Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Тема- Творчість Б

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-30

Акция
Закажите работу сегодня со скидкой до 5%
Бесплатно
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн

Тема: Творчість Б.Харчука й Є.Гуцала для дітей.

Прозу Бориса Харчука не можна читати спокійно. Гадаю, кожен, хто познайомиться з вміщеними у цьому виданні романами і повістю письменника, погодиться зі мною, Бо ж високого ступеню сягає драматична напруга цих творів. Справді, вражаючі життєві картини і явища, людські долі в них описані.

Відомо, чим більше твори зацікавлять читача, тим значніший інтерес виникає в нього до особи автора. Це природно. Бо коли твір по-справжньому схвилює, збудить почуття й думку, мимоволі прагнеш більше дізнатися про письменника, починаєш - шукати додаткових відомостей про нього, аби мати змогу самостійно розібратися, убагнути, завдяки чому йому вдалося створити річ, яка захопила, щось нове тобі відкрила в житті і людині.

Читачеві допоможуть бібліографічні дані про письменника, відгуки критики про нього. Хоча — як це не парадоксально може прозвучати — то будуть все ж «додаткові» відомості. Насамперед і головним чином письменник відкривається читачеві саме через свої твори. Якраз у них він якнайповніше прагне виразити себе: своє відношення до життя і людини, їх розуміння, своє вболівання за них і мрію про їхнє вдосконалення (чи, як казав ще Арістотель, свою «пристрасть»). Саме у творах письменника своєрідно віддзеркалюється пройдене і пережите ним, і ширше — його поколінням, народом (причому, це загальне відкладається в «пам'яті серця» письменника передусім через призму його власного досвіду), вироблені на цій основі його погляди, переконання, ідеали.

Зрештою, допитливого читача можуть поінформувати про автора — його творче обличчя, біографію, особисто-людські якості — як сам характер Дібраного для змалювання в творі життєвого матеріалу, так і манера його відображення, способи і прийоми мистецької подачі. Письменник починається із «запасу біографії», з нього в той. чи інший спосіб живиться по суті вся його творчість. У принципі ця слушна думка Ю. Бондарева стосується чи не кожного літератора, надто ж — тих письменників-реалістів, яким для художнього відображення найкраще дається життєвий матеріал, набутий, так би мовити, з перших рук. Харчук належить саме до них.

Борис Микитович Харчук народився 13 вересня 1931 року в с. Лозах Вишнівецького району на Тернопільщині в селянській родині. У радянський час він закінчує середню школу, вчиться в Кременецькому, згодом — Полтавському педінститутах. Працював журналістом, був на комсомольській роботі. Член КПРС. Після закінчення Вищих літературних курсів у Москві (1962) перейшов на творчу, професійно-письменницьку роботу. В літературі дебютував у 1956 році надрукованою в журналі «Дніпро» повістю «Йосип з гроша здачі». Відтоді опублікував близько двох десятків прозових книжок — романів, збірок повістей та оповідань.

Але коли б ми й не мала під рукою цих біографічних відомостей про основні віхи життєвого шляху письменника, а тільки познайомилися з його творами, і тоді б склалося досить, чітке уявлення про те, звідки він родом, у якому оточенні, умовах формувався. І не просто загальне, анкетне уявлення, а образне, живе,, картинно-предметне, навіть емоційно забарвлене. Адже письменник у своїх творах не безсторонньо змальовує обставини, людське,, соціальне середовище» а відтворює їх оціночно, завжди тим; або іншим чином висловлюючи своє ставлення до них. Особливо це стосується творів, відображене в яких має в своїй основі особисто ним пережите, бачене, відчуте.

А таких творів у Б. Харчука переважна більшість. Починаючи з першої літературної спроби — повісті «Йосип з гроша здачі». Хоча, власне, спробою її назвати можна лише умовно. Невдовзі після появи повісті друком у критиці відзначалось, що твір це оригінальний і цікавий, що він засвідчив появу в літературі «нового імені» — молодого, безперечно обдарованого письменника, у якого вже намічалась своя тема, ознака своєрідного творчого почерку.

Здавалось, нехитру в своїй буденній звичайності історію недовгої «шкільної науки», потім — вимушених поневірянь у наймах, малого хлопчини з волинського села 30-х. років Йосипа Таранчука розповів нам автор. І описана та історія без: якихось видимих намагань заінтригувати читача, захопити його увагу хитро переплетеними колізіями,, навальністю розгортання подій, несподіваними сюжетними, поворотами.

Чому ж повість читається з непослабним інтересом? Звичайно, цьому сприяє свіжість відображеного в ній життєвого матеріалу. Правда, про тяжке дитинство, гірку і куцу шкільну науку дітей сільської бідноти за дорадянських часів є чимало творів нашої літератури, проте й Харчуків «Йосип з гроша здачі» (як і деякі з пізніших його творів) додає тут і своє, нове. Воно і в самій «географії», часових рамках зображуваного. Адже Волинь 30-х років, стражденне життя її трудового люду, що за часів панської Польщі змушений був нести подвійне ярмо соціального і національного гноблення,— ця тематична нива тоді тільки-но починала літературою освоюватись. І Харчук чи не першим прокладав на ній свою борозну. З теми Волині він починав, її невтомно і плідно розробляє в своїй творчості. Хіба що за винятком збірки «Станція «Настуся». :Однак новизна тематики — лише одна з передумов, які можуть сприяти творчому успіхові. Головне тут полягає в авторському рівні концептуального осмислення, проникливості і своєрідності художнього відтворення дійсності.

«Йосип з гроша здачі» викликав до себе інтерес підвищений. І, насамперед, авторською манерою зображення. Письменник свідомо уникає мальовничо-ефектних словесних образів, витончено-розлогих описів психологічного стану персонажів, ширших пейзажно-емоційних зарисовок і т. п. Його основна творча настанова: дати правдиву, концентровано економну щодо засобів і воднораз відображену з максимально можливою точністю, відчутністю, картину дійсного. Динамічну, рухому картину, в якій життя поставало б у звично-повсякденному перебігові, в предметній і людській реальності. Події, життєві ситуації, епізоди подаються так, щоб у читача не виникало сумнівів щодо їх життєвої достовірності. В змалюванні ж їх виразно проглядається прагнення до граничної об'єктивації — аж до якоїсь навіть акцентованої авторської «безсторонності». (Звісно, ця «безсторонність» відносна. Бо й такий добір життєвого матеріалу, такі, здавалось, наскрізь об'єктивізовані способи його подачі по-своєму виражають авторову позицію, його суб'єктивно оціночне відношення до зображуваного, його концепцію). Основне, про що дбає письменник,— якомога повніша ясність, деталізовано-характеристична точність, достеменність у зображенні життєвих подій, обставин, людської поведінки, реакції героїв на оточуюче. Адже вони покликані відігравати у творі першорядну роль.

Все це з характерних ознак творчої манери Б. Харчука — зрілого майстра прози. Та немало з них почали певною мірою визначатись, а то й проявлятись уже в його першій повісті. Розказана в ній звичайна історія тяжкого дитинства бідняцького сина Йосипа Таранчука несе в собі значної змістовно-емоційної сили заряд.

Яким чином це досягається? Передусім завдяки творчому добору подій, ситуацій, людського типажу. До того ж вони добираються не лише за принципом реальності, а й за принципом змістовно-образної навантаженості. Змальована подія, епізод з повсякденного життя героя мають не просто вражати уяву читача своєю реалістичною виразністю, викликати в нього відповідний емоційний настрій, а й пробуджувати глибші роздуми про життя. народне, його суттєві сторони, ознаки, історичні закономірності розвитку.

При такому способі зображення особливої ваги набувають вдало знайдені характеристичні деталі, змістово вагомі епізоди, повсякденно-побутові ситуації, контрастність яких, проте, крила б у собі глибший підтекст. Уже перша повість Б. Харчука давала немало цікавих прикладів того.

Ось хоч би невеличка сценка купівлі Йосипом олівця. Напередодні мати, порившись у скрині, дістала мідний гріш і дала синові – олівця купити. Від хлопців він дізнається, що той коштує півгроша. Отже, півгроша в нього ще залишиться. Хлопчина обдумує, як йому найкраще розпорядитися таким «багатством». А тут ще хворий менший братик Іванко просить принести з школи хоч малесеньку цукерочку. Йосип великодушно обіцяє. І ось він у класі.

Пан керовнік пропонує учням підходити до столу й купувати — буквар за двадцять грошів, зшиток за три, олівець за півгроша. Про буквар і зшиток малому Таранчукові залишається тільки мріяти (де тих грошей йому взяти!), а от олівця він придбає. Протовпився Йосип до столу. «Дав гріш і одержав гранчастого пофарбованого жовтою фарбою олівця. Потім його відштовхнули назад інші учні. Він відійшов і почав чекати.

«Закінчаться уроки, забіжу в лавку, куплю цукерок»,—міркував хлопець. Але пан керовнік ніби, забув про здачу. «Де ж здача?» — хвилювався учень. Незабаром він тихенько заголосив: — Пане керовніку, з гроша здачі!»

Потім і вимогливіше повторював: „З гроша здачі! Мені з гроша здачі!» Та вчитель не звернув на це уваги, після дзвоника швидко покинув клас. Бідолашний хлопчина так і не зрозумів, чом він не віддав йому здачі. Єдиний ґандж і того мав: багатіїв син Маркіян причепив йому глузливе прозвисько «Йосип з гроша здачі».

Подібного плану сценок, виразних описів «звичних» життєвих епізодів, які, проте, несли в собі важливе змістове навантаження, в повісті немало. Серед засобів, за допомогою яких автор небезуспішно прагне добитися бажаного впливу на читача, слід ще виділити контрастні ситуації. Приміром! малий Таранчук мріє про школу, батьки теж хочуть, щоб дитина повчилася, але тільки після довших вагань (давили злигодні, вічні нестатки) зважуються віддати його до школи. Йосип любить і хоче вчитися, та не щодня йому щастить бути в класі: то треба таткові допомогти зорати взяті в оренду два морги землі, то дощ холодний припустить, а чобіток у хлопця нема. Здібним був він до навчання, скоро, незважаючи на всілякі несприятливі обставини, першим учнем став,— але й року не провчившись, змушений був залишити школу, знову йти в найми до ненависного Бородая. На ниві багатія, з чепігами в дитячих  руках зустрічає Йосип радісну вість про визвольний прихід Червоної Армії.

Сказане вище зовсім не означає, ніби в повісті не було й тих або інших «недотягнутостей», слабших місць (що по-своєму й природно, бо ж то перший твір письменника). До речі, в пізніших виданнях автор деякі з них підправив, а також доповнив твір ще й третьою частиною — «Переліг». Саме письменникове прагнення показати, як за радянських умов починає докорінно мінятися життя західноукраїнських трударів (третя частина продовжила дію повісті до весни 1940 року), звичайно, було похвальним. Однак належно реалізувати його художньо,— принаймні, на рівні перших частин твору,— авторові не пощастило. Насамперед, очевидно, з тої причини, що характер малого Йосипа тут не відкрився перед нами якоюсь новою гранню.

Значно повніше, проникливіше і глибше про той кардинальний злам в історичних судьбах своєї рідної землі напише Б. Харчук у наступних творах, передусім у тетралогії «Волинь» (1959—1965), заключні частини якої розповідають саме про початий радянського життя на Західній Україні, низці «воєнних» повістей та оповідань, романах «Майдан» («Місяць над майданом», 1971), «Хліб насущний» (1976), повісті «Довга гора» (1979).

Ці твори дають підстави говорити про досить вдало здійснену спробу письменника створити свого роду художній літопис історичного шляху Волині в нове,, радянське життя.

Своєрідним зачином того літопису і стала, повість «Йосип з гроша здачі», в якій поліщуцьке село напередодні великих перемін показувалося в основному через історію життя юного Таранчука, почасти і його ,родини. Невдовзі письменник знову звернеться до цієї теми, дасть розлогу картину життя і боротьби трудового люду західноукраїнських земель у 20—30-і роки в двох перших та початковому розділі третьої книги роману «Волинь». Причому, сюжетно-організую-чий центр цього багатопланового повіствування — сім'я Гнатюків. Історія тієї селянської родини, її взаємозв'язки з оточуючим середовищем (як і саме суспільно-соціальне середовище) охоплюються по-романному широко, розкриваються в різноманітних аспектах.

Ця ж тема розробляється автором і в повісті «У дорозі» (вперше надрукована в збірці «Закам'янілий вогонь», 1966). Хоча, зрозуміло (зважаючи на жанр), тут вона трактується, сказати б, повістево-локально. Правда, термін «локально» в даному разі стосується широти охоплення життєвого матеріалу, а не міри проникнення в сутність явищ і процесів дійсності, показаних у їхньому людському переломленні.

Повість по-своєму продовжує, тематично далі розвиває «Йосипа з гроша здачі», близька до: нього і за манерою зображення.

Герої його творів усі різні. Але всіх їх єднає любов до своєї землі, до людей, почуття відповідальності за свої вчинки, за слова. Ви обов'язково знайдете серед них однодумців, тих, хто мислить, мріє, чинить так, як ви. Бо що б не діялось на нашій неспокійній планеті, а люди завше будуть любити, дружити, допомагати одне одному, боронити свій край і поспішати до отчого порога... Письменник дуже хотів, щоб ви частіше дивились на небо: адже там «дзвонять дзвони»! Історія, яку переповів Борис Харчук у повісті-притчі Планетник, не лише цікава, а й сповнена важливими повчальними моментами. І не варто іронічно сприймати слово «повчальний». Насправді це дуже важливо - продовжувати активно пізнавати світ, ставати щораз мудрішими й поінформованішими. Адже лише той, хто не перестає вчитися, може досягнути найвищих вершин в усіх сферах життя! Твір розпочинається дуже просто - до українського села приїздить агроном і поселяється на квартирі у звичайної, на перший погляд, селянки Олени Булиги. Але літня жінка виявляється наділеною тією народною мудрістю, якої не здобудеш в жодному університеті. Вона розповіла своєму постояльцеві чудову казку, настільки переконливу, що наш із вами сучасник щиро повірив у існування справжнього Планетника... Від самого народження виявились у Планетника надзвичайні здібності до спілкування зі світом природи. Чарівність світла, тепла і звуку творили неповторну гармонію пізнання, багатство, доступне ще не так розуму, як серцю селянської дитини. До того ж вкрай болісно сприймав він руйнівні стихії, які калічили землю, приносили людям горе. А відтак вирішив підкорити їх, оті страшні громи й блискавиці, «стати над громом», щоб більше ніщо не знищило ним вирощену квітку, нарцис, - символ життя і краси. І хто знає, чи розвинувся б, чи «випростався» талант хлопчини, якби не зустрів він дідо Капуша - чи то Духа лісу, чи взагалі хранителя усього живого на землі, який став йому Вчителем. Відтворений письменником світ, який відкриває перед Планетником мудрий дідо Капуш, - це і скарбниця народних знань, традицій, народної культури, і гармонія людини і природи, і диво існування, першовідкриття. Але ці знання виявились би мертвими, якби Планетник не використав їх на користь людей. Не для себе - для бідного працьовитого сільського люду прикликав він життєдайні дощі й проганяв невблаганні блискавиці. Що із селянами сталося згодом, чому вони вирішили позбавити життя того, хто ввесь час їм допомагав і рятував їх, звідки в них з'явилась така люта ненависть? Чому навіть священик, який повинен дотримуватись Божих заповідей, вимагає спалення Планетника? Проте найголовніше, що зрозумів Планетник із науки дідо Капуша, - це те, що людина є дитиною не лише землі, але й неба. Тому й прагнув він полинути туди, звідки прилітали буйні вітри, наповзали кошлаті хмари, котилися громовиці. Його мрія здійснилась. Колись вирощена ним квітка, нарцис, врятувала Планетника цього разу. Він зійшов на небо. Він нарешті став над громами...

Євген Гуцало.

Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937р. в с. Старому Животові Вінницької області в родині сільських учителів. Як пізніше згадував письменник, у дитинстві він захоплювався читанням книг, бо йому цікаво було довідуватись із них про життя, якого він не знав і яке відкривав уперше. В ту пору йому іноді здавалось, що твір значно цікавіший від життя. Бо довколишнє буття — звичне, знайоме, щоденне, близьке, в той час як книжка — це дійсність незнана, нова, незнайома, екзотична, з безліччю пригод. Любов до читання з часом переросла в захоплення віршування. Коли Євген учився в шостому класі, один із перших його віршованих творів під назвою «Червоний прапор» вмістила шкільна стінгазета, що викликало страшенну гордість хлопця. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло». Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми. Образ героїні повістей Олени Левківни — з ряду найкращих жіночих портретів, створених майстрами нашої прози.

У 1959р. майбутній письменник закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М. Гоголя, але мріяв стати журналістом, тому якийсь час працював у редакціях газет, видавництві «Радянський письменник», а згодом повністю присвятив себе письменницькій діяльності. Активно друкуватися почав у 1960 p., а через два роки вийшла перша збірка його оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходили нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші. Твори Є. Гуцала об'єднує любов до простої людини, любов до життя в усій його не завжди видимій складності, прагнення зрозуміти й облагородити чесну людину, а нечесну, морально ницу — викрити перед людьми.

Значну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Дитяча проза Є. Гуцала прикметна особливим, тільки йому властивим поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «крашу дитинства» письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчать цикл «Оповідання з Тернівки» (1982) і книжка «Княжа гора» (1985).

У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з'являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989). Так рівно через двадцять років після надрукування першої поетичної збірки «Зелена радість конвалій» письменник повертається до лірики. Поезія Євгена Гуцала — це певною мірою протест проти оточуючого суспільства. Він був одним серед тих, які обрали не продажну славу, улесливість і матеріальні набутки шляхом брехні, мовчання, закривання очей на дійсність. Він обрав — слово. Правдиве, болюче, підсвідоме... Гуцалові вдалося створити світ, де все пройнято настроєм, чистим порухом душі. Він створив світ без штампу, без колючого дроту і зрад.

Окрім поезії, Євген Гуцало був ще й дослідником. Перебуваючи на засланні, він досліджував історію, культуру російського народу. Свої думки й спостереження він виклав у публіцистичній праці «Ментальність ясиру». Книга побачила світ після смерті автора.

Та найбільшу славу і визнання авторові принесли твори для дітей. В оповіданні «Лось» письменник розповідає історію про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду й почав тонути. Двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня за життя. Зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на допомогу. Брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл. Хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. Незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із сусіднього заповідника став їх рідний дядько Шпичак. Коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. Він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней. Автор завершує оповідання тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся. Є. Гуцало спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу. Хоча, що буде далі, здогадатись неважко: хлопці, незважаючи на те, що вбивця — їхній рідний дядько, мабуть, все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. На відміну від хлопців, Шпичак (у кінці оповідання) хотів би побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. У невеличкому творі Є. Гуцало зумів поставити ряд дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. Навпаки, люди мають усвідомити, що їх завдання — оберігати та захищати природу, турбуватись про неї, бути милосердним. Проблематика цього твору співзвучна з оповіданням Василя Земляка «Тихоня».

Оповідання “Олень Август” як виклик самому життю, протиставлення чистої дитячої душі, яка вміє мріяти, сміливо дивитися в майбутнє, невдасі режисеру Альтову. Альтов пройшов життя і втратив уміння бачити красу навколо себе, вірити у мрію, домагатися її здійснення.

Коли режисер видумав сюжет про “Оленя Августа”, який був вартий на увагу, але не віднісся до нього серйозно, можливо, тому, що не вірив у власні сили, або “поховав” свій талант, скорившись життю, став лицеміром. Подумав про те, що, можливо, оцей школяр із порваним портфелем обдарований тим, чим наділені справжні майстри? Уже й зараз бачить світ інакше, ніж інші, для нього по пустиреві ходять олені . Можливо. Цей дар пропаде даремно. Бо людина не завжди здогадується, що вона – трохи не така, як інші. Але може статись не так – вона здогадається? Альтов боїться, заздрить Жені, в тому, що хлопець здогадається про свій талант і стане “людиною”. Режисер не став наставником талановитої дитини, він прогнав Женю. Збрехавши своїй товаришці, що хлопчина не має ніяких даних, для того, щоб зніматися в кіно. Користується своїм становищем, щоб обдурити дівчину яка вірить у нього. Женя залишився сам з собою, з своїми почуттями та думками, чистим серцем, яке буде вести його у життя та Оленем Авгутом, який не дасть загубитися у життєвій метушні. Оповідання “Олень Август” вчить цінувати чисту, нескорену дитячу душу, боротися з лицемірством і страхом.

У повісті «Шкільний хліб» (1973) Гуцало змалював побут і роботу колективу сільських учителів у важкі повоєнні роки, коли їм ставилися в обов’язок невластиві їм функції, як-от: стягнення державної позики із земляків, участь у збиранні колгоспного врожаю, в антирелігійній пропаганді тощо. Вчителі живуть тим же життям, що й селяни, але водночас одні з них менше, інші більше розуміють своє покликання як сільської інтелігенції. «Ми вчителі, ми не хочемо нікого обманювати», — каже одна з героїнь повісті, Ольга Левківна, коли її хочуть змусити до фальшу. Вона — мовби совість села. На перший погляд, сільські вчителі затуркані своїм безправним становищем і бідністю, але за цим є своє душевне і моральне життя, є відчуття своєї освітянської місії. Письменник, який сам виріс у сім’ї сільських учителів, віддав данину поваги й розуміння їхньої скромної благородної праці, завдяки якій крізь товстий шар буденності пробивається «промінь духу». Люди в селі притлумлені нуждою, щоденними клопотами, принижені воєнними і повоєнними злиднями, засмикані колгоспною крутаниною, — а проте живе в них совісність, душевність. Тема народної моралі, народної мудрості — одна з головних у дилогії, як, зрештою, і в усій творчості Гуцало

Від самого народження людина пізнає цей великий прекрасний, неозорний світ, вчиться жити в ньому так, щоб відчувати гармонію взаємин між людьми і гармонію співіснування з живою природою. Саме ці проблеми порушує в своєму оповіданні «Сім'я дикої качки» український письменник Євген Гуцало. Письменник самобутнього, багатогранного таланту, він написав багато оповідань і новел для дітей середнього шкільного віку, прагнучи своїми творами не лише відтворити існуючу реальність, а й виховати справжніх людей. Його оповідання вчать цінувати чисту, нескорену дитячу душу, боротися з лицемірством і страхом, з проявами нелюдяності і бездушшя. Оповідання «Сім'я дикої качки» знайомить нас з Юрком і Тосею —головними героями, які, потрапивши в одну й ту саму ситуацію, по-різному проявляють себе, по-різному до неї ставляться. Юрко — міський хлопець, він приїхав влітку в село до бабусі. Рано-вранці він із задоволенням йде через ліс на ставок порибалити, сподіваючись на добрий улов. Радість від ранкової тиші лісу, від красивої природи переповнює душу хлопця і він не в змозі стримати крик радості, який виривається з його грудей. Природа, ніби жива, спочатку здивовано прислухається до цього крику, потім стривожено лякається і завмирає в передчутті недоброго. І нам одразу стає зрозуміло, що Юрко не турбується за збереження тиші лісу, байдуже йому, що його крик може переполошити мешканців лісу. Тося — сільська дівчина. Вона виросла серед природи, любить її і поважає її закони. Тося навіть спілкується з природою і розуміє мову дерев їй дуже цікаво з Юрком, від нього вона дізнається багато цікавого про міське життя і різні дива. Тося щиро вірить у все, що їй розказує Юрко; не підозрюючи, що майже всі історії вигадані і траплялися не з ним. Дівчині кортить спілкуватися з Юрком, вона ходить за ним усюди. І хоча Юрко спеціально вийшов на рибалку раніше, щоб Тося за ним не пішла, та вона все одно прокралася лісом і прийшла на ставок. Риболовля видалася невдалою, і Юрко звинуватив у цьому Тосю, хоча й розумів, що вона не винна.
Тут ми знову бачимо Юрка не з кращого боку: свої невдачі він намагається перекласти на плечі інших, ховає свою нікчемність за пихатістю вигаданих історій. Разом через ліс Юрко з Тосею повертаються додому, і раптом спостережлива Тося почула шум в кущах. Вона робить Юркові знак мовчати і зупинитися. З кущів поважно вийшла дика качка з каченятами, вона вела їх до води, щоб навчити плавати. Яка зворушлива картина! — турботлива мати-качка за вічними законами життя веде своїх маленьких діточок до ставка! Але Юрко зрадів не цьому, йому прикро було повертатися з пустими руками, а тут хоч якась здобич. І він відігнавши перелякану качку, не зважаючи на її розпачливий крик, забрав всіх пташенят. Тося намагалася зупинити Юрка, говорила, що дикі каченята не можуть жити без води, але Юрко запевнив її, що буде добре за ними доглядати. Здається, ніби Юрко турбується про пташок, але чи можна назвати це справжньою турботою? Чи краще буде каченятам у Юрка, ніж з рідною мамою? Звичайно, що ні. Вдома Юрко справді знайшов ящик, насипав каченятам зерна. Йому подобалося дивитися на забавних маленьких пташок. Але цікавість пропала, Юрко полишив їх і пішов звати сільських хлопців подивитися на знахідку. А тим часом пташенята м'якли і гинули. Тосі не було спокою, в душі вона відчувала, що Юрко зробив неправильно. Навіть природа відвернулася від неї, ніби образившись за причетність до злочину, зачинила віконце у свій чарівний світ. І коли вже несила було стримувати свої переживання, Тося стрімголов побігла до Юркового двору і забрала знесилених пташенят — вона ще мала надію врятувати їх — і понесла до ставка. Коли, повернувшись разом із сільськими хлопцями, Юрко не побачив каченят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка, хлопці побачили Тосю. Вона, поклавши каченят на воду, намагалася замінити їм маму-качку: водила руками по воді і зазивала пташок по-качачому. Сільські хлопці теж зайшли у воду і почали допомагати Тосі, але каченята, мов жовті кульбабки лежали на воді. Роззлючений, Юрко пішов геть і з того часу не спілкувався ні з Тосею, ні з сільськими хлопцями. Але чому ж тоді, коли прийшов час від'їжджати, він все ходив до ставка з надією побачити качину сім'ю? Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер вже точно Юрко відчував свою провину і шкодував про скоєне, але так і не наважився підійти до Тосі попрощатися — він боявся, що вона не захоче відповісти йому. Так закінчується оповідання Є. Гуцала, але нам дуже хочеться вірити, що сім'я дикої качки все ж таки вижила. Це невеличке оповідання залишає в душі глибоку рану, великий жаль за вчинок Юрка. Адже він втрутився в світ природи, порушив його гармонію, знищив сім'ю дикої качки — початок нового життя, знехтував материнськими почуттями і дитячими почуттями каченят. На мій погляд, Юрко зробив це не задумуючись, адже потім він усвідомив свою помилку, але, виправити вже нічого не міг. Як легко зламати гілку дерева, зірвати квітку або листок, але неможливо відновити їх життя. Чому ж так безтурботно ми інколи ставимося до природи, яка робить наше життя яскравим, здоровішим, наповненим світом краси? Оповідання «Сім'я дикої качки» вчить нас відчувати себе частинкою природи, любити, турбуватися про неї, захищати і оберігати її гармонію.

PAGE  11




1. Итоги работы портов- Одесса, Ильичёвск, Николаев, Мариуполь и Херсон за 2003 год
2. тема складається із Сонця і 8 планет
3. Задание Таблица 1
4. тематика Функціональний ряд область його збіжності
5. Влияние психологических типов личности на подходы к быстрому развитию карьеры
6. Тематика дисципліни Теорія організації Тема 1
7. Реферат- Договір купівлі-продажу за законодавством Федеративної республіки Німеччина
8. Пандемониум Сейчас Алекс и я мы вместе лежим на одеяле на заднем дворе дома тридцать сем
9. реферату- Держава скіфівРозділ- Історія України Держава скіфів Історія державноправового розвитку на те
10.  Рассмотрим вынужденные механические колебаний пружинного маятника на который действует внешняя вынуждаю
11. Электронная почта
12. а Уважаемые студенты В целях получения более полной информации о студентах дневного отделения МГУ им
13. 577 МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ В ТЕПЛОНАСОСНІЙ УСТАНОВЦІ ДЛЯ СУШІННЯ ДЕРЕВИНИ Спеціальність- 05
14. Об основах туристской деятельности в РФ основа правовых отношений в сфере туризма
15. Разработка зарплаты сотрудников фирмы Допустим Вам необходимо разработать штатное расписание и оклады с
16. Бекітемін О~Б т~ра~асы д
17. не стоит на месте не находится в состоянии покоя.
18.  Wht do the following notions men- CULTUREMORLITYETHICS 2
19. Еlectronics Workbench
20. Контрольная работа по дисциплине История государства и права зарубежных стран ВАРИАН