Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук КИЇВ 1999

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-30


ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ

ТРЕТЯК КИРИЛО ОЛЕГОВИЧ

УДК 940.2:930.26(477+20) 18-19

ІСТОРІЯ ЗАБУДОВИ ТА АРХІТЕКТУРИ КИЄВА        

НАПРИКІНЦІ ХІХ –ПОЧАТКУ ХХ століть

 

                                                                    

Спеціальність 07.00.01 –історія України

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КИЇВ - 1999 

           

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Слюсаренко Анатолій Гнатович,

                                     завідувач кафедри новітньої історії України

                                     декан історичного факультету

Київського університету імені Тараса  

Шевченка.

           Офіційні опоненти : –доктор історичних  наук, професор,

Даниленко Віктор Михайлович,

завідувач відділу історії культури

українського народу Інституту історії  

України НАН України.

–кандидат історичних наук, доцент,

Овчаренко Петро Дмитрович,

державний експерт апарату Ради  національної

безпеки і  оборони України.

          Провідна організація –Донецький державний університет, кафедра  

історії   України історичного факультету.

Захист відбудеться 24 вересня 1999 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (252001, Київ-1, вул. М. Грушевського,4)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту історії України НАН України (252001, Київ - 1, вул. Грушевського, 4)

            Автореферат розісланий  20   серпня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої

           вченої ради, кандидат історичних наук                               Матях В.М.

                                      

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження.  

Основну масу забудови центрального Києва складають споруди, зведені у кінці ХІХ на початку ХХ століть. Вони являють собою досить різноманітні за своєю стилістикою, художністю, монументальністю та якістю будівлі. Кожна з них демонструє художню творчість архітекторів, сумлінність будівельників, які базувались на фінансовій спроможності замовників. Відповідно, всі процеси в економіці, мистецькому житті та соціальному розвитку міста відобразилися у цих спорудах.

Трагічні події ХХ століття –громадянська та друга світова війни, тоталітарне правління більшовиків –завдали непоправної шкоди не тільки справі вивчення здобутків зодчества межі ХІХ та ХХ ст. а й збереженню цих памяток. Сьогодні, коли місто зазнає досить інтенсивної реконструкції, особливо його центральних районів, варто звертати увагу на численні памятки архітектури, які опинилися у центрі будівельних робіт. Дуже важливо сьогодні зберегти все надбання української культури сторічної давнини так само як памятки усіх інших епох.

Період 80-х років ХІХ ст. –-х років ХХ ст. став часом найбільшого злету Києва у економічному та культурному житті за попередні роки. Короткий час розквіту одного з найбільших міст країни та колосальні перетворення у всіх сферах міського життя підкреслюють науковий інтерес до даної проблеми.

До того ж досліджувана тема не знайшла достатнього висвітлення в історичній та спеціальній літературі.

Об’єктом дослідження даної дисертації є забудова та архітектура Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст.

Предметом дослідження є соціально-економічні та адміністративно-правові чинники розвитку київського зодчества, культурно-мистецька еволюція архітектури міста, формування архітектурного культурно-ділового міського середовища.

Хронологічні рамки охоплюють період з 80-х років ХІХ ст. по 1917 рік. Початок дослідження на рубежі 1880-х років обумовлюється піднесенням ролі Києва як одного з торгово-фінансових та промислових центрів з типовими ознаками європейського міста. Небувалі темпи зведення великих цегляних споруд, багатоповерхових житлових будинків в кінці ХІХ –на початку ХХ ст. якісно змінили вигляд міста.

Стан наукової розробленості проблеми.Перші дослідження забудови та архітектури міста в цей період належать перу сучасників. Свого роду унікальною можна вважати роботу              М. Захарченка. Досліднику вдалося описати динаміку зростання міста у другій половині ХІХ ст., включаючи 80-ті роки.

Подібним за структурою є дослідження М. Сементовського. У роботі можна почерпнути відомості про кількість церков, споруджених на межі сторіч, їх зовнішній вигляд, про архітектуру найголовніших цивільних споруд.

Захопленість авторів київською старовиною пояснює їх тяжіння до вибірковості та поверховості опису цих памяток кінця ХІХ –початку ХХ ст.

Закономірно, що зацікавленість історією міста призвела до появи видань довідникового характеру. Довідник В. Бублика проливає світло на характер забудови центральних вулиць, зростання міської території. 

Помітний контраст, з яким автори путівників переходять від опису архітектурних памяток доби Київської Русі, ХVII – першої половини ХІХ ст. ст. до споруд, зведених на межі ХІХ та ХХ ст.  Показовою у цьому плані є книга Ч. Ящевського. Автор досить упереджено ставиться до сучасної йому забудови Києва, нехтуючи детальним описом новітніх досягнень зодчества. Подібним є ставлення до київської архітектури межі сторіч і К. Шероцького. Ч. Ящевський і К. Шероцький не сприймали багатоповерхової забудови, яка виростала замість старих будинків і порушувала провінційну тихість міста.

Поява книг-путівників по визначним памяткам православної церкви стала закономірним явищем у такому релігійному центрі як Київ. Суттєвими для нашого дослідження є праці протоієрея Печерської лаври Ф. Тітова та Н Петрова, в яких можна почерпнути відомості про кількість храмів міста, їх вигляд, роки будівництва та архітекторів.

В масі своїй, зважаючи на архаїчність поглядів авторів, перелічена література не несе науково виваженого аналізу сучасної їм архітектури.

Серйозний мистецтвознавчий підхід з урахуванням суспільно-економічних факторів розвитку архітектури Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст. демонструє Г. Лукомський. 

Одним з небагатьох дослідників Києва, які плідно займалися історією міста у 20-х роках був Ф. Ернст. Вчений займався і проблемами історії памяток ХІХ ст. В роботах автор торкається проблеми художності архітектури передреволюційного Києва та історії забудови міста. Критика архітектури, зокрема, псевдоросійського стилю носить скоріше характер інерції, слідування традиціям дореволюційної історіографії. З часом ставлення автора щодо споруд, зведених на межі століть, ставало все більше негативним. 

У 1930-х роках архітектура недалекого минулого була піддана обструкції. Згадки про дореволюційну київську архітектуру обмежувалися викривальними статтями, у яких її здобутки подавались як занепадницькі, малоцінні та просто потворні. Публікації не тільки визнавали споруди кінця ХІХ початку ХХ ст. такими, що не варті уваги науковця, але й закликали до знищення певних зразків цього зодчества. 

Після другої світової війни ставлення офіційної історичної науки та мистецтвознавців до архітектури даного періоду дещо змінюється. Колосальні втрати памяток київської цивільної архітектури під час війни, а особливо зруйнування центральної вулиці –Хрещатика, підштовхнули вчених до вивчення історії забудови вулиць міста. Одним з перших дослідив історію розвитку головної вулиці столиці А. Матушевич.

У 1950-х роках робиться перша спроба комплексно дослідити історію української архітектури. Її напрямки та основні памятки протягом всього періоду її розвитку описуються у Нарисах з історії архітектури України. У роботі є розділ про забудову Києва як одного з найбільших культурних центрів України зі своєю специфікою та відмінностями від інших міст. Проте, одному з найважливіших періодів у історії зодчества країни –кінцю ХІХ початку ХХ ст. приділено найменше уваги.

Кінець 50-х ознаменувався першим фундаментальним дослідженням з історії Києва під керівництвом В. Голобуцького. Автор розділу про архітектуру Києва на межі ХІХ та ХХ ст.              І. Ігнаткін вперше підійшов до серйозного висвітлення основних напрямків розвитку архітектурного мистецтва Києва та його забудови кінця ХІХ –початку ХХ ст.

У 1960-х –-х рр. історіографію з питань київської архітектури кінця ХІХ –початку ХХ ст. ст. поповнив ряд робіт, в яких спостерігаємо значний приріст знань з досліджуваної нами проблеми. Фундаментальна праця з історії та сучасності столиці, підготовлена під керівництвом П. Тронька. Автор дослідження архітектури міста Л. Мельник коротко розглядає основні напрямки розвитку київської архітектури та основні памятки міста.

Обом цим виданням притаманні спільні недоліки, які пояснюються виключно часом написання та ідеологією радянської системи. Архітектура Києва кінця ХІХ –початку    ХХ ст. розглядається у працях як своєрідний “перехідний” або “підготовчий” період перед “великою” розбудовою та реконструкцією міста у радянські роки.  

Стислі згадки про архітектуру міста кінця ХІХ –початку ХХ століть характерні і для багатотомного дослідження з історії Києва під редакцією Ю. Кондуфора.

Робота Г. Логвина повністю присвячена памяткам архітектури столиці України. Незважаючи на великий об’єм праці в останньому виданні, з 336 сторінок лише 7 відведено опису архітектури Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст. Без сумніву, з огляду на те, яку роль зіграв цей період у забудові міста, він вартий більшої уваги.

Значно сміливіше забудову та архітектуру Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст. у комплексі з економічними та культурними чинниками дослідили М. Шулькевич та Т. Дмитренко. Автори стисло, але досить цікаво розкрили основні тенденції, які панували у архітектурних стилях, принципах і правилах забудови.

Інформацію довідникового характеру містить енциклопедичний довідник Киев. Тепер назріла нагальна потреба у перевиданні довідника, з охопленням більш широких історичних та культурологічних тем та фактів.

Зниження ідеології та вихід на перший план наукового дослідження спостерігається у роботах відомого історика архітектури В. Ясієвича. Він став першим, хто детально дослідив особливості розвитку архітектури України на межі століть.

У співпраці з іншими вченими В. Ясієвич детально дослідив розвиток будівельної техніки та інженерної думки в Україні, у тому числі і в кінці ХІХ –на початку ХХ ст.

Мету ознайомити широке коло любителів київської старовини з минулим міста ставили перед собою у книзі П. Позняк та               С. Пятериков. 

Кінець 1980-х –-х рр. можна визначити як найбільш “продуктивний” період розвитку історіографії з досліджуваної проблеми. У роки незалежності України спостерігається новий поштовх у справі дослідження історії забудови та архітектури Києва.  

Однією з перших праць, яка присвячена історії Києва кінця ХІХ  початку ХХ ст., стала книга О. Анісімова. Торкаючись топонімії, долі памяток культури, автор подає опис економічного, культурного і світського життя міста на межі століть. Дискусійними здаються спроби дослідника представити Київ як місто лише однієї культури –російської.    

Видавництвом “Амадей” у 1997 р. була започаткована серія книжок з історії київських вулиць. У першій книжці “Хрещатик” зібрані статті В. Чепелика, А. Макарова, В. Галайби. Кожна з них стосується, зокрема, питання архітектури вулиці, її економічного та культурного життя кінця ХІХ –початку ХХ століть. Друга книга цієї серії –“Андреевский спуск”  присвячена переважно історії цієї вулиці та долі її мешканців у кінці ХІХ –на початку ХХ ст.

Питання київської забудови та архітектури займають помітне місце в дослідженнях, які торкаються аспектів в цілому історії міста. Багато корисної інформації несе розвідка В. Ковалинського.

Відновлення справедливості щодо цих імен символізувало видання довідника “Мистецтво України”. Тут зібрані прізвища і більшості київських архітекторів кінця ХІХ –початку ХХ ст.       

Цікава робота М. Рибакова, в якій дослідник розкриває нові факти з історії економічного та адміністративного розвитку Києва у ХІХ —на початку ХХ ст.

Привертають увагу, перш за все, інформаційністю, численні розвідки, які зявляються на сторінках київських часописів науково-популярного характеру “Архітектура України”, “Памятки України”, “Хроніка 2000”; комерційно-рекламного “Архитектура и престиж”, “А.С.С.”, “Нерухомість”.

Історик архітектури В. Чепелик аналізує стилі київської архітектури, внесок окремих зодчих у формування архітектурного середовища міста.

Національному аспекту розвитку київської архітектури кінця ХІХ –початку ХХ ст. приділяє увагу у своїй роботі І. Гирич. 

Наукові пошуки Д. Малаков зосереджує на житловому будівництві прибуткового характеру. Свої розвідки історик присвячує окремим архітекторам Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст.

Особняковому будівництву в Києві на рубежі століть присвячує свої дослідження О. Друг. Автор досліджує специфіку забудови особняками вулиць Липок та інших районів міста.

Великий діапазон наукового пошуку києвознавця                   М. Кальницького. Його статті присвячені окремим архітекторам Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст., підрядчикам, домовласникам, культовій та цивільній архітектурі міста, основним засадам будівництва на межі сторіч тощо.

Ананліз літератури свідчить, що тема досліджена неповно та недостатньо.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі залучення нових архівних документів з використанням широкого корпусу інших джерел вивчити історію забудови та розвитку архітектурного мистецтва Києва як цілісного та закономірного процесу, з’ясувати роль архітектурно-будівельних тенденцій у формуванні Києва як адміністративного, фінансово-економічного, культурно-освітнього центру. У відповідності до поставленої мети, визначені такі завдання:

–проаналізувати економічні, політичні, соціальні та культурні чинники впливу на розвиток архітектури та будівництва в Києві;

–розглянути основні напрямки, етапи, перспективи забудови міста;

–визначити характерні тенденції в архітектурному мистецтві;

–дослідити творчу роботу зодчих та визначити їх роль у забудові міста;

–вивчити стильові особливості та стильові взаємовпливи в архітектурі київської забудови;

–провести аналіз рівня будівництва та мистецько-архітектурної цінності спорудженого у той час;

          з’ясувати ставлення сучасників, жителів Києва до        

містобудівельних процесі;

–показати глобальні зміни архітектурно вигляду Києва у кінці ХІХ –на початку ХХ століть для історії міста.

Методологічна база. При вирішенні поставлених у роботі завдань автор дотримувався основоположних методологічних принципів –історизму та об’єктивності, які націлюють дослідника на використання всієї сукупності джерельної бази, її комплексного аналізу.

Джерельна база вивчення даної теми включає документи різнопланового характеру за своїм походженням і, як наслідок цього –інформаційною насиченістю.

Кількість опублікованих джерел незначна. Серед них вирізнимо окрему групу, яку складають правові акти Російської імперії та постанови Міської думи Києва, які  регламентували будівельну активність у місті. Відомості про суто київську специфіку будівельної справи та архітектури з привязкою до конкретних вулиць та районів можна дослідити у Збірнику будівельних постанов для міста Києва, які були скомпоновані архітектором І. Ніколаєвим. Про ситуацію на ринку нерухомості Києва на рубежі сторіч можна судити за допомогою видань, які містили ціни на землю у різних районах міста.

Інформацію про темпи зростання населення та території міста, довідки про власників садиб на київських вулицях, розміщення певних будівель та їх призначеннянам дає довідник “Весь Киев”, який видавався у 80-х –-х рр. ХІХ ст. та у 10-х рр. ХХ ст.

Стислу краєзнавчу інформацію та матеріал щодо промисловості та фінансового життя міста надають каталоги та путівники по першому та другому всеросійським ярмаркам, які відбулися у Києві у 1897 та 1913 рр. 

Важливим джерелом для написання дисертації послужили київські періодичні видання 80-х рр. ХІХ ст. та 10-х рр. ХХ ст. На шпальтах газет можна відшукати хроніку початку, самого процесу та завершення будівництва різноманітних споруд. Тут же друкувались статті про архітекторів міста тощо.  

Основу дослідження склали архівні документи та матеріали Державного архіву м. Києва. Ключовими матеріалами до даної дисертації послужили матеріали Будівельного відділу Міської управи Київської міської думи (Ф.163). Тут знаходяться прохання домовласників на зведення споруди, протоколи засідань Будівельного комітету, звіти про огляд технічного стану різних споруд міста тощо.  

Про творчість деяких київських архітекторів та про долю архітектурних проектів кінця ХІХ –початку ХХ ст. довідуємося з матеріалів Центрального державного архіву –музею літератури та мистецтв України. Фонд 11, зокрема, містить матеріали, що стосуються діяльності зодчого О. Вербицького.

Додаткову важливу інформацію несуть деякі матеріали з Державного архіву Київської області. Фонд 1412 “Архів –музей Переходової доби”, зокрема, містить матеріали про памятки архітектури Києва і України, знищені більшовицькою владою за 1918 –рр., серед яких було багато споруд кінця ХІХ –початку ХХ ст.  

Специфіка дослідження теми історії будівництва та архітектури передбачає використання необхідного у цьому випадку ілюстративного матеріалу. Більшість з подібного роду документів надає Центральний державний кінофотофоноархіву України.

Чимало ілюстративного матеріалу разом з письмовими джерелами мають фонди Державного НДІ теорії та історії архітектури і містобудування. Вони містять документи щодо окремих архітектурних памяток та цілих вулиць, ескізи проектів (в тому числі і тих, які не були реалізовані), матеріали архітектурних конкурсів тощо.

Загалом, комплекс джерел дозволяє провести науковий аналіз, подати наукове дослідження неупереджено та об’єктивно.

Дана робота повязана з науковими планами кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим комплексним дослідженням, у якому простежується один з найважливіших періодів в історії забудови та архітектури Києва. На основі недосліджених або маловідомих джерел проаналізовано політичні, соціально-економічні чинники впливу на розвиток київської архітектури та будівництва. Визначено характерні тенденції в архітектурному мистецтві та їх вплив на формування світогляду архітекторів. Вивчено стильові особливості київського архітектурного процесу. Проведений аналіз рівня будівництва та мистецько-архітектурної цінності спорудженого. З’ясовано ставлення сучасників до містобудівельних процесів у Києві. Розглянуто основні напрямки, етапи та перспективи розбудови міста.  

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її результати та зібраний матеріал можуть бути використані при дослідженні памяток культури Києва, у тому числі й тих, які не збереглися до наших днів. Робота допоможе визначити цінність для української культури тих чи інших прикладів архітектурної забудови міста, що є вкрай необхідним в умовах реконструкції Києва на сьогоднішньому етапі.

Робота може бути використана при написанні праць з історії, мистецтвознавства, архітектури, довідково-бібліографічних видань, в організації екскурсій по Києву.

Матеріал дисертації може допомогти при написанні курсових та дипломних робіт, читанні нормативних та спеціальних курсів для викладачів та студентів вищих навчальних закладів, всім, хто цікавиться історією міст України.

Наукова апробація дослідження. Основні положення дисертації викладені автором у публікаціях а також доповідались на Третій міжнародній науково-методичній студентській історичній конференції “Історія Батьківщини і сучасність” у м. Києві (1996) та на Другій всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців “Національні та етносоціальні процеси в Україні” в м. Чернівцях (1997), під час читання нормативних та спеціальних курсів з історії України та краєзнавства студентам історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 174 сторінки. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (11 сторінок 160 назв).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ дисертації  являє собою огляд історіографії даної теми та аналіз джерельної бази. Визначена актуальність теми та поставлені задачі, розвязати які повинна дисертація.

Перший розділ “Соціально-економічні та правові засади розвитку архітектури та будівництва” присвячений  аналізу економічних, адміністративних, правових та релігійних чинників, які безпосередньо впливали на формування київської забудови у    80-х р.  ХІХ ст. та  у 10-х р. ХХ ст.

Вивчення та аналіз економічних, релігійних, культурних та політичних аспектів розвитку Києва на межі сторіч має велике значення для зясування причин розбудови міста. У кінці ХІХ ст. Київ перетворюється на центр цукрової промисловості України.  Банки, біржі, крамниці, готелі тощо стали типовими представниками нової капіталістичної архітектури міста, бо їх зведення диктувалося саме потребами цієї системи. Подібні будівлі були не просто непомітними вкрапленнями у міській забудові а якісно виділялися і були завжди помітними.    

Розвиток освіти у Києві та її розгалуження і спеціалізація спричинили до масового будівництва великих і важливих споруд для цієї галузі.

Важливу роль у будівництві освітніх споруд зіграло прагнення середнього класу до одержання кваліфікованої освіти, яка б допомогла знайденню роботи у нових капіталістичних умовах. Так виникали числення реальні, комерційні училища та школи тощо.

Культове будівництво було невід’ємною частиною архітектури Києва кінця ХІХ  початку ХХ ст. Воно не грало вирішальної ролі у забудові центральних вулиць міста, але входило своєрідною складовою до процесу формоутворення міста.

Концентрація капіталу у Києві призводить до появи великої кількості городян, які починають вкладати кошти у нерухомість. Основним престижним місцем спорудження особняків залишалися Липки, де було зведено близько 150 подібних будівель.

Велику частку загальноміського населення на складали представники середнього класу. Одних тільки чиновників на початку ХХ ст. налічувалося у Києві близько 37 тисяч. Велику кількість населення складали викладачі, дрібні клерки та інші. Всі вони не мали фінансової змоги купувати собі ділянки землі і зводити там окремі власні особняки. Виникла потреба у дешевому і зручному житлі для людей цієї категорії. У кінці ХІХ ст. почали з’являтися перші багатоповерхові будинки з багатьма квартирами, які здавалися у найм і приносили прибуток власнику будівлі. Звідси і назва –прибутковий будинок. Цей тип споруд і став основним елементом у забудові вулиць міста.  

Загалом, можна підсумувати, що інтенсивній розбудові Києва на межі ХІХ та ХХ ст. сприяли два основних фактори: економічний та культурний розвиток міста. Перший став причиною зведення численних споруд комерційного характеру (банків, магазинів, страхових товариств тощо). Цей же чинник призвів до інтенсивного збільшення населення міста для якого починають споруджувати багатоповерхові житлові будинки. З іншого боку, розвиток Києва як освітнього центру України спричинив приплив великої кількості викладацьких кадрів та студентів, які також потребували житло.

Існування та обіг великих коштів у місті та приватна власність на землю та нерухомість зумовили потужну будівельну індустрію, що могла задовольнити будь-які бажання замовника. Водночас, весь процес проектування та зведення кожної споруди контролювався та регламентувався чіткими законодавчими актами та  ринковою системою і організацією будівельних робіт.       

У другому розділі “Культурно-мистецькі умови розвитку архітектури” досліджуються художні аспекти розвитку архітектури та будівництва у Києві. У кінці ХІХ ст. архітектурне мистецтво у всьому світі відзначалося своєю демократичністю. Зодчі при проектуванні споруд використовували найрізноманітніші стилі минулого (готику, ренесанс, бароко тощо). Часто архітектори поєднували в одній споруді форми декількох стилів –така практика одержала назву еклектики.

Архітектура Києва кінця ХІХ ст. в повній мірі відповідала загальноєвропейським вимогам щодо стилістики. Найпопулярнішим напрямком у кінці ХІХ ст. у місті був неоренесанс з характерними рисами віденської та французької школи. У формах неоренесансу, наприклад було зведено театр “Соловцов” (1898 р. арх. Е. Брадтман, Г. Шлейфер).

Застосування неоренесансних форм у оздобленні фасадів прибуткових будинків припускало й порівняно незначні капіталовкладення замовника. Ліберальність цього напрямку полягала у його багатьох варіаціях. Фасад можна було оформити як і в дусі розкішного палаццо доби високого Відродження, так і в формах скромного міського будинку.

Великої популярності серед архітекторів набуло поєднання і змішування неоренесансних форм з необароковими. Зодчі так вдало поєднували ці стилі, що практично неможливо було розпізнати, який з двох домінує у декорі споруди. Такий стиль почали називати просто –київський ренесанс. У цьому архітектурному стилі було зведено більшість київських прибуткових будинків, та готелів.

З розвитком капіталізму і зміцненням позицій нової буржуазії починає змінюватися характер замовлень на будівництво прибуткових будинків. Дещо змінилися форми неоренесансних будівель на початку ХХ ст. Форми декору починають ставати більш монументальнішими.

Національна і релігійна строкатість населення Києва зумовлювала появу та розвиток багатьох стилів в міській архітектурі. Невід’ємною частиною стильової палітри київської архітектури кінця ХІХ  початку ХХ ст. був так званий мавританський стиль. У формах мавританського стилю у місті було споруджено ряд культових споруд та житлових будівель іудеїв та караїмів, зокрема, хоральну синагогу на вул. Маловасильківській.

Представники польських католиків та німецьких протестантів зводили для своїх релігійних та побутових потреб споруди у неоготичному стилі. Яскравим прикладом цього стилю став Миколаївський костьол на вул. Великій Васильківській.

Поруч з всесвітньо відомими та популярними стилями у місті існували й такі, що були розповсюджені переважно на теренах Російської імперії та деяких православних слов’янських держав. Перше місце за масовістю посідав, звичайно, державний так званий російський чи псевдоросійський стиль. Основні концепції російського стилю полягали у копіюванні зразків архітектури Москви, Суздаля та інших російських міст XVI –XVII ст. Псевдоросійський став офіційним церковним стилем Російської імперії. Намагання царату “русифікувати все неросійське і оправославити все неправославне” призвело до того, що псевдоросійський стиль сприймався вже тільки як інструмент зросійщення народів імперії. У кінці ХІХ ст. цей процес особливо посилився. По всьому місту споруджуються невеликі і масивні храми у вищезазначених формах. Найтиповішою і найбільшою культовою спорудою у цьому стилі в Києві став Микільський собор Покровського монастиря на Кудрявці. Великої популярності завоював псевдоросійський стиль у приватних домовласників, які зводили прибуткові будинки в цьому стилі. Одним з багатьох таких будинків був дім купця Сніжка на Караваєвській площі.

Говорячи про особливості культової архітектури Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст. неможливо не згадати другий поширений архітектурний стиль, у якому зводили православні храми міста. Ним був так званий візантійський або псевдовізантійський стиль.

Застосування псевдовізантійського стилю було дуже вузьким: тільки культове зодчество. За основу всіх проектів у цьому архітектурному напрямку бралися зразки культової архітектури древньої Візантії Х –ХІІ ст.  

Строкатість еклектичних стилів у зодчестві початку ХХ ст. доповнилася ще й неокласицизмом та неоампіром. За основу неокласицизму бралися зразки античної давньогрецької та давньоримської архітектур.  

Архітектори використовували вищезгадані стилі як для зведення прибуткових будинків, так і для будівництва великих споруд державних та комерційних установ. Прикладами застосування неокласицизму та неоампіру стали споруди Педагогічного музею на Володимирській вулиці, Вищих жіночих курсів на вул. Тимофіївській тощо.

Початок ХХ сторіччя ознаменував виникнення нового суто оригінального для того часу стилю в архітектурі –модерну. Саме на початку ХХ ст. архітектори Західної Європи (Бельгії, Австрії) прийшли до нових форм та конструкцій у зодчестві. Характерними рисами цього стилю було використання рослинного та тваринного орнаменту, кахлю в інтерєрах та екстерєрах будівель. У стилі модерн були зведені такі споруди як цирк Крутікова на миколаївській вулиці, багатоповерховий “будинок Гінзбурга” на Інститутській та багато інших житлових будинків.

Демократичність у сфері будівництва та архітектури породила й цілий ряд стилів, які своїми формами не завжди поєднувалися з шовіністичною ідеологією царського уряду Росії. Одним з таких архітектурних напрямків, який символізував відродження національної ідеї в Україні був український стиль. У формах цього стилю були споруджені прибутковий будинок М. Грушевського на розі вул. Паньківської та Микільсько-Ботанічної, народне училище на Кирилівській вулиці тощо.

Третій розділ Перетворення Києва на європейський культурний та промисловий центр присвячений аналізу забудови міста, її напрямків та інтенсивності, архітектурного обличчя Києва, яке склалося на початку ХХ ст., сприйняття нових змін городянами.

Будівельні процеси в Києві у кінці ХІХ –на початку ХХ ст. стали логічним продовженням зодчества попередніх років. Розвиток забудови Києва у другій половині ХІХ ст. проходив згідно плану, складеного ще 1837 р. інженером Л. Шмегельським та архітекторами В. Беретті, Л. Станзані. За цим планом місто мало розширюватися на Південь, у звязку з забудовою так званої Нової будови  вулиці Велика Васильківська, Маріїно-Благовіщенська, Кузнечна тощо та на південний захід (Брест-Литовське шосе).

Адміністративно місто поділялося на вісім поліцейських дільниць: Старокиївську, Палацову, Либідську, Бульварну, Новобудівельну, Подільську, Пласку та Лукянівську. За розмірами забудованої території Київ поступався лише Москві та Петербургу.

Центральні вулиці міста, де земля коштувала дорого, забудовувалися багатоповерховими спорудами. Райони, віддалені від центру, як правило, забудовувалися меншими будівлями. Ціна за землю і визначала розміри новобудови. Так, наприклад, у 1911 р. найдорожча земля у Києві була на вул. Хрещатик, на відрізку від Міської думи до вул. Фундуклеївської (від 500 до 800 крб. за 1 кв. саж.), а найдешевші ділянки знаходилися в районі Плаского (частина Подолу та Оболонь). Там вона коштувала від 5 крб. за 1 кв. саж.

Різкі зміни у розбудові міста, інтенсивне зростання його населення та розширення території не могли не викликати бурхливе зацікавлення і реакцію на ці процеси самих городян. Кияни, а саме ті, хто представляв освічені кола інтелігенції, не просто споглядали ці процеси, а намагалися їх аналізувати, висловлювати свою думку і критику щодо них. Викликали занепокоєння та сувору критику сучасників не тільки розміри будівництва, самих будинків, але й естетика споруджуваного. Більшість сучасників розбудови Києва, мистецтвознавців тих часів не сприймали типізовані неоренесансні мотиви у архітектурі прибуткових будинків. Негативне враження викликали у киян і нетиньковані фасади таких споруд. Внаслідок глобальних змін в економіці, Київ перетворився з малого патріархального міста на величезний мегаполіс. Змінився уклад життя, його ритм, не кажучи про те, що нечувано зросло населення міста. Зникли тихі вулички з одно- двоповерховою індивідуальною забудовою, натомість виникли широкі магістралі з інтенсивним рухом, та багатоповерховою щільною забудовою. Не всі кияни сприйняли та зрозуміли ці новшества. До того ж середній мешканець міста того часу досить непогано розбирався у архітектурному мистецтві минулого та сучасного. Особливо обізнаною і освіченою була верхівка київської інтелігенції, яка виховувалася на зразках українського бароко, італійського рококо, російського класицизму та ампіру, які щедро були представлені у місті. Тому не кожна споруда, яка зводилася в умовах будівельної лихоманки з типовими і не завжди високохудожніми формами, знаходила у них схвальні відгуки. Лише лічені приклади вважалися тоді вартими уваги мистецтвознавців. До того ж, смаки сучасників різнилися так само як і стилі, що існували тоді в архітектурі.

Суперечки серед києвознавців, мистецтвознавців, істориків та архітекторів викликали нові віяння в архітектурі початку ХХ ст. Так, модерн не знайшов повного схвалення і був підданий критиці так само як і цегляний неоренесанс. Архітекторам, які працювали у цьому стилі закидали те, що вони не мають смаку і прагнуть лише використати модні тенденції для власного збагачення. Форми віденського модерну деякі кияни вважали чужими для міста і просто потворними. Так, зокрема, вважав видатний мистецтвознавець та архітектор-художник Георгій Лукомський (1884 –). На шпальтах спеціальних періодичних видань він нещадно критикував розповсюдження модерну в архітектурі Києва. Особливу відразу і нерозуміння Лукомського викликали споруда цирку Крутікова на вул. Миколаївській, будинок Городецького на вул. Банковій, караїмська кенаса на вул. Великій Підвальній та інші будівлі такого типу. Без сумніву, тут художник проявив своє упереджене ставлення до нової архітектури міста.

Тотальна трансформація Києва та його розбудова не могли не торкнутися й долі багатьох архітектурних памяток минулого. Безперечно, ставлення до них також віддзеркалювало складні процеси, які відбувалися у суспільстві і були пов’язані з ними. На жаль, під час стрімкої забудови міста у кінці ХІХ  на початку ХХ ст. не завжди звертали увагу на численні історичні споруди Києва. Той же Г. Лукомський був яскравим представником тих киян, які були стурбовані варварським ставленням до київської старовини у світлі широкомасштабної розбудови та реконструкції міста початку ХХ ст.                      

Бурхливий процес розбудови Києва з певними перервами, як ми переконались, продовжувався аж до початку першої світової війни. Війна, яка почалась 1 серпня 1914 р. кардинально змінила не тільки темпи будівництва у місті, його характер, а й всю історію Києва і України в цілому.          

З початком першої світової війни київське життя значно мілітаризується. Місту відводиться велика роль у воєнній індустрії та загальних оборонних планах країни. Навколо міста прокладають стратегічне шосе. Водночас, війна вимагала чималих коштів і загальної переорієнтації виробництва на фронтові потреби. Це ознаменувало завершення створення великих монументальних цивільних та житлових споруд, припинення реалізації багатьох проектів.

Перша світова війна ознаменувала завершення інтенсивної забудови Києва на довгі роки. Війна та більшовицька агресія не дали здійснитися десяткам вартих уваги проектів. Темпи та об’єми будівництва, які тільки но вийшли на якісно новий рівень були зухвало знижені й зведені нанівець. Припинився процес тотальної реконструкції вулиць міста, коли старі малоповерхові будинки замінювалися на великі багатоповерхові. Через це безліч вулиць навколо центру Києва мають до сих пір напівзабудований вигляд, де багатоповерхові будинки стоять поруч з одно- чи двоповерховими (вулиці Дмитрівська, Воровського, Артема, Жилянська, частина Великої Васильківської, Саксаганського, Горького та інші).

ВИСНОВКИ   

 

В результаті проведеного дослідження автор прийшов до висновків, основні з яких виносяться на захист:  

- Період кінця ХІХ початку ХХ ст. став для Києва переломним у справі будівництва та архітектури.  

- Інтенсивна забудова Києва у кінці ХІХ –початку ХХ ст. ст. була спричинена рядом економічних та соціальних змін у житті міста. Прокладення залізниці, розвиток пароплавства на Дніпрі дали поштовх народженню київського фінансово-економічного центру. Розвиток банківсько-кредитної системи, комерційної діяльності та промисловості у місті в кінці ХІХ –на початку ХХ століть кардинально змінив типізацію міської забудови. Як правило, таке будівництво фінансувалося заможним населенням Києва, яке збагатилось в результаті фінансово-економічних реформ другої половини ХІХ ст.

- Постійний приріст населення, спричинений торговим та промисловим розвитком Києва, викликав потребу у споруджені недорого житла для представників різних верств населення: педагогів, службовців державних та приватних установ, військових, робітників тощо. Так з’явився новий вид житлового будівництва –прибутковий багатоповерховий будинок. Власник будинку встановлював плату за проживання у домі і отримував з цього прибуток.  

- Темпи розвитку міста знаходились у відповідності із змінами економічної активності, загостренням соціально-економічних проблем у державі в цілому. Історію забудови Києва з 80-х років ХІХ ст. по 1917 р. можна поділити на чотири головні етапи. Перший етап ––рр. Другий період ––рр. (період першої “будівельної лихоманки”, під час якої було зведено найбільшу кількість споруд) Третій етап ––рр. (період кризи і різкого зниження темпів будівництва) Четвертий етап ––рр. (друга “будівельна лихоманка”)

- Архітектура цього періоду відзначалася великою демократичністю щодо використання різноманітних стилів та течій.  

- Непоправної шкоди забудові Києва та розвитку його архітектурі завдала перша світова війна та події революцій і громадянської війни в Україні. Припинилася реконструкція вулиць міста, затримався процес розвитку напрямків в архітектурному мистецтві.

- Художня творчість архітекторів у кінці ХІХ на початку ХХ ст., значною мірою визначалася роллю замовників на будівлі. В залежності від смаку та фінансового становища замовника, архітектор мусив створювати відповідні за своєю естетикою проекти.

- Інтенсивне будівництво громадських, промислових та житлових будівель впливало на їх художню цінність. Гонитва власника нерухомості за прибутком нерідко негативно позначалася на вигляді споруди.  

- Разючі зміни не могли не залишатися поза увагою населення міста. Громадськість Києва активно брала участь в обговоренні новозведених будівель та проектів по реконструкції міста. Стрімкий урбанізаційний розвиток Києва сприймався далеко не всіма городянами, які звикли до патріархального укладу провінційного містечка. В той же час, громадськість міста ще не усвідомлювала справжньої цінності памяток архітектури минулого та сьогодення.

Список опублікованих автором праць за темою дослідження:

  1.  Київ. Путівник по зруйнованому місту. –К.:  Київський університет, 1998. –с.   
  2.  Архітектурне вирішення забудови міст України в кінці ХІХ –на початку ХХ століть. //Вісник Київського університету: Історія. –. –Вип. 35. –С. 47 –.
  3.  З історії культового будівництва в Києві наприкінці ХІХ –початку ХХ ст. //Вісник Київського університету: Історія. –. –Вип. 39. –С. 56 –.
  4.  Роль замовників на зведення споруд у забудові Києва наприкінці ХІХ –початку ХХ ст. //Вісник Київського університету: Історія. –. –Вип. 40. –С. 42 –.
  5.  Kyiv’s Architectural Monuments: An Uncertain Future. //The Ukrainian Review.–. Vol. 45. No. 2.  pp. 78-89.
  6.  Український національний стиль в архітектурі початку ХХ ст.: тернистий шлях розвитку та визнання. –//Матеріали Другої всеукраїнської науково-практичної конференції молодих науковців “Національні та етносоціальні процеси в Україні” –Чернівці 1996 –С. 110-113

Анотації

Третяк К.О. Історія забудови та архітектури Києва наприкінці ХІХ –початку ХХ століть. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. –історія України. Інститут історії України НАН України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена дослідженню забудови та архітектури Києва на рубежі ХІХ –ХХ століть крізь призму бурхливого економічного та культурного розвитку міста. Розкриваються передумови формування київської архітектури, аналізуються взаємовпливи економічних та мистецьких чинників. Визначається роль архітектора та замовника у створенні міської забудови. Висвітлюється питання ставлення городян до змін розвитку міста.  

Ключові слова: Київ, забудова, архітектура, архітектор.

Третяк К.О. История застройки и архитектуры Киева в конце ХIХ –начала ХХ веков. –Рукопись.  

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. –история Украины. Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию застройки и архитектуры Киева на рубеже ХІХ –ХХ веков сквозь призму бурного экономического и культурного развития города. Разрываются предпосылки формирования киевской архитектуры, анализируются взаимовлияния факторов экономики и искусства. Определяется роль архитектора и заказчика в создании городской застройки. Освещается вопрос отношения горожан к переменам в развитии города.

Последние десятилетия ХІХ века стали переломными в застройке и развитии Киева. Благодаря стремительному экономическому развитию, основанному на сахарной промышленности, город занимает одно из главных мест в системе всероссийских экономических и коммерческих центров. Стремительно увеличивается население Киева.

На центральных улицах города –Крещатике, Николаевской, Прорезной, Большой Васильковской и т. д. строятся большие здания банков, акционерных и страховых обществ, магазинов, бирж и т. д.

В элитном районе Киева –Липках новые промышленники и аристократы возводят монументальные особняки.

Увеличение количества коммерческих структур Киева вызвало необходимость в большом количестве персонала для этих организаций. Все больше в городе образуется высших и средних учебных заведений с разными гуманитарными, техническими, коммерческими уклонами. Строения подобных заведений становятся главными доминантами во многих районах города. Все больше становится процент преподавателей и студентов в населении Киева. Эта група и многие другие жители относятся к категории горожан, которые не могли себе позволить построить собственный дом и стали обитателями многоэтажных доходных домов. Владение подобной недвижимостью стало прибыльным делом на рубеже веков. В городе появилась новая багатая прослойка горожан –владельцев доходных домов, площадь которых они здавали в наем не только жильцам но и коммерческим структурам.  Именно доходные дома стали характерной чертой капиталистического Киева.

Вкусы домовладельцев во многом определяли характер архитектуры дома. В условиях архитектурной эклектики зодчие должны были владеть многими историческими стилями и направлениями для удовлетворения потребностей заказчика. Стремление заказчика удешевить строительство не всегда вело к улучшению эстетики внешнего вида зданий. Постепенно в отделке фасадов все чаще используются типовые элементы декора, которые изготавливают киевские фабрики.

Бурное развитие киевской застройки и архитектуры живо обсуждалось горожанами. Наиболее образованные слои интеллигенции остро критиковали характер городского зодчества и отдельные сооружения. Постоянно в прессе велись дискуссии о эстетике того или иного стиля и направления.

В 10-е года ХХ ст. Киев предстал как большой европейский город с довольно плотной многоэтажной застройкой. Развитие города было трагически прервано первой мировой войной и последующими событиями. Так, не были реализованы замыслы и проекты, которые бы придали городу больше красоты и удобств.   

Ключевые слова: Киев, застройка, архитектура, архитектор.

Tretyak K.O. History of Kyiv’s building and architecture of the late 19-th –early 20-th centuries. –Manuscript.

Thesis for Candidate’s Degree by speciality of the 07.00.01 –History of Ukraine. –Institute for History of Ukraine, National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 1999. 

 The Dissertation is devoted to investigation of building and architecture of Kyiv of the late 19-th –early 20 centuries through the prism of turbulent economic and cultural development of  the city. Author discloses the preconditions of Kyiv’s architecture shaping, analyses the interinfluence of economical and art factors. The role of architects and customers in the city building creation is determined. The issue of citizen’s attitude to city development changes is covered in the dissertation.

Key words: Kyiv, building, architecture, architects.      




1. лекция итальянской майолики эпохи Возрождения
2. Задание на производственную ознакомительную подготовку в 4 семестре студентки 1
3. Отечественная война 1812 года.html
4. тематического занятия с использованием логопедической ритмики для детей старшего дошкольного возраста
5. на тему- Характеристика рослин- БАГАТОНІЖКА ЗВИЧАЙНА БАГНО ЗВИЧАЙНЕ БАДАН ТОВСТОЛИСТИЙ БАГАТОНІЖКА ЗВ
6. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук КИЇВ ~6 Дисе
7. Это ~ читание наедине и слушание со вниманием и усердием слова Божия писаний отеческих и других душеполезны
8. Светлячок Туапсинский район Краснодарский край Сценарий спортивного развлечения для
9. Вони пов~язані з утворенням розподілом та використанням грошових ресурсів для задоволення суспільних і ос
10. Невербальные средства общения в педагогическом процессе
11. Основными элементами правоотношения являются- а субъекты объекты содержание б преступление проступо
12. Тема- Робота з колективом учнів Викладач- Тупікіна С
13. современное римское право которое действовало в Германии до 1900 г
14. Рекомендовать Руководитель МО начальных классов Медведчук М
15. Тема- Вступ Поняття людина
16. The second bred The Belrusins bring fme to their beloved potto in their verses songs dnces
17. Учет и контроль организации закупок товаров работ услуг для нужд подразделений ОВД
18. ВВЕДЕНИЕ ПРЕЗИДЕНТ РФ ПО КОНСТИТУЦИИ 1993 ГОДА ОБЩИЕ ПОДХОДЫ АКТЫ ПРЕЗИДЕНТ
19. .понятие вэд Внешнеэкономическая деятельность ВЭД совокупность организационноэкономических произво
20. Понятие, признаки, виды обстоятельств, исключающих преступность деяния