Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

тема основних методів дослідження принципів і прийомів пізнання що застосовуються в будьякій науці відпов

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-06-20

Бесплатно
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн

Відповіді до питань, які виносяться на іспит по СПО

1. Предмет і методологія курсу СПО. Предмет – це коло питань і проблем, що вивчаються. Предметом курсу СПО є положення про основи організації, систему, функції, завдання і повноваження органів, що відносяться до судової влади, правоохоронних і правозахисних органів та статус посадових осіб, які працюють в цих органах. Методологія курсу – система основних методів дослідження, принципів і прийомів пізнання, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання. Основні методи, що застосовуються в курсі СПО: 1) діалектичний або філософський (СПО розглядається у єдності з правосвідомістю, злочинністю, законністю) 2) Логічний 3) Формально-юридичний 4) Історичний, 5) Порівняльний  6) Системний 7) Конкретно-соціологічний (опитування, інтерв’ю, анкетування) 8) Метод аналізу та синтезу.

2. Місце курсу в системі інших юридичних дисциплін. Навчальна дисципліна СПО взаємодіє з базовими, дочірніми та суміжними юридичними дисциплінами.
Базові: ТДП (надає понятійно-категоріальний апарат, вивчає і поєднує закономірності організації органів з іншими держ-правовими явищами), ІДПУ і ІДПЗК (вивчає закономірності організації та діяльності на різних етап історичного розвитку суспільства), Конституційне право (роль і місце судових і прхрн органів у системі органів державної влади, визначає основні конституційні принципи їх побудови і діяльності).

Дочірні: Судове право (окремо вивчає питання організації і здійснення судової влади), Основи прокурорської діяльності, Організація роботи адвокатури. Суміжні: Адміністративне право (розглядає органи як органи управління, статус працівників і процедури застосування адміністративної відповідальності до них), Цивільний, Господарський, Адміністративний процеси (діяльність суду по розгляду справ, участь у процесі прокурора і адвоката), Кримінальний процес (як повинні діяти прхрн органи при розслідуванні кримінальних правопорушень, викритті осіб, винних в їх вчиненні, та застосування щодо них заходів правового впливу)

3. Поняття правоохоронної діяльності держави, її види та основні напрямки.
Правоохоронна діяльність – це спеціалізована діяльність уповноважених державою органів та посадових осіб, яка полягає у захисті інтересів держави, безпеки суспільства, прав та свобод фізичних та юридичних осіб від будь-яких посягань.
Ознаки ПД: 1) спрямована на охорону права від будь-яких посягань, 2) повинна відповідати розпорядженням нпа, 3) реалізується з дотриманням визначених законодавством процедур, 4) здійснюється спеціально уповноваженими органами, визначеними законом, 5) здійснюється шляхом розгляду справ, обвинувачення у вчиненні правопорушення, представництва і захисту прав і законних інтересів громадян, нагляду за дотриманням законів, установлення правопорушення і осіб, що його вчинили.
Види ПД: Правосуддя – розгляд і вирішення по суті юридично-значущих справ судами загальної юрисдикції і КСУ; Прокурорська діяльність – нагляд прокуратури за додержанням і правильним застосуванням законів; діяльність прокурора по доведенню перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення; Надання юридичної допомоги – роз’яснення законодавства, консультацій правового характеру органами адвокатури та нотаріату; Виконання судових рішень – приведення в дію судових рішень органами Держаної виконавчої служби і ДПСУ.

4. Основні концептуальні положення реформи судової системи в Україні. Концепція судово-правової реформи, схваленої Постановою ВРУ від 28.04.1992 р
Мета: перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форми судочинства.
Принципи:
 Створення судочинства, яке гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створювало б умови для реалізації презумпції невинності.
Відповідність нормативних актів з питань діяльності судів та органів юстиції міжнародним угодам, ратифікованим Україною.
Радикальне реформування матеріального та процесуального законодавства, наповнення його гуманістичним змістом.
Реформування системи кримінальних покарань.
Диференціація форм судочинства в залежності від ступеня тяжкості злочину.
Розгляд окремих категорій справ суддями одноособово чи колегіями.
Встановлення судового контролю за законністю обґрунтованістю процесуальних рішень отже органів, які обмежують права громадян.
Перевірка законності та обґрунтованості судових рішень в апеляційному та касаційному порядку і за нововиявленими обставинами
Етапи:
1. Внесення змін до ЗУ "Про судоустрій", КПК, ЦПК, прийняття закону "Про Конституційний суд України", "Про адвокатуру", "Про статус суддів", "Про нотаріат"
2. Впровадження організації структури судів за спеціалізацією здійснення правосуддя, створення адміністративних судів, судів, що розглядають сімейні справи.
3. Вдосконалення діяльності судової влади, організації досудового слідства, прокуратури. Юстиції, адвокатури, спеціалізація судів.
Через нестачу фінансування в 1995 році концепція загальмувала.
У 2002 році був прийнятий ЗУ "Про судоустрій", який визначив правові засади організації та діяльності судової влади в Україні, состав судів загальної юрисдикції, повноваження та порядок здійснення суддівського самоврядування, основні вимоги щодо формування суддівського корпусу професійних суддів. Прийнятий КПК, ЦК, ГК, СК
У 2010 році був прийнятий ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", згідно з яким:
змінені терміни розгляду справ
ліквідовані військові суди
голови спеціалізованих судів призначаються Вищою радою юстиції за поданням Ради суддів спеціалізованого суду
визначені повноваження голови суду
після 5 років роботи суддя може бути призначений ВРУ безстроково
спрощений порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності
Верховний суд Україна скорочений до 20 суддів
створений вищий суд з розгляду цивільних і кримінальних справ

5. Завдання правоохоронних органів України в умовах формування правової держави.
Одним з важливих напрямків діяльності держави та її органів у житті суспільства є виконання завдань по захисту прав і свобод людини і громадянина, охороні прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, об'єднань громадян, боротьбі зі злочинами та іншими правопорушеннями. І саме цей напрямок є одним із основних завдань правоохоронних органів, які, як і всі інші органи державної влади, відіграють неабияку роль у розвитку України як правової держави. Взагалі якщо розглядати державу як реалізатора функцій права, то саме правоохоронні органи, виконуючи покладені на них обов’язки, втілюють в життя охоронну функцію права, що передбачає охорону та збереження існуючих суспільних відносин та права, заради його ефективного функціонування.
Визначити завдання правоохоронних органів досить складно, оскільки неможливо точно визначити, які органи відносять до правоохоронних. Тому, щоб визначити завдання потрібно спочатку визначити систему цих органів. Існує 2 підходи щодо визначення системи правоохоронних органів. Відповідно до першого – це сукупність органів, які займаються підтримкою законності та правопорядку і запобіганню злочинності, корупції та інших неправомірних діянь. Другий підхід визначає завдання правоохоронних органів у більш широку сенсі, він включає до цієї системи усі органи, які певною мірою займаються забезпеченням правопорядку, підтриманням громадського порядку, контролем за проведенням масових заходів, забезпеченням охорони вищих посадових осіб тощо. Саме це визначення закріплено на законодавчому рівні. Але обидва підходи не є науково обґрунтовані тому слід класифікувати правоохоронну систему за рядом ознак (державний орган; діяльність регламентується актами; процесуальна форма діяльності; діяльність має владний характер; повноваження із здійсненням заходів юридичного впливу) і відповідно до них окремо розглядати обсяг правоохорони того чи іншого органу, оскільки правоохоронна діяльність за своїм змістом не є однорідною. Навпаки вона є дуже різноманітною, оскільки дані органи та установи хоча й вирішують одне конституційне завдання — захист прав, свобод і законних інтересів особи, — реалізують його різними засобами. Для різного виду правоохоронної діяльності різні завдання.

6. Природа та поняття судової влади. Виникнення судової влади сягає в далеке минуле, а процес її розвитку триває вже багато століть і пройшов декілька етапів. Цей розвиток не був поступовий, судова влада розвивалася у межах історичних умов становлення конкретних держав. Виникнення терміну «судова влада», пов’язане з дослідженням французьких просвітителів Монтеск’є і Руссо. Монтеск’є у своїй праці «Про дух законів» писав про існування в державі трьох гілок влади. Але це не означає, що його твердження одразу було реалізовано, оскільки в умовах абсолютної монархії це було практично неможливо. Зростання ролі судової влади судової влади стало наслідком антифеодальних революцій 18 - 19 ст. Існує декілька підходів до тлумачення поняття «судова влада». Відповідно до першого судову владу визначають як сукупність судових установ, тобто як владу державного органу — суду. Такий підхід має назву організаційного, оскільки пов’язаний він з характеристикою судової системи, принципів її організації, правовим статусом суддів, місцем суду в системі інших державних органів. Другий підхід зветься функціональним. За ним судова влада визначається як сукупність повноважень суду з відправлення правосуддя, тобто діяльність суду по розгляду й вирішенню у визначеній законом процесуальній формі справ, що мають юридичні наслідки. Третій підхід (організаційно-функціональний) поєднує два перших і визначає судову владу як систему створених згідно з законом органів, наділених виключними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, із застосуванням спеціальної процедури. Але ці підходи не враховують ролі слова «влада» у даному словосполученні. Недаремно  у сучасному демократичному суспільстві судову владу виділено як окрему складову державної влади і вона не являє собою ординарну діяльність судових органів, а дійсно покликана захищати права і свободи людини за допомогою засобу нав’язування своєї волі, примусу та винесення рішень, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Отже судова влада – це автономна і незалежна гілка державної влади, що складається зі створених у встановленому порядку судових органів, які здійснюють правосуддя у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних і справах про адміністративні правопорушення на основі принципу верховенства права і справедливості для захисту інтересів людини і громадянина, прав та інтересів юридичних осіб та держави. Судова влада вирізняється наступними особливостями: Особлива предметна сфера; легітимність; ситуативний характер; нормативність; об’єктивність; повнота (поширення на всі правовідносини).

7. Поняття і ознаки правосуддя. Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях у особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення. Завдання правосуддя:  1) всебічне зміцнення  законності і правопорядку; 2) запобігання злочинам та іншим правопорушенням; 3) охорона від будь-яких посягань на основні конституційні цінності (суспільний і державний лад, економічна і політична системи, права і свободи громадян, економічна та інформаційна безпеки держави, суверенітет та державна цілісність) 4) виховання громадян; 5) виправлення громадян і перевиховування громадян, які порушили закон. Ознаки правосуддя: 1) здійснення правосуддя виключно спеціальними державними органами – судами, які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються лише закону; 2) розгляд справ у судовому порядку із дотриманням норм процесуального законодавства у порядку судочинства; 3) загальнообов’язковість будь-яких судових рішень, що проголошуються і мають силу закону.

8. Система принципів правосуддя. Принципи судової влади – це норми найбільш загального керівного характеру, що характеризують місце судової влади серед інших видів державної влади, визначають нормативний зміст її основних інститутів і спрямовані на досягнення завдань, що стоять перед нею. Система принципів судової влади є цілісною, взаємопов’язаною і взаємоузгодженою. Порушення одного принципу тягне за собою порушення й інших. Виділяють наступні групи принципів правосуддя:
Інституціональні: паритетність, законність, справедливість, доступність судової влади, незалежність судової влади, процедурність судової влади, транспарентність, безсторонність, здійснення судової влади тільки судом.
Організаційні: незалежність, незмінюваність, професіоналізм, недоторканність, єдність судової системи і статусу суддів, територіальність судової системи, спеціалізація судової системи, інстанційність судової системи.
Функціональні: (принципи, які є характерними для будь-якої процедури судового розгляду і всіх видів судочинства) державна мова судочинства, презумпція невинуватості, змагальність, участь народу при здійсненні судової влади, забезпечення обвинуваченому права на захист, колегіальний і одноособовий розгляд справ, право на оскарження судового рішення, гласність, рівність сторін, обов’язковість рішень суду.

9. Принцип здійснення правосуддя тільки судом. Принцип передбачає, що функції судової влади можуть здійснювати тільки органи судової влади – суди, утворені відповідно до закону. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

10. Принцип здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом та судом. Полягає в тому, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

11. Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підпорядкованості їх тільки закону. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Щодо незалежності судді, то суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого впливу, тиску і втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність установлену законом. Незалежність суддів забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканістю та імунітетом судді; незмінюваністю суддів; таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням; правом судді на відставку; визначеними законом засобами особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

12. Принцип гласності та відкритості судового процесу та його повного фіксування технічними засобами. Ніхто  не  може бути обмежений у праві на отримання в суді усної  або  письмової  інформації  про  результати  розгляду  його судової справи.  Кожен,  хто не є стороною у справі,  має право на вільний  доступ  до  судового  рішення  в  порядку,  встановленому законом. Розгляд   справ   у   судах  відбувається  відкрито,  крім випадків,  установлених процесуальним законом.  Учасники  судового процесу та інші особи,  присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за   вмотивованим   рішенням   суду   у   випадках,   передбачених процесуальним законом. При розгляді справ  перебіг  судового  процесу  фіксується технічними   засобами   в   порядку,  встановленому  процесуальним законом. Учасникам  судового  процесу  на  підставі  рішення  суду забезпечується  можливість  брати  участь  у  судовому засіданні в режимі  відеоконференції  у  порядку,  встановленому процесуальним законом. Обов’язок     забезпечити     проведення     відеоконференції покладається  на  суд,  який отримав судове рішення про проведення відеоконференції,  незалежно  від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.  

13. Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права та інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, зміст принципу змагальності складають права і обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в сфері судового доказування; принцип змагальності визначає змагальну форму цивільного судочинства - такий процесуальний порядок, який би сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі,
можливість активно захищати особисті права та інтереси, права та інтереси інших осіб і держави.

Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який зобов'язаний надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'яснювати їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (статті 15, ЗО ЦПК) тощо д.

Отже, принцип змагальності виступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

14. Принцип презумпції невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов'язковість доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачів (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора).

15. Принцип мови судочинства і діловодства в судах. 1. Судочинство і діловодство в судах України ведеться державною мовою. 2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. 3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. 4. У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин " (802-15) в порядку, встановленому процесуальним законом. 5. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою і забезпечується за рахунок коштів Державний бюджет України.

16. Принцип обов’язковості судових рішень. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади. Воно постановляється іменем України незалежно від того, до якого рівня судової системи або юрисдикції належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу. Принцип обов’язковості судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону по справі, у якій вони постановлені. Тому вони обов’язкові для виконання на території України всіма фізичними і юридичними особами, яких ці рішення стосуються. За невиконання судового рішення може настати кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність. Обов’язкове і точне виконання судових рішень державними і недержавними організаціями, установами, підприємствами, службовими особами і громадянами забез­печується системою державних органів, на які покладено виконання судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення (органи Державної виконавчої служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.). Обов’язковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню в Україні режиму законності.

17. Принцип одноособового та колегіального розгляду у судах. У суді першої інстанції кримінальні справи розглядаються суддею одноособово, або колегією суддів, або судом у складі суддів і народних засідателів, або суддею і присяжними. Склад суду встановлюється відповідно до вимог процесуального законодавства з урахуванням тяжкості злочину, складності провадження у справі, розміру покарання, яке може бути призначено, а в установлених законом випадках — і від згоди підсудного на розгляд справи тим чи іншим складом. Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено призначення покарання: (а) не пов’язане з позбавленням волі або у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, розглядаються суддею одноособово; (б) на строк більше десяти років, розглядаються колегіально судом у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справи в такому складі; (в) у виді довічного ув’язнення, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (а після створення суду присяжних розглядатимуться колегіально суддею із залученням присяжних). Колегіальний розгляд справи є однією з гарантій повного, всебічного й об’єктивного розгляду справ, постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Цивільні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. А в справах щодо (а) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною і поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, (б) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, (в) усиновлення, (г) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, (д) обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу — розгляд справ провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Перегляд цивільних справ у апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів, а в касаційному — колегією у складі п’яти суддів. У колегіальному складі — трьох суддів — розглядаються в суді першої інстанції деякі адміністративні справи, зокрема, справи за скаргами на рішення Центральної виборчої комісії по виборах Президента України. Господарські справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Але будь-яка справа залежно від її категорії і складності може бути розглянута судом колегіально у складі трьох професійних суддів. В апеляційній і касаційній інстанціях справи розглядаються судом тільки колегіально — у складі не менше трьох професійних суддів. Справи у Верховному Суді України розглядаються складом відповідних судових палат. Конституційний Суд України здійснює судочинство колегіально — повним складом суду. При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, якщо за нього проголосувала більшість суддів.
18. Поняття судової системи, її характеристика. Судова система України становить сукупність усіх судів держави, які мають загальні задачі пов’язані між собою відносинами по здійсненню правосуддя. Характерні ознаки судової системи України: Простота – забезпечує доступність судів до населення оскільки місцевий суд, який розглядає майже більшість цивільних і кримінальних справ відповідно до закону «Про ССС» утворюються в районі, місті, міськрайоні і в районі в містах. Територіальність – судова система побудована відповідно до адміністративно-територіального поділу. Ступінчастість – реалізація права на оскарження судових рішень частково ґрунтується на принципі ступінчастості. (тобто з місцевого суду справа не може перейти до ВСС). Єдність – єдині засади організації та діяльності судів, єдиний статус суддів, обов’язковість однакових для всіх правил судочинства, які закріплені в законодавстві, забезпечення ВСУ однакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів, фінансування всіх судів з державного бюджету, вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами судівського самоврядування. 4 ланки, 2 юрисдикції, 3 інстанції і ВСУ.

19. Історія розвитку судової системи України. 1. Вперше саме слово «суд» згадується вперше у Статуті князя Володимира, сина Святослава «О десятинах, судах й людях церковних», поява якого датується приблизно початком ХІ століття.

2. «Руська правда». «Руська правда» встановлювала порядок і місце судочинства. За нею місцем суду був княжий двір, а головною особою, яка здійснювала правосуддя, — князь. Однак передбачалося, що князь міг доручити проведення суду призначеним ним особам. Існувала можливість у визначених випадках вирішувати справу через залучення дванадцятьох обраних осіб, які й розглядали та вирішували питання про винність особи, а право призначення кари передавали судді.

3. Потім зміни в системі судочинства відбувались за правління нащадків Ярослава, закріплених в «Правді Ярославичів» та статутах і постановах Володимира Мономаха.

4. За часів РП основними кодифікованими зводами законів, які закріплювали усі даровані права й привілеї різних прошарків суспільства були Литовські статути. За часів Литовсько-руської доби відбувається поділ судів на земські, гродські та підкоморські. Судові рішення виконувалися возним. Литовські статути регламентували судову систему та питання судочинства.

5. Козацька доба (1648-1740). Судова влада знаходиться в руках гетьмана і козацької старшини. Судова система складається з Генерального суду, полкових і сотенних судів. «Конституція Пилипа Орлика» 1710 р. – вперше закріплена ідея поділу влади (не була втілена в життя).

6. (1740-1775) Судова реформа гетьмана К. Розумовського 1760-1763 р. – відродження системи земських, гродських, і підкоморських судів. Був створений збірник «Права, за яким судиться малоросійський народ» (не був затверджений офіційно).

7. Часи Рос. Імперій до судової реформи 1864. Ліквідація козацьких судів. Злиття судової і поліцейської влади. Акти «Установа про губернії» і «Статут благочиння, або поліцейський» надавали широку владу поліції.

8. Судова реформа 1864 року. Судові статути: «Заснування судових установ», Статут цивільного судочинства і Статут кримінального судочинства запровадили незалежну судову владу, яка здійснюється на прогресивних засадах.

9. Доба УНР (1917-1921). Запровадження спеціалізації судів. У Конституції УНР було передбачено, що судова влада в рамках цивільного, карного та адміністративного судочинства здійснюється виключно судовими установами.

10. Радянська доба. Розвинута система народних судів. У Конституції суду і прокуратурі присвячено окремий розділ, але ідея поділу влади не визнається.  

11. Незалежна Україна. Декларація про державний суверенітет від 16.07.1991 вперше проголосила ідею розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Постанова ВРУ від 28.04.1992 «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» визначила концептуальні завдання і напрями розбудови судової влади та етапи реформування судової і правоохоронної системи України. Конституційний договір від 08.06.1995 вперше з’явився термін «судова влада» у значенні принципу поділу влади. Конституція України 28.06.1996 на конституційному рівні передбачено судову владу як одну з гілок державної влади. Закріплено Розділ 8 «Правосуддя» та Розділ 12 «Конституційний суд України», які регламентували судову систему, основні засади судочинства, окремі питання статусу суддів, статус ВРЮ. «Мала судова реформа» 2001 р. Внесено пакет змін і доповнень до чинних законів, які регулювали діяльність судів і правоохоронних органів та визначали їх повноваження. Розробка і прийняття законів «Про судоустрій», «Про статус суддів» та ін. Оновлення процесуального законодавства 2004-2005 рр. Прийняття нових ЦПК та КАСУ, які деталізували юрисдикцію судів, принципи судочинства та ін. ЗУ «Про ССС» Визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні. Внесено зміни до судової системи, процедури призначення судів на посаду, системи організаційного забезпечення діяльності суду тощо. КПК 13.04.2012 Реформовано систему досудового розслідування. Змінено процесуальний статус прокурора. Передбачено, захисником і представником потерпілого може бути лише адвокат. Запропоновано суд присяжних.

20. КСУ і система судів загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції - це самостійні державні органи судової влади, що здійснюють правосуддя шляхом цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства відповідно до Конституції та законів України і утворюють єдину систему судів. За своєю сутністю суди загальної юрисдикції є державними органами судової влади, уповноваженими здійснювати правосуддя відповідно до Конституції та законів України. За змістом своєї діяльності суди загальної юрисдикції є органами цивільної, господарської, адміністративної і кримінальної юрисдикції. За формою суди загальної юрисдикції є колегіальними органами державної судової влади, до складу яких входять судді, призначувані Президентом України та обрані Верховною Радою України безстроково (ст. 128 Конституції України), які здійснюють цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне судочинство.

Суди загальної юрисдикції різняться за своєю сутністю, суб'єктами судочинства, предметом судочинства, формою судочинства, територією діяльності тощо. Структура: складається з 4 ланок: місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та ВСУ. КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції тобто орган, що здійснює конституційне судочинство процесуальну діяльність з розгляду конституційно-правових конфліктів. Конституційна юрисдикція покликана забезпечувати верховенство конституції як основи національної правової системи, охорону конституційних прав і свобод, додержання принципу поділу влади у всіх його аспектах. Необхідним елементом конституційного судочинства є перевірка нормативних актів з погляду їх відповідності конституції. Саме це (тобто правова охорона конституції) складає сутність конституційного судочинства.

21. Принципи територіальності, спеціалізації та інстанційності в побудові системи судів загальної юрисдикції. Дані принципи побудови судів загальної юрисдикції не просто так присутні в нашій судовій системі. Справа в тому, що ці принципи утворилися внаслідок використання трьох основних міжнародно-правових принципів побудови судової системи а саме:

- забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права та інтереси, реалізації цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями розгляду справ у повному обсязі. З цього принципу, як можна здогадатися, виходить принцип територіальності – забезпечує територіальне розмежування компетенції однорівневих судів. Проявляється у тому, що мережа судових органів рівномірно поширюється на всі адміністративно-територіальні одиниці України, а межі судових округів співпадають з адміністративно-територіальним устроєм України.

- забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку. Принцип інстанційності – визначає обсяг повноважень суду по вирішенню судової справи. Передбачає наявність у судовій системі України судів першої, апеляційної та касаційної інстанції.

- відповідний процесуальний порядок розгляду й вирішення спору, що визначається особливістю його предмета. Принцип спеціалізації – забезпечує розгляд справи компетентним судом, у фаховості якого впевнена особа, яка звертається до суду. Проявляється в існуванні підсистем спеціалізованих адміністративних та господарських судів. 1. Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

2. У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ.

3. У місцевих загальних судах та апеляційних судах областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим діє спеціалізація зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. Кількість суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю із стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді. Судді, уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, не звільняються від виконання обов'язків судді відповідної інстанції, проте здійснення ними таких повноважень враховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення. Плюс слідчі судді.

22. Ланка судової системи та судова інстанція. Ланка судової системи – група судових установ, які мають ідентичний процесуальний статус, тобто виконують однакові процесуальні функції. Територіально вони існують на одному рівні, але інстанційно можуть різнитися. 4 ланки. Судова інстанція – судовий орган в цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. Не закріплені територіально, наприклад ВАС може бути судом і 1 і апеляційної і касаційної інстанції. Ланка відображає побудову судової системі по горизонталі, а судова інстанція – по вертикалі.  

23. Розгляд кримінальних і цивільних справ у суді першої інстанції. Суд І інстанції – це суд уповноважений первинно розглядати і вирішувати кримінальну, господарську, цивільну чи адміністративну справи. Ці суди розглядають справу по суті, установлюючи обґрунтованість чи необґрунтованість позову, збору, винуватість чи невинуватість особи. Розгляд даних справ проводиться у місцевих загальних судах, а саме у міських, міськрайонних, районних, районних у містах.  Кримінальна справа може розглядатися колегіально або одноособово. У цивільному судочинстві існує декілька видів проваджень: позовне, окреме і наказне. У порядку позовного провадження розглядаються справи про розділення майна, відшкодування шкоди, повернення майна, визнання батьківства, захист прав споживачів. Окреме  провадження  -  це  вид   непозовного   цивільного судочинства,  в  порядку  якого  розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення  для  охорони  прав та інтересів особи або створення умов здійснення  нею  особистих  немайнових  чи   майнових   прав   або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (усиновлення, визнання недієздатним, надання неповнолітньому дієздатності, визнання безвісно відсутньою чи померлою, кароче встановлення юридичних фактів або підтвердження їх відсутності). Накази про  стягнення, присудження аліментів і т. д.

24. Касаційне провадження. Касаційний порядок перегляду здійснюється стосовно рішень, які набули законної сили тобто такі, які виконані або виконуються і лише щодо законності судового рішення. Підставами подання заяви до касаційної інстанції є: 1) рішення набрало законної сили, 2) неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, 3) звернення до касаційної інстанції можливо лише після використання механізму захисту прав та інтересів у суді апеляційної інстанції. На відміну від суду апеляційної інстанції, касаційний суд не розглядає справу повторно. Його основною функцією є перевірка законності розглянутих справ, у яких суд апеляційної інстанції не усунув істотні порушення закону, допущені судом першої інстанції, або сам їх допустив, і забезпечення однакового застосування закону. Судом касаційної інстанції у цивільних та кримінальних справах відповідно до ст. 323 ЦПК є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

25. Апеляційне провадження. Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Реалізація права па судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Апеляційне провадження здійснюється у суді апеляційної інстанції, який розглядає апеляції на рішення судів, що не набрали законної сили з вирішення питань про законність і обґрунтованість оскарження. Метою апеляції є перегляд справи або так званий її повторний розгляд. Апеляційний суд перевіряє правильність рішення І інстанції стосовно особи, яка подала скаргу і лише щодо тієї частини, яка нею оскаржується.

26. Перегляд кримінальних та цивільних справ за нововиявленими обставинами. Цивільні справи: 1. Рішення або ухвала суду,  якими закінчено розгляд  справи, що  набрали  законної  сили,  а  також  судовий  наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. 2. Підставами для перегляду рішення,  ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні  для справи обставини,  що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені  вироком  суду,  що  набрав   законної   сили, завідомо   неправдиві   показання  свідка,  завідомо  неправильний висновок експерта,  завідомо  неправильний  переклад,  фальшивість документів  або  речових  доказів,  що  потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 2-1) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді  у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення 3) скасування  судового  рішення,  яке  стало  підставою  для ухвалення   рішення   чи   постановлення   ухвали,  що  підлягають перегляду; 4) встановлена       Конституційним       Судом       України неконституційність  закону,  іншого  правового акта чи їх окремого положення,  застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.       Кримінальне провадження: 2. Нововиявленими обставинами визнаються:

1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; 5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

27. Перегляд справ ВСУ.  Справа розглядається у ВСУ тільки після її розгляду у суді касаційної інстанції. Верховний Суд України:

1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

28. Місцевий суд – основна ланка системи судів загальної юрисдикції. Місцевий суд є основною ланкою в системі судів загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи та справи про адміністративні правопорушення. 1. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. 2. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. 3. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом. 4. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому суді, кількість суддів в якому перевищує п'ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду. 5. З числа суддів місцевого загального суду обираються слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом. Кількість слідчих суддів визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду.

1. Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. 2. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом. 3. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. 4. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). 5. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

29. Склад, порядок формування, повноваження місцевого суду. 4. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому суді, кількість суддів в якому перевищує п'ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду. Також до складу суду можна віднести апарат суду, судові палати, архів та бібліотеку. Щодо порядку формування, місцевий суд утворюється Президентом України за поданням Міністра юстиції за пропозицією голови відповідного ВСС з підстав визначених законодавством. Повноваження: 1. Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. 2. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом. 3. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. 4. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). 5. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

30. Апарат місцевого суду. Організація роботи в місцевому суді. 1. Голова місцевого суду: 1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; 2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду; 3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; 4) видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ; 5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у суді в десятиденний строк з дня їх утворення; 6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду; 7) контролює ведення в суді судової статистики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства; 8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду; 8-1) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів;1. Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. 2. Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що тягне за собою звільнення його з посади. 3. Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України за поданням голови місцевого суду, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України, їх заступників - Голова Державної судової адміністрації України за поданням голови відповідного суду. 4. Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі. 5. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу". Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади. 6. Структура і штатна чисельність апаратів місцевих судів за погодженням з головою суду затверджуються відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, апаратів апеляційних судів - Державною судовою адміністрацією України за погодженням із головою суду, в межах видатків на утримання відповідного суду. 7. В апаратах судів загальної юрисдикції можуть створюватися управління, відділи, що здійснюють свої функції на підставі положення про відповідне управління, відділ, затвердженого керівником апарату відповідного суду. 8. В апараті суду загальної юрисдикції утворюється канцелярія, яка щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття та реєстрацію документів, що подаються до відповідного суду. Канцелярія також виконує інші завдання, визначені положенням, затвердженим керівником апарату відповідного суду. 9. До штату апарату судів загальної юрисдикції входять також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові розпорядники. Наукові консультанти повинні мати науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук.

31. Види і склад апеляційних судів України. 1. У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. 2. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. 3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. 4. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду. 5. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати. Також з числа суддів апеляційного загального суду головою суду призначаються слідчі судді, або ці повноваження може виконувати сам голова суду. Також зборами суддів цього суду обираються судді уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх.

32. Структура формування, повноваження судів другої ланки. До судів другої ланки належать апеляційні суди: апеляційний суд з розгляду цивільних, кримінальних та справ про адміністративні правопорушення (апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК), апеляційний суд з розгляду господарських справ (8 штук, утворюється в апеляційних округах відповідно до наказу Президента), апеляційний суд з розгляду адміністративних справ (9 штук, утворюється в апеляційних округах відповідно до наказу Президента) Повноваження: 1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; 2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції; 3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; 4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства; 5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

33. Судові палати апеляційних судів. Повноваження склад та порядок формування.   У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати. Наприклад у судовому господарському суді є палати по розгляду справ про банкрутство, за участю податкових та інших контролюючих органів, палата по спорах пов’язаних з укладанням, зміною, і виконанням договорів.

34. Організація роботи в апеляційних судах. Голова апеляційного суду:
1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;
2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного суду;
3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ; 5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк з дня їх утворення;
6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного суду;
7) контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової

практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду;

9) здійснює інші повноваження, визначені законом.

2. Голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає

накази і розпорядження.

3. У разі відсутності голови апеляційного суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Заступники голови апеляційного суду здійснюють адміністративні повноваження, визначені головою суду.

1. Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.
2. Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що тягне за собою звільнення його з посади.

4. Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі.

8. В апараті суду загальної юрисдикції утворюється канцелярія, яка щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття та реєстрацію документів, що подаються до відповідного суду. Канцелярія також виконує інші завдання, визначені положенням, затвердженим керівником апарату відповідного суду.

9. До штату апарату судів загальної юрисдикції входять також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові розпорядники. Наукові консультанти повинні мати науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук.

35. Принципи організації та діяльності місцевого господарського та окружного адміністративного суду. Місцеві господарські суди розглядають всі справи, що виникають у господарських правовідносинах, а також інші справи віднесені процесуальним законодавством до їх підсудності. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи у яких однією із сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган АРК і посадові та службові особи. Крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

36. Апеляційні суди. Порядок формування їх склад та повноваження. 1. У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. 2. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. 3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. 4. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду. 5. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати. Також з числа суддів апеляційного загального суду головою суду призначаються слідчі судді, або ці повноваження може виконувати сам голова суду. Також зборами суддів цього суду обираються судді уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх. Повноваження: 1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; 2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції; 3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; 4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства; 5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

37. Вищі спеціалізовані суди. Структура, порядок формування, склад та повноваження. Стаття 31. Види і склад вищих спеціалізованих судів.

1. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. 2. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

3. До складу вищого спеціалізованого суду входять судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді, кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.  У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати. 5. У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених цим Законом. Склад і порядок діяльності пленуму вищого спеціалізованого суду визначаються цим Законом. 6. При вищому спеціалізованому суді утворюється Науково-консультативна рада, статус якої визначається цим Законом. 7. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Стаття 32. Повноваження вищого спеціалізованого суду

1. Вищий спеціалізований суд: 1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом; 2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції;  3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;  4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції; 5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

38. Верховний Суд України - найвищий судовий орган системі судів загальної юрисдикції

1. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
2. Верховний Суд України:
1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;
2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;
3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Стаття 39. Склад Верховного Суду України
1. До складу Верховного Суду України входять 48 суддів з числа яких обираються Голова Верховного Суду України та його заступники.

2. Суддею Верховного Суду України може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років або суддя Конституційного Суду України.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та цим Законом. Склад і порядок діяльності Пленуму Верховного Суду України визначаються цим Законом.

4. При Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада, статус якої визначається цим Законом.

5. Верховний Суд України має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

39. Пленум ВСУ.

Пленум Верховного Суду України

1. Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та цим Законом. До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України.

2. Пленум Верховного Суду України:

1) обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного Суду України, його заступника у порядку, встановленому цим Законом;

2) призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;
3) заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України, заступника Голови Верховного Суду України про їх діяльність;

4) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльності Верховного Суду України;

5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;

6) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

7) затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України.

3. Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу Пленуму, крім випадків, встановлених цим Законом.

4. На засідання Пленуму можуть бути запрошені представники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи.

5. Пленум Верховного Суду України скликається Головою Верховного Суду України в разі потреби або на вимогу не менш як четвертої частини від складу суддів Верховного Суду України, але не рідше одного разу на три місяці. У разі відсутності Голови Верховного Суду України Пленум скликається його заступником. Законом також може бути встановлена інша процедура скликання Пленуму Верховного Суду України. Про день і час скликання Пленуму та питання, що виносяться на його розгляд, учасники засідання Пленуму повідомляються не пізніш як за десять днів до засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносяться на розгляд Пленуму.
6. Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду України, а в разі його відсутності - заступник Голови Верховного Суду України відповідно до Регламенту . У випадках, встановлених цим Законом, засідання Пленуму веде голова організаційного комітету, створеного для проведення Пленуму Верховного Суду України з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду України, або його заступник.

7. Порядок роботи Пленуму Верховного Суду України встановлюється цим Законом та прийнятим відповідно до нього Регламентом Пленуму Верховного Суду України.
8. Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови. Постанови Пленуму Верховного Суду України підписуються головуючим на засіданні Пленуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду України.
9. Секретар Пленуму Верховного Суду України організовує роботу секретаріату Пленуму, підготовку засідань Пленуму, забезпечує ведення протоколу та контролює виконання постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду України.

10. Особливості проведення Пленуму Верховного Суду України з розгляду окремих питань, у тому числі щодо процедури скликання, повноважності засідання, порядку роботи, процедури голосування, порядку прийняття рішень та підписання постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду України, встановлюються законом.

40. КСУ – єдиний орган конституційної юрисдикції. Його завданням є гарантування верховенства Конституції як основного закону держави на всій території України. Діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих рішень. Структура: 18 суддів. Голова КСУ, який обирається на спеціальному пленарному засіданні зі складу суддів КСУ лише на один трирічний термін таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Два заступники Голови КСУ, які обираються за пропозицією Голови КСУ лише на один трирічний строк.   Постійні комісії – є допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності. Секретаріат – здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності суду. Форми звернення до КСУ: Конституційне подання - це письмове клопотання до КСУ про визнання правового акта (окремих його положень) неконституційним, про визнання конституційності міжнародного договору або щодо офіційного тлумачення КУ та законів України. Конституційним поданням є також звернення ВРУ про дачу висновків щодо конституційності процесу розслідування та розгляду справи щодо усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

41. Повноваження КСУ. КСУ приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента, актів Кабміну, правових актів ВРАРК.

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість.

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 КУ

4) офіційного тлумачення КУ та законів України.

42. Склад та порядок утворення КСУ. Структура: Голова КСУ, який обирається на спеціальному пленарному засіданні зі складу суддів КСУ лише на один трирічний термін таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Два заступники Голови КСУ, які обираються за пропозицією Голови КСУ лише на один трирічний строк.   Постійні комісії – є допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності. Секретаріат – здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності суду. Порядок формування: складається з 18 суддів, які призначаються строком на 9 років без права бути призначеним повторно. Президент України призначає 6 суддів своїм указом. Порядок призначення суддів Президентом не врегульовано. З’їзд суддів України призначає 6 суддів таємним голосуванням більшістю голосів від числа обраних делегатів з’їзду суддів України. Визначає кандидатури за пропозицією делегатів з’їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з’їзду. ВРУ призначає 6 суддів таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів більшістю голосів депутатів. Пропозицію щодо кандидатур вносить Голова ВРУ, а також може вносити не менш як ¼ народних депутатів.

43. Вища рада юстиції. ВРЮ є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність. Повноваження: 1) вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад. 2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. 3) розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. 4) за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на посади голови суду та звільняє їх з посад. 5) здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів ВСУ і ВСС. Склад: 20 членів. Вимоги до членів: не менше 35 років і не більше 65 років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту, 10 років  роботи в галузі права, 10 останніх років проживає в Україні. На постійній основі працюють Голова, заступник Голови, секретарі секцій, а решта здійснюють свої повноваження строком 6 років. ВРУ обирає 3 члена 2 з яких – судді. Президент України призначає 3 членів 2 з яких – судді. З’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ обирає 3 члена 1 з яких – суддя. З’їзд адвокатів України таємним голосуванням призначає 3 членів, 1 з яких – суддя. Всеукраїнська конференція працівників прокуратури таємним голосуванням обирає 2 членів, 1 з яких – суддя. З’їзд суддів обирає 3 членів, які є суддями. Голова ВСУ, Міністр юстиції та Генеральний прокурор входять до складу за посадою і не можуть обіймати посади Голови, його заступників та секретарів секцій.

44. Вища кваліфікаційна комісія суддів. Порядок формування та повноваження. 1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України є постійно діючим органом у системі судоустрою України. 2. Вища кваліфікаційна комісія суддів України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.

3. Порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається її регламентом, прийнятим більшістю від загального складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Стаття 91. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України:

1) веде облік даних про кількість посад судді у судах загальної юрисдикції, в тому числі вакантних;

2) веде облік даних про кількість адміністративних посад у судах загальної юрисдикції та негайно повідомляє відповідну раду суддів, Вищу раду юстиції про утворення вакантної посади голови суду, заступника голови суду;

3) проводить добір кандидатів на посаду судді вперше, в тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит;

4) вносить до Вищої ради юстиції рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді для подальшого внесення відповідного подання Президентові України;

5) надає рекомендацію про обрання на посаду судді безстроково або відмовляє у наданні такої рекомендації;

6) визначає потреби в державному замовленні на професійну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України;

6-1) затверджує відповідно до критеріїв, визначених у положенні про порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, перелік юридичних вищих навчальних закладів, які здійснюватимуть таку підготовку;

7) приймає рішення про відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України;
8) розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження;
9) приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовує дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів;
10) приймає рішення про дострокове зняття застосованого до судді дисциплінарного стягнення;
11) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2. Вища кваліфікаційна комісія суддів України для здійснення своїх повноважень має право витребовувати та одержувати необхідну інформацію від суддів, Державної судової адміністрації України, органів суддівського самоврядування та інших судових органів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, об'єднань громадян та окремих фізичних осіб, ненадання якої тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стаття 92. Склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі одинадцяти членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше двадцяти років. До складу Комісії входять:

1) шість суддів, які призначаються з'їздом суддів України;

2) дві особи, які призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;

3) одна особа, яка призначається Міністром юстиції України;

4) одна особа, яка призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

5) одна особа, яка призначається Головою Державної судової адміністрації України.

2. Строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить три роки з дня призначення. Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження члена Комісії два строки підряд.

3. Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень відряджаються до Комісії і не можуть виконувати професійних повноважень за основним місцем роботи.

4. За членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень зберігаються статус та місце роботи.

45. Вимоги до суддів КСУ та суддів судів загальної юрисдикції. Згідно Конституції України суддею Конституційного суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту та досвід роботи за фахом не менше десяти років (практична, наукова, педагогічна діяльність), проживав на Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного суду призначається на дев'ять років без повторного права бути призначеним на цю посаду. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. 2. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; 3) які мають не зняту чи не погашену судимість. 3. Додаткові вимоги до кандидатів на посаду судді у судах вищого рівня встановлюються цим Законом.
Суддею апеляційного суду може бути суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менш 5 років. Суддею ВСС може бути суддя, обраний на посаду судді безстроково. Суддею ВСУ може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше 15 років або суддя КСУ.

46. Національна школа суддів. 1. Національна школа суддів України є державною установою зі спеціальним статусом, що забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для судової системи та здійснює науково-дослідну діяльність. На Національну школу суддів України не поширюється законодавство про вищу освіту. 2. Національна школа суддів України утворюється при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону та статуту, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. 3. Національну школу суддів України очолює ректор, який призначається на посаду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Проректори Національної школи суддів України призначаються на посади Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за поданням ректора Національної школи суддів України. 4. Працівники Національної школи суддів України за умовами оплати праці прирівнюються до державних службовців. 5. Національна школа суддів України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державного казначейства України та може мати регіональні відділення.

Завдання Національної школи суддів України

1. Національна школа суддів України здійснює:

1) організацію спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді; 2) підготовку суддів: яких призначено на посаду судді вперше; яких обрано на посаду судді безстроково; яких призначено на адміністративні посади в судах; 3) періодичне навчання суддів з метою підвищення рівня кваліфікації; 4) підготовку працівників апаратів судів; 5) проведення наукових досліджень з питань удосконалення судочинства; 6) вивчення міжнародного досвіду організації діяльності судів; 7) науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.

47. Підготовка кандидатів на посаду судді. 1. Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичне та практичне навчання за денною (очною) чи заочною формою. Організація спеціальної підготовки здійснюється Національною школою суддів України.

2. Програма, навчальний план та порядок проходження спеціальної підготовки, а також перелік юридичних вищих навчальних закладів, які здійснюватимуть підготовку кандидатів на посаду судді, затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

3. Спеціальна підготовка проводиться протягом шести місяців за рахунок коштів Державного бюджету України. На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі не менше двох третин від посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції.

4. За результатами спеціальної підготовки кандидати отримують відповідний документ установленого зразка. Матеріали щодо кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, направляються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для складення кваліфікаційного іспиту.

5. У разі порушення кандидатом на посаду судді порядку проходження спеціальної підготовки, що призвело до його відрахування, або в разі припинення кандидатом проходження такої підготовки за власною ініціативою він повинен відшкодувати кошти, витрачені на його підготовку.

48. Підготовка суддів яких призначають на посаду вперше, яких обрано на посаду судді безстроково. 1. Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичне та практичне навчання за денною (очною) чи заочною формою. Організація спеціальної підготовки здійснюється Національною школою суддів України.

2. Програма, навчальний план та порядок проходження спеціальної підготовки, а також перелік юридичних вищих навчальних закладів, які здійснюватимуть підготовку кандидатів на посаду судді, затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

3. Спеціальна підготовка проводиться протягом шести місяців за рахунок коштів Державного бюджету України. На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі не менше двох третин від посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції.

4. За результатами спеціальної підготовки кандидати отримують відповідний документ установленого зразка. Матеріали щодо кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, направляються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для складення кваліфікаційного іспиту.

5. У разі порушення кандидатом на посаду судді порядку проходження спеціальної підготовки, що призвело до його відрахування, або в разі припинення кандидатом проходження такої підготовки за власною ініціативою він повинен відшкодувати кошти, витрачені на його підготовку.

Порядок обрання на посаду судді безстроково

1. Порядок обрання на посаду судді безстроково встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

2. Суддя, строк повноважень якого закінчився, за його заявою має бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.

3. Обрання на посаду судді безстроково здійснюється в такому порядку:

1) кандидат звертається з письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про підготовку матеріалів щодо кандидата на посаду судді безстроково на своєму офіційному веб-порталі та в офіційних засобах масової інформації;

3) Вища кваліфікаційна комісія суддів України перевіряє відомості про кандидата, враховує показники розгляду кандидатом справ;

4) Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає рішення про рекомендування чи відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково і в разі рекомендування направляє відповідне подання до Верховної Ради України;

5) Верховна Рада України на підставі та в межах подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймає рішення про обрання на посаду судді безстроково в порядку, встановленому законом.

Підготовка суддів яких обрано на посаду судді безстроково також здійснюється Національною школою суддів. Вона визначає типові плани та програми підготовки для суддів різних ланок та спеціалізації.

49. Підготовка суддів, яких обрано на адміністративні посади. Підготовкою кандидатів на адміністративні посади займається Національна школа суддів. Адміністративними посадами в суді вважаються посади голови суду та заступника (заступників) голови суду. У Верховному Суді України адміністративною посадою також вважається посада Першого заступника Голови Верховного Суду України.

2. Голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники призначаються на посади строком на п'ять років із числа суддів цього суду та звільняються з посад Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів.

Суддя не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки підряд.

3. Голова Верховного Суду України, Перший заступник Голови Верховного Суду України, заступники Голови Верховного Суду України обираються на посади і звільняються з посад Пленумом Верховного Суду України у порядку, встановленому цим Законом. 

50. Слідчий суддя та судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх: обрання та повноваження. З числа суддів місцевого загального суду обираються слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом. Кількість слідчих суддів визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду. Слідчі судді (суддя) обираються зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. До обрання слідчого судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя цього суду. Слідчий суддя не звільняється від виконання обов'язків судді першої інстанції, проте здійснення ним повноважень із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні враховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.

У місцевих загальних судах та апеляційних судах областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим діє спеціалізація зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

Судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. Кількість суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю із стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді. Судді, уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, не звільняються від виконання обов'язків судді відповідної інстанції, проте здійснення ними таких повноважень враховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.

51. Навчання суддів з метою підвищення рівня кваліфікації. 1) самостійне навчання суддів місцевих і апеляційних судів. Цією формою підвищення кваліфікації охоплюються всі судді незалежно від займаних посад та стану роботи. Це найбільш результативна форма навчання, яка здійснюється в кожному суді.

Самостійне навчання здійснюється за планами, які складаються персонально суддею. Доцільно, щоб такі плани затверджувалися безпосередньо головою суду. Кожен суддя самостійно визначає тему для вивчення з урахуванням його професійних і службових інтересів.

2) Постійно діючі семінари є однією з форм підвищення кваліфікації суддів. Семінарські заняття проводяться з метою засвоєння методики розгляду судами конкретних кримінальних або цивільних справ, а також обміном досвідом роботи суддів, обговорення узагальнень і з інших питань. Тематика і склад учасників семінару визначається керівництвом апеляційного суду. Як правило, на семінарські заняття запрошуються судді місцевих судів, Апеляційного суду, а також вчені-юристи та інші провідні фахівці з різних галузей права.

3) проведення засідань круглого столу з конкретно визначеної тематики.

4) науково-практичні конференції. Науково-практичні конференції проводяться на рівні апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України.

52. Юридична відповідальність суддів. Види юридичної відповідальності. Юридична відповідальність суддів – це визначені законом несприятливі наслідки, що настають для особи у зв’язку з вчиненням нею правопорушення. Види: 1)Адміністративна відповідальність (застосування до осіб, винних у вчиненні адміністративних правопорушень, адміністративних стягнень на підставах і в порядку визначеному в КУпАП України): суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. 2) Кримінальна відповідальність (застосування до винної у вчиненні злочину особи виду й міри кримінального покарання на підставах і в порядку, передбаченому КК і КПК): Суддя не може бути без згоди ВРУ затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку. Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором чи його заступником. Відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється ВККСУ на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки та ін.. провадиться лише за рішенням суду. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Це може бути суд, найбільш територіально наближений до суду, у якому він працював. 3) Цивільно-правова відповідальність – За воду завдану суддею як представником судової влади, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Суддя несе відповідальність за особистими майновими зобов’язаннями у загальному порядку. 4) Дисциплінарна відповідальність – застосування дисциплінарних стягнень до особи, винної у невиконанні або неналежному виконанні своїх посадових обов’язків. Здійснюється на підставах та в порядку визначеному в ЗУ «Про ССС» ВККСУ та ВРЮ. Підстави дисциплінарної відповідальності судді 1. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.

53. Служба дисциплінарних інспекторів. З метою здійснення членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України належної перевірки наявності підстав для притягнення суддів місцевих та апеляційних судів до дисциплінарної відповідальності діє служба дисциплінарних інспекторів, до складу якої входять тридцять три дисциплінарних інспектори. За кожним членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України закріплюється три дисциплінарних інспектори. 3. Працівники секретаріату призначаються на посаду та звільняються з посади головою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Дисциплінарні інспектори призначаються на посаду та звільняються з посади головою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за пропозицією відповідного члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. 1. Дисциплінарні інспектори за дорученням члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України попередньо аналізують заяви та повідомлення про неправомірні дії суддів з метою виявлення підстав для відкриття дисциплінарних справ та здійснення перевірок; готують проекти висновків про наявність підстав для притягнення суддів місцевих та апеляційних судів до дисциплінарної відповідальності; виконують інші доручення члена Комісії в ході дисциплінарного провадження відповідно до цього Закону.

54. Інститут народних засідателів та присяжних. Порядок формування, їх склад. Народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи згідно з КУ безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Вимоги: Народним засідателем, присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. Не підлягають включенню до списків народних засідателів та списків присяжних громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя, присяжного; 3) які мають не зняту чи не погашену судимість; 4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси; 5) громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років; 6) особи, які не володіють державною мовою. 3. Особа, включена до списку народних засідателів або списку присяжних, зобов'язана повідомити суд про обставини, що унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх наявності. Суд залучає народних засідателів до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньої участі. 2. Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя надсилається судом народному засідателю не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання. У запрошенні зазначаються права та обов'язки народного засідателя, перелік вимог до народних засідателів, а також підстави для увільнення їх від виконання обов'язків. Одночасно із запрошенням надсилається письмове повідомлення для роботодавця про залучення особи як народного засідателя. 3. Залучення присяжних до виконання обов'язків у суді та їх виклик здійснюються в порядку, визначеному процесуальним законом. Роботодавець зобов'язаний звільнити народного засідателя, присяжного від роботи на час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя. Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду. На народних засідателів та присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням народного засідателя, присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов'язків. До списку народних засідателів у кількості, зазначеній у поданні голови суду, включаються громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 59 цього Закону і дали згоду бути народними засідателями. 2. Список народних засідателів затверджується рішенням відповідної місцевої ради на чотири роки і переглядається у разі необхідності, але не рідше ніж раз на два роки. 3. Список народних засідателів публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради. 1. Для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 59 цього Закону і дали згоду бути присяжними. 2. У разі неприйняття місцевою радою протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради. 3. Список присяжних затверджується один раз на два роки і переглядається в разі необхідності за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України.

55. Суддівське самоврядування. Організаційні форми суддівського самоврядування та їх завдання. 1. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист від втручання в їхню діяльність; 3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення; 4) вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом;

 5) призначення суддів Конституційного Суду України; 6) призначення суддів до складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України. 1) збори суддів - це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань. Скликаються у міру потреби, але не рідше одного разу на три місяці. 2) Конференція суддів - це зібрання суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективні рішення з обговорюваних питань. Скликаються у міру потреби, але не рідше одного разу на три місяці за ініціативою відповідної ради суддів. 3) Ради суддів – виконують функції суддівського самоврядування у період між конференціями суддів. Складаються з 11 суддів, обраних відповідними конференціями суддів. 4) З’їзд суддів України – найвищий орган суддівського самоврядування, який скликається один раз на два роки та приймає рішення, що є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів. 4) Рада суддів України – вищий орган суддівського самоврядування у період між з’їздами суддів України. Склад – 11 суддів.

56. Організаційне забезпечення діяльності судів. Організаційне забезпечення діяльності судів здійснює ДСАУ та система її органів з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

57. ДСАУ та система її органів. Організаційне забезпечення діяльності судів здійснює ДСАУ та система її органів з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Представляє суди у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування у межах повноважень, установлених законом. Є органом, діяльність якого підзвітна з’їзду суддів України. Посадові особи є державними службовцями. Організація і діяльність визначається Положенням Про ДСАУ, затвердженим Радою суддів України. Система органів: Голова ДСАУ – призначається на посаду та звільняється з посади Радою суддів України. Не має права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої діяльності у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради господарської організації, що має на меті одержання прибутку. Заступники Голови ДСАУ – призначаються на посаду Радою суддів України за поданням Голови ДСАУ. Територіальні управління ДСАУ в АРК, областях, містах Києві та Севастополі – очолюються начальниками, які призначаються на посаду і звільняються Головою ДСАУ. Начальник за поданням голови місцевого суду призначає на посаду керівника апарату та його заступника, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Апарат суду – здійснює організаційне забезпечення роботи суду. Очолюється керівником апарату, який несе відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність.

58. Повноваження ДСАУ та системи її органів. 1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом;

2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;

3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;

7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;

8) організовує комп'ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів;

9) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб, забезпечує функціонування системи відеоконференцзв’язку для участі осіб у засіданні суду в режимі відеоконференції.

11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

12) організовує діяльність служби судових розпорядників;

13) затверджує положення про бібліотеку суду;

59. Забезпечення суддів. Суддівська винагорода:  2. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. 3. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

4. Посадові оклади інших суддів установлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом:

1) судді апеляційного суду - 1,1;

2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2;

3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

5. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям Конституційного Суду України, які вперше призначені на посаду судді, виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 5,5 відсотка за кожен рік роботи.

6. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря судової палати, заступника секретаря судової палати, секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду, секретаря Пленуму Верховного Суду України виплачується щомісячна доплата у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.. Відпустка: Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Забезпечення житлових умов судді: Після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду. Забезпечення потреб судді, пов’язаних з його діяльністю: Суддя забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України мантією та нагрудним знаком. 2. Суддя забезпечується окремим кабінетом, робочим місцем та необхідними для роботи засобами. Соціальне страхування судді: Життя і здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Судді, члени їхніх сімей та їх майно перебувають під особливим захистом держави. Органи внутрішніх справ зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім'ї, збереження їхнього майна, якщо від судді надійде відповідна заява. Забезпечення судді у відставці. Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

60. Історія зародження і етапи розвитку прокуратури. Історично формування прокуратури, а з

нею і визначення її функцій почалося в 16 столітті. У 1578 році на сеймі Речі Посполитої було створено Луцький трибунал - вищий суд України. У наступному, 1579, в Батурині було утворено Український трибунал, який складався з семи департаментів. Депутати департаментів щорічно обирали прокурора (інспектора), який спостерігав за порядком подання позову до суду.
Посада прокурора зберігалася в Україну і в 17 столітті. В Українському трибуналі разом з гетьманом і іншими вищими чинами засідав і прокурор. У 1722 році Петро 1 заснував державний орган для нагляду за дотриманням законної діяльності центральних і місцевих органів державної влади. Царська імператорська прокуратура, куди входили і органи прокуратури України проіснувала до жовтня 1917 року. Після жовтня 1917 року розпочався новий етап створення держави і національного самоврядування народу України, етап отримання суверенності. В УНР в грудні 1917 року була заснована Прокураторія, а вже наступного місяця Центральна рада прийняла Закон «Про створення прокурорського нагляду в Україну» З моменту проголошення України суверенною і незалежною державою розпочався новий етап розвитку прокуратури. Після прийняття та введення в дію 1 грудня 1991 ЗУ «Про прокуратуру» та ряду інших нормативних актів створено правову базу організації та діяльності органів прокуратури незалежної України.
61. Місце прокуратури у механізмі держави. Прокуратура виходячи із Розділу 7 КУ та ЗУ «Про прокуратуру», становить єдину і централізовану систему, яка при виконанні покладених на неї функцій взаємодіє з усіма гілками державної влади, але не відноситься до жодної з них. Президент України: Призначає на посаду за згодою ВРУ та звільняє з посади Генерального прокурора України. Прокуратура не здійснює нагляду за Президентом України. Законодавча влада: 1) правові основи організації і діяльності органів прокуратури визначають передусім актами ВРУ. У своїй діяльності прокуратура керується законами та іншими актами ВРУ. 2) Наглядова діяльність прокуратури зосереджена на контролі за додержанням законів, тобто передусім актів ВРУ. 3) Генеральний прокурор України призначається за згодою ВРУ. 4) Генеральний прокурор певним чином підзвітний ВРУ: він не менш як один раз на рік інформує ВРУ про стан законності. 5) ВРУ може виловити недовіру Генпрокурору, що має наслідком його відставку з посади. 6) Діяльність ВРУ не є об’єктом прокурорського нагляду. 7) Прокуратура не творить законів, вона наглядає за їх додержанням. Судова влада: 1) Усі без винятку функції прокуратури пов’язані з судами, а деякі лише в суді і реалізуються. 2) Суд і прокуратура об’єднані спільними завданнями у правоохоронній системі по утвердженню в державі верховенства права, зміцненню законності і правопорядку. 3) Суд здійснює контроль за діяльністю органів прокуратури. Прокуратура не здійснює нагляду за діяльністю суду, але реагує на порушення ним закону шляхом оскарження судових рішень. 4) Статус прокурорів відрізняється від статусу суддів. Виконавча влада: 1) Подібна система органів, з якою безпосередньо взаємодіє система органів прокуратури на всі рівнях. 2) З правоохоронними і контрольними органами виконавчої влади прокуратура об’єднана спільними завданнями і напрямками діяльності. 3) Усі органи виконавчої влади є об’єктами прокурорського нагляду і перевірка відповідності закону їх актів, дій, рішень займає найбільшу питому вагу в наглядовій діяльності прокуратури. 4) Призначенням виконавчої влади є дотримання законів, а прокуратури – є нагляд за їх додержанням.

62. Поняття прокурорського нагляду в Україні. Завдання прокуратури в умовах побудови правової держави. прокурорський нагляд – це самостійний вид державної діяльності. Його відмінність від інших видів діяльності інших державних органів визначається специфікою змісту. Це перевірка точності виконань вимог законів, відповідність інших нормативно правових актів закону, вжиття заходів щодо усунення виявлених правопорушень за допомогою засобів, наданих законом виключно прокуратурі. Органи прокуратури займають особливе місце в системі  державної влади України, що дозволяє їм врівноважувати діяльність гілок влади і забезпечувати їх оптимальне функціонування. Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань закріплених КУ незалежності республіки, суспільного та державного ладу, економічної та політичної систем, прав національних груп та територіальних утворень; гарантованих КУ та законами та міжнародними-правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення. Також існують галузей завдання, які виходять з основних функцій прокуратури.

63. Система і структура органів прокуратури. Прокурорська система України очолюється Генеральним прокурором України з підпоряд­куванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і складається з ланок, що створені та функціонують за адміністративно-територіальним і предметно-функціональним принципами. Утворення, реорганізація та ліквідація органів і установ прокуратури, визначення їх статусу й компетенції здійснюються Генеральним прокурором України. Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.

Таким чином, систему органів прокуратури складають територіальні та спеціалізовані прокуратури. Територіальні прокуратури створені відповідно до адміністративно­територіального устрою України, а спеціалізовані — за предметно­галузевим принципом. Останні функціонують в окремих сферах життєдіяльності. Територіальні, а також спеціалізовані прокуратури у своїй сукупності становлять злагоджену трьохланкову систему органів прокуратури. На верхівці прокурорської системи знаходиться Генеральна прокуратура України. Другу ланку системи органів прокуратури утворюють прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України). Третю ланку прокурорської системи складають міські, районні, районні у містах, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури (військові прокуратури гарнізонів, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури по нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства).

64. Територіальні прокуратури. Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних) та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої ланки, і тому особливість їх діяльності полягає у тому, що, з одного боку, вони виконують функції, покладені законом на органи прокуратури в межах компетенції обласної прокуратури, а з іншого — здійснюють керівництво підпорядкованими прокуратурами. У цих прокуратурах утворюються колегії у складі прокурора (голови), його заступників, інших керівних працівників. Міські, районні, міжрайонні й прирівняні до них спеціалізовані прокуратури створюють третю ланку прокурорської системи, яка діє на всій території України. Прокуратури міст, районів та прирівняні до них прокуратури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України. В цих прокуратурах є також посади заступника прокурора, старшого помічника прокурора, помічників прокурора, старших слідчих і слідчих. Вони призначаються прокурором області або при­рівняними до нього прокурорами. Штатна чисельність прокуратур основної ланки неоднакова. Вона залежить від обсягу виконуваної роботи і затверджується Генеральним прокурором України. Обсяг роботи визначається рівнем злочинності у місті (районі), чисельністю населення, кількістю піднаглядних об’єктів, чисельним складом суду та іншими обставинами.

65. Спеціалізовані прокуратури. Військові прокуратури. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Військові прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, СБУ та інших військових формувань, дислокованих на території України.

На органи військової прокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням законів при провадженні дізнання та попереднього слідства, яке здійснюється в цих установах і формуваннях. Вони також розслідують злочини, що вчинені військовослужбовцями, службовцями військових установ та закладів у зв’язку з виконанням службових обов’язків або вчинені в розташуванні військових частин, установ, навчальних закладів, підприємств чи організацій Збройних Сил України та інших військових формувань, а також військовозобов’язаними під час проходження ними зборів.

Військові прокурори наглядають за додержанням природоохоронного законодавства військовими об’єктами, підприємствами, установами, організаціями. Транспортні прокуратури: У теперішній час в Україні ці органи діють на правах міжрайонних прокуратур із підпорядкуванням обласним територіальним прокуратурам. На ці прокуратури покладається забезпечення нагляду за додержанням законів, зокрема: 1) підприємствами, установами, організаціями і посадовими особами залізничного, морського, річкового та іншого 2) юридичними та фізичними особами, що експлуатують різні види транспорту. 3) органами, які проводять дізнання та досудове слідство на транспорті.  Транспортні прокуратури проводять розслідування злочинів, які віднесені до підслідності слідчих прокуратури, зокрема: вчинених на повітряних та водних шляхах України, у метрополітенах, у поїздах. У наш час в Україні прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах діють на правах міжрайонних прокуратур та підпорядковуються обласним прокуратурам. Нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання та досудового слідства у кримінальних справах про злочини, вчинені у вищеназваних установах; Підтримання державного обвинувачення в судах у кримінальних справах про такі злочини, а також участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків у піднаглядних установах. Здійснення нагляду за виконанням вимог законів щодо охорони прав і законних інтересів громадян, які тримаються у місцях попереднього ув’язнення. Зловживання владою, законність рішень про переведення в камери одиночного типу. Природоохоронні прокуратури. Вони утворені за принципом міжрайонних прокуратур із відповідною штатною чисельністю: прокурор, його заступник, помічники прокурора, слідчі. Контроль і керівництво діяльністю цих прокуратур здійснюють прокурор АР Крим і прокурори областей за місцем їх знаходження. Природоохоронна прокуратура наділена всіма притаманними цьому органу повноваженнями. На природоохоронні прокуратури покладається, зокрема, нагляд:

— за додержанням законності в діяльності місцевих структурних підрозділів спеціально уповноважених органів державного контролю у сфері охорони довкілля; — за додержанням законності при розслідуванні кримінальних справ, за якими досудове слідство провадиться слідчими природоохоронних прокуратур.

66. Принципи організації діяльності прокуратури. Органи прокуратури України:

    1)  становлять  єдину  централізовану  систему,  яку   очолює Генеральний  прокурор  України,  з  підпорядкуванням  нижчестоящих прокурорів вищестоящим;     2)   здійснюють  свої  повноваження  на  підставі  додержання Конституції   України  (  254к/96-ВР  )  та  чинних  на  території республіки  законів,  незалежно  від  будь-яких  органів державної влади,  посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; 3) захищають  у  межах  своєї  компетенції  права  і  свободи громадян на засадах  їх  рівності  перед  законом,  незалежно  від

національного чи соціального походження, мови,  освіти,  ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи  майнового  стану та інших ознак;     4) вживають заходів до усунення порушень закону, від  кого  б вони не  виходили,  поновлення  порушених  прав  і  притягнення  у

встановленому  законом  порядку  до  відповідальності  осіб,   які допустили ці порушення;     5)  діють  гласно,  інформують   державні    органи    влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.     Працівники  прокуратури  не  можуть  належати  до   будь-яких

політичних партій чи рухів.  

67. Гарантії незалежності робітників прокуратури при здійсненні повноважень. Втручання   органів   державної  влади  і  органів  місцевого самоврядування,   посадових   осіб,  засобів  масової  інформації, громадсько-політичних  організацій  (рухів)  та їх представників у діяльність  прокуратури  по  нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.     Вплив  у  будь-якій  формі  на працівника прокуратури з метою перешкодити   виконанню  ним  службових  обов'язків  або  добитися прийняття  неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.   Звернення  представників  влади,  інших  посадових  осіб   до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що  знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть  містити  будь-яких  вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто  не  має права без дозволу прокурора розголошувати дані перевірок і досудового розслідування до їх закінчення.

68. Вимоги, щодо кандидатів на посади робітників прокуратури. Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають  вищу  юридичну  освіту,  необхідні  ділові  і  моральні якості.  Особи,  які  не  мають  досвіду  практичної  роботи    за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування  строком до  одного  року.  Порядок  стажування  визначається   Генеральним прокурором України. Стосовно  осіб,  які претендують на зайняття посади прокурора

або  слідчого  прокуратури,  за  їх  письмовою  згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Особи,   які   претендують   на   зайняття  посад  в  органах прокуратури, до призначення на відповідну посаду подають за місцем майбутньої   служби   декларацію  про  майно,  доходи,  витрати  і зобов'язання  фінансового  характеру  за  формою  і  в порядку, що встановлені  Законом  України  "Про  засади запобігання і протидії корупції", та зобов'язані повідомити керівництву органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб. На  посади  прокурорів  Автономної Республіки Крим, областей, міст   Києва  і  Севастополя  та  прирівняних  до  них  прокурорів призначаються  особи  віком  не  молодше  30 років, які мають стаж роботи  в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років;  на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25  років  із  стажем  роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Сумісництво  служби  в  органах  прокуратури  з  роботою   на

підприємствах, в установах чи організаціях, а  також  з  будь-яким підприємництвом  не  допускається,  за   винятком    наукової    і педагогічної діяльності.     Не  може  бути  прийнята  на  посаду  прокурора  або слідчого прокуратури  особа,  яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення   злочину,  крім  реабілітованої,  або  на  яку  протягом останнього  року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення. Вимоги до посади Генерального прокурора законом не встановлені.

69. Порядок призначення прокурорів на посади. Класні чини працівників прокуратури. Порядок призначення: Генеральний прокурор призначає  першого  заступника,  заступників  Генерального прокурора України, керівників структурних  підрозділів,  головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України; затверджує структуру і штатну чисельність  підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання; призначає  за  погодженням  з  Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим; призначає  заступників  прокурора  Автономної  Республіки Крим,   прокурорів   областей,   міст   Києва  і  Севастополя,  їх заступників,  міських,  районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

Прокурорам  і  слідчим  органів   прокуратури,    працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються  класні  чини залежно до займаних посад і стажу роботи. Порядок присвоєння і позбавлення класних  чинів  визначається Положенням   про   класні  чини  працівників  прокуратури  України, яке затверджується Верховною Радою України.  Класні чини державного радника  юстиції  України,  державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Президентом  України, інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України.

1.   Державний радник юстиції України ( Генеральний прокурор України)

2.   Державний радник юстиції 1 класу (перший заступник Генерального прокурора України)

3.   Державний радник  юстиції 2 класу (заступники Генерального прокурора України, прокурор Кримської АРСР, прокурори областей поза групою та м. Києва)

4.   Державний радник юстиції 3 класу  (начальники та заступники начальників управлінь, начальники відділів, старші слідчі в особливо важливих    справах    Генеральної прокуратури України, старші помічники  Генерального  прокурора України з особливих доручень, прокурори  областей,  транспортні, природоохоронні та інші  прокурори (на  правах  обласних),  прокурори міст поза групою, перші заступники прокурорів Кримської АРСР, областей поза групою та м. Києва, ректор інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України)

5.   Старший радник юстиції (заступники  начальників  відділів, начальники   відділів   у   складі управлінь Генеральної  прокуратури України, старші прокурори, слідчі в особливо важливих  справах Генеральної  прокуратури  України, помічники  Генерального прокурора України з особливих доручень, заступники прокурорів Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних,    природоохоронних, інших   прокурорів   (на    правах обласних) та міст поза групою, начальники  управлінь  та відділів прокуратур Кримської АРСР, областей, транспортних, природоохоронних  та   інших   (на правах обласних), старші  слідчі в особливо важливих справах   прокуратури    Кримської АРСР,  старші помічники прокурорів Кримської  АРСР,  областей  та  м. Києва, прокурори міст першої групи, проректор   інституту   підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури  України  та завідуючі кафедрами цього інституту, начальник учбового центру Генеральної прокуратури України

6.    Радник юстиції (прокурори  управлінь  та  відділів Генеральної прокуратури України заступники   начальників,   старші прокурори  управлінь  і  відділів, слідчі в особливо важливих справах,  старші слідчі прокуратур Кримської   АРСР,   областей, м. Києва, транспортних і природоохоронних   прокуратур  (на правах обласних), слідчі в особливо важливих справах прокуратур міст ,прокурори  міст  другої та третьої груп, районів та прирівняні до них прокурори,

заступники прокурорів міст першої групи, начальники відділів, завідуючі кабінетами, лабораторіями, викладачі   інституту   підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України

7.    Молодший радник юстиції  (помічники   прокурорів, прокурори юстиції управлінь, відділів прокуратур Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних, природоохоронних та прирівняних до них прокуратур, заступники прокурорів міст  другої та  третьої  груп, районів  та прирівняних до них прокуратур, старші    помічники    прокурорів, старші слідчі, слідчі прокуратур міст, районів  та  прирівняних  до них прокуратур, викладачі учбового центру Генеральної прокуратури України).

  8.    Юрист 1, 2, 3 класу (помічники міських, районних та прирівняних до них прокурорів (залежно від строку перебування в класному чині).

70. Функції органів прокуратури (загальна характеристика). Прокуратура України   становить   єдину   систему,   на   яку

відповідно до Конституції України  та  цього  Закону  покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво  інтересів громадянина або держави в суді у

випадках, визначених законом; 3) нагляд за  додержанням  законів  органами,  які  проводять

оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах,  а також при  застосуванні  інших  заходів

примусового  характеру,  пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Також окрім перелічених функцій, статтею 10 Закону України «Про прокуратуру» на цей орган покладається також координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. Перехідними положеннями Конституції (п. 9) передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

71. Підтримання державного обвинувачення в суді.

72. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді у випадках, які передбачені законом.

73. Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

74. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, що пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян.

77. Організація роботи Міністерства юстиції України. Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері нотаріату, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Міністр юстиції – призначається за поданням Прем’єр міністра Президентом України; Перший заступник та заступник – керівник апарату – призначається за поданням Прем’єр міністра Президентом України; Колегія Міністерства юстиції України – утворюється для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мін’юсту України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності. Діє у складі Міністра та його заступників, керівників служб, начальників управлінь юстиції обласного рівня, керівників структурних підрозділів Мін’юсту. Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи. Завдання: 1) формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України та ЄС, політики з питань банкрутства; 2) формування і забезпечення реалізації політики у сфері: архівної справи та діловодства; виконання кримінальних покарань; захисту персональних даних; організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); з питань державної реєстрації; 3) здійснення загального управління у сфері надання безоплатної правової допомоги; 4) забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини; 5) експертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату; виконання функцій центрального засвідчувального органу; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму; здійснення міжнародно-правового співробітництва.

80. Обов’язки та права співробітників міліції. Стаття 10. Основні обов'язки міліції
     Міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана:
     1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
     2) виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини,
вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних
заходів, передбачених чинним законодавством;
     3) приймати і реєструвати заяви та повідомлення про злочини та
адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення;
     4) здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною
формою, провадити дізнання у межах, визначених
кримінально-процесуальним законодавством; (Пункт 4 статті 10 із
змінами, внесеними Законом N 2484-12 від 19.06.92}
     5) припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати
провадження у справах про них;
     6) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню
правопорушень, заходи в межах своєї компетенції заходів до їх
усунення; брати участь у правовому вихованні населення;
     7) проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних
вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами,
щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до
кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
     8) виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання
та адміністративні стягнення;
     9) розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання,
слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання,
пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених
законодавством;
Стаття 11. Права міліції
 Міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається
право:
     1) вимагати від громадян і посадових осіб, які порушують
громадський порядок, припинення правопорушень та дій,
перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці
усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні
порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати
передбачені цим Законом заходи примусу;
     2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень
документи, що засвідчують їх особу, а також інші документи,
необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і
контроль за виконанням яких покладено на міліцію;
     3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини
і в зв'язку з матеріалами, що знаходяться в її віданні, в
разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати
їх приводу у встановленому законом порядку;
     4) виявляти і вести облік осіб, які підлягають
профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених
законодавством, виносити їм офіційне застереження про
неприпустимість протиправної поведінки;
     5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього
приміщеннях
 6) проводити огляд осіб, зазначених у пункті 5 цієї статті,
речей, що знаходяться при них, транспортних засобів і вилучати
документи і предмети, які можуть бути речовими доказами або
використані на шкоду їх здоров'ю;
     7) складати протоколи про адміністративні правопорушення,
провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і
документів, застосовувати інші передбачені законом заходи
забезпечення провадження в справах про адміністративні
правопорушення;
     8) у випадках, передбачених Кодексом України про
адміністративні правопорушення, накладати адміністративні
стягнення або передавати матеріали про адміністративні
правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських
судів, громадських об'єднань або трудових колективів;
     9) проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням
слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити
та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального
законодавства;
     10) здійснювати на підставах і в порядку, встановлених
законом, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-,
кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослуховування телефонних розмов з
метою розкриття злочинів;

83. Застосування міліцією заходів фізичного впливу, спеціальних заходів і вогнепальної зброї.
Має право застосовувати заходи фізичного впливу, використовувати спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Усім цим діям має передувати попередження про їх використання, якщо дозволяють обставини.
Без попередження можуть бути застосовані, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції. Не можна застосовувати до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку, інвалідам, дітям, крім випадків організованого збройного нападу або опору. У разі необхідності застосування, ці заходи не повинні перевищувати необхідне виконання завдань міліціонера, зводити до мінімального впливу на здоров'я або життя правопорушника. При нанесенні ушкоджень - забезпечити допомогу в короткі терміни. Після використання негайно повідомить начальника або прокурора ..
Мають право застосовувати для припинення правопорушення. Направляти спец. підрозділу міліції для забезпечення проведення контролюючими органами перевірок суб'єктів господарської діяльності лише за рішенням судді або суду в рамках розслідування кримінальних справ. У тому числі шляхом демонстрації засобів загрози або зброї.
Мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, водомети, службових собак. Для захисту, для відбиття нападу на будівлі або транспортні засоби, для затримання і доставки в міліцію або інше відповідної установи. Застосування - крайній захід.
Розділ 3 ЗУ «Про міліцію»

84. Права та обов’язки адвоката. 1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: 1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); 2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; 3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; 4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; 8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; 9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів; 10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; 11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

Стаття 21. Професійні обов’язки адвоката

1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний: 1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; 2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; 3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; 4) підвищувати свій професійний рівень; 5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; 6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

2. Адвокату забороняється: 1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; 2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; 3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; 4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

3. Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.     

87. Поняття нотаріату. Права та обов'язки нотаріуса. Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної достовірності.

Нотаріус має право:

- витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

- отримувати плату за надання консультацій правового характеру, не пов'язаних із вчинюваними нотаріальними діями, за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій, за надання
додаткових інформаційно-технічних послуг;

- складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним
законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Обов’язки нотаріуса:

Нотаріус зобов'язаний:   

- здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги;

- сприяння громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних
нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

- зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

- відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі його невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

- вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил  дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження або знищення;

- надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерство юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі при здійсненні ними повноважень з контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства;

- постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених пунктом 3 частини першої статті 29-1 цього Закону, проходити підвищення кваліфікації;
виконувати інші обов'язки, передбачені законом.

89. Система і структура, порядок формування, основні функції судових і прокурорських органів США, Франції і ФРН.
В США існують дві судові системи: федеральна система і судова система штатів. Обидві вони очолюються верховними судами відповідно федерації і кожного штату. Судова система США відповідно до закону про судоустрій 1789 р. складається з трьох ланок: Верховного суду США, апеляційних судів (їх 12) і окружних судів (94). Військові суди складають особливу ланку федеральної системи. Федеральні суди створюються за рішенням конгресу, їх судді призначаються президентом за згодою сенату і залишаються на посаді, поки поводяться бездоганно (тобто довічно).
Справи по першій інстанції із застосуванням федеральних законів розглядають окружні суди загальної юрисдикції (у кримінальних і цивільних справах). В округах існують також спеціальні суди: податкові, митні, претензійні за позовами до уряду США та ін Апеляційні суди розглядають скарги на рішення окружних судів, апеляційний процес проходить, як і процес по першій інстанції
Головну роль в судовій системі США відіграє Верховний суд США. Він складається з 9 членів, включаючи голову, які призначаються президентом США за згодою сенату. Верховний суд є першою інстанцією по справах, де стороною є дипломати іноземних держав або штат, але в основному він виступає як апеляційна інстанція з елементами касації
Суди штатів можуть розглядати справи як за законами штатів, так і за федеральними законами (за звичайними справах останньою інстанцією є верховний суд штату, з питань конституційності - Верховний суд США). Суди формуються по-різному: судді обираються населенням, призначаються мерами міст, муніципальними властями, головам? вищестоящих судів. Список присяжних засідателів зазвичай складається муніципальними органами з участю різних об'єднання громадян, а для розгляду конкретної справи присяжні визначаються жеребкуванням.
Генеральний прокурор США, який очолює Міністерство юстиції США як доданий йому апарат і федеральні органи прокуратури, виконує такі функції, які в інших країнах покладено на прокуратуру, міністерство внутрішніх справ, органи контррозвідки і кримінального розшуку, тюремні відомства. Сфера діяльності федеральної прокуратури в США тому набагато ширше звичайної для прокуратури сфери кримінального переслідування і державного обвинувачення і не збігається з традиційних для європейських міністерств юстиції сфер повноважень.
Федералізм США зумовив існування трьох самостійних ланок прокуратури: федерального, штатного та місцевого. Кожна ланка має свої особливості в організації, комплектуванні і компетенції і діє в межах своєї територіальної та предметної юрисдикції. Штат має право на основі власної конституції або відповідного законодавства встановлювати організацію і визначати обсяг повноважень прокуратури в штаті, а федеральна служба функціонує на основі законів, прийнятих Конгресом США. Ні Генеральний прокурор США, ні підлеглі йому федеральні органи не вповноважені керувати прокуратурами в штатах.
Прокуратура на федеральному рівні - строго централізована ієрархія равозастосовуючих  органів виконавчої влади, представлена
​​Генеральним прокурором США і Прокурорами США
У Німеччині функціонує розгалужена судова система, яка не має якогось одного вищого судового органу ні у федерації, ні в землях. Це спеціалізована судова система. Крім конституційної юстиції - Федерального конституційного суду і конституційних судів земель - діють ще п'ять гілок правосуддя: загальна, адміністративна, трудова, фінансова та соціальна юстиція. Кожна гілка судової влади має свій верховний орган (верховний суд), який називається по-різному: Федеральна судова
палата (очолює систему загальних судів), Федеральний адміністративний суд, Федеральний фінансовий суд, Федеральний суд з трудових справ, Федеральний суд по соціальних справах.
Кожна гілка судової влади (крім конституційної юстиції має кілька інстанцій: чотири інстанції у загальних судів (ділянці шиї суди як нижча ланка, декілька земельних судів. Вищий земельний суд та Федеральна судова палата), три - у решти видів судів (крім дільничних).
Прокуратура в Німеччині, як і у Франції, не становить окремої системи, а діє при судах, перебуваючи в загальному підпорядкуванні міністра юстиції. Прокурори розслідують найскладніші справи за допомогою поліцейських служб і пред'являють звинувачення. По кримінальних справах судовий розгляд завжди, в тому числі у справах приватного обвинувачення, які порушуються самими потерпілими, здійснюється за участю прокурора. Прокурори вправі в певних випадках брати участь і у розгляді цивільних справ.


90. Судоустрій Великобританії.
В Англії проведений розподіл - невідоме в Європі - на так зване високе правосуддя, здійснюване вищими судами, і нижче правосуддя, здійснюване великим числом нижчестоячих судів і квазіюридичних органів.
Високий суд складається з трьох відділень: королівської лави, канцлерського, у сімейних справах. Розподіл справ між цими відділеннями пов'язано лише з практичними міркуваннями, в принципі ж кожне відділення може розглядати будь-яку справу, що входить в компетенцію Високого суду. У рамках відділення королівської лави є Адміралтейський суд і Комерційний суд, в рамках канцлерського відділення - Патентний суд, але це означає лише наявність суддів, що спеціалізуються з цих питань, а також застосування спеціальної процедури при розгляді справ певної категорії. У складі Високого суду 80 суддів і лорд - головний суддя.
Суд Корони - це нове утворення, створене Актами про суд 1971 року. Він розглядає кримінальні справи. Його склад більш багатоликий. Залежно від виду злочину справу може розглядати або суддя Високого суду, або окружний суддя
Апеляційний суд - це друга інстанція в рамках Верховного суду. У його складі 23 судді, іменовані лорд-Джастіс і очолювані зберігачем судових архівів. Справи розглядає колегія у складі трьох суддів. Скарга відхиляється, якщо більшість з них не вважають за потрібне змінити рішення, на яке вона подана
Палата лордів. Рішення Апеляційного суду можуть бути оскаржені до Апеляційного комітету палати лордів. Таке оскарження носить винятковий характер: палата лордів винесла в 1990 році 50 рішень. Справи в палаті лордів розглядаються декількома, мінімум трьома, лордами. Можуть розглядати справи тільки лорд-канцлер - головуючий у палаті, 11 лордів, які спеціально для цього були обрані перами Англії (не за правом спадкування), і лорди, які раніше займали судові посади, перераховані в законі. Справи зазвичай розглядають 5, але не менше 3 лордів. Кожен окремо висловлює у справі свою думку, скарга відхиляється, якщо більшість не висловилося за її задоволення.
Судовий комітет Таємної ради. Палата лордів - це вища судова інстанція не тільки для Англії, але і для всього Сполученого Королівства. Крім того, судді палати лордів як такі або спільно з суддями заморських територій утворюють Судовий комітет Таємної ради. На такому рівні розглядаються скарги на рішення верховних судів британських заморських територій або держав - членів Співдружності, оскільки ці держави не виключають можливості такої скарги.
Нижчестоящі суди. Крім високих судів в Англії діють різноманітні нижчестоящі інстанції, які й розглядають переважну більшість справ.
Найважливіші низькі суди по цивільних справах - це суди графств.
Малозначні кримінальні злочини розглядаються магістратами - простими громадянами, на яких покладена роль мирових суддів.

91. Судоустрій Російської Федерації.
Правосуддя в Україні здійснюється тільки судами, заснованими відповідно до Конституції РФ і Федеральним Конституційним законом від 31.12.1996 № 1-ФКЗ "Про судову систему Російської Федерації" (в ред. Від 05.04.2005). Створення надзвичайних судів і судів, не передбачених законом, не допускається.
Судову систему Російської Федерації складають федеральні суди, конституційні (статутні) суди та мирові судді суб'єктів РФ.
До федеральних судів належать:
- Конституційний Суд РФ;
- Верховний Суд РФ, верховні суди республік, крайові і обласні суди, суди міст федерального значення, суди автономної області й автономних округів, районні суди, військові та спеціалізовані суди, складають систему федеральних судів загальної юрисдикції;
- Вищий Арбітражний Суд РФ, федеральні арбітражні суди округів (арбітражні касаційні суди), арбітражні апеляційні суди, арбітражні суди, суб'єктів Російської Федерації, що складають систему федеральних судів.
    До судів суб'єктів РФ відносяться:
- Конституційні (статутні) суди;
- Світові судді.
    На будівлях судів встановлюється Державний прапор Російської Федерації (може також встановлюватися прапор суб'єкта РФ) в залі судових засідань поміщаються державний прапор і, крім того, зображення Державного герба Російської Федерації. У залі судового засідання може поміщатися зображення герба суб'єкта РФ.
    При здійсненні правосуддя судді засідають у мантіях або мають інший відмітний знак своєї посади.
    Суди здійснюють судову владу самостійно, незалежно від чиєї б то не було волі, підкоряючись тільки Конституції РФ і закону.


Диплом на заказ


1. Тема 1 Теоретичні правові та організаційні основи податкового менеджменту Лекція 1 1год
2. вариант PRкомпании В ходе развития рынка общественных отношений как сферы деятельности определились три ор
3. Вступ Організація виробництва означає координацію приведення до системи всіх елементів і ресурсів виро.
4. Система частей речи в русском языке.html
5. Тема 6. Ценообразование в сетевой экономике 1.html
6. В его книге нет прямого определения ее особенностей
7. Основы методики самостоятельных занятий физическими упражнениями
8. Вопрос по криминологии
9. методические рекомендации по организации самостоятельных работ в том числе задания и методические указани
10. Утверждаю Проректор по УВиМР О.
11. Тема- Глобальні комп~ютерні мережі та мережеві технології Кількість навчальних годин- 2 Актуальність
12. Карло можна визначити як метод моделювання випадкових величин з метою обчислення характеристик їх розподіл
13.  Системы удаления стружки
14. Спутниковые методы определения координат
15. Вариант 7 1 К общенаучным методам познания не относится- а анализ и синтез б статистический в дедукц
16. Программирование решения задач
17. географічний паспорт мезорайону Північна Європа Швеція Норвегія Данія Фінляндія Ісландія
18. Хулиган к острову Дня рождения
19. тематизируйте его периоды 1 3 Казахстан в эпоху бронзы
20. на тему- Управління фінансами України Виконала- ст