Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

знати економічні школи ідеї і течії судження у чому їх схожість та відмінність

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-06-06


1предмет та завдання курсу

    Предметом історії економічних вчень є вивчення історичного процесу виникнення і розвитку економічних ідей, течій, шкіл, поглядів формування і розвиток економічної науки на різних ступенях розвитку суспільства як особливої системи знань.

Чому вивчаємо історію економічних вчень: - знати економічні школи, ідеї і течії, судження, у чому їх схожість та відмінність.

Історія економічних вчень – складова частина історії економічної думки – ширше поняття, тому що вона вивчає не лише теоретичні погляди, але й історію податків, грошей, фінансів, ведення домогосподарства, форм управління і т.д.

Курс історії економічних вчень не лише вивчає джерела і погляди економістів, але й виявляє взаємозв”язок ідей та трансформацію підходів і висновків.

Історія економічних вчень допомагає зрозуміти загальний її взаємозв”язок з економічною політикою.

Історія економічних учень – самостійна наука, основний зміст якої складає дослідження історії розвитку економічної теорії в роботах мислителів від давності до сучасності.

Цілі історії економічних учень:

1. Оволодіння історичним методом дослідження, засвоєння на конкретних прикладах основних прийомів та способів аналізу економічної дійсності.

2. Вивчення основних досягнень економічної науки, виділення спадкоємності економічних поглядів минулого та сучасності.

Задачі історії економічних учень:

1. Формування масштабного, варіантного і реалістичного фундаментального економічного мислення.

2. Підвищення загального рівня культури, формування сучасного сві

  2   Первісна доба _ періодизація та основні риси господарства

немає і спільної думки про те, коли на Землі з’явилися перші люди — вказують- ся дати від 5 млн до 500 тис. років тому, коли з’явилася людина вміла. Спірним є і питання  про господарсько-культурні типи і час їх виникнення.

Матеріальна культура первісного суспільства поділяється на кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), бронзовий і ранній залізний вік. Найважливішими рисами первісної доби були перехід від привласнюю  чого до відтворюючого  господарства,  існування роду як господарської одиниці, який поділявся на великосімейні виробничі колекти- ви, колективна форма власності на землю.

§ 2. Господарство кам’яного віку

Палеоліт, або давній кам’яний  вік (5 млн — 10 тис. р. до н.е.), був найважчим  і найдовшим  періодом, який  збігся  з льодовиковим періодом  в історії Землі.  Завер- шилася ця епоха виникненням людини сучасного типу близько 100 тис. років тому.

Найдавніший період людської історії прийнято називати епохою первісного люд- ського стада. Назва ця не випадкова: людина в той час ще практично  ніяк не відділи- лася з тваринного  світу. Господарський побут пралюдей майже повністю вкладався  в порядки, які існують в інших тварин.

Протягом  цього періоду знаряддя праці еволюціонували від палиці-копалки і примітивних кам’яних знарядь до мікролітів  (невеликих відщепів і пластин),  склад- них знарядь  з вкладками.  Поширилося використання кістки  і рогу. Головними  за- няттями населення були  збиральництво, загінне  полювання,  рибальство.  Людина навчилася видобувати  та підтримувати вогонь, що було найвизначнішим технічним досягненням. З’явилися постійні житла.

У мезоліті, або середньому кам’яному віці (X–VI тис. до н.е.) умови життя людей істотно змінилися, що було пов’язано з із закінченням льодовикового періоду, поте- плінням  клімату. Зникли великі звірі, такі як мамонти  та шерстисті носороги. Люди були змушені харчуватися дрібними тваринами,  птахами. Поряд із збиральництвом і полюванням одним з головних занять було рибальство вудкою. Тоді ж були винайдені гарпуни, лук, стріли, рибальські  голки, плетені сітки, тенета. Зроблені перші спроби приручити диких  тварин.  Виник  найдавніший транспорт  — водний  (плоти,  човни, видовбані зі стовбурів дерев). Вдосконалюються способи виготовлення кам’яних знарядь.  Для мезоліту  характерні  подальше  полегшення їх ваги, зменшення  об’єму. Прикладами мезолітичних знарядь  праці були так звані мікроліти  — маленькі,  до- вжиною 1–2 см., загострені вироби з твердих порід каменю. Особливістю цього пері- оду є винайдення досить складних комбінованих  знарядь — ножів, кинджалів,  сокир.

Зміни  у суспільних  відносинах призвели до об’єднання родів у племена. Мезоліт став епохою початку патріархату.  Найважливішим науковим  досягненням цього пе- ріоду була поява передписемності — піктографії  (рисуночної писемності). Був нако- пичений  солідний запас знань з географії, астрономії, зоології, ботаніки, мінералогії, астрономії, метеорології, медицини. Розпочався процес формування народів.

Перехідною  епохою від мезоліту  до неоліту  був протонеоліт.  Цей період харак- теризувався виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого і заро- дженням  відтворюючого  господарства,  яке  розпочалося з тваринництва. Першими прирученими тваринами були собака, бик і свиня. В цей час виникло  землеробство  і виникли  перші постійні житла.

У неоліті (новому  кам’яному віку) (VI–IV тис. до н.е.) відбувся перехід від при- власнюючого  до відтворюючого  господарства.  Цей процес дістав назву «неолітична революція». Складовою частиною цієї епохи був мідний вік, або енеоліт, коли відтво- рююче господарство стало домінуючим.

Причини переходу до відтворюючого господарства:

1) зменшення  запасів дичини і рослин;

2) зростання  чисельності населення;

3) високий технічний рівень знарядь праці;

4) наявність  сприятливих умов для розвитку  землеробства  і скотарства.  Місця переходу — Таїланд, Передня Азія, долина Нілу, Індія, Китай, Центральна Америка.

Значення переходу до відтворюючого господарства:

1) вирішення проблеми їжі;

2) у людей з’явилися  ресурси  часу, які відкривали перспективи для створення приватної власності та держави;

3) поява додаткового продукту і виникнення обміну.

Неоліт характеризується більш високою технікою обробки каменю, появою гон- чарства, ткацтва. Поряд з відомими способами обробки каменю — оббивкою, ско- люванням,  з’являється його шліфування, свердління.  Просунулася вперед  техніка обробки  кістки  та рогу. Широко  розповсюджувалися сокири,  долота, серпи, зерно- терки, ступки, кам’яні та кістяні мотики, сокири.

§ 3. Господарство мідного, бронзового та залізного віків

Мідного віку у чистому вигляді не було. Розклад первісного господарства хроно- логічно пов’язаний  з періодом енеоліту  — мідно-кам’яного  віку (IV–III тис. до н.е.), який простежується лише в окремих районах Європи. Його істотною рисою була по- ява перших металевих  (мідних) знарядь  праці. Однак  мідь — метал рідкісний,  туго- плавкий  і м’який — не отримала  широкого  розповсюдження при виготовлення знарядь праці, і не витіснила камінь. Відтворююче господарство в е неолітичну добу стає домінуючим.

Найвідомішою культурою цієї доби на території України  була трипільська. Основним заняттям трипільців було хліборобство.  Сіяли  ячмінь,  просо, пшеницю, вирощували майже  всі садово-городні  культури,  відомі сьогодні. Ріллю  обробляли дерев’яною мотикою  з кам’яним чи кістяним  наконечником, пізніше — ралом. Зер- но на борошно мололи кам’яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем’яними серпами. Трипільці  розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней.  Розвивалися ремесла  (гончарство,  ткацтво).  Трипілля ставить  Україну  в один ряд з найдавнішими світовими культурами.

За мідним віком настав бронзовий, який охопив III–II тис. до н.е. на Стародав- ньому Сході, а в Європі — II тис. до н.е. Визначальними рисами цього періоду було існування  відтворюючого  господарства,  швидкий  розвиток  тваринництва і орного землеробства,  виділення  скотарських племен. Високим  був рівень громадського  ре- месла, насамперед гончарного і бронзоливарного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального  характеру. Обмінювала- ся мідь, бронза, золото, бурштин, сіль.

Бронза  була досить твердим металом, але не витіснила  камінь повністю. Це від- булося лише з відкриттям заліза. Але бронза постійно ставала основним  матеріалом для виготовлення зброї, прикрас.

Знаряддя праці з бронзи були більш досконалими кам’яних та мідних. Використан- ня металевих знарядь праці зіграло велику роль у розвитку усіх галузей господарства, але особливо у розвитку  землеробства  і скотарства. У багатьох країнах Азії та Європи в епоху бронзи вже застосовувалися дерев’яні знаряддя для обробки землі — плуги.

Удосконалення знарядь праці, розширення виробництва їх з металу, поділ вироб- ничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту, підготували економічні умови для створення держав (кінець IV тис. до н.е.).

Перехід до виробництва заліза на межі II–I тис. до н.е. стає визначальним момен- том початку раннього залізного віку. У Західній Європі він поділявся на два періоди: гальштадський (900–500 рр. до н.е.) і латенський (500 р. до н.е. — початок нашої ери). Для гальштадської культури  характерними були співіснування бронзових  і залізних знарядь  праці, перехід від мотики  до сохи та плуга. У латенський період з’явилися залізні  серпи, плужні  лемеші, розвивалися ремесла, особливо  ковальство,  ювелірна справа, гончарство.

Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі,  гончарі, будівельни- ки. Зразки їхніх виробів  знайдено  у великій  кількості  як в розкопаних  поселеннях, так і в могильниках.  Виявлено  чимало ремісничих  майстерень, у тому числі коваль- ських, гончарських, ювелірних. Серед знайдених виробів найчастіше зустрічаються залізні  сокири,  серпи, ножі, рибальські  гачки, наконечники списів,  стріл,  бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори.

Отже, на ранній стадії господарства первісної доби переважало полювання, ри- бальство, збирання плодів. Згодом з удосконаленням знарядь праці почалась обробка шкіри, глиняного  посуду, будівництво  наземних споруд. Протягом  бронзового та за- лізного віків відбулись великі зрушення  в розвитку скотарства, а особливо земле- робства. Між ними виник  перший поділ праці, налагодився економічний обмін між окремими родами, общинами, племенами.

3  Економічний розвиток країн стародавнього світу

Первісна доба в історії світового господарства була найтривалішою. Понад 2 млн років люди, пристосовуючись до змін природних умов, удосконалювали матеріальне виробництво. Так, у період палеоліту і мезоліту господарство мало привласнюючий характер. Люди займалися переважно збиральництвом, полюванням, рибальством. Внаслідок неолітичної революції відбувся перехід від привласнюючого до відтворюючого землеробсько-скотарського господарства, стійкої осілості. Подальший розвиток виробництва поява та використання металевих знарядь праці зумовили виникнення перших цивілізацій.

У період стародавніх цивілізацій у країнах Стародавнього Сходу і античного світу досягла свого розвитку рабовласницьке господарство, що пройшло шлях від східного патріархального до класичного античного рабства.

В економічному відношенні античне суспільство було більш розвиненим. Якщо у країнах Стародавнього Сходу раби займались переважно тяжкою непродуктивною працею, то у античних країнах праця рабів застосовувалась у матеріальному виробництві в усіх сферах господарства.

У Стародавній Греції переважало міське, промислово-торгове рабство. У Стародавньому Римі при наявності величезних земельних масивів панувало латифундійне рабство. Господарство було замкненим, натуральним, хоча в цей період уже зароджувалися торгово-грошові відносини. Головною формою економічних відносин між країнами була експортно-імпортна посередницька морська торгівля. Якщо у країнах Стародавнього Сходу і Античній Греції домінувала зовнішня торгівля, то в Римській імперії провідна роль належала внутрішній торгівлі. Існували професійне купецтво, розвинена грошова система, банківська справа, комерційне і боргове лихварство.

Античне господарство втягнуло в свою економічну орбіту й населення сучасної південної України. Північночорноморські міста-поліси як колонії спочатку Стародавньої Греції, а згодом і Стародавнього Риму підтримували економічні зв'язки з центрами античних держав та їхніми провінціями. Вичерпавши свої можливості, господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, пережило себе і тому зазнало закономірного краху. В Європі, як і в усьому світі, зароджувалися нові феодальні відносини.

4    економічна думка старожитності

Історія економічної думки бере свій початок у глибокій давнині. Вже

первісні люди мали якісь зачатки господарських знань, котрі були результатом

осмислення виробничого досвіду. Формувалися окремі елементи економічних

знань. Економічні ідеї того часу знайшли вираження у збірниках законів царства

Ешнуні (XX ст. до н.е.) і вавілонського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). У них

передбачалися захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регу-

лювання економічних відносин. Пам'яткою давньоіндійської літератури є "Арт-

хашастра" (IV - VI ст. до н.е.). У ній викладено знання з економіки, техніки і

політики, передбачено регулювання земельних відносин, розв'язання проблем

іригації.

У Китаї великого поширення набуло конфуціанство. Його економічні засади

виклав Мендзи (372 - 289 рр. до н.е.), який відстоював селянське

землеволодіння.

Тогочасні економічні погляди знайшли вираження у трактаті "Гуань-Цзи"

(IV - III ст. до н.е.), в яких реалістично розкрито злиденне становище народу,

окреслено шляхи розвитку сільського господарства і поліпшення життя селян.

Зміцнення землеробства вважалося найважливішою умовою забезпечення

стійкості економіки.

Великого значення автори "Гуань-Цзи" надавали товарно-грошовим

відносинам з погляду їх використання державою для регулювання економіки.  16

У трактаті також розглядалися питання податків і грошового обігу. Пропо-

нувалося замінити прямі податки на залізо й сіль непрямими, застосовувати для

стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків та ін. Багато ідей

“Гуань-Цзи" було використано в господарській практиці Стародавнього Китаю.

Важливим джерелом, яке свідчить про економічні уявлення старовини, є

Біблія. Ця книга зіграла винятково важливу роль у формуванні принципів гос-

подарської етики, якими протягом сторіч керувалися люди, вступаючи у відно-

сини в сфері економічної діяльності. Як правило, ці документи не мали аналітичного характеру, а тільки встановлювали певні норми поведінки, проте елементи роздумів і узагальнень уже мали в них місце.

5 форми землеволодіння  та соц економічні відносини  в епоху середньовіччя

Господарство епохи Середньовіччя (феодальне господарство) характеризується, передусім, пануванням приватної власності на грішну землю. Основний прибуток і можливість вижити люди одержували від землі, яка вважалася основним багатством. Розділ землі відбувався відповідно до порядків родового ладу. У результаті завоювань поруч із громадою власністю на грішну землю з'являлася приватна –аллод. Поступовоаллод замінявся в іншу форму земельного володіння –бенефиций, який давався не у власність, а в користування за умови несення військової служби. Земля давалася разом із котрі жили у ньому селянами, зобов'язаних були нести феодальні повинності. Згодомбенефиций перетворився на феод.Феод був спадкової земельної власністю представників панівного класу.

>Феодальное суспільство епохи Середньовіччя свого розвитку минуло три основні етапи, відповідно до якими історія середньовіччя ділиться таких періоди:

1) Раннє Середньовіччя (>V-X ст.). У цей час з'явилися перші паростки феодалізму: земля концентрувалася у вищих верств українського суспільства; формувався шар залежного селянства

2) Розвинений феодалізм (XI-XV ст.) – період зрілості феодального господарства. Характеризується освітою феодальних міст, розвитку внутрішнього ринку, товарного виробництва.

3) Пізніше Середньовіччя (кінецьXV-середина XVIII ст.) – епоха розкладання феодального суспільства, зароджується ринкове господарство.

Для феодальної економіки характерні наступні риси:

- панування великої земельної власності, перебувала до рук класу феодалів;

- поєднання її із дрібними індивідуальними господарствами безпосередніх виробників – селян, часто зберігали в індивідуальної власності основні знаряддя праці, худобу, садибу;

- своєрідний статус селян, які були власниками землі, а були її власниками в різних умовах, до права спадкового користування;

- різноманітні форми і рівня зовнішньоекономічного примусу селян – особиста і поземельна залежність, судове підпорядкування влади феодала, становенеполноправное селянство;

- переважання аграрного сектора над торговим і промисловим;

- панування натурального господарства;

- переважно низький рівень техніки і якості знань, ручне виробництво, що надавало особливе значення індивідуальним виробничим навичок.

Селяни наділялися землею і мали своє господарство. Користуючись землею феодала як наділом, зобов'язані були при цьому обробляти землю феодала з допомогою своїх знарядь чи віддавати йому додатковий продукт своєї праці – ренту.Рента (від латів. – повертаю, виплачую). Відомі три формах феодального ренти: відробіткова (панщина), продуктова (натуральні оброк), грошова (грошовий оброк).

6 Середньовічні міста . ремесла. Цехи

Ранній європейський феодалізм не було міст та міського господарства. Міста творяться у ХІ ст. і починають швидко зростати. Передусім оживають міста, побудовані римлянами: Лондон, Париж, Венеція, Генуя, Неаполь.

Причиною виникнення та швидкого зростання міст, було відділення ремесла від землеробства. Розвиток ремесла йшло шляхом його спеціалізації.

У разі феодалізму, коли ринок залишався ще вузьким, ремісник й у місті не відразу знаходив достатньо покупців. Західноєвропейські ремісники об'єдналися в цехові організації.

Цех – воно ремісників одного чи низки професій у межах міста, у союзи.

Передусім, цеху були об'єднаннями економічного характеру, які скоїли завдання організації виробництва та збуту, і навіть охороняли економічних інтересів ремісників.

Цехова організація булаекономически-рациональной в XIII-XV ст. й мала тоді прогресивне значення у розвитку середньовічної промисловості. Та згодом цеху стали стримувати розвиток продуктивних сил. У XIV-XV ст. у Європі почали з'являтися мануфактури як більше високі форми виробництва. На змінукустарям-ремесленникам прийшли тим більше організовані великі майстерні.

У XI-XV ст. у країнах Західної Європи інтенсивно розвивалася торгівля, чому сприяла розвиток ремесла і урбанізація.

Торгівля була морської авіації та сухопутної. Велику роль міжнародну торгівлю грали ярмарки, які у XI-XII ст. в Англії, Німеччини, Італії, Франції.

Розширення торгівлі дозволяло накопичення засобів у руках купців і лихварів й виникнення грошового ринку. Розмаїття монетних систем і одиниць породило необхідність операцій з обміну грошей. Так виділилася професія змінював, які займалися також перекладом грошових сум і лихварством. Стали виникати банківські контори.

Також у цей період відбувається зародження податкової системи.

З населення брали земельний податок і податок із душі. Королі й їх намісники об'їжджали країну на збору податей. Поступово податки були сталими, росли їх ставки. Феодали і духовенство звільнялися з податків. Особливість середньовічної комерції полягало у поєднанні оптової торгівлі з банківськими і кредитними операціями.

У цей час відбувається формування централізованих національних держав у Європі: Франції, Англії, Німеччини.

7 Європейська торгівля доби середньовіччя

Ранній європейський феодалізм не було міст та міського господарства. Міста творяться у ХІ ст. і починають швидко зростати. Передусім оживають міста, побудовані римлянами: Лондон, Париж, Венеція, Генуя, Неаполь.

Причиною виникнення та швидкого зростання міст, було відділення ремесла від землеробства. Розвиток ремесла йшло шляхом його спеціалізації.

У разі феодалізму, коли ринок залишався ще вузьким, ремісник й у місті не відразу знаходив достатньо покупців. Західноєвропейські ремісники об'єдналися в цехові організації.

Цех – воно ремісників одного чи низки професій у межах міста, у союзи.

Передусім, цеху були об'єднаннями економічного характеру, які скоїли завдання організації виробництва та збуту, і навіть охороняли економічних інтересів ремісників.

Цехова організація булаекономически-рациональной в XIII-XV ст. й мала тоді прогресивне значення у розвитку середньовічної промисловості. Та згодом цеху стали стримувати розвиток продуктивних сил. У XIV-XV ст. у Європі почали з'являтися мануфактури як більше високі форми виробництва. На змінукустарям-ремесленникам прийшли тим більше організовані великі майстерні.

У XI-XV ст. у країнах Західної Європи інтенсивно розвивалася торгівля, чому сприяла розвиток ремесла і урбанізація.

Торгівля була морської авіації та сухопутної. Велику роль міжнародну торгівлю грали ярмарки, які у XI-XII ст. в Англії, Німеччини, Італії, Франції.

Розширення торгівлі дозволяло накопичення засобів у руках купців і лихварів й виникнення грошового ринку. Розмаїття монетних систем і одиниць породило необхідність операцій з обміну грошей. Так виділилася професія змінював, які займалися також перекладом грошових сум і лихварством. Стали виникати банківські контори.

Також у цей період відбувається зародження податкової системи.

З населення брали земельний податок і податок із душі. Королі й їх намісники об'їжджали країну на збору податей. Поступово податки були сталими, росли їх ставки. Феодали і духовенство звільнялися з податків. Особливість середньовічної комерції полягало у поєднанні оптової торгівлі з банківськими і кредитними операціями.

У цей час відбувається формування централізованих національних держав у Європі: Франції, Англії, Німеччини.

8 передумови та наслідки великих географічних відкриттів

У економічному становленні західноєвропейських держав значної ролі грали Великі географічні відкриття кінця XV – початку XVII ст.

Важливими передумовами Великих географічних відкриттів були:

1) кризалевантийской торгівлі;

2) нестача золота і срібла як матеріалізації багатства, металів бракувало для карбування монет;

3) поява передумов в розвитку науково-технічного прогресу: було побудовано нові типи кораблів, сконструйовані барометр,гидрометр, удосконалений компас тощо.;

4) створення великих держав та розвитку абсолютизму сприяли можливості закладати великі морські експедиції з допомогою держави,т.к. такі витрати були непосильними приватних осіб.

До самим Великим географічним відкриттям можна віднести подорожі в 1497-1498 рр. португальця Васко так Гама, котра відкрила морський шлях із Європи до Індії через Атлантичний океан.Генуезец Христофор Колумб, підтримуваний Іспанією, в 1492 р. досяг берегів Північної Америки.ИспанецФернандМагеллан здійснив 1519-1521 рр. перше кругосвітню подорож.

Великі географічні відкриття мали важливого значення для господарства Західної Європи. Виникли зв'язок між найбільш віддаленими землями. Торгові шляху перемістилися зі Середземного моря на океани. Зовнішня торгівля в XVI-XVIII ст. світової характер. Розширився асортимент товарів. Почав формуватися світовий ринок. Великий приплив у Європу золота і срібла призвів до «революції цін», тобто. змінюють стабільними цінами у 30-ті року XVI в. приходять «нові ціни», причому товари першої необхідності подорожчали більше, ніж предмети розкоші.

Однією з результатів Великих географічних відкриттів було визнано створення світової колоніальної системи.

Найбільшими колоніальними державами світу спочатку були Іспанія та Португалія. Трохи пізніше на світовий колонізаційне рух вступили Англія, Франція та Нідерланди, поступово стаючи могутніми колоніальними країнами.

Пограбування колоніальних народів було з джерел первинного накопичення капіталу у країнах Західної Європи. Процес первинного накопичення капіталу у важливих країн світу здійснювався в різний спосіб. Нідерланди були першої морської авіації та торгової державою, зуміла найвигідніше першому етапі скористатися можливостями світової торгівлі, і забезпечити приплив капіталу скарбницю. Але роль лідера незабаром займає Англія, у якій поруч із розвитком торгівлі, розвивався і промисловість. Специфікою країни стає виготовлення і продаж виробів із вовни, який став можливим з допомогою обгородження селянських земель. Ці землі приділялися під пасовища. На Франції і Німеччину Великі географічні відкриття надали менший вплив.

9 Зародження індустріального суспільства у Нідерландах у XVI ст.

10 Економічний розвиток Англії у XVI- XVIII ст.

>Развивающийся зХVI в. мови у Франції капіталістичний уклад до кінцяХVIII в. прийшов у різке в протиріччя згосподствовавшим феодальним строєм, стримуючим розвиток капіталізму. Саме це стало головною економічної причиною Французької буржуазної революції 1789 р.

З перших днів революції найактуальнішим став аграрний питання.

Торішнього серпня 1789 р. Установчим зборами було прийнято Декларація правами людини і громадянина, яка у тому числі повідомляла приватну власність священної і недоторканної.

Найбільш великим завоюванням революції при якобінцях (1793-1794) було проведення трьох декретів по аграрному питання.

Головним результатом цього законодавства було те, що феодальна власність була сильно підірвана, а селяни отримали землю у приватну власність.Феодально залежні селяни ставали вільними. Клас феодалів зникав, а земля мав потрапити у власність селян. Виникла дрібна селянська власність і панівним типом стало парцелярне селянське господарство.

З 1799 р. було встановлено диктатура Наполеона.

Наполеон проводив політику протекціонізму, підтримував розвиток в промисловості й торгівлі. Це був період початку промислового перевороту.

У Франції був такий хвилі винаходів, як і Англії, і промисловий переворот здійснено переважно по рахунок масового привозу англійських машин.

До серединиХIХ в. промислова революція відбувалася основному з допомогою легку промисловість, крім текстильної, вона торкнулася також цукрову промисловість,стекольную, порцелянову.

З 1850-60 рр. важка промисловість почала розвиватися швидшими темпами.

З винаходів на той час, особливо важливого значення мають роботи Мартена (1865) у сфері сталеливарного виробництва. Успіхи металургії дозволили інтенсивніше здійснювати залізничне будівництво, що у своє чергу, давало поштовх розвитку металургії. Держава заохочувала залізничне будівництво.

УХIХ в. Франція була після Англії країною за рівню промислового розвитку. Проте, на відміну Англії, промисловий переворот здійснювався тут значно повільніше, що пояснювалося дешевше концентрацією виробництва й капіталу.

У рокиХIХ в. темпи промислового розвитку знизилися через зростання внутрішнього ринку виробництва і великого відволікання капіталу вигляді вивезення за кордон. Вивезення капіталу пояснювавсяневигодностью його вкладення промисловість у умовах вузького ринку нафтопродуктів та, своєю чергою, вповільнював промислова розбудова. Вузькість ж внутрішнього ринку на чималої мері забезпечувалася деякими особливостями розвитку сільського господарства.

Французька буржуазна революція створила дрібну селянську земельну власність. УХIХ в. сільському господарстві Франції представляломелкокрестьянские господарства, котрі застосовували переважно власний працю й провідніполикультурное господарство було у цілях задоволення якихось своїх потреб.

Із серединиХIХ в. сільському господарстві прискорився розвиток капіталізму, посилився процес концентрації та централізації виробництва й капіталу, у результаті перше місце висунулися нечисленні великі фермерські капіталістичні господарства, при руйнуванні сотень тисяч дрібних селянських господарств.

Значно відстаючи за рівнем промислового розвитку від Англії, Франція було попереду за рівнем розвитку позичкового капіталу.

Ще монополістичну епоху мови у Франції яскраво проявилися риси лихварського капіталізму.

Основою банківської системи було Французький емісійний банк, мав дуже багато філій у різних частинах країни. Через нього уряд отримувало позики, реалізуючи облігації.

За обсягом зовнішньоторговельних операцій на епоху промислового капіталізму Франція панувала II місці після Англії. У його експорті переважали традиційні товари: предмети розкоші, вовняні і шовкове тканини, вироби галантереї і парфумерії, вина, фрукти.

>Импортировала Франція переважно промислове сировину (бавовну, вироби), і навіть машини та устаткування.

Наприкінці ХІХ ст. Франція повернулася до промисловому протекціонізму.

Розвиток зовнішньої торгівлі, і початок вивезення капіталу посилили колоніалістські тенденції. У 50-60 рокиХIХ в. Франція завоювала Індокитай, добулася Алжир, Китай.

11 Особливості мануфактурної доби у Франції

12 Меркантилізм. Сутність та етапи розвитку

Меркантилізм — перша школа політичної економії — виник наприкінці XV — середині XVI ст. Передумови:

1. Для формування національних держав і зміцнення їх внутрішніх і зовнішніх позицій монархам необхідні були кошти (на утримання армії, двору), і щоб їх добути через торговельні компанії, мануфактурну промисловість у суспільних умовах, що ускладнилися, необхідний був план дій.

2. Великі географічні відкриття привели до розширення масштабів і збільшення обсягів торгівлі, а також до подальшого розвитку товарно-грошових відносин, відбувається первісне нагромадження капіталу, — у таких умовах зростає потреба в інформації і знаннях про систему, що формується, щоб уникнути помилок і економічних втрат.

Тому і виникає меркантилізм, з одного боку, як економічна політика феодальних держав, а з іншого боку — як система поглядів купецької буржуазії, що зароджується. Предметом дослідження представників школи стало багатство, що виникає в сфері торгівлі, і способи його нагромадження. Головна форма багатства для меркантилістів — гроші. ч

У своєму розвитку меркантилізм пройшов дві стадії. Ранній (XV — середина XVI ст.) ґрунтувався на концепції активного грошового балансу (надходження грошей у країну повинне бути більше, ніж їхній вивіз), підтримка якого забезпечувалася законодавчо за допомогою політики протекціонізму і призвела до меркантилістичної дилеми: велика кількість золота вела до його знецінювання та збідніння населення. На зміну ранньому приходить пізній (розвинений) меркантилізм (кінець XVI — XVII ст.), що базується на теорії активного торговельного балансу, який забезпечується на практиці політикою фритредерства.

У кожній розвиненій феодальній державі були представники школи меркантилізму, що оцінювали застосування його принципів у конкретних умовах. Так, в Англії в період раннього меркантилізму економіст У. Стаффорд обґрунтував ідею регламентування торгівлі, відповідно до якої державні «закони про витрачання» зобов’язували іноземних торговців витрачати виторг на придбання англійських товарів. Пізніше, коли в країні перейшли до активізації зовнішньої торгівлі, Т. Ман у «Міркуванні про торгівлю з Ост-Індією» критикував ранній меркантилізм, а в роботі «Багатство Англії в зовнішній торгівлі» обґрунтував принцип позитивного сальдо торговельного балансу, рекомендуючи розширювати сировинну базу, скорочувати споживання імпортних товарів, активніше конкурувати з іноземними купцями.

Французький меркантилізм представлений міністром Людовика XIV Ж. Б. Кольбером, що проводив не тільки політику активного торговельного балансу, але й політику розвитку мануфактур і державних підприємств. Також можна назвати А. Монкретьєна, який у роботі «Трактат із політичної економії» крім основ меркантилізму виклав думку про необхідність колоніальних захоплень, а також увів у наукову лексику термін «політична економія».

Італійський меркантилізм представлений Г. Скаруффі. Він був прибічником нагромадження грошей, пропонував ліквідувати національні торговельні бар’єри і створити загальноєвропейську грошову систему з єдиною валютою.

Не слід забувати, що меркантилізм адекватний періоду первісного нагромадження капіталу, і коли цей процес вийшов на завершальну стадію, з’явилися критичні зауваження і вносилися коректування в його ідеї. їх висловлювали як самі меркантилісти, так і ті дослідники, що не належали до школи. Дж. Локк, наприклад, вважав, що «багатство» країни варто вимірювати не в кількості грошей, а в порівнянні з іншими країнами. Д. Юм був прибічником ідеї природного права, існування якого обґрунтовував на прикладі грошового обігу (закони, що діють на ринку, не вимагають втручання ззовні). Д. Норс висував ідею «природної людини», відмінної від середньовічної «штучної», що позбавлена корпоративізму. Він уперше використовує метод логічної абстракції.

13 Загальна характеристика та основні етапи розвитку класичної школи політ економії

В рамках класичної політичної економії (або просто класичної школи) в працях її основних представників - А. Сміта, Д. Рікардо і ін. - вперше був даний систематичний виклад економічній теорії як єдиної цілісної наукової дисципліни. Тому саме після виникнення класичної політичної економії можна говорити про закінчення етапу становлення економічної теорії.
Класична школа - найбільший напрям в економічній науці за II період її існування. Більш того, ототожнення економічної теорії цього періоду з класичною школою не буде сильним перебільшенням. Звідси витікає, що ледве не найважливішою властивістю класичної школи є
а) акцент на аналізі проблем виробництва і розподілу матеріальних благ. Саме класики закріпили здійснене фізіократамі зрушення методології економічного аналізу від проблем етики господарювання до дослідження комплексу чинників, пов'язаних із створенням і розподілом матеріального багатства. 
Серед інших елементів загальної характеристики класичної школи необхідно виділити наступні.
б) Вироблення і застосування прогресивних (для економічної науки того часу) методологічних прийомів дослідження типу причинно-наслідкового методу, методу логічної абстракції, дедуктивного методу.
в) Ядро економічного аналізу класиків - проблема цінності. Розвиток економічної науки в II періоді її існування проходив під знаком акцентування уваги на цій проблемі.
г) Всі класики трактували цінність як величину, визначувану виробничими витратами. Проте класичний підхід до аналізу цінності зовсім не був однозначним. В рамках вчення про цінність класичної школи існувало дві теорії цінності. По-перше, це трудова теорія цінності, що розроблялася засновником класичної школи А. Смітом і Д. Рікардо (а потім що одержала надзвичайно поглиблений розвиток в працях До. Маркса). Згідно цієї теорії, цінність товару визначається витратами праці на його виробництво. По-друге, це теорія чинників виробництва, також закладена А. Смітом, і що розвивалася Ж.Б. Се і Т.Р. Мальтусом (а потім що ввійшла як важливий складовий елемент в неокласичну мікроекономіку). Відповідно до цієї теорії цінність товару складається з доходів власників виробничих чинників, що брали участь у виготовленні даного товару.
д) Сприйняття економічної системи як системи, аналогічної об'єктам дослідження фізики того часу (а точніше, механіки). Це, у свою чергу, привело до наступних особливостями економічного аналізу класичної школи: переконаність у тому, що в ринковому (капіталістичному) господарстві домінують універсальні і об'єктивні (економічні) закони; і ігнорування суб'єктивно-психологічних чинників господарського життя.
е) Недооцінка ролі грошей і впливу сфери обігу на сферу виробництва. Гроші сприймалися класиками як технічний засіб, що допомагає полегшити обмін. Класики ігнорували роль грошей як самого ліквідного засобу збереження цінності. Завершувач класичної політичної економії Дж. С. Мілль писав: «Коротше кажучи, навряд можна відшукати в суспільному господарстві річ більш незначну по своїй важливості, ніж гроші, якщо не торкатися при цьому способу, яким економляться час і праця».
ж) Великий акцент на вивченні «законів руху», тобто закономірностей тенденцій динаміки, капіталістичної економіки. Класики були схильні до дослідження трендів змін економічних змінних, і, перш за все, економічного зростання і змін частки основних груп власників чинників виробництва (праці, капіталу і землі) в національному продукті.
з) Негативне відношення (за рідкісними виключеннями типа Дж. З. Мілля) до активного втручання держави в економіку. Класики вслід за фізіократамі виступали за ідеологію laissez-faire.

14 Передумови , напрямки і наслідки промислового перевороту в Англії

Першою країною, де відбувся промисловий переворот, була Англія. Тут склалися сприятливі передумови для його здійснення. У XVIII ст. Англія створює величезну колоніальну імперію, яка стає могутнім джерелом одержання великих коштів для розвитку промисловості та ринком збуту промислових товарів. Створення європейськими державами масових армій та великих флотів сприяло виробництву англійською промисловістю стандартизованих виробів, сукна, взуття, зброї. Великий попит був також на бавовняні тканини, які мали низькі ціни внаслідок дешевої сировини, що завозилася з колоній.

Промисловому перевороту в Англії сприяли і соціальні передумови і перш за все процес обгороджування, який привів до зникнення класу селянства, переважна частина якого пішла на промислові підприємства у міста, ставши найманими робітниками, а частина англійського купецтва, заснувавши промислові підприємства, перетворилася на промислову буржуазію.

Отже, під впливом промислового перевороту в англійському суспільстві утворилося два нових класи: промисловий пролетаріат і буржуазія. Англійські підприємці активно підтримували впровадження машин на підприємствах. Таким двигуном стала парова машина Дж. Уатта, сконструйована в 1784 р., яка дала можливість побудувати першу фабрику, на якій верстати приводилися в дію паровою машиною. Відтепер можна було будувати підприємства в будь-якому місці і не залежати від сили падаючої води, яка обертала водяне колесо і приводила в дію верстати. Отже, промисловий переворот в Англії привів до переходу від мануфактурної стадії промисловості до фабричної, створив нову економічну базу для індустріального суспільства на основі великої машинної індустрії, зробив кардинальні зрушення в соціально-економічному плані, внаслідок чого основним виробником став робітник, а замість купця головне місце в суспільстві стало належать фабриканту. Промисловий переворот в Англії мав великий вплив на перехід до індустріального суспільства в інших країнах Західної Європи та США.

Поділитися

15 Особливості промислового перевороту в Франції

У Франції промисловий переворот відбувся на 30—40 років пізніше, ніж в Англії, — в 60-х роках XIX ст. На таке запізнення негативно вплинула структура промисловості країни. Підприємства Франції були дрібні, виробляли предмети жіночого туалету, одяг, ювелірні вироби, парфуми, дорогі шовкові тканини, меблі. Ці вироби були розраховані на заможні верстви населення, вироблялися невеликими партіями і тому не мали широкого ринку збуту. За таких умов застосування машин на цих підприємствах було економічно невигідно.

в 1815— 1830 рр. там швидкими темпами починається промисловий переворот. Відбувається заміна ручної праці на машинну. у великих масштабах відбувається залізничне будівництво, яке дало поштовх для розвитку вугільної та металургійної промисловості. Про швидке здійснення промислового перевороту свідчить масове застосування парових двигунів та зростання довжини залізниць: кількість двигунів порівняно з попереднім періодом збільшилась у 7 разів, а довжина залізниць — у 9 разів.

У 50—60-х роках XIX ст. промисловий переворот у Франції завершується, про що свідчить масове застосування в промисловості парових двигунів, їх кількість в 1870 р. становила 25 тис.; прискорився розвиток металургійної та вугільної промисловості. Однак, не зважаючи на суттєві зрушення в промисловості, Франція внаслідок промислового перевороту не стала індустріальною, а перетворилася в аграрно-індустріальну країну. Головними причинами цього був вузький внутрішній ринок з низькою купівельною спроможністю основної частки населення

16 особливості промислового перевороту в Німеччині

ЗХVI в. остаточноХVIII в. Німеччина було одним із найвідсталіших країн Європи та економічному, й у плані. Тільки серединіХVIII в. з'явилися перші найпростіші капіталістичні мануфактури, однак у сільське господарство, особливо у сході країни, безроздільно панував феодалізм.

На початкуХIХ в. Німеччина почала виходити на економічний просвіток; поштовхом цьому послужила французька революція, і наполеонівські війни.

Вступивши на німецьку територію, французи скасували феодальні привілеї і звільнили селян від несення феодальних повинностей.

Німеччини потрібно більше 40 років на звільнення селян від кріпацтва, отже сільського господарства від феодалізму. Процес звільнення селян розпочалося 1807 року. Уряд прийняв закон, за яким скасовувалась особиста залежність селян від поміщиків, але не всі повинності, пов'язані зпоземельними відносинами, зберігалися. Селянство мусить були викуповувати повинності чи залишати поміщикам частина землі. Такий варіант аграрних перетворень отримав назву «прусський» шлях розвитку капіталізму сільському господарстві.

У 20-ті рокиХIХ в. настав час деякого економічного пожвавлення. Воно проявилося під час основному металургійної і текстильної промисловості. З'явилися перші фабрики, почала розвиватися торгівля всередині Німеччини.

Розвиток торгових зв'язків, збільшення ринку дали поштовх розвитку в промисловості й сприяли промисловому перевороту.

Перші промислові успіхи посилили економічне значення німецької буржуазії, але це зумовило її що зростає прагнення отримати й політичну влада.

У 50-60 рр.ХIХ в. у Німеччині розвернувся промисловий переворот і її перетворилася з аграрної нааграрно-индустриальную країну.

>Скачкообразное, дуже інтенсивне промислова розбудова Німеччині 50-60 рр. побудоване на застосуванні новітньої техніки і врахування винаходів інших країнах.

Тоді ж з'являється у в чотири рази більше різноманітних акціонерних підприємств, ніж упродовж попередніх 20 років.

За потужністю парових машин до 1870 р. Німеччина обігнала Францію, поступившись лише Англії.

>Зародилось і швидко розвивалося власне машинобудування. Великих успіхів робили металургія і видобуток кам'яного вугілля.

Успішно розвивалася текстильна промисловість, цукрова промисловість, стала експортної галуззю. Почала розвиватися хімічна промисловості. За структурою зовнішньої торгівлі Німеччина наближалася до типу індустріальних країн.

17 Особливості промислового перевороту в США

Наприкінці ХІХ століття на високі темпи розвивалася економіка США. Вони вийшли перше місце у світі за обсягу промислової продукції, обігнали Англію, яка втратила роль «фабрики світу». Економічному зростанню сприяли зовнішня політику держави – високі митні тарифи із ввезення готової продукції і на повну свободу ввезення іноземних капіталів, яка підтримувалася високим зростанням прибутків. Це приваблювало європейські, насамперед, англійські, капітали. США в 1867 р. розширила свої володіння шляхом придбання в Росії Аляски за 6,7 млн. $. Велика увага приділялася будівництва залізниць. Швидкими темпами розвивалося важка промисловість.

У 1913 р. – було вжито конвеєрний спосіб виробництва на автозаводі Форда.

Монополізація сприяла ефективнішого управлінню виробництвом, але поступово монополії зосередили в руках велику економічну влада. Уряд США було вимушено прийняти антимонопольне законодавство.

Німеччина

Індустріалізація кінця XIX – початку ХХ століття вивела Німеччину на II місці після навіть I в Європі. Основною причиною була перемога у франко – прусської війни (1870 – 1871 рр.), Німеччина ліквідувала роздробленість, митні бар'єри тощо. Це спричинило розвитку внутрішнього ринку країни.

Масово виникали заводи і фабрики, впроваджувалися новітні досягнення науку й техніки.

Особливістю розвитку німецької промисловості була її мілітаризація (державні замовлення зброю, боєприпаси). Інтенсивне залізничне будівництво стимулювало розвиток металургії, видобувної промисловості. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, машинобудівна електротехнічна.

Обмеженість території, і навіть незначна кількість колоніальних володінь змушувало німецьких підприємців підвищувати продуктивності праці, знижувати собівартість продукції, домагаючись її високої якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини й збуту зумовило агресивність Німеччини. Це буде з причин Першої Першої світової.

18 Економічне вчення А.Сміта

Адам Сміт (1723-1790) — центральна фігура класичної школи,тому що він узагальнив, систематизував і розвив існуючі до нього пргляди (у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів»), керуючись виробленою ним методологією. У її рамках виділяється ідея об’єктивності економічних законів; що відображається в понятті «невидимої руки», що направляє людей до вигоди. Основний стимул до діяльності — матеріальний інтерес/відповідно до якого будується модель поведінки в суспільстві «економічної люДини». Саме вона і функціонує в умовах «природного порядку», схожого з порядками природи. Прагнення людей поліпшити своє положення здатне привести суспільство до добробуту, тому втручання держави бажано обмежити декількома сферами (оборона, правосуддя, освіта, карбування монет, транспорт, пошта).

Відправною категорією, через призму якої Сміт розглядає всю економіку, став поділ праці, що виконує двояку функцію: дозволяє збільшити продуктивність праці, а значить і багатство; породжує необхідність в обміні й одночасно є його слідством через психологічну схильність людей до обміну. Щоб він здійснювався безперешкодно і регулярно, потрібен допоміжний елемент— гроші. Звідси, основна і практично єдина функція їх — засіб обігу. Багатство, за Смітом, створюється виробництвом, а його джерелом служить праця — продуктивна (створює новий матеріальний продукт) і непродуктивна (обслуговує споживання створеного продукту). Існує, до того ж, два основних фактори збільшення багатства нації: фактор ощадливості та фактор продуктивності праці.


Досліджуючи природу товару, Сміт виділив дві його властивості: корисність і мінову вартість як об’єктивну основу обмінюваності. Єдиним джерелом і кінцевим мірилом вартості є середні суспільно необхідні і достатні витрати праці. Величина мінових вартостей приймалася як «природна» норма (ціна) на противагу ринковій ціні, що коливається навколо цієї норми під впливом ринкової кон’юнктури. Однак цей закон вартості діє у простому товарному господарстві і не діє при капіталізмі, де наймана праця порушує еквівалентність обміну між кількістю витраченої і купленої праці. Тому висувається другий варіант змісту поняття «вартість»: вартість товару містить в собі заробітну плату, прибуток і ренту, тобто доходи, одержувані трьома класами суспільства (найманими робітниками, капіталістами і землевласниками). Це так звані первинні доходи, а доходи всіх інших є вторинними, тобто перерозподіленими. Заробітну плату Сміт визначив як природну винагороду за працю. Але частку робітника у створеному продукті він визначає, виходячи з фізіологічних (мінімум засобів існування) і моральних (забезпечення розвитку працівника і його родини) її меж. Прибуток — це різниця між створеною вартістю та заробітною платою і одночасно винагорода капіталіста за його трудові зусилля з керування підприємством. Низький рівень норми прибутку і відсотка Сміт характеризував як показник високого рівня економічного розвитку нації. Ренту, дохід земельного власника він визначав як відрахування із продукту праці робітника, з іншого боку, вона пояснювалася продажем сільськогосподарських продуктів за монопольною ціною.

Згідно з ученням Сміта, капітал — це запас продуктів різного роду, достатній для утримування людини та постачання їй необхідних для роботи матеріалів і знарядь протягом усього періоду виробництва і продажу продукту її праці. Залежно від способу вживання, капітал ділиться на основний (машини, знаряддя праці, будинку, земля, корисні здібності членів суспільства) і оборотний (гроші, запас сировини і матеріалів, запас готової продукції). Нагромадження капіталу — найважливіша функція підприємців, що розвивають виробництво і збагачують у такий спосіб нації.

19 Економічне вчення  Д. Рікардо

Давид Рікардо (1772-1823) завершує класичну політичну економію. У «Началах політичної економії і оподатковування» він сформулював завдання науки і предмет дослідження: визначити закони, які управляють розподілом створеного продукту між класами.

В основу своєї системи Рікардо поклав аксіому трудової теорії вартості, з якої виводив інші концепції. «Праця є основою всякої вартості», і навіть використання найманої праці не скасовує цього закону, тому що прибуток і земельна рента своїм джерелом мають працю. У вартість товару входить також і вартість засобів виробництва, що переноситься на готовий продукт. Ним розрізняється «абсолютна» і «мінова» вартість. Абсолютна вартість — це втілена у товарі праця, а мінова (відносна) — це вираження вартості одного товару в іншому. Вартість товару повинна визначатися не індивідуальними витратами, а суспільно необхідною працею (найбільш продуктивним при гірших умовах виробництва). У своїй теорії вартості Рікардо виділяв також природну і ринкову ціни. Першу він вважав вираженням вартості, а другу пов’язував із відхиленням від неї під впливом попиту та пропозиції. Велику увагу приділяв з’ясуванню пропорцій обміну, тобто намагався визначити ціну до попадання товару на ринок. Гроші вчений сприймав як товар і підкреслював, що вартість золота і срібла, подібно вартості інших товарів, «пропорційна кількості праці, необхідної для їхнього виробництва і доставки на ринок». Рікардо підкреслював специфіку грошей як особливого товару, що виступає як міра вартості інших товарів і кошти обігу. Кількість паперових грошей повинна відповідати вартості товарної маси в обігу, а надлишки грошей повинні вилучатися банком. Рікардо поширив закони обігу паперових грошей на повноцінні гроші (золото, срібло) і зайняв позицію кількісної теорії грошей: вартість грошей, а отже і ціни товарів, залежать від кількості грошей в обігу. Вільний імпорт автоматично регулює обіг золота, коливання цін і допомагає встановлювати економічну рівновагу (концепція автоматичного регулювання платіжних балансів). Тому так важлива вільна торгівля.

Говорячи про вартість і багатство, учений указував на розбіжність між ними. Капітал Рікардо характеризував як частину багатства країни, що застосовується у виробництві і яка необхідна, щоб надати руху праці. Рікардо виділяв основний і оборотний капітал залежно від ступеня його довговічності.

Як і Сміт, Рікардо виділяв три основних види доходів: прибуток, заробітну плату і ренту. Однак трактування їхнього розподілу інша. Прибуток — це частина вартості товару, створена працею найманого робітника, за винятком заробітної плати. Зарплата — ціна праці, що під впливом законів ринку розмежовується на природну і ринкову. Природна ціна праці — це вартість певної суми життєвих коштів, необхідних для утримування робітників, продовження їхнього роду і розвитку. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (звичайно вона нижча, тому що пропозиція стабільно перевищує попит). Рента у Рікардо — це диференціальна рента, тобто дохід, що перевищує середній прибуток внаслідок відносно кращих умов застосування капіталу. Землі, найгірші з тих, що використовуються, ренти не дають. На відміну від заробітної плати і прибутку, рента не є ціноутворюючим доходом. Рух доходів у суспільстві протилежно направлений: навіть при збільшенні національного доходу, прибуток, зарплата і рента зростають за рахунок один одного і це об’єктивна закономірність.

Рікардо довів, що абсолютні переваги, розглянуті Смітом при аналізі вигід міжнародної торгівлі, — окремий випадок загального правила. Теорія порівняльних переваг — основа для пояснення причин і напрямків міжнародної торгівлі. Висновки про доцільність обміну треба робити на підставі зіставлення порівняльних, а не абсолютних витрат.

20 Еволюція аграрних відносин  на українських землях  у XVI-XVIII ст.

21  Мануфактурний  період української промисловоті (XVI-XVIII ст)

>Национально-освободительная революція мала значний вплив і розвиток української промисловості.

Початок мануфактурного періоду датується ще першої половинної XVI в. Основою появи мануфактури були сільські, міські промисли і ремесла. Технічною передумовою до створення мануфактури було широке використання водяного колеса, який забезпечив перехід від дрібного виробництва до великому, механізованому.

Водяні млини використовувались у борошномельної промисловості, текстильної, деревообробної, металургійної та інших галузях.

Наприкінці XVIII в. з'явилися перші доменні мануфактури.

З XVI в. Україні почали виробляти папір. До мануфактурам ставилися підприємства з виробництва скла, пороху, гармат, дзвонів, по карбуванні монет, текстильні, суднобудівні.

Мануфактури виглядали щодо великі підприємства, у яких частково застосовувався механізований працю, але а ручна праця переважав. Намануфактурах існувало розподіл праці, використовувався найманої праці.Мануфактурное виробництво було переважно товарним і ринковим. З виникненням мануфактури збільшувалася виробництво різної продукції.

У другій половині XVIII в. України був майже 40 централізованих мануфактури, що виникли в текстильної галузі й які вважатимуться першим ознакою великого капіталістичного виробництва.

У цілому нині XVII в. – період розквіту мануфактурного виробництва, у Україні.

22 Внутрішня та зовнішня торгівля українських земель у XVI-XVIII ст

З розвитком товарного виробництва, у Україні активізувалися економічні зв'язок між населеними пунктами, регіонами і країнами. Збільшилася кількість базарів і торгів, днів їх проведення. Сфера економічного впливу міст розширювалася, приваблюючи у товарно-грошові ставлення віддалені сіла і хутора. Основними товарами ними була продукція місцевих ремісників селян.

Більше різноманітний асортимент товарів припадав на ярмарки. Розвиток торгівлі гальмувалося зловживанням влади, високими митними зборами.

Значну роль грали контрактні ярмарки у Києві і Львові. У Львові ці ярмарки перетворилися на біржі, де покупці, продавали, закладали, здавали у найм ділянки, укладали кредитні угоди.

Важливу роль зіграла торгівля би в економічному зближення українських земель.

Розвивалася також стала торгівля, що здійснювалася з допомогою магазинів, крамниць. Наприкінці XVIII в. на західноукраїнських землях з'явилася аукціонна торгівля. Кількість купців виросло. Окрему групу становили чумаки, які займалисяторгово-возническим промислом, спеціалізувалися на перевозі солі й. Протягом XVI-XVIII ст. відбувається формування та становлення національного ринку.

 Розвиток торгівлі в XVII-XVIII ст. сприяло процесу подальшого формування фінансово-кредитної системи. Для грошового звернення на той час відзначивсябиметаллизм – користування та золотих, і срібних монет у спілкуванні.        

У 1769 р. російський уряд початок випускати паперові гроші (асигнації). Наприкінці XVIII в. відбулося об'єднання грошових систем Росії й України.

Існували такі податки: побір, чиподимное, – постійний податку з вдома, двору, землі; стація – податку з виробників спиртних напоїв,показенщина.

>Т.о. на більшу частину території України було створено умови для зародження індустріального нашого суспільства та становлення національного ринку.

23 Сутність та етапи маржинальної революції

Маржиналізм — напрямок економічної думки, що аналізує граничні значення економічних явищ (максимальні або мінімальні), а також займається пошуком оптимальних економічних рішень на рівні окремих економічних суб’єктів. Виник даний напрямок в останній третині XIX ст., коли більшість економістів займалися історико-господарськими проблемами і захоплювалися соціалістичними ідеями. На цьому тлі в області економічної теорії відбувся переворот у методах економічного аналізу й у розумінні закономірностей економічної поведінки людей і фірм. Ця подія одержала назву маржиналістської революції. Причиною її послужив розвиток економічної дійсності: вільна конкуренція досягла свого вищого рівня. У таких умовах виникла необхідність дослідження проблем функціонування економічної системи й установлення рівноваги, визначення цінових механізмів, у конкретних відповідях на актуальні питання: чим керується споживач при покупці тих або інших товарів, як організувати роботу підприємства так, щоб одержати максимум прибутку, тобто в розробці практичних рекомендацій із раціонального господарювання. Глибокий внутрішній аналіз основних категорій, проведений класиками на основі трудової теорії вартості, не давав відповіді на ці суто «зовнішні» проблеми. За цей напрямок, що знову виник, і критикували концепції, які шукали у всьому об’єктивні закономірності. Вважаючи, що в основі економічних рішень лежить психологія людини, її оцінки і бажання, маржиналісти заснували й обґрунтували суб’єктивний підхід до аналізу економічних явищ. «Психологізация» економічного аналізу сполучена із принципом «раціональної людини» (так званого Робінзона), ізольованої в прийнятті рішень від суспільства. Виходячи з такої посилки, представники маржиналізму розглядали економіку як систему взаємозалежних суб’єкте в, «господарських атомів», які розпоряджаються економічними ресурсами і благами, а головне завдання економічної науки вбачали в пошуку шляхів раціонального й ефективного використання обмежених ресурсів із метою максимального задоволення потреб.

Теорія маржиналізму виходить із необхідності пошуку альтернативної вартості прийнятих економічних рішень, зіставленні додаткових вигід із додатковими витратами. У маржиналь- них теоріях стали широко застосовуватися математичні методи аналізу, особливо при рішенні проблеми досягнення рівноваги в економіці і на окремих ринках.

У розвитку маржинальної економічної теорії виділяють два етапи.

Перший етап — це 70-ті-80-ті роки XIX ст., прийнято називати суб’єктивно-психологічним напрямом у теорії маржиналізму, оскільки його представники виходять із первинності споживання над виробництвом, а цінність блага визначають, виходячи з його суб’єктивної оцінки з боку споживача. У цей період з’явилися перші узагальнення ідей маржиналізму, представлені в роботах економістів австрійської школи (К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер).

Другий етап «маржинальної революції» припадає на 90-ті роки XIX ст. і представлений роботами А. Маршалла, Д. Кларка, В. Парето. Головною особливістю другого етапу стала відмова від суб’єктивістських підходів і психологізму попередників, і упор на єдність сфер виробництва і споживання. Маржиналісти «другої» хвилі стали приділяти велику увагу функціональним зв’язкам в економічних процесах, що дозволило їм об’єднати теорію витрат класиків і теорію граничної корисності. У результаті другий етап у розвитку теорії маржиналізму одержав назву неокласичної теорії, що використовує ідеї економістів класичної школи стосовно до нових історичних умов. Неокласики, як і економісти класичної школи, були прихильниками економічного лібералізму і виходили із принципу саморегульованості ринкової економіки.

24 Економічна теорія А. Маршалла

Засновник неокласичної школи — Альфред Маршалл (1842-1924). Його головна робота «Принципи економічної науки» стала спробою синтезувати класичні принципи і маржиналістські. Основна ідея — у застосуванні фактору граничної корисності в оцінці споживання (попиту) і теорії витрат при аналізі виробництва (пропозиції). Причому попит та пропозиція приймаються рівноправними елементами ринку.

Одне із центральних місць у його дослідженнях займає проблема вільного ціноутворення на ринку, що складається з мобільних та інформованих господарюючих суб’єктів. Досліджуючи цей процес, він вивчав чинність закону попиту і його нецінових факторів, дав визначення ринкової пропозиції та її нецінових факторів і на основі цього показав, що ринкова ціна — це ціна рівноваги між попитом та пропозицією. При відхиленнях цін на ринку від рівноважної виникає дефіцит або надлишок. Поняття еластичності пропозиції та попиту (за ціною і доходом), еластичний і нееластичний попит за ціною також були вперше застосовані Маршаллом. Різницю між ціною, яку покупець готовий був сплатити, і тією ціною, яку він фактично платить, Маршалл визначив як споживчий надлишок.

Як вважає Маршалл, за грошовими витратами на виробництво товарів лежать реальні витрати: 1) жертвування капіталістом свого капіталу, який він міг би використати за іншим призначенням; 2) жертви робітників, які могли б відпочивати замість роботи. Тобто кожний вид витрат має альтернативну вартість. Підприємницький прибуток — це винагорода за ризик, жертви й роботу з управління, а зарплата — винагорода робітникові за жертвування відпочинком. Концепція витрат розглядалася стосовно до репрезентативної (середньої і раціональної) фірми. Витрати її діляться на постійні і змінні, але в тривалому періоді всі вони виступають як змінні. У своїй теорії Маршалл вивів поняття позитивної (дає людині пряму насолоду) і негативної (жер- тви робітників і капіталістів заради виробничої діяльності) корисності.

25 Промисловий переворот та початок індустріалізації на Україні

Промисловий переворот, який походив у країнах Західної Європи, мав впливом геть економічного розвитку України.

Промисловий переворот поклав початок епосі індустріалізації. Його перший етап проходив 20-40-х рр. ХІХ ст. Попри панування кріпацтва в аграрної сфері у першій третині ХІХ ст. мануфактурне виробництво сягнула значних успіхів. Почали використовуватися механічні робочі машини, виріс інтерес поміщиків, купців у збільшенні обсяги виробництва.

Промисловий переворот України розпочалося харчової галузі. Дедалі більша потреба у машинах й механізми обумовила поява машинобудівних заводів. Промислового виробництва перебувало основному для примусовому кріпацькій праці.

Другий етап промислового перевороту відбувався після ліквідації кріпацтва. У 60-80-х роках ХІХ в. фабрики і поступово витісняють мануфактурне виробництво. Провідною галуззю була цукрова промисловість. Технічні нововведення у важкій промисловості впроваджувалися повільніше, ніж у харчової та легкої.

Почала розвиватися металургія у Донбасі .

З 1860 по 1890 рр. України було побудовано 10 тис. км залізниці. Вони об'єднали найбільших міст і промислові райони України, сприяли розвитку національної ринку, зростанню продуктивність праці.

>Колониальним аграрно-сировинним додатком допромишленно-развитим центральним і західним провінціях Австро-Угорську імперію залишилися підвладні їй землі Східної Галичини, Північної Буковини, і Закарпаття. Проте, в 70-80-х рр. в XIX ст. тут також відбувається інтенсивний процес створення фабрично-заводської промисловості.

Закарпатті мало великі природні ресурси, які належали іноземцям.

>Фабрично-заводская промисловість західноукраїнських земель розвивалася однобоко – розширювалися відтворення й первинна обробка сировини, а чи не виробництво готової продукції. Таке напрям диктувало уряд Австро-Угорщини та іноземний капітал. Це негативно вплинув промислова розбудова західноукраїнських земель.

Протягом1860-80-х рр. на Україні закінчився промисловий переворот. Характерним ознакою цього було повсюдне використання у виробництві парових двигунів, механізмів, верстатів. Основним промисловим паливом став кам'яне вугілля. Відтоді активно використовують у виробництві досягнення науку й техніки.

Процес монополізації відбувався початку ХХ століття. Внаслідок економічної кризи 1900-1903 рр. збанкрутували сотні малих акціонерів та слабких підприємств, натомість виникли великі монополістичні об'єднання: ”>Продмет”, ”>Продвагон”, ”>Продуголь” тощо. буд.

Практично всі галузі існували монополізовані. За рівнем концентрації промислового виробництва Україна початку XX в. вийшла одне з перших місць у світі. Але промислове зростання був однобоким і нерівномірним.

Політика ціноутворення, проведена Російської імперією, створювала ситуацію, коли вартість готових російських товарів була високою, тоді як ціни на всі українське сировину були дуже низькими. У результаті російські виробники готових товарів мали значно більшу прибуток, ніж компанії із переробки вугілля й залізної руди України. Так українську економіку позбавляли потенційної прибутків і змушували служити інтересам російського центру імперії. Т. про., попри високих темпів індустріалізації України завершити до початку Першої Першої світової зірвалася.

26 Еволюція сільського господарства. Аграрні реформи 1848-1861 рр.

>Панская система господарювання у Східній Галичині, Закарпатті, Буковині була малоефективною, гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації кріпацтва. Хоча становище західноукраїнських селян проти їх земляками у складі імперії було значно найкращим.

Поштовхом до ліквідаціїпанщини стали революційні події 
1848 р. Австрія. У 1848 р. було проголошено ліквідація кріпацтва на Закарпатті, Галичині, Буковині.

Селяни, як і поміщики, ставали власниками землі. Поміщики отримали компенсацію з державної скарбниці від. Вони звільнялися від опікунських зобов'язань над селянами. У панства залишалисясервитутние землі (лісу, луки, пасовища). Селяни користуваннясервитутами мали платити панам.

>Т.о. під час проведення аграрній реформі не враховувалися інтересів селян. Крім грошову компенсацію за землю, селяни мають були передплачувати користуваннясервитутами, що робив їх залежать від панів у господарському відношенні. Але, попри ці недоліки, аграрну реформу 1848 р. на Західній Україні загалом сприяла господарському розвитку, формуванню індустріального суспільства.

Передумови ліквідації кріпацтва у Росії Україні формувалися впродовж багато часу. Дедалі частіше відбувалися бунти селян.

Масові селянські руху 1855-1856 рр. вплинули на поміщиків й у значною мірою визначили політику царського уряду щодо кріпацтва. Проти кріпацтва виступила ліберально налаштована інтелігенція. Промисловці й фабриканти також не були проти кріпацтва, яке перешкоджало вільного розвитку торгівлі, промисловості. Проект аграрній реформі було підписано Олександром II 19 лютого 1861 р. Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння. Практично повсюдно скоротилися земельні наділи, якими селяни користувалися до реформи.

Селянам віддавали гірші землі. Земельні наділи селяни мають були викуповувати протягом 49 років у поміщиків відповідно до встановлених реформою цінами, що ринкові ціни на всі землю. Отже, селяни викуповували як землю, а й волю.

Але з цим реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації господарську діяльність, перетворила кріпаків на людей. Реформа сприяла господарському зростанню, завершення промислового перевороту і здійсненню індустріалізації.

27 Столипінська аграрна реформа та її значення.

Селянські реформи 1848 р. в Австрійської і 1861 р. у складі імперіях мали багато схожих ознак. Передусім, створили сприятливі умови для індустріального розвитку. Земля стала об'єктом купівлі-продажу, розвивалося селянське підприємництво, розширювалися ринкові відносини. Одночасно реформи мали ряд недоліків. Зокрема всі питання було вирішено на користь поміщиків. Селянство мусить були викуповувати землі, реформи не зрівняли селян на цивільних правах коїться з іншими верствами суспільства. Залишки кріпацтва і невирішеність аграрного питання стали причинами невгаваючої боротьби в селі.

Царське уряд намагалося стабілізувати становище у країні шляхом перебудовиземельно-аграрних відносин. Значну роль цьому зіграв голова Ради міністрів Росії Петра Столипіна.

Йому належить ідея проведення аграрній реформі. Мета реформи полягала у рішеннінаболевшего у Росії Україні аграрного питання.

У листопаді 1906 р. вийшов указ, який скасовував обов'язкові “земельні громади” й особисто давав кожному селянинові право вимагати виходу із громади і виділення йому землі однією ділянці, що отримав назву “>отруб”, і якщо селяни переносили туди свої ділянки - “хутір”. До того ж, істотним доповненнямстолипинского указу, допомога фермерам через Селянський банк, у якому селяни могли брати кредити на купівлю земель. Ще одна важлива напрям реформи - переселення селян на Сибір, за Урал і Далекий Схід з густозаселених регіонів (було переселено більш 2 млн. селян ).

У цілому нині, столипінська аграрну реформу мала успіх у Україні. Їй скористалися, насамперед, селяни, котрі й вміли господарювати. Реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови у розвиток приватного селянського землеволодіння, стимулювала б розвиток аграрних заходів. Продуктивність сільського господарства за 1909-1913 рр. зріс у півтора разу було, але модернізація техніки в українських селах здійснювалася повільніше, аніж у країнах Західної Європи, і було перервана війною 1914 року.

28 Економічні наслідки Першої світової війни

вибухнула Перша світова тривала від літа 1914 р. до осені 1918 р.

Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні і моральної шкоди, численні жертви, призвела до загострення міждержавних економічних відносин.Милитаризация економіки воюючих країн, їх господарська замкнутість, заміна ринкових відносин неринковими, регулювання економіки досягло небаченого рівня. Основні бойові дії Першої світової відбувалися на європейському континенті, де було розміщено головні центри фінансової науки, в промисловості й сільськогосподарського виробництва.

Наслідки війни для країн світу:

США воювали за Антанти. Підтримували торговельні стосунки з усіма воюючими країнами.

Англія –страна–победитель, війна послабила її економіку, збільшила відставання від США. Збільшився державний борг. Світовий фінансовий центр перемістився з Лондона вНью–Йорк. Одночасно Англії збільшити свої колоніальні володіння. Вона частково компенсувала своїх втрат з допомогою німецьких військових репарацій.

Франція – ще більше постраждала у роки війни. Було зруйновано чи вивезенофабрично-заводское устаткування, транспортні засоби. Витрати війну підірвали стабільність французької валюти.

Одночасно почалося індустріалізація економічно відсталих південних районів, які були окуповані . Успішно розвивалася промисловість, застосовувалися нові технологіії, розсувалися сільськогосподарське виробництво.

Німеччина – через війну опинилася у надзвичайно тяжкому стані, у неї позбавлена всіх своїх колоній, зобов'язана відшкодувати у вигляді репарацій збитки, завдані урядам і окремих громадянам країн Антанти. У результаті рівень життя людей різко погіршився. Німеччина виявилася за межею катастрофи. Економіка Німеччини збанкрутувала.

Стурбовані економічним становищем Німеччини, США, Англія й Франція, вирішили оздоровити її економіку. Було розроблено план Дауеса, і потім замінили планом Юнга.

29 План Дауеса та його наслідки

План Дауеса — план економічного оздоровлення Німеччини після Першої світової війни.

У квітні 1924 р. американським банкіром Чарльзом Дауесом і британським міністром закордонних справ Джозефом Остіном Чемберленом було розроблено план економічного оздоровлення Німеччини, названий «планом Дауеса». У серпні того ж року його затвердила Лондонська міжнародна конференція.

План складався з трьох частин і мав на меті забезпечити сплату Німеччиною репарацій відновленням її господарства. Для цього, насамперед, потрібно було зміцнити німецьку марку і забезпечити виконання країною бюджету.

Умови «плану Дауеса»[ред. • ред. код]

  1.  Скорочення можливостей для Франції здійснювати санкції проти Німеччини
  2.  Союзники виводять окупаційні війська з Руру
  3.  Німеччина щорічно сплачує певну суму репарацій (починаючи з 1 млрд марок за рік та збільшуючи до 2,5 млрд марок за рік у термін чотири роки)
  4.  Німецький державний банк має бути реорганізованим під проводом союзників
  5.  У джерела покриття репарацій мають бути включені прибутки держави за рахунок акцизних, митних та транспортних податків
  6.  США надають Німеччині значні позики (близько 800 млн марок).

Виконання плану і наслідки[ред. • ред. код]

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

План Дауеса знаменував зупинення дискримінації Німеччини в європейській політиці. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді відсотків від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

Свідчення: Й. Сталін: «План Дауеса, складений в Америці за рахунок Німеччини, яка зобов'язана Європі виплатити репарації…»

30 Світова економічна криза 1929-1933рр. та її економічні наслідки

Світова економічна криза 1929-1933 рр.: причини наслідки.
У 20-х рр. світове господарство в цілому розвивалося стабільно, але в США восени 1929 р. розпочалася економічна криза, яка швидко поширилася й на інші країни світу. Криза розпочалася в Нью–Йорку з краху на фондовій біржі й охопила банківську систему, промисловість та сільське господарство. Біржову паніку 23 жовтня 1929 р. викликало катастрофічне падіння курсу акцій, ціну яких завищували біржові спекулянти. Коли курси акцій відірвалися від номіналу й почали падати, кредитори стали вимагати повернення позик. Спекулянти для отримання необхідних коштів почали продавати акції, прискорюючи цим їх падіння. За період з 1929 по 1933 р. загальна ціна біржових акцій зменшилася у 4,5 рази. 
Обвал курсу цінних паперів на Нью-Йоркській біржі викликав паніку в США і в усіх інших країнах Заходу. Величезна хвиля фінансово-економічних потрясінь прокотилася по всьому Західному світу. Криза набула всеохоплюючого характеру, проте найсильніше вразила США (Велика депресія).
За чотири роки Великої депресії промислове виробництво в США скоротилося на 46,2 %, найбільше постраждало автомобілебудування (-80%), випуск чавуну (-79%), добування нафти (-78%), вугілля (-59%). За роки кризи зазнали краху 135 тис. промислових і фінансових фірм, 19 великих залізничних компаній, збанкрутувало 5760 банків., обсяг зовнішньої торгівлі скоротився у 3,1 рази, внутрішньої – у 2 рази. Падіння курсу акцій зачепила 15 із 20 американців. Скорочення виробництва призвело до безробіття, заробітна плата знизилася вдвічі, багато населення опинилося без житла, виникають «гуверівські містечка»- збудовані на околиці міст із ящиків та решток будматеріалів, починається голод. Падіння життєвого рівня посилило соціальну напруженість: акції протесті, «голодні марші», пікети, демонстрації.
Криза в промисловості переплелася із аграрною кризою. Збір пшениці до 1934 р. знизився на 36 %, кукурудзи – на 45%. 18% відсотків фермерів розорилося. Щоб не допустити падіння цін, фермери знищували продукцію: пшеницю спалювали в топках паровозів і пароплавів, молоко виливали у водойми, картопляні і бавовняні поля заливали гасом або заорювали.
Англії економічна криза завдала удару у вигляді падіння цін, проблем з отримання кредитів, масового закриття підприємств. Промислове виробництво скоротилося на 23%. Особливо відчутним було падіння в таких галузях: виробництво чавуну (-53%), суднобудування (у 8 разів). Падіння цін на сільськогосподарську продукцію призвело до розорення фермерів, падіння промислового виробництва спричинило безробіття. Подібні вияви Світової економічної кризи спостерігалися й у Франції.
Криза негативно вплинула й на світову торгівлю. Скорочення торгового обігу призвело до згортання міжнародних зв’язків. Лише у 1931-1932 рр. 75 країн світу збільшили митні збори, ввели різні квоти та інші обмеження на імпорт.
Порушились основи фінансових зв’язків між країнами. Восени 1929 р. інфляція охопила країни з аграрною економікою. У вересні 1031 р. нова хвиля інфляції спонукала Англію відмінити золотий стандарт, а весною 1933 р. від золотого стандарту відійшли і США.
Економічна криза в Германії набула особливо гострого характеру. Це пояснювалося залежністю країни від іноземного капіталу. Найважчим був 1932 р.: обсяги промислового виробництва скоротилися на 40%, 68 тис. підприємств збанкрутувало, потужності машинобудівної та автомобільної промисловості досягали 25%, будівельної – 20%, видобуток кам’яного вугілля та бурого скоротився за ці роки на 30-40 %, виробництво сталі та чавуну знизилося вдвічі, розладналася кредитно-грошова система, на 60% скоротився обсяг зовнішньої торгівлі.. Різко зросла кількість безробітних, яка досягла у 1932 р. 7 млн. осіб.

31 Еконимічне вчення Дж.М. Кейнса.

Теорія Дж.М. Кейнса - це збереження ринкових механізмів саморегулювання на мікрорівні та здійснення суспільного, державного регулювання на макрорівні.

Теорія Дж.М. Кейнса стала методологічною основою нового напряму економічної теорії, що отримав назву кейнсіанства. Вчений наголосив на важливості розвитку економічної теорії як набору рекомендацій і методу господарської практики, техніки мислення з метою з'ясування умов вільної гри економічних сил, необхідності їх приборкання та керівництва для реалізації потенціальних можливостей виробництва. Він зазначав, що ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони праві, і коли помиляються - мають набагато більше значення, ніж прийнято думати.

Вважаючи, що основою економічного зростання є ефективний попит, він пропонує стимулювати його за допомогою збільшення грошової маси та державних витрат, у тому числі й дефіциту державного бюджету.

На думку представників неокласичної теорії, такі дії держави обов'язково приведуть до інфляційного зростання цін.

Порівняльний аналіз основних положень економічного вчення Дж.М. Кейнса та неокласичної економічної теорії наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Порівняльний аналіз основних теоретичних засад дослідження ринкової економіки Дж.М. Кейнсом і неокласиками

Критерії

Вчення Кейнса

Неокласична теорія

Предмет дослідження

Макроекономічна система загалом у межах єдиного національного ринку, властиві їй функціональні зв'язки, внутрішні механізми макроекономічної нестабільності та економічного зростання. Проблема зайнятості робочої сили

Раціональна поведінка економічних суб'єктів, функціональні зв'язки на рівні окремого споживача, фірми чи галузевого ринку. Розгляд макроекономіки як механічної сукупності індивідуальних суб'єктів господарської діяльності та окремих ринків

Погляд на здатність ринкової економіки до саморегулювання

Ринкова економіка на певному етапі втрачає здатність до саморегулювання і потребує державного регулювання

Ринок - саморегулівна система, що прагне до рівноваги і забезпечує раціональне використання ресурсів і найповніше задоволення потреб. Пропозиція автоматично породжує адекватний попит

Економічна рівновага

o Декілька рівнів рівноваги за повної та неповної зайнятості. Рівень рівноваги визначається чинниками попиту - величиною ефективного сукупного попиту.

o Порушення рівноваги - закономірний процес. Воно може бути тривалим, якщо не вдаватися до відповідних заходів.

o Чинниками, що порушують економічну рівновагу, є: невизначеність поведінки еко-

Один стан економічної рівноваги за умов повного завантаження виробничих потужностей і повної зайнятості. Рівень рівноваги визначається чинниками пропозиції - обсягами економічних ресурсів. Порушення рівноваги - тимчасове явище, яке швидко усувається вільним коливанням цін

номічних суб'єктів, грошові чинники, неповна зайнятість

Погляд на обмеженість економічних ресурсів

В умовах економічної депресії виникає ситуація неповного використання наявних ресурсів. Завдання економічної науки - обґрунтування такої економічної політики, яка б стимулювала їх повне використання

Усі ресурси є обмеженими. Завдання економічної науки - вибір оптимального варіанта їх розподілу між сферами діяльності

Обсяг національного доходу

Величина мінлива. Рівень визначається обсягами сукупного попиту. Перебуває у функціональній залежності від обсягу сукупних суспільних інвестицій (мультиплікатор інвестицій)

Величина, задана загальним обсягом економічних ресурсів

Роль грошей

Гроші є активним феноменом, що впливає на величину національного доходу та зайнятості через схильність до ліквідності та заощаджень, рівень позикового процента

Гроші є нейтральним феноменом

Позиковий процент

Плата за відмову від ліквідності. Рівень позикового процента за допомогою співвідношення з граничною ефективністю капіталовкладень визначає нижню межу ефективності інвестиційної активності

Ціна грошового капіталу, що автоматично забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією

Роль заощаджень

Заощадження лише тоді відіграють суттєву роль, коли вони трансформуються в інвестиції. Слід формувати ефективний механізм трансформації заощаджень в інвестиції

Заощадження, ощадливість є основою нагромадження капіталу і економічного зростання. Ототожнення заощаджень та інвестицій

Безробіття і зайнятість

Крім природного і добровільного безробіття є вимушене безробіття, що має в основі економічні причини. Забезпечення високого рівня зайнятості передбачає заходи зі стимулювання ефективного попиту

Тільки природне і добровільне безробіття. Як захід боротьби із безробіттям пропонується зниження заробітної плати

Роль держави

Держава має бути регулятором макроекономічних процесів

Держава має відігравати лише роль "нічного вартового"


32 Економічна політика урядів Центральної Ради  ,гетьманату та директорії (1917-1919рр.)

Перша світова війна негативно вплинула на економіку України. Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на 30 – 50 %. В Донбасі не працювало 200 шахт, зупинилися металургійні заводи, мобілізація в армію 4 млн. українців призвела до гострої нестачі робочих рук. 3,5 млн. воювали в російській армії , 500 тис. в австро-угорській  змушені були воювали за чужі їм інтереси. Розладнався транспорт, який не встигав вивозити вугілля, залізну руду. Цукрові заводи за браком палива не могли переробляти цукрову сировину. В 1915 році загинуло 72.5 тис. тонн буряків, продукція цукру в Україні зменшилась на 56 %. Скоротилися посівні площі, на 200 млн. пудів в порівняні з 1913 роком знизився валовий збір зерна. Основний тягар війни ліг на плечі селян. Перша Світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Знецінився рубль, який був однією із стабільних світових одиниць. Економічна і політична криза на початку 1917 р. призвела до краху російського самодержавства. В березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, яка ставила за мету домогтися автономії у складі Росії, українізації всіх органів адміністративного, господарського і культурного життя. Економічне життя на Україні завмирало, голод мав місце на Чернігівщині, Петроград забирав з України все, що можна було. Податків ніхто не платив, селянство розорилося. Суд і поліція не функціонували. Центральна Рада не змогла забезпечити стабільність і порядок, організувати економічне життя. Основні принципи своєї економічної політики  Центральна Рада обґрунтувала у ІІІ Універсалі (20.11.1917 р.) Найзлободеннішим було аграрне питання. Оголошувалось скасування приватної власності на землі. “Землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні монастирські, кабінетські та церковні. Вони мали перейти в руки трудящих селян без викупу. Оголошувалось про 8-годинний робочий день, про державний контроль за виробництвом. В ІІІ-му Універсалі декларувалася необхідність рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці. Однак уряд УНР не виявив послідовності  й рішучості в реалізації ІІІ-м Універсалом програми. Вирішення аграрного питання відкладалося до Українських установчих зборів.

Малоефективною була політика Центральної Ради щодо промисловості та фінансів. Грошей не вистачало навіть на виплати заробітної плати.

Восени 1917 року на арену політичного життя вийшли більшовики. В січні 1918 року був проголошений ІV Універсал, який об’явив УНР вільною суверенною державою, а через 3 дні  Центральна Рада переїхала з Києва до Житомира, потім на станцію Сарни Волинської губернії. В березні 1918 року більшовицькі війська ввійшли до Києва. Центральна Рада запросила до Києва війська Австро-Угорщини та Німеччини, які погодились допомогти їй  витіснити з України Червону Армію. За цю послугу Україна повинна була продати Австрії та Німеччині частину своїх продовольчих запасів. Найбільш вигідним для німців пунктом договору був той, за яким Україна зобов’язувалася дати їм 60 млн. пудів хліба. Кожний німецький солдат, який ніс службу на Україні, мав право щоденно висилати до Німеччини посилку вагою 12 фунтів. Коли до Києва слідом за більшовицькими ввійшли німецькі війська, голова Центральної Ради Грушевський та голова уряду Голубович закликали український народ, який з недовір’ям зустрів нових окупантів, до спокою..  

Центральна Рада:

- відновила право  власності на фабрики, заводи, всі види транспорту;

- реставрувала право власності на банки;

- залишила в силі Універсали про передачу землі селянам, але це не сподобалось німцям;

29.04.1918 року Центральна Рада ухвалила конституцію УНР, але в цей же день німці поставили Гетьманом українського генерала царської армії Скоропадського. Уряд гетьмана прагнув побудувати нову за формою державу із стабільним устроєм, що базувався на засадах приватної власності(очолив його великий поміщик Федір Лизозуб). Великі поміщики стали відновлювати свою власність на землю і майно в Україні. В липні 1918 року уряд розпочав розробку аграрного законодавства, опублікувавши “Проект загальних основ земельної реформи". Передбачалося збільшити кількість земельних власників за рахунок виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Лісові угіддя (100 десятин) залишалися за власниками і серед селян не ділилися. В промисловості  уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. На виробництві обмежувалась свобода профспілок, рівень зарплати визначався власником фабрики. Внаслідок  такої політики, восени 1918 р. прокотилися робітничі страйки і селянські заворушення, які призвели до ліквідації держави П.Скоропадського. В грудні 1918 року Гетьманат був повалений Директорією. Директорія, яка являла собою уряд національно-демократичних сил (В.Винниченко, В. Чехівський, Симон Петлюра) прийшла до влади в складний період (загальна розруха, різко скоротився видобуток вугілля, припинила свою діяльність залізорудна та марганцева промисловість, скоротила виробництво машинобудівна промисловість). Українське селянство в боротьбі проти Гетьманату спочатку підтримало Директорію, але коли остання опублікувала 08.01.1919 р. земельний закон, який декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не давав відповіді на питання: “коли селяни одержать землю?”. Це обумовило втрату Директорією підтримки селянства. 04.01.1919 р. Директорія визнала українські гроші, які мали більшу купівельну вартість ніж “керенки”, більшовицькі рублі чи “денікінки”, єдиним законним засобом виплат на території України, (1:4).

33 Економічні експеременти більшовиків в Україні- воєнного комунізму  та НЕП

вибухнула Перша світова війна справила руйнівний вплив на економіці України. Економічний та політичний криза на початку 1917 р. призвів до краху російського самодержавства. У тому 1917 р. представники української інтелігенції створили Центральну Раду, яка мала мета здобути автономію у Росії. Центральна Рада спробувала вирішити аграрний питання. Політика на галузі фінансів і промисловості виявилася малоефективною.

На зміну Центральну Раду прийшов Гетьманат Павло Скоропадський. Він також займався розробкою аграрного законодавства.Возобновлялись старорежимні порядки й у промисловості. Восени 1918 р. гетьманат ліквідували.

Економічний курс Директорії не вирізнявся послідовністю. Уряд хотіло відновити у Україні національний варіант радянської влади. Аграрна політика також була непослідовною. Проголошуючи вилучення землі в поміщиків без викупу і вже цим задовольняючи маси селянства, директорія також прагнула задовольнити потреби поміщиків. Їм пообіцяли компенсація витрат за агротехнічні, меліоративні та інші вдосконалення.

Політика “військового комунізму”:

Вирішивши збройним шляхом, питання влади на Україні собі на користь, більшовики почали докорінні зміни соціально-економічних відносин. Фінансове господарство України підпорядковувалося Росії, було заборонено діяльність банків, конфісковано золото і коштовності. Проводилася націоналізація заводів. Вивозили вагонами зерно, насильно вилучаючи її в селян.

Поруч із загостренням дефіциту продуктів південь України охопила посуха, наслідком став голод 1921-1923 рр. 
(України голодувало 48% населення).

Катастрофічне становище у економіці спричинило різке невдоволення більшовиками.

Нова економічна політика

1921-го р. більшовики на чолі з В.І.Ленином змушені були визнати повного провалу політики “військового комунізму” перейти до новою економічною політиці -непу.

 Основними складовими непу були:

поновлення торгівлі, і товарно-грошових відносин; запровадження стійкою грошової одиниці; дозвіл приватної торгівлі, денаціоналізація середніх і трохи дрібних підприємств, запровадження госпрозрахунку, розвиток кооперації і оренди, зменшення державного втручання у економіку.

Результати і значення непу неоднозначні. Завдяки йому ми було відновлено господарство, зруйноване у роки Першої Першої світової. Виросло промислове і сільськогосподарське виробництво, пожвавилися торгівля і товарообмін. Але водночас з позитивними результатами неп призвів до безлічі протиріч. Зовнішня торгівля була державній монополією. Великі підприємства залишилися державної власністю.

Наприкінці 20-х рр. НЕП було припинено, його замінили командно-адміністративної системою керівництва.

34 Сталінські експеременти _-індустріалізація та колективізація сільського господарства

Попри успіхи непу Україна залишалася аграрно-індустріальної країною. насамперед Сталін і його соратники почали проводити політику індустріалізації, здійснюваної з допомогою п'ятирічок (перша п'ятирічка було з 1928 р. по 1933 р.). Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення податків, використання трудового ентузіазму робітників і примусової праці політв'язнів, колективізація сільського господарства, вилучення церковного і монастирського майна, прибуток за зовнішньої торгівлі, і т.п.

На відміну від розвинених країн світу, індустріалізація здійснювалася задля задоволення споживчого попиту населення, а навпаки, споживання промислової продукції обмежувалося. Саме держава стало як власником створених промислових об'єктів, а й споживачем продукції; переважно зброї та боєприпасів коштів виробництва. Фінанси при цьому вилучали з бюджету. З за нижчими від ринкових вивозили продукти сільського господарства. Курс на індустріалізацію був слабко підготовленим. Катастрофічно бракувало коштів, устаткування, кваліфікованих кадрів. Проте, завдяки трудовому ентузіазму людей, їхньої віри кращий майбутнє, з'явилися сотні більших коштів та середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. У цілому 1930-ті роки України було створено потужну індустріальна база, ввівши республіку до кола економічно розвинених країн світу.

3. Проведення колективізації сільського господарства і його наслідки у Україні

Колективізація сільського господарства була однією із джерел індустріалізації. Разом про те у неї важливою складовою формування тоталітарної системи.

Переходу до колективізації сприяв хлібозаготівельний криза 1927-1928 рр., у селян насильно вилучали зернові надлишки.

Початок колективізації показало, що не бажали відмовитися від своєї власності й віддаватиме їх у колгоспи. Досягти цього вдавалося тільки з застосуванням грубого насильства. Селяни стали продавати чи вбивати худобу, псувати інвентар. У 1928-1932 рр. України знищили майже половину поголів'я худоби, поновлення якого були потрібні десятиліття.

У результаті колективізації почалося зване розкуркулювання селян, тобто. заможних селян вилучалися надлишки. Однак під цього заходу потрапили й ті селяни, котрі хотіли у колгоспи.

Найбільш жорстоким злочином сталінського режиму проти українського народу був організований їм голодомор 1932-1933 рр. Це була запланована акція комуністичного режиму проти українського селянства. Аналіз архівних джерел свідчить, що у українському селі мали місце все елементи політики геноциду. Голод, який поширювався протягом 1932 р., найстрашнішим став у 1933 р. Залишившись без хліба, селяни їли мишей, пацюків, кору дерев, бувало канібалізму. Але конфіскації тривали, як і раніше, що з голоду вимирали цілі села. Намагаючись врятуватися, тисячі селян ішли у місто, де можна було купити хліб. Селянам не дозволялося самостійно найматися працювати на промислові підприємства. Але хто селяни не працевлаштовувалися у місті та гинули.

У цілому нині, за підрахунками дослідників, з голоду в 1932-1933 рр. України загинуло від 5 до 9 млн. чол. Цим підривалася етнічна основа становлення української нації – село, знищувалася та прошарок, від якого залежав процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

Було створено Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія та Чехословаччина. Ці землі сталиаграрно-сирьевими придатками інших держав. Хоча визначальну роль відігравало сільському господарстві, становище у аграрному секторі було важким. Промисловий криза тісно переплітався з аграрним. На економіку Західної України негативно вплинув Світова економічна криза 1929-1933 рр. визначальну роль економічного життя Західної України грала кооперація. Хоча західноукраїнські землі і сировинними придатками, усе ж будувалися заводи і фабрики. Найбільшого успіху домоглися промислові підприємства, хто був тісно пов'язані з кооперативними організаціями.

35 Економіка країн світу в роки Другої світової війни.Економічні наслідки війни

 1 вересня 1939 року фашистська Німеччина розпочала другу світову війну, яка за руйнуваннями і людськими жертвами значно перевищила втрати першої світової війни. Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки, пріоритетним стало виробництво зброї, боєприпасів, бойової техніки.

Німеччина. Тут щорічно в роки війни вироблялося 25 тисяч бойових літаків, 20 тисяч танків, 50 тисяч гармат і мінометів. Все це стимулювало розвиток важкої промисловості, а легка – набагато відстала від неї.

В сільському господарстві німецький уряд зробив ставку на великих землевласників, господарства яких забезпечували потреби економіки і населення в с/г сировині і продуктах харчування.

Після поразки Франції в червні 1940 року Німеччина повернула собі Ельзас і Лотарінгію. В роки війни військова промисловість в загальній вартості валової продукції становила 80%, тут трудилося 5 млн. чол.. З кінця 1943 року Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства, були порушені зв’язки між окремими економічними комплексами, відчувалась гостра нестача сировини, палива, фінансових і людських ресурсів. З другої половини 1944 року наступає економічний крах.

Англія. Зазнала ворожого вторгнення, масові повітряні бомбардування були спрямовані на Лондон, Бірмінгем, Ковентрі, морські комунікації були блоковані німецькими кораблями, колонії Англії – Бірма, Сінгапур, Малайї були окуповані. Англія втратила велику частину торгового і морського флоту. У вугільній промисловості виробництво знизилося на 21%, у легкій – більш, ніж вдвоє.

Витрати на війну склали 25 млрд. ф. ст., державний борг зріс утричі. Податки в розрахунку на душу населення зросли більше, як утроє, вартість життя – на 72%. Війна стала джерелом збагачення монополій, які отримали на воєнних поставках великі прибутки. Для покриття витрат Англія залучила третину своїх закордонних капіталовкладень з колоніальних країн – Індії, Канади, Австралії, Південно - Африканського Союзу, з Латинської Америки і США.

Франція. В роки війни зазнала величезних збитків. Чотири роки французькою економікою повністю розпоряджалися німці. В 1944 р. рівень промисловості порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво с/г продукції зменшилося в 2 рази. 600 тисяч французів фашисти вивезли на роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано, втрачений весь торговий і військовий морський флот. Франк зазнав девальвації. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Загальні втрати в війні склали 1440 млрд. довоєнних франків.

Японія. На початковому етапі війни мала певний успіх. Захопила Філіппіни, Бірму, Індонезію, В’єтнам, але витримати тривале суперництво з американською економікою не змогла. Але війна спричинила до концентрації виробництва, а розміри контролюючого капіталу в компаніях “Міцубісі” й “Сумітомо” зросли у 10 разів, у “Міцуї” – більше, ніж у 6 разів.

Після американських бомбардувань Нагасакі і Хіросіми у серпні 1945 року Японія капітулювала.

Сполучені Штати Америки. Напад Японії на американську базу Пірл – Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад. США надали країнам антигітлерівської коаліції в позику чи оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство (лендліз). Це сприяло росту з 1939 р. по 1944 р. промислового виробництва більше, ніж вдвічі. В 6 разів зросло виробництво алюмінію, у 16 – випуск літаків. 60% світового промислового виробництва давали США. Було введено в дію промислові підприємства військового призначення вартістю 25 млрд. дол.

У США сконцентрувалося 2/3 світових запасів золота, що привнесло корективи у механізм міжнародних валютних відносин. Єдиною індустріальною країною, яка переживала справжнє економічне піднесення були США.

36 План Маршалла та його значення

Однією з основних проблем повоєнного устрою світу була відбудова зруйнованої економіки, особливо в країнах Європи. Допомогу їм могли надати лише США. 5 червня 1947р. державний секретар США А. Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, які постраждали від війни. План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбавитися перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії і водночас забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, надавши їй допомогу, зміцнити європейські демократії.

У середині серпня 1947 р. на Паризькій мирній конференції було засновано Комітет європейського економічного співробітництва. Країни, які потребували допомоги, повинні були подати відомості про стан своєї економіки, валютні резерви, проекти використання наданих фінансів. На основі цих даних Конгрес СЩА приймав рішення про розмір допомоги. Такі умови надання допомоги США європейцям були розцінені Й. Сталіним як спроба втручання у внутрішні справи суверенних держав, їх економічного і політичного поневолення. Тому СРСР та його союзники відхилили пропозиції про допомогу.

До плану Маршалла приєдналося 17 європейських країн. Умови плану прийняли уряди Великої Британії, Франції, Італії, Швеції, Норвегії, Данії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Австрії, Ірландії, Греції, Швейцарії, Туреччини, Португалії, також вони поширювалися на Зх Німеччину і вільну територію Трієст.

У квітні 1948 р. з кожною з них США підписали відповідні угоди. Упродовж 1948—1952 рр. ці країни отримали американську допомогу загальною вартістю 13 млрд доларів. Основною умовою отримання допомоги, за планом Маршалла, була відмова від націоналізації промислових об'єктів, всіляке заохочення приватних підприємств. 60% усіх коштів було надіслано Великій Британії, Франції, Італії, Зх Німеччині. Внаслідок здійснення плану Маршалла відбулося швидке відновлення економіки цих країн.

Усі поставки було поділено на такі основні види:
предмети найпершої життєвої необхідності — продукти харчування, паливо, одяг. Водночас щорічне зростання власних ресурсів європейських країн супроводжувалося відповідним скороченням американських асигнувань. Місцеву валюту, одержану від продажу ввезених товарів, уряди європейських країн використовували для скорочення дефіциту бюджету, отже, і темпів інфляції, для нарощування виробництва вкрай необхідних ресурсів (основну їх частину надавали у вигляді дотацій);

промислове обладнання, фінансування якого забезпечували переважно міжнародні позики; сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари, запасні частини (фінансування під гарант американського уряду через спеціально створене відділення експортно-імпортного банку США).
Велика результативність плану Маршалла в поєднанні з реалізацією власних економічних програм повоєнного відродження виявилася в зростанні випуску продукції в базових галузях економіки країн-учасниць більш як наполовину.

37 Основні фактори західнонімецького * економічного дива* у 50-х роках XX ст.

раїна лежала в руїнах після масованих бомбардувань, обладнання уцілілих заводів вивозилося на Захід та Схід в рахунок репарацій, натомість до Німеччини привезли 12 мільйонів німців із її східних земель, що відійшли до Польщі та СРСР, а також із Чехо-Словаччини і Угорщини. Ці люди не мали ні житла, ні роботи, ні засобів до існування. Але найстрашнішою була моральна зневіра. Попри радянські міфи, нацистська пропаганда часів Другої світової базувалася не так на ідеї всесвітнього панування германської раси, як на новому, «справедливому» порядку в Європі. Німці, мовляв, звільнилися від всевладдя «плутократів» (перш за все, звичайно, єврейського походження), а тепер мають у тому допомогти решті європейських народів, стати їхніми «вчителями», йти заради них на жертви. Про жахливі злочини нацистів проти людства більшість німців не знала, точніше — воліла не знати, так само, як радянські люди в масі своїй «не знали» про злочини сталінського режиму. Коли ж правда стала загальновідомою, мільйони німців утратили повагу — і до себе особисто, і до своєї нації в цілому. Більшість німців переживали zusammenbruch — «відчуття поразки». Причому аж ніяк не лише поразки у війні.

Аденауер запропонував християнську альтернативу. Вперше в історії Німеччини представникам двох головних конфесій — протестантам і католикам — вдалося об’єднатися в єдину політичну партію — Християнсько-демократичний союз із його баварською «сестрою» — автономним Християнсько-соціальним союзом. Аденауер почав створення ХДС влітку 1945 року спершу в британській зоні, далі — по всій Західній Німеччині.

Під час перших загальних виборів 1949 року блок ХДС/ХСС здобув 31 відсоток голосів, 1953 року — 45,2%, 1957 року — 50,2 і лише 1961 року, наприкінці правління Старого Конрада, якому було вже 85 років, відбувся певний «відкат» — «лише» 45,3% виборців підтримали Аденауера та його блок.

П’ятдесяті-початок шістдесятих років і прибічники, і опоненти канцлера одностайно називають «ерою Аденауера». У Західній Німеччині існувала своєрідна «диктатура» канцлера — при тому, що все відбувалося цілком демократично, Аденауер мав такий авторитет, таку політичну вагу, що суперечити його рішенням не міг практично ніхто — ні у його власній партії, ні за її межами. Вищим керівним органом офіційної політики фактично стало відомство федерального канцлера, а не парламент. Через відомство канцлера здійснювався контроль над міністерствами, ХДС/ХСС, а через більшість від ХДС/ХСС у бундестазі — і контроль за парламентом.

Політика Аденауера базувалася на двох китах — соціальній ринковій економіці та «новій Німеччині в новій Європі».

Основи теорії соціального ринкового господарства були викладені Аденауером та його соратниками в Дюссельдорфських тезах ХДС/ХСС 1949 року і відтоді тільки розвивалися й уточнювалися, не зазнаючи принципових змін. Головну ідею тез Аденауер сформулював так: «Капіталістична система економіки не відповідає життєвим політичним і соціальним інтересам німецького народу. Нова структура німецької економіки має ґрунтуватися на врахуванні того факту, що час необмеженого панування капіталізму минув». Ішлося насамперед про збільшення частки робітників та інших осіб найманої праці у «спільному пирозі», «депролетаризацію» трудящих шляхом «утворення майна» в руках найманих працівників, а також про гідний рівень життя для безробітних та непрацездатних.

Першим кроком до цього стало «соціальне» житлове будівництво — відносно дешеві будинки і квартири для робітників за рахунок бюджету. Наступним — «динамічна» пенсія, яка не лише залежала від пенсійного внеску, а зростала паралельно зі збільшенням ВВП, соціальне страхування по хворобі та допомога на дітей. Аденауер заохочував заощадження, надаючи податкові пільги вкладникам ощадкас, підвищуючи відсоткові ставки по внесках та виплачуючи спеціальні державні премії на заощадження. Провадилося «розсіювання» акціонерного капіталу — шляхом випуску «народних акцій», які продавалися особам найманої праці за пільговим курсом. Для цього було частково приватизовано державні концерни «Пройссаг», «Фольксваген» та ФЕА. Також заохочувалося вкладання робітниками частини заробітної плати в інвестиційні фонди підприємств, на яких вони працювали.

Тільки за п’ять перших років правління Аденауера валовий внутрішній продукт зріс на 48%, реальна заробітна платня — на 80%. У світі заговорили про «німецьке економічне диво». Не знижувалися темпи й надалі. До кінця 50-х Німеччина Аденауера вже мала найпотужнішу і найдинамічнішу економіку в Західній Європі.

Аденауер разом зі своїм французьким колегою Шарлем де Голлем був, мабуть, найпослідовнішим прибічником європейської економічної, політичної та військової інтеграції. Становище Старого Конрада ускладнювалося тим, що в першій половині ХХ століття в Європі почалися дві світові війни і призвідницею обох стала його країна. Недовіра до німців і образа на німців були ще надто сильними не лише в мільйонів пересічних європейців, а й у представників політичних еліт. Навіть після створення ФРН Західна Німеччина ще кілька років мала обмежений суверенітет у зовнішньополітичних та військових питаннях, і стати повністю незалежною їй вдалося лише 1955 року.

3 грудня 1951 року в Лондоні відбулася таємна зустріч Аденауера з Наумом Голдманом, головою Всесвітнього єврейського конгресу. На таємності наполягав саме Голдман — ще надто свіжим був у пам’яті жахливий Голокост, і зустріч із будь-яким німецьким політиком, навіть ненацистом, могла його скомпрометувати. Голдман висловив бажання, щоб Німеччина, окрім репарацій, які вона виплачувала державам-переможницям у Другій світовій, сплатила ще 1,5 мільярда доларів євреям: один мільярд державі Ізраїль і ще півмільярда єврейським організаціям у всьому світі. Навіть нині це величезні гроші, а тоді, та ще для зруйнованої війною Німеччини, це була взагалі астрономічна сума. Голдман очікував, що Аденауер буде торгуватися, але той погодився відразу і беззастережно. Міністри його кабінету, яких канцлер поставив перед фактом, стверджували, що це неможливо, що таких грошей просто ніде взяти, але Аденауер був непорушним: «Це ще дуже низька плата за хоча б часткове відновлення доброго імені Німеччини». І гроші таки знайшлися.

Окрім того, Аденауер вибрав для своєї країни нелегку і досить ризиковану роль форпосту західного демократичного світу проти комуністичної експансії. Аденауер відкидав солодкі сталінські обіцянки про об’єднання Німеччини взамін за нейтральний статус країни, «рівновіддаленість» її від Заходу і від Сходу. Він вважав це пасткою, прямим шляхом до підкорення всієї країни Москвою, як це сталося, наприклад, із Чехословаччиною в 1948 році. «Лише включивши в себе вільну Німеччину, — стверджував Аденауер, — Європа може побудувати греблю проти червоного потопу». А ще він казав: «Ми сьогодні знаємо, що тепер потрібен інший погляд, ніж той, який встановить нові кордони в Європі, змінить їх або пересуне. Ми повинні кордони ліквідувати, щоб у Європі виникли господарські регіони, які могли б стати основою європейської єдності народів». Тому Аденауер по праву вважається одним із батьків-засновників і Європейського об’єднання вугілля і сталі, і Євроатому, і Європейського економічного співтовариства, з яких згодом виросла велична будівля Європейського Союзу.

Конрад Аденауер пішов у відставку 15 жовтня 1963 року у віці 87 років. «За сто років багатої на події німецької історії ми вперше є свідками того, що людина, котра тривалий час перебувала на верхівці влади, залишає її не в результаті свого банкрутства як політика, а з доброї волі, у мирі та злагоді», — сказав у цей день голова бундестагу Герстенмайєр.

Старий Конрад прожив ще чотири роки і помер у Рендорфі 19 квітня 1967 року. А один із його наступників, канцлер Гельмут Коль сказав: «Те, що створив Аденауер, ми хочемо не лише зберегти, а й розвинути далі, відповідно до принципів, які він поклав в основу християнсько-демократичної політики». Новий уряд Німеччини на чолі з Ангелою Меркель матиме таку нагоду.

38 Основні фактори японського * економічного дива* у 50- 60х роках ХХст

На думку автора даної роботи, фундаментом "економічного дива" і

подальшого успішного розвитку можна вважати реформи другої половини

40-х років, які здійснювались по п’ятьох напрямках.

Перший з них – розпуск дзабайцу, тобто монополістичних об’єднань,

замкнених сімейних концернів (в руках тільки чотирьох найбільших з

них знаходилось 40 % національного багатства [6]. Згідно з

антимонопольним законодавством головні компанії дзабайцу

підлягали розпуску, а акції – стягуванню і відкритому продажу. Хоча

заходи щодо ліквідації монополій не завжди носили послідовний

характер, вони з самого початку завдали значного удару. Відтворені

потім більшість корпорацій вже не мали колишньої влади.

Їх організація стала більш гнучкою, а зв’язки – рухомими. В результаті

реформи відбувся перерозподіл капіталів, почався процес утворення

сучасних фінансових груп, які вступили у суперництво одна з одною.

Жорстка конкурентна боротьба позитивно вплинула на накопичення капіталу

і зростання продуктивності праці. Поряд з іншими факторами вона привела

до високих темпів зростання і є до сих пір однією з основ японської

економічної структури на всіх рівнях підприємства.

Друга форма реформ охоплювала сільське господарство. До війни

Розділ 2. Економіка і політика 98 Збірник науково-публіцистичних статей

поміщикам належало більше половини оброблюваної землі, яку вони

на кабальних умовах здавали в оренду селянам. Орендні платежі

поміщики вкладали в інші галузі, оскільки вони не були зацікавлені в

розвитку сільського господарства. Завдяки законам (кінець 1946 р.)

держава викупила у поміщиків землі понад встановленого розміру і

продала дуже дешево селянам. Орендна плата була дуже низькою – 1-

4 % вартості врожаю (до війни – 60 %) [6]. Були введені і податкові

пільги. Таким чином аграрні перетворення створили сприятливі умови

для розвитку сільського господарства. У селян виникла зацікавленість

здійснювати інвестиції в технічні новітності.

Відповідні можливості з’явились внаслідок відсутності ренти, наявності

пільгового кредитування з боку держави і сільськогосподарської кооперації.

Вже на початку 50-х років рівень виробництва досягнув довоєнної межі, а до

1960 р. країна майже повністю забезпечувала себе основними продуктами

харчування.

На думку автора, земельна реформа сприятливо вплинула на народне

господарство в цілому. Вона сприяла розширенню внутрішнього ринка

завдяки зростанню виробничого і власного споживання сільських

працівників, а також вирішенню проблеми робочої сили для промисловості

та сфери послуг, що швидко розвивалися.

Третя група реформ торкалась сфери праці і соціального забезпечення.

У відповідності до прийнятих в 1946-1947 рр. законами вперше був

встановлений 8-годинний робочий день і 6-денна оплачувана

відпустка. Наймачам передписувалося оплачувати понаднормову

працю, відповідати за охорону праці і виробниче навчання. Робітники

отримали права на створення профспілок, введення колективних

переговорів, організацію страйків [1].

Реалізація цих законів створювала основу для покращення умов праці і

відпочинку працівників, підвищення їх доходів. Це позитивно відбилось на

зростанні продуктивності праці, удосконаленні виробництва, збільшенні

власних збережень, що в свою чергу сприяло підвищенню норми

накопичення і розвитку виробництва.

Четверта група реформ торкалась системи освіти, рівень якої в Японії

був традиційно високий. У відповідності до закону, прийнятому в 1947

р., строк обов’язкового і безкоштовного навчання збільшили з 6 до 9 Розділ 99 3. Екологія

років, існувало сумісне навчання. Управління шкільним навчанням

було децентралізовано, що привело до створення широкої мережі

коледжей та інститутів для підготовки кадрів середньої ланки і

підвищенню кваліфікації робітників. В подальшому задачі освіти

пристосовувались до задач соціально-економічного розвитку. Високий

рівень освіченості японців зіграв істотню роль в успіхах економіки.

Вже в 50-60-ти роки за рівнем світи осіб 25-34 років Японія

випередила всі розвинуті країни Європи і відставала лише від США. В

теперішній час практично вся молодь закінчує 12-річку, більш 1/3 її

продовжує навчання у вищих навчальних закладах [5].

П’ята група реформ торкалась фінансів і грошового обігу. В 1949-1950

рр. був здійснений комплекс заходів, відомих як програма економічної

стабілізації. Об’єм промислового виробництва складав лише 30 %

довоєнного рівня, сільського господарства –

60 % [4]. Відтворення відбувалось в умовах жорсткого державного

контролю (системи державних ліцензій, фіксування цін і заробітної

платні, раціонування торгівлі, регулювання діяльності кредитних

інститутів тощо), але темпи зростання були незначними. Найбільшу

загрозу представляла висока інфляція, викликана перш за все

виплатою компенсацій по займах воєнного часу і субсидіях, що

направлені в промисловість.

Програма економічної стабілізації була останньою з післявоєнних

реформ, які лягли в основу подальшого поступового руху японської

економіки. В наступному році здійснювалось ще багато перетворень, але

вони лише доповнили конструкцію, яка, спираючись на фундамент

післявоєнних реформ, підняли Японію на рівень провідних в економічному

відношенні країн.

На думку автора, вдалому проведенню післявоєнних економічних

перетворень сприяла низка факторів.

5. Характерною рисою реформ було проведення їх у комплексі, у всіх

сферах життєдіяльності суспільства – економічній, соціальній,

політичній, культурній. Найбільш повного відображення політичні і

соціальні аспекти реформ знайшли в новій Конституції (1947 р.)

6. Автор вважає, що найбільш важливіше значення для розвитку

економіки мала відмова Японії від війни як засобу подолання

Розділ 2. Економіка і політика 100 Збірник науково-публіцистичних статей

міжнародних конфліктів. Це обумовило дуже низький рівень воєнних

витрат (в межах 1 % ВНП), що надало можливість виробничого

використання практично всіх наявних фінансових, матеріальних і

людських резервів. Чому вони так зробили? Пояснення ми знаходимо

в Конституції Японії за 1947 рік, частина ІІ, ст. ІХ – відмова від війни.

"Відверто прямуючи до заснованого на справедливості і порядку

міжнародного миру, японський народ назавжди відмовляється від

війни як вираження суверенного права нації та від застосування чи

загрози застосування сили, як засобу врегулювання міжнародних

суперечок. Для здійснення мети ніколи не будуть утримуватись

сухопутні, морські та повітряні війська, а також інші військові сили.

Право держави на ведення військових дій не буде визнаватись". А за

договором безпеки між Японією та США, ст. І "Японія дає і США

приймають по вступленні в дію даного Договору право розміщувати

наземні, повітряні і морські сили в Японії і поблизу неї". Таким чином,

для японських правлячих кіл така система представляла

"американську атомну парасольку" країни, а також політичну і

економічну співпрацю із США в інтересах відновлення і розвитку

японської економіки, обмеження діяльності демократичних сил.

7. Успіху реформ сприяла також атмосфера, яка склалася навколо них, а

також підтримка з боку населення. Японці підтримали уряд, взявши

курс на відродження економіки. Вони підтримували жорсткі заходи,

такі як заощадження, які вкладалися під дуже низькі відсотки (за 1948-

1950 рр. сума депозитів тут подвоїлася). В певній мірі заощадження

були вимушеними, тому що люди побоювались за своє майбутнє в

умовах нестабільності, але вони робили цей крок, бо кожний бажав

зробити свій внесок у відновлення економіки. Частка особистих

заощаджень у накопиченні капіталу в порівнянні з іншими країнами

до сих пір дуже висока і є важливим джерелом інвестицій в економіку.

Другою підвалиною автор вважає організаційно-управлінський

потенціал як фактор реформ. На початку 80-х років "друга хвиля" інтересу до

Японії перетворилася на справжній бум: від недооцінки значимості

японського організаційно-управлінського потенціалу західні фахівці

перейшли до прославлення японського досвіду і до пошуку в ньому панацеї

зростання ефективності, продуктивності і якості на підприємствах США та Розділ 101 3. Екологія

Європи.

Причиною такою уваги можна назвати такі компоненти японського

організаційно-управлінського потенціалу:

• система "довічного найму";

• система оплати і службового просування "за старшістю";

• організаційні структури управління;

• система прийняття рішень "рінгисей".

Третьою цеглиною, що заклала фундамент "дива", є американська

допомога. Багато фахівців, які досліджували економічний розвиток Японії

після Другої Світової війни велику роль відводили США. Але існують

суперечливі думки з приводу справжніх намірів американців, їх цілей та

завдань.

Як вже згадувалось вище, Мільнер одним з факторів японського

"економічного дива" вважав американську допомогу у вигляді субсидій,

постачання сировини, продовольства та ін. Він вважав, що завдяки

американській підтримці Японія змогла відновити свої сили після війни і

навіть досягти такого неймовірного зростання [2]. Але тут одразу ж постає

питання: "Хіба хтось робить щось без користі для себе?" І дійсно. Стала б

Америка допомагати Японії, не маючи ніякої вигоди? Ні! На думку багатьох

дослідників причин японського "економічного дива", Америка за допомогою

своїх коштів намагалася контролювати всі сфери економічного життя Японії,

нав’язувати їй свою думку в здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики.

Нижче будуть наведені деякі погляди на таку допомогу та її справжній вплив

на розвиток економіки.

Економічний вплив США на Японію здійснювався за допомогою

наступних заходів:

• продаж в кредит зайвих матеріалів американської армії. Загальна

вартість проданого майна становила приблизно 75 млн. доларів [3];

• здача в оренду американських суден. Позбавивши Японію

торгівельного флоту і заборонивши японським суднам відвідувати

іноземні порти, США здали їй в оренду свої судна, які їм були не

потрібні. Фрахт судів коштував 35 млн. доларів;

• надання "в борг" будівельних матеріалів і механізмів. Американці

привезли до Японії на 100 млн. доларів матеріалів, але вони

виявились непотрібними і були передані японському урядові;

Розділ 2. Економіка і політика 102 Збірник науково-публіцистичних статей

• використання заборгованості за повернене трофейне майно.

Захопивши великі трофеї, американці вивезли те, що представляло

для них цінність (прилади, нові види зброї, олово), а непотрібні

залишки (білизна, одяг, вугілля) на суму 1 млрд. доларів повернули

японському уряду [3].

Американська влада рекламувала це як "разову допомогу", щоб

контролювати витрати коштів, що утворюються від реалізації американських

товарів. Влада наполягала на створенні в Японії так званого еквівалентного

фонду. Ресурси фонду складались із внесків японського уряду за рахунок

коштів, отриманих від продажу в Японії американських товарів, прибутків

від наданих займів, повернення раніше взятих кредитів, ресурсів, утворених з

довоєнної зовнішньої заборгованості Японії, а також за рахунок виручки від

продажу облігацій японських державних займів. З 1949 по 1953 рік загальні

надходження в "еквівалентний фонд" склали 400 млрд. ієн; 61 % з них

припадав на безпосередньо американську "допомогу" [3]. Цей фонд зіграв

подвійну роль. З одного боку він сприяв укріпленню японського капіталу, з

іншого – гальмував розвиток малого підприємства. Згодом великий вплив на

відносини між двома країнами мала НТР. Японці за рівнем науково-

технічного розвитку почали наздоганяти Америку і поступово досягли її

рівня. Отже, можна сказати, що американська "допомога" була стимулом для

розвитку економіки, бо японці, намагаючись стати незалежними, більш

ефективно проводили свою політику.

Таким чином, в результаті дослідження сутності японського

"економічного дива", основних факторів, автор дійшов таких висновків:

• високій результативності проведених реформ сприяло те, що вони

впроваджувались у комплексі. Саме цим наша країна відрізняється

від Японії. Коли у нас приймаються реформи, то вони однобокі,

тобто торкаються однієї якоїсь галузі, а не економіки в цілому. Але у

цьому і є головна помилка, тому що всі галузі пов’язані між собою і

коли одна галузь не реформована, цей зв’язок стає неможливим,

виникає неузгодженість, що негативно впливає на економіку. Тому

автор вважає, що комплексність реформ є головною складовою їх

високої продуктивності;

• саме японський менталітет, їх вроджена працьовитість допомогли

країні у виході з кризи. Японці мають високу довіру до уряду, і уряд

їм віддячує (високі пенсії, соціальний захист). Надзвичайна Розділ 103 3. Екологія

працьовитість дозволяє швидко впроваджувати нові технології та

виробляти нові види продукції. Цим Україна також відрізняється від

Японії. У нас бюрократія гальмує швидке освоєння нових технологій

і підприємцям стає вигідніше виробляти старі види продукції;

• дуже цікавим є те, що військові витрати становили менше 1 % від

ВНП. Але така економія коштів дозволила японцям витратити їх на

розвиток економіки. В той час була боротьба Японії і Росії за

Курильські острови. Чому ж японці витрачали так мало коштів на

мілітаризацію. На думку автора, вони покладали надію на Америку,

яка згідно з договором безпеки між Америкою і Японію є мала право

розташовувати на території Японії свої війська. Згідно з

Конституцією, прийнятою у 1947 році, японці відмовились від війни.

Це був дуже розумний вчинок, через який вони залишились тільки у

виграші від цього.

• дія факторів японського "економічного дива" тривала і у 60-80-ті

роки. Низькі ціни на сировину та дешева робоча сила створили

міцну основу для подальшого розвитку економіки.

Отже, з’ясувалось, що японське "диво" можна пояснити відомими нам

законами. Але все одно, коли згадуємо Японію, на думку спадає щось

надзвичайне, екзотичне, неповторне. Адже такою і є Японія… 

39 Неолібералізм: витоки,методологія ,основні школи .

Одночасно з кейнсіанством формується неолібералізм (з лат. ИЬвтаНз - вільний), методологічною основою якого стають ідеї традиційного лібералізму, нової історичної школи та неокласики. Неоліберали оцінювали процеси господарчого розвитку з макроекономічних позицій. В методологічному інструментарії неолібералізму маржиналізм вважається, як поширений в західних концепціях теоретичний метод, але не використовується ними як самостійний інструмент дослідження. На відміну від авторів неокласичних теорій зростання, які досліджували кількісні аспекти капіталістичного відтворення, неоліберали розглядали, насамперед, якісні, інституціональні проблеми. Вирішення таких проблем вони вважали достатньою передумовою для знищення фундаментальних кількісних диспропорцій процесу відтворення. З традиційним лібералізмом неолібералізм поєднує, насамперед, ідея індивідуальної свободи та вільної конкуренції. Сучасний неолібералізм визначає функціями держави коригування ринкового ладу та забезпечення соціальної стабільності суспільства.

Провідні центри неолібералізму були сформовані у Великобританії - лондонська школа неолібералізму (Л.Робінс), Австрії - віденська або неоавстрійська (Л.Мізес, Ф.Хайєк, М.Ротбард), Франції - паризька школа (Ж.Рюєф, М.Алле), Німеччині (В.Ойкен, А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард), США - чикагзька (монетарна) школа (Ф.Найт, М.Фрідмен), Італії (Д.Ейнауді).

Засновник теорій неоавстрійської школи Л. фон Мізес (18811973 рр) досліджує організацію економічних систем, поєднує критику соціалізму з обґрунтуванням свободи приватного підприємництва.

Продовження ідей лібералізму стає вчення Ф.Хайєка (18991992 рр.) про спонтанний ринковий порядок, який є необхідним для досягнення сукупності різноманітних цілей індивідуумів. Ринок є інформаційним механізмом, який забезпечує отримання систематичного знання про економіку, як умови ефективної господарчої діяльності. Як пояснює Ф.Хайєк, спонтанний та еволюційний характер ринкового порядку означає, що будь-яке втручання в економіку може зруйнувати механізм ринку і паралізувати господарську систему загалом. У програмній праці "Шлях до рабства", 1944 р., вчений визначає будь-яку форму державного втручання в економіку тоталітаризмом.

Після другої світової війни неолібералізм було оголошено офіційною доктриною Західної Німеччина (ФРН). В.Ойкен та його однодумці Ф.Бьом, Х.Гроссман-Дерт, Ф.Лутц, Ф.Майєр у Фрай-бурзькому університеті видають щорічник "Ордо" (з лат. ордо - лад), який відіграв роль теоретичної трибуни та надав назву західнонімецькому неолібералізму - ордолібералізм. За визначенням В.Ойкена (1891-1950 рр.), економічний лад є сукупністю господарчих форм, в яких відбувається щоденний господарчий процес. Вчений виділив два основних типи економічного ладу (ідеального господарства): центрально-кероване та вільне ринкове господарство, останнє є основою економічного порядку, оскільки забезпечує підприємницьку ініціативу, розвиток економіки та становлення рівноваги завдяки дії конкурентних сил.

Німецькі неоліберали формулюють засади "теорії соціального ринкового господарства", як економічного порядку, за якого конкурентна ринкова економіка доповнюється соціально спрямованим втручанням сильної держави. За твердженням неолібералів, "соціальне ринкове господарство", або так званий "третій шлях", - це синтез вільного і соціально-обов'язкового суспільних устроїв. Державі відводиться роль "арбітра", який не бере участі у грі, запобігає "катастрофі", проявами якої є безробіття, економічні кризи, революції. Складовими соціального ринкового господарства, згідно з А.Мюллер-Армаком ("Управління економікою і ринкове господарство", 1947 р.), є конкурентна ринкова економіка та держава, що за допомогою економічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпечення соціальної справедливості. Високі темпи економічного розвитку Німеччини 50-х. рр. ХХ ст. були оголошені "економічним дивом", а його творцями - німецькі неолібе-рали на чолі з впливовим політиком Л.Ерхардом (1897-1977рр.). Надалі доктрина "соціального ринкового господарства" модифікується у теорію "сформованого суспільства", основою якого є "загальний добробут".

Неолібералізм зберіг свою роль у сучасній економічній думці Німеччини. Переважна частина громадян вважає, що соціальному ринковому господарству немає альтернативи ні в сучасному, ні в майбутньому. Але наголос зроблено більше на ринковому, ніж на соціальному характері економіки країни.

У 70-х рр. XX ст. на хвилі критики кейнсіанської концепції державного регулювання, обумовленої кризовими явищами в економіці країн Заходу, формується неоконсерватизм як загальна світоглядна платформа сучасної неокласики. Найбільш впливовими школами даного напряму є монетаризм, економічна теорія пропозиції та школа раціональних очікувань (нова класична теорія).

Засновник чикагзькоїшколи монетаризму М.Фрідмен (1912 р.н.) на основі дослідження кризових явищ в економіці США ("Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960", у співавторстві з А.Шварц, 1963 р.), робить висновок, що циклічність економічного розвитку має грошову природу, саме зростання грошової маси в обігу провокує інфляцію. Тому грошова сфера, пропозиція грошей мають бути основними об'єктами державного контролю. Проблема інфляції стає для монетаристів вихідним пунктом критичного перегляду кейнсіанської доктрини. М.Фрідмен виступає з різкою критикою політики дефіцитного бюджетного фінансування, визначаючи ії постійним фактором інфляції. Грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. М.Фрідмен пропонує "грошове правило": стабільний приріст кількості грошей щорічно, який збігається із щорічним темпом зростання реального ВНП в довготривалій перспективі, і визначає цей показник - 4-5% на рік. Такий підхід забезпечуватиме стабільну грошову кон'юнктуру.

М.Фрідмен наголошує на вирішальному значенні свободи у ринковій економіці. Спроба за допомогою державного регулювання, у тому числі за допомогою інфляції, зменшити рівень безробіття, на думку М.Фрідмена, тільки посилює економічну нестабільність. Пропонуючи максимальне скорочення бюджетних асигнувань на соціальну сферу, на підтримку державного сектора господарства, неоконсерватори впливали на економічну політику правих, консервативних урядів - у Чилі, за правління диктатора А.Піночета, "тет-чиризму" у Великобританії, "рейганоміки" у США.

Школа раціональних очікувань (Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Вол-лес, Е.Прескотт, Р.Барроу) виникла на основі застосування принципів мікроекономічного аналізу до сфери макроекономіки. "Раціональна" поведінка учасників економічної діяльності, на основі ефективного використання усієї наявної інформації про економіку, здатна передбачати і нейтралізувати економічну політику уряду.

Теоретики економіки пропозиції (supply-side economics) А.Лаф-фер, М.Фелдстайн, Р.Мандель, М.Боскін, Р.Ріган обґрунтовують необхідність довгострокового державного впливу на пропозицію, стимулювання приватної ініціативи та підприємництва. Руйнуючими механізм ринку силами було визначено кейнсіанське антици-клічне регулювання, бюджетний перерозподіл доходів. Заходи реалізації державної політики у межах теорії економіки пропонування були спрямовані на скорочення податків з метою стимулювання інвестицій, приватизацію державних підприємств, розмежування бюджетної та грошової політики, скорочення соціальних програм. Рекомендації та висновки теорії пропонування отримали практичне втілення в економіці США 80-х рр. ХХ ст.

40 Інституціоналізм:загальна характеристика основних етапів розвотку

Інституціоналізм (з лат. institutio - спосіб дій та близького до нього - "інститут" зовнішнє втілення інституцій, закріплення їх у вигляді правових, соціальних норм) виник на початку ХХ ст. в США як альтернатива неокласичному напряму. Як і інші економісти реформістського напряму, інституціоналісти пов'язували з державним регулюванням економіки надії на створення стабільної та ефективної системи, в якій поєднуються приватні та суспільні інтереси, наголошували на необхідності суспільного контролю над бізнесом. Ідейно-теоретичними витоками інституціоналізму стала філософія американського прагматизму Дж.Дьюї, ліберальна політекономія Дж.С.Мілля, німецька історична школа та соціальний дарвінізм. Методологія інституціоналізму основувалася на принципах історизму та еволюціонізму, використання емпірико-статистичних методів обумовило практичну спрямованість інституціоналізму. Інституціоналізм розширює межі економічної теорії, звертається до галузі права, політології, соціології, психології тощо.

Період 20-30-х рр. ХХ ст. отримав назву американської або старої школи інституціоналізму.Досліджувалися питання, пов'язані із процесами монополізації економіки, конфлікти інтересів у сфері економіки. Американська школа розвивається за трьома напрямами: соціально-психологічний інституціоналізм Т.Веблена (18571929 рр.); соціально-правовий Дж.Коммонса (1862-1945рр.); емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) В.Мітчелла (1874-1948 рр.).

Засновник соціально-психологічного інституціоналізму Т.Веб-лен ("Теорія бездіяльного класу", 1899 р.) вивчає економічні явища як традиції, які, з'явившись, набувають інерції та авторитету. Поведінка людей, спонукальні мотиви, закріпившись у вигляді інститутів, визначають надалі економічні відносини і соціально-економічний розвиток суспільства. Економічні явища Т.Веблен виводить із суспільної психології, пропонує відмовитися від класичної концепції "homo economicus" на користь "homo sociologiicus" (людини соціологічної). Розвиток техніки вчений вважає визначальним, детермінуючим увесь соціально-економічний розвиток. Т.Веблен виступає за реформування капіталізму, який у нього зводиться до "революції інженерії", встановлення влади технократії, інтереси якої збігаються з інтересами суспільства. Дж.Коммонс розробляє правові аспекти раннього інституціоналізму. Згідно з концепцією Дж.Коммонса внутрішні суперечності капіталізму можуть бути усунені шляхом інституціоналізації - утвердженням державою юридичних норм. Лідер емпірико-прогностичної течії В.Мітчелл досліджує циклічні коливання, обґрунтовує концепцію "безкризового циклу". Засобом пом'якшення циклічних коливань і досягнення сприятливої економічної кон'юнктури було визначено державне планування.

У другій половині ХХ ст. в умовах "глобальної промислової революції" інституціоналізм відновлюється у вигляді теорій, які відображають трансформацію економічних і соціальних структур. Ви никає соціально-інституціональний напрям. У центрі дослідження - промислові корпорації, менеджмент, розвиток людини і суспільства. Методологія соціально-інституціонального напряму враховувала і еволюцію інститутів, яка змінює умови господарчого життя, і вплив економіки на інститути. Серед нових концепцій найбільш суттєвими були теорії системної трансформації капіталізму - теорії народного капіталізму, демократизації власності, революції менеджерів (А.Берлі, Г.Мінз, Дж.М.Кларк, П.Друкер);

технократичні теорії (Дж. Гелбрейт); інституціонально-соціологіч-ні дослідження (Ф.Перру, Р.Арон); футурологічні теорії (Г.Кан, А.Тоффлер). Розробка проблем інноваційної економіки П.Друкером отримала обґрунтування у сучасних теоріях "підприємницької економіки", "суспільства найманих власників", "суспільства знання", "інформаційного суспільства".

В останні десятиріччя у межах неокласичної теорії виникає новітня течія світової економічної думки - неоінституціоналізм. Предметом вивчення стає інституціональне середовище, тобто фундаментальні політичні, соціальні і юридичні правила, в межах яких відбуваються процеси виробництва та обміну. Насамперед, учені прагнули з'ясувати внутрішню суть таких важливих суб'єктів ринку, як фірма, домогосподарство (сім'я), держава. Неоінституці-оналісти застосують методи економічного аналізу для дослідження як ринкових, так і неринкових явищ. Поширення порівняльного аналізу граничних витрат та переваг до проблем, які є предметом аналізу інших суспільних дисциплін отримало назву "економічного імперіалізму" (Г.Беккер). Вже наприкінці минулого століття нео-інституціоналізм отримав загальне визнання та увійшов у якості складової частини в основне ядро (мейнстрім) економічної теорії Заходу.

Основними теоріями школи є: транзакційна теорія (Р.Коуз, О.Вільямсон); теорія прав власності (Р.Коуз, А.Алчіан, Г.Демсетц, Р.Познер); теорія суспільного вибору (Дж.Б'юкенен, Г.Таллок, М.Олсон); нова економічна історія (Д.Норт, Р.Фогель).

Транзакційна теорія має фундаментальне значення у неоінсти-туціоналізмі. Р.Коуз вводить в економічну теорію принципово нову категорію - новий клас витрат, які отримали назву транзакційних або "витрат використання ринкового механізму". У програмній статті "Природа фірми", 1937 р., вчений відповідає на запитання: чому існує фірма, якщо існує ринок? Згідно з Р.Коузом фірма існує для того, щоб економити на витратах, пов'язаних із укладанням ринкових угод. Зв'язок між правами власності та транзакційними витратами був сформульований Р.Коузом у статті "Проблема соціальних витрат", 1960 р., та отримав назву "теореми Коуза".

В ост. трет. ХХ ст. послідовники Р.Коуза американські економісти А.Алчіан, Г.Демсетц, Ч.Меклінг, інші дослідники теорії прав власності публікують праці, присвячені структурі фірми, де обґрунтовують так званий "контрактний підхід": фірма досліджується як система міжособистих контрактів, укладання яких не потребує транзакційних витрат. Такий підхід до дослідження фірми дозволив проаналізувати права власності, їх поєднання та пов'язані з цим різноманітні форми фірми - від приватної, до акціонерної та державної.

Теорію суспільного вибору також називають новою політичною економією, оскільки вона вивчає політичний механізм прийняття макроекономічних рішень. Автор теорії Дж .Б'юкенен аналізує взаємовідносини всередині державного апарату; застосовує критерії корисності оцінки до державної влади. Держава, згідно з Дж.Б'юкененом, є особливим ринком, який включає виборців, депутатів та чиновників. Сфера політичної діяльності є сферою обміну голосів та політичних обіцянок. Державні чиновники, насамперед, прагнуть до максимізації власного добробуту, а не добробуту суспільства. Дж.Б'юкенен надає наукову інтерпретацію багатьом, не дослідженим раніше явищам: "пошуку політичної ренти, економіки бюрократії, проваллям держави (уряду).

Нова економічна історія виникла внаслідок використання теорії транзакційних витрат та теорії прав власності для аналізу змін, що відбувалися в економіці різних країн у тривалому історичному періоді. Д.Норт та Р.Фогель широко застосовують економіко-статистичне моделювання та гіпотетичні побудови за допомогою ЕОМ для дослідження альтернативного історико-економічного розвитку. Наприклад, досліджували варіанти, за якими у США др. пол. ХІХ ст. або не було громадянської війни, або не було скасоване рабство, або не було масштабного будівництва залізниць. Згідно з отриманим висновком, рабовласницька економіка була більш ефективною, ніж вважали раніше, а будівництво залізниць відіграло важливу, але не вирішальну роль в економічному розвитку країни.

Оцінкою найвищих досягнень учених у галузі теорії та практики економіки, відповідно і історії сучасної економічної думки, є присудження Нобелівських премій. Нобелівськими преміями економісти нагороджуються з 1969 р., за цей час лауреатами стали 61 дослідник (станом на кін. 2007 р.). Історія присудження Нобелівських премій з економіки свідчить, що центром розробки теоретико-економічних інновацій є США, 41 нобеліант має американське громадянство. Інші країни представлені громадянами Великобританії, Норвегії,

Швеції, Ізраїлю, Нідерландів, Австрії, Росії, Франції та Індії. Насамперед, важливим фактором домінування США була інтелектуальна еміграція. У 20-х рр. XX ст. у США у пошуках кращих умов життя та праці переїжджають С.Кузнець (народився у Білорусії, навчався у Xарківському університеті) та В.Леонтьев (Росія); перед Другою світовою війною, рятуючись від загрози нацизму, італієць Ф.Модільяні, голландець Т.Купманс, мешканець Франції Д.Канеман. Українське коріння мав М.Фрідмен (нар. у США) - батьки емігрували із Західної України. В останні десятиріччя серед лауреатів переважають "природні" громадяни США, що обумовлено підвищеною увагою до економічної освіти та науки з боку держави та суспільства.

Істотним фактором є і належність лауреатів до провідних напрямів економічної теорії Заходу, але, по-перше, практика присудження премій відображає еволюцію економічної теорії із певним запізненням, а по-друге, опосередковано, через рішення Нобелівського комітету. У перші роки серед нобеліантів переважали сучасні кейнсіанці П.Самуельсон (премія 1970 р.), ДжЖкс (1972 р.), так як і у період 1980-1985 рр. (період антикейнсіанства в економічній літературі та в економічній політиці Заходу), - Л.Клейн, Дж.Тобін Р.Стоун, Ф.Модільяні - представники неокласичного синтезу.

Початок "неоліберального наступу" було відзначено премією лідеру неоавстрійців Файєку (1974 р.). Надалі визнанням сучасної неокласики було присудження премій у сфері макротеорії: монетаристам М.Фрідмену (1976 р.), Р.Манделлу (1999 р.), Е.Фелпсу (2006 р.) та представникам школи раціональних очікувань Р.Лукасу (1985 р.), Ф.Кідланду та Е.Прескотту (2004р .); у сфері мікротеорії: авторам теорії добробуту та загальної ринкової рівноваги - К.Ерроу (1972 р.), Ж.Дебре (1983 р.), М.Алле (1988 р.) та теорії зростання - Дж.Міду (1977 р.), Р.Солоу (1987 р.).

Кінець XX ст. позначений посиленням інтересу всесвітнього наукового співтовариства до неоінституціоналізму: у 1986 р. премія присуджується розробнику теорії суспільного вибору Дж.Б'юкенену, у 1991-1993 рр. - Р.Коузу, Г.Беккеру, Д.Норту та Р.Фогелю. Необхідно враховувати, що творча спадщина більшості економістів-теоретиків не може однозначно бути віднесена до єдиного напряму. Так, Т.Мюрдаль (1974 р.) починав як провідний теоретик Стокгольмської школи - предтечі кейнсіанства, а надалі еволюціонував у бік інституціоналізму. Характерною тенденцією є присудження премій економетристам (економістам-математикам), починаючи з першої - Я.Тінбергу, Р.Фрішу та завершуючи останніми - Р.Ауманну та Т.Шеллінгу (2005 р.); Л. Гурвічу, Е . Маскіну, Р.Майєрсону (2007 р.).

41 Господарство України в роки  Другої Світової війни. Післявоєнна  відбудова народного господарства.

Початок Другої світової війни принесло Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі було приєднано ще до Радянської України та у цілому.

Відразу після приєднання відбулися суттєві економічні зміни. Була ліквідована приватна власності коштом виробництва, націоналізовані поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівля, транспорт. На селі здійснювалася експропріація власності заможного селянства, якого позбавляли земель, інвентарю, худоби. Одночасно радянська влада асигнувала значні вартість реконструкцію промислових підприємств. У рішенні земельного питання радянська влада на західноукраїнських землях не ставила головна мета колективізацію. Важливішим було встановлення контролю за потенційно ворожим суспільством. Ця мета досягалася, насамперед, репресіями. Найпоширенішим і страшним їх виглядом стала депортація. З Західної України у 1939-1940 рр. було вислано, за розрахунками, від 10 до 20 % населення.

За невеликий відтинок часу зросли черги, у магазинах, розквітла спекуляція. Це негативно вплинула матеріальним становище населення.

Важким за умов комуністичного режиму залишалося становище населення східних областей України. Попри те що, що у кінець тридцятих років масовий терор припинився, її наслідки, зокрема іморально-психологические, продовжували впливати на суспільство. Практично, будь-якою великому підприємстві відчувалася дуже гостра нестача фахівців та керівників промисловості.

На початок 1940-х рр. остаточно визначилося призначення лише побудованої “матеріально-технічної бази соціалізму” як інструмента потужного військово-промислового комплексу. Причому українська промислова база займала істотне місце у СРСР. Але, попри форсовані темпи індустріалізації і досягнення у низці галузей важкої промисловості, їх результати значною мірою знищили політикою комуністичного режиму на чолі з Й.Сталіним. Особливо це з початком війни з фашистською Німеччиною..

2. Економічний стан України у 1941-1944 рр.

У червні 1941 р. почалася війну з німецько-фашистськими загарбниками. Господарство України на початку війни було переорієнтоване потреби оборони. Почалася масова евакуація сходові заводів, робітників і інженерів. Перед вторгненням фашистів збіжжя та решта видів продовольства форсованими темпами вивозилися за державні заготівельні пункти.

Фашистський режим, встановлений на українських теренах, поставив собі завдання завоювати і колонізувати Україну, знищити її народ. Масові розстріли відбувалися майже кожному місті. Іншим способом знищення мирного населення має був стати голодомор. Серед інших заходів окупаційної влади окремої уваги заслуговує примусова мобілізація робочої сили з України. З літа 1942 р. упровадили обов'язковий дворічний термін праці для людей у віці 18-20 років. Українських земель фашистський і більшовицький режим багато в чому виявилися схожі. Так фашисти запозичили і зберегли колгоспну систему разом із трудоднями і адміністративним апаратом. Німці визнали колгоспи і радгоспи найефективнішим способом вилучення з місцевого населення хліба і низки продовольства.

Промислові підприємства, що залишилися неушкодженими, фашистська адміністрація проголосила власністю Німеччини.

Відступаючи із Держоркестром України, фашисти, застосовували тактику “спаленої землі”, тобто. знищували у себе усе, що міг використовувати противник. Безпосередні збитки, завдані господарству республіки, склали 285 млрд. крб. (42% від збитків СРСР). Багато міст й знову сіла були зруйновані. Люди залишалися без даху над головою.

Але найстрашнішими були людські втрати, які, за даними, України склали від 7 до 15 млн. людина.

2,4 млн. мирних жителів було вивезено до фашистську Німеччину примусові роботи.

3. Труднощі післявоєнної відбудови

 

Повоєнне відновлення зруйнованого господарства відбувався за надзвичайно складних умовах. Упродовж років війни змінилася структура економіки.

Відновлення промисловості здійснювалося однобоко. Лідирували галузі важкої промисловості, а легкий і харчова відставали.

У результаті війни" та колективної системи господарювання сільському господарстві повністю деградувало. Хронічно бракувало техніки, устаткування, робочого худоби, робочих рук.

По закінченні війни селяни залишалися найбільш защемленої категорією суспільства. катастрофу сільського господарства збільшила посуха. Почався голод, близько 800 тис. чол. загинуло.

Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних б у відновленні зруйнованого війною господарства. Було відновлено заводи “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, машинобудівні заводи, Дніпрогес.

Характерною рисою післявоєнної відбудови було те, що економічного розвитку здійснювалося на екстенсивної основі. Ігнорування світового досвіду, ідеологічні амбіції завдали великої шкоди науково-технічному та соціального прогресу.

Важливою проблемою у відновленні країни була нестача капіталовкладень. США відмовили у видачі кредитів Радянському Союзі, який став учасником плану Маршалла. Поставки з допомогою репарацій в Німеччині були незначні. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

 У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеною під час війни) було проведено грошова реформа, котра ще більш погіршила становище простого народу.

Після голоду 1946-1947 років почалося повільне відновлення сільського господарства за західні області України. У цілому нині на початок 1950-х років сільському господарстві залишалося збитковим, попри зростання посівних площ, валова продукція землеробства становила лише 84% рівня.

У великих містах почалося поновлення промислового потенціалу.

У 1948-1949 рр. сталінський режим провів колективізацію сільського господарства. Її проводили тими самими методами, що у 30-х років у УРСР: посилення податкового тиску заможних селян, примус, депортація до Сибіру і Середньої Азії. На початку 1950 р. булоколлективизировано 96% селянських господарств і 99,4% оранки.

Отже, у відновленні народного господарства України було певних успіхів, але довоєнний рівень у провідних галузях промисловості досягнуто не було, темпи розвитку сільськогосподарського виробництва відставали темпів розвитку промисловості, не задовольнялися потреби у предметах споживання.

42 Економічні експеременти М.С. Хрущова 50-60х років

 Економічні реформи 50 - 1960-х років ХХ в. 
і в Україну

У 50-х – першій половині 1960-х років основних напрямів економічної політики у Україні залишалися практично незмінними. Та після смерті Сталіна було здійснено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не чіпаючи у своїй основ тоталітарного суспільства.

Передусім розпочато реорганізація управління промисловістю. Замість староївертикально-министерской системи в 1957 р.Н.С.Хрущев і запровадив новутерриториально-горизонтальную систему управління, засновану на радах народного господарства (>совнархози) У цьому зберігався Держплан. На території України була створено 11 раднаргоспів. Це спричинило пожвавленню діяльності заводів. Внутрішній ринок наповнився телевізорами,радиоприемниками, пральними машинами, холодильниками та інші товарами.Наблюдался зростання темпів промислової продукції.

Але реформи М.С. Хрущова носили половинчастий характер,т.к. за нинішньої командно-адміністративної системі не міг істотно поліпшити економічне становище.

Разом з експериментами у промисловості, Хрущов зайнявся реформуванням сільського господарства. Було підвищено знизили сільськогосподарський продукцію, збільшено фінансування аграрного сектора. Разом з цим, Хрущов вирішив впровадити у СРСР деякі досягнення американських фермерів.Колхозам наказали збільшити посіви кукурудзи, гороху, що мало підсилити рівень кормової бази тваринництва. Ці культури засівали навіть у пшеничних полях, в західних областях, непридатних їм (наприклад, в Архангельської).

Це експериментування призвело до кризи сільському господарстві. У 1962 р. СРСР уперше був в змушений закупити зерно по закордонах.

У 1965 р. до партії влади прийшло керівництво, очолюване
Л. Брежнєвим. У цей час почалися економічних реформ,отождествляемие безпосередньо з ім'ям Про. Косигіна.

Реформа мала забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як зростання потреби у капіталовкладень, незавершене будівництво, масовий випуск товарів, які мають збуту, диспропорція у розвитку галузей господарства. Перший етап реформи приніс позитивні результати: пожвавилося сільськогосподарське виробництво, поліпшилося забезпечення міст продовольством.

Та на початку 70-х років темпи реформ почали поступово знижуватися. Радянське керівництво поступово відмовилося від реформ. Настали “золоті роки стабільності”.

Причини невдач економічних реформ 50-60-х років лежать у основі тоталітарної економіки. Економічне реформування могло принести успіх без політичних змін, демократизації і реальної економічної самостійності республік.

 

43 Причини і форми застійних явищ  в економічному житті України 70-х-першій половині 80-х рр.

У 70-х років радянська економіка повністю втратила властивий для 50-60 років динамізм, розвиваючись лише екстенсивними методами. Це досить негативно позначилося, насамперед, в Україні, природні і працю якому було обмежені, та розвитку якої вимагало інтенсифікації громадського виробництва. Республіканська економіка стала заручницею стратегії центру.

Традиційно розвинені індустріальні галузі республіки швидко занепадали через брак нових технології, ставали нерентабельними, і їхня продукції постійно знижувалося.

Україна має, яку доводилося 2,6 % території Радянського Союзу, було побудовано 40 % атомних енергоблоків СРСР.

Основою радянської економіки був паливно-енергетичний і військово-промисловий комплекс. У 70-х обсяг ВПК перевищував 60%. У цей час України були потрібні зміни з метою подальшого розвитку: упровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів, переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли тощо. Всі ці елементи або були відсутні в економічних планах центру, чи мали декларативний характер.

Отже, під назвою період став часом уповільнення економічного розвитку. Темпи промислового виробництва постійно знижувалися. Аналогічної ситуація в аграрному секторі.

Відповідно змінювалося і добробут народу. Походив постійне зростання середньої зарплати. Але це зростання номінальною, а чи не реальну зарплату.

Він підкріплювався збільшенням маси запропонованих товарів та послуг. Кількість грошей на руках збільшувалася, але витрачати їх було все складніше через постійне дефіциту товарів.

У результаті виростали заощадження населення. Отже, наприкінці 70-х початку 80-х економіка України, як і лише Радянського Союзу, увійшла у смугу загальної кризи. Вона стала неефективною, неконкурентоспроможною, більшість спроб її оживити мали суто адміністративний і навіть ідеологічно декларативний характер. Відсутність ринку призвела до відсутності інформації, яку доносить суспільству система ринкових цін.

Для української економіки була властива корупція, хабарництво тощо.

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичною системою, у якій жодна партія повністю монополізувала декларація про влада.

44 економічна політика в роки перебудови

Перебудова - політика перетворень в СРСР упродовж 1985- 1991 pp., спрямована на оновлення життя країни. Більшість змін відбулося внаслідок реформ, які розпочав М. Горбачов, очоливши в березні 1985 р. КПРС. На той час Радянський Союз був величезною багатонаціональною країною, обтяженою численними політичними, економічними й соціальними проблемами. Оскільки проведення реформ потребувало підтримки населення, М. Горбачов заохочував більшу відкритість суспільства, що вилилося в політику т. зв. гласності, яка передбачала пом'якшення цензури, можливість критики, розголошення помилок і злочинів, здійснених у минулому. Нова радянська адміністрація прагнула зупинити процес розпаду системи «державного соціалізму», намагаючись надати нового імпульсу соціальноекономічному розвиткові країни. У квітні 1985 р. пленум ЦК КПРС оголосив курс на «прискорення соціальноекономічногопрогресу» країни, що розглядалось як свого роду «великий стрибок» за рахунок модернізації економіки й активізації «людського чинника». Проте нова економічна політика була непослідовною і половинчастою. Реформи, спрямовані на поступовий перехід до ринкової економіки, блокувалися політикою уряду, який тримався за традиційну командноадміністративну систему. Зрештою спроби економічних перетворень спричинили зниження життєвого рівня трудящих, посилення інфляції, що призвело до перших в історії СРСР масових страйків (у квітні 1991 р. було зафіксовано понад 1 млн страйкарів).

З 1988 р. в СРСР здійснювалася реформа політичної системи, яка полягала в поступовому переданні влади від партапаратудержавним органам, які обиралися парламентським шляхом. Початок політичній реформі поклали рішення XIX Всесоюзної конференції КПРС (28 червня - 1 липня 1988). Було запроваджено новий найвищий орган законодавчої влади - З'їзд народних депутатів СРСР, до складу якого увійшло 2250 депутатів, а також Верховну Раду СРСР - законодавчий орган, що діяв постійно й обирався з депутатів з'їзду. Новий виборчий закон мав численні недоліки, які створювали ґрунт для незаконних маніпуляцій, однак у березні 1989 р. відбулися перші в історії СРСР вільні вибори народних депутатів. Через певний час з'ясувалося, що політичне реформування набуло більших масштабів, ніж сподівалася адміністрація Горбачова. Зазнаючи тиску опонентів як від правих (ортодоксально-марксистських), так і від лівих (ліберально-демократичних) сил, радянське керівництво почало швидко втрачати ініціативу й авторитет у суспільстві. У березні 1990 р. була скасована ст. 6 Конституції СРСР, яка визначала керівну роль КПРС у політичній системі.Водночас уперше в історії СРСР було запроваджено інститут президентства, що мало зміцнити державну владу. На III з'їзді народних депутатів (березень 1990 р.) президентом країни було обрано М. Горбачова.

У роки перебудови нове радянське керівництво відмовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовнішньополітичній сфері, внаслідок чого сталися великі зміни у міжнародних відносинах. Головні принципи нової зовнішньої політики зводилися до відмови від твердження про поділ світу на дві протилежні суспільно-політичні системи, визнання його єдиним і взаємозалежним, до відмови від принципу пролетарського (соціалістичного) інтернаціоналізму і визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. Реалістичний і цивілізований підхід радянського керівництва до розв'язання міжнародних проблем зумовив пом'якшення напруженості між Сходом і Заходом, почався процес роззброєння, було врегульовано «німецьку проблему», припинилося втручання СРСР у справи інших країн, радянські війська були виведені з Афганістану, закінчилася «холодна війна».

Наприкінці 80х pp., внаслідок ослаблення панівної ролі партократії та ідеологічного диктату в центр політичних дискусій вийшли проблеми забезпечення суверенітету союзних республік. У 1990 р. під тиском національно-демократичних сил деякі республіки прийняли Декларації про державний суверенітет. Партійно-державне керівництво країни, прагнучи знайти вихід із ситуації, запропонувало укласти новий союзний договір. Проект такого договору було підготовлено під час т. зв. новоогарьовського процесу (переговори лідерів дев'яти республік з президентом СРСР) упродовж весни- літа 1991 р. Напередодні підписання нового союзного договору (19 серпня 1991 р.) групою проімперськи і прокомуністично налаштованих високих посадових осіб держави було здійснено державний переворот. До влади прийшов антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану. Проти змовників рішуче виступило керівництво РРФСР на чолі з її президентом Б. Єльциним. 21 серпня путч провалився, що значно прискорило процес розпаду СРСР. 8 грудня 1991 р. під Брестом лідери Бєларусі, РРФСР та України від імені своїх держав підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка офіційно констатувала факт розпаду Радянського Союзу. 21 грудня до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. Радянський Союз як суб'єкт міжнародного права припинив своє існування. Водночас ця подія знаменувала закінчення періоду перебудови.

Започаткувавши докорінні зміни в існуючій системі, М. Горбачов та його соратники проігнорували історичну істину: всі імперії існували лише за умов унітарних державних устроїв, деспотичних або тоталітарних режимів, де обмежувалася політична свобода. Розпочавшись під гаслами соціальноекономічного прискорення, вдосконалення соціалізму, нового мислення, перебудова  закінчилася розпадом СРСР, ідейним крахом комуністичної ідеології, спричинила зміни суспільнополітичного устрою в СРСР і країнах - членах колишньої Організації Варшавського Договору.

45 проблеми та труднощі економічного розвитку України в умовах незалежності

24 серпня 1991 року Верховною Радою проголосила Акт незалежної України. Найважливіше завдання, що стоїть перед першим Президентом України Л. Кравчуком, Верховної Радою й урядом, полягало у забезпеченні українського народу нормальними умовами життя, підвищення рівня його добробуту. У тому 1992 р. Верховна Рада України затвердила “Основи національної економічної політики”. Важливу роль становленні ринкової економіки України зіграв закон “Про приватизацію майна державних підприємств”.

Почалося створення малих та середніх підприємств. З'явилися фермерські господарства. Україна почала членом МВФ.

За відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до суспільства багато які у Україні законів виявилося відірваними від життя і спрацювало належно своїх.

У пострадянському просторі в було створено унікальна соціально-економічна ситуація, до котрої я не підходив весь накопичений людством досвід реформ. Вже на льоту 1992 р. з'ясувалося, що опинилася на вельми уразливому політичному і економічним становищі.

При політичної незалежності незалежності Україна опинилася з дуже обмеженими енергоресурсами. У листопаді 1992 р. було вирішено про вихід із рубльової зони. Але це справила позитивного впливу, цін на товари та. У 1993 р. рівень інфляції становив 10200%.

У 1994 р. економіка виявилася за межею краху.

Втілювана політика викликала незадоволення в населення.Обострилось протистояння між законодавчої і виконавчої владою. Спроби зробити радикальні політичні й економічні реформи рукамибюрократично-административних структур, проти яких ці реформи направлялися, були на провал.

2. Економічний стан держави в другої половини 1990-х – початку 2000 рр.

Влітку 1994 р. новим Президентом України був обраний Леонід Кучма після, яку покладалися великі надії.

З жовтня 1994 р. Л. Кучма проголосив стратегію економічних перетворень.

Нею було передбачено лібералізацію цін, обмеження дефіциту державного бюджету, запровадження вільної внутрішньої і до зовнішньої торгівлі, запровадження суворої монетарної політики, масову приватизацію великих підприємств і впровадження заходів аграрної реформи.

Скоротилося темпів інфляції. У вересні 1996 р. було проведено грошова реформа. Її сутність полягала у деномінації в 100 тисяч разівкарбованца, що лежало тоді у спілкуванні, і заміна його на на гривню. Разом про те, було проведено лібералізація цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок цінних паперів, розширився асортимент товарів. Попри деяку стабілізацію 1997 р., економічну кризу зірвалася подолати. Економічний стан України погіршилося внаслідок кризи у Південно-Східної Азії вже (1997 р.) й Росії (1998 р.).

Почалася бартеризація економіки. Криза надав поєднання на інвестиційну сферу. Негативним українській економіці є величезний зовнішній борг. Складна ситуація залишається у податковому системі, де необхідно ухвалити новий податковий кодекс.

Існуюча система збільшила сектор “тіньової економіки”.

Отже, відсутність достатньої державної волі, професіоналізму законодавчої і виконавчої влади й вміння використовувати світовий досвід щодо України економічних реформ забезпечили економічну кризу.

У листопаді 2002 року прем'єр-міністром України було призначений кандидатура Віктора Януковича, Верховної Ради очолив Володимир Литвин усе. Останніми роками простежується зростання ВВП, рівень інфляції вбирається у природною норми.




1. Пророк из Медиаша, или «Немецкий Циолковский»
2. Военная топография и топогеодезическая подготовка
3. это любая форма сообщений используемых фирмой для информации убеждения или напоминания людям о своих това
4. тема функциональных стилей
5. Алкогольные напитки.html
6. Смешанные мозаичные характеры
7. на тему- Дизайн проект макета детали
8. 2010 БИМАНУАЛЬНОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ Цель- определение срока беременности; диагностика заболеван
9. с голоса. Чередуйте пение с аккомпанементом и пение без музыкального сопровождения.
10. УТВЕРЖДАЮ Декан энергетического
11. Экономические информационные системы
12. Спишите раскрывая скобки вставляя пропущенные буквы и знаки препинания
13. подсказало народной медицине правомерность лечения сборами лекарственных растений а не только отдельным
14. 1Сложные вещества в состав которых входит ионы H и кислотные остатки называютсяКислота2В чем основная причи.
15. Визначення координат точок знімального обґрунтування та побудова плану будівельного майданчика
16. Маскарад
17. задание для ребят ~ тренироваться в слежке
18. Одет я в тёплую зимнюю куртку тёплые штаны
19. до горечи и печали поздно
20. Человек и социальная сфера