Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Ха

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-06-20


22

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ВОЙНО-ДАНЧИШИНА Ольга Леонідівна

УДК 340.15 (477) “18”

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ В РОСІЇ В ХІХ СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ)

Спеціальність 12.00.01 –теорія та історія

держави і права; історія політичних

і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків –

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник:     доктор юридичних наук, професор

                                         Ярмиш Олександр Назарович,

                                         начальник Державного науково-дослідного

                                         інституту МВС України

Офіційні опоненти:     доктор юридичних наук, професор

                                       Рум’янцев В’ячеслав Олексійович,

                                       Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

професор кафедри історії держави і права,

декан факультету підготовки професійних суддів

                                       кандидат юридичних наук, доцент

                                       Писарєва Елла Анатоліївна,

                                       Кримський юридичний інститут Харківського

                                       Національного університету внутрішніх справ,

начальник кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа:     Одеська національна юридична академія

                                        кафедра теорії та історії держави і права,

                                        Міністерство освіти і науки України (м. Одеса)   

Захист відбудеться 27.10.2006 року о 10 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 26.09.2006 р.            

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                     Кириченко В.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні більшість європейських держав, в тому числі й Україна, встали на шлях реформування освіти, який може спричинити соціальні зміни світового масштабу. Приєднання України до Болонської| декларації збіглося із нагальною потребою трансформації вітчизняної освітньої системи і подало нашому суспільству концепцію реформування освіти, задекларувало вектор напрямку руху. Але, як і в будь-якому іншому демократичному суспільстві це спричинило питання та дискусії. І хоча очевидна неможливість подальшого відособленого розвитку національної системи освіти, є різні точки зору на міру інтеграції в європейську систему, а відповідно й на рівень уніфікації вітчизняної освіти.

Будь-яка інтеграція національних систем у міжнародні інститути вимагає значних зусиль у сфері законотворчості, створення відповідної нормативної бази, яка відповідала б не лише європейським стандартам, але й зберігала унікальні етнонаціональні особливості. Успішність такої нормотворчої діяльності неможлива без урахування багатого історичного досвіду освітнього будівництва, особливо дореволюційного етапу вітчизняної історії. У зв’язку з цим актуальними стосовно теми даного дослідження є ціла низка проблем, що активно обговорюються як у професійному середовищі, так і у всьому українському суспільстві. Це питання державно-суспільного управління у вищій школі, із акцентом на елементи автономії, змісту навчально-освітнього процесу. При розв’язанні проблеми підготовки і атестації професорсько-викладацького корпусу особливо цінним може стати досвід правового регулювання присудження наукових ступенів у Харківському, Київському та Новоросійському університетах в XIX ст. Спроби відродити в Україні такі навчальні заклади, як ліцеї, вимагають серйозного історико-правового аналізу нормативного матеріалу минулих років. Вивчення досвіду правового регулювання системи вітчизняної ліцейської освіти видається актуальним в умовах пошуку нових освітніх форм, оптимального співвідношення патерналістської| освітньої політики держави та автономних можливостей вузів.

Проблема правового регулювання системи вищої освіти в Російській імперії досліджувалися і раніше,та при цьому увага дослідників зосереджувалася на інституційних проблемах університетів Росії в ХІХ ст. Як правило, предметом їх вивчення була еволюція організаційно-нормативних основ університетської діяльності. Питання, що стосуються навчальної діяльності, аналізувалися в загальноросійському масштабі без урахування національної специфіки і поза звязком з якимсь конкретним університетським факультетом. Тому можна стверджувати, що історико-правовий аналіз організації та змісту навчально-освітньої діяльності на юридичних факультетах українських губерній Росії в ХІХ ст. дотепер фактично не проводився дослідниками. Поза сферою наукових інтересів істориків права залишилися особливості правового регулювання процесу наукової атестації з юридичних спеціальностей у вказаних університетах. Питання правового становища вищих навчальних закладів університетського типу –Ніжинського та Рішельєвського ліцеїв, що готували юристів, практично не висвітлені в історичній і історико-правовій літературі. Результати аналізу правового регулювання вищої юридичної освіти і науки в українських губерніях Росії в ХІХ ст. дозволять виробити оптимальну програму оновлення сучасної освітньої системи, а також  можуть бути корисні для розробки законодавчого забезпечення наукової підготовки і атестації кадрів в Україні на сучасному етапі.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропоноване дослідження здійснювалося у рамках комплексної наукової програми Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” “Формування інтелектуального потенціалу науки на рубежі століть: економічний, політичний і соціально-культурний аспекти” (№ ДР 0199U004470).  Наукова робота була| також| узгоджена| з планом досліджень кафедри| теорії та історії держави| і права Харківського національного університету внутрішніх та п 1.1. Головних напрямків наукових| досліджень Національного університету внутрішніх справ| на 2000–рр|.|

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні закономірностей і особливостей розвитку правового регулювання  і організаційного забезпечення вищої юридичної освіти і науки в українських губерніях Росії в ХІХ ст.

Мета дослідження зумовила постановку таких основних задач:

  1.  На основі аналізу нормативно-правових актів Російської імперії визначити рівень правового регулювання навчально-освітньої діяльності юридичних факультетів Харківського, Київського та Новоросійського університетів.
  2.  Виявити і проаналізувати методологічні та науково-теоретичні основи вищої юридичної освіти у сфері навчальних дисциплін і в галузі їх методичного забезпечення.
  3.  Узагальнити та систематизувати джерела і опубліковані матеріали з теми дослідження.
  4.  Відстежити нормотворчу і організаційно-розпорядчу діяльність юридичних факультетів Харківського, Київського і Новоросійського університетів.
  5.  Показати вплив на юридичну освіту процесу правової регламентації освітніх функцій вищих навчальних закладів шляхом стандартизації. Охарактеризувати специфіку управління Харківським, Київським і Новоросійським університетами, а також еволюцію їх автономного статусу в ХІХ ст.
  6.  Дослідити правове регулювання підготовки і комплектування науково-педагогічних кадрів на юридичних факультетах українських університетів.
  7.  Виявити особливості присудження наукових ступенів з юридичних спеціальностей.
  8.  Дати загальну характеристику правового становища|становища| Рішельєвського і Ніжинського ліцеїв, що випускали юристів. Виділити специфічні риси навчально-освітнього процесу в юридичному ліцеї князя Безбородька і на юридичному відділенні| Рішельєвського ліцею. Виявити спільні і особливі риси правового статусу ліцеїв у ХІХ ст.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникали у процесі формування і розвитку системи вищої юридичної освіти і науки.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, які регулювали юридичну освіту у вищих навчальних закладах українських губерній Росії, а також підготовку і наукову атестацію юридичних кадрів у ХІХ ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання. Зокрема, при визначенні структури, мети і задач дослідження застосовувався універсальний діалектичний метод пізнання суспільних явищ і гносеологічний підхід. Історичний метод дав можливість проаналізувати виникнення, становлення і розвиток юридичної освіти і науки в університетах і ліцеях українських губерній Росії в ХІХ ст. Структурно-функціональний підхід був використаний при вивченні навчально-освітньої діяльності юридичних факультетів Харківського, Київського і Новоросійського університетів, що дало можливість розглянути її компоненти, взаємозв’язок яких зумовлює| цілісність усієї системи. Компаративістський метод сприяв встановленню особливостей правового становища Рішельєвського і Ніжинського ліцеїв. Системно-генетичний підхід дозволив розкрити умови формування системи наукової атестації кадрів в університетах. За допомогою методу абстрагування були виділені найважливіші ознаки розвитку вищої юридичної освіти в досліджуваний період. Історико-генетичний метод було використано в процесі дослідження історичних першоджерел і нормативно-правових актів. Порівняльно-правовий метод сприяв вивченню розвитку законодавчої бази юридичної освіти і науки.

Науково-теоретичну базу дослідження становлять положення і висновки таких авторів, як Д.І.Багалій, М.Ф.Владимирський-Буданов, О.В.Маркевич, Л.М.Загурський, С.В.Рождественський, К.Т.Галкін, І.А.Ємельянова, Н.М.Зипуннікова, А.Є.Іванов, В.Г.Кінельов, Г.Г.Кричевський, Є.С.Ляхович, О.С.Рьовушкін, Г.Є.Павлова, Е.А.Писарєва, Є.А.Скрипільов, Є.В.Соболєва, В.І.Часников, С.Р.Чуйко, О.М.Якушев, Р.Г.Еймонтова, М.П.Яснопольський, В.Змійов, З.Сірополенко, А.Срібницький та ін.

Нормативно-правовою основою дисертації є законодавчі акти Російської імперії про вищу освіту і науку, серед яких –височайші укази, стверджувальні грамоти, височайше затверджені думки Державної Ради, всепідданніші доповіді міністра народної освіти або Головного Правління училищ, затверджені Імператором, положення про присудження наукових ступенів, постанови і розпорядження Міністерства народної освіти, а також нормативно-правові акти, пов’язані з діяльністю Ніжинського і Рішельєвського ліцеїв.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації визначається тим, що вона є першою спробою комплексного наукового дослідження питань правового регулювання вищої юридичної освіти і науки в університетах і ліцеях українських губерній Росії в ХІХ ст., а також визначається авторським підходом до аналізу вибраного предмета дослідження і сутністю отриманих висновків.

На основі проведеного аналізу нормативних актів, використання результатів наукових досліджень, даних, які знайшли своє висвітлення в періодичній літературі, а також шляхом залучення в науковий обіг архівних джерел, автором:

  •  узагальнено і систематизовано нормативно-правову базу і визначено організаційно-правові засади розвитку юридичної освіти в університетах і ліцеях українських губерній;
  •  вперше системно узагальнено зміст освітнього процесу на юридичних факультетах університетів і його еволюція упродовж XIX ст|.;
  •  на основі аналізу нормотворчої і правозастосовної практики показано вплив державної політики стандартизації на розвиток вищої юридичної освіти і науки;
  •  розвинуто положення про те, що правовідносини у сфері вищої освіти і юридичної, зокрема, регулювалися загальноімперським законодавством, а також локальними нормативними актами, що видавалися Харківським, Київським і Новоросійським університетами;
  •  проаналізовано нормативну базу і висвітлено етапи становлення інституту наукової атестації і підготовки професорсько-викладацького корпусу на юридичних факультетах;
  •  уперше показано особливості правового регулювання присудження наукових ступенів з юридичних спеціальностей в університетах українських губерній;
  •  визначено комплекс нормативно-правових документів і їх окремі положення, які регламентували навчальну і наукову діяльність юридичних факультетів;
  •  уперше шляхом компаративістського аналізу нормативно-правових актів, які регулювали правове становище і діяльність Ніжинського і Рішельєвського ліцеїв упродовж XIX ст., виявлено специфіку в правовому становищі цих ліцеїв у системі освіти Росії;
  •  уперше узагальнено зміст навчально-освітнього процесу підготовки юристів в ліцеях українських губерній.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що історико-правовий досвід правового регулювання вищої юридичної освіти та науки, з урахуванням сучасних реалій, може бути використаний у законотворчій діяльності при виробленні державного стандарту підготовки юристів, при реформуванні інституту наукової атестації в Україні.

Результати дослідження можуть бути корисними в науково-дослідній роботі в юридичних і інших навчальних закладах при розробці лекційних курсів та спецкурсів, при підготовці навчальних посібників і підручників з історії держави і права України, історії політичних і правових учень, а також у роботі наукових студентських гуртків.

Результати дослідження були використані в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія”для підготовки спецкурсів з харкієзнавства та історії України.

  Апробація результатів дисертації. Результати розробки проблеми в цілому та окремих її аспекти були оприлюднені дисертантом на IX міжнародній історико-правовій конференції “Юридична наука і освіта: історія, сучасність, перспективи”(Рівне, 6–червня 2003 р.), X міжнародній історико-правовій конференції “Історико-правові проблеми автономізму і федералізму”(Севастополь, 22–вересня 2003 р.), XI міжнародній історико-правовій конференції “Місцеві органи державної влади і самоврядування: історико-правовий аспект”(Суми, 16–квітня 2004 р.), XII міжнародній історико-правовій конференції “Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва”(Бахчисарай, 10–вересня 2004 р.), V науково-практичній конференції “Україна XXI сторіччя: тенденції і перспективи розвитку”(Київ, 8 лютого 2005 р.), XII міжнародній студентській науковій конференції “Євроінтеграція і освітня система України: проблеми і перспективи”(Харків, 8 квітня 2005 р.), XIII міжнародній історико-правовій конференції “Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти”(Чернівці, 20–травня 2005 р.), XIV міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти”(Севастополь, 4–вересня 2005 р.), ХV міжнародній історико-правовій конференції “Генеза держави і права: історико-теоретичні аспекти”(Запоріжжя, 2–червня 2006 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих виданнях і двох публікаціях за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена особливостями авторського підходу до розробки даної теми. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які об'єднують два підрозділи, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації складає 229 сторінок, зокрема 23 сторінки списку використаних джерел ( 325 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, сформульовано основні положення, які відображають наукову новизну дисертації і виносяться на захист, показано практичне значення роботи, наводяться дані, які свідчать про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації “Історіографія і джерельна база дослідження”розглянуто основні етапи розвитку наукової думки з даної проблеми, проаналізовано ступінь наукової розробленості теми. На основі аналізу наявної літератури з досліджуваної проблеми зроблено висновок про те, що ступінь вивчення проблеми є цілком достатньою. Проте комплексного історико-правового аналізу навчально-освітнього аспекту діяльності вищих навчальних закладів, що готували юристів, зроблено не було. Поза сферою наукових інтересів учених опинилася проблема правового регулювання присудження наукових ступенів з юридичних спеціальностей.

Водночас автор вважає, що досліджувану тему складно висвітлити повністю в рамках однієї роботи. Дане дисертаційне дослідження є спробою зробити посильний внесок у об’єктивне вивчення історії держави і права України.

У другому розділі “Правове регулювання навчально-освітньої діяльності на юридичних факультетах університетів Росії в XIX ст|.” на основі аналізу нормативно-правових актів Російської імперії визначено рівень правового регулювання навчально-освітньої діяльності юридичних факультетів Харківського, Київського і Новоросійського університетів упродовж XIX ст. Одна з основних закономірностей процесу правового регулювання юриспруденції в XIX ст. полягає в провідній ролі в ньому державної влади.

Освітні функції університетів, заснованих у XIX ст., перебували під пильною увагою держави. Правова регламентація питань, пов’язаних з визначенням навчальних дисциплін, що викладалися студентам-юристам, кафедр юридичних факультетів, правил прийому, переведення і випуску фахівців, здійснювалася державними структурами. А з моменту включення у відносини між верховною владою і університетами спеціалізованого посередника –Міністерства народної освіти, додався спеціальний комплекс вимог до змісту викладання на юридичних факультетах.  

У розділі проаналізовано основні етапи розвитку вищої юридичної освіти, пов’язані насамперед з університетськими статутами. Ми можемо говорити  про своєрідну політику стандартизації вищої юридичної освіти. Визначаючи викладання конкретного циклу навчальних дисциплін на юридичних факультетах, держава сприяла, таким чином, розвитку юридичної науки. В умовах, коли університетська освіта, у тому числі і юридична, починала розвиватися без наукового, методичного і організаційного забезпечення, така стандартизація відігравала, на наш погляд, позитивну роль. Регламентація університетської освіти не обмежувалася визначенням у наказовому порядку обов’язкових до вивчення дисциплін на юридичних факультетах, встановлювалися також певні вимоги до змісту викладання.

Водночас держава нормативно закріплювала певні результати громадської діяльності у галузі освіти. Ради університетів, факультети нерідко зверталися в Міністерство народної освіти, до попечителя навчального округу із проектами щодо реорганізації деяких сторін навчальної діяльності. У різні періоди Радам і юридичним факультетам університетів надавалася можливість тією або іншою мірою брати участь в організації навчально-освітньої системи за допомогою нормотворчої діяльності, що виражалося у виробленні локальних нормативних документів, які регулювали навчальний процес. Це зумовило розвиток механізмів внутрішньої саморегуляції юридичної освіти.

Автор наголошує, що зміни в урядовій політиці відносно вищої освіти багато в чому залежали від особистих якостей монархів, змін у їх устремліннях, внутрішніх і зовнішніх проблем держави, які впливали на підбір кандидатур на посаду міністра народної освіти. Усе це вело до реформ і контрреформ, які позначалися на розвитку вищої освіти. Регламентація вищої освіти і юридичної освіти зокрема в ХІХ ст. здійснювалася відповідно до двох моделей правового регулювання. Переважаючою можна вважати імперативну або зобов’язальну модель, при якій регулювання від верху до низу здійснювалося на владно-імперативних засадах. Суть даної моделі полягає в забезпеченні суворого порядку, організованості і необхідної громадської дисципліни. Другорядну роль відігравала дозвільна або диспозитивна модель правового регулювання, яка відкривала певний простір для дій суб’єктів освітніх відносин на свій розсуд. Зміна державного курсу вела до зміни освітніх стандартів юридичної освіти. Суттєвим недоліком, як видається, була відсутність продуманої стратегії законодавчої політики держави, єдиної програми законодавчих заходів по відношенню до вищої юридичної освіти.

 Третій розділ “Правове регулювання підготовки і атестації науково-педагогічних кадрів в університетах українських губерній в XIX ст.|  складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Правовий аналіз присудження наукових ступенів на юридичних факультетах університетів: історія і досвід реалізації” наголошується, що регламентація процесу наукової атестації була одним із напрямків освітньої політики держави, яка ставила собі за мету забезпечення вищих навчальних закладів кваліфікованими науково-педагогічними кадрами.

Законодавством було встановлено злагоджену систему наукових ступенів і порядок їх здобуття. Біля витоків створення всіх положень про присудження наукових ступенів у XIX ст. стояли університети. Вони пропонували свої проекти положень, які потім лягали в основу законопроектів про наукову атестацію кадрів. Найпомітнішим у цьому відношенні серед університетів українських губерній можна вважати Харківський університет. З повною впевненістю можна стверджувати, що саме в університетському середовищі відбувалася акумуляція передових історико-правових ідей у галузі присудження наукових ступенів в Росії в ХІХ ст.

Аналіз виявлених нормативно-правових актів, що стосуються  присудження наукових ступенів в університетах Росії в XIX в., дозволив виділити шість етапів розвитку процесу правового регулювання наукової атестації, в основі яких лежать положення про присудження наукових ступенів 1819 р., 1837 р., 1844 р., 1864 р.: 1) з 1803 до 1819 р.; 2) з 1819 до 1837 р.; 3) з 1837 до 1844 р.; 4) з 1844 до 1864 р.; 5) з 1864 до 1884 р.; 6) з 1884 до 1900 р.

Основним змістовним компонентом правового статусу викладача університету в XIX ст. був, як видається, зв’язок із державною службою. Принциповим було питання про включення викладача в систему класних чинів. У станово ранжируваному російському суспільстві наукові ступені неминуче набули табельно-посадового статусу. Першим законодавчим актом, в якому наукові ступені були співвіднесені з “Табелем про ранги”, був указ “Про устрій училищ”(1803 р.).

У підрозділі охарактеризовано наукові ступені, які присуджувалися в університетах, проаналізовано еволюцію вимог до претендентів, законодавчу регламентацію процесу атестації впродовж досліджуваного періоду. Наголошено, що комбінація наукових ступенів “кандидат–магістр–доктор”, встановлена в 1803 р., виявилася довговічною  і проіснувала до 1884 р. Проте упродовж  століття вона дещо видозмінювалася.

Починаючи з перших років XIX ст. у Російській імперії поступово став формуватися режим контролю над процесом наукової атестації і дисертаційними роботами. Це стосувалося стилістичного оформлення дисертаційних робіт, оформлення свідоцтв і дипломів про наукові ступені, загального порядку і строків іспитів. Проте локальні нормативні документи стосовно деяких питань наукової атестації видавалися самими університетами. Право формувати докладні правила, що стосувалися присудження наукових ступенів, було дано університетам відповідно до § 6 Положення про іспити на звання дійсного студента і на наукові ступені 1864 р. У Харківському, Київському і Новоросійському університетах у рамках наданих повноважень розроблялися правила про строки і порядок проведення іспитів на здобуття наукових ступенів.

У підрозділі наголошено, що Ради університетів українських губерній брали участь у нормопроектній діяльності: направляли свої проекти і пропозиції в Міністерство народної освіти щодо наукової атестації кадрів, уніфікації процедури присудження наукових ступенів. Пропозиції університетів враховувалися при розробці нормативних актів у галузі атестації наукових кадрів. Запити і клопотання Рад університетів служили підставою для видання розпоряджень і постанов Міністерства народної освіти.

Автор зазначає, що важливим моментом у правовому регулюванні процесу наукової атестації було співвідношення наукових ступенів різного рангу із педагогічними посадами і званнями на предмет їх відповідності. Співвідношення між атестацією наукових кадрів і посадовим призначенням визначалося суворою послідовністю, яка існувала в присудженні наукових ступенів.

У підрозділі звернуто увагу на те, що поступове збільшення розрядів наук булосуттєву характерною рисою всіх положень про присудження наукових ступенів. Наукові спеціальності, дисципліни, що викладалися на юридичному факультеті, і наукові ступені були взаємозв’язані, що законодавчо закріплювалося в різних нормативно-правових актах. Одночасно з удосконаленням кафедральної структури на юридичних факультетах університетів зростала кількість розрядів наук. Отже, поступове збільшення кількості розрядів наук стало результатом розвитку і спеціалізації самих наук. Розряди наук в основному відповідали розподілу кафедр на юридичному факультеті. Зростаюча диференціація наукових дисциплін, сприяла своєчасному перегрупуванню кафедр на юридичних факультетах. Це поліпшувало викладання і дозволяло враховувати потреби підготовки наукових кадрів. У підрозділі наведено предмети іспитів на наукові ступені магістра і доктора, визначено головні і допоміжні дисципліни за розрядами наук юридичних факультетів.

Проаналізовано статистичні дані щодо кількості присуджених наукових ступенів магістра і доктора на юридичних факультетах трьох університетів українських губерній Росії впродовж XIX ст. –Харківського, Київського і Новоросійського. Відзначено загальну кількість захищених дисертаційних робіт, динаміку захистів на юридичних факультетах зазначених університетів, визначено юридичні спеціальності, що займали провідні позиції у той або інший період у трьох університетах.

У підрозділі 3.2. “Підготовка і комплектування наукових кадрів на юридичних факультетах”зазначається, що одним із напрямів регламентації вищої освіти було правове регулювання підготовки і комплектування професорсько-викладацького корпусу, формування його правового статусу. З моменту заснування першого в українських губерніях Росії Харківського університету і надалі, після відкриття Київського і Новоросійського університетів, нагальною залишалася проблема підготовки вітчизняних науково-педагогічних кадрів і заміщення вакантних кафедр. Ця проблема повною мірою стосувалася юридичних факультетів університетів.

Відповідно до Статуту 1835 р., на Раду університету покладався обов’язок вживати заходів до заміщення вакантних кафедр. У цій роботі існувало декілька напрямів. Важливим напрямом державної освітньої політики у сфері підготовки науково-педагогічних кадрів було відправлення молодих викладачів за кордон “з науковою метою”для підготовки до професорського звання. Вирішенню цього питання багато в чому сприяли статути Харківського, Київського і Новоросійського університетів, постанови і розпорядження Міністерства народної освіти.  У підрозділі наводяться дані щодо кількості молодих учених, направлених юридичними факультетами названих університетів у закордонні відрядження. Особливим напрямом роботи з комплектування науково-викладацьких кадрів відповідно до § 78 Статуту 1835 р. було оголошення конкурсу через періодичну пресу на заняття вакантної кафедри. Це право було надано Радам університетіві. Статутом встановлювалися вимоги до кандидата. У зв’язку з прийняттям Статуту університету св|. Володимира в 1842 р. з’явився інститут доцентури, який в 1843 р. особливим розпорядженням Міністерства народної освіти був поширений на Харківський університет та інші університети імперії. Юридичний факультет університету св|. Володимира як додатковий захід для заміщення вакантних кафедр вирішив запрошувати осіб, що мали ступінь кандидата, як приват-доцентів читати лекції. Вимоги, що висувалися до претендентів, були досить високі. Але такий спосіб давав можливість заповнювати вільні вакансії на факультеті і відкривав молодим вченим, що не мали вищих наукових ступенів, шлях до професури.

Проблема заміщення вакантних кафедр була актуальною для юридичних факультетів університетів упродовж усього XIX ст. Різні заходи, які вживалися для її розв’язання не давали абсолютного результату. У підрозділі наведено дані щодо кількості вакантних кафедр в університетах українських губерній Росії.

Велику самостійність університетам у вирішенні питань підготовки професорсько-викладацьких кадрів надав Загальний статут, затверджений у 1863 р. Йдеться про запровадження так званого інституту “професорських стипендіатів”. Таким чином був законодавчо закріплений особливий порядок здобуття молодими вченими, залишеними при університетах як стипендіати, вищого наукового ступеня. Інститут “професорських стипендіатів”став у другій половині XIX ст. важливою складовою вітчизняної системи підготовки наукових кадрів. Зз його допомогою університетські кафедри поповнювалися науковими кадрами високої кваліфікації.

Основним компонентом правового статусу викладачів університетів був зв’язок з державною службою, що було закономірно через державне походження університетів і їх утилітарну функцію. Тому законодавець врегулював питання щодо службових прав, які мали молоді люди, що відряджалися за кордон “з науковою метою”.

За час діяльності інституту наукової підготовки кадрів було створено оптимальну і потужну законодавчу базу, що регламентувала підготовку науково-педагогічних кадрів на юридичних факультетах.

У четвертому розділі “Правове регулювання вищої юридичної освіти в Ніжинському і Рішельєвському ліцеях у XIX ст|.” наголошується, що ліцей князя Безбородька і Рішельєвський ліцей були вищими навчальними закладами, які одночасно з Харківським, а пізніше Київським, університетами давали знання у галузі юриспруденції в українських губерніях Росії в XIX ст. Провідну роль у правовому регулюванні діяльності ліцеїв відігравала держава, видаючи нормативні акти зобов’язального та забороняючого  характеру, такі як статути, правила, розпорядження, постанови. Особливе значення для викладання юридичних дисциплін мали статути, за допомогою яких здійснювалася стандартизація навчально-освітньої діяльності в ліцеях. Правила, затверджені Міністерством народної освіти, регламентували організаційний бік навчального процесу: порядок вступу в ліцей і складання вступних і перевідних іспитів. Окрім цього, ліцеї у межах наданих їм повноважень, ґрунтуючись на державно-владних розпорядженнях, визначали порядок викладання курсів, що знаходило своє відображення в “Оглядах викладання наук”і навчальних планах. Таким чином, ліцеї, поставлені в досить чіткі законодавчі рамки, здійснювали правозастосувальну діяльність.

§ 3 Статуту ліцею князя Безбородька 1840 р. проголосив, що головною метою ліцею буде поширення ґрунтовних знань у сфері вітчизняного законодавства. У зв’язку з цим у дослідженні робиться висновок, що мета була поставлена суто практична: призначення ліцею як спеціальної юридичної школи полягало у підготовці досвідчених чиновників, причому науковий елемент ігнорувався статутом. Склад і розподіл кафедр в ліцеї князя Безбородька за Статутом 1840 р. також свідчить про виключно практично-спеціальний характер цього навчального закладу. Унаслідок цього викладання в ліцеї і кафедри були розподілені за Зводом законів Російської імперії.

Навчальні дисципліни, які викладалися на юридичному відділенні Рішельєвського ліцею згідно з його Статутом 1837 р., відрізнялися від дисциплін ліцею в Ніжині. У програму Рішельєвського ліцею були включені деякі науково-теоретичні дисципліни: римське право, філософія. Випускники Рішельєвського ліцею здобували юридичну освіту близьку до класичної університетської. Навчальна програма юридичного відділення Рішельєвського ліцею давала йому перевагу перед ліцеєм князя Безбородька.

У розділі підкреслюється, що оскільки ліцеї були державними навчальними закладами, табельно-посадовий статус їх випускників чітко закріплювався в статутах. Важливою особливістю ліцеїв було те, що під час вступу на військову службу його випускники мали однакові праваіз з випускниками університетів на здобуття першого офіцерського чину. Проте під час вступу на цивільну службу такої рівності в правах не було. Право на чин XII класу набували лише ті, хто одержував “відмінний атестат”. Таким чином попри те, що ліцеї вважалися вищими навчальними закладами, їх випускники не мали такого ж табельно-посадового статусу, як випускники університетів. Ліцеїсти мали можливість отримати право на чин XII класу, але звання дійсного студента вони не отримували.

Статути регламентували правове становище професорсько-викладацького складу. Обов’язки професорів у ліцеях були аналогічні до тих, що встановлювалися для їх університетських колег. Викладачі ліцею не обмежувалися читанням лекцій, а вели й наукову роботу, що давало право на заняття почесних місць в ученому світі. Молоді викладачі, що прийшли в ліцей із науковими ступенями кандидатів, отримували згодом ступені магістрів, а потім –і професорів в одному з університетів Росії або відправлялися за кордон “для удосконалення в науках”.

Вважаючись вищими навчальними закладами, Рішельєвський ліцей і ліцей князя Безбородька, по суті, займали проміжне становище між гімназіями і університетами. Необхідність вдосконалення навчальних програм і недостатнє фінансування стали причиною занепаду і перепрофілювання ліцеїв. Охочі здобути вищу юридичну освіту віддавали перевагу університетам. Обидва ліцеї були реорганізовані: юридичний ліцей у Ніжині –в історико-філологічний інститут (1875 р.), а Рішельєвський ліцей –у Новоросійський університет (1865 р.).

Як державні навчальні заклади Ніжинський і Рішельєвський ліцеї залежали від урядової політики. Відчуваючи потребу в грамотних чиновниках, держава ставила перед ними виключно утилітарне завданняціль. Ставлячи за мету “поширення ґрунтовних знань у сфері вітчизняного законодавства”, українські ліцеї випустили значну кількість юристів і підготували плеяду відомих діячів науки і культури.  

У висновках дисертації сформульовано основні підсумки дослідження, рекомендації щодо використання отриманих результатів.

  1.  На основі комплексного історико-правового аналізу показано, що визначальну роль у розвитку вищої юридичної освіти і науки в українських губерніях Росії в ХІХ ст. відігравала політика держави. Переважаючою моделлю правового регулювання у цій сфері можна вважати імперативну або зобов’язальну модель. Другорядна роль належала диспозитивній або дозвільній моделі правового регулювання.
  2.  Принциповою особливістю регулювання навчально-освітньої діяльності університетів та інших вищих навчальних закладів, що готували юристів, була  його її своєрідна державна стандартизація, тобто застосування відповідних норм, визначення обов’язкового для викладання кола дисциплін, спеціального комплексу вимог до змісту навчального процесу. Така стандартизація позитивно відобразилася на розвитку юридичної освіти.
  3.  Зміна державного політичного курсу спричинялася до зміни освітніх стандартів на юридичних факультетах університетів, що викликало зміни у змісті навчальних програм. Суттєвим недоліком, на думку дисертанта, була відсутність продуманої стратегії законодавчої політики держави, єдиної програми заходів відносно вищої юридичної освіти.
  4.  Регулювання системи підготовки науково-педагогічних кадрів  на юридичних факультетах університетів у ХІХ ст. здійснювалося по декільком напрямкам у рамках загальної правової регламентації вищої освіти. За час існування інституту наукової підготовки і атестації кадрів викладацький склад юридичних факультетів поповнився кваліфікованими науковцями і педагогами.
  5.  Упродовж ХІХ ст. посилилася наукова спеціалізація дисциплін на юридичних факультетах, зросла кількість розрядів наук, з яких можна було здобути наукові ступені. Університети українських губерній Росії мали певну специфіку у функціонуванні інституту наукової атестації.
  6.  Особливе правове становище в системі освіти Росії займали Ніжинський і Рішельєвський ліцеї. Їх діяльність у ХІХ ст. відігравала важливу роль у підготовці юридичних кадрів. Проте утилітарна спрямованість навчальних програм і деяка нерівність ліцеїстів у правах, що надавались в цивільній службі у порівнянні з випускниками університетів, стали основними причинами занепаду ліцеїв.
  7.  Модернізація правового регулювання сучасної вищої освіти та науки України вимагає різновекторних зусиль. В умовах активних євроінтеграційних процесів слід враховувати історичний досвід, використовувати ті позитивні напрацювання в цій сфері, які пройшли випробування часом. Трансформація правового регулювання вищої освіти та науки повинна йти не в напрямку зменшення ролі держави, що врешті решт може привести до падіння рівня і якості підготовки фахівців. Скоріше більш ефективним є шлях систематизації існуючих законів та норм щодо діяльності вищої школи, регламентації ключових напрямків діяльності освітянської системи при одночасному зростанні ролі та відповідальності самих учасників освітнього процесу, перш за все, вищих навчальних закладів. Дисертантом висловлено низку пропозицій щодо правового регулювання окремих напрямків діяльності вищої школи. Ефективність правового регулювання вищої юридичної освіти і науки неабиякою мірою залежить від знання і розумного використання власних історичних традицій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ

ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Университеты и местная губернская администрация в Российской империи в XIX ст. // Стратегія розвитку України. –. –№ 1–. –С.719–.
  2.  Вища юридична освіта в українських губерніях Російської імперії в першій половині ХІХ ст. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. –. –№ 29. –С. 219–.
  3.  Правовое регулирование аттестации научных кадров в России в первой половине XIX ст. (на материалах украинских губерний) // Проблеми законності. –. –№. 76. –С. 118–.
  4.  Правовое регулирование высшего юридического образования в Нежинском и Ришельевском лицеях в XIX ст. // Право і безпека. 2006. –Т.5, № 1. –С.142–. 
  5.  Правове регулювання навчально-освітньої діяльності юридичних факультетів в університетах українських губерній Росії в другій половині ХІХ ст. // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. ––№ 32.–С. 182–.
  6.  Учебные округа в системе образования Российской империи первой половины XIX ст. // Матеріали Х Міжнародної історико-правової конференції “Історико-правові проблеми автономізму та федералізму”. 22–вересня 2003 р. м. Сімферополь. –Сімферополь, 2004. –С. 87–.
  7.  Этнонациональные проблемы в системе университетского образования в Украине в первой половине XIX ст. // Матеріали ХІІ Міжнародної історико-правової конференції “Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва”. 10-13 вересня 2004 р. м. Бахчисарай. –Сімферополь, 2005. –С. 205–.

АНОТАЦІЇ

Войно-Данчишина О.Л. Правове регулювання вищої юридичної освіти і науки в Росії в ХІХ ст. (на матеріалах українських губерній). –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 –теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень –Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню процесу правового регулювання вищої юридичної освіти та підготовки наукових кадрів в університетах і ліцеях українських губерній Росії протягом ХІХ ст. У роботі узагальнено та систематизовано нормативно-правову базу вищої юридичної освіти, охарактеризовано основні етапи її розвитку, пов’язані насамперед зі статутами університетів та ліцеїв. Проаналізовано правове регулювання підготовки та комплектування науково-педагогічних кадрів на юридичних факультетах університетів українських губерній. Виявлено специфіку присудження наукових ступенів з юридичних спеціальностей. Охарактеризовано правове становище Рішельєвського і Ніжинського ліцеїв та визначено специфічні риси навчально-освітнього процесу в цих закладах. На підставі результатів дослідження обґрунтовано наукові теоретичні та практичні рекомендації щодо модернізації системи освіти та підготовки наукових кадрів в Україні.

Ключові слова: університет, ліцей, юридична освіта, навчально-освітня діяльність, наукова атестація, підготовка наукових кадрів, правове становище.

Войно-Данчишина О.Л. Правовое регулирование высшего юридического образования и науки в России в XIX ст. (на материалах украинских губерний). –Рукопись.

 Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. –теория и история государства и права; история политических и правовых учений –Харьковский национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена исследованию процесса правового регулирования высшего юридического образования и науки в университетах и лицеях украинских губерний России на протяжении XIX ст.

В работе обобщена историография проблемы организации и деятельности Харьковского, Киевского и Новороссийского университетов, Ришельевского и Нежинского лицеев; систематизирована нормативно-правовая база юридического образования в высших учебных заведениях украинских губерний. Правовое регулирование учебно-образовательной деятельности в XIX ст. осуществлялось  государственными структурами путем приведения юридического образования к единому стандарту. Университеты и лицеи в рамках предоставленных им полномочий  участвовали в нормотворческом процессе посредством выработки локальных правовых актов, касающихся организации учебного процесса.

Охарактеризованы основные этапы развития высшего юридического образования, связанные, прежде всего, с университетскими и лицейскими уставами. Детально рассматриваются учебные планы и программы юридических факультетов и их изменения на протяжении столетия.

Проанализировано правовое регулирование подготовки и комплектования научно-педагогических кадров на юридических факультетах университетов украинских губерний. Выявлены особенности присуждения ученых степеней по юридическим специальностям. Обращается внимание на то, что постепенное увеличение научных специальностей составляло характерную черту всех положений о производстве в ученые степени, которыми регламентировался процесс аттестации научных кадров.

Дана общая характеристика правового положения Ришельевского и Нежинского лицеев, которые готовили юристов. Определены специфические черты учебно-образовательного процесса в юридическом лицее князя Безбородько  и на юридическом отделении Ришельевского лицея. Выявлены общие и особенные черты правового статуса лицеев в  XIX ст.

На основании результатов исследования обоснованы научные теоретические и практические рекомендации относительно модернизации системы образования и подготовки научных кадров в Украине.

Ключевые слова: университет, лицей, юридическое образование, учебно-образовательная деятельность, научная аттестация, подготовка научных кадров, правовое положение.

Voyno-Danchyshyna O.L. The regulation of legal education and science in Russia in the 19th century with reference to Ukrainian provinces.

Thesis for candidate’s degree by speciality 12.00.01 –theory and history of state and law; the history of political and legal doctrines. Kharkiv National University of Internal Affairs, Ukraine, Kharkiv, 2006/

The dissertation is devoted to studying the regulation process of legal education and researcher  training for Universities and lyceums in Russia throughout the 19th century.

The  rules and regulations of legal education have been generalized and methodized, the main stages of their development   connected  with the status of universities and lyceums have been described. The regulation of scientific and pedagogical personnel training and employing has been analyzed. The peculiarity of  awarding a degree on specialties of law have been defined. The legal position of  Richelieu and Nezhinskiy lyceums have been described.

On the grounds of the results achieved scientific theoretical and practical recommendations as for education system updating and researcher training programs in Ukraine have been proved.  

Key words: university, lyceum, legal education, scientific certification, researcher training, legal position.

 




1. А.Вагнера Министерства здравоохранения и социального развития Российской Федерации Кафедра госпиталь.html
2. 2 Ключевые положения Действие шума на человека зависит многих факторов- характеристик шума времени де
3. Вариант 95 Выполнила- студентка 3 курса БУ А и А Проверил-
4. Колыбельная Палки и камни могут и покалечить а слова по лбу не бьют
5. Горнотехническая рекультивация нарушенных земель (на примере ОАО Кемма)
6. а nd fork; sld plte nd fork;knife; bred nd butter plte; butter knife; spoon; wter nd wine stemwre фужери; nd linens
7. Brief course on lexicology
8. Тема- Літні канікули Підтема- Домашні справи
9. Ділове спілкування
10. Отчет по практике- Копченые колбасы (продовольственные товары)
11. Питання до іспиту з дисципліни «Історія реклами»
12. Бухучет в зарубежных странах
13. по теме- ОБЩИЙ КЛИНИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ КРОВИ И ЕГО КЛИНИКОДИАГНОСТИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ контрольный уровень
14. вкусностей чаще всего зная об их опасности
15. Варяг
16. Тема 3- Современные методы обучения экономике 3
17. Повесть Тургенева Ася и статья НГ Чернышевского Русский человек на rendez-vous
18. Объект политологии ~ политика политическая сфера жизни общества
19. Тема Властивості додавання раціональних чисел
20. Это подчинительная связь при которой зависимое слово ставится в определённом падеже по отношен