Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

і Та це не зламало дух Франка і він все одно залишається прибічником своїх поглядів це призвело до другого ар

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-30

Визначне місце в становленні українського національного руху, української культури займає Іван Франко. Народився великий Каменяр 27 серпня 1856 р. в

с. Нагуєвичі (тепер Дрогобицький район Львівської області). Після початкової школи навчався в Дрогобицькій гімназії, саме тут він почав цікавитись філософськими науками і в 1875 році вступає на філософський факультет. В 1877 р. був заарештований за соціалістичні погляди та їхню пропаганду і провів майже 8 місяців у в’язниці. Та це не зламало дух Франка і він все одно залишається прибічником своїх поглядів, це призвело до другого арешту.

Згодом навчався в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, після його закінчення виїхав до Відня і там здобув звання доктора філософських наук. За видатні заслуги в галузі філології був нагороджений ступенем почесного доктора філології в Харківському університеті. Неодноразово висувався членом австрійського парламенту та ні разу не був обраний. Це було зумовлено негативним ставлення влади до Івана Франка.

Помер Іван Якович Франко 28 травня 1916 року, та похований на Личаківському кладовищі у Львові.

До самої смерті Франко займався громадською діяльністю, своїми віршами йому вдалось об’єднати велику кількість однодумців, яким були близькі погляди Каменяра.

Творчість Івана Франка є досить актуальною і сьогодні, хоч від його смерті пройшло близько ста років та ми ні на мить не забуваємо про його вірші, де він бачив Україну незалежною та щиро вірив у це.

У Франка були досить революційні погляди, це ми спостерігаємо у його вірші, або як він його сам називає Гімн («Вічний революціонер»). Це своєрідний заклик до боротьби за власну незалежність та волю. Під «вічним революціонером» ми повинні розуміти усіх тих які боролися за свою свободу та волю. Це тисячі людей які загинули за життя своїх рідних, близьких.

Одна з основних філософських ідей Франка – твердження що найбільшою цінністю на землі є не проста людина, а «правдивий живий чоловік, бо така людина – носій духу, а той дух є «вічний революціонер». І я повністю погоджуюсь з цією думкою, адже саме людина яка бореться за свої права, за свою свободу, за свою державу є по правді вільною.

Соціально-філософські погляди Франка формувалися під впливом марксизму, з юнацьких років він зачитувався «Капіталом» Карла Маркса та роботами Ф. Енгельса. Та згодом він вникає в справжній зміст марксистського вчення і дає йому наукову оцінку. Франко, характеризуючи «матеріалістичний світогляд», сформований на основі «Капіталу», де на всі найскладніші історичні явища є готові формули такого типу , як: «релігія – це витвір буржуазії, національна держава  - це витвір буржуазії», скептично зазначає: «Бодай мати таки делікатний світогляд. Кілька формулок  і чоловік кований на всі чотири ноги, попросту бери тай мудрість ложкою черпай . А що найцінніше, так це те, що при помочі цього світогляду вся будущина відкрита тепер тобою мов на долоні». Як ми бачимо з роками його погляди трішки змінились. Основою його світогляду став філософський матеріалізм, це яскраво видно у його збірці «Зів’яле листя», де він зазначає, ща в основі всього існуючого лежить не дух, ідея, а матерія, яка вічна і не має ні початку, ні кінця. Її найважливішою властивістю є рух, зміна . Франко писав, що все підлягає безперервній зміні, руху і обміну матерії.

Особливу увагу поет звертав на діалектику людських відносин. Він вважаю, що саме суперечності, боротьба протиріч є основною причиною розвитку людства.

І.Франко доходить висновку, що головна суперечність, яка лежить в основі розвитку первісного суспільства, була між потребою збереження та забезпечення існування людського роду і можливостями задоволення цієї потреби, конкретизуючись у суперечності між людиною і навколишнім середовищем. І тільки тоді, коли вирішення цієї суперечності стало можливим на основі трудової діяльності шляхом виготовлення і застосування знарядь праці, існування людського роду було забезпечене.

Вирішення суперечностей, на думку І. Франка, є процесом, що розгортається як заперечення старого і утвердження нового. Виникнення кожного суспільного ладу є запереченням попередньою і одночасним сприйманням від нього цінного. Кожна історична епоха відходить у минуле, приготувавши реальні основи для майбутнього.

Іван Франко серйозно займався філософією та крім того його цікавили і соціальні проблеми, свої соціальні погляди він називає раціональними.

Також він був прибічником позитивістських поглядів, які в той час були популярними, і він як вихованець Віденського університету теж їх поділяв. За Франком людина це істота мисляча, творець, який підкорює рослинний і тваринний світ. Великий акцент поет робить на духовності людини, адже як він вважає, без духовності людина не може повноцінно існувати. Саме духовність, є тою невід’ємною частиною, яка ставить людину вище за всіх інших істот, але велику роль він віддає і природі, тому середовищу, де людина сформувалась і набула даного вигляду. У своєму філософському вірші «Веснянки», поет звертається до природи, і звинувачує у тому що вона кидає людську душу «свиням під ноги».

У своїх онтологічних поглядах Франко опирався на здобутках тогочасної науки і тому старався поєднати поняття матерії, форми і сили в природі як одного існуючого цілого в природі, що має свої окремі закони. Як раціоналіст, він відстоював науковий погляд у відношенні до матерії, вказуючи, що матерія і рух є невід'ємні, що матерія сама має в собі силу і тим самим причину і джерело свого руху. Ці погляди він яскраво висловлює в «Мойсеї», де їх Пророкові говорить Азазель:

Ось пилок: ледве зір твій його

Добачає тремтіння,

А Єгова поможе його

Повернути в неїстіння.

І не може звеліти йому

Йти по шляху не тому,

Як яким його гонить повік

Ота сила, що в ньому...

   Основою соціологічних поглядів Каменяра – є любов до людства, до своєї Батьківщини та боротьба за неї. Як ми бачимо в дуже багатьох віршах, таких як «Вічний революціонер», «Каменярі» Франко закликає народ боротися за свою свободу, це певно мірою зумовлене тим, що в кінці ХІХ на початку ХХ століть Україна була розірвана між багатьма завойовниками, які знущалися над священною українською землею. А саме такі люди як Франко, Шевченко закликали людей до волі. Великого значення у своїй творчості Іван Франко приділяв науці.

Наука, на думку І.Франка, повинна сповняти дві неодмінні умови: вчити нас пізнавати закони природи і вчити користати з тих законів. Український мислитель, як і позитивісти, віддавав пріоритет науці як формі суспільної свідомості, котра може перебудувати світ на краще. Правда, тут І.Франко вводить ще одну категорію – категорію праці. Без суспільно-корисної праці сама наука є безплідною. Людина, пише І.Франко, досягне щастя аж тоді, "...коли наука і праця зіллються до неї воєдино; коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками, тобто коли кожний буде розвинутий розумове, по можливості якнайвсебічніше, і коли кожен буде у змозі використовувати свої сили на добро загалу і на добро своє власне"13. Франко вірив у можливість удосконалення людини і суспільства завдяки науці і праці, бо це було, на його думку, вже щось конкретне і цілком можливе і не лежало "поза межами можливого". Адже і наука, і праця у позитивному їх розумінні були для Івана Франка тим, що є природне і реальне, тим, що позбавляє якихось ідеалістичних метафізичних понять, абстракцій, схоластики в гіршому її розумінні.

Іван Франко доводив, що не існує прямої залежності у розвитку матеріальної і духовної культур, і не матеріальна стимулює розвиток духовної, а здебільшого навпаки. Він не сприймав знамениту марксівську тезу про те, що суспільне буття визначає суспільну свідомість. Важливим для І.Франка є фактор волі у суспільній свідомості. Звичайно, не слід звинувачувати мислителя у волюнтаризмі, хоча цей елемент присутній у його філософських сентенціях, але саме цей елемент пов'язаний з реальним і позитивним знанням реалій.

Івана Франка не можна вважати позитивістом у класичному розумінні цього слова. Він не був позитивістом-теоретиком. У соціальній філософії І.Франка позитивізм проявився на практиці і відіграв таки позитивну роль у його науково-просвітницькій діяльності.

Не дивлячись на те, що І.Франко фактично цілком зійшов з політичної арени, але його цікавили ідеї, і головне — ідея української державності, основні напрямки її розвитку (що потрібно зробити, щоб недержавна нація досягла своєї державності). На превеликий жаль його теоретичні розробки мало неоціненні. Ми їх постійно відсували на другий план, розтикали по куточках, ніколи не розуміли і не хотіли зрозуміти. Франко якось завжди залишався в полону дрібнобуржуазної моралі, ідеології і ніколи не виростав, у нашому розумінні, вище. Зараз, наприклад, ми не згадуємо, що він був натхненником січових стрільців, що вважали Франка своїм батьком. Це — унікальний випадок у людській цивілізації, коли ще не було держави, а вже створювалася армія для її захисту. В історії нічого подібного немає.

 В контексті виникнення “людського суспільства” Іван Франко розглядає природне право і суспільний договір.

 Згідно Івана Франка, необхідність держави зумовлена об’єднанням окремих частин для загальної цілі, уряди підтримують суспільну солідарність, заважаючи окремим силам розірвати суспільне ціле.

  Значне місце приділяє Іван Франко концепції держави, намагається аналізувати і саме виникнення і розвиток держави, прослідковує степені її становлення від створення общин, общинних утворень до утворення самої держави.

  Розкриваючи в 70-х роках 19 ст. революційних перехід від капіталістичних відносин до соціалістичних Іван Франко відмічає, що “велика, всесвітня революція поступово рознесе сучасний порядок і побудує новий”. Під “всесвітньою революцією” Іван Франко розуміє не “всесвітній бунт бідних проти багатих”, а “великий ряд таких культурних наукових і політичних факторів, які змінять всі тодішні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу, повернуть на зовсім іншу дорогу”.

   Розкриваючи зміст “народної держави”, Іван Франко відмічає, що по такій програмі свідомі і організовані робітники парламентським шляхом зможуть вдосконалити і покращити сучасну державу, що існувало на пануванні одних і гнобленні інших. Однак пройшов якийсь час, і Іван Франко критичніше почав ставитися до ідеї “народної держави”. Пізніше він писав: “Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловiка. Власна воля i власна думка кождого чоловiка мусила би щезнути, занидiти, бо ану ж держава признає її шкiдливою, непотрiбною. Виховання, маючи на метi виховувати не свобiдних людей, але лише пожиточних членiв держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б i жили би в такiй залежностi, пiд таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнiших полiцiйних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою?А хто держав би в руках керму цiєї держави ?.. у всякiм разi цi люди мали б у своїх руках таку величезну владу над життям i долею мiльйонiв, якої нiколи не мали найбiльшi деспоти”.

  Для такого мислителя, як Іван Франко проблема національного поставала в особливому світлі, оскільки ключовим в кінцевому результаті тривалих пошуків систем і поглядів виявилося поєднання ідеї національного визволення з соціальним, винайдення балансу між першим і другим. Зауважимо, що протягом тривалого часу у суспільно-філософських поглядах Каменяра для національного не відводилось якогось значного місця, а пріоритет, як данина популярному тоді соціалізму, беззастережно віддавався економічному і соціальному. "Я переконаний, що економічний стан народу - се головна підстава цілого його життя, розвою, поступу" - писав Франко в одному з ранніх листів. Та в процесі своєї ідеологічно-світоглядної еволюції та політичної діяльності він прийшов до розуміння неможливості вирішення українського питання лише з позицій розв'язання соціально-економічних проблем. Відбувся, висловлюючись словами Оксани Забужко, крах роками тліючої у свідомості Франка ілюзії щодо пріоритету загальнолюдського, соціально-економічного над національним. До цих висновків привів мислителя і сам характер у переважній своїй масі селянського середовища галицьких українців (90 % населення), в якому суспільна диференціація ще не набула глибоких форм, щоб відтіснити усвідомлення потреби передусім національного звільнення. Останні десятиліття ХІХ ст. переконливо свідчили про це: постійна потреба консолідації суспільних сил не залишала іншої альтернативи, окрім смерті - смерті асимілятивної. Відхід від першості національного був світоглядним вибором зради (і навіть духовного самознищення).

   Саме знехтуванням національним фактором певною частиною українських сил Франко пояснює і їх кінцеву "зневіру та апатію" і пропагує потребу витворити з "...етнічної маси українського народу українську націю, суспільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя" - як величезну дійову задачу. Ідея важливості незалежності та окремішності "національного", відпорного (за Франком) до асиміляційної роботи польського чи російського національного чинника, вибудовувалась в ідею самостійності цілої нації, і як логічна закономірність - національної державності. Для Франка, вже зрілого мислителя, "національний ідеал, продуманий до крайніх консеквенцій", набував першочергового значення: бо лише ідеал національної самостійності, перебираючи ще собі на озброєння західноєвропейські ідеали соціальної рівності і політичної волі, "один тільки може дати їм поле для повного розвою", і витворити з "обдертої юрби" сучасний європейський народ - націю, з власною національною гідністю, культурою і державою - де нація (за Гегелем) може виправдати своє існування в історії в колі інших народів.

  Таким чином Франкове розуміння національного сформувалося у процесі вибору між національним і соціальним, бо епоха, в якій він жив, була епохою імпульсивного "маятника" з протилежними національно-духовними і матеріалістично-інтернаціональними помислами. В кінцевому підсумку сталося повернення Франка до національного через соціальне та інтернаціональне, з прагненням піднести українську національну ідею до європейських стандартів "національного", із можливим бажаним закріпленням її в суспільній свідомості західних українців.

 Звертаючись до механізму формування національної ідеї, Франко вказував на провідну роль української еліти як виконавця такого завдання. Наступні слова І. Франка написано як би спеціально для нашого часу: "Перед українською інтелігенцією відкривається тепер ... величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй... та при тім поданий на присвоювання собі в як найширшій мірі і в якнайшвидшим темпі загальнолюдських культурних набутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна, хоч і як сильна держава, не може відбутися".

Отже, в сучасному світі глобалізації та інформаційних технологій суспільство не забуває про філософські та соціальні ідеї великих мислителів, в рядах яких є і наш великий Каменяр, саме його вірші позитивно вплинули на розвиток світогляду українського народу, що призвело до здобуття незалежності. Тому ми повинні зачитуватись віршами цього поета та пам’ятати про його подвиги, адже він як і більшість видатних людей того часу віддав дорогоцінні роки свого життя за Україну та за її майбутнє. Та нажаль не всі так вважають, адже велика кількість державних службовців навпаки намагаються витіснити ці ідеї з нашого суспільства, це стосується закону «Про другу державну мову», який взагалі є абсурдним, адже український народ багато століть боровся за свою незалежність, а ось коли ми її нарешті здобули «купка» чиновників намагається все зруйнувати. Та як і завжди будуть люди, які готові боротись за свою державу, мову, культуру, за якими і стоїть майбутнє нашої держави.

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

філософсько-теологічний факультет

кафедра соціології

   

Соціально-філософські погляди Івана Франка

Підготував

Студент 204 групи

Пилип Андрій

Чернівці 2013

Список використаної літератури:

1)Безбородний Є. Великий українець : [До 40-річчя І. Франка] // Освіта. - 1996 - 21 серп. (№43-44) - С. 15.

2)Іван Франко у спогадах сучасників. - К., 1956. - С. 131.

3)Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. - К., 1993. - С. 88-89.

4)Астаф'єв А. Трансформація суспільно-політичних поглядів Івана Франка // Молода нація. - 1996. - № 4. - С. 17.


1. Технология горных выработок
2. Сулейман Стальский
3. 2 Ведомость подсчёта объёмов работ на строительство-
4. Статья- Психологические смещения при принятии решения
5. Контрольна робота З дисципліни- Політологія.html
6. 1Зоология ~ наука о животном мире С животными человек был связан в течение всей своей истории ~ использовал
7. Технология высококачественного окрашивания поверхностей водоэмульсионными составам
8. Факторы формирующие образ человека
9. Классификация ЧС по характеру источника и масштабам распространения Наиболее распрна- по причине.html
10. Support Наименование работ ВАЗ Газель
11. по теме- Оценка эффективности деятельности врачатерапевта участкового
12. Акционерные общества
13. ТЕМА 10 МЕДИЦИНСКОЕ СНАБЖЕНИЕ ФОРМИРОВАНИЙ И УЧРЕЖДЕНИЙ ПРЕДНАЗНАЧЕННЫХ ДЛЯ МЕДИКО САНИТАРНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ
14. Социальное управление городом методологические основы исследования и тенденции развития
15. тема образования в России 3
16. Статья- Проблемы применения новых образовательных технологий в обучении истории
17. Конкурентные стратегии
18. Кодирование информации в компьютерах числовой текстовой графической звуковой
19. I Напрасными оказались надежды российского общества которое ожидало что с восшествием на престол Николая II
20. Получил домашнее образование но особого усердия к учёбе не проявлял [1]