Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.ru

реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Харків ~6

Работа добавлена на сайт samzan.ru: 2016-03-30

31

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені Ярослава Мудрого

Сакара Наталія Юріївна

УДК 347.921.3

ПРОБЛЕМА ДОСТУПНОСТІ ПРАВОСУДДЯ

У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

Спеціальність 12.00.03 –цивільне право 

і цивільний процес; сімейне право;

 міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

 

Харків –6


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник –кандидат юридичних наук, професор, Комаров Вячеслав Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, проректор з навчальної роботи

Офіційні опоненти:

  •  доктор юридичних наук, професор Фурса Світлана Ярославівна, Інститут міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного права
  •  кандидат юридичних наук, доцент Кройтор Володимир Андрійович, Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України, начальник кафедри цивільно-правових дисциплін

Провідна установа –Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, м. Київ

Захист відбудеться 21 березня 2006 р. о „13” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академій України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою 61024, м.Харків, вул. Пушкінська, 70

Автореферат розісланий 16 лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради       Гончаренко В.Д.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є правовою державою, тобто державою, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності людини і держави. Обов’язковим атрибутом такої держави є незалежна судова влада, формою здійснення якої є правосуддя, що забезпечує захист та поновлення прав і свобод людини і громадянина.

Визначальним критерієм оцінки ефективності судової влади та правосуддя в правовій державі є доступність судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Конституція України у цьому відношенні в ч.1 ст. 55, ч.2 ст. 124 закріпила право на судовий захист як необмежене та невідчужуване право.

17 липня 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. і тим самим взяла на себе зобов’язання гарантувати права, закріплені в ній, та визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини з питань тлумачення й застосування цієї Конвенції. Пункт 1 ст. 6 Конвенції серед конвенційних прав закріплює право кожного при визначенні його цивільних прав або обовязків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України положення Конвенції про захист прав людини та основних свобод є частиною національного законодавства України, тобто суди при розгляді та вирішенні справ повинні застосовувати конвенційні норми.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Таким чином, Україна, як учасниця Конвенції про захист прав людини та основних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя.

Враховуючи те значення, яке має право на справедливий судовий розгляд в демократичному суспільстві, Європейським судом накопичена практика застосування п. 1 ст. 6 Конвенції. Вона потребує глибокого наукового дослідження з метою теоретичної розробки концепції доступності правосуддя, втілення міжнародних стандартів справедливого судочинства у судову практику, тим більше, що вже мають місце непоодинокі звертання громадян України зі скаргами до Європейського суду з прав людини та рішення Європейського суду з прав людини, винесені проти України з приводу порушення права на справедливий судовий розгляд при розгляді цивільних справ національними судами.

Новий Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р. (надалі –ЦПК) у ст. 1 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 1 ст. 157 ЦПК передбачає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів –одного місяця. Наведені норми підтверджують, що на національному рівні був зроблений крок до того, щоб певним чином відтворити норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд.

У науковому відношенні проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджувалася в Європі в межах руху “Доступ до правосуддя”, який виник у 60-х роках XX століття. У країнах загального права вказана проблема виникла значно раніше і знайшла свій відбиток у доктрині належної правової процедури. В теорії цивільного процесуального права країн Східної Європи, і, в тому числі, України проблема доступності правосуддя привернула до себе увагу лише останнім часом, і хоча в літературі мали місце окремі публікації, однак концептуальних досліджень цієї проблеми не було. При цьому найбільшого вивчення здобув організаційний аспект доступності правосуддя, в межах якого головна увага приділялася питанням побудови судової системи, надання безоплатної юридичної допомоги малозабезпеченим особам, фінансування, матеріально-технічного забезпечення. Доступність правосуддя в аспекті реалізації права на справедливий судовий розгляд у цивільному процесі не досліджувалася, що й стало причиною вибору даної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами , темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.099031).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науковий аналіз доступності як стандарту правосуддя, інтерпретація процесуальних інститутів та процедур, що сприяють реалізації права на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних права, свобод та інтересів в умовах демократичного суспільства з урахуванням сучасних уявлень про право на справедливий судовий розгляд та правосуддя; формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав, свобод та інтересів субєктів права на звернення до суду у цивільному судочинстві. Мета наукового дослідження зумовила такі задачі наукового пошуку:

  •  дослідити сутність доступності правосуддя як певного стандарту справедливого правосуддя;
  •  виявити та дослідити структурну характеристику доступності правосуддя у цивільному судочинстві;
  •  обґрунтувати модель справедливого судочинства як форми здійснення доступного правосуддя;
  •  сформулювати окремі пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є судова форма захисту цивільних прав, що забезпечує право на справедливий судовий розгляд у цивільних справах як загальновизнане невідчужуване право кожної особи.

Предметом дослідження виступають процесуальні інститути та процедури, що гарантують можливість безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду та справедливий і ефективний судовий захист. При цьому, виходячи зі складності цивільної процесуальної форми, її стадійності, а також чисельності інститутів, які в тій чи іншій мірі сприяють реалізації права на справедливий судовий розгляд в межах різних стадій, проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджується в межах процесуальної форми судочинства у суді першої інстанції.

Методи дослідження. Дослідження побудовано на використанні ряду наукових методів і підходів тією мірою, якою вони адекватні об’єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження.

Історичний метод використовувався при дослідженні витоків проблеми доступності правосуддя, а також при дослідженні сутності складових елементів доступності.

Системно-структурний метод застосовувався при формуванні загального підходу щодо концептуального висвітлення проблем, повязаних з реалізацією права на справедливий судовий розгляд, визначення та аналізу структурних компонентів доступності правосуддя.

При обґрунтуванні окремих висновків дисертаційного дослідження автор використовував порівняльно-правовий метод для зіставлення національного права з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини й правом іноземних країн.

У дослідженні застосовувалися також закони і методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отримання теоретичних результатів та практичних висновків для досягнення поставленої мети і задач дослідження.

Теоретична та емпірична база дослідження. Теоретичну базу дослідження склали праці вчених в галузі цивільного процесуального права, зокрема: Г.О. Аболоніна, Р. Бендера, О.Т. Боннера, Є.В. Васьковського, А.Х. Гольмстена, Р.Є. Гукасяна, М.А. Гурвича, А.Г. Давтяна, І. Джекоба, В.М. Жуйкова, М. Каппеллетті, В.В. Комарова, В.А. Кройтора, Х. Кьотца, Д.Д. Луспеника, В.Ю. Мамницького, Є.А. Нефедьєва, Ю.К. Осипова, І.А. Приходько, В.К. Пучинського, І.В. Решетнікової, В.М. Сидоренка, В.М. Семенова, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, Н.А. Чечиної; Д.М. Чечота, М.С. Шакарян, П.І. Шевчука, В.М. Шерстюка, М.Й. Штефана, В.В. Яркова та ін., а також теоретиків права та спеціалістів в інших галузях права.

Емпіричною базою дослідження були опубліковані рішення Європейського суду з прав людини відносно розгляду справ про порушення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини й офіційна судова практика.

Наукова новизна одержаних результатів. В результаті дисертаційного дослідження автором отримані нові науково обґрунтовані теоретичні і практичні результати:

1. Вперше в науці досліджено історичні та концептуальні витоки проблеми доступності правосуддя, які дисертант знаходить у теорії та судовій практиці країн загального права, а також у межах всесвітнього руху “Доступ до правосуддя”, який виник у Європі у 60-х роках XX століття з метою зробити судовий захист найбільш ефективним.

2. Вперше в теоретичному плані автор розглядає проблему доступності правосуддя в аспекті розвитку концепції основних прав і свобод людини і доводить, що право на доступ до правосуддя є позитивним процесуальним правом в системі прав людини, відповідно до якого кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий та ефективний захист, а держава зобовязана створити відповідні умови для реалізації цієї можливості. У системі прав людини право на доступ до правосуддя є специфічним правом, оскільки при його реалізації здійснюється захист інших прав та свобод.

3. Автор доводить, що право на доступ до правосуддя гарантується закріпленням в міжнародних нормах та національному законодавстві вимог, які відображають загальновизнані чинники відправлення правосуддя, до реалізації яких заохочуються або зобов’язуються держави. На підставі цього зроблено висновок, що доступність правосуддя є певним стандартом, який відбиває вимоги справедливого і ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикціії, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої зацікавленої особи до суду.

4. Вперше досліджується питання моделі судочинства і доступності правосуддя як генетично повязаних явищ. При цьому обґрунтована концепція “моделі справедливого судочинства” як певної системи, що оптимально відображає доступність правосуддя, для якої притаманні такі ознаки:

  •  доступ до тієї чи іншої судової інстанції повинен бути не лише формально проголошеним, а й реально існуючим;
  •  правосуддя за своєю сутністю повинно відповідати вимогам справедливості та забезпечувати ефективне поновлення в правах;
  •  судочинство має бути побудованим на засадах “послабленої” змагальності;
  •  у судочинстві як формі реалізації судової влади і правосуддя повинні гармонійно поєднуватися публічні та приватноправові засади.
  1.  На підставі структурно-функціонального підходу проведена структурна характеристика доступності правосуддя у цивільних справах, яка дала можливість виділити такі її складові елементи: "раціональна" юрисдикція суду; право громадського інтересу; належна судова процедура, розумні строки судового розгляду, “право бідності” та надання правової допомоги особам, які цього потребують, за допомогою спеціальних процесуальних механізмів.
  2.  Автором вперше обґрунтовується науковий та нормативний зміст і значення “раціональної” юрисдикції, яка сприяє тому, що, з одного боку, кожна заінтересована особа має право звернутися до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів, а, з іншого боку, суди не приймають до розгляду справи, якщо особа не є субєктом права на звернення до суду, відсутній обєкт судового захисту або суд, до якого звернулася особа, є неналежною судовою установою для розгляду такої категорій справ.
  3.  Вперше в науці сформульоване поняття належної судової процедури, до якої включаються, по-перше, “фундаментальні принципи належної правової процедури” - сповіщення та слухання; законність доказів, які суд повинен приймати до уваги й обґрунтованість рішення. По-друге, принцип рівності сторін у змагальному процесі. По-третє, заборона втручання законодавця у процес здійснення правосуддя шляхом прийняття або зміни законодавчих актів, які мають зворотну силу і створюють передумови сприятливого для держави результату судового розгляду, звільняють одну зі сторін від виконання цивільно-правового обов’язку чи цивільно-правової відповідальності без згоди іншої сторони. По-четверте, принцип правової певності, відповідно до якого остаточні судові рішення є обов'язковими і повинні виконуватися. На підставі цього запропоновано внести зміни до ст. 1 ЦПК й доповнити ЦПК статтею “Належна судова процедура”.
  4.  Дисертант наводить додаткові аргументи щодо того, що громадський інтерес є самостійним обєктом захисту. При цьому під останнім слід розуміти не індивідуальні суб’єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які належать окремим персоніфікованим особам, а суб’єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які одночасно належать кожній особі як члену суспільства чи певної спільноти та суспільству чи цій спільноті взагалі, тобто “мета-індивідуальні” права, свободи або інтереси. Захист таких прав, свобод та інтересів однієї особи автоматично тягне за собою захист та поновлення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб і суспільства взагалі. У роботі доводиться, що право громадського інтересу є специфічним правовим інститутом, метою якого є забезпечення захисту громадського інтересу як специфічного об’єкту.
  5.  Автором вперше розроблена конструкція позовів на захист громадського інтересу, які завжди є позовами про визнання і на момент винесення рішення не потребують повідомлення всіх зацікавлених осіб. Рішення за такими позовами створюють судову преюдицію для предявлення наступних особистих позовів про присудження особами, права, свободи чи інтереси яких захищалися за допомогою позовів на захист громадського інтересу.
  6.  Дисертантом обґрунтовано положення про те, що “розумний строк судового розгляду” є суттєвим елементом доступності правосуддя у цивільних справах і відноситься до службового строку. Автором запропоновано доповнити систему існуючих способів, які стимулюють дотримання строків у цивільному судочинстві, так званою “компенсаційною” відповідальністю, законодавчим закріпленням права на оскарження дій або бездіяльності суддів, які процесуально не оформлені, та права на відшкодування за рахунок держави шкоди, спричиненої порушенням права на справедливий судовий розгляд незаконними винними діями або бездіяльністю суддів.
  7.  У дисертації обґрунтовується “право бідності” як механізм надання пільг у сплаті судових витрат. Автором вперше сформульовано положення про доцільність віднесення питання про визнання за особою “права бідності” до компетенції спеціально створених органів правової допомоги, які повинні оцінювати два критерії фінансовий, тобто майнове становище особи, та критерій “обґрунтованості вимог” особи, з якими вона бажає звернутися до суду.
  8.  В роботі доведено, що доступність правосуддя у цивільних справах забезпечується функціонуванням механізмів надання правової допомоги. При цьому автором встановлено, що право на правову допомогу, закріплене у ст. 59 Конституції України, в цивільному судочинстві забезпечується за допомогою різних інститутів, спільним для яких є так званий захист “чужих прав”, а саме: судового представництва, участі у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, місцевого самоврядування і осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, участі особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Практичне значення одержаних результатів. Наукова та практична значимість роботи визначається новизною дисертаційного дослідження й полягає в визначенні та розробці засад доступності правосуддя у цивільних справах як стандарту правосуддя, обґрунтуванні моделі “справедливого” судового розгляду, виділенні нових інститутів цивільного процесуального права, що сприяє подальшому розвитку теорії цивільного процесуального права, удосконаленню діючого законодавства, формуванню правозастосовчої практики судів при розгляді та вирішенні цивільних справ.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм навчальних дисциплін “Цивільний процес”, “Судочинство в господарських судах”, “Особливості розгляду окремих категорій справ” та інших, а також у викладенні цих дисциплін і при підготовці навчальних книг.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертації, доповідалися та обговорювалися на науковій конференції молодих вчених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.), на науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.), на XII Міжвузівській студентській науковій конференції “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.), на науковій конференції молодих вчених “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 11-12 листопада 2004 року).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях та чотирьох тезах конференцій.

Структура роботи визначається її предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що мають дев’ять підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертаційного дослідження –с., з них основний текст –с. Список використаних джерел містить 380 найменувань.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь новизни роботи, мета і задачі дослідження, особистий внесок автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації.

Розділ перший “Доступність правосуддя у цивільному судочинстві” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Доступність як стандарт правосуддя: генезис та зміст” досліджується розвиток уявлень про доступність правосуддя у цивільних справах.

Автор зазначає, що проблема доступності правосуддя у цивільних справах має свої історичні і концептуальні витоки, а ідея доступності правосуддя і її теоретичні інтерпретації розвивалися протягом тривалого часу. Дослідження певних елементів цієї проблеми можна знайти у теорії та судовій практиці країн загального права, а також в межах всесвітнього руху "Доступ до правосуддя", який виник у Європі у 60-х роках XX століття.

Дисертант вказує, що доступність цивільного судочинства протягом різних часів розглядалася вченими-процесуалістами як принцип цивільного судочинства, як риса судочинства та як головна гарантія забезпечення права на судовий захист. На думку автора, найбільш доцільно розглядати доступність в контексті розвитку концепції основних прав і свобод людини, а саме права на доступ до правосуддя. При цьому останнє є позитивним процесуальним правом, відповідно до якого кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод, а держава повинна створити відповідні умови для її реалізації. Вказане право є специфічним, оскільки при його реалізації здійснюється захист інших прав та свобод.

Зроблений аналіз національного законодавства, міжнародних норм, рішень та практики Європейського суду з прав людини, що забезпечують право на доступ до правосуддя, дозволяє стверджувати, що доступність правосуддя і цивільного судочинства є стандартом, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикціії, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої зацікавленої особи до суду.

У підрозділі 1.2 “Модель цивільного судочинства та проблема його доступності” дисертантом зазначається, що доступність правосуддя в межах своїх вимірів генетично пов’язана з моделлю судочинства, яку можна визначити як загальний зразок або схему побудови судочинства.

В літературі до останнього часу проблема моделей судочинства зводилася в основному до характеристики змагальних та інквізиційних засад у цивільному процесі. Такий підхід не може в повній мірі задовольнити потреби сучасної науки та судової практики, оскільки не відображає більш широких соціально значущих аспектів доступності правосуддя та права на справедливий судовий розгляд.

На думку автора, судочинство в контексті доступності правосуддя має втілюватися в певній моделі судочинства, побудованій з урахуванням вимог справедливості, тобто в моделі справедливого судочинства. Дисертантом запропоновано виділяти ознаки моделі справедливого судочинства через інституціональні, функціональні та нормативні характеристики судочинства як певної системи.

З точки зору інституціональної характеристики для моделі справедливого судочинства характерним є те, що первинними елементами цієї системи є суд, який має відповідати вимогам незалежності та неупередженості, а також інші суб’єкти судочинства –фізичні та юридичні особи, держава, які можуть займати різне процесуальне становище. Функціональна характеристика відображає зв’язки між суб’єктами права, що об’єктивуються через у цивільні процесуальні правовідносин. При цьому останні є відносинами, в яких взаємодіють елементи публічного та приватного характеру, і суд має обов’язок щодо здійснення правосуддя одночасно як перед державою, так і перед сторонами.

Нормативна характеристика відбиває наступні ознаки моделі справедливого судочинства: по-перше, доступ до тієї чи іншої судової інстанції повинен бути не лише формально проголошеним, а й реально існуючим. При цьому юрисдикція судів повинна бути необмеженою, й мають існувати механізми, які усувають фінансові та правові перешкоди при зверненні до суду. По-друге, правосуддя за своєю сутністю може визнаватися таким лише при умові, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах, тобто судочинство повинно здійснюватися з додержанням вимог належної судової процедури. По-третє, цивільне судочинство повинно будуватися на засадах змагальності, оскільки остання є невід’ємною властивістю правосуддя. При цьому цивільне судочинство України має концептуально будуватися на засадах “послабленої” змагальності. По-четверте, у цивільному судочинстві повинні гармонійно поєднуватися публічні та приватноправові засади, оскільки порушення цього балансу може призвести або до приниження ролі суду як органу державної влади, перекручування сутності правосуддя, справедливості, або до нівелювання прав людини

У підрозділі 1.3 “Структурна характеристика доступності правосуддя у цивільних справах” досліджуються різні точки зору з приводу складових елементів доступності правосуддя у цивільних справах.

Враховуючи предмет цивільного процесуального права, в дисертації основна увага приділялася процесуальному аспекту доступності правосуддя у цивільних справах.

Аналіз п.1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, досягнень руху “Доступ до правосуддя”, а також існуючих в літературі точок зору дав змогу автору поділити всі елементи доступності правосуддя в цивільних справах на дві групи. Так, елементи першої групи, до яких відносяться “раціональна” юрисдикція суду, право громадського інтересу, належна судова процедура та розумні строки судового розгляду, гарантують безперешкодну реалізацію права на доступ до суду кожної особи. Елементи другої групи, що включає “право бідності” та процесуальні механізми надання правової допомоги, усувають перешкоди, що виникають при зверненні до суду конкретної особи.

Розділ другий “Загальні умови реалізації доступності правосуддя у цивільному судочинстві” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Обсяг судового захисту та доступність правосуддя” увагу приділено визначенню меж цивільної юстиції в контексті забезпечення доступності правосуддя у цивільних справах.

Конституція України в ст. 124 закріпила необмежену юрисдикцію судів. При цьому у дисертації запропоновано інтерпретувати юрисдикцію, яка визначає обсяг судового захисту, як “раціональну” судову юрисдикцію, тобто таку, яка, з одного боку, дозволяє кожній особі користуватися своїм правом на звернення до суду, тобто забезпечує доступність правосуддя, а з іншого боку, встановлює певну систему “фільтрів” на стадії порушення справи для того, щоб не перевантажувати суди справами, вирішення яких не відноситься до сфери здійснення правосуддя або до юрисдикції конкретного суду. Цю систему “фільтрів” дисертант визначає за допомогою критеріїв, додержання яких є необхідним при зверненні до суду. При цьому всі критерії умовно поділяються на дві групи: ті, недотримання яких зовсім не дозволяє особі звернутися до суду, і ті, недодержання яких не дозволяє особі звернутися до даного суду внаслідок допущеної помилки при виборі судової установи.

До першої групи відносяться суб’єктивний критерій, яким є юридична заінтересованість особи у судовому захисті, та об’єктивний критерій, тобто наявність певного об’єкту для захисту, яким відповідно до ст. 3 ЦПК є суб’єктивне право, свобода або інтерес. До другої групи дисертант, враховуючи структурно-функціональну характеристику судової влади, відносить функціональний, територіальний критерії та критерій спеціалізації.

“Раціональна юрисдикція відбиває доступність правосуддя, тобто кожна особа, дотримавшись всіх наведених вимог, має право звернутися до суду за судовим захистом, і суди не мають право відмовити у такому захисті.

У підрозділі 2.2 “Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя у цивільних справах” досліджуються вимоги, які предявляються до справедливих судових процедур.

Визначаючи сутність справедливої процедури, автор відштовхується від поняття належної правової процедури, яке виникло в Сполучених Штатах Америки, англійської концепції “природної справедливості”, а також практики та рішень Європейського суду з прав людини щодо тлумачення права на справедливий судовий розгляд. В дисертації запропоновано виділяти поняття "справедливого судового розгляду" у широкому й вузькому значенні. У широкому значенні це поняття включає всі елементи, що передбачені пунктом 1 ст. 6 Європейської конвенції, у вузькому –лише вимогу “справедливості” процедури, яка в тексті статті Конвенції використовується поряд з іншими вимогами. Останню для зручності запропоновано називати належною судовою процедурою

Дисертантом запропоновано до поняття належної судової процедури як елементу доступності правосуддя включати, по-перше, “фундаментальні принципи належної правової процедури” –сповіщення та слухання; законність доказів, які суд повинен приймати до уваги, й обґрунтованість рішення. По-друге, принцип рівності сторін у змагальному процесі. По-третє, заборона втручання законодавця у процес здійснення правосуддя шляхом прийняття або зміни законодавчих актів, які володіють зворотною силою і створюють передумови сприятливого для держави результату судового розгляду, звільняють одну зі сторін від виконання цивільно-правового обов’язку чи цивільно-правової відповідальності без згоди іншої сторони. По-четверте, принцип правової певності, відповідно до якого остаточні судові рішення є обов'язковими і повинні виконуватися.

Враховуючи зміст права на справедливий судовий розгляд, в дисертації пропонується внести зміни до ст. 1 ЦПК й доповнити ЦПК статтею “Належна судова процедура”, в якій повинен розкриватися зміст наведеної категорії.

У підрозділі 2.3 “Захист громадського інтересу в цивільному судочинстві” аналізуються історичні витоки права громадського інтересу, сутність та сфера його застосування.

Автором запропоновано розглядати право громадського інтересу як комплексний правовий інститут, метою якого є забезпечення захисту громадського інтересу як специфічного об’єкту. У складі цього інституту виділяється обєкт захисту, форми, способи, засоби захисту та особливості процедури захисту.

У дисертації зазначається, що під громадським інтересом як об’єктом захисту слід розуміти не індивідуальні суб’єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, а “мета-індивідуальні” права, свободи або інтереси. Захист таких прав, свобод та інтересів однієї особи автоматично тягне за собою захист та поновлення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб і суспільства взагалі.

Автором запропоновано використовувати конструкцію позовів на захист громадського інтересу. Вони є позовами про визнання і на момент винесення рішення не потребують повідомлення всіх зацікавлених осіб. Рішення за такими позовами створюють судову преюдицію для предявлення наступних особистих позовів про присудження.

Судовий захист громадського інтересу повинен здійснюватися в межах позовного провадження, яке має деякі процесуальні особливості. По-перше, особа, яка звертається з позовом на захист громадського інтересу, визнається позивачем, якщо вона юридично зацікавлена в винесенні рішення по такій справі. Інші юридично зацікавлені особи можуть вступити в справу як співпозивачі, подавши заяву, в якій вони обґрунтовують свою зацікавленість у справі. По-друге, про порушення справи на захист громадського інтересу та про винесене у такій справі судове рішення слід повідомляти публічно шляхом публікації в офіційному виданні та в засобах масової інформації. По-третє, право позивачів на відмову від позову та укладення мирової угоди повинно бути обмежене. По-четверте, законна сила рішень у таких справах розповсюджується й на осіб, які, хоча й не брали участь у розгляді справи, але були юридично заінтересовані у винесенні рішення.

На підставі вказаних особливостей розгляду справ на захист громадського інтересу в дисертації запропоновано внести ряд змін до діючого процесуального законодавства України.

У підрозділі 2.4 “Розумний строк судового розгляду як елемент доступності правосуддя у цивільних справах” досліджується проблема строків у цивільному судочинстві в контексті доступності правосуддя.

Враховуючи прецедентну практику Європейського суду з прав людини, автор вважає, що до строку судового розгляду слід включати весь період провадження, який починається з моменту подання позову до суду і закінчується моментом виконання судового рішення. Розумність строку судового розгляду слід оцінювати у контексті обставин конкретної справи, враховуючи критерії складності справи, поведінки заявника, поведінки органів державної влади, значущості для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі. На підставі цього запропоновано внести зміни до ст. 157 ЦПК.

Аналіз існуючих процесуальних способів вирішення проблеми повільності строків судового розгляду дав змогу позитивно оцінити положення ЦПК, який передбачив декілька процедур, які, на думку автора, можуть сприяти скороченню строків судового розгляду й забезпеченню їх розумності, до яких відносяться: попереднє судове засідання, наказне провадження, заочний розгляд справи. Однак дисертант виходить з того, що прийняті заходи є недостатніми. По-перше, доцільно доповнити ЦПК нормою, яка передбачає так звану “компенсаційну відповідальність” за систематичну протидію своєчасному розгляду справи. По-друге, у діючому законодавстві слід закріпити норму, яка передбачить право особи оскаржувати неправомірні дії або бездіяльність суддів, що процесуально неоформлені. По-третє, необхідно передбачити можливість звернення особи до суду з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої неправомірними діями або бездіяльністю суддів, не пов’язаних з винесенням неправосудних рішень.

Розділ третій “Форми процесуальної допомоги в цивільному судочинстві” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Право бідності як елемент доступності правосуддя у цивільному судочинстві” досліджується право бідності як механізм усунення фінансової перешкоди при зверненні до суду.

В дисертації дається критична оцінка висловленій у літературі точці зору щодо необхідності введення безоплатного правосуддя. Автор вважає, що усунення фінансової перешкоди при зверненні до суду та забезпечення доступності правосуддя не повинно здійснюватися за рахунок скасування сплати судових витрат або введення символічних розмірів, а може досягатися шляхом введення механізму відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судових витрат конкретних осіб, які за своїм майновим становищем не можуть їх сплатити.

Дисертантом запропоновано у діючому цивільному процесуальному законодавстві передбачити новий процесуальний інститут, який можна назвати “право бідності”, що буде визначати умови та порядок визнання особи малозабезпеченою, котрий буде підставою для повного або часткового звільнення її від сплати судових витрат, надання розстрочки або відстрочки у їх сплаті.

У дисертації обґрунтовується необхідність вирішення питання про визнання за особою “права бідності” віднести не до компетенції суду, а до спеціальної системи органів правової допомоги, а також пропонується процедура розгляду названого питання.

У підрозділі 3.2 “Інститути захисту прав інших осіб як елемент доступності правосуддя у цивільному судочинстві” досліджуються питання, пов’язані з реалізацією права на правову допомогу в цивільному судочинстві.

У цивільному процесі право на правову допомогу втілюється в декількох інститутах, а саме: судове представництво, участь у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, місцевого самоврядування і осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, участь особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Процесуальний аспект права на правову допомогу у цивільному судочинстві полягає в тому, що наведені інститути захищають “чужі” права у різних процесуальних формах.

Інститут судового представництва є найбільш оптимальним механізмом надання правової допомоги в цивільному процесі в контексті забезпечення доступності правосуддя, оскільки судовий представник одночасно й надає правову допомогу, й чинить від імені та в інтересах особи певні процесуальні дії.

Враховуючи юрисдикцію судів у цивільних справах, а також повноваження Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, участь вказаного суб’єкта ніяким чином не впливає на доступність правосуддя у цивільних справах. Що стосується участі в цивільному процесі прокурора, то вона має розглядатися як виняток з загального правила. Прокурор, на думку дисертанта, має право звертатися до суду лише з метою захисту державного чи громадського інтересу, а також прав, свобод та інтересів громадян, які за станом здоровя та з інших підстав не можуть захищати свої права. У ЦПК або в Законі України “Про прокуратуру” доцільно чітко визначити сфери, в яких можуть існувати вказані інтереси та відбуватися захист права, свобод та інтересів громадян. Участь органів державної влади і місцевого самоврядування у цивільному процесі може сприяти доступності правосуддя у випадках, коли вони звертаються до суду в інтересах певного кола осіб, якщо законні представники не виконують чи неналежним чином виконують покладені на них обов’язки.

Новелою в контексті забезпечення права на правову допомогу у цивільному судочинстві є запровадження ЦПК України 2004 р. нового інституту участі у процесі особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Вказаний інститут поки що не є діючим, оскільки в законодавстві не визначені функції, які має виконувати фахівець у галузі права, підстави та форми його участі в цивільному судочинстві, права та обов’язки, що потребує розроблення та прийняття окремого закону.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності доступності правосуддя як певного стандарту справедливості та проведенні структурної характеристики доступності правосуддя у цивільних справах в межах процесуальної форми судочинства в суді першої інстанції, обґрунтуванні моделі справедливого судового розгляду, що оптимально відображає доступність правосуддя, формулюванні окремих пропозицій щодо вдосконалення діючого законодавства та цивільного судочинства.

Здобуті наукові та практичні результати можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях права на справедливий судовий розгляд з метою посилення засад доступності правосуддя у цивільних справах; проблеми доступності правосуддя в межах процесуальної форми судочинства в суді апеляційної, касаційної інстанцій, при перегляді рішень та ухвал, що набрали законної сили за нововиявленими та винятковими обставинами; при розробці Закону України “Про правову допомогу”; внесенні змін до ЦПК; тлумаченні окремих положень діючого законодавства та формуванні судової практики в аспекті відповідності міжнародним стандартам справедливості та вимогам Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Певне наукове значення має інтерпретація доступності правосуддя у цивільних справах в контексті розвитку прав людини. Вона є методологічною засадою в дослідженні доступності правосуддя в аспекті права на доступ до правосуддя і справедливий судовий розгляд.

Обґрунтування доступності правосуддя у цивільних справах як загально визнаного стандарту дає змогу сформулювати вимоги до системи судочинства та окремих процесуальних інститутів і процедур, що гарантують можливість безперешкодного звернення будь-якої заінтересованої особи до суду та справедливий і ефективний судовий розгляд.

Важливе методологічне значення для обґрунтування форми здійснення доступного правосуддя має підхід, відповідно до якого доступність правосуддя генетично повязана з вимогами справедливості. Це дає можливість сучасну модель судочинства інтерпретувати як модель справедливого судочинства, на підставі чого виділяти її базові засади.

Теоретичне та прикладне значення має інтепретація судової юрисдикції як елементу доступності правосуддя в якості раціональної. Наведене положення сприяє недопущенню на законодавчому рівні та при формуванні судової практики штучного звуження чи розширення судової юрисдикції, покладення на суди нехарактерних для сфери правосуддя обовязків при одночасному неухильному додержанню права кожної особи на судовий захист та необмеженості судової юрисдикції.

Визначальним при відправленні правосуддя є впровадження справедливих судових процедур, які втілюються в понятті належної судової процедури. Наукове та прикладне значення має виділення складових такої процедури й запропоновані зміни до ЦПК.

Наукове та практичне значення має виділення громадського інтересу як самостійного об’єкту судового захисту, що може захищатися в межах цивільного судочинства за допомогою позовів на захист громадського інтересу. З метою втілення в судову практику таких позовів в дисертації запропоновані зміни до ЦПК.

З метою забезпечення доступності правосуддя запропоновані механізми, що можуть сприяти додержанню строків, як з боку учасників процесу, так і з боку суддів. Розроблені рекомендації можуть бути використані для внесення змін до ЦПК та ЦК.

Прикладне значення має розроблення “права бідності” як певного механізму звільнення повністю або частково від сплати судових витрат, надання розстрочки чи відстрочки у сплаті судового збору. Запровадження вказаного механізму дає можливість в індивідуальному порядку вирішувати питання щодо надання пільг у сплаті судових витрат, що сприяє усуненню фінансових перешкод саме для конкретної особи. Розроблені в дисертації рекомендації можна використати при розробці Закону України “Про державну правову допомогу”.

В сучасних умовах доступність правосуддя у цивільних справах залежить від ефективності функціонуванням механізмів надання правової допомоги, якими у цивільному судочинстві є інститути захисту “чужих прав”. При цьому, враховуючи природу прав, свобод та інтересів, що захищаються в цивільному процесі, найбільш оптимальним механізмом є інститут судового представництва. Участь у процесі прокурора, органів державної влади та місцевого самоврядування не повинна підміняти собою інститут судового представництва, тому її слід законодавчо обмежувати.

Натомість підлягає подальшому розробленню та вдосконаленню інститут участі у процесі особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Наукові та практичні результати дисертаційного дослідження є достовірними, оскільки випливають із визначеного автором об’єкта, предмета та методів дослідження.

За темою дисертації опубліковані такі роботи:

  •  Сакара Н. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах// Право України. –. - № 1. –С. 105-109.
  •  Сакара Н. Захист громадського інтересу в цивільному судочинстві// Прокуратура. Людина. Держава. –. - № 2 (32). –С. 96-100.
  •  Сакара Н. Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя// Юридична Україна. –. - № 3. –С. 63-67.
  •  Сакара Н.Ю. “Право бідності” як елемент доступності правосуддя у цивільних справах// Юридична Україна. - 2005. -№ 1.- С. 38-43.
  •  Сакара Н.Ю. Право громадського інтересу як об’єкт судового захисту в цивільному судочинстві// Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. Конф. Молодих вчених (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.)/ За ред. М.І. Панова. –Х.: нац. юрид. акад. України, 2003. –С. 26-29.
  •  Сакара Н.Ю. Моделі судочинства та проблема доступності правосуддя у цивільних справах// Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004. –К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. –С. 409-412.
  •  Сакара Н.Ю. Обсяг судового захисту та доступність правосуддя// Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників XII міжвуз. студ. наук. конф., м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.: У 2 ч. –Ч.2 / Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”; студентське наук. тов-во. –Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. –С. 63-64.
  •  Сакара Н.Ю. Розумний строк судового розгляду як елемент доступності правосуддя у цивільних справах// Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів/ За ред. М.І. Панова. –Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. –С. 66-68.

АНОТАЦІЇ

Сакара Н.Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 –цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. –Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню процесуального аспекту доступності правосуддя в цивільних справах.

Сформульоване положення про те, що доступність правосуддя є стандартом справедливого правосуддя.

Запропонована модель справедливого судочинства, яка є формою здійснення доступного правосуддя.

Досліджено структурну характеристику доступності правосуддя в цивільних справах.

Виведено поняття “раціональної” юрисдикції. Досліджено сутність належної правової процедури та сформульовані елементи, які доцільно включати до поняття належної судової процедури. Проведено аналіз права громадського інтересу як комплексного правового інституту. Зроблена спроба дати тлумачення поняттю “розумного” строку судового розгляду та запропонувати механізми, призначені для забезпечення його дотримання. Розглянуті форми надання процесуальної допомоги у цивільному судочинстві, якими є “право бідності, а також інститути захисту прав інших осіб.

Висловлюються пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та судової практики.

Ключові слова: доступність правосуддя, модель справедливого судочинства, раціональна юрисдикція, належна судова процедура, право громадського інтересу, розумний строк судового розгляду, право бідності, інститути захисту прав інших осіб.

Сакара Н.Ю. Проблема доступности правосудия по гражданским делам. –Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 –гражданское право и гражданский процесс, семейное право; международное частное право. –Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2006.

Диссертация посвящена исследованию процессуального аспекта доступности правосудия по гражданским делам. Сформулировано положение о том, что доступность правосудия является стандартом, который отражает требования справедливой и эффективной судебной защиты, конкретизирующиеся в неограниченной судебной юрисдикции, надлежащих судебных процедурах, праве общественного интереса, разумных сроках, и беспрепятственого обращения всякого заинтересованного лица в суд.

Исследована природа модели гражданского судопроизводства в контексте доступности правосудия по гражданским делам, на основании чего предложено форму осуществления доступного правосудия рассматривать как модель справедливого судопроизводства.

Доступность правосудия исследовалась как сложное и комплексное явление, имеющее с точки зрения процесуального аспекта свою структурную характеристику, которую составляют процессуальные институты и процедуры, гарантирующие беспрепятственное обращение любого заинтересованного лица в суд и справедливую и эффективную судебную защиту.

Выведено понятие “рациональной”юрисдикции. Сформулированы основные критерии, соблюдение которых гарантирует, что, с одной стороны, любое заинтересованное лицо имеет право обратиться в суд за судебной защитой, а, с другой стороны, суды не принимают к рассмотрению споры, если лицо не является субъектом права на обращения в суд или обращается в ненадлежащее судебное учреждение.

Исследованы требования, предъявляемые к справедливым судебным процедурам, что дало возможность сформулировать элементы, которые целесообразно включать в понятие надлежащей судебной процедуры как элемента доступности правосудия.

Проведен анализ права общественного интереса как комплексного правового института, целью которого является защита специфичного объекта –общественного интереса. Сформулировано предложение о введении в судебную систему Украины исков и процедур, с помощью которых может защищаться общественный интерес.

Сделана попытка дать толкование понятию “разумный”срок судебного разбирательства и предложены механизмы, предназначенные для обеспечения его соблюдения.

Рассмотрены формы оказания процессуальной помощи в гражданском судопроизводстве. При этом “право бедности”исследовалось как механизм освобождения полностью или частично от уплаты судебных расходов, предоставления рассрочки или отсрочки в их уплате лицам, которые в по причине своего финансового состояния не могут оплатить судебные расходы. В работе сделан вывод, что право на правовую помощь, закрепленное в ст. 59 Конституции Украины и обеспечивающее доступность правосудия для отдельных граждан, в гражданском процессе обспечивается функционированием институтов, с помощью которых защищаются права других лиц.

Высказаны предложения по усовершенствованию гражданского процессуального законодательства и судебной практики.

Ключевые слова: доступность правосудия, модель справедливого судопроизводства, рациональная юрисдикция, надлежащая судебная процедура, право общественного интереса, разумный срок судебного разбирательства, право бедности, институты защиты прав других лиц.

Sakara N. The problem of justice accessibility in civil cases. –Manuscript.

The dissertation for obtaining the academic degree of Candidate of Science in law, speciality 12.00.03 –Civil Law and Civil Process; Family Law; International Private Law. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise. Kharkiv, 2006.

The dissertation is devoted to the research of procedural aspect of justice accessibility in civil cases.

Thesis developed that justice accessibility is a standard of fair justice.

The model of fair legal proceeding is presented, which is a form of accessible justice realization.

The structural characteristic of justice accessibility in civil cases was investigated.

The concept of “rational” jurisdiction was developed. The essence of proper legal procedure was investigated and elements that are adequate to be included in the concept of proper legal procedure were proposed. The analysis of the Public Interest Law as a complex legal institute was conducted. The attempt to interpret the conception of “rational” timeframe of court consideration and to develop mechanisms for it’s implementation was undertaken. The forms of procedural help in civil justice such as “poverty right” and institutes of legal defence of other people were considered.

The propositions for civil procedural legislation and judicial practice improvement are presented.

Key words: justice accessibility, model of fair legal proceeding, rational jurisdiction, proper legal procedure, Public Interest Law, rational timeframe of court consideration, poverty right, legal defence institutes.


Відповідальний за випуск

канд. юрид. наук доцент П.І. Радченко

Підписано до друку 01.02.2006р. Формат 60х90/16.

Папір офсетний. Віддруковано на різографі.

Умовн. друк. арк. 0,9. Облік. вид. арк. 1,0.

Тираж 100 прим. Зам. № 2559

Друкарня Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого

, м. Харків, вул.. Пушкінська, 77


1. апризнанный быть признательным благодарность признательность Pluckpluckyсмелостьcourgeсмелый собираться
2. тема Экологические факторы и их влияние на живой мир
3.  Стереотипы народов Западной Европы- Англия Франция Германия Италия Испания
4. Лекция 1 Кризисы в тенденциях макро~ и микроразвития 1
5. Билибин Иван Яковлевич
6. тематическая модель1
7. Деканат факультета- местонахождение корпус ’6 подъезд ’3 23 этаж
8. Тема 64- Гасіння пожеж при низьких температурах сильному вітрі наявності вибухових і радіоактивних реч
9. Выбор оборудования 10 кВ Наименование оборудования Условия выбо
10. производственногоrdquo;направления в изучении крестьянского хозяйства
11. Кожухотрубный одноходовой теплообменный аппарат с линзовым компенсатором на корпус
12. Spngled Bnner~ nd distnt reltion of the fmily
13. На заводі працює 90 чол
14. тематичних наук ЛЬВІВ ~ Дисертацією є рукопис.html
15. Здание цирка в Новосибирск
16. СевероОсетинский государственный педагогический институт Факультет управления Кафедра менедж
17. Психология поведения (П.Жане).html
18. Государственный долг
19. Чернильная смерть Корнелия ФункеЧернильная смерть Серия- Чернильный мир ~ 3 Ли.
20. 2013г 2013г