Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

Тема- Методи історичних досліджень 2 год Методи- поняття та класифікація

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-30


PAGE  20

.

Лекція

Тема: Методи історичних досліджень

(2 год)

  1.  Методи: поняття та класифікація.
  2.  Математичні методи в історичних дослідженнях.

Література

  1.  Блок М. Апология истории или ремесло историка. – М., 1973
    1.  Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. М., 1987, 2003.
    2.  Математические методы в исследованиях по социально-экономической истории. – М., 1975.
    3.  Математические методы в историко-экономических и историко-культурных исследованиях. – М., 1977.
    4.  Математические методы в исторических исследованиях. – М., 1972.
    5.  Математические методы и ЭВМ в исторических исследованиях. М., 1985.
    6.  Могильницкий В. Г. Введение в методологию истории. – М.,1989.
    7.  Нові перспективи історіописання / За ред. П. Берка. – К., 2004.
    8.  Хвостова К. Математические методы в исторических исследованиях и современная эпистемология истории // Новая и новейшая история. – 2007. – № 5.
    9.  Хвостова К.В. Количественный подход в средневековой социально-экономической истории. М., 1980.
    10.  Яковенко Н. Вступ до історії. – К., 2007.

1. Методи: поняття та класифікація.

Англійський історик соціолог Генрі Букль (1862 р.) писав, що в усіх вищих галузях знань найбільшою складністю є не відкриття фактів, а відкриття правильного методу, за допомогою якого можуть бути встановлені закони і факти.

Важливу роль методів дослідження в пізнавальній діяльності підкреслювало багато вітчизняних вчених. Зокрема відомий фізіолог І.Павлов зазначав, що "метод - найголовніша річ. Від методу, способів дії залежить весь успіх дослідника. Вся справа в хорошому методі. При хорошому методі і не дуже талановита людина зможе зробити багато. А при поганому методі і геніальна людина буде працювати попусту і не отримає цінних точних даних".

Метод (від грецької  - спосіб пізнання) - означає шлях до чогось або засіб дослідження явищ природи та суспільного життя. Іншими словами, метод - це спосіб дослідження, шлях пізнання і практичного перетворення реальної дійсності, система прийомів і принципів, що регулюють практичну і пізнавальну діяльність людей. Головною функцією методу є внутрішня організація та регулювання процесу пізнання або практичне перетворення того чи того об'єкта. Тому метод є сукупністю певних правил, прийомів, засобів, норм пізнання та дій. Це відповідна система заходів, принципів, вимог, яка орієнтує суб'єкт пізнання на вирішення конкретного науково-практичного завдання, на досягнення бажаного результату в тій чи тій галузі людської діяльності.

Методи сучасного історичного дослідження розвивалися в тіні їхнього старшого брата — методу природничої науки, причому його приклад у дечому допомагав, а в дечому то й заважав їм. – Колінгвуд.

Методологію іноді називають теорією методів, які в змозі привести науку до досягнення пізнавальних цілей. Методологія виходить з критерію оптимальності, її мета – підвищити ефективність наукового пізнання. Нерідко історики негативно відносяться до методології, лякаючись так званого «ефекту сороконіжки», коли весь простір знання заповнюється вивченням шляхів руху, а кінцевий пункт стає чимось неважливим. Дійсно, дуже легко уподібнитися тим історикам, які, по виразу Гегеля, замість того щоб писати історію, міркують лише про те, як треба її писати.

Метод можна розуміти і як вже випробуване знання, і як особливу сферу збагнення істини. Багато методів і підходи, що визначають зовнішність історичної науки, важко реалізувати, бо вони опосередковані інтелектуальною ситуацією тієї країни, де проведений певний історичний продукт. І.  Дройзен, що закликав шукати різні методи для дослідження різних проблем, відкрив багаторічну дискусію про історичний метод. Спочатку під історичними методами малися на увазі перш за все прийоми критики письмових джерел.

За визначенням І.Д. Ковальченко, методи дослідження – це найдинамічніший компонент науки, роль якого виключно велика, а деколи стає вирішальною в забезпеченні прогресу наукового знання. По суті, методологія, за І. Ковальченком, і зводиться до методів. До основних методів власне історичного дослідження він відносить історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний і історико-системний. Переважна більшість історичних творів заснована або на першому методі, або на його поєднанні з елементами останніх.

Вибір конкретних методів дослідження диктується характером фактичного матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Методи є упорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослідження, використання технічних прийомів і проведення операцій з теоретичним і фактичним матеріалом у заданій послідовності.

В одній і тій же науковій галузі може бути кілька методик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під експериментальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, шкалювання, однак цілі і методика їх реалізації різні.

Класифікація методів розроблена слабо.

Досить поширеним є поділ основних типів методів за двома ознаками: мети і способу реалізації.

За першою ознакою виділяються так звані первинні методи, що використовуються з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отриманих даних — кількісний та якісний аналіз даних, їх систематизація, шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаційними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру співвіднесення постійних і змінних чинників.

За ознакою способу реалізації розрізняють логіко-аналітичні, візуальні та експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції та індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони доповнюють один одного і можуть використовуватися з метою верифікації — перевірки істинності гіпотез і висновків.

Візуальні, або графічні, методи — графи, схеми, діаграми, картограми та ін. дають змогу отримати синтезоване уявлення про досліджуваний об'єкт і водночас наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв'язки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об'ємі. Ці методи тісно пов'язані з комп'ютерними технологіями.

Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосуються реальних об'єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів. З ними пов'язаний цілий розділ математики — "теорія ігор"; з їх допомогою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєнних питаннях. Вони використовуються у психології ("трансакційний аналіз"), соціології ("управління враженнями", "соціальна інженерія"), в методиці нетрадиційного навчання.

У прикладних аспектах гуманітарних наук доцільно використовувати математичні методи. Математичний апарат теорії ймовірностей дає можливість вивчати масові явища в соціології, історії, лінгвістиці. Математичні методи відіграють важливу роль при обробці статистичних даних, моделюванні. Однак при цьому слід зважати на різницю в природі

об'єктів і категорій гуманітарних, природничих і математичних наук. Проблема полягає у визначенні конкретної гуманітарної сфери, в якій застосування математичних методів дає результати.

Інколи методи поділяють на групи відповідно до їх функціональних можливостей: етапні, тобто пов'язані з певними етапами дослідження, й універсальні, які використовують на всіх етапах. До першої групи відносять спостереження, експеримент, а до другої — абстрагування, узагальнення, дедукцію та індукцію та ін.

Розрізняють методи теоретичних та емпіричних досліджень. Такий розподіл методів завжди умовний, оскільки з розвитком пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння науковця вибрати найрезультативніші методи дослідження, оскільки саме вони дають можливість досягти поставленої в дисертації мети.

Методи наукового пізнання поділяють на загальні й спеціальні.

Більшість соціальних проблем конкретних наук і навіть окремі етапи їх дослідження потребують застосування спеціальних методів вирішення. Вони мають специфічний характер і вивчаються, розробляються та вдосконалюються в конкретних, спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об'єкта.

Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеціальних, використовуються в дослідницькому процесі в різноманітних науках.

Загальні методи наукового пізнання умовно поділяють на три великі групи:

методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.);

методи або методологія, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, структурно-діяльнісний підхід).

Спостереження — систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Це найелементарніший метод, який є, як правило, складовою інших емпіричних методів.

Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних дій, спостереження мусить відповідати таким вимогам:

задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Спостереження, як метод пізнання, дає змогу отримати первинну інформацію про об'єкт дослідження у вигляді сукупності емпіричних тверджень.

Порівняння — один із найпоширеніших методів пізнання. Це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме таким основним вимогам:

можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими (в межах конкретного пізнавального завдання) рисами.

Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:

безпосередній результат порівняння (первинна інформація);

результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).

Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, нище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

Вимірювання — це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання.

Експеримент — це такий метод вивчення об'єкта, який пов'язаний з активним і цілеспрямованим втручанням дослідника в природні умови існування предметів і явищ або створенням штучних умов, необхідних для виявлення його відповідної властивості.

Експериментальне вивчення об'єктів порівняно зі спостереженням має такі переваги:

у процесі експерименту можна вивчати явища у "чистому вигляді", звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;

в експериментальних умовах можна дослідити властивості об'єктів;

експеримент можна повторювати, тобто є можливість проводити дослід стільки разів, скільки це необхідно.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи опитування (анкетування, інтерв'ювання) і експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (спостереження за документними джерелами інформації, тестування) і польові експерименти, такі як відсторонене і приховане спостереження, а також "включене" спостереження — співучасть у дослідженні.

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків питань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дослідження.

 Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, засобів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі — на початковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функцію, і при завершенні дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Розрізняють формальні і неформальні ситуації тестування, у ході перших передбачають отримати відповіді на стереотипні запитання, другі проводять у формі бесіди на тему. Головною умовою при цьому є створення атмосфери психологічного комфорту й довіри. Тестування, на відміну від інших методів, дає змогу виявити індивідуальні характеристики об'єкта дослідження.

Необхідно дотримуватися принципу репрезентативності — достатності фактичного матеріалу. Так, якщо вивчаються характерні риси молоді, то вибірка має включати всі групи молоді — учнів і неучнів, міську і сільську молодь, яка проживає в різних регіонах країни. При недотриманні цих умов репрезентативність вибірки і мета дослідження не будуть досягнуті. Необхідно мати уявлення про генеральну і вибіркову сукупність.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальної групи експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, які необхідні для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу — посади, наукового ступеня, стажу роботи та ін.

На другому етапі дослідження, методи, що використовують, мають інше цільове призначення — обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і послідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контент-аналіз та ін.

Кореляційний аналіз — це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак — факторів. У результаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал — це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням.

Контент-аналіз посідає особливе місце в системі методів другого етапу дослідження, оскільки він допомагає дати інтерпретацію змісту інформації через кількісні показники. Останнім часом контент-аналіз розуміють як якісно-кількісний аналіз змісту сукупності текстового масиву. Контент-аналіз на доповнення до традиційних методів логіко-аналітичного аналізу застосовують переважно до текстових масивів (опублікованих і неопублікованих), а не конкретних текстів.

Суть методу полягає в находженні і виділенні в тексті певних смислових понять, одиниць аналізу, що являють інтерес для дослідника, а також визначенні частоти їх застосування в документі залежно від змісту. Ретельний підрахунок за кожною одиницею спостереження з обов'язковим урахуванням частоти її вживаності у тексті дає змогу виявити закономірності, об'єктивовані в документі, які традиційними методами вивчити не можна.

До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.

Абстрагування має в розумовій діяльності універсальний характер, оскільки кожний крок думки пов'язаний саме з цим процесом або з використанням його результатів. Зміст цього методу полягає в уявному відході від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і в одночасному виділенні, фіксуванні однієї чи кількох найважливіших рис, які особливо цікавлять дослідника.

Розрізняють процес абстрагування і результат абстрагування, що називається абстракцією. Під, результатом абстрагування розуміють знання про деякі сторони об'єктів. Процес абстрагування — це сукупність операцій, які приводять до отримання такого результату (абстракції). Прикладом абстракції можуть служити численні поняття, якими оперує людина не лише в науці, а й у повсякденному житті:

дерево, дім, дорога, книга та ін. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, яке підбиває основне в цьому складному.

Процес абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язаний з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.

Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.

Зворотний, або елементарно-теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція та дедукція. Дедуктивною називають таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є пикористання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція — взаємопротилежні методи пізнання.

Є кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку між методами наукової індукції:

метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;

метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище настає, і випадок, в якому воно не настає, в усьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і якої немає в іншому, є причиною явища, котре досліджується;

об'єднаний метод подібності і розбіжності — комбінація двох перших методів;

метод супутніх змін: коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку між собою;

метод решт:  якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залишилися

Серед методів теоретичних досліджень слід, передусім, назвати історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний, моделювання та ін., зміст яких розкрито у попередніх розділах.

До методів теоретичного дослідження слід віднести метод сходження від абстрактного до конкретного. Сходження від абстрактного до конкретного — це загальна форма руху наукового пізнання, закон відображення дійсності і мислення.

Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього — до конкретного в мисленні.

Метод ідеалізації — конструювання подумки об'єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

багатоступінчастому абстрагуванню;

переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

простому абстрагуванню.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

• вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;

символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової теорії, за якою деякі твердження приймаються без доведень, а псі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Спеціально-наукові методи в історії.

Серед них продовжує залишатись популярним генетичний метод. Його суть полягає у послідовному розкритті зародження і розвитку історичних об'єктів. Він є аналітично-індуктивним і описовим за формою, дозволяє показати причинно-наслідкові зв'язки еволюції явищ. Простота і доступність даного методу, увага передусім до фактографії тривалий час забезпечували йому популярність.

Проте цей метод має серйозні обмеження, оскільки спрямований на динаміку розвитку об'єкту в часі, яка, в свою чергу, може призвести до недооцінки статики суспільних явиш;. Крім того, він може схиляти до абсолютизації індивідуального і неповторного в досліджуваних явищах, перебільшення значення ранніх етапів розвитку об'єкта і недооцінки його еволюції і видозмін.

Порівняльний (компаративний) метод теж давніше використовувався дослідниками. На його підставі були розроблені усі теорії і концепції історичного процесу у новий час. Логічною підставою його є аналогія (встановлення подібності на основі співпадіння ознак об'єктів). Порівняння історичних об'єктів дозволяло робити узагальнення насамперед про їх спільні риси і властивості. Пізнавальні можливості цього методу є необмеженими. Але його використання передбачає обов'язок дотримання певних правил: 1) порівняння повинно відбуватись на підставі конкретних фактів; 2) факти повинні представляти одну епоху; 3) при порівнянні фактів різних епох можна говорити лише про відмінність, а не подібність.

Порівняльний метод має свої обмеження. Він складніший до застосування у зв'язку з необхідністю опанування знаннями за двома і більше об'єктами. Формальне застосування методу може вести до штучних і навіть спекулятивних висновків.

Типологізаційний метод використовується з метою впорядкування і узагальнення історичних фактів. Він передбачає групування фактів (або об'єктів) у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак. Типологізація вимагає дотримання певних методологічних принципів: 1) обов'язкового виділення тих якісних ознак, за якими здійснюється групування об'єктів (для цього потрібні обширні позаджерельні знання); 2) наявність достатньо багатого фактичного матеріалу (об'єктів вивчення), який дозволяє здійснювати тилологізацію. Метод є складним і трудомістким у застосуванні, передбачає опрацювання значного фактичного матеріалу. Добрі результати при його застосуванні приносить залучення математичних засобів, зокрема кластерного аналізу. Разом з тим, типологізашю не треба плутати з класифікацією, яка передбачає просте групування фактів (об'єктів) у механічні кількісні групи.

Останнім часом в історії певна увага приділяється діахронному методу, який застосовується для вивчення складних соціальних процесів, пов'язаний із системно-структурним методом і намагається подолати його .статичність, запроваджуючи динамізм у аналіз соціальних структур. Діахронний метод (прийшов з лінгвістики) полягає у дослідженні змін, що відбуваються із складними суспільними системами у часі і просторі. При застосуванні, цього методу виникають значні труднощі, пов'язані з необхідністю оперування великим масивом різноманітних даних (створення моделі соціальних структур, прослідковування їх змін у часі). Здебільшого історики підміняють діахронне вивчення синхронним дослідженням окремих суспільних процесів.

Конкретно-наукові методи. Вони застосовуються для дослідження конкретних проблем і переважно не мають розробленої теоретичної частини, обмежуючись методикою (технікою) застосування. Найбільш поширеним у історії є метод фішек — тематичних виписок з документів і літератури.

Своєрідність методів дослідження диктується особливостями об'єкту і предмету, роботи з джерелами. Так при вивченні історії міст доводиться мати справу з аналізом креслярсько-архітектурної документації, а при біографічному дослідженні — з масою особистих і навіть інтимних документів. Методика вивчення таких різнопланових документів суттєво відрізняється.

У кожній галузі історичної науки нагромаджено значний методичний доробок. Завдання дослідника полягає в тому, щоб чітко усвідомлювати зміст і логіку історичного пізнання, свідомо обирати методи досягнення наукових знань і розуміти можливості їх використання. При цьому слід пам'ятати, що жоден з методів не є універсальним і спроможним вирішити усі дослідницькі завдання.

Критичний метод – Мабійон, який у 1681 р. трактаті Шість книг про справу дипломатики сформував засади перевірки середньовічних актів на автентичність з огляду на їхні почерки. Зовнішня критика і внутрішня критика, критика інтерпретації (себто увагою до ситуації, яка могла зумовити використання тих чи тих висловів: наприклад, урочистий чи офіціозний характер події, стандарти певного літературного етикету тощо) та критикою понять (аналіз історично зумовленості вжитої термінології

історична герменевтика – витлумачення прихованих змістів джерела, у тих чи інших згадках про жест, ритуал, страх.

Семіотика – аналіз системи культурних значень. 

Структурний аналіз

Метод усної історії

Просопографія – вивчення малих соціальних груп (за віковими, статевими, професійними ознаками).

Біографічний метод – створення наукових біографій видатних діячів.

2. Математичні методи в історичних дослідженнях.

Математичні методи часто окреслюють як «кліометрику», іншими словами, жива статистика музи історії. Звісно, цей підхід — один із давно знаних серед істориків економіки та історичних демографів. Що є або було новим — це її поширення в 1960-ті й 1970-ті рр. замість інших видів історії. У Сполучених Штатах, наприклад, існує «нова економічна історія», прихильники якої рахують голоси чи то під час загальних виборів, чи то у парламентських голосуваннях. У Франції «серійна історія» — назва походить від групування даних серіями — поступово перейшла від вивчення цін (у 1930-ті рр.) до дослідження населення (у 1950-ті рр.) і до так званого третього рівня історії релігійної чи секулярної ментальності. Одне відоме дослідження так званої дехристиянізації новочасної Франції потрібні дані здобуло з щоразу нижчих цифр присутності на пасхальних богослужіннях. Інше, про Прованс у XVIII ст., вивчає зміну ставлення до смерті за формулюванням близько 30000 побажань, в яких зменшується кількість згадок про «небесний суд», або за заповітами про деталі поховань і месами за померлих.

За допомогою комп'ютера статистика ввійшла навіть до цитаделі ранкеянської історії — архівів. Наприклад, Американські національні архіви зараз мають машинну базу даних, й архівісти починають побоюватися за консервацію і збереження перфокарт, так само як і рукописів. У результаті історики сягають щораз давніших архівів, зокрема, архіву інквізиції, як «банків даних», що їх можна вивчати кількісними методами.

Впровадження до історичного дискурсу великої кількості статистичних даних призвело до поляризації істориків на її прихильників і противників. Обидві сторони схильні до перебільшення новизни проблем, що постали у зв'язку з цим. Статистику можна сфальсифікувати, але так само можна сфальсифікувати тексти. Під час аналізу статистики можна легко припуститися хиб, але таке саме може статися й під час аналізу текстів. Машинна база даних не є простою для прочитання так само, як і багато рукописів, писаних нерозбірливо або на межі розпаду. Що справді потрібно — це виявлення, які види статистики надійніші, до якої міри й задля якої мети. Категорію «серій», що є підставою для серійної історії, слід трактувати як проблемну, особливо коли вивчаються довготривалі зміни. Чим довший період, тим менша ймовірність, що об'єднані у групи — побажання, дані про пасхальні богослужіння чи будь-що — будуть гомогенні.

В кінці 80-х років XX  століття завдяки «мікрокомп'ютерній революції» з'явилася нова наукова дисципліна – історична інформатика, що досліджує закономірності процесу інформатизації історичної науки. Розроблені бази даних, що включають біографічні відомості про сотні тисяч персоналій і пакети статистичних програм. За допомогою кількісних методів можна отримати нові знання, особливо в області економічної історії. Проте застосування математичних методів не може замінити якісної інтерпретації. Перераховуючи переваги людини перед електронно-обчислювальною машиною, основоположник кібернетики Н.  Вінер особливо виділяв здатність людського мозку оперувати з нечітко обкресленими поняттями. Він писав, що в суспільних науках статистичні ряди короткі, а це обмежує сферу застосування математичних методів. У ряді робіт істориків використовується кореляційний аналіз, за допомогою якого встановлюється залежність між окремими змінними або ознаками, що виникає, коли одна з цих ознак залежить не тільки від другого, але і від ряду випадкових подій. При з'ясуванні ступеня розповсюдження змінних, найбільш адекватно тих, що відображають об'єкт, що вивчається, визначається і те, якою мірою вона обумовлює даний стан об'єкту або процес його зміни.

Академік І. Ковальченко з групою дослідників піддав математичній обробці масове історичне джерело, матеріал якого тривалий час вважався малопридатним і використовувався лишедля ілюстрації. Це територіальні таблиці земських подвірних переписів, що містять суцільні відомості про післяреформений розвиток селянського господарства в декількох десятках губерній Європейської частини Росії. За допомогою методів математичної статистики вдалося проникнути в суть внутрішньогромадського розшарування селян. К.В.  Хвостова, застосувавши кількісний підхід при аналізі візантійського матеріалу, знайшла коефіцієнт, що дозволив визначити ступінь розшарування усередині вотчини і общин. Нею був запропонований показник, що дає можливість виявити існуючі, але не зафіксовані в джерелах частини земельного податку На матеріалі оцінних думок і поведінкових норм, викладених в працях Плутарха, досліджувалися ціннісні орієнтації античного суспільства. Історичний текст був проаналізований методами контент-аналіза і семантичного диференціала. Результати вивчення зіставлялися з характеристиками інших авторів.

Контент-аналіз – це метод кількісної обробки великих масивів документів, розроблений в американській соціології. Застосування його дозволяє виявити частоту появи в тексті характеристик, що цікавлять дослідника. На основі цих характеристик можна судити про наміри творця тексту і про можливі реакції адресата. Як одиниця аналізу виступає елемент, або індикатор, досліджуваного повідомлення. Простий з елементів – слово. Друга одиниця аналізу – тема. Це вже певне поєднання слів або понять. До складу теми входять текст пояснення і слова – модифікатори, в ролі яких можуть бути говір або прикметники, що допомагають  встановити значення тексту.

Контент-аналіз – це метод якісно-кількісного вивчення джерел. Як мінімум він припускає три основні стадії дослідження:

  •  розчленовування тексту на смислові одиниці – якісний аналіз;
  •  підрахунок частоти їх вживання – кількісний аналіз;
  •  інтерпретація результатів аналізу тексту – якісний аналіз.

У особливо складних пізнавальних ситуаціях історики використовують моделювання. Прийнято виділяти три типи моделей – аналітичні, статистичні і імітаційні. До моделювання вдаються у зв'язку з відсутністю або недостатньою кількістю джерел, або, навпаки, при великій кількості джерел, що відносяться до об'єкту пізнання. У обчислювальному центрі Академії наук СРСР була створена соціально-економічна модель розвитку системи старогрецьких полісів в період Пелопоннеської війни. Математичному моделюванню піддавалися відносини, які відображали в кількісній формі процес виробництва матеріальних благ, їх розподіл, споживання і обмін на ринках. Побудована модель стала ефективним інструментом системного аналізу історичної інформації. У динаміці було відтворено економічний розвиток основних грецьких полісів. При цьому числовий матеріал не тільки уточнювався, але і реконструювався (наприклад, для Корінфа і Сиракуз).

Історична інформатика – напрям історичної науки, що виник на стику джерелознавства, інформатики, квантативної історії, в його основі лежить формалізація і комп’ютерна обробка історичних джерел, розробка і використання нових комп’ютерних технологій дослідження, створення комп’ютерних програм навчання.

Квантативна історія (кліометрія) – область історичної науки, що ґрунтується на використанні кількісних методів дослідження.




1. на тему- Розробка вестибюлю в громадській споруді Розробка стелі
2. ноября2013г Вопросы к экзамену по предмету Правовая информатика для групп ПХ515253 окау Ист
3.  Та~дай бадамшасыны~ т~менгі полюсі ма~ында не орналас~ан ішкі ~й~ы артериясы сырт~ы ~й~ы артери
4. Теоретико-методологические основы организации Воронежского института экономики и социального управления.html
5. на тему- Философия Аристотеля выполнила- студентка первого курса Лободедова Ю
6. 2014 гг Цели и задачи Первенство Коломенского муниципального района по хоккею с шайбой среди взрос
7. 004р4 Я72 Яременко О
8. Совершенствование организации труда руководителя органа госуправления
9. Поява найдавнішої людини сучасного типу на нинішній території України1 млн
10. Придорожный сервис в Республике Беларусь
11. Реферат- Цінові обмеження для окремих видів діяльності
12. 1 Назовите основоположника объективного идеализма в Европейской философии- А Гераклит В Демокрит С
13. темах. ВС ~ целостный соц организм функционирующий при условии взаимодействия основных компонентов воспит
14. Тракторозаводский филиал АКБ
15. циркули и их виды
16. 2014 гг. дек
17. роуд И вдруг все стихло а я побрел по сонным тускло освещенным улочкам затянутым туманом точьвточь как в
18. Реферат- Основные методы исследования готовности детей к школьному обучени
19. Тема- Движения. 4 урок.html
20. Функции и происхождение денег