Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

і Високий рівень раціоналізації та антропоморфна спрямованість реалізувалися у вченні про знання яке здобу

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-30


В Упанішадах вперше здійснено спробу, не заперечуючи історично більш ранні міфологічні уявлення, пояснити світ на поняттєвому рівні. Високий рівень раціоналізації та антропоморфна спрямованість реалізувалися у вченні про знання, яке здобувається шляхом медитації і носить містичний характер. Якщо залишити осторонь містику, то можна констатувати застосування методу інтроспекції (самоспостереження).

На рівні вчення про посмертне перетворення людини існувало два підходи: відомі нам ідеї про рай і пекло та ідея сансари (мандрування душі). Уявлення про райську віддяку за гідні вчинки погано кореспондувались з дійсністю ритуального жертвопринесення. Виникло протиріччя, що стало однією з причин занепаду державного брахманізму.

В Упанішадах вперше здійснено спробу абстрактно-логічного осмислення світогляду в поняттях "брахман" — єдина абсолютна реальність та "атман" — суб'єктивне духовне начало, душа.

Сутність світу — в тотожності брахману та атману, що розкривається на різних рівнях. Якщо атман є тіло, то брахман — Космос;

якщо атман є життєве "Я", душа, то брахман—космічна душа; якщо атман—інтелектуальне "Я", самосвідомість, то брахман—шивана (всевидячий володар світу), на рівні інтелектуального "Я" брахман і атман зливаються воєдино. А оскільки брахман є і безкінечна самосвідомість, і вище блаженство, то саме тут лежить шлях до спасіння душі. Необхідно досягти цієї єдності і тим самим звільнитися від сансари.

Сам брахман є абсолютне начало і кінець: усе, що в світі є, виникає з нього і повертається в нього. Але брахман не є світ, сам по собі брахман не визначається, бо лежить поза часом і простором, поза кількістю і якістю, а осягається особливого роду інтуїцією.

Однак мудреці Упанішад ще не були здатні створити струнку філософську концепцію. Їх побудови містять велику частку міфологічної спадщини, що починає трансформуватися у релігію.

Поруч з брахманом співіснує Брахма—персоніфікований бог-творець, який є новою формою існування ранньоведичного Параджапаті. Атман щоразу ототожнюється з Пурушою, який, окрім свого традиційного значення — пралюдини, набув значення якогось суб'єктивного начала, з притаманною властивістю одушевляти все живе.

Мудреці Упанішад, висунувши ідеї духовного шляху спасіння, мали включити до нього реальну практику ритуально-релігійних дій. Цікаво, що вже існував соціальний носій цього шляху — аскет-пустельник, але не можна було ображати і інших людей. Підсумком стала цікава концепція подвійного кругообігу душі: є шлях предків і шлях богів. Той, хто йде першим шляхом, роблячи жертвопринесення, досягає світу предків і через простір досягає місяця — "того світу", проте це ще не кінцева зупинка — через деякий час душа повертається в "цей світ", а тут на неї чекає "подяка": праведній людині — лоно брахмана або кшатрія, неправедній — лоно свині або собаки.

Другий шлях (духовного злиття з Брахманом) прямо веде до богів, переродження припиняються.

Є ще третій шлях тих, хто не йде двома першими. Їх чекає один і той же кругообіг, вони "народжуються" і "вмирають". Під ними ("нікчемні тварі") ймовірно розумілися варвари.

Перша група - це ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії, які визнають авторитет Вед - Веданта (IV-II ст до н.е.), міманса (VI ст. до н.е.), Санкхья (VI ст. до н.е.), ньяя (III ст. до н.е.), Йога (II ст. до н.е.), вайшешика (VI-V ст. до н.е.). Друга група - неортодоксальні школи, не заперечують непогрішність Вед - Джайнізм (IV ст. До н.е.), Буддизм (VII-VI ст. До н.е.), чарвака-локаяти.

Веда́нта (деванагаріवेदान्तVedānta) — будь-яка з декількох шкіл індуїстської релігійної філософії природи дійсності, що базується на Упанішадах; особливо моністична система Шанкара, що вчить поклонінню Брахману (Вішну), тобто душі всесвіту. Вивчати веданту досить складно, тому зазвичай вивчають природний коментар на Веданту - Шрімад-Бгагаватам, записаний так само Вйасадевою (Вйасадева записав Веди, Веданту та Шрімад-Бгаѓаватам як коментар на веданту).

Слово Веданта складається з двох складників: "веда" - знання та "анта" - кінецьвисновок та перекладається разом як кульмінація знання. Альтернативний переклад: суть Вед, якщо тлумачити "анта" як суть, серцевина.

Вчення, що слідують традиції Веданти, ґрунтуються на двох простих реченнях:

Людина має божественну природу.

Мета людського життя в тому, щоб збагнути свою божественну природу.

Веданта ставить перед людиною мету досягнути стану самоусвідомлення або космічної свідомості. Вважається, що цього стану може досягнути кожен, але його неможливо пояснити жодними словами.

Веданту називають також уттара-мімамсою, тобто пізньою, вищою мімамсою, на відміну від пурва-мімамси, яку часто називають просто мімамсою. Тоді як мімамса зосереджується в основному на поясненні перших частин ВедСамхіти та Брахман, веданта пояснює здебільшого езотеричне вчення Араньяк таУпанішад.

Мета міманса - виправдання ведичного ритуалу, але що містяться у Ведах філософські та релігійні положення повинні бути логічно обгрунтовані.

В основі навчання лежить переконання в тому, що кінцеве звільнення від втіленого стану не може бути раціонально пояснено, воно можна досягти тільки за допомогою знань і свідомих зусиль. Основна увага має бути спрямована на неухильне дотримання релігійного про громадського обов'язку - дхарми, який полягає у виконанні обрядів і в підпорядкуванні заборон, що накладаються кастою. Проходження Дхармі призведе індивіда до кінцевого звільнення. Міманса визнає існування матеріального і духовного почав у всесвіті.

 Санкх'я

Роль цієї школи в становленні індуїзму та інших філософських ортодоксальних шкіл дуже значна. Санк'я почала формуватися ще у VI — V ст. до н.е. і увібрала багато ідей шраманських шкіл. До III ст. до н.е. основним змістом ії вчення були проблеми буття та космології. Крізь призму їх розв'язання розглядалося основне питання індійської філософії — пошук "звільнення душі", "спасіння".

Єдиною філософською школою санкх'я стає тільки близько V ст., коли Ішваракришна написав трактат "Санкх'я-карика", де в лаконічній формі викладаються основні положення цього вчення.

Згідно зі вченням санкх'ї в основі буття лежать дві реальності: пракриті (об'єктивний світ) та пуруша (чиста свідомість). Пракриті (або непроявлене) містить у собі три кінцеві причини світу — гуни, які проявляються і в матеріальній, і в психоматеріальній дійсності. Саттва — відповідно в "освітленні" і в "радості"; раджас — в "активності" і в "стражданні"; тамас — в "перешкоді" і в "байдужості". Еволюція Космосу циклічна. Період спокою, коли гуни перебувають у рівновазі, змінюється процесом утворення підвалин буття (таттва), з яких виникають усі предмети та явища дійсності. Порушником рівноваги гун є пуруша. Домінування саттви породжує махат — "інтелект", який своєю чергою є причиною появлення аханкару (цей термін можна перекласти як "самосвідомість","усвідомлення своєї індивідуальності"). Якщо починає переважати тамас, аханкара породжує 5 танматр — об'єктивні сприйняття: звуки, смаки, запахи, зорові форми та стикання. Якщо саттва — виникають 11 індрій — здатностей сприйняття та дії: слух, смак, нюх, зір, дотик, мова, ходіння, праця, випорожнення, розмноження та розум (манас). Потім танматри слугують джерелом 5 матеріальних праелементів: простору, вітру, вогню, води та землі. Всього виникає 23 підвалини буття, з комбінацій яких складається весь світ. Ці підвалини вторинні стосовно пракриті, тому мають такі властивості: невічні, причинове обумовлені, незводимі одна до одної, їхні дії обмежені заданими функціями тощо.

Гносеологія санкх'я органічно відповідає її онтології. Пізнання є процесом взаємодії індрій та манасу, аханкари та махату, через який знання досягає пуруші. Нематеріальність пуруші потребує особливого механізму включення його до процесу пізнання. Він здійснюється за допомогою "тонкого" тіла (лінга), яке складається з 18 ідеальних підвалин. "Тонке" тіло, поєднуючись з п'ятьма праеле-ментами, утворює "грубе" тіло, котре своєю чергою має 14 форм існування: вісім "божественних" родів, один людський, чотири тваринних і один — нерухомих тіл.

Людське пізнання має три джерела: чуттєве сприйняття, абстрактне мислення і авторитет, до якого слід звертатись у тому випадку, коли питання не має раціонального розв'язання.

Онтологія та гносеологія санкх'ї послуговує обгрунтуванням особливого шляху "звільнення", метою якого є позбавлення від страждань. Страждання людині завдають: вона сама, інші люди та надприродні істоти. Щоб позбутися їх, мало дотримуватися старовинних обрядів, слухатися учителя, подавати милостиню і т.ін., тому що основною причиною страждань є особливий вид людського незнання: неусвідомлення істинної природи власного "Я". Тому, відповідно до санкх'ї, пріоритетним напрямом у пошуках шляхів звільнення є інтелектуальні зусилля для правильного пізнання світу та людини. Ця особливість свідчить про раціоналізм санкх'ї та зв'язок її з натурфілософськими школами. Філософія санкх'ї увійшла до теоретичного обгрунтування індуїзму, вона мала вплив і на буддизм, а також на індійське природознавство, особливо на медицину, політику та естетику.

Вайшешика - одна із шести ортодоксальних шкіл (астіка) класичної індійської філософії, історично тісно зв'язана із індійською логічною школою ньяя.

Вайшешика проголошує своєрідну форму атомізму, постулюючи, що всі тіла фізичного Всесвіту зводяться до скінченного числа атомів. Ця система започаткована у другому столітті до нашого літочислення Канадою, якого називали кана-бхук (поїдач атомів).

З часом вайшешика злилася зі школою ньяя, а після 15 ст. поступово занепала.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій - землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум.

Йо́га[1] (дослівно: «звязок [з Брагманом]»)  — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних метод, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.

У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму, за вченням якої людина може злити свою душу з Богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. Йога виникла близько 2 ст. до н. е. як вчення ідеалістичного спрямування. Вища мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі.

Основні напрями йоги:

раджа-йога — королівська йога, шлях медитації;

карма-йога — шлях діяння;

джняна-йога — шлях знання;

бхакті-йога — шлях служіння;

Крім чотирьох основних напрямків йоги, існує також багато інших, серед яких широко відома хатха-йога — шлях очищення тіла та розуму.

У філософії індуїзму йогою вважають систему раджа-йоги, викладену в «Йога-сутрах» й тісно пов'язану з базовими принципами санкх'ї. Йога обговорюється в різноманітних джерелах індуїзму, таких як ВедиУпанішади«Бгагавад-Гіта»«Хатха-йога-прадипіка»«Шива-самхіта» і «Тантри». Кінцева мета йоги може бути абсолютно різною — від поліпшення фізичного здоров'я до досягнення мокші.

Ньяя — одна з ортодоксальних (астіка) шкіл індійської філософії, яку характеризують як школу логіки.

Засновником школи ньяя був давньоіндійський філософ Готама, автор «Ньяя-сутр». Погляди представників цієї школи переважно матеріалістичні й близькі до поглядів школи вайшешика. За їхніми уявленнями світ складається з вічних дрібних частинок «ану»: води, землі, повітря і вогню.

Послідовники цієї школи акцентувалися на логіці і теорії пізнання. Зокрема, визнавали 4 джерела пізнання: чуттєве сприйняття, точне свідчення, аналогія таумовивід.

Розвинули вчення про силогізми.

Джайні́зм (санскр. जैन, від санскр. जिन, «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають древню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Будди́зм (санскр. बुद्ध धर्म, buddha dharma?; палі बुद्ध धम्म, buddha dhamma, «Вчення Просвітленого»[1]) — релігійно-філософськевчення (дгарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло біля VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, в подальшому отримав ім'я Будда Шак'ьямуні.

Будди́зм  — одна зі світових релігій[2], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикіїдо Японії[2]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті[2]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті[2].

Вважається, що це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу. «Без розуміння буддизму неможливо зрозуміти і великі культури Сходу — індійську, китайську, не говорячи вже про культури Тибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ».

Локаята або Чарвака — одна з неортодоксальних шкіл (настіка) у давній та середньовічній індійській філософії, яка вважається атеїстичною іматеріалістичною. Як і інші неортодоксальні школи індійської філософії — буддизм та джайнізм, локаята не визнавала авторитету Вед.

До цього вчення близьке інше - Адживіка.

Засновником школи вважається напівлегендарний мудрець на ім'я Бріхаспаті. Школа припинила своє існування в 15 столітті. Попри те, що сьогодні будь-які оригінальні тексти відсутні, і деякі дослідники вважають локаяту свого роду софістикою освічених брахманів, неможливо не бачити її вплив на розвиток філософії в Індії, про що свідчить полеміка з ними прихильників практично всіх напрямів індійської думки. Все, що відомо про локаяту або чарваку, збереглося тільки у вигляді критики в трактатах інших філософських шкіл.

Назва Чарвака походить, можливо, від мудреця Чарваки, автора «Брихаспаті-сутр», які до наших часів не збереглися, як і будь-які інші книги цього напрямку.

Локаята вважала істинним тільки те, що можна осягнути безпосереднім сприйняттям, вважала, що існує - тільки цей світ (лока), єдина реальність - матерія, метою людського існування - досягнення насолоди.

За вченням локаяти світ складається з 4 елементів: води, вогню, землі та повітря. Кожному з цих елементів відповідає свій специфічний різновид атомів, вічних та незмінних. Свідомість, розум і чуття - теж наслідок поєднання вказаних первинних елементів.

Найчастіше локаятиками називают тих, хто вважає душу ідентичною тілу, що існує лише доти, поки живе тіло. Локаята — це віра в реальний світ (лока) і невір'я в існування потойбічного світу.

Погляди представників цієї школи іноді порівнюють з поглядами старокитайського мудреця Чжу Ян.




1. правовых форм и сферы деятельности
2. неорганические теплоизоляционные материалы
3. основа інтелектуального культурного духовного соціального економічного розвитку суспільства і де
4.  Принципы построения кодеков Кодированием и декодированием в широком смысле называют любое преобразован
5. Договор подряда- основные положения и особенности
6.  2012 г
7. Стаття 1 Соціальний діалог 1
8. Доклад- Эхинацея пурпурная (рудбеккия пурпурная)
9. Британцы как никакая другая нация рьяно хранят свои обычаи
10. О медицинском страховании и Законом О страховании в части возврата части страхового взноса оформления д
11. Тема- Стосунки медичних працівників між собою
12. торговая марка и бренд
13. Учетные измерители и их виды
14. КОНТРОЛЬНЫЕ ТЕСТОВЫЕ ЗАДАНИЯ по дисциплине «Экономика торгового предприятия»
15. это отрасль животноводства которая обеспечивает население мясом птицы яйцом пухом и пером
16. 2011 СХЕМА ИСТОРИИ БОЛЕЗНИ Паспортная часть
17. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ Настоящая программа составлена в соответствии с требованиями ФГОС ВПО по н
18. Маркетинг для студентов специальностей 080502
19. правовой системы
20. тема підготовки медичних сестер в Україні сьогодні спеціалізація Тема- Історія розвитку сестринської сп