупность форм и методов формирования целевых фондов ден
8. Лабораторная работа- Мониторинг и оптимизация системы
9. Джон Одюбон
10. Реферат- Гражданский иск в уголовном процессе
11. Тема 71 Истина и ее критерии I
12. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КОНТРОЛЬНОЙ РАБОТЫ Успешное выполнение контрольной работы дем.html
13. и и 13ти лет у которых тоже бывают приступы удушья
14. ru Все книги автора Эта же книга в других форматах Приятного чтения Альфред Де Мюссе ИСПО
15. автомеханиками Дэйвом и Зевлаком идут танцевать в здание старого аэропорта
16. Песни
17. Вариант 1 Вопрос 1- Истинные суждения с точки зрения субъективного идеализма несколько вариантов-
18. Однажды в городе Лето благотворительная программа посвященная Международному дню защиты детей
19. тема- деяния Адама и его бунт против Республики
20. My friends cll me. I~m