Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

вступу у доросле життя

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-06-20


У різних країнах в поняття “соціальний педагог” та “соціальний працівник” вкладають різний зміст залежно від соціальних реалій.

Слова “педагог”, “педагогіка”, “педагогічний”, перш за все, асоціюються зі школою, викладачами та навчанням. Але у багатьох європейських мовах значення цих слів значно ширше. Робота соціального педагога поступово охоплює процес виховання, а далі і весь процес соціалізації, що готує дитину до вступу у доросле життя. Цей процес включає формування особистості, придбання соціальної компетентності, незалежності та здатності до повноцінної участі у соціальному, політичному та культурному житті суспільства.

Соціальні педагоги працюють з усіма групами людей, які мають проблеми.

Свою роботу соціальні педагоги можуть здійснювати у групах або індивідуально.

У деяких країнах світу професія соціального педагога поширила свою діяльність від роботи з дітьми до роботи з усіма верствами населення, але залишила первісну назву “соціальний педагог”.

Соціальна педагогіка все більш проникає у соціальні служби. Саме цьому у багатьох розвинених країнах поняття “соціальний педагог” та “соціальний працівник” – синоніми.

Друге питання

Соціальна педагогіка – це наука про соціально-педагогічні механізми становлення особистості в соціумі. Джерелами соціальної педагогіки є результати досліджень багатьох наук, які вивчають розвиток особистості: філософія, психологія, соціологія, етика, етнографія, історія і інші. Важливим питанням у розвитку соціальної педагогіки виступає питання співвідношення між соціальною педагогікою і соціальною роботою.

У сучасній педагогічній науці розрізняють наступні підходи до відповіді на це питання:

1) соціальна педагогіка розглядається як складова частина соціальної роботи. Так, у США і ряді країн Європи не існує професії “соціальний педагог”. Тут соціальна робота розглядається як професійна діяльність з надання індивідам, групам допомоги з метою посилення або повернення їм здатності нормального соціального функціонування;

2) соціальна педагогіка виступає більш загальною і містить соціальну роботу як складову. Наприклад у Німеччині в багатьох землях існує професія “соціальний педагог”, яка передбачає надання освітньої та виховної допомоги;

3) соціальна педагогіка і соціальна робота співіснують як дві самостійні але суміжні дисципліни.

З наукової точки зору соціальна педагогіка – це наука яка вивчає процес соціального виховання усіх вікових та соціальних груп населення, інтегрує наукові досягнення суміжних наук і реалізує їх в практику соціального виховання.

Соціальна педагогіка як термін введена в обіг німецьким педагогом Дістервергом в середині 19 століття. Основоположники соціальної педагогіки Ноль і Боймер вважали, що соціальна педагогіка являє собою соціальну допомогу знедоленим дітям і профілактику правопорушень серед неповнолітніх. На думку німецького дослідника П.Наторпа соціальна педагогіка вирішує проблеми інтеграції усіх виховних сил суспільства з метою підвищення культурного рівня населення В Україні провідними теоретиками і практиками соціальної педагогіки традиційно вважалися А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський.

Предметом соціальної педагогіки є дослідження, організація та керівництво впливами соціального середовища на формування духовності людини, групи, суспільства в цілому предметом соціальної педагогіки є формування людини в соціумі:

1) формування самостійно діючої, моральної, гармонійної особистості, яка відповідає за вибір життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей у найрізноманітніших сферах (людина-людина, людина-праця, людина-природа, людина-суспільство, людина-сім’я, людина-здоров’я, людина-час, людина-моральність);

2) адаптація людини до соціокультурного середовища і середовища до людини;

3) виховно-освітня допомога соціальному становленню особистості, підтримка незахищеної особистості;

4) сприяння в критичних і екстремальних ситуаціях розвитку життєвих цінностей і відносин особистості.

Метою соціальної педагогіки є створення у соціумі умов для позитивного розвитку особистості, цілеспрямована гуманізація між-та надособових стосунків у суспільстві, гармонізація духовної та матеріальної структур в соціумі.

Основні завдання соціальної педагогіки:

1. Самостійне дослідження та узагальнення досягнень дотичних наук щодо процесу соціального формування особистості, групи, суспільства.

2. Створення умов в соціумі для духовного становлення, розвитку та реалізації в соціумі людини, групи, суспільства.

3. Організація гуманної, демократичної системи соціального виховання в суспільстві.

4. Розробка механізмів регуляції та корекції ставлення:

а) особистості до себе, іншої особистості, групи, суспільства, природи;

б) групи до особистості, суспільства, природи;

в) суспільства до особистості, групи, природи.

ПЕРШЕ ПИТАННЯ

У межах кожної країни питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджене, але тривалий час не існувало універсального, визнаного на міжнародному рівні визначення фаху. Не було єдиного розуміння й того, що може бути включене у соціальну роботу, що, власне, є її об’єктом, хто є клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники. У червні 2002 року Міжнародна асоціація соціальних працівників та Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи ухвалили міжнародне визначення соціальної роботи, яке, на думку його авторів, можна застосувати у будь-якому регіоні чи країні. Воно сформульоване так: «Професія „соціальний працівник” заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людських прав».
Громадська думка дуже часто пов’язує із соціальною роботою уявлення, які не відповідають дійсності, проте є дуже поширеними. Це стосується, наприклад, питання щодо історії соціальної роботи. Існує думка, що соціальна робота – це просто сучасний варіант релігійної благодійності, яка своїм корінням сягає середніх віків. Професійна соціальна робота була започаткована, коли деякі благодійні організації почали пошук нових моделей систематичної роботи зі своїми підопічними.
Поняття "соціальний працівник" стало вживатися наприкінці XIX – на початку XX століття. Але як професія і академічна дисципліна соціальна робота отримала визнання лише після Другої світової війни. Згідно з ідеєю держави "загального добробуту" у США в 30-х роках і у Західній Європі в 40-х роках визнавалися права кожної людини на певний мінімум гідного існування, а держава перетворювалася на гаранта реалізації цього права. Потрібна була система індивідуальної допомоги людям, які з тих чи інших причин не вписувалися в сучасне суспільство, опинилися "за бортом". Урядові циркуляри і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, бути тонко підігнаними під потреби конкретних людей, а іноді й радикально переглянуті відповідно до сучасних вимог. Цю функцію і взяли на себе соціальні працівники.
Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, якій він допомагає, у подальшому мала змогу обходитися без цієї допомоги, що і є показником професійного успіху. Процес, за допомогою якого цього досягають, називають по-різному: реабілітацією, нормалізацією, реадаптацією.
Головне завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб повернути "клієнтові" здатність діяти самостійно за певних соціальних умов. Ідея "професіоналізму", яка задає відповідну модель і стандарт поведінки, істотно вплинула і на організацію соціальної роботи в цілому – від низової до глобальної. Вона обумовила ідейну єдність, що характеризує професію як деяку спілку. Незважаючи на різноманітність сфер спеціалізації (різні категорії клієнтів, різні стилі роботи, різні теоретичні підходи), в соціальній роботі визначилася загальна специфіка, яка дозволяє вважати її професією, а не просто строкатим переліком функцій. [6;28]
Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знання широкого кола питань: організації системи соціального забезпечення взагалі, відповідного законодавства, елементів соціології та економіки, конкретних прийомів індивідуальної роботи з людьми. Тобто передбачається необхідність знань про людину у прикладній психології.
Разом з тим соціальній роботі притаманні певні особливості. Характер проблем, з якими вона стикається, не дозволяє запропонувати однозначні методи їх ефективного вирішення. Будь-які недоліки тут найбільш помітні. Тому прорахунки сім'ї, суспільства у багатьох країнах вважаються виною саме соціальних працівників. "Молодість" професії пояснює відсутність у неї міцних позицій в академічному та адміністративному світі. Спроби спеціалістів соціальної сфери розробити об'єктивно наукові способи вирішення людських проблем часто викликають недовіру у зв'язку з тим, що ця сфера розглядається перш за все як особиста і побутова.

Перше питання

2.3Cучасні тенденції розвитку соціальної педагогіки в західному світі.

В більшості країн поняття соціальної педагогіки включає в себе роботу не тільки з дітьми, що мають психологічні проблеми, а з молоддю взагалі.

Існує багато теорій та стратегій соціальної педагогіки але найбільш популярною є та, що має 3 напрямки:

1) emancipatory approach - підхід звільнення, що має на меті соціальну роботу, яка мусить не тільки виховувати і підтримувати молодь, але також намагатись змінити (модернізувати) і саме суспільство;

2) room-oriented approach - просторовий підхід, що забезпечує підліткам достатньо простору для соціалізації, тобто формування навичок існування в суспільстві.

3) self-oriented approach - підхід орієнтований на саму особистість, мета якого підтримувати молодь в подоланні труднощів через виявлення їх прихованих або заблокованих можливостей та компетенцій.

Не поняв!!!Підхід емансипації або звільнення був головним напрямком соціальної роботи в минулому і базувався на чіткій компетенції суспільства - люди звільнять себе для суспільства, оскільки мусять знайти своє місце в ньому.

Діяти так, щоб намагатись змінити суспільство, - було завданням тих хто вже став дорослим. Соціальна педагогіка не бачила сенсу зважити на вимогу змінити суспільство та інтегрувати це в процес навчання. Представники емансипаційної педагогіки мусили підтримати молодь як можна раніше в стані тої соціальної залежності в яку вони потрапили. Вже в перші дні життя, згідно з цією точкою зору діти знаходяться в стані конфлікту з принципами сучасного суспільного життя. Ці конфлікти зазвичай мають соціальні причини, але діти та молодь асимілюються по різному. [10;56]

Таким чином соціальна педагогіка, починає з конфліктів та протиріч які молодь бачить в суспільстві. Вона намагається пов'язати перспективи індивідуальної емансипації (педагогічної сторони) із соціальною емансипацією (політичною стороною).

Таким чином зміну соціальних факторів, що спричиняють конфлікти необхідно долучити до процесу виховання, щоб допомогти молоді позбутись певних проблем. Ідея полягає в тому, що робота над проблемами індивідуума призводить до політичного узгодження.

Відповідно, соціальна педагогіка має переглянути ефект соціалізації критично. Мета соціальної педагогіки - умисне подолання конфліктів в межах соціального емансипаційного процесу.

Класно!!! В сучасній формі професія соціального педагога є продуктом періоду, що розпочався одразу після другої світової війни, коли сімейні негаразди, бездомність, відчуження стали викликом суспільству, в якому термінова поява цієї професії в більшості країн стала відповіддю на ці проблеми. Але вона має історичне коріння, що сягає початку 19 ст. Більше двох століть Європа зіткається із соціально-педагогічними проблемами. Без цього, чи навряд, ця професія виникла б в сучасній формі. Інтенсивна діяльність в цій сфері протягом 20 століття означала, що вже існували певні групи, діючи таким чином, що сприяли розвитку нової професії. У 50-х роках, коли з'явилась професія соціального педагога, її вивчення вже було визнано, як важливий предмет, на педагогічних факультетах багатьох європейських країн, на протилежність іншим соціальним професіям, яким було відмовлено в такому привілейованому місці. Ця наука розвивалась паралельно з іншими традиційними професіональними дисциплінами: правознавством, медициною, технологією. Перші приклади соціальної педагогічної допомоги, поза сім'єю та школою були попередниками дитячих садків на базі церковних громад.

Працюючих в цій професії називали освітянами бідних. Вони працювали не тільки в спеціальних школах та інституціях але й в бідних міських районах та представляли собою комбінацію вчителя та громадського працівника.

Зрештою в Європі рухи «спасіння» дітей та молоді встановлені філантропами, теологами, церквою та доброчинними організаціями мали глибокий міжнародний вплив, що відчувається і зараз. З часом в Європі соціальні педагоги все більш і більш працюють з дорослими, але не втрачають відданості дітям та підліткам. Їх можна побачити в підготовчих центрах для дорослих, лікарнях, в'язницях, притулках, будинках для літніх, але частіше в сімейних центрах, центрах дозвілля, клубах для молоді, вуличних театрах, гуртожитках та подібних організаціях. Вони наполегливо працюють в галузі сімейної та шкільної опіки. Можна було б зауважити, що педагогічна мова не є відповідною, щоб описати роботу з людьми які не є дітьми. [14;214]

Деякі вчені Європи запропонували окремий підхід до цієї проблеми, який назвали соціальна зацікавленість. Вивчення цієї галузі передбачає процес керування, що включає в себе і дітей, і дорослих. Але не можна не зауважити, що соціальна педагогіка в провідних країнах Європи має і певні національні специфічні риси.

Так наприклад в Данії соціальні педагоги утворюють незалежну професію з характерними рисами навчання, кваліфікацією та дисципліною. Їхня професія суттєво відрізняється та дистанціюється від соціальної роботи і навчання, хоча, зазвичай, вона співпрацює з ними. Це загальна західноєвропейська модель.

Німеччина є винятком, який вбачає в її історії розвиток відносно великого числа соціальних професій часто з недосконалою диференціацією. Заплутані зміни, які мають місце в цьому секторі, зробили класифікацію складною. Наприклад, опис завдань в німецькому професійному статуті налічує 74 терміни під заголовком Соціальна педагогіка та 116 під заголовком Соціальна робота.

Хоча соціальні педагоги В Німеччині, можливо, сильніші, ніж в будь-якому іншому місці, інші професійні групи, гарантуючи деякі з їхніх основних функцій, продовжують процвітати, головним з-поміж них є педагог, підготовлений для роботи на дому та в школі, і який майже не береться за роботу в спеціальних школах. Менш кваліфікованими, але численнішими в цьому плані, є вихователі. Соціальні педагоги, підготовлені на університетському рівні, працюють ширше і часто прагнуть займати відповідальніші посади. Характерною рисою є їхні тісні робочі відносини з соціальними працівниками, з якими зараз вони мають багато спільного в підготовці. В професійній вищій школі (заснованій в 1968 році як тип університету спеціалізації в професійному навчанні) обидві групи зазвичай перші два роки з 4-річного курсу вивчають однакові дисципліни. В традиційних університетах поділена природа їхнього навчання є навіть більш очевидною.

У Франції слово «соціальний» має представницький характер. Педагоги є агентами суспільства, яких найняли центральний та місцевий уряд або добровільні громади. Соціальні педагоги тут мають повноваження працювати як з групами та громадами так і з окремими особистостями.

У Франції соціальний освітянин з певною базою навичок працює в різноманітних програмах, установах та інституціях з різними групами клієнтів, використовуючи методику соціальної педагогіки різних напрямків та історичних періодів. Багато з них базує свою роботу на концепції, що має назву «життєвий простір». Що стосується Великої Британії, то соціальні працівники були б здивовані, якщо б їм довелось виконувати таку велику кількість різноманітних функцій.

Вузька спеціалізація в цій галузі науки є специфічною рисою підготовки спеціалістів у цій країні. [11;78]

В цілому на сучасному етапі соціальна педагогіка дотримується концепції, що охоплює весь процес соціалізації особистості, який має на меті підготовити дитину до дорослого життя. Він представляє собою надбання соціальної компетенції, моральне керування, захист незалежності особистості, формування її здатності саморегулювання та вміння приєднатись до соціального, політичного та культурного життя дорослого суспільства.

Європейський досвід соціальної педагогіки свідчить, який динамічний процес появи коаліцій, спілок, перевизначення завдань та ролей, формування нової особистості відбувається останнім часом і є водночас здобутком, як самої професії, так і людей яким вона слугує. Переваги цього процесу очевидні. Можна з впевненістю сказати, що він має глобальний характер, про що свідчать численні міжнародні конференції, що сприяють науково-пошуковій діяльності в цій сфері та виникненню нових технологій та напрямків соціальної педагогіки.

   Возрождение социальной работы и социальной педагогики как профессии происходит не на пустом месте. Они имели многовековую историю, опыт воспитательной работы, но они были утрачены и ее приходится восстанавливать.

   В новейших исследованиях анализ становления и развития отечественной социальной работы и социального педагогики сводится либо к истории отдельно взятого элемента, либо к описанию конкретно исторического периода, взятого за начало социально-педагогической теории и практики.

   Но между социальной работой и социальной педагогикой есть определенные различия. Социальная работа - это деятельность, направленная на решение тех или иных проблем клиента, в то время как социальная педагогика – это социальная работа, направленная на развитие личностного потенциала клиента.

   Любой социальный педагог с легкостью может рассматриваться в качестве социального работника, ибо он занимается деятельностью по разрешению педагогических проблем клиента.

   В данной работе представлен, теоретический анализ понятий «социальная педагогика» и «социальная работа» на основе работ различных исследователей, где социальная работа и социальная педагогика рассматриваются и в качестве науки и как сферы практической деятельности.

I

. Возникновение социальной педагогики

и социальной работы.

     Во второй половине XIX века “отец немецких учителей” Адольф Дистервег предложил словосочетание “социальная педагогика” для обозначения педагогической деятельности с обездоленными и беспризорными детьми, по профилактике, как принято говорить сейчас, правонарушений несовершеннолетних. В начале ХХ века известный немецкий философ Пауль Наторп выдвинул идею интеграции воспитательных сил общества с целью распространения культуры и просвещения в народе, он выступил за всеобщую педагогизацию общества и с этой целью призвал к созданию воспитательных союзов, “союзов граждан”, которые могли бы способствовать распространению культуры в народе. Всю эту деятельность он также назвал социальной педагогикой

       Социальная педагогика и социальная работа, относительно молодые науки, в апреле 1991 года, решением Государственного комитета по труду и социальным вопросам №92 перечень профессий Российской Федерации был дополнен этими новыми специальностями.

       Исторически так сложилось, что социальная работа и социальная педагогика в России – это не только деятельность по оказанию непосредственной социальной помощи нуждающимся, но и работа по созданию благоприятных условий для развития и становления личности в социальном, психологическом, экономическом, правовом контексте. Социальная работа и социальная педагогика в России, будучи, вне всякого сомнения, самостоятельными областями теории и практики, имеют множество точек соприкосновения, и, как показал исторический опыт, практикуемое порой противопоставления социальной работы и социальной педагогики приносят больше вреда, чем пользы, так как они несут собой одни и те же функции: воспитательная, правовая, реабилитационная.

Друге  питання

Соотношение между понятиями социальная работа и социальная педагогика.

    Эта проблема имеет теоретическое и практическое значение, от того, как решается вопрос о соотношении социальной педагогики и социальной работы, в существенной степени зависит содержание и методы деятельности специалистов.

    Постановка вопроса о соотношении социальной работы и социальной педагогики является вполне естественным явлением на этапе, когда происходит становление статуса, как социальной педагогики, так и социальной работы и необходимо выявить общие и особенные моменты между ними, поскольку объекты работы совпадают. Решение этого вопроса влияет на содержание и методы социальных педагогов и специалистов социальной работы.

   Альтернативное противопоставление социальной педагогики и социальной работы, как и механическое соединение их по формуле «социальная педагогика включает в себя социальную работу» или «социальная педагогика является лишь частью социальной работы» (трактуемой как деятельность, основное предназначение которой – гарантировать человеку социальную поддержку и предоставление услуг в трудной жизненной ситуации, помочь решить ему проблемы) является отнюдь не всегда плодотворным подходом. Выход лежит на путях диалектического решения вопроса. Необходимым условием такого решения должно быть эксплуатирование полного содержания понятий «социальная педагогика» и «социальная работа» и структурирование его по определенным критериям. Но подобная задача требует времени для накопления теоретического материала и должна решаться коллективно с учетом практики путем не навязывания своей точки зрения, а «встречного движения» на основе анализа происходящих процессов, изучаемых социальной педагогикой и теорией социальной работы.

   Исходя из современного состояния теоретического содержания «социальная педагогика» и «социальная работа» являются во многом перекрещивающимися понятиями. В широком смысле слова теория и практика социальной работы включает более широкое содержание, в рамках которого социально-педагогическая теория и деятельность вполне органично выглядит составной, но не единственной ее частью. Кроме нее в содержание социальной работы включаются организационно-управленческие, правовые, экономические, психологические, медицинские и другие и аспекты и технологии. Вместе с тем нередко предмет социально-педагогической теории и практики носит относительно специфический, но самодостаточный характер, что образовательно-воспитательные технологии выступают на первый план, а социальный педагог - интегративным представителем профессии социального работника.

   Таким образом, любой социальной работник должен быть подготовлен и в социально-педагогическом отношении. Социально-педагогические знания, умения и навыки являются необходимым компонентом, обеспечивающим его профессиональную идентификацию. Социальный работник должен владеть социально-педагогическим знанием и умением, по крайней мере, не упускать педагогические аспекты своей деятельности или не забывать об использовании педагогических средств, для решения социальных проблем.

3.   Взаимоотношение социальной педагогики и социальной работы с точки зрения ученых.

    В современной науке, как в зарубежной, так и в российской сложилось несколько подходов к решению проблемы взаимоотношений социальной работы и социальной педагогики.

  Так, например, в немецкоговорящих странах более распространен термин «социальная педагогика», притом, что международным стандартам соответствует англоамериканский термин «social work» - «социальная педагогика». Как понятия, к настоящему времени, наметилась тенденция не разделять данные понятия, а рассматривать социальную работу и социальную педагогику как «одни и те же научные дисциплины, аналогичные исследования и теоремы, которые можно наблюдать и в процессе обучения, и на практике».

  Со временем произошла интеграция задач из области социальной педагогики и социальной работы, и, следовательно, «деление единой области на социальную работу и социальную педагогику возводит искусственные границы, затрудняет совместную деятельность и дальнейшее развитие, является препятствием на пути развития общего поля действия».

   В российской науке учеными активно дискутируется вопрос об отношениях социальной педагогики и социальной работы.

    Так, например, Зимняя И.А. социальную педагогику понимает как особую отрасль социальной работы в области образования, а, следовательно, социальный педагог – это социальный работник, «выполняющий функции воспитания, развития, совершенствования ребенка, ученика».

    Задача социального работника состоит в том, чтобы стимулировать физические, нравственные и духовные силы ребенка, помогать ему самому воспитывать в себе качества, приемлемые обществом: постоянное самосовершенствование, умение организовать себя. Социальная педагогика учитывает особенности семейного воспитания, национальные особенности религиозного и общественного воспитания, поэтому социальному работнику надо основательно знать историю отечественного социального воспитания.

   Кузнецова Г.Д., пытаясь развести понятия «социальный работник» и «социальный педагог», считает, что у каждого из названных специалистов свои функции, задачи и сферы деятельности. Социальный педагог, с точки зрения ученого,- это тот, кто работает в социуме, а потому сферой его деятельности может быть и школа, и семья, и медицинское учреждение, и микрорайон.

    Основной его функцией является создание и развитие отношений, способствующих успешной профессиональной деятельности, отношений между людьми и их окружением, активизация усилий по решению собственных проблем, посредничество между конфликтующими. Что касается социального педагога, то он тоже является социальным работником, но занимается преимущественно проблемами воспитания. Именно воспитательная функция социального педагога, распространяющаяся не только на детей и подростков, но и на взрослых, является главной. Из этого следует, что «социальный педагог» - лишь одно из специализаций социального работника (наряду с так называемыми «социальным юристом», «социальным психологом», «социальным врачом»), а, следовательно, социальный работник – это понятие более широкое.

   Социальный работник постоянно находится во взаимодействии, общении с клиентом, тем человеком, кому нужна его помощь, поэтому в ней должны сочетаться следующие качества:

- коммуникативность (способность быстро и правильно строить общение);

- перцептивность (восприятие, понимание и оценка людьми социальных объектов);

- наблюдательность;

- интуиция;

- рефлексия (умение видеть себя глазами другого человека);

- мышление;

- воображение;

- эмпатия (способность эмоционально отзываться на переживания клиента) и др.

   Филонов Г.Н. рассматривает социальную педагогику как отрасль педагогической науки, прикладной составляющей, которой выступает социальная работа. Основанием для данного утверждения является общность их объекта: взаимодействие человека с самим собой, с другими людьми, с социумом. Таким образом, социальная педагогика, составляя теоретико-методическую основу социальной работы, становится методологической базой социальной деятельности, обеспечивающей на функционально-прикладном уровне необходимый педагогический компонент, и поэтому в содержательном прикладном аспекте социальная педагогика может быть интерпретирована как «педагогика социальной работы». Ученый рассматривает социальную педагогику как науку, призванную исследовать проблемы межличностных отношений, жизнедеятельности человека, соотношения самого индивида со средой с учетом ценностных ориентаций, которые формирует семья, школа, производственная среда на основе изучения позиции личности как субъекта самосовершенствования и изменения социума. Социальная работа же реализует теоретические положения социальной педагогики на практике.

   Топчий Л.В. утверждает, что социальная работа и социальная педагогика – это самостоятельные учебные дисциплины и сферы практической деятельности, которые базируются, прежде всего, на фундаменте социальной философии, социологии и психологии, при этом социальная педагогика является частью общей педагогики. Он определяет социальную работу как прикладную социальную науку и специфическую профессиональную деятельность, которая является методом, средством для достижения целей и задач социального обслуживания отдельного человека, семьи или социальной группы и определяет предметно-инструментальную основу профессиональной деятельности специалиста по социальной работе.  

      Павленок П.Д. наиболее правильным находит рассмотрение социальной педагогики и социальной работы в качестве самостоятельных научных и учебных дисциплин и как специфических видов практической деятельности. Указывая на значительную роль воспитательного и социализирующего компонентов педагогики в решении теоретических, методических и практических задач социальной работы, ученый подчеркивает, что в социальной работе используются не только педагогические технологии и что она выполняет функции, которые выходят далеко за рамки педагогической практики. При этом роль социальной педагогики, с точки зрения Павленка П.Д., заключается в посредничестве между социальной средой и отдельными отраслями педагогической науки.

   И. Нойфельд (представитель немецкой науки) полагает, что социальная работа социальная педагогика – это не синонимы в полном смысле слова. Социальная работа, на взгляд ученого, как преемница первоначальных форм благотворительности и опеки – более широкое понятие, но включающее так же педагогическое воздействие и деятельность по защите человека, по оказанию ему помощи. Социальная педагогика обозначает лишь сферы деятельности с педагогическими целями, включая работу с взрослыми, так как воспитание и образование – процессы, сопровождающие всю жизнь человека. Таким образом, социальная работа направлена на практическое решение социальных проблем, на помощь незащищенным или малозащищенным группам населения, а социальная педагогика подразумевает скорее профилактику и внешкольное образование.

    Шведские и английские ученые считают социальных педагогов одной из трех основных групп социальных работников (две группы: социальные работники, занятые уходом за больными людьми и инвалидами; социальные работники, осуществляющие патронаж и организацию помощи населению).

4. Функции социального педагога и социального работника.

     Социальные педагоги призваны решать самые равные задачи, они могут работать в больницах, местах заключения, домах для престарелых, детских домах, школах; оказывать помощь инвалидам, матерям-одиночкам, отстающим в школе детям, людям, у которых произошло обострение душевного заболевания, бывшим преступникам.

    Как профессиональная группа социальные педагоги могут участвовать в решении вопросов на государственном уровне, предлагая рекомендации по ключевым вопросам законодательства и его исполнения, при необходимости оказывая давление на общественное мнение и правительство.

    Специфика социальной работы заключается в том, что при решении стоящих перед ней проблем она органически вплетается во все формы и виды общественных отношений и деятельности людей, прямо и косвенно затрагивает все стороны общества. Выявление этих проблем, их решение осуществляется, прежде всего, через установление и поддержание контактов с представителями государственных служб, общественных организаций и объединений, гражданами (клиентами), нуждающимися в помощи, защите, поддержке, что требует, в свою очередь, высокого развития у социальных работников интерсоциальных способностей (социально-перцептивных, интерактивных, коммуникативных) для эффектного выполнения своих профессиональных функций.

    Социальная работа (в прошлом – простая благотворительная непосредственная помощь отдельным социально ущемленным, обездоленным людям) становится сегодня деятельностью, предполагающей социальную защиту каждого человека, его потребностей, интересов, человеческого достоинства, права на полноценное развитие.

     Можно сказать, что основу профессиональной деятельности социального педагога составляет социальная работа.

Вывод.

    Одними учеными социальная педагогика понимается как отрасль социальной работы, и соответственно, «социальный педагог» - это специализация социального работника в области образования. Другие, сводя деятельность по решению различных социальных проблем к деятельности педагогической, фактически отождествляют социальную работу и социальную педагогику. Третьи представляют социальную педагогику и социальную работу как некое единство, в котором первая выступает в качестве теоретико-методической основы деятельности в социуме, а вторая является ее прикладной составляющей. Следующий подход связан с видением социальной работы и социальной педагогики как самостоятельных дисциплин и различных сфер практической деятельности. И, наконец, существует взгляд, делающий попытку примирить противоположные точки зрения на обозначенную проблему путем нахождения общих черт социальной работы и социальной педагогики, с одной стороны, и принципиальных различий между ними, с другой.

ТРЕТЄ ПИТАННЯ

Сучасні філософські підходи до соціально-педагогічної роботи

Успішно реалізовувати соціальну політику і належно вести соціально-педагогічну роботу можуть лише люди, які відповідають певним професійно-якісним характеристикам. При цьому слід брати до уваги не лише якості особистості, але й ціннісні характеристики даної професійної діяльності, оскільки незаперечні їх взаємодія і єдність.

Цінності професійної діяльності можна визначити як певну домінуючу потребу (служити своєю професією на благо інших людей), яка орієнтує (чи акумулює) професійно-особистісну активність соціального педагога чи соціального працівника на досягнення цієї гуманної цілі.

Взявши за основу характерні запити особистості і співвідносячи їх з професією соціального педагога, її гуманістичним смислом, можна назвати такі групи цінностей соціально-педагогічної діяльності:

- цінності альтруїстичного характеру, які відображають специфіку професійної діяльності (допоможи іншому, тому, хто слабозахищений, хто потребує твоєї підтримки);

- цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний педагог чи працівник утверджує і обстоює гідність професії як важливої суспільної місії, дотримується її етичних принципів і норм, примножує знання змісту соціальної роботи, яка, як і інші галузі діяльності, перебуває у процесі постійного розвитку і збагачення);

- цінності, пов’язані з потребами самореалізації, самоствердження і самовдосконалення особистості соціального педагога чи соціального працівника і досягнення професіоналізму у сфері своєї діяльності.

Структурний і якісний аналіз цінностей соціально-педагогічної роботи як професійної діяльності виявляє їх комплексний характер, гуманістичну природу і сутність.

Саме гуманістичний ідеал – самоцінність особистості – визначає зміст і призначення цієї діяльності, а її цінності тією чи іншою мірою відображають необхідність гармонії суспільних і особистих інтересів, пріоритету загальнолюдських цінностей (істина, здоров’я, мир, милосердя, добро, допомога іншій людині тощо). Отже, основним завданням соціально-педагогічної роботи є налагодження балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і особистостості перед суспільством.

Однією з передумов успіху, ефективності соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному і суспільному.

Для становлення і розвитку системи соціально-педагогічної роботи в Україні надзвичайно важливою є опора на світовий досвід. Належне осмислення різних підходів і методів зарубіжних шкіл соціальної роботи дозволять чіткіше визначати, доповнювати цілі, завдання і зміст цієї роботи у нашому суспільстві.

У залежності від підходів до соціальної роботи в зарубіжній практиці розрізняються ряд шкіл, найбільш яскравими представниками яких є, зокрема, Мері Річмонд, Зігмунд Фрейд, Джон Дьюї, Вірджинія Робінсон, Гордон Гамільтон, Аліса Соломон та ін. Якщо представники "діагностичної" школи роблять акцент на діагностиці (причому оцінка особистості має надзвичайне значення, більше, ніж оцінка соціальної ситуації, оточення, середовища), то представники "функціональної" школи акцентують увагу на процесі надання допомоги, вважаючи, що людина внутрішньо завжди прагне до чогось позитивного і перебуває у стані зростання й розвитку. Вони наголошують на значенні соціального оточення, культурних і економічних факторів, які сприяють чи ускладнюють цей процес. Водночас представники "функціональної" школи впевнені в тому, що не можна навпрямки пізнати "Я" іншої людини, для цього необхідно налагодити такі стосунки, за яких клієнт може розкритися. Це потребує від спеціаліста хорошого знання себе. Тому вони вважають, що підготовка соціального працівника потребує його "тотального (повного) вживання" у сферу своєї діяльності, що забезпечить саморозвиток, самопізнання як необхідну умову пізнання інших людей. Дана позиція науковців виправдала себе і підтвердилася багаторічною практикою.

Результатом соціальної роботи в цілому зарубіжні дослідники вважають "поліпшення функціонування клієнта і його кращу адаптацію до умов соціального середовища" (Холліс і Вудс); "забезпечення сприятливих змін у житті клієнта" (Г. Бендлер); "наближення, зменшення гостроти різних проблем, які з’являються в житті людини" (Х. Сведнер).

Як засоби досягнення визначених цілей пропонуються: "свобода, розвиток і зміни" (Г. Бендлер); "різні методи здійснення соціальних змін" (Х. Сведнер); "зміна умов життя і способів життя людини" (Л. Юнсон) та ін.

Таким чином, мета соціально-педагогічної роботи – сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї мети – вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.

Термін "соціальна робота" в Україні тлумачиться передусім як різновид діяльності, яка за свою мету має оптимізацію суб’єктивної ролі людини.

Існує ще ряд визначень, в основі яких лежать поняття: допомога, підтримка, захист. Проте найбільш прийнятним буде визначення суті і змісту соціально-педагогічної роботи, яке поєднує в собі кілька аспектів, котрі характеризують її як єдність таких складників:

1) надання допомоги окремій людині чи групі людей, які опинилися в складній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу та інших видів соціальних і психолого-педагогічних послуг;

2) актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в скрутній ситуації;

3) цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціальної політики на всіх рівнях – від загальнодержавних до місцевих – з метою забезпечення соціально здорового середовища життєпобуту та життєдіяльності людини, створення системи підтримки людей, які опинилися у складній життєвій ситуації. Перші два рівні представляють мікрорівень, третій – макрорівень соціально-педагогічної роботи.

У той же час ми розглядаємо соціальну роботу і як своєрідну управлінську діяльність, спрямовану на зміну сукупності умов функціонування і розвитку соціальних процесів з метою досягнення оптимальної відповідності інтересам і потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Таке широке тлумачення дозволяє сприймати соціальну роботу як сферу діяльності, метою якої є здійснення корекції соціальних відносин, процесів розвитку і становлення особистості.

Не можна відкидати і того факту, що зміст поняття "соціальна робота" буде постійно змінюватись, оскільки процес рухається від одного стану, завдань, проблем, ідеологій до інших і сьогоднішня модель цієї діяльності, безперечно, не є завершеною і усталеною. Тому, очевидно, тлумачення даного поняття з часом зазнає певних коригувань і передбачатиме інші цілі.

Зміст і структура соціально-педагогічної роботи як виду професійної діяльності, з одного боку, випливають з прийнятого філософського і психологічного трактування діяльності, а з іншого, – враховують специфічні особливості і фактори, які характеризують об’єкт, що вивчається нами.

Специфічною особливістю людської діяльності є соціальна форма її організації, яка сприяє активній інтеріоризації кожним учасником суспільних норм і цінностей. Що ж стосується соціальної роботи як виду діяльності, то слід брати до уваги, що вона спрямована на досить складний об’єкт: людина чи група людей, які потребують соціальної допомоги, підтримки, корекції, реабілітації. Соціальна робота – це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти, як ціль, дії, мотивацію, відносини, комунікацію.

Для розуміння змісту діяльності і вимог до особистості соціального педагога, соціального працівника необхідно насамперед визначити цілі, які постають перед ними: чим визначаються цілі в конкретній практичній ситуації в даний період і як ці визначені цілі (а потім і дії) змінюються. Потім слід зважувати на завдання, які може вирішувати спеціаліст; при цьому можливе спільне планування дій (поставленого завдання) з клієнтом і залучення його власних ресурсів і можливостей. Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (конкретні різні види діяльності).

Система мотивів – рушійна сила людської поведінки. А система домінуючих мотивів, яка спонукає до дії, визначає спрямованість особистості. Поєднання мотиву і способу його реалізації проявляється в альтруїстичній, дійовій чи особистісній спрямованості. Так, мотиваційною основою у дії щодо надання допомоги, підтримки (будь-якого плану) людині можна вважати те, що суб’єкт керується ставленням до цієї людини як до цінності.

Мотивація проявляється і в такому компоненті особистості соціального педагога (працівника), як міжособистісні відносини. Стиль поведінки фахівця, обумовлений сукупністю його особистісних і професійних якостей, його ціннісними орієнтаціями та інтересами, має помітний вплив на систему відносин, які налагоджує соціальний працівник. При цьому варто зважати на загальні ознаки професійних відносин, на відмінність від міжособистісних:

1. Формування відносин спеціаліста обумовлено професійними цілями. В діяльності соціального педагога чи соціального працівника відносини формуються заради досягнення як загальних цілей, так і заради окремих завдань і результатів.

2. У професійних відносинах спеціаліст на перше місце ставить не власні інтереси, а потреби, інтереси і очікування інших людей при вирішенні їхніх проблем.

3. Соціальний педагог (працівник) будує відносини на основі об’єктивності і усвідомлення власної відповідальності, що дозволяє йому відволікатися від власного емоційного стану, щоб сприймати об’єктивно потреби, турботи і труднощі іншої людини.

Особливу роль у діяльності спеціаліста соціально-виховної сфери відіграє комунікація. Саме категорія спілкування відображає зв’язки між людиною і соціальним середовищем, групами, спільнотами. Спілкування – процес багатогранний. Воно реалізується в різноманітних формах (міжособистісне спілкування, соціальний діалог, ділове і управлінське спілкування тощо).

   продолжение

1 2    




1. Детский сад ’ 10 общеразвивающего вида Экологический кружок Волшебница ~ природа старшая гр
2. Уральская академия лидерства участник
3. на тему Статистические методы изучения заработной платы Выполнил студент 3 курса
4. Гражданское право сделки
5. рефератов по предмету- Правовые основы управления в рыночных условиях 1
6. Лабораторная работа 6 Горные машины Проходческие комбайны проверила-
7. Единственная проблема современности заключается в том сумеет ли человек пережить свои собственные изобрет
8. Это общественное отношение возникающие на основе реализации норм налогового права
9. Запись на магнитный носитель
10. Методические рекомендации планы семинарских занятий и темы контрольных работ по философии
11. Демократические режимы
12. і. Основу СОТ становлять угоди узгоджені підписані і ратифіковані більшістю країнучасниць міжнародної тор
13. Тема 1 Предмет задачи основные категории и понятия теории статистики
14. Основные направления исследований в области МРР на современном этапе
15. в развитии Совокупность социальных перемещений людей в обществе т
16. а ОГОЛОШУВАТИ ПОДЯКУ; б ЗНІМАТИ ДИСЦИПЛІНАРНІ СТЯГНЕННЯ НАКЛАДНІ НИМИ РАНІШЕ; в НАДАВАТИ ОДНЕ ДОДАТ
17. Отражение ~ общее свойство материи которое выражается в способности материальных тел посредством собс
18. Вредители и болезни хвойных растений
19. Контрольная работа- Целеполагание и управленческая деятельность
20. Виктория Матяж http---vk